Лемішки Софії

Есе
Нюрнберзьких процесів: лікарі-вбивці, виконавці Голокосту, міністри-
злочинці // Історія без міфів - https://www.youtube.com/watch?v=9VtnrdafBBc

Я переглянула другу частину про Нюрнберзьий процес , а саме відео про 12 подальших
Нюрнберзьких процесів.

Після завершення основного Нюрнберзького процесу відбулося ще 12 – у період із грудня

1946 до квітня 49 року. Вони увійшли в історію як “подальші” або “малі” процеси.
Чому? Тому що стосувалося вже не найвищого керівництва Райху, а нацистських діячів
другого-третього ешелону.

Що змінилося? Тепер суд вершив не Міжнародний військовий трибунал.( Розпочалася

холодна війна і були розбіжності між країнами переможницями)

Що ж до міста Нюрнберг, то воно знаходився в американській зоні окупації. Тому всі 12

подальших процесів здійснював Нюрнберзький військовий трибунал, створений військовим
командуванням США.
Звичайно 4 держави-переможниці надали одна одній право судити нацистів, підозрюваних у
військових злочинах. Тому і Британія, Франція та СРСР також проводили подібні судові
процеси у своїх зонах в Німеччині та Австрії.
Як і головний, всі 12 подальших процесів відбувалися в нюрнберзькому палаці юстиції.
Серед усіх 12-ти процесів
наймаштабнішими були “справа лікарів”, “справа військового командування”, “справа
Вільгельмштрасе” і “справа айнзацгруп”. Але мою увагу найбільше привернули “справа
лікарів” і “справа айнзацгруп.

“Справа нацистських лікарів” була проти медиків таборів. Їх звинуватили в проведенні

над в’язнями примусових дослідів: щодо впливу на організм низького тиску,
переохолодження, гірчичного газу, фосгену, різноманітних отрут, тестуванні вакцин від
висипного тифу та інших хвороб. Зрозуміло, що такі досліди зазвичай призводили до смерті
або інвалідизації .
Крім того, кількох підсудних звинуватили в реалізації програми Т-4 – стерилізація, а потім і
фізичне знищення душевнохворих і спадковохворих людей.
Нацистська пропаганда називала їх “зайвими”, “дармоїдами”, “не вартими життя” і
стверджувала, що їхнє знищення допоможе “оздоровити” арійську расу.
Покарання за “справою лікарів” були одними з найсуворіших. Семеро злочинців стратили 2
червня 1948 року.
Серед них – головний лікар концтабору Бухенвальд Вальдемар Ховен, особистий лікар
Гітлера Карл Брандт, особистий лікар райхсфюрера
СС Гіммлера Карл Гебхардт, керівник програми Т-4 Віктор Брак.

“Справа айнзацгруп” ця справа стосується трагічних подій на території України.

(айнзацгрупами нацисти називали воєнізовані “ескадрони смерті” )
До їхніх завдань належали розстріли євреїв, рома, учасників Руху Опору, політичних
активістів, радянських функціонерів і комуністів, душевнохворих та інших людей на
окупованих територіях. Після нападу Німеччини на СРСР у червні 41 року дві з чотирьох
айнзацгруп розпочали діяльність на території України. Група С під командуванням
бригадефюрера СС Отто Раша і група D штандартенфюрера СС Отто Олендорфа.

Наймасовіший з усіх розстрілів здійснив один із підрозділів айнзацгрупи С – зондеркоманда

4а під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля в Бабиному Яру Києва.
Однак підлеглі Блобеля здійснювали розстріли не тільки в Києві, але й в Сокалі, Луцьку,
Житомирі, Білій Церкві, Кагарлику, Фастові, Василькові, Яготині, Полтаві, Харкові.
На судовому процесі в Нюрнберзі Блобель засвідчив, що доля київських євреїв була
вирішена 26 вересня 1941 року на нараді.
В ній взяли участь він сам, комендант окупованого Києва Курт Ебергад, вищий керівник СС і
поліції на окупованому півдні СРСР Фрідріх Єккельн і
командир айнзацгрупи С Отто Раш. На нараді Блобель навіть заявив, що 120 осіб його
команди – це дуже мало для якнайшвидшого розстрілу всіх євреїв Києва.
Тому йому виділили в підтримку 2 батальйони німецької поліції . А також роту військ СС зі
складу 5-ї танкової дивізії СС “Вікінг”.
До виконання масових убивств Блобель залучив навіть шоферів.

29 і 30 вересня 1941 року нацисти розстріляли в Бабиному Яру 33771 людину. Такі дані
наведено в донесенні айнзацгрупи С у Берлін.
Але в 1942-му, коли стало зрозуміло, що Німеччина може не втримати всі свої завоювання
на сході,шеф гестапо Генріх Мюллер доручив Блобелю надсекретну операцію під назвою
зондеракція 1005. Вона полягала в ексгумації та знищенні тіл жертв масових розстрілів
на окупованих територіях СРСР і Польщі, з метою приховати сліди нацистських злочинів.
Трупи відкопували й спалювали, рештки перемішували з піском або землею.
При цьому нацисти використовували примусову працю військовополонених,
яких зазвичай після того розстрілювали (і їхні тіла також спалювали) – як небажаних свідків.
В останньому слові на суді 13 лютого 1948 року Блобель заявив, що як підлеглий був
змушений виконувати злочинні накази свого начальства.

За вироком Нюрнберзького військового трибуналу 7 червня 1951 року Пауль Блобель був
повішений.
Страта відбулася в Ландсберзькій тюрмі – тій самій, де в 1924 році за організацію “пивного
путчу” сидів Адольф Гітлер і де він написав свою “Майн Кампф”.

А ось доля начальника Блобеля – Отто Раша – склалася інакше. Він страждав на хворобу
Паркінсона і деменцію, через що його виключили з судового процесу
і навіть дозволили повернутися додому. Там він і помер за 9 місяців.