Recovering from Emotionally

Immature Parents
Practical Tools to Establish Boundaries
and Reclaim Your Emotional Autonomy
Lindsay C. Gibson, PsyD
New Harbinger Publications, Inc.
© 2019 All rights reserved
Вільні діти емоційно незрілих
батьків
Як взаємодіяти з емоційно незрілими
людьми, встановлювати кордони і стати
емоційно незалежними
Видавництво Наталії Переверзєвої
© 2022 Всі права застережено
УДК 159.922/.923:316.362.1
Г46
Переклад з англійської Наталії Переверзєвої
Редагування Олени Філоненко, Тетяни Воробцової, Юлії Полтавець
Г46
Гібсон Л. К.
Вільні діти емоційно незрілих батьків: як взаємодіяти з емоційно незрілими людьми,
встановлювати кордони і стати емоційно незалежними / Ліндсі К. Гібсон ; пер. з англ.
Н. Переверзєвої. — Київ : Видавець ФОП Переверзєва Н. С., 2022. — 248 с.
ISBN 978-617-95102-2-9
Якщо вас виховували емоційно незрілі батьки, ви можете почуватися самотніми та
відкинутими. У дорослому віці у вас можуть виникнути проблеми з встановленням
кордонів і вираженням своїх почуттів. Ви можете несвідомо шукати емоційно
незрілих людей і намагатися побудувати з ними стосунки. Батьки, хоч вже й
постаріли, можливо, досі ставляться до проявів ваших емоцій з глузуванням і
презирством, зневажають ваші думки, знецінюють відчуття внутрішньої свободи та
намагаються контролювати вас. Тобто проявляють усі якості емоційно незрілих
людей: егоїзм, непослідовність і суперечливість. Чи можна зцілитися від наслідків
такого токсичного ставлення?
УДК 159.922/.923:316.362.1
© Lindsay C. Gibson, Psy.D.
New Harbinger Publications
5674 Shattuck Avenue
Okland, CA 94609, 2019
© Переверзєва Наталія, переклад, 2022
© Видавець ФОП Переверзєва Наталія,
українське видання, 2022
Усі права застережено
ISBN 978-617-95102-2-9 (укр.)
ISBN 978-1-68403-252-5 (англ.)
Слово видавця

Я раніше завжди пропускала слово видавця, коли читала

книжки. Ця частина мені здавалася зухвалою або й надто
повчальною. Готуючи до друку першу книжку «Дорослі діти
емоційно незрілих батьків», я навіть не думала про те, щоб
самій написати щось таке. Що мені було казати? Під час роботи
над другою книжкою — «Насолоджуйся кожним шматочком» —
я замислилася, чи не час вже написати, наскільки я вдячна
людям і всесвіту. Але прокрутивши текст в голові, вирішила, що
це зайве: почалася війна, а я хочу розповісти про важливість
щоденної насолоди. Дурість.
І ось я сіла перекладати третю книжку — «Вільних дітей
емоційно незрілих батьків». «Ну що, слово видавця буде? —
глузуючи, запитав внутрішній критик. — Вистачить сміливості
поставити свої слова поряд із дієвим, практичним, бездоганним
текстом Ліндсі?» І знаєте, якби не ця книжка, не вистачило б.
Якби я й досі носила маску видавця, моє слово таки було б
зухвалим, а якщо писала б з ролі хорошої дівчинки —
повчальним. Мені б було соромно перечитувати його навіть
наступного дня. Однак тепер я приймаю себе. Так, у моєму
видавництві не працює 100 людей, але я працюю кожен день.
Так, триває війна, але людям, як виявилося, потрібна моя
робота й підтримка. Так, я сама не взірець емоційної зрілості,
моє життя не назвеш легкою прогулянкою весняним лісом, але
я намагаюся вчасно та повністю оплачувати рахунки, які
виставляє життя, і реагувати на всі його виклики. Це доросла
позиція. І книжка саме про це.
Якщо ми будемо кивати одне на одного, перекладаючи
відповідальність, ми залишимося дітьми. Їхня тактика проста —
чекати на допомогу, підтримку, благословення старших. А
старших немає. Навіть батьків уже не назвеш старшими, то й не
варто наділяти їх надмірною владою — у вас тепер стосунки
двох рівних людей. І хтозна, хто має взяти на себе
відповідальність.
 Ця книжка, як і попередні, на полиці моєї памʼяті стоятиме
поряд з історіями, які я прожила під час роботи над нею.
Розгортаючи її, я щоразу бачитиму обличчя близьких та
відчуватиму любов і підтримку, якими вони наповнювали моє
життя. Я безмежно вдячна.
Кожне слово, яке ви прочитаєте, десятки разів перевірили три
прекрасні, розумні жінки, яких я називаю янголами, а
професійна спільнота — редакторками. Особлива любов і
подяка Олені Філоненко: ми наче діти, що із цікавістю беруть до
рук щоразу нову іграшку, розбирають її, збирають заново і так
розуміють, як воно має працювати.
Сподіваюся, що папір буде приємним на дотик, переклад —
зрозумілим, і книжка зрештою посприяє вашому розвитку.
Робіть своє і йдіть прямим шляхом до себе.
Я бажаю вам щастя.
Наталія Переверзєва,
перекладачка і видавчиня
ПЕРЕДМОВА

Одного дня моя клієнтка розповідала про свого батька, і я

зрозуміла, що той був не просто нетактовною і жорстокою, а
патологічно незрілою людиною. Він поводився як імпульсивне,
егоцентричне мале дитя, не замислюючись про вплив на
доньку. На емоційному рівні він був наче велетенський малюк, у
кращому разі — підліток. Я стала згадувати інших клієнтів, з
якими мені доводилося працювати за багаторічну практику і
чиє дитинство затьмарили батьківська непередбачуваність та
емоційна нестабільність. Вони росли в полоні емоційно
незрілих батьків — людей у дорослих тілах, але з психологічним
розвитком на рівні немовляти, які мали необмежену владу над
своїми дітьми. Того дня я побачила таких батьків іншими: без
оманливого авторитету вони виявилися звичайнісінькими
хуліганами.
Емоційно незрілі батьки інших клієнтів поводилися краще, але
були настільки відсторонені (аж до відчуження), що їхні діти
росли емоційно самотніми й позбавленими справжнього
спілкування. Дарма що ці батьки здавалися спроможними та
надійними, насправді вони були зайняті лише собою і не здатні
на співчуття, тому не могли приділяти дітям належної уваги.
Водночас батьки інших клієнтів були доволі приязні, проте
зраджували дитину — уникали її щоразу, коли в тої з’являлася
реальна проблема або вона потребувала захисту.
Маючи відмінності в індивідуальній поведінці, емоційно
незрілі батьки моїх клієнтів були однакові за своєю суттю: їм
бракувало емпатії, вони були зосереджені на собі й не могли
підтримувати задовільний емоційний зв’язок зі своїми дітьми.
Загалом багато моїх клієнтів виросло в сім’ях, для яких були
характерні конфлікти, висміювання й відсутність емоційної
близькості.
Це парадоксально, але багато емоційно незрілих батьків може
поводитися по-дорослому в інших сферах життя: на роботі чи в
колі друзів. Збоку важко повірити, що вони можуть заподіяти
стільки болю своїм дітям удома.
Мої клієнти в дитинстві були неабияк спантеличені
суперечностями поведінки їхніх батьків. І все, що вони могли
зробити, — звинувачувати себе. Ці діти вирішили, що з ними
погано поводилися через те, що вони були негідними любові, а
ігнорували їх тому, що вони були недостатньо цікавими. Клієнти
вважали свої емоційні потреби неправомірними й відчували
провину за те, що злилися на своїх батьків, тому пом’якшували
або всіляко виправдовували їхню поведінку. («Звісно, вони
били мене, але тоді так чинило багато батьків».)
Проблема емоційно незрілих батьків
Дорослішання поруч з емоційно незрілими батьками може
призвести до тривалого почування емоційної самотності, а
також до двоїстого сприйняття стосунків загалом. Емоційна
самотність виникає тоді, коли дитина почувається непомітною
та знехтуваною, хоч би як вона старалася спілкуватися й
налагоджувати зв’язок. У дорослому віці такі діти часто
обирають партнерів і друзів, стосунки з якими не
задовольняють та розчаровують їх, адже самозаглибленість і
відмова спілкуватися на глибокому емоційному рівні здаються
дуже звичними та знайомими.
Коли я розповідаю клієнтам про емоційно незрілих батьків,
багато хто впізнає в моїх словах власну історію. У них ніби
настає прозріння. Поведінка батьків, чия любов здавалася
егоцентричною і які цуралися спроб своєї дитини встановити
глибший емоційний зв’язок, стає зрозумілою. Щойно вони
усвідомлюють емоційну незрілість батьків, ключові моменти
їхнього дитинства нарешті набувають сенсу. Бачачи хиби своїх
батьків об’єктивно, вони більше не мусять бути заручниками
їхньої незрілості.
Шкодять не лише насильство й жорстокість. Весь підхід
емоційно незрілих батьків до виховання нездоровий, оскільки
створює в сім’ї атмосферу страху й недовіри. Поверховістю,
осудливістю та примусом вони підривають здатність дітей
довіряти власним думкам і почуттям, а це обмежує розвиток
інтуїції, віри у власні сили, продуктивності та самостійності.
Дитиною ви, певно, навчилися стримувати почуття, щоб
випадково не порушити хитку емоційну рівновагу когось із
батьків, адже ваша спонтанність могла легко зачепити такого
вразливого дорослого. Гіперреактивність емоційно незрілих
батьків привчає дітей бути замкнутими, пасивними й
покірними, замість того щоб виховувати в них індивідуальність і
довіру до інших. Щоб порозумітися із цими батьками, у
короткостроковій перспективі легше приховувати те, хто ви
насправді й чого дійсно хочете. Та врешті-решт ви опиняєтеся
під тягарем обов’язку, почуття провини, сорому й відчуття, що
ви ув’язнені у своїй сімейній ролі. Хороша новина: тільки-но ви
зрозумієте поведінку батьків і їхній вплив на вас, ваше життя
знову належатиме вам.
Мета цієї книжки
Сенс цієї книжки в тому, щоб ви зрозуміли, як на вас вплинула
емоційна незрілість батьків. Поки ви не збагнете психологічних
обмежень своїх батьків, ви можете хибно звинувачувати себе
або й далі сподіватися на зміни, яких ніколи не відбудеться. Ця
книжка допоможе побачити, із чим ви маєте справу, і якомога
краще зрозуміти своїх батьків.
Ви навчитеся називати й розуміти властиві емоційно незрілим
людям риси та особливості поведінки, які раніше не були
описані в популярній літературі. Я пишу цю книжку для того,
щоб дати вам словесне втілення всього, що відбувається у
стосунках з емоційно незрілими людьми: як між вами й ними,
так і всередині вас, коли ви намагаєтеся впоратися із
ситуацією. Щойно ви зможете назвати щось, вам стане
простіше із цим взаємодіяти.
Вплив емоційно незрілих людей не має позначатися на
вашому житті. Ви можете усвідомити його, а потім
нейтралізувати.
У цій книжці ви також знайдете письмові вправи для
зміцнення самосвідомості та аналізу вашого досвіду взаємодії
з емоційно незрілими людьми, зокрема батьками. Сподіваюся,
ці вправи будуть для вас пізнавальними й цікавими.
Розуміння емоційної незрілості зараз на часі
Тема емоційної незрілості важлива як ніколи. Незріла
поведінка нині дуже поширена, а емоційно незрілі люди
завдають величезних страждань у всіх сферах життя. Оскільки
вони прагнуть домінувати й бути в центрі уваги, тим, хто поруч
із ними, часто не вистачає простору та ресурсів, щоб бути
справжнім собою. Їхнє бажання верховодити та
виправдовувати свою поведінку зводить права інших нанівець і
дає волю для зловживань, домагань, упереджень, експлуатації
та різноманітних принижень.
На жаль, емоційно незрілі лідери не сумніваються у власних
діях і справляють враження сильних та впевнених у собі людей,
спонукаючи послідовників підтримувати плани й рішення,
спрямовані на добробут самого лідера, а не на інтереси
спільноти. Наша схильність підкорятись егоцентричним
авторитетам з’являється в дитинстві: емоційно незрілі батьки
переконують нас, що наші думки менш цінні, тому ми маємо
приймати все, що вони нам кажуть. Тепер цілком зрозуміло,
чому люди, яких виховали емоційно незрілі батьки, часто
стають жертвами експлуатації, екстремістських угруповань і
навіть сект.
Дізнавшись більше про емоційну незрілість, ви зможете
проаналізувати й зрозуміти емоційно незрілу поведінку,
протидіяти її проявам, хто б не був її джерелом — батько, матір,
чоловік, дружина, дитина, брат, сестра, роботодавець, клієнт чи
ще хтось. Динаміка стосунків буде однаковою і всередині сім’ї, і
за її межами. Методи взаємодії з емоційно незрілими батьками
працюватимуть також у стосунках з іншими незрілими людьми.
Про що йдеться в цій книжці
Перша половина книжки, частина I, розповідає про те, із чим
вам довелося зіткнутися в дитинстві, та описує дорослішання
поруч з емоційно незрілими батьками — або стосунки з
емоційно незрілими людьми — і те, як впоратися з наслідками.
 У розділі 1 ми розглянемо особливості стосунків з емоційно
незрілими батьками. Ви дізнаєтеся про притаманну їм систему
емоційно незрілих стосунків і те, як вони намагаються зробити
вас відповідальними за їхню самооцінку та емоційну
стабільність. Ви також дізнаєтеся про можливі причини їхньої
незрілості.
Розділ 2 детально описує риси характеру емоційно незрілих
людей. Ви навчитеся помічати емоційний тиск та емоційне
поглинання. Побачите, як емоційно незрілі люди
використовують вашу невпевненість у собі, страх, сором або
відчуття провини, щоб утримати провідну роль у стосунках.
У розділі 3 ми з’ясуємо, що ви відчували, намагаючись
побудувати емоційно задовільні стосунки з емоційно незрілими
батьками. Ми розглянемо різні типи емоційно незрілих батьків і
причини, через які вони уникають близькості. Ви дізнаєтеся, як
об’єктивніше ставитися до таких людей, оплакати те, чого не
отримали від них, і рухатися до більш співчутливих і щирих
стосунків із самими собою та іншими.
Розділ 4 присвячений тому, як уникнути емоційного
поглинання з боку незрілих людей, піддаючи сумніву їхню
спотворену реальність і нагальні емоційні потреби. Ви
дізнаєтеся, як встановлювати здорові кордони, а також як і
коли відповідати, якщо від вас вимагають допомоги. Ви
побачите, як тиск змушує вас втрачати зв’язок із собою і попри
здоровий глузд брати на себе відповідальність за чуже щастя.
У розділі 5 ви знайдете дієві поради, як можна реагувати на
типові прояви поведінки емоційно незрілих батьків. Ви
навчитесь ухилятися від їхнього тиску, керувати спілкуванням і
перешкоджати їм брати гору.
У розділі 6 наведено безліч способів, якими емоційно незрілі
батьки (та й емоційно незрілі люди загалом) підривають вашу
впевненість у собі й довіру до своєї інтуїції. Вони вороже
ставляться до проявів вашого внутрішнього світу, висміюючи
та знецінюючи ваші погляди, думки й почуття. Із цього розділу
ви дізнаєтеся, як стати несприйнятливими до такої поведінки
та залишатися вірними своєму внутрішньому чуттю.
 У другій половині книжки, частині ІІ, ми перейдемо від
розуміння емоційно незрілих людей і взаємин із ними до
зміцнення вашої індивідуальності всупереч їхньому впливу.
Зосередившись на своєму розвитку, ви зможете позбутися
наслідків дорослішання поруч з емоційно незрілими батьками.
З розділу 7 ви дізнаєтеся, чому цінувати свій внутрішній світ
так важливо, якщо хочете відновити міцні стосунки із собою.
Встановивши звʼязок зі своїм внутрішнім «я», ви станете більше
довіряти собі та сприймати почуття як безцінну інформацію про
те, що потребує вашої уваги.
Розділ 8 покаже вам, як відмовитися від мислення, яке
нав’язали емоційно незрілі батьки, щоб звільнити місце для
власного світогляду. Ви навчитеся долати невпевненість у собі,
спричинену критикою з боку емоційно незрілих батьків, які не
бажали чути нічиїх думок, окрім власних. Звільнивши розум від
сміття старих шаблонів мислення, ви відчуєте, що стали менше
тривожитися й критикувати себе.
У розділі 9 ви заново познайомитеся із собою і розширите
уявлення про себе. Малоймовірно, що емоційно незрілі батьки
допомогли вам розвинути впевненість і реалістичну
самооцінку. Натомість вони вимагали від вас покірності, через
що ви звикли вважати почуття й потреби інших людей
важливішими за власні. Нове розуміння себе дасть вам змогу
побачити та оцінити те, що ви привносите в цей світ. Ви також
дізнаєтеся, як позбутися спотворених або застарілих уявлень
про себе.
У розділі 10, останньому, ви зберете докупи все, про що
дізналися із цієї книжки. Переглянете положення того
негласного договору, на якому ґрунтуються ваші стосунки з
емоційно незрілими батьками, і вирішите, чи готові ви змінити
деякі умови на більш справедливі. Кінцева мета зцілення —
зміцнити надійні, щирі взаємини із собою і подбати про власний
добробут. Ви також дізнаєтеся, як поліпшити стосунки з
емоційно незрілими людьми, не звинувачуючи їх і не
жертвуючи своїми принципами.
І насамкінець, у післямові, ви отримаєте декларацію про
права дорослих дітей емоційно незрілих батьків. Вона містить
основні ідеї книжки та слугуватиме нагадуванням про все, чого
ви навчилися.
Моє побажання вам
Я сподіваюся, що, читаючи цю книжку, ви відчуватимете
підтримку. Ви знайдете сили, щоб жити, спираючись на міцний
зв’язок із собою і розуміння себе. Батьки дали вам життя й
любили вас так, як уміли. Ви можете шанувати їх за це, але
необов’язково давати їм необмежену владу над вашим
емоційним добробутом. Зараз ваша мета — власний розвиток:
ви можете стати людиною, яка будує щирі стосунки і з собою, і
з іншими. Якщо ця книжка стане вам у пригоді, я вважатиму, що
мої мрії здійснилися.
Частина І

Із чим вам довелося зіткнутися

Проблема емоційної незрілості

З першої частини книжки ви дізнаєтеся, як це — мати стосунки

з емоційно незрілими батьками і чому вони стали такими. Ми
детально розглянемо особливі риси їхньої поведінки, і ви
зрозумієте, чому вам було так важко підтримувати задовільні,
близькі стосунки з ними. Ви опануєте інструменти та стратегії
взаємодії, які допоможуть захистити здорові кордони у
спілкуванні з емоційно незрілими людьми, незважаючи на їхні
емоційні упередження і спроби керувати вами. Ви зрозумієте,
чому поруч із ними так важливо залишатися вірними собі та як
протистояти їхнім терміновим вимогам й емоційному тиску.
РОЗДІЛ 1

Емоційно незрілі батьки

Як це — мати стосунки з ними, і як вони такими стали

Емоційно незрілі батьки формують у дітей відчуття

розчарування і зневіри. Важко любити емоційно закритих
батьків, які очікують пошани та особливого ставлення,
водночас намагаючись тебе контролювати та знецінювати.
Характерною ознакою стосунків з емоційно незрілими
батьками є те, що ваші емоційні потреби не задоволені. Такі
батьки не зацікавлені в емоційній близькості, коли двоє людей
пізнають і розуміють одне одного на глибинному рівні.
Взаємний обмін щирими почуттями створює емоційно
задовільний зв’язок між двома людьми й робить їх особливими
одне для одного. Але емоційно незрілим батькам неприємно,
коли хтось намагається встановити такий зв’язок із ними.
Іноді ви помічаєте в них швидкоплинне бажання справжнього
зв’язку, і це змушує вас вкотре намагатися зблизитися з ними.
На жаль, що більше ви тягнетеся до них, то більше вони
віддаляються, оскільки бояться справжньої близькості. Це
схоже на танець, у якому партнер рухається синхронно з вами,
відступаючи щоразу, коли ви робите крок назустріч. Емоційно
незрілі батьки постійно вимагають уваги до себе, водночас
бояться по-справжньому близьких стосунків. Ця суперечність
викликає у вас відчуття незадоволеності та емоційну
самотність. Ви любите своїх батьків, але не можете зблизитися
настільки, щоб мати справжні стосунки.
Проте, щойно ви збагнете суть їхньої поведінки, ваші
переживання стануть цілком зрозумілими, як і ваша емоційна
самотність. Глибше зрозумієте психічні процеси емоційно
незрілих людей — зможете спілкуватися з батьками або іншими
незрілими людьми, не піддаючись їхньому емоційному тиску.
Ваші стосунки стануть більш щирими, і ви будете знати, чого від
них можна очікувати, а чого — ні.
У цьому розділі ми з’ясуємо, які вони — близькі стосунки з
емоційно закритими батьками. Ви дізнаєтеся про систему
емоційно незрілих стосунків, яку такі батьки використовують як
заміну любові, і зрозумієте, чому вони мають бути такими,
якими вони є.
Було б непогано, якби під час читання цієї книжки ви вели
щоденник, у який записували б усі свої спостереження. У ній
багато вправ, які допоможуть легше засвоїти інформацію.
Описуючи свої відкриття в окремому блокноті, ви
отримуватимете емоційну підтримку й бачитимете значущість
своїх переживань. Саме цього вам не змогли дати емоційно
незрілі батьки.
Така письмова робота допоможе вам нарешті висловити
почуття, які раніше були невиразними та невизначеними.
Обов’язково записуйте емоції, спогади й висновки, що
виникають під час читання. Ці записи можуть стосуватися як
ваших батьків, так і інших емоційно незрілих людей. Записуючи
те, що ви пригадали та усвідомили, лишайте кілька порожніх
рядків для підсумків. Їх можете підбити пізніше. Це безцінний
досвід — одного разу озирнутися й побачити, із чого ви
починали. Отож спробуємо з’ясувати, що спонукало вас почати
читати цю книжку.
Вправа: Чому ви обрали цю книжку?
Подумайте над тим, чим книжка вас зацікавила. У щоденнику
або поки що просто на аркуші паперу запишіть, про що ви
подумали, коли побачили назву книжки. Що ви сподівалися
дізнатися і про кого? Які почуття виклика́ла у вас ця людина?
Як би ви хотіли змінити стосунки з нею? Якщо цієї людини вже
немає, які стосунки з нею ви хотіли б мати за її життя?
А тепер з’ясуймо, як це — мати стосунки з емоційно незрілими
батьками чи іншими людьми і які почуття вони у вас
викликають. Це може роз’ятрити давні рани (як і будь-який
процес самопізнання), тож у разі потреби зверніться, будь
ласка, до психотерапевта по допомогу й підтримку.
Як це — бути у стосунках з емоційно незрілими людьми
В емоційно незрілих батьків та інших емоційно незрілих людей
особливий, легко впізнаваний стиль спілкування. Ось десять
тверджень, які добре описують, чого можна чекати від
стосунків із ними.
1. Поруч із ними ви почуваєтеся самотніми
Діти, яких виховали емоційно незрілі батьки, часто
почуваються самотніми, незважаючи на те, що фізично батьки
поруч. Хоча ви можете відчувати споріднений зв’язок із
вашими емоційно незрілими батьками, він дуже відрізняється
від емоційно надійних стосунків між батьками й дітьми.
Емоційно незрілі батьки люблять вказувати дітям, що їм
робити, але емоційне виховання їх обтяжує. Вони можуть
справно доглядати за вами, коли ви хворієте, але не уявляють,
що робити з вашими переживаннями чи розбитим серцем. Тож
коли емоційно незрілі батьки намагаються втішити засмучену
дитину, їхня поведінка може видатися неприродною та
незграбною.
2. Спілкування здається одностороннім і розчаровує
Самозаглибленість та обмежена здатність до емпатії, властиві
емоційно незрілим батькам, призводять до того, що
спілкування з ними здається одностороннім. Вони наче
заручники свого егоцентризму. Коли ви намагаєтесь
поділитися чимось важливим, вони зазвичай перебивають вас,
змінюють тему, починають говорити про себе або взагалі не
зважають на ваші слова. Діти емоційно незрілих батьків часто
знають про батьківські проблеми набагато більше, ніж батьки —
про проблеми дітей.
Попри те що емоційно незрілі батьки вимагають вашої уваги,
коли засмучені, вони рідко можуть вислухати або проявити
емпатію, коли проблема виникає у вас. Замість того щоб сісти
поруч і дозволити вам висловитися, вони, як правило,
пропонують поверхові рішення, радять не переживати або
навіть дратуються, що ви засмучені. Їхнє серце здається
закритим, немовби в ньому немає місця для співчуття чи
розради, яких ви потребуєте.
3. Ви відчуваєте примушування й безвихідь
Емоційно незрілі батьки вимагають, щоб ви приділяли їм
максимум уваги й давали змогу верховодити. Щоб змусити вас
зробити по-їхньому, вони тиснуть на почуття сорому, провини та
страху, аж поки ви не підкоритеся. У разі непокори вони
лютують і звинувачують вас.
Щоб описати такий емоційний тиск, багато хто використовує
термін «маніпуляція», але я вважаю, що це слово вводить в
оману. Така поведінка більше нагадує інстинктивний захист.
Емоційно незріла людина робить усе необхідне, щоб відчувати,
що вона в безпеці й контролює ситуацію, не зважаючи на те, як
це впливає на вас.
Їхній поверховий стиль спілкування може викликати у вас
відчуття, ніби ви в пастці. Через те що емоційно незрілі батьки
егоцентричні та не здатні до щирого звʼязку, взаємодіяти з
ними буває нудно. Вони дотримуються безпечних, на їхню
думку, тем розмови, тому спілкування швидко стає млявим і
нецікавим.
4. Вони на першому місці, ви — на другому
Емоційно незрілі батьки вкрай зациклені на собі, тому їм
здається, що завжди все обертається навколо них. Коли
йдеться про їхні потреби, ви мусите відійти на другий план.
Вони так підносять власні інтереси, що ваші видаються
другорядними. Рівноправних стосунків вони не шукають. Вони
хочуть сліпої відданості й прагнуть задовольнити лише свої
потреби.
Якщо батьки не вважають ваші емоційні потреби
надважливими, ви почуваєтеся беззахисними. Через брак
впевненості в батьківській турботі та підтримці у вас може
розвинутися схильність до хронічного стресу, тривоги й
депресії. Це закономірні наслідки дорослішання в умовах, коли
ви не могли довіряти батькам і не були впевнені, що вони
будуть уважними до ваших потреб і захистять від усього, із чим
ви не зможете впоратися самостійно.
5. Вони не здатні на емоційну близькість і відвертість
Попри високу емоційну реактивність, емоційно незрілі батьки
насправді уникають своїх глибоких почуттів (McCullough et al.,
2003). Вони бояться бути емоційно відкритими й часто
ховаються за непроникним обличчям. Вони навіть бояться бути
ніжними зі своїми дітьми, бо це може зробити їх надто
вразливими. Такі батьки переживають, що вияв любові може
похитнути батьківський авторитет, бо, на їхню думку, влада —
це все, що в них є.
Попри те що емоційно незрілі батьки приховують свої
справжні почуття, вони інтенсивно проявляють емоції, коли
сваряться з партнером, скаржаться на свої проблеми,
виплескують накипіле або розлючуються на дітей. Коли вони
засмучені, то не схоже на те, що вони бояться почуттів. Проте ці
однобічні виплески емоцій — лише спосіб зняти емоційне
напруження, вони не мають нічого спільного з бажанням
відкритися для справжнього емоційного зв’язку.
Саме тому емоційно незрілих батьків важко втішати. Вони
хочуть, щоб ви перейнялися їхнім смутком, однак опираються
щирій розраді. Якщо ви спробуєте підбадьорити їх, вони можуть
вас грубо відштовхнути. Низька сприйнятливість (McCullough,
1997) заважає емоційно незрілим людям відкритися для
заспокоєння та близькості, які ви їм пропонуєте.
6. Вони спілкуються за допомогою емоційного
зараження
Замість того щоб говорити про свої почуття, емоційно незрілі
люди виражають себе невербально через емоційне зараження
(Hatfield, Rapson, and Le, 2009), порушуючи ваші кордони та
змушуючи відчувати їхні неприємні емоції. У теорії сімейних
систем Бовена відсутність здорових особистих кордонів
називається емоційним злиттям (Bowen, 1985), а в структурній
сімейній терапії — сплетінням (Minuchin, 1974). Це процес, під
час якого емоційно незрілі члени сім’ї поглинуті емоціями та
психологічними проблемами одне одного.
Як і маленькі діти, емоційно незрілі батьки хочуть, щоб ви
інтуїтивно розуміли, що вони відчувають, навіть якщо вони
мовчать. Коли вам не вдається прочитати їхні думки, вони
ображаються й сердяться, бо вважають, що ви маєте знати,
чого вони хочуть. Якщо ви заперечуєте це, мовляв, вони не
говорили про свої бажання, то почуєте відповідь на зразок:
«Якби ти справді любила мене, ти б здогадалася». Вони
очікують, що ви завжди будете з ними на одній хвилі. Коли
немовлята чи маленькі діти хочуть такої уваги від батьків, це
виправдано, на відміну від випадків, коли все навпаки.
7. Вони не поважають ваші кордони та не цінують вашу
індивідуальність
Емоційно незрілі батьки не розуміють, навіщо потрібні особисті
кордони. Вони думають, що кордони означають відчуження:
якщо ви не надаєте їм вільного доступу до вашого життя, то ви
просто їх не любите. Ось чому вони виявляють недовіру,
ображаються або засмучуються, коли ви просите поважати
ваше особисте життя. Вони відчувають, що їх люблять, лише
тоді, коли ви дозволяєте їм втручатися у ваше життя будь-якої
миті. Емоційно незрілі батьки прагнуть головних і
привілейованих ролей, які дають право ігнорувати будь-які
кордони.
Емоційно незрілі батьки також відмовляються поважати вашу
індивідуальність, оскільки не бачать у ній потреби. Сім’я і ролі
для них священні. Вони не розуміють, навіщо вам особистий
простір і якась там ідентичність. Чому ви не можете просто
бути такими, як вони, думати, як вони, і мати такі самі
переконання й цінності? Ви їхня дитина, а отже — належите їм.
Навіть коли ви вже виросли, вони сподіваються, що ви
залишатиметеся їхньою слухняною дитиною або — якщо ви
наполягаєте на самостійному житті — принаймні завжди будете
дослухатися до їхніх порад.
8. Ви виконуєте всю емоційну роботу у стосунках
Емоційна робота (Fraad, 2008) — це зусилля, яких ви докладаєте,
щоб емоційно адаптуватися до потреб інших людей. Вона може
бути легкою, наприклад бути ввічливими та приязними, або ж
надзвичайно складною, як-от намагатися дібрати правильні
слова, щоб утішити засмученого підлітка. Емоційна робота
складається з емпатії, здорового глузду, усвідомлення мотивів і
здатності передбачати чиюсь реакцію на ваші дії.
Якщо в стосунках розлад, потреба в емоційній роботі різко
зростає. Вибачення, пошук шляхів примирення й спокута
провини — важка емоційна робота, що підтримує здорові
довготривалі взаємини. Та оскільки емоційно незрілі батьки не
зацікавлені в налагодженні стосунків, ця робота лягає на ваші
плечі.
Замість того щоб спробувати загладити свою провину або
попросити вибачення, емоційно незрілі батьки часто
погіршують ситуацію, проєктуючи свої почуття, звинувачуючи
інших і відмовляючись брати відповідальність за свою
поведінку. Коли, здавалося б, простіше піти назустріч і
перепросити, вони будуть уперто стверджувати, що це ви
зробили щось не так (або не зробили того, що мали) і цим
спровокували їхню образливу поведінку. Мовляв, якби ви були
розумнішими й зробили те, що вони просили, цієї проблеми
ніколи б не виникло.
9. Ви втрачаєте емоційну незалежність і свободу думки
Емоційно незрілі батьки сприймають вас як продовження
самих себе, тому ігнорують ваш внутрішній світ — думки й
почуття. Ба більше, вони заявляють про своє виключне право
оцінювати ваші почуття й вирішувати, мають вони сенс чи ні.
Вони не поважають вашу емоційну незалежність, свободу і
право мати власні почуття.
Оскільки ваші думки повинні відображати їхні, вони реагують
подивом і несхваленням, якщо у вас є ідеї, які їм не
подобаються. Ви не вільні обмірковувати певні теми навіть
наодинці із собою («Навіть не думай про це!»). Вони фільтрують
ваші думки й почуття, щоб перевірити, наскільки їм із ними
комфортно, а потім поділяють їх на хороші чи погані.
10. Вони можуть псувати настрій і навіть бути садистами
Емоційно незрілі батьки люблять псувати настрій не тільки
своїм дітям, а й іншим людям. Вони рідко співпереживають,
тому не отримують втіхи від чийогось щастя. Замість того щоб
пишатися досягненнями дітей, емоційно незрілі батьки можуть
відреагувати так, що це зведе нанівець відчуття тріумфу. Вони
часто намагаються зруйнувати мрії дітей, нагадуючи їм про
гнітючі реалії дорослого життя.
Наприклад, коли Мартін був підлітком, він із гордістю
розповів батьку, що заробив 50 доларів за свій перший концерт.
Батько відказав, що на такі гроші сім’ю не прогодуєш. Через
брак емпатії він не зміг розділити почуття сина.
Садизм — це не просто псувати настрій. Садисти отримують
справжню насолоду від того, що роблять боляче живій істоті,
принижують чи примусово обмежують її волю. Для них садизм
— це спосіб показати, хто тут найсильніший і найважливіший.
Емоційно незрілим батькам-садистам подобається змушувати
свою дитину страждати — фізично або психологічно. Фізичне
насильство — це очевидний прояв садизму, а неявна його
форма часто проявляється як передражнювання і
висміювання.
Наприклад, коли Емілі знайомила свого нареченого із сім’єю,
її схильний до фізичного насильства батько «жартома» порадив
хлопцю вигнати її, якщо вона буде забагато базікати. Мати й
сестри Емілі приєдналися до цього «жарту», і вся рідня сміялася
з її болісного збентеження.
Батькам-садистам подобається, що діти почуваються
безпорадними. Вони потай насолоджуються, коли доводять їх
до відчаю. Роблять вони це по-різному: піддають дітей
фізичним покаранням, відмовляються з ними спілкуватися,
обмежують їхнє життя численними заборонами чи змушують
відчути себе загнаними в кут. Наприклад, коли Брюс був
маленьким, батько часто саджав його до себе на коліна, міцно
тримав і не відпускав. Якщо хлопчик починав пручатися або
плакати, той відправляв його в кімнату й бив ременем. Згодом
батько перепрошував за свої дії, але додавав, що Брюс сам
накликав на себе кару, тому що «був неслухняним».
У наступному підрозділі ми з’ясуємо, як емоційно незрілі люди
впливають на почуття й самоповагу інших. Ви зрозумієте, що
притаманний їм стиль взаємин прямо впливає на ваші емоції та
самооцінку. Те, як вони реагують, може змусити вас почуватися
задоволеними або незадоволеними собою, залежно від того,
що вони хочуть — контролювати чи схилити на свій бік.
Система емоційно незрілих стосунків
Емоційно незрілі люди погано регулюють власну самооцінку та
емоційну стабільність. Натомість вони поводяться з іншими
людьми так, щоб змусити тих почуватися відповідальними за
їхній стан. Вони роблять це за допомогою складних, ледь
вловимих сигналів, які викликають певні емоції в тих, хто поруч.
Я називаю це системою емоційно незрілих стосунків.
Система емоційно незрілих стосунків змушує вас бути
уважнішими до емоційного стану незрілих батьків, ніж до
власного. Під впливом цієї системи ви налаштовуєтеся на їхні
потреби, замість того щоб прислухатися до своїх інстинктів. Ви
відчуваєте нагальну потребу за всяку ціну заспокоїти емоційно
незрілих батьків. Ваше емоційне здоров’я виявляється для вас
менш важливим, ніж їхні потреби й почуття.
Ця хвороблива надмірна турбота про збереження їхнього
спокою зосереджує вашу увагу на їхніх почуттях і реакціях
настільки, що ви стаєте одержимі їхнім настроєм. Щойно це
стається, вони емоційно поглинають вас. Емоційне поглинання
— це коли емоційний стан іншої людини стає центром вашої
уваги.
Система емоційно незрілих стосунків для дитини в перші роки
її життя є запорукою виживання, бо необхідна для взаємодії з
опікунами. Щоб вижити й вирости, немовлятам потрібні
люблячі дорослі, які будуть налаштовані на їхні потреби та
заспокоюватимуть їх, коли вони будуть засмучені. Зазвичай
батьки сильно переживають через плач дитини й ладні зробити
все, щоб її заспокоїти. У випадку із чутливими батьками
страждання дитини миттєво стає їхнім стражданням, і вони
будуть однаково стурбовані як емоційним станом дитини, так і
її фізичним комфортом (Ainsworth, Bell, and Stayton, 1974; Schore,
2012). Така емоційна підтримка має вирішальне значення для
дітей віком до трьох років.
Зазвичай у дітей потреба в постійній увазі та заспокоєнні
зменшується в міру дорослішання. Проте в емоційно незрілих
батьків здатність до емоційної саморегуляції в процесі
зростання розвинулася не повністю. Вони не здатні дати раду
власним почуттям і розчаруванням, а тому чекають від інших,
що ті негайно підбадьорять їх, адже знають, що саме потрібно
для цього зробити. Якщо їхні проблеми не сприймають як
найважливіші, емоційно незрілі батьки можуть втратити
самовладання. Для збереження стабільного стану їм, як
маленьким дітям, необхідно багато уваги, прийняття і
схвалення. Однак діти дорослішають і стають самостійними, а
от емоційно незріла людина з віком не починає потребувати
менше уваги. Емоційні потрясіння й депривація, які вони
пережили в ранньому віці, стають причиною психологічного
захисту, який не дає відмовитися від старих моделей поведінки,
скільки б турботи й уваги вони не отримували.
Як система емоційно незрілих стосунків впливає на вас
Ви навряд чи відчуєте, що вас затягує в чиюсь систему
емоційно незрілих стосунків. Емоційне зараження (Hatfield,
Rapson, and Le, 2009) в такій системі міжособистісного
спілкування працює вкрай ефективно, тож ви незчуєтеся, як
опинитеся в ній. Ось чому так важливо навчитися відразу
помічати тиск у стосунках з емоційно незрілими людьми. Це
допоможе вам захистити особисті кордони, емоційну
незалежність і само­оцінку. Поруч із ними ви мусите бути
пильними й готовими чинити опір спробам емоційного
поглинання.
Ви відчуваєте відповідальність за їхні почуття
Систему емоційно незрілих стосунків можна вважати
своєрідним закляттям: коли воно діє, ви відчуваєте, що
піклування про щастя іншої людини — ваш обов’язок. Ви також
відповідальні за її гнів і поганий настрій, адже зробили
недостатньо, щоб вберегти її від дискомфорту.
Коли емоційно незрілі люди, зокрема батьки, засмучені, це
відчуття проникає у ваш розум і посідає там чільне місце. Ви
зациклюєтеся на тому, як усе виправити, знову і знову
згадуючи, що вони зробили чи сказали. Навіть коли ви
займаєтеся чимось іншим або намагаєтеся заснути, їхні
переживання не дають спокою. Ви постійно думаєте: «Що я
зробила не так?», «Як я можу виправити ситуацію?» або «Чи
достатньо я зробив, щоб допомогти?».
Перейнявши на себе їхнє нещастя, ви відчуваєте, що маєте
все виправити. Система емоційно незрілих стосунків затягла
вас настільки, що ви вважаєте їхній біль своїм. Ви забуваєте
про власні почуття й потреби. Тільки-но ця система поглинає
вас емоційно, їхні проблеми стають вашими, навіть якщо ви
розумієте, що так не має бути.
Історія Джона
Мати Джона жила в затишному центрі для людей похилого
віку, але часто телефонувала синові з проблемами, з якими
легко міг впоратися персонал. Вона завжди говорила так, ніби
ситуація вимагала термінового втручання, і Джон почувався
зобов’язаним кинути все й поквапитися їй на поміч. Насправді
їй не був потрібен помічник, вона просто хотіла знати, що
всякчас має доступ до сина. Хоча Джон розумів, що мати
перебільшувала свої проблеми, він не міг спокійно слухати її
засмучений голос.
Історія Френка
Роберт, розлучений батько Френка, став іноді телефонувати
 синові посеред ночі п’яним. Також він часто забував ключі у
квартирі й зачиняв двері, а потім телефонував Френку, щоб
той приїхав і допоміг йому потрапити додому. Коли Роберт
захворів, він попросив сина залишитися з ним у лікарні,
пояснивши це тим, що в нього більше нікого немає. Френк не
міг відмовити йому, бо той дуже жалісно говорив. Що більше
Френк занурювався в проблеми батька, то більше страждали
його робота і сім’я. Він так перейнявся прикрощами Роберта,
що йому навіть не спало на думку, що його батько міг би взяти
частину відповідальності за своє життя на себе.
Звичайно, здорові та зрілі люди теж іноді потребують
допомоги. Але коли вони просять про неї, то памʼятають про
життєві обставини інших і готові почути відмову. Вони не
чекають, що ви відразу кинетеся їх рятувати, і вдячні за все, що
ви для них робите. А от емоційно незрілі батьки починають
тиснути на вас і, якщо ви відмовляєтеся допомогти, натякають,
що ви, імовірно, їх зовсім не любите.
Ви відчуваєте втому й тривогу
Перебувати в чиїйсь системі емоційно незрілих стосунків
виснажливо, бо вам доводиться виконувати велику частину
емоційної роботи за іншу людину. Ви витрачаєте значно більше
психічної енергії під час спілкування з емоційно незрілими
людьми, ніж з емоційно зрілими.
Ви постійно очікуєте нових проблем, турбуючись про те, якою
буде наступна катастрофа в їхньому житті. Щойно система
емоційно незрілих стосунків пускає всередині вас коріння, ви
насторожуєтесь і починаєте хронічно перейматися через
мінливий настрій емоційно незрілої людини. Таке мимовільне
невпинне спостереження за чужим самопочуттям неймовірно
виснажує.
Зрілі люди розуміють, що ви не можете бути доступними
завжди, коли їм заманеться. Вони з розумінням ставляться до
вашого життя й поважають ваші кордони.
Ви відчуваєте, що не можете відмовити
 Емоційно незрілі батьки зазвичай не просто розповідають про
свої проблеми, а звалюють їх на вас, сильно хвилюючись і
змальовуючи свої негаразди з позиції жертви. Через це вам
здається, що ви не можете відмовити в допомозі. Ви
незчуєтеся, як ваші почуття стануть неважливими, а головною
місією буде стабілізація їхнього емоційного стану. Щойно це
стається, ви втрачаєте емоційну незалежність — свободу
поважати свої почуття й керуватися ними у своїх діях.
Емоційно незрілі батьки нав’язують вам ролі, які найкраще
підходять для задоволення їхніх емоційних потреб. Наприклад,
коли вони говорять вам, що обтяжені проблемами, ви можете
несподівано для себе втрутитися, щоб усе виправити. Коли
вони почуваються скривдженими, ви прагнете помститися.
Коли вони почуваються самотніми або нікчемними, ви можете
помітити, що виявляєте більше любові й відданості, ніж
відчуваєте насправді. Саме так працює система емоційно
незрілих стосунків.
Якщо ви не можете допомогти, емоційно незрілі батьки не
просто поводяться як ображені чи кинуті напризволяще (цього
було б замало), а гніваються або й лютують через вашу
непокору. Спочатку вони тиснуть на ваше почуття любові до
них, а якщо це не допомагає, погрожують, що будуть
незадоволені вами. Ви не поспішаєте на поміч — вони
поводяться так, ніби їх образили, і звинувачують вас у
безсердечності. Вас називають егоїстичними та ненадійними
щоразу, коли ви не ставите їхні проблеми на перше місце.
У сім’ї батьківська система емоційно незрілих стосунків
створює атмосферу емоційного тоталітаризму. Вся увага
прикута до настрою і потреб таких батьків, бо якщо дитина не
зможе їх заспокоїти, то ситуація може погіршитися і хтось із
батьків втратить самовладання. Це зазвичай змушує дитину
підкорятися, адже для неї немає нічого жахливішого, ніж
спостерігати нервовий зрив дорослої людини. Те саме можна
сказати про поведінку партнера, друга чи начальника.
Ви почуваєтеся безпорадними, намагаючись розв’язати
їхні проблеми
Попри те що емоційно незрілі батьки постійно скаржаться, вони
зазвичай не сприймають жодних ідей щодо розв’язання своїх
проблем. Взаємодія їх не цікавить. Якщо ви порадите щось,
вони можуть поводитися так, наче їх образили або зневажили.
Вони нетерпляче ставляться до ваших пропозицій розв’язання
проблеми й часто кажуть «Так, але…», адже ви явно не
розумієте, яка безвихідна їхня ситуація. Власне, їх обурює
навіть припущення, що все можна легко вирішити. Хіба ви не
бачите, наскільки складна, заплутана й особлива їхня
проблема? Вам що, важко просто їх підтримати?
Емоційно незрілі батьки рідко ввічливо просять про допомогу
в розвʼязанні проблем, наприклад, так: «Чи можеш ти
допомогти мені з цим?» або «Як думаєш, що слід зробити, щоб
виправити ситуацію?». Натомість вони заражають вас
відчуттям тривожної терміновості, і здається, що брати
відповідальність та усувати їхні проблеми — ваша робота. Але
це не скінчиться, коли ви розвʼяжете першу проблему. Це буде
лише початок.
Ваша допомога не задовольнить їх надовго. Одного доброго
вчинку ніколи не буде достатньо, адже головна мета емоційно
незрілих людей — отримувати увагу й турботу якомога довше.
Їм не потрібні поради, їм потрібні ви. А нескінченні нерозв’язні
проблеми — відмінний засіб для досягнення цієї мети. Тільки-но
ви почнете розв’язувати їхні проблеми, ті стануть множитися
швидше, ніж відрубані голови гідри. Проблеми — це гачок, що
утримує людину в системі емоційно незрілих стосунків.
Ви відчуваєте провину за те, що підвели їх
Цілком імовірно, що емоційно незрілі батьки проєктують на
стосунки з вами свої незадовільні взаємини з власними
батьками. Саме тому вони іноді поводяться так, наче ви їх не
любите або не дбаєте про них достатньо добре. Ви можете
почуватися звинуваченими в тому, що нібито повторили зраду
батьків із їхнього травматичного досвіду дитинства. Ви
відчуваєте себе лиходієм зі старої сімейної історії, що не має з
вами нічого спільного.
Історія Джилл
Клер, мати Джилл, розсердилася, коли донька вирушила в
давно заплановану подорож через тиждень після невеликої
автомобільної аварії, у якій вона не постраждала. Вона потай
сподівалася, що Джилл скасує свою поїздку, але та цього не
зробила, тому вона образилася. «Я думала, ти мене любиш», —
кричала вона Джилл, почуваючись такою ж покинутою, як і в
ранньому дитинстві, коли батьки відправили її жити до бабусі
з дідусем. Оскільки Клер неусвідомлено проєктувала дитячу
травму покинутого на стосунки зі своєю дорослою донькою,
то ставилася до неї так, ніби та була її байдужою матір’ю з
позбавленого любові дитинства.
Ви занадто емоційно на них реагуєте
Емоційно незрілі батьки можуть викликати у вас незвично
інтенсивну реакцію. Вони позбуваються надміру негативних
емоцій, змушуючи відчувати такі самі. Вдають, що нічого такого
не відчувають, але насправді проєктують свої емоції на вас і
чекають, що ви сконтейнеруєте і проживете їх, щоб вам
здавалося, що ці почуття ваші. Наприклад, пасивно-агресивна
емоційно незріла людина може розлютити вас, не
усвідомлюючи сили власного гніву. Несвідома активація в
інших людей своїх неприємних емоцій називається
проєктивною ідентифікацією (Ogden, 1982). Це нагадує
спілкування з дітьми: ви раптом опиняєтеся під гнітом їхніх
важких, неприсвоєних почуттів. Відбувається це несвідомо й
так швидко, що ви не встигаєте зрозуміти, що сталося. Це
дивовижний психологічний феномен, за допомогою якого
емоційно незрілі люди дають раду несвідомим, відторгненим
емоціям, пробуджуючи їх в іншій людині.
Саме тому, усвідомивши себе в системі емоційно незрілих
стосунків, спробуйте запитати себе, чиє це почуття. Якщо ваші
реакції здаються надмірно інтенсивними чи непритаманними
вам, а ви самі ніби відсутні в цій взаємодії, цілком можливо, що
емоційно незріла людина викликає у вас певні почуття, щоб ви
прожили їх замість неї. Коли ви взаємодієте з емоційно
незрілими людьми, обмірковуйте свої реакції, запитуючи себе:
«Це моє почуття чи їхнє?». Важливо мати змогу зупинитися й
поставити собі це запитання, адже якщо ви зможете вчасно
розпізнати проєкцію, це звільнить вас від хибної
відповідальності за їхні почуття.
Як емоційно незрілі батьки стали такими
Можливо, в емоційно незрілих батьків було важке дитинство.
Може, їм довелося зазнати насилля та емоційної депривації.
Попереднім поколінням бракувало курсів із виховання,
психотерапії, шкільних психологів-консультантів і культурних
норм, які б захищали права дітей. Ще недавно фізичні
покарання, емоційне насильство й осуд були
загальноприйнятими дисциплінарними інструментами. Якщо
емоційно незрілі батьки мали бездоглядне або травматичне
дитинство, це могло вилитися в надмірну заклопотаність
власними потребами. Вони поводяться як люди, які постійно
перевіряють незагоєну рану. Нижче наведено кілька запитань
про виховання ваших батьків, над якими ви можете
поміркувати.
Чи був у них в дитинстві глибокий емоційний зв’язок із
дорослими?
Емоційно незрілим батькам бракує тієї спокійної глибини, що
властива емоційно розвиненим людям. Вони не демонструють
впевненості та повноцінного самоприйняття, що формуються в
дитинстві завдяки спілкуванню із чуйним опікуном. Можливо,
саме брак емоційного зв’язку в дитинстві змушує їх вимагати
абсолютної відданості й самопожертви від своїх дітей. Вони
поводяться так, ніби страшенно бояться, що насправді
неважливі.
Емоційно незрілі батьки, що виросли без надійної емоційної
прив’язаності, часто займають оборонну позицію, бояться
глибинних почуттів і не здатні підтримувати теплі взаємини зі
своїми дітьми. Вони обмежені у проявах почуттів і можуть
підтримувати лише поверхові стосунки. Одним зі способів
компенсувати нестачу любові й турботи в дитинстві може стати
звичка контролювати інших.
Чи могли вони інтерналізувати незагоєні сімейні травми?
Чимало моїх клієнтів розповідало сімейні історії про травми, що
передавалися з покоління в покоління, як-от втрата близьких,
покинутість, депривація, насилля, залежність, банкрутство,
хвороба чи стресові переїзди. На жаль, сімейні травми
здебільшого передаються від батьків до дітей (Van der Kolk,
2014) і відтворюються, породжуючи покоління емоційних
страждань і незрілості, аж поки хтось із сім’ї врешті-решт не
зупиниться і свідомо не проаналізує свої болючі почуття
(Wolynn, 2016).
Чи давали їм змогу розвинути відчуття власного «я»?
Попередні покоління батьків вірили в те, що дітей має бути
видно, але не чутно. Цілком імовірно, що в такому соціальному
кліматі емоційно незрілим батькам не допомогли розвинути
емоційну усвідомленість настільки, щоб у них з’явилося
відчуття власного «я».
Це серйозна проблема, оскільки саме наше самовідчуття є
емоційною основою уявлень про себе (Jung, 1959; Kohut, 1971;
Schwartz, 1995). Без відчуття власного «я» ми не почуваємося
цілісними, гідними чи по-справжньому впевненими в собі, і в
такому разі наша ідентичність залежить лише від того, як нас
сприймають інші. Багато емоційно незрілих батьків так
ігнорували чи придушували свої внутрішні переживання, що
їхнім єдиним джерелом безпеки стала чиясь оцінка. Без
стійкого почуття власної цінності та ідентичності людина
постійно намагається отримати схвалення зовнішнього світу й
інших.
Розвиток відчуття власного «я» також необхідний для
самосвідомості й самоаналізу, які дають нам змогу
спостерігати за собою і за тим, як наша поведінка впливає на
інших людей. Без виплеканого в дитинстві відчуття власного
«я» люди не можуть аналізувати свою поведінку, а отже не
можуть психологічно зростати й змінюватися. Натомість вони
обмежуються тим, що звинувачують інших і чекають, що вони
зміняться першими.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Тепер ви краще розумієте, із чим мали справу у взаєминах з
емоційно незрілими батьками. Ви дізналися про систему
емоційно незрілих стосунків і про те, як вона змушує вас
почуватися відповідальними за батьківську самооцінку та
емоційну стабільність. Ви побачили, як вони наповнюють
спілкування власними проблемами та вказують вам, що думати
і як почуватися. Ми також з’ясували, що дитинство емоційно
незрілих батьків могло вплинути на їхню особистість і
поведінку і що ваші батьки можуть нести власний тягар
неопрацьованих сімейних травм. Тепер ви маєте змогу
поставити під сумнів таку динаміку сімейних стосунків і
подбати про власний розвиток, незважаючи на спроби
емоційного тиску.
Розділ 2

