1.Вкладки. Покази до відновлення дефектів твердих тканин вкладками.

Технології
виготовлення вкладок.

Вкладка (вставка, инлей) часто ще називається в літературі мікропротезом. На відміну від пломби
він уводиться в підготовлену порожнину не в пластичному стані, а у твердому. Останнє дозволяє
уникнути ряду значних недоліків, властивих пломбам, зокрема компенсувати усадку, а отже,
поліпшити крайове прилягання й скоротити частоту вторинного (рецидивного) карієсу. Це
принципова відмінність і, якщо автори говорять про вкладки з будь-якого матеріалу, але вводять
його в підготовлену порожнину в пластичному стані, те це тільки пломба.

Визначаючи відмінності між мікропротезами залежно від способу розташування у твердих

тканинах зуба, виділяють 4 групи.

 До першої групи слід віднести мікропротези, які розташовані тільки усередині твердих
тканин зуба (inlay, тобто розташований усередині)
 До другої групи — мікропротези, що покривають оклюзійну поверхню зуба й одночасно
вхідні на різну глибину в його тверді тканини (onlay). Протез застосовується при
необхідності відновлення коронки більшого розміру, захистити стінки зуба від перелому,
для профілактики лікування патологічної стертості.
 Третю групу становлять мікропротези, що охоплюють зовні більшу частину коронки зуба
(overlay).
 Четверту групу становлять будь-які мікропротези перших трьох груп, які додатково
зміцнюються у твердих тканинах зуба або в кореневому каналі за допомогою різних
штифтів (inlay)

Матеріалами для вкладок можуть бути сплави золота середньої й великої твердості (проба
750, сплави II-III типів, кобальтохромові сплави, нержавіючі сталі, срібно-паладієві сплави,
пластмаси й порцелянові або інші керамічні маси). В останні роки для вкладок стали
застосовувати титанові сплави (Рогожников Г.І. із соавт., 1991). Особливо придатний для цих
цілей сплав BT5Л

Показання до виготовлення вкладок:

 Різні форми карієсу.
 Клиноподібні дефекти.
 Травматичні дефекти коронок зубів.
 Патологічне стирання твердих тканин зубів.
 Як опора для мостоподібного протеза або інших незнімних конструкцій.
 Для шинування зубів із суміжними порожнинами (металеві вкладки)

Усю площу оклюзійної поверхні зуба рахують за одиницю. Індекс руйнування (площа поверхні
порожнини або пломби) обчислюють із одиниці, тобто площі всієї оклюзійної поверхні. При
ИРОПЗ, рівному 0,55-0,6, тобто при руйнуванні більш 55%, показані вкладки; при індексі більш
0,8 — штифтові конструкції.

При формуванні порожнини під вкладку необхідно дотримувати певних медичних і

технічних правил.

формуванні порожнини для вкладки завжди слід залишати досить товстий і рівномірний шар
дентину над пульпою.Без рентгену нікуди .
 1. Створення ящикоподібної порожнини, з якої воскова модель вкладки може бути виведена
тільки в одному напрямку(для стійкості )
2. . Створення дна й стінок порожнини, що протистоять жувальному тиску.(для стабілізації )
3. Профілактичне розширення порожнини
4. Утримання вкладки від зсуву в різних напрямках.
5. Забезпечення герметизму створенням правильного й точного крайового прилягання

Прямий метод
лікар формує порожнину під вкладку. У сформовану порожнину вводять розм'якшений матеріал
для моделювання і відтворюють втрачену частину зуба. Потім підбирають металевий штифт,
злегка розігрівають один з його кінців і вводять у змодельовану репродукцію вкладки. Якщо
вкладка має значні розміри, то у воскову композицію вводять два штифти. За допомогою штифта
репродукцію вкладки витягають із порожнини.При виготовленні вкладки із пластмаси штифт
повинен бути мінімального діаметра.

При виготовленні металевої вкладки прямим методом робота зубного техніка зводиться до
наступного:

1) уточнення положення й діаметра літника (штифта);

2) одержання форми для литва;
3) випалювання воску;
4) сушіння й обжиг форми;
5) заповнення форми металом (лиття).

У безпосередній близькості від вкладки на штифти наносять муфту з воску (додаткове депо для
розплавленого металу). Надалі ця муфта дозволить уникнути утворення усадочних раковин.

Відлиту вкладку відбілюють і, не обробляючи, направляють у клініку. Обробка вкладки повинна

проводитися лікарем, який перевіряє точність відлитої вкладки до порожнини зуба. Якщо
вкладкою відновлюють вестибулярну поверхню передніх зубів, ця поверхня повинна бути
облицьована пластмасою або порцеляною

Непрямий метод виготовлення вкладок

Виготовлення вкладок непрямим методом здійснюють у такій послідовності:

1) формування порожнини в зубі;

2) одержання зліпків із зуба й зубних рядів;
3) одержання комбінованої моделі;
4) моделювання воскової репродукції вкладки;
5) перехід репродукції вкладки з воску в метал або пластмасу.

При виготовленні вкладки непрямим методом моделюванню вкладки передує клінічний етап
одержання зліпка із зуба й зубних рядів, а в лабораторії — етап одержання моделей

Одержавши відбитки, технік виготовляє амальгаму (7-10 г) і заповнює зліпок із зуба отриманою
масою. Можна використовувати й високоміцний гіпс. Амальгаму вносять у зуб дрібними порціями
в найглибші ділянки зліпка й ущільнюють штопфером. Коли порожнина зліпка буде заповнена
повністю, над зліпком моделюють із амальгами квадрат або конус і залишають для затвердіння.
На наступному етапі кільце з масою й амальгамою встановлюють у відбиток й приклеюють до гіпсу
воском щоб уникнути зсуву при відливанні моделі. Потім одержують гіпсову модель, з якої кільце
й відбиткову масу видаляють після підігрівання їх у гарячій воді. У такий же спосіб одержують
комбіновану модель із фосфат-цементу й гіпсу. Якщо лікар для виготовлення вкладки
використовував двошаровий відбиток, то необхідно одержати комбіновану розбірну модель

Моделі зміцнюють у оклюдатор і приступають до моделювання вкладки. Зуб з амальгами

змазують вазеліновим маслом, надлишки його видаляють сухим ватним тампоном. Віск для
моделювання розігрівають над полум'ям пальника або, краще, у гарячій воді й вдавлюють у
порожнину. Поки віск не затвердів, слід зімкнути оклюдатор для одержання форми жувальної
поверхні. Коли віск затвердіє, видаляють надлишки або додають розплавлений віск у ділянки, де
його не вистачало, і, перевіривши правильність моделювання, витягають вкладку з порожнини: у
нейтральну ділянку вводять штифт, за який і витягають репродукцію вкладки

2.Штифтові конструкції. Класифікація. Покази. Клініко-лабораторні етапи виготовлення.

Штифтовим зубом називають незнімний протез, що цілком заміщає коронку природного зуба і
укріплюється в каналі його кореня за допомогою штифта.

Штифтовий зуб складається з коронкової частини, кореневої захисної частини і штифта.

Класифікація штифтових зубів

Штифтові зуби, які тільки замінюють коронки природних зубів, належать за функцією до
відновних, а зуби, за допомогою яких укріплюються інші конструкції незнімних протезів,
виконують опорну функцію. Штифтові зуби часто поєднують відновну та опорну функції.

За конструкцією штифтові зуби можуть бути монолітними і складеними;

за методом виготовлення - литі та паяні;

за матеріалом - металеві і комбіновані, що складаються з металевих (штифт) і неметалевих

частин. Сполучення металевих і неметалевих частин може здійснюватися за допомогою цементу,
припою або безпосередньо, як у пластмасових штифтових зубах. У деяких конструкціях
комбінованих штифтових зубів облицювання у вигляді фарфорового зуба з крампонами
з'єднується з кістяком на фасетці. В ній для укріплення зуба (залежно від форми крампонів)
створюють отвори, заглиблення або загальне ложе (“коробочку”).

Л.В. Ілїна-Маркосян штифтові зуби розрізняє залежно від принципу їх прилягання до кореня

-прилягають захисною пластинкою або кореневою частиною штучного зуба до всієї поверхні кукси
підготованого кореня;

-штифтовий зуб прилягає не тільки до поверхні кукси, але й охоплює її кільцем;

- штифтовий зуб прилягає кореневою частиною не тільки до поверхні кукси кореня, але й до стінок
устя каналу
За конструкцією штифтові зуби бувають

- із пришийковим кільцем за Річмондом, Манзюк-Климовою;

з надкореневою защиткою і напівкільцем за А.Я. Катцом;

суцільновідлитий з опорною вкладкою за Ортоном;

- з відлитою вкладкою кубічної форми за Л.В.Ільїною-Маркосян, Цитриним;

комбінована коронка зі штифтом за А.А. Ахмедовим;

за В.Н. Копейкіним – штампований стальний ковпачок у ролі надкореневого листу, до якого

припаюється припасований у каналі кореня штифт;

за Л.Е. Шаргородським – надкоренева захисна пластинка моделюється на моделі із воску після

припасування кільця і штифта. Надкоренева захисна пластинка не штампується, а
відливається разом із штифтом і кільцем;

за Девісом - із фарфорової коронки і штифта, які з’єднуються цементом;

за Логаном - суцільний фарфоровий зуб з’єднується із штифтом;

за Дювелем - діатеричні фарфорові зуби, в які закріплюються штифти із спеціальною шайбою;

Показання до застосування штифтових конструкцій

1. Штифтові зуби застосовують для відновлення коронкової частини зуба при повній її відсутності
або значному руйнуванні (індекс руйнування оклюзійної поверхні зуба 0,8 і більш).

2. Як опора мостоподібного протеза.

3. Штифтові конструкції в комбінації з іншими елементами для шинування зубів при

захворюваннях пародонту.

4. Для армування депульпованих зубів.

