Professional Documents
Culture Documents
Kupi Sobi Toi Dovbanii Bukiet - Tara Shustier
Kupi Sobi Toi Dovbanii Bukiet - Tara Shustier
YOURSELF
THE
F*CKING
LILIES
And Other Rituals to Fix Your Life
from Someone Who's Been There
TA R A S C H U S T E R
Київ • 2020
УДК 159.923.2-029:821
Ш97
Перекладено за виданням:
Buy Yourself the F*cking Lilies: And Other Rituals to Fix Your Life from Someone Who's
Been There by Tara Shuster. — The Dial Press, New York, 2019.
ISBN 978–0–525–50988–2
Шустер Тара
Ш97 Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій
вдалося. / Тара Шустер; пер. з англ. Ірина Вікирчак. — Київ: Yakaboo Publishing,
2020. — 320с.
ISBN 978–617–7544–28–8
УДК 159.923.2-029:821
— Тара Шустер
Для тебе.
На твоєму шляху.
Будь готова дати жару.
Місіс Делловей сказала, що сама купить квіти.
Вірджинія Вулф «Місіс Делловей»
Зміст
РИТУАЛИ ХАОСУ 15
і день, коли я вирішила вирости
ПОДЯКИ314
РИТУАЛИ ХАОСУ
і день, коли я вирішила вирости
Ось воно яке, днище
Зараз третя година пополудні, а я щойно прокинулася на сво-
їй ковдрі в агресивні квіточки, повністю вбрана. На мені най-
кращий туалет для дівочої вечірки: чорна обтисла білизна
Spanx, чорні лосини й чорна сукенка з блискітками від Forever
21, яка у денному світлі має особливо дешевий вигляд. Я до
чортиків спітніла. Щосили тягну себе за волосся, щоб тро-
хи полегшити нестерпну мігрень. Біля мене в ліжку якийсь
над’їдений сендвіч із запеченим сиром. Видовище не дуже
привабливе.
Це уламки після святкування мого двадцятип’ятиліття.
Не можу пригадати, що було напередодні ввечері, хіба що,
туманно, танці та трохи звичного ридання. «Треба курну-
ти», — думаю. «Треба розмити цей момент і відлинути геть
із нього на хмаринці диму». Та останнім часом від трави мене
канудить. Мабуть, я вже викурила свою життєву порцію, й те-
пер моя колись надійна опора завдає лише печії й параної.
До того ж, шмаль десь аж там у моїй ванній-також-гардеро-
бі-також-кабінеті, яку я можу бачити відразу за кухнею-та-
кож-коридором-також-вітальнею моєї квартири-студії. Цей
триметровий шлях видається мені зараз занадто довгим.
Беру свій айфон — ДЯКУВАТИ БОГОВІ, я не провтикала його
знову! — щоб замовити доставку сніданку через Yelp. Бачу три
16
Повідомлення перше:
«Привіт, Таро, це доктор Ґольдштайн. Ти мені не
передзвонила, тож раджу тобі поїхати в лікарню, окей?
Чуєш мене? Нічого ганебного у цьому нема. Тобі зараз
треба бути між людьми. Немає нічого важливішого
за твою безпеку, добре? Будь ласка, подзвони мені, як
отримаєш це повідомлення».
Повідомлення друге:
«Таро, це знову я, доктор Ґольдштайн, намагаюся до
тебе додзвонитися. Слухай, я скоро лягаю спати, але
треба, щоб ти мені зателефонувала. Гаразд? Я хвилююся.
Дуже, дуже хвилююся. Ти сама? Біля тебе є якісь друзі?
Будь ласка, передзвони мені, щойно отримаєш це
повідомлення».
Повідомлення третє:
«Привіт, Таро, це доктор Ґольдштайн. Отримала твоє
повідомлення, крізь сльози почула, як тобі боляче. Мені
прикро, що ти так почуваєшся у свій день народження.
Я дуже хвилююся за тебе. Ти сказала, що тобі нестерпно
сумно і що ненавидиш себе. Сказала, що тобі немає на
що сподіватися й ти не бачиш на це ради, але, Таро,
мушу сказати лише одне: є так багато усього, заради
чого варто жити. Частина тебе — здорова. Саме та
17
О Боже. Обожеобожеобожеобоже!
Я сп’яну дзвонила моїй психотерапевтці.
Я сп’яну дзвонила моїй психотерапевтці й, очевидно, хоті-
ла щось собі заподіяти, а вона, ця завжди врівноважена жінка,
яку я ніколи не бачила без чашки чаю й безтурботної усміш-
ки, була аж така стривожена, що радила мені лягти в лікарню.
ЩО Я НАКОЇЛА?
