Г. Д.

ШВЕЦЬ

ЯК ПИСАТИ ТВІР-РОЗДУМ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

Київ
Фенікс
2013
 УДК 811.161.2ʼ27(07)
ББК 81.2Укр-5
Ш35

Рецензенти:
Н. М. Гаєвська – кандидат філологічних наук, професор
кафедри новітньої української літератури Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
М. В. Шевченко – кандидат філологічних наук, доцент
кафедри української та російської мов як іноземних Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка;
Л. В. Переймибіда – кандидат педагогічних наук, вчитель-
методист, заступник директора Українського медичного ліцею
Національного медичного університету імені О. Богомольця.

Швець Г. Д.
Ш35 Як писати твір-роздум: Навчально-методичний посібник.
Вид. 2-е, випр. і перероб. / Г. Д. Швець. – К.: Фенікс, 2013. –
120 с.
ISBN 978-966-651-915-6

У навчальному посібнику узагальнено досвід роботи автора зі

старшокласниками над написанням творів-роздумів. Проаналізовано
структуру роздуму, варіанти формулювання його складових частин.
Запропоновано учнівські висловлення на морально-етичні, суспільні
теми та їх редагування, а також зразки творів-роздумів.
Для старшокласників, абітурієнтів, учителів української мови та
літератури, студентів філологічних факультетів.
УДК 811.161.2ʼ27(07)
ББК 81.2Укр-5

ISBN 978-966-651-915-6 © Швець Г. Д., 2013

2
 Зміст

Переднє слово до впевнених у собі й

неледачих старшокласників .......................... 4

І. Загальна структура твору-роздуму ............ 5

ІІ. Роздум крок за кроком ............................. 10

1. Формулюємо тезу .............................. 10
2. Аргументуємо свою думку .............. 18
3. Наводимо приклади .......................... 22
4. Робимо висновок ............................... 38

ІІІ. Учнівські твори та їх редагування ......... 41

IV. Твори-зразки .......................................... 103

3
Переднє слово до впевнених у собі й
неледачих старшокласників
Якщо ви тримаєте цю книгу в руках, це означає, що саме такі
риси притаманні вашому характеру: віра у власні сили й
наполегливість у роботі. Посібник допоможе вам організувати її
ефективно.
Навіщо взагалі вміти писати твір-роздум? Запитання, яке
цілком логічно може виникнути. Якщо орієнтуватися на
практичну відповідь, то все просто: щоб заробити кращу оцінку
на ЗНО. Адже власне висловлення, яке за типом повинно бути
саме твором-роздумом, оцінюється на тестуванні у 20 балів (так
було в 2013 році). Сподіваюся, вас цікавить і сутнісний аспект
(навіщо це потрібно мені як людині, особистості), що, врешті-
решт, і є найважливішим. Відповім: щоб навчитися доводити
власну думку, аргументувати її, переконувати інших – це,
погодьтеся, дуже потрібно.
З першого розділу посібника ви дізнаєтеся про вимоги до
побудови роздуму, у другому прочитаєте чимало учнівських
творів і приміряєте на себе роль учителя-словесника, який
оцінює їх. У третій частині запропоновано зразки творів-
роздумів на окремі теми.
Сподіваюся, ви вже відкинули сумніви на кшталт: «Я ж не
письменник, ну, немає в мене цього таланту». Досвід
багаторічної роботи у школі переконав мене: навчити писати
роздум цілком реально. Якщо ж учень свідомо хоче цього і
наполегливо працює (а це саме ваша ситуація) – позитивний
результат гарантовано. Тож зичу вам успіху. Буду також дуже
вдячна за поради, зауваження, пропозиції, запитання, які
виникнуть під час роботи з посібником. Моя адреса:
hannash@meta.ua
Складаю велику подяку вихованцям Українського медичного
ліцею Національного медичного університету імені
О. О. Богомольця, завдяки роботі з якими ця книга стала
можливою: Євгенії Куліш, Дмитру Михальчуку, Самаї Кязимли,
Олені Воронюк. Присвячую цю книгу вам, мої дорогі учні.

4
 І. Загальна структура твору-роздуму
Не дивуйтеся, що в питанні про твір (здавалося б, у самому
слові очевидний творчий, вільний характер процесу), не можна
оминути такого суворого й чіткого поняття, як структура. Так,
твір – це, перш за все, текст, а він будується за стрункою
схемою: вступ, основна частина, висновок. Твір-роздум –
особливий текст, побудова якого визначена законами логіки. До
того ж, уявіть, наскільки суб’єктивною була б оцінка вашого
твору, якби вчитель керувався лише критерієм «подобається –
не подобається». Усім відомо: на колір і смак – товариш не всяк.
Тож дотримання певної визначеної схеми при написанні твору-
роздуму – необхідна вимога, виконання якої допоможе вам
переконливо довести свою думку, а вчителю дасть орієнтири
для об’єктивної оцінки вашого висловлення. Отож запам’ятайте
план побудови твору-роздуму й порядок його складових частин.

1. Теза

2. Аргументи

3. Приклад із літератури
чи інших видів мистецтва

4. Приклад з історії, суспільно-

політичного чи власного життя

5. Висновок

5
 Середня частина може варіюватися: або ви подаєте одразу всі
аргументи (мінімум два), або по одному, наводячи після
кожного приклад. Тоді «скелет» твору матиме такий вигляд.

1. Теза

2. Перший аргумент

3. Приклад із літератури чи
інших видів мистецтва

4. Другий аргумент

5. Приклад з історії, суспільно-політичного

чи власного життя

6. Висновок

Врахуйте: аргументи доводять тезу, приклади підтверджують

істинність аргументів. Це означає, що якщо ви висунете дві тези,
то потрібно аргументувати кожну з них двома доказами і до
кожного добирати приклади. Тут не важко й заплутатися. Тож
намагайтеся чітко й лаконічно викладати свої думки.

6
 На що звертають увагу,
? оцінюючи структуру
мого твору на ЗНО?

На такі моменти: наявність усіх названих елементів

структури, їх пов’язаність (тезі відповідають
аргументи, приклади й висновок) і використання
спеціальних слів та виразів, необхідних для кожної
частини тексту.

Це означає, що, оцінюючи тезу, викладач візьме до уваги

таке:

 теза є;
 вона розташована на початку твору;
 вона сформульована чітко;
 у ній є конструкції, які свідчать про вираження вашої
власної думки (див. таблицю нижче).

До прикладів, аргументів та висновку вимоги такі:

 аргументи містяться після тези та відповідають їй;

 аргументів мінімум два (!);
 приклади розташовані після аргументів і відповідають їм;
 прикладів мінімум два (!): один із художньої літератури
чи інших видів мистецтва та один з історії, суспільно-
політичного чи власного життя;
 висновок міститься після прикладів і відповідає тезі;
 використані спеціальні слова й вирази, які необхідні для
аргументації, наведення прикладів та висновку (див.
таблицю нижче).

На ЗНО за кожну з п’яти структурних частин твору ви

можете отримати максимум 2 бали. Ще 2 – за логічність твору:
поділ на абзаци, логічний розвиток думки, використання
спеціальних виразів для зв’язку думок (див. таблицю нижче).
Отже, за структуру твору максимально може бути 12 балів.
Якщо наступних 8 – за ідеальну грамотність – набрати не так

7
просто, то цілком реально навчитися правильно будувати
структуру твору-роздуму. Тож за роботу!

Спеціальні слова та вирази у творі-роздумі

Теза  Я думаю, …….

 Я вважаю, ……..
 Мені здається, що ………
 На мою думку, ……….
 На моє переконання, ……….
 Моя точка зору на цю проблему така: ………
Аргументи  Я так вважаю, тому що………
 Чому я так думаю? Тому що …………
 Аргументом на користь моєї думки може бути
те, що ……… . До того ж …………
 Довести своє твердження я можу такими
аргументами: по-перше, …..., а по-друге, …….
 На користь моєї думки можу навести такі
аргументи: ……………..
 Моє переконання базується на тому, що, по-
перше, ………., а по-друге, …………..
 Хоч моя думка, можливо, видається дивною,
спробую переконати вас такими аргументами:
……………………
Приклади  Скарбниця світової літератури дає багато
прикладів щодо порушеної проблеми.
 На згадку приходить герой ………………
 У зв’язку з порушеною проблемою хочеться
згадати твір ………………
 Яскравим прикладом саме такого розуміння
…………. особисто для мене є ………………
 Проблема ….. є дуже актуальною, тому багато
прикладів її розв’язання дає саме життя.
 Говорячи про ……, не можна не згадати …….
 Повертаючись до думки про …………., можу
навести такий приклад: ……………….
 Як я вже зазначав, ……. Щодо цього яскравим

8
 прикладом є образ ………. із твору ……….
 Тема мого роздуму порушується у творі ……
Там ……………
 Найкращою ілюстрацією такого розуміння
проблеми є герой ……….. з твору …………
 Історія також дає багато прикладів ………….
Один із них – ………….
 Згадаймо постать видатного …………
Захоплює його …………….
 Хоча мій власний життєвий досвід ще
порівняно малий, можу сказати, що ………..
 Хочу навести приклад із власного життя. ……
Висновок  Отже, можна дійти висновку, що ……….
 Підсумовуючи, можна зазначити: ……….
 Таким чином, можна зробити висновок, що ….
 Отже, бачимо, що …………..
 На завершення свого роздуму підсумую: …….
Вирази для  По-перше, по-друге, …………
зв’язку  Повертаючись до думки про …….., хочу
думок зазначити, що ……..
 Як я вже стверджував, ………..
 Як уже зазначалося, ……..
 Як можна побачити, ……..

Сподіваюся, ви розумієте, що не треба використовувати всі

запропоновані в таблиці вислови в одному творі: вам потрібні
одна-дві конструкції з кожного блоку. Зверніть увагу: вирази
для зв’язку думок не є закріпленими за певною частиною твору.
Їх наявність впливає на кількість балів за логічність твору, отож
вони необхідні. Оптимальний варіант їх використання – в
аргументах і прикладах (див. таблицю). Ще одне: поставтеся
серйозно до запропонованих конструкцій. Якщо, наприклад, у
висновку ви напишете «Я думаю», ризикуєте втратити 1 бал,
оскільки цей вираз доцільно використовувати при
формулюванні тези.
У наступному розділі поговоримо детальніше про кожну з
частин твору-роздуму.

9
 ІІ. Роздум крок за кроком
1. Формулюємо тезу

Твір-роздум обов’язково повинен починатися з тези.

Що таке "теза"? Твердження, думка,

яку ви будете
доводити протягом
твору.

Можливі кілька варіантів.

1. Теза сформульована в темі твору.

2. Тема твору – дилема (вибір із двох варіантів).
3. Тема твору – запитання, отже, тезу ви повинні
сформулювати самі.
4. Тема твору – речення описового характеру, у якому немає
сформульованої тези.

Детальніше розглянемо кожен із варіантів.

1. Теза сформульована в темі твору

Як свідчить практика ЗНО, часто трапляються саме такі теми
– із уже сформульованою тезою. Вас просять погодитися з нею
або заперечити. У першому випадку ви почнете з чогось на
кшталт:

 Я абсолютно згоден із тезою, запропонованою для

роздуму. ……………….
 Я підтримую думку, висловлену в назві твору. ………….
 Важко не погодитися з тезою, запропонованою для
роздуму. ……………….
10
  Я переконаний, що думку, сформульовану в назві твору,
підтримає кожен. Мені здається, ……………….
 У мене немає жодних сумнівів щодо правильності
висловленої тези. Вважаю, ……………….

У другому випадку початок буде такого типу:

 Мені здається, теза, запропонована для роздуму,

помилкова. Я хотів би довести протилежне
твердження: ……………….
 Я хотів би спростувати запропоноване твердження. …
 Не можу погодитися з думкою, яка звучить у назві
твору. Я вважаю інакше: ……………….
 Я не підтримую точку зору, висловлену в назві твору. ….
 Я рішуче не погоджуюся з думкою, висловленою в назві
твору. На мій погляд, ……………….
 Думка, сформульована в назві твору, має право на
існування. Але в мене інша позиція щодо порушеної
проблеми: ……………….

Можливий і проміжний варіант, якщо теза, сформульована в

назві твору, викликає неоднозначні думки. У цьому випадку
починати можна так:

 Не можу сказати, що абсолютно згоден із думкою,

запропонованою для роздуму. З одного боку, я
переконаний, що ……………. А з іншого боку, …………….
 Теза, сформульована в назві твору, викликає в мене
суперечливі думки. Я вважаю, що ………………. У той
же час, однак, ……………….
 Не можу однозначно погодитися із запропонованим
твердженням. З одного боку, думаю, ………………, а з
іншого – ………………. Тому я вважаю, що ……………….
 Мені важко погодитися із запропонованою тезою чи
спростувати її. На мій погляд, ……………….

11
 План ваших дій для формулювання тези

Уважно прочитати і зрозуміти

назву твору.

Вирішити, чи ви погоджуєтеся з
тезою, чи спростовуєте її.

Якщо це цитата і ви впевнені, що

точно знаєте, хто її автор, додати
невеликий коментар.

Спробувати переформулювати
тезу своїми словами.

Не забути про обов΄язкові вирази,

необхідні для вираження власної
думки.

Розглянемо конкретні приклади – кілька тем попередніх

років на ЗНО, які пропонують уже готову тезу.

До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле

Навряд чи хтось буде заперечувати слушність думки,
запропонованої для роздуму. На моє переконання, знати минуле,
вивчати його помилки та здобутки просто необхідно для того,
щоб упевнено рухатися в майбутнє.

Ніщо не звеселяє душу людини так, як споріднена праця

Безперечно, великий український філософ Григорій Сковорода
мав рацію, коли говорив про значення спорідненої праці для
життя людини. Я вважаю, що улюблена робота, справді,
приносить людині задоволення, робить її життя змістовнішим
і більш радісним.

12
 Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш
1. Із думкою, запропонованою в назві твору, я цілком згоден.
Вважаю, що, справді, людина повинна цінувати те реальне і
близьке, що вона має і що її оточує, а не жити казковими
мріями.
2. Я не можу погодитися з тезою, запропонованою для
роздуму. На мою думку, лише з мрією людське життя набуває
сенсу й повноти.

Проблеми роблять нас сильнішими

1. Я абсолютно згоден із запропонованим твердженням.
Справді, подолання труднощів, вирішення життєвих проблем, –
це той чинник, який допомагає формуванню сильного
характеру.
2. Не можу погодитися із думкою, сформульованою в назві
твору. Я вважаю, що проблеми самі по собі не здатні зробити
нас сильнішими. Вони ускладнюють наше життя, і це очевидно.
Насправді проблеми не гартують характер, а перевіряють
його, виявляють слабкості й демонструють силу.
3. Мені важко однозначно погодитися із запропонованим
твердженням чи заперечити його. З одного боку, вирішуючи
певні проблеми, ми стаємо сильнішими. А з іншого боку,
занадто складні випробування можуть зламати людину.

Що робити, якщо тема сформульована

афористично і я не? впевнений, що правильно
зрозумів її?

Використовуємо «рятівну паличку»: «Тему твору,

запропоновану для роздуму, я розумію так: …… Я
вважаю, що …….».

Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця

Тему твору, запропоновану для роздуму, я розумію так:
найголовніше в людині – це її серце, тобто доброта, чуйність,
13
співчутливе ставлення до ближніх. Я вважаю, що це правильно.
Мабуть, моя думка з цього приводу не оригінальна: справді, нас
роблять людьми любов і доброзичливість, без них чудова
зовнішність і великі статки схожі на міцну шкаралупу
трухлявого горіха. Кому такий плід потрібен?

Ми – це не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів

різних
Афористично сформульовану тему твору, мені здається,
треба розуміти так: кожен із нас неповторний у своїй
індивідуальності, кожен становить собою своєрідний
унікальний всесвіт. Безперечно, це правильно. Особисто я
вважаю, що потрібно вірити в себе як самоцінну особистість,
не боятися мати власну точку зору і, звичайно, поважати
думки й права інших.

2. Тема твору – дилема (вибір із двох варіантів)

Тут ви маєте кілька можливих шляхів.

 Стати на бік однієї з частин дилеми (найлегше й

найочевидніше).
 Запропонувати свій (третій!) варіант.
 Об’єднати дві точки зору.

Тепер ілюструю прикладами. В одному зі збірників тестів до

ЗНО попередніх років була така тема: «Що визначить
подальшу долю людства – віра в силу людського розуму
загалом чи віра в окрему особистість?».
Мої учні доводили істинність однієї з думок, викладених у
назві. Відповідно твір починався приблизно так: «Я вважаю, що
подальшу долю людства визначить віра в колективний
людський розум», або «На мою думку, життя суспільства
визначають вчинки й досягнення окремих особистостей».
Одна дівчинка не погодилася з обома твердженнями. Вона
написала: «Я переконана, що ні людський розум загалом, ні
окрема особистість не здатні визначити майбутнє (як і

14
минуле, й сучасне) людства, – усе в руках Божих». Правда,
чудово?
А я, працюючи над твором-зразком для учнів, вирішила
поєднати два боки дилеми. Вийшло ось що: «Людська спільнота
складається з одиниць. Це означає, що індивідуальні риси,
зокрема і розум кожного, важливі. Я вважаю, що віра в окрему
особистість як складову колективного розуму – оптимальний
шлях для розвитку людства».

Що робити, якщо обидва

? боки дилеми слушні?

Не бійтеся так і написати: «Не варто протиставляти

ці дві точки зору. Мені здається, вони обидві містять
раціональне зерно».

Сміливість – це успадкована риса чи її можна виховати?

Навряд чи доцільно, говорячи про риси характеру,
протиставляти спадковість і виховання. Мені здається, ці
обидва чинники важливі у формуванні сміливості.

3. Тема твору – запитання, отже, тезу ви повинні

сформулювати самі
Мова не йде про запитання, які фактично містять у собі
відповідь, ось як, наприклад: «Чи погоджуєтеся Ви з думкою
про те, що чим людина освіченіша, тим вона вільніша?». Тут все
просто: погоджуєтеся або ні. Інакша ситуація: запитання
відкрите, воно не містить відповіді й не натякає на неї. Тут
потрібно виявити справжню самостійність мислення і
сформулювати власну тезу.

Що таке покликання?
На мою думку, покликання – це справа, без якої ти не можеш
жити. Ти розумієш, що знайшов себе, своє призначення, сенс
життя, врешті-решт. Таке відчуття, я впевнений, може дати
людині лише робота за покликанням.

15
 Що робити, якщо? на запитання «Що
таке …?» я можу відповісти лише одним
реченням?

По-перше, це вже непогано. А по-друге, можете

використати іншу «рятівну паличку»: «Безперечно,
кожна людина має індивідуальне сприйняття …………,
однак загальноприйнятою є думка, що ………… . Я
вважаю, ………… .» Тобто можна в першому реченні
сказати про складність запропонованого для роздуму
поняття, або про його різне сприйняття людьми, або
про його загальновизнане значення, а в другому – про
своє власне розуміння.

Що таке кохання?
Звичайно, кожна людина має індивідуальне сприйняття й
розуміння кохання, однак загальноприйнятою є думка, що це
почуття сердечної прихильності, яке виникає між двома
людьми різної статі. Я вважаю, що справжнє кохання
базується на абсолютній довірі й бажанні щастя своєму
обранцю.

Що таке совість?
Загальновизнаним є таке значення поняття «совість»: це
почуття моральної відповідальності за свою поведінку перед
самим собою і людьми. На мою думку, якщо ти відчуваєш сором
за свої не дуже гарні вчинки, то це і є совість.

Що таке милосердя?
Якщо зазирнемо до тлумачного словника, то прочитаємо
приблизно таку дефініцію [для тих, хто не знає: дефініція – це
визначення] поняття «милосердя»: співчутливе ставлення до
людей. Я вважаю, що милосердя – це допомога іншим.
16
 4. Тема твору – речення описового характеру, у якому
немає сформульованої тези
Цей варіант частково схожий на попередній, однак він трохи
звужує поле ваших пошуків вдалого формулювання тези.
Наприклад: «Дружба в моєму житті». Ця тема вужча за
питання «Що таке дружба?». Фактично в ній уже окреслені
орієнтири для вашої тези: «Дружба в житті кожної людини,
думаю, посідає важливе місце. І я не виняток: друзі
допомагають мені відчувати себе потрібним, підтримують у
різних життєвих ситуаціях». Тема такого типу може бути
сформульована й запитанням: «Яка роль дружби у вашому
житті?».

Що робити, якщо тема – називне речення,

?
яке не дає жодних орієнтирів?

Це навіть чудово. Не запитуйте себе: «Що вони хочуть,

щоб я писав?». Самі поставте до теми запитання, яке
вам подобається, і дайте відповідь на нього – це й буде
ваша теза.

Звичаї та традиції
Яке значення мають народні звичаї та традиції в нашому
житті? Чи важливі вони в комп’ютеризованій культурі ХХІ
століття? Я вважаю, що так. Чим краще ти знаєш народні
звичаї, обряди, традиції, тим більше усвідомлюєш зв’язок із
рідним народом.

Сподіваюся, тезу ми навчилися формулювати. Що ж, тепер

другий важливий крок.

17
 2. Аргументуємо свою думку

Тезу вашого твору обов’язково треба довести за допомогою

аргументів.

Що таке
аргумент? Це думка, яка
доводить тезу.

Зверніть увагу: аргумент – це думка, а не приклад. Не

плутайте!

План ваших дій для формулювання аргументів

Уважно перечитати
сформульовану вами тезу.

Вирішити, які думки

(мінімум дві) можуть довести
істинність вашої тези.

Сформулювати їх, чітко

виокремивши.

Перевірити, чи вони справді

аргументують вашу тезу.

Не забути про обов΄язкові

вирази, необхідні для
аргументації думки.

18
 Як почати аргументи?

Дуже просто. Щоб у тих, хто перевіряє, не було

сумнівів щодо наявності аргументів у вашому творі,
називайте речі своїми іменами: «Аргументувати цю
думку я можу такими доказами» або «Довести своє
твердження я можу такими аргументами».

Як приклад наведу аргументи до тез, сформульованих на

стор. 12-13.

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш

1. Із думкою, запропонованою в назві твору, я цілком згоден.
Вважаю, що, справді, людина повинна цінувати те реальне і близьке,
що вона має і що її оточує, а не жити казковими мріями.
Свою думку я можу аргументувати так. По-перше, життя
у всіх його проявах багате й різноманітне, а людина, яка
скерована лише на мрію, може не помітити цього. По-друге,
народна мудрість засвідчує правильність такого погляду на
життя: «Краще синиця в руці, аніж журавель у небі», «Що
маємо, не бережемо, а коли втрачаємо – плачемо».

2. Я не можу погодитися з тезою, запропонованою для роздуму.

На мою думку, лише з мрією людське життя набуває сенсу й повноти.
На користь мого переконання можу навести такі
аргументи. По-перше, людині властиво завжди прагнути до
чогось кращого, нового, а по-друге, шлях до здійснення мрії,
сповнений перешкод і труднощів, виховує нас, робить
сильнішими, дарує радість відкриття.

До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле

Навряд чи хтось буде заперечувати слушність думки,
запропонованої для роздуму. На моє переконання, знати минуле,
вивчати його помилки та здобутки просто необхідно для того, щоб
упевнено рухатися в майбутнє.

19
 Моя думка ґрунтується на історичному досвіді людства:
завжди вважалося необхідним ретельно вивчати й аналізувати
минуле народів, країн, династій, рухів, політичних партій…
Другий аргумент – зі сфери індивідуального життя:
безперечно, минуле людини (дитинство, юність, соціальний
досвід) впливає на її сьогодення й майбутнє.

Ніщо не звеселяє душу людини так, як споріднена праця

Безперечно, великий український філософ Григорій Сковорода мав
рацію, коли говорив про значення спорідненої праці для життя
людини. Я вважаю, що улюблена робота, справді, приносить людині
задоволення, робить її життя змістовнішим і більш радісним.
Моя думка базується на таких аргументах. По-перше,
кожна людина має вроджену схильність і здібності до певної
діяльності, у якій може повністю виявити себе. По-друге,
життя стає повноцінним лише за умови реалізації особистості
в суспільстві, і саме споріднена праця дарує таку можливість.

Проблеми роблять нас сильнішими

1. Я абсолютно згоден із запропонованим твердженням. Справді,
подолання труднощів, вирішення життєвих проблем, – це той чинник,
який допомагає формуванню сильного характеру.
Я так вважаю, тому що характер, зокрема силу волі й
рішучість, потрібно розвивати. У випробуваннях ми
мобілізуємо свою духовну міць і вчимося шукати вихід із
скрутного становища. Іншим аргументом на користь моєї
думки може бути таке твердження: вирішуючи проблеми, ми
набуваємо цінного досвіду – досвіду боротьби, вибору, перемоги,
поразки. Людина з таким життєвим багажем, безперечно,
стає сильнішою, вона зможе, у разі потреби, правильно
зорієнтуватися у складній ситуації.

2. Не можу погодитися із думкою, сформульованою в назві твору.

Я вважаю, що проблеми самі по собі не здатні зробити нас
сильнішими. Вони ускладнюють наше життя, і це очевидно.
Насправді проблеми не гартують характер, а перевіряють його,
виявляють слабкості й демонструють силу.
Свою думку можу аргументувати так. По-перше, людина,
якій притаманна сила волі й рішучість, здатна вирішити

20
проблему, гідно вийти зі складної життєвої ситуації, а слабка
– ні. По-друге, життєві випробування – це як іспит: якщо ми
достатньо готові (впевнені, рішучі, сміливі), то здаємо його,
якщо ж ні – ніщо не допоможе.

3. Мені важко однозначно погодитися із запропонованим

твердженням чи заперечити його. З одного боку, вирішуючи певні
проблеми, ми стаємо сильнішими. А з іншого боку, занадто складні
випробування можуть зламати людину.
На доведення своєї позиції хочу запропонувати такі
аргументи. Як відомо, для розвитку певних здібностей важливо
постійно ускладнювати завдання. Без цього не буде успіхів ні у
спорті, ні в навчанні, ні у творчості. Так і з характером: щоб
стати більш сильним, упевненим, рішучим, потрібно
«тренувати» характер, не давати йому відпочинку. І тому
проблеми загартовують нас. Однак відомо, що є речі, які ми
просто не здатні зробити. Так, спроба підняти штангу вагою
понад двісті кілограмів навіть для спортсмена-професіонала
може виявитися фатальною. Подібне відбувається і з
характером. Як це не прикро, але трапляються проблеми, які
людина не здатна вирішити. І тоді відчуття безпорадності,
приниження, слабкості може залишитися на все життя.

Чи обов’язково використовувати
вирази «по-перше», «по-друге»?

