Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

Укладання анотації, рецензії та відгуку на наукову працю

Анотація – це стисла характеристика книги або іншого твору (статті, звіту,
дисертації, фільму), подана у вигляді переліку основних тем, висвітлених у роботі.
Анотація через свою надмірну скороченість не передбачає цитування, у ній не
використовують смислові фрагменти оригіналу, основний зміст першоджерела передається
„своїми словами”. Особливістю анотації є використання в ній мовних оцінних кліше.
Анотація, як правило, складається з простих речень.
Мета анотації – допомогти читачеві швидко ознайомитися із змістом книги чи
статті.
Починається анотація з бібліографічного опису (автор, назва та ін..). Структурно
текст анотації складається з трьох частин: перша дає відповідь на запитання „Про що?”,
тобто визначається тема роботи, друга – на запитання „Як цю тему розкриває автор?” і
третя – „Для кого?” або „Які висновки?”.
Під час укладання анотації необхідно керуватися такими правилами: а) анотація
починається бібліографічним описом; б) текст бібліографічного опису не повинен
зливатися з анотацією; в) анотація починається з нового рядка; г) не користуватися
малоінформативними фразами типу: „у статті автора мова йде про...”, „у даній статті
розглядається...”, „ автор викладає свою точку зору на...”; ґ) анотації краще починати
зворотним дієсловом, коротким прикметником або пасивним дієприкметником,
орієнтуючись на пропонований список:

Аналізується Наведено Формулюється

Досліджується Представлено Виявлено
Обґрунтовується Проаналізовано Тлумачиться
Обговорюється Прокоментовано Висловлюється (думка про)
Описується Розроблено Проводиться (аналіз)
Визначається Виділено Простежується
Пропонується Характеризується Зроблено (здійснено) огляд
(подано
характеристику)
Наводиться Здійснена спроба Класифіковано
Розглядається Інтерпретується Повідомляється та ін.

д) після анотації на наукову статтю подаються ключові слова, загальна кількість –

не менше трьох і не більше десяти. Ключовими словами повинні бути іменники, не
однослівні терміни, стійкі словосполучення-терміни.
Наприклад:
Роменець В.А. Психологія творчості : навч. посібник ; 3-тє вид. / В.А.Роменець. – К.
: Либідь, 2004. – 288 с.
У посібнику розглядаються питання психології творчості, формування та
виявлення творчих здібностей людини на різних етапах її шляху до особистісної зрілості.
З’ясовується структура творчого процесу, опрацьовується поняттєво-категоріальний
апарат дослідження творчості. Вперше публікуються матеріали з архіву вченого, які є
художньою ілюстрацією до теоретичних узагальнень.
Для студентів, викладачів, науковців, усіх, хто цікавиться проблемами психології.

Єрохін С.А. Концепція професійної мотивації студентів як фактору конкурентності

на ринку праці / С.А.Єрохін, Ю.В.Нікітін, І.В.Нікітіна // Юридичні науки, 2011. – № 1(1). –
С.20-27.
 У статті аналізуються концептуальні засади формування професійної мотивації
студентів. Представлено результати дослідження стосовно перспективи
працевлаштування майбутніх фахівців. Проведено структурно-функціональний аналіз
форм та засобів взаємодії сучасного ринку освіти і ринку праці. Розроблено практичні
рекомендації щодо управління процесом формування професійної мотивації студентів на
ринку праці.
Ключові слова: особистість студента, розвиток, управління, професійна мотивація,
конкурентність, ринок освіти, ринок праці.

Статтю вміщено у збірнику «Стиль і текст» за 2001, Вип. 2. - С. 168-175.