Усвідомлення обмежень емоційно незрілих батьків

Їхні риси характеру та емоційне поглинання

«Я на першому місці» — так можна назвати притаманний

емоційно незрілим людям підхід до життя та стосунків, що
змушує інших почуватися знехтуваними. Та щойно ви
усвідомите їхні риси характеру, ви перестанете перейматися
через їхнє відчуження й піддаватися спробам змусити вас
задовольняти їхні емоційні потреби. Подивімося спочатку, які з
рис емоційно незрілих людей притаманні вашим батькам.
Занотуйте в щоденнику ті твердження, які описують вашого
батька (Гібсон, 2021).
• Мій батько часто занадто гостро реагував на відносно
незначні події.
• Мій батько рідко виявляв емпатію чи цікавився моїми
почуттями.
• Коли розмова заходила про особисті емоції чи почуття, мій
батько відчував себе незатишно, змінював тему або
закривався.
• Мого батька часто дратували прояви індивідуальності інших
людей та інші погляди.
• У дитинстві батько часто розповідав мені про свої проблеми,
а мене вислухати не міг.
• Мій батько часто говорив чи робив щось, не замислюючись
про почуття інших.
• Мій батько рідко приділяв мені особливу увагу або
співчував, але все змінювалося, коли я хворів(ла).
• Мій батько був непослідовний: іноді поводився доволі
мудро, іноді — нерозумно.
 • Розмови в сім’ї оберталися навколо інтересів мого батька.
• Якщо мені було сумно, батько або говорив щось поверхове і
стандартне, або злився й саркастично коментував мою
поведінку.
• Навіть моя ввічлива незгода з думкою батька могла змусити
його обурено захищати свою позицію.
• Було неприємно розповідати батькові про мої успіхи, бо
здавалося, що йому нецікаво.
• Я часто відчував(ла) провину за те, що мало робив(ла) для
нього або недостатньо піклувався(лася) про нього.
• Мій батько нечасто спирався на факти й логіку, формулюючи
свої думки.
• Мій батько не аналізував свої дії та рідко визнавав свою
причетність до проблеми.
• Мій батько був схильний бачити все чорно-білим та не
сприймав нового.
Занотуйте в щоденнику ті твердження, які описують вашу матір.
• Моя мати часто занадто гостро реагувала на відносно
незначні події.
• Моя мати рідко виявляла емпатію чи цікавилася моїми
почуттями.
• Коли розмова заходила про особисті емоції чи почуття, моя
мати відчувала себе незатишно, змінювала тему або
закривалася.
• Мою матір часто дратували прояви індивідуальності інших
людей та інші погляди.
• У дитинстві мати часто розповідала мені про свої проблеми,
а мене вислухати не могла.
• Моя мати часто говорила чи робила щось, не замислюючись
про почуття інших.
 • Моя мати рідко приділяла мені особливу увагу або
співчувала, але все змінювалося, коли я хворів(ла).
• Моя мати була непослідовна: іноді поводилася доволі мудро,
іноді — нерозумно.
• Розмови в сім’ї оберталися навколо інтересів моєї матері.
• Якщо мені було сумно, мати або говорила щось поверхове і
стандартне, або злилася й саркастично коментувала мою
поведінку.
• Навіть моя ввічлива незгода з думкою матері могла змусити
її обурено захищати свою позицію.
• Було неприємно розповідати матері про мої успіхи, бо
здавалося, що їй нецікаво.
• Я часто відчував(ла) провину за те, що мало робив(ла) для
неї або недостатньо піклувався(лася) про неї.
• Моя мати нечасто спиралася на факти й логіку, формулюючи
свої думки.
• Моя мати не аналізувала свої дії та рідко визнавала свою
причетність до проблеми.
• Моя мати була схильна бачити все чорно-білим та не
сприймала нового.
Оскільки все це типові риси емоційно незрілих людей, навіть
наявність деяких із них чітко свідчить про емоційну незрілість.
Типи емоційно незрілих батьків
Спектр емоційної незрілості широкий — від легких проявів до
патології. Бути емоційно незрілим не означає бути психічно
хворим, але багато психічно хворих людей емоційно незрілі.
Емоційна незрілість — поняття, що виходить за рамки
клінічного діагнозу, а тому часто є прийнятною і рідко
вважається патологічною. Проте вона може бути причиною
багатьох психологічних проблем, особливо розладів
особистості, як-от нарцисичного, істеричного, межового,
дисоціального чи параноїдного. Всім емоційно незрілим людям
притаманні зацикленість на собі, низький рівень емпатії,
потреба бути найважливішими, неповага до індивідуальних
особливостей інших і труднощі з емоційною близькістю.
Емоційно незрілі батьки можуть бути екстравертами чи
інтровертами. Батьки-екстраверти вимагають уваги та
спілкування, тому їхній егоцентризм простіше помітити. Батьки-
інтроверти можуть здатися менш егоїстичними, але насправді
вони так само зациклені на собі, як і екстраверти. У них
обмежена емпатія, їм не цікаві ваші почуття, а стосунки з ними
нагадують гру в одні ворота, хоч і поводяться вони спокійніше
за емоційно незрілих екстравертів.
А тепер розгляньмо чотири основні типи емоційно незрілих
батьків (Гібсон, 2021).
• Емоційні батьки перебувають під владою своїх почуттів.
Вони бурхливо реагують на все, що їх дивує чи засмучує, їхні
емоції можуть легко вийти з-під контролю. Вони страшенно
нестабільні й непередбачувані. До дрібниць вони ставляться
як до кінця світу, а людей поділяють на рятівників і ворогів,
залежно від того, виконують ті їхні бажання чи ні.
• Керівні батьки дуже цілеспрямовані й завжди зайняті. Вони
постійно рухаються вперед, зосереджені на усуненні хиб і
намагаються вдосконалити геть усе, зокрема інших людей.
Вони сприймають сімейне життя як черговий проєкт із
чітким терміном виконання, а емоційним потребам дітей
уваги не приділяють.
• Пасивні батьки здаються безпечнішими, ніж батьки інших
типів, бо віддають роль лиходія своєму партнерові. Їм нібито
подобається спілкуватися з дітьми, але через брак емпатії в
разі потреби вони не можуть їх захистити. Хоч вони
видаються більш люблячими, та підкоряються
домінантному партнерові настільки, що навіть ігнорують
жорстоке ставлення і зневагу до дітей.
• Відчужені батьки не зацікавлені у стосунках. Вони уникають
 спілкування і вважають, що сімʼю створюють не для того,
щоб ростити дітей, а щоб було простіше задовольняти свої
забаганки. Їхній інтерес до чужих потреб практично
дорівнює нулю. Здебільшого вони прагнуть бути наодинці,
щоб займатися своїми справами. Вони майже не беруть
участі в житті сім’ї та можуть розлютитися або навіть
вдатися до насильства, коли щось буде не так, як вони
хочуть.
Далі ми навчимося визначати риси характеру, які свідчать про
емоційну незрілість.
Як проявляється емоційна незрілість
Окрім проблем зі стосунками, про які ми дізналися в розділі 1,
емоційно незрілі батьки мають певні психологічні особливості.
Зараз ми розглянемо риси характеру та особливості поведінки,
які є класичними показниками емоційної незрілості батьків і
людей загалом.
Як емоційно незрілі батьки ставляться до життя
Емоційно незрілі батьки мають егоцентричний підхід до життя й
у взаєминах з іншими людьми ставлять себе на перше місце.
Емоційно незрілими батьками керують страх і сумніви
З попереднього розділу ми дізналися, що емоційно незрілі
батьки, імовірно, мали важке дитинство — могли зіткнутися з
емоційною депривацією, насильством чи травмою. У глибині
душі вони почуваються нелюбими, бояться втратити
впевненість і стати неважливими. Вони постійно відчувають
дискомфорт, бо непокояться через те, що їх покинуть чи хтось
побачить їхню неповноцінність. Глибокі сумніви в тому, чи гідні
вони любові, змушують їх контролювати інших, щоб почуватися
в безпеці.
Їм потрібно домінувати й контролювати
Емоційні, керівні та відчужені батьки намагаються
контролювати інших, а пасивні — підкоряються більш
домінантному партнерові. Емоційно незрілі батьки всіх
чотирьох типів готові піти на все, щоб відчути себе в безпеці.
Емоційно незрілі батьки керують вами за допомогою емоцій.
Вони впливають на вашу поведінку, діючи так, щоб викликати
негативні емоційні стани, як-от страх, провину чи сумніви в собі.
Щойно їм це вдається — їхню проблему розв’язано. Тепер це
ваша проблема. Зробивши вас «поганими», вони почуваються
краще, але це тимчасово, бо ніщо не може дати їм стійкого
почуття безпеки.
Щоб виправдати бажання всім керувати, емоційно незрілі
батьки поводяться з іншими так, ніби тим не вистачає
здорового глузду й компетентності. Це дає їм право вказувати,
що робити і як почуватися. Такий надмірний контроль може
бути руйнівним для впевненості в собі та самостійності дітей.
Емоційно незрілі батьки стримують розвиток дітей, погрожуючи
серйозними наслідками, якщо ті не слухатимуться їх.
Через зосередженість на утриманні контролю емоційно
незрілим батькам бракує щирої теплоти, властивої зрілим
людям. Вони намагаються її виявляти, але це схоже на гру.
Замість справжнього тепла й відкритості емоційно незрілі люди
демонструють чарівність і харизму. Їх цікавить домінування у
стосунках, а не справжній зв’язок.
Вони визначають себе й інших через ролі
Ролі лежать в основі почуття безпеки та самоідентичності
емоційно незрілих батьків. Вони очікують, що інші будуть
дотримуватися своїх чітко визначених ролей. Вони поділяють
людей на категорії за ролями: домінантною чи
підпорядкованою. Стосунки на рівних викликають у них
дискомфорт — тоді ж бо незрозуміло, хто головний.
Емоційно незрілі батьки часто використовують свою
батьківську роль, щоб порушувати ваші кордони. Так вони
утримують вас у зручному для них становищі. Імовірно, вони
протестуватимуть проти будь-яких проявів індивідуальності, що
загрожують вашій сімейній ролі.
Вони егоцентричні й не здатні аналізувати
Емоційно незрілі батьки ставлять свої бажання на перше місце.
Вони вважають, що мають право отримати бажане й рідко
ставляться до себе об’єктивно. Оскільки вони не досліджують
свій внутрішній світ, то не сумніваються у своїх мотивах чи
реакціях. Наприклад, вони майже ніколи не замислюються про
те, чи не вони самі є причиною своїх проблем.
Вони погано розуміють, що таке особистий розвиток, і
зазвичай висміюють саму ідею. Через нездатність до
самоаналізу вони не зацікавлені в тому, щоб дізнатися більше
про себе чи поліпшити свої стосунки. Єдине, що їх цікавить, —
отримувати те, що їм потрібно. І краще — більше. Загалом
розвиток їх лякає, тому що може призвести до
непередбачуваних змін, а отже — до незахищеності.
Емоційно незрілі батьки часто можуть щось сказати не
подумавши. Їхні недоречні коментарі іноді приголомшують. При
спробах обговорити це вони часто відказують щось на кшталт
«я просто говорю те, що думаю», ніби висловлювати всі свої
думки — це нормальна поведінка.
Вони звинувачують інших і виправдовуються
Емоційно незрілим батькам властива підозріливість: вони
вважають, що світ налаштований проти них. Їм часто здається,
що інші люди навмисно псують їм настрій. Недовіра змушує їх
звинувачувати інших, коли щось іде не так. Це робить їхні
стосунки надзвичайно конфліктними й нестабільними. Вони
виправдовують себе, оскільки їхня крихка самооцінка не
витримує критики та ґрунтується на тому, чи вдалося їм
повернути ситуацію на свою користь. Коли все йде по-їхньому,
вони поводяться гордовито, коли ні — відчувають розпач.
Вони імпульсивні й погано переносять стрес
Емоційно незрілі батьки не вміють справлятися зі стресом. Їм
важко чекати, тож вони постійно всіх кваплять. Через низьку
стресостійкість емоційно незрілі люди сприймають дрібні
неприємності як кінець світу. Вони не вміють заспокоюватися в
інший спосіб, ніж змусити проблеми зникнути якнайшвидше.
Тож хапаються за першу-ліпшу ідею, що можна зробити, щоб
стало легше. Іноді це працює, іноді ні, а часто взагалі погіршує
ситуацію. Усі навколо знають, що такі люди здатні на
імпульсивні вчинки, що приносять лише проблеми. Їхні спроби
уникнути стресу зазвичай лише його поглиблюють.
Як вони взаємодіють із реальністю
Замість того щоб адаптуватися до реальності, емоційно незрілі
батьки намагаються її змінити. Хоч реальність є барвистим,
бурхливим, мінливим виром обставин, емоційно незрілі люди
намагаються впоратися з нею за допомогою надмірного
спрощення й розділення на складники, які можна зрозуміти і
якими можна керувати.
Вони використовують адаптаційні механізми, що заперечують
реальність
Джордж Вейллант (1977) здобув популярність завдяки участі у
відомому Гарвардському дослідженні розвитку дорослих. Воно
полягало в тому, що вчені 30 років спостерігали за життям
кількох десятків випускників університету, щоб виявити
чинники, що корелюють із рівнем здоров’я, успішності й щастя.
Вейллант розробив шкалу — своєрідний індекс емоційної
зрілості — для оцінювання того, наскільки успішно людина
справляється з життєвими труднощами і як легко адаптується
до них. Він дійшов висновку, що ми найкраще адаптуємося до
життя, коли усвідомлюємо власні почуття й мотиви та можемо
об’єктивно оцінювати реальність.
Емоційно зрілі люди — адаптивні. Вони вміють підтримувати
баланс у житті й будувати емоційно задовільні стосунки. Їм
комфортно контактувати зі своїм внутрішнім світом і світом
інших. Вони намагаються приймати реальність — не боротися, а
пристосовуватися. Їхні адаптаційні механізми гнучкі, тому
замість спроб контролювати геть усе вони вибирають
найпростіше рішення, яке враховує всі чинники. Пережити
важкі часи їм допомагають гумор, творчість, свідоме стишення
негативних думок та альтруїзм.
Більшість емоційно незрілих людей, навпаки, намагається
змінити реальність, заперечуючи, знецінюючи або
спотворюючи факти, які їм не подобаються. Людина з
абсолютно нерозвиненими механізмами адаптації може
повністю втратити зв’язок із загальноприйнятою реальністю і
впасти у психоз.
Деякі емоційно незрілі люди можуть реалістично оцінювати
об’єктивну реальність, але не можуть впоратися з почуттями,
які вона викликає. Вони використовують такі захисні
механізми, як раціоналізація, інтелектуалізація та мінімізація,
щоб уникнути неприємних емоцій або дистанціюватися від них.
Також вони можуть зловживати психоактивними речовинами,
що змінюють свідомість, чи вдаватися до інших форм
поведінки, щоб сховатися від неприємних почуттів, навіть якщо
вони розуміють, що це не спрацює.
Їхню реальність визначають емоції
Оскільки емоційно незрілі люди, зокрема батьки, ставляться до
життя радше емоційно, ніж раціонально (Bowen, 1985), вони
визначають реальність на основі того, як відчувають її. Таке
сприйняття реальності називається афективним реалізмом
(Barrett, 2017; Clore and Huntsinger, 2007). Насправді ми всі так
робимо, — коли почуваємося добре, світ ніби стає кращим, —
але емоційно незрілі люди впадають у крайнощі. Вони
вважають, що так і є: світ змінюється.
Наприклад, мати Дарсі постійно казала щось, що не було
правдою, просто тому, що це спало їй на думку. Дарсі не
розуміла, чому це так злило її, але потім усвідомила, що така
поведінка відзеркалювала егоцентризм її матері: усе має бути
таким, яким вона собі уявляє.
Вони заперечують і знецінюють почуття інших
Хоч емоційно незрілі батьки драматично реагують буквально на
все, до почуттів інших людей вони часто нечутливі. Через брак
емпатії вони можуть реагувати нетактовно чи образливо.
Відсутність емоційного резонансу з іншими знижує їхній
емоційний інтелект (Goleman, 1995), що своєю чергою
ускладнює комунікацію.
Їхні сильні емоції надто спрощують реальність
Емоційно незрілі люди живуть у світі інтенсивних емоцій на
кшталт «усе або нічого» і поведінкою схожі на маленьких дітей.
Вони спрощують характери людей і ситуації, прагнучи
розкласти все по полицях: це хороше, це погане. Чорно-біле
мислення заважає їм переживати декілька суперечливих
почуттів одночасно, тому емоції не можуть помʼякшити або
збалансувати одна одну. Це серйозна проблема, адже саме
змішані, складні почуття дають змогу сприймати реальність у
всьому розмаїтті. Емоційно зріла людина може одночасно
відчувати суміш емоцій і почуттів, наприклад сум і вдячність,
злість і обережність. Ми можемо сприймати багатогранні емоції
інших людей і нюанси реальності лише завдяки власній
здатності переживати складні, не чорно-білі емоції.
Вони нехтують часовою послідовністю реальності
Для розуміння причинно-наслідкових зв’язків важливо
усвідомлювати, як події повʼязані між собою на часовій шкалі.
Однак емоційно незрілі люди живуть однією миттю, сповненою
емоцій, і можуть не помічати причинно-наслідкового зв’язку із
часом. Вони сприймають реальність не як послідовність, а як
окремі, не пов’язані між собою події. Через це їм важко
передбачити майбутнє або вчитися на помилках. Ігнорування
часового порядку реальності призводить до того, що вони
дозволяють собі говорити й робити дурниці, оскільки не
відчувають потреби узгоджувати теперішні заяви та дії з
минулими. Наприклад, вони щиро не розуміють, чому ви більше
не хочете їх бачити після їхньої нещодавньої витівки. Чому все
не може бути, як раніше, якщо вони знову хочуть спілкуватися?
Замість того щоб проаналізувати свої помилки, вони думають
так: це було давно, а зараз усе інакше. Вони не роблять ніяких
висновків, а пропонують «рухатися далі» і «просто забути».
Поєднати окремі події між собою і побачити повну картину вони
не в змозі. Тому й не помічають, як знову і знову роблять ті самі
помилки й не можуть змінити власне майбутнє.
Для них майбутнє — це щось нереальне, тому вони сміливо
обманюють інших, спалюють мости чи наживають ворогів. У
пошуках миттєвих насолод вони кидають своє майбутнє
напризволяще, часто з передбачувано негативними
наслідками.
Оскільки емоційно незрілі люди не усвідомлюють
послідовності часу, іноді брехня здається їм розумним
рішенням. Вони ніби не розуміють, що обман і їхні витівки
призведуть до певних наслідків. Вигадуючи виправдання, щоб
викрутитися, вони не думають про те, що через їхню брехню
інші ставитимуться до них із підозрою.
Якщо ви спробуєте змусити емоційно незрілих людей узяти на
себе відповідальність за їхню минулу поведінку, це може
довести вас до сказу. Оскільки їхні спогади не пов’язані із
сьогоденням, вони не розуміють, чому минуле має хвилювати їх
зараз. Час не повернути, то чому ж ви досі згадуєте, що там
колись було. Вони не бачать причинно-наслідкових зв’язків,
особливо якщо йдеться про почуття інших людей.
Як вони думають
Результати дослідження Джорджа Вейлланта, про яке я вже
згадувала, показали, що емоційна зрілість не пов’язана із
соціальним класом людини чи її рівнем освіти. Емоційна
зрілість — поняття набагато ширше, ніж інтелект чи суспільний
успіх. Емоційно незрілі батьки, як правило, мають певні
особливості мислення, зокрема у сфері стосунків та емоцій.
Їхній інтелект не поширюється на світ почуттів
Емоційна незрілість не обов’язково впливає на інтелект
людини. Емоційно незрілі люди можуть бути вельми
розсудливими, доки не станеться щось, що розхитає їхні емоції.
Деякі з них мають високий рівень інтелекту й чудово
розуміються на різних теоріях, абстрактних ідеях і бізнес-
моделях. Коли потрібно розвʼязати фактичну проблему,
наприклад оформити документи чи порахувати гроші, емоційно
незрілі люди бачать причину й наслідок. Але коли йдеться про
емоційну сферу, наприклад стосунки й спокуси, або про
емпатію, наприклад чутливість або тактовність, вони
перестають звертати увагу на причинно-наслідкові зв’язки.
Їхнє уявлення про життя надто спрощене, буквальне й
закостеніле
Нерозвинена структура особистості емоційно незрілих людей
стає причиною спрощеного чорно-білого мислення й застарілих
моральних категорій «все добре» і «все погано» (Kernberg, 1985).
Складність неоднозначних чи суперечливих ситуацій вони
зводять до шаблонних міркувань, що ігнорують ключові
аспекти. Мислення емоційно незрілих людей буквальне. Воно
ґрунтується на кількох улюблених концепціях і затертих
метафорах. Вони не переносять невизначеності реальності, що
постійно змінюється, а тому можуть ірраціонально захищати те,
що їм вже знайоме. Оскільки складність вони ненавидять, то
відкидають факти, які заважають швидко зробити висновок,
що узгоджується з їхніми переконаннями.
Іноді люди помилково сприймають надмірне спрощення
життя, властиве емоційно незрілим людям, за мудрість.
Емоційно незрілі батьки часто роблять гучні й переконливі
заяви, а їхня самовпевненість тільки додає авторитетності
таким фразам. Однак, якщо вслухатися в ці слова, ви помітите,
які вони банальні, і нічого нового з них не візьмете. У цьому й
полягає відмінність від мудрості зрілої людини: у її
висловлюваннях ви знаходите чимало поживи для роздумів.
Мисленнєва закостенілість емоційно незрілих людей змушує
їх непохитно дотримуватися правил й авторитарних цінностей.
Вони так люблять відчуття контролю, що вигадуватимуть
правила лише заради того, щоб вони були. Вони вперто
дотримуються принципів, навіть у складних ситуаціях, коли це
суперечить здоровому глузду.
Проте егоцентризм змушує емоційно незрілих людей
порушувати правила заради своєї вигоди. Саме тому деякі з
них можуть здійснювати неприпустимі аморальні вчинки в
культурному середовищі зі строгими нормами, мовляв, якщо в
книжках не заборонено щось конкретне, то це дозволено.
Емоційно незрілі люди часто роблять вчинки, які так далеко
виходять за межі етичних норм, що нікому й не спало б на
думку придумати спеціальну заборону.
Що складнішою чи стресовішою стає ситуація, то впертішими
й категоричнішими стають емоційно незрілі люди. Обмежене
мислення заважає їм враховувати індивідуальні відмінності або
непередбачені наслідки. Вони пишаються своєю непохитністю і
називають закостенілість «моральною стійкістю» та «вірністю
принципам».
Історія Фріди
Емоційно незрілий батько Фріди розлютився, коли вона
заручилася із чоловіком іншої раси. Він навіть не намагався
зрозуміти її, бо вона порушила одне з його правил. Коли Фріда
відмовилася змінювати своє рішення, він зрікся її. Після цього
дівчина почувалася примарою, бо всім членам сім’ї було
заборонено спілкуватися з нею.
Вони стають одержимими
Коли емоційно незрілі люди почуваються скривдженими,
збентеженими або їм здається, що хтось не поважає їхній
авторитет, то, подібно до батька Фріди, стають одержимими
своїм гнівом і застрягають у цьому почутті. Вони ділять людей
на хороших і поганих та постійно думають про тих, хто, як вони
вважають, їх образив. Їм не вистачає психологічної гнучкості чи
емоційної щедрості, щоб поглянути на ситуацію з іншого боку.
Вони використовують поверхову логіку, щоб заглушити
почуття
Замість емпатії емоційно незрілі люди часто використовують
логіку, щоб зменшити проблеми інших людей. Вони сильно
засмучуються через свої неприємності, але спрощують чужі та
ігнорують емоційні чинники. Замість того щоб разом із вами
обміркувати ситуацію, вони намагаються задовольнити вас
банальностями. На їхню думку, ваші проблеми можна легко
розв’язати за допомогою їхніх спрощених раціональних порад.
Але коли вам потрібна емпатія, логіка відчувається як щось
недоречне.
Емоційно незрілі батьки часто використовують логіку, коли
дитина приходить до них за втіхою. Вони намагаються
пояснити, чому не варто звертати уваги на те, що її засмутило.
Вони люблять пропонувати розумні фрази, які дитина мала б
сказати кривднику («Треба було йому сказати, що...»). Батьки
наказують дитині не засмучуватися і просто перестати про це
турбуватися. Звісно, це неможливо. Насправді дитині потрібно,
щоб її вислухали, виявили емпатію і допомогли пережити
неприємні почуття.
Коли дитина помиляється, емоційно незрілі батьки знову
недоречно використовують логіку, змушуючи її повірити, що
вона могла уникнути помилки. Вони вірять у нереалістичну ідею
про те, що, якби всі думали наперед, помилок би не було. Якщо
дітям передавати такі думки, вони звикають не тільки
засмучуватися через те, що помилилися, а й вважати себе
якимись ненормальними.
Тепер, коли ви добре розумієте особистісні характеристики й
поведінку емоційно незрілих батьків, дізнаймося, як саме вони
змушують вас почуватися погано, щоб контролювати. Вони
використовують ваші почуття проти вас, щоб змусити відчути
відповідальність за їхню емоційну безпеку, стабільність і
самооцінку. Ось як емоційно незрілі батьки керують вами за
допомогою емоційного тиску.
Емоційний тиск і тактика емоційного поглинання
Емоційний тиск виникає, коли емоційно незріла людина
контролює вас, викликаючи страх, провину, сором чи
невпевненість у собі. Я знаю популярну думку, що ніхто не може
викликати у вас певних почуттів, але для більшості з нас це не
так. Насправді емоційно незрілі люди — справжні профі в тому,
щоб змусити вас відчути те, що їм вигідно. Дорослі легко
можуть викликати в дітей певні емоції. Таке можливо й у
стосунках двох дорослих людей, якщо виникає дисбаланс сил.
Досяжна мета полягає не в тому, щоб вдавати, що ви не
сприйнятливі до впливу емоційно незрілих людей, а в тому, щоб
завчасно виявити його і швидко зупинити їхні спроби взяти над
вами гору.
Зрештою, коли ви навчитеся помічати емоційне поглинання й
захищати себе, то більше не будете вразливими до чиїхось
спроб змусити вас щось відчути. А поки що попрацюймо над
звільненням від емоційного тиску.
У наступному розділі ми побачимо, як емоційно незрілі люди
пробуджують токсичні почуття, які змушують вас поступитися й
дозволити їм заволодіти вами.
Невпевненість у собі підриває вашу самостійність і
почуття власної цінності
Якщо діти висловлюють думки й почуття, які не подобаються
емоційно незрілим батькам, їх карають, розриваючи емоційний
зв’язок. Страх такого відчуження змушує сумніватися в собі й
породжує невпевненість у думках і почуттях.
Щойно вас навчать сумніватися в собі, ви почнете
потребувати настанов інших, довіряючи їхнім переконанням, а
не своїм. Замість того щоб зрозуміти, що ви насправді думаєте
та відчуваєте, ви намагаєтеся заслужити прийняття. Така
амбівалентна поведінка підриває впевненість у собі, і ви
втрачаєте зв’язок зі своїми почуттями та інтуїцією. Ви
помічаєте, що невпевненість у собі батьки схвалюють і навпаки
— ваша самостійність викликає в них напруження. Якщо ви
хочете отримати прийняття та любов емоційно незрілих
батьків, вам краще не бути надто впевненими в собі.
Але недовіра до глибинних інстинктів убиває ясність розуму.
Сумніви в собі та страх, що вас відкинуть, отруюють ваші
думки. Стає дедалі важче мислити вільно під тиском емоційно
незрілих людей.
Ми піддаємося емоційному тиску, оскільки нам занадто
боляче подивитися правді у вічі: ми ненавидимо те, що роблять
із нами батьки. Але відчуття ненависті — це сигнал про те, що
нас контролює інша людина. Нікому не подобається відчувати
провину чи бути заручником чийогось настрою. Ваші природні
емоційні реакції можуть змусити вас хвилюватися, чи
достатньо добра й любляча ви людина. Але що дужче ви
сумніваєтесь у своїй доброті й гідності, то вразливішими стаєте.
Тих, хто боїться, простіше контролювати
Страх — найпростіша тактика, за допомогою якої емоційно
незрілі люди здійснюють емоційне поглинання. Перелякана
людина стає слухняною. Емоційно незрілі батьки добре знають,
як вас залякати й позбавити відчуття безпеки. Спалах агресії чи
нервовий зрив — вони інстинктивно вибирають, як вплинути на
вас так, щоб ви зробили те, що вони хочуть. Щойно відчуєте
страх, ви знову погодитеся, що вони на першому місці.
Фізичне насильство — головна тактика залякування. Страх
фізичної кари глибокий, тому, щоб позбутися його наслідків,
доведеться свідомо із цим працювати. Однак погрози
емоційного відчуження, відкидання або навіть самогубства
завдають не меншої шкоди.
Ви забороняєте собі відчувати
Спочатку ви можете боятися реакції емоційно незрілих батьків,
але незабаром вас можуть лякати навіть власні почуття.
Поступово ви вже сприймаєте свої природні реакції як
проблему та причину конфлікту з емоційно незрілими людьми,
яку можна усунути. На жаль, ви починаєте відчувати тривогу
щоразу, коли у вас виникає емоція, яка може не сподобатися
батькам (Ezriel, 1952). Щойно ви позначаєте деякі зі своїх
почуттів як небезпечні, ви пригнічуєте їх, перш ніж емоційно
незрілі батьки їх помітять. Таке самогальмування означає, що
ви потрапили під емоційний контроль. Вам уже не потрібна
загроза ззовні, щоб ігнорувати власні емоції. Ви знаєте, що
може статися, тому волієте не ризикувати.
Ви часто почуваєтеся винними
Почуття провини має бути коротким корегувальним сигналом,
а не хронічним станом. Його здорова функція — вказати на те,
що вам потрібно попросити вибачення для підтримки хороших
стосунків з іншими. Почуття провини має спонукати вас
перепросити, а не ненавидіти себе. Зріле почуття провини
допомагає нам учитися на помилках, виправлятися й
намагатися більше так не робити.
Однак емоційно незрілі батьки використовують почуття
провини, щоб тиснути на вас. Вони вчать дітей соромитися
своїх вчинків і відчувати потребу стати досконалими. Діти
виростають і не вміють пробачати собі помилки. Вони не
знають, що неприємне відчуття мине, якщо взяти на себе
відповідальність і загладити провину. Емоційно незрілі люди
підтримують у вас почуття провини, бо так ви стаєте
слухняними й поступливими.
Емоційно незрілі батьки змушують дітей відчувати провину за
те, що ті мало жертвують собою заради них або живуть
щасливіше, ніж вони.
Провина за недостатню жертовність. Емоційно незрілі батьки
часто вимагають більше, ніж ви можете дати. Але якщо ви
відмовите, вони поводитимуться так, ніби ви їх насправді не
любите. Зрештою дорослим дітям емоційно незрілих батьків
здається, що єдиний спосіб бути хорошою людиною — це
принести себе в жертву.
Історія Джини
Якось літні батьки Джини повідомили їй, що планують
переїхати ближче до неї, щоб вона змогла дбати про них.
Джина запанікувала. Вона ніколи не відчувала близькості зі
своїми батьками, їм було неможливо догодити. Джина була
старшою дитиною в сімʼї та завжди дбала про інших. Їй і так
доводилося нелегко: вона нещодавно перенесла рак грудей і
сама виховувала трьох синів-підлітків. Вона не уявляла, як
зможе ще й про батьків дбати. Джина відчувала, що ця
відповідальність може стати останньою краплею. Вона хотіла
відмовити батькам, але їй завадило почуття провини. Джина
запитала мене: «Хіба я не маю мовчки погодитися з
батьками?».
Моя відповідь була категоричною: звичайно, ні. Джина не мала
ігнорувати свої обставини та займатися проблемами батьків
лише тому, що вони так вирішили. Вона не могла ставити під
загрозу своє фізичне та психічне здоров’я лише тому, що батьки
захотіли, щоб саме вона їх доглядала. Батьки Джини були
фінансово незалежні, у них було багато друзів і ще двоє дітей,
які жили поруч і також могли допомогти. Насправді Джина
могла відмовити батькам без почуття провини, але вона
переживала й почувалася зобовʼязаною.
Батьки Джини ні на мить не замислилися про те, як їхня
забаганка ускладнить життя дочки. Вони не цікавилися її
думкою щодо цієї ідеї, а просто сказали, що переїдуть. Джина
небезпідставно боялася, що батьки можуть звинуватити її в
тому, що вона їх не любить, якщо відмовить їм. Але це хибний
висновок: встановлення здорових кордонів не означає, що ви
когось не любите. Це означає, що ви залишаєте за собою право
піклуватись і про себе.
На щастя, Джина усвідомила, що відбувається, і змогла
зрозуміти, що відмова жертвувати собою заради примхи
батьків не робить її поганою людиною. Зрештою вона сказала
батькам «ні». Вони образились і відсторонилися від неї, а потім
вирішили перебратися ближче до її сестри.
Синдром провини вцілілого
Іноді дорослі діти емоційно незрілих батьків відчувають
провину через те, що їхнє життя набагато краще. Синдром
провини вцілілого — почуття провини, яке виникає, коли ви
перебуваєте в кращих умовах порівняно з іншими. Він може
розвинутися, якщо ваші емоційно незрілі батьки погано живуть,
мають безліч проблем на роботі та в стосунках. Емоційно
незрілі батьки, які викликають у дітей провину вцілілого,
можуть страждати від депресії, психічного захворювання,
залежності або просто не справлятися з труднощами
дорослого життя. Якщо вам вдалося влаштувати своє життя
так, що воно краще за їхнє, ви можете відчувати провину за свій
успіх.
Провина — це почуття, яке легко усвідомити й передати
словами. Ви можете говорити про те, що відчуваєте провину,
називати причини та описувати емоції. Оскільки почуття
провини знайоме і його без проблем можна висловити, іноді ми
думаємо, що відчуваємо провину, хоча насправді відчуваємо
сором.
За допомогою сорому вами легко керувати
Сором виникає через почуття відкинутості іншими людьми
(DeYoung, 2015). Він набагато глибший від збентеження,
оскільки ви сумніваєтеся, що вас можна вважати хорошою
людиною. Сором — сильне первинне почуття, що свідчить не
тільки про те, що ви щось неправильно зробили, а й про те, що з
вами щось не так. Сором може бути настільки нестерпним, що
самої загрози відчути його достатньо, щоб зробити те, чого хоче
емоційно незріла людина. Відчуття, що вас не люблять і не
сприймають, може призвести до того, що Джеррі Дувінський
(2017) називає ідентичністю базового сорому, — гострого
переживання власної негідності, незважаючи на всі свої
позитивні якості.
Коли вас соромлять, ви перестаєте довіряти своїм думкам і
почуттям. Емоційно незрілі батьки можуть присоромити вас
такими фразами: «Ти збожеволів?», «Та як ти смієш!», «Навіть
не думай!», «Переживати про це безглуздо» або «Нічого
дурнішого в житті не чула!». Подібні реакції змушують дітей
думати, що з ними щось не так. Викликаючи збентеження й
сором, емоційно незрілі батьки привчають дітей підкорятися
емоційному домінуванню інших людей. Так вони й робитимуть
у дорослому житті.
Ви можете особливо гостро відчувати сором, якщо емоційно
незріла людина звинувачує вас в егоїзмі. Для чутливих людей
немає нічого більш образливого, ніж слова про те, що їм
байдуже до близьких. Емоційно незрілі батьки легко
контролюють своїх дітей, чіпляючи на них ярлик «егоїстів». А
егоїзмом емоційно незрілі люди зазвичай вважають те, що ви
зупиняєтеся, щоб згадати про свої потреби, замість того щоб
задовольняти їхні.
Відчуття сорому через власні потреби
Емоційно незрілих батьків часто дратує те, що діти від них
залежать. Через заклопотаність власними проблемами такі
батьки часто поводяться нетерпляче й реагують на потреби
дитини так, ніби вона в чомусь винна. Вони змушують дітей
соромитися власних потреб, адже задоволення цих потреб
ускладнює їм життя. Якщо в дитинстві вам довелося зіткнутися
з таким ставленням, ви й досі можете відчувати сором за те, що
у вас є проблеми чи вам потрібна допомога.
Руйнівне відчування сорому
Патриція Деянг (2015) описує, наскільки руйнівним може бути
відчуття, коли вам відмовляють у спілкуванні в мить гострої
емоційної потреби. Відчуження у відповідь на прохання про
заспокоєння або взаємодію викликає почуття нестерпного
сорому. Коли дитині не вдається привернути увагу батьків, вона
переживає таку жахливу безнадійність, ніби вона сама на світі.
Деянг пояснює: коли діти відчувають, що не важливі для
близьких, їхня крихка структура особистості, так би мовити,
руйнується; це переживання схоже на смерть. Не дивно, що
відмова у спілкуванні може здаватися кінцем світу.
У роботі з дорослими дітьми емоційно незрілих батьків, моїми
клієнтами, я часто чую розповіді про те, що їм доводилося
переживати нищівний сором, коли їхні батьки демонстрували
відчуження тоді, коли вони їх найбільше потребували. Мої
клієнти описують це жахливе відчуття як «занурення в
темряву», «падіння в чорну діру», «перебування у відкритому
космосі», «падіння в безодню» чи «фізичну смерть».
Психологічний злам, який стається, коли байдужа людина
бачить ваші страждання і не допомагає, схожий на припинення
існування (DeYoung, 2015). Такі переживання настільки болісні,
що люди часто блокують спогади про них і намагаються ніколи
не згадувати.
Відчуття власного безсилля змушує дітей зробити щось, —
будь-що, — щоб батьки помітили їх і відреагували. Саме тому
маленькі діти часто влаштовують істерики через дрібниці. Коли
батьки не визнають і не розуміють суб’єктивного досвіду дітей
(Stern, 2004), їхня психологічна особистість руйнується і вони
відчувають себе так, ніби падають у порожнечу. Вони не можуть
почуватися цілісними за відсутності батьківської підтримки
(Wallin, 2007).
Ми не усвідомлюємо, що сором — це почуття
Ми дуже боїмося пережити сором і в дорослому житті, бо нам
не пояснили, що це лише емоція. Ми не усвідомлюємо, що з
нами погано поводилися, натомість вважаємо наше почуття
сорому доказом того, що ми погані (Duvinsky, 2017). Як сказала
одна моя клієнтка в момент прозріння: «Я вважаю себе
нікчемною, бо я так почуваюся». Сором здається реальним,
тому що це сильне емоційне переживання. Проте, якщо батьки
допоможуть дитині розпізнати сором і побачити в ньому лише
одне з почуттів, він не переросте в схильність до самоосуду.
Однак емоційно незрілі батьки так глибоко ховають власний
сором, що не можуть допомогти своїм дітям усвідомити цю
ідею.
Вправа: звільніться від сорому й страху
Сором та почуття нікчемності походять від страху не бути
важливими для близьких і бути покинутими. Щоб впоратися із
соромом, Джеррі Дувінський (2017) радить записати страхи,
пов’язані із цим почуттям, і відкрито поглянути на них. Своїм
клієнтам, які переживають тривогу чи занепокоєння, я
пропоную уявити ситуації, які викликають найсильніший
сором. Коли визначите, що саме ви вважаєте найганебнішим,
ще трохи підсильте цей страх, запитавши себе: «Що буде
далі?». Робіть так доти, доки не зрозумієте, що уявили собі
найгірший сценарій. Ви маєте пережити найпекучіший сором.
Побудьте із цим відчуттям кілька хвилин і побачите, що нічого
страшного не відбувається, вас просто наповнюють почуття.
А тепер розкажіть жахливу історію про себе, яка породжує цей
сором. Якими ви здаєтеся собі, коли вам соромно? Замість
 того щоб вважати цю ситуацію кінцем світу, спробуйте відчути
співчуття через те, що вас змусили соромитися. А тепер
уявіть, що ви підтримуєте своє внутрішнє «я», даєте втіху і
прийняття, які йому потрібні, щоб знову почуватися добре.
Тепер, коли ви знаєте, що вам погано через те, що батьки
ігнорували ваші почуття в дитинстві, ви зможете подивитися
на себе інакше. Спробуйте зрозуміти, що почуваєтеся
нелюбими, тому що батьки не були здатні підтримувати
емоційну близькість, а не тому, що з вами щось не так. Ваша
потреба в емоційному зв’язку була абсолютно нормальною,
вона не мала ставати приводом для страху чи нелюбові. Якби
ваші батьки були зрілими людьми, вони могли б її
задовольнити.
Мікросором між однолітками й дорослими
Мікросором часто використовують, щоб показати, хто у
стосунках головний. Така соціальна поведінка може бути
практично непомітною, наприклад: не реагувати на ваші
пропозиції, ігнорувати ваші тривоги або натякати, що ви
набридаєте. Коли людина так поводиться, важко сказати
однозначно, чи соромить вона вас, адже це не назвеш
приниженням або грубістю. Ви можете довго обдумувати таке
ставлення, не розуміючи, чому ж почуваєтеся так погано. Однак
коли ви усвідомите, що в такий спосіб людина намагається
присоромити вас, то одразу відчуєте полегшення. Ви побачите,
що відбувається насправді, і перестанете підтримувати
самооцінку емоційно незрілої людини, погоджуючись
почуватися недостатньо хорошими поруч із нею.
Вправа: пригадайте досвід емоційного поглинання
Опишіть у щоденнику випадки, коли ви відчували, що батьки
або інші емоційно незрілі люди використовують емоційний
тиск, щоб змусити зробити те, що їм потрібно. Пригадайте, на
яке саме почуття вони тисли — страх, провину, сором чи
невпевненість у собі. Що із цього впливає на вас сильніше? До
 якого типу емоційного тиску ви найбільше вразливі? Що ви
відчуваєте в тілі, коли хтось намагається маніпулювати
вашими почуттями задля своєї вигоди? Поміркувавши про це,
запишіть, як ви можете розпізнати емоційний тиск у
майбутньому і дати йому відсіч.
Що варто запамʼятати із цього розділу
У цьому розділі ви розглянули ймовірність того, що ваші батьки
емоційно незрілі. Дізналися про різні типи незрілих батьків і
риси характеру, властиві всім емоційно незрілим людям.
Прочитали про їхній егоцентричний підхід до життя, ігнорування
реальності та своєрідне сприйняття часу. Побачили, як
емоційно незрілі батьки використовують невпевненість у собі,
страх, провину й сором для того, щоб змушувати вас
підтримувати їхню самооцінку, емоційну стабільність і безпеку.
Таке емоційне поглинання дає їм змогу маніпулювати вами і
руйнує вашу впевненість у собі, але лише доти, доки ви не
розумієте, що відбувається.
Розділ 3

Потяг до стосунків з емоційно незрілими батьками

Чому ви так цього прагнете

Якщо ваші батьки — емоційно незрілі, ймовірно, навіть у

дорослому віці ви все ще прагнете побудувати з ними глибокі
стосунки. Досі мрієте про те, щоб вони щиро цікавилися вашим
життям, і понад усе сподіваєтеся, що одного дня вони
полюблять вас так, щоб ви нарешті відчули: вас розуміють.
Можливо, у своїх фантазіях ви уявляєте, як вам вдалося
пробитися крізь їхній захист за допомогою якихось нових
навичок спілкування. А можливо, ви сподіваєтеся, що, ставши
дорослими, знайдете спосіб зробити їх емоційно доступними.
На жаль, через психологічні захисти й страхи будь-яка
тривала близькість для емоційно незрілих батьків нестерпна. У
цьому розділі ми з’ясуємо, чому надії на поліпшення стосунків з
емоційно незрілими батьками приносять вам лише
розчарування та емоційну самотність.
Стосунки, яких ви прагнете
Діти емоційно незрілих батьків, як правило, позбавлені
емоційної прихильності, близького спілкування та схвалення
батьків — усього того, що дає змогу відчути, що тебе люблять.
Однак емоційно незрілі батьки можуть скептично поставитися
до думки про те, що ви не відчували їхньої любові. Якщо ви
вирішите з ними про це поговорити, вони дуже здивуються.
Звичайно, вони вас люблять, ви ж їхня дитина! Вони ніколи б не
подумали, що для того, щоб показати свою любов, вони мають
ставитися до вас якось по-особливому.
Відчути любов емоційно незрілих батьків — це все одно, що
намагатися пережити відчуття від подорожі в гори, дивлячись
на фотографію. Ви побачите колір і форму гір, але не зможете
вдихнути свіжого повітря, не почуєте шелесту дерев і не
відчуєте простору й величі. Так само ви бачите своїх батьків,
але вам бракує відчуття їхньої емоційної присутності, ніби ви
намагаєтеся спілкуватися з їхнім відображенням у дзеркалі, а
не віч-на-віч. Ви не можете точно сказати, що не так, але знаєте,
що між вами немає зв’язку.
А тепер дізнаймося, чого вам не вистачало у стосунках з
батьками і що ви так прагнули отримати.
Ви прагнете, щоб вони вас розуміли
Ми знаємо, що дітям потрібні увага й любов. Але як саме
батьки можуть їм це дати? Потрібно щось більше, ніж просто
дивитися та слухати. Потрібна активна психологічна участь
батьків. Батьки можуть уважно дивитися на дитину й бути в
змозі дослівно повторити те, що вона сказала, але якщо вони
не розуміють внутрішнього стану дитини (Fonagy et al., 2004),
вона не відчує зв’язку. Важливо не те, що батьки говорять, а те,
як вони виявляють інтерес до унікального суб’єктивного
досвіду дитини (Stern, 2004). Коли внутрішнє «я» батьків
налаштовується на внутрішній світ дитини, вона відчуває, що її
бачать, розуміють і люблять.
Поспостерігайте за спілкуванням батьків та маленьких дітей і
ви помітите, що діти постійно шукають зорового контакту й
значущої взаємодії з дорослими (Campbell, 1977). Це не просто
пошук уваги: моменти контакту з батьками дають дітям змогу
зарядитись емоційно (Mahler and Pine, 1975). Дітям необхідні
емоційна залученість і прихильність батьків, щоб вирости
сильними, спокійними і, зрештою, незалежними. Не дивно, що
батьківська любов така важлива.
У дорослому віці ваше бажання налагодити стосунки з
емоційно незрілими батьками належить саме внутрішній
дитині, яка досі чекає, що її помітять і відреагують як слід. На
жаль, спроби встановити близький контакт з емоційно
незрілими батьками часто закінчуються відмовою спілкуватися
на такому рівні. Нервове уникнення щирих емоцій, властиве
емоційно незрілим батькам, змушує їх ухилятися від близькості
(McCullough et al., 2003).
Ви хочете якісного спілкування
Можливо, у дорослому віці ви розвинули навички комунікації,
бо дізналися, як це важливо для задовільних стосунків. Або ж
ви навчилися розвʼязувати проблеми у стосунках, обговорюючи
їх із партнером. А може, ви спробували такий спосіб
спілкування у стосунках зі своїми батьками і виявили, що
комунікація може бути ефективною лише тоді, коли
співрозмовник також готовий докладати зусиль.
Емоційно незрілі батьки почуваються некомфортно, коли
спілкування стає емоційним. Вони не звикли мати справу з
почуттями інших людей і не знають, що казати. Замість того
щоб чуйно вислухати своїх дітей, коли ті засмучені, і з ніжністю
їх заспокоїти, емоційно незрілі батьки намагаються втішити
дітей ласощами чи веселощами. Коли діти виростають,
емоційне спілкування не дається батькам легше.
Можливо, ви просто хочете відверто поспілкуватися чи
обговорити, як поліпшити ваші стосунки. Ви можете вважати,
що щиро намагаєтеся стати ближчими, але вашим батькам
здається, що їх жбурнули на таку глибину, де вони не дістають
дна і просто тонуть.
Спробуймо на хвилинку уявити, що відчувають емоційно
незрілі батьки, коли ви пропонуєте поговорити. Можливо, коли
вони були маленькими, така пропозиція віщувала лише
неприємності. Якщо ви скажете їм, що хочете поговорити, вони
можуть почати хвилюватися, що зараз їх у чомусь звинуватять,
а це увімкне їхню захисну реакцію. Саме тому починати важливі
розмови краще з прохання приділити вам трохи часу,
наприклад п’ять-десять хвилин. Після цього можете поставити
їм кілька конкретних запитань або розповісти про одне чи два
свої почуття за раз. Якщо вам вдасться формулювати думки
коротко й чітко, можливо, потім ви зможете поговорити довше
та відвертіше.
Вправа: чи вдалося вам поспілкуватись?
 Згадайте випадок, коли ви намагалися змусити батьків
вислухати вас або відверто поговорити з ними. Як вони
відреагували? Як ви почувалися після того, як відкрилися
перед ними? Опишіть ці спогади в щоденнику. Якщо реакція
батьків не принесла вам емоційного задоволення, то чи
вважаєте ви, з огляду на прочитане, що це могло бути
пов’язано з тим, що їм важко підтримувати щирі стосунки?
Запишіть свої висновки.
Ви прагнете їхньої похвали та схвалення
Багато дорослих дітей емоційно незрілих батьків сподівається,
що досягнення й успіхи допоможуть їм заслужити увагу батьків.
Навіть коли цим дорослим дітям вдається побудувати успішне
життя, вони все одно прагнуть отримати схвалення батьків.
Перфекціонізм і гонитва за успіхом — це способи, за
допомогою яких деякі з нас можуть спробувати завоювати
батьківське визнання. Заради цього ми можемо обирати
професії, які справлять враження на батьків, або одружуватися
з тими людьми, які відповідають батьківським критеріям.
Проте важко отримати похвалу від зациклених на собі емоційно
незрілих людей. Їм нецікаві досягнення дітей, якими вони не
можуть похвалитися.
Багато моїх клієнтів із подивом розповідали про те, що батьки
хвалилися їхніми заслугами перед друзями, але ніколи не
говорили їм у вічі, що пишаються ними. Це спантеличує, але
насправді має сенс, адже, вихваляючись перед друзями,
емоційно незрілі батьки водночас зберігають емоційну
дистанцію і зміцнюють своє становище в суспільстві. В
емоційному плані набагато безпечніше так поводитися, ніж
сказати особисто, що вони вами задоволені. Емоційно незрілим
батькам надзвичайно незручно від прямого і близького
контакту.
Емоційно незріла поведінка, яка перешкоджає
спілкуванню
Ось п’ять поширених форм поведінки, що ускладнюють близькі
стосунки з емоційно незрілими батьками.
1. Вони не виказують зацікавленості
Емоційно незрілі батьки часто не цікавляться життям своїх
дітей. Через низький рівень емпатії та зосередженість на
власних проблемах вони рідко виявляють інтерес до то, що їх
безпосередньо не стосується. Такі батьки можуть жваво
розповідати про свої справи, але втрачати інтерес або
відволікатися, коли діти діляться чимось із ними.
Історія Бренди
Батько Бренди Бен був мовчазним жителем Нової Англії. Він
виховував Бренду з п’ятнадцяти років сам після смерті її
матері, неврівноваженої та жорстокої жінки. Здебільшого
батько тримався осторонь, але іноді втішав дочку після
спалахів люті матері. Бренда сприймала його як дбайливого
батька, хоча насправді він майже не цікавився її справами.
Згодом Бренда зробила успішну кар’єру в галузі медичних
досліджень. Коли її запросили на престижну міжнародну
конференцію розповісти про свою роботу, вона сподівалася,
що це справить враження на батька і він нарешті
пишатиметься нею.
Але Бен не виказав ні найменшого зацікавлення. Бренда
почувала себе розчавленою через байдуже ставлення батька
до її успіху. Здавалося, вона ніколи не заслужить його
схвалення. Навіть коли Бен прийшов на одну із церемоній
нагородження Бренди, він поставив її в незручне становище
своїми грубими й зневажливими коментарями про її роботу.
Він не міг зрозуміти, що зараз не на часі висловлювати свою
думку.
У Бена було дуже вузьке коло інтересів, здебільшого політика
та економіка. Незалежно від того, наскільки успішною була
його дочка, її досягнення здавалися йому незначними
 порівняно з тим, чим він цікавився. Після кожної телефонної
розмови з батьком Бренда почувалася приниженою: вона ніби
благала батька пишатися нею.