Ні, але краще це зробити. Показником логічності твору

є вирази, які служать для зв’язку думок. «По-перше»,
«по-друге» – серед них. Візьміть до уваги: аргументи –
ідеальне місце вашого твору, де їх можна використати.

Взагалі аргументація, на мою думку, – найважчий момент у

роздумі, тож зверніть особливу увагу на цю частину, коли
будете читати учнівські й мої твори у третьому та четвертому
розділах цієї книги.
А тепер крок третій – приклади.

21
 3. Наводимо приклади
Що таке приклади, це вже, точно, знає кожен із вас. Не
забудьте: у творі-роздумі (особливо, коли йдеться про твір на
ЗНО) повинно бути мінімум два приклади: один із художньої
літератури чи інших видів мистецтва, один – з історії,
суспільно-політичного чи вашого власного життя.

План ваших дій для наведення прикладів

Уважно перечитати
сформульовані вами тезу й
аргументи.

Вибрати приклади з
літератури та з історії чи
власного життя.

Приклади подавати досить

стисло: не переказувати
змісту твору, не аналізувати
детально образи.

Перевірити, чи приклади
справді стосуються вашої
тези й аргументів.

Не забути про обов΄язкові

вирази, необхідні для
наведення прикладів.

Хочу наголосити на третьому пункті нашого плану дій: не

переказувати змісту твору, не аналізувати детально образи. Так,
адже ви пишете твір-роздум на тему вільну (найчастіше –
морально-етичну), а не літературну, тож слідкуйте, щоб ваше
висловлювання не обернулося на аналіз художнього твору.
Один приклад – один абзац, а не сторінка! Ви пишете приблизно
22
так: «Із приводу порушеної проблеми хочеться згадати відомий
твір [такий-то такого-то письменника]». Далі додаєте три-
чотири речення чи про тему, чи про образи, якийсь елемент
сюжету, проблему, порушену у творі, залежно від вашої тези й
аргументів.

Як бути, якщо я не впевнений, що точно згадаю

?
імена героїв, назву й жанр твору, прізвище автора?

Найкраще такий приклад взагалі не використовувати.

Спирайтеся на ті літературні твори, авторів і назви
яких ви точно знаєте. Щодо імен героїв і жанру
особливо не хвилюйтеся: ви можете написати
«головний герой», «центральний образ», не називаючи
імені героя, «відомий твір» (замість «роман»,
«повість», «п’єса» тощо).
Для тих, кому важко дібрати приклади з літератури, подаю
орієнтовний перелік творів та образів, які можуть ілюструвати
окремі морально-етичні та суспільні теми.

Праця

 Г. Сковорода. Ідея спорідненої праці. Байка «Бджола

та Шершень»: бджола щаслива, бо займається тим, для чого
народжена, – збирає мед.
 І. Котляревський. П’єса «Наталка Полтавка».
Головна героїня – працьовита дівчина; її коханий, сирота
Петро, провів чотири роки на заробітках і тепер має гроші на
весілля та подружнє життя.
 І. Нечуй-Левицький. Повість «Кайдашева сім’я».
Попри жадібність та егоїзм головних героїв, автор наголошує
на їхній працьовитості – постійно в роботі старий Омелько,
його сини Карпо й Лаврін, невістки, дружина Маруся.

23
 П. Мирний та І. Білик. Роман «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?»: друг Чіпки Грицько, бідний сирота, здобув
статок і повагу в селі завдяки наполегливій праці.
 В. Стефаник. Новела «Камінний хрест». Селянин Іван
Дідух усе життя важко працював на землі і тепер, виїжджаючи
до Канади, найбільше сумує за горбом, який він обробляв і
змушував давати добрий урожай. Важка праця на рідній землі
– сенс життя цього героя.
 О. Довженко. Кіноповість «Зачарована Десна». Один
із найважливіших чинників, що впливають на формування
головного героя, – праця (перші мозолі з’явилися в нього на
руках, ще коли ходив малим у тютюні, як у лісі).
 У. Самчук. Роман «Марія». Героїня, незважаючи на
помилки минулого, невтомною працею здобуває повагу
односельців. Робота на землі «лікує» її чоловіка Корнія від
грубості, зарозумілості. Завдяки праці ця пара має і сімейне
щастя, і добробут.

Навчання, важливість освіти

 Т. Шевченко. Послання «І мертвим, і живим…»:

«Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
 І. Карпено-Карий. Комедія «Хазяїн». В образах учителя
Калиновича та дочки Пузиря Соні втілена думка про
важливість освіти й культури для розвитку особистості; в
образі головного героя Пузиря, який не знає, хто такі
М. Гоголь та І. Котляревський, засуджується некультурність.
 І. Франко. Вірш «Гімн». Образ «вічного
революціонера» символізує суспільний прогрес, освіту,
неспинний рух народу до кращого життя: «Вічний
революціонер: дух, наука, думка, воля…».
 В. Підмогильний. Роман «Місто». Селянин Степан
Радченко прагне стати студентом й отримати вищу освіту.
Наполегливо вчиться, багато читає, успішно складає іспити.
24
 О. Гончар. Роман «Собор». Головний герой Микола
Баглай – розумний, ерудований студент, який працює над
розробками очисних систем для заводу, що сприятимуть
покращенню екологічної ситуації.

Історична пам’ять
 Т. Шевченко. Твори про історичне минуле України
(поема «Гайдамаки», поезія «До Основ’яненка») покликані
нагадати сучасникам поета про їхніх сміливих прадідів.
 О. Довженко. Кіноповість «Україна в огні». Родина
Запорожців символізує незнищенність народного духу, силу
історичної пам’яті, що пульсує в жилах Лавріна та його дітей.
Слабкодухість дезертирів – результат радянського виховання,
яке, фактично перекресливши історичне минуле, акцентувало
на боротьбі між класами, а не на єдності народу.
 О. Гончар. Роман «Собор». Образ собору – символ
культурного й духовного спадку, що залишили сучасному
поколінню козаки. Опис занедбаного кладовища, посягання на
собор, ставлення Володьки Лободи до батька (здав його в
будинок для літніх людей) – ці моменти показують небезпеку
втрати історичної пам’яті для народу та особистості.
 І. Багряний. Роман «Тигролови». Вижити й вистояти
допомагає головному героєві надзвичайна сила волі, гідність і
почуття причетності до славного роду українців.
 В. Стус. Поезія «Сто років, як сконала Січ».
Незважаючи на знищення козацтва, морок русифікації,
Україна встає з колін. Історичну пам’ять не перервати.
Любов до Батьківщини
 Т. Шевченко. Вірш «Мені однаково». Ліричний герой
поезії байдужий до своєї власної долі, можливої слави чи
забуття – його серце й душу тривожить лише доля України: «Та
не однаково мені, як Україну злії люди присплять, лукаві, і в
огні її, окраденую, збудять».
25
 П. Куліш. Роман «Чорна рада». Гетьман Сомко – образ
справжнього патріота, державного діяча, що керується
інтересами народу, а не своїми власними, як Іван Брюховецький.
 І. Франко. Поема «Мойсей». У пролозі до поеми
висловлене глибоке занепокоєння автора долею рідного народу
(«Народе мій, замучений, розбитий…») і віра в його майбутнє:
Україна посяде гідне місце в «народів вольних колі».
 В. Стефаник. Новела «Камінний хрест». Головний
герой Іван Дідух, залишаючи рідну землю, невимовно страждає.
Шлях до Канади здається йому смертною дорогою. Саме тому
ставить він на горбі, де працював увесь вік, хрест зі своїм та
жінчиним ім’ям. На рідній землі похована його душа.
 Леся Українка. Драматична поема «Бояриня».
Головна героїня Оксана, поїхавши з рідної землі, втратила
душевний спокій. Сором за бездіяльність у важкий для Вітчизни
час пече її душу.
 В. Сосюра. Поезія «Любіть Україну».
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!
 О. Довженко. Кіноповість «Україна в огні». Діями
головних героїв – Лавріна Запорожця, Василя Кравчини,
молодших Запорожців – керує любов до рідної землі та її людей.
 І. Багряний. Роман «Тигролови». Григорій
Многогрішний був ув’язнений і засуджений за те, що любив
свою Україну.
 Л. Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай».
Пережити власне горе Марусі допомогло усвідомлення трагедії
рідної землі, сплюндрованої зрадником Яремою Вишневецьким.
Сама Маруся – образ сильної й талановитої України: «Це голос
наш. Це пісня. Це душа».
 В. Симоненко. Поезія «Лебеді материнства»:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

26
 В. Стус. Поезія «Як добре те, що смерті не боюсь
я…». Ліричний герой без нарікань несе свій «тяжкий… хрест»,
бо впевнений, що повернеться до свого народу. Він чесний
перед рідним краєм, і це дає йому сили й упевненості у
правильності обраного шляху.

Кохання
 І. Котляревський. П’єса «Наталка Полтавка».
Наталка і Петро. Дівчина чекає коханого чотири роки.
 Г. Квітка-Основ’яненко. Повість «Маруся». Маруся й
Василь. Глибоке кохання з першої зустрічі. Василь після смерті
коханої, пішов у монастир, де невдовзі помер.
 Т. Шевченко. Поема «Катерина». Нерозважливе
кохання молодої дівчини призвело до трагедії: народження
позашлюбного сина, самогубства Катерини і нещасливої долі
дитини-байстрюка.
 П. Куліш. Роман «Чорна рада». Леся Череванівна й
Петро Шраменко. Петро покохав Олесю з першого погляду.
 Марко Вовчок. Оповідання «Максим Гримач». Катря й
Семен. Дівчина не змогла пережити смерті коханого й наклала
на себе руки.
 П. Мирний та І. Білик. Роман «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?». Кохання до Галі допомагає злодієві Чіпці (шкода,
що лише на деякий час) стати на дорогу чесного життя.
 І. Франко. Поезія «Чого являєшся мені у сні?».
Ліричний герой безтямно закоханий у жінку, яка не звертає на
нього уваги. Він невимовно страждає від її погорди, але, хоч як
це боляче, просить свою «зіроньку» приходити до нього у снах.
 Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня». Кохання
Лукаша до Мавки – лісової дівчини – якнайглибше розкриває
його душу й талант. У фіналі твору герой усвідомлює, що,
зрадивши кохану, відмовився від високого в собі, від своєї долі.
Кохання – сенс життя Мавки. Зрозумівши, що не потрібна
Лукашу, вона йде до Марища. Відчувши, що коханий у
небезпеці, – руйнує чари і повертається, щоб допомогти йому.

27
 Леся Українка. Драматична поема «Бояриня». Заради
коханого Степана, московського боярина, Оксана залишає
Батьківщину, родичів, друзів.
 О. Кобилянська. Повість «Земля». Михайло й Анна
любили одне одного усім серцем, але доля не дала їм
можливості бути разом.
 М. Коцюбинський. Повість «Тіні забутих предків».
Іван і Марічка – українські Ромео і Джульєтта.
 О. Олесь. Поезія «Чари ночі». Цей твір – гімн життю,
молодості, коханню:
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її:
Знов молодість не буде!»
 П. Тичина. Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить…».
Ніжний малюнок кохання: «Кохана спить, кохана спить, піди
збуди, цілуй їй очі…».
 В. Сосюра. «Так ніхто не кохав…». «Так ніхто не кохав.
Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання».
 У. Самчук. Роман «Марія». З багатим чоловіком, який
любив і цінував її, Марія не була щасливою. Вона знаходить
щастя лише у шлюбі з коханим Корнієм.
 І. Багряний. Роман «Тигролови». Кохання Наталки
Сірко і Григорія Многогрішного.
 О. Довженко. Кіноповість «Україна в огні». Олеся
Запорожець і Василь Кравчина провели разом одну ніч, а потім
протягом трьох років війни ні на хвилину не забували одне про
одного. Багато разів поранений і постарілий у боях Василь,
зустрівши свою посивілу від знущань німців Олесю, говорить їй
слова любові: «Яка ти красива!».
 О. Гончар. Новела «За мить щастя». Сашко Діденко,
побачивши мадярку Ларису, закохався в неї так пристрасно, що
без вагань приймає через свою «циганочку» смерть.
 Л. Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай».
Втративши коханого, Маруся не хоче жити.
 Г. Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном».
Кохання Марфи Яркової до Михайла.

28
 Дружба
 І. Котляревський. Поема «Енеїда». Низ та Евріал –
справжні друзі. Разом у житті – разом у смерті.
 П. Куліш. Роман «Чорна рада». Кирило Тур є вірним
другом Сомка: рятував його від смерті в бою, готовий віддати
життя заради гетьмана – пропонує залишитися замість нього у
в’язниці. Відданий товариш Кирила Тура – Чорногорець. Вони
завжди разом. Чорногорець підтримує Тура під час покарання.
Удвох у біді і в удачі.
 П. Мирний та І. Білик. Роман «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?». Так звані «друзі» (товариші-п’янички) Лушня,
Матня і Пацюк тягнуть свого приятеля Чіпку на дно.
 І. Багряний. Роман «Тигролови». Сміливі й чесні
Григорій Многогрішний та Грицько Сірко стають друзями.

Родина
 Г. Квітка-Основ’яненко. Повість «Маруся». Щасливе
життя релігійної родини Наума Дрота. Маруся – слухняна дочка.
 П. Куліш. Роман «Чорна рада». Щасливе родинне
життя Череваня й Череванихи на хуторі «Хмарище».
 І. Нечуй-Левицький. Повість «Кайдашева сім’я».
Егоїзм і жадібність Кайдашів – причина нескінченних сварок у
їхній родині. Неповага дітей до батьків (Карпо вдарив батька,
загнав матір у ставок, Лаврін усунув батька від господарства).
 П. Мирний та І. Білик. Роман «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?». Щасливе родинне життя Грицька і Христі.
 О. Кобилянська. Повість «Земля». У родині Івоніки й
Марійки Федорчуків двоє синів, абсолютно різних за вдачею,
прагненнями, життєвими цінностями. Батьки виховували їх
однаково, але один виріс працьовитим, чемним, добрим, а інший
– ледачим, неслухняним, грубим. Молодший брат убиває
старшого. Як таке могло статися? Відповісти не можуть
згорьовані батьки, відповіді не дає й автор твору.
 І. Коцюбинський. Повість «Тіні забутих предків».
Родинне життя Івана і Палагни не освячене любов’ю, а тому
нещасливе.

29
 Ю. Яновський. Новела «Подвійне коло». Показано
розпад родини в роки громадянської війни через ідеологічний
фанатизм. Брати зрадили заповіт батька: «Тому роду нема
переводу, в котрому браття милують згоду».
 У. Самчук. Роман «Марія». Два шлюби Марії: у
першому (без любові та без дітей, хоча і з достатком та повагою
чоловіка) жінка нещасна, у другому (з коханим, дітьми, важкою
працею) – знаходить себе.
 І. Багряний. Роман «Тигролови». Дружна родина Сірків
прийняла Григорія Многогрішного, як сина. Наталка і Григорій,
шануючи батьків і давні традиції, просять у батька й матері
благословення на шлюб.
 Л. Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай». Родина
Чураїв – любов, підтримка, благородство (кохання батьків,
героїчна смерть тата, вихована у духовності дочка). Родина
Бобренків – сварки, жадібність, обман (мати Гриця позивається
з сусідами «за курку, за межу», намовляє сина свататися до
багатої Галі Вишняківни). Родина Вишняків – гроші (слова Галі
на суді: «Мій батько вже і на весілля втратились, а Гриць помер,
а Гриця вже нема»), зрадництво (батько Галі, коли Полтава була
в облозі, вже приміряв польський жупан).
 Л. Костенко. Поезія «Українське альфреско». Сумно,
коли розриваються родинні зв’язки, коли бабу й діда не
провідують діти й онуки.
 Г. Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном». Довіра
й повага між Софією та Михайлом.

Мама
 Т. Шевченко. Поема «Катерина». Головна героїня йде
на пошуки батька своєї дитини. Їй доводиться мерзнути,
голодувати, жебракувати… А коли Марія розуміє, що коханий і
чути не хоче про неї, просить його взяти сина. Вона готова стати
наймичкою Івана, терпіти приниження, аби тільки її син був
забезпеченим і щасливим.
 А. Малишко «Пісня про рушник»: «Рідна мати моя, ти
ночей не доспала, ти водила мене у поля край села, і в дорогу

30
далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на
щастя дала».
 В. Барка. Роман «Жовтий князь». Дарина Катранник
робить усе, щоб урятувати дітей від голодної смерті.
Виглядаючи Андрійка, помирає на станції із Оленчиним
зошитом у руках – єдиним, що залишилося від донечки.
 У. Самчук. Роман «Марія». Діти Марії – сенс її життя.
 В. Симоненко. Поезія «Лебеді материнства». Вірш –
колискова, у якій мама виспівує синові щасливу долю й дає
головний материнський заповіт – любити Батьківщину.

Людяність і жорстокість
 М. Хвильовий. Новела «Я (Романтика)». Фанатик-
більшовик – «главковерх чорного трибуналу» – в ім’я «загірної
комуни» вбиває власну матір, втілення людяності й добра, а
разом із нею і залишки власної совісті.
 В. Барка. Роман «Жовтий князь». Родина Катранників
(релігійність, взаємодопомога, моральність) – Григорій
Отроходін та інші комуністи (жорстокість, безсердечність).

Жадібність і щедрість
 І. Карпенко-Карий. Комедія «Хазяїн». Терентій Пузир
думає лише про збагачення, скупий у ставленні до інших і до
себе. Через жадібність помирає: погнався за гусьми, що скубли
одну з двадцяти тисяч кіп, упав і відбив нирки, а тепер
відмовляється викликати лікаря, бо це дорого. Його дочка Соня
співчуває найманим робітникам, дбає про гарний хліб для них.
 Л. Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай». Мати
Грицька Бобренка думає лише про гроші, вмовляє сина
одружитися з багатою Галею Вишняківною, хоч знає, що він
кохає Марусю Чурай.

Улюблена робота – джерело щастя

 Г. Сковорода. Ідея спорідненої праці. Байка «Бджола
та Шершень».

31
 І. Карпенко-Карий. Комедія «Хазяїн». Учитель
Калинович бачить своє призначення у просвіті суспільства,
культивуванні духу прогресу, справедливості.
 Г. Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном».
Михайло, навіть перебуваючи на засланні в Сибіру, сумує за
своєю роботою, деревом (він працював столяром).
 О. Кобилянська. Повість «Земля». Івоніка Федорчук та
його син Михайло щасливі, коли працюють на землі, своє
життєве призначення вони бачать у тому, щоб доглядати землю-
годувальницю.
 В. Стефаник. Новела «Камінний хрест». Попри те, що
робота на горбі пекельно важка, Іван Дідух відчуває справжнє
щастя, обробляючи землю. На горбі він молиться і просить лише
про одне: щоб Бог йому дав сили й надалі працювати.

Людський характер
 Марко Вовчок. Повість «Інститутка». Веселий,
життєрадісний характер Устини допомагає їй витримувати
знущання інститутки, зберігати надію.
 П. Мирний та І. Білик. Роман «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?». Запальний, неврівноважений, мстивий Чіпка стає
на дорогу злочину – працьовитий, наполегливий Грицько
досягає бажаного щастя й добробуту чесним шляхом.
 І. Багряний. Роман «Тигролови». Сміливий, чесний,
благородний Григорій Многогрішний не втрачає сили духу й
оптимізму попри найскладніші життєві випробування.
 Леся Українка. Поезія «Contra spem spero». Не втрачати
надії, йти вперед, незважаючи ні на що, – кредо поетеси і
ліричної героїні вірша.

Закони моралі
 І. Котляревський. П’єса «Наталка Полтавка». Возний
Тетерваковський, побачивши кохання Наталки й Петра,
відмовляється від дівчини, хоч уже й засватав її. Цей герой
чинить за законами моралі, бо розуміє, що на нещасті інших
свого щастя не збудуєш.

32
 О. Кобилянська. Повість «Земля». Зв’язок Сави з
двоюрідною сестрою – аморальний. Цей гріх призводить до ще
більшого – братовбивства.
 М. Хвильовий. Новела «Я (Романтика)». Вбиваючи
матір, герой порушує закони моралі. Це засвідчує, що ні він, ні
інші комунари не можуть збудувати моральне суспільство.
 В. Підмогильний. Роман «Місто». Вибудовуючи
стосунки з жінками, Степан Радченко не замислюється про
мораль: він не відчуває докорів сумління за зламані життєві
долі. Мусінька, Надійка, Зоська, Рита – кохання цих жінок є
лише способом самоствердження колишнього сільського
парубка в міському середовищі.
 О. Довженко. Повість «Зачарована Десна». Малий
Сашко, зрозумівши, що вчинив погано, намагається виправити
ситуацію добрими справами: він іде шанобливо вітатися зі
старим дідом. Навіть маленька дитина розуміє, як важливо
дотримуватися законів моралі, зокрема поважати старших.
 Л. Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай». Героїня,
на думку суду, порушила закони права – її звинувачують у
вбивстві. Але симпатії більшості героїв, автора та й читачів,
урешті-решт, на боці Марусі. І не лише тому, що вбивство це
випадкове. Головним чином, тому, що Маруся ніколи й ні за
яких обставин не порушувала законів моралі: була чесною,
щирою, вірною. А от її обранець, навпаки, вчинив аморально,
коли зрадив дівчину й посватав іншу.
 В. Стус. Поезія «Як добре те, що смерті не боюсь
я…». Головний закон моралі – залишатися доброю людиною,
попри зло й жорстокість навколо. Саме цього варто повчитися в
ліричного героя поезії, який «жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття».

Життєві помилки
 І. Карпенко-Карий. Комедія «Мартин Боруля».
Переконання головного героя в тому, що дворянський титул
зробить його самого та його дітей щасливими, було
помилковим. Лише важкі життєві випробування й порада
доброго друга змогли переконати Мартина в цьому.
33
 П. Мирний та І. Білик. Роман «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?». Якщо людина не усвідомлює власних помилок і в
усіх проблемах звинувачує інших – це хибний шлях, який може
призвести до трагедії. Так сталося з головним героєм Чіпкою,
який ніколи не намагався аналізувати власні вчинки, не визнавав
своїх помилок. Це головна причина того, що з правдошукача він
перетворився на жорстокого вбивцю.
 Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня». Лукаш
зробив велику помилку, коли, зневаживши почуття Мавки,
посватався до Килини. Після того, як Мавка врятувала його від
закляття Лісовика, хлопець зрозумів, якого болю завдав своїй
коханій. І хоча врятувати Мавку він уже не може, визнанням
провини Лукаш рятує свою душу.
 У. Самчук. Роман «Марія». У житті героїні багато
серйозних помилок: згода на шлюб без кохання, подружня
зрада. Марія відчуває провину перед Гнатом до кінця життя.

Брехня
 Г. Квітка-Основ’яненко. Повість «Маруся». Головна
героїня не брехала своїм батькам, вона лише замовчувала
правду про зустрічі з Василем, та все рівно через це відчувала
докори сумління. Коли батько відмовив Василеві і пояснив
чому, Маруся зрозуміла, що не варто було приховувати правду.
 П. Куліш. Роман «Чорна рада». Іван Брюховецький,
щоб отримати булаву, обрав стратегію брехні й хитрощів:
прикидався бідним та скромним, обіцяв козакам виконувати
їхню волю й дотримуватися стародавніх звичаїв. Побачивши
істинне обличчя новообраного гетьмана, його колишні
прихильники (батько Пугач, наприклад) зрозуміли, що їх
обдурено. Історія розставила акценти: у пам’яті нащадків Івана
Брюховецького затавровано як політичного авантюриста. Його
опонент – Яким Сомко – зображений у романі як чесна людина,
він готовий накласти головою за власні переконання.
 І. Карпенко-Карий. Комедія «Мартин Боруля».
Трандалєв, повірений Борулі в суді, безсовісно обдурює його, бо
одночасно веде справу Красовського проти Борулі. Для цього
героя головне – гроші, а брехня – шлях до них.
34
 Людина і природа
 Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня». Дядько
Лев розуміє, наскільки важливо жити в гармонії з природою,
тому не порушує правил мешканців лісу. Після смерті героя
мати й дружина Лукаша нехтують усіма порадами дядька Лева.
Помста лісових істот – закономірний результат таких дій.
 М. Коцюбинський. Новела «Intermezzo». Головний
герой, утомлений від жорстокості світу, знаходить душевну
рівновагу, спілкуючись із природою. Сонце, ниви у червні,
зозуля, жайворонок – все це наснажує його, дає сили й бажання
продовжувати працювати.
 М. Вороний. «Блакитна панна». Ліричний герой співає
гімн чарівній весні.
 П. Тичина. «Арфами, арфами…». Весна зображена в
образі прекрасної дівчини.

Творчість, мистецтво
 Є. Маланюк. Поезія «Стилет чи стилос?». Ліричний
герой усвідомлює власну творчість як обов’язок перед народом,
як зброю в борні за утвердження України.
 Л. Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай». Пісні
Марусі підтримують козаків на війні, ведуть їх до перемог і
звершень. За словами Івана Іскри, «ця дівчина не просто так,
Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа».
 Л. Костенко. Поезія «Страшні слова, коли вони
мовчать…». Справжнє мистецтво хвилює душу: «Поезія – це
завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
 І. Драч. Поезія «Балада про соняшник». Для ліричного
героя поезія є сонцем, яке осяює його життя.

Особистість
 І. Карпенко-Карий. Комедія «Мартин Боруля». У
сліпій гонитві за дворянським титулом Мартин Боруля втрачає
розуміння того, ким і яким він є насправді, що потрібно для
щастя йому та його дітям.

35
 М. Куліш. Комедія «Мина Мазайло». Герої твору
виголошують монологи, дивлячись у дзеркало. Вони приймають
красиві пози, роблять картинні жести… Красиве прізвище
Мазєнін, на їхню думку, змінить ставлення до них у суспільстві.
Але чи зміниться їхня суть? Чи прізвище визначає особистість?
 М. Хвильовий. Новела «Я (Романтика)». Свідомість
героя розколота: з одного боку, він любить матір, а з іншого –
намагається виявити відданість комуні, вбивши маму. Ідейний
фанатизм руйнує його як особистість.
 І. Багряний. Роман «Тигролови». Григорій
Многогрішний – цілісна особистість, для якої не прийнятні
компроміси із совістю. Вірність переконанням, чесність,
доброта – це те, що визначає справжню людину.
Звичайно, перелік вийшов дуже приблизний. Зрозуміло, що
коло морально-етичних тем досить широке, а в талановито
написаному художньому творі (саме такі входять до шкільної
програми) порушено безліч проблем. Сподіваюся, що
запропонований список хоча б частково стане вам у пригоді.
Нагадаю, що можливим є використання прикладів з інших
видів мистецтва. Але не забувайте зазначати їхніх авторів:
пишете про фільм – назвіть режисера, згадали картину – вкажіть
прізвище художника. Якщо такою інформацією не володієте,
краще не наводьте цих прикладів.

