ЗМІСТ

ВСТУП
1. Біографія Мераба Мамардашвілі
2. Відомі філософи в житті Мамардашвілі
3. Філософія свідомості
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 Вступ
Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як
філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується
багатозначністю підходів і тлумачень.
Найперші складнощі її розуміння та вивчення пов’язані значною мірою з
тим, що ми не можемо спостерігати явище свідомості безпосередньо, чуттєво,
не можемо його вимірювати, досліджувати за допомогою різних приладів. Тому
багато століть свідомість залишалась таємницею. Це завжди сприяло
містифікаціям її природи і сутності.
Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається
питання про зв'язки між свідомістю й буттям. Матеріалістична позиція,
виходячи з примату буття над свідомістю, не відкидає того, що людська
діяльність завжди передбачає свідомість, що вона "пронизана" свідомістю.
Буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є
специфічною умовою, засобом, "механізмом" вписування людини в цю цілісну
систему буття.
Отже, вторинність людської свідомості стосовно людського буття
виступає як вторинність елементу стосовно системи, вторинність умови й
передумови відносно цілісної структури діяльності.
Ще в стародавні часи виникло уявлення про свідомість як прояв душі –
таємничої «чуттєво-надчуттєвої» істоти, що уявлялася носієм людського життя
і деяких важливих станів людського тіла. Характерним для цих поглядів було
те, що душа не відокремлювалася від тіла, ще не існувало поділу на
матеріальне та ідеальне. Це також стосується перших філософських теорій
[Проблема свідомості у філософії [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу:https://pidru4niki.com/16011013/filosofiya/problema_svidomosti_filosofiyi]
На початкових стадіях свого розвитку грецька філософська думка не
знала поняття «ідеального» як особливої протилежності чуттєво-предметному
матеріальному. З часом душа стала розглядатися як якась нематеріальна
субстанція, нібито не залежна від матерії, здатна вести самостійне існування,
безсмертна і вічна. Вперше ці погляди дістали своє теоретичне обґрунтування і
закріплення в філософії Сократа і його учня Платона.
Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління
ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів
спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-
перетворювальної діяльності.
Нерідко Мераба Мамардашвілі називали «грузинським Сократом». -
абсолютно особлива особистість не тільки для Грузії, але і для всього
інтелектуального суспільства XX століття. Однак його найбільш
«сократичною» рисою було те, що він практично нічого не записував.
Мамардашвілі багато виступав, називаючи свої лекції «бесідами». Він не
хотів знайти безсмертя, проте йому це вдалося – причому дуже дивним чином,
через спогади інших людей [М.К. Мамардашвили О сознании //Его же.
Необходимость себя (Лекции. Статьи. Философские заметки) <Под общей ред.
Ю.П. Сенокосова; компьютерная сверка Катречко С.Л.>. – М.: Лабиринт, 1996.
– стр.214 – 229].
Він вражав зовнішністю. Ніколи нікому прямо не кидав виклику, не ламав
жодних рамок, він просто і дуже природно – жив так, ніби цих рамок не було.
Він міг би ще бути нашим сучасником – якби ще за життя не відчував себе не
належать жодному з часів. Якби не дивився на кожен час та місце ззовні, з
точки абсолюту. Втім, нашому часу такий погляд був би корисним.
Зараз людей із таким поглядом, схоже, немає. Їх і тоді не було:
Мамардашвілі був такий один. І в Росії, і в Грузії, і в тій самій Європі, яку він
дуже любив, у якої багато вчився – і в яку не поїхав жити i працювати, хоч його
звали. Коли його – за «невиконання плану» – звільнили з Інституту історії
природознавства та техніки, а потім позбавили й кафедри у ВДІКу, його
запрошували і до Мілана, i до Парижа… Ні, відмовився, поїхав до Грузії.
Просто вже тому, що там він був набагато потрібніший. Свою першу лекцію на
філософському факультеті Тбіліського університету він розпочав словами (його
тодішні слухачі згадують їх досі): «Я виходжу зі своєї самотності до вашого
сирітства та обкраденості».
 Ще невідомо, до речі, як би він вписався в контекст у тій же Європі. З
контекстом, не кажучи вже про умовності та авторитети, у нього завжди були
складні стосунки [Зустрічіз Декартом. Матеріали читань/За ред. В. А.
Круглікова та Ю. П. Сенокосова. М., 1996].
У цьому рефераті ми розглянемо погляди Мамардашвілі на проблему
свідомості. Ми проаналізуємо поняття свідомості у філософії Мамардашвілі,
основні принципи його філософської системи, а також спробуємо з'ясувати, яку
роль відігравала проблема свідомості у його філософських дослідженнях.
1. Біографія Мераба Мамардашвілі
Мераб Констянтинович Мамардашвілі (народився 15 вересня 1930 року в
Грузії в місті Ґорі, в родині військового) – грузинський філософ, доктор
філософських наук (1968 р.), професор (1972р).
Мераб Констянтинович провів своє дитинство спочатку у 1938 році у
Києві, a зголдом у Вінницькій області де проходив військову службу його
батько. Однак після початку військових дій його сім'я була евакуйована до
Грузії, де Мераб закінчив школу з відзнакою. Після цього він перебрався до
Москви, де вступав до в МГУ ім. Ломоносова, який закінчує в 1954 році. Через
три роки він закінчив аспірантуру та почав працювати в журналі «Питання
філософії». У цьому ж виданні опублікувалася одна з перших його статей.
В 1961 Мамардашвілі був відряджений до Праги, де почав працювати в
журналі під назвою «Проблеми світу i соціалізму». Там Мераб Констянтинович
отримав можливість поспілкуватися з багатьма видатними на той час
філософами .
