Тема: Типи з'єднань та їх основні характеристики

Під час складання будь-якого виробу (автомобіля, металорізального верстата,

радіоприймача, фотоапарата, велосипеда тощо) головним видом робіт є виконання
різних з'єднань деталей.
З′єднання та передачі є основою функціонування будь-якої машини та взаємодії
деталей, що входять до її складу.
Складання двох або декількох деталей можна виконати у вигляді їх нерухомого
чи рухомого з'єднання. Нерухомо з'єднані деталі зберігають незмінне взаємне
положення, а рухомо з'єднані спряжені деталі мають змогу певного взаємного
переміщення.
Рознімними називають з'єднання, для яких операції складання та розбирання
можливі без руйнування їхніх складових частин. Рознімними є різьбові, шпонкові,
шліцьові, штифтові, шплінтові, клинові з'єднання та з'єднання зчленуванням.
З'єднання, які не можна розібрати або скласти без руйнування їхніх складових
частин, називають нерознімними. Нерознімними є зварні, заклепкові, паяні,
клейові, зшиті з'єднання, а також з'єднання отримані запресовуванням,
розвальцьовуванням або завальцьовуванням, заливкою, зшиванням, посадкою з
натягом та ін.

РОЗНІМНІ З′ЄДНАННЯ
Шпонкове з'єднання
Шпонки застосовують для рознімного з'єднання деталей при
передаванні крутного моменту і осьової сили.
За допомогою шпонки з'єднують вал із розміщеною на ньому
деталлю (шківом, зубчатим колесом, маховиком тощо), яка повинна
обертатися разом із валом.
Наочне зображення шпонкового з'єднання наведено на рисунку.
 Рисунок 1
Складається шпонкове з'єднання з втулки (колеса), вала і шпонки.
Шпонку вставляють у спеціальну канавку — паз, зроблений на валу, і
насаджують на вал втулку так, щоб паз втулки потрапив на виступаючу
частину шпонки. Форма і розміри паза в обох деталях повинні
відповідати поперечній формі шпонки, яка своїми гранями входить у
спряження з гранями пазів втулки і вала.
За стандартом шпонкові з'єднання поділяють на напружені, які
здійснюються за допомогою клинових шпонок і забезпечують переда-
вання як обертального моменту, так і осьового зусилля, і ненапружені,
здійснювані призматичними і сегментними шпонками, які передають
лише обертальний момент.
Шпонка — гранована кріпильна деталь, яка забезпечує одночасне
обертання вала і насадженого на нього колеса. Розміри і конструкції
шпонок стандартизовано. За конструкцією шпонки поділяють на
призматичні (рис. а), клинові (рис. б) і сегментні (рис. в)
 Шліцьові з'єднання
Шліцьове з'єднання (рис.а) — це багатошпонкове з'єднання,в якому
зубці (шліци) виконані разом з валом і розташовані паралельно його осі.

Рисунок 4
Шліцьові вали виготовляють спеціальними фрезами, а шліцьові
отвори — протяжкою.
Шліци роблять прямобічного (рис.а), евольвентного (рис.б) і
трикутного (рис.в) профілів. Стандартизованими є з'єднання з прямо-
бічними (ГОСТ 1139—80) та евольвентними (ГОСТ 6033—80) шліцами .
Стандарт передбачає три серії з'єднань: легку, середню і важку, які
різняться висотою і кількістю зубців.

Штифтові з'єднання

Штифт являє собою циліндричний або конічний стрижень.

 Фіксація однієї деталі відносно до іншої у штифтовому
з'єднанні досягається завдяки тому, що отвір під штифт свердлять у всіх
деталях одночасно. Штифт вставляють в отвір здебільшого
запресовуванням.
Розміри штифтів стандартизовано. Умовне позначення штифта
включає назву та розміри. Наприклад, запис «Штифт циліндричний
5 х З0» означає: циліндричний штифт має діаметр 5 мм і довжину З0
мм. Запис «Штифт конічний 10 х 70» означає: менший діаметр
конічного штифта 10 мм, а довжина 70 мм.

Шплінтове з'єднання
Шплінти застосовують для обмеження осьового переміщення деталей
і стопоріння корончатих гайок

Самовідгвинчування гайки можна попередити і за допомогою

шплінта.

Шплінти виготовляються з дроту м'якої сталі спеціального

(напівкруглого) перерізу. Шплінт має кільцеву петлю і два кінці (різної
довжини). На одному з торців гайки виконані прорізи певної глибини і
ширини. При скріпленні деталей прорізи гайки розташовуються так, щоб
одна з них співпадала з отвором, виконаним в стержні болта.
 В цьому випадку в отвір болта може бути вставлений шплінт, який
розміщується в прорізі гайки. Довжина шплінта вибирається так, щоб
його кінці можна було розвести (відігнути в різні боки) для фіксації його
в прорізі гайки. Шплінт запобігає можливості повороту гайки відносно
стержня болта.