Чи можу я наводити приклади з творів, які не

?
входять до шкільної програми, або з російської чи
зарубіжної літератури?

Звичайно, можете.

Чи обов’язково наводити цитати?

?

Ні, не обов’язково. Якщо ви впевнені у їх точності, тоді

можете написати. Зайвого бала за це ви не отримаєте,
але його й не знімуть за відсутність цитати. Проте,
якщо процитуєте неточно, можуть врахувати
фактичну помилку. Вирішуйте.
36
 Як бути, якщо я не знаю прикладів щодо певної
?
проблеми з історії чи суспільного життя і у
своєму власному не можу нічого згадати?

Прикладами з історії чи суспільного життя можуть

слугувати моменти, пов’язані із життям і діяльністю
письменників. Вам точно відомі яскраві факти з
біографії Г. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки,
В. Стуса – подумайте, як можна їх використати у
вашому творі. Зверніть увагу, що в такому разі
прикладом із літератури краще обрати твір іншого
митця. Щодо власного життя, то, повірте, ніхто не буде
перевіряти, чи правда те, про що ви пишете. Я не
закликаю вас усе вигадувати, але, якщо іншого виходу
немає, подайте уявний випадок із вашого життя як
реальний.

У мене був учень, який у кожному роздумі писав про свого

друга Дениса. Життя цього дивовижного хлопця, як виявилося,
було багатим на ситуації, які ілюстрували різноманітні теми й
проблеми. Десь після четвертого твору я зрозуміла, що особа ця
вигадана. Але історії з життя Дениса були настільки
повчальними й промовистими, що я з цікавістю чекала кожного
наступного твору, щоб дізнатися, що ж цього разу сталося і як
хлопець повівся. З точки зору психолога, це, мабуть, яскравий
приклад моделювання життєвих ситуацій, своєрідне
«вправляння» у вирішенні можливих проблем чи конфліктів. Як
учитель-філолог, я схвалюю наведення такого прикладу: учень
демонструє розуміння проблеми й усвідомлення її можливого
вирішення. Як мама, я розумію, що ваш життєвий досвід,
старшокласники, ще невеликий, тож використання вигаданого
прикладу є цілком виправданим.

Ну, що? Із прикладами розібралися? Тоді вперед до

останнього кроку.

37
 4. Робимо висновок

Навівши приклади, ви майже закінчили доведення вашої

тези. Залишилося зробити висновок. Він повинен підтвердити
правильність тези. Тож фактично треба повторити думку,
висловлену на початку твору, але, звичайно, іншими словами.
Висновок повинен бути досить компактним: не починайте
формулювати якісь нові твердження чи уточнювати висунуту
тезу – ризикуєте заплутатися. Все досить просто: обов’язкові
слова (отже, таким чином, можна підсумувати тощо) і одне-
два речення, суголосні вашій тезі.

План ваших дій для формулювання висновку

Перечитати свою тезу.

Переформулювати її іншими словами.

Не забути про обов΄язкові вирази,

необхідні для висновку.

Як зразок знову звернуся до тем, сформульованих на

стор. 12-13.

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш

1. Із думкою, запропонованою в назві твору, я цілком згоден.
Вважаю, що, справді, людина повинна цінувати те реальне і близьке,
що вона має і що її оточує, а не жити казковими мріями.
Отже, можу підсумувати: те, що ми маємо, здатне
зробити нас щасливими, якщо ми помічатимемо й
цінуватимемо його, у той час як зайва мрійливість позбавляє
людину можливості насолоджуватися життям уже сьогодні.

38
 2. Я не можу погодитися з тезою, запропонованою для роздуму. На
мою думку, лише з мрією людське життя набуває сенсу й повноти.
Отже, без мрії людське життя неповноцінне. Саме мрія дає
нашому існуванню сенс і надію, окрилює людину на звершення.

До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле

Навряд чи хтось буде заперечувати слушність думки,
запропонованої для роздуму. На моє переконання, знати минуле,
вивчати його помилки та здобутки просто необхідно для того, щоб
упевнено рухатися в майбутнє.
Таким чином, можна зробити висновок, що минуле, справді,
визначає наше майбутнє. Людина, яка розуміє коріння своїх
помилок і невдач у минулому, намагатиметься більше не
допускати подібних прорахунків. Народ, що усвідомив свою
історію, має більше шансів посісти гідне місце в майбутньому.

Ніщо не звеселяє душу людини так, як споріднена праця

Безперечно, великий український філософ Григорій Сковорода мав
рацію, коли говорив про значення спорідненої праці для життя
людини. Я вважаю, що улюблена робота, справді, приносить людині
задоволення, робить її життя змістовнішим і більш радісним.
На завершення роздуму підсумую: щасливий той, хто
знайшов споріднену працю. У ній людина виявляє свій творчий
потенціал, збагачується духовно і, головне, відчуває себе
потрібною.

Проблеми роблять нас сильнішими

1. Я абсолютно згоден із запропонованим твердженням. Справді,
подолання труднощів, вирішення життєвих проблем, – це той чинник,
який допомагає формуванню сильного характеру.
Отже, можна підсумувати: життєві випробування
загартовують нас, роблять більш сміливими, рішучими,
досвідченими, сильними.

2. Не можу погодитися із думкою, сформульованою в назві твору.

Я вважаю, що проблеми самі по собі не здатні зробити нас
сильнішими. Вони ускладнюють наше життя, і це очевидно.
Насправді проблеми не гартують характер, а перевіряють його,
виявляють слабкості й демонструють силу.

39
 Таким чином, можна дійти висновку, що проблеми, як
лакмусовий папір, виявляють, якими ми є насправді: сильними,
впевненими чи слабкими, нерішучими.

3. Мені важко однозначно погодитися із запропонованим

твердженням чи заперечити його. З одного боку, вирішуючи певні
проблеми, ми стаємо сильнішими. А з іншого боку, занадто складні
випробування можуть зламати людину.

Підсумую свої роздуми про характер і життєві проблеми.

Все залежить від особистості й обставин: людина, яка за
одних умов сміливо долала перешкоди, за інших, надмірно
складних, може виявити слабкість, навіть зламатися.

У наступних розділах ви прочитаєте чимало творів. Зверніть

увагу, як теза кожного з них видозмінюється у висновку.

40
 ІІІ. Учнівські твори та їх редагування
Кілька вступних зауваг до розділу.
Твори, вміщені тут, написані одинадцятикласниками, які
готувалися до ЗНО. Вони намагалися дотримуватися необхідної
структури твору, вимог до його оформлення. Але, звісно, певних
недоліків у побудові та помилок не уникнули. Ми з вами
спробуємо перевірити й проаналізувати ці твори. Яким чином?
Пропоную такий план роботи.
1. Ви з олівцем у руках читаєте учнівський роздум (І),
виправляючи помилки, які побачили, і підкреслюючи місця, що
вас не задовольняють (якщо це видається заскладним,
починайте одразу з другого пункту).
2. Читаєте другий варіант твору, де підкреслені орфографічні,
пунктуаційні, граматичні, лексичні, стилістичні, фактичні
помилки та винесена на поля їх коректура (ІІ). Перевіряєте себе:
наскільки повно й правильно ви побачили й виправили помилки.
3. Далі читаєте зауваження до структури твору (ІІІ) та
звіряєте зі своїми сумнівами щодо його побудови.
4. Нарешті, читаєте остаточний, зразковий, варіант, у якому
виправлено всі помилки й ураховано зауваження щодо побудови
твору-роздуму (ІV).
Якщо ви навчитеся бачити прорахунки інших, можливо, самі
не будете робити подібних помилок. Сподіваймося на це.

Мистецтво в житті людини

І

Тема, запропонована для роздуму, безсумніву цікава. Кожна

людина має індівідуальне сприйняття і бачення мистецтва, бо
душа кожної болить, радіє, сумує по-своєму. Я вважаю, що
мистецтво – це відзеркалення душі людини. Але нажаль чи
нащастя талант породжати безсмертне обдаровано Богом не
кожного.
На доведення моєї думки, можу запропонувати такі
аргументи. По-перше, людина завжди прагнула
найпрекраснішого, тому навчилась передавати свої почуття за
41
допомогою мистецтва музики, слова, живопису, архитектури,
навіть мистецтва погляду. По-друге, коли композитор сумує в
його нотах буде панувати сум, біль, скривда, розпач, а не щастя
й радість.
Говорячи про безсмертні приклади з мистецтва, не можна не
згадати про епоху Високого Відродження, про Донато Браманте,
Леонардо да Винчи, Мікеланджело Буанаротті, Рафаеля Санті.
Чого тільки коштує Золота епоха російської літератури. Чи
колись забудуться людьми такі шедеври, як «Джоконда»
Леонардо да Вінчи? Звіснож ні! Вони завжди будуть жити!
Отже, можна прийти до висновку, що мистецтво – це
найпрекрасніше, що може бути в житті людини. На завершення
свого роздуму підсумую: мистецтво збагачує, відновлює,
підфарбовує магічними почуттями внутрішній мир людини.

ІІ

Тема, запропонована для 1. Без сумніву (або безсумнівно).

роздуму, безсумніву (1, 2) 2. Вставна конструкція
цікава. Кожна людина має виділяється комами з обох боків.
індівідуальне (3) сприйняття 3. Індивідуальне.
і бачення мистецтва, бо 4. Віддзеркалення (префікс від- і
душа кожної болить, радіє, корінь дзеркал-).
сумує по-своєму. Я вважаю, 5. На жаль, на щастя.
що мистецтво – це 6. Вставна конструкція
відзеркалення (4) душі виділяється комами з обох боків
людини. Але нажаль чи (Але, на жаль чи на щастя, …).
нащастя (5, 6) талант 7. Породжувати.
породжати (7) безсмертне 8. Неправильна граматична
обдаровано Богом не конструкція: треба або
кожного (8). талантом обдаровано не
На доведення моєї думки, кожного, або талант дарується
(9) можу запропонувати такі не кожному.
аргументи. По-перше, 9. Кома не потрібна: це не
людина завжди прагнула вставна конструкція.
найпрекраснішого (10), тому 10. Найвищий ступінь
навчилась (11) передавати порівняння прикметника не
свої почуття за допомогою потрібен. Йдеться про мистецтво
42
мистецтва музики, слова,
живопису, архитектури (12),
навіть мистецтва погляду
(13). По-друге, коли
композитор (14) сумує (15) в
його нотах (14) буде
панувати сум, біль, скривда
(16), розпач, а не щастя й
радість.
Говорячи про безсмертні
приклади з мистецтва, не
можна не згадати про епоху
Високого (17) Відродження,
про Донато Браманте,
Леонардо да Винчи (18),
Мікеланджело Буанаротті,
Рафаеля Санті. Чого тільки
коштує (19) Золота епоха
російської літератури (20).
Чи колись забудуться
людьми такі шедеври, як
«Джоконда» Леонардо да
Вінчи (18)? Звіснож (21, 22)
ні! Вони завжди будуть
жити!
Отже (23), можна прийти
до висновку, що мистецтво
(24) – це найпрекрасніше,
що може бути в житті
людини. На завершення
свого роздуму
підсумую (23): мистецтво
(24) збагачує, відновлює,
підфарбовує магічними
почуттями (25) внутрішній
мир (26) людини.
– людина прагнула прекрасного.
11. Навчилася (наступне слово
починається на приголосний).
12. Архітектури.
13. Неправильний логічний ряд:
або називаємо види мистецтва
(музика, література, живопис,
архітектура), або засоби
творення мистецтва (звук, слово,
колір, форма, погляд).
14. Роздум про мистецтво
загалом, а не лише про музику,
тому краще використати митець,
у творі.
15. Кома у складному реченні.
16. Кривда.
17. високе Відродження (раннє
Відродження).
18. Вінчі.
19. Лексична помилка: треба
Чого тільки варта.
20. «золота доба» російської
культури – це усталений вираз
(так само «срібна доба»).
21. Звісно ж (частка ж пишеться
окремо).
22. Вставна конструкція
виділяється комами.
23. Не потрібно вживати дві
однакові за змістом конструкції,
що свідчать про висновок. Треба
залишити якусь одну.
24. У сусідніх реченнях
повторюється слово мистецтво.
Потрібно замінити на воно у
другому реченні.
25. Синонімічний ряд і вираз
невдалі.
43
 26. Внутрішній світ людини.

ІІІ

1. Структура твору загалом витримана, у кожній частині

використано відповідні вирази.
2. Аргументи відповідають тезі (мистецтво – це
віддзеркалення душі людини), а от приклади – ні. Вони, скоріше,
свідчать про безсмертя мистецтва, силу його впливу.
3. Прикладів багато, але не вистачає чіткого їх розподілу на
дві групи.
4. Висновок абсолютно не відповідає тезі.

Щоб ліквідувати вказані недоліки, потрібно узгодити тезу,

аргументи, приклади й висновок. Погляньте, як це можна
зробити (нові й видозмінені фрагменти виділено курсивом).

ІV

Тема, запропонована для роздуму, без сумніву, цікава. Кожна

людина має індивідуальне сприйняття і бачення мистецтва, бо
душа кожної болить, радіє, сумує по-своєму. Я вважаю, що
мистецтво – це віддзеркалення душі людини. Геніальний твір,
відбиваючи порухи душі автора, зворушує та зачаровує інших,
увічнює кращі людські поривання.
На доведення моєї думки можу запропонувати такі
аргументи. По-перше, людина завжди прагнула прекрасного,
тому навчилася передавати свої почуття за допомогою
мистецтва: музики, літератури, живопису, архітектури. По-
друге, коли митець сумує, у його творі буде панувати сум, біль,
кривда, розпач, а не щастя й радість. Ці ж почуття відчують і
ті, хто сприймає твір мистецтва, незалежно, чи вони
сучасники автора, чи живуть через сотні років після нього.
Говорячи про безсмертні приклади з мистецтва, не можна не
згадати про епоху високого Відродження, про Донато Браманте,
Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буанаротті, Рафаеля Санті. З
їхніх картин лине сяйво добра, любові, краси. Воно не залишає
нас байдужими. Чи колись забудуться людьми такі шедеври, як
44
«Джоконда» Леонардо да Вінчі? Звісно ж, ні! Вони завжди
будуть жити!
Інший приклад – «золота доба» російської літератури. Її
вершина – творчість О. Пушкіна. У його творах – пристрасні й
ніжні, величні й прості почуття, якими жив сам поет. Порухи
його душі знаходять відгомін у серцях читачів минулого й
сучасності.
Отже, можна дійти висновку, що високе мистецтво,
відображуючи душу творця, збагачує і відновлює внутрішній
світ людини.

Краса врятує світ (1)

І

Тема, запропонована для роздуму, дуже цікава. На мою

думку, в цих словах скрита велика надія, віра в те, що настане
час, коли краса людських почуттів переможе і оволодіє світом, в
якому зараз панують такі почуття, як недовіра, зневага,
байдужість, жадність. Я, як і Ф. М. Достоєвський щиро вірю в
це, сподіваюсь. Я розумію, що це буде можливо, якщо кожна
людина на планеті буде від себе вимагати удосконалення.
Спробую довести свою думку методом від протилежного.
Давайте озернемося і подивимось на нашу країну. Ми всі свідки
політичної та економічної криз, які тягнуть Україну вниз.
Причиною всім цим проблем є недовіра людей один одному;
невміння поступитися своїми позиціями, заради розквіту
держави; ненажерливість людей, які збільшують свої капітали за
рахунок грошей бідних і середніх класів суспільства. Що ж, як
не краса людських почуттів, взаєморозуміння може вивести
країну з цього стану?!
Скарбниця світової літератури дає багато прикладів з цієї
проблеми. Красу, силу кохання описує в своєму творі
«Тигролови» І. Багряний. Коханню Наталки і Григорія ніщо не
може бути на перешкоді. Говорячи про красу почуттів, не
можна не згадати О. С. Пушкіна. У його повісті «Капітанська
донька» коханню головних героїв не може перешкодити навіть
Громадянська війна. Кохання все перемогає.

45
 Історія теж дає багато прикладів з цієї теми. Сила волі,
небайдужість до долі своєї країни, почуття справедливості
прокинулися в людях в 1980-1990 роках в східноєвропейських
країнах, які повстали проти тоталітарного режиму СРСР.
Отже, можно прийти до висновку, що перед красою
людських почуттів ніхто не може встояти. Рано чи пізно добро
переможе. Як я вже казала, я сподіваюсь, що краса врятує світ. І,
якщо кожна людина буде цього бажати, чекати, це стане
реальністю.

ІІ

Тема, запропонована для 1. Лексична помилка: треба

роздуму, дуже цікава. На мою прихована.
думку, в цих словах скрита (1) 2. Зайве повторення слів.
велика надія, віра в те, що настане Можна замінити: краса
час, коли краса людських почуттів людських взаємин.
(2) переможе і (3) оволодіє світом, 3. Між двома голосними
в (4) якому зараз панують такі потрібен приголосний
почуття (2), як недовіра, зневага, (переможе й оволодіє).
байдужість, жадність (5). Я, як і 4. Після коми перед
Ф. М. Достоєвський (6) щиро вірю приголосним потрібен у, а
в це, сподіваюсь (7). Я розумію, не в (світом, у якому –
що це буде можливо, тільки якщо слово якому починається
кожна людина на планеті буде від на приголосний звук [й]).
себе вимагати удосконалення (8). 5. Лексична помилка: треба
Спробую довести свою думку жадібність.
методом від протилежного. 6. Порівняльну
Давайте озернемося (9) й конструкцію як і
подивимося на нашу країну. Ми Ф. М. Достоєвський треба
всі свідки політичної та виділити комами з обох
економічної криз, які тягнуть боків.
Україну вниз. Причиною всім 7. Граматична помилка:
цим (10) проблем є недовіра вірити у щось, а
людей один одному (11); невміння сподіватися на щось.
поступитися своїми позиціями 8. Збіг двох голосних
(12), (13) заради розквіту держави; небажаний (вимагати
ненажерливість людей, які вдосконалення).
46
збільшують свої капітали за 9. Озирнемося.
рахунок грошей бідних і середніх 10. Граматична помилка:
класів суспільства. Що ж, як не причина чого?, а не чому?
краса людських почуттів, (причиною всіх цих
взаєморозуміння (14) може проблем).
вивести країну з цього стану?! 11. Граматична помилка:
Скарбниця світової літератури недовіра людей один до
дає багато прикладів краси. Силу одного.
кохання описує в своєму (15) творі 12. Потрібно вжити форму
«Тигролови» І. Багряний. однини: своєю позицією.
Коханню Наталки і Григорія ніщо 13. Кома не потрібна.
не може бути на перешкоді (16). 14. Конструкцію з як треба
Говорячи про красу почуттів, не виділити комами з обох
можна не згадати О. С. Пушкіна. боків.
У його повісті «Капітанська 15. Важкого для вимови
донька» коханню головних героїв збігу приголосних (в св, в
не може перешкодити (16) навіть хв та подібних) треба
Громадянська (17) війна. Кохання уникати: у своєму творі.
все перемогає (18). 16. Двічі повторюються
Історія теж багата на приклади майже однакові вирази
з цієї теми. Сила волі, (бути на перешкоді – не
небайдужість до долі своєї країни, може перешкодити). Один
почуття справедливості із них треба замінити:
прокинулися в людях в 1980-1990 стати на заваді.
роках в східноєвропейських (19) 17. Це не власна назва:
країнах, які повстали проти громадянська війна.
тоталітарного режиму СРСР. 18. Перемагає (чергування
Отже, можно (20) прийти до о – а: перемога –
висновку, що перед красою перемагати, допомога –
людських почуттів ніхто не може допомагати).
встояти (21). Рано чи пізно добро 19. Між приголосними
переможе. Як я вже казала, я потрібен прийменник у:
сподіваюсь, що краса врятує світ. прокинулися в людях у
І, якщо кожна людина буде цього 1980-1990 роках у
бажати, чекати, це стане східноєвропейських
реальністю. країнах).
20. Можна.
21. Незрозуміла думка.
47
 ІІІ

1. Структура твору витримана, у кожній частині використано

відповідні вирази.
2. Аргумент лише один.
3. Приклади з літератури (про красу кохання) зовсім не
відповідають аргументу (про недовіру й ненажерливість, що
панують у суспільстві).

Щоб виправити ситуацію, потрібно додати ще один

аргумент, мотивуючи наступні приклади про кохання.

ІV

Тема, запропонована для роздуму, дуже цікава. На мою

думку, в цих словах прихована велика надія, віра в те, що
настане час, коли краса людських взаємин переможе й оволодіє
світом, у якому зараз панують такі почуття, як недовіра, зневага,
байдужість, жадібність. Я, як і Ф. М. Достоєвський, щиро вірю в
це, сподіваюся на можливість торжества добра й краси. Я
розумію, що це буде можливо, якщо кожна людина на планеті
буде від себе вимагати вдосконалення.
Спробую довести свою думку методом від протилежного.
Давайте озирнемося й подивимося на нашу країну. Ми всі
свідки політичної та економічної криз, які тягнуть Україну
донизу. Причиною цих проблем є недовіра громадян один до
одного; невміння поступитися своєю позицією заради розквіту
держави; ненажерливість людей, які збільшують свої капітали за
рахунок бідних і середніх класів суспільства. Що ж, як не краса
людських почуттів, взаєморозуміння може вивести країну з
цього стану?!
Історія дає багато прикладів щодо цього аргументу. Сила
волі, небайдужість до долі своєї країни, почуття справедливості
прокинулися в людях у 1980-1990 роках у східноєвропейських
країнах, які повстали проти тоталітарного режиму СРСР.
Другий аргумент – переможна сила красивих людських
почуттів, які витримують надзвичайні випробування.

48
 Кращі зразки світової літератури приваблюють саме
такими прикладами. Так, красу й силу кохання описує у своєму
творі «Тигролови» І. Багряний. Коханню Наталки і Григорія
ніщо не може стати на заваді. Говорячи про красу почуттів, не
можна не згадати О. С. Пушкіна. У його повісті «Капітанська
донька» коханню головних героїв не може перешкодити навіть
громадянська війна. Любов усе перемагає.
Отже, можна прийти до висновку, що перед красою людських
почуттів зло безсиле. Рано чи пізно добро переможе. Як я вже
казала, я сподіваюся, що краса врятує світ. І, якщо кожна
людина буде цього бажати, чекати, це стане реальністю.

Краса врятує світ (2)

І

Тема роздуму змушує мене замислитися над суттю та метою

нашого життя. І не дивлячись на те, що цей вираз часто
вживається, кожен розуміє його по різному. Я повністю згоден
із твердженням і думаю, що не знайдеться людини, яка
бажатиме спростувати цей вираз. Але уявлення справжньої
краси розходяться: особисто я вважаю, що в образі краси постає
не тільки людська врода, але й все моральне, високе, природне,
що не завжди підвладне людині. Це може бути краса вчинку,
краса душі або просто заходу сонця… Що стосується порятунку
світу, то краса, можна сказати, тримає його на плаву.
Я так думаю тому, що багатьом людям, нажаль, властиві різні
потворні речі, через які страждають люди, але на противагу їм
існують красиві душею, моральні люди, існують такі красиві
речі у житті, які можуть вплинути на негативне. Створюється
ніби певний баланс.
Також можу сказати, що краса є результатом гарної людської
праці. Людина вчиться, працює, щоб створити навколо себе
красу та затишок. Тобто очевидно, що душа прямує до
прекрасного.
Літературна скарбниця дає багато прикладів щодо цього,
зокрема, з української літератури нам відома автобіографічна
повість О. Довженка «Зачарована Десна», де краса дитинства та

49
дитячого мислення виростили таку прекрасну людину, що є
перлиною у світовій кінематографії та літературі.
У романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» ми можемо
побачити красу справжнього кохання, яке зрештою і врятувало
головних героїв та дало їм спокій.
У всі історичні періоди людина виявляла красу слова. Це,
наприклад, Біблійні притчі, що дають мудру настанову та
допомагають гідно прожити життя.
Усім відома легенда про Робіна Гуда. На жаль не можна
точно сказати, був він історичною особою, чи просто сміливою
вигадкою тогочасників у сподіваннях появи такої людини. Що
ж, тут ми можемо простежити красу вчинку, шляхетність
Робіна, який хоч обкрадав заможних, але врятував від голоду та
злиднів бідних людей.
Таким чином, можна сказати, що красу розглядають по-
різному, але кожен її аспект є обов’язковою складовою нашого
життя. Тобто, можна без сумнівів стверджувати, що саме краса
врятує та завжди рятувала світ.