Працював Мераб Константинович Мамардашвілі також в інституті
міжнародного трудового руху. У 1968 – 1974 роках працював заступником
головного редактора журналу «Питання філософії». A у 1974 році його
звільнили з ідеологічних причин. I вже в 1980 році Мераб став співробітником
інституту філософії АН в Грузії (Тбілісі) [Мамардашвілі Мераб
Костянтинович // Філософський енциклопедичний
словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – Київ : Інститут філософії імені
Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. – С. 359. – 742 с. – 1000
екз. – ББК 87я2. – ISBN 966-531-128-X].
Мамардашвілі був філософом у всьому, навіть у повсякденному житті. I
прикладом цього є наступна ситуація: якось друг сказав йому, що хотів би
поїхати до Владивостоку, як найдалій. Тоді Мераб Констянтинович здивовано
запитав у нього «Звідки далеко?». Його сучасники розповідають про нього те,
що він був справжнім філософом, у всій повноті даного питання – тим, хто
намагається називати речі своїми іменами, хто шукає справжні явища.
Праця Мераба Констянтиновича Мамардашвілі «Символ i свідомість»
користується шаленою популярність серед сучасних читачів. Вперше дану
книгу було видано в 1982 році, i її основною темою є розгляд життя свідомості
через призму символів, які є унікальним способом вираження цьому життю.
Від інших мислителів Мамардашвілі відрізняється тим. Що мав
оригінальний погляд на проблеми свідомості та буття. A основою для його ідеї
були дослідження європейської культури. Кожна ідея для нього була
можливістю для нового народження, нового буття. Мераб вважав, що
причиною втрати буття людиною є «розумова не писемність країни» [2].
Мамардашвілі – ім'я знакове. Навіть для тих (а таких більшість), хто
навряд чи зміг би до ладу пояснити, у чому полягав предмет його академічних
філософських занять. Його ім'ям люди 70-80-х років «перегукувались у
темряві». Він став одним із імен внутрішньої свободи (яка тоді, в епоху
несвободи зовнішньої, якщо хтось не забув, дуже цінувалася), одним із живих і
переконливих доказів її можливості.
25 листопада 1990 року друзі Мераба Мамардашвілі Олена Немирівська
та Юрій Сенокосов, у квартирі яких він завжди зупинявся в Москві, проводили
його до аеропорту – філософ з важким серцем відлітав у неспокійний Тбілісі. У
аеропорті Внукова він помер. Його поховали поруч з могилою батька в Тбілісі.
Мамардашвілі цілком міг би докласти до свого життя і своєї смерті власні ж
слова з «Картезіанських роздумів»: «Сократа вбили, щоб позбутися його, як
віспи, вбили неприйняттям, а Декарта, який ховався більш вміло, ніж Сократ,
убили – любов'ю, ніби розіп'яли на хресті його образу, його очікувань»
[Мамардашвили М. К. «Картезіанські роздуми» про філософію Декарта
[Електронний ресурс] / Мераб Констянтинович Мамардашвили. – 1981. –
Режим доступу до ресурсу:
https://web.archive.org/web/20101130063850/http://www.philosophy.ru/library/
mmk/kr/index.html].
2. Відомі філософи в житті Мамардашвілі
На відмінну від багатьох інших, Мамардашвілі втягувався все більше i
більше в розробку глибинних, вічних філософських проблем. У книзі «Форми i
зміст мислення (До критики гегелівського вчення про форми пізнання)», яка
була опублікована у 1968 році, він продовжував розвивати їдеї змістової логіки,
проте суттєво змінив акценти, що позначилося на всіх наступних його
філософських пошуках. Начебто він заново прочитує ідеї, які були висловлені в
післякантовській німецькій класичній філософії, a особливо Гегелем, з позиції
К. Маркса i вбачає при досліджені мислення i свідомості антипсихологічну
установку даного філософського напрямку.
Антипсихологізм зазвичай асоціюється з Е. Гуссерлем та Г. Фльоге. Однак
антипсихологізм Маркса і Гегеля настільки очевидний, що часто залишається
поза увагою в історико-філософських дослідженнях. З цього приводу М.К.
Мармадешвілі пише: «... Як показує історія філософії, при вивченні думки вона
(думка) спочатку абстрагується як індивідуальна здатність – незалежно від
аналізу науки як суспільної форми інтелектуальної праці, як особливої системи
виробництва». Проте вже в раціоналізмі XVII-XVIII століть мислення
вважалося таким, що реалізується в науці. Філософи тих століть, безумовно,
розуміли, що пізнання здійснюється суспільною людиною. Але завданням не
було ні логічно виразити соціальну природу пізнання, ні зафіксувати її
засобами гносеології чи логіки. Гегель одним з перших звернув увагу на
існування в людській діяльності соціального суб'єкта, що формує колективну
культуру людства, незалежну від індивіда і детерміновану його організацією, а
також нормами поведінки, волею і свідомістю людей.
М.К. Мармардашвілі показує, що Гегель хоча i в метафізірованому
вигляді, але він зробив спробу досліджувати розум не як суто індивідуальну
діяльність, a й як особливу дійсність, об’єктивно фіксуючу та існуючу в
формах практичного життя людей. Згідно Мармардашвілі це i є спроба усунути
психологізм з логіки. У суспільній свідомості Гегель підкреслює її
надіндивідуальні примусові форми (те, що він називає «об’єктивним духом»):
«Об’єктивно розглядати ці суспільні форми свідомості, які «відчужені» від
індивіда, означало для Гегеля розкрити їхній істинний сенс, «розглядати
об’єктивно ці суспільні форми свідомості, які «відчужені» від особистості». яка
вислизає від особистості. індивіда, який спонтанно підкоряється, і довести його
до «самопізнання» [Мамардашвили М. К. Форми та зміст мислення / Мераб
Констянтинович Мамардашвили. // Москва. – 1968].
