https://er.dduvs.in.

ua/bitstream/123456789/1699/1/%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5_
%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%282%29.pdf
1.юридичний склад спадкування за законом.
Спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Однак зрозуміло, що підстави
спадкування не можна протиставляти. Крім того, для спадкування не тільки за заповітом, а й за законом потрібна ціла низка
передбачених законом юридичних фактів. Підставою виникнення спадкування за заповітом є юридичний склад - складання заповіту,
смерть спадкодавця, відкриття спадщини, прийняття спадщини. Осіб, які закликаються до спадкування в цьому випадку, визначає у
своєму заповіті спадкодавець. Для спадкування за законом потрібні: -по-перше, наявність певного ступеня споріднення зі
спадкодавцем або перебування на його утриманні протягом визначеного законом строку (тобто особа повинна входити в коло
спадкоємців за законом); -по-друге, факт смерті спадкодавця (тобто повинно відбутися відкриття спадщини); по-третє, прийняття
спадщини. Таким чином, спадкування виникає лише за наявності передбачених у законі юридичних фактів і тому безпосередньо із
закону ніколи не виникає. С. Н. Братусь вказував, що спадкування за законом засноване на припущенні, що закон, який встановлює
коло спадкоємців, черговість їх закликання до спадкування, розміри спадкових часток, відповідає волі спадкодавця, який не побажав
або не зміг виразити свою волю інакше – шляхом заповідального розпорядження. Спадкування за законом має місце у тому випадку,
якщо: відсутній заповіт; заповіт було скасовано заповідачем і не складено новий заповіт; заповіт визнано недійсним повністю або
частково. Ю. О. Заіка зазначає, що наявність заповіту не виключає і можливість спадкування за законом. По-перше, заповідано може
бути не все майно і тоді частина майна, яким спадкодавець не розпорядився, буде спадкуватися за законом. По-друге, один із
призначених у заповіті спадкоємців може не прийняти спадщину і тоді частка майна, яка йому заповідалася, спадкується
спадкоємцями за законом на загальних підставах. По-третє, один із призначених у заповіті спадкоємців, може відмовитися від
спадщини, не визначаючи правонаступника. По-четверте, один із спадкоємців за заповітом може виявитися негідним і бути усунутий
від спадщини. По-п’яте, один із спадкоємців, якому була заповідана спадщина з умовою, може не виконати визначену заповідачем
умову. По-шосте, заповіт у судовому порядку може бути визнано недійсним у частині, яка порушує права обов’язкових спадкоємців .
Підставами закликання до спадкування за законом є: родинні стосунки (при певному ступені спорідненості та черговості спадкоємців);
шлюб; усиновлення; перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті, проживання однією сім’єю 5 років
Спадкування, як правовідносини, дуже специфічні, оскільки на перший погляд, порушується конструкція загальних цивільних
правовідносин – воно по суті без суб'єктне, оскільки зі смертю припиняється правоздатність спадкодавця, тому його права та
обов’язки переходять до спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва, що характеризується цілим рядом особливостей: -
наявністю фактичного складу, прямо передбаченого законом (наприклад, складання заповіту, смерть спадкодавця, прийняття
спадщини за заповітом); - сукупністю прав і обов’язків, які переходять до спадкоємців, як єдине ціле; - спадкування носить
універсальний характер – усі права та обов’язки переходять одночасно й на підставі акту прийняття спадщини. Спадкові
правовідносини існують у вигляді юридичного складу, необхідними елементами якого є такі юридичні факти: відкриття спадщини, час
відкриття спадщини, місце відкриття спадщини, спадкова маса та інші. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або
оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Значення відкриття спадщини полягає в тому, що саме з відкриттям спадщини
виникають спадкові правовідносини. Не слід плутати відкриття спадщини (як події) і відкриття спадкової справи (як дії), оскільки ці
юридичні факти породжують різні наслідки. При відкритті спадщини у спадкоємців виникають матеріальні права на її прийняття або
відмову на її прийняття. Нотаріальний процес в якості наслідку передбачає фіксування та констатацію наявності прав у спадкоємців та
інших осіб. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Під днем смерті слід
розуміти конкретну календарну дату (добу). Не слід плутати смерть особи та реєстрацію смерті фізичної особи. Юридично особа
вважається померлою з моменту, коли зроблений відповідний запис про смерть особи органами РАЦСу. Тому довідка про смерть
(відповідної форми) або судове рішення про оголошення особи померлою (яке набрало законної сили), це лише підстава для
відповідної реєстрації смерті фізичної особи із зазначенням дати її смерті. Якщо дата фактичної смерті невідома, наприклад, при
оголошенні особи померлої, то в свідоцтві про смерть обов’язково повинен бути вказаний місяць або рік смерті (набрання судового
рішення законної сили). У цьому випадку часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року. Місце
відкриття спадщини – це визначення виключно юридичне, під ним слід розуміти населений пункт (і, зрозуміло, нотаріальний округ), в
якому за думкою спадкоємців слід визначатися з спадковим правонаступництвом. Зрозуміло, що місце фактичної смерті і місце
відкриття спадщини можуть не співпасти. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК
України). На спадкоємців покладається обов’язок доказування останнього місця мешкання спадкодавця. Такими доказами, як правило,
є: довідка про реєстрацію померлого на момент його смерті.Закликання до спадкування, очевидно, може розглядатися як завершення
юридичного складу, внаслідок чого у особи виникає право на спадкування. В деяких випадках закликання до спадкування
здійснюється внаслідок самого факту смерті спадкодавця і, відповідно відкриття спадщини. В інших – за наявності ще і додаткових
обставин, як то спадкова трансмісія, субституція, відпадіння від спадкування всіх спадкоємців поточної черги. Отже, на практиці
можуть реалізовуватися різні варіанти підстав і порядків спадкування.
2.Підстави та порядок спадкування за законом.
Підставами закликання до спадкування за законом є: родинні стосунки (при певному ступені спорідненості та черговості спадкоємців);
шлюб; усиновлення; перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті, проживання однією сім’єю 5 років .
Спадкування, як правовідносини, дуже специфічні, оскільки на перший погляд, порушується конструкція загальних цивільних
правовідносин – воно по суті безсуб’єктне, оскільки зі смертю припиняється правоздатність спадкодавця, тому його права та обов’язки
переходять до спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва, що характеризується цілим рядом особливостей: - наявністю
фактичного складу, прямо передбаченого законом (наприклад, складання заповіту, смерть спадкодавця, прийняття спадщини за
заповітом); - сукупністю прав і обов’язків, які переходять до спадкоємців, як єдине ціле; - спадкування носить універсальний характер
– усі права та обов’язки переходять одночасно й на підставі акту прийняття спадщини.
Право на спадкування за законом

Спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя
спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини(ст. 1222 ЦК України).
Право на спадкування за законом з’являється лише тоді, коли відсутній заповіт, його визнано недійсним, спадщину за заповітом не
було прийнято або спадкоємець за заповітом відмовився від її прийняття. В такому випадку спадкування здійснюється за законом в
порядку черговості.

