Шановні пані Світлано, пане Володимире та пане Євгене:)

Дуже дякую за надіслану Вами роботу!

Тішуся тим, що Ви взяли групову роботу! Надіюся, такий формат став для Вас корисною
спробою попрацювати над одним проектом спільними зусиллями:) Без співпраці важко
уявити функціонування сучасної академічної та будь-якої іншої спільноти (в тому числі і
бізнес-корпорацій).
Мій коментар складатиметься з загального коментаря, в якому я підсумую якість
проробленої роботи, та конкретних коментарів «по ходу» тексту.
Якщо у Вас виникнуть запитання – не соромтеся мені з ними писати.
ЗАГАЛЬНИЙ КОМЕНТАР
Це блискуча робота. Дуже добре продумана концепція робота – всі частини вдало
«грають» на ширший висновок наприкінці роботи. Вступ дуже добрий. Індивідуальні
дослідження інтеґрально доповнюють один одного. Висновок – широкий, спроба вивести
роботу на ширші проблеми. У індивідуальних частинах є переважно методологічні хиби,
але вони виходять за межі Вашої бакалаврської підготовки. Втім, дуже прошу Вас звернути
на них увагу і старатися їх уникати в подальшому.
Загальна оцінка за роботу – 10/10.
У Вас, пані Світлано, - 10/10.
У Вас, пане Володимире, - 10/10.
У Вас, пане Євгене, - 10/10.
КОНКРЕТНІ КОМЕНТАРІ
ВСТУП
І. Кореляція заголовка та поставленої проблеми. Проблема Вашого дослідження –
простежити динаміку конструювання дискурсу Речі Посполитої у трьох найбільших
українських часописах постмайданівського періоду (після 2014 р.) Тема Конструювання
образу Речі Посполитої в газетах «Дзеркало тижня» і «Газета по-Українськи» та
журналі «Країна» у 2014-2018 роках добре віддзеркалює як поставлену проблему, так і
наповнення роботи в цілому.
ІІ. Обґрунтування вибору джерела. Дуже переконливе обґрунтування вибору джерел.
Отже, преса - справді «опіньєнмейкер», який творить образи реальності перманентно та
динамічно. Період після 2014 р. – це великі зміни в курсі української історичної політки за
часів директорування Володимира В’ятровича: це і декомунізація, і творення «нового»
пантеону національних героїв, і оновлений (якщо це можна так назвати) курс української
національної пам’яті вбік Західної Європи. Врешті, самі газети та їхній великий тираж – це
переконливий аргумент для вибору саме їх як найбільш репрезентативного джерела.
Класова різношаровість читачів – теж дуже добрий арґумент. Словом, мене переконали:)
ІІІ. Хронологія. Хронологія також обрана переконливо. По суті, ви аналізуєте дискурси, які
знаходяться на вістрі сучасного думання суспільства про Річ Посполиту. Більш ніж
переконлива причина.
IV. Методологічна кухня. З точки зору наратології це правильна стратегія – пояснити
читачеві що, як, чому та як Ви робитимете у Вашому дослідженні. Для подальшої
«навігації» по Вашому тексту такі речі є необхідними позаяк «викладають всі карти на
стіл» не наприкінці, а вже на самому початку роботи. В сучасному інформаційному світі з
великою кількістю джерел такі речі необхідно прописувати для того, аби читач не
витрачав півтори години на читання Вашого тексту, а потім ця робота йому ніяк не
знадобилася. Тому well done:)
V. Авторство. Для таких досліджень зазвичай уже треба мати під рукою просопографічний
аналіз авторського складу аналізованих газет. Або ж, принаймні, біографічні дані про тих,
хто ці статті писав. Бо ж пишуть як історики (як-от проф. Грицак) так і журналісти. Характер
Вашої роботи зробив би просопографію геть окремим дослідження, тож без нього у цій
роботі можна обійтися. Але якісь базові відомості про авторів варто було б таки дати.

ЧАСТИНА ІІ (пан Євген)