Те, що в книзі «Форми і зміст мислення» підкреслювалося
надіндивідуальне, непсихологічне розуміння свідомості у філософії Гегеля,
дало ключ до тлумачення філософії свідомості Маркса. Шлях для вашого
власного поглибленого дослідження був відкритим. У цьому сенсі характерна
[6] стаття М. К. Мамардашвілі «Аналіз свідомості в працях Маркса»,
опублікована в журналі «Питання філософії» в 1968 році. Вона є, так би
мовити, продовженням книги і водночас вказує на новий етап у філософському
розвитку мислителя. Зокрема було зазначено, що Маркс не створив ні
спеціальної теорії свідомості, ні своєї спеціальної теорії методів і діалектики.
Однак вони присутні в його економічних дослідженнях капіталізму. Теорія
свідомості «належить Марксу, і вона настільки глибока, що її відкриття було
повністю усвідомлено лише набагато пізніше, і багато з неї було переглянуто,
але в неправильній формі, і приписано іншим (наприклад, феноменологам,
екзистенціалістам, психоаналітики тощо).»
Таке розуміння Марксової теорії свідомості передусім сприяло
виробленню нового ставлення до феноменології, екзистенціалізму та
фрейдизму, які раніше були суто негативними у нашій філософії. Ці
філософські течії тлумачилися виключно як ірраціональні, позанаукові (навіть
антинаукові) не лише марксистами, а й представниками інших напрямів
науково-аналітичної філософії. М.К. Мамардашвілі бачить елементи
ірраціоналізму та напівнауковості (чому він присвячує низку робіт), показуючи,
що проблеми, з якими вони мають справу стосовно теорії свідомості, є
проблемами Маркса. Він переконливо доводить, що антипсихологізм у
трактуванні мислення і свідомості є наріжним каменем Марксового розуміння
свідомості, в якому вона розглядається як функція, як атрибут суспільних
систем дії. «При цьому, – пише автор, – утворюючи тим самим точку відліку,
незалежну – при дослідженні самої свідомості – від психологічно усвідомлених
проявів духовного життя особистості, від різноманітних форм її самовираження
і самопояснення, з мови мотивації тощо».
Прочитання Маркса з перспективи останньої третини 20-го століття
дозволило Мамалдашвілі самостійно прорватися крізь феноменологічну
проблематику. Зокрема, на особливу увагу заслуговує його аналіз поняття
"перетворених форм", яке відіграє центральну роль у Марксовій філософії
свідомості та політичній економії. Згідно з Марксом, вартість праці
перетворюється на вартість самої праці. Такі форми репрезентації приховують
справжнє ставлення. У класовому суспільстві перетворена форма є ілюзорною
та ірраціональною. Мамалдашвілі не лише блискуче пояснює Марксову теорію
перетворених форм, але й багато в чому йде далі.[Мамардашвили М. К. стаття
«Аналіз свідомості в працях Маркса» / Мераб Констянтинович
Мамардашвили. // журнал «Питання філософії». – 1968].
Мислитель звертає увагу на те, коли людина діє йому не потрібно знати
внутрішнє, приховане, досить просто усвідомити перетворені форми. Вони
грають регулюючу роль забезпечують стабільність системи та протидіють її
змінам. Однак, при філософському підході необхідна редукція цих форм до
реальних відносин. Феноменологічна редукція закладена в макросовій ідеї
перетворених форм. Маркс вважав, що всі вони відімруть із зникненням
економіки, що базується на старому суспільному розподілі праці ( в тому числі:
право, мораль, релігія, держава i т.д.).
3. Філософія свідомості
Одна з основних проблем, пов'язаних із свідомістю, полягає у тому, як
саме вона виникає. Історично, багато філософів дивилися на свідомість як на
дещо метафізичне, що не може бути пояснене за допомогою наукових методів.
Однак, сучасні дослідження у галузі нейронауки, когнітивної психології та
інших дисциплін показують, що свідомість може бути пов'язана зі
специфічними функціями мозку та його структурою.
Інша актуальна проблема, пов'язана зі свідомістю, полягає у розумінні її
ролі в людському житті. Це стосується питань про те, як свідомість впливає на
поведінку людини, як вона формується під впливом соціокультурних та
історичних чинників, та як вона пов'язана з поняттями моралі, етики та
відповідальності.
Крім того, проблема свідомості також має практичне значення у різних
сферах життя, таких як медицина, право, педагогіка та інші. Наприклад,
питання про те, коли тварина має свідомість, може мати важливі наслідки для
питань про те, як тварини повинні бути поводитися та як їх слід захищати.
Свідомість – це перш за все свідомість іншого. Але не в тому значенні,
що ми усвідомлюємо, бачимо інший предмет, a в тому сенсі, що людина
відчужена від звичного їй, буденного світу, в якому вона перебуває.
Основна тема філософії Мармардашвілі – це феномен свідомості та його
значення для становлення людини, культири, пізнання. Він розглядав
свідомість як космічне явище, яке пов’язане з основами буття, a онтологію
свідомості він вважав невід’ємною структурою сучасної парадигми
раціональності. Його спосіб філософствування називають «сократичним»,
оскільки він як i Сократ, не залишив після себе письмового спадку.