5. Штифти для реплантованих зубів

Клініко-лаб етапи виготовлення

Підготовка кореня складається з:

а) видалення з каналу розм'якшеного дентину або пломбувального матеріалу;

б) розширення його (в разі необхідності);

в) стерилізації каналу;

г) пломбування верхівкової третини кореня (якщо не пломбований);

д) формування площадки в пришийковій частині кореня для упору коронки штифтового зуба (ключ
кукси).
Лабораторні етапи

Відливають комбіновану модель і моделюють зуб. Моделювання проводять

моделювальним воском, моделюють анатомічну форму зуба з урахуванням форми
сусідніх зубів, а також зубів-антагоністів.

Моделювання проводять білим або жовтим воском. Не слід користуватися синім, щоб
барвник не перейшов на пластмасу та не змінив їхній колір.

Після моделювання гіпсують у кювету. Відкривають кювету, виплавляють віск цівкою

окропу і після охолодження наносять ізоляційне покриття і формують пластмасу
відповідного кольору.

3.Коронково-кореневі вкладки. Покази. Матеріали. Клініко-лабораторні етапи

виготовлення. Переваги в порівнянні зі штифтовими зубами.

У разі зруйнованої оклюзійної поверхні згідно з індексом ІРОПЗ на 0,8, або 80 % показано
виготовлення куксових вкладок. Куксова вкладка складається із суцільнолитої штучної
культі коронкової частини та кореневої. Зверху її покривають коронкою будь-якого виду.
Переваги куксової вкладки над штифтовими конструкціями:.

— рівномірно розподіляє навантаження на корінь зуба;

. — згідно з показаннями можлива заміна покривної конструкції без порушення фіксації та

цілісності литої куксової вкладки;.

— може бути опорним елементом незнімних та знімних протезів;.

— дозволяє зберегти і відновити більшість коренів зубів, як однокореневих, так і

багатокореневих.

Підготовка кореня зуба до моделювання.

Придатність кореня зуба для виготовлення куксової конструкції визначають, грунтуючись

на клінічній картині, рентгенограмах та діагностичних моделях. Корінь повинен випинатися
над яснами на 1—2 мм. Після видалення розм"якшеного дентину корінь проходять на 2/3
його довжини, розширюють від 1 до 3 мм залежно від групи зубів і рівня розміщення.
Коронкову частину кукси формують відповідно до виду покривної конструкції. Під час
підготовки конструкції під металопластмасову чи металокерамічну коронки на штучній
куксі зуба формують уступ. Співвідношення кореневої частини куксової вкладки до
коронкової як 3:1. Відхилення коронкової частини кукси зуба по відношенню до осі зуба не
повинно перевищувати 15°. Моделювання куксових вкладок. Як і в разі моделювання
звичайних вкладок, моделюючи куксові вкладки, використовують два методи: прямий і
непрямий. Найпоширенішим є прямий метод виготовлення. Розігрівають віск "Лавакс",
надаючи йому форми списа. Підготовлену таким чином паличку воску вводять у канал
зуба. За необхідності у товщу воску до упору вводять розігрітий дріт завтовшки 0,2—0,3
мм. Виводять композицію разом із дротом. Дріт сприятиме максимальному проходженню
воску по каналу та уникненню деформації під час виведення з каналу. Наступним етапом
є моделювання коронкової частини куксової вкладки. Формують її контактну,
вестибулярну, оральну поверхні та оклюзійну поверхню чи різальний край згідно зі
співвідношенням з антагоністами. Змодельовану куксову вкладку віддають у лабораторію
для відливання з металу. Крім воску "Лавакс" для моделювання використовують
самотвердіючу пластмасу. .

Культьові штифтові вкладки:

􃾎 Всі випадки при індексі руйнування оклюзійної поверхні зуба більше 50-60%,

коли руйнування коронкової частини вимагає відновлення кукси і виготовлення

штучної коронки.

Етапи виготовлення культьової штифтової вкладки прямим методом:

1. Препарування кореня

2. Моделювання вкладки у рот. Пор.

3. Відливання вкладки металу

4. Припасування і фіксація

Непрямий метод:

1. Препарування кореня

2. Зняття двошарового відбитку

Лабораторні етапи:

1.Виготовлення гіпсової моделі моделювання вкладки

2.Моделювання із беззольної пластмаси або воску

3.Відливання вкладки х металу.

4.Припасування та фіксація

Сплави для культьових вкладок:

Благородні:

􂿣 Золото 750 з 10% платини

􂿣 Срібний сплав

􂿣 Срібно-паладієвий

Неблагородні:

􂿣 Хромонікелевий сплав

􂿣 Хромокобальтовий сплав

􂿣 Титан

􂿣 Сталь
4. Пластмасові коронки. Покази та протипокази до їх застосування. Клініко- лабораторні
етапи виготовлення. Матеріали, що застосовуються для виготовлення.

Пластмасові коронки

Показання до ортопедичного лікування за допомогою пластмасових коронок:

- дефекти коронкової частини фронтальних зубів;

- аномалії форми, величини, положення зубів;

- при малих включених дефектах;

- як провізорна коронка на період виготовлення металокерамічних, суцільнолитих і порцелянових

коронок.

Протипоказання до ортопедичного лікування за допомогою пластмасових коронок:

- глибоке різцеве перекриття;

- алергія на пластмасу;

- низька і широка клінічна коронка зуба;

- патологічне стирання зубів;

- бруксизм;

- відсутність бічних зубів (відносне протипоказання);

- дефекти в бічних відділах зубного ряду, особливо I - II класи за Кеннеді (відносне

протипоказання).

Клініко-лабораторні етапи виготовлення пластмасової коронки.

1. Обстеження, препарування зуба, зняття двошарового відбитка з щелепи з відпрепарованим

зубом, альгінатного - з зубів-антагоністів протилежної щелепи, вибір кольору пластмаси.

2. Отримання гіпсової моделі, фіксація їх у оклюдатор (артикулятор), моделювання коронки,

пакування коронки, заміна воску на пластмасу, припасовка коронки на робочій розбірній моделі,
полірування.

3. Остаточна механічна обробка і полірування коронки.

4. Припасування пластмасової коронки, медикаментозна обробка зуба і коронки, фіксація.

Особливості препарування твердих тканин зубів при ортопедичному лікуванні за допомогою

пластмасових коронок. - Препарування зуба з уступом (виняток - каріозне ураження пришийкової
частини зуба, коли уступ зробити неможливо). - З жувальної поверхні або ріжучого краю знімають
шар тканин зуба завтовшки приблизно до 1,5мм. - Роз'єднання з антагоністами - 1-1,5мм. - Нахил
бічних стінок 3-5˚. - В кінці препарування ретельно згладжують гострі кути і перевіряють ступінь
роз'єднання підготовленого зуба з антагоністами як при центральній оклюзії, так і при бічних рухах
нижньої щелепи. Недоліки пластмасових коронок: - низький коефіцієнт зносостійкості; -
пористість; - нестійкий колір; - великий коефіцієнт термічного розширення; - сприяє скупченню
мікрофлори в порожнині рота; - містить залишковий мономер; - подразнює слизову оболонку
порожнини рота; - викликає алергічні реакції

5.Комбіновані коронки. Покази до їх застосування. Правила препарування зубів під

комбіновану коронку. Методи виготовлення. Матеріали

Металокерамічні коронки

Показання до протезування за допомогою металокерамічних коронок:

- дефекти коронкової частини зуба;

- аномалії форми, величини, положення зубів;

- неможливість реставрації зубів пломбами і вкладками;

- підвищені естетичні вимоги;

- патологічне стирання твердих тканин зубів;

- патологічна рухомість зубів (створення шинуючої конструкції);

- невеликі включені дефекти зубних рядів (створення опорних

елементів мостоподібного протеза);

- алергічні реакції на пластмасу і метал.

Протипоказання до протезування за допомогою металокерамічних

коронок:

абсолютні:

- протезування недепульпованих зубів дітей та підлітків;

- низькі дрібні або плоскі клінічні коронки зубів з тонкими стінками,

при яких неможливо зішліфувати тверді тканини на товщину

металокерамічної коронки без розтину порожнини;

- великі дефекти зубних рядів (при відсутності більше 3-4 зубів), коли

виражені пружні деформації проміжної частини мостоподібного протеза

можуть привести до відколювання порцеляни);

- захворювання пародонту важкого ступеня.

Відносні (по Буланову, 1991р.):

- різці нижньої щелепи з живою пульпою і невисокою клінічною

коронкою;

- аномалії прикусу з глибоким різцевим перекриттям;

- патологічне стирання твердих тканин зубів;

- парафункція жувальних м'язів.

Клініко-лабораторні етапи виготовлення металокерамічних

коронок.

Клінічні етапи:

1. Обстеження, постановка діагнозу, план лікування, препарування

зуба, зняття двошарового відбитка з відпрепарованої щелепи, альгінатного з

антагонуючої щелепи. Виготовлення та фіксація провізорної коронки.

2. Припасування металевого ковпачка, вибір кольору коронки.

3. Припасування металокерамічної коронки, медикаментозна обробка

зуба і коронки, фіксація.

Лабораторні етапи:

1. Отримання розбірної моделі, фіксація їх у оклюдатор (артикулятор),

моделювання ковпачка, відливання металевого каркаса (ковпачка),

припасовка ковпачка на робочій моделі.

2. Нанесення і випал керамічної маси.

3. Глазурування керамічного покриття.

Особливості препарування твердих тканин зубів при ортопедичному

лікуванні за допомогою металокерамічних коронок

Препарування передніх зубів під металокерамічні коронки не

відрізняється від методики препарування під порцелянові коронки. При

протезуванні премолярів і молярів металокерамічними коронками

препарування язичної і піднебінної поверхонь, як правило, здійснюється

тільки для розміщення металевого ковпачка.

Види прішийкових уступів:

- під кутом 135º;

- під кутом 90º;

- під кутом 90º зі скосом 45º;

- жолобоподібний уступ;

- символ уступу.

