РЕФЕРАТ

на тему:

ЛЕГКА АТЛЕТИКА

м.Київ

ПЛАН
 1. Вступ. Загальні відомості про легку атлетику.
2. Історія виникнення і розвиток легкої атлетики.
3. Розвиток легкої атлетики в Україні.
4. Місце і значення легкої атлетики у системі фізичного
виховання.
5. Класифікація і загальна характеристика
легкоатлетичних вправ.
6. Засоби і методи фізичної підготовки легкоатлета.
7. Методика силової підготовки легкоатлета.
8. Висновок.
9. Література.

1. Вступ. Загальні відомості про легку атлетику.

Боротьбу, кулачний бій і взагалі усі вправи, що розвивали силу,

греки відносили до важкої атлетики. Ясно, що назва «легка атлетика»
сьогодні досить умовна, адже важко назвати, наприклад, біг на
2
довжелезну дистанцію — марафон або метання молота «легкими»
фізичними вправами.
Найдавнішим змаганням атлетів, безсумнівно, є біг. Разюче, що
сьогодні ми знаємо ім`я першого олімпійського чемпіона древньої
Греції і дату, коли відбулася ця подія. Це трапилося в 776 р. до н.е. в
Олімпії. Переможець був один, тому що атлети змагалися на тих іграх
тільки в бігу на один стадій (приблизно 192 м) — звідси слово
«стадіон». Переможця кликали Коріб, здається, він був кухарем з
міста Еліди.
В Ермітажі, у Санкт-Петербурзі, можна побачити грецькі і римські
пам`ятні медальйони, монети із зображеннями бігунів.
Змагалися древні і у метанні диска. Були диски з дерева, каменю,
заліза, бронзи, нерідко прикрашалися різьбленням, зображеннями
птахів, тварин або сценами спортивних змагань. Вага диска була від
1,25 до 6,63 кг. (Сьогодні диск важить 2 кг для чоловіків і 1 кг для
жінок.) Серед болільників іноді дуже цінувалися метателі спису. Їх
охоче зображували і скульптори.
Сучасна легка атлетика раніше, ніж в інших країнах, почала
культивуватися в Англії. Ще у 1837 тут відбулися перші змагання з
бігу на дистанцію близько 2 км. Учасниками цього змагання були учні
коледжу міста Регбі. Незабаром і в коледжах Ітона, Оксфорда,
Кембриджу, Лондона також організуються спортивні змагання. Трохи
пізніше в програму змагань включається біг на короткі дистанції, біг з
перешкодами і метання ваги, з 1851 включені в програму стрибки в
довжину і висоту з розбігу, а з 1864 — метання молота і штовхання
ядра. Новий етап почався з проведення щорічних змагань між
університетами Оксфорда і Кембриджу. У 1865 був заснований
Лондонський атлетичний клуб, що проводив перші чемпіонати країни
з легкої атлетики.

2. Історія виникнення і розвиток легкої атлетики.

