Тема 6.

Наукова стаття, рецензія, анотація:

особливості, різновиди.

Наукова стаття – одна з найбільш розповсюджених форм

публікації наслідків наукових досліджень.
Метою написання наукової статті є представлення науковій
спільноті результатів вирішення одного наукового завдання, що
зумовлює обов'язкову присутність у статті нового знання,
наприклад опис нового методу дослідження чи
експериментально зафіксованих фактів. Крім того, стаття може
містити систематизацію та узагальнення знання, наявного на
момент її написання.
Жанр є родовою, узагальненою категорією, що конкретно
існує у низці реалізацій. Таким чином, визначення специфіки
жанру наукової статті вимагає розгляду як загальних
характеристик, так і критеріїв класифікації її різновидів.
Наукова стаття є первинним жанром, тобто написання
статей відбувається в ситуації безпосереднього мовленнєвого
спілкування з використанням письмового каналу. За об’ємом
наукові статті є більшими, ніж анотації, та меншими, ніж
монографії. Наукова стаття є одним з провідних жанрів
наукового мовлення, про що свідчить високий рівень частотності
використання, оскільки кожен науковий результат фіксується у
статті. На статус наукової статті також впливають такі чинники, як
невеликий обсяг, структурно-смисловий формат та мовні
конвенції, адаптивність до різних соціально-технологічних
обставин спілкування. Використання письмового каналу
позитивно впливає на доступність статей для широкого кола
фахівців.
Розгляд наявних точок зору щодо класифікації жанрів дає
змогу згадати такі характеристики наукової статті:
− наукову статтю відносять до відкритих, тобто публічних,
жанрів, на відміну від жанрів, недоступних для широкого загалу;
− за провідним цільовим призначенням наукова стаття
належить до жанрів, головною метою яких є презентація
наукового змісту; − наукова стаття є формальним жанром,
оскільки залежить від документально зафіксованих форм
наукового знання;
− за локалізацією у дискурсі наукова стаття є центральним
жанром, оскільки в ній реалізуються всі категоріальні ознаки
наукового дискурсу;
− наукова стаття є жанром безособового спілкування,
оскільки припускає велику кількість реципієнтів.
Серед поширених різновидів наукової статті є такі:
1) стаття-звіт, що описує хід та результати конкретного
дослідження;
2) теоретична стаття, характерна для гуманітарних наук, яка
висуває, аналізує та обговорює концептуальні проблеми;
3) оглядова стаття, що аналізує стан досліджень у певній
галузі або розглядає літературні джерела, в яких висвітлене
певне питання, до того ж такі статті містять елементи рецензій та
оглядів літератури;
4) полемічна стаття, присвячена обговоренню дискусійних
питань;
5) коротка стаття-повідомлення, яка інформує читачів про
короткі дослідження чи про окремий етап дослідження.

Рецензія — відгук, розбір та оцінка художнього

(літературного, театрального, музичного,
кінематографічного та ін.), наукового або науково-популярного
твору; жанр літературної критики та газетно-журнальної
публіцистики.

Рецензія буває:

Офіційна – друкується в урядовому або відомчому виданні з

приводу виходу книги державного значення. Пишеться суворим
канцеляритом, з дотриманням усіх норм етикету, нейтральна або
стримано-хвалебна.

Функціональна – для складання враження про книгу в

контексті конкретних задач і цілей: чи підходить твір для
конкретного видавництва та серії, як успішно можна його
продати, чи висвітлює він якісь певні питання. Пишеться ясно і
доступно. Вміст важливіший за форму.

Інформативна – для потенційних читачів і покупців, з метою

допомогти прийняти рішення – варто читати чи ні. Пишеться
просто, можна додати трохи красивості і краплину аналізу,
рекомендовано увінчати кількома характерними цитатами.

Есе на тему – міркування про марність всього існуючого з

використанням книги у вигляді відправної точки. Чим красивіше і
загадковіше написано, тим краще; політ думки рецензента
обмежений лише її наявністю.

Публіцистична – автор загострює увагу на проблемі, від якої

суспільство от-от загнеться. Пишеться яскраво, жорстко, влучно,
обов’язково спірно – щоб більше списів зламали при
обговоренні.