ІІ

Тема роздуму змушує мене 1. Граматична помилка:

замислитися над суттю та метою
нашого життя. І не дивлячись на те
(1), що цей вираз часто вживається,
кожен розуміє його по різному (2).
Я повністю згоден із твердженням і
думаю, що не знайдеться людини,
яка бажатиме спростувати цей
вираз. Але уявлення справжньої
краси (3) розходяться: особисто я
вважаю, що в образі краси постає не
тільки людська врода, але й все (4)
моральне, високе, природне, що не
завжди підвладне людині (5). Це
може бути краса вчинку, краса душі
або просто заходу сонця… Що
стосується порятунку світу, то
не дивлячись – про
ситуацію, коли людина
буквально не дивиться
кудись або на когось.
Потрібно незважаючи на
те. Цей вираз завжди
виділяємо комами з обох
боків (після і також).
2. По-різному
(прислівники з префіксом
по- і суфіксами -ому,
-ему, -и пишуться через
дефіс: по-новому, по-
нашому, по-моєму, по-
вовчи, по-київськи).
3. Граматична помилка:
50
краса, можна сказати, тримає його потрібно уявлення про
на плаву. що? (уявлення про
Я так думаю тому, що багатьом справжню красу).
людям, нажаль (6), властиві різні 4. Збіг приголосних. Але й
потворні речі, через які страждають усе.
люди, але на противагу їм існують 5. Недосконалий
красиві душею, моральні люди, синонімічний ряд
існують такі красиві речі у житті, (моральне, високе і
які можуть вплинути на негативне. природне (?)) та
Створюється ніби певний баланс заплутана думка.
(7). 6. На жаль (на щастя, на
Також можу сказати, що краса є радість, на біду).
результатом гарної людської праці. 7. В абзаці багато
Людина вчиться, працює, щоб повторів: люди (3), речі
створити навколо себе красу та (2), красиві (2), існують
затишок. Тобто очевидно, що душа (2).
прямує до прекрасного. 8. Зокрема не вставне
Літературна скарбниця дає слово. Кома потрібна
багато прикладів щодо цього, лише перед ним, оскільки
зокрема, (8) з української цим словом починається
літератури нам відома відокремлений додаток.
автобіографічна повість 9. Змістова помилка:
О. Довженка «Зачарована Десна», краса дитинства не може
де краса дитинства та дитячого виростити когось, вона
мислення виростили таку прекрасну може сформувати його
людину (9), що є перлиною у або вплинути на нього.
світовій кінематографії та 10. Зрештою – вставне
літературі. слово: потрібно виділити
У романі М. Булгакова «Майстер комами з обох боків.
і Маргарита» ми можемо побачити 11. Лексична помилка:
красу справжнього кохання, яке слово виявляла не
зрештою (10) і врятувало головних відповідає контексту.
героїв та дало їм спокій. Краще цінувала, розуміла.
У всі історичні періоди людина 12. Відносний
виявляла (11) красу слова. Це, прикметник біблійний
наприклад, Біблійні (12) притчі, що пишемо з малої букви,
дають мудру настанову та але Біблія.
допомагають гідно прожити життя. 13. Вставне слово на
51
 Усім відома легенда про Робіна жаль потрібно виділяти
Гуда. На жаль (13) не можна точно комами з обох боків.
сказати, був він історичною 14. Між однорідними
особою, (14) чи просто сміливою членами речення перед
вигадкою тогочасників (15) у єднальними та
сподіваннях появи (16) такої розділовими
людини. Що ж, тут ми можемо сполучниками (і, й, та,
простежити красу вчинку, чи, або) кома не
шляхетність Робіна, який хоч ставиться.
обкрадав заможних, але врятував 15. Лексична помилка.
(17) від голоду та злиднів бідних Слово тогочасники не
людей. існує. Є лише сучасники.
Таким чином, можна сказати, що 16. Граматично
красу розглядають по-різному, але неправильна конструкція.
кожен її аспект є обов’язковою 17. Граматична помилка:
складовою нашого життя. Тобто, невідповідність видів
(18) можна без сумнівів дієслів (обкрадав –
стверджувати, що саме краса врятує недоконаний, врятував –
та завжди рятувала світ. доконаний). Потрібно
рятував.
18. Тобто не вставне
слово: кома після нього
не потрібна.

ІІІ

1. Структура твору витримана, у кожній частині використано

відповідні вирази.
2. Вагомий недолік – численні повторення та штучні мовні
конструкції.

ІV

Тема роздуму змушує мене замислитися над суттю та метою

нашого життя. І, незважаючи на те, що вираз, винесений у назву
твору, часто вживається, кожен розуміє його по-своєму. Я
повністю згоден із запропонованим твердженням і думаю, що не
знайдеться людини, яка бажатиме спростувати його. Але
52
уявлення про справжню красу розходяться: особисто я вважаю,
що в образі краси постає не тільки людська врода, але й усе
моральне, високе, духовне, а також гармонія природи. Це може
бути краса вчинку, краса душі або просто заходу сонця… Що
стосується порятунку світу, то краса, можна сказати, тримає
його на плаву.
Я так думаю тому, що багатьом людям, на жаль, притаманні
різні потворні риси, через які страждають інші, але існують
високодуховні, моральні люди, зворушливі почуття, красиві
стосунки. Це все разом здатне вплинути на негативне.
Створюється ніби певний баланс.
Також можу сказати, що людина вчиться і працює, щоб
створити навколо себе красу та затишок. Тобто очевидно, що
душа прямує до прекрасного.
Літературна скарбниця дає багато прикладів щодо цього,
зокрема з української літератури нам відома автобіографічна
повість О. Довженка «Зачарована Десна». Ми бачимо, що краса
природи, сімейних добрих стосунків, праці, народних звичаїв та
дитячої фантазії сформували прекрасну людину й митця
Олександра Довженка. Його творчість є перлиною у світовій
кінематографії та літературі.
У романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» ми можемо
побачити красу справжнього кохання, яке, зрештою, і врятувало
головних героїв та дало їм спокій.
У всі історичні періоди людина цінувала красу слова. Це,
наприклад, біблійні притчі, що дають мудру настанову та
допомагають гідно прожити життя.
Усім відома легенда про Робіна Гуда. На жаль, не можна
точно сказати, був він історичною особою чи просто сміливою
вигадкою сучасників, які сподівалися на появу такої людини.
Що ж, тут ми можемо простежити красу вчинку, шляхетність
Робіна, який хоч обкрадав заможних, але рятував від голоду та
злиднів бідних людей.
Таким чином, можна сказати, що красу розглядають по-
різному, але кожен її аспект є обов’язковою складовою нашого
життя. Тобто можна без сумнівів стверджувати, що саме краса
врятує та завжди рятувала світ.

53
 Друзі роблять нас кращими (1)
І

Тема, запропонована для роздуму, досить складна. Я не можу

однозначно погодитися чи заперечити цю думку. Так, друзі
роблять нас кращими, але треба зазначити, що я маю на увазі
справжнього, вірного друга. Наскількі б банально це не звучало,
але добра, порядна людина може зробити нас добрішою,
поряднішою, а зла й невихована людина буде негативно
впливати на нас.
Довести своє твердження я можу такими аргументами: по-
перше, для того щоб стати кращим, треба знати свої недоліки і
працювати над ними. Іноді людина не помічає своїх помилок, а
справжній друг не буде мовчати, вкаже на мінуси товариша й
дасть цінну пораду. По-друге, деякі так звані друзі, які
піддалися негативному впливу навколишнього середовища,
хочуть такими ж методами збити зі шляху свого друга. Звісно, у
цьому випадку про вдосконалення не може бути й мова.
Скарбниця світової літератури дає багато прикладів з цієї
проблеми. На згадку приходить герой твору П. Мирного «Хіба
ревуть воли, як ясла повні?» Чіпка, який потоваришував з
трьома розбійниками-п’яницями, з Лушнею, Пацюком і
Матньою. Чіпка почав пити, красти, вбивати.
Яскравим прикладом ознаки справжньої дружби – підтримки
друга в тяжкі часи – є вчинок Лесі Українки, коли вона попри
ризик заразитися тяжкою хворобою доглядала хворого Сергія
Мержинського, підтримувала його.
Мій власний життєвий досвід ще малий, але, на щастя, я
можу похвалитися тим, що маю справжніх друзів. Коли я поруч
з ними, я справжня, не соромлюсь своїх недоліків, не намагаюсь
скрити їх, бо мої друзі знають всі особливості мого характеру.
Отже, можна прийти до висновку, що друзі посідають
важливе місце в нашому житті. І тому потрібно обирати таких
друзів, які будуть робити нас кращими, а не тягтимуть униз.

ІІ

Тема, запропонована для 1. Граматична помилка:

54
роздуму, досить складна. Я не погодитися з чим, а
можу однозначно погодитися чи заперечити що. Треба:
заперечити цю думку (1). Так, погодитися з цією думкою
друзі роблять нас кращими, але чи заперечити її.
треба зазначити, що я маю на 2. Наскільки.
увазі справжнього, вірного 3. Граматична помилка:
друга. Наскількі (2) б банально добрішою, чеснішою –
це не звучало, але, я вважаю, жіночий рід (йдеться про
щира, порядна людина може людину), а в реченні
зробити нас добрішою, повинна бути множина
чеснішою (3), а зла й невихована (йдеться про нас). Треба:
людина буде негативно впливати зробити нас добрішими,
на нас. чеснішими.
Довести своє твердження я 4. Краще поставити крапку,
можу такими аргументами: (4) оскільки аргументи великі й
по-перше, для того щоб стати по-перше та по-друге стоять
кращим, треба знати свої у різних реченнях.
недоліки і працювати над ними.
Іноді людина не помічає своїх 5. Лексична помилка:
помилок, а справжній друг не навколишнє середовище – це
буде мовчати, вкаже на мінуси природа, довкілля. Про
товариша й дасть цінну пораду. людей – оточення.
По-друге, деякі так звані друзі, 6. Збіг важких для вимови
які піддалися негативному приголосних. Зі шляху. Крім
впливу навколишнього того, краще уточнити: з
середовища (5), хочуть такими ж правильного шляху.
методами збити з шляху (6) 7. Граматична помилка: не
свого друга. Звісно, у цьому може бути й мови.
випадку про вдосконалення не 8. Фактична помилка. Роман
може бути й мова (7). написаний двома авторами:
Скарбниця світової П. Мирним та І. Біликом.
літератури дає багато прикладів 9. Збіг приголосних.
із цієї проблеми. На згадку Потоваришував із трьома.
приходить герой твору 10. Краще поставити, замість
П. Мирного (8) «Хіба ревуть коми, двокрапку: однорідні
воли, як ясла повні?» Чіпка, який члени речення після
потоваришував з трьома (9) узагальнювального слова.
розбійниками-п’яницями, (10) з
55
Лушнею, Пацюком і Матньою
(11). Чіпка почав пити, красти,
вбивати.
Яскравим прикладом ознаки
справжньої дружби – підтримки
друга в тяжкі часи – є вчинок
Лесі Українки, коли вона попри
ризик заразитися тяжкою
хворобою (12) доглядала хворого
Сергія Мержинського,
підтримувала його.
Мій власний життєвий досвід
ще малий, але, на щастя, я можу
похвалитися тим, що маю
справжніх (13) друзів. Коли я
поруч з ними (14), я справжня
(13), не соромлюсь своїх
недоліків, не намагаюсь (14)
скрити (15) їх, бо мої друзі
знають всі (14) особливості мого
характеру.
Отже, можна прийти до
висновку, що друзі посідають
важливе місце в нашому житті. І
тому потрібно обирати таких
друзів, які будуть робити нас
кращими, а не тягтимуть униз.
11. Матнею (Матня –
Матнею, пісня – піснею,
доля – долею).
12. Допустову конструкцію
зі словом попри краще
виділити комами з обох
боків.
13. У сусідніх реченнях
повторено слово справжній.
Перше з них можна замінити
на синонім хороший (хороші
друзі).
14. Збіг приголосних. Поруч
із ними; не соромлюся своїх
недоліків, не намагаюся
приховати їх; знають усі
особливості.
15. Лексична помилка.
Замість російського слова
скрити потрібне українське
приховати.

ІІІ

До побудови й логічності твору практично немає зауважень:

усі компоненти є, витримано їхній порядок, використано
відповідні слова. Лише у двох моментах, мені здається, потрібні
невеликі зміни, аби більш чітко вмотивувати думки. Останнє
речення третього абзацу виглядатиме логічнішим, якщо додати
обставину причини: Під впливом цієї компанії Чіпка почав пити,
красти, вбивати. Останнє речення передостаннього абзацу
також потребує доповнення, щоб відповідати аргументу: Коли я
56
поруч із ними, я справжня, не соромлюся своїх недоліків, не
намагаюся приховати їх, бо мої друзі знають усі особливості
мого характеру і допомагають мені виправити його вади.
Оскільки твір задовольняє практично всі вимоги щодо
побудови, то немає потреби подавати його виправлений варіант.

Друзі роблять нас кращими (2)

І

Запропонована тема є дуже цікавою для роздуму. Її можна

підтвердити, але легко й спростувати. Часто кажуть, що все
залежить від друзів: спосіб життя людини, рід діяльності, звички
тощо. На жаль інколи особи плутають справжніх друзів із
знайомими, що намагаються влитись у довіру заради досяжень
різноманітних своїх цілей. Особисто я переконаний, що
справжні друзі справді роблять нас кращими.
Чому я так думаю? По-перше, часто друзів знаходять за
спільними інтересами та заняттями. У такому випадку людина
зможе отримати корисну інформацію у вигляді вражень, зможе
вислухати цінні поради, завдяки яким ця ж людина зможе
прогресувати у своїй справі. По-друге, всім відомо, що друзі
дають величезну підтримку коли, скажімо у житті відбувається
щось важливе. Я маю на увазі моральну підтримку, завдяки якій
людина стає сміливішою та впевненішою у своїх силах.
На підтвердження моєї думки можна використати приклади з
української літератури. Пригадаймо долю Кирила Тура з
«Чорної ради» П. Куліша: завжди Тура морально та фізично
підтримував його побратим Чорногорець, завдяки чому козак
впевненіше виконував задумане. А після отримання Кирилом
рани від Петрового ножа приїхали друзі-запорожці, що
пообіцяли вилікувати пораненого. Тут також видно позитивні
наслідки дружби.
Також згадаймо головного героя роману «Хіба ревуть воли,
як ясла повні?» Чіпку. Він мав «друзів», із якими чинив жахливі
вбивства та крадіжки. Ці люди зібралися через спільні інтереси,
їм просто потрібна була компанія для безпеки, отже, друзями
вони бути не могли, бо згодом ніхто з них не заступився за

57
Чіпку. Тобто ми бачимо, як без справжніх хороших друзів
деградує Чіпка.
Можу навести власний приклад: знайшовши хороших друзів,
я багато вільного часу приділяю розмовам з ними. Таким чином
я став більш комунікабельним завдяки друзям. Історичним
прикладом наслідку дружби є звільнення відомого українського
письменника й художника Тараса Шевченка з кріпацтва. Саме
його близькі друзі організували викуп талановитого юнака.
Шевченко зміг навчатись у художній академії.
Отже, друзі дійсно роблять нас кращими, принаймні дають
шанс на вдосконалення, а також стають надійною підтримкою у
тяжких ситуаціях. Головне – не помилитись у виборі друга.

ІІ

Запропонована тема (1) є дуже 1. Лексична помилка:

цікавою для роздуму. Її можна тема цікава для роздуму,
підтвердити, але легко й це так, але підтвердити
спростувати. Часто кажуть, що все тему не можна. Скоріш
залежить від друзів: спосіб життя за все, потрібне слово –
людини, рід діяльності, звички теза.
тощо. На жаль (2) інколи особи 2. Вставну конструкцію
плутають (3) справжніх друзів із на жаль потрібно
знайомими, що намагаються виділити комою.
влитись у довіру (4) заради 3. Стилістична помилка:
досяжень (5) різноманітних (6) вираз нагадує
своїх цілей. Особисто я міліцейський звіт. Краще
переконаний, що справжні друзі використати неозначено-
справді (7) роблять нас кращими. особове речення: інколи
Чому я так думаю? По-перше, плутають…
часто друзів знаходять за спільними 4. Неправильний вираз:
інтересами та заняттями. У такому треба завоювати довіру.
випадку людина зможе отримати 5. Граматична помилка:
корисну інформацію у вигляді неправильно утворене
вражень (8), зможе (9) вислухати слово. Потрібно
цінні поради, завдяки яким ця ж досягнення.
людина (10) зможе (9) прогресувати 6. Доречнішим було б
у своїй справі. По-друге, всім (11) слово певних.
58
відомо, що друзі дають величезну 7. Справді – вставне
підтримку (12) коли, скажімо (13) у слово: виділяємо комами
житті відбувається щось важливе. Я з обох боків.
маю на увазі моральну підтримку, 8. Стилістична помилка:
завдяки якій людина стає конструкція ділового
сміливішою та впевненішою у своїх стилю. Краще дізнатися
силах. багато нового,
На підтвердження моєї думки поділитися враженнями.
можна використати приклади з 9. Повтор слова зможе.
української літератури. Пригадаймо 10. Зайва конструкція.
долю Кирила Тура з «Чорної ради» 11. Збіг приголосних.
П. Куліша: завжди Тура (14) Після крапки, коми, тире,
морально та фізично підтримував двокрапки краще усім.
його побратим Чорногорець, 12. Потрібна кома у
завдяки чому козак впевненіше складнопідрядному
виконував задумане. А після реченні.
отримання Кирилом рани від 13. Скажімо – вставне
Петрового ножа (15) приїхали слово: потрібно виділити
друзі-запорожці, що пообіцяли комами з обох боків.
вилікувати пораненого. Тут також 14. Повтор імені героя.
видно позитивні наслідки дружби 15. Стилістична помилка:
(16). конструкція офіційно-
Також згадаймо головного героя ділового стилю. Треба
роману «Хіба ревуть воли, як ясла простіше: після поранення
повні?» Чіпку (17). Він мав до Кирила Тура приїхали
«друзів», із якими чинив жахливі друзі…
вбивства та крадіжки. Ці люди 16. Знову офіційна
зібралися через спільні інтереси конструкція.
(18), їм просто потрібна була 17. Потрібно назвати
компанія для безпеки (19), отже, авторів роману:
друзями вони бути не могли, бо П. Мирний та І. Білик.
згодом ніхто з них не заступився за 18. Граматична помилка:
Чіпку. Тобто ми бачимо, як без треба за спільними
справжніх хороших друзів деградує інтересами.
Чіпка. 19. Незрозуміла думка.
Можу навести власний приклад:
знайшовши хороших друзів, я
багато вільного часу приділяю
59
розмовам з ними (20). Таким чином 20. Складна конструкція
я став більш комунікабельним речення. Скоріше за все,
завдяки друзям. Історичним дієприслівниковий зворот
прикладом наслідку дружби (21) є (знайшовши хороших
звільнення відомого українського друзів) зайвий.
письменника й художника Тараса 21. Див. 15.
Шевченка з кріпацтва. Саме його
близькі друзі організували викуп
талановитого юнака. Шевченко зміг
навчатись у художній академії.
Отже, друзі справді (22) роблять 22. Див. 7.
нас кращими, принаймні дають
шанс на вдосконалення, а також
стають надійною підтримкою у
тяжких ситуаціях. Головне – не
помилитись у виборі друга.

ІІІ

1. Структура твору витримана, у кожній частині використано

відповідні вирази.
2. Серйозна проблема – стилістично перевантажені авторські
конструкції. Необхідно намагатися писати простіше. Ще один
недолік – численні повторення.
3. Потрібно змінити частину висновку, яка буквально
повторює тезу (Друзі роблять нас кращими).

ІV

Запропонована теза є дуже цікавою для роздуму. Її можна

підтвердити, але легко й спростувати. Часто кажуть, що все
залежить від друзів: спосіб життя людини, рід діяльності, звички
тощо. На жаль, інколи плутають справжніх друзів із знайомими,
що намагаються завоювати довіру заради досягнення певних
цілей. Особисто я переконаний, що справжні друзі, справді,
роблять нас кращими.
Чому я так думаю? По-перше, часто друзів знаходять за
спільними інтересами та заняттями. У такому випадку людина
60
зможе дізнатися багато цікавого, поділитися враженнями,
вислухати цінні поради, що сприятиме прогресу в тій справі,
яка об’єднала коло близьких за духом людей. По-друге, усім
відомо, що друзі надають величезну підтримку, коли, скажімо, у
житті відбувається щось важливе. Я маю на увазі моральну
підтримку, завдяки якій людина стає сміливішою та
впевненішою у своїх силах.
На підтвердження моєї думки можна використати приклади з
української літератури. Пригадаймо долю Кирила Тура з
«Чорної ради» П. Куліша: завжди цього сміливця морально та
фізично підтримував його побратим Чорногорець, що додавало
козаку впевненості. А після поранення до Кирила Тура приїхали
запорожці й пообіцяли вилікувати його. Бачимо, що допомога
друзів багато важить.
Також згадаймо головного героя роману П. Мирного та
І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Чіпку. Він мав
«товаришів», із якими чинив жахливі вбивства та крадіжки. Цих
людей зібрали горілка та неробство, отже, друзями вони бути
не могли, бо згодом ніхто з них не заступився за Чіпку. Без
справжніх хороших друзів він деградує.
Можу навести приклад зі свого життя: я багато вільного
часу проводжу, спілкуючись із друзями. Це допомогло мені
стати більш комунікабельним. Історичним прикладом
важливості підтримки товаришів є звільнення відомого
українського письменника й художника Тараса Шевченка з
кріпацтва. Саме його близькі друзі організували викуп
талановитого юнака. Шевченко зміг навчатись у художній
академії.
Отже, друзі, справді, впливають на нас позитивно,
принаймні дають шанс на вдосконалення, а також стають
надійною підтримкою у складних ситуаціях. Головне – не
помилитись у виборі друга.

Характер треба формувати протягом життя

І

Я цілком згодна, з запропонованим для роздуму,

твердженням. Дійсно, характер треба формувати упродовж
61
всього життя. Але треба зазначити, що формувати власний
характер, виховувати себе, не піддаючись зовнішнім негативним
чинникам, які можуть оточувати будь-яку людину в будь-який
час, справа не для слабкодухих, це під силу тільки сильним,
вольовим людям. А ті, хто, дозволяють певним обставинам
формувати характер, залишати відбитки на ньому, а потім
виправдовуватися, що це життя у всьому винне, будуть мати,
відповідно, слабкий, поганий характер.
Довести своє твердження я можу такими аргументами. По-
перше, усі люди з часом змінюються, як фізично так і морально,
змінюються погляди на життя, з роками з’являється досвід,
людина стає мудрішою. Звісно ж, все це впливає на характер.
По-друге, я не розумію тих, хто мають поганий характер, часто
це кримінальні злочинці, і виправдовують себе тим, що в них
були погані батьки, не було грошей. Я вважаю, що все це
відмазки.
Скарбниця світової літератури дає багато прикладів щодо
цієї проблеми. На згадку приходить головний герой роману
М. Хвильового «Я (Романтика)», який піддався системі, проявив
безхарактерність, убив свою матір. Говорячи про відважність,
сильний характер, не можна не згадати головного героя твору
І. Багряного «Тигролови» Григорія Многогрішного. Який до
кінця боровся за щастя, за життя.
Історія теж дає приклади щодо цієї теми. Так, І. Сірко –
кошовий отаман України був вольовою людиною, дуже
сміливою. Його обирали кошовим отаманом 16 разів.

ІІ

Я цілком згодна, з 1. Збіг приголосних. Із

запропонованим (1) для роздуму, запропонованим; упродовж
(2) твердженням. Дійсно, усього життя.
характер треба формувати (3) 2. Із запропонованим для
упродовж всього (1) життя. Але роздуму не є вставною чи
треба (3) зазначити, що якоюсь іншою особливою
формувати власний характер, (3) конструкцією – виділяти
виховувати себе, не піддаючись комами не потрібно.
зовнішнім негативним 3. Двічі повторюються вираз
62
чинникам, які можуть оточувати формувати характер і слово
будь-яку людину в будь-який треба. Повторення слід або
час, (4) справа не для зняти, або підібрати
слабкодухих, це під силу тільки синоніми.
сильним (5), вольовим людям. А 4. Потрібно тире між
ті, хто, (6) дозволяють (7) підметом, вираженим
певним обставинам формувати інфінітивом, і присудком,
характер, залишати відбитки на вираженим іменником
ньому, а потім (Формувати, виховувати –
виправдовуватися, що це життя у справа не для слабкодухих).
всьому винне, будуть (7) мати, 5. Повторення
відповідно, слабкий, поганий однокореневих слів.
характер. 6. Кома не потрібна.
Довести своє твердження я 7. Граматична помилка.
можу такими аргументами. По- Займенник хто сполучається
перше, усі люди з часом з дієсловами в однині: хто
змінюються, (8) як фізично (9) дозволяє, буде мати.
так і морально, змінюються 8. Сполучник як розпочинає
погляди на життя, з роками не порівняльну конструкцію,
з’являється досвід, людина стає тому кома перед ним не
мудрішою. Звісно ж, все (10) це потрібна.
впливає на характер. По-друге, я 9. Потрібна кома перед
не розумію тих, хто мають (11) другою частиною
поганий характер, часто це сполучника як …, так і: як
кримінальні злочинці, (12) і фізично, так і морально.
виправдовують (11) себе тим, що 10. Збіг приголосних. Звісно
в них були погані батьки, не ж, усе це.
було грошей. Я вважаю, що все 11. Хто має, виправдовує
це відмазки (13). (див. 7).
Скарбниця світової 12. Вставлена конструкція
літератури дає багато прикладів часто це кримінальні
щодо цієї проблеми (14). На злочинці несе додаткову
згадку приходить головний інформацію, тому краще її
герой (15) роману (16) взяти в дужки.
М. Хвильового «Я (Романтика)», 13. Стилістична помилка: не
який піддався системі, проявив можна у творі в
безхарактерність, убив свою публіцистичному стилі
матір. Говорячи про відважність, вживати жаргонну лексику.
63
сильний характер, не можна не 14. Однотипний початок
згадати головного героя (15) двох абзаців.
твору І. Багряного «Тигролови» 15. Двічі повторюється
Григорія Многогрішного. (17) головний герой.
Який до кінця боровся за щастя, 16. Фактична помилка: це не
за життя. роман, а новела.
Історія теж дає приклади 17. Речення не завершене –
щодо цієї теми (14). Так, І. Сірко потрібна кома, а не крапка.
– кошовий отаман України (18) 18. Прикладку (другу назву)
був вольовою людиною, дуже відокремлюємо однаковими
сміливою. Його обирали знаками з обох боків, тому
кошовим отаманом 16 разів. після кошовий отаман
України потрібне ще одне
тире.

ІІІ

1. Структура твору витримана не до кінця: бракує висновку.

2. Приклади не зовсім відповідають тезі й аргументам: вони
про сильний і слабкий характер, а не про його виховання.
3. Приклади з літератури дуже короткі. Краще залишити
один, але розкрити його більш повно.
4. Приклад з історії не розкриває тези – формування
характеру протягом життя. Краще (і це буде простіше) замінити
його на приклад із власного життя.

ІV

Я цілком згодна із запропонованим для роздуму

твердженням. Дійсно, характер треба формувати упродовж
усього життя. Але варто зазначити, що виховувати себе, не
піддаючись зовнішнім негативним чинникам, які можуть
впливати на будь-яку людину в будь-який час, – справа не для
слабкодухих, це під силу тільки вольовим людям. А той, хто
дозволяє певним обставинам формувати характер, залишати
відбитки на ньому, а потім виправдовуватися, що це життя у
всьому винне, буде мати, відповідно, слабкий характер.

64
 Довести своє твердження я можу такими аргументами. По-
перше, усі люди з часом змінюються як фізично, так і морально,
змінюються їхні погляди на життя, з роками з’являється досвід,
людина стає мудрішою. Звісно ж, усе це впливає на характер.
По-друге, я не розумію тих осіб, які мають поганий характер
(часто це кримінальні злочинці) і виправдовують себе тим, що в
них були погані батьки, не було грошей. Я вважаю, що це
перекладання відповідальності на інших.
Скарбниця світової літератури дає багато прикладів щодо
цієї проблеми. Не можна не згадати головного героя роману
І. Багряного «Тигролови», який до кінця боровся за своє щастя і
гідне життя. Відчувається, що Григорій сформував характер
відповідно до власних принципів. Хлопець не дозволяє собі
слабкості, ницості, зневіри, хоч обставини його життя,
здавалося б, можуть виправдати будь-які вчинки. Мордування в
тюрмах НКВС не зламало цієї сильної, вольової людини.
Щодо мого власного життя, то можу сказати, що я прагну
формувати свій характер. Знаючи певні недоліки в ньому
(незібраність і лінь), намагаюся боротися з ними: ретельно
планую свій день, ставлю завдання перед собою і контролюю
їхнє виконання тощо. Звісно, цей приклад не зовсім досконалий,
адже все моє життя ще практично попереду, але я думаю, що
досвід, який я здобуду в майбутньому, допоможе мені
скоригувати риси своєї вдачі.
Отже, можна дійти висновку, що така проблема, як
формування характеру, не може бути вирішена враз і
остаточно. Робота над вихованням у собі певних рис і
подоланням недоліків триває протягом життя.