Історія легкої атлетики, як прийнято вважати, почалася із

змагань з бігу
на Олімпійських іграх Давньої Греції (776 рік до нашої ери).
В сучасній легкій атлетиці спортсмени, тренери, вчені постійно
шукають більш ефективні способи та прийоми ходи, бігу, стрибків,
метань. Це природне бажання, яке зумовлене бажанням добитися
спортивної перемоги, збільшити свої досягнення, встановити рекорд,
спонукало спортсменів і тренерів на творчі пошуки, вчених – на
розробку і застосування нових шляхів.
На початку розвитку легкої атлетики спортсмени починали
спринтерський біг з високого старту. Скакали у висоту з прямого
розбігу способом «зігнувши ноги», так само стрибали і в довжину.
Подібним способом долали і бар’єри. Метання диску здійснювалось з
місця (так метали диск, наприклад на Олімпійських іграх 1896р.).
Сучасна легка атлетики почала свій шлях з окремих спроб в
різних країнах проводити змагання з бігу, стрибків і метань.
Зафіксовані результати в стрибку з шестом в 1789р., з бігу на одну
3
милю в 1972р., 440 ярів – в 1830р., в стрибку в висоту – в 1827р., в
метанні молота – в 1838р. та ін. Вважається, що початок сучасній
легкій атлетиці поклали змагання з бігу на дистанції біля 2 км. учнів
коледжу в м. Регбі (Англія) в 1837р., після чого такі змагання стали
проводитися в інших навчальних закладах Англії.
Пізніше в програму змагань стали включати біг на короткій
дистанції, біг з перешкодами, метання важких речей, а в 1851р. –
стрибки в довжину і висоту з розбігу. В 1864р. між університетами
Оксфорду і Кембріджу були проведені перші змагання, які стали в
подальшому щорічними, вони поклали початок традиційним
двостороннім матчам.
В 1865р. був заснований Лондонський атлетичний клуб, який
популяризував легку атлетику. Він проводив змагання і спостерігав
за збереженням статуту про любительство (в Англії тих часів
«професіоналами» вважалися люди, які займалися фізичною працею,
а «любителями» - представники вищих верств). Вищий орган
легкоатлетичного спорту – любительська атлетична асоціація, який
об’єднував всі легкоатлетичні організації Британської імперії, був
заснований в 1880р.
Трошки пізніше, ніж в Англії, стала розвиватися легка атлетика у
США (атлетичний клуб в Нью-Йорку організувався в 1868р.,
студентський спортивний союз – в 1875р.), де швидко досягла
широкого розповсюдження в університетах. Це забезпечило в
наступні роки (до 1952р.) провідні положення американських
легкоатлетів у світі. До 1880 – 1890рр. в багатьох країнах світу були
організовані любительські легкоатлетичні асоціації, які об’єднали
клуби, ліги і дістали права вищих органів по легкій атлетиці.
Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов’язують з
відродженням Олімпійських ігор (1896р.), в яких, віддаючи шану
давньогрецьким олімпіадам,- їй відвели найбільше місце. І сьогодні
Олімпійські ігри – великий стимул для розвитку легкої атлетики в
цілому світі.

3. Розвиток легкої атлетики в Україні.

Розвиток легкої атлетики в нашій країні в більшій мірі сприяло

введення в 1931р. комплексу ГТО, в якому широко представлені
основні види легкої атлетики. В зв’язку з цим заочно збільшилась
масовість людей, які займаються легкою атлетикою і розширилася
сітка спортивних споруд. Відомі в усьому світі брали легкоатлетисти
С. і Р.Знаменські, Ф.Ванін, А.Пугаловський та інші, які почали свій
спортивний шлях з підготовки і здачі нормативного комплексу ГТО.
Період 1935 – 1940рр. характеризується розвитком спорту,
накопиченням досвіду для удосконалення спортивної класифікації. В
1941р. була введена Єдина всесоюзна класифікація, яка у зв’язку з
початком Великої Вітчизняної війни, звичайно, не могла дістати
широкого застосування. В 1949р. вона була переглянута. В
подальшому, починаючи з 1949р.

4
 спортивна класифікація корегується на кожний черговий
чотирьохрічний олімпійський цикл.
Протягом всіх років становлення і розвитку радянської школи
легкої атлетики проводились спеціальні заходи по підвищенню
кваліфікації тренерів, збільшенню ролі науки, посилення медико-
біологічного обслуговування спортсменів, виданню навчальних
посібників по теорії і методиці легкої атлетики.
Останніми найгучнішими досягненнями українських спортсменів
можна вважати виступи Яни Клочкової (плавання), вихід збірної
України з футболу на чемпіонат світу, який пройде в 2006 році в
Німеччині (українська збірна у своїй відбірковій підгрупі обійшла
чемпіона Європи – збірну Греції, команду Туреччини та Данії),
виступи українських боксерів братів Кличко та ін.

4. Місце і значення легкої атлетики у системі фізичного

виховання.

