Семінар «Нова драма і символічний характер п’єc

М. Метерлінка «Сліпі», «Синій птах»

План
1. Філософія «театру смерті», «театру надій» драматурга.
М.Метерлінк (1862-1949) вважається засновником символістського театру.
Хоча він ніби й не був у прямому розумінні слова релігійною людиною,
одначе завдяки містицизму важко помітною стала межа між вірою в Бога і
світоглядом драматурга. Місце Бога в його світогляді було зайнято ще більш
невиразним і невизначеним поняттям - Невідомим. Трибуною Невідомого
став символістський театр Метерлінка, "театр смерті".
За "Пелеасом" з'явились інші драми в символістському дусі: "Смерть
Тентажиля", "Там, всередині" (1894), "Аглавена і Селізетта" (1896). У1890-х
роках Метерлінк здійснює своє новаторське покликання. Його театр
називають "статичним", "театром мовчання" і "театром смерті".
Під "статикою" розумілося прагнення Метерлінка показати найважливіші
миті контакту людини з таємничою сферою духу, а не якісь подвиги чи
катастрофи. За такого підходу він відмовляється від зображення подій на
сцені, від зовнішньої інтриги, а зосереджується натомість на інтризі
внутрішній - внутрішньому житті людини, яке не вимовляється словами.
Тому головне в театрі не дія, а стан душі.
Усім керувало Невідоме, панували "небачені", "фатальні сили, наміри, які
нікому не відомі". Часом невідоме набувало вигляду смерті, але лише часом -
подальша конкретизація цієї загадки неможлива. Людина - жертва
Невідомого, безсила і жалюгідна істота, віддана у полон "байдужої ночі".
Відповідно, "наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої
мети, ніж наша смерть".
Усе символічне у "театрі смерті", усе лише натяк на Невідоме. Людина
залишена наодинці із загадкою, з Невідомим. Драматичний конфлікт
звужений, усі перипетії, усі можливі ускладнення зняті. "Театр смерті" був
першою фазою драматургії Метерлінка.
На початку 90-х років він переглянув свою символістську концепцію. І від
"театру смерті" Метерлінк перейшов до "театру надії". Тож наступні п´єси
Метерлінка відрізнялися від "театру мовчання". Наприклад, у п´єсі "Смерть
Тентажіля" (1894) смерті протиставлене кохання. Сестри Тентажіля прагнуть
визволити його з-під влади Невідомого. І це вже не статична драма - герої
вступили у боротьбу з Невідомим. Тепер, на думку письменника,
найважливішим стали "людство", часткою якого були "ми", а "бідність, праця
без надії, злидні, голод, рабство" - це слова не Божої волі, а "наша власна
справа". Письменник прагнув переробити містику, песимізм, оспівував
активність, боротьбу, пізнання, а в плані естетичному подальший шлях
драматурга пролягав від символізму до романтизму, від "театру смерті" до
"театру надії". Найвідоміший твір цього періоду - "Синій птах".
2. Нова драма і символічний характер п’єc М. Метерлінка «Сліпі», «Синій
птах».
Одним з найвизначніших досягнень драматургії М. Метерлінка стала
п'єса-казка «Синій птах» (1908) — гімн життю, і пізнанню душевному
здоров'ю, красі та шляхетності. Драма Метерлінка більшою мірою
романтична, ніж символістська.
Головні герої п'єси — діти, брат і сестра Тільтіль і Мітіль, які
вирушають за допомогою доброї феї Берілюни в довгу дорогу на пошуки
