Життя і смерть – мабуть, ми найгостріше сьогодні відчуваємо, що це таке.

To be or not
to be – це для нас слова-рани. Я вірю, що з цього пекельного досвіду народиться щось
потужне, нова етика, потужний український голос про добро і зло.

Українську культуру послідовно знищували протягом століть. Заборони друку

українською мовою, репресії митців, Розстріляне відродження. Кількість вжитих
заходів, спрямованих на те, щоб перекреслити мистецькі надбання України, є
неймовірно великою. Українці встояли тоді, українці гідно тримаються зараз. Кожен
на своєму фронті обертає свою справу на стилет.

Повномасштабне вторгнення російських військ  в Україну принесло кровопролиття 

та перекреслило мрії багатьох молодих українців. Чимало юнаків і дівчат
пішли добровольцями до війська, щоб зі зброєю в руках захищати свою країну від
російської агресії, долучилися до лав територіальної оборони, вчаться надавати
медичну допомогу пораненим, займаються волонтерством. 

З війною прийшло надзвичайно багато хвилювань і болю в життя кожного українця.

Великою втіхою серед цього є бачити Божу турботу. Деякі люди ставили запитання
чому ми не робили стільки добра один одному без війни? Хтось відповів, що люди
робили добро й раніше, просто під час війни воно стало більш видимим, помітним.

Війна – це передусім страшна катастрофа, в рамках якої більшість людей просто

намагаються вижити. І це виживання відбувається в дуже різний спосіб. Хтось стає
колаборантом, хтось шукає моделі десь заховатися й утриматися осторонь, хтось
потрапляє за мобілізацію в ту чи іншу військову формацію. 

І, власне, війна – як наруга над людською свободою, от про це треба говорити, а не про
героїв. Бо вся ця риторика героїв, вона взагалі продукує тоталітарні й авторитарні
моделі політичної культури. Це те, що робить росія. Це те, що, на мою думку, не мала
б робити сучасна Україна.

Чорною хмарою прокотилося фашистське лихоліття через Україну. Колонізатори

масово знищували цивільне населення, примусово вивозили на каторжні роботи сотні
тисяч людей.

Мистецтво завжди було зброєю, тим паче під час війни. Тому пензлем, словом,
музичним інструментом озброїлись українські митці, щоб не тільки зберегти, але й
поширити українську культуру. Нині творчі люди України тримають український
мистецький фронт.

Художники також не залишаються осторонь. Вони відтворюють події, свої

переживання на справжньому або віртуальному полотні. Картини українських митців
швидко ширяться мережею, захоплюючи та торкаючись глибин сердець як
співвітчизників, так й іноземців.
Наша країна зміцнюється, розвивається культура, патріотизм. Але зло для нас -
окупанти, які б’ють по інфраструктурі та руйнують історичні пам’ятки, які зберігають
собі історію і культуру нашої країни.