Форма № Н- 3.

04
Міністерство освіти і науки України
Херсонський державний університет
Кафедра англійської філології та світової літератури імені професора Олега
Мішукова

«ЗАТВЕРДЖУЮ»
в.о.завідувачки кафедри англійської
філології та світової літератури
імені професора Олега Мішукова

__________________

доц. Юлія Кіщенко

6 вересня 2021 року

РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА ЛІНГВОСЕМІОТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ДИСКУРСУ

Факультет української й іноземної філології та журналітики

2021 – 2022 навчальний рік

Робоча програма з курсу «Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні особливості
дискурсу» для студентів за спеціальністю Освітня програма «Середня освіта
(Мова і література англійська)» Другого (магістерського) рівня вищої освіти
Спеціальність: 014 Середня освіта Спеціалізація 014.021 Англійська мова і
література

6 вересня 2021 року

Розробник: доцент кафедри англійської мови та світової літератури імені

професора Олега Мішукова
Базилевич Наталія Вікторівна, кандидат філологічних наук

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри англійської філології та

світової літератури імені професора Олега Мішукова
Протокол № 1а від 6 вересня 2021 року.

в.о. завідувачки кафедри англійської філології та світової літератури імені

професора Олега Мішукова

____________________________ (доц. Кіщенко Ю. В.)

6 вересня 2021 року

Схвалено науково-методичною радою факультету іноземної філології.

Протокол № від вересня 2021 року.

Голова _____________________ ()
вересня 2021 року
 Опис навчальної дисципліни

Характеристика
Галузь знань, напрям навчальної дисципліни
Найменування
підготовки, ступінь денна форма заочна
показників
вищої освіти навчання форма
навчання
Галузь знань
01 Освіта/Педагогіка
Кількість кредитів

денна
заочна
Спеціальність: 014
денна заочна Середня освіта
3 3

Модулів – 2 Рік підготовки:

Змістових модулів – 2 2-й 2-й
Спеціалізація 014.021 251 М
Загальна кількість 251М
Англійська мова і група
годин
література
денна заочна
Лекції
90 90
16 год. 18 год.
Практичні, семінарські
14 год 16 год.
Ступінь вищої освіти: Лабораторні
Магістр - год. - год.
Самостійна робота
60 56 год.
Вид контролю: залік

Примітка.
Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної роботи
становить:
для заочної форми навчання – 37. 7% : 62.3 %
 Пояснювальна записка
Мета курсу: навчити студентів розуміти дискурс як когнітивно-
комунікативний феномен, що існує в інформаційному просторі суспільства;
ознайомити з основними напрямами дослідження дискурсу, принципами та
методами дискурс-аналізу; а також поглиби знання і уміння здійснювати
лінгвістичний аналіз англійськомовних аутентичних текстів та їх
інтерпретацію

Завдання курсу:

- сформувати уявлення студентів про різновиди дискурсів та їх

жанрово-стильові характеристики;
- ознайомити із особливостями текстуальної організації дискурсу та
різними школами дискурс-аналізу;
- сформувати навички дискурс-аналізу, уміння виявляти комунікативні,
когнітивні та семіотичні особливості дискурсу;
- удосконалити навички лінгвістичного аналізу англійськомовних
аутентичних текстів.

Очікувані результати:
У результаті вивчення курсу студенти повинні
знати:
- передумови виникнення дискурсології як науки
- основні поняття й терміни;
- типи, моделі, структурні компоненти дискурсу;
– характерні риси різних типів дискурсів та субдискурсів, та
різні підходи до їх класифікації;
– рівні дискурс-аналізу;
– схеми дискурс-аналізу;
уміти:
 – розмежовувати поняття текст і дискурс
застосовувати на практиці отриманні знання в конкретних
ситуаціях міжкультурної взаємодії;
– застосовувати адекватну термінологію і концептуальний апарат
у власних дослідженнях і наукових статтях;
– створювати тексти різних типів з використанням теоретичних
знань про мовну організацію та про різноманітні функції мови;

ПРОГРАМНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ

Інтегральна компетентність:
Здатність розв’язувати складні спеціалізовані задачі й практичні проблеми в
галузі середньої освіти, що передбачає застосування теорій та методів
освітніх наук і характеризується комплексністю й невизначеністю
педагогічних умов організації освітнього процесу в основній (базовій)
середній школі.
Загальні компетентності:
ЗК 1. Знання та розуміння предметної галузі та розуміння професійної
діяльності.

ЗК 3. Здатність свідомо визначати цілі власного професійного й

особистісного розвитку, організовувати власну діяльність, працювати
автономно та в команді.

ЗК 4. Здатність до пошуку, оброблення, аналізу та критичного оцінювання

інформації з різних джерел, у т.ч. англійською мовою.

ЗК 5. Здатність застосовувати набуті знання та вміння в практичних

ситуаціях.

ЗК 6. Здатність вчитися і оволодівати сучасними знаннями.

ЗК 8. Здатність проводити дослідницьку роботу, визначати цілі та завдання,
обирати методи дослідження, аналізувати результати.

ЗК 11. Здатність використовувати цифрові технології та мультимедійні

засоби в освітній і професійній діяльності в умовах сучасного інформаційно-
комунікаційного освітнього простору.

Фахові компетентності:
ФК 1. Володіння спеціальними знаннями загальних і часткових теорій
мовознавства та літературознавства, наукових шкіл і напрямів філологічних
досліджень.

ФК 3. Здатність формувати в учнів предметні (мовна, мовленнєва,

соціокультурна, лінгвокраїнознавча, дискурсивна, стратегічна, методична)
компетентності, застосовуючи сучасні підходи, методи й технології навчання
англійської мови та світової літератури.

ФК 6. Здатність здійснювати професійну діяльність українською та

англійською мовами, спираючись на знання організації мовних систем,
законів їх розвитку, сучасних норм їх використання.

ФК 9. Здатність проводити фахово орієнтовані наукові дослідження.

ФК 10. Обізнаність в комунікативних стратегіях англійської мови та

здатність імплементувати їх в освітній процес та у міжкультурному
контексті.

Програмні результати навчання:

ПРН 1. Здійснювати аналітичний пошук наукової інформації за критеріями
доцільності та достовірності, опрацювання та аналіз професійно-важливих
знань із різних джерел із використанням сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій.
ПРН 2. Знання сучасних філологічних й дидактичних засад навчання
англійської мови та світової літератури та вміння творчо використовувати
різні теорії й досвід (вітчизняний, закордонний) у процесі вирішення
професійних завдань.

ПРН 7. Здійснювати адаптацію та модифікацію існуючих наукових підходів

до конкретних ситуацій професійної діяльності.

ПРН 8. Уміння аналізувати, діагностувати та корегувати власну педагогічну

діяльність з метою підвищення ефективності освітнього процесу.

ПРН 9. Знання мовних норм, соціокультурної ситуації розвитку англійської

мови, особливості використання мовних одиниць у певному контексті.

ПРН 10. Здатність використовувати знання з курсів новітні досягнення у

лінгвістиці, аналітичне читання та письмо, лінгвокогнітивні та
лінгвосеміотичні особливості дискурсу для розробки власного наукового
дослідження англійською мовою.
 Програма курсу:

1. Генеза поняття «дискурс». Історія становлення поняття «дискурс».

Концепції дискурсу у 50-90 роках ХХ століття. Концепція дискурсу
З. Харріса. Французька школа аналізу дискурсу: Е. Бенвеніст, М. Фуко,
М. Пеше. Дискурсивна теорія Е. Лакло і Ш. Муфф

2. Сучасні підходи до вивчення дискурсу. Критичний аналіз дискурсу

Р. Водак . Критичний дискурс-аналіз в інтерпретації Н. Фэрклафа. Дискурс-
аналіз Т. ван Дейка. Поняття дискурсу і субдискурсу.

3. Українська школа дискурсу. Когнітивно-прагматичний вектор

дослідження дискурсу (І. Шевченко, Л. Безугла). Інтерактивна природа
дискурсу. Дискурс як когнітивно-комунікативна подія (О. Морозова).
Дискурс як соціолінгвістичний феномен (К. Серажим). Когнітивна карта
дискурсу в концепції О.Селіванової.
4. Теорія тексту в сучасному мовознавстві. Становлення теорії тексту.
Текст як динамічна комунікативна одиниця. Диференційні ознаки та межі
тексту. Проблема класифікації текстів у сучасному мовознавстві.Одиниці
тексту. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в тексті.
5. Текст і дискурс. Текст як закінчене інформаційне та структурне ціле.
Одиниці тексту. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в
тексті. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і
“мовлення”.
6. Види аналізу дискурсу. Контент-аналіз. Критичний дискурс аналіз.
Лінгвістичний аналіз дискурсу. Концептуальний аналіз дискурсу.
7. Семіотичні аспекти дискурсу. Семіотика як наука про знаки. Загальні
поняття семіотики. Семіотичні моделі як передумова моделювання дискурсу.
Тетратомія знака Ч. Пірса та модель Ч. Морриса.Семіотичний трикутник
К. Огдена та А. Рідчарса.

8. Рівні дискурс-аналізу. Комунікативно-прагматичний рівень. Когнітивний

рівень. Семіотичний рівень.