Критична – твір (а часто й автора) анатомують, препарують і

розбирають за літерами: що сказав, що хотів сказати, що
подумали читачі, хто з них де помилився і як добре, що
розумник-рецензент все це помітив. Основні вимоги – слідкувати
за логікою, не опускатися до простого кидання послідом,
аргументувати свою позицію. А також стежити, аби у тексті
рецензії не було помилок: критик, який володіє матеріалом гірше
за того, кого критикує – жалюгідне видовище.

Особистий відгук – суб’єктивне враження про книгу, без

спроб об’єктивної критики чи аналізу. Пишеться живою мовою
спілкування, припускаються жаргонізми та сленг (в усіх інший
типах рецензій вони вкрай небажані).

Дуже часто рецензією називають офіційний відгук на

будь-який текст, що аналізується, оцінюється. Рецензент
повинен добре розуміти зміст книги (кінофільму, вистави), але
від нього не вимагається переказу змісту прочитаного
(проглянутого).
 Необхідно показувати твір, що рецензується, так, щоб стала
зрозумілою його тема, ідейна спрямованість, характер героїв,
зміст вчинків, їхній настрій, позиція автора. Також потрібно
відзначити художні особливості твору (вистави, фільму),
особливості його композиції, авторського стилю, вказати
позитивні сторони твору, відзначити недоліки.

У рецензії використовується науковий, науково-популярний,

навчально-науковий, але найчастіше — публіцистичний стиль
мовлення.

Рецензія відрізняється від відгуку або есе як за змістом, так і

за формою. Як уже говорилось:

● зміст рецензїі — це аналіз твору;

● зміст відгуку — це загальна оцінка твору;
● зміст есе — це враження та роздуми автора, які
викликані сприйняттям теми твору.

Анотація (від лат. annotatio – зауваження) – коротка

характеристика змісту друкованого твору або рукопису. Вона
являє собою стислу описову характеристику першоджерела. У
ній в узагальненому виді розкривається тематика публікації без
повного розкриття її змісту. Анотація дає відповідь на питання,
про що говориться в первинному джерелі інформації. Вона має
чисто інформаційне або довідково-бібліографічне призначення.
Анотація, на відміну від реферату, не розкриває зміст матеріалу,
а лише повідомляє про наявність матеріалу на певну тему,
вказує джерело й дає саме загальне уявлення про його зміст.
Анотація повинна дати читачеві попереднє уявлення про
незнайому йому публікацію й тим самим допомогти йому в
пошуку необхідної інформації.

При складанні анотації не слід переказувати зміст

документів (висновки, рекомендації, фактичний матеріал).
Потрібно звести до мінімуму використання складних зворотів,
вживання особистих і вказівних займенників.
 Розрізняють два типи анотацій: довідкова (описова) і
рекомендаційна.

Довідкова анотація має найбільше поширення в

науково-інформаційній діяльності й особливо при анотуванні
публікацій, виданих іноземною мовою. Довідкова анотація
призначена для швидкого й поверхового перегляду, тому стислі
анотації переважніше докладних. Для довідкових анотацій
характерне сполучення конкретності й достатньої повноти з
певним лаконізмом викладу. Текст довідкової анотації звичайно
включає наступні відомості:

● тему анотуємого документа, характеристику його

проблематики й основного змісту, основні висновки автора;
● вид анотуємого документа (книга, дисертація, довідник,
стаття й т.п.);
● призначення анотуємого документа;
● завдання, поставлені автором анотуємого документа;
● метод, який використовується автором (при анотуванні
наукових і технічних публікацій);
● відомості про автора (авторах);
● характеристику допоміжних і ілюстративних матеріалів,
включаючи бібліографію;
● характеристику новизни, оригінальності проблем,
розглянутих в анотуємому документі, а також теоретичної й
практичної цінності анотуємої роботи й ін.

Рекомендаційні анотації мають на меті не тільки дати

попереднє уявлення про документ, але також і зацікавити читача
й показати місце даної публікації серед інших публікацій на
аналогічну тематику. Основне призначення рекомендаційної
анотації – оцінка документа. Вимога стислості й лаконічності, що
пропонується до довідкової анотації, не має для
рекомендаційної анотації особливого значення. У
рекомендаційній анотації повинні органічно об’єднуватися
характеристика змісту анотуємого твору з характеристикою
автора, роз'ясненням значення й сутності трактуємих питань,
їхньої актуальності й інтересу.
 По охопленню змісту анотованого документа й читацького
призначення розрізняють загальні й спеціалізовані анотації.