Молодь слід виховувати на засадах народних

традицій та звичаїв
І

Тема, запропонована для роздуму, дуже цікава. Я вважаю, що

народні традиції, відбиваючи життя наших прадідів, несуть в
собі наймудріші поради для нашого суспільства. Знати,
поважати традиції, передавати їх своїм дітям – обов’язок

65
кожного перед Батьківщиною. Якщо молодь буде виконувати
цей обов’язок, народ ніколи не помре!
Довести своє твердження я можу такими аргументами. По-
перше, у людини, яка знає звичаї свого народу, усвідомлює те,
що вона є її частиною, буде формуватися така важлива риса, як
громадянська свідомість. Ця людина буде корисною
суспільству. По-друге, наші прадіди були розумними людьми,
вони вчилися на своїх помилках. І той досвід, який вони здобули
протягом століть, передали нам у формах приказок, прислів’їв,
обрядів. Звісно ж, для молодого покоління це безцінні поради.
Скарбниця української літератури дає багато прикладів щодо
цієї теми. Повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих
предків» відкриває багатий світ українських народних звичаїв, в
який з великим захопленням занурюється читач. Як можна не
згадати сміливих закоханих Григорія Многогрішного і Наталку
з роману Івана Багряного «Тигролови», які є прикладом великої
поваги дітей до своїх батьків.
Особисто я пишаюся тим, що знаю, шаную традиції свого
народу і крім того, цікавлюсь традиціями інших народів.
Отже, можна прийти до висновку, що народні традиції,
звичаї посідають дуже важливе місце в сучасному світі.

ІІ

Тема, запропонована для роздуму, дуже 1. Збіг

цікава. Я вважаю, що народні традиції, приголосних.
відбиваючи життя наших прадідів, несуть в Несуть у собі.
собі (1) наймудріші поради для нашого (2) 2. В одному
суспільства. Знати, поважати традиції, реченні двічі
передавати їх своїм дітям – обов’язок повторюється
кожного перед Батьківщиною. Якщо молодь займенник наш.
буде виконувати цей обов’язок (3), народ 3. Повторення
ніколи не помре! слова обов’язок.
Довести своє твердження я можу такими 4. Граматична
аргументами. По-перше, у людини, яка знає помилка: в
звичаї свого народу, усвідомлює те, що вона тексті народ,
є її (4) частиною, буде формуватися така тому його
важлива риса, як громадянська свідомість. частиною, а не
66
Ця людина буде корисною суспільству. По- її.
друге, наші прадіди були розумними
людьми, вони вчилися на своїх помилках. І
той досвід, який вони здобули протягом
століть, передали нам у формах приказок,
прислів’їв, обрядів. Звісно ж, для молодого
покоління це безцінні поради.
Скарбниця української літератури дає 5. Збіг
багато прикладів щодо цієї теми. Повість приголосних.
Михайла Коцюбинського «Тіні забутих Звичаїв, у який.
предків» відкриває багатий світ українських 6. Додаток крім
народних звичаїв, в який (5) з великим того
захопленням занурюється читач. Як можна відокремлюється
не згадати сміливих закоханих Григорія комами з обох
Многогрішного і Наталку з роману Івана боків.
Багряного «Тигролови», які є прикладом 7. Збіг
великої поваги дітей до своїх батьків. приголосних.
Особисто я пишаюся тим, що знаю, Цікавлюся
шаную традиції свого народу і (6) крім того, традиціями.
цікавлюсь традиціями (7) інших народів (8). 8. Повторення
Отже, можна прийти до висновку, що слів в одному
народні традиції, звичаї посідають дуже реченні:
важливе місце в сучасному світі. традиції, народ.

ІІІ

1. Структура твору загалом витримана, у кожній частині

використано відповідні вирази.
2. Приклади не продумані: перший не стосується молоді,
другий – про молодих людей, але десь загубилися традиції та
звичаї. Приклад із власного життя занадто короткий.
3. Висновок не відповідає тезі: він про важливість традицій
та звичаїв узагалі, а не про виховання на їхніх засадах молоді.

ІV

Тема, запропонована для роздуму, дуже цікава. Я вважаю, що

народні традиції, відбиваючи життя наших прадідів, несуть у
67
собі наймудріші поради для сучасного суспільства. Знати,
поважати традиції, передавати їх своїм дітям – обов’язок
кожного перед Батьківщиною. Якщо молодь буде
дотримуватися цих засад, народ ніколи не помре!
Довести своє твердження я можу такими аргументами. По-
перше, у людини, яка знає звичаї свого народу, усвідомлює те,
що вона є його частиною, буде формуватися така важлива риса,
як громадянська свідомість. Ця людина буде корисною
суспільству. По-друге, наші прадіди були розумними людьми,
вони вчилися на своїх помилках. І той досвід, який вони здобули
протягом століть, передали нам у формах приказок, прислів’їв,
обрядів. Звісно ж, для молодого покоління це безцінні поради.
Скарбниця української літератури дає багато прикладів щодо
цієї теми. Згадаймо, у якій атмосфері виховувався герой
кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна». Його оточувала
любов родини, краса природи, праця і чарівний світ народних
традицій та звичаїв. Як поетично описує митець Великдень,
Святий вечір! Краса народних пісень, вірувань і традицій
виховали Олександра Довженка – прекрасного режисера,
письменника і, що найголовніше, чудову людину.
Особисто я пишаюся тим, що знаю, шаную традиції своєї
нації і, крім того, цікавлюся звичаями інших народів. Від бабусі
й мами я дізналася про народні обряди, із задоволенням беру
участь у родинній підготовці до національних свят. Сподіваюся,
в майбутньому я зможу прищепити любов і повагу до народних
звичаїв своїм дітям.
Отже, можна дійти висновку, що засади народної моралі,
відбиті у традиціях та звичаях, посідають дуже важливе місце
у вихованні молоді.

Екологічна безпека сьогодні – це безпека майбутніх

поколінь
І

Я цілком згодна з тим, що екологічна безпека – це безпека

майбутніх поколінь. На жаль, мало хто розуміє, що ми є одним
цілим з природою, нас поєднують з нею величезна структура

68
невидимих зв’язків. Якщо ми зруйнуємо екологію – знищемо всі
шанси майбутніх поколінь жити.
Свою думку я можу довести такими аргументами. По-перше,
екологічна безпека – це насамперед здоров’я як фізичне так і
духовне, а здоров’я – це головне. По-друге, зневажливо
ставлячись до екології, вона завдасть удару по найголовнішій
функції нашого життя – продовження роду. По-третє, людині
потрібно гальмувати свої прагнення збагатитися за рахунок
природи, винищуючи всі ресурси.
Екологічна безпека – одна з найпопулярніших у наш час. Її
обговорюють на телебаченні, в соціальних мережах, газетах і
журналах. Яскравим прикладом може слугувати прем’єра у 2010
році американського фільму «2012», мета якого показати кінець
світу, спричинений нашою діяльністю. Потім уже на
вітчизняних каналах виходить телепрограма «Українські
катастрофи». Вона розповідає нам про екологічні катастрофи на
нашій, рідній, землі, які виникли в наслідок забаганок науковців
і магнатів. Наприклад, у 1986 році стався вибух на ЧАЕС.
Мільйони людей постраждали від впливу небезпечного
радіовипромінювання.
Прикладом з літератури може слугувати поема
«Чорнобильська Мадонна» І. Драча, у якій автор порушив не
тільки екологічну проблему, а й моральну – втрата шансу жінки
мати дітей. Як вже я раніше згадувала, це підтверджує те, що
природна не може витримувати всі наші знущання, тому і діє
проти нас.
Ви тільки погляньте, що коїться в Японії! На мою думку, це
початок кінця! Таку сильну, прогресивну й успішну державу
накрила хвиля екологічних вибухів: землетруси, цунамі і т. д.
Скільки людей загинули! Діти й старі!
А от, наприклад, щодня мільярди машин, тисячі заводів
викидають у атмосферу шкідливі хімічні елементи, гази, які
спричинюють зменшення озонового шару планети, без якого
наші нащадки не зможуть жити на землі.
Отже, можна зробити висновок, що ми повинні аналізувати
нашу історію, прослідкувати всі наші помилки і не робити їх
більше, щоб не спричинити катастрофи. Ми маємо

69
раціональніше використовувати ресурси природи, щоб
залишити майбутнім поколінням чисту й неушкоджену планету.

ІІ

Я цілком згодна з тим, що 1. Збіг приголосних.

екологічна безпека – це безпека Цілим із природою;
майбутніх поколінь. На жаль, мало поєднують із нею.
хто розуміє, що ми є одним цілим з 2. Граматична помилка:
природою (1), нас поєднують з нею підмет (структура) в
(1) величезна структура (2) однині, а присудок
невидимих зв’язків. Якщо ми (поєднують) у множині.
зруйнуємо екологію – знищемо (3) Треба: нас поєднує з нею
всі шанси майбутніх поколінь жити. величезна структура.
Свою думку я можу довести 3. Знищимо.
такими аргументами. По-перше, 4. Перед другою
екологічна безпека – це насамперед частиною сполучника як
здоров’я як фізичне (4) так і …, так і потрібна кома:
духовне, (5) а здоров’я – це головне. як фізичне, так і духовне.
По-друге, зневажливо ставлячись до 5. Конструкцію як
екології, вона (6) завдасть удару по фізичне, так і духовне,
найголовнішій функції нашого яка має уточнювальний
життя – продовження (7) роду. По- характер, треба
третє, людині потрібно гальмувати відокремити (комами з
свої прагнення збагатитися за обох боків або взяти в
рахунок природи, винищуючи всі дужки).
ресурси. 6. Граматична помилка у
Екологічна безпека – одна з використанні
найпопулярніших (8) у наш час. Її дієприслівникового
обговорюють на телебаченні, в звороту: зневажливо
соціальних мережах, газетах і ставлячись до екології
журналах. Яскравим прикладом (про людей), вона
може слугувати прем’єра у 2010 завдасть удару (про
році американського фільму природу). Треба: Якщо ми
«2012», мета якого (9) показати будемо зневажливо
кінець світу, спричинений нашою ставитися до екології,
діяльністю. Потім уже на вона завдасть удару.
вітчизняних каналах виходить 7. Граматична помилка:
70
телепрограма «Українські потрібно узгодити
катастрофи». Вона розповідає про відмінок прикладки і
екологічні катастрофи на нашій, слова, яке вона пояснює.
рідній, землі, які виникли в По функції (М. в.) – отже,
наслідок (10) забаганок науковців і по продовженні (М. в.).
магнатів (11). Наприклад, у 1986 8. Лексична помилка:
році стався вибух на ЧАЕС. недоречне слово. Краще
Мільйони людей постраждали від найважливіших.
впливу небезпечного 9. Потрібне тире між
радіовипромінювання. підметом, вираженим
Прикладом з літератури (12) іменником, і присудком,
може слугувати поема вираженим інфінітивом
«Чорнобильська Мадонна» І. Драча, (мета – показати).
в якій (12) автор порушив не тільки 10. Внаслідок.
екологічну проблему, а й моральну 11. Змістова помилка: а)
– втрата шансу жінки мати дітей забаганки науковців – що
(13). Як вже (12) я раніше це таке? б) не лише ця
згадувала, це підтверджує те, що причина призводить до
природна не може витримати всі катастроф.
наші знущання, тому і діє проти 12. Збіг приголосних.
нас. Прикладом із
Ви тільки погляньте, що коїться літератури; у якій; як
в Японії! На мою думку, це початок уже.
кінця! Таку сильну, прогресивну й 13. Плутаний зміст.
успішну державу накрила хвиля 14. Лексична помилка: не
екологічних вибухів (14): буває екологічних вибухів
землетруси, цунамі і т. д. Скільки – є екологічні
людей загинули (15)! Діти й старі! катастрофи.
А от, наприклад, щодня мільярди 15. Граматична помилка:
машин, тисячі заводів викидають у Скільки людей загинуло!
атмосферу (16) шкідливі хімічні 16. Збіг голосних.
елементи, гази, які спричинюють Потрібно викидають в
зменшення озонового шару атмосферу.
планети, без якого (17) наші 17. В одному реченні
нащадки не зможуть жити на землі. двічі використано
Отже, можна зробити висновок, сполучник який: один
що ми повинні аналізувати нашу треба замінити на що.
історію, прослідкувати всі наші
71
помилки і не робити їх більше, щоб
не спричинити катастрофи. Ми
маємо раціональніше
використовувати ресурси природи,
щоб залишити майбутнім
поколінням чисту й неушкоджену
планету.

ІІІ

1. Структура твору витримана. У кожній частині використано

відповідні вирази, хоча можна додати я впевнена або я вважаю
при формулюванні тези.
2. Приклади викладено трохи хаотично.
3. Висновок не зовсім відповідає тезі: думку про необхідність
аналізувати історію треба змінити відповідно до екологічної
проблеми.

ІV

Я цілком згодна з тим, що екологічна безпека – це безпека

майбутніх поколінь. На жаль, мало хто розуміє, що ми є одним
цілим із природою, нас поєднує із нею величезна структура
невидимих зв’язків. Я впевнена: якщо ми зруйнуємо екологію,
то знищимо всі шанси майбутніх поколінь жити.
Свою думку я можу довести такими аргументами. По-перше,
екологічна безпека – це насамперед здоров’я (як фізичне, так і
духовне), а здоров’я – це головне. По-друге, якщо ми будемо
зневажливо ставитися до екології, вона завдасть удару по
найголовнішій функції нашого життя – продовженні роду. По-
третє, людині потрібно гальмувати свої прагнення збагатитися
за рахунок природи, винищуючи всі ресурси.
Екологічна безпека – одна з найважливіших проблем у наш
час. Її обговорюють у телепрограмах, соціальних мережах,
газетах і журналах. У літературі, звичайно, це актуальне
питання також знаходить відображення. Прикладом може
слугувати поема «Чорнобильська Мадонна» І. Драча, у якій
порушені моральні й соціальні проблеми, що призвели до
72
чорнобильської катастрофи та її страшних наслідків.
Показана найбільша трагедія: жінка втрачає шанс мати дітей
– як я вже згадувала, природа не може витримати наші
знущання, тому й діє проти людей. Інший приклад – зі сфери
кіномистецтва й телебачення. У 2010 році відбулася прем’єра
американського фільму «2012», мета якого – показати кінець
світу, спричинений нашою діяльністю. Згодом уже на
вітчизняних каналах виходить телепрограма «Українські
катастрофи». Вона розповідає про екологічні катаклізми на
нашій землі, зокрема про вибух на ЧАЕС, коли мільйони людей
постраждали від впливу небезпечного радіовипромінювання.
Ви тільки погляньте, що коїться у Японії! На мою думку, це
початок кінця! Таку сильну, прогресивну й успішну державу
накрила хвиля екологічних катастроф: землетруси, цунамі,
вибухи на атомній станції. Скільки людей загинуло! Діти й
старі! А ось приклад із нашого щоденного, здавалось би,
спокійного життя: машини й заводи, працюючи для
забезпечення людської життєдіяльності, викидають в
атмосферу шкідливі хімічні елементи, гази, що спричинюють
зменшення озонового шару планети, без якого наші нащадки не
зможуть жити на землі.
Отже, можна зробити висновок, що люди повинні аналізувати
помилки в екологічній галузі й не робити їх більше, щоб
уникнути катастрофи. Ми маємо раціональніше
використовувати ресурси природи, щоб залишити майбутнім
поколінням чисту й неушкоджену планету.

Сміливість – це успадкована риса характеру чи її

можна виховати?
І

Я вважаю, що сміливість – це поєднання в людині рис

хоробрості в діях і словах. На мою думку, тезу твору можна
розглядати з різних сторін. Наукова точка зору підтверджує
обидва переконання: риси батьків можуть успадковуватися
генетично (це і є спадковість), водночас людина здатна набувати
певних якостей самостійно (це мінливість).

73
 Доказом цього можуть слугувати такі аргументи. По-перше,
сміливим ми називаємо народ, який в історичних випробуваннях
заслужив слави сміливого народу, але в ньому можуть бути й
духовно бідні та боягузливі люди. По-друге, інколи у сім’ї, у
якій немає гарного прикладу для наслідування виростає людина
з міцним внутрішнім стержнем.
Яскравим прикладом сміливості можуть слугувати герої
історичного роману «Чорна рада» П. Куліша: полковник Шрам,
Петро, Кирило Тур, Яким Сомко. Шрам мужня людина, він не
боїться відкрито висловлювати свої думки й діяти, як він хоче.
Такі риси успадкував його син Петро. Щоб урятувати свою
кохану, він, наражаючи себе на небезпеку, розпочинає погоню і
вступає у двобій. Кирило Тур взагалі є дуже колоритною
особою в романі. Сміливості в нього хоч відбирай – і в боях, і на
словах. Він у вічі каже всім присутнім, що планує вкрасти
Олесю, і вночі робить це. Також не можна не згадати
Шевченкової поеми «Гайдамаки», в якій поет змальовує
відважних патріотів – учасників масового селянсько-козацького
повстання проти польської шляхти 1768 року. Але водночас
Шевченка обурюють онуки народних повстанців, які не можуть
нічого сказати й «панам жито сіють». Ще одним прикладом
сміливості може слугувати Лаврін Запорожець – головний герой
кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». З діда-прадіда він
вільна людина, яка хоче свободи для українського народу й має
що сказати: «Не хотіли ярем, треба було битися за волю».
Такими словами він відважно справляється зі своїм завданням,
не боячись смерті від німецьких загарбників.
На мою думку, крім власних творів, самі письменники є
прикладом сміливості. Деякі з них успадкували цю рису вдачі,
наприклад, Довженко, бо його батько був на війні, деякі
виховали її в собі, наприклад, Шевченко: його батьки були
кріпаками й не мали чітко вираженої сміливості. Крім них, ще
багато інших відомих діячів і письменників: П. Куліш,
М. Куліш, Ю. Яновський, О. Теліга, В. Симоненко, В. Стус, які
писали відверті, сміливі, правдиві твори, у яких відображали
дійсність, але владі така свобода слова не подобалася, тому всіх
цих поетів було покарано й засуджено.

74
 З історії також можна черпати безліч прикладів сміливості.
Серед них багато українських політичних діячів: князі Ігор і
Всеволод, гетьмани Б. Хмельницький та П. Скоропадський.
Вони усіма силами боролися за долю свого народу, безстрашно
билися з ворогами, захищаючи країну.
Можна зробити висновок, що сміливість – це важлива риса в
людині. Вона може бути як успадкована, так і набута.
Найголовніше, щоб сміливість була в характері людини, бо її
присутність надає нам мужності, шляхетності, хоробрості.

ІІ

Я вважаю, що сміливість – це 1. Змістова помилка: риси

поєднання в людині рис хоробрості – що це таке?
хоробрості (1) в діях і словах. На Бувають риси характеру;
мою думку, тезу твору можна риси вдачі; хоробрість.
розглядати з різних сторін (2). 2. Невдалий вираз: з різних
Наукова точка зору підтверджує сторін – це про місце
обидва переконання: риси розташування; по-різному –
батьків можуть успадковуватися про погляди.
генетично (це і є спадковість) 3. Зайве повторення
(3), в одночас (4) людина здатна однокореневих слів.
набувати певних якостей Успадковуватися можна
самостійно (це мінливість). замінити синонімом
Доказом цього можуть передаватися.
слугувати (5) такі аргументи. По- 4. Водночас.
перше, сміливим (6) ми 5. Повторення конструкції
називаємо народ (6), який в (можуть слугувати) на
історичних випробуваннях початку другого і третього
заслужив слави сміливого (6) абзаців. Одну з них треба
народу (6), але в ньому можуть замінити: виступають.
бути й духовно бідні та 6. Повторення: двічі народ і
боягузливі люди. По-друге, сміливий.
інколи у (7) сім’ї, у якій немає 7. Збіг голосних. Треба
гарного прикладу для інколи в сім’ї.
наслідування (8) виростає 8. Потрібна кома у
людина з міцним внутрішнім складнопідрядному реченні.
стержнем (9). 9. Лексична помилка:
75
 Яскравим прикладом сміливості можуть стержень – у
слугувати (5) герої історичного роману ручці, а людина
«Чорна рада» П. Куліша: полковник Шрам, має стрижень.
Петро, Кирило Тур, Яким Сомко. Шрам (10) 10. Потрібне
мужня людина, він не боїться відкрито тире між
висловлювати свої думки й діяти, як він підметом і
хоче. Такі риси успадкував його син Петро. присудком,
Щоб урятувати свою кохану, він, наражаючи вираженими
себе на небезпеку, розпочинає погоню і іменниками
вступає у двобій. Кирило Тур взагалі (11) є (Шрам –
дуже колоритною особою в романі. людина).
Сміливості в нього хоч відбирай – і в боях, і 11. Збіг
на словах. Він у вічі каже всім присутнім, що приголосних.
планує вкрасти Олесю (12) і вночі робить це. Потрібно Тур
Також не можна не згадати Шевченкової узагалі.
поеми «Гайдамаки», в якій (13) поет 12. Див. 8.
змальовує відважних патріотів – учасників 13. Збіг
масового селянсько-козацького повстання приголосних.
проти польської шляхти 1768 року. Але Потрібно у якій.
водночас Шевченка обурюють онуки
народних повстанців, які не можуть нічого
сказати й «панам жито сіють». Ще одним
прикладом сміливості може слугувати 14. Див. 8.
Лаврін Запорожець – головний герой 15. Логічна
кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». З помилка: не
діда-прадіда він вільна людина, яка хоче можна відважно
свободи для українського народу й має (14) справлятися
що сказати: «Не хотіли ярем, треба було словами.
битися за волю». Такими словами він 16. Логіка хибує:
відважно справляється зі своїм завданням не в кожного,
(15), не боячись смерті від німецьких хто був на війні,
загарбників. син виріс
На мою думку, крім власних творів, самі сміливим;
письменники є прикладом сміливості. Деякі Т. Шевченко
з них успадкували цю рису вдачі, наприклад, став вільним
Довженко, бо його батько був на війні, деякі завдяки
виховали її в собі, наприклад, Шевченко: щасливому збігу
його батьки були кріпаками й не мали чітко обставин, а не
76
вираженої сміливості. (16) Крім них, ще власній
багато інших відомих діячів і письменників: сміливості.
П. Куліш, М. Куліш, Ю. Яновський,
О. Теліга, В. Симоненко, В. Стус (17), які 17. Фактична
писали відверті, сміливі, правдиві твори, у помилка: не всіх
яких відображали дійсність, але владі така із названих
свобода слова не подобалася, тому всіх цих митців було
поетів було покарано й засуджено (17). покарано й
З історії також можна черпати безліч засуджено; не
прикладів сміливості. Серед них багато всі вони були
українських політичних діячів: князі Ігор і поетами.
Всеволод, гетьмани Б. Хмельницький та 18. Лексична
П. Скоропадський. Вони усіма силами помилка:
боролися за долю свого народу, безстрашно хоробрість – це
билися з ворогами, захищаючи країну. абсолютний
Можна зробити висновок, що сміливість – синонім
це важлива риса в людині. Вона може бути сміливості, тому
як успадкована, так і набута. Найголовніше, фраза сміливість
щоб сміливість була в характері людини, бо надає нам
її присутність надає нам мужності, хоробрості
шляхетності, хоробрості (18). неможлива.

ІІІ

1. Структура твору витримана, у кожній частині використано

відповідні вирази.
2. Перший аргумент не зовсім стосується тези – його
потрібно змінити.
3. Твір завеликий через надмірну кількість прикладів.
4. Автор необачно висловив дві тези (1. Сміливість – це
відвага у словах і вчинках. 2. Сміливість як риса характеру і
виховується, і успадковується), тому великою кількістю
прикладів намагається ілюструвати кожну з них. Але аргументи
стосуються лише другої тези. Отже, перше твердження потрібно
зняти й залишити доречні приклади або трансформувати деякі з
них відповідно до висунутої (другої) тези.

77
 ІV

На мою думку, у запропонованій темі трохи штучно

протиставлені два аспекти. Наукова точка зору підтверджує
обидва переконання: риси батьків можуть передаватися
генетично (це і є спадковість), водночас людина здатна набувати
певних якостей самостійно (це мінливість). Особисто я
вважаю, що спадковість і виховання – обидва чинники, які
впливають на формування сміливості.
Доказом моєї думки можуть слугувати такі аргументи. По-
перше, сміливим ми називаємо народ, який в історичних
випробуваннях заслужив слави відважного, але ніхто не
заперечить, що в цій спільноті є духовно бідні й боязкі люди, які,
на жаль, не успадкували сміливості від своїх дідів і батьків. По-
друге, інколи в сім’ї, у якій немає гарного прикладу для
наслідування, виростає людина з міцним внутрішнім стрижнем.
Яскравим прикладом сміливості виступають герої
історичного роману «Чорна рада» П. Куліша: полковник Шрам,
Петро, Кирило Тур, Яким Сомко. Шрам – мужня людина, він не
боїться відкрито висловлювати свої думки й діяти за власними
переконаннями. Такі риси успадкував його син Петро. Щоб
урятувати кохану, він, наражаючи себе на небезпеку,
розпочинає погоню і вступає у двобій. Також не можна не
згадати Шевченкової поеми «Гайдамаки», у якій поет змальовує
відважних патріотів – учасників масового селянсько-козацького
повстання проти польської шляхти 1768 року. Але водночас
Т. Шевченка обурюють онуки цих сміливців, які, на відміну від
славних прадідів, не можуть виступити за свою свободу й
честь і «панам жито сіють». Ще одним прикладом сміливості
може слугувати Лаврін Запорожець – головний герой
кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». З діда-прадіда він
вільна й мужня людина. Сміливість і відповідальність
успадкували від Лавріна і його діти.
З історії також можна черпати безліч прикладів сміливості.
Серед відважних людей багато українських політичних діячів:
князі Ігор і Всеволод, гетьмани Б. Хмельницький та
П. Скоропадський. Вони боролися за долю свого народу,
безстрашно билися з ворогами, захищаючи країну. Кращі
78
українські письменники своїм життям також показали гідний
приклад сміливості. Багатьом із них довелося зазнати
переслідувань від антиукраїнської влади, декому – поплатитися
життям за власні переконання. Т. Шевченко, П. Куліш,
М. Куліш, М. Хвильовий, М. Зеров, О. Теліга, О. Ольжич,
В. Стус… Перелік можна продовжувати. Деякі з названих осіб
успадкували сміливість, деякі виховали її в собі.
Таким чином, можна зробити висновок, що сміливість – це
важлива риса в людині. Вона може бути як успадкована, так і
набута. Найголовніше, щоб сміливість була в характері людини,
бо її присутність надає нам мужності, шляхетності, впевненості.

