Загальні положення про спадкування

1. Час і місце відкриття спадщини

2. Повідомлення спадкоємців про відкритті спадщини, органи та їх повноваження
3. Склад спадщини

Питання 1. Час і місце відкриття спадщини

1.1. Час відкриття спадщини.
У спадковому праві важливе значення має визначення дня смерті спадкодавця. Відповідно до ст. 1220 ЦК часом відкриття
спадщини визнається день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Але в різних випадках день смерті може встановлюватись по-різному. За загальним правилом, момент смерті фіксується на
підставі медико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть, яке видається органами реєстрації актів
громадянського стану.
Факт смерті може встановлюватись також і на підставі рішення суду. При цьому слід мати на увазі, що встановлення із
зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке проводиться на підставі п. 4 ст. 273 ЦПК і
полягає у з'ясуванні насамперед обставин не самої події смерті, а її реєстрації в Державних органах реєстрації актів цивільного стану)
та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду
України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 р. № 5). Факт
смерті особи встановлюється за умови підтвердження заявником доказами, що ця подія достовір но мала місце у певний час та за
певних обставин. Якщо громадянина оголошено померлим, то днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про
оголошення його померлим або припустимий день смерті, який зазначається у вказаному рішенні суду. Останнє може мати місце, коли
є підстави вважати, що загибель громадянина настала внаслідок нещасного випадку.
Проте на практиці можуть виникати випадки, коли припустимий день смерті громадянина і день ухвалення судового рішення
можуть за часом знаходитися за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, який починає відлік з моменту відкриття
спадщини. Тому, як зауважив А. П. Сергєєв, краще “у відповідних випадках відраховувати вказаний строк з моменту вступу рішення
суду в законну силу, а не з дня смерті громадянина, зафіксованого в рішенні суду. За іншого підходу, якщо строк для прийняття
спадщини пропущений, треба буде ставити питання про його продовження як пропущеного з поважної причини, що може призвести до
тяганини у процесі оформлення спадкових прав”.
На практиці трапляються випадки одночасної смерті осіб, які мають право спадкувати одна після одної (комморієнти).
Якщо зазначені особи померли протягом однієї доби і мали право спадкувати одна після одної то спадщина відкривається
одночасно і окремо щодо кожної з них (1220). Конкретна година смерті у цьому випадку значення не має.
З таким твердженням можна погодитися лише частково — стосовно осіб, щодо яких конкретні обставини справи не дозволяють
встановити хто з них помер раніше. Наприклад, якщо батько й син загинули внаслідок стихійного лиха і немає відомостей про те, що
один хоч на декілька миттєвостей пережив іншого, вони вважаються такими, що померли одночасно. Оскільки ніхто з них не став
спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і переходить окремо до кожного з їх власних спадкоємців.
Таким чином, між особами, які померли в межах однієї календарної доби, наступництва не виникає, незважаючи на розмір
часового проміжку.
Якби особи померли одна після одної з невеликим розміром у часі, але протягом різних діб, спадщина відкривається на
загальних підставах і особа, яка померла останньою вважалася померлою після відкриття спадщини. Якщо вона не встигла її прийняти
право на прийняття належної їй частки у спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до її
спадкоємців (спадкова трансмісія) (1276).
Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо
строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Визначення часом відкриття спадщини дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить до значних помилок за розгляду
судами України справ про спадкування, що своєю чергою тягне за собою істотне порушення прав ймовірних спадкоємців.
Визначення часу відкриття спадщини як дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить до того що за одночасної (в межах
однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт
фактично анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.
Інакше виглядає справа з визначенням юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та
вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування
не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об'єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування
комморієнтів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців застрахованого.
Так само розв'язується проблема спадкування у разі одночасного настання смерті спадкодавця та особи, на користь якої останнім
було зроблено розпорядження про посмертну видачу банківського вкладу. Виходячи з того, що таке наступництво згідно зі ст. 1228 ЦК
не визнається спадковим, право на одержання вкладу з'являється у померлого вигодонабувача та переходить до його власних
спадкоємців.
Відповідь на питання про те, чи можливе звернення до суду з метою встановлення часу відкриття спадщини, також залежить від
того, що визнавати часом відкриття спадщини. Якщо спадщина відкривається на день смерті спадкодавця, звертатися до суду
недоцільно, оскільки проблем із встановленням календарної дати, як правило, не виникає. У разі, якщо відкриття спадщини — це
момент (година та хвилина) смерті спадкодавця, то встановлення цього моменту є вельми важливим.
Показовою у цьому плані є справа, наведена в роботі Б. С. Антімонова та К. О. Граве. Приклад: В процесі судового розгляду
постало питання, чи набула громадянка Б. право на прийняття спадщини (або на відмову від її прийняття), оскільки день її смерті
співпадав з днем смерті чоловіка. При цьому суду були надані переконливі показання свідків, відповідно до яких громадянка Б.
померла вже після того, як дізналася про смерть чоловіка у лікарні. На підставі цього судом був зроблений цілком справедливий
висновок про те, що громадянка Б. встигла набути право спадкування після чоловіка, але не встигла його реалізувати. Таким чином,
право спадкування перейшло до власних спадкоємців цієї громадянки за правилами спадкової трансмісії.
Питання визначення моменту смерті мозку визначається за інструкцією затвердженою Наказом МОЗ (приклад та пояснення).

