МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЧЕРНІГІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Кафедра філософії і суспільних наук

Реферат
З дисципліни «філософія» на тему:
«Артур Шопенгауер: доба, доля, філософія»

Виконав:
студент групи ПЕ-181 Дьогтяр Р.С.

Перевірила:
доцент кафедри ФСН,
к.ф.н. Киселиця С. В.

2020

1
 Зміст
Вступ.........................................................................................................................2
1.Філософія кінець18-поч.19 ст.............................................................................3
1.1 Німецька класична філософія................................................................5
1.2 Марксизм-ленінізм...................................................................................5
1.3 Інші течії.......................................................................................................5
2.Біографія................................................................................................................6
2.1 Основні відомості.........................................................................................6
2.2 Вчення Шопенгауера...................................................................................8
3.Філософія Артура Шопенгауера.........................................................................9
3.1Теоретик песимізму.....................................................................................12
3.2Актуальність поглядів німецького філософа........................................13
Висновок................................................................................................................13
Список використаної літератури.........................................................................14

2
 Вступ

З великим темпом відбуваються зміни в сучасному демократичному

суспільстві. Ці зміни зачіпають всі країни і не залежать від культури тієї чи
іншої країни, хоча схожість процесів все ж спостерігається. У більшості
випадків люди зраджують увагу матеріальним цінностям, а демократична
культура є обманним поняттям про щастя і прогрес. Ця культура заважає
технічними відкриттями спілкуватися людині з природою, що призводить до
розладу свідомості, яке не може змиритися, щоб жити в гармонії з душею,
тілом і природою. У зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу люди
перестали прагнути спілкуватися з богом, як це було раніше, а стали вірити в
технічні розробки. Демократична культура суспільства дала збій і стала
деградувати. Перші критики, які виступили проти культури демократичного
суспільства були такі, як Вагнер, Ніцше, Шопенгауер. У той час метод
раціонального пізнання відхилили, так як він став неактуальним і виникло
нове вчення Гегеля. Він розглядав всі процеси, як закономірність
правильного використання. Гегель вважав, що розум відрізняє людину від
усього живого світу і його душу пізнати неможливо. І навіть, керуючись
розумом, людина живе, не використовуючи логіку життя в матеріальному
світі. Багато мислителів намагалися пізнати душу різної культури, але не
могли об'єднати воєдино душу, тіло, культуру і світ. Цей напрямок в
філософії отримало назву песимістичне, а найяскравішими представниками
цього напрямку були Фрідріх Ніцше і Артур Шопенгауер.

1.Філософія кінець18-поч.19 ст.

Філосо́фія (дав.-гр. φιλοσοφία, дослівно: любов до мудрості) —

дисципліна, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і
фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносини

3
людини і світу, про найзагальніші суттєві характеристики людського
ставлення до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних
проявах. Також під філософією розуміють форму людського мислення
теоретичну форму світогляду.

У теорії пізнання для філософії Нового часу характерне

протистояння раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм, найвизначнішими
прихильниками якого були Бенедикт Спіноза, Рене Декарт, Готфрід Лейбніц,
притримується думки про те, що основою для пізнання є розум, логічне
мислення. Емпіризм, представлений у ці часи Френсісом Беконом, Джоржем
Берклі, Томасом Гоббсом, Джоном Локком, Девідом Г'юмом, вважає, що
джерелом будь-якого знання є передусім досвід.

Один із найяскравіших представників епохи, Френсіс Бекон став

родоначальником емпіризму, вважав, що вища мета науки полягає у
забезпеченні панування людини над природою. На противагу йому Рене
Декарт, основоположник раціоналізму, прагнув розробити універсальний
метод для всіх наук. Характерна риса вчення
Декарта — дуалізм субстанцій. Бенедикт
Спіноза дотримувався пантеїстичних поглядів і протиставив дуалізму
Декарта матеріалістичний монізм, за що був відлучений від юдаїзму. Джон
Локк розвинув сенсуалістичну теорію пізнання. Ідеї суб'єктивного
ідеалізму у різних варіаціях пропонували Джордж Берклі і Девід Г'юм.
Об'єктивно-ідеалістичне вчення розробив Готфрид Лейбніц, який висловив
ряд глибоких діалектичних ідей.