Кожна черга спадкоємців отримує спадщину у випадку відсутності осіб попередньої черги, усунення їх від права на спадкування,
неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1258 ЦК України).

Статтями 1261-1265 ЦК України визначено 5 черг спадкування за законом:

Перша черга спадкування за законом — це діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті,
той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Друга черга спадкування за законом – це рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Третя черга спадкування за законом – це рідні дядько та тітка спадкодавця.
Четверта черга спадкоємців за законом – це особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу
відкриття спадщини.
П’ята черга спадкоємців за законом – це інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого
ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Також до п’ятої черги спадкування за
законом віднесено утриманців спадкодавця, які не були членами його сім’ї — це неповнолітні або непрацездатні особи, які не були
членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була єдиним або основним
джерелом засобів до існування.
К прикладу онуки спадкодавця, які спадкують не за правом представлення, входять до п’ятої черги спадкування, що підтверджується
Постановою Верховного Суду України 27.01.2010 р., у справі №6-8873св09.

Крім того, статтею ст. 1266 ЦК України встановлено можливість спадкування за правом представлення, таке спадкування надає
можливість особі успадкувати ту частину спадщини яка належала б за законом їхній матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були
живими на час відкриття спадщини. Таким чином, спадкування за правом представлення надає можливість увійти до кола
спадкоємців, а подекуди і увійти до першої черги спадкування, що дозволяє оминути чергу інших спадкоємців.

Порядок спадкування та здійснення права на спадкування

Спадкоємець за заповітом чи за законом може прийняти або не прийняти спадщину. Також спадкоємець може відмовитись від
прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця. Якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття
спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців, він не відмовився від неї шляхом подання
відповідної заяви. Але в подальшому все одно необхідно буде звернутись до нотаріуса за для переоформлення права власності на
спадкове майно.

Для прийняття спадщини встановлюються строк у 6 місяців з дня відкриття спадщини. Якщо спадкоємець на час відкриття спадщини
не проживав з спадкодавцем, йому необхідно особисто звернутись з заявою про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини до
нотаріуса або в сільських населених пунктах до органу місцевого самоврядування. Особи які досягли 14 років можуть звертатись з
заявою про прийняття спадщини без згоди батьків або піклувальника. При поданні такої заяви необхідно також надати оригінал
свідоцтва про смерть спадкодавця та докази на підтвердження місця відкриття спадщини.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем
відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна —
місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного
засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери, ощадною книжкою, тощо (ст. 1221 ЦК України та п. 1.13 глави 10, розділу 2
Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами).

Місце відкриття спадщини також можна підтвердити наступними документами:

довідкою житлово-експлуатаційної організації;

довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця;
записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця;
довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за
відповідною адресою.
У випадку відсутності рухомого та нерухомого майна, а також можливість отримати вищезазначені документи – відсутня, місце
відкриття спадщини необхідно буде підтверджувати судовим рішенням, шляхом звернення до суду із заявою про встановлення місця
відкриття спадщини. (п. 1.14 глави 10, розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами).

Поновлення строку для прийняття спадщини

Якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини, він
вважається таким, що не прийняв її. Відповідно до ч.2 ст. 1272 ЦК України, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли
спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в
сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем
відкриття спадщини.
Якщо інші спадкоємці не надали згоду на прийняття спадщину спадкоємцю який пропустив строк для її прийняття або якщо інші
спадкоємці відсутні, спадкоємець має право в порядку ч.3 ст. 1272 ЦК України звернутись до суду з заявою про надання додаткового
строку для прийняття спадщини. Виключно у випадку наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд
може ухвалити рішення про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Свою позицію про поновлення пропущеного строку для прийняття спадщини, висловив Верховний Суд України у Постанові від
04.11.15 р., справа №6-1486цс15, відповідно до якої: «правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:
1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод
для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця,
то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні».
Перед зверненням до суду з заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно звернутись до нотаріуса з
заявою про прийняття спадщини та отримати формальну але необхідну для суду відмову нотаріуса — Постанову про відмову у
вчиненні нотаріальної дії, яка буде мотивована пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Оскільки у разі
відсутності такої постанови суд з великою вірогідністю відмовить у задоволенні позову про поновлення строку для прийняття
спадщини, через відсутність порушеного права.

Визнання права власності в порядку спадкування.

Існує два варіанти отримання спадщини, це:

Отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі або у посадової особи відповідного органу місцевого
самоврядування, якщо нотаріуса немає у відповідному населеному пункті.
Визнання права власності в порядку спадкування в судовому порядку.
Перший варіант можливий у випадках коли у спадкоємців є на руках оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно
(договір купівлі-продажу, тощо), просліджується родинний зв’язок, тощо.

Другий варіант застосовується у випадках якщо правовстановлюючі документи на спадкове майно відсутні, такі документи є
неналежно оформлені, в них є виправлення або є спір між спадкоємцями відносно спадкового майна, тощо.

Важливою передумовою для звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування є відмова
нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка оформлюється Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від
30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку,
установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на
спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права
на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Свою позицію, стосовно обставин які необхідно встановити судом, при визнанні права власності в порядку спадкування висловив у п.2
листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якого,
при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати:

місце відкриття спадщини;

коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо
спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та
проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.
Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів,
наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування,
є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на
спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається
застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини,
зокрема ЦК УРСР.