Магістранти повинні знати:

 найвідоміші дефініції терміна дискурс у науковій літературі;
 характерні ознаки дискурсу;
 різновиди дискурсів;
 основні підходи до дискурс-аналізу;
 схему дискурс-аналізу;
 концепції дискурсу Харріса, М. Фуко, Е. Лакло та Ш. Муфф, Н. Феркло,
Т.ван Дейка
 напрями дискурс-психології та когнітивної психології;
 типологію мовленнєвих актів, мовленнєвих жанрів;
 закономірності та співвідношення дискурсу і мовної картини світу;
 етапи проведення контент-аналізу;
 типи контент-аналізу;
 складники контент-аналізу;
 способи презентації контент-аналізу;
 базові терміни дискурсу: дискурсивна інформація, дискурсивна подія,
рівень дискурсивних формацій, глобальний контекст дискурсу, вербальна
комунікація та невербальна комунікація, ситуативно-зв’язаний дискурс,
комунікативний простір особистості, реальний дискурс, віртуальний дискурс,
субдискурс, гіпертекст, рефлексія, локуція, ілокуція, перлокуція, текстово-
дискурсивна одиниця, аксіологія, ґендер, когнітивна карта дискурсу, архетип,
лакуна, репліка, тощо.
Студент повинен уміти:
 виявляти різні типи дискурсів на основі системи дискурсоутворювальних
чинників і дискурсивних ознак;
 самостійно виділяти дискурсивні ознаки;
 виконувати дискурс-аналіз різних текстів на таких рівнях: комунікативно-
прагматичному, змістовому, формально-структурному, когнітивному,
семіотичному;
 визначати типи мовленнєвих актів та мовленнєвих жанрів
 встановлювати специфіку дискурс-аналізу різних текстів;
 проводити контент-аналіз і оформляти звіт.
 МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ
до курсу “Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні
особливості дискурсу”

Коло питань, що розглядаються в курсі «Лінгвокогнітивні та

лінгвосеміотичні особливості дискурсу» є сферою інтересів представників
багатьох наук. Ця дисципліна опирається на базові поняття семіотики,
психології культури, лінгвокультурології, а також межує з дослідженнями у
сфері лінгводидактики (що дає уявлення про способи сприйняття проблеми
наукового дослідження та методи дослідження мовних та мовленнєвих
явищ), герменевтики (яка дає можливість інтепретувати досліджувані явища
з урахуванням позиції самого дослідника) та когнітивного моделювання (яке
є способом виявлення ментальних конструкцій, характерних для певного
народу при оформленні висловлювання).
При вивченні певних тем курс «Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні
особливості дискурсу» має зв'язок також з такими науками, як
психолінгвістика («Дискурспсихологія»), теорія комунікації («Комунікативна
природа дискурсу»), когнітивістика («Когнітивний рівень аналізу дискурсу»,
«Когнітивні карти дискурсу»), семіотика («Семіотичний рівень аналізу
дискурсу»). Оскільки дискурсологія є суміжною дисципліною, очевидним є
зв’язок з теорією мовознавства («Типологія мовленнєвих жанрів»).
Навчальна дисципліна «Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні особливості
дискурсу» також пов’язана: з дисципліною «Інтерпретація тексту» за темами
«Текст як динамічна одиниця комунікації», «Рівні актуалізації мовних
одиниць у різних типах дискурсу»; зі «Стилістикою англійської мови» у
формуванні уяви про національну специфіку використання мовних засобів,
про своєрідність системи функціональних стилів англійської мови,
формування навичок володіння жанрово-стильовими канонами мови,
нормами літературного викладу; з дисципліною «Інформатика» –
використання Інтернет-мережі та Інтернет-ресурсів як засобу формування
міжкультурної компетенції.
 Структура навчальної дисципліни

Назви тем Кількість годин - 90

Денна форма
усьог у тому числі
о л п ла ін с.р
б д .
1 8 9 1 11 12 13
0
Модуль 1 «ТЕОРІЇ ДИСКУРСУ»
Тема 1. 11 2 2 7
Генеза поняття
«дискурс».
Тема 2. Сучасні 11 2 2 7
підходи до
вивчення
дискурсу
Тема 3. 11 2 2 7
Українська
школа дискурсу.
Тема 4. Теорія 11 2 2 7
тексту в
сучасному
мовознавстві
12 2 2 8

Тема 5. Текст і
дискурс

Модуль 2. «ВИДИ ДИСКУРС АНАЛІЗУ»

11 2 1 8

Тема 6. Види
аналізу дискурсу

Тема 11 2 1 8
7.Семіотичні
аспекти дискурсу
Тема 8. Рівні 12 2 2 8
дискурс-аналізу.
 .
Разом за 90 1 1 60
змістовим 6 4
модулем
Усього годин 90 1 1 60
6 4

Лекційний модуль:
1. Генеза поняття «дискурс». Історія становлення поняття «дискурс».
Концепції дискурсу у 50-90 роках ХХ століття. Концепція дискурсу
З. Харріса. Французька школа аналізу дискурсу: Е. Бенвеніст, М. Фуко,
М. Пеше. Дискурсивна теорія Е. Лакло і Ш. Муфф Проблема дефініції
дискурсу

Перелік літератури:
1. Балабан О. О. Дискурс-теорії і дискурс-аналіз: історія і перспективи.
[Електронний ресурс] / О. О. Балабан. − Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/apif/2010_5/balaban.pdf
2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич – К.:
Академія, 2004. – 344 с.
3. Бацевич Ф. Лінгвістична генологія : проблеми і перспективи
[Текст] : монографія / Ф. Бацевич. – Львів : ПАІС, 2005. – 264с. – Бібліогр. :
с. 232-249. – ISBN 966-7651-32-0.
4. Дискурс [Електронний ресурс] // Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – 2014. –
Режим доступу : uk.wikipedia.org/wiki/Дискурс
5. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / [І. С. Шевченко та ін.]. –
Харків: Константа, 2005. – 356 с.
6. Загнітко А. Основи дискурсології [Текст] : науково-навчальне видання / А.
Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2008. – 194с.
7. Загнітко А.П. Лінгвістика тексту. – Вид. 2-ге, виправл. і доп. – Донецьк:
Видавництво Донецького національного університету, 2007. – 289 с.
8. Морозова О. І. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / За
загальн. ред. Шевченко І. С.: Монографія. – Харків: Константа, 2005. – С. 233
– 236.
9. Морозова О. І, Дискурс як комунікативна подія. Науковий вісник
Волинського національного ун-ту імені Лесі Українки. Сер. Філологічні
науки. Мовознавство. 2010. № 7.С.134-138.
10. Пентилюк М.І. Текст і дискурс як наукові поняття // Науковий вісник
ХДУ. Серія “Лінгвістика”. – Вип.5. – Херсон, 2007. – С.23-27.
11. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія,
архітектоніка, варіативність: [на матеріалах суч. газетн. публіцистики]:
монографія / К. Серажим. — К., 2002. – 392 с.
12. Шевченко І. С. Проблеми типології дискурсу / І. С. Шевченко, О. І.
Морозова // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / За заг. ред.
Шевченко І. С. : Монографія. – Харків : Константа, 2005. – С. 233-236
13. Щербакова О. Л. Дискурс і текст як об’єкти лінгвістики.  Наукові записки
[Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Сер. :
Філологічні науки. - 2014. - Кн. 2. - С. 294-297. 
14. Shiffrin D. Approaches to discouse. – Oxford: Cambridge, 2005. – 470 p.

2. Сучасні підходи до вивчення дискурсу. Критичний аналіз дискурсу Р. Водак

. Критичний дискурс-аналіз в інтерпретації Н. Фэрклафа. Дискурс-аналіз Т.
ван Дейка. Поняття дискурсу і субдискурсу.

Перелік літератури:
1. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / [І. С. Шевченко та ін.]. –
Харків: Константа, 2005. – 356 с.
2. Краснобаєва-Чорна 2010б: Краснобаєва-Чорна Ж. В. Структурні типи
оцінного дискурсу (на матеріалі сучасних україномовних рецензій) [Текст] /
Ж. В. Краснобаєва-Чорна // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Донецьк:
ДонНУ, 2010. – Вип. 20. – С. 216-222.
3. Кисляков В. П., Дрожанова О. М., Ступак О. П. Філософія Мішеля Фуко:
на шляху до «безсуб’єктної» епістемології. Режим доступу:
philosophy.chdu.edu.ua/article/download/55792/51958
4. Лях В. Від "Археології знання" до "Генеалогії влади": проблема побудови
метафізики в добу постмодерна // Постмодерн.: переоцінка цінностей / За
ред. В.С. Лук’янець, В.С. Ратнікова. – Вінниця, 2001 – 376 с
5. Фуко М. Археологія знання. – К.: Основи, 2003 – 326 с.
6. Фуко М. Що таке автор? / М. Фуко [пер. з фр. М. Зубрицької]. // Слово.
Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки [за ред.
М.Зубрицької]. – Львів : Літопис, 1996. – С. 442 – 456.
7. Ярошовець Володимир Іванович. Історія філософії : від структуралізму до
постмодернізму [Текст] / В. І. Ярошовець. – К. : Київський університет, 2008.
– 263 с.
3. Українська школа дискурсу. Когнітивно-прагматичний вектор
дослідження дискурсу (І. Шевченко, Л. Безугла). Інтерактивна природа
дискурсу. Дискурс як когнітивно-комунікативна подія (О. Морозова). Дискурс
як соціолінгвістичний феномен (К. Серажим). Когнітивна карта дискурсу в
концепції О.Селіванової.