Спогади попереднього вечора накрили мене, наче висо-
чезна хвиля, з якої було годі вигребти. Ось я за святковою
вечерею з моєю найкращою подругою, ми один за одним
п’ємо «брудне мартіні». Ось вона завчасно йде геть. Ось я сама
танцюю й мені дуже себе жаль. Ось охоронець каже: «Вечірка
закінчилася, міс», — і береться мене супроводжувати. Я почу-
ваюся жалюгідною. Ось... туман... і... не знаю точно, як опини-
лася вдома. Ось я, п’янюча, роблю сумні селфі, позуючи перед
дзеркалом у ванні. Ось я в тій же ванні то ридаю, то блюю
в унітаз.
Від сорому в животі пече, іскри підіймаються до грудей,
розпалюють серце ненавистю. Ненавиджу себе. Ненавиджу
все, що роблю. Ненавиджу своє тіло. Ненавиджу це подвійне
життя, в якому я «добре даю собі раду» на роботі й «не можу
впоратися» в житті. Мене завжди натаскували на успіх, у шко-
лі й на праці, тож усе начебто мало пристойний вигляд, але
насправді точно було не окей. Мені принизливо бути людиною,
яка сп’яну телефонує своєму психологові. Мені аж кишки ви-
вертає з утоми. Я виснажена ненавистю й пияцтвом, курін-
ням і нюнями, і життям від кризи до кризи. І я ТакаВтомлен
аТакаЗганьбленаТакаБезпорадна. Не можу більше так жити.
Таке життя мене доконає.
18
Кілька жартів
кінця не розумів, чому бере в ній участь і яка має бути пере-
мога, але протягом тринадцяти років батьки були ї ї самовід-
даними солдатами.
Дозвольте змалювати картину: суботні вечори були заре-
зервовані для «сімейних» вилазок у кіно. Прийняти рішення
щодо фільму — це був виснажливий процес. «Ричарде, «Славні
хлопці» —не для дівчаток; у ньому забагато НАСИЛЬСТВА.
ЦЕ НІ В ЯКІ ВОРОТА НЕ ЛІЗЕ!», — кричала моя мама.
«А «МІЗЕРІ» — вдалий вибір для дівчаток?!», — волав він у від-
повідь. «ТИ ЗДУРІВ!» П’ятирічна, я сиділа, поклавши руки на
коліна, і спостерігала словесну перепалку, сподіваючись, що
може, таки є спосіб пришвидшити це все. Коли дорослі наре-
шті сходилися на триллері «Мізері», фільмі категорії R (заборо-
неному до перегляду особам, молодшим за 17 років), де Кейті
Бейтс заманює в пастку та глумиться над пораненим в аварії
Джеймсом Кааном, в авто мої батьки й далі злісно атакували
одне одного, тепер уже через наше запізнення. «КЕРОЛ, чому
ти ніколи нікуди не можеш прийти вчасно?» «ІДИ ДО СРАКИ,
РИЧАРДЕ! ЙДИ ДО СРАКИ! Я НІКОЛИ НЕ ЗАПІЗНЮЮСЯ; ТИ
ТАКЕ БРЕХЛО!» — відстрілювалася мама. Ми з Діаною сиділи
на задньому сидінні, мріючи провалитися крізь землю.
Нарешті ми доїжджали до кінотеатру, ще хвилин за
п’ятнадцять-двадцять діставалися наших місць поруч з інши-
ми шанувальниками «Мізері». Ми з молодшою сестрою сиділи
поміж батьками як буферна зона, а заодно як тримачі для по-
пкорну. Вибір попкорну теж супроводжувала сварка. Тато ве-
рещав до мами: «НЕ ТРЕБА ДОДАТКОВОГО МАСЛА ПОПКОРНІ
ОЛІЇ, КЕРОЛ; ТИ І ТАК ЖИРНА!» Тому попкорн був без олії.
Щойно ми вмощувалися, мама діставала свій ноутбук Toshiba,
який тоді, у 1990-х, був завбільшки з великий портфель, і по-
чинала працювати. Що за роботу вона мусила виконувати
під час фільму, який сама ж і обрала і на який привезла свою
сім’ю? Гадки не маю. А коли люди довкола починали шепо-
тітися, мовляв, екран занадто яскравий, а звук клавіатури
нестерпний, вона голосно шавкотіла у відповідь: «Я — лікарка,
маю важливу роботу».
22
6 «Only thing to stop me is me, and I’ma stop when the hook start» — ури-
вок із тексту Jay-Z — сценічне ім’я репера Шона Корі Картера (англ.
Shawn Corey Carter, 4 грудня 1969). Багаторазово нагороджений пре-
мією Ґреммі, перший в історії репер-мільярдер. — Прим. ред.