2. Вони постійно зайняті

Деякі емоційно незрілі батьки уникають близькості, з головою
занурюючись у роботу та інші справи. Діти, які виросли поруч із
надто зайнятими батьками, знають, що справжні інтереси
батьків — десь за межами сімʼї, а самі вони на другому місці
після важливих справ. Такі батьки можуть бути настільки
одержимими діяльністю і так прагнути успіху, що це негативно
позначається на їхніх стосунках із дітьми. Вони не помічають,
як позбавляють дітей своєї присутності та уваги. Але хіба вони
не завжди роблять усе, що можуть?
Надмірно зайняті батьки недооцінюють час, який забирають у
своїх сімей. Вони можуть стати трудоголіками, захопитися
заняттями спортом, піти вчитися, постійно проводити час із
друзями чи займатися волонтерством. Здається, вони просто
не усвідомлюють, що навіть такі корисні заняття можуть
нашкодити. Якщо вони й помітять, що це створює проблему, то
заспокоять себе тим, що заради таких важливих справ кожен
має чимось жертвувати.
Історія Кеті
Белла, мати Кеті, завжди була чимось зайнята: прибирала
вдома, готувала вечерю або розмовляла по телефону. Коли
Кеті приїжджала до неї в гості, їй завжди здавалося, що мати
хоче одного: якнайшвидше повернутися до своїх занять,
сказавши при цьому, що пізніше обовʼязково матиме час, щоб
поспілкуватися з донькою. Але того часу ніколи не було.
Навіть коли Кеті випадала нагода сісти й поговорити з
матір’ю, та дивилася телевізор чи починала розвʼязувати
кросворди. Якщо Кеті зауважувала це, мати відказувала: «Я ж
тебе слухаю!» — але далі робила своє. Батько Кеті поводився
так само і за першої ж нагоди йшов поратися в гаражі.
Постійна зайнятість батьків не залишала можливості
 підтримувати близькі стосунки. Вони ховали свій страх
близькості за всім, що «терміново мали зробити».
Інколи так буває, що людина бере на себе забагато справ чи
обовʼязків; це може бути робота на відповідальній посаді або
догляд за хворим. Але якщо батьки емоційно чуйні, то
сприймуть серйозно скарги дітей на те, що їм замало уваги.
Емоційно зрілі батьки зможуть проявити емпатію і
намагатимуться знайти баланс між справами та спілкуванням
із дітьми.
Звичайно, через певні фінансові труднощі батькам не
вдається бути поруч із дітьми, хоч би якими емоційно зрілими
вони не були. У кожної сімʼї бувають важкі часи, коли батьки
мають багато працювати. Але якщо вони можуть вислухати
дитину та пояснити їхню фінансову ситуацію, вона принаймні
знатиме, що їхня розлука має поважну причину і це не
відсутність інтересу до неї.
3. Вони заздрять і ревнують
Деякі емоційно незрілі батьки заздрять успіху дітей та увазі, яку
ті отримують у суспільстві. Замість того щоб радіти за дитину,
такі батьки, найімовірніше, применшують її здібності й
досягнення. Цим батькам не вистачає зрілості, щоб тішитися
успіхам інших. Їхня звичка конкурувати змушує їх боятися, що
все визнання дістанеться дитині, а не їм.
Ревниві батьки почуваються покинутими, коли дитина
привертає увагу іншої людини. Їм тоді здається, ніби в них
крадуть те, що має належати їм. Заздрість жадібна, вона
свідчить про те, що батькам хочеться того самого, що й у вас, а
от ревнощі — це про стосунки. Такі батьки обурюються тим, що
діти отримують особливу увагу: вони хочуть, щоб вона була
прикута лише до них.
Історія Шонди
Аяні, матері Шонди, подобалося почуватись головною у
своєму колі спілкування, і вона терпіти не могла, коли люди
звертали більше уваги на Шонду. Навіть коли дочка виросла,
 Аяна продовжувала поводитися з нею як із дитиною. На одній
сімейній зустрічі дядько Шонди підійшов до них привітатися.
У той час Шонда працювала інспектором з нагляду за умовно
засудженими, і дядько запитав її думку щодо гучного злочину,
який скоїли неповнолітні в їхньому районі. Перш ніж Шонда
встигла відповісти, Аяна поспішно втрутилася: «А чому ти
питаєш Шонду? Що вона про це знає?». Насправді Шонда
багато що знала, та Аяна не могла допустити, щоб дочці
дісталося стільки уваги.
Історія Джорджа
Незрілий батько Джорджа любив бути в центрі уваги. Коли
маленький Джордж запрошував у гості друзів, батько
постійно глузував із нього й навіть принижував. Він і хлопців
підмовляв на жарти, чим руйнував їхні дружні стосунки.
Батько не зважав на те, що Джордж через це засмучувався.
За таких умов діти заздрісних і ревнивих батьків звикають
приховувати свої таланти й не привертати уваги, щоб не
спокушати схильних до конкуренції батьків. Через заздрість і
ревнощі батьків вони двозначно ставляться до успіху в
дорослому віці.
4. Вони часто хвилюються й легко засмучуються
Деякі емоційно незрілі батьки не в змозі підтримувати якісний
емоційний звʼязок з іншими, бо живуть у постійному стресі й
переживаннях. Вони не можуть зробити паузу або просто
відпустити ситуацію і гостро реагують на дрібниці. Вони
патологічно чутливі до критики — часто бачать її там, де її
немає — і завжди переконані, що інші про них зовсім не
піклуються. Іноді в таких батьків виникає параноя: вони
впевнені, що всі налаштовані проти них без вагомої причини.
Вони можуть так заглиблюватися у відчуття тривоги, що
близьким доводиться дуже довго переконувати їх, що все
гаразд, кожнісінького разу, коли щось іде не так. Людина, яку
поглинули переживання і проєкції, навряд чи знайде в собі сили
для стосунків, сповнених тепла й любові.
5. Вони непослідовні та суперечливі
Емоційно незрілі батьки мають погано інтегровану структуру
особистості, саме тому їхні емоції фрагментовані, а поведінка
суперечлива й непослідовна. Важко будувати дорослі близькі
стосунки з непередбачуваною людиною, у якої, як у дитини,
щосекунди може кардинально змінитися настрій. Як ми
дізналися з розділу 1, в емоційно незрілих людей не розвинуте
цілісне самовідчуття, яке могло б дати їм внутрішню
стабільність і безпеку.
Особистість кожної людини має внутрішні частини, що схожі
на маленькі автономні субособистості в одній загальній
(Schwartz, 1995). Ми визнаємо свою внутрішню множинність
(Goulding and Schwartz, 2002), коли говоримо, наприклад, «Не
знаю, що на мене найшло», «Ти сьогодні на себе не схожий» або
«Одна частина мене хоче це зробити, а інша — ні». Різні
терапевти по-різному називають аспекти особистості:
внутрішня дитина (Bradshaw, 1990; Whitfield, 1987; Capacchione,
1991), внутрішні ролі та голоси (Berne, 1964; Stone and Stone,
1989) або внутрішня сімейна система (Schwartz, 1995).
Наявність різних аспектів особистості — не симптом клінічного
захворювання на кшталт дисоціативного розладу особистості.
Це природна властивість людини.
В емоційно зрілих людей частини особистості функціонують
разом — свідомо, інтегровано, як злагоджена команда. Однак в
емоційно незрілих батьків усе відбувається інакше, бо частини
їхніх особистостей ізольовані й суперечать одна одній. Через
брак інтеграції між цими частинами ті, що мають захищати
особистість, можуть раптово взяти верх. Несподівана активація
цих суперечливих частин особистості пояснює разючу
непослідовність емоційно незрілих батьків.
Емоційно незрілі люди підтримують своє почуття емоційної
безпеки, взаємодіючи зі своїми найбільш обережними й
закритими частинами особистості (Schwartz, 1995). Час від часу
вони послаблюють захист, наприклад коли закохуються, але
невдовзі сум’яття та недовіра повертаються, адже
субособистості, що оберігають основну особистість, не
дозволять довго підтримувати справжню близькість. Коли ці
захисники вважають, що близькість стає загрозливою, вони
знаходять привід для підозр, звинувачень і сварок з іншими.
Ось чому у стосунках з емоційно незрілими людьми можуть
бути моменти ніжності, але тривала близькість неможлива.
Ви можете боятися, що й ви емоційно незріла людина
Читаючи про емоційну незрілість батьків, ви можете
замислитися, чи не поводитеся так само зі своїми дітьми. Це
зрозуміло, оскільки кожен із нас іноді не відчуває інтересу до
почуттів інших людей, буває надмірно зайнятим, заздрить,
переживає чи поводиться непослідовно. Різниця полягає в
тому, що для емоційно доступних людей це минущі стани, які не
заважають їхнім стосункам.
Якщо ви вже взялися читати цю книжку, то добре розумієте,
до яких негативних наслідків призводить відсутність звʼязку з
батьками. Імовірно, знаєте, як це — почуватися неважливим
або страждати від низької самооцінки через емоційну
депривацію чи насильство. Завдяки цій самосвідомості ви
помічатимете вплив на своїх дітей і, найімовірніше, не завдасте
їм того емоційного болю, який довелося пережити вам.
Те, що ви переживаєте через свій можливий вплив на дітей,
свідчить, що ви навряд чи емоційно незріла людина. Ваше
занепокоєння щодо цього говорить про здатність аналізувати
свої почуття й поведінку, відчувати емпатію до інших, прагнути
саморозвитку — усі ці якості майже не притаманні емоційно
незрілим людям. Усі ми помиляємось і робимо боляче
близьким, але якщо ви цікавитеся внутрішнім світом інших
людей і можете відчути їхні емоції, якщо намагаєтеся
підтримувати стосунки з близькими й берете на себе частину
відповідальності в проблемних ситуаціях, ви — емоційно зріла
людина.
Якщо ваші батьки були емоційно незрілими, це не означає, що
й ви станете такими батьками. Натомість ви можете стати тією
людиною, яка покладе край емоційному болю, що передається
з покоління в покоління у вашій родині. Усе, що потрібно
зробити, — звертати увагу на почуття своєї дитини, слухати її з
емпатією і запевняти, що у вашому серці завжди є для неї
місце. Просіть вибачення в дитини, коли повелися
неправильно, сприймайте її цілком серйозно, уникайте
сарказму та глузувань у спілкуванні й ставтеся з повагою. Якщо
дитина знає, що ви поруч, що ви співпереживаєте їй, поважаєте
її та справедливі до неї, то не відчуватиме емоційної самотності,
як ви колись.
Чому ви продовжуєте сподіватись і намагаєтеся
побудувати стосунки
Зважаючи на біль і самотність, які відчувають діти у стосунках з
емоційно незрілими батьками, чому ж, ставши дорослими, вони
не полишають спроб налагодити звʼязок? Чому дорослі діти
сподіваються, що змусять своїх батьків бути чуйними і
шанобливими, навіть якщо ті часто поводяться жорстоко й
владно? Відповідь проста: батьки іноді дають вам приводи для
надії, тому на те, щоб тверезо поглянути на реальність, може
піти чимало часу. Дізнаймося причини, що змушують дорослих
дітей емоційно незрілих батьків продовжувати спроби
налагодити стосунки.
Іноді емоційно незрілі батьки справді задовольняють
ваші потреби
Діти втрачають надію на близькість, лише якщо батьки
постійно поводяться відсторонено й відчужено. Такі батьки
зачиняють двері свого серця, і діти це відчувають. Однак, якщо
батьки бувають емоційно доступними, надія жеврітиме. Іноді
обставини складаються так, що батьки послаблюють захист і
відкриваються достатньо, щоб ви могли відчути радість
спілкування. У дітей будь-якого віку ці швидкоплинні приємні
миті підтримують вогник надії на те, що одного дня вони
матимуть справжній зв’язок зі своїми батьками.
Наприклад, батьки були поруч в особливі моменти вашого
життя, і ви раділи щирому й невимушеному спілкуванню. У такі
хвилини вони поводяться лагідніше, ніж зазвичай, виявляють
ніжність чи товариськість, тож здається, що всі ці роки
страждань були того варті. Коли батькам бувало добре, вони
могли бути грайливими, брати вас із собою на прогулянку й
залучати до своїх розваг. У такі приємні миті вони, здавалося,
раділи можливості знову стати дитиною і гратися з вами. Доки
ви з радістю приймаєте те, що подобається вашим батькам, усе
гаразд.
Але коли емоційно незрілим батькам доводиться подумати
про почуття дітей або докласти зусиль для їхнього блага,
веселощі закінчуються. Вони чітко дають зрозуміти, що задля
добробуту в сімʼї бажання і прагнення мають збігатися. Вони
можуть схиляти до послуху, говорячи щось на кшталт «Хіба тобі
не весело?» або «Ти що, перехотіла це робити?», щоб почути від
вас відповідь, яка їх влаштує. Такі батьки швидко
відчужуються, коли бажання дитини суперечать їхнім.
Емоційно незрілі батьки іноді виявляють щедрість, але й тут
не все так просто. Насамперед вони думають про свої смаки й
дарують дитині те, що хотіли б отримати самі. Подарунки часто
відображають саме їхні інтереси, а не вподобання дитини.
Здається, що вони вибирають подарунок собі. Іноді емоційно
незрілі батьки просто дарують щось популярне, не зважаючи на
унікальні захоплення своїх дітей. Буває так, що вони роблять
усе добре, і тоді надія на те, що вас знають і люблять,
прокидається знову.
Емоційно незрілі батьки послаблюють свій захист і можуть
стати більш відкритими у виняткових обставинах, наприклад в
екстремальних ситуаціях чи на порозі смерті. За таких
надзвичайних умов деякі з них замислюються над своєю
поведінкою і висловлюють каяття. Ці проблиски глибокого
звʼязку можуть здаватися цінними, але якщо дитина спробує
продовжити цю мить, батьки можуть знову закритися. На жаль,
захисні реакції емоційно незрілих батьків не дозволяють їм
підтримувати відкритість.
Ви відчуваєте привʼязаність і думаєте, що можете
налагодити щирі стосунки
Привʼязаність і стосунки — це різне (Stern, 2004). Привʼязаність
— відчуття надійної приналежності. Воно виникає завдяки тому,
що ви знайомі з людиною і перебуваєте поруч із нею (Bowlby,
1979). Привʼязаність дає відчуття сім’ї та племінної спільноти, а
стосунки задовольняють емоційну потребу відкрити для себе
внутрішній світ іншої людини й відкритися самому. Ви можете
відчувати сильну привʼязаність до людини, навіть якщо вона не
цікавиться вашим внутрішнім світом (Stern, 2004).
Дорослі діти можуть відчувати привʼязаність до своїх
емоційно незрілих батьків і вважати, що це те саме, що й
почуватися любими. Але це не так. Коли прив’язаність сильна,
виникає відчуття, що можна побудувати задовільні стосунки.
На жаль, так стається не завжди. Щоб відрізнити привʼязаність
від стосунків, запитайте себе, чи знає людина про ваш
емоційний стан і суб’єктивні переживання. Без цього інтересу,
що свідчить про емпатію, між вами може бути зв’язок, але не
сповнені любові стосунки.
Щоб зцілитися від емоційного поглинання з боку емоційно
незрілих батьків, вам доведеться зрозуміти, що привʼязаність
відрізняється від близьких стосунків. У дорослому віці,
напевно, краще побудувати глибші стосунки із собою та
зменшити очікування щодо стосунків, які ви матимете з
емоційно нечутливими батьками.
Ви проєктуєте на них власні якості та зрілість
Більшість із нас знає, що проєкція — це механізм
психологічного захисту. Працює він так: ми проєктуємо свої
недоліки на інших або відчуваємо нереалістичний страх, наче
нам хтось загрожує. Однак буває помилкове проєктування і
позитивних якостей, що теж становить велику проблему.
Дорослі діти емоційно незрілих батьків часто наділяють інших
людей своїм рівнем психологічного розвитку, тому ставляться
до них, як до зрілих і більш здібних, ніж насправді. Намагатися
побачити в людях найкраще — це добре, але очікувати від них
поведінки, на яку вони просто не здатні, — це вже занадто.
Такий надмірний оптимізм є звичкою, яка виникла в ранньому
віці, коли дитина мала вірити в те, що батьки хороші.
У будь-яких стосунках з емоційно незрілими людьми
надзвичайно важливо розрізняти їхні риси характеру та ваші.
Не варто вводити себе в оману, проєктуючи на них свої
особливості, зокрема емоційну чуйність. Вам потрібно бачити їх
такими, якими вони є, щоб усвідомлено вирішувати, які
стосунки з ними можливі.
Усвідомити реальність надто боляче
Емоційна недоступність незрілих батьків так розчаровує, що
дітям може бути важко визнати правду. Щоб якось захистити
свою дитячу психіку, вони чіпляються за ілюзію звʼязку з
батьками. Вони перебільшують їхні хороші якості, щоб створити
хоча б видимість звʼязку, навіть якщо батьки поводяться з
ними відсторонено або завдають емоційних травм. Я часто
бачу таке в терапії: спочатку клієнти захоплено розповідають
про дитинство й батьків і лише згодом розуміють, як мало
отримали в емоційному плані.
Фантазії про хороші, близькі стосунки часто кращі, ніж
визнання того, як мало емпатії було з боку батьків або
наскільки ілюзорним був ваш зв’язок із ними. Справжніми
проривами в роботі з психотерапевтом стають миті, коли
клієнти стикаються з гіркою правдою про те, чого вони ніколи
не отримували. У такі моменти вони відчувають смуток і злість,
але, проживши їх, починають шукати можливість побудувати
стосунки з іншими людьми. Ви можете почати цей процес,
виконавши наступну вправу, але я щиро раджу вам звернутися
по допомогу до психотерапевта або знайти групу підтримки,
щоб якомога легше пережити будь-які сильні почуття, які
можуть піднятися на поверхню.
Вправа: що ви втратили?
Підготуйте щоденник і виділіть трохи часу на роздуми про те,
що ви могли втратити в дитинстві через те, що батьки були
 емоційно незрілими. (Ця вправа може набути особливого
сенсу, якщо під час виконання дивитися на свою дитячу
фотографію.) А тепер доповніть ці речення, записуючи все, що
спадає вам на думку.
Я втратив(ла) шанс бути…
У мене не було можливості відчути…
Було боляче, але я навчився(лася) приймати, що...
Мені хотілося б, щоб мені ніколи не доводилося відчувати...
Якби в мене була чарівна паличка,
я б зробив(ла) мою матір більш...
Якби в мене була чарівна паличка,
я б зробив(ла) мого батька більш...
Мені просто був потрібен хтось, хто...
Закінчивши розмірковувати про те, що написали, пообіцяйте
своїй внутрішній дитині увагу та прийняття, яких ви були
позбавлені. Скажіть, що віднині шукатимете зацікавлених
людей, готових до взаємних задовільних стосунків.

Чому вони не можуть змінитися?

Дорослі діти емоційно незрілих батьків часто вдаються до
цілющих фантазій (Гібсон, 2021), потай сподіваючись, що
змінять батьків і побудують із ними задовільні стосунки.
Пам’ятаєте Джину з розділу 2, чиї літні батьки хотіли переїхати
ближче до неї? Вона зізналася, що однією з причин, які змусили
її серйозно задуматися про їхню вимогу, була віра в те, що
одного разу її критичний і нестримний батько відкриє їй своє
серце і в них нарешті з’явиться шанс налагодити звʼязок. Вона
хвилювалася, що може втратити цей останній шанс, якщо не
погодиться на всі їхні умови.
Цілющі фантазії слід уважно проаналізувати, оскільки вони
підтримують безпідставні надії на те, що батьки можуть
змінитися. Ваше зцілення під силу лише вам — ви здатні
зробити для себе набагато більше, ніж емоційно незрілі батьки.
Що б не поліпшилося у стосунках із батьками, найімовірніше, це
буде результатом зміни вашого світогляду, а не зміни в них.
Цілком зрозуміло, що, якщо ви прагнете зацікавленості з боку
батьків і звʼязку з ними, ви можете вважати, що вони теж цього
хочуть. Але будь-які спроби змінити батьків навряд чи
спрацюють, оскільки в такі миті вони легко втрачають
контроль над собою через емоційну напруженість. Коли ви
намагаєтеся емоційно зблизитися з батьками, вони
інстинктивно закриваються. Вам здається, що ви намагаєтеся
дати любов, але їм це може бути некомфортно. Вони мають
особистий стиль спілкування, який їх захищає. Вони не хочуть
змінюватись.
Емоційно незрілі батьки так часто пригнічували власну
потребу у глибшому звʼязку, що тепер не в змозі зрозуміти, чого
від них хочуть. Вони не усвідомлюють, наскільки це важливо
для вас, тому що не уявляють, наскільки важливі ці стосунки
для емоційної безпеки й самооцінки дитини. Багатьом емоційно
незрілим батькам бракує почуття власної значущості, тому вони
навіть не думають про те, що їхня присутність і зацікавленість
мають таке величезне значення для дітей. Вони ніколи не
повірять, якщо ви скажете їм, що вони можуть дати дітям дуже
багато лише самою своєю присутністю.
Сум прощання із цілющими фантазіями
Прийняття обмежень емоційно незрілих батьків може
допомогти вам реалістично поглянути на них, але може бути
складно відмовитися від мрії про люблячих батьків, які були
вам так потрібні. За допомогою цієї фантазії ви, ймовірно,
пережили важкі часи, сподіваючись, що одного дня батьки
якось виправлять усе те, що спричинили: емоційну самотність і
невпевненість у собі. Але замість того, щоб видавати бажане за
дійсне, можливо, було б краще працювати з тим, що є.
Потреба перегорювати
Прощання з обнадійливими фантазіями відчувається як
справжня втрата. Ви не можете відмовитися від чогось дуже
важливого, не проживши етапу горювання.
Коли ви оплакуєте втрату ілюзій щодо батьків, ви також
можете відчувати сум через те, що довелося відмовитися від
себе, щоб адаптуватися до життя поруч з емоційно незрілими
батьками. Дозволивши собі сумувати через те, що ви
пригнічували свої почуття, ви повернете зв’язок із втраченими
частинами себе, про які й не здогадувалися. Я сподіваюся, що
тепер у вас вистачить сил, щоб вислухати їх і працювати з
відчуттям горя, адже саме це необхідно, щоб повернути свободу
бути собою, відчути себе цілісною особистістю.
Коли ви перестанете сподіватися, що одного разу емоційно
незрілі батьки зміняться, то зможете нарешті побачити,
наскільки скривдженими, самотніми й наляканими ви були в
дитинстві. Імовірно, тоді вам доводилося пригнічувати
усвідомлення того, як сильно впливають на вас ці емоційні
травми, адже потрібно було вирости. Це було стратегією
підтримки здоровʼя — сподіватися, що батьки колись будуть
цікавитися вашими почуттями й намагатися побудувати глибші
стосунки. Але тепер треба змінити цю стратегію і відпустити
надію, що батьки зміняться. Коли ви перестанете мріяти про те,
що вони врятують від емоційної самотності, зможете відчути
власні емоційні потреби, встановити міцний зв’язок із собою і
побачити можливості для свого розвитку й побудови стосунків.
Вибирайте активне, а не страждальне «я»
Багато дітей емоційно незрілих батьків у якийсь момент
доходить висновку, що найкращий спосіб порозумітися —
мовчки страждати й не розгойдувати човен. Це страждальне
«я» (Forbes, 2018; Perkins, 1995) адаптується до життя з
владними батьками, обираючи безсилу роль у житті й пасивну
— у стосунках. Замість того щоб відчувати гнів або знати, чого
воно хоче насправді, страждальне «я» застигає в стані
хронічного нещастя і почуття безпорадності. Намагаючись
пристосуватися до складних ситуацій у дитинстві, ця частина
вашої особистості відмовилася від рішучості, але тепер не
можна дозволяти їй розпоряджатися вашим життям (Schwartz,
1995).
Страждальне «я» переконує, що жертовність робить вас
хорошою людиною або принаймні підвищує шанс на те, що ви
подобатиметеся людям. Але настав час відмовитися від такої
поведінки у стосунках. Активне відстоювання своїх інтересів
набагато краще, ніж пасивність і безпорадність у стосунках із
владними батьками. Ви доросла людина й можете вибирати те,
що вам подобається, і піклуватися про себе.
Скорегуйте очікування та працюйте над собою
Тепер, коли ви дізналися про цілющі фантазії, поставте собі
кілька запитань. Чого ви хочете насправді — ближчих стосунків
із батьками чи відчуття, що вас можна любити і приймати? Чи
вибрали б ви своїх батьків як друзів, з якими вам було б
приємно проводити час? Чи, може, є інший спосіб поліпшити
самопочуття? Можливо, не обовʼязково ваші батьки мають вас
любити, щоб ви почувалися гідними любові? Чи припускаєте ви
те, що зараз можете подарувати собі це відчуття завдяки більш
дбайливому ставленню до себе?
У другій частині книжки ми докладно розглянемо, як
побудувати повноцінні стосунки із собою, досліджуючи
внутрішній світ, ставлячи перед собою нові цілі та змінюючи
уявлення про себе. Ви навчитеся підтримувати своє зростання,
відкриєте серце новим стосункам і радісному життю, а також
зміцните унікальне почуття ідентичності та індивідуальності.
Усе це допоможе зосередитися на власному розвитку заради
нього самого, а не щоб заслужити схвалення емоційно незрілих
батьків.
Водночас ви можете й відмовитися від прагнення мати
задовільні стосунки з батьками. У такому випадку поставте
собі нові цілі: реалістично ставитися до батьків, зрозуміти їхні
обмеження та скорегувати свої очікування. Поки ви тримаєтеся
за нереалістичні надії, ці стосунки ні вам, ні батькам не
принесуть нічого, крім розчарувань.
Ви не можете змінити батьків і зробити їх щасливими. Хоч би
як ви не старалися, у кращому разі ви лише тимчасово
зменшите їхнє невдоволення. Цьому є просте пояснення: попри
те що система емоційно незрілих стосунків змушує вас брати
на себе відповідальність за їхнє щастя, емоційні обмеження не
дозволяють їм прийняти те, що ви намагаєтеся дати.
Ви відчуєте значне полегшення, коли визнаєте, що не можете
зробити їх щасливими, налагодити їхнє життя або змусити
пишатися вами. Зазвичай вони не в змозі думати про ваші
почуття й підтримувати взаємну емоційну близькість. Вони не
можуть вислухати вас, їм завжди здається, що ви робите
недостатньо. Вони й далі бачитимуть у вас дитину, а не
повноцінну дорослу людину, намагатимуться верховодити і
вимагатимуть головної ролі у стосунках. Їхні інтереси завжди
стоятимуть на першому місці, і навіть якщо ви станете
ідеальною людиною, вони все одно можуть критикувати,
принижувати та зневажати вас.
Ви маєте право чекати більшого від інших стосунків
Якщо в дитинстві ви засвоїли правило, що інші люди завжди
важливіші за вас, імовірно, ви й досі дотримуєтеся його у
стосунках. Ви можете вірити, що не гідні взаємності, а хронічне
емоційне розчарування — це норма. Багато дорослих дітей
емоційно незрілих батьків погоджується з твердженням
«стосунки — це робота», оскільки воно нагадує про досвід
дорослішання. Вони не бачать нічого дивного в тому, що пара
ще до весілля стикається з проблемами, які змушують її
звернутися до сімейного психолога. Вони несвідомо очікують
на невдоволення та брак взаєморозуміння в близьких
стосунках.
Вам може здатися незвичайною думка, що партнер може
турбуватися про ваші почуття, цікавитися переживаннями й
хотіти налагодити стосунки так само, як і ви. Якщо ваші батьки
були емоційно незрілими, можливо, ви вважаєте прийнятним
для себе задовольнятися крихтами уваги, які інша людина
погоджується дати за певних обставин і лише тоді, коли їй буде
зручно. Але якщо хтось задовольняє лише малу частину ваших
емоційних потреб і не намагається підтримувати справжній
звʼязок із вами, ви можете шукати нові джерела емоційного
піклування.
Якщо в дитинстві незрілі батьки не задовольняли ваших
емоційних потреб, імовірно, ви готові докладати зусиль у
стосунках набагато більше, ніж партнер. Можливо, це не
приносить щастя, але ви погоджуєтеся приймати все, як є.
Ваше завдання — уважно придивитися до будь-яких стосунків, у
яких бракує взаємності, і знайти нові, у яких вона буде. Вам
потрібно знизити очікування щодо емоційно незрілих людей,
зокрема батьків, водночас підвищити їх щодо інших, щоб
знайти друзів і партнерів, які докладають стільки ж зусиль для
підтримки взаємних, чуйних стосунків, скільки й ви.
Вправа: що ви шукаєте зараз?
Відчуйте, що прагнете задовольнити ті емоційні потреби, яких
не змогли задовольнити в дитинстві. Побудьте в цьому
відчутті й запишіть у щоденнику ці фрази, доповнивши їх.
Тепер у мене є шанс бути…
Нарешті я маю можливість відчути...
Я більше не вважатиму нормальною поведінкою
з боку інших людей...
Я знайду таких людей:…
Я шукаю людей, які будуть…
Тепер я сприймаю себе як…
Підсумуємо: щоб стати тим, ким ви хочете бути, більше не
потрібно намагатися отримати батьківську турботу саме від
батьків. Щойно ви почнете покладатися на свій дорослий
 розум і слухати власне серце, зрозумієте, що у вас є все, щоб
отримати допомогу й підтримку, про які мріяли багато років.
Коли ви почнете цінувати себе й досліджувати свій внутрішній
світ, то перестанете ображатися на батьків, які не помічають
вашого справжнього «я». Вони більше не потрібні вам для
того, щоб почуватися гідними любові та особливими, адже ви
можете отримати це від себе та схожих на вас людей.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Емоційно незрілі батьки не в змозі задовольнити потреби дітей
у звʼязку, спілкуванні та схваленні. Замість того щоб приділяти
дітям належну увагу та прихильність, такі батьки часто
виявляють незацікавленість, заздрість, надмірну зайнятість чи
емоційну нестабільність. Ви можете прагнути ближчих
стосунків із ними, але їхні захисні механізми й непослідовність
роблять їх недоступними на емоційному рівні. Однак,
прийнявши нарешті їхні обмеження, ви можете зосередитися на
побудові кращих стосунків із собою та з іншими. Щойно ви
перегорюєте за тим, чого не отримали в дитинстві, і відпустите
це, то поглянете реалістично на стосунки з батьками, іншими
людьми та собою.
Розділ 4

Як захиститися від емоційного поглинання

Помічайте, коли інші перекручують реальність, і

залишайтеся в контакті із собою

Емоційне поглинання відбувається, коли емоційно незрілі люди

викликають у вас почуття й думки, за допомогою яких
контролюють вашу поведінку та змушують діяти в їхніх
інтересах. Із цього розділу ви дізнаєтеся, як розпізнавати
емоційний тиск та емоційне поглинання, тільки-но вони
виникають. Ваше завдання полягає в тому, щоб навчитися чітко
усвідомлювати психологічні ходи емоційно незрілих людей і
більше не потрапляти в їхню експлуататорську систему
стосунків. Ви побачите, як незрілі люди використовують
емоційне поглинання, переконуючи вас у тому, що їхні потреби
найважливіші. Ви дізнаєтеся, як справлятися з такими
ситуаціями, не відʼєднуючись від себе. (Усе, що я говорю про
емоційно незрілих людей загалом у цьому розділі, звичайно ж,
стосується й емоційно незрілих батьків.)
Зберігайте активний настрій
У цьому розділі я покажу вам, як активно віддзеркалювати
емоційне поглинання і протидіяти емоційному тиску, який
чинить на вас емоційно незріла людина, вимагаючи зробити те,
що вона хоче. Замість того щоб піддатися, ви можете нагадати
собі: «Я можу свідомо відповісти на те, що ця людина каже
мені». Активний настрій дає вам сили зробити так, щоб вас не
затягнуло у вир їхніх планів.
Одна жінка описувала цю активну позицію як рішучість не
піддаватися тиску вимог інших людей. Вона казала: «Я не
дозволю собі піддаватися невідкладності їхніх проблем. Я не
збираюся дозволяти їм вдиратися в мою свідомість і вказувати
мені, що робити».
Коли ви вирішуєте керуватися власними інтересами замість
того, щоб піддаватися тиску емоційно незрілих людей, ви
стаєте менш вразливими до підсвідомого впливу їхньої
хворобливої системи стосунків та емоційного поглинання.
Активний настрій дає змогу думати самостійно, а не
автоматично на все погоджуватися. Ставлячи під сумнів чужі
переконання, ви активно захищатимете свої кордони й
незалежність. Ви більше не погоджуватиметеся з тим, що
підтримка їхньої самооцінки та емоційного стану — ваша
робота.
Коли ви навчитеся відчувати тиск системи емоційно незрілих
стосунків, то зможете краще розпізнавати емоційне поглинання
та протидіяти йому. Якщо ви бачитимете, що саме робить
емоційно незріла людина, її прийоми емоційного тиску не
спрацюють. Замість того щоб стати її жертвою, ви стоятимете
за себе.
Спочатку подивімося, як емоційно незрілі люди створюють
враження, що їхні проблеми важливіші за будь-які ваші.
Ви можете сумніватися в їхніх нереалістичних
переконаннях
Емоційно незрілі люди бачать світ крізь призму свого
викривленого сприйняття (Wald, 2018) — вони все
перебільшують і вважають, що їхні потреби набагато важливіші
за потреби інших. Якщо ви не будете пильними, то приймете
їхній спотворений погляд на життя серйозно і погодитеся, що
обставини справді надзвичайні, тому й заслуговують бути на
першому місці.
Перестаньте вірити, що вони найважливіші
Якщо ви виросли з емоційно незрілими батьками, вам, імовірно,
здавалося, що деякі люди справді важливіші за інших.
Наприклад, у багатьох сім’ях, варто емоційно незрілій людині
ввійти до кімнати, усі звертають погляди на неї. Вона стає
центром уваги, інші інстинктивно спостерігають за нею, ніхто не
в змозі зосередитися на чомусь іншому, особливо якщо
емоційно незріла людина в поганому настрої. Наче є сімейне
правило про те, що ця людина — найважливіша в домі й решта
має намагатися не засмучувати її.
Тож хто може звинувачувати вас у тому, що для вас
нормально, коли емоційний стан однієї людини визначає життя
інших? Для дитини, яка пізнає світ, важливість емоційно
незрілої людини стає об’єктивним фактом.
Хоч такий вид сімейної тиранії емоційно незрілих людей не є
нормальним або здоровим, дитина не може цього знати,
оскільки вона рідко бачить, як люди поводяться в інших сімʼях.
Діти можуть лише спостерігати, як ставляться до емоційно
незрілих людей у їхній сімʼї, і говорити собі: «Схоже, так і треба»,
«Тато — найважливіша людина у світі», «Почуття мами
важливіші за почуття інших» або «Звичайно, усі мають
допомагати спочатку молодшій сестрі».
Але тепер ви як дорослі можете поглянути на все інакше. Ви
маєте право піклуватися про свої потреби. Всупереч
очікуванням емоційно незрілих людей, ви не маєте допомагати
їм відчути себе головними. Доросла людина не може серйозно
вважати, що вона важливіша за всіх інших лише тому, що їй так
хочеться. Ви та емоційно незріла людина — рівні. Жоден із вас
не важливіший за іншого. Ви не їхня власність і не слуга.
А чи надзвичайна це ситуація?
Через спотворене сприйняття в емоційно незрілих людей усе
перетворюється на проблему. Звичайні життєві негаразди
стають для них кризою, яку необхідно подолати просто зараз.
Коли вони засмучені, ви маєте спочатку бігти на допомогу, а
вже потім ставити запитання. Якщо ви росли поруч з емоційно
незрілою людиною, то, можливо, жили в тривожному очікуванні
й завжди були готові розв’язувати чергову проблему. Що треба
робити? Щезнути й не заважати? Спитати, чому сумує? Зробити
так, щоб ніхто не чіпав? Вислухати скарги? Заспокоїти? Змусити
почуватися любими? Що б це не було, ви так робите, оскільки
боїтеся наслідків емоційного сплеску.
 Часто буває важко визначити, чи проблема емоційно незрілої
людини реальна, чи вона лише плід її уяви та наслідок
застарілих травм. Вона справді жертва? Її справді хтось
образив чи вона перша почала? Складно сказати. Емоційно
незрілі люди зі спотвореним сприйняттям намагаються
змусити вас повірити, що вони ні в чому не винні, це інші
намагаються їх зачепити. На щастя, тепер ви знаєте про
емоційне поглинання й можете поставитися з недовірою до
термінових проблем незрілих людей.
Маючи спотворене сприйняття, емоційно незрілі люди
поводяться так, ніби тільки ви можете їм допомогти. Але щойно
їхня хвороблива власна значущість перестане вас
гіпнотизувати, ви побачите повну картину: вони не мають права
чинити тиск і вони не важливіші за вас. Ідеться про два
людських життя, а не про одне. Їхні потреби не роблять їх більш
цінними чи гідними порівняно з іншими людьми.
Не піддавайтеся їхнім лестощам
Емоційно незрілі люди часто вдаються до лестощів, щоб
змусити вас зробити те, чого вони хочуть. Вони можуть
поводитися так, ніби ви знаєте відповіді на всі запитання або
ви надзвичайно сильні й здатні розв’язати всі проблеми. Вони
кажуть, що не знають, що б без вас робили. (Припускаю, що
знайшли б іншу людину, більш лояльну до їхніх потреб.)
Емоційно незрілі люди пропонують неймовірну угоду: якщо ви
робитимете те, що вони хочуть, то станете для них усім. Однак в
угоді дрібним шрифтом написано: ви хороші рівно настільки,
наскільки добре виконали їхнє останнє прохання. У цих
спотворених стосунках ви можете миттєво перестати бути всім
і стати ніким. Це зрозуміло, адже емоційно незрілі люди
дивляться на стосунки суто з позиції власної вигоди. Ви або
чудові, або вже не потрібні — середини немає.
Лестощами емоційно незріла людина спокусить будь-кого. Ми
всі хочемо почуватися особливими. Кого залишить байдужим
людина, яка поводиться так, ніби ви — відповідь на всі її
молитви? Їй можна пробачити будь-що, аби знову відчути, що ви
для неї все, навіть якщо зазвичай вона ігнорує або не поважає
вас. Ви можете стерпіти багато, поки емоційно незріла людина
змушує вас відчути себе важливими, любими та особливими.
Лестощі часто використовують шахраї, очільники сект,
диктатори та інші експлуататори, щоб не дати вам піти. Вони
розуміють, що людям хочеться бути особливими, і
користуються цим, щоб зміцнити свою владу.
Не вірте лестощам, не дозволяйте їм подіяти на вас.
Пам’ятайте, що запропонована угода не має ніякого сенсу.
Просто подумайте, чи справді вам хочеться бути тією
особливою людиною, до якої вони можуть звернутися в будь-
який час. Хіба ви не віддасте перевагу щирим людям, які
ставляться до вас із добротою і зацікавленістю, замість тих, хто
хвалить вас заради власної вигоди й лише тоді, коли в доброму
гуморі?
Як звільнитися від спотвореного сприйняття?
А тепер погляньмо, як зробити крок назад і поставити собі
правильні запитання, що допоможуть звільнитися від
спотвореного сприйняття емоційно незрілої людини як
важливішої.
Оцініть терміновість
Емоційно незрілі люди все перебільшують. У них, як і в дітей,
кожне розчарування чи образа — це кінець світу. Вони схожі на
хлопчика, який постійно кричав «Вовк!»: уже не знаєш, вірити їм
чи ні. Саме тому важливо не приймати на віру їхній
егоцентричний погляд на ситуацію. Ваше завдання — з’ясувати,
як усе насправді. Інакше ви щоразу потраплятимете в
драматичні події їхнього життя — невідкладні й безвихідні. Для
самозахисту варто проаналізувати, що відбувається в
реальності й наскільки це збігається з їхнім спотвореним
сприйняттям.
Насамперед доведеться навчитися протистояти відчайдушній
наполегливості, з якою емоційно незрілі люди зазвичай
вимагають допомоги. Вам не потрібно перебільшувати та
спотворювати ситуацію разом із ними, і ви не маєте приймати
їхнє перекручування фактів. Ви можете зупинитися та
об’єктивно оцінити ситуацію чи порадитися ще з кимось.
Обов’язково розпитайте емоційно незрілу людину про
подробиці: можливо, проблему не потрібно розвʼязувати аж так
терміново. Враховуючи їхні емоційні спотворення, чи варто
вірити їм на слово щодо справжнього масштабу проблеми?
Дистанціюйтеся та проаналізуйте проблему
Не забувайте, що під час будь-якої кризи є безліч аспектів, які
емоційно незрілі люди не врахували через свої численні
спотворення та страхи. Стикаючись із серйозною проблемою,
вони панікують. Для них є лише один вихід: хтось втрутиться і
врятує їх. Вони хочуть, щоб ви кинулися їм на поміч, опустилися
разом із ними на дно відчаю, а потім помахом чарівної палички
змусили їхні проблеми зникнути.
Не звертайте уваги на тиск та емоційне напруження емоційно
незрілої людини — самостійно вирішуйте, який рівень вашої
залученості буде адекватним. Що потрібно зробити і чи є в
цьому реальна потреба? Ви маєте все це перевірити й
переконатися, бо вони за вас цього точно не зроблять.
Правильна реакція на будь-яку надзвичайну ситуацію, що
виникає в емоційно незрілої людини, — не кидатися рятувати, а
зробити крок назад й оцінити ситуацію.
Деякі емоційно незрілі люди дратуються, коли замість того,
щоб негайно погодитися на їхні вимоги, ви починаєте
аналізувати те, що відбувається. Імовірно, вони почуватимуться
зрадженими, якщо ви наважитеся припустити, що саме їхня
реакція — причина проблем. Вони використають вашу відмову
негайно зробити те, що вони хочуть, як доказ того, що ви їх не
любите. Навіть у такій ситуації ви можете висловити сумнів у
тому, що їхнє імпульсивне рішення є найкращим виходом, а
оскільки вони просять вашої допомоги, ви хочете обміркувати й
інші можливі варіанти.
Якщо вони не дають вам часу на роздуми, це свідчить про те,
що активувалася їхня ілюзія про власну надмірну значущість.
На щастя, вам не потрібно погоджуватися на ці спотворені,
односторонні стосунки. Ви не зобов’язані ставити потреби
іншого дорослого вище за власні. Поясніть, що ви нічого не
робите, не обміркувавши заздалегідь, і скажіть, що з радістю
поговорите пізніше, якщо вони погодяться зважати на ваші
потреби.
Якщо ви відчуваєте емоційне поглинання, варто
обʼєктивно поглянути на ситуацію і поставити собі
кілька запитань
• Якщо проігнорувати слова емоційно незрілої людини, що
саме відбувається? Що в цій ситуації є підтвердженим
фактом?
• Наскільки серйозна ситуація? Вона справді термінова? Для
кого саме важливо розібратися з нею швидше?
• Чи найкращий варіант розв’язання проблеми пропонує
емоційно незріла людина?
• Чи зможе вона розв’язати її самостійно, коли заспокоїться?
• Чи маєте ви брати на себе відповідальність за розв’язання
цієї проблеми?
• Ставлячи собі ці запитання, ви можете оцінити, чи це
справжня криза, чи звичайна спроба емоційного поглинання,
яка скидається на термінову проблему.
Визначте, чи зобов’язані ви допомагати
У кризовій ситуації емоційно незрілі люди змушують вас
почуватися зобов’язаними допомогти. Це перший етап
емоційного поглинання: переконати, що їхня проблема — це
ваша проблема. Якщо ви вагаєтесь і хочете добре все
обдумати, вони зазвичай кажуть щось на кшталт: «Повірити не
можу, що ти відмовляєш мені в такий скрутний час!». Однак
ваше завдання — не вірити звинуваченням, взяти паузу й
запитати себе, чи справді ви зобовʼязані допомогти цій людині
за цих обставин. Коли ви даєте емоційно незрілій людині змогу
бути голосом вашого сумління, це швидко призводить до
емоційного поглинання.
Ніхто, крім вас, не має права визначати вашу відповідальність
та обов’язки у стосунках. Прагнення емоційно незрілої людини
негайно отримати бажане створює відчуття, що у вас немає
вибору. Звичайно, це не так. Ваше бажання все обміркувати чи
знайти інший спосіб допомогти, не жертвуючи власним
спокоєм, не робить вас поганою людиною. Пам’ятайте про
запитання, які вам потрібно поставити собі. Це надзвичайна
ситуація? Чи найкращий варіант розв’язання проблеми
пропонує емоційно незріла людина? Чи маєте ви брати на себе
відповідальність за розв’язання цієї проблеми? Ви маєте повне
право проаналізувати всі вимоги, які висуває емоційно незріла
людина. Уточніть обовʼязки кожного в цій ситуації: що робите
ви, що вони і за що ви насправді берете на себе
відповідальність (якщо тут взагалі треба брати на себе якусь
відповідальність).
Коли відчуваєте, що зобовʼязані щось зробити або щось стає
тільки вашою відповідальністю, запитайте себе, хто так
вирішив і чому. Коли до розв’язання ситуації залучено декілька
людей, не може бути однієї правильної думки. Взаємодіючи
одне з одним, ви можете знайти той варіант дій, який усіх
влаштує. Поставте собі запитання, яке пропонує у своїй книжці
Байрон Кеті (2002): «Чи можна вважати зобов’язання, яке на
вас тисне, абсолютною істиною?». Подумавши раціонально, ви
зрозумієте, що думка емоційно незрілої людини — одна з
величезної кількості можливих.
Перестаньте їх оберігати
Оберігати — значить постійно рятувати людей від наслідків їхніх
дій або робити за них те, із чим вони могли б впоратися самі.
Такий підхід робить іншу людину менш винахідливою, адже ви
постійно розв’язуєте всі її проблеми. Ви лише підтверджуєте,
що самі вони не впораються. Ваше втручання дає емоційно
незрілим людям право розпоряджатися вашим життям.
Коли емоційно незрілі люди застряють у своєму
спотвореному сприйнятті, вони панікують і не бачать
альтернатив. Це не тому, що альтернативи немає; вони просто
не дають собі часу на те, щоб побачити інші варіанти. Оскільки
емоційно незрілі люди намагаються вирішити все
якнайшвидше, ви відчуєте тиск із їхнього боку: почати
допомагати ви маєте негайно. Але коли ви втручаєтеся занадто
швидко, то лише підтримуєте впевненість емоційно незрілих
людей у тому, що їхні проблеми має розв’язувати хтось інший.
Це підсилює їхню тривожну реакцію і зміцнює звичку вимагати.
Історія Берта
Берту зателефонував молодший брат Том, який, судячи з
усього, панікував, і просив позичити 10 000 доларів для
погашення більшого боргу. Берт спитав, чи ретельно брат усе
обдумав. Щоб знизити градус напруження, він попросив Тома
письмово викласти всі деталі ситуації. У Берта з’явилися б час
і можливість подумати про те, що він готовий зробити для
брата, а Том зміг би спробувати уявити інший варіант
розв’язання проблеми, поки її описував. Але Том образився:
він не бачив сенсу в тому, щоб щось писати, а просто хотів
отримати гроші. Роздратування Тома показало, що він вважав
брата зобов’язаним допомогти і чекав, що той без зайвих
запитань дасть йому 10 000 доларів. Тому його й образило
прохання описати в листі свою проблему. До речі, жоден банк
не став би розглядати можливість надання позики без
докладного опису ситуації.
Це просто дивовижно! Якщо ви не кидаєтеся на допомогу
відразу, проблема емоційно незрілої людини, така величезна і
така термінова, розв’язується сама собою. Тобто ви можете ще
переживати через ту ситуацію, а людина вже заспокоїлася,
лягла спати або знайшла те, що її відволікло й розвеселило.
Важливо пам’ятати, що людина зі спотвореним сприйняттям
завжди неправильно визначає ступінь серйозності та
невідкладності проблеми.
Просто не забувайте, що ви маєте право не поспішати й
подумати, чи хочете допомагати. Не піддавайтеся тиску й не
робіть того, що суперечить здоровому глузду.
Заздалегідь вирішіть, чим ви готові допомогти
Подумайте заздалегідь про те, які зобов’язання ви готові на
себе взяти, за яких умов ви втручатиметеся, а за яких — ні.
Виконайте цю вправу ретельно, детально й ліпше задовго до
того, як вас знову попросять про допомогу. Вам необхідно чітко
уявити свої допустимі межі, перш ніж потрапити під вплив
спотвореного сприйняття емоційно незрілої людини.
Наприклад, якщо емоційно незріла людина попросить вас, ви
можете погодитися оплатити оренду її квартири за місяць, але
тільки за умови, що віддасте гроші безпосередньо власнику.
Або ви можете погодитися допомогти людині тільки після того,
як вона зробить хоч щось самостійно для розв’язання
проблеми. Ви самі повинні ухвалювати такі рішення. Ви маєте
повне право ставити запитання про ситуацію, що склалася, а не
приймати їхні слова за чисту монету. Ви можете запропонувати
інші рішення, які емоційно незріла людина не змогла побачити
через своє спотворене сприйняття.
Ще один приклад із моєї практики: літня пара витратила
тисячі доларів, щоб вилікувати свого залежного сина та
влаштувати його на роботу. Він почав у них красти і постійно
просив позичити грошей. Зрештою, батьки відсторонилися й
вирішили, скільки вони будуть готові давати йому і на яких
умовах. Вони продумали різні сценарії розвитку ситуації та
встановили межі того, як далеко готові зайти, щоб допомогти
синові. Коли через деякий час він заговорив про переїзд до них,
вони були готові до розмови. Батьки розуміли, що його спосіб
життя їм не підходить, і поставили своє здоров’я та свій шлюб
на перше місце. Вони не піддалися емоційному тиску, бо
обдумали та обговорили все заздалегідь.
Вправа: підготуйтеся до наступного разу
Згадайте емоційно незрілих людей, з якими вам доводиться
мати справу і які часто чекають від вас допомоги або
особливого ставлення. Підготуйтеся до наступної взаємодії з
 ними, склавши список того, що ви готові та не готові зробити.
Він має містити все те, що ви зробите без вагань (наприклад,
наллєте їм води, якщо вони хочуть пити), те, про що
доведеться поміркувати (наприклад, про спільну поїздку на
відпочинок), і те, у чому ви швидко відмовите без почуття
провини (наприклад, не купите їм щось дороге, що вони
хочуть, бо це є в їхніх друзів). Враховуючи все розмаїття
варіантів, уявіть можливі ситуації та оцініть, чи стали б ви в
них допомагати. Можливо, ви ніколи не опинитеся поруч із
ними в таких обставинах, але ця вправа навчить вас думати
про межі свого комфорту заздалегідь.
Відмови у проханнях. Важливий виняток
Ми не завжди такі сильні, як хотілося б, тому іноді ви можете
піддатися проханню й поступитися, тому що надто виснажені
чи збентежені, щоб захиститися та відмовити. Нічого
страшного. Просто зверніть увагу на те, як ви почуваєтеся в
момент емоційного поглинання, і запамʼятайте це на майбутнє.
Також бувають випадки, коли ситуація здається надто
серйозною, щоб просто сказати «ні», і ви можете погодитися,
оскільки нічого не робити — занадто ризиковано.
Ви можете допомогти, коли під загрозою — життя
Зробити виняток і допомогти в ситуації з ризиком для життя —
гарна ідея. Наприклад, один чоловік вирішив оплатити номер у
дешевому готелі для свого дратівливого й залежного брата-
безхатька, бо надворі була зима, а той потрапив до лікарні з
переохолодженням. З братом було неможливо мати справу, але
залишати його на вулиці, щоб він замерз на смерть, чоловік теж
не хотів.
Ще одна складна ситуація — коли люди говорять про
самогубство. Це їхнє спотворене сприйняття, паніка чи вони
справді можуть накласти на себе руки? Коли ставки настільки
високі, ви маєте діяти, щоб врятувати їхнє життя, — викликати
поліцію або інших спеціалістів, щоб вони втрутилися. У цьому
випадку емоційно незріла людина знатиме: якщо в
майбутньому вона знову прийде до вас у такій ситуації, ви
подбаєте про неї, звернувшись по професійну допомогу.
Погроза вчинити самогубство — найжахливіший спосіб
емоційного поглинання. Не можна брати на себе роль єдиної
людини, відповідальної за чиєсь життя. Коли хтось погрожує
самогубством, слід поводитися так само, як і в разі захоплення
заручників, коли люди можуть серйозно постраждати. Ви б не
намагалися впоратися із цим самотужки, а звернулися б до
правоохоронних органів.
Ситуація може бути загрозливою для безневинної
людини
Іноді ви можете погодитися на вимоги емоційно незрілої
людини заради когось іншого. Уважно розглянувши ситуацію,
ви можете виявити, що хочете того самого, щоправда, з інших
причин. Наприклад, Лейла, доросла дочка Стена, багато разів
просила в батька грошей, але щоразу витрачала їх
безвідповідально. Проте Стен погодився допомогти їй купити
нову машину з подушками безпеки, бо хвилюється за свого
десятирічного внука.
Чому ви вразливі до емоційного поглинання
Нам складно встановити кордони у стосунках з емоційно
незрілими людьми, оскільки вони змушують нас зробити те,
чого їм хочеться, викликаючи певні емоції. Емоційне
поглинання сильніше впливатиме на вас, якщо:
• ви боїтеся здатися поганою людиною, коли відмовляєте;
• ви боїтеся їхнього гніву;
• ви боїтеся зіткнутися з осудом чи покаранням.
Розгляньмо кожен із цих страхів і поміркуймо, як зберегти
емоційну незалежність під тиском емоційно незрілої людини.
1. Ви боїтеся здатися поганою людиною, коли
відмовляєте
Якщо вам здається, що відстоювати свої почуття егоїстично,
найімовірніше, ваша самооцінка під сильним впливом емоційно
незрілої людини. Якщо ви хоч раз їй відмовили, вона більше не
вважатиме вас дбайливими. Лише у викривленому світі
емоційно незрілої людини ситуація, де ви передумали або
встановили обмеження, сприймається як підлість чи
байдужість. Однак образа — це реакція, за допомогою якої
емоційно незрілі люди швидко отримують бажане, оскільки
жодна порядна людина не хоче, щоб її вважали злою чи
байдужою.
Ви можете спробувати скорегувати їхнє спотворене
сприйняття, сказавши щось нейтральне на кшталт: «Можливо,
тобі так здається, але я не вередую. Ти справді вважаєш, що,
якщо моя думка відрізняється від твоєї, я тебе не люблю?» або
«Ми бачимо цю ситуацію по-різному, бо кожен із нас відповідає
за своє життя».
2. Ви боїтеся їхнього гніву
Ви можете піддаватися емоційному поглинанню, оскільки
боїтеся темпераменту емоційно незрілих людей. Їхня реакція
змушує нас нервуватися, і ми ходимо навшпиньки, ніби поруч
спить немовля, або не наважуємося відмовити їм, як істеричній
дитині. Контролюючі або нарцисичні емоційно незрілі люди
можуть розлютитися, якщо ви не підкоритеся їхнім бажанням.
Незріла людина може не застосовувати фізичних покарань
(хоча може й застосовувати), але ви відчуваєте, як вона палає
від гніву. Знаєте, що вибухнути може будь-якої миті.
Якщо ви помічаєте неврівноваженість у поведінці емоційно
незрілої людини, завжди думайте про свою безпеку:
розмовляйте з нею по телефону, а не особисто, зустрічайтеся
там, де є інші люди, які зможуть підтримати й захистити вас у
разі потреби. Якщо під час розмови виникає конфлікт, не
намагайтеся висловити їм все у вічі, не критикуйте, не
засуджуйте. Можете сказати щось на кшталт: «Знаєш, мені
хотілося б зробити по-твоєму, але цього разу, напевно, не
вийде» або «Я не ображаюся на те, що ти злишся. Але зараз я не
можу зробити те, про що ти мене просиш».
 Звичайно, якщо є хоч найменша ймовірність фізичного
насильства, вам слід проконсультуватися з експертами, щоб
з’ясувати, як безпечно впоратися із ситуацією.
3. Ви боїтеся зіткнутися з осудом чи покаранням
Коли вас засуджують емоційно незрілі люди, іноді важко
зрозуміти, що ж ви зробили поганого. Вони приголомшені, а ви
не можете усвідомити, що саме у вашій поведінці було таким
жахливим і неприйнятним. Пам’ятайте, що емоційно незрілі
люди часто впадають в емоційні крайнощі. Якщо ви не
поділяєте їхньої думки цілком і повністю, вони можуть
сприймати вас як ворога.
Багато дорослих дітей емоційно незрілих батьків страждає від
сильного ірраціонального страху бути засудженими й
покараними. Страх покарання може бути реакцією на поведінку
емоційно незрілих батьків, старших братів і сестер, учителів чи
будь-яких інших владних осіб. Коли цей дитячий страх знову
піднімається на поверхню, стає так жахливо, ніби більше немає
надії або покарання неминуче. Коли активується страх
покарання, у вас з’являються думки на кшталт: «Мені кінець.
Краще ніколи не стане. Усе пропало».
Наприклад, моя клієнтка Бетсі іноді прокидалася посеред ночі
з калатаючим серцем і відчуттям, що зараз станеться щось
жахливе. Вона жила в постійному страху, що хтось, хто має над
нею владу (можливо, керівник), весь час спостерігає за нею,
наче яструб, чекаючи найменшої помилки. У дитинстві батьки
Бетсі її критикували й так суворо карали, що вдома вона ніколи
не почувалася в безпеці. Часто вона навіть не розуміла, за що її
карають. Бетсі згадує, що в дитинстві почувалася в безпеці
лише тоді, коли чула, як мати пилососить або розмовляє по
телефону, бо була впевнена, що зараз її не покарають.
Є один позитивний момент, пов’язаний із засудженням: щоб
погано почуватися через засудження, ви маєте з ним
погодитися. Хто завгодно може засуджувати вас, але тільки ви
вирішуєте, відчувати себе винними чи ні. Щойно вирішите не
погоджуватися зі спотвореними судженнями емоційно незрілих
людей, то одразу можете позбутися цієї ілюзії. Ви можете
відмовитися приймати їхню критику та усвідомити різницю між
тим, що про вас говорять, і тим, що ви знаєте як правду про
себе. Пам’ятайте: якщо емоційно незрілі люди вважають щось
правдою, це не означає, що так і є. Тільки ви вирішуєте, що ви
за людина. Не зважайте на їхні слова, якщо вони
несправедливі.
Усі ми іноді можемо зіткнутися з емоційним поглинанням, яке
змушує почуватися настільки погано, що ми втрачаємо
емоційний зв’язок із собою і перестаємо відчувати біль або
страх. На жаль, таке відʼєднання від себе заради самозахисту
дає емоційно незрілим людям змогу заволодіти нашим
розумом і серцем.
Дисоціація: чому ви не можете адекватно відповісти
Відволічемося трохи й поговоримо про те, як втрата зв’язку з
почуттями робить нас більш вразливими до емоційного
поглинання. Дисоціація — це психологічне відокремлення від
себе. Ви завмираєте, зіщулюєтеся всередині, а іноді навіть
може виникнути відчуття, ніби ви перебуваєте поза межами
свого тіла.
Більшість людей знає про дисоціацію лише з драматичних
історій про людей із «множинними особистостями». Але
дисоціація — природний захисний механізм, що може набувати
будь-якої форми дистанціювання від свідомого проживання
особистого досвіду. Це примітивний вид емоційної втечі та
дуже поширений психологічний захист від загрози чи
небезпеки, особливо для дітей, які перебувають у небезпечних
умовах. Це наче автоматичний аварійний клапан: він не
розв’язує проблему, але запобігає емоційному
перевантаженню.
Дисоціюючись — чи відокремлюючись — від власних почуттів,
ви стаєте пасивними, вам легше стати жертвою емоційного
поглинання незрілих людей. На жаль, розрив контакту із собою
може почати відбуватися автоматично, тобто ви його навіть не
помічатимете.
Чому ми втрачаємо звʼязок із собою
Дисоціація і розрив контакту з власними почуттями — один зі
способів, які ми інстинктивно використовуємо, щоб упоратися з
неминучою небезпекою. Це схоже на реакцію тварини, коли та
розуміє, що хижак надто близько і втекти неможливо, тому
прикидається мертвою або завмирає. Ви могли переживати
дисоціацію як відчуття приголомшення або стан, схожий на
транс, що супроводжується відчуттям порожнечі й безсилля. Ви
не можете придумати, що сказати чи зробити. Кожному
знайоме це відчуття розгубленості: ти завмираєш, наче олень у
світлі фар.
Під час найсильнішого стресу дисоціативне роз’єднання іноді
може спричинити в людини відчуття, ніби вона вийшла зі свого
тіла і спостерігає за подіями збоку чи згори. Це поширена
реакція на травму. Вона свідчить про те, як легко будь-хто може
втратити контакт із собою, коли усвідомлює, що відбувається,
але не може діяти.
Дисоціація рятує нас від нестерпного болю в момент травми
— фізичної чи емоційної — або втрати. Іноді можливість
відокремитися від себе й нічого не відчувати стає справжнім
порятунком. Наприклад, деякі форми розриву контакту з
почуттями можуть допомогти пораненій людині продовжити
боротися за життя, не відволікаючись на біль. Так само люди,
що втратили близьких, можуть впасти в заціпеніння та
вимкнути емоції. Люди, які зловживають алкоголем чи
наркотиками, штучно викликають стан дисоціації, вимикаючи
свідомість, щоб не усвідомлювати своїх почуттів.
Цей самий дисоціативний механізм може змусити вас
втратити зв’язок із собою, що дасть емоційно незрілим людям
змогу заволодіти вашими емоціями. Коли ви не можете
придумати, що сказати у відповідь на образливе зауваження чи
необґрунтовану вимогу, причина може бути в дисоціації. Ви
перебуваєте в стані легкого шоку й не можете думати.
Ми можемо освоїти навичку дисоціації ще в дитинстві,
перебуваючи поруч з емоційно реактивними незрілими
батьками. Можливо, вам було необхідно вимкнути свої почуття,
щоб упоратися зі страхом батьківського гніву чи відчуттям
емоційної покинутості. Коли діти дізнаються, що розірвання
контакту із собою допомагає сховатися від болю, вони можуть
робити так і при незначних загрозах. Через деякий час вони
можуть відчужитися від власного внутрішнього досвіду; замість
того щоб просто позбутися страху чи образи, вони приглушують
всі емоції настільки, що саме життя здається їм трохи
нереальним.
Чому так важливо не втрачати контакту із собою
Розірвавши контакт із почуттями, ви не можете адекватно
реагувати на ситуацію, у якій опинилися. Тому так важливо
навчитися розпізнавати дисоціацію і зупиняти цей процес. Ось
кроки, які вам у цьому допоможуть:
• залишайтеся в контакті зі своїми почуттями, незважаючи ні
на що;
• повертайтеся в реальність, щойно відчуєте, що контакт
перервався;
• думайте про способи розв’язання ситуації, де у вас була б
активна роль.
Якщо важко уникнути спілкування з емоційно незрілими
людьми, наприклад під час сімейних свят, може виникнути
спокуса вимкнути усвідомленість і просто пливти за течією
доти, доки не з’явиться можливість піти. Але розірвання звʼязку
із собою підтверджує, що ви безсилі перед ними, але це зовсім
не так. До того ж, якщо ви будете застосовувати таку тактику,
згодом почуватиметеся все більш безпорадними й
неспроможними.
Історія Брендана
Щороку Брендан із жахом чекав на приїзд овдовілої матері.
Він розповів мені, що навчився «вимикатися», щойно вони
зустрінуться. У дитинстві це пасивне рішення здавалося
єдиним способом зберегти свою особистість поруч із
навʼязливою матірʼю, яка постійно критикувала й
контролювала його. Було простіше перервати звʼязок зі
справжнім собою, ніж відчувати, як її критика роздирає його
на частини. Коли малий Брендан говорив про свої почуття, у
відповідь він отримував лише глузування й відчуження, а іноді
його просто відправляли гуляти, щоб не плутався під ногами.
Однак відстороненість і відчуженість Брендана давалися йому
важко. Поки мати гостювала в нього, справжнє життя було
ніби на паузі, а коли вона нарешті їхала, у нього прокидалася
сильна тяга до шкідливої їжі та алкоголю. Таке розв’язання
проблеми завдавало шкоди йому самому: він намагався
«спустошити» себе, щоб бути менш емоційно привабливою
«стравою» для своєї матері, а потім зловживав фастфудом і
випивкою, щоб відновити енергію. Споживання їжі та
алкоголю було тим, що Брендан міг контролювати і, на відміну
від матері, гарантовано давало позитивні емоції.
Першим кроком Брендана до зміни стосунків зі своєю матір’ю
було перестати втрачати контакт зі своїми почуттями і
приділяти їм максимум уваги. Я порекомендувала йому
залишатися на зв’язку зі своїми справжніми думками й
почуттями та вибирати активну, а не пасивну позицію, коли
доведеться мати справу з проявами егоїстичної поведінки
матері. Брендан почав переривати її нескінченні монологи,
замість того щоб слухати їх до відчуття заціпеніння. Коли він
відчував, що починає «вимикатися», то різко змінював тему
розмови, вставав, виходив із кімнати або ще якось фізично
переривав спілкування. Брендан навчився активно
відпочивати від матері, а не від самого себе.
Оскільки Брендан перестав «вимикати» самого себе, він почав
діяти більш активно та самостійно. Коли мати зробила
небажане зауваження щодо його роботи, Брендан пояснив, що
поради йому не потрібні, і попросив просто вислухати та
поспівчувати. Коли мати заявила, що планує залишитися в
нього на тиждень, він скоротив термін її візиту до двох днів.
Брендан також став по-іншому реагувати на критику: замість
 того щоб впадати в ступор, він говорив: «Чекай.. зажди… дай
мені подумати про те, що ти сказала». У такий спосіб він
переривав звичку дисоціації, даючи собі час усвідомити, які
почуття викликають у нього слова матері, а потім повідомити
їй про це. Можливо, певною мірою він зменшив і ступінь
дисоціації своєї матері: емоційно незрілі люди часто багато
говорять, щоб відокремити себе від глибших почуттів, яких не
хочуть усвідомлювати.
Як і Брендан, ви можете поставити собі за мету проявляти
усвідомленість і залишатися в контакті із собою під час
спілкування з емоційно незрілими людьми або батьками. Це
того варте, адже коли ви перестанете застосовувати
дисоціацію і почнете підтримувати контакт зі своїми почуттями,
ви більше не будете сприйнятливими до емоційного
поглинання. У розділі 7 ми докладно розглянемо методи й
навички, які допоможуть вам підтримувати зв’язок зі своїми
почуттями.
Що варто запамʼятати із цього розділу
У цьому розділі ми розглянули, як розпізнати тактику
емоційного поглинання та навчитися протистояти їй. Ви
дізналися про емоційні спотворення незрілих людей і про те, що
вони використовують відчуття терміновості як право на те, щоб
отримати допомогу. Тепер, коли вас намагаються змусити
зробити більше, ніж ви згодні, пригадайте, що ви можете
витратити стільки часу, скільки потрібно, щоб обміркувати
ситуацію. Ви дізналися, як емоційно незрілі люди
перебільшують серйозність ситуації, і це знання дасть вам
змогу усвідомлено та активно відмовлятися робити будь-що,
якщо вам це некомфортно. Сподіваюся, ви також запамʼятаєте,
що гнів, осуд і тиск емоційно незрілих людей можуть змусити
вас перервати контакт із собою і спричинити дисоціацію. Із
цього розділу ви також дізналися, як важливо брати на себе
відповідальність і захищати себе в будь-яких ситуаціях, які
загрожують порушенням зв’язку із собою.
Розділ 5

