Зазвичай нам бракує не самого щастя,

а вміння бути щасливим…

 Театр, створений М. Метерлінком, дістав назву
«театру мовчання» або «театру статичного» та
відтворював трагізм повсякденності - сам факт життя
людини. Завдання драматурга, наполягав автор, -
зображувати не перебіг подій, де все вирішує Випадок, а
прагнення особистості осягнути вищі сфери духовного
буття. Не конфлікт розуму й почуття, а «урочистий
діалог особистості та її долі» має бути рушієм сюжету.
Метерлінк заперечував зовнішню дію. Справжній трагізм
він убачав «у тиші й мовчанні», у «відчутті внутрішньої
правди життя, духовної сутності, прихованої за
реальними подіями». Письменник наполегливо шукав
шляхи подолання приреченості долі, засоби
одухотворення дійсності й утвердження істини.
 «Ми живемо сумно й безбарвно. Ми втратили в житті щось
дуже важливе й цінне... Ми не бачимо довкола нічого прекрасного, не
цінуємо того, що поруч із нами. А головне — не піднімаємо наші голови
вгору й не бачимо високого ідеалу. Живучи у світі буденного, ми
забули дорогу до невідомого…»

Духовний стан людства у занепаді,

ідеали втрачено. Лише мистецтво
спроможне пробудити творчий
потенціал людини, активувати її
потужні внутрішні можливості, щоб
вона могла віднайти сенс.

Він – у зв’язку з природою, з

минулим, теперішнім, майбутнім, у
розумінні суті любови, причетності
до життя й відповідальності за світ.
 1908 р. у творчому доробку М. Метерлінка
з’явився твір, який своєрідно пояснив
багатогранне поняття «щастя».

Його символом постає міфічний Синій птах -

узагальнений образ щастя, яке шукають всі
люди. Письменник обирає форму казки, щоби
розкрити головну тему з символічної,
таємничої сторони.
 Фантастична історія порушує важливі Не випадковим є й вибір персонажів: це -
проблеми, що трапляються в житті кожного. діти. Їхні душі - ще чисті й не зіпсовані,
Посилена увага письменника прикута до думки – добрі й неупереджені.
питань справжнього й хибного в житті.

Зображення уявної подорожі маленьких

дітей дроворуба Тільтіль і Мітіль у часі
й просторі за чарівним Синім птахом
напередодні Різдва.

Щоби бачити приховане, потрібні

неабияка сміливість і бажання.
Примарне щастя наздогнати неможливо,
тож цінувати треба те, що маємо.
 Мистецькі потужності М. Метерлінка
було спрямовано на переконання
людства у тому, що воно має величезні
внутрішні можливості для віднайдення
загубленого чи втраченого сенсу буття.
Лиш енергія духовності згенерує
гармонійні зв’язки між усім, що має
Конфлікт у драмі розгортається між душу.
силами добра та зла, світла та пітьми, між
«сліпотою» та прозрінням. Для досягнення
мети діти здолали усі перешкоди.

 духовний зв’язок поколінь;

 взаємини батьків і дітей;
 уміння долати життєві труднощі;
 розуміння сенсу буття;
 відновлення втрачених зв’язків.
• життя родини дроворуба;
• уявна подорож у часі й просторі;
• бідна, але не убога хатина;
• душі речей, тварин, рослин тощо;
• час - напередодні Різдва;
• фея Берилюна;
• очікування Дива (подарунків ?)
• одужання хворої дівчинки.
 Душа Світла –
Мітіль – маленька білява
боязка маленька дівчинка; підтримує
Тільтіль - дівчинка; дуже Тільтіля в пошуках
маленький добра та гарна Синього птаха
хоробрий хлопчик;
наївний, добрий
і чесний
Хвора дівчинка –
Пес Тіло – онука феї Душі
вірний і Берилюни речей та тварин
відданий друг