Добро і зло
І

Добро і зло – це дві протилежні сили, які живуть у нашій

душі й намагаються перемогти одна одну. Добро – це вірний
шлях людини до духовного здоров’я, а зло – неминуча смерть.
Вчення про ці сили викладено у книзі книг – Біблії.
Ще з народження в людині закладено природне розуміння
того, що треба чинити добро й уникати зла. Але ж чому тоді
досі немає людей цілком добрих? На мою думку, щоб бути
доброю людиною треба поставити добро як за власну ціль,
виконувати десять Божих заповідей, свої гріхи неодмінно треба
розуміти та каятися. Звісно, всім за приклад має бути Ісус. Ми
повинні вчитися в нього щирої доброти, вміння вибачати й
любити не тільки себе, а й усе живе навколо: людей, тварин,
рослин. Адже саме кохання – це втілення добра, яке є основою
всесвіту.
Великим митцем у висвітленні добра і зла виявив себе
У. Самчук у творі «Марія». Автор зображує ці два начала, які
постійно ведуть боротьбу в людській душі, як в природі світло і
пітьма. Якщо уявно представити собі дві чаші терезів, то у творі
чаша зла значно вагоміша за чашу добра. Скільки ми бачимо
хвороб, репресій, соціальних проблем, голоду… Останнє, як
показує У. Самчук, руйнує людину із середини, знищує людські
закони життя: любов до ближнього, милосердя, співчуття,
гуманність і взаємодопомога. Носієм зла є Максим – середній
79
син Корнія і Марії. Він зневажив батьків, працю і мораль. Автор
зображує його безжалісним, жорстоким і цинічним, бо той
засилає свого брата до Сибіру, бенкетує під час голоду,
зрікається батьків, прирікаючи їх на голодну смерть і самотню
старість. Добро постає в образі Марії, яку автор порівнює з
Божою Матір’ю. Вона – символ багатостраждальної матері,
втілення материнської доброти: намагається врятувати від
голодної смерті найрідніших людей, але врешті-решт помирає,
безпорадна перед жахливим злом – голодом.
Так, справді, в нас завжди сидять ці дві протилежні сили, але
ми можемо обрати до якої нам прислухатися. Я можу навести
приклад: коли в нас є цукерки або інші солодощі, то одна наша
половина, добра, каже: «Поділися зі своїм товаришем! Мабуть,
він також хоче скуштувати», а інша – зла навпаки: «Навіщо
йому ці цукерки? Краще я сам швидко з’їм, щоб він і не бачив!»
Залишається тільки вирішити хто ж на вашу думку має рацію.
Отже, добро та зло – це дві протилежності, які керують
нашим тілом та думками, але кожна людина сама владна
вирішувати яку з них вона буде слухати, тим самим набувати
добрих чи поганих якостей. А якщо вона вагається, то треба
відкрити Біблію, де точно можна знайти відповіді на будь-які
питання.

ІІ

Добро і зло – це дві протилежні 1. Лексична помилка:

сили, які живуть у нашій душі й вірний буває друг,
намагаються перемогти одна одну. товариш, вірна дружба
Добро – це вірний (1) шлях людини тощо, а шлях –
до духовного здоров’я, а зло – правильний.
неминуча смерть. Вчення про ці сили 2. Потрібна кома перед
викладено у книзі книг – Біблії. поширеним означенням
Ще з народження в людині цілком добрих, бо воно
закладено природне розуміння того, стоїть після
що треба чинити добро й уникати означуваного слова
зла. Але ж чому тоді досі немає людей.
людей (2) цілком добрих? На мою 3. Потрібна кома у
думку, щоб бути доброю людиною складнопідрядному
80
(3) треба поставити добро як за реченні.
власну ціль (4), виконувати десять 4. Невдалий вираз.
Божих заповідей, свої гріхи Краще зробити добро
неодмінно треба розуміти (5) та метою життя.
каятися. Звісно, всім за приклад має 5. Доречніше слово
бути Ісус. Ми повинні вчитися в усвідомлювати.
нього щирої доброти, вміння 6. Збіг приголосних. Як
вибачати й любити не тільки себе, а й у природі.
усе живе навколо: людей, тварин, 7. Лексична помилка:
рослин. Адже саме кохання – це представити –
втілення добра, яке є основою російське слово. Замість
всесвіту. уявно представити
Великим митцем у висвітленні треба уявити.
добра і зла виявив себе У. Самчук у 8. Граматична помилка.
творі «Марія». Автор зображує ці два Слово голод вживається
начала, які постійно ведуть боротьбу лише в однині. Тому не
в людській душі, як в природі (6) можна його поставити в
світло і пітьма. Якщо уявно один ряд з іменниками,
представити (7) собі дві чаші терезів, які називають велику
то у творі чаша зла значно вагоміша кількість.
за чашу добра. Скільки ми бачимо 9. Зсередини.
хвороб, репресій, соціальних 10. Нагромаджені
проблем, голоду (8)… Останнє, як однокореневі слова:
показує У. Самчук, руйнує людину з людина, людські. Друге
середини (9), знищує людські (10) краще замінити на
закони життя: любов до ближнього, моральні.
милосердя, співчуття, гуманність і 11. Граматична
взаємодопомога (11). Носієм зла є помилка.
Максим – середній син Корнія і Узагальнювальне слово
Марії. Він зневажив батьків, працю і (закони життя) стоїть
мораль. Автор зображує його у З. в., тому однорідні
безжалісним, жорстоким і цинічним, члени речення – також.
бо той засилає свого брата до Сибіру Треба взаємодопомогу.
(12), бенкетує під час голоду, 12. Фактична помилка:
зрікається батьків, прирікаючи (13) їх Корній написав донос
на голодну смерть і самотню на брата, а заслав його
старість. Добро постає в образі Марії, вже відповідний орган.
яку автор порівнює з Божою 13. Поруч вжиті
81
Матір’ю. Вона – символ однокореневі слова
багатостраждальної матері, втілення (зрікається,
материнської (14) доброти: прирікаючи). Перше
намагається врятувати від голодної можна замінити
смерті найрідніших людей, але синонімом:
врешті-решт помирає, безпорадна відмовляється від.
перед жахливим злом – голодом. 14. Поруч вжиті слова
Так, справді, в нас завжди сидять матір’ю, матері,
ці дві протилежні сили, але ми материнської.
можемо обрати (15) до якої нам 15. Потрібна кома у
прислухатися. Я можу навести складнопідрядному
приклад: коли в нас є цукерки або реченні.
інші солодощі, то одна наша 16. Після прямої мови в
половина, добра, каже: «Поділися зі середині речення
своїм товаришем! Мабуть, він також потрібні кома й тире.
хоче скуштувати», (16) а інша – зла 17. Прикладку зла треба
(17) навпаки: «Навіщо йому ці відокремити з обох
цукерки? Краще я сам швидко з’їм, боків, краще комами, бо
щоб він і не бачив!» Залишається тире в реченні вже було.
тільки вирішити (18) хто ж на вашу 18. Потрібна кома у
думку (19) має рацію. складнопідрядному
Отже, добро та зло – це дві реченні.
протилежності, які керують нашим 19. Вставну
тілом та думками, але кожна людина конструкцію на вашу
сама владна (20) вирішувати (21) яку думку треба виділити
з них вона буде слухати, тим самим комами з обох боків.
набувати (22) добрих чи поганих 20. Краще здатна.
якостей. А якщо вона вагається, то 21. Див. 18
треба відкрити Біблію, де точно 22. Краще вжити
можна знайти відповіді на будь-які дієприслівник
питання. набуваючи.

ІІІ

1. Структура твору витримана не повністю: теза

сформульована нечітко, взагалі не зрозуміло, де теза, а де
аргументи. Щоб ліквідувати цей недолік, потрібно додати
спеціальні вирази та поміняти деякі абзаци місцями.
82
 2. Приклад із власного життя виглядає дитячим і смішним,
особливо після досить глибокого аналізу проблеми добра і зла в
романі У. Самчука «Марія». Краще цей приклад (про цукерки)
зняти, а подати абзац про Ісуса як приклад із суспільного життя.
3. Приклад із літератури занадто великий – його варто
скоротити.

ІV

Ще з народження в людині закладено природне розуміння

того, що треба чинити добро й уникати зла. Але ж чому тоді
досі немає людей, цілком добрих? На мою думку, щоб бути
доброю людиною, треба зробити добро метою життя,
виконувати десять Божих заповідей, усвідомити свої гріхи та
неодмінно покаятися.
Я так вважаю, тому що, по-перше, добро і зло – це дві
протилежні сили, які живуть у нашій душі й намагаються
перемогти одна одну. А по друге, добро – це прямий шлях
людини до духовного здоров’я, у той час як зло – неминуча
смерть. Вчення про ці сили викладено у книзі книг – Біблії.
Великим митцем у висвітленні добра і зла виявив себе
У. Самчук у романі «Марія». Автор зображує ці два начала, які
постійно ведуть боротьбу в людській душі, як у природі світло і
пітьма. Якщо уявити дві чаші терезів, то у творі чаша зла значно
вагоміша за чашу добра. Скільки на сторінках роману ми
бачимо хвороб (фізичних і духовних), репресій, соціальних
проблем, серед яких найбільша – голод. Останнє, як показує
У. Самчук, руйнує людину зсередини, знищує моральні закони
життя: любов до ближнього, милосердя, співчуття, гуманність і
взаємодопомогу. Носієм зла є Максим – середній син Корнія і
Марії. Він зневажив батьків, працю і мораль. Добро постає в
образі Марії, яку автор порівнює з Божою Матір’ю. Вона –
символ любові та страждання: намагається врятувати від
голодної смерті найрідніших людей, але врешті-решт помирає,
безпорадна перед жахливим злом – голодом.
Так, справді, в людському житті завжди борються ці дві
протилежні сили (добро і зло), але ми можемо обрати, до якої
нам прислухатися. У цьому всім за приклад має бути Ісус. Ми
83
повинні вчитися в нього щирої доброти, вміння вибачати й
любити не тільки себе, а й усе живе навколо: людей, тварин,
рослин. Адже саме кохання – це втілення добра, яке є основою
всесвіту.
Отже, добро та зло – це дві протилежності, які керують
нашим тілом та думками, але кожна людина сама здатна
вирішувати, яку з них вона буде слухати, тим самим набуваючи
добрих чи поганих якостей. А якщо вона вагається, то треба
відкрити Біблію, де точно можна знайти відповіді на будь-які
питання.

Що таке свобода?
І

Свобода… Яке маленьке, але разом з тим прекрасне й сильне

слово. Ми чуємо його дуже часто в повсякденному житті, з
екранів телевізорів, на судових засіданнях… Скільки значень
має це слово: свобода слова, свобода думки, свобода почутів та
емоцій, соціальна свобода… На мою думку, свобода для людини
– це здатність діяти, спираючись на свої бажання, почуття, мрії.
Свобода – це ключ, який кожна людина повинна мати. Він
формує в людині характер, думки, цілі. Свобода дає людині
обирати своє буття та керувати ним, але натомість вимагає
відповідальності, рішучості й розуму.
Український народ завжди славився любов’ю до свободи:
говорили те, що думали, робили те, що хотіли і ніхто не міг їх
зупинити.
Наприклад, відомий український письменник, філософ,
педагог Григорій Савич Сковорода також був прихильником
свободи. Користуючись нею, письменник вирішив чим він хоче
займатися в житті й вивів свою формулу щастя під назвою
«сродна праця». Щастя заключається в тому, що людина
повинна самостійно знайти дар від Бога, який закладений у ній
та розвивати його, не звертаючи увагу на зовнішні чинники.
Основою для сродної праці є свобода вибору. Письменник
писав: «Що то свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно
золотеє…» У цих словах відчувається, що свобода справді
вагома в його житті, бо навіть коли Катерина ІІ запропонувала
84
Сковороді переїхати в Петербург, але натомість Григорій
відповів: «Скажіть цариці, що я не покину Україну – мені дудка
й вівця дорожчі царського вінця». Таке зухвале рішення
пояснюється тим, що філософ ставив на перше місце свободу
думки й слова, а не соціальне благополуччя, тому на його
пам’ятнику написано «Світ ловив мене, та не спіймав».
Свобода – це, як наркотик, бо спробувавши її ти вже не
можеш зупинитися, і найголовніше те, щоб вона вас не вбила.
Від передозування людина губить свій власний духовний світ,
втрачає друзів і близьких. Щоб уникнути цього треба не
втрачати розум від великої сили свободи.
Отже, свобода – це важлива складова нашого життя, без неї
ми не взмозі рухатись далі, але зловживання нею може
призвести до самоліквідації.

ІІ

Свобода… Яке маленьке, але разом 1. Збіг приголосних.

з тим (1) прекрасне й сильне слово. Ми Треба разом із тим.
чуємо його дуже часто в 2. Почуттів.
повсякденному житті, з екранів 3. Чотири (!) рази в
телевізорів, на судових засіданнях… поспіль повторюється
Скільки значень має це слово: свобода слово людина.
слова, свобода думки, свобода почутів 4. Замість дає обирати
(2) та емоцій, соціальна свобода… На краще дає можливість
мою думку, свобода для людини – це обирати.
здатність діяти, спираючись на свої 5. Потрібна кома перед
бажання, почуття, мрії. Свобода – це сполучником і у
ключ, який кожна людина повинна складному реченні.
мати. Він формує в людині характер, 6. Граматична
думки, цілі. Свобода дає (4) людині (3) помилка: в першій
обирати (4) своє буття та керувати частині речення народ
ним, але натомість вимагає (він – однина), а в
відповідальності, рішучості й розуму. другій говорили,
Український народ завжди славився робили, хотіли, їх
любов’ю до свободи: говорили те, що (вони – множина).
думали, робили те, що хотіли (5) і 7. Потрібні коми у
ніхто не міг їх зупинити (6). складнопідрядному
85
 Наприклад, відомий український реченні.
письменник, філософ, педагог 8. Російське слово.
Григорій Савич Сковорода також був Потрібно полягає.
прихильником свободи. Користуючись 9. Потрібна кома у
нею, письменник вирішив (7) чим він складнопідрядному
хоче займатися в житті (7) й вивів реченні.
свою формулу щастя під назвою 10. Тавтологія: поруч
«сродна праця». Щастя заключається два однокореневі
(8) в тому, що людина повинна слова. Треба
самостійно знайти дар від Бога, який письменник
закладений у ній (9) та розвивати його, стверджував.
не звертаючи увагу на зовнішні 11. Не вказано назву
чинники. Основою для сродної праці є твору.
свобода вибору. Письменник писав 12. Справді – вставне
(10): «Що то свобода? Добро в ній слово: потрібно
якеє? Кажуть, неначе воно золотеє…» виділити комами з
(11) У цих словах відчувається, що обох боків.
свобода справді (12) вагома в його 13. Граматична
житті, бо навіть коли (13) Катерина ІІ помилка: недоречні в
запропонувала Сковороді переїхати в реченні такої
Петербург, але натомість (13) Григорій конструкції сполучник
відповів: «Скажіть цариці, що я не але і прислівник
покину Україну – мені дудка й вівця натомість. Краще
дорожчі царського вінця». Таке коли …, то …
зухвале рішення пояснюється тим, що 14. Фактична помилка:
філософ ставив на перше місце напис не на
свободу думки й слова, а не соціальне пам’ятнику, а на
благополуччя, тому на його могилі.
пам’ятнику (14) написано (15) «Світ 15. Потрібна
ловив мене, та не спіймав». двокрапка перед
Свобода – це, (16) як наркотик, бо цитатою.
(17) спробувавши її (17) ти вже не 16. Як наркотик – не
можеш зупинитися, і найголовніше те, порівняння, а
щоб вона вас (18) не вбила. Від присудок, тому кома
передозування людина губить свій перед як не потрібна.
власний духовний світ, втрачає друзів і 17. Дієприслівниковий
близьких. Щоб уникнути цього (19) зворот спробувавши її
треба не втрачати розум від великої потрібно виділити
86
сили свободи. комами з обох боків.
Отже, свобода – це важлива 18. Граматична
складова нашого життя, без неї ми не помилка: у першій
взмозі (20) рухатись далі, але половині речення ти, а
зловживання нею може призвести до в другій – вас.
самоліквідації. 19. Див. 9.
20. Не в змозі.

ІІІ

1. Структура твору витримана не повністю: немає аргументів.

2. Теза завелика. Її можна переформулювати на тезу й
аргументи, використавши спеціальні слова.
3. Літературний приклад стане повноцінним тільки за умови,
якщо буде вказано назву твору.
4. Приклад про український народ треба допрацювати.
5. Передостанній абзац незрозумілий. Думка про небезпеку
свободи – це нова теза? Де тоді аргументи і приклади на її
доведення? Абзац варто зняти.
6. Частину висновку, яка стосується зловживання свободою і
самоліквідації, треба прибрати.

ІV

Свобода… Яке маленьке, але разом із тим прекрасне й

сильне слово. Ми чуємо його дуже часто в повсякденному
житті, з екранів телевізорів, на судових засіданнях… Скільки
значень має це слово: свобода слова, свобода думки, свобода
почуттів та емоцій, соціальна свобода… На мою думку, свобода
для людини – це здатність діяти, спираючись на свої бажання,
почуття, мрії. Свобода – це ключ життя, який кожна людина
повинна мати.
Своє твердження я можу довести такими аргументами.
По-перше, свобода формує характер, думки, цілі особистості.
По-друге, свобода дає нам можливість обирати своє буття та
керувати ним, але натомість вимагає відповідальності, рішучості
й розуму.

87
 Наприклад, відомий український письменник, філософ,
педагог Григорій Савич Сковорода шанував свободу. На його
думку, щастя полягає в тому, що людина повинна самостійно
знайти дар від Бога, який закладений у ній, та розвивати його, не
звертаючи увагу на зовнішні чинники. Основою для сродної
праці є свобода вибору. Письменник у вірші «De libertate»
стверджував: «Що то свобода? Добро в ній якеє? Кажуть,
неначе воно золотеє…». Власне, саме життя Сковороди є
прекрасним історичним прикладом щодо цієї теми. Коли
Катерина ІІ запропонувала митцеві переїхати в Петербург, він
відповів: «Скажіть цариці, що я не покину Україну – мені дудка
й вівця дорожчі царського вінця». Філософ ставив на перше
місце свободу думки й слова, а не соціальне благополуччя, тому
на його могилі написано: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Щодо другого аргументу хорошим прикладом може бути
історія українського народу, який завжди славився любов’ю до
свободи. Козацькі походи, гайдамацьке повстання, національно-
визвольні змагання 20-х років ХХ століття, громадське
піднесення 1990-х років, нарешті, «помаранчева революція»
2004 року – усі ці події свідчать про волелюбність українців,
їхнє прагнення самостійно обирати своє майбутнє.
Найважливіше сьогодні – відповідально і з розумом
використати переваги свободи, здобутої у результаті
багатовікової боротьби нашого народу.
Отже, свобода – це важлива складова людського життя, без
неї не в змозі плідно розвиватися ні окрема особистість, ні
окрема нація, ні суспільство в цілому.

Чи потрібно виховувати в собі порядність?

І

Порядність – це невід’ємна частина якісного виховання.

Напевно, багато людей цікавило питання, як розвивати в собі
порядність і чи потрібна вона взагалі людині. Особисто я
зустрічаю майже щодня порядних та навпаки, непорядних
людей і, зрівнявши їх, можу впевнено сказати, що таку важливу
рису, як порядність, просто необхідно розвивати людині і
розвивати протягом всього життя.
88
 Чому ж я так вважаю? По-перше, порядність є запорукою
хорошого ставлення навколишніх. Людина, яка володіє такою
рисою, набуває поваги в суспільстві. А поважне відношення
оточуючих відкриває шлях зробити своє життя кращим та
веселішим. По-друге, якщо особа не володіє порядністю, вона
неввічливо себе поводить, а іноді й нахабно. І якщо така людина
натрапить на подібну собі й не знайде спільної мови, то може
статись конфлікт, а конфлікти нікому не потрібні. По-третє,
індивід, що непорядно вчинив з кимось у житті, підставляє себе
під небезпеку, а в кращому випадку просто втрачає підтримку,
адже постраждала людина може шукати моменту, щоб
відповісти тим же.
Я можу навести кілька прикладів із літератури на підтримку
моїм аргументам. Згадаймо Володьку Лободу з роману Олеся
Гончара «Собор», який так негарно вчинив зі своїм батьком,
запроторивши його до будинку пристарілих. Володька таким
вчинком практично втратив батька, а серед людей отримав
неповагу та нарікання. Також можу сказати про непорядне
ставлення людей до членів своєї сім’ї, про яке йдеться у повісті
«Кайдашева сім’я». Через такі відносини близьких людей у хаті
постійно були сварки, бійки та сльози.
З історії можна навести приклад нахабного непорядного
втручання СРСР у внутрішні справи Афганістану. Такий вчинок
став безрезультатним для СРСР, він лише забрав життя тисяч
вояків та показав непокору й силу волі афганців. Але на
противагу такому прикладу скажу про порядний вчинок США,
коли вони розгромили Японію у Другій світовій війні, а потім
своїми силами налагодили у країні політичну та економічну
ситуацію. Тепер ми бачимо велику Японію, яка є вірним другом
та партнером США.
Що ж, переглянувши літературні й історичні приклади, а
також згадавши порядні вчинки та їх наслідки з життя, можу
прийти до висновку, що порядність робить життя людини
кращим, а тому варто виховувати в собі цю важливу рису.

ІІ

Порядність – це
89
невід’ємна частина (1) 1. Лексична помилка: цей вираз –
якісного виховання. русизм (неотъемлемая часть).
Напевно, багато людей Потрібно обов’язкова складова
цікавило питання (2), як (обов’язковий компонент).
розвивати в собі порядність 2. Граматична помилка. Треба
і чи потрібна вона взагалі або багато людей цікавилося
людині. Особисто я питанням, або багатьох людей
зустрічаю майже щодня цікавило питання.
порядних та (3) навпаки, 3. Вставне слово навпаки
непорядних людей і, потрібно виділити комами з обох
зрівнявши (4) їх, можу боків.
впевнено сказати, що таку 4. Лексична помилка: зрівняти
важливу рису, як можна пагорб, схил, а людей
порядність, просто порівнюють. Тому треба
необхідно розвивати людині порівнявши.
і (5) розвивати протягом 5. Збіг голосних. Сполучник і
всього (6) життя (7). потрібно замінити на й.
Чому ж я так вважаю? 6. Збіг приголосних. Треба
По-перше, порядність є протягом усього.
запорукою хорошого 7. В абзаці суцільні повторення:
ставлення навколишніх (8). 5 разів слово порядність та його
Людина, яка володіє (9) однокореневі прикметники, 3
такою рисою, набуває рази – розвивати, 4 – людина,
поваги (10) в суспільстві. А люди.
поважне (10) відношення 8. Лексична помилка:
(11) оточуючих відкриває навколишнім буває середовище, а
шлях зробити своє життя не люди.
(12) кращим та веселішим 9. Лексична помилка: не можна
(13). По-друге, якщо особа володіти рисою (порядністю).
не володіє (9) порядністю, Вона притаманна або її мають.
вона неввічливо себе 10. Повторення однокореневих
поводить, а іноді й нахабно. слів (повага, поважний).
І якщо така людина 11. Лексична помилка:
натрапить на подібну собі й відношення буває математичне, а
не знайде спільної мови, то поважне – ставлення.
може статись конфлікт (14), 12. Кострубатий вислів.
а конфлікти нікому не 13. Змістовно слово недоречне:
потрібні. По-третє, індивід чому порядним людям живеться
90
(15), що непорядно вчинив з
кимось (14) у житті,
підставляє себе під
небезпеку (16), а в кращому
випадку просто втрачає
підтримку, адже
постраждала людина може
шукати моменту, щоб
відповісти тим же (17).
Я можу навести кілька
прикладів із літератури на
підтримку моїм аргументам
(18). Згадаймо Володьку
Лободу з роману Олеся
Гончара «Собор», який так
негарно вчинив зі своїм
батьком, запроторивши (19)
його до будинку
пристарілих. Володька
таким вчинком практично
втратив батька (20), а серед
(21) людей отримав
неповагу та нарікання.
Також можу сказати про
непорядне ставлення людей
до членів своєї сім’ї, про яке
йдеться у (22) повісті (23)
«Кайдашева сім’я» (24).
Через такі відносини (25)
близьких людей у хаті
постійно були сварки, бійки
та сльози.
З історії можна навести
приклад нахабного
непорядного (26) втручання
СРСР у внутрішні справи
Афганістану. Такий вчинок
став безрезультатним для
веселіше?
14. Збіг приголосних. Треба
статися конфлікт; вчинив із
кимось.
15. Термін індивід у тексті
публіцистичного стилю
недоречний.
16. Невдалий вираз і стилістично,
і граматично. Треба наражає
себе на небезпеку.
17. Плутаний зміст.
18. Граматична помилка:
підтримка чого?, а не чому?
Треба на підтримку своїх
аргументів.
19. Стилістична помилка. Треба
віддавши до будинку.
20. Невдалий вираз: як можна
вчинком втратити батька?
Треба після такого вчинку
практично втратив батька.
21. Невдалий прийменник.
Краще від людей.
22. Збіг голосних. Йдеться в
повісті.
23. Фактична помилка. Треба
назвати автора повісті – І. Нечуй-
Левицький.
24. В одному реченні двічі
повторюється слово сім’я. Перше
потрібно замінити на родина.
25. Лексична помилка. Краще
використати слово стосунки
(відносини – між державами).
26. Потрібна кома між
однорідними означеннями
нахабного, непорядного.
91
СРСР, він лише забрав життя тисяч вояків та 27. Змістова
показав непокору й силу волі афганців. Але невідповідність:
на противагу такому прикладу скажу про дивно читати
порядний вчинок США, коли вони приклад
розгромили Японію у Другій світовій війні порядного
(27), а потім своїми силами налагодили у вчинку, який
країні політичну та економічну ситуацію. починається
Тепер ми бачимо велику Японію, яка є вірним інформацією
другом та партнером США. про розгром у
Що ж, переглянувши літературні й історичні війні.
приклади, а також згадавши порядні вчинки
та їх наслідки з життя, можу прийти до
висновку, що порядність (28) робить життя 28. Поруч
людини кращим, а тому варто виховувати в однокореневі
собі цю важливу рису. слова.