Легка атлетика – один з основних масових видів спорту – посідає

гідне місце в системі фізичного виховання. Завдяки своїй
різноманітності й загальнодоступності вона має велике прикладне
значення. Входить до програм уроків з фізичного виховання в школах
та вузах.
Методична розробка стилю висвітлює питання техніки і методики
проведення уроків з легкої атлетики. З багатьох причин під час
вивчення і вдосконалення рухів у студентів виникають помилки або
недоліки, які гальмують поліпшення результатів. Тому в методичній
розробці матеріал викладено так, що поряд з вивченням певних
прийомів викладач міг ознайомитися зі методами виправлення
типових хиб.
Досвід роботи дозволив об’єднати загальні педагогічні положення
в типову схему навчання техніку легкоатлетичних вправ, поділену на
кілька етапів.
Успіх навчання залежить від правильної постановки його на снові
педагогічних принципів:
- свідомого і активного ставлення студента до завдання на кожному
етапі вивчення вправ;
- послідовності викладу навчального матеріалу, від простого до
складного, при систематичному відвідування занять;
- всебічності що передбачає поряд з фізичними якостями підвищення
морально-вольового та культурного рівня спортсмена;
- повторності у вивченні як окремих елементів, так і вправ, дій,
занять взагалі, бо тільки багаторазове свідоме повторення і
працездатність дозволяють досягти бажаних результатів;
- наочності, що значно прискорює вивчення ( застосування на
заняттях фотознімків, кінограм, учбових картин, а також особистий
показ техніки виконання тієї чи іншої вправи, і особливо – порівняння
фотографій та кінограм, що фіксують студентів і провідних
спортсменів;
- індивідуалізації з перших занять навчання.
5
 Чимале значення для засвоєння техніки мають одяг та взуття,
місця занять, інвентар. Одяг та взуття повинні відповідати сезону й
температурі повітря, а місця занять – бути в справному стані.

5. Класифікація і загальна характеристика легкоатлетичних

вправ.

Легкоатлетичні вправи поділяються на п'ять розділів: хода, біг,

стрибки, метання і багатоборства, які в свою чергу діляться на види,
різновиди і варіанти.
Хода і біг — природні способи пересування людини, під час яких в
динамічну роботу включаються майже всі м'язи тіла. Завдяки цьому
підвищується обмін речовин, посилюється робота серцево-судинної,
дихальної та інших систем організму. Хода як фізична вправа має
передусім оздоровче значення. Біг — один із основних засобів
всебічного фізичного розвитку, але разом з тим це і засіб активного
відпочинку, оздоровлення і збереження працездатності. Під час бігу
організм працює інтенсивніше, ніж при ходьбі. Ходою і різними
варіантами бігу можна поступово збільшувати фізичне навантаження.
Крім всього іншого, і хода, і біг допомагають формувати і
удосконалювати різні рухові якості і навички, потрібні для трудової
діяльності людини: витривалість, швидкість, силу, спритність, уміння
швидко і економно пересуватись, долати перешкоди і т. д. У процесі
занять ходою і бігом виховуються також вольові якості, набуваються
уміння розраховувати свої сили і орієнтуватися на місцевості. Як
засоби тренування хода і, особливо, біг допомагають підвищувати
рівень досягнень в інших видах спорту.
Спортивна хода відрізняється від звичайної технікою рухів і має
вдвічі більшу швидкість, що, звичайно, вимагає підвищених
енерговитрат. Заняття спортивною ходою зміцнюють внутрішні органи
і системи, поліпшують їх працездатність.
Змагання з ходи проводять на бігових доріжках стадіонів і на
звичайних дорогах на дистанціях від 3 до 50 км включно. Учні
(юнаки) 15-16 років змагаються лише на дистанціях 3 і 5 км, а 17-18
років — на 3,5 і 10 км.
Біг — найпоширеніший вид фізичних вправ, що входить до
багатьох видів спорту (наприклад, спортивних ігор). Перед стрибком
чи метанням спортсмен звичайно робить розбіг. У легкій атлетиці біг
поділяють на гладкий, з перешкодами, естафетний і в природних
умовах.
Г л а д к и й — це біг по біговій доріжці стадіону (по колу проти
годинникової стрілки) на дистанції від 30 до 30 000 м, сюди належать
також біг на час — годину і дві години. Гладкий біг може бути на
короткі (до 400 метрів включно), середні (500-2000), довгі (3000-
10000) і наддовгі (до 42195м) дистанції. Юнаки можуть змагатися на
дистанціях до 5000 м, дівчата — до 1000 м включно. На дистанції 400
м включно учасники біжать окремими доріжками, на 800 м — перші
два повороти окремими, а решту — по спільній доріжці, на більші
дистанцій — по спільній доріжці.
6
 Б і г з п е р е ш к о д а м и має два різновиди. Для бар'єрного
бігу на дистанція від 50 до 400 м рівномірно ставлять штучні
однотипні перешкоди. Біг з перешкодами на 1500, 2000 і 3000 м
проводиться через міцно встановлені (не перекидаються) бар'єри і
яму з водою, що обладнується в одному з секторів стадіону. Хлопці
шкільного віку можуть змагатися на всіх дистанціях, а дівчата — лише
в бар'єрному бігу до 100 м включно.
Е с т а ф е т н и й б і г належить до командного виду: дистанція
поділена на кілька етапів і кожен спортсмен пробігає лише один етап.
В естафетному бігу етапи можуть складатися з однакових коротких
або середніх дистанцій, або із змішаних. За умовами проведення
естафети можуть бути зустрічними, по біговій доріжці стадіону,
вулицями (кільцеві або зіркові).
Б і г у п р и р о д н и х у м о в а х має два різновиди. Крос
проводиться по пересіченій місцевості (полями, луками але частіше у
лісі) на дистанціях до 14 км включно. У кросі учні можуть змагатися
на дистанціях 1, 2, 3, 5 км, а учениці — на 500 м, 1, 2 і 3 км. Другий
різновид бігу в природних умовах — дорогами (польовими,
шосейними) на дистанціях від 15 до 42 км 195 м. Традиційні пробіги
також проводяться по дорогах.