Перелік літератури:
1. Бубняк Р.А. Літературно-критичний дискурс: сутність, структура, засоби
вираження: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.01.06 / Тернопільський
держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2001. – 20 с.
2. Бурбело В.Б. Художній дискурс в історії французької мови та культури 9-18
ст.: Дис. … д-ра філол. наук.: 10.02.05 / Київський ун-т ім. Тараса
Шевченка. – К., 1999. – 36 с.
3. Морозова О.І. Дискурс як когнітивно-комунікативна подія. Науковий
вісник Волинського національного ун-ту імені Лесі Українки. Сер.
Філологічні науки. Мовознавство. – 2010. – № 7. – С. 134-138
4. Серажим К.С. Базові категорії дискурсу в комунікативній ситуації //
Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. – Херсон: Айлант, 2001.
– Вип. IX. – С. 104-109.
5. Серажим К.С. Еволюція поглядів на дискурс // Актуальні проблеми
журналістики: Зб. наук. праць. – Ужгород: МП “Ліра”, 2001. – С. 207-215.
6. Селиванова Е.О. Основы лингвистической теории текста и комуникации:
Монографическое учебное пособие. – К.: ЦУЛ, Фитоцентр, 2002. – 336 с.
7. Шевченко І. В.  Дослідження понять "дискурс” і "текст” у сучасній
лінгвістиці / І. В. Шевченко // Наукові записки [Ніжинського державного
університету ім. Миколи Гоголя]. Сер. : Філологічні науки. - 2014. - Кн. 2.
- С. 284-287. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzfn_2014_2_59
8. Шевченко М. Ю.  Діалогічність як когнітивна характеристика
комунікативного дискурсу / М. Ю. Шевченко // Сучасні дослідження з
іноземної філології. - 2013. - Вип. 11. - С. 383-389. - Режим
доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Sdzif_2013_11_59
9. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс (методологічний,
соціолінгвістичний, етнокультурний аспекти): Автореф. дис. … д-ра філол.
наук: 10.02.15 / НАН України; Інститут української мови. – К., 2000. – 36 с.

4. Теорія тексту в сучасному мовознавстві. Становлення теорії тексту.

Текст як динамічна комунікативна одиниця. Диференційні ознаки та межі
тексту. Проблема класифікації текстів у сучасному мовознавстві.Одиниці
тексту. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в тексті.
Перелік літератури:
1. Борботько 2007: Борботько В. Г. Принципы формирования дискурса: От
психолингвистики к лингвосинергетике [Текст] / В. Г. Борботько. – Изд. 2-е,
стереотипное. – М. : КомКнига, 2007. – 288 с.
2. Мартинюк А.П. Словник основних термінів когнітивно-дискурсивної
лінгвістики / А.П. Мартинюк. – Х. : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2011. – 196 с.
3. Филлипс, Йоргенсен 2008: Филлипс Л. Дж., Йоргенсен, М. В.
Дискурсанализ. Теория и метод [Текст] / Гуманитарный центр / А. А.
Киселева [перевод с англ. и науч. ред.]. – 2-е изд., испр. – Харьков:
Гуманитарный центр, 2008. – 352с.
4. McCarthy Michael, Carter Ronald. Language as Discourse: Perspectives for
Language Teaching. – LondonN.Y: Longman, 1994. – 230 p.
5. Солдатова Л.П. Актуальність сутності дискурсу як необхідності//
Актуальні проблеми філології та американські студії: Матеріали ІІІ
Міжнародної науково-практичної конференції. 21-23 квітня 2010р.: В 2т.– Т.
2/ За заг.ред. А.Ґ.Ґудманяна , О.Г.Шостак.– К.: Вид-во Європейського ун-ту,
2010.– с. 317-320 (402 С.)

5. Текст і дискурс. Текст як закінчене інформаційне та структурне ціле.

Одиниці тексту. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в
тексті. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і
“мовлення”.
Перелік літератури:

1. Бехта І. Текст і лінгвістика тексту. Режим доступу:

https://www.academia.edu/29542099/ТЕКСТ_І_ЛІНГВІСТИКА_ТЕКСТУ
2. Борковська І. П. Основні аспекти тексту ділових документів і методи
текстового аналізу. Режим доступу: file:///C:/Users/Home/Downloads/30018-
55617-1-SM.pdf
3. Дейк Т. А. ван. Стратегія розуміння зв‘язаного тексту / Т. А. ван Дейк //
Новое в зарубежной лингвистике. – Вып 23. – М:Прогресс, 1988. – С153-211.
.4. Загнітко А. Лекція «Методи аналізу дискурсу і тексту:
наративна семіотика (структурна семантика) [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://mova.dn.ua/content/view/308/26/
5. Колісник Ю. Текст і дискурс: проблеми дефініцій. Режим доступу:
http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/6988/1/25.pdf
6. Мацько Л. І. Текст як категорія лінгвостилістики. [підручник «Стилістика
української мови»]. Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=7222
7. Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного
комунікативного простору. Дис... д-ра філол. наук: 10.01.08. Київський
національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2003. - 408 арк.: рис. - арк. 346-
372

6. Види аналізу дискурсу. Контент-аналіз. Критичний дискурс аналіз.

Лінгвістичний аналіз дискурсу. Концептуальний аналіз дискурсу.
Перелік літератури:

1. Бацевич 2005: Бацевич Ф. Лінгвістична генологія : проблеми і перспективи

[Текст] : монографія / Ф. Бацевич. – Львів : ПАІС, 2005. – 264с.
2. Богомолова 1992: Богомолова Н.Н. Контент-анализ : спецпрактикум по
социальной психологи [Текст] / Н. Н. Богомолова. – М. : Изд-во Московского
ун-та, 1992. – 62 с.
3. Л.П. Комісар. Дискурс-аналіз як філософсько-методологічна стратегія
в сучасних гуманітарних науках
4. Солдатова Л.П. До питання теорії явищ неоднозначності// Актуальні
проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Випуск 8. Київський
національний університет імені Тараса Шевченка,– К., 2003,– C. 64-70 (129
С.)
5. Шевченко І. С. Когнітивно-комунікативна парадигма і аналіз дискурсу / І.
С. Шевченко // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. – Харків :
Константа, 2005. – С. 9–20.
6. Beaugrande R. de (1993), Discourse Analysis and Literary Theory: Closing the
Gap, online: http://jaconlinejournal.com/archives/vol13.2/debeaugranderobert.pdf
7. Schiffrin D. Approaches to Discourse.– Oxford; Cambridge, MA, 1994.– Р.39–
41
8. Wiśniewski Kamil (2006), Discourse Analysis, online : http://www.tlumaczenia-
angielski.info/linguistics/discourse.htm

7. Семіотичні аспекти дискурсу. Семіотика як наука про знаки. Загальні

поняття семіотики. Семіотичні моделі як передумова моделювання
дискурсу. Тетратомія знака Ч. Пірса та модель Ч. Морриса.Семіотичний
трикутник К. Огдена та А. Рідчарса.

Перелік літератури:

1. Барт Р. Основы семиологии / Ролан Барт // Структурализм: «за» и

«против» : сб. статей / [под ред. Е. Я. Басина и М. Я. Полякова]. - М. :
Прогресс, 1975. – С. 114–163.
2. Ділі Дж. Літературна семіотика і вчення про знаки; Ретроспектива: історія і
теорія семіотики; Перспективи: нові можливості наукового поступу // Ділі
Дж. Основи семіотики / Джон Ділі; [пер. з англ. А. Карась]. – Львів :
Арсенал, 2000. – С. 37–45; 160–200.
3. Еко У. Семантика метафори // Еко У. Роль читача. Дослідження з
семіотики текстів / Умберто Еко; [пер. з англ. М. Гірняк]. – Львів : Літопис,
2004. – С. 107–136.
4. Серажим К. С. Семіотичний рівень аналізу дискурсу
http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1813
5. Eco, U. (1976). A theory of semiotics. Bloomington, IN: Indiana University
Press.

8. Рівні дискурс-аналізу. Комунікативно-прагматичний рівень. Когнітивний

рівень. Семіотичний рівень.