Філософія Просвітництва:

Друга половина 18 століття — період широкого соціально-культурного

руху Просвітництва, ідеалом якого була перебудова суспільства на засадах
розумного, раціонального законодавства, поширення освіти та
відповідного виховання. Ця епоха породила цілу низку визначних філософів,
серед яких Шарль Луї де Монтеск'є, Дені Дідро, Вольтер, Жан-Жак
4
Руссо, Жульєн Ламетрі, Поль Анрі Гольбах, Клод Адріан Гельвецій та інші
мислителі, що виражали широкий спектр ідей, починаючи від деїзму до
безкомпромісного матеріалізму. Спільними для цих філософів були
ідеї природного права та суспільного договору,
захоплення механікою Ньютона як зразка наукового знання

1.1 Німецька класична філософія

Наприкінці 18 і на початку 19 століття головними центрами розвитку
філософської думки знову стали університети, однак на відміну
від Середньовіччя, філософія уже не була підпорядкованою богослов'ю, а
носила світський характер. Найвидатніші філософи цього часу працювали
в Німеччині: Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм
Шеллінг, Георг Гегель. Їхню творчість об'єднують під назвою німецький
ідеалізм. До німецької класичної філософії заведено зараховувати також
матеріаліста Людвіга Фейєрбаха.

1.2 Марксизм-ленінізм

Філософським джерелом марксизму, що виник в другій половині 19

століття була німецька класична філософія. Його творці Карл
Маркс та Фрідріх Енгельс об'єднали матеріалізм Фейєрбаха
та діалектику Гегеля, створивши філософський напрям, який отримав
назву діалектичного матеріалізму, і розширили його на розуміння історії,
заснувавши історичний матеріалізм. Вожді комуністичного руху Володимир
Ленін, Йосип Сталін, Мао Цзе Дун доповнили і розвинули погляди
засновників марксизму.

Надалі в 20 столітті філософія марксизму розвивалася двома руслами:

як офіційна філософія в країнах соціалістичного табору, та як різні
течії неомарксизму на Заході.

5
 1.3 Інші течії

В другій половині 19 століття закладено основи кількох філософських

течій, що набули широкого розвитку в 20 столітті. Так, в середині століття
філософія в Європі майже цілком займалася абстрактними метафізичними
системами, а Серен К'єркегор, що намагався побудувати філософію в
дусі Сократа, зосереджуючись на суб'єктивізмі, душевних переживаннях
людини, став основоположником екзистенціалізму.

Одним із напрямків філосософії другої половини 19 століття

була філософія життя, схильна до ірраціоналізму, серед видатних
представників якої Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Анрі Бергсон та інші.
Ніцше відзначав, що моральність у XIX століття сповзає в бік нігілізму. Він
виділив два типи моралі: «мораль панів» і «мораль рабів», вважаючи вихід у
відкиданні людиною європейської рабської моралі.

У 19 столітті зародився позитивізм — філософія науки,

основоположником якої став Оґюст Конт. У Сполучених
Штатах розвивається прагматизм — філософський напрям, для якого
найважливішим критерієм істини є практика. У Великій Британії Джеремі
Бентам і Джон Стюарт Мілль розробили концепції утилітаризму. Ральф
Волдо Емерсон заклав основи трансценденталізму, а його послідовником
став Торо Генрі Девід.

2.Біографія

2.1 Основні відомості

Артур Шопенгауер народився 1788 року в Данцигу. Батько, Генріх

Шопенгауер, був банкіром. Мати, Йоганна Шопенгауер, — письменниця.
Мав сестру Адель. У 1793 родина переселилася до Гамбурга, оскільки
Данциг втратив автономію. У 1799 Артур розпочав навчання в приватній
школі. Через 4 роки вирушив з батьками в подорож Європою. Оволодів

6
англійською, французькою мовами, а також давньогрецькою і латиною.
Після цього навчався торгівлі в Данцигу й Гамбурзі.