Синього Пшаха, який потрібен для хворої онуки феї. Чарівна зелена
шапочка повинна допомагати дітям бачити те, що «вміщають у собі різні
предмети, наприклад душу хліба, вина, перцю». За її допомогою можна
.переноситися в минуле і майбутнє. Пошуки Синього Птаха приводять героїв
у палац феї Берилюни, у Країну-Спогадів, Палац Ночі, Ліс, Цвинтар, Сади
блаженства і царство майбутнього. За цими казковими краями проглядає
повсякдення з його клопотами. Кожна наступна картина п'єси розкриває
специфічне бачення драматургам світу, його розуміння моральних
обов'язків людей.
Але реальне щастя - свого Синього Птаха - діти відшукали в казці. Вдома у
клітці жила горлиця. Віддавши пташку хворій дів-чині-сусідці, хлопець
робить її щасливою, і вона одужує. Цим Метерлінк стверджує, що щастя
полягає в добрих справах, в допомоз іншим. Дівчина, яка була схожа на
Душу Світла, не втримала птаха - він летить. П’єса закінчується символічно:
діти не знайшли ще свого щастя, але вони зрозуміли прості істини любові й
добра, відчули свою відповідальність за щастя інших. Вони разом з автором
закликають нас продовжувати вічні пошуки.
Драма-феєрія М. Метерлінка «Синій птах» сповнена глибокого
філософського змісту. Щастя, на думку автора,- це нагорода за життєвий
шлях, де кожний пізнає добро, любов, співчуття. Треба лише «розплющити
очі до найдальших глибин душі». У цих словах звучить гуманізм Метерлінка,
письменника з ніжним серцем.
Значить головне - це готовність вирушити у похід за істиною, бажання змін,
прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс буття -
зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який смисл у тому, що ти живеш, що
життя не вічне.
Образи-символи у п’єсі “Синій птах”
Герої філософської п’єси-казки «Синій птах» – це образи-символи, які
втілюють панівні на землі сили. Це людина, рослини, тварини, стихії Світла,
Вогню і Води, Душі, Хліба, Молока, Годин — усе те, з чого утворено
людський світ.
Образ Синього птаха багатозначний. Він символізує пошуки істини, пізнання
таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності,
оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна
відкрити раз і назавжди – вона нескінченна.
Що символізують образи-символи?
Синій птах – символ щастя, істини, добра.
Пес – втілення відданості, готовності до самопожертви.
Кішка –утілення улесливості, підступності, зрадництва.
Хліб – слабкодухість.
Душа Світла – уособлює справедливість, є символом пізнання нового.
Вогонь – відчайдушність.
Двері – символ незнання.
Блаженства – це відображення самовдоволення.
Доброта та вихованість дітей(не сказати лишнього)
«Фея (знову зненацька розсердившись). Кажу ж тобі: ти нічого не бачиш!..
От який я маю вигляд?.. Якою я тобі здаюся?.. (Тільтіль зніяковіло мовчить.)
То як? Відповідай! От я й дізнаюся, чи добре ти бачиш... Вродлива я чи
бридка?.. (Тільтіль і далі розгублено мовчить.) Не хочеш відповісти?.. Юна
чи стара?.. Рум'янощока чи блідолиця?.. А може, в мене горб?..
Т і л ь т і л ь (запопадливо). Та ні ж бо, ні, він зовсім невеличкий...
Ф е я. А з виразу твого обличчя, здається, величезний... Ніс у мене гачком, а
ліве око виколоте?..
Т і л ь т і л ь. Ні-бо, ні, я не казав цього...»