Перелік літератури:
1. Загнітко 2011: Загнітко А. Лекція «Методи аналізу дискурсу і тексту:
наративна семіотика (структурна семантика) [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://mova.dn.ua/content/view/308/26/
2. Космеда 2000: Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики:
формування і розвиток категорії оцінки [Текст] / Т. Космеда. – Львів :
Львівський національний університет ім. І.Франка, 2000. – 349 с.
3. Краснобаєва-Чорна 2008: Краснобаєва-Чорна Ж. В. Дискурсивна практика:
навчальний посібник [Текст] / Ж. В. Краснобаєва-Чорна. – Донецьк:
ДонНУ, 2008. – 141 с.
4. Cook Guy. Discourse Analysis // The Routledge Handbook of Applied
Linguistics / Ed. by James Simpson. – London-N.Y: Routledge, 2011. – P. 431-
444.
5. Harris Z. S. Discourse analysis: A sample text / Z. S. Harris // Language. –
1952. – Vol. 28. – P. 1- 30; 474-494.
6. Teun van Dijk. Principles of Critical Discourse Analysis. Режим доступу:
http://www.discourses.org/OldArticles/Principles%20of%20critical%20discourse
%20analysis.pdf
7. Wodak Ruth. Critical Discourse Analysis: History, Agenda, Theory, and
Methodology / Ruth Wodak, Michael Meyer [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://tinyurl.com/pnxmulr

Практичний модуль:
1. Дискурсологія як нова галузь гуманітарного знання.
2. Сучасні підходи до вивчення дискурсу
3. Українська школа дискурсу
4. Теорія тексту в сучасному мовознавстві
5. Текст і дискурс
6. Види аналізу дискурсу
7. Семіотичні аспекти дискурсу
8. Рівні дискурс-аналізу
Модуль самостійної роботи:
1. Ідеологічні функції дискурсу.
3. Різні течії дискурсивної психології.
4. Скласти план дискурс-аналізу за критичною теорією дискурс-аналізу
будь-якого з текстів підібраних вашим одногрупником.
5. Зробити письмовий дискурс-аналіз двох текстів, дотримуючись однієї з
трьох дискурс-теорій. Будьте готові аргументувати ваш вибір щодо обраної
дискурс-теорії.

Методи навчання

Інтеграція різних методів для контролю навчально-пізнавальної

діяльності студентів і методів мотивування студентів до навчання, котрі
сприяють розвитку їхніх здібностей як майбутніх фахівців-філологів та
вчителів англійської мови, враховуючи індивідуальні особливості учасників
навчального процесу.
І. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
1) За джерелом інформації:
• лекція (традиційна, проблемна), дискусія, семінар, пояснення.
• Наочні: спостереження, ілюстрація, демонстрація.
• Практичні: аналіз тексту.
2) За логікою передачі і сприймання навчальної інформації: індуктивні,
дедуктивні, аналітичні, синтетичні.
3) За ступенем самостійності мислення: репродуктивні, пошукові,
дослідницькі.
4) За ступенем керування навчальною діяльністю: під керівництвом
викладача; самостійна робота студентів: з книгою; виконання індивідуальних
навчальних проектів.
ІІ. Методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації
навчальнопізнавальної діяльності:
1) Методи стимулювання інтересу до навчання: навчальні дискусії;
створення ситуації пізнавальної новизни; створення ситуацій зацікавленості
(метод цікавих аналогій тощо).
Методи контролю
 Поточний контроль здійснюється під час фронтального
опитування студентів за кожною темою, під час виконання тестових завдань,
під час презентації доповідей, повідомлень на семінарських заняттях, під час
написання самостійних робіт.
Педагогічний контроль здійснюється викладачем з дотриманням вимог
об’єктивності, індивідуального підходу, систематичності та системності.
Методи усного і письмового контролю сприяють підвищенню
мотивації студентів до навчально-пізнавальної діяльності. Використовуються
такі види контролю, як усне опитування, усна доповідь, усна презентація
тощо Відповідно до специфіки фахової підготовки перевага надається
усному, письмовому, а також практичному і тестовому контролю.
 Критерії оцінювання знань, умінь та навичок студентів
з курсу “Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні
особливості дискурсу”

А (відмінно) Студент має глибокі міцні і системні знання з усього

курсу “Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні особливості дискурсу” про
загальну характеристику різних дискурсивних практик, основні методи
дискурсивного аналізу. Студент орієнтується в базовій термінології
дискурсу, вміє розмежовувати різні типи дискурсів на основі системи
дискурсоутворювальних чинників і дискурсивних ознак тощо. Не допускає
помилок в усній та писемній формах іншомовного мовлення.
В (добре) Студент має міцні ґрунтовні знання, виконує практичну
роботу без помилок, але може допускати неточності в формулюванні,
незначні мовленнєві помилки у наведених прикладах.
С (добре) Студент знає програмний матеріал повністю, має практичні
навички в аналізі дискурсу, але не вміє самостійно мислити, не може вийти
за межі теми.
D (задовільно) Студент знає основні теми курсу, має уявлення про
головні проблеми розвитку сучасної дискурсології, але його знання мають
фрагментарний характер.
Е (задовільно) Студент знає основні теми курсу, але його знання
іноді непідкріплені фактичним володінням матеріалу, який розглядався на
практичних заняттях.
FX (незадовільно) Студент має фрагментарні знання з усього курсу.
з можливістю Не володіє матеріалом, оскільки понятійний апарат не
повторного сформований. Не вміє викласти програмний матеріал.
складання Мова невиразна, обмежена, бідна, словниковий запас не
дає змогу оформити ідею. Практичні навички на рівні
розпізнавання.
F1 (незадовільно) Студент повністю не знає програмного матеріалу, не
з обов’язковим працював в аудиторії з викладачем або самостійно.
повторним
вивченням дисципліни
 Перелік літератури:
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
1. Филлипс Л. Дж., Йоргенсен М.В. Дискурс-анализ. Теория и метод: Пер. с
англ. – Х.:Гуманитарный центр, 2004. – 336 с.
2. Павличко С.Д. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь,
1999. – 447 с.
3. Павличко С.Д. Теоретичний дискурс українського модернізму.
Монографія. - К.: Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка, 1995. – 339.
4. Дискурс іноземної комунікації./ Львівський національний ун-т ім. І.Франка
/ К. Кусько (заг.наук. ред.). – Л. ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 496 с.
5. Козакова Л.О. Наративний дискурс малої прози Олеся Гончара:
Монографічне дослідження / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К.: ВПЦ.
«Київський університет», 2003. – 98 с.
6. Літературний дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація
(літературознавчий, культорологічний і методичний аспекти): Зб. матеріалів
міжнар. конф. (Україна. Київ 16-17 жовтня 2003 р.) / Київ. міський пед. ун-т
ім. Б.Д.Гринченка; Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури. –
К., 2003. – 310 с.
7. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка,
варіативність: [на матеріалах суч. газетн. публіцистики]: монографія / К.
Серажим. — К., 2002. – 392 с.
8. Шевченко І. С. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / [І. С.
Шевченко та ін.]. – Харків: Константа, 2005. – 356 с.
9. Shiffrin D. Approaches to discouse. – Oxford: Cambridge, 2005. – 470 p.
10. Wood, L.A. and Kroger, R.O. Doing discourse analysis: Methody for studying
action in talk and text. Thousand Oaks, CA: Sage. – 2000.
 ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
11. Бацевич Ф.С. Категорії комунікативної лінгвістики: спроба визначення //
Мовознавство – 2003. - № 6. – С. 25-32.
12. Литвиненко Р. Діалог як константа фахового медичного дискурсу //
Українська мова. – 2004. - № 3. – С. 75-87.
13. Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до
проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу // Слово і час. – 2004.
- №12. – С. 20-26.
14. Солодка О. Дискурсивні горизонти теорії або питання про доцільність
“філософем” М.Фуко / Філософська фумка. – 2004. - № 1. – С.55-72.

ДЖЕРЕЛА ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ

15. Загнітко А. Лекція «Методи аналізу дискурсу і тексту: наративна
семіотика (структурна семантика) [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://mova.dn.ua/content/view/308/26/
16. Teun van Dijk. Principles of Critical Discourse Analysis. Режим доступу:
http://www.discourses.org/OldArticles/Principles%20of%20critical
%20discourse%20analysis.pdf
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС
ДИСЦИПЛІНИ
«ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА
ЛІНГВОСЕМІОТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ДИСКУРСУ»
 Анотації до лекційних занять

з дисципліни «Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні

особливості дискурсу»
1. Генеза поняття «дискурс». Історія становлення поняття «дискурс».
Концепції дискурсу у 50-90 роках ХХ століття. Концепція дискурсу
З. Харріса. Французька школа аналізу дискурсу: Е. Бенвеніст, М. Фуко,
М. Пеше. Дискурсивна теорія Е. Лакло і Ш. Муфф

У латинській мові слово «discursus» означало «розмова про щось». У

значенні «спілкування» воно відоме в класичній латині, а в середньовічній
латині набуває додаткового значення — «міркування». В епоху
європейського Відродження, наприкінці XVI ст., «discursus» починає
вживатися щодо усного чи письмового обговорення про дещо. В цей же час
виникає «discours» і «discourse» на позначення процесу розуміння,
роз'яснення, обмірковування чого-небудь суб'єктом, переважно — у вигляді
формального виступу чи обговорення[1].

