СУ-24М — надзвуковий фронтовий бомбардувальник, модернізований варіант СУ-24,

знаходиться на озброєнні Повітряних Сил України. Призначений для нанесення

високоточних прицільних ракетно-бомбових ударів по наземним та надводним цілям при
будь-яких погодних та часових умовах.

Історія. Загальні відомості. Опис.

До середини 70-х років розробники авіаційних засобів ураження вже нарешті впоралися із
завданнями, поставленими ще на початку проектування комплексу озброєння Т-6. Для
забезпечення застосування передбачених засобів ураження була спроектована нова
прицільно-навігаційна система ПНС-24М “ТИГР-НС”.

Вона відрізнялася вдосконаленим центральним комп’ютером ЦВУ-10-058К і комплектом

прицільних підсистем. Серед останніх головною новинкою була лазерно-телевізійна
прицільна станція “Кайра-24”.

У 1973 році в НВО “Геофізика” під керівництвом Д. Хорола почалася розробка перших
радянських лазерно-телевізійних систем цілевказання для ракетної зброї. З цією метою
була побудована літаюча лабораторія на базі літака Ан-26, на якій була встановлена
апаратура “Прожектор” і лазерні напівактивні голівки самонаведення 24Н1 і 27Н1.
“Прожектор” призначався для установки на літаки Су-17М у вигляді підвісного
контейнера і виявився не дуже вдалим, але робота, проведена на “лазерній” ЛЛ Ан-26
заклала фундамент всьому сімейству радянської високоточної зброї, заснованої на цьому
принципі наведення. У проведених на ній експериментах були знайдені дороги збільшення
дальності захоплення відбитого сигналу від різних об’єктів, у тому числі ферменних і
балочних мостів, різних споруд, зразків військової і цивільної техніки на різному
підстилаючому фоні – на грунті, на снігу, на воді і т.п. Була доведена ефективність
системи і в складних метеоумовах, проводилися випробування навіть під час пилової бурі.
Першим дослідним зразком Су-24М вважається літак Т6М-22, на якому провели
випробування станцій “Кайра”. Випробування цього дослідного літака почалися в 1976
році. Макет станції “Кайра” на наступному дослідному літаку Т6М-8 був встановлений не
в носовій частині, як на МІГ-27К, а ближче до центру тяжіння, що повинне було понизило
вплив коливань літака на точність прицілювання. Проте для цього довелося відмовитися
від первинних планів встановити її в носі на місці “Чайки”. Це привело до значної зміни
конструкції фюзеляжу і змусило прийняти заходи до захисту від дії пострілів гармати ГШ-
6-23, розташованої поруч.

На початок дев’яностих років в СРСР були створені ряд модифікацій ракет класу повітря-
поверхня, Су-24М, що увійшли до арсеналу. Ракета Х-59М “Овід-М” що мала значно
більшу дальність пуску при потужнішій БЧ.

Зросли характеристики дальності і в нової протіворадіо-локаційною Х-58Е. А проти

систем ППО була спроектована високошвидкісна далека ПРР Х-31П, для наведення якої з
борту Су-24М використовувалися ті ж контейнери “Фантасмагорія”. На базі Х-31Н була
створена спеціальна модифікація Х-31А з активною РГСН, призначена для стрільби по
кораблям, дозволила повною мірою реалізувати характеристики БРЛС літака, що володіє
великою дальністю виявлення таких цілей.

З розколом СРСР кількість країн, що мали на озброєнні Су-24, збільшилася. Україна

отримала близько двохсот машин. Останні із понад 1000 побудованих ударних Су-24
залишилися в Росії, правонаслідувача СРСР. Їх подальший випуск був припинений
урядовою Постановою в 1993 році з обвалом оборонного держзамовлення, але фактично
ВПС перестали отримувати двадцать-четвірки навіть раніше.

Як ми вже говорили, величезний вплив на розвиток проекту Су-24 зробив американський

винищувач-бомбардувальник F-111. З появою серійних Су-24 ОКБ “Кулон” в принципі
могло б рапортувати, що воно досягло рівня ТТХ свого заокеанського “прототипу”, але
вже 30 липня 1968 року ВПС США отримали перший серійний ударний літак
“проміжного” класу FИ-111А, офіційно заявлені характеристики якого глибоко шокували і
конструкторів, і військових, і представників Військово-промислової комісії ЦК КПРС.