У 1805 батько Артура загинув, син з матір'ю переселилася у Веймар, де

відкрили салон. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ
певний час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко
огидною. Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які
наклали відбиток на його життя та філософську рефлексію.

У 1809 він отримав у спадок третину батькової власності та вступив

до Геттінгенського університету, на медичний факультет, а під впливом
Г. Е. Шульца зацікавився філософією. В цей час критикував вчення Канта,
підтримував стосунки з Гете. У 1811 році він переселився до Берліна, де в
той час був уславлений Фіхте. Значний вплив на Артура справили положення
з Вед, Упанішад і буддійських писань, які він у цитував на підтримку
власних поглядів. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу
філософську роботу: «Про чотириякісний корінь достатньої основи». Навесні
1814 року переселився до Дрездена, де написав головну свою працю «Світ як
воля і уявлення» (1818). Його книги погано продавалися, що філософ утім
розглядав як доказ своєї правоти.

Вирушив до Італії в 1820 році, а по поверненню, з 1820 по 1831 роки

працював у Берліні приват-доцентом. Тут проявилися характер філософа і
його безкомпромісність у поглядах на філософію — викладаючи, він
спеціально ставив свої лекції в розкладі на години, коли читав Геґель.
Студенти переважно віддавали перевагу останньому (вчення Геґеля тоді саме
стало «ядром» європейської філософії). Шопенгауер не на жарт гнівався і не
приховував свого презирства до Геґеля, називаючи його вчення вершиною
тупості і недалекоглядності (втім, в тому ж дусі він висловлювався про всі
тогочасні течії у філософії, називаючи свою філософію єдино правильною). У
1839 видав працю «Про свободу волі», що уточнювала ідеї «Світу як волі і
уявлення» і була премійована Норвезьким королівським науковим
7
товариством в Дронтхаймі. В 1844 він перевидає «Світ як волю і уявлення» з
об'ємними коментарями. Був противником революції 1848—1849 років,
однак цей час виявився сприятливим для сприйняття його «похмурих» ідей.

Шопенгауер згодом покинув викладацьку діяльність і жив усамітнено

у Франкфурті-на-Майні з пуделем на кличку Атма. В той же час листувався
зі своїми учнями, слідкуючи за поширенням свого вчення. Наприкінці життя
філософія Шопенгауера стала привертати увагу загалу. Помер філософ 1860
року від паралічу легенів.

2.2 Вчення Шопенгауера

Світова Воля. Вчення Шопенгауера — це об'єктивний ідеалізм з

елементами ідеалізму суб'єктивного. Шопенгауер слідом за Іммануїлом
Кантом розрізняє «речі в собі» та «явища». Людина сприймає світ у
«явищах», сформованих її свідомістю, цей світ філософ називає «світ як
уявлення». Реальний, існуючий незалежно від людини світ — це світ «речей
в собі», позбавлений мети і розумного начала. Його основою філософ
визначає Волю — знеособлену безглузду силу. Що вищий ступінь розвитку
матерії, то активніше в ньому проявляється Воля. В неживій природі вона
спричиняє конфлікти стихій, її базові вияви в живій природі — це потяги до
виживання і розмноження. Людський інтелект — лише інструмент Волі, що
сприяє ефективнішому виживанню. Оскільки, з точки зору Шопенгауера,
життя є вічна боротьба або проти природи, або проти інших людей, то
особистість є егоїстичною.