1.2. Місце відкриття спадщини.

Правильне визначення місця відкриття спадщини має важливе значення і для розв'язання ряду процедурних питань. Адже за
місцем відкриття спадщини, зокрема, необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за цим місцем видається
свідоцтво про право на спадщину, приймаються претензії кредиторів, і, що важливо, вживаються заходи щодо охорони спадкового
майна.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, – місцезнаходження нерухомого
майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Місцем проживання спадкодавця визнається місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає.
Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 14 років, чи громадян, які перебувають під опікою, визнається місце
проживання їх батьків (усиновителів) чи опікунів.
Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця,
якщо останнє постійне місце його проживання і місце смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління
житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів чи відповідної місцевої держадміністрації
або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання; записом у домовій книзі про постійну прописку спадкодавця, а
якщо місце проживання померлого невідоме — документом (довідкою виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів та ін.)
про місцезнаходження спадкового майна або його частини (п. 114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. №18/5).
У разі відсутності зазначених документів спадкоємці повинні мати копію рішення суду, що набрало законної сили, про
встановлення місця відкриття спадщини.
Висновок по четвертому питанню:
Відповідно до ст. 1220 ЦК часом відкриття спадщини визнається день смерті особи або день, з якого вона оголошується
померлою.
Якщо зазначені особи померли протягом однієї доби і мали право спадкувати одна після одної то спадщина відкривається
одночасно і окремо щодо кожної з них (1220). Конкретна година смерті у цьому випадку значення не має.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, – місцезнаходження нерухомого
майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Питання 2. Повідомлення спадкоємців про відкритті спадщини, органи та їх повноваження