Рішення про вибір і формування уступу приймає лікар, виходячи з

клінічної картини. Найчастіше застосовують уступ, скошений під кутом 135º

 по відношенню до поздовжньої осі зуба. Початок скоса знаходиться на рівні

краю ясен, а закінчення - на рівні середини ясенної щілини. На

апроксимальних поверхнях зубів уступ-скіс може створюватися частково,

повторюючи контури ясеневого сосочка, і перебувати на рівні половини

глибини ясеневого жолобка. Ширину уступу визначають залежно від

анатомічних особливостей і товщини стінок порожнини препаруємого зуба.

Ширина може коливатися в межах 0,5 - 1мм. Залежно від клінічної картини

уступ може не робитися на бічних зубах при наявності пришийкового

карієсу, недостатній висоті клінічної коронки, незначній товщині стінок

порожнини зуба, що характерно для осіб молодого віку.

6 Литі коронки. Покази. Клініко-лабораторні етапи виготовлення

Суцільнолита коронка – різновид металевої коронки, яка виготовляється

методом прецензійного лиття з попередньо змодельованої воскової репродукції.
Найбільш розповсюдженим матеріалом для виготовлення суцільнолитих
коронок є сплави неблагородних металів (напр., КХС), менш розповсюдженими
є сплави благородних металів (золоті сплави), через їх дорожнечу, адже не
треба забувати, що суцільнолиті коронки є бюджетними конструкціями

: Показання до виготовлення суцільнолитих

відновлювальних коронок практично не відрізняються від показань до
виготовлення штампованих коронок
 Значний дефект твердих тканин зуба, який не можна відновити пломбою.
 Як опорні частини мостовидного протеза – напевно, саме в цій ролі суцільнолиті
коронки знайшли найбільше використання.
Існує протипоказання, яке притаманне як штампованим коронкам, так і суцільнолитим
коронкам, втім лише для фронтального відділу зубного ряду: різців, іклів і в певній мірі
верхніх премолярів, тобто зубів, які потрапляють у так звану «лінію посмішки»: це не
бажання пацієнта користуватися зубними протезами, що не відповідають естетичним
вимогам, які висуваються на сьогоднішній день до ортопедичних конструкцій.
Переваги суцільнолитих коронок
1. Функціональніші
2. Попереджує травмування маргінальго краю ясен
3. Біологічна інертність
4. Дешевизна
Недоліки суцільнолитих коронок
1. Більше препарування тканин зуба
2. Неестетичність
Клінічний етап:
Препарування опорного зуба, зняття повних анатомічних відбитків
силіконовими масами, повного анатомічного відбитка альгінатними масами з
протилежного зубного ряду. Фіксація центрального співвідношення щелеп.
Зуб препарується з урахуванням усіх вимог зберігаючого препарування, вести
препарування уривчасто, не надавлюючи на зуб, добре центрованими з
водяним чи повітряним охолодженням алмазними або твердосплавними
борами. Зішліфовують тканини зуба з урахуванням вибраної конструкції та
естетичних вимог пацієнта на товщину коронки 1,0 мм. Бокові стінки формують
паралельними вертикальній вісі зуба зі скосом приблизно 6-9°.
Лабораторний етап:
Виготовлення комбінованої розбірної гіпсової моделі. Виготовлення гіпсової
допоміжної моделі. Гіпсування моделей в артикулятор (оклюдатор). Мо-
делювання воскової композиції суцільнолитої коронки. Заміна воску на метал у
ливарній лабораторії. Обробка суцільнолитої коронки.
Завершальна обробка, шліфування та полірування суцільнолитої коронки.
Клінічний етап:
Припасування суцільнолитої коронки, перевірка оклюзійних співвідношень.
Припасування і фіксація. суцільнолитої коронки.

7. Етіологія. Патогенез. Класифікація дефектів зубних рядів за Бетельманом і Кеннеді.

Серед етіологічних факторів , що викликають часткову адентію, необхідно
виділяти вроджені (первинні) та набуті (вторинні).
Причинами первинної часткової адентії є:
порушення ембріогенезу зубних тканин, в результаті чого відсутні зачатки
постійних зубів.
порушення процесу прорізування, що призводить до утворення ретенірованних
зубів і як наслідок до первинної часткової адентії.
фактори можуть успадковуватися.
Найбільш поширеними причинами вторинної часткової адентії є:
карієс і його ускладнення - пульпіт і періодонтит,
захворювання пародонту - пародонтити.
травми зубів і щелеп
хімічні (кислотні) некрози твердих тканин коронок зубів
оперативні втручання з приводу хронічних запальних процесів
доброякісних і злоякісних новоутворення
В одних випадках видалення зубів обумовлено несвоєчасним зверненням за
лікуванням, в результаті чого розвиваються стійкі запальні процеси в апікальних
тканинах. В інших випадках - це наслідок неправильно проведеного терапевтичного
лікування.
Патогенез !!!В інтернеті якась фігня написана, я думаю тут треба говорити про
феномен Попова-Годона, про атрофію альвеолярного відростка і слизової оболонки,
про збільшене навантаження на ті зуби, що лишилися і як наслідок, коли
компенсаторні можливості не витримають - буде ще і патологія пародонту.
Дефекти зубних рядів. Класифікація за Кенеді
 
Докладно про класифікацію Кеннеді: класифікація зубних рядів з дефектами - включає
чотири класи.
До першого належать зубні ряди з двосторонніми кінцевими дефектами,
до другого - зубні ряди з односторонніми кінцевими дефектами,
до третього - зубні ряди з одностороннім включеним дефектом в бічному відділі,
до четвертого - зубні ряди з включеними дефектами переднього відділу.
 
Якщо зубний ряд має кілька вад, що належать до різних класів, його відносять до
меншого за порядком класу (1923).
1 клас - втрата жувальних зубів з обох сторін. Основна конструкція протеза -
лабільне кріплення. Від основного бюгеля відходять відгалуження для зміцнення на них
штучних зубах, відновлюють зубний ряд.
2 клас - односторонній дефект зубного ряду при втраті дистальної опори. Основна
конструкція протеза - палатинальна фіксація протеза з боку щелепи зі збереженими
зубами і лабільне кріплення протеза на стороні дефекту зубного ряду.
3 клас - односторонній дефект при наявності дистальної опори. Основна конструкція
протеза - знімний мостоподібний протез на опорних кламмерах.
4 клас - дефекти у фронтальній ділянці зубного ряду. Конструкція протеза - знімний
мостоподібний протез з опорними кламерами.

Класифікація дефектів зубних рядів по Бетельману

 
Дефекти зубних рядів Бетельман ділить на 2 класи, кожен з яких має 2 підкласи.
 
I клас - зубні ряди з одним або декількома кінцевими дефектами
I підклас - односторонній кінцевий дефект зубного ряду
II підклас - двосторонні кінцеві дефекти зубного ряду
 
II клас - один або декілька включених дефектів зубних рядів
I підклас - один або декілька включених дефектів зубних рядів з протяжністю кожного
до 3 зубів включно.
II підклас - один або декілька включених дефектів зубного ряду з яких хоча б один з
протяжністю більше 3 зубів.
 
За Бетельманом поєднання різних класів відноситься до меншого класу, тобто по I
класу. Наприклад, при поєднанні I класу I підкласу та II класу II підкласу дефект
відноситься до I класу I підкласу.

8. Мостоподібні зубні протези. Покази та протипокази до застосування. Обличкувальні

матеріали, критерії вибору.

Мостоподібні протези можуть бути незнімними, якщо вони фіксовані на опорних зубах цементом,
і знімними, якщо вони фіксуються опорноутримуючими елементами. Мостоподібні протези є
найбільш поширеною конструкцією при протезуванні включених дефектів зубних рядів. Такі
протези за розмірами не виходять за межі зубного ряду і передають жувальне навантаження на
кістки щелеп через періодонт, тобто природнім шляхом. Практично не порушують вимову,
температурну, тактильну і смакову чутливість, мають надійну фіксацію і стабілізацію. За умови
застосування сучасних матеріалів і технологій можуть задовольняти естетичним вимогам і
відновлювати повноцінну жувальну ефективність. Процес адаптації до таких протезів відбувається
порівняно швидко. Але окрім позитивних властивостей вони в тому або іншому ступені можуть
негативно впливати на опорні зуби (перевантаження зубів, необхідність їх препарування, шкідлива
дія на краєвий пародонт ). При користуванні штамповано-паяними мостоподібними конструкціями
можливі явища гальваноза, алергічні прояви. Окрім протезування часткових дефектів зубних рядів
мостоподібні протези використовують і при інших патологічних станах зубощелепної системи. При
цьому вони можуть виконувати як лікувальну, так і профілактичну функцію. Мостоподібні протези
можуть бути постійними або тимчасовими і відігравати основну або допоміжну роль при лікуванні
вторинних деформацій зубних рядів, патологічного стирання зубів, захворювань СНЩС, тканин
пародонту (як шини або шини-протези), як елементи ортодонтичних або щелепно-лицьових
апаратів. Тому знання елементів біомеханіки мостоподібного протеза, принципів його
конструювання, показань і протипоказань до використання різних видів, володіння методикою
обстеження і підготовки протезного поля, знання особливостей лабараторного і клінічного
виготовлення вибраної конструкції є невід’ємною умовою для успішного лікування хворого
стоматологомортопедом. Класифікація мостоподібних протезів 1. За матеріалом виготовлення: а)
Металеві; б) Пластмасові; в) Комбіновані; 2. За способом з'єднання тіла протеза з опорними
елементами: а) Штамповано-паяні; б) Зварні; в) Сполучені за допомогою проточного литва; г)
Суцільнолиті; 3. За конструкцією проміжної частини: а) Висячі (промивні); б) Сідлоподібні; в)
Дотичні; 4. За конструкцією опорної частини: а) На коронках; д) На напівкоронках; б) На вкладках;
е) На штифтових зубах; в) На комбінованих коронках; ж) На кламерах; г) На екваторних коронках;
з) На замкових кріпленнях; 5. Залежно від фіксації: а) Незнімні; у) Адгезивні; б) Знімні; г) Розбірні;
6. За кількістю опорних елементів: а) З двосторонньою опорою; б) З односторонньою опорою
(консольні); в) Полігональні; Показання до виготовлення мостоподібних протезів: 1. Наявність
малих і середніх дефектів зубного ряду, обмежених зубами з обох боків (2 клас дефектів зубного
ряду за Бетельманом, 3 і 4 клас за Кенеді ); 2. Протезування кінцевих дефектів зубного ряду у разі,
коли є протипоказання до протезування знімними протезами і якщо тіло мостоподібного протеза
складається не більше ніж з одного штучного зуба.