Він взагалі вважав, що філософія – справжня, «реальна», як він говорив, а
не філософія «учень та система» – одна. «Вчення і системи» лише різні лади,
кожна по-своєму її представляють. І до цієї «реальної» філософії і належить –
якщо справді хочеш займатися чимось справжнім – прориватися особистим
зусиллям [Мамардашвили М. К. Як я розумію філософію/ Мераб
Констянтинович Мамардашвили. // Москва. – 1992].
Це зусилля і виявляється, по Мамардашвілі, що створює умовою і
культурою взагалі, в цілому, і, більше того, самої людини. Без нього ми
матимемо справу лише з мертвими формами – у тому числі й формами самих
себе. Людина, в її уявленні, по-справжньому жива лише доти, поки «тримає»
себе в бутті зусиллями думки – зусиллям, що постійно відновлюється і ніколи
нічим не гарантованим. Нема опор. Нема орієнтирів. Все відбувається зараз.
По суті, філософія у Мамардашвілі – це антропологічна (точніше,
антропоургічна) практика: людинотворча вправа в існуванні. Яку треба
постійно відновлювати, якщо хочеш залишатися людиною.
Це особливий рід «турботи про себе», самообробітку, культивування
себе, поставленого європейському індивіду у свого роду обов'язок ще з часів
античності. У варіанті, запропонованому Мамардашвілі, цей обробіток
створюється силою думки: нею людина не тільки мислить свій предмет, але
створює саму себе [В.А.Лекторскій (ред.). Філософія не закінчується ... З історії
вітчизняної філософії. XX століття: У 2-х кн,. / Под ред. В.А.Лекторского. Кн.
II. 60 - 80-і рр.. – М.: «Російська політична енциклопедія». – 768 с., 1998].
Одним з ключових понять, пов'язаних із свідомістю в філософії
Мамардашвілі, є «самосвідомість». Він розуміє її як свідоме відчуття людиною
себе як суб'єкта діяльності, здатного здійснювати вибір та приймати рішення.
За словами Мамардашвілі, самосвідомість може бути розглянута як «форма
свідомості, що включає у себе свідоме відчуття себе в якості суб'єкта».
Зазначимо, що проблематика самосвідомості є досить тяглою в філософській
традиції; це питання цікавило, зокрема, Р. Декарта, Ф.В.Й. Шеллінга [Шеллинг
Ф. В. Сочинения в двух томах / Ф. В. Шеллинг. // Москва. Мысль. – 1987. – С.
244–254].
«Ми здатні зрозуміти те, що написано у філософському тексті, – говорив
він у «Картезіанських роздумах» 1981 року, – лише в тому випадку, якщо
зуміємо відтворити в ньому (не слова, а сказане в ньому) як можливість нашого
власного мислення. є закон у тому, що коли хтось колись виконав акт
філософського мислення, то ньому є все, що взагалі буває у філософському
мисленні».
Примушуючи слухачів слідом його самим відтворювати у собі думки
Канта, Декарта, Пруста як можливість їхнього власного мислення, він давав
можливість кожному прокинутися до своєї універсальності, «вселюдяності»:
пройти власними зусиллями і зробити фактом власного життя «все, що взагалі
буває у філософському мислення».
Мислитель, подібний до нього, міг виникнути тільки в постхристиянській
культурі: опрацьованої християнськими смислами, але залишеною ними. У
культурному просторі, який вистиг після того, як християнські сенси його
покинули, але зберігає ту форму, яку вони йому надали. Зазнає туги за етичним
виміром мислення, за його етичним пафосом.
Він говорив: «Філософія знала і знову оновлює у ХХ столітті відчуття
однієї простої ідеї. Її можна висловити так: куди нам до нової людини, тобто
зовсім іншої якоїсь людини, <…> коли ми не є навіть те, що ми є. <…>
людською істотою я називаю ту істоту, яка вчинила акт індивідуації. Замість
нього та за нього ніхто не може його вчинити. Це означає: те, що ми емпірично
бачимо як людей, не є люди. Ми є люди тією мірою, як ми виконали те, що в
нас потенційно є людського…» [8].
Його лекції були уроками метафізичної самотності – розуміння цієї
самотності та прийняття її як місії. «Вся проблема мислення полягає в
кожнеактному подоланні життя, що здається, – говорив він. – До того ж цей акт
необхідно повторювати знову і знову. Здається життя переслідує нас у всіх
куточках нашої душі і світу, і ми повинні виганяти його з усіх куточків і робити
це постійно. Я ж вам казав, що агонія Христа триватиме до кінця світу, і весь
цей час спати не можна». Це ось, мабуть, головне – незалежно від того,
християни ми чи ні: подолання уявного життя. Самотнє, відповідальне, на свій
страх та ризик.
Перед цим мислителем постає найважливіша філософська проблема: як
пов'язати науковий підхід як до історії, так і до свідомості з феноменом
свободи, унікальністю людської особистості та її гідністю. У зв'язку з цим він
аналізує сам феномен людської особистості та свободи, з одного боку, для
забезпечення об'єктивності наукових висновків, з іншого – для з'ясування
передумов класичного раціоналізму, який однозначно стверджує самоцінність
людської особистості, з іншого – не здатний їх інтегрувати, і, нарешті,
спираючись на досягнення філософії та науки ХХ століття одночасно працював
у трьох напрямках: формулював ідеал нової некласичної раціональності, образ
світу, в якому існують феномени людської особистості та свідомості.