Стаття 1217 ЦК, де йдеться про види спадкування, виділяє спадкування за заповітом або за законом. При цьому пріоритет надається
спадкуванню за заповітом, тобто якщо він є, то спадкування відбувається за заповітом.
Спадкування за законом має місце у таких випадках:

• при відсутності заповіту (ст. 1217 ЦК);

• якщо складений спадкодавцем заповіт визнано недійсним (ч. 4 ст. 1257 ЦК);
• якщо заповідано лише частину майна (ст. 1245 ЦК);
• якщо заповіт частково визнано недійсним і у ньому зазначається про спадкування окремими спадкоємцями конкретного майна, а не
всієї спадщини в цілому;
•якщо призначений у заповіті спадкоємець помер раніше відкриття спадщини і не зазначено про його підпризначення та належна йому
частка не успадковується іншими спадкоємцями за заповітом;
• якщо спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини без вказівки на чию користь;
• якщо спадкоємець, якому було заповідане конкретне майно, відмовиться від прийняття спадкового майна, вказаного у заповіті без
вказівки на чию користь.
За ЦК передбачено п'ять черг спадкоємців, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування почергово. Право
на спадкування кожною наступною чергою спадкоємців за законом настає при відсутності спадкоємців попередньої черги або при
неприйнятті ними спадщини або відмови від її прийняття, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги усунені від права на
спадкування (ст. 1224 ЦК), крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
Положення про черговість спадкування спадкоємцями за законом базується на презумпції, що в разі висловлення своєї волі
спадкодавець залишив би спадкове майно найближчим особам, які законом визначені в певні черги, залежно від таких критеріїв:
• близькість родинних зв'язків за походженням;
• шлюбні відносини;
• усиновлення;
• надання утримання спадкодавцю;
• перебування на утриманні спадкодавця;
• спільне проживання тощо.
Тому залежно від зазначених критеріїв законом встановлено відповідні черги спадкоємців і на цій підставі передбачається, якщо
спадкодавець має інші наміри щодо передачі належного йому майна, то він вправі написати заповіт і назвати інших осіб.
Перехід права на спадкування від однієї черги спадкоємців до іншої зумовлений у цій нормі такими обставинами: відсутністю
спадкоємців попередньої черги, усуненням їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмовою від її прийняття.
Виняток, зазначений у ч. 2 ст. 1258 ЦК, говорить про те, що допускається зміна черговості спадкування щодо допущення до
спадкування окремих спадкоємців, які належать до наступних черг спадкоємців. Але загальне правило про перехід права на
спадкування до наступних (нижчих) черг спадкоємців залишається в силі.
Так, ст. 1259 ЦК передбачається новела, за якою черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути
змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини (див. проект № 122).
Даною нормою не встановлено обмежень, тому за згодою всіх спадкоємців за законом, а в необхідних випадках і їхніх законних
представників (опікунів, піклувальників), право на спадкування може бути надане одному чи декільком спадкоємцям, які належать до
наступних черг спадкоємців. Законом не встановлено причин, за яких може надаватися така згода спадкоємцями, але вважається, що
випадок, передбачений ч. 2 ст. 1259 ЦК, є однією із таких причин.
При загальному демократичному ставленні законотворців до прав спадкоємців все ж таки, на наш погляд, ця норма потребує
уточнення щодо конкретизації поняття "заінтересовані спадкоємці", оскільки всіх спадкоємців можна вважати особами
заінтересованими, незалежно від їх належності до певної черги. Тому в ст. 1259 ЦК пропонується визнати заінтересованими лише тих
спадкоємців, які закликаються до спадкування і яких вважають доцільним залучити до процесу спадкування. При цьому треба
враховувати, що згадану норму введено в главу 86 ЦК "Спадкування за законом", а тому осіб, які мають право на обов'язкову частку
при спадкуванні за законом не існує. Дійсним же відповідний правочин може вважатись щодо трьох випадків:
- коли виявили бажання на укладення і посвідчення цього договору всі спадкоємці, які закликаються до спадкування;
- коли в договорі зазначається про спадкування запрошеними спадкоємцями лише того майна, на яке мають право спадкоємці, що
запрошують до спадкування інших осіб;
- при відсутності будь-яких спірних взаємовідносин між спадкоємцями щодо конкретного успадкованого майна або розподілу часток
майна.
Тобто загалом нотаріус вправі посвідчувати такий договір лише в тому разі, коли всі спадкоємці за законом висловили на це згоду. В
цій нормі встановлено межу, коли такий договір не може бути підписаним, тобто до відкриття спадщини. Іншою раціональною межею
має вважатися строк для прийняття спадщини, коли всі права на спадщину заявлено і всі спадкоємці висловили свої наміри:
приймають вони спадщину чи відмовляються від неї.
Оскільки в законі іншу межу не закріплено, то можна його укладати навіть з моменту відкриття спадщини, але він набере чинності,
якщо до нього на момент видачі свідоцтва про право на спадщину приєднаються всі спадкоємці і ніхто проти цього не буде
заперечувати (див. проект № 123). Нотаріус же може приймати такі заяви лише безпосередньо від спадкоємців, а в необхідних
випадках з урахуванням позиції опікунів чи піклувальників (див. проект № 124).
Таке приєднання до договору всіх інших спадкоємців можна оформити й у договорі.
Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову
частку у спадщині.
Положення про те, що такий "договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі", потребує особливої уваги,
оскільки, з одного боку, закликання "додаткових спадкоємців" вплине на розмір частки у спадщині осіб, які не брали у ньому участі, а
з іншого - зумовлює можливість вирішувати питання про допущення спадкоємця до спадкування за рахунок часток спадкоємців, які
погодилися на допущення такого спадкоємця до спадкування. Останній варіант є можливим, але нелогічним. Коли особа має право на
отримання спадщини, наприклад, за ч. 2 ст. 1259 ЦК, то вона вправі доводити свої права на всю належну їй частку, а не погоджуватися
на меншу. Якщо ж особу "допускають" спадкоємці до спадкування без відповідних на це підстав, то фактично - це дарунок.

Щодо положення, зазначеного у ч. 1 ст. 1259 ЦК: "...а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині", то такий
статус спадкоємця не має значення для спадкування за законом, але, здається, що законодавцем його наведено для того, щоб
акцентувати увагу на особливій охороні прав та інтересів осіб, зазначених у ст. 1241 ЦК.
Так, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може звернутися до суду про одержання права на спадкування
разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально
забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані
(ч. 2 ст. 1229 ЦК)[1]. Таке судове рішення після набрання ним законної сили породжуватиме право такої особи на спадкування
незалежно від волі заінтересованих спадкоємців.
Останнє положення випливає з ч. 2 ст. 1256 ЦК, оскільки необхідність звернення до суду особи зумовлена відсутністю відповідної
згоди заінтересованих спадкоємців і визначено єдиний шлях набуття права спадкування - судовий.

Всі наведені обставини, які стосуються утримання спадкодавця і зазначені у цій нормі, будуть предметом розгляду суду (див. проект
№ 125), але подібні ж обставини є підставою для усунення спадкоємців від права спадкування (ч. 5 ст. 1224 ЦК). Тому вважається, що
не завжди правочини між спадкоємцями про визнання права на спадкування будуть дійсними. Зокрема, частково недійсним має
вважатися правочин, коли його суб'єктом буде спадкоємець, який мав бути усуненим від права на спадкування на підставі ч. 5 ст. 1224
ЦК (див. проекти № 126-132).