Головна думка – Треба цінувати те, що ми маємо, а не гнатися за примарним

щастям, яке все одно ніколи не наздогнати.
«Душа С в і т л а. То як, ви спіймали його?..
Тільтіль. Так! Так! Скільки завгодно!.. їх там — тисячі!.. Поглянь!..
(Простягає птахів Душі Світла й зауважує, що вони мертві.) А-а! Вони вже
неживі!.. Хто їх убив?.. І твої теж, Мітіль?.. І в Тіло також... (Розлючено
жбурляє неживих птахів.) Це вже занадто! Так гидко!.. Хто ж їх убив?.. Я
такий нещасний! (Затуляє обличчя руками і весь здригається од плачу).
Душа Світла (по-материнському пригортає його). Не плач, моя дитино!.. Ти
ще не спіймав того Блакитного Птаха, який витерпить денне світло... Він
полетів деінде... Та ми його розшукаємо.»
Зустріли маму
«Тільтіль. Еге ж... Та я не знав... Ти схожа на Маму, тільки значно
вродливіша.
Матринська Любов. Авжеж... Адже я не старію... Щодня мене повнить снага,
юність, щастя... Кожна ваша усмішка відмолоджує на рік!.. Вдома цього не
видно, але ж тут видно все, все істинне...
Тільтіль (зачудовано дивиться на неї та цілує). А з чого зіткана твоя чарівна
сукня?.. Із шовку, зі срібла чи з перлів?..
Материнська Любов. Та ні... Вона — з ваших цілунків, поглядів і пестощів...
Кожен цілунок вплітає в неї сонячного чи місячного променя...»
Брат тіль
«Дитина,яка щойно підбігла (гаряче цілує Тільтіля та Мітіль). Добридень! Як
життя?.. Та поцілуй мене! І ти теж, Мітіль... То не диво, що я знаю твоє ім'я,
адже я буду твоїм братом... Мені тільки оце сказали, що ти тут... Я був аж на
іншому кінці зали й саме збирався з думками... Скажи матусі, що я вже
готовий...
Т і л ь т і л ь. Як це?.. Ти хочеш до нас прийти?
Дитина. Авжеж, наступного року, на вербну неділю... Ти мене, малого, не
дражни, гаразд?.. Я такий радий, що заздалегідь вас розцілував... Скажи
таткові, щоби полагодив колиску... А в нас там добре?..
Т і л ь т і л ь. Та незле... А матуся така добра!.. Д и т и н а. А як із їжею?..
Тільтіль. Коли як... Навіть іноді тістечка трапляються, еге ж, Мітіль?..
М і т і л ь. На Новий Рік і на Чотирнадцяте Липня... Мама сама їх пече...
Тільтіль. А що в тебе в торбинці?.. Ти нам щось принесеш?..
Дитина (дуже гордо). Я несу три хвороби: скарлатину, коклюш і кір...
Тільтіль. Тільки й того?.. А що робитимеш потім?..
Дитина. Потім?.. Піду собі... Тільтіль. Варто було приходити... Дитина. Хіба
хочеш — мусиш!..»

«Тільтіль і Мітіль пройшли значні випробування, вони змінилися. Коли діти

прокинулися, то на все, що оточувало їх, дивилися зовсім по-іншому.
Тільтіль придивився до свого птаха, й сам здивувався. «Та він же синій!..Та
це ж моя горлиця! Адже, коли я йшов, вона такою синьою не була! Так це ж і
є той Синій птах, котрого ми шукали! Ми за ним ходили в таку далечінь, він,
виявляється, тут!..»»

Дуже цікавий момент над яким можна замислитись

Діти вже знають чого досягнуть ужиття , ким будуть, що зроблять, але коли
народжуються все забувають