Вважається, що першим у значенні, близькому до сучасного, слово вжив

американський лінгвіст Зеллінг Гарріс у 1952 році у статті «Discourse
Analysis». Там він звертав увагу на вивчення мовних одиниць, довших за
одне речення, з урахування соціальної ситуації, в якій вони існують [2]. Як
науковий термін, «дискурс» оформився в працях французького
мовознавця Еміля Бенвеніста на початку 1970-х років. Слово набуває
значення мови, яка присвоюється суб'єктом, з метою впливати на слухача [3].
Російський філолог і філософ Михайло Бахтін паралельно вказував, що
мовлення відбувається крізь призму суб'єктивних потреб і бажань і в рамках
жанру мовлення]. Швейцарський лінгвіст Патрік Серіо визначав дискурс як
систему вимог, що накладаються на висловлювання з огляду на соціальну чи
ідеологічну позицію. Нідерландський лінгвіст Тео ван Дейк розглядав
дискурс у вузькому значенні як текст чи розмову, та широкому як
«комунікативну подію, що відбувається між мовцем, слухачем
(спостерігачем та ін.) в процесі комунікативної дії в певному часовому,
просторовому та іншому контексті»

На сьогодні у науковій літературі ще не склалося цілісної парадигми

дискурсивних досліджень, національної школи дискурс-аналізу. Є окремі
вчені – представники різних дисциплін, які ведуть роботу в цій галузі. їх
дослідження носять приватний і розрізнений характер. Кожен автор
використовує своє розуміння дискурсу і, вибираючи цікавий йому об'єкт
вивчення, аналізує й описує його в різних поняттях і термінах.
Систематизувавши наукову літературу з теми, ми виділили такі варіанти
прочитання терміна «дискурс»:
1) дискурс у широкому розумінні: (1) предмет розмови, (2) спілкування,
комунікація як предмет вивчення; (3) поле діяльності;
2) дискурс як об'єкт лінгвістики – (1) мова з позиції її організації, форми,
граматичної заданості, (2) слово, речення, (3) мова, зосереджена на предметі
розмови в його розвитку; (4) текст в його чітко заданій жанровій
репрезентації, підпорядкований правилам формального характеру; (5)
матеріальна форма втілення діяльності, структура (формат) вербальної
діяльності;
3) дискурс як жанр – (1) жанр писемного спілкування, вид спілкування, що
вимагає від автора і читача серйозного ставлення і розумової роботи, (2)
лекція, виступ, бесіда, тобто жанр усного спілкування, вид спілкування, що
вимагає безпосередньої взаємодії людей, які спілкуються;
4) дискурс як зосереджений на утриманні вид діяльності – (1) процес
спілкування (усний чи письмовий), зосереджений на предметі розмови і його
розвитку, (2) термін, який несе в собі відбиток не однієї, а цілого ряду
соціальних і гуманітарних наук – філософії, лінгвістики, психології,
соціології, етнографії, культурології, політології, комунікативістики, тобто,
тих наук, які вивчають мову, її змістовий потенціал і реалізацію цього
потенціалу;
5) дискурс як інтегративна функціональна даність – сукупність дискурсій,
що відображають і формують дискурси;
6) дискурс як потенція – дар мови;
7) дискурс як міра – проміжок часу.
2. Сучасні підходи до вивчення дискурсу. Критичний аналіз дискурсу
Р. Водак. Критичний дискурс-аналіз в інтерпретації Н. Фэрклафа. Дискурс-
аналіз Т. ван Дейка. Поняття дискурсу і субдискурсу.

Крити́чний ди́скурс-ана́ліз (анг.Critical discourse analysis) — підрід дискурс-

аналізу, розроблений Норманом Фейрклафом, згідно з яким дискурс — лише
один з безлічі аспектів будь-якої соціальної практики. Для критичного
дискурс-аналізу основною сферою інтересу є дослідження змін дискурсу, які
відбуваються завдяки інтертекстуальності — механізму, за допомогою якого
окремий текст притягує елементи й дискурси інших текстів. Комбінація
елементів різних дискурсів веде до зміни певного дискурсу і, отже, до зміни
соціокультурного світу.

Критичний дискурс-аналіз є критичним в тому сенсі, що він спрямований на

виявлення ролі дискурсивної практики в підтриманні соціального устрою,
включно з соціальними відносинами при нерівному розподілі влади. Мета
критичного дискурс-аналізу — сприяти соціальним змінам і водночас більш
рівномірному розподілу влади в комунікативних процесах і суспільстві в
цілому

3. Українська школа дискурсу. Когнітивно-прагматичний вектор

дослідження дискурсу (І. Шевченко, Л. Безугла). Інтерактивна природа
дискурсу. Дискурс як когнітивно-комунікативна подія (О. Морозова). Дискурс
як соціолінгвістичний феномен (К. Серажим). Когнітивна карта дискурсу в
концепції О.Селіванової.
A.Загнiтко визначає дискурс, як «1) мовленнєво-мисленнєвий процес, що
відтворює і формує комплексні лінгвістичні структури, компонентами яких
постають висловлення і групи висловлень, пов’язані дискурсивними
операціями;
2) саму комплексну лінгвістичну структуру, що перевищує за обсягом
речення».
Ф. Бацевич: «Дискурс – тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище,
тривалий у часі процес, утілений у певній (іноді значній) кількості
повідомлень; мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну,
друковану, паралінгвальну тощо), відбувається у межах одного чи кількох
каналів комунікації, регулюється стратегіями і тактиками учасників
спілкування і являє собою складний синтез когнітивних, мовних і
позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які
визначаються конкретним колом «форм життя», залежних від тематики
спілкування».
І. Шевченко й О. Морозова наводять такі критерії таксономії дискурсу: 1) за
формою (усний і писемний); 2) за видом мовлення (монологічний або
діалогічний); 3) за адресатним спрямуванням (інституційний і
персональний); 4) за комунікативними принципами (аргументативний,
конфліктний та гармонійний); 5) за соціально-ситуативним параметром
(політичний, адміністративний, юридичний, військовий, релігійний,
медичний, діловий, рекламний, педагогічний, спортивний, науковий,
електронний (інтернет-дискурс), медійний дискурс (засобів масової
інформації) тощо); 6 за різноманітними характеристиками адресанта й
адресата: соціально-демографічний критерій (дитячий, підлітковий дискурси
та дискурс людей похилого віку, дискурс жіночий і чоловічий, мешканців
міста й села); соціально-професійний критерій: дискурс моряків,
будівельників, шахтарів; соціально-політичний критерій (дискурс комуністів,
демократів); 7) за функційним та інформативним складниками: спілкування
інформативне (емотивний, оцінний, директивний дискурси) і фатичне; 8) за
критерієм формальності та змістовності у функційно-стильовому аспекті
відповідно до жанрів і регістрів мовлення (художній, публіцистичний,
науковий та інші, офіційний та неофіційний).
О.Селіванова вводить поняття когнітивної карти дискурсу,
інформаційної моделі, що зумовлює його реалізацію у плані діалогічної
взаємодії модулів комунікативної ситуації, і його складника – когнітивної
карти тексту, який інтегрується з його концептом-ідеєю, що є сукупністю
макропропозицій, які відображають основну сутність смислового масиву
тексту. Концептуальний простір тексту (культурні (добро, зло, істина,
любов), ідеологічні (патріотизм, перемога), антропоцентричні концепти,
концепти-натурфакти (природні явища), концепти-артефакти (штучно
створені об’єкти, що фіксуються як художня деталь), концепти-архетипи
(світ, темрява, регенерація)) може репрезентуватися в будь-якому типі
дискурсу. Концепти моделюються залежно від вербального коду тексту і
глобальної контекстуалізації: знань про адресанта, його діяльність, метод,
стиль, добу тощо. Авторка прирівнює концепт до ментально-психонетичного
комплексу – одиниці свідомості, що організована у певний спосіб, містить
вербальні і невербальні знання про об’єкт, його оцінку, корелює з образами,
почуттями, відчуттями, інтуїцією, трансценденцією та колективним
несвідомим. Ядром такого комплексу виступають вербальні пропозиційні
моделі справжніх знань, що формують стійкі коннекції з асоціативними
компонентами. Моделювання концептуального простору тексту ґрунтується
на виявленні ієрархічних зв’язків з концептом-ідеєю, жанровою (наукова
стаття, анотація, службова записка; для художнього тексту жанрова модель
дискурсу уточнюється методом, літературним жанром, стилем,
функціональною специфікою) й інтерактивною (задум, інтенції комунікантів,
інтерактивні стратегії, а також психологічна характеристика комунікантів, їх
фонові й енциклопедичні знання) моделями дискурсу, з фреймами текстового
змісту. Останні забезпечують локальний зв’язок розгортання текстового
континууму у межах його топіків. Тематично інтегровані фрейми постають
ядром топікальних ментально-психонетичних комплексів, що ієрархічно
підкорені концепту-ідеї та концептуальному простору тексту. У межах таких
комплексів фрейми можуть перебувати у причиново-наслідкових
відношеннях, відношеннях генералізації, конкретизації тощо. Здебільшого
фрейми виявляються лише в когнітивній карті тексту, оскільки у текстовому
знаковому континуумі вони імпліковані. Виявити їх можна під час
породження і під час сприйняття лише тоді, коли вони наявні у базі даних,
тезаурусі учасників комунікації. Між собою топікальні ментально-
психонетичні комплекси пов’язуються макроконнекторами (наприклад, у
романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита» макроконнекторами постає
уподібнення текстових світів – світу Майстра й світу Ієшуа, світу Понтія
Пілата й світу Воланда), які формують «смислові поля», що постає
передумовою сприйняття, осмислення й творчою інтерпретацією
осмисленого.