9. Опорні елементи в мостоподібних протезах. Характеристика. Вимоги до опорних зубів

Принципово різними умовами статики моста як інженерної конструкції і незнімного

мостоподібного зубного протеза є:

1. Опори моста мають жорстку, нерухому основу, тоді як опори незнімного мостоподібного
протеза рухомі за рахунок еластичності волокон періодонта, судинної системи та наявності
періодонтальної щілини.

2. На опори і відстань між опорами припадають тільки вертикальні осьові по відношенню до опор
навантаження, тоді як на пародонт зубів у мостоподібному незнімному зубному протезі
припадають як вертикальні осьові навантаження, так і навантаження під різними кутами до
опорних осей у зв'язку зі складним рельєфом оклюзійної поверхні опор та проміжної частини і
характером жувальних рухів нижньої щелепи.

3. В опорах мостів і мостоподібного протеза та у прольоті після наванта ження внутрішні

напруження стискування та розтягування стихають, а сама конструкція повертається у «спокійний»
стан.

4. Опори незнімного мостоподібного протеза після зняття навантаження повертаються у вихідне

положення, а оскільки навантаження розвивається не тільки під час жувальних рухів, але й під час
ковтання слини та установки зуб них рядів у положення центральної оклюзії, то ці навантаження
необхідно розглядати як циклічні, перервно-постійні, що зумовлюють складний комплекс
відповідних реакцій з боку тканин пародонта.

 Опорними елементами мостоподібних протезів можуть служити повні металеві штамповані

коронки або литі металокерамічні комбіновані коронки, на-півкоронки, коронки на штучній куксі,
штифтові коронки, вкладки.
мостоподібні протези найкраще фіксувати на зубах у межах груп, які виконують одну функцію:
премоляр — моляр, ікло праве — ікло ліве. Виняток складають випадки фіксації мостоподібного
протеза на іклах та жувальних зубах. Можливість використання з цією метою ікол пояснюється
тим, що вони розташовані на повороті зубної дуги і їх пародонт орієнтований на сприйняття як
вертикального, так і трансверзального навантаження. Ікла можуть використовуватися як опори у
разі видалення усіх різців. Необхідно пам'ятати, що захворювання тканин пародонта, подовження
клінічної коронки, атрофія зубної комірки та патологічна рухомість І ступеня, а також стан зубів
після лікування хронічних приверхівкових вогнищ вимагають від лікаря збільшення кількості опор
мостоподібного протеза. У такому разі мостоподібний протез перетворюється у шину, яка може
протистояти значним зусиллям під час вживання їжі.

10. Конструювання проміжної частини мостоподібного протезу.

Способи литва, матеріали, обладнання.
Вибираючи конструкцію мостоподібного протеза, лікар стоматолог-орто-пед повинен
керуватися певними правилами та принципами, дотримання яких забезпечить
виготовлення високоефективних лікувальних протезів.
1. Згідно з першим принципом, опорні елементи мостоподібного протеза та
його проміжна частина повинні знаходитися на одній лінії. Навантаження
припадає на ту частину тіла мостоподібного протеза, яка найбільш
виступає. Зменшення кривизни проміжної частини сприятиме зниженню
ротаційної дії трансформованого жувального навантаження.
2. Суть другого принципу полягає у тому, що під час конструювання мосто
подібного протеза необхідно використовувати опорні зуби з не дуже високою
клінічною коронкою, оскільки величина горизонтального навантаження пря мо
пропорційна висоті клінічної коронки опорного зуба. Дуже небезпечне для
тканин пародонта використання опорних зубів з високими клінічними корон
ками та вкороченими коренями (мал. 73).
3. Третій принцип передбачає, що ширина жувальної поверхні тіла
мостоподібного протеза повинна бути меншою, ніж ширина жувальни
вальних поверхонь зубів, які заміщують. жувальна по верхня проміжної
частини мостоподібного протеза виготовляється вужчою, ніж жуваль на
поверхня відсутніх зубів, з метою запобіган ня функціональному
перевантаженню паро донта опорних зубів.
4. Згідно з четвертим принципом, величина жувального тиску обернено про
порційна відстані від точки його прикладання до опорного зуба. Чим ближче до
опорного зуба прикладене навантаження, тим більший тиск буде припадати на
опорний зуб, і навпаки, у разі збільшення відстані від місця прикладання
навантаження до опорного зуба тиск на цей опорний зуб буде зменшуватися.
5. П'ятий принцип пов'язаний з необхідністю відновлення контактних пунктів
між опорними елементами мостоподібного протеза та поруч розміще ними
природними зубами, що дозволяє відновити безперервність зубного ряду і
сприяє рівномірнішому розподіленню жувального тиску, особливо його го
ризонтального компонента, серед зубів, що залишилися у ротовій порожнині.
6. Шостий принцип передбачає раціональне конструювання мостоподібних про
тезів з точки зору нормальної оклюзії. Виділяють дві групи хворих. У першу
вхо дять хворі, яким необхідно відновити оклюзійні співвідношення у ділянці
дефек ту шляхом детального моделювання оклюзійної поверхні мостоподібного
протеза, який вписується у наявну у хворого функціональну оклюзію.До другої
групи входять хворі, які потребують не тільки протезування, але водночас і
зміни функціональної оклюзії у межах усього зубного ряду.
7. Естетика.
У ливарній лабораторії проводять заміну воску на метал. Для отримання металевих
деталей за допомогою лиття використовують два способи: 1) метод лиття за
моделями, які вигорають із моделювального воску; 2) метод лиття на вогнетривких
моделях.
Процес лиття включає низку послідовних операцій:
1)виготовлення воскових моделей;
2)установку ливникоутворювальних штифтів та створення ливникової системи;
3)покриття моделей вогнетривким шаром;
4)формування моделі вогнетривкою масою;
5)виплавлення воску;
6)висушування та спікання моделі;
7)плавлення сплаву;
8)лиття сплаву;
9)вивільнення деталей від вогнетривкої маси та ливників.
Лиття може проводитися як у спеціальних литтєвих апаратах, так і в апа ратах, де
поєднуються плавка та лиття металу. Залежно від характеру дії на метал розрізняють
такі методи лиття: а) лиття під тиском; б) відцентрове лит тя; в) вакуумне лиття

11. Суцільнолиті мостоподібні протези. Покази та протипокази до їх

застосування. Особливості препарування зубів та отримання відбитків.
Суцільнолиті мостоподібні зубні протези діляться на суцільнометалеві,
металокерамічні і металоакрилові.
У порівнянні з паяними конструкціями, де в якості опори застосовуються, як правило,
штамповані конструкції, суцільнолиті мостоподібні зубні протези мають переваги: у
них відсутній припій, не створюються умови для появи різниці електричних
потенціалів, однорідність структури не робить негативного впливу на електрохімічні
процеси в порожнині рота. Литий металевий каркас практично позбавлений пружньої
деформації, тому облицювальна частина краще захищена. Дані протези цілком
відновлюють утрачену жувальну ефективність і не змінюють колір.
Суцільнолиті мостоподібні протези виготовляють із хромокобальтових, золотих або
срібло-паладієвих сплавів.
Етапи виготовлення такі: препарування зубів, одержання відтисків, розбірних
моделей, визначення центральної оклюзії або складання моделей в оклюдаторі,
розпилювання й одержання моделей кукси препарованих зубів, які витягаються,
нанесення на модель кукси зуба ізоляційних прошарків, одержання воскового або
пластмасового ковпачків методом обтяжок, моделювання композиції металевого
остова коронки і проміжної частини мостоподібного протеза, заміна остова на метал
методом литва, припасування мостоподібного протеза, моделювання відповідно до
вибору конструкції протеза пластмасовим облицюванням, обробка і полірування,
фіксація мостоподібного протеза на опорні зуби.
Метод виготовлення опорних частин, мостоподібних протезів залежить від конструкції.
При підготуванні опорних зубів для суцільнолитих мостоподібних протезів важливо
створення строгого паралелізму між ними. Для цього необхідно визначити загальний
паралелізм між опорними зубами на діагностичних моделях у паралелометрі.
Після препарування зубів і одержання двошарового відтиску, опорні зуби покривають
тимчасовими пластмасовими коронками.
Одним із засобів виготовлення мостоподібних протезів є їхнє моделювання і литво на
вогнетривких моделях. Для цього одержують дубльовану модель, яка компенсує
усадку.
Проте більш сучасним і точним методом є виготовлення розбірної моделі зі знімними
штампиками опорних зубів із міцного гіпсу. Моделювальну репродукцію проміжної
частини мостоподібного протеза з'єднують із штампованими ковпачками з полімерних
матеріалів, які забезпечують жорсткість і цілістність воскової репродукції і згоряють
без залишку, а литво здійснюють поза моделлю.
Моделювання проміжної частини проводиться відповідно до вимог, пред’явлених до
проміжної частини по відношенню зуба до альвеолярного гребеня в залежності від
топографії і розміру дефекту зубного ряду, форми, розміру відсутніх зубів, стану
опорних тканин, співвідношення з антагоністами.
Воскову репродукцію зміцнюють на восковому конусі, покривають прошарком
вогнетривкої маси, старанно струшують для одержання рівномірного тонкого
прошарку й обсипають піском. Масу просушують спочатку на повітрі при кімнатній
температурі протягом 5 - 10 хв, потім у парах аміаку в спеціальній скляній ємкості з
кришкою (ексикаторі) - 15 - 20 хв, а потім знову на повітрі - 5 - 10 хв.
У цій послідовності просушування повторюють два-три рази для одержання достатньо
вогнетривкої форми. Конус із восковими деталями і вогнетривкою сорочкою
поміщають у металеве кільце - кювету (опоку), яку заповнюють сумішшю річкового
піску з борною кислотою (90:10). Кювету прогрівають у муфельній печі протягом 1 год
при температурі 8000 С ( для виплавлення і вигоряння залишків воску і поміщають в
апарат для литва навпроти тигля з розплавленим металом, установленого на
центрифузі.
Після вмикання центрифуги розплавлений метал надходить у форму кювети.
Охолоджені металеві деталі звільняють із кювети. Відлитий каркас відокремлюється
від ливників і обробляється. При цьому в міру можливості усуваються дефекти
виливка, укорочуються краї литих коронок точно по внутрішньому краю відбитка
відгравійованої раніше канавки або уступу. Спеціальним штангенциркулем
уточнюється товщина коронок по всій поверхні. Каркас старанно припасовують на
гіпсовій моделі. Після цього його шліфують і передають у клініку для перевірки в
порожнині рота хворого.
Під час припасування і фіксації виходять із вимог, запропонованих до
металокерамічних конструкцій.
Особливості препарування: Слід зазначити, що обсяг тканин, які необхідно зпрепарувати під
суцільнолиті коронки, майже не відрізняється від такого у разі застосування металевих
штампованих коронок. У деяких випадках він незначно збільшений за рахунок створення конусної
культі у 2-3°шляхом зпрепарування по периметру оклю зійної частини зуба. Препарування опорних
зубів проводять під місцевою анестезією, у пришийковій ділянці створюють уступ або препарують
без його створення. Пре парування з уступом передбачає значне видалення твердих тканин зубів,
тому його створення на молярах, а також за умови низьких клінічних коронок не обов'язкове , а в
молодих людей — за наявності великої пульпової камери. Ме тодика препарування аналогічна такій
у разі виготовлення металокерамічної коронки.
Ортопедичне лікування суцільнолитими мостоподібними протезами пе редбачає зняття подвійного
відбитка сучасними силіконовими масами. Отри манням названого відбитка, фіксацією зубних
рядів у положенні центральної оклюзії, фіксацією на препаровані зуби провізорних захисних
коронок закін чується перший клінічний етап.__