Самовідгвинчування гайок можна забезпечити і іншими

засобами, наприклад, спеціальними шайбами з лапками.

НЕРОЗНІМНІ З′ЄДНАННЯ

Заклепкові з'єднання
 На рисунку - завантажувальний бункер плавильної пічки, деталі якого
з'єднані заклепками.
Заклепкові з'єднання застосовують у конструкціях, які працюють в
умовах ударних і вібраційних навантажень, в з'єднаннях металевих
виробів з неметалевими (наприклад, з шкірою, пластиком), в тонко-
листових конструкціях з легких сплавів тощо.

На рисунку - з’єднання двох деталей за допомогою заклепок.

Заклепка — циліндричний стержень з головкою певної форми на кінці.

Найбільш поширені заклепки нормальної точності з

напівкруглою (рис. а)
потайною (рис. б)
напівпотайною (рис.в)
класів точності В і С, з покриттям і без нього. Для робочих креслень
розміри заклепок беруть з відповідних стандартів, а для складальних їх
можна визначити за співвідношеннями залежно від діаметра d.
 Паяння
Паяння — процес утворення нерознімного з'єднання матеріалів
шляхом нагрівання їх нижче температури плавлення і заповнення зазору
між ними розплавленим припоєм. Припій — метал або сплав, що
заповнює зазор між деталями і має нижчу температуру плавлення, ніж
з'єднувані матеріали.
Порівняно із зварюванням, паяння потребує меншого нагрівання
деталей, не змінює властивостей металу, не призводить до його
короб-лення. Припої поділяють на тверді і м'які.
До твердих належать срібні припої (ПСр 10, ПСр25, ПСр 45 і ін. за
ГОСТ 19378—74),
до м'яких — олов'яні (ПО), олов'яно-свинцеві (ПОС 40; ПОС 25;
ПОС 90; ПОС 61 і ін. за ГОСТ 21931—76), олов'яно-кадмієві, цинкові
(ПЦ) та ін.
Паяння широко застосовують в електро і радіотехніці.

Паяні шви поділяють на: а) —стикові

б) —напускні
в) — кутові
г) — таврові

Зварні з’єднання
Зварними з’єднаннями називають сукупність деталей, які з’єднані між собою
за допомогою зварювання. Зварним швом називають затверділий після
розплавлення шар металу, який з’єднує зварні деталі.
Здебільшого всі такі роботи виконуються роботами без втручання людини.
 Для цього використовують спеціальний зварювальний апарат. У ньому
за допомогою двох притискних контактів відстань між деталями ущільнюють і
водночас у місцях зварювання пропускають електричний струм. Метал у місці
контакту плавиться, і деталі з’єднуються нерознімним з’єднанням (мал. 191).

Сучасні роботи - технічні автоматичні лінії

Б.Є. Патон
Великий внесок у розвиток електричного зварювання зробили вчені,
інженери, кваліфіковані працівники Інституту електрозварювання імені Є.О.
Патона Національної академії наук України, президентом якої е Борис Євгенович
Патон. Під його керівництвом розроблено унікальні зварювальні апарати, які не
мають аналогів у світі. За їх допомогою вперше у світовій практиці проведено
зварювання в космосі, під водою, в інших раніше неможливих умовах.
Поширеним видом зварювання є також дугове електрозварювання.
Здійснюється воно електричною дугою, яка виникає між електродом і зварюваними
деталями. Виконують таке зварювання за допомогою електричного зварювального
апарата .
 Контактне зварювання сучасними апаратами: а- у космосі; б - під водою; e-
у недоступних місцях
За видом з’єднання деталей розрізняють стикові, кутові, торцеві, а також
таврові й накладні з’єднання.
Стикові з’єднання - це з’єднання двох елементів, розміщених в одній
площині або на одній поверхні.
Накладні з’єднання - це з’єднання, у яких елементи, що зварюються між
собою, розміщені паралельно і перекривають один одного.
Кутові з’єднання - це з’єднання двох елементів, розміщених під прямим
кутом і зварених у місці дотикання їхніх країв.
Таврові з’єднання - це з’єднання, у яких до бокової поверхні одного елемента
дотикається під кутом і приварений інший елемент.

Види зварювальних з’єднань: а - стикові; б - накладні; в - кутові; г - таврові