При аналізі спадкування за законом слід мати на увазі, що існують фактично три види спадкування: за заповітом, законом та змішане.
Останній вид передбачає регламентацію випадків, коли частина майна спадкується за заповітом, а інша частина - за законом. Але це
положення не зумовлює особливостей спадкування за законом, оскільки черговість закликання до спадкування встановлюється главою
86 ЦК.
Так, спадкування за законом "у чистому вигляді" матиме місце, коли після смерті заповідача:
• заповіт спадкодавцем не складався;
• заповідач скасував заповіт повністю (ч. 1 ст. 1254 ЦК);
• всі спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини;
• заповіт визнано судом недійсним і правовідносини не можуть регламентуватися попереднім заповітом, а також у разі, якщо цей
заповіт був єдиним (ч. 4 ст. 1254, ст. 1257 ЦК);
• якщо за заповітом було визначено єдиного спадкоємця, який помер до відкриття спадщини або після відкриття спадщини, але після
нього не залишилося спадкоємців.
Змішане спадкування матиме місце:
• коли заповідано лише частину майна (ч. 2 ст. 1236, 1245 ЦК);
• якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини без вказівки на чию користь або помер до відкриття спадщини,
підпризначення у заповіті не передбачено, а також заповіт є натуральним, тобто за кожним спадкоємцем закріплено конкретне
спадкове майно;
• коли спадкоємець помер після відкриття спадщини, підпризначення в заповіті не передбачено і після нього не залишилось
спадкоємців, а також заповіт є натуральним, тобто за кожним спадкоємцем закріплено конкретне спадкове майно;
• якщо заповіт було визнано судом частково недійсним.

Авторами виписано усі випадки, за яким має місце спадкування за законом у "чистому" вигляді, та випадки змішаного спадкування,
але для правильного розуміння природи спадкування за законом доцільно зупинитися на характеристиці особливостей спадкування за
законом та наявних черг.
3.Черги спадкоємців за законом та їх склад.

Черги спадкування за законом

Відповідно до ч. 2 ст. 1258 Цивільного кодексу України кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності
спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім
випадків зміни черговості одержання права на спадкування.
Статтями 1261-1265 Цивільного кодексу України передбачено П'ЯТЬ черг спадкування за законом, які у визначеному законодавством
порядку закликаються до спадкування почергово.
Зверніть увагу, в межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого у рівних частках.
При цьому, право на спадкування кожною наступною чергою спадкоємців за законом настає при відсутності спадкоємців попередньої
черги або при неприйнятті ними спадщини або відмови від її прийняття, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги усунені від
права на спадкування.
Перша черга
В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після
його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК).
Діти успадковують після смерті своїх батьків, як батька, так і матері. Визначення походження дитини від певних батьків проводиться
відповідно до правил ст.ст. 121-140 СК. Зокрема, якщо шлюб між батьком і матір'ю був незареєстрований, але в свідоцтві про
народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадщину і після батька, і після матері. Крім
того, діти народжені від шлюбу, визнаного недійсним, не втрачають права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді,
коли її батьки, що не перебували в шлюбі, свій шлюб зареєстрували, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо
дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, батьківство встановлюється в судовому порядку. На
підставі рішення суду про встановлення батьківства робиться запис в органах РАЦС. До спадкоємців першої черги належать також
усиновлені діти (ст. 1260 ЦК).
Діти, народжені від особи, з якою їх мати не перебувала в зареєстрованому шлюбі, але яка була записана батьком дитини, також
спадкують після смерті такої особи. Право на спадкування мають не лише діти, які були живі на час смерті спадкодавця, але й ті діти,
які були зачаті за життя спадкодавця та народилися після його смерті (так звані "постуми"). При вирішенні питання, кого слід вважати
постумом, застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як
10-місячного строку після його смерті.
Той із подружжя, хто пережив іншого, спадкує в першу чергу в тому випадку, якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі зі
спадкодавцем на момент смерті. Перебування у шлюбі має підтверджуватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним
обрядом не тягне правових наслідків і не створює передумов для спадкування.
У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини право на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може
бути розірваний у органах РАЦС або в судовому порядку. Проте в кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації
акту про це у органах РАЦС. Якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване у РАЦС,
подружжя вважається таким, що перебуває в шлюбі, а отже, зберігає право спадкування одне після одного.
Якщо шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права на спадкування, оскільки недійсний шлюб не
тягне юридичних наслідків.
Батьки спадкують після смерті своїх дітей на підставі правового зв'язку з дітьми, доказом чого є запис про народження у книгах запису
актів цивільного стану, крім випадків, коли вони усуваються від спадкування (позбавлення батьківських прав тощо).
Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є:
● свідоцтва органів РАЦС;
● записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя;
● копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо.
Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.
Друга черга
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з
боку матері (ст. 1262 ЦК).
Вказані особи залучаються до спадкування за обставин, передбачених ч. 2 ст. 1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги.
Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до
спадкування не залучаються.
Брати і сестри є спадкоємцями померлого незалежно від того, чи є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповно-
рідними (мають спільного батька або спільну матір). Але не успадковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не
мають спільних батьків.
Для встановлення факту споріднення необхідне подання відповідних документів, а саме:
● свідоцтвами органів РАЦС про народження;
● виписками з книг запису актів цивільного стану;
● записами в паспортах про дітей.
Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем - братами, необхідно подати свідоцтва про
народження спадкодавця і спадкоємця, і якщо в цих свідоцтвах батьки - одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що
спадкодавець і спадкоємець - брати.
У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин може бути встановлений судом.
Третя черга
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).
Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від
спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.
Родинні відносини підтверджуються відповідними документами. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків
спадкодавця та їх братів або сестер, у яких зазначені спільні батьки. Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені
батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то це може підтверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рідним
дядьком або тіткою. У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин встановлюється судом.
Четверта черга
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років
до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).
Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є їхнє проживання однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже,
визначальним тут є поняття сім'ї. Згідно зі ст. 3 СК сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом,
мають взаємні права та обов'язки. Сім'я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не
заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю (мала спільне господарство, витрати
тощо), і що таке проживання тривало не менше 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів
сім'ї; документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо.
Спадкоємці 4-тої черги в рамках, передбачених законом, можуть отримати спадщину лише в разі відсутності дітей у померлого, а
також відсутності у нього батьків, сестер, рідних братів, бабусь і дідусів та ін., зазначених у законі, родичів. Але при цьому в статті 74
СК України вказується, що якщо жінка та чоловік однією сім'єю проживають (шлюб не зареєстрований), то все майно, набуте за час
такого проживання, переходить в розряд спільної власності, тому у разі звернення до суду з позовною заявою необхідно
встановлювати факт проживання однією сім'єю зі спадкодовцем і визнання майна як спільної сумісної власності подружжя.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік) , які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке
право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні
права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Так, Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб
членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність:
● спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних
витратах на утримання житла, його ремонт,
● надання взаємної допомоги,
● усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням,
● інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття
спадщини.
П’ята черга
У п'яту чергу спадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (двоюрідні внуки, двоюрідні
племінники, двоюрідний дід та баба тощо). При цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування
родичів більш далекого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що відділяють родича від спадкодавця, не рахуючи народження самого
спадкодавця (ст. 1265 ЦК).
Родинні відносини мають підтверджуватися відповідними документами, а в разі неможливості подання таких документів факт
родинних відносин встановлюються у судовому порядку.
До п'ятої черги спадкоємців за законом належать також утриманці спадкодавця. Особа вважається утриманцем спадкодавця за умови
наявності таких умов:
● особа є неповнолітньою або непрацездатною за віком або за станом здоров'я;
● ця особа не є членом сім'ї спадкодавця;
● матеріальна допомога, яку отримувала особа від спадкодавця, була для неї єдиним або основним джерелом
засобів до існування;
● особа перебувала на утриманні спадкодавця не менше 5 років.
На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані довідки органів місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційних
організацій, правлінь ЖБК тощо про перебування на утриманні; довідки органу соціального захисту населення про призначення пенсії
в зв'язку з втратою годувальника. Зазначені документи повинні містити відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні
спадкодавця. У разі неможливості подати документи, що підтверджували б утримання, факт утримання може бути встановлений
судом.
Непрацездатність за віком визначається за паспортом чи свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я - за
пенсійною книжкою чи довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