Показання.  Для рішення питання про показання щодо виготовлення

мостоподібних протезів необхідно ретельне і всебічне обстеження хворих із
метою з'ясовування етіопатогенезу морфофункціональних порушень,
характеру дефектів зубних рядів, їхні розміри, топографія, стан зубів, що
обмежують дефекти (стійкість, положення, ступінь атрофії альвеолярного
відростка, висота коронок, їхня рівнобіжність, інтактність твердих тканин,
зубів-антагоністів, межоклюзійні взаємовідносини в ділянці дефектів, стан
тканин пародонта, вид прикусу, вік, стать, загальні і стоматологічні
захворювання й ін.

За цими ознаками визначають не тільки показання, але і вибирають

конструкцію протеза. Мостоподібні протези, як правило, показані при малих
(1-2-3 зуба) і рідше середніх (4-6 зубів) дефектах зубних рядів. Вибір
кількості опорних зубів залежить від їхнього стану. Умовно прийнято вважати,
якщо зуби, що обмежують дефект, мають інтактні тканини пародонта, то сума
їхніх жувальних коефіцієнтів (за Агаповим, Оксманом) повинна бути рівною
або більше суми жувальних коефіцієнтів відсутніх зубів. При меншій сумі або
наявності патологічної рухливості, оголенні коренів, ослабленні пародонта й
ін. кількість опорних зубів збільшують. Крім цього важливо, щоб опорні зуби
були з однієї функціонально орієнтованої групи.
Консольні мостоподібні протези мають обмежені показання, тому що
призводять до перевантаження пародонта опорних зубів і розвитку
дистрофічних процесів. Тому вони показані тільки у фронтальній ділянці
зубних дуг при дефектах, що не перевищують один зуб, інтактних тканинах
пародонта і достатній висоті коронки опорного зуба. Якщо протезування
знімними протезами неможливо, за винятком виготовляють консольні
мостоподібні протези. При цьому тканини пародонта опорних зубів повинні
бути інтактними, а в якості точки опори обов'язково використовують два зуби,
відновлюють не більше одного зуба, зменшуючи площу його окклюзійної
поверхні.

Протипоказання. Не слід їх використовувати при великих дефектах зубних

дуг, тому що це сприяє функціональному перевантаженню опорних зубів,
особливо якщо в якості опори використовуються зуби з різноманітних
функціонально орієнтованих груп. Протипоказано такі конструкції при
низьких клінічних коронках, наявність будь-якого ступеня патологічної
рухливості зубів, які обмежують дистально дефекти, а також при кінцевих
дефектах

Препарування опорних зубів проводять під місцевою анестезією, у пришийковій

ділянці створюють уступ або препарують без його створення. Препарування з
уступом передбачає значне видалення твердих тканин зубів, тому його
створення на молярах, а також за умови низьких клінічних коронок
необов'язкове, а в молодих людей — за наявності великої пульпової камери.
Методика препарування аналогічна такій у разі виготовлення металокерамічної
коронки.
Закінчивши препарування зубів, отримуюють відбитки з обох щелеп, один з яких робочий
і знімається двохшаровим за допомогою силіконових мас, другий —допоміжний і
знімається альгінатними масами.
За певних клінічних умов може бути два робочих відбитки. Отриманням відбитків
закінчується перший клінічний етап

12. Клінічні і лабораторні етапи виготовлення паяного

мостоподібного протезу. Критична оцінка.
Клінічний етап: обстеження хворого, підготовка ротової порожнини до
протезування

Клінічний етап: складання плану лікування, препарування опорних зубів.

Клінічний етап: зняття подвійного відбитка. Лабораторний етап:

виготовлення металевих штампованих коронок.

Клінічний етап: припасування повних металевих штампованих коронок,

зняття оклюзійного відбитка.

Лабораторний етап: відливання моделей, моделювання проміжної частини

воску, відливання проміжної частини з металу, спаювання металевої
проміжної частини з коронками, обробка.
Клінічний етап: примірка каркасу штамповано-паяного мостоподібного
протеза, визначення кольору облицювального матеріалу.

Лабораторний етап: моделювання фасеток з воску, заміна воску на

пластмасу.

Клінічний етап: примірка, фіксація незнімного мостоподібного

штампованопаяного протеза.

ДОПОВНЕННЯ
Закінчивши препарування зубів, знімають відбитки з обох щелеп, один з яких робочий
і знімається подвійним за допомогою силіконових мас, другий — допоміжний і
знімається альгінатними масами.
За певних клінічних умов може бути два робочих відбитки. Отриманням відбитків
закінчується перший клінічний етап.
У зуботехнічній лабораторії за отриманим и відбитками відливають гіпсові моделі,
проводять гіпсування в оклюдатор (артикулятор) у положенні цент рального
співвідношення щелеп за допомогою воскових шаблонів.
Після загіпсування моделей в оклюдатор проводять моделювання анато мічної будови
відпрепарованих опорних зубів, виготовлення гіпсових та мета левих штампів і
контрштампів, штампованих повних металевих коронок. На цьому закінчується перший
лабораторний етап.
Виготовлені коронки іноді відбілюють (але не полірують), частіше в чор ному вигляді
(з окалиною) відправляють у клініку, де проводиться другий або третій (залежно від
способу визначення центральної оклюзії) клінічний етап.
На цьому клінічному етапі опорні коронки приміряють, перевіряють цен тральне
співвідношення щелеп, отримують оклюзійний відбиток разом з ко ронками для
виготовлення проміжної частини мостоподібного протеза. Після отримання
оклюзійного відбитка знімають усі опорні коронки і відправляють у зуботехнічну
лабораторію.
Після фіксації моделі в артикуляторі (оклюдаторі) розпочинають моде лювання
проміжної частини мостоподібного протеза. У ділянці жувальних зубів, які непомітні
під час усмішки, доцільно відмоделювати литу металеву конст рукцію проміжної
частини протеза, в ділянці фронтальних зубів, а інколи і в ділянці премолярів
моделюють комбіновану конструкцію, яка складається з металевої основи чи
пластмаси.
У ливарній лабораторії проводять заміну воску на метал. Для отримання металевих
деталей за допомогою лиття використовують два способи: 1) метод лиття за
моделями, які вигорають із моделювального воску; 2) метод лиття на вогнетривких
моделях.
Процес лиття включає низку послідовних операцій:
1)виготовлення _______воскових моделей;
2)установку ливникоутворювальних штифтів та створення ливникової системи;
3)покриття моделей вогнетривким шаром;
4)формування моделі вогнетривкою масою;
5)виплавлення воску;
6)висушування та спікання моделі;
7)плавлення сплаву;
8)лиття сплаву;
9)вивільнення деталей від вогнетривкої маси та ливників.
У литті зубопротезних деталей найважливішим є боротьба з усадкою ме талу. Цьому
підпорядковані всі проміжні операції — зменшення усадки воско вих композицій,
створення, спеціальних компенсаційних формувальних мас, створення системи та
визначення характеру ливників, методів плавки.
Лиття може проводитися як у спеціальних литтєвих апаратах, так і в апа ратах, де
поєднуються плавка та лиття металу. Залежно від характеру дії на метал розрізняють
такі методи лиття: а) лиття під тиском; б) відцентрове лит тя; в) вакуумне лиття.
Після закінчення процесу лиття технік-ливарниквивільняє зуботехнічні деталі з опоки.
У разі лиття деталей з нержавіючої сталі доводиться деколи спостерігати щільне
спікання першого вогнетривкого шару з металом. У таких випадках очистку деталей
проводять розчином кислоти або лугу, ультразву ком у спеціальній ванні або за
допомогою піскоструменевого апарату.
Проміжну частину мостоподібного протеза можна спаяти з опорними ко ронками
безпосередньо на моделі або без неї.
Після відбілювання та обробки мостоподібного протеза його шліфують різноманітними
кругами, фільцями, жорсткими і м'якими щітками. Після того полірують,
використовуючи різні пасти залежно від матеріалу, з якого виго товлено
мостоподібний протез. Звичайно проміжну частину мостоподібних протезів
облицьовують акриловою пластмасою "Синма-М".Після заміни вос ку на пластмасу
протез знову шліфують і полірують. Після полірування його промивають водою з
милом, потім спиртом і відправляють у клініку для фіксації. На цьому закінчується
останній лабораторний етап виготовлення паяного мо стоподібного протеза.
Фіксація мостоподібного протеза на опорних зубах є дуже відповідальним моментом
усього процесу лікування. Перед самою процедурою фіксації необх ідно ще раз
детально перевірити протез.
Критична оцінка паяного мостоподібного протезу - це десь на декілька кілометрів
нижче дна ортопедичної стоматології (є ж ще коронка Бєлкова і Бородюка). __

13.Покази до застосування металокерамічних мостоподібних

протезів. Клініко- лабораторні етапи виготовлення.

