Аналіз твору І.

Франка «Байка про байку»

Але ж се все байки! — в один голос закричали Діти, коли я скінчив
оповідати їм оте все, що написано в тій книжці.
— Так, дітоньки, байки. А знаєте ви, що то байка?
Саме з таких слів починається розповідь байки І. Франка «Байка про байку». А
чи не правда, вже прочитавши декілька стрічок, починає зростати цікавість.
На запитання оповідача з казки І.Франка "Байка про байку", навіщо діти
слухають байки, якщо вважають їх неправдою, маленькі слухачі здивовано
відповіли: "Пощо слухали? – Бо цікаво!" Та й справді, діти ніколи не
слухатимуть того, що їх не захоплює, не цікавить. І це дійсно так,
...Цікавим є те, що перебуває в проміжку двох крайностей – між порядком і
свободою, між достовірністю і неймовірністю, між логікою і парадоксом, між
системою і випадком - це гра між двома полюсами - можливим і неможливим.
Хоч у казках репрезентує правда і кривда, фантастика і реальність, життя і
смерть. Та найбільше цікавить дітвору не вимисел як такий, що просто так, аби
був, а специфічна форма його подачі. Як вдало помітив І.Франко, "... не тим
цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє
звичайно велику правду". До того ж, як зауважує письменник, "оті простенькі
сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до
рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у
житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не
забудете до смерті".
В даній байці мова йде від імені автора який безпосередньо спілкується з
дітьми, яких все цікавить і через кожну цікавинку сказану автором,
прокидається тисяча «чомучок», а спілкуватись стає все далі цікавіше.
Дану байку можна поділити на дві частини, а саме в першій частині автор
веде бесіду з дітьми де конкретно розповідається про байку, яка вона є, її
особливості, головна думка, потім поетапно переводить бесіду в розповідь
байку про «Синицю» де конкретно приводить приклад байки, підводить дітей
до розуміння основної думки.
 Діти слухаючи автора роблять свої висновки, сміються з оповідача, а все
одно питають… — Ну, се, мабуть, не зовсім так, як ти кажеш, — мовив до мене
один старшенький хлопчик. — Якби так було, то треба би оповідати байки
самим старшим людям, нехай би з них пізнавали свої хиби. А у дітей таких хиб
звичайно ще нема, то пощо їм того? А тим часом старшим людям байок не
оповідають, і вони їх навіть не люблять слухати, тілько власне діти. Для дітей
мусить у них бути цікаве щось інше.
Але і на цей вислів автор знаходить глибоку і дуже ґрунтовну відповідь,
він говорить у відповідь хлопчику «Постає тоді питання, чому байки, якщо
такий глибокий зміст несуть, створені не для дорослих, а саме для дітей. Та і
тут видатний митець має добру відповідь: « Гола, повна правда життя — то
тяжка страва. Старші можуть заживати її, вона для них смачна і здорова. Але
дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовлювати її в ріденькім
стані, в образках, у байках. І вони так приймають її. А при тім ще одно. Вони
люблять звірів, чують себе близькими до них, розмовляють з ними і розуміють
їх: от тим-то й оповідання про звірів їм такі цікаві, особливо, коли ті звірі в
байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди. Колись, як іще всі
люди були прості, невчені, з дитячим розумом, усі вони любувалися байками
так, як тепер любуються діти.».
— не їх, а себе самих!
Також автор перед тим як перейти до розповіді про синицю, дуже вдало
робить акцент на рідній мові, що розповідаються нею байки. Починаючи ще
змалечку, батьки передають дітям, старші молодшим красу, співучість,
незрівнянність і насиченість рідної мови, плекаючи і розвиваючи її.
У другій частині статті І.Франко подає вже і сам зразок байки, а саме
«Синицю» як уже було зазначено вище, де більш ґрунтовно дає зрозуміти що
таке байка на конкретному прикладі, він висвітлює наступну проблему: «—Є
такі люди, що їх коле в очі те, що ми є на світі, раді би, щоб нас не було, і
добирають усяких способів, аби скасувати нас. Але вони все пригадують мені
ту синицю, що збиралася спалити море»