Ранні п'єси автора наповнені атмосферою, схожою на сон (важкий, тягучий,

нестерпний), коли хотілося скинути з грудей задушливий тягар. Надзвичайно
показова для молодого драматурга стала драма "Сліпі" (1890).
На березі моря на звалених деревах сиділи сліпі й напружено
прислуховувалися, щоб почути кроки поводиря, який мав відвести їх до
притулку. Вони не знали, що поводир сидів біля них мертвий, "обличчя його
світліше і нерухоміше за все, що навколо". Стояла темна ніч. Сліпі чекали на
поводиря. Море хвилювалося, загрожуючи людям загибеллю. І поступово
вони втратили надію.
Неважко зрозуміти сенс метерлінківських символів: острів - це і життя
людини, і Земля у Всесвіті, сліпі - це людство, яке не знаходило виходу;
священик-поводир - віра, якої більше не було у людей; чекання на чиїсь
кроки - ілюзії життя; невідворотність морського припливу - неминучість
смерті.
На думку Метерлінка, смерть перебувала завжди поміж людей, але вони не
знали цього, не бачили; лише деякі, найвразливіші, відчували її присутність.
Наближення смерті може відчути лише мудрий старець, а побачити - мале
дитя. У п'єсі немовля заплакало: очевидно, побачило смерть. Проте цей образ
міг символізувати і нову віру, яка народилася. Адже сказав поводир
наймолодшій сліпій: "Царству старих, мабуть, приходить кінець".
Символ завжди багатозначний, часто він не піддавався остаточному
розшифровуванню. Проте загальна ідея твору зрозуміла: людина сліпа,
самотня, беззахисна перед смертю. Майстерність Метерлінка у втіленні цієї
ідеї виявилася насамперед у створенні своєрідних діалогів. У них репліки
дійових осіб - багатозначні повторення, а паузи між репліками, тобто
мовчання, доповнювала уява глядача. Саме мовчання нагнітало жах і розпач.
Набула великого значення і палітра кольорів: нічна темрява лісу, темний,
одноманітний одяг сліпих, чорний плащ священика.
У п'єсі "Сліпі" наявні всі ознаки символістської драми: дія відбувалася в
умовних обставинах; не було конкретних ознак дії і часу, тому твір набув
поза часовості; персонажі, позбавлені індивідуальних рис, стали уособленням
страху, безнадії, безпорадності - це вже не характери, а символи. Ця п'єса -
ілюстрація до роздумів про Невідоме. Метерлінку вдалося створити світ,
який жив за законами його філософії.
3. Естетичні та філософські погляди М. Метерлінка.
До синій птах
Метерлінк вважає, що людина має високе призначення в житті: вона мусить
залишити після себе слід на землі. Діти, потрапляючи в Царство
Майбутнього, бачать дітей, що ще не народилися. «Вони неодмінно мають із
чимось прийти на Землю - з порожніми руками туди не пускають…». Хтось
принесе машину, що літає без крил хтось - 33 засоби подовження життя, а
хтось - злочини. Авто розуміє, що в майбутньому людей чекають не лише
радощі. Прихі нових людей принесе й нові біди.
Подорожуючи, Тільтіль і Мітіль не знаходять Синього Птаха: Птах і Країни
Спогадів почорнів, Птах із Царства Майбутнього став червоним, птахи з
Палацу Ночі померли. Автор намагається довести, щ~ світ неможливо
пізнати до кінця: процес пізнання істини нескінченний.
Але реальне щастя - свого Синього Птаха - діти відшукали в казці. Вдома у
клітці жила горлиця. Віддавши пташку хворій дів-чині-сусідці, хлопець
робить її щасливою, і вона одужує. Цим Метерлінк стверджує, що щастя
полягає в добрих справах, в допомоз іншим. Дівчина, яка була схожа на
Душу Світла, не втримала птаха - він летить. П’єса закінчується символічно:
діти не знайшли ще свого щастя, але вони зрозуміли прості істини любові й
добра, відчули свою відповідальність за щастя інших. Вони разом з автором
закликають нас продовжувати вічні пошуки.