Основними показаннями до їхнього застосування є:

1) руйнування або травматичний відлом значної частини коронки зуба,

коли неможливо відновити його за допомогою пломбувальних матеріалів
або вкладок;

2) аномалії розвитку і положення передніх зубів, коли неможливо

застосувати ортодонтичне лікування;

3) патологічна стертість твердих тканин зубів;

4) некаріозні ураження твердих тканин зубів (флюороз, клиноподібні

дефекти, гіпоплазія емалі та дентину);

5) естетичний дефект коронок природних зубів (утрата блиску, зміна

кольору);

6) наявність неестетичних конструкцій, які не відповідають естетичним чи

функціональним вимогам;

7) наявність дефектів зубних рядів при яких можна застосувати

мостоподібні конструкції.
Металокерамічні мостоподібні конструкції можуть виготовлятися за
вищеназваних показань у тому разі, коли після препарування зубів можна
створити міжоклюзійний простір у 1,5-2,0 мм.

Розрізняють абсолютні та відносні протипоказання.

До абсолютних протипоказань слід віднести:

Зуби з живою пульпою у дітей та підлітків.

Пародонти тяжкого ступеня.

Перше протипоказання зв’язане з необхідністю глибокого препарування

(до 2 мм) твердих тканин зубів, що може визвати пошкодження або
загибель пульпи. Така небезпечність обумовлена великими розмірами
пульпової камери і відповідно її близьким розташуванням до поверхності,
а також широкими дентинними канальцями у дітей та підлітків. Друге
протипоказання обумовлене великою твердістю кераміки і жорсткістю
металокерамічної мостоподібної конструкції, здатної викликати
функціональне перенавантаження пародонту опорних зубів або їх
антагоністів і тим самим загострити патологічний процес.

Відносні протипоказання до застосування металокерамічних

мостоподібних конструкцій:

Аномалії прикусу з глибоким різцевим перекриттям.

Патологічна стертість твердих тканин зубів.

Парафункції жувальних м’язів (бруксизм).

Недостатня висота опорних коронок природних зубів, особливо при

наявності значних дефектів зубних рядів.

При перерахованих відносних протипоказаннях виготовлення і

застосування металокерамічних мостоподібних конструкцій ускладнені із-
за можливості пошкодження пульпи зуба, відшарування кераміки та
інших ускладнень через різні строки після протезування.

Клініко-лабораторні етапи виготовлення суцільнолитих незнімних

мостоподібних металокерамічних протезів.

 Клінічний етап: обстеження хворого, попередня підготовка ротової порожнини

до протезування.плану лікування, препарування опорних зубів. отримання
подвійного робочий та допоміжного відбитків(зубів антагоністів ),

 Лабораторний етап: отримання комбінованої розбірної моделі ,звичайна

модель зубів антагоністів, фіксація центральної оклюзії.моделювання каркаса
металокерамічного протеза з воску, відливка та обробка металевого каркаса.
  Клінічний етап: примірка суцільнолитого каркаса, визначення кольору
керамічного облицювання.

 Лабораторний етап: створення окисної плівки, нанесення та спікання

ґрунтового, дентинного і прозорого шарів фарфору.

 Клінічний етап: примірка суцільнолитого каркаса з керамічним облицюванням.

 Лабораторний етап: глазурування.

 Клінічний етап: примірка та фіксація готової металокерамічної конструкції. 

14. Центральна оклюзія, її ознаки. Визначення ЦО при різних

групах дефектів зубних рядів.
Оклюзія центральна характеризується змиканням зубів за умови максимальної кількості контактних
пунктів. Присередні лінії верхнього та нижнього зубних рядів, що проходять між центральними
різцями, збігаються з медіанною лінією лиця. Суглобові головки нижньої щелепи знаходяться біля
скату суглобового горбка. Центральна оклюзія забезпечується рівномірним скороченням м"язів, що
піднімають нижню щелепу

 Одні характеризують її з погляду положення суглобної голівки в суглобній ямці і називають

центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, при якому суглобна голівка знаходиться в
суглобній ямці і прилягає до задньої поверхні суглобного горбка в його підставі. Інші виходять зі
стану жувальної мускулатури і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, при
якому спостерігається найбільше скорочення власне жувальних м'язів і передніх пучків скроневих
м'язів. Так, Д. А. Энтин знаходить, що звичний стиск щелеп (центральна оклюзія) супроводжується
одночасним і рівномірним скороченням жувальних і Скроневих м'язів на обох сторонах. Треті
визначають центральну оклюзію, виходячи з характеру взаємин зубних рядів під час їхнього
змикання. На їхню думку, центральна оклюзія характеризується множинним контактом зубних рядів
(Б. Н. Бинін).

визначати центральну оклюзію при ортогнатичному прикусі як змикання зубів, що

характеризується принаймні чотирма наступними ознаками:

1. Кожен верхній або нижній зуб стуляється з двома антагоністами; верхній— з

нижніми зубами; нижній — з верхніми зубами.  Виключення складають верхні зуби
мудрості і нижні центральні різці, що мають тільки по одному антагоністі.

2. Середні лінії між верхніми і нижніми центральними зубами складають

продовження одна інший і лежать в одній сагитальній площині.

3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні приблизно на одну третину

довжини коронки зуба (1,5—3 мм).
 4. Верхній перший моляр, стуляючись з двома нижніми молярами, покриває
приблизно 2/3 першого моляра і 1/3 другого. Щічно-мезиальний бугор верхнього
першого моляра попадає в поперечну борозенку між щічними буграми нижнього
першого моляра.

Доцільним для визначення центральної оклюзії є використання воскових

оклюзійних валиків (прикусних шаблонів)

Бетельман розрізняє чотири групи дефектів для визначення центральної

оклюзії
Перша група дефектів зубних рядів характеризується наявністю трьох пар або
більше антагонуючих зубів в різних ділянках щелеп.
Друга група дефектів зубних рядів характеризується наявністю не менш однієї
або декількох пар антагонуючих зубів в одній функціональній групі.
До третьої групи відносяться дефекти зубних рядів, при яких є зуби, але вони
розташовуються так, що немає жодної пари антагонуючих зубів.
Четверта група - беззубі щелепи.
Перша група. Зуби-антагоністи збереглися в трьох ділянках: фронтальнійта в обох
бічних, висота нижньої третини обличчязабезпечена зімкненням природних зубів. В
даному випадку моделі можна співставити в положенні центральної оклюзії,
орієнтуючись на непрямі ознаки центральної оклюзії: максимально можливий
одночасний множинний фісурно-горбковий контакт в антогонуючих парах, співпадіння
фасеток стирання в місцях контакту зубів-антагоністів.
Друга група. Антогонуючі пари є, і тому міжальвеолярна висота фіксована, проте їх,
або менше трьох, або вони не розташовані в усіх обов’язкових ділянках (фронтальна
та обидві бічні) зубних рядів. В даному випадку співставити моделі в положенні
центральної оклюзії можливо тільки за допомогою воскових базисів з оклюзійними
валиками. Визначення та фіксація центральної оклюзії відбувається в клініці та
полягає в припасовціоклюзійних валиків на висоту на 1мм вищу від висоти прикусу і
змиканні щелеп з розм’якшеними валиками в положенні контакту між антагоністами,
що залишились.
Третя група. Зуби в порожнині рота є, але немає жодної пари зубів-антагоністів
(міжальвеолярна висота нефіксована). В даному випадку визначення та
фіксаціяцентральноїоклюзії в клініціускладнюється необхідністю попереднього
визначення міжальвеолярної висоти (висоти прикусу).
Методи визначення центрального співвідношення
➢ Визначення ЦС за допомогою воскових шаблонів;
➢ Визначення ЦС з одночасним формуванням індивідуальних оклюзійних кривих;
➢ Визначення ЦС методом гіпсоблоків
Визначення центрального співвідношення за методикою ЦИТО складається з
наступних етапів:
1. Формування вестибулярної поверхні верхнього оклюзійного валика.
2. Визначення (побудова) протетичної площини верхнього прикусного шаблона у
фронтальній і бічних ділянках.
3. Визначення висоти центрального співвідношення.
4. Визначення і фіксація власне центрального співвідношення або нейтрального
положення нижньої щелепи.
5. Креслення оклюзійних валиків (визначення ширини і висоти майбутніх штучних
зубів).
Апарат Ларіна — для визначення рівня і орієнтації постановочної площини
Методи визначення висоти центрального співвідношення:
анатомічний; Ґрунтується на визначенні правильної конфігурації нижньої
третини обличчя. Основні анатомічні орієнтири: губи повинні бути нерухомі і
без напруги, торкатися одна одної і не повинні западати; коловий м’яз рота
повинен нормально функціонувати; кути рота повинні бути підняті; носо-губні
 зморшки - добре виражені.
антропометричний; Базується на вивченні пропорційності частин людського
тіла по принципу "золотого перетину". Золотий перетин - це співвідношення між
цілим і окремим його частинами, що б велика частина була середньою
пропорційною між цілим і меншою частиною.
анатомо-фізіологічний. При визначенні висоти центрального співвідношення
анатомо -фізіологічним методом керуються: анатомічними ознаками обличчя,
конфігурацією його м’яких тканин; станом відносного фізіологічного спокою
жувальної мускулатури. Початковою висотою при цьому є висота нижньої
третини обличчя при положенні нижньої щелепи у відносному фізіологічному
спокої, яка більше в середньому на 2 мм від висоти центральної оклюзії.
Визначення висоти відносного фізіологічного спокою проводиться за допомогою

розмовної проби.