Стрибок належить до природного і швидкого способу долання

перешкод: для нього характерні короткочасні, але максимальні
нервово-м'язові зусилля. Стрибки зміцнюють м'язи ніг і тулуба,
розвивають такі якості, як сила, швидкість, спритність і сміливість,
навчають орієнтуватися в просторі, концентрувати зусилля.
Стрибки можна виконувати з місця і з розбігу.
Легкоатлетичні стрибки з розбігу поділяються на два види: через
вертикальні перешкоди (у висоту і з жердиною) і через горизонтальні
(у довжину і потрійний). Хлопці можуть змагатися з усіх видів
стрибків, дівчата — з стрибків у висоту і довжину.

Метання — це вправи у штовханні і киданні спеціальних

спортивних приладів на дальність. Вони характеризуються
короткочасними інтенсивними ("вибуховими") зусиллями м'язів рук,
плечового пояса, тулуба і ніг при їх координованій взаємодії. Метання
сприяють гармонічному розвиткові всієї мускулатури тіла.
Залежно від способу виконання легкоатлетичні метання
поділяються на три види:
1) кидком із-за голови (малий м'яч, граната, спис) з
прямолінійного розбігу;
2) з поворотом (диск, молот);
3) поштовхом (ядро).
Способи метань зумовлюються формою і масою приладів. Легкі
прилади, які зручно тримати в руці, метають із-за голови; більш важкі
плоскої форми і прилади, які мають спеціальну ручку для держання,
метають з поворотом для нарощування швидкості; прилади, що не
мають ручки, штовхають.

7
 6. Засоби і методи фізичної підготовки легкоатлета.