4.Зміна черговості при спадкуванні за законом.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором
заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у
ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.
Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із
спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально
забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Черговість одержання права на спадкування може бути змінена двома способами: договірним; судовим.
Договірний спосіб полягає в укладенні договору про зміну черговості між заінтересованими спадкоємцями. Такий договір підлягає
нотаріальному посвідченню.
Договір про зміну черговості за ч. 1 ст. 1259 Цивільного кодексу України (далі ЦК) укладається спадкоємцями після відкриття
спадщини. З практичних міркувань в абзаці першому пункту 229 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України передбачено, що даний договір укладається спадкоємцями до видачі свідоцтв про право на спадщину.
Суть договору про зміну черговості полягає в тому, що спадкоємець тієї черги, яка має право на спадкування, може за своєю волею
"підтягнути" до спадкування спадкоємця або спадкоємців за законом будь-якої з наступних черг. При цьому спадкоємець попередньої
черги право на спадкування не втрачає. Саме в цьому полягає основна відмінність даного інституту від відмови від прийняття
спадщини на користь іншої особи (ст. 1274 ЦК).
Договір, врегульований ч. 1 ст. 1259 ЦК, стосується тільки зміни черговості одержання права на спадкування. Відповідно, його
змістом не можуть бути інші питання, зокрема, одночасна зміна часток у спадщині спадкоємців за законом. У такому договорі має
брати участь принаймні один спадкоємець тієї черги, яка закликається до спадкування. Згоди інших спадкоємців черги, яка
закликається до спадкування, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК), на укладення
цього договору не вимагається, оскільки укладення даного договору жодним чином не звужує змісту наявних у них на даний момент
спадкових прав.
Наприклад, спадкоємцями за законом є двоє дітей спадкодавця. Один зі спадкоємців вирішив укласти договір про зміну черговості з
рідним братом спадкодавця (друга черга) та його тіткою (третя черга). В результаті цього спадкоємці, які уклали договір про зміну
черговості, одержують право на спадкування по 1/6 спадщини кожний (1/3 від 1/2), а той зі спадкоємців першої черги, який не
приймав участь в укладенні даного договору, залишає за собою 1/2 частку у спадщині, яка і належала йому визначально з відкриттям
спадщини.
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї
черги, яка безпосередньо закликається до спадкування. Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних
фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг
(спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої
допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка матеріалізований вираз - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт
квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого
особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Усі
вищеперераховані юридичні факти встановлюються судом на власний розсуд з урахуванням усіх обставин справи.
5.Відмінність спадкування за законом від спадкування за заповітом.
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/23701/48-Kovalchuk.pdf?sequence=1
Відмінність спадкування за законом від спадкуванням за заповітом Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за
заповітом або за законом. Між вищенаведеними видами спадкування існує певна відмінність, основні аспекти якої стануть предметом
нашого розгляду. Спадкування за законом та спадкування за заповітом розмежовані в часі. Як засвідчують історичні віхи римського
приватного права, перше з’явилося дещо раніше, ніж друге. У період існування СРСР провідну роль у прийнятті спадщини відігравало
саме спадкування, яке втілювалося в реальність на підставі приписів закону, а не положень заповіту. Це пояснювалося тим, що
існуюча на той час у нашій державі адміністративно-командна система управління, нітрохи не визнаючи право приватної власності,
всіма можливими засобами активно перешкоджала нормальному функціонуванню останнього . ЦК України докорінним чином змінив
підхід до розпорядження спадкодавця, яке він має право зробити стосовно власної спадщини на випадок невідворотного настання
своєї смерті, а й принципово на інших засадах визначив місце вказаного суб’єкта в спадкових відносинах. У чинному спадковому
законодавстві України положення, які присвячуються ознакам, принципам і механізмам реалізації спадкування за заповітом, дуже
виразно передують положенням, що стосуються ознакам, принципам та механізмам реалізації спадкування за законом. Зокрема, перші
закріплюються главою 35 ЦК України, а другі віднаходять своє відображення в главі 36 однойменного нормативно-правового акта.
Підстави здійснення спадкування за заповітом істотно відрізняються від підстав здійснення спадкування за законом. Зокрема,
перше ґрунтується на розпорядженні, яке спадкодавець зробив стосовно власної спадщини на випадок остаточного припинення свого
земного життя, а друге - на настанні якого-небудь з передбачених ЦК України юридичних фактів, до вичерпного переліку яких
належать: відсутність заповіту; визнання заповіту недійсним; неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом; відмова всіх без
винятку спадкоємців за заповітом від участі в розподілі спадкової маси; неохоплення заповітом усієї спадщини . Істотно
відрізняється і коло спадкоємців за законом та коло спадкоємців за заповітом. За змістом положень ч. 2 ст. 1222 та ч. 2 ст. 2 ЦК
України можна дійти висновку, що за спадкодавцем закріплюється право заповісти власну спадщину будь-яким учасникам цивільно-
правових відносин, до складу яких, зокрема, належать: фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим,
територіальні громади, іноземні держави, а також велика кількість інших суб’єктів публічного права . ЦК України передбачено 5 черг
спадкоємців за законом. До складу кожної з них належать фізичні особи, які, як правило, знаходяться в певних кровних і/або сімейних
зв’язках з власником спадкового майна. Як бачимо, між вказаними групами учасників цивільно-правових відносин існує певне
