1. Новела пронизана буржуазними цінностями.

На початку ми бачимо безтурботне життя

Ельзи: «Какой дивный вечер! Сегодня хорошо бы совершить экскурсию на Розетту.»,
«Мы играли три часа подряд. Нас было, к сожалению, только трое.». Але, коли вона
отримує телеграму від батьків стає зрозуміло, що це лише ілюзія заможного життя.
Насправді її сім`я, особливо тато, потребує грошей: «Итак, говоря коротко, положение
папы обострилось. Не знаю, как выйти из него… Речь идет о сравнительно жалкой сумме
— о тридцати тысячах гульденов… которые нужно раздобыть в три дня, иначе все
погибло».» Мати в письмі пояснює, що треба вирішувати це питання швидко і згадала про
Дорсдая, який був багатим: «в конце концов, тридцать тысяч тоже пустяк для Дорсдая.
Вот почему я подумала, не могла ли бы ты нам доказать свою любовь и поговорить с
Дорсдаем.» Батьки Єльзи повинні були розуміти, що вона повинна буде чимось
відплатити. Тож Ельза перетворюється з дівчини, яка діяла необачно, та не поміркувавши
ні про що, в дівчину, яка готова навіть оголитися перед незнайомцями: «За жемчужную
нить, за красивые платья, за виллу у моря вы готовы продаться? А жизнь отца не стоит,
по-вашему, такого пустяка?», «Нет, я не стеснялась. Голая стояла я перед всеми. Если бы я
только могла говорить, вы бы поняли почему.»
2. Бажання передається, через слова Досрдая: «Я вас желаю». Тіло Ельзи повя`зано з
ймовірною смертю її батька, якщо він не віддасть борг. Тому що, він може обрати смерть,
тобто самогубство.
Тяга до смерті у Ельзи була у сні, коли сидить на лавочці в лісі: «На мне чёрное траурное
платне, потому что я умерла.»
Фатальна жінка. Ельза була легковажна до телеграми батьків. Але потім вона заради
батька почала дивитися на все більш серйозно, і заради батька фліртувала з Дорсдаєм.
3. Імпресіонізм виражений також через натуралізм, в якому головним принципом була
правдивість, вірність натурі, але вона схильна до враженню, а тому вигляд реальності
залежить від кожної окремої особистості і її темпераменту. Найбільш повно це виражено в
романах Еміля Золя, його розгорнутих описах запахів, звуків і зорових сприйнять. Однак в
твори Шніцлера вторгалося пасивне сприйняття світу, аналіз настроїв, душевних станів, в
діалогах концентруються розрізнені враження. Тобто світ в його творчості
інтерпретований законам душевного світу персонажа.
4. Вірш має назву Райнер Мария Рильке «Орфей, Евридика, Гермес».
Автор передає, як зачудовано увесь навколишній світ слухає спів Орфея. Таким співцем має бути і
поет. Його мають слухати, наслідувати і захоплюватися його поезією.
У вірші “Орфей, Еврідіка, Гермес” розповідається про спробу Орфея вивести із підземного
царства свою кохану Еврідіку. Орфей ішов попереду, приставши на умову ні в якому разі не
обертатися назад. Він усіма клітинами тіла відчував, шо позаду ідуть двоє: бог мандрівок і
доручень та його кохана Еврідіка:
Тепер вона ступає поруч Бога,
хоч довгий саван заважає йти,
невпевнена, і ніжна, і терпляча.
Вона неначе стала при надії,
не думала й про мужа, що простує
попереду, не думала й про шлях,
що приведе її назад в життя.
Однак Орфей не витримав і обернувся. Спуск в царство мертвих не приніс ніякого результату. Але
для Орфея це була остання надія повернути кохану, якби він повернув Еврідіку до життя, тим
самим він би повернув собі сенс існування. Перестав би бути самотнім і знову б почав грати
прекрасну музику.
Але возз’єднання Орфея і Еврідіки виявилося неможливим, тому що смерть це неминуча частина
життя. Ніхто і ніколи не повертався з царства мертвих, і вже тим більше тільки за примхою однієї
людини.
У Рільке своє тлумачення образу Еврідіки. Побувавши у потойбіччі, вона дуже змінилася: вона
стала чутливою, тихою, покірною, по-жіночому мудрою:
Вона уже — не та білява жінка,
оспівана колись в піснях поета,
вона уже — не пахощі, не острів
широкої постелі, бо уже
вона не власність жодного мужчини.
Її розв’язано, мов довгі коси,
і віддано, мов пробуялу зливу,
й поділено, немов запас стократний.
Вона — вже корінь,
і коли нараз
її спинив і з розпачем промовив
до неї Бог: «А він таки оглянувсь»,—
безтямно й тихо запитала: «Хто?»
Евридіка у Рільке — символ жіночності і всього жіноцтва на землі. Такою в уявленні поета і має
бути справжня жінка — “невпевнена, і ніжна, і терпляча”.