15. Часткові знімні пластинкові протези. Покази до застосування

Недостатній кількості опорних зубів для виготовлення незнімних протезів.
2) При опорних зубах з різним ступенем атрофії пародонта, відсутності резервних сил
пародонта біля дистальної опори.
3) При одно – та двосторонніх дистально необмежених дефектах зубних рядів (I, II
класи за Кенеді).
4) При включених дефектах (ІІІ клас за Кеннеді - дефект у боковій ділянці щелепи при
відсутності більш ніж 3 зубів; IV клас за Кеннеді - дефект у фронтальній ділянці при
відсутності більш ніж 4 зубів).
5) При значній непаралельності, дистопії опорних зубів (якщо неможливо провести
ортодонтичну підготовку).

6) Ортопедичному лікуванні для корекції висоти оклюзії.

Показаннями до виготовлення часткових пластинкових протезів є (2):

 Дефект зубного ряду, який не можна відновити незнімним
мостовидним протезом.
 Відмова пацієнта препарувати зуби під опорні коронки
мостовидного протезу або ж його небажання проводити імплантацію.
 Патологічна рухомість зубів ІІІ ступеня.
До загальномедичних протипоказань до виготовлення пластинкових
протезів належать:
 хронічні запалення слизової оболонки,
 виражений блювальний рефлекс,
 психоневрологічні розлади (напр. епілепсія),
 бруксизм (скреготання зубами уві сні). 
Часткові знімні протези – це вид ортопедичного лікування, який використовується при
частковій адентії, а саме 1-4 класах дефектів зубних рядів по Кеннеді і 1-2 класах по
Бетельману. Пластинчасті протези передають жувальне навантаження на підлеглу слизову
оболонку протезного ложа. Повноцінність функціонування протезів залежить від
раціональності вибраної конструкції, а саме, кожної з її частин, а розподіл жувального
навантаження залежить від меж базисної пластинки, її відповідності топографії дефекту.

16. Межі часткових знімних пластинкових протезів. Значення кількості опорних зубів та їх
розташування для фіксації часткових знімних протезів. Поняття про камерні лінії
Анатомічні орієнтири, які необхідно знати під час визначення меж базисів часткових
пластинкових протезів.
Перехідна складка (згортка) – межа переходу рухомої частини ясен у нерухому. Вона
розташована на щічній, губній, а також язичній поверхні слизової оболонки альвеолярного
відростка та має вигнуту форму, копіюючи її кривизну.
На слизовій оболонці розташовані вуздечки верхньої і нижньої губ і щічно-
альвеолярні тяжі (складки). На верхній щелепі чотири щічно-альвеолярних тяжа, які
знаходяться в ділянці перехідної складки на рівні іклів і премолярів. Частіше вони
поодинокі, рідше – множинні.
За мірою атрофії альвеолярних відростків щелеп місце прикріплення вуздечок змінюється.
Лінія «А» – це межа між твердим і м’яким піднебінням. Вона може бути у вигляді зони
різної ширини. Вібруюча зона «А» – це ділянка слизової оболонки, що визначається при
вимовлянні звуку «А». Напрям вібруючої зони зазвичай варіює відповідно до форми
піднебіння: чим вище склепіння піднебіння, тим більш вестибулярно розташовується ця
лінія і тим різкіше її вигин. При пласкому піднебінні вібруюча зона «А» розміщується
зазвичай дистально і характеризується плавним вигином, при цьому утворюється її
широкий задній край.
Межі базису часткового пластинкового протеза на верхню щелепу
Базис протеза має такі максимальні межі. На щічній і губній поверхнях альвеолярного
відростка в ділянках відсутніх зубів межа протезу не доходить до перехідної складки на 1-
2 мм., минаючи рухомі щічні тяжі слизової оболонки та вуздечку верхньої губи. З
піднебінного боку базис прилягає до шийок зубів, покриваючи на 1/3 висоти коронки зубів
фронтальної групи, обов’язково перекриваючи піднебінні горбики, та на 2/3 – групу
жувальних зубів.
У ділянці твердого піднебіння межа проходить по лінії А. Край базису протеза проходить
по задніх краях верхньощелепних горбів, що забезпечує фіксацію протеза. За наявності
вираженого піднебінного виступу (торуса) його перекривають базисом, але попередньо
необхідно провести ізоляцію торуса на гіпсовій моделі щелепи шаром лейкопластиру.
Величина базису верхнього протеза залежить від кількості наявних зубів, ступеня атрофії
альвеолярного відростка, висоти склепіння твердого піднебіння, характеру податливості
слизової оболонки, наявності торуса на піднебінні тощо.
Чим менше збереглося зубів, тим більший розмір має базис, і навпаки, чим більше зубів,
тим меншим є базис.
Хороші умови для фіксації протеза (високий альвеолярний відросток, виражене склепіння
твердого піднебіння) дозволяють зменшити базис протеза в дистальному напрямі. Якщо
збережена фронтальна група зубів, можна звільнити від базису передню частину твердого
піднебіння (ця процедура можлива лише при виготовленні пластинкових протезів із
термопластичним базисом).

Межі базису часткового пластинкового протеза на нижню щелепу

На щічній і губній поверхнях альвеолярного відростка в ділянках відсутніх зубів межа
протезу не доходить до перехідної складки на 1 мм., минаючи рухомі щічні тяжі слизової
оболонки та вуздечки язика і нижньої губи.
З орального боку межа базису протеза не доходить до перехідної складки на 1 мм,
перекриваючи косу лінію дещо вище від перехідної складки. На відміну від верхньої
щелепи, базис протеза на нижній щелепі перекриває на 2/3 висоти коронки збережених
зубів, що дозволяє уникнути просідання протеза та запобігає травмуванню слизової
оболонки ротової порожнини. З вестибулярного боку в ділянці жувальних зубів базис
протеза закінчується заокругленнями по перехідній складці. За наявності екзостозів їх
необхідно ізолювати шаром лейкопластиру.
Лінія, що сполучає опорні зуби,на яких розміщуються кламери, називається кламерною
лінією.Її напрямок залежить від положення опорних зубів. Якщо опорні зуби розміщені на
одній стороні,то кламерна лінія має сагітальний напрямок,а при розміщенні зубів на
протилежних сторонах щелепи – трансверзальний чи діагональний. Точкова фіксація: в
протезі тільки один кламер,що розміщується на єдиному зубі,який може служити
опорною точкою. Таке кріплення являється найменш вигідним, оскільки всі сили,що
сприймаються протезом при функціональному навантаженні,передаються на пародонт
одного зуба, що призводить до його перевантаження. Шкідливий вплив кламерів на
пародонт можна значно зменшити шляхом використання для фіксації пунктів анатомічної
ретенції (альвеолярні відростки або частини,верхньощелепні горби,склепіння
піднебіння,внутрішні косі лінії). Лінійна фіксація: в протезі два кламера,що можуть бути
сполучені між собою лінією. Розрізняють діагональну,трансверзальну і сагітальну
кламерні лінії. Діагональна кламерна лінія поділяє базис протезу на дві рівні частини по
діагоналі. Наприклад,один кламер розміщений на першому премолярізправа,а другий – на
другому молярі зліва. Такакламерна лінія найбільш вигідна для знімного протеза на
верхню щелепу.Трансверзальнакламерна лінія найбільш зручна для фіксації
пластинкового протезу на нижню щелепу,наприклад на обидва перших премоляра. Вона
захищає зуби від розхитування при важілеподібних рухах протезу. Сагітальна кламерна
лінія найменш доцільна і застосовується лише в тих випадках,коли опорою можуть бути
тільки два зуба на одній стороні щелепи і використовується, як і точкова фіксація,тільки
при відсутності інших варіантів. Площинна фіксація найбільш доцільна і полягає у
використанні трьох і більше кламерів в протезі.Для захисту зуба від сили ротації має бути
протиставлена інша сила – центр протидії, чому і служить площинна фіксація, при якій
утворюється система важелів, що мають центри протидії. Розрізняють площинну фіксацію
в вигляді трикутника,трапеції і у вигляді неправильного чотирикутника. Для стабільності
протезу необхідно,щоб опір був більше сили ротації під час жування. Тому для центра
опору обирають в якості опорних міцні,багатокореневі зуби.Використанням їх стійкості в
якості позитивного фактору для протезування і введенням більшої кількості зубів для
передачі жувального тиску досягається рівновага протезу