Драма-феєрія М. Метерлінка «Синій птах» сповнена глибокого
філософського змісту. Щастя, на думку автора,- це нагорода за життєвий
шлях, де кожний пізнає добро, любов, співчуття. Треба лише «розплющити
очі до найдальших глибин душі». У цих словах звучить гуманізм Метерлінка,
письменника з ніжним серцем.
До сліпі
Сліпі – це символ сучасного людства, що осліпло, тобто потерявшего
орієнтири, мети, змісти, що втратив релігійну віру (недарма їхній померлий
провідник – священик). І тепер людство здатне тільки брести навмання, але в
результаті його очікує загибель
4. «Драма мовчання» в контексті «нова драма».
ХІХ століття — це доба реалізму. Наприкінці століття реалісти прийшли і в
мистецтво драми. З’явилися нові герої, які протистояли вже не одне одному,
а ворожій дійсності. Драма набула рис соціальних, філософських,
психологічних. Театральне мистецтво збагатилося такою оригінальною
художньою формою, як «нова драма».
Яскравий слід в історії європейської драматургії залишив і видатний
бельгійський поет, драматург Моріс Метерлінк, лауреат Нобелівської премії.
Подібно до Г. Ібсена, він був справжнім першовідкривачем у царині "нової
драми", визначним теоретиком і драматургом європейського символістського
театру. В есе "Трагічне щоденного життя" письменник виклав основні
принципи символістської "нової драми", а також дав назву своєму театру —
"театр статичний", або "театр мовчання".
Символістська драма М. Метерлінка Новаторським явищем у
західноєвропейській драматургії межі століть була творчість бельгійця
Моріса Метерлінка. Теоретик і творець символістської драми, Метерлінк у
кращих своїх п’єсах створив особливий символістський “театр мовчання”. За
Метерлінком, душа драми — це врочистий і безупинний діалог людини та її
долі, а це спілкування може відбуватися лише у мовчанні. Метерлінк
відмовився від реалістичного зображення дійсності, від змалювання низки
подій. Символістська драма — це драма, у якій дійовими особами є
символічні образи, що допомагають зобразити духовне життя людини.
Відомі твори: «Монна Ванна», «Синій птах», «Сокровений храм».
5. Міфопоетична картина світу в драматургії М. Метерлінка.
Символістична картина світу в п'єсі Моріса Метерлінка "Синій птах"
творча людина може передати своє бачення світу по-різному. Може — через
детальний опис факту, що чимось вразив. А може й навпаки, бо не кожен
здатний за окремим випадком побачити дію певних універсальних законів
буття — за допомогою символічних образів розповісти про філософські
глибинні сутності людського існування, відволіктись від буденних обставин,
що нав'язують власні "правила гри", і звернутися до безпосередніх
узагальнень. Візьмемо, наприклад, поняття "щастя". Кожен розуміє це слово
по-різному: хтось вважає щастям спокійне родинне життя, хтось — творчий
пошук, відкриття нового, хтось не уявляє щастя без грошей. Зрозуміло, що й
шлях до кожного такого щастя буде різним. Але ж буде й дещо спільне —
власне пошук щастя, як такий. То чому б не розглянути відсторонені від
конкретних умов і конкретного розуміння щастя головні, найбільш загальні й
абстрактні моменти цього важливого для людини питання?
Саме ця проблема розкривається у п'єсі бельгійського письменника-
символіста Моріса Метерлінка. Щастя в його творі — це Синій птах. Можна
ще раз підкреслити, що йдеться не про якесь чітко окреслене розуміння
щастя певної людини, а саме про образ щастя взагалі. За цим принципом
узагальнення будуються й інші символічні образи, поєднані в дії вони
перетворюються на символи певних думок та ідей, а якщо узяти п'єсу в
цілому — створюють символічну картину світу, що відповідає світогляду
автора. Таємничий зміст, на думку Метерлінка , може бути прихований не