Свобода і права. Стосунки, почуття тощо існують оскільки

допомагають або продовженню роду, або особистому виживанню. Свобода
людини умовна, вона завжди визначається потребою жити й відтворювати
собі подібних. Внаслідок цього людство приречене вiчно перебувати в

8
конфліктах, зіткненні між окремими індивідами, класами, народами. В
людини є три види свободи: фізична свобода (володіти чим-небудь,
використовувати його), інтелектуальна свобода (пізнавати й оцінювати
ситуації), і моральна (за однакових можливостей діяти чи не діяти певним
чином). На відміну від Томаса Гоббса, Шопенгауер стверджував, що права
людини не виникають на певному етапі її розвитку, а існують від природи.
Право Шопенгауер визначав як здатність діяти, не завдаючи шкоди іншим.
Проте право не існує без насильства, обидва супроводжують людство
впродовж всієї його історії як вияви Волі. Держава виникає для більш
ефективної реалізації егоїзму, вона усуває його негативні наслідки, але не
його самого. Філософ вважав найкращим державним устроєм конституційну
монархію, оскільки вона зберігає баланс між
невпорядкованим народовладдям і деспотією, котра обмежує можливості
більшості.

Опір Волі. Людське життя неодмінно протікає між бажанням і

задоволенням. Бажання за своєю природою — це страждання від нестачі
чого-небудь, задоволення страждання швидко переповнює людину, в життя
приходять перенасичення і нудьга, які залишають відбиток відчаю навіть на
забезпечених і щасливих. Кожен організм прямує до ідеалів, проте не досягає
їх. Те, що називають щастям, у Шопенгауера зводиться до позбавлення
страждання. Досягти цього можливо або самогубством — в такому разі
людина чинить наперекір Волі, або аскетизмом — тоді бажання гасяться і як
наслідок зникає страждання. Втім, протистояти Волі здатні лише рідкісні
індивіди. Напівмірами, що зменшують страждання і доступні загалу,
слугують моральне життя і споглядання творчості, в якій відображаються
вічні ідеали.

3.Філософія Артура Шопенгауера

"Світ є моє уявлення": ось та істина, яка має силу для кожної живої і
пізнає істоти ... Для нього стає тоді ясним і безсумнівним, що він не знає ні
9
сонця, ні землі, а знає тільки око, який бачить сонце, руку, яка відчуває
землю ... навколишній світ існує лише як уявлення ... Якщо якась істина може
бути висловлена a priori, то саме ця ... Отже, немає істини більш
безсумнівною, більш незалежною від усіх інших, менш потребують в доказі,
ніж та, що все існуюче для пізнання, тобто весь цей світ, є тільки об'єктом по
відношенню до суб'єкта, спогляданням для споглядає, коротше кажучи,
виставою ". Ця цитата була написана Шопенгауер в першій книзі твори" Про
світі як виставі "." Світ - це мій світ, вигукує Шопенгауер. І я його бачу
таким, яким мені дозволяє його бачити моя власна здатність подання. Сонце і
планети неможливо побачити без бачить очі, неможливо пізнати без пізнає
розуму. Без очей і розуму сонце і планети можна назвати лише словами,
іменами об'єктів - не більше ". Але Шопенгауера не можна звинуватити в
самовпевненого висловлюванні. Він погоджується з тим, що в цьому світі
з'являлося поетапно від простого до складного, від мікроорганізму до
людини. Все проходило свою еволюцію, в результаті чого з'явився інтелект.
За теорією Шопенгауера тільки людина "працює" на світ. Він вважає, що
людина може бачити, відчувати і відчувати цей світ з урахуванням того, що
світ його не відчуває і відбувається односторонній зв'язок. Він вважав, що ч
еловек з природою жити в гармонії не здатний.

Світ як воля.