Рецензія – складений фахівцем критичний відгук на твір (науковий, художній,

публіцистичний), що містить зауваження, пропозиції та висновки. Метою рецензії
рукопису зазвичай є рекомендація твору до друку. Мета рецензії опублікованого твору –
складення йому аргументованої фахової оцінки.
Реквізити рецензії такі:
1. Назва документа (Рецензія на…).
2. Зазначення у назві:
o заголовка рецензованої роботи та її обсягу (…рукопис посібника «Тестові
завдання з української мови. 5 клас», обсяг – 100 с. комп’ютерного набору,…);
o прізвище та ініціали автора рукопису (…автор - В.Ф.Жовтобрюх);
o для виданих творів - видавництво та рік публікації (Харків: «Ранок», 2000).
3. Текст, що містить:
o загальну характеристику теми аналізованої роботи та порушеної в ній
проблеми, обґрунтування її актуальності, мотивації створення;
o стислий виклад змісту роботи;
o критичні зауваження, пропозиції;
o висновки.
4. Підпис рецензента, завірений печаткою.
5. Дата.
Основні вимоги до рецензії: науковість, об’єктивність, недвозначність у висвітленні
думок, доброзичливість, обґрунтованість висновків.
Характерними для рецензії є такі слова й вирази (мовні кліше): автор показує
(висвітлює, наголошує, заглиблюється, аргументує, аналізує, систематизує, вводить в
обіг, розкриває, підкреслює, відтворює, охоплює, сперечається, полемізує, відкидає,
заперечує); рецензована робота характеризується…; актуальність її визначається…;
цінність роботи полягає в…; шкода, що у роботі немає (бракує)…; замало
(непереконливо) висвітлено…; не розкрито…; робота має високий (низький) науковий
рівень; заслуговує на схвалення…; становить певний (вагомий) внесок у розвиток…
Висловлення зауважень і рекомендацій є для рецензії необхідним. Зазвичай перелікові
помічених у рецензованій праці недоліків передують такі мовне кліше:
Суттєвий недолік роботи полягає у …; Методично робота побудована нераціонально,
варто скоротити…; Поза розглядом дослідження залишилися питання…; …Разом з тим,
можна вказати й певні недоліки в роботі, подолання яких, як здається, підвищить якість
роботи …; Дозволимо собі висловити кілька рекомендацій, які, як нам здається, могли б
поліпшити зміст роботи…
Типовий план написання тексту рецензії:
1. Об’єкт і предмет аналізу.
2. Актуальність теми.
3. Короткий зміст.
4. Формулювання основної теми.
5. Загальна оцінка.
 6. Недоліки, хиби, огріхи праці.
7. Висновки.
Зразок:
Рецензія на статтю Л.М.Сидоренко і Н.В.Тільняк
«Термін в лексичному складі сучасної української мови»
(Суспільство. Держава. Армія : зб. наук. праць. – Вип. 14. – К. : ВІТІ НТУУ «КПІ», 2008. – С. 185–193)
У статті досить змістовно й у доступній формі викладено стислу історію формування
номенклатурної й термінологічної лексики української мови. Підкреслено роль
давньогрецької й латинської мов у виникненні пласту лексики, що стосується культури,
науки, знань про навколишній світ. Це природно, бо саме грецька й римська культури
стояли біля витоків європейської цивілізації. Проаналізовано також загальне поняття
«термін», його тлумачення в різних галузях.
Заслуговує на окремий детальний розгляд питання про взаємовідношення питомої й
запозиченої лексики у складі терміносистем української мови. Як справедливо зазначають
автори, якщо в рідній мові немає питомих слів на позначення тих понять, які передають
іншомовні терміни, слід використовувати іншомовні слова – в даному разі це не є
засміченням мови. У тому ж разі, коли існують відповідні слова рідної мови на позначення
тих самих понять, краще користуватись ними.
Справді засмічують і компрометують мову деякі новотвори на зразок «рухосхід»,
«дрототяг» і подібні.
Вказано на те, що існує декілька способів термінотворення. Не можна надавати
перевагу одному з них на противагу всім іншим, оскільки вони доповнюють один одного.
Це, зокрема, прямий переклад іншомовних термінів (у т.ч. з російської), утворення
термінів від іншомовних основ за допомогою власних суфіксів та префіксів і нарешті
цілком самостійне термінотворення виключно засобами своєї мови.
На закінчення подається стислий огляд питання про існування в мові такого явища, як
професійний жаргон (сленг), який нині набув поширення майже в усіх мовах світу.
Незважаючи на те, що це явище може справді засмітити мову (в разі надмірного вжитку),
без нього неможливо обійтися, бо в деяких галузях, наприклад у комп’ютерній справі,
сленг «юзерів» – користувачів та професіоналів – уже став невід'ємною частиною
міжнародного спілкування.
Звичайно, в межах однієї статті неможливо відобразити всі аспекти проблеми
термінотворення на сучасному етапі. Проте його основні засади тут викладено глибоко й
переконливо.
Ст.викладач кафедри укр. мови,
літератури і культури,
канд. філол. наук І.О.Сокол