4. Теорія тексту в сучасному мовознавстві. Становлення теорії тексту.

Текст як динамічна комунікативна одиниця. Диференційні ознаки та межі
тексту. Проблема класифікації текстів у сучасному мовознавстві.Одиниці
тексту. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в тексті.
Саме слово "текст" (лат. Textus) означає "тканина, сплетіння, з'єднання" текст
є об'єднана за змістом послідовність знакових одиниць, основними
властивостями якої є зв'язність і цілісність. Текст може бути письмовим і
усним за формою свого відтворення. Правильність сприйняття тексту
забезпечується не тільки мовними і графічними одиницями і засобами, але і
загальним фондом знань, по-іншому «комунікативним фоном», на якому
здійснюється текстотворення і його декодування, тому сприйняття пов'язане
з пресуппозицією (компонент змісту тексту, який не виражений словесно , це
попереднє знання, що дає можливість адекватно сприйняти текст) для
адекватного сприйняття тексту необхідна наявність фонових знань, які
розглядаються як інформаційний фонд, єдиний для мовця і слухача, в
нашому випадку породжує текст (автора) і інтерпретує текст (читача). Фонові
знання служать умовою успішності мовленнєвого акту (1. соціальні, тобто ті,
що відомі всім учасникам мовного акту ще до початку повідомлення; 2.
індивідуальні, тобто ті, що відомі лише двом учасникам діалогу до початку їх
спілкування; 3. колективні, тобто відомі членам певного колективу,
пов'язаним професією, соціальними відносинами і ін. (наприклад, спеціальні
медичні знання; політичні та ін.).
Елементами тексту слід вважати рубрики, основний текстовий блок
(корпус тексту), автор тексту, абзац, виноску, рядок, графічне слово,
графічне речення, літеру та пунктуаційний знак. До одиниць тексту
відносяться такі фрагменти тексту, котрі мають особливу семантику й
стандартизоване характерне оформлення: переліки, цитати, посилання, дати,
числа, скорочення, знаки, власні назви, умовні позначення. Текстовими
засобами, або засобами актуалізації семантики тексту, є шрифтові (гарнітура,
стиль, кегель) й не-шрифтові (розрядка, втяжка, лінійки, колір) виділення,
спеціальні архітектонічні засоби тощо.
 Архітектоніка тексту. Це його будова, форма, виражена шрифтовими й
нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами
й одиницями тексту. Структурованість і системність тексту.
Структурованість - це ознака тексту, яка виражає наявність певних зв’язків
між елементами та одиницями тексту. Системність - ознака, що вказує на
існування певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки.
Цілісність. Текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається
як єдине ціле, яке характеризується межею сприймання: текст
перетворюється в не-текст за умови, коли графічно-знакове оформлення
виходить за межу допустимого сприймання певного предмета як тексту.
Просторово-часова дискретність. Текст, що розташований на двох і більше
матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві
сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі
та часі під час його і написання, і читання.
Рівні тексту. Текст має рівні своєї організації, з-поміж яких слід
розрізняти: 1) рівень окремих речень; 2) рівень складного синтаксичного
цілого (надфразної єдності); 3) рівень структурних частин (параграфи,
розділи в науковому, офіційно-діловому текстах; окремі вірші в поетичній
збірці та под.); 4) рівень великих за обсягом компонентів; 5) рівень цілісного
твору (новела, роман – художній текст; закон, указ – офіційно-ді- ловий і т.
ін.).
Визначальними категоріями тексту в його організації постають категорії:
• подійності (основу кожного тексту становить певна подія, що розгортається
в часі та просторі), • суб’єктності (текст створюється тим чи тим суб’єктом), •
об’єктності (текст завжди має свого адресата), • часу (в тексті все
розгортається в певному часі) та • місця (кожний текст пов’язаний з
конкретним місцем). З визначальними категоріями безпосередньо
взаємодіють категорії • цілісності (текст завжди є цілісним, з якого не можна
редукувати певну частину без втрати смислової завершеності), • зв’язності
(формальної – формою вияву є ланцюговий, паралельний та інші зв’язки, а
також смислової), • дискретності (кожний текст членований на окремі
компоненти (абзаци, розділи тощо),
5. Текст і дискурс. Текст як закінчене інформаційне та структурне ціле.
Одиниці тексту. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в
тексті. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і
“мовлення”.
Ознайомлення з роботами сучасних дослідників виявило, що термін
«дискурс» по-різному трактується авторами, адже являє собою об’єкт
вивчення різних наук: філософії, мовознавства, психології, психолінгвістики,
соціолінгвістики, логіки, стилістики тощо. З різними типами дискурсу
ототожнюються характеристики учасників комунікації (соціальні, вікові,
статеві), що дає підстави виділяти політичний, молодіжний, феміністичний
дискурси, дискурс влади та інші. Значний ступінь варіативності визначень
«дискурсу» простежується й в роботах лінгвістів. Розглянемо погляди
дослідників на це поняття. Останнім часом поняття «дискурс» все ширше
використовується мовознавцями. Так, Г.Г. Почепцов вживає «дискурс» як
синонім до понять «мовлення» або «зв’язне мовлення»; В.Г. Костомаров,
Н.Д. Бурвікова сприймають дискурс як складне синтаксичне ціле, надфразну
єдність; для Є.В. Клобукова дискурс є комунікативним цілісним і
завершеним мовленнєвим витвором; Н.Д. Арутюнова визначає його як
певний тип ментальності; Т. ван Дейк дискурсом називає складне
комунікативне явище, яке містить поряд із текстом позамовні чинники, що
впливають на його витвір і сприйняття; Е. Бенвеніст, В.В. Богданов, М.Л.
Макаров описують дискурс як третю складову соссюрівської опозиції,
ототожнюючи дискурс із мовленнєвою поведінкою, здійсненням
мовленнєвих намірів мовця та інтерпретацією їх слухачем; Ф.С. Бацевич і
В.І. Карасик сприймають дискурс як статусно-орієнтовану категорію. У
лінгвістиці можна виокремити вузьке та широке розуміння дискурсу. У
першому випадку його тлумачать як вияв мовленнєвої діяльності, обмін
репліками без особливого мовленнєвого замислу. У другому, широкому,
розумінні дискурс досліджують як текст, інституційно заданий вид
спілкування, усне діалогічне мовлення, комунікативну ситуацію. Саме
широке розуміння дискурсу покладено в основу різних напрямів лінгвістики,
що мають антропоцентричну спрямованість: соціолінгвістики,
психолінгвістики, когнітивного напряму, прагмалінгвістики. Ф.С. Бацевич,
розуміючи розмитість терміну «дискурс» у лінгвістиці, намагається
об’єднати різноманіття його тлумачень. Він пропонує ємну, всебічну
характеристику цього поняття. Ф.С. Бацевич тлумачить «дискурс» як «тип
комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має
різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну), відбувається у межах
конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками
учасників; синтез когнінитвних, мовних і позамовних (соціальних,
психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним
колом «форм життя», залежних від тематики спілкування, має своїм
результатом формування різноманітних жанрів». Іншими словами, дискурс,
за В.С. Бацевичем, – це «сукупність мовленнєво-мисленнєвих дій
комунікантів, пов’язаних з пізнанням, осмисленням і презентацією світу
мовцем і осмисленням мовної картини світу адресанта слухачем
(адресатом)». Ф.С. Бацевич уважає дискурс одночасно живим процесом
спілкування та найзагальнішою категорією міжособистісної інтеракції. Серед
чинників, які визначають вибір того чи іншого дискурсу, Ф.С. Бацевичем
виділено такі:
1) чинник комунікативного акту (референційні та тематичні аспекти
спілкування, що різняться за такими критеріями як істинність / неістинність
інформації, приналежність до різних сфер життя людей (політичні, релігійні,
світські тощо), функціонально-жанрові види інформації (побутові, наукові,
публіцистичні, художньо-белетристичні та інші), власне-функціональна
параметризація інформації (інформативні, евокативні, емотивні, фатичні,
поетичні, метамовні); 2) комунікативний контакт між учасниками
спілкування, який здійснюється: - за різними каналами комунікації: а) за
формою прояву (усний, письмовий, друкований, комбінований типи
дискурсів); б) за сприйняттям органами (зорові, слухові, комбіновані); в)
відповідно до «технічних» каналів проходження інформації (радіодискурс,
теледискурс, газетний дискурс тощо); за критерієм виявлення
міжособистісних відносин: власнекомунікативні, псевдокомунікативні,
автокомунікативні та інші типи дискурсів; за типом зв’язку між
комунікантами: офіційні – неофіційні, серйозні – несерйозні, інформативні –
фатичні, рівноправні – нерівноправні тощо; - за функціонально-
прагматичним ефектом: деонтичні, аксіологічні, епістемічні (дескриптивні);
3) чинник особи адресанта впливає на вибір тональності дискурсу:
демократичний, авторитарний, тоталітарний, змішаний тощо; 4) чинник
адресата: корисні та патогенні дискурси, звичайні та прецедентні; 5) чинники
мовного коду є основою численних класифікацій типу: підготовлені –
спонтанні, вербальні – невербальні – комбіновані, з прямим та непрямим
мовленнєвими актами тощо.
6. Види аналізу дискурсу. Контент-аналіз. Критичний дискурс аналіз.
Лінгвістичний аналіз дискурсу. Концептуальний аналіз дискурсу.
Контент-аналіз активно використовується для вирішення завдань
аналізу масової комунікації. Його суть полягає у трансформації вербальної
інформації у більш об’єктивну невербальну форму. Тому всі визначення
контент-аналізу підкреслюють його об'єктивний характер, пор.:
• статистична (квантитативна) семантика;
• техніка для об'єктивного кількісного аналізу змісту комунікації;
• техніка для отримання висновків за допомогою об'єктивного та
систематичного встановлення характеристик повідомлень.
У такий спосіб контент-аналіз постає методикою дискурс-аналізу, що може
застосовуватись на комунікативно-прагматичному рівні дискурс-аналізу.
Під час контент-аналізу всі дані статистики вербального матеріалу
використовуються для формулювання висновків про невербальні аспекти,
наприклад, про певні характеристики адресата й адресанта. Відповідно
текстовий матеріал розглядається як вияв проміжного об'єкта.