лише в словах і діях, а навіть у мовчанні.
Цей твір водночас і дуже простий для сприйняття, форма казки дозволяє
дивитися п'єсу навіть маленькій дитині, але поєднання алегоричних символів
змушують і дорослого поламати голову над вічними духовними проблемами,
"закодованими" у образному ладунку п'єси.
Не випадковим є навіть те, що головні герої п'єси — діти. Образ дитини
зазвичай символізує безгріховну чисту душу. таємничі сутності світу можуть
осягнути лише саме такі люди: чисті, неупереджені, наївні, з широко
розплющеними очима, що тягнуться до добра та здатні на співчуття.
Отже, двійко дітей, Тільтіль і Мітіль на Різдво зустрічаються з феєю
Берілюною й вирушають на пошуки щастя — Синього птаха, що живе у
палаці Ночі, але має здатність вижити при сонячному світлі. Як з'ясовується
потім, зробити це неможливо, та це вже неважливо: цим дітям відкрилося
стільки важливих речей про світ, що вони набувають вміння бачити його
новими очима. Вони подорожують Країною Спогадів (без якої немає шляху
до щастя), Царством Майбутнього, їм як дітям дроворуба перешкоджають
дерева (символ відповідальності дітей за вчинки батьків), Тільтіль і Мітіль
дізнаються, які існують насолоди: від огидних Насолоди їсти, коли не
хочеться, Бути Багатим, Нічого Не Робити, до "знайомих незнайомців"
Домашніх Насолод: Бути Здоровим, Любити Батьків, Бачити Зірки, і навіть
Великих Радощів: Бути Справедливим, Бути Добрим, Радість Материнської
любові. А скільки людей плутають насолоди саме зі щастям?! Побачивши їх
на власні очі, Тільтіль і Мітіль починають розуміти і цю різницю. Тож,
виявляється, шукають вони не лише щастя, а й життєві ідеали, без яких
зрозуміти щастя теж неможливо.
Долати перешкоди допомагає їм Душа Світла. Невипадково Світло — один з
найулюбленіших образів символістів. Саме Душа Світла допомагає дітям
збагнути справжні цінності життя, хоча й не дозволяє передчасно відкинути
покривало, що приховує незнані істини. Для справжнього розуміння чогось
надто прості шляхи не придатні. У подорожі Тільтіля та Мітіль
супроводжують душі Хліба, Води, Молока, Цукру, Вогню, Кішки та Собаки.
Вони не завжди постають помічниками: Вода і Вогонь (дві одвічні
протилежності) ведуть суперечки, але справжнє протиставлення ми бачимо
на прикладі символів Собаки (вірності) та Кішки (зради).
Як вже йшлося, пошуки ведуться у палаці Ночі, яка чинить дітям перешкоди.
Він символізує морок і незнання. Але й ньому ховаються різні речі: від жахів
(примар, хвороб, війн) до Саду Мрії. Та й Сині птахи живуть саме там. Отже,
Ніч — не лише зло, це швидше неспроможність людини відрізнити його від
добра. А якщо згадати іншу п'єсу Метерлінка, "Сліпі", образ Ночі (пітьми)
робиться ще змістовнішим: усе сучасне життя, на думку автора, проходить у
темряві. Тому щастя, за переконаннями Метерлінка, — у пізнанні сутностей
цього світу.
"Потрібно бути сміливим, щоб бачити приховане" — висловлює він свою
позицію словами Берілюни. Небезпечним і складним для дітей виявляється
Шлях до розуміння, але вони зрештою долають його, й Синім птахом
здається Тільтілеві горлиця, яку він дарує хворій дівчинці. Вже не допомогти
знайти — саме "повернути Синього птаха" прохає він наприкінці п'єси.
Тільтіль і Мітіль не знайшли особисто собі щастя, але пізнавши безліч
важливих істин, відчули відповідальність за щастя інших.
Спостерігаючи за їхнім Шляхом, кожен глядач у театрі (або читач п'єси)
може й собі спробувати відповісти на одне з найголовніших питань філософії
— про сенс буття людини. Хай навіть не погодившись у чомусь з автором.
Головне — замислитись над цим питанням. А буде сенс в житті — буде й
щастя.