ІІІ

1. Структура твору правильна: є всі необхідні частини,

використано відповідні вирази, логічні зв’язки тощо.
2. Теза, аргументи й висновок стосуються порядності
людини. Тому історичні приклади про стосунки держав
виглядають недоречними. Потрібно узгодити ці елементи.
3. Кількість прикладів можна зменшити.
4. Необхідно більш чітко й просто викласти думки в
частинах, де зміст виглядає плутаним та незрозумілим,
ліквідувати численні повторення.

ІV

Порядність – це обов’язкова складова якісного виховання.

Напевно, багатьох цікавить питання, як розвивати в собі цю
рису і чи потрібна вона взагалі. Особисто я зустрічаю майже
щодня доброчесних та, навпаки, непорядних людей і,
порівнявши їх, можу впевнено сказати, що порядність необхідно
виховувати в собі
Чому ж я так вважаю? По-перше, порядність є запорукою
хорошого ставлення людей. Той, кому притаманна ця риса,
92
набуває поваги в суспільстві. По-друге, якщо особа непорядна,
то вона неввічливо себе поводить, а іноді й нахабно, що,
зрозуміло, може провокувати конфлікти. Очевидно, що це
небажано. По-третє, людина, яка непорядно вчинила з кимось у
житті, наражає себе на небезпеку, адже постраждалий може
шукати моменту, щоб помститися.
Я можу навести кілька прикладів із літератури на підтримку
своїх аргументів. Згадаймо Володьку Лободу з роману Олеся
Гончара «Собор», який віддав батька до будинку пристарілих.
Володька після такого вчинку практично втратив батька, а від
людей отримав неповагу та нарікання. Також згадую повість
І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», у якій ідеться про
непорядне ставлення членів родини один до одного. Через
жадібність, нещирість, підступність і мстивість у стосунках
між близькими людьми в хаті постійно були сварки, бійки,
сльози.
Порядність ми переважно сприймаємо як характеристику
міжособистісних взаємин. Однак мені здається, що відносини
держав також повинні ґрунтуватися на доброчесності. Тому
свої аргументи, що стосуються життя людини, можу
проілюструвати й історичними фактами. Так, відомий приклад
нахабного, непорядного втручання СРСР у внутрішні справи
Афганістану. Такий вчинок став безрезультатним для СРСР, він
лише забрав життя тисяч вояків та показав непокору й силу волі
афганців.
Що ж, переглянувши літературні й історичні приклади, а
також згадавши гідні вчинки та їх наслідки з життя, можу
прийти до висновку, що порядність робить життя людини і
суспільства в цілому кращим, а тому варто виховувати в собі цю
важливу рису.

Не йти вперед – це рухатися назад

І

Подане питання є надзвичайно цікавим для роздуму. Воно

існує протягом усієї історії конкурентоспроможного
суспільства, тому є важливим. На мою думку, цілком

93
справедливим буде абсолютне утотожнення правої та лівої
частини поданої теми.
Я так вважаю, тому що сучасне суспільство весь час
прогресує, тобто не може обирати певну константу у своїх
досягненнях на тривалий час, оскільки згодом ці ж досягнення
будуть цінуватись все менше. Людину, що зупинилася, просто
наздоженуть задні, переженуть рівні. А найприкріше, що вже
ніколи не наздогнати тих, хто були попереду. Наступним
аргументом на користь моєї думки може бути те, що всім людям
властиво забувати. Накопичивши певні знання, з часом особа,
що не йде вперед, забуває те, що недавно було їй підвладне. І ці
аргументи, на мою думку, дають підстави твердити, що не йти
вперед – це рухатися назад.
У зв’язку з порушеною проблемою хочеться згадати всім
відому з дитинства казку «Колобок». З тексту можна зробити
висновок, що головний герой не прогресував, і це проявляється
у його одноманітній розмові з тваринами. В кінці казки за це
Колобок заплатив життям. Також у всіх пригодницьких книжках
описується головний герой, який спромігся на певні вчинки, що
не властиві іншим людям. Завдяки таким вчинкам, майже,
завжди твори закінчуються щасливо. Тут можна сказати, що цей
головний герой прогресував відносно всього суспільства, яке не
стоїть на місці, але якби ця людина залишилася такою, як інші,
то щасливого кінця не було б.
Також є безліч прикладів із сучасного суспільного життя.
Наприклад, є людина, що, дійсно, домоглася певних висот у
житті, але відчуття щастя через ці ж успіхи не надає стимулу до
подальшого прогресу. І замість ще більшого свого
вдосконалення, людина зупиняється на своєму рівні. У цей час
колеги вже не те що наздогнали, а й обігнали її. Що ж
стосується історії, то майже вся вона побудована на прогресі,
особливо в період НТР. Ми живемо в таких комфортних та
модернізованих умовах лише тому, що діє фактор здорової
конкуренції. Всі відомі науковці, без роботи яких важко уявити
сучасний світ, не те щоб не зупинялися – вони мчали вперед, що
і дало свої плоди.

94
 Таким чином, можна дійти висновку, що зупинка людини у
своєму вдосконаленні на фоні прогресуючого суспільства рухає
її назад. Тобто людина деградує.

ІІ

Подане питання (1) є надзвичайно 1. Лексична

цікавим для роздуму. Воно існує протягом помилка: подана
усієї історії конкурентоспроможного може бути страва.
суспільства, тому є важливим. На мою Питання –
думку, цілком справедливим буде запропоноване.
абсолютне утотожнення (2) правої та лівої До того ж у темі
частини поданої (1) теми. немає питання.
Я так вважаю, тому що сучасне Тому краще
суспільство весь час прогресує, тобто не говорити про
може обирати певну константу у своїх тему або тезу.
досягненнях на тривалий час, оскільки 2. Ототожнення.
згодом ці ж досягнення будуть цінуватись 3. Збіг
все (3) менше. Людину, що зупинилася, приголосних.
просто наздоженуть задні (4), переженуть Цінуватися все
рівні. А найприкріше, що вже ніколи не менше.
наздогнати тих, хто були попереду. 4. Невдалий вираз.
Наступним аргументом на користь моєї Краще
думки може бути те, що всім людям наздоженуть ті,
властиво забувати. Накопичивши певні хто відставав.
знання, з часом особа, що не йде вперед, 5. Плутаний вираз.
забуває те, що недавно було їй підвладне
(5). І ці аргументи, на мою думку, дають
підстави твердити, що не йти вперед – це
рухатися назад.
У зв’язку з порушеною проблемою
хочеться згадати всім відому з дитинства
казку «Колобок». З тексту можна зробити
висновок, що головний герой не 6. На початку
прогресував, і це проявляється у його речення перед
одноманітній розмові з тваринами. В (6) приголосним
кінці казки за це Колобок заплатив життям. потрібен
Також у всіх пригодницьких книжках прийменник у.
95
описується головний герой, який спромігся 7. Майже не
на певні вчинки, що не властиві іншим вставне слово: його
людям. Завдяки таким вчинкам, майже, (7) не треба виділяти
завжди твори закінчуються щасливо. Тут комами.
можна сказати, що цей головний герой
прогресував відносно всього суспільства,
яке не стоїть на місці, але якби ця людина
залишилася такою, як інші, то щасливого
кінця не було б.
Також є безліч прикладів (8) із 8. Вживання поруч
сучасного суспільного життя. Наприклад однокореневих слів.
(8), є людина, що, дійсно, домоглася 9. Зайва
певних висот у житті, але відчуття щастя конструкція.
через ці ж успіхи (9) не надає стимулу до
подальшого прогресу. І замість ще 10. Лексична
більшого свого вдосконалення, людина помилка. Людина
зупиняється на своєму (10) рівні. У цей час зупиняється на
колеги вже не те що наздогнали, а й досягнутому рівні.
обігнали її. Що ж стосується історії, то 11. Збіг голосних.
майже вся вона побудована на прогресі, Що й.
особливо в період НТР. Ми живемо в таких 12. Граматична
комфортних та модернізованих умовах помилка: активні
лише тому, що діє фактор здорової дієприкметники
конкуренції. Всі відомі науковці, без теперішнього часу
роботи яких важко уявити сучасний світ, не не властиві
те щоб не зупинялися – вони мчали вперед, українській мові.
що і (11) дало свої плоди. Замість
Таким чином, можна дійти висновку, що прогресуюче
зупинка людини у своєму вдосконаленні на суспільство –
фоні прогресуючого (12) суспільства рухає суспільство, яке
її назад. Тобто людина деградує. прогресує.

ІІІ

1. Хоча структура роздуму правильна, є серйозні претензії до

прикладів: казку «Колобок», якщо вже так хотілося писати саме
про неї, можна було б обіграти цікавіше (найкраще ж – не
згадувати, оскільки її головна думка не засудити Колобка, що не
96
розвивався, а застерегти усіх від легковірності, через яку цей
герой і загинув); приклад про героя пригодницького твору без
назви твору та його автора втрачає усякий смисл; розповідь про
людину, яка домоглася певних висот у житті, насправді не є
прикладом, бо йдеться не про конкретну особистість.
2. Думка автора начебто висловлена чітко, однак
формулювання тези невдале. Варто було б розтлумачити
афористичну назву твору.
3. У роздумі багато разів повторюються слова йти, рухатися,
які були в назві. Насправді цей афоризм окреслює проблему
розвитку людських знань, навичок, умінь, їх удосконалення,
поповнення тощо. Тому варто розширити арсенал дієслів про
духовне, професійне зростання людини.
4. Кількість прикладів треба зменшити або й замінити їх
узагалі, зважаючи на недоліки. Залишити необхідний мінімум –
один із літератури та один з історії.
5. Необхідно більш чітко й просто викласти думки в
частинах, де зміст виглядає плутаним та незрозумілим.

ІV

Тема твору є надзвичайно цікавою для роздуму. Ця проблема

існує протягом усієї історії конкурентоспроможного
суспільства, тому є важливою. На мою думку, твердження «Не
йти вперед – це рухатися назад» цілком справедливе. Для мене
воно означає необхідність постійного розвитку особистості,
вдосконалення її професійних умінь, збагачення знань.
Я так вважаю, тому що сучасне суспільство весь час
прогресує, тобто не може обирати певну константу у своїх
досягненнях на тривалий час, оскільки згодом ці ж досягнення
будуть цінуватися дедалі менше. Людину, що зупинилася на
певному рівні своїх умінь і навичок, просто наздоженуть ті, хто
відставав, переженуть рівні. А найприкріше, що вже ніколи не
наздогнати тих, хто були попереду. Наступним аргументом на
користь моєї думки може бути те, що всім людям властиво
забувати. Накопичивши певні знання, особа, яка не поглиблює їх
і не застосовує на практиці, з часом втрачає кваліфікацію,

97
набуті вміння. І ці аргументи, на мою думку, дають підстави
твердити, що зупинка в розвитку людини рівнозначна руху назад.
У зв’язку з порушеною проблемою хочеться згадати героя
відомого роману Олеся Гончара «Собор». Микола Баглай –
молодий освічений хлопець, який розуміє важливість знань і
постійної праці над собою. Він багато читає, думає, мріє. Його
цікавить минуле й сучасне рідного народу, працює молодий
студент і над проектом очисних споруд для заводу. Ця людина
постійно в пошуку – професійному й духовному.
Що ж стосується історії, то в її основі – прогрес, особливо в
період НТР. Ми живемо в таких комфортних та модернізованих
умовах лише тому, що діє фактор здорової конкуренції. Всі
відомі науковці, без роботи яких важко уявити сучасний світ, не
дозволяли собі зупинитися ні на мить – вони мчали вперед,
пропонуючи суспільству нові й нові винаходи, розробки,
технології, що й дало свої плоди. Погляньте лише, як
трансформуються і вдосконалюються комп’ютерні програми!
Таким чином, можна дійти висновку, що, справді, зупинка
людини у своєму розвитку на тлі суспільства, яке прогресує,
означає її деградацію.

Хто над ким володарює – золото над людиною чи

людина над золотом?
І

Це питання завжди було, є і буде актуальним для

розвинутого суспільства. Проте відповідь на нього дати досить
важко, оскільки все залежить від моральних якостей
індивідуума, його виховання, духовних цінностей. У весь період
історії люди намагаються встановити ступінь та характер
впливу матеріального багатства на духовний світ. Для кожного
часового проміжку характерна своя специфіка в цьому питанні,
тому висновки мудрих людей розходяться. Особисто я вважаю,
що фактор впливу багатства в наш час є високим, але
переконлива більшість людей все ж тверезо контролюють свій
потяг до наживи і тому є володарями золота.

98
 Чому я так думаю? Все дуже просто – щоб досягти великих
матеріальних благ, потрібно бути потрібним суспільству, бо
саме воно і нагороджує людину. Але бути потрібним не так
просто, необхідно стати професіоналом у своїй галузі, любити
свою роботу, жити нею, і саме вона згодом приносить
матеріальні плоди. Якщо ж людина, справді, живе своєю
роботою, то «золото» ніколи не вийде на перший план перед
працею, людяністю, любов’ю. Тому людей, що домоглися
багатства, не стаючи рабом грошей, набагато більше, ніж людей,
що деградують під впливом багатства.
Література дає безліч прикладів незалежності справжньої
людяності від тиску грошей. З української літератури хочеться
згадати комедію І. Карпенка-Карого «Хазяїн», зокрема одного з
героїв – пана Золотницького, який, маючи непогані матеріальні
скарби, усе ж зберігає високі моральні цінності та ніколи не
ставить за основну мету збагачення. Згадаймо також таку
видатну історичну особу, як Григорій Сковорода. Він мав багато
впливових друзів, був надзвичайно поважним у високих колах і
з легкістю міг здобути величезні статки, але все життя віддав
народу та подорожам.
Отже, можна зробити висновок, що матеріальні багатства
високою мірою впливають на духовні цінності, але більшість
людей не деградують під впливом багатства, а є справжніми
володарями свого золота.

ІІ

Це питання завжди було, є і буде 1. Слово період

актуальним для розвинутого суспільства. недоречне, якщо
Проте відповідь на нього дати досить важко, мова йде про
оскільки все залежить від моральних якостей всю історію.
індивідуума, його виховання, духовних Краще протягом
цінностей. У весь період історії (1) люди усього
намагаються встановити ступінь та характер історичного
впливу матеріального багатства на духовний розвитку.
світ. Для кожного часового проміжку 2. Специфіка не
характерна своя специфіка в цьому питанні в питанні, а у
(2), тому висновки мудрих людей відповіді.
99
розходяться. Особисто я вважаю, що 3. Недоречне слово:
фактор впливу багатства в наш час є краще переважна.
високим, але переконлива (3) 4. Збіг приголосних.
більшість людей все (4) ж тверезо Людей усе ж…
контролюють (5, 6) свій потяг до 5. Зайва обставина
наживи і тому є володарями золота. тверезо: якщо
Чому я так думаю? Все дуже просто контролюють, то це
– (7) щоб досягти великих вже тверезо.
матеріальних благ, потрібно (8) бути 6. Граматична
потрібним (8) суспільству, бо саме помилка: більшість
воно і нагороджує людину. Але бути (однина) – треба
потрібним (8) не так просто, необхідно контролює.
стати професіоналом у своїй галузі, 7. Потрібна двокрапка,
любити свою роботу, жити нею, і саме а не тире: друга
вона згодом приносить матеріальні частина складного
плоди. Якщо ж людина, справді, живе речення пояснює зміст
своєю роботою, то «золото» ніколи не першої.
вийде на перший план перед працею, 8. Вживання поруч
людяністю, любов’ю (9). Тому людей, однокореневих слів.
що домоглися багатства, не стаючи 9. Невдала фраза.
рабом (10) грошей, набагато більше, Краще замінити:
ніж людей, що деградують під ніколи не переважить
впливом багатства. працю, людяність,
Література дає безліч прикладів любов.
незалежності справжньої людяності 10. Граматична
від тиску грошей. З української помилка: люди
літератури хочеться згадати комедію (множина) – потрібно
І. Карпенка-Карого «Хазяїн», зокрема рабами (теж
одного з героїв – пана Золотницького, множина).
який, маючи непогані матеріальні 11. Лексична помилка:
скарби (11), усе ж зберігає високі треба статки
моральні цінності та ніколи не ставить (причому прикметник
за основну мету збагачення. Згадаймо матеріальні зайвий).
також таку видатну історичну особу, 12. Краще слово
як Григорій Сковорода. Він мав багато авторитетний або
впливових друзів, був надзвичайно вираз користувався
поважним (12) у високих колах і з великою повагою.
легкістю міг здобути величезні статки, 13. Думка не зовсім
100
але все життя віддав народу та повна.
подорожам (13). 14. Повторення.
Отже, можна зробити висновок, що 15. Лексична помилка.
матеріальні багатства (14) високою Краще значною мірою.
(15) мірою впливають на духовні 16. Невдалий вираз,
цінності, але більшість людей не який до того ж
деградують під впливом багатства (14), повторює фінал тези
а є справжніми володарями свого (кінець першого
золота (16). абзацу).

ІІІ

1. Структура роздуму загалом правильна.

2. Аргумент лише один. Оскільки він досить великий, можна
сформувати з нього два, чітко виокремивши їх.
3. Потрібно уважніше поставитися до конструювання речень,
щоб уникнути повторень і недоречних слів.

ІV

Це питання завжди було, є і буде актуальним для

розвинутого суспільства. Проте відповідь на нього дати досить
важко, оскільки все залежить від моральних якостей
індивідуума, його виховання, духовних цінностей. Протягом
усього історичного розвитку люди намагаються встановити
ступінь та характер впливу матеріального багатства на духовний
світ. Для кожного часового періоду характерна своя специфіка у
відповіді на це питання, тому висновки мудрих людей
розходяться. Особисто я вважаю, що фактор впливу багатства в
наш час є високим, але переважна більшість людей все-таки
контролює свій потяг до наживи і тому є володарями золота.
Чому я так думаю? Все дуже просто: щоб досягти великих
матеріальних благ, необхідно бути потрібним суспільству, бо
саме воно і нагороджує людину. Треба стати професіоналом у
своїй галузі, любити роботу, жити нею. Для людини, яка розуміє
це, «золото» ніколи не переважить працю, людяність, любов.
Це по-перше. А по-друге, людей, що досягли багатства, не

101
стаючи рабами грошей, набагато більше, ніж тих, що
деградують під впливом золота.
Література дає безліч прикладів незалежності справжньої
людяності від тиску грошей. З української літератури хочеться
згадати комедію І. Карпенка-Карого «Хазяїн», зокрема одного з
героїв – пана Золотницького, який, маючи непогані статки, усе
ж таки зберігає високі моральні цінності та ніколи не ставить за
основну мету збагачення. Згадаймо також таку видатну
історичну постать, як Григорій Сковорода. Він мав багато
впливових друзів, користувався великою повагою у владних
колах і з легкістю міг здобути величезні статки, але все життя
віддав улюбленій справі – вивченню Біблії, творчості,
спілкуванню з людьми та мандрам.
Отже, можна зробити висновок, що гроші значною мірою
впливають на духовні цінності людини, але більшість не
деградує під їхнім впливом. Це означає, що золото,
меркантильні інтереси не переважають моральності та
людяності.

Вітаю тих, хто дочитав до цієї сторінки. Якщо у вас

вистачило терпіння й сил проаналізувати запропоновані
учнівські роздуми, то і до написання власних творів ви будете
ставитися уважніше. Слідкуйте, щоб у вашому висловленні не
було повторень, формулюйте думки просто й чітко, уникайте
занадто ускладнених конструкцій і дотримуйтеся схеми твору-
роздуму.
Сподіваюся, ви зрозуміли, що редагування твору – важлива
робота. Обов’язково вдумливо перечитуйте написане. І на ЗНО
розрахуйте час так, щоб ви мали можливість перевірити свій
роздум.

102
 ІV. Твори-зразки
Готуючись зі своїм черговим одинадцятим класом до ЗНО,
ми писали твори на теми, запропоновані в одному зі збірників
тестів. Учні – свої (деякі з них ви вже прочитали), а я – свої, які
й пропоную вам у цьому розділі. У них іноді забагато прикладів
(пам’ятаєте, що на ЗНО мінімально досить двох: із літератури та
з історії чи життя?), але залишаю їх спеціально, щоб показати
можливі варіанти.

Що робить людину Людиною?

Безперечно, кожен із нас, особливо не замислюючись, скаже,

що людина – це істота, якій притаманні певні фізіологічні та
біологічні характеристики, головна з яких – мислення. Але
Людина з великої літери – це дещо більше. На мою думку,
такою можна назвати людину, яка здатна поступитися своїми
інтересами, можливо, пожертвувати чимось важливим, навіть
життям, заради інших.
Я так вважаю, тому що людина, яка допомагає іншим і
прагне зарадити чужій біді, виконує найважливішу біблійну
заповідь: полюби ближнього, як себе самого. А відтак,
наближається до Божого плану щодо призначення людини. До
того ж незаперечним є те, що інші саме про таку людину –
добру, привітну, щиру, надійну, ту, яка завжди прийде на
допомогу, – відгукнуться добрим словом, високо оцінять її
чесноти, із вдячністю згадають її.
Художня література, у кращих її зразках, приваблює саме
тим, що дає такі приклади. Нас захоплюють герої, які є Людьми
з великої літери: Григорій Многогрішний із роману Івана
Багряного «Тигролови», Ієшуа з роману Михайла Булгакова
«Майстер і Маргарита», Мирон Данилович Катранник із
роману-мартирологу Василя Барки «Жовтий князь». Героїня
повісті Ольги Кобилянської «Людина» намагалася довести собі
й іншим, що є сильною людиною. І хоча у фіналі твору вона
вважає себе слабкою, адже не змогла відстояти власні

103
переконання, мені особисто здається, що її вимушене заміжжя –
жертва заради близьких, на яку здатна лише справжня людина.
Повертаючись до думки про ставлення до Людини з великої
літери, наведу приклад із сучасного життя. Воно, на щастя,
також багате на зразки благородної людської поведінки. І
чудово, що це високо поціновується суспільством. Так,
всеукраїнська акція «Рятівник року» відзначає сміливі вчинки
простих людей, які у критичний момент, забувши про власну
безпеку, допомогли врятувати життя інших.
Отже, підсумовуючи, можна сказати, що такі риси, як
благородство, прагнення допомогти іншим, здатність відкрити
своє серце чужому стражданню, притаманні Людині з великої
літери. Не кожному достає снаги виявити ці якості, але кожен,
безперечно, дякує долі й Богу, якщо зустріне таку Людину в
своєму житті.

Чи варто проявляти свою особистість через

графіті?

Графіті – це молодіжне малярське мистецтво, що розквітло у

сучасних мегаполісах. Зараз яскраво розфарбовані стіни
будинків великих і не дуже міст – правило, а не виняток. То чи
варто виявляти свою особистість саме таким способом? Думаю,
так. Художник, який промовляє до сучасників мовою графіті,
розкриває свій внутрішній світ, сповнений яскравих барв і
різких ліній.
Я вважаю графіті цікавим заняттям, тому що, по-перше,
завдяки йому сірий міський пейзаж урізноманітнюється, стає
веселішим. А по-друге, на противагу деструктивним,
агресивним формам молодіжної субкультури, графіті допомагає
спрямувати енергію і творчий потенціал підлітків та молоді в
прийнятне для суспільства русло.
Для ілюстрації моєї думки навряд чи підійдуть образи, які ми
обговорювали у школі на уроках літератури. А от життя Тараса
Шевченка, зокрема моменти з його дитинства, – благодатний
матеріал для цієї теми. Згадаймо, як малий Тарас любив
малювати, як вуглинкою розмальовував стіни хат. І сварили

104
його за це, і, траплялося, били (до речі, це дуже схоже на
реакцію старшого покоління щодо художників графіті сьогодні).
Однак талановитий кріпак продовжував займатися улюбленою
справою. Хто знає, може, і сьогоднішні підлітки, що потайки
розфарбовують стіни будинків, у майбутньому стануть
відомими й визнаними митцями.
Графіті, що б про нього не говорили, є частиною культури.
Наприклад, на стінах Софійського собору, величної пам’ятки
архітектури та монументального живопису ХІ – ХVІІІ століть,
збереглося понад триста зразків графіті. Це залишені
священиками та відвідувачами храму написи та малюнки, які
дають цікавий матеріал для вивчення мови й культури наших
предків і є об’єктом дослідження мовознавців, істориків,
культурологів.
Я живу в стародавньому місті Києві, і, звичайно, хотіла б,
щоб дух віків на його вулицях був збережений. Тому в
історичних куточках графіті сучасних художників є зайвими.
Однак на сірому граніті дніпровської набережної, погодьтеся,
яскраві й оригінальні малюнки виглядають доречними. А у
Чикаго, кажуть, є спеціальна вулиця, виділена владою міста для
графіті. Тамтешні мешканці називають таке малярство мовою
їхнього міста.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що графіті – адекватне
сучасності молодіжне мистецтво і якщо людина відчуває
потребу творити в цьому жанрі – це чудово.

Чи настане час, коли в кожній українській родині

спілкуватимуться рідною мовою?