Фізична підготовка легкоатлета передбачає виховання його

основних фізичних якостей, тобто соціально зумовлених сукупностей
біологічних і психічних властивостей, які виражають фізичну
готовність людини здійснити активну рухову діяльність. Фізичними
якостями вважають: силу, спритність, витривалість, прудкість,
гнучкість. Фізична підготовка спрямована на рівномірний і
гармонійний розвиток усіх м'язових груп, органів і систем людини,
підвищення їх функціональних можливостей. Рівномірність підготовки
обов'язкова, бо наявність однієї слабкої ланки може звести нанівець
увесь процес підготовки. Значною мірою рівномірність підготовки
залежить від фізичних здібностей особистості. Причому ефективність
виконання рухових дій залежить від взаємодії як відносно стійких,
вроджених, так і набутих функціональних особливостей органів і
структур організму. Розрізняють загальну (ЗФП) і спеціальну (СФП)
фізичну підготовку.
Загальна фізична підготовка (ЗФП) не залежить від виду легкої
атлетики і спрямована на досягнення високої загальної
працездатності, всебічного розвитку і поліпшення здоров'я. ЗФП
забезпечує удосконалення його основних фізичних якостей. Для того,
щоб успішно виконувати ці та інші завдання, під час ЗФП на
принципах багатоборства застосовується широке коло різноманітних
фізичних вправ. Йдеться не тільки про власне легкоатлетичні вправи,
але й гімнастику, рухливі та спортивні ігри, ходьбу на лижах,
плавання та інші види спорту. На відміну від поглядів, поширених у
минулому, сьогодні ЗФП пов’язується вже не із всебічною фізичною
досконалістю взагалі, а з рівнем розвитку якостей і здібностей, які
опосередковано впливають на спортивні досягнення і ефективність
тренувального процесу в конкретному виді спорту. Тому дуже
важливим є добирання засобів ЗФП і методики їх застосування з
метою використання позитивного перенесення розвинутих рухових
здібностей на основні вправи - біг, ходу, стрибки і метання. Це не
свідчить про повне зближення засобів загальної і спеціальної фізичної
підготовки. ЗФП є базою для подальшого удосконалення фізичних
якостей і функціональних можливостей засобами СФП.
Спеціальна фізична підготовка здійснюється за допомогою певних
фізичних вправ і використовується з метою розвитку фізичних
якостей, необхідних для спеціалізованої підготовленості спортсмена.
Умовою вибору вправ є їх подібність до елементів, частин або
конкретного виду легкої атлетики. Ефективність спеціальних
фізичних вправ визначається не тільки кількістю повторень, але і їх
відповідністю вимогам обраного виду легкої атлетики (амплітуді рухів,
характеру і величині м'язових зусиль, навантаженню на серцево-
судинну і дихальну системи, психічному напруженню тощо).
Засоби ЗФП і СФП повинні бути поєднані між собою. При цьому
важливо зберігати наступність розвитку окремих фізичних (рухових)
якостей, груп м’язів і систем. На співвідношення засобів ЗФП і СФП,
його динаміку в річному циклі тренування впливають кваліфікація, вік
8
легкоатлета, індивідуальні особливості розвитку спортсмена в цілому і
окремих груп м’язів, фізичних якостей, функціональних можливостей
його організму. З віком і зростанням майстерності частка засобів ЗФП
поступово зменшується від 80% у новачків до 20% у майстрів спорту.
Відповідно збільшується об’єм СФП. Це співвідношення на різних
етапах підготовки може змінюватись у той чи інший бік залежно від
досягнутого рівня розвитку ЗФП і СФП, але загальна тенденція в зміні
показників залишається постійною.
До засобів СФП, які стосуються змагальних вправ, належать:
- специфічні - різні варіанти основної вправи із завданням
пристосувати організм до режиму роботи в умовах змагань;
- спеціалізовані - адекватні змагальним умовам за руховими і
функціональними параметрами;
- неспецифічні - неадекватні змагальним умовам, але важливі для
розвитку функціональних можливостей організму.
За метою реалізації освітніх завдань фізичні вправи поділяють на:
- основні або змагальні;
- підвідні, які полегшують оволодіння формою, технікою вправи;
- підготовчі або розвиваючі, що сприяють розвитку фізичних
якостей.
Методами виконання вправ є:
- повторний, який базується на багаторазовому виконанні вправ до
зниження ефективності внаслідок втоми;
- повторно-серійний, що базується на багаторазовому виконанні
вправ із відпочинком між ними, а також більш тривалим відпочинком
між серіями (тривалість відпочинку залежить від стану організму і
підготовленості);
- інтервальний - передбачає повторну роботу високої інтенсивності
з регламентованим відпочинком;
- коловий - варіант інтервального з використанням вправ різної
спрямованості.