"Воля стоїть за всіма силами світу. Воля - головна сила світу, -

стверджує Шопенгауер. Воля є те, що дає всьому, що є в світі силу і диктує
свої закони, які світ не може порушити. Воля як воля до могутності (життя) ,
як воля до влади (в боротьбі за виживання), - править світом, воля, але ніяк
не розум. Якби в підставі світу лежав розум, звідки взятися божевільним
війнам і безглуздої жорстокої боротьби, риторично запитує Шопенгауер.
розум здатний розбудити, розворушити або роздратувати заснулу або
втомлену волю. Воля не приймає керівництва р зуму, навпаки, воля
рухається за своїми власними законами і сама керує розумом. Світом править

10
сліпа воля ", - такий висновок А. Шопенгауера. Виходить, що тільки воля
править людиною, взаєминами між людьми і самим світом. Дивна теорія,
адже, крім волі у людини, природно, є розум, душа, яка включає в себе такі
поняття, як любов, ненависть, співчуття, повагу і не всяка воля може
впоратися з ними.

Естетична сторона.

"Чи не є гори, хвилі, небо - частьМеня, моєї душі і я не частина їх?"

БайронЕстетіческую сторону і поняття про волі Шопенгауер підносить, як
єдине злиття з природою. Він вважає, що тільки воля людини може
з'єднатися в гармонії з природою. Він вважає, що тільки воля здатна дати
людині поняття про світ в цілому. А воля - це все-таки одне з численних
відгалужень душі, а душу ми також розуміємо і розумом. А розум, це більше,
ніж емоції.

У четвертій книзі "Про світі як волі. Друге міркування: твердження і

заперечення волі до життя при досягнутому самопізнанні", - Шопенгауер
пише, "воля" і "воля до життя" - це одне й те саме. Воля - це "істота світу, а
життя, видимий світ, явище - тільки дзеркало волі ... за волею до життя нам
забезпечена життя і поки ми пройняті волею, нам нема чого боятися за своє
існування - навіть побачивши смерті ... Індивід це тільки явище, він існує
тільки для пізнання. Індивід отримує від волі життя в подарунок, а смерть -
це втрата цього подарунка. життя і смерть, тому, не мають відношення до
волі як ідеї. Боязнь смерті аналогічна скарзі сонця ввечері: Горе мені! Я
поринаю у вічну ніч ". Чому Шопенгауер зачіпає тільки волю? Хіба нове
життя зароджується тільки від волі? Хіба смерть залежить тільки від волі?
Зароджується нове життя за законом природи, а не від людської волі. І на
смерть поширюються ті ж закони природи, а не людська воля. Так, існує,
боротьба за виживання, вона залежить від волі, але також вона залежить від
обставин, які підносить природа. А говорити на поняття про смерть і життя,
що впливає тільки людська воля - це неправильно. Деякі події в нашому
11
житті відбуваються незалежно від волі і ми нічого не можемо змінити, яка б
сильна воля була. Хоча, "плисти за течією" теж нудно.

3.1Теоретик песимізму

Артур Шопенгауер - один з найвідоміших представників песимізму.

Його поняття про зло, як про необхідну існування для неминучого бажання
жити, є помилковим. За теорією Артура Шопенгауера, світ потрібно
поміняти абсолютно, для того щоб кожен був щасливий. Читаючи його
вчення, поняття про життя і смерті стає страшно жити. Світ в його очах
жахливий, людина перебуває в постійній боротьбі з природою і з самим
собою. Його двояке поняття про людське страждання, де він стверджує, що
життя без страждань неможлива, але і небажана, щоб вона була наповнена
стражданнями, призводить в глухий кут. Шопенгауер стверджує, що буття не
має ніякого фундаменту, то є підстави, а людиною керує "сліпа" воля до
життя, і ця воля не може підкорятися законам природи, вона існує сама по
собі, і все крутиться навколо неї. А в природі є закони буття, якими можемо
правити ми, наш розум і наша воля. Напевно, це і називається оптимізмом.
Поняття про час і простір також песимістичні. Він вважає, що час - це
найскорботніший і згубний аспект для людини, що позбавляє найдорожчого-
життя. А простір розділяє близьких людей і їх інтереси.