ЗАПИСУЮЧИ ВСЕ,
Я ВРЯТУВАЛА СОБІ ЖИТТЯ
відчуй зв’язок зі своїм
найглибшим «я»
ДО ДВАДЦЯТИ П’ЯТИ РОКІВ Я ЗНАЛА, що мені завдано шко-
ди, втім, не була певна, якої саме. У чому саме моя проблема?
Той ганебний, сп’яну, дзвінок до психотерапевтки — «це зараз,
справді ти, бляха?» — лише один момент з усього того лайна,
яке я учиняла останнім часом. Багато днів, надриваючи
сраку на своїй першій роботі, я ловила себе на тому, що
сиджу в кабінці й неконтрольовано пла́чу. Наприклад, по-
серед завантаження відео стендапу відчувала, як сльози
підіймаютьс я з невимовної безодні сму тк у всередині.
Я дивилася на своє зашмаркане, зарюмсане відображення
в моніторі й думала: «Що ти в біса коїш?» Стіни моєї кабінки
досить надійно ховали мене від сторонніх очей, тож я могла
нормально там виплакатися.
Ці кризи не покидали мене й після роботи, супроводжува-
ли на вулицях Мангеттена, де я часто грала роль «загадкової
дівчини, що плаче на вашому ґанку». Також я відома роллю
«дівчини, обтяженої купою торбів, яка от-от розплачеться,
бо потяг трохи запізнюється / надто довга черга по сендві-
чі / геть усе пішло не так». Мене переповнювала несамовита
тривога, супроводжувана безперервним запаморочливим
36
13 От тобі й усі мої знання про біг на той час: я бігала під красиві
ПОВІЛЬНІ та до болю в серці акустичні пісні. ЛЮБЛЮ Feist, але,
може, вони — не найкращі для бігового ритму?
69
1. Еспресо.
2. Прохолодні простирадла, коли лягаю спати ввечері.
3. Вологе волосся на спині, коли надворі спека.
4. Нова свічка від A.P.C. з особливо приємним ароматом,
хоч і дісталася мені від кокаїнового наркомана в шкіря-
ній куртці, що залицявся до мене цілісінький вечір.
77
8.10.2011
ДУЖЕ ЛЮБЛЮ
T$
ВНУТРІШНЯ НЕПОДРУГА
припини себе ображати
Чи відчуваєш ти часом, наче самокритичні думки викрали
твоє тіло? Сидиш собі вдома на дивані, дивишся реаліті-шоу,
поїдаючи індійську їжу, яку принесла з собою, аж раптом десь
глибоко зсередини тебе виповзає істота, схожа на Ґоллума,
і сідає поруч на дивані. Шепоче тобі у вухо: «Кріс не хоче з то-
бою зустрічатися, бо ти не достойна любові». А потім із всез-
наючим виглядом пояснює: «Твій бос взагалі-то знає, що ти
нікчема і погано даєш раду з роботою». Критикує твою їжу:
«Ти справді маєш напихатися рисом із нааном? Дві вуглеводні
страви?» От тепер, замість того, щоб насолоджуватися вечо-
ром вдома, твоя голова вибухає. На очах закипають сльози, ти
в розпачі заламуєш пальці, бо й гадки не маєш, як покласти
цьому край. Ти ж просто хотіла подивитися реаліті-шоу. Що
це в біса коїться?
Внутрішня Неподруга прийшла, от що. А вона в мене та
іще сучка. Несамовито злостива і завжди знайде спосіб мене
засмутити, але я далі її запрошую на свої вечірки. Я й далі роз-
діляю з нею вишукані м’ясні нарізки та шардоне. Вона п’є кок-
тейлі за моїм столом і весь час обурюється, поки я пояснюю /
вибачаюся перед друзями, що «Вона давня подруга; складно її
позбутися безповоротно... Вона з тих, із ким я ніколи не змо-
гла би подружитися, якби ми познайомилися нині, але нас
85
сама із собою. Зазвичай мені заледве вистачає сил, щоб запус-
тити прання. А от вона не має іншого клопоту, ніж молоти
несосвітенні паскудства.
Коли вона підступно захопила сторінки мого щоденника,
я вирішила взятися за цю лярву. Постановила собі весь час
перебувати поруч із нею, а не уникати, як колись, і не при-
душувати її. А що як, зрозумівши хід її думок, мені вдасться
знайти спосіб упоратися з нею? Я повністю описала все, що
вона стверджувала.
Цілую-обіймаю
T$
Правила випивки T$
ПРИЧАСТЯ КЛОНАЗЕПАМОМ
використовуй необхідні засоби
ВАЖЛИВИЙ ДИСКЛЕЙМЕР: Я НЕ лікар.