Як керувати взаємодією та уникати емоційного тиску

Що дає вам сили

Взаємодія з емоційно незрілими батьками може призвести до

відчуття, ніби ви під їхнім контролем і не маєте ні права слова,
ні сил щось із цим зробити. Якщо ви виросли з емоційно
незрілими батьками, то, імовірно, не навчилися захищатися від
емоційного тиску та експлуатації. Але тепер, ставши дорослими,
ви зможете реагувати інакше. У цьому розділі ви дізнаєтеся, як
встановити кордони та опиратися тактиці поглинання, яку
застосовують емоційно незрілі батьки.
Однак не забудьте адаптувати ці нові навички до свого стилю
спілкування, щоб почуватися природно. Деякі навички
самовпевненого спілкування можуть здатися настільки
нетиповими для вас, що ви почуватиметеся зовсім іншою
людиною, застосовуючи їх. Надто виражена напористість може
бути для вас такою дискомфортною, що навіть якщо ви й
наважитеся використовувати її у спілкуванні з емоційно
незрілими людьми, то лише кілька разів. Наприклад,
категорична відмова без пояснення причин може даватися
легко деяким людям, але це не значить, що така поведінка
підійде вам. Можливо, вам простіше буде перепросити,
поводитися спокійніше і залишити по собі приємне враження.
Наведені нижче навички працюватимуть, навіть якщо ви
нерішуча людина з м’яким характером. Головне — отримати
той результат від спілкування, який потрібен вам.
Поради, які зроблять ваші навички ефективнішими
Для початку розгляньмо декілька ключових рекомендацій, які
допоможуть зробити ці навички більш ефективними.
Не поспішайте
Можливо, ви помічали, що поруч з емоційно незрілими людьми
постійно поспішаєте. У вас навіть могло виникнути відчуття, що
їх дратує ваше бажання зупинитись і хвилинку подумати. Такі
люди завжди кваплять дітей і, якщо треба когось почекати,
поводяться так, що в усіх навколо виникає напруження й
дискомфорт. Оскільки емоційно незрілі люди заклопотані лише
своїми справами і їм бракує емпатії, вони просто не розуміють,
чому інші не можуть миттєво задовольняти всі їхні потреби.
Піддатися їхньому відчуттю терміновості дуже легко. Якщо
людину квапити, вона, як правило, хвилюється. Саме цей стан і
відчиняє двері емоційному поглинанню. Ви й не схаменетеся,
як самі почнете поспішати, щоб швидше зробити все, що
вимагає від вас емоційно незріла людина. Щойно ви
потрапляєте в цей сценарій, емоційно незрілі люди беруть під
контроль ваші почуття.
Узявши час на роздуми, ви зможете запобігти емоційному
поглинанню, оскільки залишитеся в контакті із собою. Одна з
найкращих фраз, яку ви можете сказати емоційно незрілій
людині, щоб захистити себе, така: «Мені потрібен час, щоб
подумати». Емоційно незрілі люди її ненавидять, бо, на їхню
думку, не варто гаяти час на роздуми. Вони не розуміють, чому
не можуть пришвидшити процес, сказавши вам, що думати.
Не погоджуйтеся робити все так швидко, як вони хочуть. Вам
потрібен час, щоб обміркувати, у чому ви готові брати участь, а
в чому — ні. Якщо ви поспішаєте, то можете зробити те, про що
потім шкодуватимете. Лише згодом ви усвідомите, що вже
певний час задовольняєте потреби емоційно незрілої людини, а
не свої.
Зрозумійте, що саме вам потрібно від взаємодії із цією
людиною
Зосередьтеся на тому, що ви хочете отримати в результаті
кожної взаємодії з емоційно незрілою людиною. Замість того
щоб турбуватися про її бажання, спрямуйте свої дії на потрібний
вам результат. Якщо ви не зосередитеся на тому, чого хочете
досягти, емоційно незріла людина візьме над вами гору
завдяки більш жорсткому й цілеспрямованому підходу.
Коли ви тримаєте в думках чіткий результат, це дає
можливість організувати кожну взаємодію, а отже зʼявляється
структура й напрямок. Завдяки структурі ви зосереджені на
кінцевій меті взаємодії, тому тиск емоційно незрілої людини не
змусить забути про те, що важливо для вас.
Щоб визначити бажаний результат взаємодії, поставте собі такі
запитання:
• Якби я хотів(ла) отримати щось конкретне від цієї взаємодії,
що б це було? (Можливо, ви хочете встановити певні
кордони чи сказати, що погодитеся зробити те, що вони
просять, але лише на ваших умовах.)
• Мій бажаний результат взаємодії — у зоні мого контролю чи
емоційно незрілої людини? (Спробуйте вибрати мету,
досягнення якої залежить від вас.)
• Чи зациклююсь я на тому, щоб змусити емоційно незрілу
людину поводитися по-іншому? (Якщо ви хочете, щоб вона
змінилася, спробуйте вибрати інший результат, якого
реально досягти.)
• Результат цієї взаємодії сприятиме моєму внутрішньому
розвитку та опануванню нових навичок взаємодії чи тільки
чомусь одному? (Внутрішньому розвитку сприятиме
усвідомлення своїх почуттів під час спілкування, а нові
навички можна опанувати, висловлюючи свою думку, коли
ви не згодні.)
Перегляньте ці контрольні запитання заздалегідь, щоб
зосередитися на майбутньому спілкуванні й не погодитися на
те, що для вас не комфортно. Щоб не пожалкувати про свою
невпевненість згодом, памʼятайте, що результат цієї взаємодії
для вас має бути на першому місці.
Не сприймайте серйозно прояви незрілої поведінки,
будьте наполегливими
Емоційно незрілі люди люблять говорити вам, що ви маєте
робити, навіть якщо ви про це не питали. Ось що можна
зробити, щоб уникнути такого неприйнятного тиску. Можете
спершу вислухати заперечення емоційно незрілої людини, якщо
хочете («Ага», «Я тебе чую», «М-м-м»), але не сприймайте їх
серйозно. Протягом хвилини послухайте її дещо неуважно,
говоріть невимушеним тоном, приємно усміхніться й повторіть
те, що ви хочете або плануєте зробити (Smith, 1975). Якщо ви
зіткнулися з опором, не лякайтеся і не зупиняйтеся, просто ще
раз повторіть те, що сказали раніше. Ця техніка може не
справити сильного враження, але вона працює: вода камінь
точить.
Не сперечайтесь. Оскільки у вас є бажаний результат
взаємодії, тут просто немає про що сперечатися. Ви вирішили
діяти так. Суперечка передбачає чесне порівняння переконань
опонентів, а я сподіваюся, що у взаємодії з емоційно незрілою
людиною вам це не потрібно. Просто повторюючи знову і знову
свою мету взаємодії, ви нагадуєте емоційно незрілій людині, що
є два погляди на проблему, бо — раптом вона забула — ви різні
люди.
Історія Вікі
Вікі не планувала їхати додому на День подяки, як зазвичай,
бо вони із чоловіком вирішили святкувати з його батьками.
Коли її мати, Морін, згадала в розмові про День подяки, Вікі
сказала, що цього року їй навряд чи вдасться приїхати, і
пообіцяла повідомити, коли буде знати напевно.
Вікі вже знала, як воно буде, але, перш ніж остаточно
відмовитися, хотіла дати Морін трохи часу, щоб звикнутися з
думкою, що дочка може не приїхати. Коли Вікі нарешті
сказала матері, що цього року вони не приїдуть, вона
передбачувано образилась і стала поводитися відповідно. Вікі
було неприємно, але вона відразу нагадала собі, що не варто
сприймати почуття матері так серйозно. Вона бачила, як
спотворене сприйняття Морін («Це жахливо! Я завжди маю
бути на першому місці!») впливає на її поведінку, тому
нагадала собі не почуватися винною за те, що мати не
 отримала бажаного.
Вікі довго відбивала атаки матері, з усмішкою підтримуючи
легкий, жартівливий тон розмови. Вона просто знову і знову
говорила про свої плани: «Ти маєш рацію, мамо. Цього року
все справді буде інакше. Я знаю, що ти хочеш, щоб ми
приїхали, але цього разу в нас просто не виходить». Ця техніка
повторення — простий і чесний спосіб відстояти свою
позицію.
Усе, що довелося зробити Вікі, це лагідним тоном говорити
одне й те саме стільки разів, скільки потрібно, поки врешті-
решт її мати не стала рідше про це згадувати. Зауважте, я не
сказала, що Морін зовсім про це забула. Навіть не
сподівайтеся, що емоційно незріла людина перестане
намагатися отримати бажане, але ви можете зробити так, щоб
кожна наступна спроба приносила їй дедалі менше
задоволення.
Історія Джамаля
Джамаль вирішив покинути свою першу роботу, на яку
влаштувався лише рік тому, і приєднатися до одного стартапу,
який приваблював більше. Коли його владний батько
дізнався про це, то розлютився. Він сказав, що це дурість і
Джамаль тільки зіпсує своє резюме. Джамаль відповів: «Тату,
навіть якщо ти й маєш рацію, я не хочу проґавити цю
можливість». Коли батько продовжив із ним сперечатися,
Джамаль просто повторював: «Можливо, твоя правда, тату,
але я думаю, що все буде добре».
І мати Вікі, і батько Джамаля вважали, що мають право
оцінювати рішення своїх дорослих дітей. На щастя, ні Вікі, ні
Джамаль не сприйняли серйозно обурення батьків. Вони
визнали право батьків на власні почуття, але не погодилися на
їхні вимоги. Зауважте: Вікі та Джамаль зосереджувалися на
своїх цілях, попри невдоволення батьків.
Вікі та Джамаль вчинили мудро, коли не сперечалися з
почуттями батьків, тому що проблема була не в почуттях.
Єдине, що було важливо, — це їхнє право як дорослих людей
робити вибір самостійно. Заздалегідь визначивши бажаний
результат, Вікі та Джамаль не дали батькам змоги
маніпулювати ними за допомогою почуття провини, сорому чи
страху. Вікі не треба було загладжувати образу матері на неї, а
Джамалю — переконувати батька.
П’ять ефективних навичок спілкування з емоційно
незрілими батьками
Для продуктивного спілкування з емоційно незрілими батьками
вам треба опанувати наведені нижче навички. Це допоможе
протистояти їхньому емоційному поглинанню та спотворенню.
• Відмовляйтеся від ролі рятівника.
• Проявляйте винахідливість та ухильність.
• Керуйте взаємодією.
• Створюйте особистий простір.
• Зупиняйте їх.
1. Відмовляйтеся від ролі рятівника
Багато дітей емоційно незрілих батьків відчувають, що мають
захищати чи рятувати своїх батьків. Це інтерналізатори,
поведінку яких я докладно описала в попередній книжці
(Гібсон, 2021). Вони сприйнятливі, чутливі й часто ігнорують
свої потреби через те, що керуються співчуттям до інших. Вони
беруть усе близько до серця і бачать свою відповідальність
там, де її немає. Інтерналізатори намагаються розв’язувати
проблеми емоційно незрілих людей ще до того, як вони про це
попросять. Ця надмірна відповідальність є формою
співзалежності (Beattie, 1987), коли ви намагаєтеся почуватись
любими й цінними, сприймаючи проблеми інших людей як
власні, часто без прохання про допомогу з їхнього боку.
Зрештою ви починаєте жити життям інших людей більше, ніж
своїм.
2. Проявляйте винахідливість та ухильність
Винахідливість допоможе ухилятися від спроб емоційно
незрілих людей змусити вас робити те, що вони хочуть.
Ухильність діє на них краще, ніж пряма відмова, особливо коли
незріла людина на вас тисне.
Коли емоційно незрілі люди намагаються отримати контроль
над ситуацією, вони тиснуть, чіпляються або сперечаються, щоб
зрозуміти, як ви реагуватимете. Це спосіб знайти ваші болючі
точки. Своєю поведінкою вони говорять: підкоряйся,
погоджуйся з моїми поглядами і грай роль, яка дасть мені
змогу перемогти тебе. Однак, замість того щоб вступати в
боротьбу, ви можете зробити невелику паузу, щоб усвідомити,
що з вами відбувається, і сказати «Я не знаю» або «Я не можу
зараз відповісти».
Якщо емоційно незріла людина спробує роздмухати
суперечку, розслаблено вдихніть-видихніть, а потім приязно
відкажіть: «Здається, мені зараз нічого сказати». Ще один
спосіб ухилитися від прямої відповіді на все, що здається
фальшивим або божевільним, — беззмістовні слова та звуки на
кшталт «Угу», «Хм-м» або просто «А-а-а». Ухильність ефективна,
оскільки між вами не виникає тертя, а через ваші стримані
реакції в очах емоційно незрілої людини ви — нецікавий
суперник.
Цю навичку можна порівняти з умінням обходити перешкоди
замість того, щоб бути мішенню. Оскільки емоційно незрілі
люди не здатні на чесну боротьбу, протистояння з ними
сповнені брудних трюків і хитрощів. Вони спробують виснажити
вас і відвернути увагу від бажаного результату. Якщо ви
вступите в боротьбу, вони можуть перемогти: ви втомитеся,
намагаючись зрозуміти логіку їхніх відповідей.
Спробуйте визнати їхні почуття. Майстерний спосіб ухилитися
від конфлікту з емоційно незрілою людиною — визнати її
почуття. Робити це потрібно щиро, а не заради маніпуляції,
інакше такий прийом не спрацює. Якщо у вас вийде цинічно чи
саркастично, це посилить вашу емоційну реакцію на них, а не
послабить її.
Насамперед треба емоційно відмежуватися від незрілої
людини й визнати її право відчувати будь-що та зберегти це
право за собою. Вам не потрібно оцінювати чи аналізувати її
почуття, але й робити те, що вона хоче, ви також не повинні. Ви
розумієте, що емоційно незріла людина засмучена, бо все йде
не так, як вона хотіла, але ви не змінюєте свого рішення через
те, що хтось вами незадоволений.
Це важко зробити, якщо емоційно незрілі люди, зокрема
батьки, починають критикувати або звинувачувати вас. Але
якщо ви напружитесь і будете захищатися, для них це буде наче
запрошення до сварки. Натомість пригадайте таку мудрість
майстрів бойових мистецтв: досвідчений боєць знає, коли
треба відійти вбік і дозволити силі опонента нести його вперед
так, щоб він втратив рівновагу. Образно кажучи, ви ухиляєтесь і
дозволяєте їхнім емоціям пройти повз вас («Схоже, ти сильно
засмучена через мене, мамо» або «Я знаю, ти впевнений, що я
помиляюся, тату»).
Привітні усмішки та співчутливі кивки допомагають вам
ухилятися, залишаючись при цьому зосередженими та
спостережливими. У крайньому разі варто сказати щось на
кшталт: «Може, це й так, мамо. Можливо, твоя правда. Я просто
роблю, що можу, з тим, що маю».
3. Керуйте взаємодією
Коли ви спілкуєтеся з емоційно незрілими людьми, памʼятайте,
що їм бракує гнучкості, емпатії та здатності витримувати
фрустрацію. Вони намагаються домінувати за допомогою
одного фіксованого набору захисних механізмів — контролю,
критики, негативу. Проте їхня надмірна емоційність дає вам
можливість спрямовувати взаємодію до бажаного результату.
Наприклад, у розмовах емоційно незрілі люди часто говорять
щось стереотипне, дотримуються егоцентричних поглядів і
спілкуються лише на ті теми, які їм цікаві. Ви коли-небудь
помічали, як мало того, про що вони можуть говорити? А
помічали, як рідко вони запитують про ваші інтереси? Їм не
цікаво знайомитися з людьми й дізнаватися про них більше. Ви
можете зробити спілкування менш нудним, збагативши вашу
розмову.
Спрямовуйте та поглиблюйте розмову. Якщо ви росли поруч з
емоційно незрілими батьками, можливо, ви не навчилися
втручатися в розмову й починати цікавішу для вас тему. У
дитинстві ви вважали за свій обов’язок слухати все, про що
вони хочуть говорити.
Але тепер ви дорослі й можете взяти на себе провідну роль у
спілкуванні. Ви можете змінити тему розмови, спрямувати
загальний настрій у більш позитивне річище, розвіяти страх або
перервати чийсь монолог корегувальним запитанням. Будете
готовими керувати розмовою — зможете створити приємніші
умови для спілкування.
Ви можете виявити цікавість, ставлячи запитання на кшталт:
«Що ж змусило тебе пережити такі почуття? Як вважаєш, якби
це справді сталося, зараз тобі було б краще? Які можуть бути
недоліки? Цікаво, до яких непередбачуваних наслідків це
рішення може призвести. Як думаєш?».
Ви також можете спонукати до більш вдумливої розмови,
сказавши: «Деякі люди із цим не погодяться. Вони сказали б…
Що б ти відповів?». Хоч емоційно незріла людина
продовжуватиме говорити, ви зробили діалог складнішим і
цікавішим замість того, щоб пасивно її вислуховувати. Бути
активними там, де емоційно незріла людина намагається
домінувати і навʼязати вам пасивну роль, — це вже
самоствердження.
Ви можете порушувати глибокі теми. Оскільки емоційно
незрілі люди думають стереотипно, вони не можуть вийти за
межі звичних бесід, навіть якщо їм цього хочеться.
Закостенілість їхнього егоцентризму обмежує список тем для
розмови. Подумки вони можуть бути навіть вдячні тому, хто
допоможе їм вибратися з лабіринту їхньої самозаглибленості.
Ви можете запитати про улюблені серіали та фільми й про те,
що саме в них подобається. Дізнайтеся, де вони купують речі та
яку їжу люблять. Запитуйте про все, що їм цікаво. Ви не
зраджуєте себе, ви — режисер цього шоу. Ви свідомо
залишаєтеся активними замість того, щоб скочуватися в
пасивність і дисоціацію.
Послухавши емоційно незрілу людину протягом декількох
хвилин, ви можете скорегувати напрям розмови фразою «У
мене є цікава думка щодо цього», потім коротко описати її і
запитати: «А що ти думаєш?». Якщо вам здається, що це
звучить як елементарна незграбна розмова, то вам не
здається: так і є. Але емоційно незрілі люди просто не можуть
побудувати розмову самотужки.
Іноді складно придумати, як швидко змінити тему розмови,
тому підготуйтеся заздалегідь. Можете використовувати щось
подібне до гри «Table Topics» («Теми для розмови за столом») і,
коли будете збиратися в гості, взяти із собою кілька
відповідних карток. Вони допоможуть вам придумати спосіб
вийти зі стану гіпнотичного трансу, який буває, коли поруч
емоційно незріла людина. Сімейна історія, дитинство (ваше чи
її) і родичі, яких ви не дуже добре знаєте, — будь-що із цього
може стати цікавою темою для розмови. Можливо, ви навіть
будете раді, що заговорили про це.
Коли емоційно незріла людина безупинно говорить про щось,
що ви вже втомилися слухати, ви можете перервати її,
сказавши: «Пробач, що перебиваю. Я знаю, що це трохи інше,
але я завжди хотіла запитати тебе…». І тоді будьте готові
поставити декілька запитань про її життя, відповіді на які ви
справді хотіли б знати. Активно запрошувати до обговорення —
ще один спосіб відпочити від монологу незрілої людини.
Тобто ви дієте активно, щоб зробити процес спілкування
взаємним і більш жвавим. Можливо, емоційно незрілих людей
не цікавить ваша думка, але вони з більшою імовірністю
почують вас, якщо ви про щось запитуватимете. Нагадую: ваша
мета полягає не в тому, щоб змінити їх, а в тому, щоб отримати
задоволення від спілкування, спрямовуючи його до цікавіших і
приємніших тем.
Керувати взаємодією — не значить пригнічувати когось; ви
просто направляєте людей на продуктивний шлях. Ми ж не
дозволяємо дітям монополізувати всі розмови або завжди
вирішувати, що нам обговорювати. Так само з емоційно
незрілими людьми: немає нічого хорошого в тому, щоб давати
їм таку безмежну владу.
4. Створюйте особистий простір: відключайтеся,
встановлюйте кордони або йдіть
Перш ніж проводити певний час з емоційно незрілою людиною,
сплануйте, що ви робитимете, коли вам знадобиться особистий
простір. Це необхідно, щоб не втратити контакту із собою і не
почуватися в пастці на її моновиставі.
Способи відокремитися та зберегти дистанцію
Іноді зовсім не хочеться говорити з емоційно незрілою
людиною. Можливо, вам краще зберігати емоційну дистанцію,
оскільки незрілі люди люблять домінувати, критикувати,
соромити чи саркастично висловлюватися.
Вмикайте фантазію. Моя подруга виявила, що спілкування з
матірʼю завжди йшло краще, якщо перед візитом вона встигала
уявити, що її захищає непроникний скляний купол. Усі негативні
зауваження матері в уяві моєї подруги відскакували від цього
куполу, як маленькі камінчики.
У гостях у матері вона розважалася, подумки замінюючи всі її
критичні висловлювання словами, які насправді хотіла б від неї
почути. Цю ідею вона побачила в цікавому відео (Degeneres,
2017). Наприклад, коли одного разу мати зустріла її
неприємним зауваженням про зовнішність («І навіщо ти
підстриглася?»), моя подруга уявила, що та сказала щось
приємне, наприклад: «Я така рада, що ти тут! Яке щастя знову
тебе побачити!». Контраст між реальністю та фантазією
насмішив її, тому сприймати ситуацію стало легше.
Кажіть компліменти. Похвала допомогла моїй подрузі
створити більш дружню атмосферу під час спілкування з
матір’ю. Хоча, на перший погляд, компліменти не здаються
формою відокремлення, вони насправді допомагають створити
дистанцію. Компліменти дадуть вам змогу керувати
спілкуванням і вплинути на настрій емоційно незрілої людини.
Вони можуть стосуватися всього, чим людина пишається.
Найголовніше тут те, що емоційно незріла людина
підживлюється компліментом, а не вашою енергією.
Дійте швидко. Коли ви відчуваєте, що вам потрібно відпочити,
важливо діяти швидко. Якщо ви не зробите перерву, коли
почнете втомлюватися чи нервуватися, то можете зануритися в
стан трансу, який виникає поруч з емоційно незрілими людьми,
і залишитися в ньому надовго.
Якщо ви прийшли в гості до емоційно незрілої людини й
раптом відчули себе загнаними в пастку або безсилими,
негайно перервіть спілкування і скажіть щось таке: «О, вибач,
будь ласка. Мені потрібно в туалет», «Ой, здається, мені час
подрімати» або «Ти знаєш, щось я сьогодні як сонна муха. Піду
подихаю свіжим повітрям. Скоро повернусь!».
Зверніть увагу, що в наведених прикладах монолог
співрозмовника переривається вигуками й короткими словами
на кшталт «О!», «Ой», «Вибач», «Ти знаєш». Ці слова можна
сприймати як гострий край кілка, який ви вбиваєте в його
монотонну розповідь.
Пізніше, коли ви розвинете навичку керування розмовами,
можливо, вам не потрібні будуть ці виправдання, бо ви й не
намагатиметеся втекти. Але, коли ви тільки починаєте
створювати особистий простір, це чудовий спосіб знову
повернути контроль над ситуацією. Після того як ви знову
матимете відчуття особистого простору, підтримуйте дистанцію
доти, доки не мине відчуття пастки й ви не зрозумієте, що
повернули собі можливість керувати взаємодією.
Подбайте про місце для відпочинку
Ідея залишатися вдома в емоційно незрілих людей, якщо є
можливість цього не робити, зазвичай не дуже гарна. Коли ви
проводите час із ними, то відчуваєте змішані емоції, адже, з
одного боку, вони ігнорують ваші потреби, а з іншого —
виснажують своїми. Підтримувати зв’язок із собою поруч із
такими людьми може бути важко, оскільки вони сприймають
вас як аудиторію, а не окрему особистість.
Оскільки емоційно незрілі люди можуть швидко вас
виснажити, потрібно мати місце для усамітнення й
перезавантаження, навіть під час коротких візитів. Якщо ви
зупинитеся в готелі чи винаймете окреме житло, то зможете
поспілкуватися із сім’єю, не присвячуючи цьому весь свій час.
Ви можете сказати, що у вас є деякі справи по роботі: таке
пояснення зазвичай сприймають спокійно.
Відпочинок дуже важливий, тому що він дає вам можливість
контролювати тривалість спілкування («Тату, все було чудово,
але мені треба повернутися в готель, щоб відпочити перед
вечерею»). Емоційно незрілі люди не можуть заперечувати
фізичних потреб, і для них це має набагато більше сенсу, ніж
якби ви намагалися пояснити, що відчуваєте через їхню
поведінку.
Наприклад, щоразу, коли Джеймс їздив до іншого штату, щоб
зустрітися із сім’єю, він обовʼязково планував щоденні
прогулянки, поїздки за місто, походи в кіно й по магазинах зі
своєю дівчиною, щоб вони могли відпочити від спілкування із
сім’єю і прийти до тями. Вони намагалися знайти щось кумедне
в поведінці родичів і жартували про деякі моменти, щоб не
зациклюватися на негативі. Вони перезиралися, коли хтось
робив щось нетактовне, знаючи, що зможуть обговорити це
пізніше. Якщо ви не сприймаєте те, що відбувається, серйозно і
часто робите перерви в спілкуванні, то стаєте менш
вразливими до емоційного тиску.
Ще одна моя знайома часто писала повідомлення подрузі,
коли відвідувала свою сім’ю. Щоразу, коли випадала нагода,
вона надсилала кумедні повідомлення про те, що сталося, і
часто описувала все за допомогою емодзі. Коли батько
поскаржився, що вона весь час спілкується лише зі своїм
клятим телефоном, та розсміялася й відповіла: «Знаю, це
жахлива звичка!».
Думаю, хтось може сказати, що вдаватися до таких хитрощів
просто неприпустимо і це не сприяє чесним, відвертим
стосункам. Однак, перш ніж почати працювати над щирими
стосунками, вам потрібно навчитися захищатися — активно й
свідомо. У розділі 10 ми поговоримо про те, як бути чесними з
емоційно незрілими людьми, але для початку важливо освоїти
навички самозахисту.
Обмежте час спілкування з емоційно незрілими людьми
Скільки б часу та уваги ви не приділили емоційно незрілим
людям, вони вважатимуть, що цього недостатньо. Якщо ви
дозволите вирішувати за вас, коли завершити розмову, то
виснажитеся задовго до того, як їм буде досить.
Вирішіть заздалегідь, скільки часу ви можете перебувати
поруч із ними, перш ніж почнете втрачати відчуття контакту із
собою. Коли часовий ліміт добігає кінця, потягніться, солодко
позіхніть і скажіть: «Пробач, щось я засинаю. Я краще піду» або
«Мені треба розімʼяти ноги». Потім встаньте. Якщо вам це ок,
можете потиснути руку чи поплескати по плечу: це зробить
атмосферу більш дружньою.
Якщо вони починають скаржитися чи питати, чому це ви
завжди такі втомлені, можете відповісти: «Дивно, правда?
Може, я погано сплю… Треба запитати лікаря». Річ у тому, що
спілкування з егоцентричною і позбавленою емпатії емоційно
незрілою людиною дійсно втомлює. Цілком можливо, що в цю
мить ви і справді захочете подрімати. Усе справедливо:
спочатку вони отримують можливість висловитися, потім ви —
відпочити від цього.
Емоційно незрілі люди не можуть адекватно оцінити те, як
багато вони говорять і як важко їх слухати. Наприклад, Мішель
завжди боялася телефонних розмов із колишньою сусідкою по
гуртожитку, з якою в них відтоді не було нічого спільного. Якось
Мішель вирішила закінчити розмову після довгого монологу
сусідки. Та здивувалася: «Та я могла б розмовляти з тобою
цілий день!». Мішель подумала: «Звичайно, бо говориш лише
ти». А інша жінка розповіла, що коли після годинної розмови по
телефону вона сказала матері, що їй уже час іти, та
запротестувала: «У тебе ніколи немає часу, щоб зі мною
поговорити!».
Якщо вам часто телефонує емоційно незріла людина, яка
говорить одне й те саме, вам допоможе автовідповідач або
голосова пошта. Чудовий варіант — відповісти на дзвінок
повідомленням у месенджері або в соцмережі («Пропустила
твій дзвінок. Що сталося?»). Це ще один спосіб обмежити час
спілкування й говорити лише по суті. Ніхто не має права
безлімітного доступу до вас у будь-який зручний для нього час.
Ви можете перетелефонувати тоді, коли зручно вам, а ще
краще, якщо за кілька хвилин вам потрібно буде зробити щось
важливе.
Коли емоційно незрілі люди використовують ваші вуха як
смітник, у який можна викинути всі свої нещастя й скарги, ви
можете сказати: «Ох, тобі й справді важко. Слухай, я подзвоню
пізніше, коли тобі стане краще». Пам’ятайте, що ваші слова не
обовʼязково мають бути логічними; вони мають допомогти
виплутатися з неприємної ситуації. Якщо емоційно незріла
людина почне вас звинувачувати чи сперечатися з вами, ви
можете ухильно сказати: «О, я цього навіть не знала» або «Я
тебе почула. Ми різні, і це нормально. Можемо на цьому
зупинитися».
Буде чудово, якщо ви встановите обмеження, щойно
відповісте на дзвінок: «О, привіт. Приємно тебе чути! У мене є
десять хвилин. Що там у тебе?». Якщо емоційно незріла людина
намагається викликати у вас почуття провини зауваженнями
на кшталт «Ти завжди поспішаєш. Ми ніколи не можемо
нормально поговорити», правильна відповідь: «У мене зараз є
десять хвилин. То що сталося?».
До речі, запитання «Що там у тебе?» спонукає людину одразу
перейти до головного, на відміну від дбайливих, щирих
запитань на зразок «Як справи?» або «Про що хочеш
поговорити?», що заохочують до довгих розмов.
Встановлювати обмеження — не значить бути грубими;
насправді ввічливо заздалегідь повідомляти людині, що у вас
обмаль часу.
Ви маєте право не говорити на певні теми
Лексі ненавиділа, коли її мати, Джоанна, починала
обговорювати інших членів сім’ї. Одного разу Лексі заявила, що
більше не слухатиме плітки про близьких. Джоанна образилась
і почала захищатися. Вона сказала: «Якщо я не можу розповісти
про це тобі, то з ким же мені про це говорити?». Лексі відказала,
що це не її проблема, і додала, що з радістю поговорить на інші
теми. Після цього щоразу, коли Джоанна починала скаржитися
на родичів, Лексі переривала її фразою «Маю бігти, мамо» і
клала слухавку без будь-яких пояснень. Іноді Лексі просто
кидала слухавку або вдавала, що проблеми зі звʼязком. Через
якийсь час Джоанна стала сама зупинятись: «А, так, ти не
хочеш про це говорити...» — і міняла тему розмови. Це ще один
приклад того, які чудові результати дає наполегливість у
спілкуванні з емоційно незрілими людьми.
Поводьтеся так, як вам комфортно
Якщо Лексі хотіла, вона могла різко обірвати розмову: ніяких
довгих прощань чи повільного закінчення діалогу. Вона просто
клала слухавку. Одрі, навпаки, краще почувалася, коли
поводилася більш м’яко. Наприклад, коли вона відчувала, що
втомилася спілкуватися з матір’ю, то переривала її ласкавим
голосом: «Мам, мені дуже шкода, але я мушу йти. Поговоримо
пізніше».
Різко чи любʼязно, але обидві жінки зберегли свою енергію і
змогли захиститися від надмірного впливу матерів. І Лексі, і
Одрі досягли своєї мети — закінчити телефонну розмову, але
кожна зробила це по-своєму.
Різке переривання діалогу може здатися проявом грубості чи
агресії, але це не так. Через брак емпатії емоційно незрілі люди
не можуть сприймати натяки про те, що ви втомилися від
спілкування. Ви маєте таке саме право перервати розмову, як
вони — її продовжити. Крім того, у майбутньому вам буде
цікавіше спілкуватися з ними, якщо ви знатимете, що можете
закінчити розмову будь-коли. Встановлення непроникних
кордонів тільки на користь стосункам. Усе це ознаки людини,
яка діє активно у стосунках і не хоче бути пасивним слухачем.
Ви можете просто піти
Дорослі діти емоційно незрілих батьків звикли сидіти й чекати,
поки хтось із батьків договорить, бо якусь іншу їхню поведінку
батьки сприймали як неввічливу і неповажну. Емоційно незрілі
батьки часто відмовляються надавати дітям емоційний простір
(«Дивись на мене, коли я з тобою розмовляю!»). Дитині, звісно,
не дозволено говорити, що вона не хоче розмовляти. Це один зі
складників тієї пасивності, до якої звикають діти емоційно
незрілих батьків. Діти мають залишатися на місці, — можливо,
за допомогою дисоціації, — доки хтось із батьків не договорить.
У ситуаціях, коли емоційно незріла людина навіть не дає вам
змоги сказати, що ви втомилися від спілкування, розвернутися
й піти не означає проявити страх чи грубість. Це ще один спосіб
окреслити свої кордони так, щоб нікому не зашкодити.
Якщо ми не у в’язниці, то завжди можемо піти, і не варто
перейматися, як це сприймають інші. Насправді
непередбачуваність, яка виникає в таких ситуаціях, може навіть
піти на користь спілкуванню.
Метод Сема
Сем привчив усю свою родину до того, що він пізно приходить
і рано йде. На гостинах він зазвичай у гарному гуморі, але в
якийсь момент раптово встає з-за столу й каже: «Що ж, усе
було чудово, але мушу йти», після чого дружньо махає всім
рукою на прощання і йде. Сем виявив, що насправді
насолоджується спілкуванням із сімʼєю, коли знає, що може
піти будь-якої миті.
Коли він тільки почав так робити, здивовані родичі вимагали
пояснити, чому він іде так рано. Сем виправдовувався тим, що
дуже втомився чи забагато з’їв. Через деякий час він перестав
виправдовуватися і просто прощався. Він намагався не
акцентувати на цій поведінці, і, оскільки він робив це в
доброму гуморі, зрештою сім’я прийняла цю його особливість.
Якщо вони скаржилися на його запізнення, він погоджувався
й казав: «Так, я скрізь спізнююся». Згодом родичі просто
підводили очі, коли він ішов, а хтось обовʼязково казав: «Ну це
ж Сем».
Ви можете розірвати контакт
Якщо емоційно незрілі батьки постійно порушують ваші
кордони або їхня поведінка завдає вам істотної шкоди, ви
можете припинити спілкування на стільки, на скільки вважаєте
за потрібне. Іноді нам потрібний відпочинок від емоційно
незрілих людей або батьків, які стали надто токсичними
(Forward, 1989). Якщо будь-яка взаємодія завдає вам болю,
зберігайте дистанцію, доки не відчуєте в собі достатньо сили,
щоб не піддаватися їхньому впливу. Якщо емоційно незрілі
люди навмисно ображають вас, пауза у спілкуванні може бути
єдиним способом відчути себе в безпеці. У поодиноких
випадках, коли є поважна причина, люди вирішують назавжди
припинити будь-яку взаємодію.
Розрив контакту завдає суттєвої шкоди стосункам, тому вам
варто ретельно зважити всі плюси й мінуси такого рішення.
Мета перерви у спілкуванні — стати психологічно сильнішими,
щоб після відновлення контакту бути в змозі протидіяти
емоційному поглинанню й домінуванню. Обмежити контакт —
значить спілкуватися набагато рідше й за допомогою способів,
які здаються безпечними, бо дають змогу керувати
спілкуванням: короткі дзвінки, текстові повідомлення,
нетривалі зустрічі.
Наважуючись припинити спілкування, запитайте себе, чи не
пошкодуєте потім про свій вчинок. Саме це має стати
вирішальним чинником під час ухвалення рішення. Іноді
спілкування буває надто болючим. Іноді найкращі можливі
стосунки — на відстані.
5. Зупиняйте їх
Розгляньмо, що робити, коли емоційно незрілі люди вдаються
до насильства. Якщо вони зазвичай поводяться зневажливо,
але це не становить реальної загрози вашій безпеці,
заздалегідь потренуйтеся відповідати на образи. Тренуйтеся
доти, доки ваша реакція не стане автоматичною. Насильство
застає більшість людей зненацька, тому, якщо у вас немає
готової реакції, ви можете завмерти. Миттєва реакція містить
елемент несподіванки, а це руйнує намір емоційно незрілих
людей встановити владу над вами. Ви зупиняєте їх та
оголошуєте правила подальшого спілкування.
Далі наведу кілька прикладів встановлення кордонів у
взаємодії з владними батьками, чия образлива поведінка
завдяки діям їхніх дорослих дітей навряд чи колись перейде у
фізичне насильство.
Історія Лізи
Ліза запрошувала своїх батьків на сімейні свята попри
запальний характер батька. Якось на День подяки батько дав
потиличника її восьмирічному сину за те, що той без дозволу
взяв ласощі з шафки. Ліза розлютилася до нестями, адже
одразу згадала пережите в дитинстві насильство. Вона
закричала: «Тату! Клянуся, якщо ти ще хоч раз таке зробиш, то
більше ніколи нас не побачиш!». Вона могла б сказати інакше,
щось на кшталт: «Тату! У цьому домі ми ніколи не вдаємося до
фізичних покарань. Якщо ти ще раз це зробиш, я тебе ніколи
не запрошу в гості. Попроси вибачення в Боббі».
Рішуча реакція Лізи була необхідна для встановлення
кордонів у спілкуванні з батьком, який вважав, що має право
верховодити не тільки у своєму домі, а й у чужому. Ліза мала
право сказати батькам, що їм час іти. Однак, якби Ліза
боялася справжнього насильства з боку батька, їй варто було
б не конфліктувати, а спробувати зменшити емоційне
напруження й подбати про безпеку близьких, зокрема
непомітно викликати поліцію, якщо це необхідно. Пояснити
батькові, чому вона більше не запрошує його в гості, можна
було б згодом — листом чи повідомленням.
Пам’ятайте про безпеку, маючи справу зі схильними до
насильства емоційно незрілими людьми
Якщо ви знаєте, що емоційно незріла людина схильна до
фізичного насильства, не треба намагатися встановити
кордони або вимагати припинити таку поведінку, адже це,
залежно від її емоційного стану в конкретний момент, лише
погіршить ситуацію. Коли людина поруч відчуває лють,
принципово відстоювати свої інтереси — небезпечно. Про те, як
адекватніше прожити небезпечну ситуацію і встановити надійну
дистанцію, найкраще порадитися з фахівцями. Також варто
довіряти інтуїції. У таких умовах ваша головна мета —
виплутатися із ситуації не постраждавши. Після того як ви
будете трохи далі від емоційно незрілої людини, ви зможете
придумати комплексний план захисту себе та інших.
Реагуйте швидко та покладайтеся на відчуття
Іноді емоційно незрілі люди втрачають над собою контроль і
стають небезпечними для інших: можуть трощити все навколо
або сісти за кермо у стані нервового збудження. У такі моменти
ви почуваєтеся заручником, тому що будь-яка ваша дія може
погіршити ситуацію.
Іноді в таких випадках усе, що ви можете зробити, це дихати,
усвідомлювати, що з вами відбувається, намагатися заспокоїти
емоційно незрілу людину і знизити напруження або фізично
вийти із ситуації. Це не означає, що ви слабкі; це означає, що ви
намагаєтеся впоратися з небезпекою так, як можете.
Однак ви можете спланувати, як будете взаємодіяти із цією
людиною надалі. Домовляйтеся про зустріч лише в
громадських місцях або ухваліть рішення ніколи не їхати в
одній автівці. Якщо емоційно незріла людина запитає, чому ви
так робите, розкажіть їй.
Згодом, у міру практики, усі ці навички стануть
автоматичними, а ви — більш щирими, впевненими й
захищеними від емоційного тиску. Через деякий час ви
відчуєте, як усередині вас росте сила спокою. Щоб зміни
закріпилися, заохочуйте і хваліть себе за те, що зберегли
усвідомленість, помітили емоційний тиск і змогли захистити
себе.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Ви маєте право не піддаватися, коли емоційно незріла людина
намагається емоційно поглинути вас. Будь-які неприємні
почуття, викликані її поведінкою, сприймайте як сигнал про те,
що треба щось змінювати у спілкуванні й подумати, який
результат взаємодії потрібен вам. Замість того щоб
піддаватися тиску й реагувати негайно, візьміть паузу і створіть
особистий простір. Ефективні методи ухилення, усунення,
керування взаємодією та встановлення кордонів можуть
зупинити спроби емоційного контролю. Якщо ви знаєте, що
емоційно незріла людина схильна до фізичного насильства,
насамперед дбайте про свою безпеку і, якщо потрібно,
зверніться до фахівців.
Розділ 6