Маючи удвічі більшу масу корисного навантаження, F-111А більш ніж в півтора рази
перевершував Су-24 по дальності польоту.

Особливості конструкції літака Су-24М

Основні доопрацювання конструкції фронтового бомбардувальника Су-24М пов’язані з

установкою на його борту нового прицільно-навігаційного устаткування, апаратура
бортового комплексу оборони, впровадження системи дозаправки паливом у польоті.

Найбільше зміни торкнулися конструкції фюзеляжу. У зв’язку з установкою додаткового

радіоелектронного устаткування і системи дозаправки паливом у польоті носова частина
фюзеляжу була подовжена на 7760 мм за рахунок збільшення носового відсіку
устаткування перед кабіною екіпажа.

Озброєння

Озброєння літака Су-24М включає стрілецько-гарматна зброя, бомбардувальні засоби

ураження, некеровані авіаційні ракети, керовані ракети класів “повітря-поверхня”,
“повітря-РЛС” і “повітря-повітря”.

Число і розміщення точок підвіски озброєння на літаку не змінилося, проте з

вантажопідйомність дещо збільшилася. Це дозволило довести максимальну масу бойового
навантаження до 8000кг. Основні відмінності системи озброєння Су-24М в порівнянні з
Су-24 полягають в розширенні номенклатури керованого ракетного озброєння класу
“повітря-поверхня”, вживанні коректованих авіаційних бомб і досконаліших ракет класу
“повітря-повітря”. Відповідно до цього доопрацюванням піддалася система управління
зброєю (СУЗ).
Стрілецько-гарматне озброєння Су-24М повністю відповідає тому, що застосовувавлося на
літаку Су-24, і включає вбудовану гармату ГШ-6-23 (ГШ-6-23М) і три підвісні установки
СППУ-6.

Некероване бомбардувальне озброєння по номенклатурі не відрізняється від описаного

вище, проте у зв’язку із збільшенням вантажопідйомності точок підвіски і загальної маси
підвісного озброєння до 8000 кг число одночасно підвішуваних під літак авіаційних
бомбардувальних засобів поразки збільшене.

На літаку Су-24М може бути підвішене 3 авіабомби ФАБ-1500, 10 ФАБ-500М-62, 30 ФАБ-

250М-54 і 38 бомб калібру 100 кг Додатково забезпечена можливість вживання
контейнерів малих вантажів типу КМГ-У (до 7 штук) з різними бойовими елементами
масою від 0.5 до 10 кг Некероване ракетне озброєння по номенклатурі і числу вживаних
НАР аналогічно Су-24.

Кероване бомбардувальне озброєння складається з коректованих авіаційних бомб калібру

500 і 1500 кг. Коректовані авіабомби калібру 500 кг можуть мати напівактивну лазерну
систему наведення (КАБ-500Л) або телевізійно-кореляційне самонаведення (КАБ-500КР).
Коректовані бомби калібру 1 500 кг мають напівактивне лазерне (КАБ-1500Л) або
телевізійно-командне (КАБ-1500ТК) наведення. Всього на літак можна підвісити сім КАБ-
500 (на балочних тримачах 3-ої групи) і три КАБ-1500 (на балочних тримачах 4-ї групи)

Кероване ракетне озброєння класу “повітря-поверхня” і “повітря-РЛС” зазнало значні

зміни. Поряд з ракетами, що застосовувалися раніше, з радіокомандним наведенням
з’явилася можливість підвішувати на літак КР з лазерним, телевізійним і телевізійно-
командним наведенням.

Номенклатура керованих ракет класу “повітря-поверхня” літака Су-24М складається з:

– 4 ракет Х-23 (Х-23М) або Х-25МР з радіокомандною системою наведення;

– 4 ракет Х-25 або Х-25МЛ з напівактивною лазерною системою наведення;

– 3 ракет Х-29Л з напівактивною лазерною системою наведення;

– 3 ракет Х-29Т з телевізійною голівкою самонаведення;

– 2-3 ракет Х-59 з телевізійно-командною системою наведення;

– 6 ракет С-25Л з напівактивною лазерною системою наведення;

– 2 ракет Х-58 з пасивною голівкою радіолокації самонаведення.