Кішка Тілетта -
підступне
створення, мріє Фея
погубити людину Берилюна –
добра чарівниця
 В основі сюжету – казкова подорож дітей
бідного дроворуба в пошуках загадкового
Синього птаха, який принесе здоров’я та щастя
хворій дівчинці – онучці феї Берилюни.
Тільтіль і Мітіль проходять через багато
випробувань, що допомагають їм відкрити вічні
цінності й сенс життя, а саме: за Синім птахом
(символом щастя) не потрібно ходити далеко,
щастя завжди поруч. Однак його потрібно
побачити в реальному повсякденному житті – у
батьківській любові, у турботі про ближніх,
милосерді та безкорисливості.
 Образ Синього птаха символічний та
багатозначний. Це пошуки істини,
пізнання таємниць природи.
Споконвічне прагнення людства
знайти «ключі щастя» вимагає
мужності, оскільки природа не хоче
віддавати свої таємниці, а істину не
можна відкрити раз і назавжди – вона
нескінченна. Фантастично-казковий
сюжет феєрії наповнюється
філософським змістом. Автор
зображує блукання людської душі у
Всесвіті, її зустріч із добром і злом у
пошуках істини, гармонії та духовної
єдності всього сущого.
 П’єса поділяється на 6 дій, 12 картин -
самостійних епізодів. Ці картини
об’єднані авторською ідеєю та
наскрізними персонажами, відбивають
етапи духовного розвитку дітей –
майбутнього людства. Зустрічі з
алегоричними персонажами в
символічних ситуаціях, кожний з яких
несе свою мораль, збагачує досвід і
виховує душу Тільтіля й Мітіль.
 У Країні Спогадів (д. II, к. 3) серед
померлих родичів діти
усвідомлюють благородну потребу
поважати пам’ять предків.
 У садах Блаженств (д. IV, к. 9) діти пізнають життєві цінності.
Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості –
це «гладкі земні Блаженства» (бути багатим, лінивим, надмірно
їсти й пити, багато спати, бути пихатим). Їм протистоять інші
Блаженства (цінності). Порівняно з першими вони непомітні і
навіть сірого кольору (Блаженство любити батьків). Але саме
Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового
Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і
(найголовніше) відчувати Материнську любов - сповнюють життя
високим змістом і духовністю. Зустріч дітей із Материнською
любов’ю є психологічною кульмінацією. В алегоричних і
символічних образах п’єси стверджуються моральні цінності:
перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю,
чеснот над вадами. Це формує духовний світ Тільтіля і Мітіль.
 Царство Майбутнього – заключний етап у подорожі
дітей. Його головна дійова особа – Час – бородатий
старий з косою та пісочним годинником. Зовнішність
персонажа, його характер і функція традиційні – він
невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго
дотримує порядку. У такий спосіб автор стверджує
думку про покірність людини часу і долі, але поряд із
цим він переконаний у високому покликанні людей:
«на землю голіруч не пускати».
 Час у феєрії подано не лише в алегоричному образі, але й в
інших проявах: у його конкретному прояві (дія п’єси – вечір
напередодні Різдва, одна ніч – час сну); у властивому жанру
умовному вимірі. Цей потік часу долає межі життєвого досвіду
дітей. Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну
і сновидіння не збігається. Наприкінці п’єси на це вказано:
минула і «тільки одна ніч», і цілий рік.
Діти бідного дроворуба Тільтіль
і Мітіль мріють про те, щоб
святковий дід щось приніс їм у
Різдво, та цього не сталося.
Голодні, вони дивляться у
вікно на сусідній багатий
будинок, куди потрапили всі
подарунки
 Поява Феї. Берилюна
пропонує дітям вирушити
на пошуки Синього птаха
для її хворої онучки, яка
важко хвора - хоче бути
щасливою.
 Розгортається мотив всемогутності
людини. Він вперше прозвучав у ІІ
картині, коли Собака, вірний друг
людини, проголосив, що «людина – це
все». У ІІІ картині, у Країні Спогадів, де
Тільтіль і Мітіль побачилися зі своїми
дідусем і бабусею, братиками і
сестричками, звучить мотив пам’яті.
 IV картина глибоко символічна. Дія її
розгортається в палаці Ночі, де
зберігаються сили зла – Війни, Хвороби,
Жахи, Привиди. У V картині («Ліс»)
письменник протиставляє людині природу.
VI картина виконує допоміжну роль: за
наказом Феї діти повинні йти на цвинтар.
 У V картині («Ліс») письменник
протиставляє людині природу – дерева
прагнуть помститися дітям дроворуба.
VI картина виконує допоміжну роль: за
наказом Феї діти повинні йти на цвинтар.
У VІІ картині, дія якої відбувається вночі
на сільському цвинтарі, розвивається
мотив радості буття
VIII картина готує до перебування у
Садах Блаженства. Гладкі
Блаженства – це символ людських
вад і спокус: розкошів, лінощів,
пияцтва, розпусти. Картина ІХ
відкриває таємницю Материнської
любови.
Збагачені духовно у пошуках Синього
птаха (к. Х), Тільтіль і Мітіль
потрапляють до Царства
Майбутнього – щасливу країну дітей,
які ще не народилися. Вони
довідались про те, що у кожної
людини особлива місія у житті.
 ХІ картина – «Прощання». У символічній формі
письменник висловлює думку про те, що жодну істину
не можна вважати абсолютною, а процес пізнання –
завершеним. Зупинка – смерть пізнання. Синій птах у
клітці – символ такої зупинки. А щастя можна досягти
лише впродовж постійного пізнання світу, у невтомних
пошуках істини.
 ХІІ картина. Драматург підкреслює
зв’язок казкових ідеалів і
повсякденного життя. Процес
пізнання – нескінченний. Істину не
можна пізнати раз і назавжди, як і не
можна наздогнати примарне щастя.
Людина має відновити втрачені
духовні зв’язки з усім світом,
навчитися віддавати й жертвувати,
боротися за щастя й прагнути
ідеалу.