Завдання для самостійної роботи:

 Розкрийте суть понять «нова драма», «драма ідей», «інтелектуальна
драма», «епічна драма», «статичний театр», «театр мовчання», «театр
смерті», «драма фатуму».
Нова драма - світоглядна криза в драматургії рубежу століть XIX-XX століть,
що протиставив свої принципи класицистичної і романтичної театральної
системам.
Термін «драма ідей» вказує на тип драми, який поставляє актори та зрителі
перед суспільно-філософськими питаннями. Ця форма театру може бути
суб'єктом суспільного, культурного, економічного, або релігійного розв'язку.
«Інтелектуальна драма» - це тип драми, який складається з розв'язку, який
вимагає, якомога, «високо». Це може включати розв'язку, яка поставляє
акторів та зрителів перед суспільно-філософськими, культурними,
економічними, релігійними та соціальними проблемами.
Епічна драма - тип «відкритої» драми з домінуванням епічних елементів, що
виник шляхом проникнення структур прози у драматургію. Їй притаманні
умовність, інтелектуалізація змісту, активне втручання письменника в дію.
Епічна драма, змальовуючи широкомасштабні події в житті народу чи
народів, розвиток ідеологій та суспільних систем, мала на меті спонукати
глядача до переінакшення теперішнього світу, активізувати його креативні
можливості. Епічна драма спрямована не на конкретну розв’язку дії, а на
розв’язання глобальних проблем, не на побут, а на буття, тому в ній надто
відчутна присутність автора.
«Статичний театр» - під "статикою" розумілося прагнення Метерлінка
показати найважливіші миті контакту людини з таємничою сферою духу, а
не якісь подвиги чи катастрофи. За такого підходу він відмовляється від
зображення подій на сцені, від зовнішньої інтриги, а зосереджується
натомість на інтризі внутрішній - внутрішньому житті людини, яке не
вимовляється словами. Тому головне в театрі не дія, а стан душі.
«театр мовчання» - За Метерлінком, душа драми — це врочистий і
безупинний діалог людини та її долі, а це спілкування може відбуватися
лише у мовчанні. Метерлінк відмовився від реалістичного зображення
дійсності, від змалювання низки подій. Символістська драма — це драма, у
якій дійовими особами є символічні образи, що допомагають зобразити
духовне життя людини
«театр смерті» -Людина залишена наодинці із загадкою, з Невідомим.
Драматичний конфлікт звужений, усі перипетії, усі можливі ускладнення
зняті.
«Драма фатуму»— наперед визначений, невідворотний перебіг подій,
зокрема людських вчинків. Часто фатум розуміється вужче як трагічний збіг
обставин, лихо, наперед визначене ірраціональною силою.
  Охарактеризуйте та порівняйте героїв п’єс «Ляльковий дім» Г. Ібсена
та «Сліпці» М. Метерлінка.
“Ляльковий дім” характеристика образів
Нора “Ляльковий дім” коротка характеристика
Нора Хельмер – дружина Торвальда, успішного бізнесмена. Нора жила тим,
що будувала своє життя, роблячи щасливим чоловіка, втілюючи його
бажання і відповідаючи його очікуванням, при цьому пригнічуючи свою
особистість. Її чоловік тільки отримав нову роботу в банку, і в цей період
виявляється, що одного разу Нора позичила гроші для того, щоб допомогти
йому, коли він хворів. Після низки робіт, які вона приховувала, вона змогла
розплатитися з боргом. Нора не хоче, щоб її чоловік про це дізнався, так як
це зачепить його гордість, а вона ж грає роль ідеальної дружини й матері
трьох дітей. У підсумку вона розуміє, що більше не може так жити і йде з
сім’ї для того, щоб зрозуміти, хто вона насправді.
Торвальд Хельмер характеристика
Чоловік Нори і батько трьох дітей, Торвальд відноситься до своєї дружини,
як до красивої речі, а не як до особистості. Коли він дізнається про борг, то
розчаровується в дружині, незважаючи на той факт, що вона зробила це, щоб
йому допомогти. Коли вона вирішує піти з сім’ї, він говорить їй, що її
обов’язки як жінки бути хорошою дружиною і матір’ю. Наприкінці п’єси він
сподівається на те, що вона змінить свою думку. Очевидно, що він не помічає
реальних проблем їхнього шлюбу і того, що він захоплюється своєю
дружиною, як іграшкою. Він не розуміє, що поводиться з нею так, як
поводився її батько. Торвальд на початку п’єси здається суворим і владним,
але, врешті-решт, виявляється, що він дуже невпевнена у собі людина. Він
хоче поваги, але не виявляє її до інших.
Доктор Ранк характеристика
Він багатий друг сім’ї, який закоханий в Нору. Ранк фліртує з нею,
показуючи тим самим свої почуття. Доктор Ранк – це той герой п’єси, який
змирився зі своєю долею. Він знає, що вмирає від сифілісу, але він гідно це
приймає і продовжує поводитися людяно.
Крогстад характеристика
Крогстад - це повірений, у якого Нора позичила гроші. Він упродовж п’єси
шантажує її для того, щоб утриматися на посаді.
Всі герої п’єси “Ляльковий дім” багатогранні і неоднозначні. Кожен у міру
розвитку п’єси розкриває свою справжню суть. Не все так, як виглядає, і в
кінці п’єси жінка бере свою долю в свої власні руки і відправляється на
пошуки свого істинного «я».
Отже, головними героями твору “Ляльковий дім” є:

