Голодомор в Україні

Історія моєї країни пережила багато важких часів. Стихійні лиха, війни,
соціально-політичні потрясіння та інші негаразди. Більше того, українці є
найбільшою нацією у світі, яка зазнала геноциду, тобто велика частка
населення була знищена за чисельністю чи значущістю.
Культурно-історична спадщина, досвід національно-визвольної боротьби,
власні державотворчі традиції, економічно незалежне селянство – такою була
Україна, попри тиск Російської імперії, коли влада була в руках Радянського
Союзу. Така країна не вписувалася у вузькі рамки тоталітарного режиму, до
того ж була другою країною за чисельністю в СРСР.
Незважаючи на численні реформи, все українське селянство зберігало
свій давній вигляд. Так, адже українська культура, мова, традиції та вірування
зберігаються в селі, а не в містах, де люди більше змішуються, пропагуються та
асимілюються. Тому і зараз у нас немає мільйонного міста, де панувала б
виключно українська мова. Ситуація почала трохи покращуватися лише після
російського наступу в 2014 році. Під час повномасштабної війни у 2022 році
тисячі українців остаточно відмовляться від російської мови.
Перед Голодомором близько 90 % жителів України були селянами.
Українське селянство – господарі в домі і покладаються на те, що вирощено
своїми руками. Навіть бідні верстви населення, приблизно 50 % селян, які малу
недостатню кількість землі або ж не мали її взагалі були змушені йти в
наймити, адже чітко розуміли, що сімейний добробут залежить від праці [1].
Реформи сприяли створенню органів місцевого самоврядування, що, у
свою чергу, сприяло розвитку громадської діяльності заможних верств
населення. Це призвело до формування нового суспільного класу – буржуазії.
Підтримання нового суспільства вимагало розвитку інтелектуальних і
культурних установ.
Тут я підійшла до розвінчання дуже поширеного радянського міту про те,
що українізація 1920-30-х років була досягненням радянської держави.
Насправді більшовики лише на короткий час удавали лояльність і навіть
заохочували процеси, які вже відбувалися в Україні. Українізація була
природним процесом, який почався наприкінці ХІХ ст., а не досягненням
радянської влади.
У результаті політики українізації відбулася репродукція української
нації та громадянського суспільства. Україна як країна ставала привабливою, і
представники інших країн, які приїжджали сюди заробляти гроші, починали
ідентифікувати себе з українцями. Це становило загрозу для радянської влади,
яка тільки починала встановлювати свої порядки.
 Одразу після поразки УНР більшовики створили в Україні перший
штучний голод. З 1921 по 1923 рік українські селяни вмирали від голоду, а
вирощений ними хліб годував Червону армію та лояльних до режиму
російських городян. Тим часом десятки тисяч судових процесів проти
духовенства та інтелігенції прокотилися Україною, змушуючи мовчати
наймогутніших [1].
Безперечно, колективізація викликала в українців масові протести та
повстання. Лише в 1930 році в Україні відбулося понад 4 тисячі масових
протестів, у яких взяли участь до 1,2 мільйони селян. Антибільшовицькі
повстання припинилися лише після Голодомору.
Влітку 1932 року в листі Кагановичу, також відповідальному за геноцид
проти українців, Сталін писав: «Якщо ми не візьмемося негайно за виправлення
становища на Україні, Україну ми можемо втратити» [3]. Тоді ж Сталін та інші
представники комуністичної партії вирішили організувати в Україні штучний
голод, щоб знищити частину населення. Водночас вони розпочали масову
«чистку» проти «українських націоналістів».
Вчені, письменники, митці – це саме той важливий клас суспільства, який
рухає його. І якщо їхні репресії ще можна пояснити тим, що вони знищують
критично мислячих людей, то не відразу стає зрозуміло, чому геноцид стався
проти селян, переважна більшість яких навіть не вміла читати. Справа в тому,
що селяни були економічно самостійними і не поспішали «колективізуватися».
Українське селянство могло самостійно прогодувати себе зі своєї землі,
розводячи худобу. Їх набагато важче змусити працювати за копійки, на відміну
від робітників заводів, для яких зарплата є єдиним джерелом існування.
Першими були знищені заможні селяни. Дух приватного підприємництва
в комуністичному суспільстві був зайвий. Спершу проводилася дегуманізація
багатих селян за допомогою пропаганди, а потім «розкуркулювання». Забирали
все: не тільки зерно, а й продукти, худобу, будинки. Цілими сім'ями виганяли
на вулицю ні з чим, а за опір відправляли в Сибір.
Оскільки селян знищували поступово, менш заможні селяни сподівалися,
що вони не постраждають. Але після багатих селян доходили і до середняків, а
потім до всіх, тому що «не виконали зернозаготівлі», які були абсолютно
нереальними.
Голодомор став однією з найжахливіших сторінок в історії України. У
селян просто забрали все зерно і змусили їх голодувати. У 1930-х роках світ не
хотів помічати чи навіть вірити, що в Європі гинуть мільйони людей. Минуло
понад 80 років, щоб світ почав визнавати голод 1930-х років геноцидом
українського народу. З кожним роком все більше країн визнають злочини
Радянського Союзу проти українців.
 Радянський Союз розпався, але Москва залишається Москвою. Тому
зараз чергова спроба Росії влаштувати ще один геноцид в Україні. Так само як
московським керівництвом було організовано та вчинено Голодомор в Україні
в 1932-1933 роках так і наразі в сучасній російсько-українській війні путінський
режим організував «Енергомор», «Енергоцид». Прямо зараз, росіяни нищать
енергетичну інфраструктуру України, погрожують ядерною зброєю, скидають
ракети на мирні міста України, катують, вбивають або примусово вивозять
українців з окупованих Росією територій.
Великою різницею між голодом 1932-1933 років і сьогоднішньою
повномасштабною війною Росії в Україні є те, що цього разу українці про неї
знають. Ми почали цікавитися історію, як лушпиння знімати з неї російські
наративи. Ми нарешті почали розмовляти рідною українською мовою. Не
маємо права мовчати, не маємо права пробачити. Наш голос звучить і
звучатиме. Нас підтримують, бо ми боремося за нашу свободу. І ми поборемо.

Література:

1. Голодомор був навмисно спричинений Сталіним. URL:

https://www.radiosvoboda.org/a/28756326.
2. Марочко В. Листування Й. Сталіна і Л. Кагановича у червні-серпні
1932 р.: технологія голодомору. Краєзнавство. 2013. № 4. С. 55–58.
3. Плохій С., «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до
незалежності», Клуб сімейного дозвілля, Харків 2016, С. 326-327.