співвідношення: будь-який спадкоємець за законом може стати спадкоємцем за заповітом, але не кожен спадкоємець за заповітом
може стати спадкоємцем за законом. Підґрунтя прийняття спадщини спадкоємцями за законом суттєвим чином відрізняється від
підґрунтя прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом. Зокрема, перші беруть участь в процесі спадкування на підставі
передбаченої приписами ЦК України черговості, а другі - за умови відсутності останньої, на підставі розпорядження, зробленого
тестаментоздатним спадкодавцем на випадок невідворотного настання своєї смерті . Деякі автори виділяють й інші відмінності. Так, Я.
В. Ковальчук зазначає, що коло спадкоємців за заповітом визначається заповідачем, а коло спадкоємців за законом - безпосередніми
приписами ЦК України. Крім того, по-перше, заповідачу забороняється відстороняти від участі в спадкуванні спадкоємців за законом,
які мають право на обов’язкову частку в спадщині. Під останніми потрібно розуміти фізичних осіб, що перебуваючи в найбільш
близьких кровних і/або сімейних зв’язках з власником спадкового майна, є непрацездатними за віком і/чи за здоров’ям. Склад
вищевказаних учасників цивільно-правових відносин, зокрема, утворюють: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти
заповідача; непрацездатні батьки заповідача; непрацездатний чоловік або непрацездатна дружина заповідача. По-друге, черговість
участі спадкоємців за законом в розподілі неохопленої заповітом спадщини в деяких випадках змінюється. Підставою для настання
такої зміни є певні юридичні факти, перелік яких, характеризуючись строгою вичерпністю, включає в себе: 1) нотаріально посвідчений
договір, укладений після відкриття спадкової маси між вищезгаданими фізичними особами, які мали значну заінтересованість в її
прийнятті; 2) рішення суду про отримання представником якої-небудь з наступних черг спадкоємців за законом права на спадкування
разом з представником тієї черги спадкоємців за законом, що будуть запрошуватися до прийняття спадщини119 . Крім того, на
сьогодні день в нашій державі спадкування за заповітом відбувається рідше, ніж спадкування за законом.
6.Розподіл майна померлого між спадкоємцями при спадкуванні за законом.
При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку
черговості. Наприклад, після смерті Н. залишилася дружина, двоє дітей та брат померлого. Право на одержання спадщини у цьому
випадку мають дружина і двоє дітей, оскільки вони є спадкоємцями першої черги. Спадкове майно буде розділене між ними на рівні
частини, тобто кожний з них має право на одержання 1/3 частини спадщини. Брат не буде закликаний до спадкування, оскільки він є
спадкоємцем другої черги.
Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування.
Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного із спадкоємців, слід встановити, яке майно належало померлому, зокрема, треба
визначити частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане подружжям під час сумісного життя, і
виключити цю частку з складу спадкового майна.
Наприклад, коли під час сумісного життя подружжя придбало будинок, то після смерті одного з них треба визначити, яка частка в
праві власності на будинок належала померлому, і тільки в цій частині і відкривається спадщина. Це стосується й іншого майна.
Правило згідно з яким спадкове майно при спадкуванні за законом ділиться на рівні частини між особами, закликаними до
спадкування, не застосовується лише в двох випадках.
Перший випадок стосується розподілу майна між онуками та правнуками. Онуки та правнуки можуть не одержати частку, рівну
часткам інших спадкоємців. Як уже зазначалося, онуки та правнуки закликаються до спадкування з іншими спадкоємцями першої
черги лише тоді, коли на момент відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, який мав би одержати спадщину. При цьому
згідно з статтею 529 ЦК України вони успадковують порівну в тій частці, що належала б при спадкуванні за законом їхньому
померлому родителю.
Наприклад, якщо після смерті громадянина Н. залишились дочка і троє дітей померлого раніше сина, то ці троє онуків поділять між
собою частку їх померлого батька (тобто половину спадкового майна) і таким чином кожний з них одержить по І/ 6 частині спадкового
майна, дочка ж одержить половину спадщини. Діти ж дочки взагалі до спадкування закликані не будуть.
Другий випадок стосується предметів домашньої обстановки та вжитку.
Законодавством України встановлені особливі правила щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Відповідно до
статті 533 ЦК України предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали
спільно з спадкодавцем не менше одного року до його смерті незалежно від черги цих спадкоємців і належної їм спадкової частини.
Так, громадянин Н. проживав зі своїм братом. Діти Н. - дочка та син - проживали окремо від свого батька. Після смерті Н. всі
предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку перейдуть до його брата, незважаючи на те що брат є спадкоємцем другої черги, а
діти - спадкоємці першої черги. Решта майна (яка не належить до предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) буде поділена
в рівних частках між дочкою і сином спадкодавця, оскільки вони як спадкоємці першої черги закликаються до спадкування.
Норма статті 533 ЦК України спрямована на захист інтересів членів сім'ї, які проживали разом із спадкодавцем.
Зрозуміло, що короткий строк проживання спільно зі спадкодавцем (наприклад, протягом кількох тижнів чи місяців) не може
створювати будь-яких переваг для такого спадкоємця щодо спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку. Треба визнати
цілком обгрунтованим і доцільним встановлення у законодавстві річного строку, який (як мінімум) повинен прожити спадкоємець
спільно зі спадкодавцем для того, щоб одержати переваги в спадкуванні зазначених предметів.
Для визнання спадкоємця таким, який проживав спільно зі спадкодавцем, достатньо встановити факти їхнього сумісного проживання в
одній кімнаті чи в одній квартирі (строком не менше одного року) та спільного користування предметами домашньої обстановки і
вжитку.
До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, що призначені служити задоволенню звичайних,
повсякденних потреб громадян, тобто це меблі, посуд тощо.
До предметів домашньої обстановки і вжитку не належать житлові будинки, дачі, автомашини, човни, предмети, що були необхідні
