1. Схеми планування територій та районів.

Схема планування визначає основні напрямки господарського і територіального

розвитку регіону. Вона містить принципові рішення:
- пропозиції по визначенню пріоритетних напрямках розвитку господарського
комплексу;
- соціально-економічна характеристика потенціалу та рівня розвитку адміністративних
районів області;
- по основним напрямам планування розвитку територій;
- раціональному використанню природних ресурсів;
- охороні навколишнього середовища;
- розвитку інженерно-транспортної інфраструктури
Проектні пропозиції базуються на використанні основного конкурентного ресурсу
Закарпатської області – її економіко-географічного положення та значного
культурного і природно-ресурсного потенціалів. Область є великим транспортним
вузлом, у якому перетинаються основні державні залізничні та автомобільні
магістралі. Потужний історичний та рекреаційно-природний і соціокультурний
потенціал дозволяє сформувати туристичний комплекс національного та міжнародного
значення. У перспективі Закарпатська область у результаті трансформації
господарського комплексу, насамперед на інноваційній основі, повинна набути рис
значного регіону з розвинутими господарством та транспортною системою, з сучасною
ринковою інфраструктурою та потужним освітньо-науковим та культурним
потенціалом. У області будуть активно формуватися нові господарські функції,
пов’язані з розбудовою транспортної та прикордонної інфраструктури. Однією з
основних задач повинно стати формування на Закарпатті конкурентоспроможних
галузей економіки, що забезпечує, з одного боку, потреби споживачів (як українських,
так і зарубіжних), а з іншого - значний внесок у соціально-економічний розвиток
регіону за рахунок зростання дохідної частини обласного і місцевих бюджетів, притоку
інвестицій, збільшення числа робочих місць, поліпшення здоров'я населення.
Соціально-економічними пріоритетами розвитку є реалізація потенціалу області, що
матиме позитивні економічні і соціальні наслідки для регіону.

2. Поняття геоекологічний стан та ситуація.

Умови проживання людей на певній території залежать від конкретної геоекологічної
ситуації – стану природного середовища в певному регіоні, ступені його відповідності
санітарно-гігієнічним нормам життя населення і природно-екологічним умовам
існування живих організмів.
На стан природного довкілля звичайно впливають власне природні процеси та явища
(наприклад, посухи, лісові пожежі, сильні паводки, ураганні вітри, землетруси тощо).
Однак сучасна геоекологічна ситуація майже всюди в світі формується під впливом
самої людини. У процесі життя і господарської діяльності людина все більше
використовує різні компоненти природи, повертаючи натомість величезну кількість
невластивих природі продуктів своєї життєдіяльності. Тим самим вона порушує
зв’язки між природними компонентами, збіднює та видозмінює природне середовище,
забруднює складові географічної оболонки – атмосферу, гідросферу, літосферу і ґрунт,
спричиняє негативні зміни в біосфері, в тому числі й через ланцюги живлення
(наприклад, нагромадження шкідливих речовин у рослинах, які переходять у процесі
харчування до тварин, а далі – в організм людини).
Щоб оцінити сприятливість геоекологічної ситуації для життя людини використовують
різні якісні та кількісні показники. Вони фіксують порушення природних компонентів і
стан їх забруднення (кількість викидів шкідливих речовин). Ці показники зіставляють з
гранично допустимими концентраціями речовин – науково обґрунтованою
можливою їх кількістю у довкіллі, при якій не існує суттєвої загрози здоров’ю людини
(наприклад, сполук сірки в повітрі, важких металів у ґрунті, органічних хімічних
сполук у воді). Залежно від того, як ці показники співвідносяться на певній території,
формується сприятлива чи не сприятлива екологічна ситуація.
Геоекологічна ситуація в країні змінюється як від місця до місця, так і на одній і тій
самій території з часом. Людина може не тільки шкодити довкіллю, але й виправляти
геоекологічну ситуацію на краще.
Стан природного середовища в Україні сформувався під впливом давнього освоєння й
надмірного антропогенного перетворення території, значного її насичення
промисловим і сільськогосподарським виробництвами, порівняно незначними
природоохоронними площами.

3. Генеральні плани населених пунктів

Генера́льний план — вид містобудівної документації, що регулює містобудівну
діяльність в містах і інших поселеннях, визначає умови безпеки мешкання населення,
забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних і екологічних вимог, раціональне
визначення меж землекористувань, зон житлової, суспільної, промислової забудови,
територій, що особливо охороняються, зон різної містобудівної цінності, розміщення
місць прикладення праці, розвиток інженерно-транспортної інфраструктури,
впорядкування територій, збереження історико-культурної спадщини і антропогенних
ландшафтів.
Генеральний план затверджується і є основним юридичним документом і
затверджується в порядку, встановленому законами або іншими нормативними
правовими актами.
Генеральна схема, схеми планування окремих частин території України
затверджуються Верховною Радою України. Планування територій на регіональному
рівні здійснюється відповідними органами містобудування та архітектури.
Генеральний план — частина проекту з комплексним вирішенням питань планування
та благоустрою об'єкта будівництва, розміщення будівель, споруд, транспортних
комунікацій, інженерних мереж, організацій і систем господарського та побутового
обслуговування.
Генеральний план є нормативно-правовим актом органа місцевого самоврядування.
Цей документ містить загальні правила господарської діяльності, розраховані на
тривалий час, близько 20 років. Більшість інформації з генпланів прямо чи
опосередковано вливає на прийняття управлінських рішень.