Емоційно незрілі батьки вороже ставляться до вашого

внутрішнього світу

Як захистити своє право на найпотаємніші переживання

Поруч з емоційно незрілими батьками важко бути собою. Деякі

діти таких батьків долають психологічний стрес, відкрито
відмовляючись коритися, але якщо ви схильні багато думати та
приховувати емоції, то, найімовірніше, поводитеся більш
стримано. У присутності батьків ви приховуєте свою
індивідуальність і робите все для того, щоб не конфліктувати.
Ви можете хвилюватися, коли перебуваєте поруч з емоційно
незрілими батьками, адже треба зважувати кожне слово, наче
піддаючи думки цензурі.
Що ж змушує вас так обережно висловлюватися? Те, що
емоційно незрілі батьки легко можуть засудити або висміяти
переживання інших людей. Для них внутрішній світ — це щось
зайве, якась дурниця, що відволікає від того, що справді
важливо. Вони очікують, що ви погодитеся з ними, тому, коли
висловлюєте іншу думку або ділитеся почуттями, сприймають
це як неповагу. Якщо їм незрозуміло або неприємно те, що
відбувається всередині вас, вони роблять усе, щоб показати: це
не варте уваги.
У цьому розділі ми побачимо, як вороже ставлення емоційно
незрілих батьків до вашого внутрішнього світу може навчити
вас не довіряти почуттям або навіть соромитися їх, підриваючи
впевненість у собі. Емоційно незрілі люди інстинктивно
опираються тому, щоб ви керувалися почуттями, оскільки в
такому разі вас буде важче контролювати. Наша мета полягає
в тому, щоб відкинути їхні знецінювальні судження та
підтримати ваше прагнення довіряти своїм почуттям і
поглядам.
Чому внутрішній світ такий важливий і що він дає
З’ясуймо, чому ваш внутрішній світ такий важливий. Ось п’ять
його найцінніших дарів:
• стійкість і здатність до адаптації;
• відчуття цілісності та впевненості в собі;
• здатність будувати близькі стосунки з іншими;
• уміння захищати себе;
• усвідомлення мети власного життя.
1. Стійкість і здатність до адаптації
Ваш внутрішній психологічний світ, як і тіло, проходить певні
стадії розвитку. Усі ми починаємо однаково — з нічого, а далі
поступово створюємо інтегровані, динамічні структури
особистості. Якщо внутрішній розвиток іде добре, психологічні
функції поєднуються в стабільну взаємопов’язану систему,
завдяки якій різні аспекти особистості — розум і почуття —
працюють злагоджено. Складна структура особистості дає
змогу легко адаптуватися до мінливих умов. Ви знайомитесь із
собою та своїми почуттями, розумовий процес стає водночас
гнучким та організованим. Ви розумієте себе.
Усе це сильно відрізняється від чорно-білої, жорсткої та часто
суперечливої структури особистості емоційно незрілої людини.
Внутрішній світ такої людини недостатньо розвинений та
інтегрований, щоб вона могла почуватися стабільно,
адаптовуватися чи усвідомлювати себе як окрему особистість.
2. Відчуття цілісності та впевненість у собі
Коли ви чітко усвідомлюєте власні думки та перебуваєте в
глибокому контакті з внутрішнім світом, то відчуваєте
внутрішню цілісність і наповненість, що посилює відчуття
безпеки. Внутрішня цілісність — це основа гідності й вірності
собі, яка стає опорою в моменти, коли ви проживаєте стрес або
конфлікт. Завдяки їй ви впевнені, що почуття мають значення, і
можете покластися на інтуїцію.
3. Здатність будувати близькі стосунки з іншими
Емоційна самосвідомість дає змогу створювати емоційно
близькі стосунки з іншими. Що краще ви знаєте себе, то
сильнішим буде співчуття до іншого. Справжня близькість — це
спільне розуміння внутрішніх переживань одне одного. Якщо
цього немає, стосунки перетворюються на просте задоволення
потреб або реалізацію спонтанних бажань. Свідомість
допомагає вибирати друзів і партнерів, здатних підтримати вас
та розділити ваші цінності.
4. Уміння захищати себе
Здатність відчути небезпеку або ненадійність інших людей
залежить від того, наскільки добре ви прислухаєтеся до інтуїції.
Щоб виявити загрозу, необхідно помічати, як ви почуваєтеся в
певних взаємодіях чи обставинах. Первісні інстинкти
внутрішнього світу мають вирішальне значення для вашої
безпеки.
5. Усвідомлення мети власного життя
Міцний звʼязок із внутрішнім світом дає змогу побачити
важливе й усвідомити мету власного життя. Якщо ви не
налагодите довірливі стосунки з внутрішнім світом, то життя
залежатимете від впливу інших людей, культури чи авторитетів.
У другій частині цієї книжки ви дізнаєтеся конкретні способи, за
допомогою яких зможете краще пізнати себе.
Як емоційно незрілі батьки ставляться до вашого
внутрішнього світу
Коли ви зрозумієте, як емоційно незрілі батьки ставляться до
ваших переживань, це допоможе навчитися довіряти собі, а не
потурати їм.
Вони вважають, що ви досі потребуєте їхнього
керування
Емоційно незрілі батьки вважають, що їхні дорослі діти ще
недостатньо дорослі й поводяться наче малюки. Не дивно, що
такі батьки продовжують говорити, як вам бути, замість того
щоб дізнатися, що почуваєте насправді. Вони вважають, що
можуть заявляти про свої батьківські права, хоч ви давно вже
не дитина.
Ваш дорослий внутрішній світ почуттів і думок — це
спростування віри батьків у те, що вам досі потрібні їхні поради
та вказівки. Вони можуть читати нотації, критикувати чи
вказувати, що робити, оскільки зовсім не приймають думку, що
ви тепер самостійна людина. Ігноруючи ваш внутрішній світ,
вони зберігають стару модель дитячо-батьківських стосунків, у
якій почуваються найбільш комфортно.
Їм бракує інтересу до вашого внутрішнього світу
Оскільки емоційно незрілі батьки хочуть керувати іншими
людьми, переживання дитини насправді для них не важливі.
Вони переконані, що діти — це порожні кошики, які батьки
мають наповнити знаннями — тими, що вважають за потрібне.
Брак емпатії та зацікавленості змушує їх дбати лише про те, як
ви до них ставитеся, а не про те, що відчуваєте чи думаєте.
Через те що емоційно незрілим батькам не цікаві внутрішні
процеси інших людей, вони погано вміють слухати. Батьки не
уявляють, що всередині вас може коїтися щось важливе, тому
не розуміють, нащо намагатися зрозуміти ваші почуття. Їхнє
зневажливе ставлення до вашого суб’єктивного досвіду вчить і
вас сприймати власний внутрішній світ як щось незначне.
Вони впевнені, що краще бути постійно зайнятими, ніж
приділяти увагу почуттям
Для емоційно незрілих батьків найважливіше те, що
відбувається в зовнішньому світі, тому вони не розуміють, чому
слід заохочувати дітей пізнавати світ внутрішній. Для них
особистий простір думок і почуттів — це щось бунтівне й
абсолютно точно непродуктивне. Вони вважають, що набагато
краще, коли діти зайняті чимось суттєвим, а їхня увага
зосереджена на діяльності та зовнішніх обставинах.
Зневажливе ставлення заважає емоційно незрілим батькам
підтримувати ту діяльність, що розвиває внутрішній світ. Вони
вважають, що читати, мріяти або малювати просто заради
задоволення від процесу — марна трата часу. Такі батьки
впевнені: будь-яка справа має приносити відчутні результати,
інакше який у тому сенс. Часто навіть їхня духовність
структурована й обмежена правилами. Вони впевнені, що
знають, яким духовним переконанням дозволено існувати, а
яким — ні.
Вони нетерплячі, коли йдеться про обдумане ухвалення
рішень
Емоційно незрілі люди хочуть отримувати результати швидко,
тому не заохочують дітей ретельно обдумувати рішення. Зі
свого боку для ухвалення рішень вони можуть запропонувати
загальновизнані правила чи банальності або порадити робите
те, що приносить задоволення (поганий варіант у багатьох
випадках). Для них вдумливе занурення у внутрішній світ —
безглуздо витрачений час: відволікає від справ, а мудрості не
додає. А що як ви ще й зануритеся в роздуми і придумаєте
щось таке, що їм не до вподоби?
Вони критикують ваші рішення
Хоч емоційно незрілі батьки і вважають обмірковування
безглуздим затягуванням, та коли ви нарешті ухвалюєте
рішення, вони його критикують. Це одна з характерних рис
емоційно незрілих людей — разюча непослідовність. Ви повинні
швидко ухвалити рішення, яке має відповідати їхнім
переконанням. Продумані дії, спрямовані на досягнення
власних цілей, свідчать про вашу окремість, тому викликають в
емоційно незрілих людей почуття невпевненості.
Вони знецінюють ваші мрії, фантазії та почуття
прекрасного
Фантазія, уява та естетичне сприйняття зароджуються у
внутрішньому світі, тому багато емоційно незрілих батьків усе
це вважає марною тратою енергії. Емоційно незрілі люди
зневажливо ставляться до фантазій — це ж просто повітряні
замки. Вони не в змозі зрозуміти, що саме уява — джерело
винаходів і ключ до розв’язання проблем. Є гірка іронія в тому,
що емоційно незрілі люди, зациклені на зовнішньому світі, не
розуміють: усе, що в ньому є, колись народилося в уяві людини.
Вони можуть особливо зневажливо ставитися до того, як інші
захоплюються красою. Коли незрілі батьки критикують або
висміюють те, що дитина вважає красивим чи значущим, це
може серйозно зашкодити її самооцінці.
Ось два приклади травмування естетичного почуття дитини. У
підлітковому віці Міла збирала гроші, щоб купити гарну, на її
думку, куртку зі штучного хутра й ходити в ній до школи. Коли
вона вдягла її вперше, мати посміялася з неї та сказала, що
донька схожа на облізлого ведмедя. Коли Люк обклеїв стіни
своєї кімнати плакатами улюбленого гурту, батько сказав, що ті
музиканти якісь невдахи. Ні Міла, ні Люк після цього не могли
ставитися до улюблених речей як раніше.
Оскільки діти закохуються в те, що вважають прекрасним, і те,
що їх надихає, батьківські глузування руйнують ці почуття. Коли
хтось висміює глибокий інтерес дитини, це підриває її емоційну
самовпевненість. Згодом такі діти втрачають зв’язок із
внутрішнім світом і можуть страждати від депресії, занепаду
морального духу, почуття порожнечі й навіть залежності.
Вони висміюють ваш внутрішній досвід
Якщо ваші думки й почуття відрізняються від думок і почуттів
емоційно незрілих людей, вони можуть вас соромити,
висміювати чи дражнити. Такі люди часто глузують із
внутрішнього досвіду інших людей, особливо якщо самі нічого
подібного не переживали. Такою поведінкою вони наче
натякають, що ви надто наївні та не розумієте, як думати
«правильно».
Висміювання можна висловити різними фразами, наприклад:
«Не сміши мене», «Не мели дурниць» або «Це безглуздо». Усі
вони означають, що ваші думки не варті уваги. Певний погляд
або втомлене зітхання також можуть повідомляти: ви просто не
знаєте, що мелете, ваші думки — абсурд. Принизливі
висловлювання й поведінка сіють зерна сумнівів і
невпевненості в собі. Ви починаєте соромитися власних думок.
Чому емоційно незрілі люди так вороже ставляться до
вашого внутрішнього світу
Часто емоційно незрілі люди не лише не погоджуються з
вашими думками, а й реагують зневажливо чи агресивно. Коли
одна п’ятдесятирічна жінка сказала батькові, що проголосувала
за кандидата, якого він не підтримував, той тицьнув у неї
пальцем і заявив: «Ніколи більше так не роби!». Інтенсивність
його ворожості свідчила про те, що він не тільки ображений, а й
сприймає як загрозу той факт, що вона має особисті
вподобання.
Розгляньмо докладніше, чому емоційно незрілі люди можуть
стати ворожими та агресивними, коли ви висловлюєте думки й
почуття.
Ваш внутрішній світ загрожує їхній владі й безпеці
Емоційно незрілі люди не поважають ваш внутрішній світ,
оскільки він заважає емоційно поглинути вас і загрожує
їхньому авторитету. Пам’ятайте: незрілі люди прагнуть
контролювати вас, хочуть, щоб ви підтримували їхню
самооцінку та емоційну стабільність. Не дивно, що вони
засмучуються, коли ви перестаєте турбуватися про них і
натомість звертаєте увагу на власні думки та плани.
Щоб почуватися безпечно в стосунках, емоційно незрілі люди
прагнуть домінувати, тому прояви вашої індивідуальності
викликають у них тривогу. Вони цілком справедливо
припускають: щойно ви почнете покладатися на почуття, то
вислизнете з-під їхнього контролю.
Емоційно незрілі батьки також можуть хвилюватися, що
прояви вашої індивідуальності здатні зашкодити їхній репутації.
Якщо батьки виросли в суспільстві, де соціальний статус
залежав від здатності людини підкорятися вимогам соціуму,
вони можуть боятися, що стикнуться з почуттям сорому, якщо
ви щиро проявлятимете себе.
Ваш зв’язок із собою може нагадувати про те, що вони
втратили
Слухаючи розповіді про ваші мрії та надії, емоційно незрілі
батьки можуть згадати про своє внутрішнє життя, від якого
відмовилися. Можливо, вони висміюють і критикують вас, щоб
зберегти емоційну дистанцію та уникнути власних болючих
спогадів.
Ваші сподівання можуть нагадувати їм про втрачені
можливості. Наприклад, один емоційно незрілий батько
висміяв мрії сина стати художником, адже це викликало в
нього спогади про амбіції, від яких свого часу відмовився. Він
так і не здійснив свою мрію, бо довелося кинути навчання, щоб
прогодувати сім’ю. Батько не міг спокійно слухати сина, чиї
слова були сповнені приємним хвилюванням: це було надто
болюче нагадування про те, чого він сам не зміг зробити.
Як ви навчилися ігнорувати свій внутрішній світ
Звісно, погано, що батьки руйнують ваш звʼязок із внутрішнім
світом, але ви також можете перейняти їхній негативний підхід.
Зрештою ви почнете зневажливо або навіть із презирством
ставитися до своїх почуттів. Ось кілька ознак того, що ви,
можливо, уже це робите.
Ви опираєтеся своїм почуттям
Емоційно незрілі батьки можуть зневажливо ставитися до
внутрішнього світу, але якщо ви самі заперечуєте власні думки
й почуття, це завдає ще більшої шкоди. Коли ви ігноруєте
внутрішні переживання, то починаєте вважати, що інші люди
також не хочуть вас чути. Це відбувається через те, що ви
нехтуєте найглибшими почуттями. Коли ви поділяєте
батьківське зневажливе ставлення до внутрішнього світу, то
начебто зачиняєтеся в емоційній одиночній камері. Нехтування
собою та самокритика беруть верх.
Не робіть так із собою. Замість того щоб сварити себе й
стверджувати, що мати такі почуття — погано, спробуйте їх
прийняти. Цікаво, чому у вас виникають ці почуття? Щоразу,
коли ви намагаєтеся прийняти свій внутрішній світ і ставитеся
до нього із цікавістю, а не відчуженням і соромом, ви
захищаєте його. Почуття стають важливими, ви починаєте до
них прислухатися.
Ви вчитеся носити маску та стаєте поверховими
Дитина не виросте емоційно розвиненою людиною, якщо
батьки не цікавляться її почуттями чи думками. Дітям важко
залишатися щирими, коли вони відчувають, що батьки кожної
секунди можуть втратити до них інтерес. Щоб уникнути
відчуття, що їх не помічають, багато дітей створює захопливий
фасад замість чесного самовираження. Зрештою вони можуть
відчувати, що поруч з іншими просто грають роль.
Маски та ролі народжені емоційним відчаєм. Вони
допомагають керувати тим, як нас сприймають інші, і
захищають від переживання відчуження й осуду. Та хоч маска
певною мірою нас захищає, вона також робить стосунки
поверховими. На жаль, що майстернішою стає наша роль, то
більша ймовірність того, що ми будемо спілкуватися із
цинічними, осудливими людьми (бо вони теж звикли надівати
маски).
Якщо ви відчуваєте, що ховаєтеся за маскою, спробуйте
частіше показувати справжню реакцію. Відкиньте ідеальний
образ і зосередьтеся на справжніх почуттях. Кожна мить
свідомості зменшує поверховість. Щоразу, коли ви
проявляєтеся щиро, ваша любов до себе зростає. Можливо,
маска — найкраще з того, що ви могли придумати, щоб
завоювати схвалення емоційно незрілих батьків, однак тепер
вона стоїть на заваді емоційній близькості з людьми.
Ви пригнічуєте почуття та закриваєтеся в собі
Емоційно незрілі батьки часто реагують так, ніби прояви ваших
емоцій занадто інтенсивні та ненормальні. Ніби з вами щось не
гаразд, якщо ви виражаєте себе так відверто. У такий спосіб
вони вчать вас пригнічувати почуття, оскільки їм некомфортно
бачити справжню силу емоцій. Батьки переконують вас, що
багато проявів ваших емоцій недоречні або надмірні.
Історія Мії
У дитинстві, коли Мії було сумно чи боляче, батьки казали їй:
«Не засмучуйся» або «Не треба так переживати». А коли вона
раділа, відчувала приємне хвилювання або з нетерпінням
чекала чогось, то чула: «Не дуже надійся». Тобто основним
посланням батьків було «не відчувай». Що б не відчувала Мія,
для них завжди було занадто. Батьки вважали прийнятним
лише легке емоційне збудження. Щоб уникнути незручності,
Мія навчилася відключатися від найсильніших емоцій — і
позитивних, і негативних. Це призвело до хронічної депресії в
дорослому віці.
«Мені здається, вони хотіли, щоб я була щаслива, — сказала
мені Мія, — але пропонували свій, поверховий підхід. Я його
називаю „Не копай надто глибоко“». Мія згадувала, що батьки
позитивно сприймали її щастя, якщо його викликало щось
матеріальне, наприклад різдвяні подарунки, новий одяг або
хороші оцінки в школі. Вона приховувала щирі емоції, тому що
батьки часто оцінювали її почуття як надмірні та вважали
дівчинку надто чутливою. Через те що батьки не приймали
доньку справжньою, вона стала пригнічувати власні почуття й
ховати їх від себе. Поступово Мія втратила емоційну свободу й
заборонила собі мати будь-які почуття.
На щастя, згодом Мія повернула собі цілковиту емоційну
самостійність. Вона навчилася не вдавати байдужості, коли
була схвильована, і спокою, коли була засмучена. Училася
відкриватися своїм емоціям і давати змогу почуттям повністю
проявлятися.
Ви можете зробити так само. Не вбивайте свої справжні
почуття. Не треба соромитися і боятися того, що «забагато»
відчуваєте. Ви можете перестати зраджувати себе, прийнявши
почуття такими, якими вони хочуть бути. Наступного разу, коли
відчуєте приємне хвилювання, дозвольте йому пройти через
вас, не зупиняйте. Доросла людина може дозволити собі
проживати почуття інтенсивно, у всіх його відтінках. Це
найкращий спосіб пізнати себе.
Якщо вас змушували почуватися безглуздо через свої почуття,
ви, на жаль, навчилися відсторонюватися від людей, коли
засмучені. Ви можете відмовлятися від співчуття, запевняючи,
що все гаразд. Однак це шкідлива звичка, оскільки ви фізично
потребуєте заспокоєння. Це нормально, що людину втішають
дотики та емоційний звʼязок з іншими (Porges, 2011). Якщо
поруч людина, яка дбає про нас, і ми чуємо її голос, можемо
обійняти — усе це заспокоює. Дозволяйте собі відкритися, коли
можете отримати втіху в такий спосіб. Не кажіть, що можете
впоратися з усім самотужки. Цінуйте людей, які виявляють
емпатію до вас, не відсторонюйтеся.
Ви сумніваєтеся у своїх творчих здібностях і вмінні
розвʼязувати проблеми
Саме у внутрішньому світі народжуються ідеї, тому якщо ви
приймаєте себе та вмієте давати волю думкам, то здатні
знаходити творчі рішення. Однак якщо вас привчили
сумніватися у своєму внутрішньому світі, це негативно вплине
на творчі здібності та здатність розвʼязувати проблеми.
Щоб змінити це, під час ухвалення наступного складного
рішення тримайте свій розум відкритим для нових ідей і
практикуйте мозковий штурм без самокритики. Коли відчуєте
бажання забракувати власні ідеї, запитайте себе: «А що як
вчинити так? Що тоді станеться?». Дозвольте собі зробити з
десяток помилок на кожну цікаву ідею — і ваша творчість знову
почне говорити з вами.
Ви починаєте сумніватися в інстинктивному розумінні
того, що робить вас щасливими
Мабуть, найсумніше у відкиданні внутрішнього світу те, що ви
перестаєте усвідомлювати, що робить вас насправді
щасливими. Як і Мія, можете почати соромитися своєї радості
та вважати відкореговані реакції доречними. Ви навіть можете
забути, що насправді приносить задоволення, і виснажувати
себе діяльністю, яка, на вашу думку, має приносити
задоволення.
Однак коли ви відновите зв’язок із внутрішнім світом, то
інстинктивно тяжітимете до всього, що поліпшує вам настрій.
Коли ви помічаєте мить щастя і цінуєте це відчуття, то здатні
посилити його та утримати довше (Hanson, 2013). Приймаючи і
позитивні, і негативні почуття, ви приймаєте себе і почуваєтеся
більш цілісними й менш самотніми (O’Malley, 2016).
Як захистити своє право на внутрішній світ
У цьому розділі я поділюся деякими ідеями, як захистити свій
внутрішній світ від глузування з боку емоційно незрілих людей.
Ваше право на внутрішні переживання потрібно відстоювати,
оскільки в будь-яких стосунках обидві сторони мають право на
повагу до почуттів. Сама ідея універсальних прав людини
базується на визнанні того, як важливо з повагою ставитися до
переживань людей (Організація Об’єднаних Націй, 1948). У
декларації прав людини йдеться не лише про фізичну безпеку
людини, а й про її право почуватися цінною та нормальною.
Розгляньмо десять способів, як можна відреагувати в
ситуаціях, коли емоційно незрілі люди зневажають, висміюють
або ставляться агресивно до ваших переживань. Усі ці реакції
допомагають захистити внутрішній світ, заявити про емоційну
самостійність і відстояти право на самовираження. Щойно
вирішите бути вірними своїм думкам і почуттям, ви зможете
реагувати так, що це змінить весь звичний хід взаємодії.
Спосіб № 1: дозвольте собі ігнорувати їх
Іноді найкраща відповідь — не відповідати. Ігноруючи емоційно
незрілих людей або зосереджуючись на чомусь іншому, ви
покладете край тому, що вони нехтують вашою думкою.
Ігнорування — чудовий тимчасовий захід. Якщо не звертати
уваги на неприємну поведінку, частота її прояву знижується.
Спосіб № 2: запропонуйте інші способи взаємодіяти
Іноді емоційно незрілі люди сміються з вас і дражнять, тому що
не знають, як налагодити контакт в інший спосіб. Наприклад,
під час однієї сімейної зустрічі Рік, старший брат Саманти,
поводився з нею так, ніби вони п’ятикласники. Коли він
проходив повз стіл сестри, то дав їй потиличника, як це часто
робив у дитинстві.
Замість того щоб змиритися з його поведінкою, Саманта
встала з-за столу й пішла за ним. Торкнувшись руки брата, вона
сказала: «Якщо ти радий мене бачити, може, ліпше сказати мені
це, а не бити по голові? Так було б набагато краще».
Пізніше, коли Рік почув, як сестра розповідала про свою нову
машину, він запитав, якого вона кольору. «Білого», — відповіла
Саманта. «О, як унітаз!» — сказав Рік із пустотливою
посмішкою. Після цього жарту Саманта замислилася на кілька
хвилин, а потім сказала: «Ріку, мені здається, ти хочеш
поспілкуватися зі мною. Мені дуже подобається моя нова
машина. Тобі справді цікаво дізнатися щось про неї?». Для Ріка
такі слова стали несподіванкою. Запала незручна тиша. А потім
Саманта почала розмовляти з кимось іншим.
Саманта більше не почувалася зобов’язаною грати «свою
людину» й поблажливо ставитися до кепкувань брата. Щоразу,
коли Рік намагався встановити звʼязок у такий спосіб, вона
висловлювала своє право на шанобливе ставлення, не
підігруючи йому. Якби Саманта відчула, що Рік справді
намагається завдати їй болю, то могла б відреагувати
агресивніше. Але вона знала, що Рік радий її бачити, просто не
вміє цього показувати.
Спосіб № 3: блокуйте їхню зневагу за допомогою
запитань
Як засвідчила Саманта, ставити запитання — чудовий спосіб
показати емоційно незрілим людям, що ви не братимете участі
в спілкуванні, якщо вони вас дражнять. Це ламає їхні звичні
шаблони поведінки та привертає всю увагу до них.
 Коли ви ставите запитання про поведінку емоційно незрілої
людини (причому це важливо робити невимушеним тоном, а не
вʼїдливо), це загалом акцентує саме на її вчинках чи словах. Ось
кілька фраз, які можна використовувати, якщо вас дражнять:
«Що саме ти хочеш сказати?», «Про що зараз ідеться?», «Не
впевнений(а), що правильно тебе зрозумів(ла). Можеш сказати
інакше?». Ці запитання слід ставити не саркастично, а спокійно,
зі щирою цікавістю. (Щоб відчути різницю, виділіть хвилинку та
потренуйтеся вимовляти ці речення і з агресією, і з цікавістю.)
Ці запитання свідчать про те, що ви почули глузування, але не
хочете підігрувати. Ви даєте емоційно незрілій людині
зрозуміти: якщо вона має намір вас принизити, їй доведеться
це чітко висловити — ви не будете читати між рядків.
Після таких прояснень емоційно незрілі люди часто
припиняють свої нападки й кажуть, що просто жартують чи
граються. На це ви можете відповісти: «Хм... Напевно, тобі це
здавалося смішним, але мені було неприємно» або «Добре, я
подумаю про це. Може, ти й не хотів(ла) мене образити». Що б
ви не сказали, пояснюйте собі їхню поведінку, а не реагуйте
емоційно. Коли ви відповідаєте на ворожі випади з
нейтральною чесністю та цікавістю, спілкування заходить у
глухий кут. Будьте готові змінити тему після незручного
мовчання. Це допоможе і вам, і їм почуватися краще.
Незручність — правдива ознака руйнування старих шаблонів
поведінки.
Спосіб № 4: не реагуйте, ухиліться
Ухилення допомагає змінити тон неприємного спілкування на
позитивний. Коли хтось намагається змусити вас почуватися
винними або взяти над вами верх, можна ухилитися від
негативу, використовуючи легкий, життєрадісний тон.
Відповідайте так, ніби вам сказали щось приємне.
Наприклад, колись Джейден збирався виходити на роботу, і
батько став читати йому лекцію про те, що в офіс потрібно
одягатися охайніше. Джейден широко усміхався й повторював:
«До побачення, тату! Люблю тебе, тату!» — водночас збираючи
речі та виходячи з дому. Джейден вирішив ухилитися від
неприємних емоцій замість того, щоб почуватися жертвою.
Спосіб № 5: ігноруйте їхні заздрісні висловлювання
Коли емоційно незрілі люди комусь заздрять, вони часто його
висміюють. Наведу приклад. Еліс влаштувала виставку в місті,
де жили її батьки. На урочистому відкритті в мистецькій галереї
мати, знайомлячи доньку з друзями, представила її так: «А ось і
моя донька — супер-пуперзірка й найвідоміша художниця». Еліс
стало вельми незручно! Вона уявляла себе зовсім інакше й
точно не хотіла, щоб про неї таке говорили.
Емоційно незрілі люди, жартуючи з інших, намагаються
привернути увагу до себе. Звісно, ті, з кого жартують,
почуваються жахливо, особливо якщо не готові підтримати
такий гумор. Найефективніший спосіб реагувати на таку
поведінку — ігнорувати ці випади та зосередитися на своїй
радості, тобто на тому, чому вони заздрять. Еліс відповіла на
шпильку матері просто: усміхнулася, потисла всім руки та
сказала: «Так, це я!».
Відповідаючи спокійно та з гумором, Еліс не дала матері стати
центром уваги й не допустила, щоб та присоромила її. Дівчина
вибрала не реагувати, тому зберегла фокус на собі, що було
правильним рішенням, адже того вечора відзначали саме її
успіх.
Спосіб № 6: захищайте своє право на чутливість
Коли ви висловлюєте почуття, емоційно незрілі люди часто
реагують так, ніби ви надто чутливі й поводитеся неадекватно.
Якщо емоційно незрілі батьки багато років казали дітям, що ті
роблять із мухи слона, то в дорослому віці висловлювати
справжні почуття вони починають із фрази «Я просто...». Вони
очікують приниження, тому применшують емоційну важливість
того, що збираються сказати.
Якщо емоційно незріла людина каже, що ви надто чутливі, що
не треба брати все близько до серця, то, замість того щоб
ображатися, спробуйте зацікавлено запитати: «Якщо мені не
сприймати твої слова серцем, то чим сприймати?» — або
уточнити: «Чекай, я намагаюся зрозуміти. Тобто ти хочеш, щоб я
нічого не відчував(ла) від твоїх слів?».
Ще один спосіб відповісти на закиди про надмірну чутливість
— спокійно сказати: «Я вважаю, що моя чутливість така, якою
має бути». Можна відповісти більш глибоко: «Якщо не можу
ділитися з тобою своїми почуттями, мабуть, я помиляюся щодо
близькості наших стосунків». А можна сказати просто:
«Насправді я вважаю, що моя реакція була цілком
справедливою».
Спосіб № 7: заявіть про своє право все обміркувати
Емоційно незрілі люди люблять висміювати чутливих людей,
стверджуючи, що ті «забагато думають» та «ускладнюють
навіть найпростіші речі». Ідеться про те, що ви маєте приймати
їхні слова за абсолютну істину й не замислюватися над ними.
Моя улюблена відповідь на зневажливий коментар «Ти
забагато думаєш» — «То доводиться ж про все думати». Якщо
ви налаштовані підтримати розмову, можна запитати: «А за
яким критерієм ти визначаєш, забагато чи достатньо хтось
думає?». Щоб закрити тему, можна сказати щось на кшталт:
«Мені здається, я думаю саме стільки, скільки мені потрібно»,
«Ну, я думаю лише тоді, коли виникає така потреба» або «Мені
подобається думати, бо від цього є користь».
Оскільки емоційно незрілі люди часто використовують
тактику «наговорити грубощів і вдати, що нічого не сталося»,
коли ви зупинитесь і зможете прояснити їхні наміри, це зробить
вас менш привабливою мішенню для насмішок у майбутньому.
Спосіб № 8: захищайте своє право засмучуватися
Емоційно незрілі люди зазвичай швидко говорять про
безглуздість ваших почуттів, особливо якщо ви засмучені. Такі
люди полюбляють скаржитися самі, але якщо йдеться про ваші
проблеми, вони сприймають їх як щось пусте й незначне.
Емоційно незрілі люди часто намагаються «втішити» вас,
пропонуючи просто бути вдячними за те, що маєте. Це не
емпатія, а знецінення вашого емоційного досвіду. Пропозиція
почувати вдячність замість смутку звучить непогано, але наш
мозок так не працює. Зазвичай ми почуваємося краще, якщо
нам співчувають, а не соромлять за те, що ми засмутилися.
Наприклад, якщо ви переживаєте про свої фінанси, емоційно
незріла людина може нагадати, як вам пощастило мати роботу,
адже так багато людей її не має. Звісно, така раціоналізація не
допомагає, а лише знецінює ваші почуття. У подібній ситуації
можна відповісти щось на кшталт: «Я радий(а), що маю роботу,
але й фінансові проблеми теж маю. Мені б стало легше, якби я
міг (могла) обговорити це з тобою. Ти не проти?». Така
відповідь допоможе повернутися до суті розмови, а не мовчки
змиритися з тим, що людина відмахується від ваших проблем.
Спосіб № 9: захищайте право вважати свої проблеми
суттєвими
Емоційно незрілі люди люблять повторювати, що іншим
доводиться переживати набагато більші проблеми. Наприклад,
одна жінка розповідала про свою матір, якій довелося в
дитинстві тікати з країни під час війни. Усі скарги доньки вона
нищила фразою: «Не розумію, на що ти скаржишся? Їси тричі на
день, і ніхто не хоче тебе вбити». Навіть не намагайтеся
сперечатися з такими зауваженнями, але спробуйте сказати: «Я
ціную те, що маю, і знаю, що багатьом пощастило набагато
менше. Але мене турбує конкретна проблема. Може, ти просто
не хочеш про це слухати?».
Спосіб № 10: визнайте своє право почувати будь-що
Іноді емоційно незрілі люди прямо заявляють: «Нема чого
переживати» або «Не засмучуйся», у такий спосіб знецінюючи
ваш досвід. Ідеться про те, що ваші емоції неправильні чи
ненормальні. Ви можете залишитися вірними собі, вдумливо
відповівши: «Я не розумію, чому не можу висловити все, що
відчуваю щодо цього?» або «Мабуть, через певний час мені
стане легше, але зараз я засмучений(а)». Ви також можете
посперечатися із зауваженням про вашу надмірну емоційність,
запитавши: «Ти хочеш сказати, що більшість людей це не
засмутить? Хм… Цікаво».
Пам’ятайте, що мета цих способів — стати на захист вашого
внутрішнього світу, а не намагатися змінити емоційно незрілу
людину. Замість того щоб відчувати фрустрацію та реагувати
пасивно, ви можете діяти активно й висловлювати невіднятне
право людини на власні думки й почуття. Коли ви
проговорюєте свої права, то повертаєте собі статус
рівноцінного співрозмовника.
У наступній частині цієї книжки ви дізнаєтесь, як керуватися
лише своєю інтуїцією, звільнити розум від застарілих настанов
та оновити уявлення про себе. Усе це допоможе повернути
емоційну самостійність і знайти ті стосунки, яких ви прагнете.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Ми дізналися, чому емоційно незрілі люди часто вороже
ставляться до вашого внутрішнього світу. Ви побачили, як вони
використовують глузування та інші форми відчуження, щоб
заперечити важливість вашого внутрішнього життя, навчаючи
не довіряти своїм почуттям та знецінювати їх. Ми розглянули
вплив емоційно незрілих батьків на ваше ставлення до свого
внутрішнього світу. І насамкінець ви дізналися десять способів
відстоювати право на власні думки й почуття.
ЧАСТИНА II

Емоційна самостійність

Як повернути свободу бути собою

Друга частина книжки навчить вас не піддаватися емоційному

тиску й страху відчуження, натомість зосереджуватися на собі.
Ви перестанете боятися коливань настрою емоційно незрілої
людини та зможете нарешті повернути право бути собою і жити
власним життям. Дізнаєтеся, як захищати емоційну
самостійність та інтелектуальну свободу, дозволивши собі
відчувати будь-що і не боятися власних думок. Ви більше не
заперечуватимете свої потреби та опануєте навички, що
допоможуть розвиватися.
Я радо передчуваю нашу спільну роботу над руйнуванням
старих моделей поведінки, тому що в історіях клієнтів бачила,
як сильно це змінює життя. Я з нетерпінням чекаю на ту мить,
коли ви зможете насолодитися всіма дарами внутрішнього
світу і кращим життям, яке створите за його допомогою.
Розділ 7

Розвиваємо стосунки із собою

Як навчитися довіряти внутрішньому світу

Можливо, вам здається дивною ідея витрачати час на розвиток

стосунків із собою. Ви можете думати: «Я ж себе знаю, навіщо
працювати над стосунками із собою? Що це за робота така?».
Але це найважливіші стосунки, які у вас є. Від них залежать
ваше щастя, успіх і справжній звʼязок з іншими. Пізнавши себе
й навчившись цінувати внутрішні переживання, ви починаєте
краще розуміти інших людей і сильніше їх любити.
На жаль, ви могли нехтувати стосунками із собою через те, що
виросли з емоційно незрілими батьками, які заперечували
важливість вашого внутрішнього світу. Саме тому зв’язок із
собою потребує — і заслуговує — пильної уваги.
Як на вас вплинуло знецінення внутрішнього світу
Якщо в дитинстві емоційно незрілі батьки зневажали ваші
внутрішні переживання або нехтували ними, ви можете
вважати себе негідними того, щоб вас сприймали серйозно. Ви
самі можете вірити, що ваш внутрішній світ не важливий. Я
часто стикаюсь із цим у роботі з клієнтами. Тобто люди
приходять на терапію висловити все, що їх турбує, але коли
починають говорити, то применшують свої проблеми
зневажливими коментарями на кшталт: «Я знаю, що це
дурниця, але...» або «Це така дрібниця, мені соромно навіть про
це говорити». Їм здається, що вони не мають права на
переживання, тому соромляться сильних почуттів. Подивімося
на приклад Меллорі.
Історія Меллорі
Меллорі прийшла до мене, коли втратила роботу після злиття
двох компаній. Вона заздалегідь подбала про пенсію, тому не
вважала втрату доходу серйозною проблемою, а найбільше
хвилювалася через те, чим тепер зайняти себе. У Меллорі не
було хобі, інтересів і родичів поблизу. Уперше в житті вона
була вільна робити все, що забажає, але й гадки не мала, чого
хоче. Думка про те, що вона не уявляє, чим заповнити свій
день, жахала. «У мене немає нічого, чим би я захоплювалася»,
— сказала вона.
Одного дня Меллорі раптово зрозуміла, чому ніяк не може
визначити, чим їй подобається займатися, крім роботи. У неї
був дуже примхливий і владний батько, який любив
висміювати інших членів сім’ї та вказувати, що їм робити.
«Раптом до мене дійшло, — сказала Меллорі, — що батько
завжди принижував мене, критикував і висміював усе, що
мені подобалося або хотілося робити». Навіть коли дочка
стала дорослою, він відмовляв її пробувати щось нове,
кажучи: «Ти занадто стара для цього. Навіщо тобі це потрібно?
Насправді тобі цього не хочеться».
Одного разу, коли Меллорі було десять, вона пішла в аптеку з
батьками. Поки вони стояли в черзі, дівчинка розглядала
журнал про життя зірок і батько це побачив. Він гукнув матір і
голосно сказав: «Ти тільки подивися, що вона тут розглядає!
Тільки глянь на це! Хіба це не смішно?». Після цього сказав
Меллорі, що їй цей журнал не потрібен, і відігнав її від стенда.
Меллорі боялася знущань батька. «Із самого дитинства його
глузування дуже впливали на мене. Я боялася й соромилася
говорити про свої справжні бажання, а згодом зовсім
перестала їх усвідомлювати. Я ніколи не знала, ким є
насправді. Якщо він дізнавався, що я про щось мрію, то казав,
що це безглуздо й банально. Я не могла збагнути, чому в мене
немає захоплень чи улюблених речей, як в інших дівчат, але
тепер зрозуміла».
«Я навчилася ховати ту частину себе, яка чимось цікавиться.
Спочатку ховала її від нього, але після стількох років сорому
перестала розуміти, чого хочу, — пояснила Меллорі. — Коли
мене запитували, що мені подобається більше, я ніколи не
 могла вибрати. Відповідала, що мені байдуже, бо боялася, що
виберу неправильно». Меллорі соромилася довіряти своїй
інтуїції.
У дорослому віці Меллорі кинула виклик своєму батькові й
стала успішною, незалежною жінкою, здатною на рішучі дії та
надзвичайно працездатною. Але в емоційних сферах життя,
наприклад щодо усвідомлення своїх захоплень і бажань, вона
все ще почувалася пригніченою. Щойно Меллорі відчувала
цікавість або радісне хвилювання стосовно чогось, одразу
зупиняла себе. Протягом довгих років вона несвідомо
вибирала схвалення батька, ігноруючи стосунки із собою.
Меллорі так відгородилася від себе, що вже не знала, що
приносить їй радість.
Коли ви пригнічуєте свої ідеї та бажання, ваш внутрішній світ
звужується. Багато хто з нас намагається заповнити вакуум, що
утворився через емоційну зневагу, зациклюючись на стосунках
і подіях. Однак нічого в зовнішньому світі людей і ситуацій
ніколи не задовольнить вас, доки ви ігноруєте світ внутрішніх
переживань. Хоч би скільки ми не намагалися заповнити
внутрішню порожнечу якимись зовнішніми заняттями, нам це
не вдасться. Єдине, що може допомогти, — щирий інтерес до
того, що відбувається всередині.
Емоційно незрілі батьки, такі як батько Меллорі, можуть
переконати вас не сприймати почуття серйозно. Ви зраджуєте
себе, це знижує самооцінку й затьмарює радість від життя. Але
щойно зрозумієте, що внутрішні переживання мотивують вас
жити власним життям і на них важливо звертати увагу, все
зміниться. За роки роботи психотерапевткою я багато разів
бачила, як виникає легкість, наповненість і відчуття свободи,
коли людина заново відкриває енергію свого психологічного
світу. Діана Фоша (2000) називає ці почуття психологічним
здоровʼям — саме такий стан є результатом успішної
психотерапії. Як сказав один пацієнт, набуття нової
самосвідомості було схоже на мить, коли «нарешті вдалося
перелізти через стіну». Коли я запитала, що чекало його на тому
боці, він відповів: «Земля обітована».
Але тепер дозвольте мені зіграти роль адвоката диявола і
запитати: а хто сказав, що існує якесь особливе справжнє «я» і
внутрішній світ дійсно має значення? Звідки ми знаємо, що все
це варто розвивати, чому ми маємо довіряти цьому світу? Як
ми бачили, емоційно незрілі батьки, не замислюючись,
висміюють внутрішній світ, то які ж докази того, що цей світ і
наше внутрішнє «я» взагалі існують?
Реальність вашого внутрішнього світу: докази
Ми постійно визнаємо наявність внутрішнього світу,
покладаючись на нього в усіх аспектах життя. Ми не могли б
навіть говорити про нормальне функціонування людини, якби
внутрішнього світу не існувало. Ми просто не усвідомлюємо,
яка величезна частина нашого повсякденного життя залежить
від внутрішнього світу та активного переживання почуттів.
Внутрішній світ визначає найважливіші переконання й
рішення в житті: ким ви себе вважаєте, у що вірите, якого
майбутнього прагнете. Він впливає на те, якою людиною хочете
стати, чого вчите дітей і в чому бачите сенс життя. Важко
уявити щось більш практичне, ніж внутрішній світ: що може
бути корисніше, ніж чітке розуміння того, що вам необхідно, щоб
жити й процвітати? Він настільки ж реальний, як усе
матеріальне.
Коли ми говоримо про впевненість у собі, волю й самооцінку
людини, то поводимося так, ніби ці якості — щось реальне.
Безсумнівно, так і є. Те саме можна сказати про довіру, віру,
оптимізм і «шосте чуття». Ваш внутрішній світ допомагає
знаходити розв’язання проблем, переживати моменти осяяння і
бачити повну картину світу.
Яскравий приклад пошуку свого внутрішнього світу —
бажання здобути освіту. Прагнення чогось навчитися і стати
кращими виникає саме у внутрішньому світі, як і цікавість,
амбіції та здатність до самоаналізу. Ми ніколи не могли б
поставити мету або уявити її реалізацію, якби не було
внутрішнього знання, яке веде вперед. Якимось способом ми
можемо зазирнути всередину, скласти план дій і вибрати курс,
який допоможе досягти поставленої мети, попри зовнішній
тиск і спокуси. Внутрішня здатність оцінювати своє життя і
визначати, куди хочемо піти, — це сила, яка дає змогу
змінювати життя на краще.
Якби не існувало вашого справжнього «я» та внутрішнього
світу, ви не могли би бути незалежними і знаходити друзів. Ваш
внутрішній світ — джерело енергії, гумору, ентузіазму й
альтруїзму. Ваша здатність бути справедливими й вірними
походить зсередини, як і бажання підтримувати, керувати та
навчати. Прагнення любити інших людей і покращувати світ іде
зсередини. Сенс життя можна знайти лише в собі.
Внутрішній світ дає здатність відновлювати сили й
переживати складні часи на шляху до успіху. Здоровий глузд,
співчуття і вдячність — дари внутрішнього світу, як і вміння
адаптуватися та стійко переносити труднощі (Vaillant, 1993).
Внутрішні сили, які дають терпіння, мужність і наполегливість,
також дуже реальні, і вони щодня впливають на наші дії.
Якщо ви все ще сумніваєтеся, чи існують внутрішні якості
насправді, чи можна вважати їх реальними, спробуйте уявити
життя без них. Ви не зможете, бо вони не тільки реальні, а й такі
ж важливі для життя, як зовнішні події. Той факт, що емоційно
незрілі батьки знецінювали ваш внутрішній світ, не означає, що
він не відіграє вирішальної ролі в житті.
Що ж таке наше внутрішнє «я»?
Суть внутрішнього «я» важко передати словами, проте я не
зустрічала людини, яка б не зрозуміла, про що йдеться. Усі ми
відчуваємо своє внутрішнє ядро — унікальне й дещо
відсторонене від повсякденних турбот. Ми відчуваємо його
присутність. А тепер спробуймо дати визначення внутрішнього
«я» і подивімося на його складники.
Визначення внутрішнього «я»
Те, що я називаю внутрішнім «я», має безліч назв: душа, дух,
серце, особистість. Різні теоретики використовували різні
терміни, щоб позначити цю внутрішню життєдайну силу:
самість (Jung, 1959; Kohut, 1971), базовий стан (Fosha, 2000) чи
справжнє «я» (Schwartz, 1995).
Мені подобається термін «внутрішнє „я“», тому що він простий,
зрозумілий і його ні з чим не переплутаєш. Коли використовую
його, говорячи про самість, люди, здається, розуміють, що маю
на увазі. Внутрішнє «я» — це внутрішній свідок, ядро вашого
єства, яке приймає в себе все, що відбувається в житті, але
залишається незмінним. Внутрішнє «я» — це те, ким ви себе
відчуваєте на найглибшому рівні. Це ваша унікальна
індивідуальність, те, що ховається за образом, сімейною роллю
та соціальною маскою.
Хоча ви не можете побачити внутрішнє «я», виміряти його або
доторкнутися до нього, воно завжди підтримує вас. Якщо
контакт переривається, ви відчуваєте порожнечу. Це як
відданий і мудрий внутрішній друг, який завжди дбає про ваші
інтереси. Воно заповнює внутрішній світ та спілкується з вами
через переживання.
Що ви отримаєте, якщо спиратиметеся на внутрішнє
керування
Ваше внутрішнє «я» захищає та збагачує життя за допомогою
чотирьох керівних елементів.
• Емоції, які насторожують. Внутрішнє «я» використовує
найглибші почуття, а не лише поверхові реакції, щоб
підштовхнути до того, що вам підходить. Воно заряджає
енергією, коли стикаєтесь із чимось, що вам подобається, і
змушує боятися всього, що спричиняє нудьгу,
незадоволення або пригніченість. У ситуаціях, коли вам
загрожує небезпека або ви можете стати жертвою
експлуатації, внутрішнє «я» може попередити за допомогою
поганих передчуттів, страху або паніки.
• Упевненість у знанні. Внутрішнє «я» добре бачить суть
ситуації та наміри іншої людини. Іноді ви просто впевнені в
чомусь, знаєте це, бо чуєте свою інтуїцію. Саме про таке
 інтуїтивне знання йдеться, коли ви кажете: «Я все
зрозумів(ла)», або «Я нарешті усвідомив(ла)», або щось інше,
коли раптом бачите повну картину. Емоційно незрілі люди
можуть спробувати переконати вас, що таке усвідомлення —
повна нісенітниця, але внутрішнє «я» знає, що воно знає.
• Інсайти, які надихають. Вони не схожі на рутинну метушню
щоденних роздумів. Інсайти, отримані від внутрішнього «я»,
містять глибшу інформацію, яку ви навряд чи могли б
отримати в процесі послідовного обмірковування.
Проникливість внутрішнього «я» дає змогу ясно бачити
причини й суть питання. Інсайти допомагають розвʼязувати
складні проблеми, аналізувати причинно-наслідкові зв’язки
та пропонувати творчі ідеї. Натхненні думки часто
з’являються раптово, коли ви робите щось інше, наприклад
гуляєте, приймаєте душ або керуєте автівкою.
• Керування в небезпечних умовах. Хороші стосунки зі своїм
внутрішнім світом можуть допомогти вам вижити. Люди, які
змогли залишитися живими в екстремальних ситуаціях,
мали сильне внутрішнє «я», якому довіряли й на яке могли
покластися в обставинах, що загрожували життю (Bickel,
2000; Huntford, 1985; Simpson, 1988). Люди, які пережили
важкі життєві ситуації, вижили завдяки багатому
внутрішньому світу, використовуючи почуття гумору,
альтруїзм, уяву, розсудливість й оптимізм (Frankl, 1959;
Siebert, 1993; Vaillant, 1993). Як сказав Лоуренс Гонсалес
(2003): «Щоб вижити, вам потрібно знайти себе. Тоді не
матиме значення, де ви перебуваєте».
Вправа: пригадайте моменти, коли ви покладалися на
керування внутрішнього «я»
Опишіть у щоденнику ситуації, коли дотримувалися вказівок
внутрішнього «я». Підказки, де шукати такі спогади, ви
знайдете далі. Якщо не можете пригадати одразу, дайте собі
трохи часу. Більшість людей має такий досвід, потрібно
просто згадати цю мить.
 • Була така мить, коли ви прислухалися до своїх почуттів і
мали рацію, хоча інші не погоджувалися з вами.
• Була така мить, коли ви раптом зрозуміли, як вчинити
правильно, навіть якщо не могли пояснити, як саме
зрозуміли це.
• Була така мить, коли розуміння або рішення раптово
виникли в голові, хоча ви довго думали про це і не могли
нічого придумати.
• Була така мить, коли інтуїція захистила вас від небезпеки
або навіть допомогла вижити.
Ваші приклади можуть бути буденними чи драматичними, але
всі вони доводять, що всередині вас є щось, що
цілеспрямовано й розумно керує вашими діями.