Але тим не менш, в понятті часу і простору ми живемо, за час ми

встигаємо полюбити, постраждати, повеселитися, а в просторі ми встигаємо
поскучати по близьким людям, якщо нас воно роз'єднує. І ми це сприймаємо
з оптимізмом. Шопенгауер стверджує, що саме воля винна в трагічних збіги і
станах світу, що все зло, війни, гріхи мають спільне коріння і народжує їх
людська воля, яка змушує страждати. Виходить, що воля породжує тільки
зло. А це не так! Філософ стверджує, все насолоди, радості буття ворожі

12
життєвої моралі, але як тоді бути щасливим в цьому житті, відкидаючи
насолоди буття і думаючи тільки про волю, зло, ворожнечу і заздрості.
Шопенгауер відкидає також релігію і вчення, як одне ціле. Не може бути
вчення про релігію, можливо тільки святе ідолопоклонічество, віра у щось і
вчення, на його думку, не сумісні. А нашій свідомості, душі, розуму,
необхідна віра, бо вона народжує милосердя і любов.

3.2Актуальність поглядів німецького філософа

Актуальність вчення німецького філософа Шопенгауера полягає в

тому, що дуже багато думок, ідей і понять, багато філософів, які з'явилися
пізніше, взяли це за основоположнічество для подальшого розвитку
філософських понять. Його висловлювання про волю, життя, смерті, істини
стали формуватися як людська мудрість, яку необхідно пізнати, зрозуміти,
донести до всього людства. А. Шопенгауер, в працях західних вчених 20
століття згадується набагато частіше, ніж філософи його сучасності. Просто
сучасні вчені-філософи намагалися надати його думкам глибину і
конкретику, а не "розмите" уявлення про гармонію людини з навколишнім
світом. Пояснюючи свої поняття, філософ намагався "посіємо" в
навколишньому світі розумне, вічне, добре і хотів, щоб кожна людина була
по-своєму щасливий. Шопенгауер один з найяскравіших представників
песимістичного постреалізм свого часу. Його погляди актуальні в наш час.
Його вчення про істину і волі в деяких аспектах застосовні в нашому
сучасному житті. Безвільному людині завжди важко жити, а волю потрібно
розвивати, ростити, годувати, виховувати. А для того, щоб зрозуміти, що є
воля, ми обов'язково звернемося до витоків вчення Шопенгауера про волю.

13
 Висновок

Творчість Шопенгауера відрізняється багатогоанністю уявлень про

буття, моралі, етики, естетики та приладдя людської суті до цивілізованого
громадянського суспільства. Вчення Шопенгауера включає в себе
сприйняття світу, як тільки своє власне "Я". І багатогранність ця зводиться
тільки до його світовідчуттям, світорозумінням. А це не так!

Щоб бути вірно витлумаченим, Шопенгауер знову нагадує, що

справжня свобода, тобто свобода і незалежність від необхідності, властива
тільки волі як "речі-в-собі", а не прояву волі. Тварина позбавлене всякої
можливості свободи: в природі панує необхідність, серед благодаті знаходить
свобода. Єдиний випадок, коли свобода може виявитися в явище, - це коли
воля-сутність вступає в протиріччя з волею-явищем (тілом) і, заперечуючи
останнє, знищує тіло - свій вияв. Самогубство, або добровільна смерть,
викликана крайньою межею аскетизму, представляє собою феномен
могутнього затвердження волі [1; 367,370], - положення, яке дозволило
закріпити за Шопенгауер ім'я "видатного песиміста".

На основі викладеного можна стверджувати, що філософія

Шопенгауера, незважаючи на її можливу інтерпретацію як варіанти
мазохізму, має системний характер. Системоутворюючим фактором
філософії Шопенгауера, в якій є чітке підрозділ на онтологію, гносеологію,
естетику і етику, є вчення про волі як першооснову буття. Останнє з'явилося

14
як результат критики гегелівської системи, з одного боку, і захоплення
давньоіндійської філософської традицією, з іншого.

Список використаної літератури

1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ;
редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ,
1974–1985.
2. Вікіпедія [Электронный ресурс] // Артур Шопенгауер
URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Артур_Шопенгауер#Вчення_Шопенгауера

15