спадкодавцю для здійснення його професійної діяльності (рояль, гітара), вироби з дорогоцінних металів, твори мистецтва, що мають
художню чи історичну цінність, валютні цінності, вклади в банку, гроші, одяг та взуття померлого.
При наявності сумнівів питання щодо того, чи можна віднести ту чи іншу річ до предметів домашньої обстановки і вжитку, вирішує
суд.
Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно зі спадкодавцем, все майно, в тому числі і предмети
домашньої обстановки і вжитку, ділиться на рівні частки між усіма спадкоємцями, закликаними до спадкування в порядку черговості.
8. Спадкування за законом у зарубіжних країнах.
Спадкування за законом у США, Франції, Англії. Німеччині відбувається за умови, якщо немає заповіту або він визнаний недійсним,
або особи, що названі в ньому як спадкоємці, відмовляються від спадщини. Закон встановлює перелік осіб, до яких переходить майно
померлого у таких випадках. До них насамперед належать найближчі родичі спадкодавця, однак коло таких осіб і порядок закликання
їх до спадкування в зазначених країнах неоднаковий.
Німецьке законодавство встановлює систему парантел. Парантелою є група кровних родичів, утворена спільним пращуром і
його низхідними. Спадкоємці розподіляються за парантелами таким чином:
перша парантела — усі низхідні спадкодавця (діти, внуки, правнуки чоловічої та жіночої статі);
друга парантела — батьки спадкодавця та їхні низхідні (до неї входять батьки, рідні брати й сестри, діти й племінники, онуки та
внучаті племінники і т.д.);
третя парантела — дід і бабуся спадкодавця (по батьківській і материнській лініях) та їх низхідні (це всі родичі прямої лінії
споріднення, рідні дядьки й тітки та їх низхідні);
четверта парантела — прадіди й прабабусі спадкодавця (по батьківській і материнській лініях) та їхні низхідні (фактично це всі родичі
прямої лінії споріднення, двоюрідні діди й бабусі та їхні низхідні);
п’ята і наступні парантели — прапрадіди й прапрабабусі спадкодавця та їхні низхідні. і т.д. Кількість парантел законом не
обмежується, тобто до спадкування можуть закликатися будь-які родичі, у тому числі й значно віддалених ступенів. За відсутності
спадкоємців за законом майно переходить до держави.
Представники кожної з парантел закликаються до спадкування лише у випадку, якщо немає родичів попередньої парантели.
Представники четвертої та наступних парантел успадковують, якщо більш близьких родичів та іншого з подружжя немає в живих.
Разом з родичами першої, другої та третьої парантел спадкують чоловік або дружина, які пережили спадкодавця. Якщо немає родичів
першої, другої чи третьої парантел, то все майно успадковує чоловік чи дружина померлого. Той з подружжя, який пережив
спадкодавця й закликається до спадкування разом з першою парантелою, одержує 1/4, а з другою або з третьою — 1/2 частину майна.
Усередині першої парантели майно поділяється порівну між дітьми спадкодавця. Інші низхідні родичі (внуки, правнуки) успадковують
за правом представлення: внуки у рівних долях успадковують частку, яка належала б їхньому батькові (матері) у випадку, якби він був
живий і т.д.
У разі закликання до спадщини представників другої парантели майно ділиться порівну між батьками спадкодавця; якщо одного з них
немає в живих, то його частка переходить до низхідних родичів за правом представлення, а якщо таких немає, — до іншого з батьків.
У третій і наступних парантелах діють аналогічні принципи — висхідні родичі мають перевагу перед низхідними й відсторонюють їх
від спадкування. Майно ділиться порівну між батьківською й материнською лініями (правило «тріщини»); у разі відсутності родичів в
одній лінії все майно поділяється серед родичів іншої лінії; низхідні родичі успадковують у порядку представлення.
Згідно з законом спадкоємці можуть бути позбавлені права спадкувати в разі вчинення ними замаху на життя спадкодавця чи
навмисного спричинення його смерті, заподіяння шкоди здоров’ю, примушенні його до складання заповіту.
У Франції класифікація спадкоємців за законом і послідовність їх закликання до спадкування здійснюється за системою розрядів
(ordres). Ця система об’єднує кровних родичів у групи залежно від їхньої передбачуваної близькості до спадкодавця. ФЦК передбачає
п’ять розрядів спадкоємців за законом:
перший розряд — діти та інші прямі низхідні родичі спадкодавця (онуки, правнуки і т.д., які спадкують за правом представлення);
другий розряд — батьки спадкодавця, а також його брати і сестри та їхні низхідні родичі до 12 ступеня включно, які спадкують за
правом представлення;
третій розряд — дід, бабуся та прямі висхідні родичі більш дальніх ступенів спорідненості;
четвертий розряд — інші (крім рідних братів і сестер) родичі бокової лінії до шостого ступеня споріднення (двоюрідні брати і сестри,
дядьки, тітки і т.д. до троюрідних братів і сестер включно).
Наявність хоча б одного з родичів попереднього розряду усуває від спадкування родичів усіх наступних розрядів.
ФЦК розрізняє п’ять ліній родства: низхідну, висхідну по батькові та висхідну по матері, бокову по лінії батька та бокову по лінії
матері. У кожній лінії більш близькі родичі усувають від спадкування більш далеких родичів, за винятком випадків, коли більш
віддалені спадкують за правом представлення. Так, онуки спадкодавця одержують за правом представлення таку частку спадщини, яка
належала б їх батькові (тобто синові спадкодавця), якби він не помер раніше самого спадкодавця. Успадковують у такому порядку
тільки прямі низхідні спадкодавця та низхідні його братів і сестер.
Спадкоємці другого, третього і четвертого розряду по материнській і батьківській лініях закликаються до спадкування окремо. Якщо в
другому розряді бокових родичів немає, то висхідні другого і третього об’єднуються в один розряд.
Низхідні родичі однакового ступеня споріднення успадковують у рівних частках. Якщо спадкове майно ділиться між батьківською та
материнською лініями (правило «тріщини»), усередині кожної з них усі спадкоємці також одержують рівні частки.
Якщо до спадкування закликаються батьки та брати і сестри спадкодавця, то кожний з батьків одержує 1/4 майна, інше — брати і
сестри в рівних частках (теж діє правило «тріщини»).
Усі висхідні родичі (батьки, дід, бабуся, прадід, прабабуся) та бокові родичі по батьківській і материнській лінії спадкують за