Можеш у таке повірити? Б’юсь об заклад, весь час, читаю-
чи цю книжку, ти думала: «Ого, в неї такий науковий і логічний
підхід до життя, напевно, вона дипломований медик!» На жаль,
я нічого не знаю про науку. Оскільки я не лікар, то не зби-
раюся більше тобі розповідати про серйозні психічні стани.
Не розумію їх. Натомість хочу поговорити про мій власний
досвід подолання й виходу з тривожності й депресії, а також
про те, що допомогло мені. Сприймай це все з примруженим
оком.
Повернімося трохи в часі. Далеко, далеко, далеко в мину-
лому, до початку цієї книжки. До того моменту, як мені ви-
повнилося двадцять п’ять і я вирішила навести лад у житті.
Повернімося до допотопного 2008 року, історичного року,
коли «Секс у великому місті» перестав бути телесеріалом
і вийшов на срібному екрані 31, а п’ятнадцятирічна Майлі
Сайрус ущент розбила американські стандарти, — уффф — по-
казавши трошки спини на обкладинці Vanity Fair32, а обраним
31 Дорогі молоді міленіали й навіть молодші, це означає «екран кіно-
театру», хіба ж не прекрасне?
32 Тепер він видається доволі вишуканим… Що б ти віддала, аби повер-
нутися до поп-культури 2008 року? Що завгодно? Так, що завгодно.
209
Як розпізнати Друга-на-все-життя
Не стверджую, що кожна у твоєму гаремі (загоні, картелі,
армії, чи що там тобі краще підійде) має володіти всіма
рисами, які я перерахую. Але це б не завадило! Також я не
стверджую напевне, що кожен твій знайомий мусить бути
такий. Але про цей перелік варто пам’ятати, коли ти шу-
катимеш людей, з яких захочеш створити свою сім’ю друзів.
А ще не переймайся, якщо твій гарем поки що не зібрався.
Просто почни з чіткого уявлення, чого саме ти потребуєш.
Вивільни час та май на увазі намір створити сім’ю друзів
і просто спостерігай, як правильні люди почнуть, вальсуючи,
з’являтися у твоєму житті.
було вісім років тому. Тепер я вже точно могла собі її дозволи-
ти, але щороку, коли вже начебто наважувалася, щось мене
стримувало — боялася того, що могло статися, якби я її справ-
ді мала. Може, світ розсипався б на друзки через те, що я за-
пишалася аж так, що уявила себе достойною такої красивої
речі? Чи мене б негайно пограбували, бо ніхто не має купати-
ся в такій розкоші? Але цього разу моя душа волала, вимагаю-
чи, щоб я взяла себе за руку і негайно повела в оригінальний
магазин Chanel на вулиці Камбон!
Відчинивши масивні двері до скарбниці розкошів Chanel,
я відчула, як зі мною туди входить історія тисяч жінок, які
обожнювали Chanel до мене, але також і моя власна історія.
Мої плани та сподівання стати тією жінкою, яка літає до
Парижа, щоб на зароблені сумлінною працею гроші купува-
ти собі речі, які їй подобаються. Я очікувала, що цей магазин
буде шикарним, і не розчарувалася. З величними широкими
сходами, що елегантно поєднували помешкання мадемуа-
зель Шанель на другому поверсі з магазином, а сам магазин
був саме такий розкішним, як я й сподівалася. От чого я не
очікувала, то це черги.
Треба було добряче постояти, щоб тільки поговорити
з консультанткою. І черга була чимала, щонайменше семеро
людей попереду, відмежовані білою мотузкою. І! Тобі потрібно
було спитати когось іще, чи можеш взагалі стати в цю чер-
гу. Quelle horreur! 48 З огляду на ціни Chanel, черга з покупців
видавалася чимсь просто немислимим. Хто всі ці багатійки?
Я майже десять років відкладала гроші, щоб бодай гіпотетич-
но замислитися про купівлю цієї торбинки. Негайно почала
себе шпетити: чому я така дурноверха? Чому ця покупка така
мені важлива? Чому я не читала жодної книжки? І як це тупо
і безглуздо, стояти в черзі, щоб протринькати стільки гро-
шей? ТА ЧОРТ ЗАБИРАЙ! А потім збагнула, що це промовляє
моя внутрішня неподруга. Я навіть змушена була промовити
вголос: «Слухай сюди, курво, я тяжко працювала, я на це за-
служила, а тебе на це свято життя взагалі не запрошували».
Цьомаю. З любов’ю
Тара.
(або T$ — досі користуюся цими ініціалами)
ПОДЯКИ
Я безмежно вдячна:
taraschuster.com
Facebook.com/tara.schuster.3
Twitter: @taraschuster
Instagram: @taraschuster
Науково-популярне видання
Тара Шустер
ISBN 978–617–7544–28–8
УДК 159.923.2-029:821