Без традиції та засвоєних культурних форм людина є лише голим
об'єктом для маніпуляції свідомістю. Але володіння культурними формами є
лише умовою для людського мислення і свідомості. Воно вимагає добровільних
зусиль, праці та виконання думки. Більше того, в деяких випадках необхідно
розуміти самі ці форми, умови їх функціонування, і виходити за їх межі для
створення нових культурних форм. Без цього зусилля людина, наука і людська
спільнота змушені жити за інерцією, стаючи об'єктами маніпуляцій і рабами
зовнішніх сил. Без зусиль живі ідеї деградують і навіть старі культурні форми
не відтворюються.
Таке розуміння свідомості (зусилля, творчість, яка відбувається в межах
певних культурних форм) зберігає, з одного боку, багатовимірний об'єктивний
підхід до свідомості та її форм, науковий підхід, розроблений Марксом,
феноменологією, семіотикою тощо, а з іншого боку, людину як творця історії,
науки і культури, як Її можна розглядати як унікальну сутність, що творить і
відтворює саму себе. Феномен особистої самосвідомості був детально
розглянутий у циклі лекцій 1984-1985 років "Марсель Пруст, час і життя". Вони
стверджували, що людина не створена природою чи еволюцією. Людина
створюється. Безперервно, знову і знову, вона створюється. Вона твориться
завдяки своїй власній участі, своїм індивідуальним зусиллям в історії.
[Мамардашвили М. К. Лекції про Пруста / Мераб Констянтинович
Мамардашвили. // Москва. – 1995].
М.К. Мамалдашвілі розглядає передумови класичного мислення,
насамперед ототожнення Рене Декарта та Іммануїла Канта. До нього можна
пред'явити серйозні претензії з точки зору критеріїв історико-філософського
дослідження. Однак він не претендував на роль історика філософії. Його
порядок денний був іншим. Він звертався до Декарта і Канта, щоб виявити і
сформулювати передумови класичного мислення і класичних типів
раціональності.
Ідеал класичної раціональності ґрунтується на різкому розрізненні між
мислячим суб'єктом і пізнаваною реальністю [Мамардашвили М. К. Класичний
та некласичний ідеали раціональності / Мераб Констянтинович
Мамардашвили.// Тбілісі. – 1984]. Знамените "cogito, ergo sum" Декарта ("Я
мислю, отже, існую як мисляча істота") є показовим у цьому відношенні.
Мислячий суб'єкт виводиться зі світу. Мамалдашвілі стверджує, що
припущення про такий інтелект, не обмежений простором і часом, лежить в
основі класичної фізики. Ці ідеалізації ньютонівської механіки, такі як
абсолютний простір і час та миттєва передача взаємодій, є квазіфізичними,
натуралістичними виразами прихованих припущень класичної раціональності.
Класична система мислення накладає серйозні обмеження на пізнання. В її
рамках ми не можемо про все запитати і не можемо про все дізнатися. Зокрема,
за її межами залишається наш суб'єктивний досвід. Водночас, однак,
картезіанський принцип містить інший: "Я мислю, отже, я є, отже, я можу". За
словами Мамалдашвілі, сучасна філософія виробила установку на об'єктивне
вивчення реальності. Водночас вона відкрила можливість мислити людину як
суб'єкта, як людину, яка здатна. Однак це було досягнуто за рахунок різкого
розмежування між світом поза людиною і самою людиною. Саме в цьому
полягає сенс фрази Декарта "Я мислю, отже, я існую" та загадки Канто "зоряне
небо над головою і внутрішній світ". Дуалізм став основою нової європейської
цивілізації. Якщо розглядати людину лише з одного боку, тобто як частину
об'єктивного світу, і заперечувати інший бік, то зникають феномени людської
особистості, свободи і свідомості. Всі дії людини визначаються зовнішніми
обставинами, немає свободи, а отже і відповідальності. Звідси випливає
утилітарне розуміння моралі. Мораль сприймається як корисна для індивіда,
класу, нації, держави, людства. Нігілізм має всілякі жахливі наслідки для
людини, суспільства і людства [Козак Б. Мислиннєвий скептицизм у філософії
Мамардашвілі / Б. Козак. // Вісник Львівського університету. – 2017. – №47. –
С. 125–131].
М.К. Мамалдашвілі показує, що феномен свідомості та реалізація
людської особистості існують. Часто ми думаємо про свідомість лише як про
відображення буття. Однак необхідно розглядати свідомість онтологічно, як
подію, що відбувається у світі. Свобода – це не ілюзорна форма усвідомлення
суспільного буття, а подія у світі. Запропонований підхід ставить дуже складне
філософське питання. Щоб відповісти на нього, необхідно розробити нову,
некласичну форму раціональності". Як має бути організований світ, щоб у
ньому відбувалися події "думки"?
Питанням нової раціональності присвячена книга "Класичні та
некласичні ідеали раціональності", опублікована 1984 року тбіліським
видавництвом "Мецниереба". Вона стверджує, що людське "я" не існує поза
світом, а є його частиною. Людина обмежена у просторі та часі, як біологічно,
так і інтелектуально. Її інтелект не є всемогутнім. Класичні форми
раціональності, з їх дуалізмом і різними методами в природничих і
гуманітарних науках, повинні бути подолані. Розвиток нової класичної
раціональності потрібен не лише в гуманітарних науках, але й у сучасному
природознавстві. З цієї причини мислитель звертається до квантової фізики,
нового формулювання детермінізму, а також до синергетики, нелінійного
підходу та ідей І. Пригожина.