правилом «тріщини».
Інший з подружжя, який пережив спадкодавця (чоловік або дружина померлого), не віднесений до окремого розряду, але успадковує
перед родичами четвертого розряду, усуваючи їх від спадщини. Його інтереси забезпечуються також наданням йому узуфрукту чи
довічної ренти.
Чоловік чи дружина спадкодавця одержують відповідне майно чи права на нього, якщо не були розлучені зі спадкодавцем за його
життя й не перебували в сепарації[3], залежно від того, які ще родичі закликаються до спадкування. Якщо родичів першого, другого й
третього розрядів немає, то чоловік (дружина) померлого одержує майно у власність. Якщо закликаються до спадкування родичі
першого розряду, то він (вона) одержує право на узуфрукт 1/4 частини спадкового майна, якщо родичі інших розрядів — узуфрукт на
1/2 майна, якщо є спадкоємці тільки однієї з ліній (батьківської чи материнської) — чоловік (дружина) одержує узуфрукт на 1/2 майна
та право власності на батьківську чи материнську долю (кого немає).
Закон передбачає позбавлення права на спадщину осіб, які є спадкоємцями за законом, однак засуджені за вбивство чи замах на
вбивство спадкодавця, які висунули проти спадкодавця свідомо неправдиве звинувачення у вбивстві, повнолітні спадкоємці, які знали
про вбивство спадкодавця, однак не повідомили про це правосуддю (за винятком близьких родичів убивці та його дружини (чоловіка).
Якщо немає спадкоємців за законом (і немає заповіту), майно, яке залишилося від спадкодавця, як відумерле переходить у власність
держави.
Спадкове право в країнах англо-американської правової системи відрізняється від розглянутих вище країн, оскільки
привілейоване місце серед спадкоємців за законом відведене дружині чи чоловікові, які пережили іншого (спадкодавця).
В Англії, той з подружжя, що пережив іншого — спадкодавця, є основним спадкоємцем. Розмір його частки в спадковому майні
залежить від того, чи є у спадкодавця низхідні, батьки, а також брати і сестри та їх низхідні.
Насамперед він має виключне право на одержання у власність будинку, саду, гаража, меблів та інших предметів домашнього вжитку.
Якщо є низхідні родичі, то він має право на одержання фіксованої грошової суми, розмір якої встановлюється лорд-канцлером, а
також право на довічне користування половиною майна спадкодавця, вільного від боргів. Інша половина майна переходить до
низхідних — дітей або онуків (за правом представлення).
Якщо низхідних родичів немає, але є батьки або брати і сестри, то дружина (чоловік) спадкодавця має право на одержання фіксованої
грошової суми в більшому розмірі, а також права власності на половину іншого спадкового майна. Другу половину майна у такому
разі одержать батьки на праві власності, а якщо їх немає в живих — брати і сестри спадкодавця на засадах довірчої власності.
Якщо немає нікого з названих родичів спадкодавця (низхідних, батьків, рідних братів і сестер), то все майно передається на праві
власності іншому з подружжя, тобто тому, який залишився в живих.
Якщо немає чоловіка чи дружини, які пережили іншого з подружжя (спадкодавця), то до спадкування закликаються родичі в такому
порядку:
● низхідні родичі (діти, внуки, правнуки і т.д.);
 ● батьки;
● повнорідні брати і сестри;
● неповнорідні брати і сестри;
● діди і бабусі по лінії матері й по лінії батька;
● повнорідні дядьки і тітки;
● неповнорідні дядьки і тітки.
Батьки спадкодавця та інші повнолітні низхідні родичі одержують майно у власність, усі інші, у тому числі неповнолітні низхідні, —
на засадах довірчої власності, що утворюється на основі закону (statutory trust), в якій вони виступають вигодонабувачами
(бенефіціаріями).
Перелік спадкоємців за законом, встановлений на випадок спадкування майна особи, яка не залишила заповіту, у США визначається
законодавством штатів. Більшість штатів перейняли англійську систему: тому з подружжя, який пережив іншого, надається перевага
перед іншими спадкоємцями за законом і закріплюються черги спадкоємців. Деякі штати затвердили для себе подібну до німецької
систему парантел (Флорида, Міссурі, Пенсільванія, Іллінойс).
Спадкоємцями за законом у США є той з подружжя, що пережив спадкодавця (його дружина, чоловік), діти й інші низхідні, які
спадкують за правом представлення, а також кровні родичі небіжчика: батьки, рідні брати і сестри, інші родичі, які неоднаково
визначаються законодавством окремих штатів по чергах чи розрядах. Коло спадкоємців за законом у більшості штатів не обмежується
яким-небудь ступенем споріднення.
Переважна більшість штатів дотримуються такої моделі спадкування за законом: інший з подружжя одержує 1/3 майна спадкодавця на
праві власності або володіння й користування; діти отримують 2/3 частки його майна. Частка чоловіка (дружини), що пережив, зростає
до 1/2 майна, якщо в спадкодавця є тільки одна дитина чи її низхідні.
За законами багатьох штатів чоловік (дружина) у будь-якому разі мають, поряд з цим, право на одержання фіксованої суми (право на
так звані «перші долари»), яка складає в різних штатах від 2 тис. до 100 тис. доларів або на отримання рівноцінного персонального
майна. Розмір цієї суми може зростати, якщо немає низхідних родичів — спадкоємців.
У випадку, якщо низхідних родичів немає, спадкують батьки та рідні брати і сестри, а той з подружжя, що пережив, одержує 1/2
частину майна, яке залишилося. Якщо немає ні низхідних родичів, ні батьків спадкодавця, то все майно переходить у власність (або у
володіння чи користування) дружини (чоловіка).
Якщо спадкодавець був неодруженим (в т.ч. розлученим чи вдівцем), то все його майно переходить до його родичів — спадкоємців за
законом. Насамперед це його низхідні (діти, а також онуки і правнуки), батьки, інші висхідні й родичі бокової лінії. Неповнолітні
висхідні та родичі бокової лінії одержують майно на засадах довірчої власності, у якій виступають бенефіціаріями. Порядок
закликання до спадкування й розмір спадкових часток цих осіб по-різному визначається законами окремих штатів. Закони деяких
штатів включають до кола осіб, до яких може відійти майно спадкодавця, так званих «крайніх спадкоємців», якими є родичі чоловіка
(дружини) спадкодавця. За законодавством Англії та США майно спадкодавця, який не залишив спадкоємців, розглядається як
відумерле й переходить до держави без будь-яких обтяжень.