Женьок

Упродовж ХVІ - ХХІ століть не вщухали розмови про славу Війська Запорозького - загартованого в
боях, волелюбного військового формування, міць якого полягала в універсальній бойовій підготовці,
маневреності, мобільності й динамічності

У запорожців був оригінальний тришеренговий бойовий порядок шикування козацької піхоти.

Перша шеренга стріляла, друга після першого пострілу подавала їй заряджені третьою шеренгою
рушниці. Під час особливо жорстоких битв застосовувався й іншій бойовий прийом - так звана битва
галасом, за якої військо запорожців змішувалося з ворожим.

Найпопулярнішим бойовим порядком у козаків був так званий табір - найважливіший елемент
козацької тактики в умовах рівнинної степової місцевості на марші, у наступі та обороні. Це було
чотирикутне рухоме укріплення з возів, під захистом якого перебувало військо. Піхота виходила для
бойових дій з-за возів, а в разі небезпеки замикалася в щільну фортецю

Семен

Основні види військового мистецтва козаків – це піхота, кіннота, рухомий табір, артилерія , саперна
справа та морські походи. Крім піхоти козаки мали і кінноту, яка вела наступ так званою лавою:
шикувалася півколом, атакуючи противника з флангів, з фронту і з тилу одночасно. Атака «лавою».

Завдяки злагодженій роботі козаків у трьох шеренгах мушкетний вогонь був щільним і безперервним.
Часто саме від нього залежав результат битви. Ворожа кіннота, зазнаючи втрат, відступала, тоді
бойову ініціативу перебирала козацька кіннота, яка переслідувала втікачів і підтримувала нову атаку
піхоти. Запорозькі козаки зарекомендували себе як здібні моряки. Козаки будували човни-чайки на
50 — 70 або дещо менші. На великих установлювали 4 — 6 гармат До бортів прикріплювати пояси з
очерету, які під час бурі утримували човни на хвилях, як поплавки, а в бою вони були додатковим
захистом від ворожих стріл і куль. У відкритому морі козаки намагалися наблизитися до ворога
непомітно або вночі, або з боку сонця.

Максим

Постійно займаючись самовдосконаленням, козаки оволодівали специфічними дихальними

вправами, доводячи, подібно до йогів, справді невичерпні можливості людського організму.

Підкреслимо, що всі види козацької боротьби у процесі тренувань, оволодіння майстерністю

єдиноборств грунтувалися на правилах і принципах народної моралі, етики.

Тілесне і психофізичне загартування козаків було складовою частиною комплексної і цілісної системи
ідейно-морального, емоційно-естетичного і військово-спортивного виховання.

Зброя періоду українського козацтва відрізнялася великою різноманітністю. У колекції МІЗ широко
представлені клейноди - булави і перначі різних типів, бунчуки. Булави в той час були не тільки
бойовою зброєю, а й символом влади великих воєначальників, гетьманів, кошових отаманів; перначі,
зазвичай, були атрибутом командирів нижчих рангів, зокрема, полковників.

Денис

Січ була обведена високими валами з палісадом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами
була широка площа, на краю якої стояли курені — казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога
на Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді її чисельність доходила до 10 тис.)
озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові
споруди. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Січі, де відбувалися Січові
ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці з власними товарами. Січовики
продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної
власності на землю, ні кріпацтва. На Cічі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну
верству Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті
скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники
великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо.