«Елізабет» це мюзикл родом з Вени, що носить статус чи не

найвідомішого німецькомовного мюзиклу усіх часів. Його перекладено

сімома мовами. Історія розповідає про Австрійську імператрицю Елізабет
або “Сісі”, її життя та її відносини зі смертю.

Мюзикл було поставлено у багатьох країнах Європи та Азії, першими

країнами стали Австрія, Японія, Угорщина, а згодом відбулись тури
Європою та країнами Азії.

Ми розглядаємо японську постановку 2016 року та австрійський оригінал.

Мюзикл з’явився в Японії завдяки Шуічіро Койке у 1992. Він шукав

цікаві, оригінальні ідеї та сюжети, які зацікавлять глядача. Перший виступ
був у виконанні театру Такарадзука. Хоча спочатку аудиторія сприйняла
мюзикл неоднозначно, і той факт що для акторки роль Смерті була
останньою спричинило обурення, але дуже скоро мюзикл набув
неймовірної популярності, яка, в свою чергу, стала причиною величезного
туристичного “буму імперії Габсбургів”, в основному серед жінок.

При постанові мюзиклу було змінено декілька деталей. Так наприклад

було додано більше реплік та пісень для Тода. А також ним замінювали
деяких персонажів. Наприклад, у сцені з весіллям ним замінили
священика. І, що дуже дивно, не зважаючи на те, як відносяться до смерті
у Японії, вони допустили “шлюб благословенний смертю”. Цю сцену
можна розглядати як початок краху Габсбургів. Цікаво, що пісні, які
додали у версії Такарадзуки, врешті-решт стали частиною німецької версії.
Як приклад можна навести дует “Kein Kommen ohne Gehen”, який з’явився
в Венській версії у 2012 році. Він є німецькомовною адаптацією пісні 「愛
と死のロンド」. Об’єднані ідеєю закоханості Смерті у просту дівчину, ці
дві композиції суттєво різняться як за сенсом, так і за почуттями
зображуваних персонажів. Порівняймо початок пісні німецькою та
японською:

Elisabeth! Was für ein Zauber hält mich ab, dich fortzuzieh'n wie all die
andern? – Елізабет, що за чари не дають мені забрати тебе, як усіх інших?

「エリザベート 今こそ 黄泉の世界へ 迎えよう」－ Елізабет, вже час

настав, зустрінемося в світі мертвих!

Kein Kommen ohne Geh'n Ніхто не приходить, якщо не йде,

Kein Leuchten ohne Nacht і нема світла без ночі,

Ohne Enttäuschung kein Verstehen не прийде розуміння без

розчарування,
Schatten, die sich dreh'n
тіні провертаються крізь
Durch unsichtbare Macht
невидиму силу,
Ewiges Werden und Vergehen
сягають вічності і безслідно
зникають.

その瞳が 胸を焦がし Він пронизує мене

眼差しが突き刺さる Навіть подих приманює мене

息さえも 俺をとらえ І серце, що замерзло, розтає

凍った心溶かす
То має бути лише проста дівчина
ただの少女の 筈なのに
Усе, що мені належить,
俺の全てが崩れる руйнується.

Твій погляд картає мою душу

Німецький Тод одразу розуміє, що не може забрати її життя. Кохання
наштовхує його на роздуми. У японській версії, одначе, він більш
романтичний і пристрасний. У цього, імовірно, є культурне підґрунтя. У
японській версії у Елізабет одна репліка – вона вимагає повернути її. У
німецькій, натомість, і Тод, і Елізабет розмірковують про взаємозв’язок
речей і єдність протилежностей. Ця єдність, у свою чергу, відсилає до
Гегелевої діалектики. З одного боку, Тод і Елізабет – протилежності, але у
них багато спільного, вони розуміють і доповнюють одне одного. Сама
Елізабет каже:

«Ich erkenn' dich, schwarzer Prinz

Und fürcht' mich nicht vor dir

Du bist nicht wie sie dich beschreiben

Du durchschaust mich, schwarzer Prinz

Und spiegelst dich in mir

Lass mich in deiner Nähe bleiben»

«Я знаю тебе, Чорний Принц,

І тебе зовсім не лякаюсь,

ти не такий, яким тебе малюють,

ти бачиш мене наскрізь, Чорний Принц,

і у собі самій я бачу відображення тебе,

дозволь мені залишитись с тобою»

Існує теза, що у реальній дійсності предмет завжди виступає як єдність
тотожності і відмінності, які взаємодіють, даючи поштовх рухові. Такими
є відносини Тода та Елізабет. Взаємодія протилежностей і є імпульсом,
джерелом будь-якого руху, розвитку. Джерело розвитку – суперечності,
вони ж – рушійна сила розвитку. Ця зустріч дійсно стає причиною
радикальних змін у житті Елізабет і Тода. Натяк на німецьку філософію,
очевидно, органічніше виглядатиме у австрійській версії, бо культурні
референси мають бути зрозумілими глядачеві. Також різняться останні
рядки пісень:

Seit dem einen Augenblick

In dem dein Blick mich traf

Bis du wagst, dich zu ergeben

Hab' ich den Wunsch, in dir zu leben

з тієї миті,

коли мої очі зустріли тебе | поки ти не наважишся здатися,

бажаю у тобі я жити.

おまえの愛を 勝ち得るまで

追いかけよう

何処までも 追いかけて行こう

愛と死のロンド

У ту мить ти зовсім забудеш мене,

і поки не здобуду твою любов

Давай гнатися всюди

Рондо любові і смерті.

У німецькій версії Тод виділяє, що чекатиме поки вона не здасться, у

японській виражає намір боротися за її кохання. Японській версії також
надає грайливості передостанній рядок, а останній, в черговий раз, натякає
на танець зі Смертю. У основі змісту ідеї цієї алегорії – думка про
нікчемність людського життя, здатного щохвилини обірватися, про
скороминущість земних благ і нещасть, про рівність всіх і кожного перед
обличчям смерті, що раптово вбиває і Папу, і імператора, і останнього з
простолюдинів, однаково невблаганно забирає і старця, і юнака, і
новонароджену дитину. Персоніфікована Смерть традиційно вважається
головним корифеєм цієї процессії, але танцює з нею не звичайна тлінна
людина, а Любов, не менш могутня і вічна. Хоча макабр танцюють проти
волі, і Смерть керує усім, сам танець як мистецтво є вираженням почуттів,
і нині часто асоціюється з любов’ю. У цьому також можна побачити
єдність протилежностей. Загалом середньовічний мотив танцю зі смертю у
мюзиклі наскрізний, і з’являється ще у пролозі, коли хор співає «Alle
tanzen mit dem Tod», а потім і у композиції "Am Deck der sinkenden Welt".

Що до ролі Тода в цьому мюзиклу саме в Японії, були проблеми. Японці

могли б не зрозуміти концепцію смерті у Європейській культурі, тому
дуже часто Тода називають імператором країни мертвих. У японців немає
чіткого поняття смерті як персонажа (может и есть, я не нашла) на відміну
від Європи де є безліч проявів смерті як у формі людини так і в інших
формах. У германській міфології Смерть поставала як вісниця богів, не як
причина сконання. Так валькірії спостерігають за своїми підлеглими поки
не прийде час їх смерті, а у християнстві душу забирають янголи.
Відображення різних концепцій, пов’язаних зі смертю, спостерігаємо у
образі Тода з самого початку. У буддистській традиції є демон смерті, і
люди можуть бути одержимими ним. Тоді людина імпульсивно вбиває
себе. Через це його звуть женцем. Велична поява крилатої смерті, а згодом
його бажання спостерігати за Елізабет, і, зокрема, бажання воз’єднатися з
нею у своєму світі, як і одержимість Елізабет ідеєю про погибель, що у
мюзиклі показано як закоханість у Смерть. Однак, можна зазначити, що
імператриця Сісі дійсно була зачарована смертю, наражала себе на
небезпеку, і її постійна боротьба один на один з суспільством призвела до
того, що вона мріяла про самогубство - і ця одержимість смертю
залишається з нею до самого сконання. Біографія Елізабет надає
можливість максимально яскраво обіграти фольклорний мотив
персоніфікованої смерті. У японській версії його називають володарем
Йомі, країни Жовтих вод. На відміну від чітких та детальних описів
біблійського пекла, Йомі - це просто потойбіччя, де живуть демони та
душі. Частково така локалізація пов’язана з тим, що японці уникають
слова смерть. На відміну від європейської міфології, для Японії не є
звичною практика персоніфікації абстрактних явищ, тому його називають
не Смерть, а володар Йомі на ім’я Тод.

Японська версія Такарадзуки менш сконцентрована на історичних подіях

і у ній відсутні деякі моменти - так, у ній відсутня пісня “Hass”, у якій
висвітлено проблему зародження нацизму у імперії на шляху до краху.
Також, у пісні “Die fröhliche Apokalypse” (веселий Апокаліпсис) у
японській версії відсутні історичні факти, які згадуються в оригіналі. Це
укладання конкордату, кримська війна, війна з П’ємонтом, політична
ізоляція Австрії. У японській версії "Am Deck der sinkenden Welt" перша
частина пісні, де перелічуються померлі члени королівської родини і
причини їх загибелі, відсутня. Більш того, у австрійській версії 1992 року
мюзикл закриває сцена с повішенням Лукені під пильним поглядом Тода,
тоді як у інших версіях в останній сцені Смерть і Елізабет воз’єднуються у
небесах. Посилився акцент на любовну лінію, романтики стало помітно
більше завдяки музичним номерам, додатковим пісням та хореографії.

Наша робота дозволяє зробити висновок про те, що адаптація мюзиклу

була здійснена з урахуванням особливостей культури, узгоджена з
запитами глядачів. Так, німецькомовна версія включає у себе історичні
факти, політичн