7. Семіотичні аспекти дискурсу. Семіотика як наука про знаки. Загальні

поняття семіотики. Семіотичні моделі як передумова моделювання дискурсу.
Тетратомія знака Ч. Пірса та модель Ч. Морриса.Семіотичний трикутник
К. Огдена та А. Рідчарса.

Семіóтика, або семіолóгія (від грец.σημειωτικός — такий, що має

ознаки від грец.σημεῖον — знак, ознака, грец.σῆμα — знак) — наука, яка
досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових
систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а
також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація
у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо).
Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.
Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та
середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст.
сформулював американський філософ Чарльз Сандерс Пірс. У XX ст.
семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей
лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу
під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.
Виділяються три розділи семіотики:
 синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis — побудова, порядок) —
вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх
інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;
 семантика (від грец. semantikos — те, що позначає) — вивчає
відношення між знаком та його змістом;
 прагматика (давньогрец. pragmatos — дія) — вивчає відношення
знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової
діяльності.
В семіотиці історично склались два підходи до сутності знаку: логіко-
філософський (Чарлз Сандерс Пірс) та лінгвістично-комунікаційний
(Фердинан де Сосюр).
Згідно з першим підходом, знак являє собою предмет (слово, зображення,
символ, сигнал, річ, фізичне явище тощо), який заміщує, репрезентує інший
матеріальний або ідеальний об'єкт в процесах пізнання та комунікації. Об'єкт,
який репрезентує знак, одержав назву денотат, тоді як уявлення про об'єкт,
яке склалось у суб'єкта знакової діяльності — концепт (або десигнат).

8. Рівні дискурс-аналізу. Комунікативно-прагматичний рівень. Когнітивний

рівень. Семіотичний рівень.

Основним методом дискурсивної практики постає дискурсивний

аналіз, який полягає у виявленні як вербальних компонентів, так і
прагматичних чинників і дозволяє встановити механізми «повернення
суб’єктивності в мову», дослідити втілення у мовленні особливостей
індивідуального світосприйняття людини та її соціального буття. Виділяємо
шість рівнів дискурс-аналізу: Комунікативно-прагматичний рівень. Жанрово-
стилістичний рівень. Змістовий рівень. Формально-структурний рівень.
Когнітивний рівень. Семіотичний рівень.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Плани практичних занять

 з дисципліни “Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні
особливості дискурсу”
Перший змістовий модуль
Дискурс у лінгвістичних описах

Практичне заняття № 1. Дискурсологія як нова галузь гуманітарного

знання
1. Теоретичні передумови виникнення дискурсології як науки.
2. Наукова парадигма як основний методологічний інструмент аналізу
дискурсу.
3. Методи дослідження у сучасному мовознавстві.
Перелік літератури:
1. Андрейчук Н. І. Антропоцентрична парадигма сучасної лінгвістики :
ідеологія і програми досліджень // Лінгвістичні студії : [зб. наук. праць]. –
Донецьк : ДонНУ, 2008. – C. 273–278.
2. Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адресата. — К.: Наукова
думка, 1993.
3. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / Під заг.ред. Шевченко
І.С.: Монографія. – Харків: Константа. – 2005. – 356 с.
4. Мартинюк А. П. Словник основних термінів когнітивно-дискурсивної
лінгвістики/ А. П. Мартинюк – Х. ХНУ ім. В. Н. Каразіна – 2011. – 196 с.
5. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями протаблеми : підручник /
Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2008. – 712 с

6.Супрун Л. В. Дискурс як соціокомунікаційне явище / Л. В. Супрун //

Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2014. – № 4 (20). – С. 32–
36.
7. Шевченко И. С. Об историческом развитии когнитивного и
прагматического аспектов дискурса // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.
Каразіна. — 2000. — № 471. — С.300-307.
8. Шевченко И.С. Становление когнитивно-коммуникативной парадигмы в
лингвистике // Вісник Харків. нац. ун-ту. ім. В.Н. Каразіна. – 2004. – № 635.–
С. 202-205.
9. McCarthy Michael, Carter Ronald. Language as Discourse: Perspectives for
Language Teaching. – LondonN.Y: Longman, 2000. – 230 p.

Практичне заняття № 2. Дискурс як інтерактивна комунікативна

діяльність.
1. Комунікативна природа дискурсу.
2. Монологічна та політологічна форми.
4. Поняття дискурсу і субдискурсу
Перелік літератури
1.Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. — Л.:
Bид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 280 с:
2.Лук’янець В. С. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної
культури / В. С. Лук’янець, О. М. Кравченко, Л. В. Озадовська. — К., 2000.
— 304 с
3. Морозова О. І. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / За
загальн. ред. Шевченко І. С.: Монографія. – Харків: Константа, 2005. – С. 233
– 236.
4. Морозова О. І, Дискурс як комунікативна подія. Науковий вісник
Волинського національного ун-ту імені Лесі Українки. Сер. Філологічні
науки. Мовознавство. 2010. № 7.С.134-138.
5. Серажим К. Еволюція поглядів на дискурс / Катерина Серажим //
Актуальні проблеми журналістики: зб. наук. праць. — Ужгород, 2001. —
490 с.
6. Шевченко І.С. Проблеми типології дискурсу / І. С. Шевченко, О. І.
Морозова // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / За загальн.
ред. Шевченко І. С.: Монографія. – Харків: Константа, 2005. – С. 233 – 236.

Практичне заняття № 3. Дискурс і мовленнєвий жанр.

1. Підходи до вивчення мовленнєвих жанрів.
2. Мовленнєвий жанр і комунікативний акт.
3. Культурологічний підхід.
4. Лінгвістичний підхід.
Перелік літератури:
1. Бацевич Ф. С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи / Флорій
Сергійович Бацевич. – Львів: ПАІС, 2005. – 264 c.
2. Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики / Флорій Сергійович
Бацевич. – Львів: Видав. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 278 c.
3. Бацевич Ф. С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий/ Ф.С.
Бацевич // Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна. – Харків,
2001. – Вип.33. – С. 3-6.
4.Кухаренко В. А. Текст и его структура [учебное пособие]
5. Матусевич Л.М. Cтатус категорії «мовленнєвий жанр» у сучасній
лінгвістиці // «Young Scientist» - № 4.3 (44.3), April, 2017. – C. 155-158.
6. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава:
Довкілля-К, 2011. – 844 с.
7. Яхонтова Т. В. Лінгвістична генологія наукової комунікації: монографія /
Т. В. Яхонтова. – Львів: Видав. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2009. – 420 с.

Практичне заняття №4. Теорія тексту в сучасному мовознавстві

1. Становлення теорії тексту.
2. Текст як динамічна комунікативна одиниця.
3. Диференційні ознаки та межі тексту
4. Проблема класифікації текстів у сучасному мовознавстві.
5.Одиниці тексту.
6. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в тексті.

Перелік літератури:
1. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк.,
1985
2.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 200
3. Кочерган М.П. Мовознавство на сучасномсу етапі // Дивослово. – 2003. –
№5.
4.Кухаренко В. А. Текст и его структура [учебное пособие]// В. А Кухаренко
– Флинта, 2018. – 188 с.
5. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. –
К.: Вища шк., 2003.
6. Пентилюк М.І. Текст і дискурс як наукові поняття // Науковий вісник ХДУ.
Серія “Лінгвістика”. – Вип.5. – Херсон, 2007. – С.23-27.
7. Різун В.В. Нариси про текст : Теоретичні питання комунікації і тексту /
В.В. Різун, А.І. Мамалига, М.Д. Феллер. – К., 1998. – 334 с.