Згідно статті ч. 2 ст. 1290 ЦК України виконавець заповіту повинен вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців,
відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини.
Нотаріус або в сільських населених пунктах посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення
нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов’язана повідомити про це тих спадкоємців,
місце проживання або роботи яких відоме.
Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може
зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Цей обов'язок стосується лише тих спадкоємців, місце проживання або місце роботи яких відоме нотаріусу. Таким чином, закон
не зобов'язує нотаріуса здійснювати розшук осіб, що можуть претендувати на спадкове майно. Тому, якщо нотаріусу не відомо про
факт наявності інших спадкоємців або про їх місцезнаходження чи місце роботи, він не зобов'язаний здійснювати будь-які заходи щодо
їх розшуку. Так, здійснення виклику спадкоємців за допомогою засобів масової інформації є правом, а не обов'язком нотаріуса.
Із цього виходить також і судова практика. Наприклад, у рішенні апеляційного суду Одеської області від 15.08.2007 року
визнано правомірними дії нотаріуса, враховуючи те, що спадкоємець, подаючи заяву про прийняття спадщини у вигляді спірного
домоволодіння, не вказав, що є інші спадкоємці, нотаріусу не було відомо, що позивачка є спадкоємцем, а також нотаріусу не було
відомо місце проживання та роботи позивачки. Тому судова колегія дійшла висновку, що в діях нотаріуса відсутні порушення ст. 63
Закону України "Про нотаріат".
Важливо,що обов'язок повідомити спадкоємців у нотаріуса виникає виключно у випадку, якщо він дізнався про відкриття
спадщини саме від спадкоємців, а не від інших осіб. Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи
або день, з якого вона оголошується померлою. Поряд із цим виникнення обов'язку нотаріуса повідомити спадкоємців пов'язується з
повідомленням йому про сам факт відкриття спадщини без зазначення конкретного часу її відкриття. З цього випливає, що у випадку,
коли нотаріус дізнається від спадкоємців про смерть спадкодавця, незалежно від часу настання смерті, він зобов'язаний повідомити про
відкриття спадщини всіх спадкоємців, місце проживання яких або місце роботи яких йому відоме.
За загальним правилом, необхідність повідомлення усіх спадкоємців є як у нотаріуса в силу його обов'язку, так і у інших
спадкоємців, оскільки в разі неповідомлення їх про відкриття спадщини вони вправі ставити питання про продовження строку на її
прийняття, що, в остаточному рахунку, призводить до нестабільності їхніх прав до встановлення волі не повідомлених спадкоємців.
Коли ж до нотаріуса звернеться хоча б один із спадкоємців, то нотаріус може запропонувати йому повідомити інших спадкоємців усно
у певний строк. На спадкоємців покладається обов'язок повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо
про його борги. Якщо ж у визначений нотаріусом строк інші спадкоємці не з'являться, нотаріус і у такому разі не звільняється від
обов'язку повідомлення спадкоємців, оскільки фактично в спадковій справі не буде доказів передачі повідомлення.
Отже, форма нотаріальної послуги щодо повідомлення спадкоємців має складати нотаріальне провадження, відрізнятись від
надіслання аналогічної заяви простим поштовим відправленням тим, що має здійснюватись юридично грамотно, а також повинна мати
офіційно визначений правовий зміст і передбачені випадки застосування. Тому слід не тільки регламентувати процедуру і зміст
провадження щодо повідомлення спадкоємців, а й передбачити відповідну плату за це.
Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви, послугами кур'єра чи з використанням технічних засобів мають оплачуватись
за рахунок спадкового майна або за погодженням з іншими спадкоємцями за їх рахунок.
Після повідомлення про відкриття спадщини нотаріус проводить опис майна спадкодавця та повідомляє житлово-експлуатаційні
органи,а в разі необхідності – органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб (кредитора). Якщо є підстави вважати, що
спадщина може бути визнана відумерлою,нотаріус повинен повідомити відповідний орган місцевого самоврядування. Нотаріус та
заінтересована особа повинні вжити заходів для залучення до участі в проведенні опису майна свідків (не менше двох). Свідками
можуть бути будь-які незаінтересовані особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки не беруть участі в оцінюванні майна.
3.Склад спадщини
Спадщина становить один із видів об'єктів цивільних прав, що характеризується локальним характером, адже може виступати
об'єктом лише спадкових правовідносин. Крім того, спадщина має чітко визначені межі існування - з часу відкриття спадщини до
оформлення спадкоємцями прав на спадщину.
Ст. 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент
відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Таким чином, до складу спадщини входить не майно, а саме право на
майно.
Те, що ЦК України визначає склад спадщини лише як сукупність прав та обов’язків, виключає з її складу речі, на які у
спадкодавця не було прав. Тобто до складу спадщини не потрапляє самочинно збудоване майно, на яке спадкодавець не набув права
власності та інше майно у відсутності прав на нього. Отже, фізичної наявності у спадкодавця (в його господарстві, в його оточенні)
речей, якими він користувався, не достатньо. Для спадкування єдиним показником входження до складу спадщини є наявність прав на
це майно.
До складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець. Права та обов'язки, що
виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця, ґрунтуються на інших підставах. Подруге, не всі права та обов'язки, які належали
спадкодавцеві за життя, здатні за своєю природою переходити до інших осіб. По-третє, перехід у спадщину окремих прав та обов'язків,
які належали спадкодавцеві за життя, можуть бути виключені або обмежені на підставі прямої вказівки закону. По-четверте, у
спадщину можуть переходити права та обов'язки не тільки з майновим, а й із немайновим змістом. По-п'яте, у випадках, прямо
передбачених законом, у спадщину можуть переходити охоронювані законом інтереси. Наприклад, коли громадянин почав
приватизовувати своє житло, та не встиг внаслідок смерті завершити цей процес до кінця. У таких випадках спадкоємці мають право
завершити розпочатий спадкодавцем процес приватизації житла та стати власником майна. Оскільки спадкодавець за життя встиг
виразити свою волю на приватизацію житла (подав належні документи), але помер, то право на приватизацію перейшло у стадію
реалізації, зупинившись на шляху до суб'єктного права, і тому може стати об'єктом спадкування.
Заробітна плата, пенсія, стипендія, аліменти, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, суми відшкодувань у зв'язку з
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інші соціальні виплати, нараховані спадкодавцеві, але не одержані ним за життя,
передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини (ст. 1227 ЦК України).
До складу спадщини входять і речові права (права на чужі речі) -сервітути, емфітевзис, суперфіцій.
Щодо сервітутів (ч. 6 ст. 403 ЦК України), слід зауважити, що земельні сервітути входять до складу спадщини, оскільки вони
стають властивістю земельної ділянки і є невідривною її характеристикою поряд із її розміром, місцем розташування тощо. Особисті ж
сервітути (наприклад, право особи на проживання у певному приміщенні) до складу спадщини особи, яка наділена цим правом, не
входять, бо саме їй надавався цей сервітут. Навпаки ж, до складу спадщини власника майна, щодо якого встановлено сервітутне право,
входить обов'язок не порушувати право суб'єкта сервітуту, тобто особи, яка проживає в чужому приміщенні.
Слід вказати на певні особливості спадкування майна, що перебуває у спільній сумісній власності: до складу спадщини входить
не все це майно, адже воно перебуває в особливому правовому режимі, бо належить подружжю, а не одному з них. Логічно було б
указати, що після смерті одного з подружжя спадкується лише те майно, право на яке він мав за життя. Утім, складність полягає в тому,
що обидва з подружжя мали право на майно в цілому і це право спільної сумісної власності.
 Зобов’язальні права також входять до складу спадщини, адже до спадкоємців переходить право вимоги до кредиторів померлого
за виключенням деяких (наприклад, право довірителя — п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Зобов’язальні права вимоги відшкодування заподіяної
померлому шкоди до складу спадщини не входять (п. 3 ч.1 ст. 1219 ЦК).