Не можна не згадати ще одну особливість творчої спадщини цього
мислителя. Він неодноразово писав: «Філософи – не політики. Філософи не
повинні втручатися в повсякденне політичне життя. Філософ завжди повинен
тримати певну дистанцію і займатися політичними та ідеологічними
питаннями, які відбуваються в даний момент, а мислити великими часовими
інтервалами». Щоб бути громадянами, тобто жити соціально компетентно, ми
повинні розуміти абстрактні істини про самих себе, про наші граничні
можливості. Цим і займався сам філософ. Розроблена ним теорія свідомості, як
мені здається, заглиблюється в природу кризи, яку ми переживаємо сьогодні,
розкриваючи її коріння і пропонуючи радикальні рішення.
Наша нинішня свідомість – це хвора, дика свідомість. Вона базується на
принципі нігілізму – якщо я не можу, то ніхто не зможе. «А все піднесене
подається як корисливе, як "маскування" субстрату. Звідси критика – це ......
Викриття. Я поганий, ти поганий, ніхто нічого не може зробити».
Мамалдашвілі вважає, що джерелом такого гніву є нетерпимість людини до
самої себе і своєї зовнішньої привабливості. Якщо ви нетерпимі до себе, ви так
чи інакше будете руйнувати все, що вас оточує.
Сьогодні люди часто звертаються за духовністю до релігії, особливо до
православ'я. Мислителі називають європейську цивілізацію християнською,
тому що в її основі лежить ідея визнання людської гідності. Однак він далекий
від закликів до релігійного відродження, оскільки офіційне православ'я не
створило «самостійної і самобутньої сфери духовного життя…».
Величезне значення в наші дні набуває свобода, незалежність
особистості. «... Сьогодні особливо потрібні люди, здатні на повністю відкрите,
а не підпільно-культурне існування ...» Головне - бути гідним, що б з нами не
трапилося. «Зараз ми не можемо жити цивілізованої громадської життям, не
відновлюючи цю автономну духовну сферу незалежної думки». Бо людське
призначення полягає в тому, щоб виповнитися як Людини. Для цього потрібно
відстоювати своє право жити, як велять совість і борг. «Прогрес зумовлюють
тільки автономні, незалежні люди, які зуміли відвоювати для себе і своєї справи
особливу духовну екстериторіальність ...»
Це накладає нові обов'язки на інтелектуальну частину суспільства.
«Вчені, – пише вчений, – не можуть уявити собі філософію без лицарів честі і
людської гідності». Про це повинна пам'ятати кожна мисляча людина:
«Насправді багато речей, які здаються абсолютно обов'язковими перед
обличчям суспільства та інших, зовсім не обов'язкові, якщо ми беремо на себе
відповідальність за їх невиконання. Якщо приділити цьому час. А деякі речі
можна (і потрібно) робити, лише свідомо відмовившись від кар'єри...»
М.К. Мамалдашвілі не публікується! Йому немає чого соромитися. На
основі глибокого розуміння Маркса цей вчений побудував власну філософію,
яка посідає цінне місце у світовій філософії ХХ століття. Нам усім потрібна
філософія свідомості, яку він створив і глибоко пережив. Тому необхідно, щоб
найближчим часом його лекції про Декарта, Канта, Гегеля і Пруста були
опубліковані в повному обсязі і щоб його діалоги в «Як я розумію філософію"»
були масово розповсюджені [9].
 Основна пристрасть людини, писав Мераб Костянтинович, це
виповнитися, здійснитися. Він виконав своє призначення і як людина, і як
філософ.
Одне з головних понять філософії Мамардашвілі – зусилля. Для філософа
людина – «це перш за все постійне зусилля стати людиною», «людина не існує
– вона стає». Культура – «це зусилля та водночас вміння практикувати
складність та різноманітність життя». Те саме – і історія. І все це накладає на
людину відповідальність не стати варваром. Щоб не стати варваром, теж треба
докладати зусиль: «Людина тільки тоді фігурує як елемент порядку, коли вона
сама перебуває в стані максимальної напруги всіх своїх сил». Свідомість
змінюється лише там, «де було зроблено робота». Нічого просто так, ясна річ,
не виникає. Наприклад, «відбувся» в європейській історії досвід
представницької демократії, що могло б закінчитися нічим. Але було зроблено
роботу. А в Росії «не сталося так, щоб виникла артикулована форма
висловлювання, обговорення та кристалізації громадської громадянської
думки». Якось у 1981 році філософ запізнився на лекцію і сказав, що уві сні до
нього приходив Декарт, а коли він прокинувся, горлом пішла кров. Це був
жарт. Майже буквальне відтворення розповіді Еммануїла Сведенборга у тому,
як йому наснився Декарт.
Ще одним важливим аспектом, який Мамардашвілі розглядав у
контексті проблеми свідомості, була його теорія «нижчої» та «вищої»
свідомості. Він вважав, що наша звичайна свідомість, яку ми використовуємо у
повсякденному житті, є лише «нижчою» формою свідомості, яка базується на
наших зовнішніх сприйняттях та досвіді. «Вища» свідомість, за Мамардашвілі,
є більш глибокою та всезагальною формою свідомості, яка дозволяє нам
розуміти світ як цілісний організм та відчувати єдність з усім навколишнім.
«За Мамардашвілі свідомість є вищою формою пізнання, що передбачає
відчуття, сприйняття і усвідомлення, які є властивими тільки людині, і в той же
час свідомість є основою для інтелектуальної діяльності та пізнання реальності.
У цьому розумінні свідомість є найважливішою проблемою філософії для
Мамардашвілі, і він намагається розв'язати її з допомогою своєї онтології
енергії та ідеї формотворчості» [Мамардашвілі М.К. Проблема свідомості і
філософське покликання // Питання філософії. –1968. - № 8. 7].