Почніть будувати міцніші стосунки із собою

У попередньому розділі ми дізналися, що емоційно незрілі
люди знецінюють ваш внутрішній світ, ставлячись до нього так,
ніби це щось безглузде й несуттєве. Якщо ви повірите в цю
спотворену ідею, то втратите доступ до мудрості, яку дарує
внутрішнє «я» у формі почуттів, інтуїції та інсайтів. Нижче я
навела пʼять напрямів роботи — якщо ви докладете зусиль, то
зможете налагодити довірливі, шанобливі стосунки з
внутрішнім «я».
• Звертайте увагу на фізичні відчуття.
• Намагайтеся зрозуміти, що саме означають ваші почуття.
• Відмовляйтеся від самокритики й самоосуду.
• Визначайте свої потреби.
• Мрійте про життя, яким хочете жити, і про людей, з якими
хочете бути поруч.
1. Звертайте увагу на фізичні відчуття
Памʼятаєте історію Меллорі? Можливо, вас виховували так
само і ви звикли говорити собі: мої почуття безглузді, це просто
божевілля, я перебільшую, я маю реагувати інакше. Але фізичні
відчуття набагато впертіші за інтелектуальні. Саме підказки
тіла можуть дати величезну кількість цінної інформації про
ситуації та інших людей.
Один із найкращих способів зміцнити звʼязок з інтуїцією —
приділяти пильну увагу всім фізичним відчуттям. Ваше
внутрішнє «я» говорить за допомогою особливих відчуттів тіла,
а його єдина мета — щоб ви почувалися добре. Тіло постійно
оновлює інформацію про те, у якому ви зараз стані:
психологічні та фізичні потреби задоволені, проігноровані або
навіть заборонені, тобто ви в небезпеці.
Щоб побудувати кращі стосунки із собою, інколи доводиться
заново вчитися звертати увагу на фізичні відчуття. Багато
дорослих дітей емоційно незрілих батьків так занурені в думки,
що не відчувають сигналів тіла. Вони буквально не помічають
напруження, стресу, дискомфорту, навіть страху. Не можуть
уповні прожити й миті радості, бо втратили зв’язок із
почуттями. Оскільки емоційно незрілі батьки вороже
ставляться до внутрішнього світу, своєю поведінкою вони
говорять вам, що звертати увагу на фізичні відчуття — це
марнування часу. Але вони помиляються. Поговорімо про
сигнали тіла, які є чудовими орієнтирами.
Приємні відчуття
Коли рухаєтеся в правильному напрямку, можете відчувати
наповненість і тепло, ніби всередині вас розпускається квітка, а
з плечей спадає величезний тягар. Світ здається легшим,
яскравішим і вільним — і ви теж. Ви відчуваєте заряд енергії,
силу, здатність діяти — тіло готове до будь-якого навантаження.
Дослідниця в галузі психотерапії Діана Фоша (2000) визначила,
що, імовірно, саме тоді, коли ви глибоко переживаєте те, що вас
надихає, відбувається емоційне зцілення. Це змінює вас
назавжди.
Сигнали тіла як попередження
Внутрішнє «я» може попереджати вас про небезпеку за
допомогою фізичних відчуттів. Наприклад, коли скручує
шлунок, напружені шия, плечі, руки або болить спина, це може
говорити про те, що ви перевантажуєте себе або підкоряєтеся
волі інших. Поруч із людиною, яка порушує ваші кордони, ви
можете відчувати відразу, легкий озноб або мурашки. Утома,
роздратування, занепокоєння і навіть нудота — цими
способами внутрішнє «я» намагається попередити вас про
людей і ситуації, які висмоктують життєві сили.
Зміна рівня енергії
Внутрішнє «я» вміє ефективно корегувати вашу поведінку за
допомогою двох відчуттів: енергійності та виснаження. Коли ви
стикаєтеся з певними людьми, ситуаціями чи навіть ідеями,
рівень енергії то піднімається, то опускається. Піднімання рівня
енергії означає, що ви знайшли щось, що надихає. Коли ж
рівень енергії опускається, найімовірніше, ці ситуація або
людина вам не підходять.
Виняток із цього правила — тривога. Якщо ви виросли поруч з
емоційно незрілими батьками, у вас могла розвинутися звичка
тривожитися стосовно того, що для вас насправді добре.
Наприклад, якщо в дитинстві ваші почуття ігнорували та
зневажали, ви очікуєте такого ж ставлення від інших. На щастя,
ви можете зменшити таку соціальну тривожність, спілкуючись
із доброзичливими, привітними людьми в комфортних умовах.
Почуття пригніченості — це також зниження рівня енергії, що
має на меті показати: у поточних обставинах потреби вашого
істинного «я» не задоволені. Здавалося б, немає сенсу говорити
про це, адже все так очевидно! Але як часто ми відчуваємо
себе безсилими й далі робимо те, що забирає енергію, бо
віримо, що чинити так — правильно. Зазвичай у довгостроковій
перспективі це погано закінчується.
2. Намагайтеся зрозуміти, що саме означають ваші
почуття
Уявлення емоційно незрілих батьків про співчуття полягає в
тому, щоб сказати дитині, що немає причин почуватися погано.
Емоційно незрілі батьки настільки знецінюють почуття дитини,
що часто та вирішує впоратися самотужки. Наприклад, батьки
говорять наляканій дитині: «Тобі нема чого боятися», замість
того щоб дізнатися, що саме її лякає. Якщо ви хочете розірвати
звʼязок людини з її внутрішнім світом, просто скажіть: «Немає
причин відчувати те, що ти відчуваєш».
Коли батьки вчать вас нехтувати своїми почуттями, так вони
кажуть, що внутрішній світ не має значення. Це підриває ваші
стосунки із собою. Але знехтувані почуття не зникають, а
ховаються. Якщо довго пригнічувати почуття, вони зрештою
вийдуть на поверхню у вигляді депресії, тривоги або істерики.
Тому завжди варто шукати причину своїх переживань.
Повірте: причина є. Спробуйте згадати, що сталося перед тим,
як з’явилося якесь почуття. Коли ви ставитеся до своїх почуттів
так, ніби вони мають сенс, то показуєте внутрішньому «я», що
воно може говорити з вами і ви будете слухати.
3. Відмовляйся від самокритики й самоосуду
Дитинство з емоційно незрілими батьками може зробити вас
дуже самокритичними, адже такі батьки вважають, що критика
— найкращий спосіб виховати вас відповідальною людиною.
Зрештою ви відчуваєте, що ніколи не досягаєте гідних
результатів і постійно потребуєте вдосконалення. Звичка
оцінювати себе перестає бути конструктивною та стає
деструктивною.
Як і ваші батьки, ви можете думати, що критика зробить вас
кращими. Але самокритика не покращить вас — так само як
критикування дитини не зміцнить її самооцінку. Самокритика
неприйнятна у стосунках із собою. Таке ставлення до себе
прирікає на тривожне, залежне життя, у якому головною силою
є чиясь думка про вас.
Замість того щоб засуджувати себе, подумайте про те, що ви
хотіли б змінити, розробіть план дій і зверніться по допомогу.
Навіть каяття про вашу поведінку в минулому не повинно
перетворюватися на осуд. Якщо розумієте, що хотіли б зробити
щось у минулому інакше, ви вже вивчили свій урок і можете
пробачити собі.
 Вправа: викриваємо самокритику
Щоразу помічайте, коли думаєте про себе щось образливе чи
жорстоке. Як би ви почувалися, якби щось таке про вас
сказала інша людина? Зробіть паузу, щоб відчути емоції від
самокритики, а потім запишіть свої почуття. Помітивши
бажання покритикувати себе, спробуйте одразу змінити
тактику. Наприклад, фразу «Як можна зробити таку дурість!»
замініть на «Намагатимуся більше так не робити». Радійте,
спостерігаючи за тим, як вам вдається замінювати звичні
висловлювання на нові, позитивні.

4. Визначайте свої потреби

Якщо в дитинстві вас привчали ставити інших на перше місце,
ви могли втратити здатність розпізнавати навіть базові фізичні
потреби, такі як відпочинок, сон або відновлення сил. Те, що
вас привчили нехтувати собою ще в дитинстві, значить, що
тепер може знадобитися свідоме, цілеспрямоване зусилля, щоб
навчитися піклуватися про себе.
Емоційно незрілі батьки могли зруйнувати й вашу здатність
усвідомлювати свої соціальні потреби, оскільки такі люди іноді
емоційно ізолюють дітей заради власних цілей. Коли ви
почуєте підказки внутрішнього «я», то усвідомите, що вам
потрібно більше спілкування, групових заходів чи залучення до
суспільного життя, ніж вважали раніше. На щастя, коли
налагодите щирі стосунки із собою, ви почуватиметеся більш
упевнено й комфортно, вибираючи приємні ситуації соціальної
взаємодії.
5. Мрійте про життя, яким хочете жити, і про людей, з
якими хочете бути поруч
Емоційно незрілі люди часто скептично й цинічно ставляться
до того, що інші прагнуть жити усвідомленим і наповненим
життям. Оскільки вони повністю відокремлені від внутрішнього
світу, то не розуміють, як мрії можуть поліпшити життя. Однак,
щоб знайти те, заради чого ви хочете жити, мріяти просто
необхідно.
Внутрішнє «я» спонукає мріяти й уявляти себе в таких
обставинах, які вам найбільше підходять. Можливо, ви ще не
знаєте, яким життям хочете жити, і не знайшли людей, поруч із
якими вам затишно, але, занурившись у себе, відчуєте більше
енергії та надії. Мрії — це перший крок на шляху до змістовного
й наповненого життя.
Цінуйте внутрішні переживання і ставте турботу про
себе на перше місце
Дорослі діти емоційно незрілих батьків часто нехтують
самозахистом і піклуванням про себе, оскільки їм завжди
говорили, що хороша людина спершу думає про добробут
інших. Можливо, вам варто змінити ставлення до внутрішніх
переживань, щоб подбати про себе та захиститися. Нижче ми
розглянемо п’ять способів, які допоможуть поставити себе на
перше місце у власному житті.
1. Визначте свою цінність
Чи був у вашому житті такий момент, коли ви сіли, подумали й
ухвалили рішення про те, чи важливі ваші почуття? Більшість
цього не робила. Залежно від обставин люди можуть
почуватися чи не почуватися цінними, але вони не думають про
цінність внутрішніх переживань. Емоційно незрілі батьки не
заохочують такий самоаналіз, оскільки хочуть нав’язувати вам,
що цінне, а що — ні. Однак це важливе рішення необхідно
ухвалити, адже якщо ви не вважаєте внутрішні переживання
цінними, то яка у вас буде мотивація захищати себе або
звертати увагу на власні думки. Що більше ви цінуєте себе та
свій внутрішній світ, то краще й комфортніше життя дозволите
собі мати.
Вправа: чи цінуєте ви внутрішні переживання?
Щоб навчитися підтримувати з іншими взаємні стосунки, які
наповнюють вас енергією, спершу потрібно усвідомити
цінність свого внутрішнього світу. Якщо ви не вважаєте себе
 цікавою і важливою людиною, то навряд чи знайдете когось,
хто ставитиметься так до вас. Використовуйте подальші
твердження, щоб зрозуміти, чи цінуєте себе. Відповідайте
спонтанно, не роздумуючи. Використовуйте шкалу від 0 до 10
балів, де 0 означає «Я зовсім у це не вірю», а 10 — «Абсолютна
правда, я живу за цим принципом».
• Я вартий(а) того, щоб про мене піклувалися.
• Я вартий(а) того, щоб мене вислухали.
• Я вартий(а) того, щоб мене спробували зрозуміти.
• Я вартий(а) того, щоб ставити свої потреби на перше місце.
• Мої почуття мають значення в кожній взаємодії.
Проаналізувавши відповіді, ви побачите, у яких ситуаціях
приймаєте зневажливе ставлення з боку інших, оскільки й
самі ставитеся до себе зневажливо. Низький бал за відповідь
на будь-яке твердження вказує на те, що в цьому напрямі вам
потрібно виробити підтримувальне ставлення до себе. Якщо
ви помітили в собі схильність нехтувати внутрішнім світом у
будь-якій сфері життя, скористайтеся цією інформацією, щоб
повернутися до себе й побудувати лояльні стосунки з
внутрішнім світом.
2. Цінуйте свої почуття настільки, щоб захищати себе
Якщо ви коли-небудь піклувалися з любовʼю про людину,
особливо про дитину, то знаєте, що б відчували, якби побачили,
що до неї хтось погано ставиться. Чи можете відчути те саме,
якщо уявити, що ця людина — ви?
Багато людей не відчувають права захищати себе, натомість
варяться живцем у супі з образ. На жаль, образа — це пасивна
реакція, яка не допомагає ні захиститися, ні подбати про себе.
Інстинкти самозахисту можуть спочатку налякати вас, оскільки
проявляються сильними почуттями: обуренням, люттю та
навіть ненавистю. Але це лише емоційні сигнали того, що хтось
намагається взяти верх і контролювати вас. Ці почуття
говорять, що ваш внутрішній світ має значення і його потрібно
захищати.
3. Зробіть свій внутрішній світ важливим
Діти дізнаються про свою цінність через те, чи піклуються
батьки про їхній внутрішній світ. Ваше відчуття власної
значущості зростає від поваги й радості, з якою ви самі та інші
ставитеся до ваших переживань. Ось що потрібно сказати собі,
щоб створити підтримувальні стосунки із собою:
• Твої внутрішні переживання важливі. Стався з інтересом до
своїх почуттів, думок і мрій.
• Твій внутрішній світ вартий того, щоб його захищати. Будь
вірним(ою) тому, що відчуваєш, і захищай свої інтереси
щоразу, коли відчуваєш загрозу.
• Твої почуття та думки такі ж важливі, як почуття та думки
інших. Постав турботу про себе вище забаганок інших.
• У помилках немає нічого страшного. Не нападай на себе,
якщо припустився(лася) помилки, не сором себе.
• Твій внутрішній світ вартий того, щоб про нього подбати.
Прислухайся до думок і почуттів. Стався до себе серйозно.
• Ти гідний(а) того, щоб інші люди хотіли бути поруч із тобою.
Отримуй задоволення від власної компанії та роби те, що
приносить тобі радість.
Якщо вам потрібні додаткові докази того, як важливо мати
підтримувальні стосунки з внутрішнім світом, згадайте про
людей, які досягли значного успіху завдяки тому, що цінували
свої інтереси та приділяли увагу внутрішнім відчуттям. Ми
вітаємо таке ставлення до себе, якщо бачимо це в поведінці
акторів, нобелівських лауреатів, учених, всесвітньо відомих
музикантів і художників. Нікому не спадає на думку запитати,
чи справді всім цим людям варто приділяти стільки часу
своєму внутрішньому світу. Ми не сумніваємося в тому, що їм
необхідно берегти свої сили й час і не витрачати їх на
задоволення вимог інших. Ми маємо навчитися так само
ставитися до себе.
4. Поставте турботу про себе на перше місце: станьте
собі хорошими батьками
Надати пріоритет своїм потребам — чудовий спосіб відновити
занедбані стосунки з внутрішнім «я». Ви можете стати собі
дбайливими батьками й підтримувати себе на шляху до життя, у
якому можете досягти успіху та процвітання, а не просто
виживати. Можете цінувати й любити себе просто за те, що ви
є. Дбаючи про себе так, як це зробили б люблячі батько чи
мати, ви руйнуєте будь-які сумніви щодо своєї цінності.
Відданість собі дає вам безумовну підтримку та змогу
займатися саморозвитком — усе це мали б зробити віддані
батьки.
Коли ви візьмете на себе роль хороших батьків, то почнете
процес зцілення від травм, які дісталися від кількох поколінь і
зрештою призвели до низької самооцінки та емоційного
нехтування собою. Можливо, у своїй великій родині ви станете
першою людиною, яка зможе побачити, як змінюється життя,
якщо ставитися до свого внутрішнього світу з повагою.
Будьте собі добрими батьками й підтримуйте себе щоразу,
коли самотньо, коли бракує сил, коли переповнюють почуття
або виникає бажання критикувати себе. Замість того щоб
просто думати про самопідтримку, спробуйте записати ці думки
в щоденник. Диктуйте текст пошепки або промовляйте вголос.
Це дуже важливо — чути слова підтримки, сказані власним
голосом.
Вправа: втішаємо себе
Щоразу, коли відчуваєте пригніченість, страх або засмучення,
запишіть і вимовте вголос кожне занепокоєння і кожен страх,
незалежно від того, наскільки незначними вони здаються.
Розповідаючи про те, чого боїтеся, висловлюйте думки
найпростішими словами, як це зробила б дитина. Приділяйте
особливу увагу страхам про те, що ви можете здатися комусь
неповноцінними або поганими (Duvinsky, 2017). Просте
 визнання страхів і недоліків покаже, що не такі вони й
жахливі. Ви можете почуватися трохи ніяково, записуючи
деякі страхи, але нехай це вас не зупиняє. Це спрацює.
Коли запишете свої страхи, проявіть співчуття до переляканої
та приголомшеної внутрішньої дитини. Поговоріть із собою, як
це зробили б чуйні батьки, і запишіть те, що вони сказали б
вам. Спочатку нагадайте собі, що всі іноді відчувають себе
приголомшеними і це нормально. Поставтеся до своїх страхів
абсолютно серйозно і скажіть собі, що ви не самотні та
зможете отримати допомогу, коли вона знадобиться. Дати
внутрішній дитині таке заспокоєння — чудовий спосіб стати
більш сприйнятливими.
5. Відчуйте емоційне відродження від знайомства з
внутрішнім світом
На щастя, сьогодні суспільство набагато легше приймає все, що
пов’язане з розвитком внутрішнього світу, як-от медитація,
практика усвідомленості та ведення щоденника. Учені
з’ясували, що практики, які допомагають зміцнити зв’язок із
внутрішнім світом, позитивно впливають і на фізичне, і на
психологічне здоров’я. Діяльність, що допомагає зосередитися
на собі, може знизити рівень тривожності, принести спокій і
подарувати приємне усвідомлення того, що ви просто живі. Такі
практики допомагають захищатися від емоційного поглинання
незрілих людей і підтримують ідею шанобливого ставлення до
внутрішнього світу.
Практики усвідомленості. Ви можете практикувати
усвідомленість у повсякденному житті (Nhat Hanh, 2011). Усе,
що для цього потрібно, — бажання відчути себе тут і зараз та
зануритися у своє безпосереднє чуттєве сприйняття. Це
допоможе вам відчути життєву силу, яка криється в абсолютній
присутності й усвідомленості.
Ось вправа на усвідомленість, яку ви можете спробувати.
Протягом двох хвилин сприймайте свою руку так, ніби бачите її
вперше. Звертайте увагу на все: форму, запах, текстуру шкіри,
напрямок ліній, вигини, тіні та бліді ділянки. Знайдіть і
торкніться м’яких і твердих частин, відчуйте температуру.
Скільки кольорів ви зможете визначити? Просто продовжуйте
помічати нові особливості та відчувати їхню реальність, доки не
сплине час. Поміркуйте, як почуваєтеся після виконання
вправи.
Медитація. Допомагає відчути внутрішній світ, відновити сили
та розслабити розум (Kornfield, 2008). Учені довели, що
медитація позитивно впливає на фізичне, психічне й емоційне
здоров’я (Kabat-Zinn, 1990). Ви можете відвідувати заняття з
медитації або використовувати сайти чи застосунки для
медитації (наприклад, «Headspace» або «Insight Timer»).
Зазвичай практикувати медитацію означає мовчки сидіти із
заплющеними очима, намагаючись зняти напруження з усіх
частин тіла, не звертаючи уваги на те, що відволікає.
Зосередьтеся на диханні, нехай думки пропливають повз, не
чіпляйтеся за них. Медитація дає розуміння, що,
відокремившись від зовнішнього світу, ви потрапляєте у
внутрішнє царство життя — унікального, такого, що наповнює.
Медитація дає змогу переконатися в реальності внутрішнього
світу.
Щоденник. Записування думок, почуттів, спостережень і снів
наближає до внутрішніх переживань. Письменники, учені,
мандрівники й дослідники використовували щоденник для
того, щоб покращити своє сприйняття та вдосконалити розум.
Ви також можете звернутися до книжки Девіда Гордона
«Усвідомлені сновидіння» (Gordon D. «Mindful Dreaming», 2007),
щоб побачити, як сни здатні допомогти в саморозвитку.
Тепер, коли ви поставили щирі стосунки із собою на чільне
місце, розглянемо, як звільнити розум від шкідливих програм
та оновити уявлення про себе.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Щоб плекати добрі стосунки із собою, треба шанувати
внутрішній світ за все, чим він збагачує життя. Можливо, ви
нехтували внутрішніми переживаннями, щоб задовольнити
емоційно незрілих людей, але настав час визнати свій
внутрішній світ і поставитися до нього як до джерела керування
й турботи. Ви можете відновити втрачений зв’язок із собою,
коли почнете серйозно ставитися до внутрішніх підказок та
ухвалите рішення цінувати й захищати себе. Також ви можете
зміцнити зв’язок із внутрішнім світом, практикуючи
усвідомленість, медитацію або записуючи думки у щоденник.
Розділ 8

Мистецтво звільнення розуму

Звільняємо місце для власної думки

Якщо ви виросли з емоційно незрілими батьками, можливо,

вони змушували вас почуватися погано, коли ваші думки не
збігалися з їхніми. Згодом поруч із ними ви навчилися стежити
за своїми висловлюваннями й думками. Звичайно, зараз ви
можете не погоджуватися з деякими батьківськими
переконаннями, але, як і раніше, надто зважати на те, що вони
вважають за прийнятне, а що — ні. Але тепер ви можете
відокремити свої думки від впливу емоційно незрілих людей,
щоб повернути розуму змогу працювати над власними
інтересами та планами. Звільнення розуму — це процес, за
допомогою якого ви розділяєте думки, з’ясовуючи, які з них
ваші, а які нав’язані ззовні.
Коли розум належить вам, ви не боїтеся осуду інших і можете
мислити об’єктивно. Можете інтуїтивно відчути, має щось сенс
чи ні. Коли ви мислите ясно і спираєтеся на внутрішні
переживання, на вас не впливають почуття провини чи
спотворена логіка. Незалежний розум і емоційна самостійність
дають змогу думати вільно, навіть якщо емоційно незрілі люди
намагаються нав’язати вам свій погляд. Здатність ясно
мислити, водночас враховуючи почуття та внутрішні
переживання, і називається емоційним інтелектом (Goleman,
1995).
Сором і провина заважають мислити вільно
Свобода думати про що завгодно, не спираючись на інших,
надзвичайно важлива для ваших індивідуальності та
самостійності. Хоча емоційно незрілі люди намагаються
змусити вас почуватися винними, ваші думки не можуть нікому
зашкодити. Думка — це внутрішня подія, яка не впливає на
зовнішній світ. Думки мимовільні й виникають під впливом
наших інстинктів виживання, прагнення безпеки та
задоволення. Вони — сировина нашого розуму, а тому не
можуть бути добрими чи поганими. Однак емоційно незрілі
люди оцінюють ваші думки, щоб змусити дотримуватися їхніх
переконань.
Історія Джона
Мій клієнт Джон був цінним працівником, але поруч зі своєю
дівчиною йому було складно ясно мислити та ухвалювати
рішення. Одного разу хлопець зрозумів, чому постійно
стежить за своєю поведінкою поруч із нею. Він сказав: «У
дитинстві мені було не просто соромно за свої думки — я не
відчував, що вони належать мені. Здавалося, думати
небезпечно, бо батьки грали в жорстоку гру: запитували мою
думку про щось, а потім починали її оцінювати. Мої
переконання визнавали нормальними, тільки якщо вони
збігалися з батьківськими. Інакше висміювали їх, називаючи
неправильними, дивними чи помилковими. Я намагався не
ділитися думками з батьками, тому що вони одразу
перетворювалися на критиків, хитали головою та говорили:
„Так, ну і що ми думаємо стосовно цієї ідеї Джона?“. Загалом
було лише два варіанти: „Це правильно, ми схвалюємо“ або
„Твоя думка нічого не варта, ідіоте“».
Як показує приклад Джона, ви можете змусити себе почувати
провину й сором за думки, навіть якщо не зробили нічого
поганого. У дитинстві Джон іноді не погоджувався з матір’ю, і в
такому разі вона переставала з ним розмовляти. Йому
довелося заплатити дорогу ціну за можливість мати власну
думку. Ось що він сказав про це: «Я не існував для неї, поки не
переставав думати „неправильно“». Важко чітко визначити
власну позицію, якщо знаєте, що ваша думка може спричинити
шквал критики. Оскільки емоційно незрілим батькам хочеться
мати рацію в усьому, вони змушують почуватися відкинутими,
якщо ваша думка не збігається з їхньою.
 У дорослому віці звичка сліпо погоджуватися з чужою
думкою, замість того щоб довіряти власному розуму,
призводить до саморуйнування. Однак саме цього навчають
емоційно незрілі батьки — вони поводяться так, ніби ви
бунтівники чи егоїсти, якщо не радитеся з ними впродовж
усього мисленнєвого процесу.
Емоційно незрілі батьки вважають самостійне
мислення зрадою
Єдине, що хвилює емоційно незрілих батьків, — наскільки вони
почуваються важливими, поважними та владними. Що буде,
якщо у вас з’являться власні думки й погляди? Батьки
вважатимуть це зрадою. У чорно-білій картині світу емоційно
незрілих людей інакша думка означає, що ви їх не любите та не
поважаєте. Можливо, ви навіть звикли приховувати щирі думки
від гіперчутливих емоційно незрілих батьків. На жаль, ви могли
розвинути цю особливість і, як Джон, приховувати справжні
думки від себе, щоб не почуватися поганою людиною.
У дитинстві емоційно незрілі батьки привчають вас до того,
що певні ідеї заборонені, і це може змусити почуватися
винними за те, що ви все одно про них думаєте. Деякі клієнти
пригадують, як боляче й соромно було, коли батьки сварили їх:
«Навіть не думай про таке!» або «Як тобі це взагалі на думку
спало?!». Сенс цих слів у тому, що діти стануть порядними
людьми лише в тому разі, коли дивитимуться на світ очима
батьків. Щойно емоційно незрілі люди переконають вас у
необхідності обмежувати та ігнорувати власні думки, вони
візьмуть над вами верх.
Неправильно ставитися до своїх думок так, наче вони можуть
бути доказом любові й вірності. Ви не можете мислити ясно,
якщо, перш ніж зрозуміти власне ставлення, аналізуєте, чи не
засмутить когось ця думка. Ви вигадуєте собі якісь
раціоналізації, що відповідають вимогам емоційно незрілих
стосунків. У такому разі розум підпадає під емоційний контроль
незрілих людей і постійно відстежує «неправильні» думки, щоб
ви могли уникнути сорому та захистити емоційну безпеку іншої
людини за будь-яку ціну.
Історія Ешлі
Ешлі почувалася пригніченою та виснаженою. Робота
забирала багато сил, а мати похилого віку потребувала
постійної уваги, попри те що жила в будинку для літніх людей,
де за нею доглядали. Мати критикувала доньку, бо та не
телефонувала їй щодня і приїжджала не так часто, як хотілося
б. Ешлі злилася й ображалася, що мати навіть не намагалася
зрозуміти її, проте не встановлювала кордони в спілкуванні з
нею через почуття провини. Вона казала собі: «У неї немає
нікого, крім мене». Мати жила в закладі з хорошим
забезпеченням і мала активне соціальне життя, але Ешлі все
одно погоджувалась із думкою, що саме вона має
задовольняти примхи рідної людини. Мати поводилася як
дитина, що відштовхує чужих людей, які здатні допомогти, бо
хоче, щоб усе зробили мама з татом.
На щастя, Ешлі звільнила свій розум та усвідомила: по-перше,
вона не мати для своєї матері, по-друге, її мати не може
вказувати, хто саме задовольнятиме її потреби, і по-третє,
вона приділяла достатньо уваги добробуту матері й не могла
кидати все, коли тій заманеться, бо цілий день була на роботі.
Після того як думки прояснилися, Ешлі відчула величезне
полегшення. Коли вона перестала почуватися винною за
думки про власні потреби, почала менше ображатись і більше
цікавитися життям матері.
Емоційно незрілі батьки намагаються вказувати, що
думати
Замість того щоб поважати право на власну думку, емоційно
незрілі батьки вважають, що можуть диктувати вам
«правильні» думки. На діаграмі показано, як емоційно незрілі
люди намагаються проштовхнути свої погляди у ваш
ментальний простір, практично не залишаючи місця для ваших
переконань.
Ваш розум — це круг зліва. Круг справа — це думки й
переконання емоційно незрілих батьків
Уявіть, що закрита частина круга, що зліва, — це частина
вашого розуму, затьмарена впливом емоційно незрілих людей.
Ця частина мислення настільки підпорядкована йому, що ви
постійно хвилюєтеся, як емоційно незріла людина
сприйматиме кожну вашу дію. Очевидно, що емоційне
поглинання може спричинити проблеми в дорослому віці, як це
сталося з Джоном і Ешлі.
Під тиском емоційно незрілих людей вам може бути важко
думати самостійно, оскільки ви не можете використовувати
значну частину розуму, щоб вільно мислити (див. малюнок
нижче).

Частина вашого розуму, що може мислити без обмежень і

вільна від тиску емоційно незрілих людей
Зменшення ментального простору — велика проблема,
оскільки творчі думки можуть народитися лише у вільному
розумі, який не намагається контролювати сам себе. Коли
починаєте цензурувати думки, які можуть образити емоційно
незрілих людей, це негативно відбивається на вашій
креативності та здатності розвʼязувати проблеми. Якщо хочете
успішно знаходити вихід зі складних ситуацій, не обмежуйте
свої думки лише через те, що вони можуть засмутити
невпевнену в собі людину. Щойно захистите розум від впливу
емоційно незрілої людини, мислення знову стане цілісним і
незалежним, як показано на малюнку нижче, а ідеї зможуть
вільно циркулювати.

Вправа: як це — відчувати, що розум чимось

обмежений?
Подивіться на другий малюнок (півмісяць, який зображує ваш
розум), а потім напишіть у щоденнику, як би ви почувалися,
обмеживши себе таким маленьким ментальним простором.
Можливо, ви зможете пригадати випадки, коли емоційно
незрілі люди диктували, що саме ви маєте думати. Якщо так,
запишіть їх. Як ви тоді почувалися?
Чи стануть стосунки дійсно шанобливими залежить від того, чи
обидві людини вільні думати будь-що. Стосунки приносять
найбільше задоволення, коли ви можете думати своє і
використовувати весь потенціал розуму, не засуджуючи і не
намагаючись виправити одне одного. На малюнку нижче
бачите, як два рівнозначні розуми можуть взаємодіяти й
ділитися думками, не намагаючись владарювати.
Два розуми обмінюються думками, не намагаючись
владарювати один над одним
Дозволити собі прийняти всі думки — це величезний перший
крок на шляху до того, щоб бути собою. Здатність думати
вільно, спираючись лише на себе, — важлива ознака зростання.
Ви не маєте ділитися думками з емоційно незрілими людьми,
доки не почуватиметеся в цьому процесі комфортно. Пізніше ви
зможете розповісти їм про те, що думаєте, у спосіб, який
здається природним і відповідає вашій особистості. Поспішати
не треба. Спершу поверніть собі свободу мислити.
Ви не маєте думати лише про хороше
Замість того щоб навчати думати, емоційно незрілі батьки
вчать оцінювати свої думки. Такі батьки завжди перетворюють
процес мислення на моральну дилему. Якщо вони відчують
загрозу, то критикуватимуть відкриті й чесні думки дітей.
Своєю поведінкою вони показують, що ви їх образили,
зачепили чи шокували, стверджуючи в такий спосіб, що ви
можете вважати себе хорошою людиною лише тоді, коли
думаєте про хороше.
Важливо усвідомити: ви не повинні думати лише про хороше.
Слава богу, поліції думок не існує і ви маєте право думати все,
що захочете. Думки — величезна частина вашої
індивідуальності та необхідні для того, щоб розв’язувати
проблеми за допомогою творчого мислення.
Історія Шелбі
Моя клієнтка Шелбі зазвичай почувала провину за те, що
думала щось «недобре» про батьків. Однак, щоб прояснити
 свої думки про них, вона написала їм лист (але не надіслала).
У ньому йшлося про те, чому вона так рідко спілкується з
ними.
Дорогі мамо й тату!
Вас, напевно, дивує, що я віддалилася від вас, але ми не
можемо мати взаємні стосунки, коли не рівні в них. Ви завжди
мене критикували й засуджували. Коли ви мене ростили, я
отримала багато психологічних травм. Ви мені не
подобаєтесь. Ви ставитеся до мене ніби до дурепи, але
насправді ви іноді поводитеся настільки бридко, що я просто
не можу зосередитись у вашій присутності. Поруч із вами я не
почуваюся безпечно. Якщо я дозволю вам повернути себе у
ваші сіті, то почну ставитися гірше і до себе, і до вас. Ви
постійно кажете, що я не дуже хороша і все роблю
неправильно.
Тому я маю повне право віддалитися — адже зі мною погано
поводяться. Я маю право не спілкуватися з вами та знайти
людей, поруч із якими мені добре. У вас не було причин
змушувати мене почуватися так погано, просто щоб вам було
краще.
Записавши справжні думки, Шелбі відчула полегшення. Ви
також можете спробувати виконати цю вправу й записати
свої думки, намагаючись витримати тривогу, якщо цей процес
її спричинить. Це чудовий спосіб попрактикуватися приймати
власні думки. Ви не зобов’язані про це комусь розповідати.
А що як вони дізнаються, про що я думаю?
Діти не розуміють, що мають право на особистий ментальний
простір. Вони вірять, що інші можуть прочитати їхні думки та
дізнатися про всі секрети. Коли батьки кажуть: «Я знаю, про що
ти думаєш» чи «Я завжди все бачу», діти сприймають це
буквально. Навіть деякі дорослі досі відчувають ірраціональний
страх, що в якийсь спосіб людина може зрозуміти, коли думаєш
про неї погано. Але інші не зможуть прочитати ваші думки,
якщо ви не покажете їх поведінкою чи виразом обличчя.
Шахраї це добре знають.
Діти бояться не тільки того, що дорослі дізнаються про їхні
думки та покарають, а й того, що можуть образити батьків. Такі
діти чітко усвідомлюють, наскільки батьки емоційно вразливі, і
їм боляче навіть уявити, як ті страждатимуть, якщо дізнаються,
про що вони думають.
Є простий спосіб позбутися страху, що хтось дізнається про
ваші думки: думайте про що завгодно поруч з емоційно
незрілою людиною. Ця вправа може здатися дивною, але вона
здатна радикально збільшити відчуття ментальної свободи.
Наприклад, слухаючи емоційно незрілу людину, дозвольте собі
думати щось на кшталт: «Боже, яка нісенітниця», «Ти так до
мене ставишся, ніби я нічого не розумію» або «Мені
необов’язково в це вірити». Думаючи про своє, ви захищаєтеся
від їхнього ментального панування. Спробуйте отримати
задоволення від процесу: думайте що завгодно, ніхто ніколи
про це не дізнається.
Чи заважає вільно мислити ідея про магічну силу думок?
У мене було багато клієнтів, які не наважувалися думати чесно,
бо вірили, що думки можуть завдати шкоди іншим. Цей страх
родом із дитинства, коли ми вірили, що думки впливають на
реальність. Дітям можуть знадобитися роки дорослішання для
усвідомлення, що думки нікому не зашкодять. Навіть у
дорослому віці людям доводиться стукати по дереву, щоб не
сталося нічого поганого через те, що вони висловили певну
думку.
Якщо ви досі таємно боїтеся руйнівної сили думок, нагадайте
собі, що багато людей, які перебувають у справді
екстремальних ситуаціях (набагато гірших за вашу), безсилі
здійснити свої найпалкіші бажання. Ви не можете змінити
життя лише за допомогою думок, а інші люди не можуть знати,
про що ви думаєте. Якщо вам так іноді здається, це просто збіг.
Свобода думки — основа психологічного здоров’я та
незалежності. Якими б «поганими» не здавалися вам деякі
думки, це природні й безневинні явища, які живуть власним
життям. Здоровий людський розум не може обмежити
здатність мислити, тому мудрі люди дозволяють своїм думкам
приходити та йти, не приділяючи їм багато уваги. Іноді процес
мислення допомагає випустити пару — це нікому не шкодить, та
й усе одно його неможливо контролювати. Ми можемо робити
свідомий вибір щодо своїх дій, але ніхто з нас не в змозі
вибирати, яка думка спливе наступною.
Думки не роблять вас поганими
На жаль, дехто каже, що погані думки — те саме, що й погані дії.
Вважаю, це неправильне тлумачення морального уроку,
вирване з контексту. Наприклад, ідея, що думати про щось
означає робити це, не стверджує, що фантазії прирівнюються
до реальної поведінки. Це рекомендація двічі подумати, перш
ніж лицемірно вважати себе кращими за інших і засуджувати їх.
Ми не можемо вдавати, що ніколи не думали про те, про що
насправді думають усі люди. Ми не контролюємо своїх думок.
Важливо, що ви робите після того, як про щось подумали.
Відокремте власні думки від безладу, що отримали у
спадок
Якщо в дитинстві ви відчували тиск і були змушені думати як
батьки, тепер доведеться провести в розумі ревізію та відсіяти
зайве, щоб дізнатися, які думки насправді ваші. Які цінності
походять від власної совісті, а які вам бездумно передали? Які
думки — золото, а які — сміття?
Процес ментального прибирання дуже простий: не довіряйте
жодній думці, яка спричиняє відчуття безсилля й апатії. Багато
хто вважає, що самокритика — голос совісті, але це не так.
Справжня совість спрямовує вас, а не робить гучні заяви про те,
хороша ви людина чи погана. Здорове сумління підтримує
духовний розвиток, спонукаючи вас виправлятися або
перепрошувати. Жорстоке самоосудження і самозвинувачення
— жалюгідна пародія на внутрішнє керування, що повторює
закостеніле мислення емоційно незрілих людей із вашого
дитинства. Справжня роль сумління — бути провідником, а не
ворогом.
Наші справжні думки ясні, чіткі, бо ґрунтуються на фактах.
Вони роблять те, що мають робити думки: допомагають
розвʼязувати проблеми, ставитися до життя творчо, захищати
себе й задовольняти потреби.
Успадковані моделі мислення геть інші — ми відчуваємо, як
вони тиснуть на нас. Токсичне почуття провини вказує на те, що
вони коріняться в емоційному тиску, якого ми зазнали в
дитинстві. Ваш природний розум не прагне ідеальності, не
сварить за помилки. Він не боїться сперечатися з владними
особистостями, не хоче покори за будь-яку ціну. Тиск, нападки
на себе, почуття провини — це психічна спадщина, що
залишилась із часів, коли владні емоційно незрілі люди
пригнічували вас.
Ось що моя клієнтка Жасмін сказала про різницю між її
справжніми думками й інтерналізованою критикою емоційно
незрілих батьків: «Останнім часом я чую критичний голос і
розумію, що він не мій. Раніше думала, що мій, але зараз можу
відокремити себе від нього та вибрати інші слова. Тепер, коли
чую негативні думки про себе, я розумію, що це — не моє!».
Коли ви думаєте «я маю» або «мені треба», зупиніться й
пригадайте, чого хочете
Щоразу, коли думаєте, що повинні щось зробити або маєте
поводитися інакше, зупиніться та запитайте себе, де навчилися
цих суворих правил. А потім замисліться, чи ваша це потреба.
Саме це зробила Ешлі, про яку я розповідала раніше. Вона
зрозуміла, що її почуття обов’язку ґрунтується на переконанні,
що вимоги матері важливіші за власну втому. Вона
успадкувала переконання, що хороші діти завжди ставлять
батьків на перше місце. Ешлі стала почуватися набагато краще,
коли раціонально обміркувала свої обмеження та зрозуміла, що
не хоче бути зобов’язаною задовольняти примхи матері.
Емоційно незрілі люди говорять, що ви «повинні» ставити їх на
перше місце. Це мало б сенс, якби вони справді були
найважливішими людьми у світі, але оскільки це не так,
спробуйте поставити собі додаткові запитання на кшталт:
«Чому я відчуваю провину і критикую себе, якщо не
виправдовую їхніх сподівань?» або «Чи мають вони право
очікувати, що я поводитимуся певним чином, чи розумно це з
їхнього боку?». Такі запитання допоможуть вам розібратися в
ментальному безладі й поглянути на ситуацію реалістично. Ви
— доросла людина, ваше завдання — дбати про своє емоційне
здоров’я, а не намагатися заслужити схвалення людей, які
бездумно вимагають більше, ніж ви можете дати.
Емоційне поглинання, яке ви пережили в дитинстві,
може спричинити депресивне мислення
Якщо в дитинстві вас змушували почувати провину й сором, це
могло призвести до депресивного мислення та небажання
керувати своїм життям. Однак вам до снаги позбутися цих
знесилювальних станів, усвідомивши, що вони — відлуння
емоційного тиску з боку незрілих батьків. Коли побачите, чим є
депресивні думки та звідки вони взялися, то зможете замінити
їх реалістичними переконаннями, спрямованими на те, щоб
підтримати й надати сил.
У своїй книжці «Почувайся добре. Нова терапія настрою»
психіатр Девід Бернс (2020) аналізує мислення людей, які
страждають на депресію, і розповідає, як самостійно
користуватися прийомами когнітивної терапії, щоб змінити
депресивні думки. Хоч би яким було джерело депресії, —
фізичним чи психологічним, — депресивні думки сповнені
насильства над собою, ніби у вас немає іншого вибору, окрім як
прийняти життя, яке вам не подобається. Уми багатьох людей
засмічені цими драматичними думками на кшталт «усе або
нічого», які навʼязали емоційно незрілі батьки.
Бернс рекомендує позбутися депресивних думок, свідомо
замінюючи їх наполегливими, логічними й адаптивними. Суть у
тому, щоб навчити розум миттєво протидіяти драматичним
безнадійним думкам, замінюючи їх на адекватні та розвивальні
— цей процес схожий на допит адвоката, а не прокурора (Бернс,
2020).
 Когнітивна самотерапія Бернса ефективна, оскільки
допомагає розпізнати помилкове, нереалістичне джерело
вашого мислення і пропонує активно й наполегливо його
змінювати. Замість того щоб ставитися до своїх
демотиваційних думок як до фактів, ви можете маркувати їх як
негативне мислення та відмовитися сприймати світ крізь них —
спотворено. Ви можете змінити безнадійні, критичні й гнітючі
думки на реалістичні, обнадійливі.
Наприклад, якщо чуєте демотиваційну, категоричну думку на
кшталт «Я ніколи не зможу це зробити», зупиніться й подумайте
щось реалістичне, як-от: «Якщо я й далі робитиму маленькі
кроки в цьому напрямку, зрештою зроблю це». Якщо думаєте:
«Усе пропало. Я ніколи не можу зробити правильно», зупиніться
та запитайте себе, чи це правда (навряд чи), а потім подумайте
щось, що підтримає вас, наприклад: «Я припустився(лася)
помилки, тому що мені вистачило сміливості спробувати щось
нове. Тепер я можу її виправити й діяти інакше». Якщо сталося
щось неприємне, замість того щоб думати, що це кінець світу і
ви цього не переживете, скажіть: «Це не катастрофа, але,
звичайно, величезний шок для мене. Я знайду спосіб поволі
впоратися».
Тривога і занепокоєння — ментальне сміття
Ментальне сміття — це думки, які насправді не характерні вам.
Вони спричиняють почуття сорому, страху, нав’язливе
занепокоєння, безнадію, безпорадність, песимізм та
самокритику. Я називаю чужі думки сміттям, тому що спочатку
вони не були частиною вас і не мають нічого спільного з
природним функціонуванням вашого розуму. Вони
спотворюють мислення і чинять безлад. Ставтеся до цих думок
як до сміття, що залишилося від емоційного тиску незрілих
батьків, які сприяли виникненню демотиваційних думок, тому
що в такий спосіб дитину легше контролювати.
Важливо розрізнити, де ваші думки, а де — сімейна спадщина.
Деякі з найтривожніших думок можуть виявитися страхами, що
передаються з покоління в покоління. Можливо, колись вони
захищали вашого далекого предка від ворожого довкілля.
Сприймайте ці деморалізаційні та гнітючі думки як старі, хиткі
меблі, що передавалися в родині поколіннями. Можливо, саме
ви маєте стати першою людиною, яка відмовиться від цього
непотребу.
Нав’язлива тривога — це ще один тип думок дорослої дитини
емоційно незрілих батьків. Тривога з’являється тому, що дітям
доводилося пильно стежити за настроєм своїх батьків. Коли
емоційна безпека під загрозою через запальність батьків, ви
починаєте перейматися наслідками одразу, коли хтось
засмучується. Ви зациклюєтеся на тому, що маєте зробити, щоб
виправити ситуацію.
На жаль, коли ви тривожитеся про настрій інших, це заважає
зосередитися на власних почуттях і думках. Було б набагато
продуктивніше відмовитися від переживань і подумати про те,
що відчуваєте, спілкуючись із цими людьми. Ви можете
запитати себе: як мені хотілося б, щоб вони ставилися до мене?
Як це впливає на мене? Чи дійсно я заслуговую, щоб зі мною
так поводилися? Ці запитання допоможуть думати вільно й
почуватися такими ж важливими, як вони.
Щоразу, коли переживаєте, що близька людина вами
незадоволена, подивіться на ситуацію зі свого боку та
напишіть, як таке ставлення на вас впливає. Прийміть свою
сторону й висловіть думку про ситуацію замість того, щоб
сприймати критику за чисту монету. Подумавши спершу про
себе, ви зрозумієте, що саме хочете отримати від цієї ситуації,
та уявите бажаний результат. Якщо ви активно й
цілеспрямовано скористаєтеся своїм розумом, це дасть змогу
рухатися до власного щастя, а не витрачати час на те, щоб
марно намагатися задовольнити емоційно незрілу людину.
Внутрішній діалог — це шлях до ясного розуму
Подумки розмовляти із собою — це основний спосіб змінити
настрій і мислення. Ви можете використовувати внутрішній
діалог, щоб уточнити бажання, впоратися з розчаруванням чи
визначити свої цілі. Переконайтеся, що ваші слова
допомагають зосередитись на тому, чого вам хочеться і що
справді важливо.
Конструктивний внутрішній діалог допомагає позбутися
емоційного контролю. Ваш внутрішній голос, наче якісний
навігатор, вкаже прямий шлях. Розмова із собою допомагає
прояснити наміри й поставити бажані цілі. Якщо незрілі люди
поглинули вас емоційно, поставили свої інтереси вище за ваші,
ви можете звільнитися від їхнього впливу, проговоривши із
собою нові стратегії поведінки та реакції.
Внутрішній діалог не дає втратити зв’язок із собою
Внутрішній діалог допомагає залишатися на звʼязку із собою,
коли емоційно незріла людина намагається взяти верх у
спілкуванні. Скажімо, ви приїхали відвідати батьків і вони
негативно реагують на якусь вашу дію. Це може спричинити
дитячу реакцію — через їхню критику ви відчуєте безпорадність,
припините активно діяти й захищати себе. Але якщо ви готові
до їхнього цілком передбачуваного бажання владарювати, то
можете залишатися поруч, спілкуватися віч-на-віч і все одно
думати своє. Вас не здивує їхня поведінка, ви не
відмовлятиметеся від права дорослої людини на власну думку
й не дозволите їм верховодити. Ви залишитеся на звʼязку із
собою та спостерігатимете за тим, що відбувається.
Якщо хтось засуджує вас, поговоріть із собою та нагадайте,
що маєте право на власні думки й бажання. Якщо хтось
звинувачує або критикує, подумайте про безперечну цінність
своєї особистості. Ви зможете твердо стояти на власних
переконаннях, хоч би що вам не сказали, і плекати впевненість,
що чужа критика не має вплинути на вашу самооцінку.
Внутрішній діалог — це міст, яким ви можете пройти до
відновлення довірливих стосунків із собою.
Внутрішній діалог захищає від промивання мізків
Емоційно незрілі батьки вірять, що мають право навʼязувати
свою думку. Спочатку вони відключають вашу здатність
мислити раціонально, змушуючи відчути роздратування та
бажання захищатися. У таких обставинах ви стаєте більш
вразливими й, зрештою, погоджуєтеся думати так, як вам
кажуть думати.
Щоб протистояти ментальному та емоційному владарюванню
емоційно незрілої людини, нагадайте собі, що ваш аналітичний
розум має бути напоготові. Боріться з бажанням відключитися
від реальності, коли емоційно незріла людина незадоволена
вами. Натомість подумки описуйте її поведінку, наче ви
антрополог, який веде нотатки. Аналітичний внутрішній діалог
допоможе вам зберегти контакт з об’єктивною, дорослою
частиною мозку, яка може відстежити їхні спроби
контролювати вас.
Якщо ви подумки детально описуватимете поведінку
емоційно незрілої людини, то зможете протидіяти спробам
емоційного поглинання. Здатність бути вірними собі та мислити
аналітично — саме ці навички використовують
військовополонені й жертви тоталітарних режимів, щоб
зберегти особистісну цілісність і переконання протягом довгих
років насильства чи ув’язнення.
Три ситуації для практики внутрішнього діалогу
Внутрішній діалог дає емоційну опору, але спочатку може бути
важко вигадувати підтримувальні репліки. Нижче я запропоную
кілька прикладів того, що казати собі, коли ви відчуваєте
примус і тиск від очікувань емоційно незрілою людини.
Коли відчуваєте, що хтось вас звинувачує в тому, що ви робите
недостатньо, скажіть собі:
• Я не зробив(ла) нічого поганого. Я можу послухати, що він
мені скаже, але не маю визнавати провину.
• Я не поганий(а), річ не в мені.
• Я не винен(на) в тому, що він розчарований. Його очікування
були надто високими.
• Це минеться, навіть якщо зараз він поводиться так, ніби це
катастрофа.
 • Він очікує більше, ніж я можу дати. Я ніколи не зможу
зробити те, чого він потребує, та й не хочу. Це стало б для
мене величезним стресом і забрало б сили.
2. Коли хтось втрачає емоційний контроль, скажіть собі:
• Це не моя провина, що він не справляється зі своїми
емоціями.
• Він засмучений, але я це витримаю.Життя продовжується.
• Він поводиться так, ніби його гнів праведний, ніби він
Господь Бог. Але це не означає, що він має рацію в цій
ситуації.
• Якщо хтось засмучений, це не означає, що я маю дозволити
йому керувати мною.
• Те, що він каже, — перебільшення.
• Він намагається переконати мене: те, що сталося, — кінець
світу. Насправді це не так.
3. Коли хтось намагається верховодити у стосунках і
контролювати ваші думки, нагадайте собі:
• Мої потреби такі ж важливі, як і його. Ми дорослі люди й
маємо рівні права.
• Моє життя не належить йому. Я маю право не
погоджуватися.
• Я залишуся вірним(ою) собі, він не має підстав вимагати
моєї виключної уваги.
• Моя цінність не визначається тим, як він до мене ставиться.
• Це просто його переконання, насправді я йому не належу.
Такий внутрішній діалог під час спілкування з емоційно
незрілою людиною дасть вам змогу зберігати міцний звʼязок із
собою. Реалістичний внутрішній діалог допомагає ширше
подивитися на ситуацію та нагадує, що ваш внутрішній світ і
потреби такі ж важливі, як внутрішній світ і потреби емоційно
незрілої людини.
Чим ви наповните свій розум після того, як звільните
його?
Уявіть, що ваш розум — це коробка для думок, але вільного
місця там не так багато. Якщо вам притаманний один тип
думок, думкам іншого типу залишиться менше місця. Загалом
ваша мета — зосереджуватися на кожному приємному
враженні, щоб негативним моделям мислення просто не стало
місця.
Якщо ви свідомо приділяєте час роздумам про задоволення,
насолоду та можливості, то змінюєте співвідношення
підтримувальних і токсичних думок. Коли зосереджуєтеся на
позитивному досвіді, надаєте йому особливого значення, то
менше піддаєтеся впливу емоційно незрілих людей, які
намагаються контролювати ваш розум за допомогою страху,
провини й сорому. Рік Генсон, нейропсихолог та автор книжки
«Незламність. Як закласти міцний фундамент спокою, сили та
щастя» (2019), пояснює переваги, які дає посилення приємних,
сповнених вдячністю думок. Рік вважає, що людина, яка у стані
стресу може свідомо перемкнутися — лише на кілька секунд —
на позитивні думки, здатна перепрограмувати моделі мислення
свого мозку.
Як пояснює Генсон, що більше ви насолоджуєтеся приємними
враженнями, то більше тренуєте мозок, допомагаючи йому
опанувати навички позитивного мислення. Тепер ваш день і
ваше ставлення до себе не залежать від когось іншого. Свідомо
зосереджуючись на тому, що вам подобається, зокрема в собі,
ви можете навмисно змінювати настрій.
Діана Фоша (2000) довела, що цілющі емоційні трансформації
з більшою імовірністю можуть статися в ті моменти, коли ми
перебуваємо в піднесеному настрої, а не коли фокусуємося на
негативних самокритичних переживаннях. Прагнення отримати
позитивний розвивальний досвід і в такий спосіб пізнати себе
не вказує на те, що ми ухиляємося від реальності. Навпаки,
саме позитивний досвід потрібен, щоб змінюватися на краще.
Розширюючи та поглиблюючи миті щастя, ви зміцнюєте
індивідуальність і самостійність. Коли ви свідомо пригадуєте
приємні події, то поліпшуєте настрій і самооцінку. Дбайливо
збережені щасливі спогади та схвалення своїх дій допомагають
розвинути відчуття впевненості у власних силах. Зрештою ви
вчитеся сприймати себе як активну, самостійну особистість, що
робить вас менш сприйнятливими до емоційного тиску,
поглинення та спотвореного сприйняття емоційно незрілих
людей.
Важливо не просто думати про щось хороше, а й плекати щирі,
вільні почуття, за які ви не почуваєте провини. Щойно
зрозумієте, що можете змінити внутрішній стан,
зосереджуючись на тому, від чого вам стає краще, припините
почуватися залежними від стосунків, що не приносять
задоволення. Ви зможете самостійно підтримувати впевненість
у собі та емоційну незалежність, наближаючись до власного
щастя.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Емоційні вимоги незрілих людей можуть змусити почуватися
винними та соромитися того, що ви маєте власні думки. Це
паралізує здатність думати самостійно. Ви відновите
ментальну свободу, коли звільните розум від безладу думок,
накопичених внаслідок емоційних поглинань із боку батьків.
Думки «повинен (повинна)» треба поставити під сумнів, щоб
уникнути депресивних відчуттів і виплекати власний погляд.
Визнання, що ментальний простір належить лише вам, а думки
самі собою не можуть нікому зашкодити, зміцнює віру в те, що
ви можете мислити вільно. Внутрішній діалог допомагає
підтримувати зв’язок із собою та уникати емоційних поглинань.
Коли ви зосередитеся на спогадах, які посилюють відчуття
щастя та свідчать про вашу значущість, то відчуєте
задоволення — ви повернули собі контроль над розумом.
Розділ 9