Загальні анотації характеризують документ у цілому й

розраховані на широке коло читачів.

Спеціалізовані анотації розкривають документ лише в

певних аспектах, що цікавлять вузького фахівця. Вони можуть
бути зовсім короткими, що складаються з декількох слів або
невеликих фраз, і розгорнутими до 20-30 рядків, але й у цьому
випадку, на відміну від реферату, дають у стислій формі тільки
самі основні положення й висновки документів.

Анотація до концертної програми

8 травня 2022 року у дитячій школі мистецтв м.

Каменя-Каширського, що на Волині, відбувся онлайн-концерт
“Для Тебе, Матусю”, приурочений Дню Матері, що відзначається
у другу неділю травня. У концерті взяли участь вихованці та
випускники музичної школи класу фортепіано викладача
Андрійчук Ольги Василівни.

Розпочався концерт тропарем Великодня “Христос Воскрес”.

В програмі прозвучали фортепіанні твори українських
композиторів: І. Беркович “Коломийка”, О. Нежигай “Світлячок”,
Л. Жульєва “Весняні краплинки”, О. Лис “Вальс”, Л. Іваненко
“Моя маленька квіточка”, Ж. Колодуб “Веснянка”, Ю. Щуровський
“Елегічний прелюд”, Ю “Весняк “Актриса”, віршовані рядки
“Мати Божа” у супроводі “Мелодії” М. Скорика. Також
прозвучали вокальні композиції: сл. Т. Майданович, муз. Л.
Левченко “Пречиста Мати”, “Пробач мені, мамо”, сл. і муз. Л.
Горової “Рідна Україно”, сл. Л. Малінської, муз. Р. Лісової
“Мамина казка” у виконанні учнів класу. Також концерт був
доповнений музичними привітаннями з Днем Матері
випускниками школи: прозвучав Державний Гімн України у
джазовому фортепіанному аранжуванні та духовний гімн “Боже,
великий, єдиний” (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського).
 Рецензія на концерт “Янголи печалі”

18 червня 2021 року у Національній філармонії України

відбувся концерт-присвята світлої пам’яті класика сучасності Гії
Канчелі. Ініціатором цього проєкту є диригент Міхеїл Менабде
(Грузія), під його орудою і виступив академічний симфонічний
оркестр Національної філармонії України. Варто зазначити, що
саме за порадою Гії Олександровича, Міхеїл Менабде поїхав до
Києва, щоб навчатися симфонічному диригуванню у Романа
Кофмана.

Зв’язок Канчелі з Києвом і Україною налічує десятиріччя. Ще

із радянських років його любили і виконували практично всі
серйозні музиканти і музичні колективи України, не кажучи вже
про всіма улюблену його музику до культових кінофільмів років
молодості наших батьків. Особливо зближувала Гію Канчелі із
Києвом його дружба з Валентином Сильвестровим і Романом
Кофманом.

Перше відділення концерту розпочалось з “Незакінченої”

симфонії Франца Шуберта, улюбленого композитора Канчелі.
Також прозвучали твори українських композиторів – “Диптих
2020” В. Сильвестрова у виконанні Муніципального академічного
камерного хору “Київ” (художній керівник і диригент – Микола
Гобдич).

У другому відділенні відбулась світова прем’єра твору для

струнного оркестру «Ангел» Максима Шалигіна та «Послання до
Гії» для голосу, фортепіано і струнних Вікторії Польової , які
створено із присвятою Канчелі.

Концерт завершився українською прем’єрою «Diplipito» Гії

Канчелі. Солістами виступили віолончеліст Артем Полуденний,
контртенор Роман Меліш та піаністка Олена Жукова.”Diplipito” –
найтихіший зі всіх творів Канчелі, музика особливо прозора і
«небагатослівна». Він також один із найбільш «абстрактних» і
водночас дуже «театральних» у Канчелі; тут навіть текст співака
не має ніякої сюжетної лінії. Високий чоловічий голос тут є
уособленням чогось неземного, нереального, можливо, це образ
ангела.

Діпліпіто – ударний інструмент, який застосовують у східній

Грузії, що зовні нагадує такий собі маленький бонг. Грають на
ньому пальцями і переважно тихо. Несподівана поява у кінці
твору простого ритмічного малюнка, що виконується на бонзі,
навіяно бажанням ще раз підкреслити співіснування безнадії з
надією, суму із усмішкою, вічного спокою з життям.