Всього в «Сліпих» вісім героїв: шість сліпих чоловіків (3 сліпонароджених,

старий і 2 звичайних сліпих), шість сліпих жінок (3 моляться, стара, юна і
схиблена), мертвий священик і зрячий дитина.
Одним з головних героїв п'єси зробив безмовного мертвого священика
Метерлінк. Сліпі, навколишні його тіло, на усю дорогу характеризують його,
даючи зрозуміти наскільки важливу роль він грав в їх житті.
Ще одним важливим героєм є дитина - дитина помішаної сліпий. Він єдиний
здатний бачити, однак через настільки юного віку ще не в змозі стати
провідником для інших.
Юна сліпа - красива молода дівчина, яка виросла в місцевості з мальовничою
природою, але пізніше втратила зір. Незважаючи на своє каліцтво, вона
продовжує любити красу. Дівчина чарівна і, незважаючи на те що всі
навколишні чоловіки сліпі, вони все їй симпатизують. Хоча вона нічого не
бачить, проте її очі ще живі і при належному лікуванні незабаром вона зможе
прозріти.
Найстаріша жінка серед сліпих є і самої раціональної. Також розважливий і
найстаріший сліпий чоловік.
Троє сліпонароджених чоловіків - одні з найнещасніших героїв. У них немає
спогадів про красу світу, так як вони ніколи не бачили його. Вони постійно
обурюються і критикують інших. Сліпонароджені скаржаться, що священик
не говорив з ними, проте пізніше з'ясовується, що вони самі не дуже-то
прагнуть його слухати.
Три старі сліпі жінки, на відміну від юної сліпий, абсолютно не активні. Вони
змирилися зі своєю долею. Щоб не сталося, вона продовжують молитися.
У п'єсі розповідається про притулок для сліпих, в якому зрячі тільки літній
священик (помер на самому початку п'єси) і старезні черниці. Нещодавно там
був доктор, але він помер раніше, через що священик турбувався, так як він
був хворий і передчував власну смерть. Незадовго до неї він збирає всіх
сліпих і веде на прогулянку по острову. Однак йому стає погано і,
попрощавшись з чарівною юною сліпий, він помирає.
Моріс Метерлінк сліпі сюжет п'єси і її значення
Однак сліпі не помічають смерті свого поводиря, а вважаючи, що він скоро
повернеться за ними, чекають на його повернення. Згодом вони починають
турбуватися і спілкуватися між собою. Розмірковуючи і скаржачись на
поведінку священика (заздрісні сліпонароджені), а також згадуючи минуле,
сліпі поступово втрачають надію на його повернення.
Незабаром приходить приютських собака і завдяки їй сліпі дізнаються, що
священик помер. Розмірковуючи про те, як їм вибратися, сліпі починають
відчувати, що хтось торкається їх. Незабаром вони чують чиїсь кроки і
молода сліпа бере на руки зрячого дитини, сподіваючись, що він побачить,
хто йде. Однак у міру наближення невідомого дитина все сильніше плаче.
Порівняння:
Світогляд:
"Ляльковий дім" висвітлює тему жіночої емансипації та критикує соціальні
стереотипи.
"Сліпці" Метерлінка вражає містичність та абсурд, де герої знаходяться в
області між життям та смертю.
Інтеракція персонажів:
У "Ляльковому домі" важливою є взаємодія між Норою та Торвальдом.
У "Сліпцях" відбувається взаємодія між персонажами та загадковими силами
природи.
Символізм:

Символізм у "Ляльковому домі" пов'язаний із грошима, підпорядкованістю та

визначенням ідентичності
  Порівняйте драму «Ляльковий дім» Г. Ібсена та оповідання «Ляльковий
дім» А. Стріндберґа.
По-перше, важливо відзначити, що "Ляльковий дім" Генріка Ібсена та
"Ляльковий дім" Августа Стріндберга - це дві різні роботи від різних авторів.
Теми та підходи до обробки сюжету можуть відрізнятися.
"Ляльковий дім" (Генрік Ібсен):
Характеристика твору:
Драма Ібсена вийшла у світ у 1879 році. Вона є однією з найбільш відомих і
впливових творів світової драматургії.
Тема:
Однією з ключових тем є критика соціальних стереотипів та традицій,
зокрема ролі жінок у суспільстві. Драма акцентує на проблемах
самостійності, відокремлення від стереотипних ролей, та пошуку істинної
ідентичності.
Головні персонажі:
Нора Хельмер, Торвальд Хельмер, Крістіан Лінд, Крогстад.
"Ляльковий дім" (Август Стріндберг):
Характеристика твору:
Оповідання Стріндберга вийшло у світ у 1889 році. Воно менш відоме
порівняно з творами Ібсена, але також має свої унікальні особливості.
Тема:
Стріндберг також створив роботу, яка критикує традиційні соціальні
стандарти. Оповідання концентрується на психологічних аспектах взаємин
між чоловіком та жінкою, а також на проблемах внутрішньої
самоідентифікації.
Головні персонажі:
Гельда, головна героїня, та її чоловік.
Порівняння:
Аспект соціальної критики:
Ібсен та Стріндберг в обох творах критикують традиційні соціальні
стереотипи, особливо відносно ролей жінок.
Підхід до сихології персонажів:
Стріндберг в "Ляльковому домі" робить більший акцент на психологічних
аспектах внутрішнього конфлікту персонажів, в той час як Ібсен акцентує на
внутрішньоособистісних змінах героїні.
Форма подання:
Ібсен використовує драматичну форму для вираження ідеї, в той час як
Стріндберг обирає форму оповідання.
Обидва твори зберігають актуальність своїх тем та продовжують бути
об'єктом досліджень та інтерпретацій у сучасному літературному світі