Нове уявлення про себе

Як виправити спотворення й розвинути впевненість у

собі

Самооцінка — основа не тільки впевненості в собі, а і мрій про

те, ким ви хочете стати. Уявлення про себе формувалося під
впливом того, як до вас ставилися в дитинстві. Тоді у вас був
лише один спосіб дізнатися про себе — подивитися на себе
очима дорослих. Але емоційно незрілі батьки не можуть дати
дітям реалістичне уявлення про себе, оскільки часто не
помічають їхніх унікальних якостей, здібностей та інтересів.
Емоційно незрілі батьки впевнені, що знають, якою людиною
ви маєте стати. Поряд із ними важко дослідити себе й
усвідомити свої сильні сторони. Натомість ви могли навчитися
оцінювати себе лише за тим, наскільки виправдали їхні
сподівання. На жаль, емоційно незрілі батьки часто підривають
упевненість дитини в собі критикою, тому та почувається менш
значущою. Вкрай важливо виправити ці помилкові уявлення
про себе, щоб навчитися жити відповідно до своїх схильностей,
займатися особистим розвитком і поглиблювати звʼязок із
собою та іншими.
Емоційно незрілі батьки не поважають індивідуальність інших,
тому не допоможуть вам пізнати себе краще. Вони швидко
знаходять подібності та вважають різних людей схожими одне
на одного більше, ніж є насправді. Вони ігнорують індивідуальні
особливості й часто кажуть щось на кшталт: «Ти — копія
батька!» або «Ти нашої породи». Вони думають, що знають вас,
бо ви нагадуєте їм когось. Зрештою вони дають вам якесь
шаблонне самоуявлення, яке насправді не має з вами нічого
спільного. Емоційно незрілі батьки вказували, ким бути, але не
допомагали зрозуміти, ким ви є.
 Але тепер ви доросла людина й можете розширити уявлення
про себе, включивши в нього весь свій потенціал і характерні
риси, навіть якщо емоційно незрілі люди, як і раніше,
намагаються втиснути вас у рамки спрощеної або дитячої
ідентичності. Не живіть із почуттям, що чогось не заслуговуєте.
На щастя, ваше уявлення про себе більше не залежить від
думки батьків. Тепер ви можете дізнатися, ким ви є і ким
хочете стати. Ви можете оновити уявлення про себе, щоб воно
відповідало тому, хто ви насправді.
Але для початку поговорімо про емоційний клімат вашого
дитинства, бо він суттєво впливає на уявлення про себе. Це
обговорення покаже, ким ви бачите себе зараз, і допоможе
звільнитися від застарілої ідентичності, що заснована на тому,
як до вас ставилися в дитинстві.
Вправа: досліджуємо дитяче уявлення про себе
Не поспішайте, добре подумайте й запишіть у щоденник
відповіді на запитання.
Яким було ваше уявлення про себе в дитинстві?
• Якими ви бачили себе в компанії інших дітей?
• Чи допомогли батьки визначити й розвинути ваші потенційні
сильні сторони?
• Чи було у вас чітке уявлення про себе як про особистість, чи
ви були просто ще одним членом сім’ї?
• Чи пропонували вам батьки подумати про майбутнє та
уявити щасливе доросле життя?
• Чи запитували про те, як ви хочете вплинути на світ?
• Чи ставилися до вас так, ніби ви обов’язково станете
успішною і люблячою людиною?
А тепер перечитайте свої відповіді та поміркуйте про те, що
написали. Що ви відчуваєте? Як, на вашу думку, дитинство
могло вплинути на ваше уявлення про себе в дорослому
 житті?
Хороша новина полягає в тому, що тепер у вас є можливість
протидіяти негативному впливу минулого на сприйняття себе.
Якщо емоційно незрілі батьки не допомогли вам
познайомитися із собою в дитинстві, зараз ви можете зробити
це самостійно.
Завжди захищайте свою дорослу самооцінку
Як ми бачили, емоційно незрілі батьки заохочують у дітях
якості, які слугують потребам батьків. Тому в дитинстві ви
могли чути про себе щось, що просто не відповідає дійсності.
Однак тепер ви доросла людина й можете свідомо створити
більш точне та сприятливе уявлення про себе.
Це дуже важливо, тому що самосприйняття впливає на всі
сфери життя. Чи дозволили ви собі стати по-справжньому
дорослими? Якщо не вважаєте себе гідною людиною, то не
зможете взяти відповідальність, коли буде потрібно. Якщо не
вважаєте себе цікавою людиною, то як розповідатимете про
себе або підтримуватимете близькі, взаємні стосунки з іншими?
Якщо не здатні захистити себе, то як можете почуватися в
безпеці поруч із кимось?
Подивимося, як виправити спотворення уявлень про себе,
спричинені емоційно незрілими батьками.
Усвідомте, що тепер ви дорослі й маєте владу
Багато емоційно незрілих батьків ніколи не сприймають своїх
дітей як дорослих людей. Вони підривають почуття гідності
своїх дітей, змушуючи їх почуватися дурними чи надто
самовпевненими, коли ті намагаються сприймати себе
серйозно. Зрештою ці дорослі діти почувають сором’язливість,
коли потрібно заявити про свої повноваження й незалежність.
Без благословення батьків на доросле і рівноправне життя цим
дітям важко взяти на себе відповідальність за власну долю.
Історія Джонелль
Джонелль обіймала керівну посаду, любила свою роботу та
 добре з нею справлялася. Однак помічник Тодд заважав їй
працювати продуктивно: постійно про щось перепитував і
розмовляв про особисте за будь-якої нагоди.
Очевидно, потрібно було встановити кордони, проте
Джонелль жаліла Тодда й намагалася слухати, коли тому
хотілося поговорити. Насправді вона навіть погіршувала
ситуацію тим, що часто цікавилася, як його справи.
Здавалося, Джонелль не могла стриматися, хоча вже думала
знайти іншого помічника.
Справжня проблема полягала в тому, що Джонелль не
почувалася владною дорослою людиною. Вона все ще
сприймала себе у звичній ролі дитини-рятівниці у великій сімʼї,
де їй доводилося втішати нещасну й незадоволену матір. Це
застаріле уявлення про себе стало очевидним, коли вона
пояснювала, чому терпить Тодда: «Йому доводиться
працювати в офісі, поки я подорожую та розважаюся. Ніяково,
що я його начальниця й заробляю значно більше. Мені
незручно поводитися відчужено, хочу, щоб він відчував, що я
поруч». Думки, що Тодд образиться на прохання керівниці або
почуватиметься покинутим, були відлунням стосунків
Джонелль із матір’ю.
Коли Джонелль зрозуміла, що її застаріле уявлення про себе
заважає роботі, то відмовилася від почуття провини, заявила
про свій авторитет дорослої людини та встановила здорові
кордони у стосунках із Тоддом.
А тепер погляньте на своє життя та подумайте, чи є ситуації, у
яких ви боїтеся приймати владу через страх когось образити.
На щастя, це можна змінити — вам до снаги подолати вплив
дитячих переконань і продовжити розвиватися (Vaillant, 1993).
Завдяки природним здібностям і підтримці з боку інших ви
можете сформувати сильну самооцінку й стати лідером, навіть
якщо батьки не вірили у вас.
Відмовтеся від синдрому самозванця
Синдром самозванця (Clance and Imes, 1978) заважає
визнавати власні досягнення, тому що здається, що ви цього не
варті. Ви потай боїтеся, що вас викриють як шахрая чи дитину,
яка грає в дорослого. Та насправді ви вчасно не оновили
самооцінку й досі сприймаєте себе як дитину.
Ви також можете відчувати вплив синдрому самозванця у
стосунках і не розуміти, чому інші вас люблять. Наприклад,
одна жінка була шокована, коли друзі влаштували їй вечірку-
сюрприз на день народження. Вона не почувалася настільки
важливою, щоб її відзначали в такий спосіб, тому сказала: «Я не
розумію, але дякую».
Багато дорослих дітей звикли захищати нарцисизм членів
сім’ї та почуваються некомфортно, коли доводиться бути в
центрі уваги. Такі люди применшують свій успіх, коли хтось
починає про них говорити. Вони не почувають гордості,
натомість думають: «Це просто вдалий збіг обставин». Вони
відмовляються відчути власну успішність, щоб не відвертати
увагу від егоцентричного члена сім’ї.
Відчуття самозванця (безумовно, хибне, оскільки ви справді
працювали, щоб досягти успіху) зʼявляється в тому разі, якщо
ви звикли почуватися не такою цікавою людиною, як емоційно
незрілий і більш владний член сімʼї.
Один із прикладів упевненості емоційно незрілої людини в
тому, що вона має бути центром уваги, — батько, який прийшов
на церемонію нагородження доньки, але весь час жалівся, що
там забагато людей, захід триває надто довго, до того ж він
пропустив трансляцію футбольного матчу. Інший приклад —
мати, яка була до глибини душі обурена тим, що випускний у
коледжі сина припав на День матері. У такий спосіб ці батьки
сказали, що їхній комфорт набагато важливіший за успіх
дитини.
Не знецінюйте свої досягнення через те, що емоційно незрілі
люди не підтримують вас у миті проживання успіху. Насправді
поруч із такими батьками ви маєте ще більше підтримувати
себе. Коли вони намагаються зосередити всю увагу на собі, не
піддавайтеся. Цінуйте кожну мить свого успіху, кожну
додавайте до своєї нової самооцінки.
Захищайте доросле «я» від спотворень батьків
Емоційно незрілі батьки дивляться на своїх дітей через власні
проєкції. Зрештою вони нав’язують дітям спотворені уявлення
про себе. Іноді різниця між реальністю та спотвореним
уявленням може бути неймовірною.
Наприклад, у підлітковому віці Лілі страждала на анорексію,
спричинену тим, що її мати була патологічно одержима їжею та
вагою тіла. Навіть коли Лілі стала настільки худою, що це
загрожувало здоров’ю, мати все одно розповідала, що
вживання певних продуктів призводить до набору ваги. У
дорослому віці Лілі відновила свою самооцінку й повернулася
до здорової ваги, проте зустрічі з матір’ю, як і раніше, можуть
активувати анорексичне мислення. Причина в тому, що мати
регулярно критикує обʼєм стегон доньки й часто говорить на
теми, повʼязані з вагою. Лілі помітила, що, провівши деякий час
поруч із матірʼю, для якої вага — головне в житті, вона знову
стає одержимою дієтами та спортом. Зрештою Лілі вирішила,
що заради збереження здоров’я їй варто рідше бачитися з
матір’ю.
Як оновити уявлення про себе
Точне уявлення про себе дає змогу оцінити всю складність
своєї унікальної особистості й те, що ви привносите в цей світ.
Щоб оновити уявлення про себе, почніть ось із чого:
• переконайтеся у своїй значущості;
• визначте свої цінності й життєву філософію;
• заповніть прогалини в уявленні про себе;
• визначте риси свого характеру;
• знайдіть приклади для наслідування й наставників.
Ви здивуєтеся, як багато дізнаєтеся про себе, опрацювавши
кілька цих пунктів. Зрештою отримаєте чітке та впевнене
уявлення про себе.
1. Переконайтеся у своїй значущості
Якість стосунків із собою та з іншими залежить від вашої
самооцінки й усвідомлення власної значущості.
Вправа: як ви ставитеся до себе?
Виділіть трохи часу, щоб з’ясувати, як ви ставитеся до себе.
Посидьте в тиші та спробуйте розібратися в найглибших
почуттях. Дайте відповіді на ці запитання в щоденнику,
записавши перше, що спадає на думку. Намагайтеся
відповідати серцем, а не розумом.
• Я хороша людина?
• Я здібна людина?
• Я роблю достатньо?
• Я важлива людина?
• Чи можна мене любити?
А тепер обміркуйте свої відповіді. Якщо у вас були емоційно
незрілі батьки, ви могли б відповісти «ні» на одне або кілька
запитань. Це тому, що сумніви у власній гідності — результат
проживання почуття провини й сорому в дитинстві. Хороша
новина полягає в тому, що ви можете змінити уявлення про
себе та переконання про те, що робить людей гідними.

2. Визначте свої цінності й життєву філософію

Якість життя визначається цінностями та світоглядом. Які
чинники, на вашу думку, створюють щасливе, наповнене
сенсом життя? Імовірно, підсвідомо ви знаєте відповідь на це
запитання, але буде краще висловити її. Дослідимо деякі ваші
переконання й цінності.
Вправа: у що ви вірите?
У цій вправі немає правильних відповідей — пишіть те, що
думаєте. Ваша мета — знайти власний спосіб бачити життя.
Це дасть змогу краще пізнати себе. Продовжте ці
висловлювання в щоденнику.
 • Мета життя — це…
• Секрет хороших стосунків полягає в...
• Успіх приходить до тих, хто…
• Ти не можеш мати осмислене життя, якщо не…
• Найкращий спосіб поліпшити самооцінку — це...
• Я ціную…
• У щасливому житті обов’язково є...
• Важливо вірити, що…
• Щоб іти вперед життям, потрібно…
• Я вважаю, що неправильно…
• Головний принцип, за яким я живу, — це...
• Людина може вдосконалити себе, якщо…
Ці твердження допомагають з’ясувати, як ви сприймаєте себе
та навколишній світ, а також проаналізувати якість стосунків
із собою. Коли закінчите писати, запитайте себе, як ваші
філософські погляди могли змінити ваше життя: на краще чи
гірше.

3. Заповніть прогалини в уявленні про себе

На жаль, коли батьки не визнають позитивних якостей дитини,
вона не в змозі сформувати уявлення про себе (Barrett, 2017).
Це схоже на величезну порожнечу там, де має бути частина
вашої особистості. Наприклад, моя клієнтка Франсін могла
приймати похвалу за свою роботу, але щойно компліменти
стосувалися її самої чи особистісних якостей, їй ставало
ніяково. Вона не сприймала себе такою, тому відразу
вдавалася до самопринизливих жартів чи іронії.
Франсін пояснила, що похвала вказувала на внутрішню
порожнечу, яку вона відчувала в собі: «Я не вважаю себе
цінною чи важливою. Мені здається, що для інших я не маю
значення, і схоже на те, що я ніколи не думатиму інакше».
Франсін визнавала, що її хлопець ставиться до неї так, ніби
вона важлива, але не могла в це повірити. Боялася, що одного
разу він виявить, що вона не така хороша, як йому здавалося, а
потім зрозуміє, що з нею «забагато проблем». Це почуття
виникло у Франсін у дитинстві в стосунках із відстороненим
батьком, який чітко давав зрозуміти, що не має на неї часу.
Коли я запитала Франсін, чи вірить вона в те, що її можна
любити, вона трохи подумала, а потім сказала: «Ні, щодо цього
відчуття в мене всередині ніби прірва. Абсолютний вакуум».
Інша клієнтка, Кейтлін, була шокована, коли один із членів її
релігійної спільноти сказав, що вона «обіймається краще за всіх
і чудово вміє слухати». Ці слова збентежили Кейтлін:
«Насправді я не така людина, яка може щось дати». Вона
перейняла це спотворене уявлення про себе від матері, яка
страждала від депресії та спалахів агресії. Мати була надто
розлючена життям, щоб побачити позитивні якості доньки.
Кейтлін була товариською, відкритою людиною, але мати не
змогла це усвідомити.
Попри брак батьківського визнання, Франсін і Кейтлін
зрештою змогли присвоїти свої справжні якості, яких раніше не
помічали. Франсін усвідомила, що її можна любити такою, якою
вона є, а Кейтлін побачила свою теплоту та щедрість. Обидві
жінки відчули безмежну любов і вдячність, визнавши ці
сторони себе. Те, що батьки не бачили в них цих якостей, не
означало, що їх не було.
Якщо в дитинстві вам бракувало зворотного зв’язку від
батьків, можливо, у вас набагато більше хороших якостей, ніж
ви уявляєте. Якщо ви не визнаєте їх, як Франсін і Кейтлін,
імовірно, будете заперечувати свій потенціал такими
стримувальними переконаннями: «Вони помиляються.
Насправді я не такий(а). Я не можу бути такою людиною, яка...».
Коли досягнете великого успіху, ви навіть можете сказати собі:
«Просто не розумію, як так вийшло». Однак те, що ви чогось про
себе не знаєте, не означає, що у вас цього немає. Можливо, ви
не усвідомлюєте цього, бо вам про це ніхто не говорив.
Дітям емоційно незрілих батьків варто ставити під сумнів
будь-які обмежувальні думки стосовно себе: про якості, яких, на
вашу думку, вам бракує, або речі, які ви ніколи не пробували
робити. Чи насправді існують ці обмеження, чи це просто думка
певних емоційно незрілих людей?
4. Визначте риси свого характеру
Емоційно незрілим батькам бракує слів, щоб назвати всі ваші
позитивні внутрішні якості. Вони рідко говорять про внутрішній
світ, тому їм важко висловити унікальні риси та особливості
своїх дітей. Натомість вони використовують розпливчасті
загальні терміни для позначення поведінки дитини, такі як
«хороша», «погана», «дурна», «розумна» або «гарна». Зрештою
ви не знаєте, як описати себе або розповісти про свої почуття.
Це може стати перепоною в подальшому житті, коли вміння
чітко висловлювати свої переваги може допомогти знайти
роботу чи привабити кохану людину.
Вправа: висловіть себе
Почнемо створювати реалістичне, розширене уявлення про
себе. Щоб знайти потрібні слова, пошукайте в інтернеті список
особистісних характеристик (np-books.com/blog). Можливо,
вам знадобляться лише деякі з них, але список допоможе
розширити словниковий запас. Цього разу пишіть не в
щоденнику, а на окремих аркушах паперу. Так ви зможете
написати скільки забажаєте, а потім розкласти їх перед
собою, щоб побачити все разом.
• Якими вас бачить сімʼя? Подумайте про те, як члени сімʼї
(батьки, брати, сестри та всі, хто дбав про вас) сприймали
вас у дитинстві. Запишіть свої думки про ставлення кожної
людини. Які прикметники вони використали б, щоб описати
вас?
• Що ви тепер знаєте про себе? На окремому аркуші запишіть
щонайбільше своїх особливостей. Додайте до переліку всі
внутрішні та зовнішні якості.
 • Якими ви хотіли б стати? Візьміть ще один аркуш й опишіть,
якими ви хочете стати в майбутньому. Які риси характеру
хочете розвинути, а яких — позбутися? Якою людиною ви
прагнете стати, коли постаршаєте?
Порівняйте те, що написали на цих трьох аркушах, та опишіть
у щоденнику враження від виконання вправи. Чи бачите той
шлях розвитку, що почався в дитинстві та триває донині?
Коли ви так висловлюєте свою історію, це допомагає
навчитися цінувати те, ким ви стали тепер і будете в
майбутньому.
Упродовж дня час від часу згадуйте нові слова з того списку,
що знайшли в інтернеті, і приміряйте їх на себе. Знайдіть
синоніми цих слів і поміркуйте, чи підходять вони вам. Згодом
ви розширите словниковий запас і описати себе буде
простіше. Також можете звернутися по допомогу до друзів:
розкажіть про цю вправу та попросіть описати вас. Пошук
нових слів, що розширюють уявлення про себе, може стати
захопливим процесом визнання власного «я», який триватиме
все життя.

5. Знайдіть приклади для наслідування й наставників

Приклади для наслідування й наставники можуть допомогти
розширити уявлення про себе. Якщо хочете розвиватися,
знайдіть людей, якими захоплюєтеся, і вчіться, спостерігаючи
за ними. Проводьте час із тими, хто має якості, які ви хочете
розвинути. Сприймайте будь-які стосунки як можливість стати
кращою версією себе та вибирайте знайомих згідно із цією
концепцією.
Можливо, ви здивуєтеся, але багато людей готові бути
прикладом для наслідування чи наставниками та хочуть
передати свої знання. Якщо ви прагнете розвиватися, знайдіть
наставника, готового бути провідником на цьому шляху.
Наприклад, відвідайте заняття викладача, який вам
подобається, або познайомтеся з людьми, які стали героями
новин і надихнули вас своїми вчинками. Визначте, що саме
хотіли б від них дізнатися, і сформулюйте конкретні запитання.
Зателефонуйте або напишіть людям, якими захоплюєтеся, і
запитайте, чи готові вони відповісти на три конкретні запитання
про те, як вони досягли успіху в напрямах, де ви прагнете
розвиватися. Якщо вдасться продуктивно поспілкуватися, ви
можете ще раз звернутися до них по допомогу, коли буде
потрібно. Якщо ви ставитиметеся до інших із повагою, не
займатимете багато часу, а запитання будуть конкретними,
знайдеться чимало людей, готових допомогти.
Виявіть спотворені уявлення про себе й поставте їх під
сумнів
Дуже важливо викоренити й замінити спотворені уявлення про
себе, які ви могли отримати в дитинстві від емоційно незрілих
батьків. Зверніть увагу на будь-які вивчені ролі та переконання,
які стримують вас, і добре їх проаналізуйте. Ось декілька порад,
як можна впоратися з найскладнішими з них.
Ви більше ніж роль: тримайтеся якнайдалі від драм
емоційно незрілих людей
Замість того щоб ставитися до інших як до особистостей,
емоційно незрілі люди присвоюють їм спотворені, перебільшені
ролі. Вони бачать усі життєві ситуації як історії, у яких
обовʼязково є жертва, агресор і рятівник. Спрощуючи
реальність до таких сюжетів, емоційно незрілі люди швидко
роблять висновки: цей поганий, цей безневинний, а цей має
втрутитися, щоб допомогти. Ця спотворена рольова гра
називається драматичним трикутником або трикутником
Карпмана (Karpman, 1968). Взаємодії між учасниками
схематично зображені на ілюстрації.
 Наприклад, у дитинстві Джулі часто мимоволі потрапляла в
драматичні трикутники матері. Дівчина почувалася винною за
те, що не може врятувати матір від вітчима. Йому жінка
надавала роль лиходія, який ображав її в ролі жертви. Джулі
вважала, що має врятувати матір, бо ніхто не сказав їй, що мати
— доросла жінка, вона не безпорадна й може впоратися
самотужки.
Ще один приклад: підлітка Карла намагалася пояснити матері,
що відчуває надмірний контроль і потребує більшої свободи.
Мати не стала обговорювати ситуацію, а вчинила скандал,
назвала доньку жорстокою та зухвалою. Мати виставила Карлу
агресором, а себе жертвою. Після цього чекала, що чоловік
урятує її від «нападу», покаравши доньку.
Якщо подивитися на ситуацію за допомогою трикутника
Карпмана, у спотвореному уявленні емоційно незрілих людей
стосунки — це нескінченна низка конфліктів: сильні
використовують слабких, які страждають і чекають, коли хтось
прийде та врятує їх. Ці ролі легко приміряти, не усвідомлюючи,
що сталося. Будь-кого можуть ненадовго поглинути такі
драматичні сюжети, але емоційно незрілі люди просто живуть у
них.
Трикутник Карпмана здається знайомим, оскільки саме такий
сюжет у багатьох дитячих казках та й художніх творах загалом.
Конфлікт хороших і поганих героїв створює захопливий сюжет,
але в реальному житті банальні та емоційно перевантажені
історії створюють лише зайві суперечки й бажання захищатися.
Коли люди займають протилежні сторони в конфлікті, беруть на
себе певні ролі, справжнє спілкування та емоційна близькість
стають неможливими (Patterson et al., 2012). Ці сюжети
виникають щоразу, коли емоційно незрілі люди не отримують
бажаного — їхнє обурене сприйняття події буде точно
відповідати ролям у трикутнику Карпмана.
Якщо ви не будете напоготові, залучення в трикутник
Карпмана може негативно вплинути на стосунки із собою.
Уявіть, що станеться з вашою самооцінкою, якщо ви завжди
сприйматимете себе як жертву. А яким тяжким може бути
життя, якщо доведеться постійно когось рятувати? І як би ви
ставилися до себе, якби вам регулярно випадала роль лиходія?
Єдиний спосіб вийти з трикутника Карпмана — це зрозуміти,
що люди самі відповідають за свою поведінку й добробут. Коли
відчуваєте, що вас затягує в трикутник, пробудіться та
припиніть сприймати себе як актора однієї ролі. Не дозволяйте
визначати своє багатогранне єство так однобічно. Ви не маєте
вибирати, ким бути: «поганим хлопцем», безпорадною жертвою
чи героїчним рятівником. Натомість ви можете бути собою,
памʼятати про результат, який хочете отримати, і шукати
способи спрямувати ситуацію в потрібний напрямок, якщо це
можливо.
Коли ви зможете ігнорувати правила драматичного
трикутника, то ефективніше спілкуватиметеся з людьми — без
страху та гніву. Наприклад, якщо емоційно незріла людина
намагається верховодити чи звинуватити вас, не погоджуйтеся
на роль жертви. Натомість можете постояти за себе. Визначте,
що зараз найкраще для вас, а не залучайтеся в емоційні драми
інших людей.
Не дозволяйте іншим верховодити вами чи підкоряти
вас
Якщо ви не пручаєтеся, коли інші говорять, що думати,
відчувати чи робити, то звикли бути підкореними (Young, Klosko,
Weishaar, 2003). Підкорення підриває вашу емоційну
самостійність та обмежує ментальну свободу. Його не можна
терпіти. Ніхто не має права керувати вашим життям. До того ж
думати, що емоційно незріла людина може знати, що для вас
найкраще, абсолютно нелогічно.
Тільки-но ви повернете собі право ухвалювати рішення й
робити власний вибір, спроби інших керувати вами здадуться
абсолютно недоречними. Коли у вас є чітке уявлення про себе
та шанобливе ставлення, ваша цілісність і гідність
захищатимуть від емоційних поглинань і тиску. Не беріть
близько до серця чиїсь спроби верховодити, заявіть про свою
самостійність, сказавши щось на кшталт: «У нас різні погляди
на це питання», «Я хочу вибрати інше», «Це підійде тобі, але не
мені» або «Дякую, але я не можу цього зробити». Якщо
емоційно незріла людина все одно тисне, ви можете сказати:
«Не можу пояснити. Просто не хочу цього робити».
Коли ви спілкуєтеся з емоційно незрілою людиною та
почуваєтеся знесиленими й підкореними, сприйміть це як
чудову нагоду зміцнити свою дорослу самооцінку. Якщо у вас
виникає спокуса піддатися натиску емоційно незрілої людини,
пам’ятайте, що маєте право захищати свої кордони. Щоразу,
коли відчуваєте, що вас змушують підкоритися, зробіть
глибокий вдих і насолодіться тим, що можете відмовити в будь-
чому, що вам не подобається. Вам не потрібно нічого
пояснювати, достатньо бажання чи небажання. «Мені байдуже»,
«Ні, дякую» чи «Мені це не підходить» — цими прекрасними
фразами можна завершити розмову.
Аналізуйте взаємодії, під час яких почуваєтеся
неповноцінною людиною
Відчуття, що ви гірші за інших, може вказувати на неадекватне
сприйняття себе. Немає нічого поганого в тому, щоб
захоплюватися іншими, проте неправильно вважати когось
важливішим за себе. Намагайтеся нікого не ідеалізувати й не
обожнювати. Ви будете насолоджуватися спілкуванням з
іншою людиною, тільки якщо залишатиметеся рівними.
Почуття, що ви гірші за інших чи не варті кращого, — червона
лампочка: вас затягує в систему емоційно незрілих стосунків
або трикутник Карпмана. Якщо ви навчитеся сприймати ці
почуття як попередження про те, що хтось намагається
поліпшити свою самооцінку, принизивши вас, то зможете
віддалитися, зберегти самостійність і позитивне уявлення про
себе.
Коли ви захоплюєтеся емоційно зрілою людиною — це зовсім
інше почуття. Такі люди не змушують вас почуватися
неповноцінними, а надихають досягати цілей. Емоційно зрілі
люди ставляться до інших із повагою та як до рівних. Вони
піднімають вас на свій рівень, а не змушують почуватися менш
значущими.
Звільніть самооцінку від токсичних спотворень,
спричинених відчуттям сорому
Сором відіграє особливу роль у спотворенні уявлення про себе,
тому що, як ми дізналися в розділі 2, ми не усвідомлюємо, що
це емоція — нам здається, що ми такі насправді. Тому сором
дуже шкодить уявленню про себе.
Сором — настільки нестерпне переживання, що часто
спричиняє бажання зникнути, провалитися крізь землю або
померти від почуття незручності. У розділі 2 йшлося про те, що,
коли батьки ставляться до вас так, ніби ви зробили щось
погане, ваша самооцінка обтяжується ідентичністю базового
сорому, як це називає Джеррі Дувінський (2017).
Важливо прояснити, що те, ким ви почуваєтеся через сором,
не є правдою. Єдиний реальний факт, про який може свідчити
сором, — емоційно незрілі батьки змусили вас почуватися
жахливо тоді, коли ваша психіка ще була абсолютно
беззахисною. У дорослому віці ви можете позбутися почуття
сорому, проаналізувавши ті уявлення про себе, на яких воно
базується. Не намагайтеся ухилитися від цієї роботи, знайдіть ці
спотворення і поставте їх під сумнів. Джеррі Дувінський (2017)
зазначає: потрібно регулярно аналізувати дитячий досвід
переживання сорому та називати його правильними словами —
неприємною емоцією, а не реальною якістю особистості. Це
допоможе сприйняти сором як емоцію (якою можна керувати),
а не як свідчення, що ви менш значуща людина.
Аналізуючи почуття сорому, ви зрозумієте, що це емоція,
навʼязана іншими, а не головний складник вашої ідентичності.
Замість того щоб включати сором в уявлення про себе,
поставтеся до нього як до ще однієї емоції. Ось як це можна
зробити.
Вправа: витягніть жало сорому
Подумайте про те, за що вам було соромно. Повернувшись
подумки в ту ситуацію, постійно нагадуйте собі, що це лише
емоція, яку ви відчуваєте, а не свідчення того, що ви погана
людина. Дувінський (2017) рекомендує висловлювати та
записувати почуття сорому, знов і знов повторюючи, що це
просто болісна емоція. Скажіть собі: «Це жахливе почуття, але
це лише почуття. Воно не визначає того, яка я людина.
Переживати сором — те саме, що відчувати будь-яку іншу
емоцію». Коли ви подивитеся на сором із такого боку, він
стане ще одним болісним переживанням, яке ви зрештою
зможете витримати.
Тільки-но ви зустрінетеся віч-на-віч із цими почуттями, уколи
сорому стануть менш болючими. Ви навіть можете навчитися
сприймати сором як сигнал, що хтось намагається змусити
вас почуватися погано, щоб самому почуватися краще. Коли
зрозумієте, що сором — це лише емоція, ви не тільки
перестанете піддаватися емоційному тиску, а й зміните
уявлення про себе.
Доповніть уявлення про себе як про люблячу людину
Емоційно незрілі люди вважають вас холодними та байдужими,
якщо ви не кидаєтеся щоразу їм на допомогу. Варто завагатися,
перш ніж покинути все заради них, і вони починають
сумніватися в тому, що ви хороша людина. Вони можуть
змусити вас думати, що ви не вмієте любити.
Сумніви у своїй здатності любити — найшкідливіше
спотворення уявлення про себе, яке могло виникнути внаслідок
дорослішання поруч з емоційно незрілими батьками. Ваша
неспроможність урятувати батьків, зробити їх щасливими або
допомогти їм почуватися любими може змусити вас
переживати, що вам начебто бракує емоційної чутливості.
Наприклад, одна жінка виросла з переконанням, що її серце
схоже на «уламок льоду», а інша розповіла, що боїться ходити
на побачення, адже чоловіки зрозуміють, що вона
«неповноцінна». В обох жінок були емоційно незрілі батьки, чию
потребу в любові та увазі було неможливо задовольнити і які не
могли зрозуміти, наскільки щедрі серця їхніх доньок.
Те, що емоційно незрілі батьки не можуть оцінити зусиль, яких
ви докладаєте, щоб показати свою любов, не значить, що ви не
вмієте любити. Дуже часто проблема в тому, що інша людина
не може прийняти любов або їй завжди мало. Не прив’язуйте
свою цінність чи доброту до того, чи відчувають емоційно
незрілі батьки вашу любов. Натомість спрямуйте більше любові
та прийняття у стосунки із собою. Вам як дорослій дитині
емоційно незрілих батьків не завадить додаткова підтримка.
Усвідомте емоційну ціну заниженої самооцінки
Багато людей так довго жили з негативним уявленням про
себе, що вже не відчувають, як це на них впливає. Замість того
щоб дати волю обуренню чи образі, вони змусили себе
підкорятися й терпіти неповагу. Звичайно, це притуплює біль
від того, що з вами погано поводяться, але важливо усвідомити
високу ціну, яку ви платите за низьку самооцінку. Коли нарешті
зрозумієте, як боляче дозволяти іншим принижувати вас, то
зможете змінити це. Тоні Роббінс (1992) писав: «Іноді найкраща
мотивація для того, щоб змінитися, — навмисно посилити
страждання, яких завдають старі моделі поведінки».
Припустимо, що разом із членами сім’ї ви звикли сміятися з
жартів на вашу адресу. Жарти не доброзичливі, але це почалося
ще в дитинстві, тому ви й звикли. Ви взагалі вже не помічаєте
тих жартів, зрештою, це просто знайомий сюжет, героєм якого
ви були мільйон разів. Але що коли на секунду зупинитеся та
спробуєте відчути, як принизливі зауваження впливають на
ваші емоції? Що коли відчуєте, як це — боятися захищати себе,
ба більше — сміятися разом із тими, хто вас принижує? Якщо ви
по-справжньому усвідомите це, то зможете по-справжньому
співчувати собі. Продовжуйте посилювати це почуття доти,
доки не зрозумієте, наскільки це переживання руйнівне для
вашої самооцінки й довіри до інших. Відчувши власний біль і
пробуджене болем співчуття, ви сприйматимете себе інакше.
Вам буде простіше змінитися, якщо ви відчуєте ту величезну
ціну, яку платите за старе уявлення про себе. Це саме та
ситуація, коли біль можна використати на благо.
Яке це відчуття — здорова самооцінка?
Позитивне самосприйняття зароджується в міцному звʼязку з
батьками, їхній любові й підтримці. Однак у кожному з нас є
власна іскра, яка підтримує нашу здатність відновлюватися та
зцілюватися незалежно від того, що з нами сталося в минулому
(Vaillant, 1993). Можливо, ця іскра походить із близьких
стосунків із собою, коли ви точно знаєте, що варті більшого.
Дехто з нас, навіть коли йому бракує підтримувальних
стосунків з іншими, має таємничі внутрішні ресурси, які дають
змогу бути собі свідомим другом, учитися й рости, поступово
вибиратися з несприятливих обставин. Це джерело внутрішньої
дружби із собою може дати нам інстинктивне бажання дбати
про себе, навичку самозаспокоюватися та навіть сили для
захисту від тих, хто хоче нас використати.
Ви зрозумієте, що уявлення про себе стало здоровим, коли
пізнаєте себе та виявите, що ви добра людина. Ви почнете
цінувати свою індивідуальність — інтереси, пристрасті, ідеали —
і з цікавістю розвивати нові особливості. Здорова самооцінка
дасть змогу позбутися одержимості тим, що вам потрібно
виправити в собі. Ви просто намагаєтеся реалізувати свій
потенціал і стати справжнім собою. Про здорове уявлення про
себе свідчить ваше ставлення до своєї індивідуальності як до
чогось цінного. Ви більше не хочете бути кимось іншим. Таке
уявлення про себе — ваше право від народження.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Уявлення про себе — це розуміння того, хто ви і які якості
маєте. На жаль, якщо ви росли поруч з емоційно незрілими
батьками, уявлення про себе може бути спотвореним.
Можливо, ви вважаєте себе гіршими за інших і звикли
підкорятися. Намагаючись будувати стосунки з емоційно
незрілими людьми, ви можете потрапити в пастку хибних
уявлень про себе, наприклад відчути вплив синдрому
самозванця або грати роль у трикутнику Карпмана. Однак у вас
є можливість відновити самостійність і владу, навіть якщо
зараз здається, що ви гірші за інших, або ви помічаєте
прогалини в самооцінці. Довіряйте внутрішньому голосу та
шукайте людей, що надихають і спрямовують ваш розвиток у
потрібне річище. Усе це допоможе створити здорове й багате
уявлення про себе.
Розділ 10