Практичне заняття № 5. Текст і дискурс

1. Текст як закінчене інформаційне та структурне ціле.
2. Одиниці тексту.
3. Вербальні та невербальні засоби вираження значення в тексті.
4. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і
“мовлення.
Перелік літератури:
1. Бехта І. Текст і лінгвістика тексту. Режим доступу:
https://www.academia.edu/29542099/ТЕКСТ_І_ЛІНГВІСТИКА_ТЕКСТУ
2. Борковська І. П. Основні аспекти тексту ділових документів і методи
текстового аналізу. Режим доступу: file:///C:/Users/Home/Downloads/30018-
55617-1-SM.pdf
3. Дейк Т. А. ван. Стратегія розуміння зв‘язаного тексту / Т. А. ван Дейк //
Новое в зарубежной лингвистике. – Вып 23. – М:Прогресс, 1988. – С153-211.
4. Колісник Ю. Текст і дискурс: проблеми дефініцій. Режим доступу:
http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/6988/1/25.pdf
5. Мацько Л. І. Текст як категорія лінгвостилістики. [підручник «Стилістика
української мови»]. Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=7222

Практичне заняття №6 Семіотичні аспекти дискурсу.

 1. Семіотика як наука про знаки.
2.Семіотичні моделі як передумова моделювання дискурсу (тетратомія
знака Ч. Пірса, модель Ч. Морриса)
3. Семіотичний трикутник К. Огдена та А. Рідчарса,
4. модель комунікативного знака К. Бюлера).
5.Специфіка формування семіотичного простору дискурсу.
Перелік літератури:
1. Барт Р. Основы семиологии / Ролан Барт // Структурализм: «за» и
«против» : сб. статей / [под ред. Е. Я. Басина и М. Я. Полякова]. - М. :
Прогресс, 1975. – С. 114–163.
2. Ділі Дж. Літературна семіотика і вчення про знаки; Ретроспектива: історія і
теорія семіотики; Перспективи: нові можливості наукового поступу // Ділі
Дж. Основи семіотики / Джон Ділі; [пер. з англ. А. Карась]. – Львів :
Арсенал, 2000. – С. 37–45; 160–200.
3. Еко У. Семантика метафори // Еко У. Роль читача. Дослідження з
семіотики текстів / Умберто Еко; [пер. з англ. М. Гірняк]. – Львів : Літопис,
2004. – С. 107–136.
4. Серажим К. С. Семіотичний рівень аналізу дискурсу
http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1813
5. Eco, U. (1976). A theory of semiotics. Bloomington, IN: Indiana University
Press.

Практичне заняття №7 Моделювання дискурсу

1. Структура та одиниці дискурсу
2. Комунікативно-прагматичний рівень дискурсу.
3. Когнітивний рівень дискурсу.
4. Семіотичний рівень дискурсу.
Перелік літератури:
1. Загнітко А. Лекція «Методи аналізу дискурсу і тексту:
наративна семіотика (структурна семантика) [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://mova.dn.ua/content/view/308/26/
2. Кондрико А. А. Наративна семіотика в системі методів дослідження
медіатексту/дискурсу / А. А. Кондрико // Наукові записки Інституту
журналістики. - 2014. - Т. 54. - С. 268-271
3. Кирилюк О.О. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд
Одеса: ЦГО НАНУ/Автограф, 2003
4. Солощук Л. Семіотика комунікативної взаємодії в англомовному
діалогічному дискурсі. Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія: Іноземна
філологія. Методика викладання іноземних мов, 77(1102), 11-18
5. Greimas A. On Meaning. Selected Writings in Semiotic Theory / A. Greimas. —
London : Frances Pinter
ДИДАКТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
З КУРСУ “Лінгвокогнітивні та лінгвосемасіологічні
особливості дискурсу”

Самостійність у надбанні знань передбачає володіння складними

вміннями і навичками бачити смисл та мету роботи, організацію власної
самоосвіти, вміння по-новому підходити до вирішуваних питань, пізнавальну
і розумову активність і самостійність, здатність до творчості.
Самостійна робота студентів як засіб організації та виконання
визначеної пізнавальної діяльності поділяється на аудиторну та
позааудиторну. Під час аудиторних занять студенти слухають лекцію, ведуть
її запис, беруть участь у дискусіях або в обговоренні питань під час
семінарських занять. Позааудиторна робота менш регламентована. До
основних форм організації позааудиторної самостійної роботи ми відносимо:
роботу над підручником, навчальними посібниками, першоджерелами на
лекціях, семінарах і в позалекційний час (конспектування, реферування,
складання тез); над конспектами лекцій, перед ними і після них; над
документами; підготовка рефератів та доповідей. Усі види самостійної
роботи студентів можна розділити на роботи репродуктивного типу (робота
над підручниками), творчі (підготовка доповідей) і комбіновані, тобто такі,
що включають елементи творчості і репродукції. Завдання до позаудиторної
самостійної роботи передбачають самостійне вивчення окремих тем та
питань, складання тез та конспектування питань на основі навчальної
літератури, написання рефератів за запропонованими темами.
Питання, що винесені на самостійне опрацювання студентами, внесені
до матеріалів заліку.
 Модуль самостійної роботи
з дисципліни “Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні
особливості дискурсу”
Перший змістовий модуль.

Дискурс у лінгвістичних описах.

№ Назва теми Зміст завдань Форми Термін

контролю виконання
1. Дискурсологія як Написати реферат та Конспект Протягом
наука. підготувати виступ з однієї з роботи модуля
Функціонування запропонованих тем (на вибір одного з
терміна «дискурс» у студента): ведучих
науковій літературі.  Критичний дискурс-аналіз теоретиків
Нормана Феркло та його обсягом 5-10
трьохмірна модель. сторінок
 Ідеологічні функції
дискурсу.
 Дискурсивна психологія як
протиставлення
когнітивній психології.
 Різні течії дискурсивної
психології.
Другий змістовий модуль.
Методологічна база дискурсології .
№ Назва теми Зміст завдань Форми Термін
контролю виконання
1. Дискурс-аналіз. 1. Підберіть декілька текстів Письмова Протягом
Рівні дискурс- різних видів дискурсів трьома робота модуля
аналізу. мовами якими ви володієте обсягом 250
(наприклад, англійська, слів.
німецька, українська).
Напишіть план дискурс-
аналізу за критичною теорією
дискурс-аналізу будь-якого з
текстів підібраних вашим
одногрупником.
2. Зробить письмово дискурс-
аналіз двох з підібраних вами
текстів, дотримуючись однієї з
трьох дискурс-теорій. Будьте
готові аргументувати ваш
вибір щодо обраної дискурс-
теорії.
 Питання до екзамену
з курсу “Лінгвокогнітивні та лінгвосеміотичні особливості дискурсу”
1. Інтерпретація терміна «дискурс» у науковій літературі
2. Кваліфікаційні ознаки дискурсу
3. Дискурсологія як наука
4. Основні дискурсивні практики
5. Поняття дискурсії та дискурсивного аналізу в концепції М.Фуко
6. Напрями дискурсивного аналізу за М.Фуко: дослідження полів
об’єктів, типів висловлення, понять, стратегій. Висловлення як функція
існування знаків
7. Поняття архіву у концепції М.Фуко
8. Концепція дискурсу Е.Лакло і Ш.Муфф: специфіка, межі,
термінологічний апарат. Моменти. Вузлові точки. Область
дискурсивності. Змінні знаки
9. Поняття особистості в теорії Е.Лакло і Ш.Муфф
10.Модель дискурс-аналізу (соціальний антагонізм і гегемонія).
Соціальний антагонізм. Ідентичність, антагонізм і гегемонія як
аналітичні інструменти
11.Застосування теорії дискурсу Е.Лакло і Ш.Муфф
12.Теорія дискурсу Ю.Прохорова
13.Дискурс і текст: спільне та відмінне
14.Дискурс, текст, дійсність: динамічні зв’язки
15.Реальний дискурс (текст) – латентний дискурс (текст) – квазідискурс
(текст) – віртуальний дискурс (текст)
16.Комунікативний простір особистості. Структура комунікативного
простору. Типи комунікативного простору
17.Дискурсивна психологія: етапи становлення, предмет і завдання
18.Напрями дискурс-психології. Дискурсивна психологія і когнітивна
психологія
19.Основні ідеї та елементи дискурс-психології
20.Дискурс-психологія і ментальні процеси. Індивідуум і суспільство у
дискурс-психології
21.Методологічна база дискурс-психології
22.Моделювання когнітивної карти дискурсу
23.Складники когнітивної карти дискурсу. Жанрова модель. Інтерактивна
модель
24.Когнітивна карта тексту. Концептуальний простір тесту
25.Ментально-психонетичний комплекс
26.Оцінний дискурс і оцінний субдискурс.
27.Поняття глобальної аксіологічної стратегії
28.Контент-аналіз: загальна характеристика
29.Одиниці та категорії контент-аналізу
30.Етапи контент-аналізу
31.Типи контент-аналізу
32.Складники контент-аналізу
33.Способи репрезентації контент-аналізу
34.Дискурс-аналіз: типологія підходів
35.Рівні дискурс-аналізу: загальна характеристика
36.Комунікативно-прагматичний рівень дискурс-аналізу
37.Жанрово-стилістичний рівень дискурс-аналізу
38.Змістовий рівень дискурс-аналізу
39.Формально-структурний рівень дискурс-аналізу
40.Когнітивний рівень дискурс-аналізу
41.Поняття концепту
42.Семіотичний рівень дискурс-аналізу