7. Методика силової підготовки легкоатлета.

Під силою розуміють здібність людини долати зовнішній опір або

протистояти йому м’язовими зусиллями. Розрізняють абсолютну силу,
що характеризується величиною максимального зусилля тих або
інших м’язових груп, і відносну силу, що є величиною сили на 1 кг
ваги спортсмена. Вона простежується від початку робочого руху до
моменту швидкого нарощування зусиль.
Силові здібності визначаються м’язовими напруженнями, які
виявляються в динамічному і статичному режимах роботи. Серед
режимів розвитку силових здібностей розрізняють:
- ізометричний (утримуючий) режим, у якому спостерігається
напруження м’язів без зміни їх довжини при фіксованому положенні
суглобів. За цих умов різко падають швидкісні можливості
спортсмена;

9
 - концентричний режим (долаючий), що характеризується
скороченням м’язів при виконанні роботи затраченої на переміщення
тіла і його ланок, а також на переміщення зовнішніх об’єктів;
- ексцентричний режим, який відзначається поступальним опором
навантаженню, гальмуванню і одночасним розтягуванням м’язів.
Вправи виконуються з обтяженням вище доступного на 10-30%;
- пліометричний режим (уступаючий), при якому простежується
розтягування м’язів з переходом від уступаючого до долаючого
режиму, наприклад, стрибок у глибину з наступним вистрибуванням
(ударний режим);
- ізокінетичний режим, що характеризується величиною
обтяження, відповідною напруженню м’яза. Робота виконується на
межі напруження з високою швидкістю впродовж усього діапазону
рухів;
- перемінний режим можливий із використанням складних і
дорогих пристроїв, які створюють умови максимально наближенні до
змагальних в будь-який момент дії.
Засобами силової підготовки легкоатлета є вправи пов’язані з
подоланням ваги власного тіла без снарядів і на снарядах (стрибки,
присідання, багатоскоки, підтягування та ін.); вправи з додатковим
обтяженням (гирями, гантелями від 2 до 32 кг; набивними м’ячами 1-
5 кг; мішками з піском 5-15 кг; штангою від 40 до 200% власної ваги;
дисками від штанги 50-20 кг; манжетами на кистях, гомілках,
передпліччях 1-2 кг); вправи з використанням тренувальних
пристроїв (маятникоподібних, гойдальних, відцентрових, пружинних,
ударних тощо); вправи в парах (хода, біг із партнером на плечах, на
гімнастичній лаві, драбинці та ін.). Широко застосовуються вправи
протидії нерухомій і рухомій опорі (відштовхування на маятниковому
тренажері та ін.).
Вправи для розвитку сили основних м’язових груп застосовуються
перед основними вправами. Спочатку вправи повинні послідовно
впливати на всю мускулатуру і сприяти розвитку відстаючих м’язових
груп. Розвитку сили необхідно приділяти увагу впродовж усього року.
В підготовчому періоді на це відводять більше часу, ніж у
змагальному, коли силу необхідно підтримувати на досягнутому рівні.
Для цього в змагальному періоді рекомендується знизити не тільки
об’єм і кількість вправ із обтяженням, але й зменшити їх величину.
Розвиток максимальної сили з помірним збільшенням м’язової маси
відбувається з обтяженням 70-90%. Вага обтяжень прогресивно
збільшується. Між тренуваннями 2-3 дні відпочинку.
Варіант із збільшенням м'язової маси передбачає більш
напружений режим роботи. Вага обтяжень не максимальна, робота
виконується тривало (в окремих випадках "до відмови"). Відпочинок
між підходами 1-2 хв. Між підйомами в одному підході м'язи не
розслабляють. Навантаження на кожну групу м’язів виконується 2-3
рази. В одному занятті працюють над 2-3 м’язовими групами.
Навантаження повторюється після відпочинку 48-72 години.
Повторно-серійний метод застосовується на початку річного циклу,