Питання мови в Україні є дискусійним, останнім часом воно

стало чи не одним із головних у політичних баталіях.
Законодавчо державною в нашій країні визнана українська мова,
тому вона повинна бути обов’язковою для використання в
офіційних установах, ділових стосунках тощо. Рідною ж є та
мова, якою традиційно спілкуються певні національності у
міжособистісних взаєминах, мова сім’ї. З цього погляду, можна
сказати, що вже зараз у кожній українській родині спілкуються

105
тою мовою, яку вважають рідною. Якщо ж слово «українська»
розглядати як етнонім, тобто йдеться про етнічних українців, то
порушена проблема, справді, є дуже складною: не всі громадяни
нашої держави, що є українцями за національністю, спілкуються
рідною мовою. Ситуація, якщо й покращується, то вкрай
повільно. Тому, я думаю, навряд чи рідна мова зазвучить у
кожній українській родині ближчим часом.
Чому я так вважаю? На доведення моєї думки можу
запропонувати такі аргументи. По-перше, це історична ситуація,
у якій перебувала Україна довгі століття. Бездержавність,
розділеність між двома імперіями, заборона української мови,
зневажливе ставлення до неї – дивно, що наше слово взагалі
збереглося й розвивалося! По-друге, сучасна політична ситуація
продовжує негативно впливати на мовне питання: економічна
нестабільність у державі, політична криза дискредитують ідею
незалежності, і багато хто з надією звертає свої погляди на
сусідню Росію, а відтак, і на її культуру, мову. По-третє, мова,
як ми знаємо, передається з молоком матері, вона формується
змалечку в родині. Якщо батьки русифіковані і не вважають
українську мову рідною, то дуже мало шансів, що їхня дитина
відчує голос своєї етнічної крові та мови.
Найкращим прикладом із цього приводу може бути головний
герой п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло». Цей українець,
хоча й говорив рідною мовою, але вважав її безперспективною,
такою, що заважає його кар’єрі. Тому прагнув навчитися
кращій, на його думку, російській, навіть найняв учительку
«правільних проізношеній». Мина виглядає комічно у своїх
намаганнях вимовляти важкі для нього російські звуки, але
проблема, що стоїть за цим, цілком серйозна і, на жаль,
актуальна. Як часто зараз можна почути з вуст молодих
заробітчан, що приїхали до Києва з провінції, покручену на
російський манер українську мову! Чому сільська молодь
вважає, що престижніше, модніше переходити на погану
російську, суржик, ніж розмовляти чистою рідною мовою?
Запитання риторичне.
Особисто я щаслива, що в моїй родині спілкуються
українською. Це моя рідна мова, я знаю її і не соромлюся. Але
скільки моїх друзів погано її знають, тому що вдома
106
розмовляють російською! Таких прикладів дуже багато. І школа,
уроки філології, на жаль, не можуть виправити цю ситуацію,
адже вплив батьків – найголовніший.
Отже, можна стверджувати, що повернення української мови
в кожну родину – це поки що мрія, до якої, звичайно, треба
прагнути, пропагуючи нашу мову та підтримуючи її, однак
варто усвідомити, що цей процес дуже важкий і повільний.

Що визначить подальшу долю людства – віра в силу

людського розуму загалом чи віра в окрему особистість?

Мені здається, у запитанні, запропонованому для відповіді,

трохи штучно протиставлені два поняття: людський розум
загалом і окрема особистість. Не думаю, що варто розводити їх
по два боки дилеми. Людська спільнота складається з
особистостей. А значить, індивідуальні риси, зокрема і розум
кожного, важливі. Я вважаю, що віра в окрему особистість як
складову колективного розуму – оптимальний шлях для
розвитку людства.
Моє переконання базується на тому, що людське суспільство
– це система складних зв’язків – міжособистісних, міжгрупових,
міждержавних. І характер цих зв’язків залежить від якості
кожного компонента. До того ж індивідуальне як філософська,
мистецька категорія завжди є складовою спільного (конкретно-
історичного та загальнолюдського).
Приклади на цю тему може дати художня література, як
позитивні (маю на увазі прогресивні), так і негативні
(деструктивні, регресивні). Згадаймо героїв Шевченкової поеми
«Гайдамаки». Хіба жага свободи й палке прагнення визволення
в серцях чільників повстання Гонти й Залізняка знайшли б
продовження без розуміння й підтримки сотень і тисяч таких, як
Ярема Галайда? Інший приклад – із літератури ХХ століття.
Відповідальність за злочини, скоєні героями новели Миколи
Хвильового «Я (Романтика)», лежить на кожному з них: і
жорстокий доктор Тагобат, і вірний дегенерат, і розгублений
Андрюша, і, нарешті, голова трибуналу комуни – всі вони
роблять свідомий вибір, стаючи на бік зла. Тому пояснення

107
терору 20-их, як і пізніших 30-их, лише впливом однієї чи
кількох постатей (Леніна, Сталіна, Берії) видається мені
неправильним.
Звернімося до історії мистецтва й науки. Скільки визначних
оригінальних особистостей, можливо, лишилися б невідомими
чи невизнаними, якби не десятки інших, що підтримували їх,
наслідували, продовжували. Гоголівська школа в літературі,
імпресіонізм у живописі, генетичний напрям у біології, школа
серцевої хірургії Шалімова… Те, що починав одинак,
розвивалося й оформлювалося в потужну течію зусиллями
багатьох.
На завершення свого роздуму підсумую: суспільний розвиток
визначається багатьма чинниками, і людська особистість, як
найменша, але найважливіша ланка колективу, забезпечує
поступ спільноти вперед. Отже, розум, вольові зусилля,
прагнення, таланти одиниць складають атмосферу, якою
дихають і живуть мільйони.

Чи треба укладати із собою контракт?

Контракт – це документ, який визначає права та обов’язки

двох сторін у процесі спільної діяльності для досягнення
оптимального результату. Сьогодні контракт, який раніше
сприймався лише як атрибут ділових стосунків, входить у сферу
особистих, сімейних взаємин. Шлюбним контрактом тепер
нікого не здивуєш. А чи варто укладати контракт із собою?
Якщо сприймати назву роздуму метафорично (ставити перед
собою певні вимоги і виконувати їх), то, безперечно, це
потрібно. Я думаю, кожна людина, яка замислюється над
власним життям, визначає свої цілі, життєві пріоритети,
окреслює шлях до мети, обмежує себе в чомусь для її
досягнення, переборює певні труднощі на цій дорозі.
Контракт із собою потрібен, тому що це, по-перше,
дисциплінує людину, допомагає їй організувати час, тверезо
оцінити власні можливості, зважити певні рішення. По-друге,
досягає мети не той, хто лише мріє про це, а та людина, яка
планує і контролює виконання своїх дій, порівнює досягнуте з
бажаним, розумно коригує план й активно працює.
108
 Прикладом такої людини, внутрішньо організованої,
цілеспрямованої, може бути головний герой роману Бориса
Антоненка-Давидовича «За ширмою». Лікар Постоловський
ставить перед собою мету – підвищити фаховий рівень, сягнути
вершин лікарської майстерності – і для її досягнення розробляє
своєрідний план: активна й різноманітна практика, студіювання
наукової літератури, дослідження певних фахових проблем.
Йому доводиться жертвувати власним часом, навіть сім’єю, але
він упевнено торує обраний шлях.
З історії мені імпонує приклад життя відомого оратора
Демосфена. Ця людина, яка об’єктивно не могла публічно
виступати (мала страх перед аудиторією, вади мовлення й
зовнішності) поставила перед собою мету подолати всі фобії та
недоліки. Виважено розроблений план і невсипуща праця
допомогли йому реалізувати мрію.
Я особисто теж керуюся цим принципом: намагаюся
організувати своє життя так, щоб досягнути бажаного, хоча це й
не просто. Першим серйозним випробуванням, яке я подолала
на цьому шляху, був вступ до спеціалізованого середнього
навчального закладу. Тепер докладаю всіх зусиль, щоб стати
студентом-медиком. Контракт, укладений із собою ще в
підліткові роки, допомагає мені в цьому.
Підсумовуючи, хочу наголосити – контракт із собою надає
нашому життю необхідних стимулів, чітко окреслених
орієнтирів, сприяє більш ефективному виконанню малих і
великих завдань. Угода із собою – необхідний момент на шляху
до мрії організованої та цілеспрямованої людини.

Чи погоджуєтеся Ви з думкою про те, що чим

людина освіченіша, тим вона вільніша?

У запитанні, запропонованому для роздуму, фігурує

філософське поняття волі, значення якого, погодьтеся, є
неоднозначним, досить дискусійним і, звичайно, індивідуальним
для кожного. Якщо визначати волю як свободу думок,
можливість вибору, то, думаю, зв’язок її з освіченістю людини є
незаперечним. Освічена людина, на мою думку, вільніша у

109
виборі професії, має більше можливостей для фахового
наукового спілкування, кращі перспективи працевлаштування й
кар’єрного зростання.
Аргументи на користь моєї думки можуть бути такі. По-
перше, освіта відкриває людині наукову картину світу,
розуміння його основних законів і рушійних сил. По-друге,
освіта збагачує людину інтелектуально й духовно, дає
усвідомлення цінності наукового знання, формує стійкий до
дилетантства й неуцтва імунітет. Освічена людина легко
орієнтується у різноманітті течій, шкіл, проблем. Вона бачить
оптимальні шляхи для вирішення важких ситуацій.
Прикладом такої людини для мене є визначний український
філософ і байкар Григорій Сковорода. Освіта в Києво-
Могилянській академії, знайомство з європейською культурою,
викладання у навчальних закладах Росії, глибоке вивчення
Біблії – ці чинники сформували його оригінальну філософську
систему і визначили саме життя письменника. Він зумів
залишитися вільним від умовностей життя, влади грошей і
слави. Головні постулати його філософії, що стали
центральними темами байок письменника (самопізнання, сродна
праця) є актуальними і для людей ХХІ століття. Другий
приклад, який я хочу навести, це головний герой роману Бориса
Антоненка-Давидовича «За ширмою». Лікар Постоловський –
високо освічений фахівець, який продовжує поповнювати свої
знання. Саме тому він почувається вільним у вирішенні багатьох
проблем, на відміну від інших сільських лікарів. Він надає
допомогу не лише терапевтичного характеру, а й
стоматологічного, психіатричного, акушерського. У відповідь
отримує щиру подяку й пошану людей.
Хочу продовжити свій роздум прикладами з життя, що також
стосуються лікарської теми. Відомі у світі медики Пирогов,
Богомолець, Амосов, Шалімов досягли висот майстерності,
визнання, а отже, і творчої свободи, завдяки глибокій освіті і,
звичайно, великій праці.
Сучасне життя демонструє, здавалося б, велику кількість
прикладів, що суперечать моїй тезі. В Україні владні посади
часто обіймають люди не такого вже й високого рівня освіти чи
культури. Та чи вільні вони? Багаті й відомі, вони залишаються
110
в’язнями гаманця та ідейних стереотипів. Не мають свободи
власної думки.
Отже, підсумовуючи, зазначу: освічена людина (що,
безперечно, визначається не лише дипломом) має більше
можливостей для реалізації своїх планів, є більш незалежною
від різних спокус і вигаданих цінностей.

Краще обирати фах престижний чи за

покликанням?

Професійна діяльність є однією з найважливіших складових

нашого життя. Саме тому вибір майбутнього фаху –
відповідальне рішення. Я вважаю, що, приймаючи його,
потрібно йти за велінням серця, покликом душі.
Своє твердження можу довести тим, що, лише працюючи за
покликанням, людина отримує справжнє задоволення,
почувається щасливою. А це надзвичайно важливо.
Обмірковуючи тему роздуму, хочеться нагадати твердження
філософа Григорія Сковороди про те, що сродна праця робить
людину щасливою. Так, саме та діяльність, для якої ти
народився, до якої лежить твоє серце, дарує радість і відчуття
наповненості життя. Недарма героїня байки «Бджола і
Шершень» відмовляється залишити свою небезпечну й
невигідну, на думку Шершня, роботу: вона любить збирати мед,
це приносить їй задоволення.
Наступний аргумент на користь моєї тези такий: вагомі
здобутки й досягнення можливі за умови, якщо людина
повністю віддається роботі, живе нею. Якщо ж обрана
спеціальність не подобається тобі, ти обрав її, тому що вона
престижна, про які хороші результати може йтися?
Мені подобається головний герой твору М. Булгакова
«Нотатки юного лікаря». Молодий медик любить свою роботу, і,
хоча спершу відчуває вагання, страх, дечого не знає, з часом,
докладаючи великих зусиль і, головне, любові, стає справжнім
фахівцем.
Я теж хочу стати лікарем. Відчуваю, що до цієї професії
лежить моя душа. Впевнена, що в подальшому житті я докладу

111
всіх зусиль, щоб реалізувати свою мрію і допомагати людям.
Мені пощастило у тому розумінні, що професія лікаря завжди, у
будь-які часи, незважаючи на низький рівень зарплати та інші
чинники, буде залишатися однією з найпрестижніших та
найшанованіших: від лікаря залежить найцінніше – людське
життя.
Отже, можна прийти до висновку, що краще обирати
майбутню професію, прислухаючись до власного серця, своїх
уподобань і здібностей. Лише за цієї умови ти зможеш повністю
реалізуватися й відчути, що виконав своє життєве призначення.

Хто над ким володарює – золото над людиною чи

людина над золотом?

Питання, запропоноване для роздуму, можна перефразувати:

що важливіше для людини – духовне чи матеріальне, ідеали чи
меркантильні інтереси? Хотілося б, щоб люди, стоячи перед
цією дилемою, ставали на бік її першої складової і визначали за
пріоритет свого життя духовність, любов, красу. Однак
реальність, як це не прикро визнавати, дає багато зовсім інших
прикладів. Тому я вважаю, що переможець у протистоянні
«людина – золото» визначається в кожному випадку
індивідуально, і це залежить від життєвих цінностей
особистості.
Свою думку можу довести банальним, але цілком
правильним твердженням, що всі люди різні. Скільки людей –
стільки й думок. Для когось багатство, гроші, добробут є
головними, такі люди не зупиняться ні перед чим, аби досягнути
бажаного. Інші ж, навпаки, вважають, що найважливішими є
душевний спокій, гармонія у стосунках, любов, тому не надають
грошам великого значення. До того ж людина може
кардинально змінитися: те, що було для неї важливим раніше,
відступає на другий план або й повністю втрачає будь-яку вагу.
Як не згадати з приводу порушеної проблеми українського
філософа Григорія Сковороду! На його надгробному пам’ятнику
написано: «Світ ловив мене, та не спіймав». Так, останні
двадцять п’ять років Сковорода прожив, не маючи маєтку,

112
землі, будь-якого статку. Все, що потрібно для щастя, в нього
було: Біблія, сопілка, можливість писати, спілкуватися з
людьми, насолоджуватися природою.
Багато творів української літератури порушують проблему
вагань людини між духовними й матеріальними цінностями. Це
Лукаш із драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», Гриць із
роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». Обидва зраджували
небо свого кохання, вибираючи статок і землю. Та для мене
важливо, що обидва герої усвідомили свою помилку.
З історії нам добре відомий період так званої «золотої
лихоманки», коли сотні й навіть тисячі шукачів золота ринули
на американський континент, сподіваючись збагатитися за
короткий час. Розум людей був засліплений сяйвом омріяного
золотого піску. Лише одиниці з них справді збагатилися,
більшість – втратили те, що й мали.
Отже, на завершення твору підсумую: золото було й
залишається великою спокусою для людини і здатне підкорити
собі її життя, але чи буде це так, залежить від самої людини.
Пам’ятаймо, що ми духовні істоти, дбаймо про чистоту нашого
сумління, плекаймо в собі найкращі риси!

Чи здатна книга змінити життя людини?

Книга має велике значення в нашому житті. Вона формує

світогляд, прищеплює художній смак, розширює обрії наших
уявлень. Я вважаю, що книга здатна змінити життя людини.
Свою думку можу довести такими аргументами. По-перше,
це особливий вплив книги на свідомість дитини. Саме в юному
віці велике значення має, що дитина чи підліток читає, адже з
літератури черпає багато інформації, долучається до
різноманітного емоційного досвіду. По-друге, справді
талановиті книги, я переконана, є результатом колосальної праці
серця й розуму їхніх авторів, яка була б неможливою без волі
вищої сили. Тому через мистецтво, літературу зокрема, людина
може наблизитися до усвідомлення Божого плану.
Прикладом впливу літератури на життя людини можуть бути
свідчення багатьох письменників про особливе значення якогось
твору в їхньому житті. Згадую Стусові слова: «Шевченко над
113
колискою – таке не забувається», – і розумію, звідки у Василя
Стуса та ліричного героя його поезій така сміливість,
упевненість в істинності обраного шляху, жертовність:
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст.
Справді, так могла писати й відчувати людина, що прийняла
усім серцем Шевченків «Кобзар» та кредо його автора:
«Караюсь, мучусь, але не каюсь».
У зв’язку з темою твору можна згадати Григорія Сковороду,
для якого найбільшою цінністю в житті була Біблія, згідно з
якою він жив і створив свою філософську систему.
У моєму житті також були моменти, коли прочитання
певного твору ставало подією, допомагало усвідомити дуже
важливі речі. Це «Лісова пісня» Лесі Українки, «Маруся Чурай»
Ліни Костенко.
Отже, можна сказати, що література володіє великою силою
впливу на людську свідомість і почуття, тому й може визначати
цінності, змінювати наше життя. Читаймо хороші, добрі
книжки, щоб відчувати позитивний вплив художнього слова!

Дружба і товаришування в моєму житті (1)

Поняття, запропоновані для роздуму, є схожими, але,

безсумнівно, не тотожними. Дружба – це почуття духовної
близькості між людьми. Справжні друзі відчувають внутрішній
світ одне одного, можуть прийти на допомогу в будь-який час.
Товаришами ж стають люди, об’єднані певною ситуацією
спілкування (навчання, робота тощо). Однак про повну
спорідненість душ у такому випадку не йдеться. Для мене
дружба і товаришування дуже важливі, як, думаю, і для будь-
якої людини.
Моє переконання базується на тому, що, по-перше, людина –
суспільна істота, і очевидно, що на життєвому шляху вона
потребує розуміння, підтримки, спілкування близьких за духом
людей. По-друге, людина і сама прагне віддавати тепло своєї
душі іншим, бути корисною, допомагати, радити.
114
 Не важко знайти приклади важливості дружніх стосунків у
художній літературі. Славні воїни Низ та Евріал із поеми Івана
Котляревського «Енеїда» разом ішли життям, разом не
побоялися глянути смерті у вічі. А козак-характерник Кирило
Тур із роману Пантелеймона Куліша готовий пожертвувати
заради вірного товариша – Якима Сомка – своєю свободою,
навіть життям.
Розмірковуючи над темою твору, згадую численні приклади,
якими насичені розповіді учасників бойових дій. Вони, як
правило, говорять про фронтову дружбу, з подякою
відгукуються про товаришів, які у важку годину були поруч, із
якими пліч-о-пліч долали військові труднощі, ділили останній
шматок хліба.
Отже, на завершення хочу підкреслити: без друзів і
товаришів життя людини не може бути повним, лише з ними
вона відчуває радість взаємодопомоги і розуміння.

Дружба і товаришування в моєму житті (2)

Ніхто не буде заперечувати важливість дружніх стосунків у

житті людини. Я впевнена, що, відповідаючи на запитання
психологічного тесту про життєві цінності, більшість людей
поставили б дружбу на одне з перших місць. Для мене це теж
вкрай потрібно. Без справжнього друга і хороших товаришів я
не уявляю власного життя.
Поясню, чому я так вважаю. По-перше, справжній друг
завжди допоможе, підніме настрій добрим словом, дасть пораду.
По-друге, товариські стосунки, хоча не такі близькі, теж дуже
важливі, оскільки навчання, робота, розмова, гра з хорошим
товаришем здається набагато цікавішим заняттям.
Класичний літературний приклад на цю тему – образи трьох
мушкетерів із романів Олександра Дюма. Їхня дружба стала
еталоном взаємодопомоги, гасло якої «Один за всіх – і всі за
одного» ілюструє найважливіше в дружніх стосунках:
упевненість в іншому, як у собі самому.
Життя дає багато прикладів перевіреної часом справжньої
дружби. Згадую українських акторів Б. Бенюка і А. Хостікоєва,
ім’я одного з яких одразу ж викликає асоціацію з іншим. Ці
115
люди пронесли свої дружні стосунки ще зі студентської лави
через десятки років театрального й особистого життя.
У мене теж є люди, на яких я можу покластися у важких
обставинах. Звичайно, це моя родина, але також і друзі. Чудово,
що мені є з ким поділитися, порадитися, просто поспілкуватися.
Отже, дружба й товаришування є необхідною складовою
людського щастя. Спілкування з друзями, готовність допомогти
їм у будь-яку мить і віра у їхню допомогу роблять наше життя
багатшим, впевненішим, стабільнішим.

Що таке людяність?

Питання, запропоноване для роздуму, не видається мені

складним. Слово «людяність» спільнокореневе з іменником
«людина», а значить, наголошує на моральності, любові, доброті
– тих рисах, які повинні визначати нашу сутність. На мою
думку, ці якості і складають поняття «людяність».
Я так вважаю, тому що, по-перше, в суспільстві усталилося
сприйняття людяності й жорстокості як антитез,
взаємовиключних понять, а по-друге, характеризуючи чийсь
учинок як людяний, ми наголошуємо на його безперечно
позитивному характері.
Прикладом людяності для мене є рішення героя п’єси Івана
Котляревського «Наталка Полтавка» возного, який, побачивши
щире кохання Наталки і Петра, відмовився від дівчини і
благословив її шлюб із коханим. А нелюдяними можна назвати
вчинки героїв новел Миколи Хвильового «Я (Романтика)» і
Юрія Яновського «Подвійне коло». Вони, засліплені ідейним
фанатизмом, перетворилися на звірів, не зупиняються навіть
перед убивством рідних людей.
Прояви людяності, мені здається, виглядають особливо
яскравими на тлі жорстокості й ненависті інших. Тому з цього
приводу варто згадати приклади гуманного ставлення солдатів
ворожих армій один до одного під час війни. Такі ситуації мене
особливо вражають. Безперечно, найкращим прикладом усіх
часів і народів, що ілюструє тему роздуму, є постать Ісуса
Христа. Його любов до людей, здатність прощати й страждати
116
заради інших є найвищим проявом людяності, до якого ми всі
повинні прагнути.
Якщо кожен із нас керуватиметься у своїх учинках
принципом людяності, життя на планеті, безсумнівно, стане
кращим, добрішим, світлішим. Допомагаючи іншим, ми
спонукаємо людей також творити добро.
Отже, можна з упевненістю сказати, що людяність – чудова
риса. Нам необхідно вчитися гуманному ставленню до інших,
виявляти співчуття, розуміння, надавати підтримку, ставити свої
власні інтереси на другий план, відкривати своє серце чужій
біді.

Звичаї та традиції

Яке значення мають народні звичаї та традиції в нашому

житті? Чи важливі вони в комп’ютеризованій постмодерній
культурі ХХІ століття? Чи не виглядають анахронізмом? Я
вважаю, що ні. Звичаї і традиції – матриця народного характеру,
який, хоча й видозмінюється, зазнає певних упливів, але зберігає
стрижень, сформований у давнину. Чим краще ти знаєш народні
звичаї, обряди, традиції, тим більше усвідомлюєш зв’язок із
рідним народом.
На доведення свого твердження можу запропонувати такі
аргументи. По-перше, народні традиції просякнуті глибокою
символікою, розуміючи яку, ти збагачуєш свій духовний досвід.
По-друге, традиції, що передаються з покоління в покоління,
плекають найкращі людські риси: доброзичливість,
працьовитість, повагу до старших. Вивчаючи народні обряди та
звичаї, ти певною мірою формуєш ці чудові риси в собі самому.
Скарбниця української літератури дає чимало прикладів
щодо теми. Герої багатьох творів переконують нас у позитиві,
який несуть народні звичаї. Згадаймо Григорія Многогрішного
та його кохану Наталку з роману Івана Багряного «Тигролови».
Ці відважні молоді люди у вирішальний момент свого життя
схиляють коліна перед батьками та просять благословення на
шлюб. Чудова традиція, про яку, на жаль, часто забуває сучасна
молодь. Також багатий світ українських народних звичаїв
відкривають нам повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих
117
предків», кіноповість Олександра Довженка «Зачарована
Десна». Картини Святвечора, Різдва в цих творах поетичні,
щирі, пісенні, таємничі.
Мені здається, що збереження народних традицій не
суперечить сучасному розвитку, а, навпаки, забезпечує його.
Можливо, тому серед найрозвинутіших держав світу ті, де
шанують національну культуру, плекають давні народні обряди
та звичаї, – Японія і Корея.
Особисто я із задоволенням беру участь у народних святах, із
цікавістю дізнаюся нове про традиційну українську культуру.
Впевнена, це збагачує мене як інтелектуально, так і, головне,
духовно.
Отже, можна стверджувати, що дуже важливо зберігати
народні звичаї та традиції, в них закодовані народна пам’ять,
мистецтво, етика, культура загалом. Відчуття причетності
власної долі до життя народу формується обов’язково через
вивчення національних традицій.

Чи варто формувати характер?

«Характер людини – її демон» – цей афоризм підкреслює

визначальну роль характеру в житті людини, силу його впливу.
Я вважаю, що формувати риси свого характеру, виховувати
позитивне в ньому, боротися з негативним, безперечно, варто і
навіть необхідно.
Моє переконання базується на тому, що характер не є
вродженим, він формується під упливом багатьох чинників, а
тому може бути скоригованим відповідно до обраних
орієнтирів. Також виховання дітей доводить те, що формувати
характер можливо і потрібно: малюки наслідують приклад
старших, легко підпадають під їхній вплив, повторюють манеру
поведінки своїх вихователів.
Приклад, що найпершим спадає мені на думку, – Чіпка з
роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?». Очевидно, що цей герой звик іти за своїми
забаганками, не вміє чекати й обмежувати себе. Його характеру
бракує дисципліни, виваженості, відповідальності за власні
вчинки. Результат – трагічний для нього самого і для інших. А
118
от характер Григорія Многогрішного з роману Івана Багряного
«Тигролови» міцний, сформований чітким визначенням
життєвої мети, працьовитістю, наполегливістю. Ця людина
смілива, благородна, щира.
Відомий історичний приклад – оратор Демосфен. Неймовірні
зусилля волі допомогли йому перетворитися з боязкого і
млявого на рішучого й упевненого в собі генія красномовства.
Також зринають у пам’яті рядки з листів Василя Стуса до свого
сина: люблячий батько не втомлюється повторювати про
важливість самовиховання, необхідність серйозно працювати
над формуванням власного характеру.
Отже, потрібно виховувати самого себе, плекати кращі риси
й боротися з недоліками вдачі, формувати позитивні якості
характеру. Це допоможе досягнути життєвої мети й уникнути
великих проблем.

Ось я і завершую свою книгу. Твір про наполегливу роботу

над собою опинився у її фіналі абсолютно випадково, але так
доречно: ви зможете досягнути мети, якщо хотітимете цього й
працюватимете. Пишіть твори, уважно перевіряйте написане,
редагуйте, аналізуйте логічну структуру вашого висловлення,
перечитуйте мої поради. Пишіть знову і знову… Ви зможете. Ви
навчитеся писати роздум. Ви не боятиметеся твору на ЗНО. Ви
оволодієте мистецтвом переконливо доводити свою точку зору.

119
 Навчально-методичне видання

Швець Ганна Дмитрівна

Як писати твір-роздум
Навчально-методичний посібник

Друкується за авторською редакцією

Коректура: Г. Д. Швець, Л. Д. Швець

Художнє оформлення обкладинки О. Чернявського

Підписано до друку .10.2013 р.

Формат 60×84 1/16. Гарнітура Times New Roman
Ум. друк. арк. . Наклад 300. Зам. №

Віддруковано в друкарні «Видавництво «Фенікс».

03680, Україна, м. Київ, вул. Шутова, 13-б.
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 271 від 07.12.2000 р.

120