Після прочитання віршів Олега Ольжича(збірка «Підзамча») можу

сказати, що якби написане 77 років тому було взяте до уваги

українськими політичними діячами того часу, якби було підтримане
патріотичне прагнення автора та його однодумців до усвідомлення
національної ідеї, не було би зараз цієї жорстокої війни.

Як зв’язали Діву Катерину 

Посіпаки в храмі на стіні,
Рвали біле тіло, щохвилину 
Припікали рани на огні.

Та минуле залишається минулим, а ми – молоде покоління - маємо,

усвідомивши весь досвід славетних предків, використовувати у
своєму житті приховану в кожному з нас велику силу, працювати над
проблемами, які заважають здійсненню певної мети і навчитись
надавати блискавичність думкам і своїм рішенням, брати
відповідальність за свої вчинки, і якщо будемо терплячими,
впевненими у собі, цілеспрямованими (адже для цього потрібні час,
надія та віра в себе), ми обов’язково переможемо.

Олег Ольжич належав до покоління 30-х років, які запалили оту свічку

боротьби визвольної, і які продемонстрували готовність до
самопожертви заради великої мети.

Воно дощем спадає золотим 

Тобі на серце, - і життя щоденне 
Здається святом, палацом - твій дім. 
І  кожне діло є благословенне.
 
І враз не стане. Курява дорог 
Встає до сонця, і чорніє лик твій...
Земля широка. Мудрий в небі Бог. 
І серце людське - мужнє і велике.

І коли ми говоримо сьогодні, що ми хочемо щось змінити в нашому

житті, ми хочемо жити краще, то у нас є планка, яку підняв для кожного
українця Олег Ольжич.