10
бо, сприяючи розвитку максимальної сили для повільних рухів, він
мало ефективний для прояву вибухової сили і швидкості рухів.
Швидкісна сила розвивається шляхом застосування ударного
режиму і комплексного методу при використанні стрибкових вправ,
тренажерів, обтяжень. Обтяження застосовуються для розвитку
окремих груп м'язів і рухової дії в цілому. Вага обтяження 30-50% і
50-70% від максимального. Вправи виконуються повторно-серійним
методом

10. Висновок.

Легкою атлетикою займаються мільйони людей. Різноманітність

фізичних вправ, точність регулювання навантажень, відносна
простота обладнання місць занять роблять легку атлетику масовим
видом спорту, доступним людям будь-якого віку. Легка атлетика
широко представлена у програмах фізичного виховання учнів і
молоді, планах тренування з різних видів спорту, на заняттях
фізкультурою осіб середнього і старшого віку. Секції легкої атлетики
займають провідні місця у колективах фізичної культури,
добровільних спортивних товариствах, у вищих і середніх навчальних
закладах і т. д.
Легка атлетика має важливе оздоровче значення, адже заняття в
основному проводяться на свіжому повітрі, а у виконанні вправ бере
участь більшість м’язів тіла. Легкоатлетичні вправи поліпшують
діяльність опорно-рухового апарату, внутрішніх органів і систем
організму в цілому.
Завдяки заняттям легкою атлетикою можна набути спеціальних
знань, поліпшити вміння керувати власними рухами, зробити їх
швидкими і економними, удосконалити навички в доланні перешкод і
т. д.
Крім навчального легка атлетика має також виховне значення, бо
правильна організація і методика проведення занять сприяє
формуванню особистості людини, розвитку її моральних якостей,
розумових здібностей та естетичного смаку.

11. Література.

1. Артюшенко О.Ф. Легка атлетика: Навчальний посібник для

студентів факультетів фізичної культури. - Черкаси: БРАМА -
ІСУЕП., 2000.
2. Бакланов В.Д. Этапность построения двигательного навыка в
барьерном беге./ в сб. Управление движениями и совершенствование
технической подготовки в физическом воспитании. - М.:МОПИ, 1981.
3. Балахничев В.В. Бег на 110 м с барьерами. -М.: ФиС, 1987.
4. Бенедь В.П., Ковальчук Н.М., Завацький В.І. Цілеспрямовані дії
фізичних вправ на розумову працездатність людини: Навчальний
посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1996.
5. Бондарчук А.П. и др. Легкоатлетические метания. - К.: Здоров'я,
1984.
11
6. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів:
Навч.-метод. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Радянська
школа, 1989.
7. Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных климато-
географических и погодных условиях. – К.: Олімпійська література,
1996.
8. Верхошанський Ю.В. Основы специальной физической подготовки
спортсменов. -М.: Фізкультура и спорт, 1988.
9. Волков Л.В. Теория спортивного отбора: способности, одарённость,
талант. – К.: Вежа, 1997.
10. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій /Харк. держ. пед.ун-т
ім. Г.С.Сковороди. – Харків: "ОВС", 2001.
11. Дубовис М.С. Твій фізичний гарт. – К.: Здоров’я, 1983.
12. Іванова Л.С. Вариативность в подготовке метателей. - М.: ФиС,
1987.
13. Келлер В.С., Платонов В.Н. Теоретико-методичні основи
підготовки спортсменів. - Львів : Українська спортивна асоціація,
1993.
14. Коробченко В.В., “Легка атлетика”, К.:, Вища школа, 1977р.
15. Куколевский Г.М. Гигиена физкультурника. – М.: Медицина, 1971.
16. Лаптєв А.П., Мінх А.А. Гигиена физической культуры и спорта:
Підручник для ін-тів фіз. культури. – М.: Фізкультура и спорт, 1979.

12