Мераб Мамардашвілі зробив великий внесок у філософію свідомості,
розвиваючи нові підходи до вивчення цього складного феномену. Його праці в
цій галузі не тільки сприяли розвитку філософської думки, але також мали
вплив на різні наукові галузі, включаючи психологію. У цьому науковому
рефераті буде розглянуто погляди Мераба Мамардашвілі на проблему
свідомості та його вплив на розвиток філософії.Таким чином, проблема
свідомості у філософії М.К. Мамардашвілі є важливою не тільки для розуміння
його філософської системи, а й для сучасного розуміння самої природи
свідомості [Проблема свідомості і філософське покликання. // Київ, Дух і
літера. – 2001. – С. 7].
У філософії Мамардашвілі відношення між свідомістю та світом
розглядається з онтологічної та гносеологічної точок зору. За його уявленням,
світ і свідомість взаємодіють між собою і співвідносяться на різних рівнях
реальності.
На гносеологічному рівні Мамардашвілі розглядає свідомість як
здатність до пізнання світу. Він вважає, що свідомість є необхідним елементом
для розуміння світу. У своїх працях він багато уваги приділяє проблемі
пізнання та вважає, що свідомість є не тільки інструментом для пізнання світу,
але й важливою складовою самого світу.
Однак, на онтологічному рівні, Мамардашвілі розуміє свідомість як
одну з основних характеристик реальності. Він вважає, що свідомість належить
до світу та знаходиться на одному рівні з іншими екзистенціальними
характеристиками, такими як простір та час. Згідно з його поглядами,
свідомість включена у загальний порядок реальності і є невід'ємною частиною
світу.За Мамардашвілі, свідомість є однією з фундаментальних характеристик
реальності, як і час, простір і матерія. Це основний показник життєвої
діяльності та нашої взаємодії з навколишнім середовищем, а також феномен,
який відображає наші найглибші думки, переживання та відчуття.»
[Мамардашвили М. К. Беседы о мышлении / Мераб Констянтинович
Мамардашвили. // СПб. Азбука, Азбука-Аттикус. – 2019. – С. 576].
Мамардашвілі також пише: «Свідомість – це те, що робить нас людьми.
Свідомість є тим, що робить нашу життєву діяльність змістовною і цікавою».
Філософ також зазначає, що свідомість є унікальним феноменом, який відрізняє
людину від інших живих істот: «Лише людина володіє свідомістю, яка визначає
її як особистість, робить її вільною і дозволяє здійснювати вибір».
Проте, Мамардашвілі підкреслює, що свідомість є не просто
властивістю людини, а складним і багатоаспектним явищем. Він пише:
«Свідомість не є просто пізнанням, вона є більш складним феноменом, який
охоплює не тільки розумові процеси, а й емоції, вольові прояви та сприйняття
моральної реальності». Це означає, що свідомість має вплив на всі аспекти
життя людини і формує її як особистість.
Для Мамардашвілі свідомість є ключовим феноменом, що розкриває
сутність людини. Він пише: «Свідомість – це те, що робить нас людьми.
Свідомість є джерелом нашої культури, мистецтва і науки, і є тим, що робить
нашу життєву діяльність змістовною і цікавою» [15].
Мамардашвілі поділяє свідомість на два види - просту та складну. Проста
свідомість пов'язана з сприйняттям різних об'єктів навколишнього світу і
передається через органи чуття. Складна свідомість вже пов'язана з розумінням
та інтерпретацією цих сприйнятих об'єктів, а також з відчуттям власного Я.
 Висновки
Підсумовуючи дослідження на тему «Проблема свідомості у філософії
М.К. Мамардашвілі», можна зробити висновок, що свідомість є ключовим
феноменом у філософії Мамардашвілі. Він підкреслює, що свідомість є тим, що
робить людину людиною, вона є джерелом культури, мистецтва та науки, і
робить життєву діяльність змістовною і цікавою.
У своїй філософії Мамардашвілі розглядає свідомість як ключовий
феномен, що визначає сутність людини. Він досліджує різні аспекти свідомості,
зокрема її філософські, психологічні та культурні аспекти.
Одна з головних тез філософії Мамардашвілі – це те, що свідомість існує
не тільки в людському організмі, але й у всьому Всесвіті. Він називає цю
загальну свідомість «суперсвідомістю». Ця концепція дає можливість пояснити
зв'язок між людською свідомістю та загальною свідомістю всесвіту.
За Мамардашвілі, свідомість є джерелом культури, мистецтва та науки, а
також є тим, що робить життєву діяльність людини змістовною і цікавою. Він
підкреслює, що свідомість – це не просто відображення зовнішнього світу, але
й активна творчість людини. Він розглядає свідомість як найвищу форму
життєвої діяльності людини, що дає можливість реалізувати її потенціал.
Таким чином, філософія Мамардашвілі вносить важливий вклад у
розуміння проблеми свідомості. Він розглядає свідомість як найвищу форму
життєвої діяльності людини, що визначає сутність людини та її здатність до
творчого відтворення світу. Концепція загальної свідомості всесвіту дає
можливість розуміти взаємозв'язок між людиною та всесвітом.
Отже, можна зробити висновок, що проблема свідомості є центральною
темою у філософії Мераба Костянтиновича Мамардашвілі. Він розглядає
свідомість як ключовий феномен, що розкриває сутність людини. За
Мамардашвілі, свідомість є джерелом нашої культури, мистецтва і науки, і є
тим, що робить нашу життєву діяльність змістовною і цікавою. У своїх
дослідженнях він стверджує, що свідомість не є властивістю індивіда, а є
загальною, всезагальною характеристикою всього світу.