Тепер ви можете мати стосунки, про які завжди мріяли

Зосереджуйтеся кожен раз на одній взаємодії

Ви можете побудувати більш здорові стосунки з емоційно

незрілими батьками, якщо зрозумієте, що готові заради цього
зробити, і зосередитеся на кожній конкретній взаємодії. Час,
проведений разом, буде продуктивнішим, якщо ви приділите
увагу спілкуванню тут і зараз, а не думатимете про стосунки
загалом. Одразу зробити хорошими стосунки з емоційно
незрілими батьками нереально, тому спробуйте діяти
конструктивно. Головне — спілкуватися з ними відкрито й
проявляти активність замість того, щоб мовчки дозволяти їм
брати верх чи вступати в суперечку. Ви не будете вразливі до
тиску емоційно незрілих людей, доки підтримуєте міцний
звʼязок із собою та усвідомлюєте їхні маніпулятивні тактики.
Вірність собі та своєму внутрішньому світу допоможе
захищати кордони, емоційну незалежність і право на
індивідуальність. Коли ви поставите зв’язок із собою на перше
місце, то зможете побудувати нові стосунки з батьками — такі, у
яких зрозумієте свої потреби та зможете себе захистити.
Багато в чому це будуть стосунки, яких ви завжди хотіли,
оскільки нарешті зможете бути собою.
Ідеться не лише про те, як вони поводилися з вами, а й про те,
що ви ігнорували свої потреби, щоб не псувати стосунки з ними.
У дитинстві ви ніби мимоволі уклали з ними угоду про стосунки,
не усвідомлюючи, чого це коштуватиме в дорослому житті. На
щастя, зараз ви можете переглянути стару угоду на свою
користь. Тепер, коли ви усвідомлюєте їхній рівень емоційної
зрілості й бачите, що вони роблять, запитайте себе, чи хочете
змінити свою реакцію на їхню поведінку.
Навіть якщо ви не спілкуєтеся з батьками або їх уже немає в
живих, ви все одно можете використовувати спогади, щоб
уявити, що поводитеся з ними інакше. Подумки змінюючи
попередні взаємодії, ви можете змінити почуття, які викликає у
вас цей спогад. Одна жінка розповіла, що коли змінила в уяві
реакції у спілкуванні з батьком на більш спокійні та самостійні,
то відчула, що це були їхні найкращі стосунки протягом довгих
років. Він помер сім років тому.
А тепер перегляньмо ту негласну угоду, за якою ви
взаємодієте з емоційно незрілими людьми чи батьками, і
подумаймо, як змінити її на вашу користь.
Часто буває, що у стосунках із часом з’являються різні
приховані умови, але зазвичай ми не усвідомлюємо їх, доки не
виникне проблема. Ці «пункти» здебільшого неочевидні, але,
прочитавши їх зараз, ви нарешті побачите, на що погодилися.
Ця вправа допоможе усвідомити, із чим вам доводиться мати
справу, і зрозуміти, чи хочете ви й надалі дотримуватися цих
умов.
Вправа: перегляньте умови стосунків з емоційно
незрілими людьми
Приміряйте ці твердження до важливих емоційно незрілих
людей у вашому житті та напишіть на кожне твердження,
згодні ви з ним чи ні.
• Я погоджуюся з тим, що твої потреби завжди будуть для
мене важливішими.
• Я погоджуюсь не висловлювати своєї думки поряд із тобою.
• Ти можеш говорити що завгодно, я не заперечуватиму.
• Якщо я не погоджуюся з тобою, це свідчить про мою дурість.
• Звичайно, ти маєш засмучуватися щоразу, коли хтось тобі
відмовляє.
• Будь ласка, розкажи про те, що мені має подобатися, а що ні.
• Так, тільки ти маєш право вирішувати, скільки часу я хочу
бути з тобою.
 • Поруч із тобою мені потрібно виявляти «повагу»,
відмовляючись від своїх думок.
• Звичайно, тобі не потрібно контролювати свої почуття, якщо
ти цього не хочеш.
• Нічого страшного, якщо ти скажеш щось не подумавши.
• Безперечно, тобі ніколи не потрібно терпляче чекати або
переживати неприємності.
• Однозначно, тобі не треба пристосовуватися до мінливих
обставин.
• Це нічого, якщо ти мене ігноруєш, зриваєшся на мені, не
радієш мені: я все одно хочу проводити час із тобою.
• Звичайно, ти маєш право говорити грубощі.
• Звісно, тобі не варто дослухатися до чиїхось порад.
• Говори на свої улюблені теми скільки завгодно, я завжди
тебе вислухаю, і навіть не потрібно нічого розпитувати про
мене.
Суть вправи в тому, щоб ви нарешті усвідомили: можливо,
мимоволі дали емоційно незрілій людині змогу стати
важливішою в стосунках. Освітлення умов цих стосунків
допоможе вам краще зрозуміти, на що ви готові
погоджуватися в майбутньому.
Два переконання, які допомагають збалансувати будь-
яку взаємодію з емоційно незрілими людьми
Справедливість у стосунках з емоційно незрілими людьми
можна відновити за допомогою двох переконань — вони здатні
значно покращити вашу взаємодію. Якщо виникає конфлікт або
ви відчуваєте емоційний тиск, спробуйте діяти так:
• скажіть собі, що ви маєте таке ж значення, як емоційно
незріла людина («Ми рівні, ми однаково важливі»);
• зберігайте свідомий зв’язок із собою та приймайте себе
безумовно («Зі мною все гаразд» або «Я справді хороша
 людина»).
Якщо ви триматимете в умі ці два переконання, — ви так само
важливі, як емоційно незріла людина, і з вами все гаразд, — то
зможете захиститися від емоційного тиску та спроб підкорити
вас. Коли ви впевнені в цих двох думках, взаємодіяти з
емоційно незрілими людьми стає легше. Вони можуть
поводитися так само, як раніше, але якщо ви вважаєте себе
такими ж важливими і залишаєтеся самостійними, ваші
стосунки будуть зовсім іншими. Якщо ви випрацюєте в собі ці
дві базові установки, вами буде важко керувати. Вони не
зможуть відкинути вас чи переконати, що ваші переживання
менш важливі, ніж їхні.
1. Ви так само важливі, як вони
Емоційно незрілі люди навіть не можуть собі уявити, що чиїсь
потреби такі ж важливі, як їхні. Оскільки вони вважають, що в
ієрархії стосунків стоять вище, ніж ви, то впевнені, що їхня
першочерговість для вас очевидна. Така впевненість може
створити образ авторитетної харизматичної людини, але в
основі їхньої самовпевненості — егоцентризм та емоційна
незрілість. На щастя, тепер ви добре знаєте глибинні мотиви
їхньої поведінки.
Відновлення контакту із собою почнеться, тільки-но ви
спитаєте себе, що саме робить їх важливішими за вас і чому.
Намагаючись знайти відповідь, ви зрозумієте, що немає жодної
причини; це просто відчуття, яке ви звикли від них отримувати.
Щойно ви усвідомите себе рівноцінними з емоційно незрілою
людиною, — попри її поведінку, яка свідчитиме про протилежне,
— ви реагуватимете більш активно й напористо, тобто у
здоровий спосіб. Ви проситимете про те, що вам потрібно саме
зараз. Ви відповідатимете так, щоб донести: «Я теж тут, мої
потреби мають таке ж значення, як твої». Ви зможете пояснити,
що для вас краще, не перепрошуючи й не соромлячись, тому що
немає нічого ганебного в тому, щоб бути нарівні.
2. Ви зберігаєте зв’язок із собою та безумовно
приймаєте себе
Поважаючи цінність свого внутрішнього «я» та внутрішнього
світу, ви відчуєте новий рівень безпеки й задоволення. Коли ви
приймаєте себе такими, якими є, і залишаєтесь в контакті з
собою тут і зараз, то стаєте сильнішими. Якщо ви любите себе
як особистість, що постійно розвивається, вам здається
логічним захищати свої інтереси та внутрішню енергію. Ви не
відключатиметеся від почуттів, щоб дати емоційно незрілій
людині побути в центрі уваги. Буде неприйнятним відкласти
свої потреби лише тому, що інша людина хоче бути головною.
Поруч з емоційно незрілими людьми важливо протистояти
бажанню зіщулитися і сховатися у своєму внутрішньому світі.
Не варто намагатися займати щонайменше місця лише для
того, щоб їм було де розвернутися. Це прагнення применшити
свою значущість — застарілий дитячий захисний механізм, і
йому слід покласти край. Захищаючи право на свої думки та
почуття, ви залишаєтеся присутніми тут і зараз. Замість того
щоб стати непомітними й зображати вдячну аудиторію, ви
можете залишатися собою.
Як зберегти зв’язок із собою та бути тут і зараз
Єдиний спосіб, у який емоційно незрілі люди можуть заволодіти
вашими емоціями та розумом, — змусити вас втратити звʼязок
зі своїм внутрішнім світом. Щоб зробити вас пасивними, незрілі
люди спричиняють у вас емоційний ступор і дисоціацію. Однак
тепер ви можете використовувати усвідомленість, щоб звести
нанівець цей процес.
Усвідомлене спостерігання свого стану на перший погляд
схоже на те, що ви нічого особливого не робите (ви навіть
можете мовчати), але це величезне досягнення, оскільки вам
не потрібно відповідати очікуванням емоційно незрілих людей,
які вважають, що ви живете заради того, щоб підтримувати
їхню самооцінку та емоційну стабільність. Усвідомленість —
високоефективний психологічний інструмент, тому що дає силу
переналаштувати мислення з пасивного на активне.
 Якщо ви підтримуватимете усвідомленість поруч з емоційно
незрілою людиною, то повернете собі емоційну незалежність,
свободу думки та право бути собою. Важко переоцінити те
відчуття звільнення, яке ви зможете пережити, коли свідомо
зосередитеся на власних почуттях і думках, перебуваючи поруч
з емоційно незрілою людиною.
Ви можете потренуватися: дивіться в очі емоційно незрілій
людині, усвідомлюючи всі свої думки та почуття. Відчуйте, як це
— цілковито зосередитися на своєму внутрішньому світі, навіть
коли людина прагне, щоб ви зосередилися на ній.
Усвідомленим ставленням до себе ви сміливо відмовляєтеся
від старої угоди про стосунки з емоційно незрілими людьми,
оскільки вони перестають бути центром вашої уваги. Емоційна
незалежність і свобода думки варті того, щоб потренуватись і
навчитися володіти собою поруч з емоційно незрілими
людьми. Замість того щоб зосереджуватися на їхніх бажаннях,
зверніть увагу на відчуття тіла, емоції та думки. Коли ви
зважатимете на те, що переживаєте в цю мить, то просто не
зможете поставити на чільне місце емоційно незрілу людину.
Можливо, ви захочете спробувати техніки усвідомленості, які
пропонує Тіт Нат Хан (2011). Вони дуже практичні, їх легко
виконувати. Наприклад, ви можете підтримувати контакт із
собою, зосередившись на ритмі дихання. Кажіть собі: «Я
вдихаю — я відчуваю. Я видихаю — я заспокоююсь».
Концентрація уваги на ритмі дихання допомагає відчути, що ви
перебуваєте тут і зараз і маєте значення, навіть якщо емоційно
незріла людина намагається верховодити.
Практикуючи нові погляди й підходи, ви змінюєте стосунки з
кожним із ваших емоційно незрілих батьків — адже тепер у цих
стосунках дві людини, а не одна. Подивімося на інші способи,
за допомогою яких можна досягти рівноцінності.
Як спілкуватися з емоційно незрілими людьми спокійно
та рівноправно
Жодні стосунки не принесуть задоволення, якщо ви не можете
бути щирими. У цьому розділі ми розглянемо такі способи
взаємодії з емоційно незрілими батьками, які дадуть шанс на
справжній зв’язок із ними і не залишать відчуття, що ви себе
зрадили.
Помічайте старі моделі старі поведінки, перш ніж вони
знову затягнуть вас
Щоб уникнути емоційного поглинання, помічайте ті моменти,
коли емоційно незрілі люди змушують вас узяти
відповідальність за їхні почуття: ви маєте не тільки
обґрунтувати чи пояснити їх, а й змінити. Коли ви відчуваєте,
що вас затягує в процес, у якому ви зробите все, щоб вони
почувалися краще завдяки вам, спробуйте перервати
поглинання, усвідомивши їхню модель поведінки. Вам може
допомогти проста техніка: подумки описуйте їхню поведінку,
наприклад так, як у зразку далі.
• Зараз вони намагаються емоційно поглинути мене і змусити
почуватися погано.
• Зараз вони запрошують мене стати однією зі сторін
трикутника Карпмана.
• Зараз вони зациклені на собі. Про що б не йшлося, вони все
зводять на себе.
• Зараз вони ігнорують і зневажають мій внутрішній світ.
• Зараз вони сумніваються в тому, що я можу мати особисті
думки та почуття.
• Зараз вони намагаються запевнити мене, що з мого боку
неправильно насамперед піклуватися про себе.
• Зараз вони намагаються викликати в мене почуття провини,
щоб поводитися ображено.
Коли ви звикнете помічати таку поведінку іншої людини, то
зможете реагувати в новий спосіб, щоб захистити свої кордони
та емоційну незалежність. Емоційне поглинання простіше
зупинити на самому початку. Емоційно незрілі люди
намагаються спричинити у вас певні почуття, але, коли ви
бачите цю тактику, їхні спроби втрачають силу.
Наприклад, моя клієнтка Тіна досягла переломного моменту,
коли нарешті зрозуміла, що ховається за постійними скаргами
матері про те, що її всі ображають. Відтоді Тіна змінювала тему,
заперечувала чи просто йшла геть щоразу, як мати намагалася
обтяжити її своїми проблемами та висмоктати енергію.
Усвідомивши токсичний вплив скарг матері, Тіна навчилася
автоматично захищати себе — це настільки ж природно, як
ухилятися від фізичних ударів. («Мам, я не зможу тобі із цим
допомогти. Поговорімо про щось інше».) Якби мати
наполегливо просила її «просто послухати», Тіна могла б
сказати щось на кшталт: «Не можу, мам. Мені від цього стає
надто сумно».
Щоб перервати емоційне поглинання, вам треба говорити про
свої почуття, просити те, чого хочеться, і встановлювати
кордони, щоб відмежуватися від того, що вам не подобається.
Якщо ви одразу говорите про те, що вам потрібно в цю мить,
навіть якщо робите це обережно або незграбно, ви
відмовляєтеся від ролі, у якій підтримуєте поверхове й
напружене спілкування з емоційно незрілою людиною.
Візьміть на себе головну роль у стосунках
Після того як вам удасться провалити спроби емоційно незрілої
людини контролювати вас, можна діяти так, щоб направити
спілкування до потрібного вам результату. Якщо ви покажете
іншій людині, що результат взаємодії може бути приємнішим, у
такий спосіб ви прокладете шлях до більш шанобливих і
рівноправних дорослих стосунків. Наприклад, якщо хтось із
батьків намагається верховодити або дати пораду, ви можете
сказати: «Що ж, це непогана ідея, але я хочу все обдумати».
Якщо батько чи мати сердиться або агресивно розмовляє, ви
можете проявити лідерську позицію, сказавши: «Будь ласка,
тримай себе в руках. Ми обоє дорослі люди. Як ми зможемо
підтримувати шанобливі стосунки, якщо ти так зі мною
розмовляєш?».
 Бути лідером у стосунках — означає демонструвати
шанобливе ставлення до інших і навчати взаємності. Такі люди
відкрито говорять про те, як до них треба ставитися і що їм
подобається у стосунках. Ті, хто поводиться у стосунках як
лідер, своїм прикладом дають зрозуміти, якою цінною є
підтримка. Вони надихають людей добре ставитися одне до
одного.
Наприклад, батько Брі намагався схуднути, і вона дуже
підтримувала його, відзначаючи кожне його досягнення. Однак,
коли сама Брі зацікавилася здоровим способом життя і в неї
з’явилася власна мета, батько жодного разу не поцікавився її
досягненнями. Тоді Брі сказала йому, що підтримка має бути
взаємною, так усім буде приємніше. Він здивувався —
здавалося, йому це ніколи не спадало на думку — і пообіцяв
частіше проявляти зацікавленість.
Наслідувати приклад емоційно незрілих людей, які не можуть
бути відповідальними лідерами, не найліпша ідея. Якщо ви
знаєте, як зробити краще, але не навчаєте цього, то краще
ніколи й не стане.
Покращуйте стосунки за допомогою маленьких змін
Вам буде простіше керувати спілкуванням, якщо ви не
переживатимете про якість цих стосунків загалом. Покращити
стосунки — надто важке завдання, а от керувати взаємодією —
здійсненне. Якщо під час спілкування ви зможете зосередитися
лише на одному досяжному результаті, то одразу відчуєте
ефект від нової моделі поведінки й будете менше
розчаровуватися.
Спробуйте спілкуватися з емоційно незрілими батьками
нейтрально — так, наче у вас немає довгої спільної історії.
Живіть одним днем. Уявіть, що ви вперше бачите та чуєте все,
що вони роблять і говорять. Це дасть змогу бути тут і зараз та
реагувати щиро. Ця техніка взаємодії називається «без
спогадів і бажань» (Bion, 1967). Вона допомагає побачити
людей такими, якими вони є, і спілкуватися з ними в моменті,
не сприймаючи їх крізь фільтр старих образ. Ви не пригадуєте
їм чогось поганого і дивитеся на них новими очима. Ви можете
спробувати спілкуватися з батьками так, наче нещодавно
познайомилися — без надії на те, що вони зможуть
задовольнити ваші глибокі емоційні потреби. Ви не повинні
любити їх, а вони не повинні любити вас. Просто спробуйте
порозумітися.
Одна пані розповіла мені, що спілкування з матірʼю стало
набагато приємнішим, коли вона відмовилася від будь-яких
сподівань щодо близьких стосунків. Взаємодія стала легшою,
простішою, оскільки була такою ж, як взаємодія з будь-якою
іншою літньою людиною. Ця пані усвідомила, що вже багато
років насправді нічого від матері не потребує. Емоційне життя її
цілком задовольняло — незалежно від того, любила її мати чи
ні. Тепер вона сприймала кожну взаємодію з матір'ю як окрему
історію, не порівнюючи з тим образом, який змалювала у своїй
уяві. Тільки-но вона змінила своє ставлення й відмовилася від
образ і надій, почуття гіркоти зникло. Те спілкування, яке було, її
цілком задовольняло.
Зріле спілкування зробить вашу взаємодію
справжньою
Взаємодіяти по-справжньому означає спілкуватися чітко, ясно,
з довірою; без агресії говорити про те, що думаєте, почуваєте та
чого хочете. Така комунікація не може містити грубощів чи
суперечок. Ви нейтрально розповідаєте про свої емоційні
переживання, а не звинувачуєте, не загрожуєте, не
інтерпретуєте сказане кимось на свій лад. Ви не намагаєтеся
змінити людину, а спокійно розповідаєте, як її поведінка
впливає на вас. Ви чітко повідомляєте, як почуваєтесь у
стосунках, у такий спосіб даєте їй можливість відкритися, якщо
вона захоче. Відверто розповідаючи про свій внутрішній світ, ви
чесно поводитесь у стосунках і дозволяєте іншому пізнати вас.
Ваші стосунки стають справжніми.
Якщо хочете мати глибші стосунки, виражайте себе
Коли ви говорите батькам чи іншим емоційно незрілим людям
про те, як почуваєтеся через їхні дії, то робите важливий крок
до того, щоб бути вірними собі. Підтримуючи звʼязок із собою і
спілкуючись із ними на рівних, ви змінюєте умови ваших
стосунків. Спілкування стає глибшим і відвертим, навіть якщо
це відбувається лише з вашого боку. Щоразу, коли ви говорите
про те, що для вас важливо, навіть якщо це незручно й важко,
ви наповнюєте спілкування змістом і поглиблюєте стосунки.
Ваша відкритість показує, що ви так само важливі, як інша
людина. Коли ви поводитеся відверто, то демонструєте свою
рівність. Висловлюючи думки й почуття, говорите, що ваш
внутрішній світ так само важливий, як світ емоційно незрілої
людини. У такий спосіб ви запобігаєте розвитку емоційно
незрілих стосунків.
Однак вам може бути важко виражати себе поруч з емоційно
незрілими людьми, оскільки вони зазвичай нічого не запитують
і не запрошують до взаємного спілкування. Ви можете
звільнити для себе місце самостійно: втрутитись у їхній
монолог за допомогою фраз «Стривай» чи «Послухай» або
навіть просто підняти руку й помахати. Якщо вас перебивають,
скажіть: «Одну хвилину, я хочу договорити», а потім переведіть
дух, перш ніж продовжити. Неважливо, чи слухають вас.
Головне, що ви дієте самостійно і вимагаєте, щоб вас почули.
Ваші стосунки із собою стануть кращими незалежно від того, як
люди відреагують.
Попросіть їх вислухати вас. Якщо поведінка емоційно незрілої
людини вас засмутила, але ви не змогли сказати це одразу, то
завжди можете повернутися до теми пізніше й попросити
вислухати вас. Скажіть, що ви хочете поділитися певними
думками, і запитайте, чи може людина приділити вам пʼять
хвилин. (Ліміт у пʼять хвилин важливий, оскільки емоційна
близькість змушує незрілих людей сильно хвилюватися.)
Якщо людина погодиться, розкажіть про свої переживання,
описавши випадок її конкретної поведінки та почуття, які вона
викликала у вас, а потім запитайте, якими були наміри. («Тату,
коли ти сварив мене так, що в тебе почервоніло обличчя, у мене
було відчуття, що ти не хочеш нічого слухати й мені краще не
казати те, що я думаю. Здавалося, ніби я не маю права на
власну думку. Ти хочеш, щоб я весь час мовчала? Якої реакції
ти чекаєш, коли так проявляєш свою злість?»)
У кожній п’ятихвилинній розмові обговорюйте лише одну
ситуацію. Зберігайте шанобливе ставлення, проявляйте
цікавість і не намагайтеся звинувачувати, коли пояснюєте
почуття, які викликала певна поведінка. Якщо емоційно незріла
людина перебиває або хоче посперечатися, ви можете визнати
її почуття, але попросіть дати вам змогу договорити.
Коли мине п’ять хвилин, подякуйте співрозмовнику за те, що
він вас вислухав, і запитайте, чи не хоче він щось сказати вам.
Можливо, він не викаже бажання, але памʼятайте: ви свою
справу зробили, коли попросили поговорити. Вже сам цей
вчинок дав вам змогу вийти зі старої дитячої ролі. Висловивши
проблему, ви змінили стару угоду про стосунки (наприклад,
пункт про те, що ви погоджуєтеся не говорити про свої думки
поруч з емоційно незрілою людиною). Такі короткі розмови
показують обом, що ваш звʼязок може пережити деяку порцію
чесності та зробити стосунки щирими.
Хочу підкреслити ще раз: навіть якщо така комунікація не
розв’яже нагальної проблеми, її мета досягнута — ви діяли на
рівних зі співрозмовником і взяли на себе роль лідера,
спілкуючись чуйно та довірливо. Це величезний крок уперед.
Замініть конфронтацію навичкою комунікувати без
осуду
На щастя, тепер ми багато знаємо про те, які види комунікації
результативні навіть в умовах стресу. Ознаки продуктивної
комунікації — це чесність, незасудження, нейтральний тон та
емпатійне ставлення до думки іншої людини. Розгляньмо
кілька стилів комунікації, які будуть ефективними у спілкуванні
з емоційно незрілими людьми й батьками.
Недоповнювальна комунікація. Цей стиль комунікації описав
професор Крістофер Гопвуд (2016), і його суть у тому, щоб
реагувати на агресивну поведінку несподівано спокійно та з
емпатією. Раптова доброзичливість руйнує ворожість чи
спроби домінувати. Коли засмучена людина бачить цікавість і
співчуття замість контратаки, неминучий, здавалося, конфлікт
летить шкереберть.
Щоб використовувати цей підхід, потрібно реагувати на
ворожість емоційно незрілої людини з емпатією, ніби вона
шукає розуміння, а не сварки. Виявивши її глибоке емоційне
прагнення до зв’язку, ви зможете інтерпретувати неприємну
поведінку як потребу в увазі та розумінні. Іноді несподівана
емпатійна відповідь перетворює напружену ситуацію на
можливість творчого, наповненого змістом та обʼєднувального
спілкування.
Наприклад, подруга Боббі завжди поверталася з відряджень у
сварливому настрої. Зрештою Боббі здогадалася, що та не
тільки почувалася стомленою, а й боялася, що подруга не буде
рада її бачити. Наступного разу, коли дівчина прийшла з
похмурим обличчям, Боббі встала, міцно обняла її і сказала: «Я
така рада, що ти повернулася. Я скучила. Хочеш їсти?».
Люди, які опанували навичку недоповнювальної комунікації,
часто використовують гумор або дружелюбність, тому що вони
роззброюють та знімають напруження і гнів не має чим
поживитися. Невинна чи турботлива відповідь також може
звести нанівець агресивні наміри емоційно незрілої людини.
Наприклад, коли вас несправедливо критикують, ви можете
відповісти нейтрально: «Ой, а я цього не знав(ла)».
Недоповнювальна комунікація дає змогу задовольнити
потребу іншої людини в тому, щоб її розуміли, а не просто
реагувати на її ворожість. Якщо ви скажете це щиро,
недоповнювальна відповідь може перетворити неприємну
конфронтацію на мить несподіваної близькості. Навіть
розлючена людина просто хоче, щоб її помітили, а її почуття
визнали.
Незахисна та ненасильницька комунікації. Незахисна (Ellison,
2016) і ненасильницька (Розенберг, 2020) комунікація — методи
спілкування з людьми без нападів, приниження, звинувачення
та спроб присоромити. Мета цих методів — слухати не
захищаючись, водночас памʼятати, що важливо для вас.
 Незахисна та ненасильницька комунікації допомагають вам
відмовитися від ролей агресора й жертви у трикутнику
Карпмана. Ви усвідомлюєте, що думка іншої людини здається
їй цілком логічною. Водночас говорите про свої наміри так, щоб
не ставити під сумнів цінність особистості людини.
Ненасильницька комунікація не залучає учасників до
трикутника Карпмана, де мають бути лише жертви чи агресори.
Ви даєте людині відчути, що спілкуватися з вами безпечно.
Ці високоефективні стилі комунікації базуються на ідеї, що всі
учасники спілкування мають однаково важливі потреби та
здорові наміри. Використання цих комунікативних навичок
допомагає позбутися зайвих емоцій і засудження в розмовах з
емоційно незрілими людьми. Незалежно від їхньої реакції ви
почуватиметеся набагато впевненіше і зможете краще
контролювати себе. Ви можете більше дізнатися про відкриту
неагресивну комунікацію, звернувшись до книжок авторів,
процитованих вище, і списку літератури в кінці цієї книжки
(Patterson et al, 2012; Stone, Patton, Heen, 1999).
Коли розбіжності призводять до конфліктів
Тепер подивімося, як долати неминучі розбіжності. Чи можна
реагувати на порушення кордонів або неприйнятні дії в наш бік,
зберігаючи добрі стосунки?
Установіть кордони та скажіть «ні». У будь-яких стосунках
відмови та кордони потрібні, бо захищають ваш добробут. Ви не
повинні виправдовуватися чи щось пояснювати. Ви можете
просто сказати: «Ні, я справді не можу цього зробити» або «Мені
це не підходить».
Однак, на відміну від людей із нормальним рівнем чутливості,
емоційно незрілим людям складно переживати відмови. Вони
можуть почати копатися у вашому «ні», кажучи щось на кшталт:
«А чому ти не можеш цього зробити?». Вони також можуть
спробувати розвʼязати проблему (а проблема — це ваша
відмова), умовляючи вас: «Може, ти таки зможеш це зробити,
якщо...» — і вигадуючи якусь пропозицію. Справді, ввічливі
люди так не поводяться, але емоційно незрілі люди вважають,
ніби весь ваш час належить їм. Якщо вони продовжують
наполягати, можете сказати: «Ти хочеш від мене додаткових
пояснень щодо мого рішення? Боюся, у мене їх немає» — або
просто безпорадно знизати плечима.
Приймайте лише те, що хочете прийняти. Емоційно незрілі
люди часто виявляють щедрість у такий спосіб, що ви
почуваєтеся зобовʼязаними й наче в пастці. Вони
зосереджуються на тому, що хочуть дати, незалежно від того,
потрібно вам це чи ні. Наприклад, можуть дарувати те, що
насправді самі хочуть отримати, наполягати на зустрічах, від
яких ви не отримуєте ніякого задоволення, планувати заходи,
які вам не до вподоби, або постійно пропонувати допомогу, якої
ви не потребуєте. Вони поводяться як діти — якщо їм щось
сподобалося, то постійно кричать «Знову!» і не усвідомлюють
того, що інші можуть просто втомитися або не отримувати
задоволення від такої діяльності. Один мій пацієнт довго
вмовляв матір не дарувати йому подарунки. Зрештою, йому
довелося сказати: «Мамо, твої подарунки не схожі на
подарунки. У них відчувається зобов’язання».
Якщо ви не аплодуєте стоячи всьому, що вони дають вам, —
чи то їжа, подарунки, гроші, гостинність чи порада, — емоційно
незрілі люди поводитимуться так, ніби ви навмисно ображаєте
їх і вчиняєте грубо. Звісно, це не так. Ви маєте право сказати
про будь-що: «Мені достатньо», «Досить», «Більше не хочу», «Я б
із задоволенням, але ні». І все. Далі вони самостійно мають
справлятися зі своїми почуттями.
Не заохочуйте регресивну поведінку. Емоційно незрілі люди
та батьки будуть часто дутися або поводитися так, ніби ви їх
образили, намагаючись змусити вас втішати їх. Якщо ви
кинетеся їх заспокоювати, то зміцните регресивну поведінку та
звичку викликати у вас почуття провини.
Наприклад, у моєї клієнтки Сенді була дуже емоційна мати
Кора, яка в сльозах бігла в спальню щоразу, коли траплялося
те, що її не влаштовувало. Зазвичай Сенді одразу почувалася
винною, ішла за матір’ю, питала, що сталося, і намагалася
заспокоїти. Іноді, щоб отримати більше співчуття доньки, Кора
відмовлялася говорити або приймати втішання, і Сенді
доводилося вмовляти її протягом кількох хвилин.
Цілком зрозуміло, що Сенді втомилася від таких ситуацій,
тому вирішила спробувати нову модель поведінки. Наступного
разу, коли Кора так повелася, донька пішла за нею в спальню
та щиро сказала: «Я бачу, що ти дуже засмучена, мам. Я дам
тобі час самостійно впоратися зі своїми почуттями. Я чекатиму
тебе внизу, щоб піти по покупки, як і планували. Можеш
сумувати стільки, скільки тобі потрібно». Після цього вона м’яко
зачинила двері.
Завдяки цьому новому підходу Сенді нагадала матері про
самостійність і відмовилася від ролі рятівника. Вона розділяла
почуття Кори, — не поводилася холодно й не критикувала матір,
— але чітко дала зрозуміти, що більше не розв’язуватиме її
проблем і не проживатиме їх із нею. Коли через 15 хвилин Кора
спустилася, Сенді усміхнулася їй і сказала: «Готова йти по
покупки?».
А, наприклад, батько Пола, який завжди був моралізатором,
відмовився йти на вечерю в ресторан, як запланували, бо
вважав, що син забронював столик у нечесний спосіб. Пол
спокійно сказав: «Усе гаразд, тату. Не роби того, чого не хочеш.
Ми вирушаємо за пів години. Якщо передумаєш і вирішиш піти
з нами, ми будемо раді. А ще можеш узяти таксі та приїхати
пізніше, якщо захочеш випити кави та з’їсти десерт».
Найважливіше в цих прикладах поведінки те, що ніхто не
звинувачував і не соромив емоційно незрілих людей, не
вмовляв, не керував настроєм. Батьки отримали свободу
проживати власні почуття та ухвалювати рішення. Вони могли
кудись піти й отримати задоволення або залишатися сумувати
на самоті. Їм шанобливо пропонували варіанти.
Висловлюйте гнів чітко, прямо та з повагою. Звісно, усі ми
прагнемо спілкуватися спокійно, проте бувають ситуації, коли
необхідно проявити гнів. Нам може бути важко прийняти
впертість когось з емоційно незрілих батьків, особливо якщо ця
людина довго намагалася верховодити. На щастя, є спосіб
висловитися шанобливо та без образ.
 Історія Бетані
Одну з терапевтичних сесій Бетані почала зі слів: «Сьогодні я
зірвалася на батькові». З’ясувалося, що її літній емоційно
незрілий батько Леві знову сварив персонал будинку для
людей похилого віку, критикуючи кожну дрібницю так, наче то
був п’ятизірковий готель. Тепер декілька співробітників
відмовлялися за ним доглядати. Бетані набридло
вислуховувати скарги на поведінку батька. Їй було важливо,
щоб він зрозумів, що ситуація серйозна. Вона поставила
батька перед фактом: якщо він далі так поводитиметься, його
можуть вигнати, і тоді йому доведеться жити в менш
приємному місці (це було правдою: він не міг багато платити і
йому пощастило знайти місце в цьому будинку для людей
похилого віку).
Бетані нагадала батькові, що працювати в такому закладі не
так уже й легко, а співробітники теж люди. Вона говорила про
те, що втомилася постійно перепрошувати за нього і що іноді
він міг би думати й про інших. «Я виснажена, — сказала йому
Бетані. — Подумай про те, як усе це на мене впливає. Що ти
робитимеш, якщо я помру? Вияви трохи вдячності, тату! Зніми
хоч частину тягаря з моїх плечей. Ти знаєш, як поводитися
ввічливо, тож роби це!»
Бетані не соромила та не ображала батька; вона просто
рішуче заявила, що їй від нього потрібно. Леві був при
здоровому глузді, ніхто не мав заплющувати очі на
неприйнятну поведінку через вік. Йому не подобалися умови,
у яких він опинився, але Бетані теж не була в захваті від
ситуації. Заради власного здоров’я їй довелося попросити
батька постаратися змінити поведінку та не створювати для
неї нового клопоту. Цей конфлікт не змінив характеру Леві,
але створив мить ясності, прозорого та близького
спілкування. На превеликий подив Бетані, пізніше батько
перепросив. На мить вони стали двома дорослими, які
розвʼязують проблему в стосунках.
Історія Бетані показує, як можна рішуче висловити свій гнів, не
нападаючи на іншу людину, а підтримуючи з нею відкрите та
близьке спілкування. Щоразу, коли батько знову поводився
неприйнятно, Бетані виражала своє невдоволення й говорила,
що вона від нього хоче. Коли зріла людина стикається з гнівом,
вона може переживати сильні емоції, але знає конкретну
причину невдоволення, про яку каже іншому безпосередньо.
Росс Кемпбелл (1981) описує, як можна виражати гнів на різних
рівнях зрілості такими способами, які більшою чи меншою
мірою сприяють розвʼязанню проблеми. Ви можете говорити
про свій гнів у негативному тоні, але доти, доки це почуття
виражається логічно, зрозумілими словами, без образливих
фраз чи поведінки та спрямоване на конкретну людину чи
проблему, це свідчить про значний рівень зрілості.
Бетані говорила з батьком емоційно, у негативному тоні, але
об’єктивно дивилася на проблему та казала про власні
бажання, не ображаючи його. Вона не намагалася карати чи
верховодити, а голос підвищила для того, щоб він зміг почути її
через туман егоцентризму. Бетані рішуче нагадала йому, що у
світі є інші люди і якщо він не братиме до уваги їхні інтереси, то
може втратити підтримку, яку сприймав як належне. Для них
обох було корисно, що Бетані взяла ситуацію у свої руки й усе
прояснила.
Прийміть втрати та йдіть далі
Багато людей думає, що стосунки з батьками зміняться на
краще, коли їм нарешті вдасться заслужити схвалення. Однак
пригадайте, що через незадоволеність і захисні механізми
емоційно незрілі люди просто не можуть радіти довго. Чому б
вам не відмовитися від спроб змінити батьків і натомість
спробувати прийняти себе? Визнавши обмеження емоційно
незрілих людей, ви отримаєте свободу піклуватися про себе та
навіть зможете відчути більше співчуття до них.
Цінуйте те, що можете, і поважайте справжній звʼязок,
який у вас є
Більшість із нас відчуває природну прихильність до батьків,
незалежно від того, чи задовольняють вони наші емоційні
потреби. Сімейні звʼязки глибокі та не підвладні впливу
розчарувань, тому мало хто прагне від них відмовитися. Навіть
такі сімейні стосунки, що тільки знесилюють, можуть здаватися
значущими й незамінними на базовому людському рівні.
Сильне почуття приналежності створює потужний зв’язок між
нами та батьками, попри болісні переживання й поневіряння.
Одна жінка розповіла, що хоче зберегти стосунки з матір’ю,
хоча та не була «ніжною, м’якою чи надійною». Ця жінка
назавжди запам’ятала мить, коли плакала в подушку й раптом
усвідомила, що мати ніколи не зміниться. Тоді вона вирішила
прийняти матір такою, якою вона є, тому що родинні звʼязки
були для неї дуже важливими.
В іншої жінки були дуже складні та напружені стосунки з
емоційно незрілим батьком. Він багато разів погано поводився
з нею і часто підводив. Але коли він тяжко захворів, вона весь
час була поруч. Після його смерті вона зрозуміла, що її змішані
почуття більше не мають значення. «Він був моїм батьком», —
сказала вона.
Можливо, емоційно незрілі батьки не дали тієї любові, якої ви
потребували, однак вони зробили важливий внесок — навчили
вас любити, а це теж важливо. Тому не дивно, що ви відчуваєте
сильну прихильність до батьків — але не забувайте й про
прихильність до себе. Доки ви не відмовляєтеся від себе
заради стосунків з емоційно незрілими людьми, з вами все
гаразд.
Погляньте на стосунки з емоційно незрілими батьками
реалістично та зі співчуттям
Тільки-но ви звільнитеся від емоційно незрілої моделі
стосунків, яка стримувала вас, то можете пошкодувати про час,
який втратили через брак впевненості у собі та своїй здатності
любити. Багато людей мріють повернути роки, які витратили на
спроби пристосуватися до спотвореної картини світу батьків і
заслужити їхнє схвалення. Можливо, вас утішить те, що коли ви
звільнитеся від гнітючого контролю в стосунках з емоційно
незрілими людьми, то отримаєте шанс на нове життя. Різниця
між сліпою відданістю емоційно незрілим батькам і
новонабутою свободою може бути настільки разючою, що у вас
буде враження, ніби ви живете абсолютно нове життя з
абсолютно новою свідомістю.
Озираючись на стосунки з емоційно незрілими батьками, ви
можете водночас сприймати їх із сумним співчуттям і холодним
реалізмом. Нарешті ви бачите повну картину, це дає змогу
вийти за межі стосунків і поглянути на них із позиції дорослої
людини.
Історія Грейс
Грейс проходила особисту терапію, намагаючись розвинути
позитивне уявлення про себе й налагодити активне соціальне
життя. Її виховала владна мати, яка не довіряла дівчинці та
контролювала аж так, що Грейс вважала себе зрадницею,
коли проводила час з іншими людьми. Після смерті матері
вона стала більше спілкуватися з людьми і виявила, що ті
набагато добріші та приємніші, ніж була мати. Грейс не
сумувала за матірʼю (вони не були близькими людьми), але
співчувала тому, скільки та втратила через свою емоційну
незрілість.
«Не думаю, що хтось із моїх братів і сестер горював за мамою:
вона була такою холодною. Вона так багато втратила через
те, що не почувалася любою. У неї були погані стосунки з
усіма її дітьми. Їй дуже бракувало емпатії. Було відчуття, що
вона просто не хоче йти на контакт. Вона так звикла
засуджувати інших, смакувати чужі невдачі, що просто була не
в змозі когось любити. Вона була зациклена на тому, щоб
розповідати іншим, як їм стати кращими. Вона не могла
почути пісню серця іншої людини. Вона могла співчувати на
дуже поверховому рівні, теоретично, наприклад знайомим із
церкви, але насправді була дуже складною людиною. Усе
завжди крутилося навколо неї, емпатії для нас у неї не було.
Глибоке почуття образи на весь світ сильно спотворило її,
вона поводилася так, що полюбити її було просто
 неможливо».
Було дуже зворушливо спостерігати за змінами в Грейс і за
тим, як їй вдалося побачити емоційні обмеження матері. Її
шлях розвитку багато в чому повторював шлях тих, хто
одужує від наслідків дорослішання поруч з емоційно
незрілими батьками. Розвинувши прихильність і вірність собі,
Грейс зрозуміла, що їй цікаво і хто їй подобається. Вона
любила свій дім і домашніх тварин, їй подобалося
спілкуватися з друзями та гуляти. Тепер, коли Грейс вірила,
що може сама обирати життєвий шлях, вона чітко побачила,
як страхи матері обмежували її життя. Вона співчувала матері,
але відчула полегшення, що життя нарешті належить тільки їй.
Наповнені турботою стосунки Грейс із собою давали їй усе те,
чого вона не отримала від матері.
Через багато років після смерті матері Грейс нарешті
зрозуміла її особистість. Вона змогла поглянути на матір
об’єктивно, бо тепер у неї були люблячі та дбайливі стосунки з
внутрішнім «я» — невинною частиною особистості, яка могла
любити матір навіть без взаємності з її боку. Грейс
почувалася цілісною та повністю приймала себе не тому, що
заслужила схвалення матері, а тому, що нарешті знайшла
себе.
Щойно ви звільнитеся від моделі емоційно незрілих стосунків,
які стримували вас, можете пошкодувати, що вкладали стільки
зусиль у стосунки з людьми, які так мало давали вам у
відповідь і завдавали стільки болю. Коли ви станете краще
усвідомлювати свою цінність і здатність любити, вам може
бути боляче розуміти, як погано з вами поводилися. Багато хто
хоче повернути той час, який витратив на спроби
пристосуватися до егоцентризму батьків і заслужити їхнє
схвалення. Можливо, вас утішить думка, що, зрозумівши та
прийнявши емоційно незрілих людей, ви звільнитеся від
бажання змінити їх або догодити їм, знайдете силу вповні
насолоджуватися емоційною самостійністю, проживати свої
почуття й вільно мислити. Ви не можете повернути дитинство,
але можете прожити решту життя так, як хочеться вам. Тепер
ви можете спиратися лише на свої бажання та відчуття, тому
обіцяю вам: це буде прекрасна подорож.
Що варто запамʼятати із цього розділу
Тепер, коли ви глибоко проаналізували вплив емоційно
незрілих людей на ваше життя, ви можете переглянути умови
стосунків, які вам більше не підходять. Ви вже розумієте, що
рівноправні з будь-якою емоційно незрілою людиною, і можете
побудувати щирі, люблячі та дбайливі стосунки із собою і своїм
внутрішнім світом. У стосунках з емоційно незрілими батьками
можете відкрито говорити про свої потреби, кордони та право
на самовираження — а іноді навіть гніватися. Тепер ви знаєте,
як активно реагувати на поведінку емоційно незрілих людей у
такий спосіб, щоб відчути свою цілісність та силу. Ви можете
поважати глибокі сімейні зв’язки з батьками, але все одно
захищати свою самостійність і свободу бути тим, хто ви є
насправді. Коли ви в будь-яких обставинах зможете бути собою
та відчувати себе такими ж важливими, як кожна інша людина,
жодна система емоційно незрілих стосунків не зможе взяти вас
під свій контроль. Їй на зміну прийдуть стосунки двох
рівноправних людей, — я говорю про вас і емоційно незрілу
людину, — які тепер мають набагато більше шансів побудувати
справжні стосунки, попри всі відмінності.
Післямова

Декларація про права дорослих дітей емоційно незрілих

батьків

Наприкінці нашої спільної подорожі я хочу залишити вам

декларацію про права, до якої ви можете повертатися щоразу,
коли стикаєтеся з проблемами у стосунках з емоційно
незрілими людьми. Десять базових прав підсумовують те, про
що ви дізналися в цій книжці, наголошуючи, що ви маєте право
жити так, як хочете. Хай ця декларація буде нагадуванням про
те, як зберігати баланс у стосунках з емоційно незрілими
батьками й іншими людьми. Сподіваюся, що вона вам
допоможе. Я бажаю вам успіхів у відновленні емоційної
незалежності, свободи думки та внутрішнього життя.
Сподіваюся на те, що отримані знання допоможуть вам
зробити кожен контакт з емоційно незрілими людьми
джерелом розвитку, самопізнання та відкриттів.
1. Право встановлювати кордони
• Я маю право встановлювати кордони, коли твоя поведінка
мене ображає або коли ти намагаєшся мене
використовувати.
• Я маю право перервати спілкування, якщо відчуваю тиск або
примус.
• Я маю право припинити робити будь-що задовго до того, як
відчую виснаження.
• Я маю право припинити будь-яке спілкування, якщо воно
мені неприємне.
• Я маю право сказати «ні» без поважної причини.
2. Право уникати емоційного тиску
• Я маю право не бути твоїм рятівником.
 • Я маю право запропонувати тобі звернутися по допомогу до
когось іншого.
• Я маю право не розвʼязувати твої проблеми.
• Я маю право дати тобі змогу розбиратися з власною
самооцінкою без мого втручання.
• Я маю право дати тобі змогу самостійно впоратися зі
стресом.
• Я маю право відмовити без почуття провини.
3. Право на емоційну незалежність і свободу думки
• Я маю право на будь-які почуття.
• Я маю право думати все, що завгодно.
• Я маю право на те, щоб ніхто не глузував і не знущався з
моїх цінностей, ідей та інтересів.
• Я маю право помічати, як зі мною поводяться.
• Я маю право не схвалювати твою поведінку чи ставлення.
4. Право обирати стосунки
• Я маю право вирішувати, люблю я тебе чи ні.
• Я маю право відмовитися від того, що ти хочеш мені дати.
• Я маю право не зраджувати себе заради того, щоб просто
полегшити тобі життя.
• Я маю право закінчити наші стосунки, навіть якщо ми
родичі.
• Я маю право не залежати від тебе.
• Я маю право не спілкуватися з людьми, яких вважаю
неприємними чи спілкування з якими мене виснажує.
5. Право на чесну комунікацію
• Я маю право говорити що завгодно, якщо роблю це без
насильства чи бажання завдати комусь шкоди.
 • Я маю право просити, щоб мене вислухали.
• Я маю право сказати тобі, що ти мене образив(ла).
• Я маю право сказати тобі, чого насправді хочу.
• Я маю право на те, щоб мені говорили, чого хочуть від мене,
не припускаючи, що я і так маю це знати.
6. Право вибирати те, що краще для мене
• Я маю право не робити чогось, якщо зараз мені не зручно.
• Я маю право піти, коли захочу.
• Я маю право відмовитися від заходів чи зустрічей, які мені
не подобаються.
• Я маю право ухвалювати рішення самостійно, не
сумніваючись у собі.
7. Право жити по-своєму
• Я маю право робити що завгодно, навіть якщо ти вважаєш,
що це погана ідея.
• Я маю право витрачати свій час та енергію на те, що вважаю
важливим.
• Я маю право довіряти почуттям і серйозно ставитися до
своїх бажань.
• Я маю право витратити на себе стільки часу, скільки
потрібно, і не поспішати.
8. Право на рівну значущість і повагу
• Я маю право вважати себе не менш важливою людиною, ніж
ти.
• Я маю право жити своє життя без глузувань із боку інших
людей.
• Я маю право на шанобливе ставлення як до незалежної
дорослої людини.
 • Я маю право відмовити без почуття сорому.
9. Право ставити власне здоров’я та добробут на перше
місце
• Я маю право жити добре, а не лише виживати.
• Я маю право знаходити час для себе, щоб робити те, що мені
подобається.
• Я маю право вирішувати, скільки енергії та часу хочу
приділяти іншим.
• Я маю право взяти паузу і все обміркувати.
• Я маю право піклуватися про себе незалежно від того, що
інші думають щодо цього.
• Я маю право на час і простір, які потрібні, щоб розвивати
стосунки зі своїм внутрішнім світом.
10. Право любити та захищати себе
• Я маю право на самоспівчуття, коли помиляюся.
• Я маю право змінювати уявлення про себе, якщо воно
більше не відповідає мені.
• Я маю право любити себе і ставитися до себе добре.
• Я маю право не критикувати себе та приймати свою
індивідуальність.
• Я маю право бути собою.
Подяки

Я щиро вдячна Тесілії Ганауер — жінці, яка поєднувала ролі і

редакторки, і рецензетки та з самого початку вважала, що
потрібно розвивати тему емоційно незрілого батьківства, бо
вона має великий потенціал. Тесілія була віддана роботі над
цією книжкою протягом усього тривалого процесу створення
та реалізації, а її терпіння, завзятість і віра в мене дали мені
змогу втілити у слова той досвід, який отримала за роки роботи
психотерапевткою. Я також дякую редакторам видавництва
«New Harbinger» Кленсі Дрейк і Дженніфер Голдер, які невтомно
працювали над уточненням теми книжки та організаційними
питаннями, щоб готовий текст став простим і зрозумілим. Хочу
подякувати й редакторці-коректорці Гретель Гакансон за
гостре око й цінні поради.
Я захоплююся сміливістю своїх клієнтів, які дали дозвіл на те,
щоб я розповіла вам їхні історії (у зміненому вигляді та
анонімно), зі словами: «Якщо це може комусь допомогти, то
звісно!». Разом із ними ми пройшли шлях від сумʼяття, типового
для людей, яких виховали емоційно незрілі батьки, до легкості
буття, яке виникає завдяки глибокому розумінню того, із чим
вам довелося зіткнутися, і трансформації обмежувальних
моделей поведінки на впевненість у собі.
Я вдячна теоретикам і дослідникам, які працюють у галузі
психології розвитку — ці знання допомогли мені сформувати
розуміння емоційної незрілості та її наслідків. Мені пощастило,
що під час власного навчання на психологиню мені довелося
познайомитися з працями старих майстрів психології та їхніми
уявленнями про розвиток особистості, тому я не зосереджуюся
лише на симптомах і техніках. Загальні теорії показують
картину цілком і допомагають зрозуміти, що відбувається. Я
вчилася в найкращих.
Я хочу подякувати моїм колегам Браяну Вальду, Тому Бейкеру
та Мері Воррен Піннелл — ваші ідеї та пропозиції були
надзвичайно корисними під час написання цієї книжки, коли я
проторювала шлях крізь нетрі проблем і складних питань.
Я глибоко вдячна своїй сестрі Мері Бебкок за емоційну
підтримку та змістовні розмови. Вона підтримувала мене з
дитинства, а її думки та глибоке розуміння поведінки людей
завжди допомагали мені докопатися до суті. Я вдячна Барбарі
та Денні Форбс за їхні ідеї та внесок у написання книжки.
Барбара розуміє мене серцем, дарує свою любов і відзначає
мої успіхи протягом багатьох років.
Під час роботи над книжкою Лінн Золл була для мене і
вихователькою, і вболівальницею. Вона змушувала мене
сміятися, надсилаючи кумедні вірші, смачну їжу та електронні
листи з темою «Пиши далі!». Вона була завжди відкрита для
обговорення складних моментів книжки. Кім Форбс також
постійно виявляла інтерес до книжки, що було для мене
великою підтримкою. Я вдячна їй за натхненні листівки,
повідомлення та душевні розмови. Моя щира подяка Естер
Фріман, яка за час нашої довгої дружби стільки разів учила
мене активно реагувати на невдачі й розчарування. Її
неоціненні знання завжди допомагають мені мислити
практично та діяти одразу.
Дякую моєму чудовому синові Картеру Гібсону, який пильно
стежив за процесом і піднімав настрій натхненними думками
про те, що здавалося нерозв’язними проблемами. Мені
подобається, як він дивиться на світ і ставиться до життя. Я
хочу побажати всім людям бути такими ж живими, як Картер.
Нарешті, я хочу подякувати чоловікові Скіпу. Наші стосунки —
величезне джерело радості для мене. Саме вони стали
головним каталізатором у моєму процесі набуття емоційної
зрілості. Він підтримував мрію написати книжку емоційно та
матеріально, але найбільшою підтримкою для мене було його
глибоке розуміння того, які значення та силу мають мрії.
Список літератури

Ainsworth, M., S. Bell, and D. Strayton. 1974. “Infant-Mother

Attachment and Social Development: ‘Socialization’ as a Product of
Reciprocal Responsiveness to Signals.” In The Integration of a Child
into a Social World, edited by M. Richards. New York: Cambridge
University Press.
Barrett, L. 2017. How Emotions Are Made: The Secret Life of the
Brain. New York: Houghton Mifflin Harcourt Publishing Company.
Beattie, M. 1987. Codependent No More. San Francisco: Harper
and Row.
Berne, E. 1964. Games People Play. New York: Ballentine Books.
Bickel, L. 2000. Mawson’s Will. South Royalton, VT: Steerforth
Press.
Bion, W. 1967. “Notes on Memory and Desire.” Psychoanalytic
Forum 2: 272–273.
Bowen, M. 1985. Family Therapy in Clinical Practice. Lanham, MD:
Rowman and Littlefield Publishers, Inc.
Bowlby, J. 1979. The Making and Breaking of Affectional Bonds.
New York: Routledge.
Bradshaw, J. 1990. Homecoming. New York: Bantam Books.
Burns, D. 1980. Feeling Good. New York: HarperCollins Publishers.
Campbell, R. 1977. How to Really Love Your Child. Wheaton, IL: SF
Publications.
Campbell, R. 1981. How to Really Love Your Teenager. Colorado
Springs: David C. Cook/Kingsway Communications.
Capacchione, L. 1991. Recovery of Your Inner Child. New York:
Touchstone.
Clance, P. R., and S. Imes. 1978. “The Imposter Phenomenon in
High Achieving Women: Dynamics and Therapeutic Intervention.”- ­
Psychotherapy Theory, Research and Practice 15 (3): 241–247.
Clore, G. L., and J. R. Huntsinger. 2007. “How Emotions Inform
Judgment and Regulate Thought.” Trends in Cognitive Sciences 11
(9): 393–399.
Degeneres, E. 2017. “Holiday Headphones.” December 5.
Ellentube.com. https://www.youtube.com/watch?v=78ObBXNgbUo.
DeYoung, P. A. 2015. Understanding and Treating Chronic Shame.
New York: Routledge.
Duvinsky, J. 2017. Perfect Pain/Perfect Shame. North Charleston,
SC: C­ reateSpace.
Ellison, S. 2016. Taking the War Out of Our Words. Sunriver, OR:
Voices of Integrity Publishing.
Ezriel, H. 1952. “Notes on Psychoanalytic Group Therapy: II.
Interpretation.” Research Psychiatry 15: 119.
Fonagy, P., G. Gergely, E. Jurist, and M. Target. Affective
Regulation, ­Mentaliztion, and the Development of the Self. New York:
Other Press.
Forbes, K. 2018. Personal communication.
Forward, S. 1989. Toxic Parents. New York: Bantam Books.
Fosha, D. 2000. The Transforming Power of Affect. New York:
Basic Books.
Fraad, H. 2008. “Toiling in the Field of Emotion.” Journal of
Psychohistory 35 (3): 270–286.
Frankl, V. 1959. Man’s Search for Meaning. Boston, MA: Beacon
Press.
Гібсон Ліндсі, 2021. Дорослі діти емоційно незрілих батьків.
Київ, Видавництво Наталії Переверзєвої
Goleman, D. 1995. Emotional Intelligence. New York: Bantam.
Gonzales, L. 2003. Deep Survival. New York: W. W. Norton and
Company.
Gordon, D. 2007. Mindful Dreaming. Franklin, NJ: The Career Press.
Goulding, R. A., and R. C. Schwartz. 2002. The Mosaic Mind. Oak
Park, IL: Trailhead Publications.
Hanson, R. 2013. Hardwiring Happiness. New York: Harmony
Books.
Hatfield, E. R., R. L. Rapson, and Y. L. Le. 2009. “Emotional
Contagion and Empathy.” In The Social Neuroscience of Empathy,
edited by J. Decety and W. Ickes. Boston: MIT Press.
Hopwood, C. 2016 “Don’t Do What I Do.” NPR. Shots: Opinion: Your
Health, July 16. https://www.npr.org/sections/health-
shots/2016/07/16 /485721853.
 Huntford, R. 1985. Shackleton. New York: Carroll and Graf
Publishers.
Jung, C. G. 1959. Aion: Researches into the Phenomenology of the
Self. P
­ rinceton, NJ: Princeton University Press.
Kabat-Zinn, J. 1990. Full Catastrophe Living. New York: Bantam
Books.
Karpman, S. 1968. “Fairy Tales and Script Drama Analysis.”
Transactional Analysis Bulletin 26 (7): 39–43.
Katie, B. 2002. Loving What Is. New York: Three Rivers Press.
Kernberg, O. 1985. Borderline Conditions and Pathological
Narcissism. Lanham, MD: Rowman and Littlefield Publishers.
Kohut, H. 1971. The Analysis of the Self. Chicago: University of
Chicago Press.
Kornfield, J. 2008. Meditation for Beginners. Boulder, CO: Sounds
True.
Mahler, M., and F. Pine. 1975. The Psychological Birth of the
Human Infant: Symbiosis and Individuation. New York: Basic Books.
McCullough, L. 1997. Changing Character. New York: Basic Books.
McCullough, L., N. Kuhn, S. Andrews, A. Kaplan, J. Wolf, and C.
Hurley. 2003. Treating Affect Phobia. New York: The Guilford Press.
Minuchin, S. 1974. Families and Family Therapy. Cambridge, MA:
Harvard University Press.
Тіт Нат Хан, 2019. Спокій у кожному кроці. Шлях усвідомлення
в повсякденному житті, Київ, Terra Incognita
Ogden, T. 1982. Projective Identification and Psychoanalytic
Technique. Northvale, NJ: Jason Aronson, Inc.
O’Malley, M. 2016. What’s in the Way Is the Way. Boulder, CO:
Sounds True.
Patterson, K., J. Grenny, R. McMillan, and A. Switzler. 2012. Crucial
Conversations. New York: McGraw-Hill.
Perkins, J. 1995. The Suffering Self. New York: Routledge.
Porges, S. 2011. The Polyvagal Theory. New York: W. W. Norton
and Company.
Robbins, T. 1992. Awaken the Giant Within. New York: Free Press.
Rosenberg, M. 2015. Nonviolent Communication. Encinitas, CA:
PuddleDancer Press.
 Schore, A. 2012. The Science of the Art of Psychotherapy. New
York: W. W. Norton and Company.
Schwartz, R. 1995. Internal Family Systems Therapy. New York:
The Guildford Press.
Siebert, A. 1993. Survivor Personality. New York: Vantage Books.
Simpson, J. 1988. Touching the Void. New York: HarperCollins.
Smith, M. 1975. When I Say No I Feel Guilty. New York: Bantam
Books/Random House.
Stern, D. 2004. The Present Moment. New York: W.W. Norton and
Company.
Stone, D., B. Patton, and S. Heen. 1999. Difficult Conversations.
New York: Penguin Group.
Stone, H., and S. Stone. 1989. Stone. Embracing Ourselves. Novato,
CA: Nataraj Publishing.
United Nations. 1948. “Universal Statement of Human Rights.”
http://www.un.org/en/universal-declaration-human-rights.
Vaillant, G. 1977. Adaptation to Life. Boston: Little Brown.
Vaillant, G. 1993. The Wisdom of the Ego. Cambridge, MA: Harvard
University Press.
Van der Kolk, B. 2014. The Body Keeps the Score. New York:
Viking/Penguin Group.
Wald, B. 2018. Personal communication.
Wallin, D. 2007. Attachment in Psychotherapy. New York: The
Guildford Press.
Whitfield, C. L. 1987. Healing the Child Within. Deerfield Beach, FL:
Health Communications, Inc.
Wolynn, M. 2016. It Didn’t Start with You. New York: Penguin
Books.
Young, J., J. Klosko, and M. Weishaar. 2003. Schema Therapy. New
York: The Guilford Press.
Науково-популярне видання
Вільні діти емоційно незрілих батьків: як взаємодіяти з емоційно незрілими людьми,
встановлювати кордони і стати емоційно незалежними / Ліндсі К. Гібсон ; пер. з англ.
Н. Переверзєвої. — Київ : Видавець ФОП Переверзєва Н. С., 2022. — 248 с.
Переклад з англійської Наталії Переверзєвої
Редагування Олени Філоненко, Тетяни Воробцової, Юлії Полтавець
Підписано до друку 08.12.2022
Формат 60х90/16
Гарнітури PT Serif, PT Sans
Наклад 1000 прим. Замовлення № 323
Видавець ФОП Н. С. Переверзєва
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 7196 від 23.11.2020
www.npbooks.com.ua
Надруковано Фамільна Друкарня Huss
04074, Київ, вул. Шахтарська, 5
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 3165 від 14.04.2008
www.huss.com.ua