І. Наративна стратегія. Мені імпонує тематичний аналіз - висновувати дискурс,
пояснювати його, вписувати в ширший контекст та порівнювати із іншими дискурсами.
ІІ. Методологія. Якісний контент-аналіз з елементами статистичного аналізу – вдала
стратегія для роботи такого типу. Втім, цей підхід за своєю природою структуралістський.
Він дозволяє «щільно» виділяти дискурси, але презентувати їх «застиглими» в часі. Саме
за це, наприклад, антрополога Клода Леві-Стросса критикували в рецензіях на його
«Структурну антропологію».
Вичленувані Вами образи – «застиглі» в часі. Вони не мінливі, вони не залежать від руки
автора і від соціополітичних реалій. А як Ви самі добре пам’ятаєте – за останні чотири роки
в Україні трапилося багато чого. Більше того, за останні роки польсько-українські взаємини
мали дуже мінливий характер – від великого конфлікту в контексті подій на Волині під час
Другої світової війни до співпраці істориків в рамках проекту видання документів часів
Пілсудського-Петлюри у 1919-1921 р. Я нізащо не повірю, що образи відповідно до цих
реалій не змінювалися. Ці зміни ховаються вже у тому, хто пише (журналіст чи історик),
коли поява статей активізується, а коли – спадає. І тому подібне. Динаміка існує завжди.
Просто вона або більш помітна, або менш помітна. Особливо в сучасному світі з його
швидкістю обігу інформації. А газети розряду «Дзеркала тижня» точно мають блискавично
реагувати на такі зміни!:) Це ж не якась маленька районна газета, а часопис, який читає
сотні тисяч (якщо не мільйони) українців.
Для того, аби уникати такої пастки, раджу Вам починати із аналізу хронологічної
«щільності» статей – скільки їх виходить в кожен рік, коли саме вони виходили. А потім –
дивитися, на які соціальні, політичні, культурні обставини вони можуть реагувати. А потім
вже на це «нанизувати» Ваші образи. Тоді такий аналіз вже сам по собі стане динамічним.
ІІІ. Висновок. Ви врешті й приходите до того, що цей образ неоднозначний. Бо він за
своєю природою однозначним і не може бути зважаючи на всі соціополітичні реалії.
ІV. Post factum. Ваш дискурсивний аналіз, пане Євгене, блискучий! Незважаючи на
методологічні хиби, Ви не тільки виділили комплект дискурсів для характеристики Речі
Посполиої, але й задали йому компаративного характеру.

ЧАСТИНА ІІІ (пані Світлана)

І. Контекст – наше все. Було б цікаво з’ясувати, чому цей проект «раптом» почався у 2016
р. і що могло з ним стояти. Коротше, я думаю поява цього проекту саме в 2016 р. – не
випадкова. Це загострення взаємин Польщі та Росії. І спроба «примирення» з Україною. Ну
і, звісно ж, Волинь, про яку Ви згадуєте. І тут «раптом» Міністерство закордонних справ
Польщі дає на це гроші. Підозріло, Вам не здається?:))
ІІ. Методологія. Видно, що Вам бракує методологічного інструментарію для роботи з
візуальними джерелами. Я передивився половину відео, на які Ви покликаєтеся. Вони
«німі» - музика+ текст. Ви аналізуєте текстовий наратив. Але майже не звертаєте уваги на
постановку, зйомку, монтаж, ракурси, образність тощо. Робота з візуалкою на такому рівні
вимагає дуже серйозної методологічної підготовки.
Єдиний спосіб «прокачатися» у роботі з візуалкою – прочитати серйозні методологічні
тексти. Ними я готовий поділитися за потреби.
ІІІ. Висновки. Та ж сама проблема, що й у пана Євгена. Образ неоднозначний, але тепер з
ухилом на позитивність. Якби пан Євген задав своїм міркуванням динамічного характеру –
Ви б з легкістю вписалися у цю динамічну модель з Вашою частиною роботи. Ну і тоді було
б зрозуміло, типовим чи нетиповим є образ, продеконструйований як паном Євгеном, так
і Вами.
ІV. Post factum. Блискуча робота, пані Світлано! Це дуже хороший аналіз справді цікавого
проекту. Ваша робота показує, що у багатьох випадках образи, подані паном Євгеном, у
цьому проекті намагаються згладити. Чому – варто було поміркувати у висновку.

ЧАСТИНА ІV (пан Володимир)

І. Польськість як «іншість». Дуже добре, що Ви почали свої розмірковування саме із цього
твердження. Тому Люблінська унія – це момент «перемоги» Польщі над Україною. А як і
будь-який ворог – він «угнітає».
ІІ. Методологія. Ваша робота – це той випадок, коли структуралізм здатний спрацювати
уповні. Підручникові образи – типологічні, стереотипні та лінеарні. Дуже добре, що як
джерело формування «публічного» розмірковування про Річ Посполиту Ви взяли
підручники. Для середньостатистичних українців саме вони залишаються
дискурсотворчим джерелом.
ІV. Post factum. Блискуча робота, пане Володимире! Хороший синхронний та діахронний
аналіз, який виводить на набагато ширшу проблему – наскільки «новим» є український
національний міф? Від часу написання статті проф. Яковенко у «Критиці», яку Ви цитуєте,
минуло 18 років, а ситуація не надто змінилася.
ВИСНОВОК.
Висновок дуже вдалий! Це спроба поміркувати про набагато ширші проблеми, які
виходять далеко за межі Вашого дослідження. Тільки тут і появляється контекст
«динаміки», який варто було показати в деталях в параґрафі пана Євгена. Вцілому –
чудово.