 Мамардашвілі багато уваги приділяє ролі свідомості у формуванні
культури, мистецтва і науки. Його погляди на свідомість знайшли відображення
в його працях з філософії, літератури, культурології та інших галузях. Це
свідчить про великий вплив Мамардашвілі на розвиток гуманітарних наук.
У цілому, М.К. Мамардашвілі вносить значний вклад у розвиток
філософської думки, зокрема в глибинне розуміння проблеми свідомості. Його
погляди на свідомість, як загального феномену, що об'єднує всі аспекти
реальності, і як джерело культури, мистецтва і науки, є досі актуальними.
МерабМамардашвілі, як і більшість великих філософів, був
ознайомлений попередніми думками ідеями і філософськими школами.
Він був знайомий з працями відомих філософів, таких як Георг
Вільгельм Фрідріх Гегель, Мартін Гайдеггер, ЕммануельЛевінас, Жан-Поль
Сартр та інших. Також вплив на нього мали грузинські філософи та
письменники, такі як Ілля Чавчавадзе та Шота Руставелі.
За своє життя Мамардашвілі розробив свою власну теорію філософії, яка
базувалася на традиціях європейської філософії та відрізнялася від класичного
грузинського мислення. Його теорія свідомості, зокрема, базувалася на
концепції філософії про «розумну сутність», а також на теорії Мартіна
Гайдеггера про феноменологію.
Унікальність розуміння «свідомості» в філософії МерабаМамардашвілі
полягає у його підході до вивчення цього поняття. Мамардашвілі підкреслює
взаємозв'язок між свідомістю та світом, тобто він розглядає свідомість як
елемент взаємодії людини із світом, який дозволяє сприймати, аналізувати та
оцінювати інформацію, що є необхідною для пізнання світу.
Одним з унікальних аспектів розуміння «свідомості» в філософії
Мамардашвілі є його концепція «мови як буття», яка вказує на те, що мова
відображає наше сприйняття світу та формує наше розуміння його. За
Мамардашвілі, свідомість людини пов'язана з мовою, яка дозволяє сприймати
та висловлювати ідеї, та є необхідною для пізнання світу.
Також важливим аспектом розуміння «свідомості» в філософії
Мамардашвілі є його концепція «інтелекту як екстеріоризованої свідомості»,
яка вказує на те, що інтелект є результатом взаємодії між людиною та світом, і
є інструментом для пізнання цього світу.
Отже, унікальність розуміння «свідомості» в філософії
МерабаМамардашвілі полягає у підході, який він застосовує до вивчення цього
поняття. Він розглядає свідомість як елемент взаємодії людини із світом, який
дозволяє пізнавати світ та формувати розуміння його.
Філософські розробки МерабаМамардашвілі допомогли у вирішенні
проблеми свідомості, оскільки вона вказує на важливість взаємодії
 Список використаної літератури
1. Проблема свідомості у філософії [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу:
https://pidru4niki.com/16011013/filosofiya/problema_svidomosti_filosofiyi.
2. М.К. Мамардашвили О сознании //Его же. Необходимость себя (Лекции.
Статьи. Философские заметки) <Под общей ред. Ю.П. Сенокосова;
компьютерная сверка Катречко С.Л.>. – М.: Лабиринт, 1996. – стр.214 – 229.
3. Зустрічіз Декартом. Матеріали читань/За ред. В. А. Круглікова та Ю. П.
Сенокосова. М., 1996.
4. Мамардашвілі Мераб Костянтинович // Філософський енциклопедичний
словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – Київ : Інститут філософії імені
Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. – С. 359. – 742 с. – 1000
екз. – ББК 87я2. – ISBN 966-531-128-X.
5. Мамардашвили М. К. «Картезіанські роздуми» про філософію Декарта
[Електронний ресурс] / Мераб Констянтинович Мамардашвили. – 1981. –
Режим доступу до ресурсу:
https://web.archive.org/web/20101130063850/http://www.philosophy.ru/library/
mmk/kr/index.html.
6. Мамардашвили М. К. Форми та зміст мислення / Мераб Констянтинович
Мамардашвили. // Москва. – 1968.
7. Мамардашвили М. К. стаття «Аналіз свідомості в працях Маркса» / Мераб
Констянтинович Мамардашвили. // журнал «Питання філософії». – 1968.
8. Мамардашвили М. К. Як я розумію філософію/ Мераб Констянтинович
Мамардашвили. // Москва. – 1992.
9. В.А.Лекторскій (ред.). Філософія не закінчується ... З історії вітчизняної
філософії. XX століття: У 2-х кн,. / Под ред. В.А.Лекторского. Кн. II. 60 - 80-і
рр.. – М.: «Російська політична енциклопедія». – 768 с., 1998
10. Шеллинг Ф. В. Сочинения в двух томах / Ф. В. Шеллинг. // Москва. Мысль.
– 1987. – С. 244–254.
11. Мамардашвили М. К. Лекції про Пруста / Мераб Констянтинович
Мамардашвили. // Москва. – 1995.
12. Мамардашвили М. К. Класичний та некласичний ідеали раціональності /
Мераб Констянтинович Мамардашвили.// Тбілісі. – 1984.
13. Козак Б. Мислиннєвий скептицизм у філософії Мамардашвілі / Б. Козак. //
Вісник Львівського університету. – 2017. – №47. – С. 125–131.
14. Мамардашвілі М.К. Проблема свідомості і філософське покликання //
Питання філософії. –1968. - № 8. 7.
15. Проблема свідомості і філософське покликання. // Київ, Дух і літера. – 2001.
– С. 7.
16. Мамардашвили М. К. Беседы о мышлении / Мераб Констянтинович
Мамардашвили. // СПб. Азбука, Азбука-Аттикус. – 2019. – С. 576.