17. Вибір елементів фіксації часткових знімних пластинкових протезів. Види кламерів.
Покази до їх застосування. Способи з'єднання кламерів з базисом протезів
Кламер-це слово німецького походження,що в перекладі означає крючок.Вперше його
використавМоутон.
Кламери являються найбільш поширеними пристосуваннями для фіксації і стабілізації
протезів в порожнині рота. Під фіксацією протезу розуміють його утримання в
порожнині рота в станіспокою, під час розмови, а під стабілізацією утримання протезу
в порожнині роту під час жування.
Опорна ж функція кламеруполягає в передачі жувального тиску на зуби таким чином,
щоб попередити осідання протезу і перевантаження тканин протезного ложа.
В конструкції будь-якого металевого кламеру виділяють три основних елемента:
плече,тіло і відросток.
Плечем кламеру називається його пружиняча частина,що охоплює коронку зуба і
розміщується безпосередньов зоні між екватором і шийкою.Воно має щільно
прилягати на всьому протязі до поверхні опорного зуба,повторюючи його конфігурацію
і володіти високими еластичними властивостями. Прилягання лише в одній точці веде
до різкого підвищення питомого тиску при рухах протезу і викликає некроз
емалі.Кламери повинні бути пасивними,тобто не завдавати тиску на опорний
зуб,коливони не знаходяться під напругою.Інакше виникає постійно діючий незвичний
подразник,який може бути причиною первинної травматичної оклюзії. Важливо, щоб
кламеривиготовлялись з матеріалів, що володіють гарною пружною деформацією і
могли би набувати цих властивостей при відповідній термічній обробці.Кламери
виготовляють із хромонікелевих,хромокобальтових і золотоплатинових сплавів(дріт
різноманітного діаметру : 0,4-1,0)шляхом вигинання або лиття. Чим більше діаметр
дротяного кламеру,тим вища його утримуюча сила
Властивості кламерного плеча залежать від його довжини,діаметру,форми
поперечного перерізу,матеріалу з якого виготовляють.Чим довше плече,тим воно
пружніше.
Тілом кламеру називається частина,яка сполучає плече і
відросток,розміщуючись над екватором опорного зуба,на його контактній поверхні зі
сторони дефекту. Його не варто розміщувати біля шийки зуба.В цьому випадку кламер
буде перешкоджати накладанню протеза. Необхідно,щоб місце вигину при переході
плеча в тіло кламеру відставало від поверхні зуба на 0,5 мм,що дає можливість лікарю
зішліфувати пластмасу під час препарування протеза. В іншому випадку, контакт
металу кламера з поверхнею зуба утруднить накладання протезу і виключить
можливість його корекції.
Тіло кламеру переходить в відросток, який занурюється в пластмасовий базис
або спаюється з металевим каркасом протезу. Відросток призначений для кріплення
кламеру в протезі. Лежить він по ходу беззубого альвеолярного гребеня, відступаючи
від нього на 1-1,5мм,під штучними зубами.Не рекомендується розміщувати відросток
на піднебінній або язиковій поверхні базису,так,як це буде сприяти поломці протезу.
Для кращої фіксації в пластмасі, кінець відростка у круглих дротяних кламерів
розплющують,а у пласких – роздвоюють,створюють насічки або напаюють сітку.

Кламерна система може бути визнана задовільною, якщо вона задовольняє наступні вимоги:
1) Забезпечує фіксацію в однаковій ступені на всіх опорних зубах;
2) Виключає скидання протезу або його обертання;
3) Не завищує висоту прикусу (міжальвеолярну) на оклюзійних накладках;
4) Мінімально порушує естетичні норми;
5) Кламерна система не повинна створювати травматогенну оклюзію.Для попередження
цього одне плече повинне фіксувати протез,а інше – протидіяти йому,тобто
попереджувати зсув його в ту чи іншу сторону (реципрокна дія).
Кламери поділяють за різними ознаками:
I. За способом виготовлення:
- Гнуті;
- Литі;
- Штамповані.
II. За ступенем охоплення зуба і їх кількості:
- Одноплечі;
- Двоплечі;
- Подвійні;
- Кільцеподібні;
- Перекидні;
- Багатоланкові (неперервні).
III. За функцією :
- Утримуючі;
- Опорні;
- Опорно-утримуючі.
IV. За методом сполучення з базисом:
- Жорсткі (стабільні);
- Пружинячі (напівлабільні);
- Шарнірні (лабільні).
V. По формі профільного перерізу:
- Круглі;
- Напівкруглі;
- Стрічкові.
VI. За місцем прилягання:
-зубні;
-ясеневі(пілоти);
- зубо - ясенні.
VII. За матеріалом виготовлення:
- Металеві;
- Пластмасові;
- Комбіновані.
Розташуваннякламерів в протезі проводиться лікарем на основі вибору опорних зубів. При
цьому
враховують в першу чергу стійкість зубів і їх клінічний стан, що дозволяє прийняти додаткове
навантаження.Опорний зуб має мати виражену анатомічну форму і висоту коронки, якщо
екватор не
виражений або зуб маєконусоподібну форму,низьку клінічну коронку чи займає неправильне
положення,то його необхідно покрити металевою коронкою,що надає необхідної форми і
висоти.При
виборі опорного зуба має значення його паралельність з іншими зубами і взаємовідношення з
антагоністами.В інших випадках круглий або напівкруглий кламер можуть бути укріплені на
опорному
зубі без покриття його штучною коронкою. Стрічкові кламеризастосовують тільки при
покритті
опорного зуба металевою коронкою,оскільки вони стирають емаль і під ними можуть
накопичуватися
рештки їжі і м’які зубні відкладення,що сприяють розвитку карієсу

Існують жорстке (стабільне), пружне і суглобове з'єднання кламера з базисом

протеза. При першому кдамер сполучений з протезом нерухомо і жувальний тиск, що
доводиться на протез, передається опорним зубам через клемер. При другому способі
плечі кламера сполучені з протезом за допомогою довгого пружного відростка. В
цьому випадку на зуби передається частина давлення протеза, інша частина
поглинається пружним важелем. Ефективність пружини залежить від її довжини,
профілю поперечного перетину, характеру матеріалу і його термічної обробки.
Кращими ресорними властивостями володіє пружина з дроту. При третьому способі
(суглобове з'єднання) передбачений пристрій шарніра. Кламер лише утримує протез,
не передаючи тиску на опорні зуби. При суглобовому з'єднанні навантаження відразу
передається на слизову оболонку альвеолярного гребеня. Пружне з'єднання, навпаки,
передає навантаження на слизову оболонку альвеолярного гребеня трохи пізніше,
коли періодонт зуба опиняється вже у відповідній напрузі. При жорсткому з'єднанні
підвищується функціональне навантаження на пародонт опорних зубів, одночасно
знижується навантаження на тканини альвеолярного гребеня. При використанні
суглоба, навпаки, опорні зуби навантажують менше, ніж альвеолярні гребені

18. Клініко-лабораторні етапи виготовлення часткових знімних пластинкових протезів

 Клініко-лабораторні етапи виготовлення часткових знімних пластин- кових протезів.
 Клінічний етап: обстеження хворого, складання плану лікування. За необхідності —
виготовлення та фіксація незнімної частини: вкладок, штучних коронок,
мостоподібних протезів.
 Клінічний етап: зняття повних анатомічних відбитків — основного та допоміжного,
визначення меж протеза.
 Лабораторний етап: виготовлення гіпсових моделей; виготовлення воскового базису з
прикусними валиками.
 Клінічний етап: визначеня та фіксація центрального співвідношення щелеп;
визначення кольору, форми, матеріалу штучних зубів, вибір фіксувальних елементів.
 Лабораторний етап: гіпсування моделей в артикулятор, постановка штучних зубів на
восковому базисі, розміщення у базисі фіксувальних елементів.
 Клінічний етап: перевірка постановки штучних зубів на восковому базисі; перевірка
розміщення фіксувальних елементів.
  Лабораторний етап: завершальне моделювання базису, заміна воску на пластмасу,
обробка, полірування протеза.
 Клінічний етап: примірка, фіксація, корекція часткового знімного пластинкового
протеза. Поради, рекомендації щодо догляду за протезом..

19. Заміна воску на пластмасу при виготовленні знімних протезів. Гіпсовка до кювети:
пряма, зворотна, комбінована. Формовка та полімеризація пластмаси. Ґрат і його
негативні наслідки
Приготування пластмасового тіста. Робота з пластмасою вимагає акуратності, чистоти рук і
робочого місця. Формування пластмаси проводять в охолоджені кювети. Найважливішим моментом
у приготуванні пластмасового тіста є правильний вибір співвідношення між мономером і полімером.
Пластмасове тісто готують у фарфоровій чи скляній посудині, помістивши туди визначену кількість
полімеру (в середньому 12 г для виготовлення одного часткового пластинкового протеза) і
додаючи до нього до повного насичення мономер. Для рівномірного набухання та рівномірного
зафарбування масу необхідно відразу перемішати. Змішавши порошок і рідину шпателем,
накривають посудину кришкою для запобігання випаровуванню мономера і витримують пластмасу
до повного її дозрівання. Під час набухання масу ще слід перемішати 1-2 рази. Кількість мономера
значно впливає на якість і колір виробу: надлишок спричиняє збільшення усадки і робить більш
блідим забарвлення пластмасового базису.
Брак мономеру призводить до появи гранулярної пористості, що має вигляд крейдяних смужок та
плям.

 разі змішування порошку-полімеру з рідиною-мономером суміш проходить такі стадії дозрівання:

1. пісочну;
2. в’язко-липку, або ниткоподібну;
3. тістоподібну;
4. гумоподібну.
На початку змішування утворюється речовина, що нагадує пісок, залитий незначною кількістю
води. Через деякий час (залежно від температури, дисперсності порошку-полімеру, наявності
пластифікатора) речовина перетворюється в липку масу. На цій стадії за шпателем тягнуться нитки
липкої маси, вона пристає до стінок посудини, пальців. Через деякий час ця властивість
втрачається. Маса не прилипає до шпателя, легко відокремлюється від стінок посудини.
Тістоподібна маса легко формується і поступово набуває в’язкої гумоподібної консистенції. Через
деякий час маса твердіє.
Пластмасове тісто слід поміщати в гіпсову прес-форму в тістоподібному стані. Якщо його пакувати в
гумоподібному стані неодмінно виникне пористість стиску.
Для цього беруть необхідну кількість пластмасового тіста і, надавши йому відповідної форми (для
верхньої частини – паляниці, для нижньої частини – валика), поміщають у ту половину кювети, де
розташовані штучні зуби:
З’єднавши половинки кювет, ставлять під прес до виходу надлишків пластмаси
По товщині шару пластмаси можна свідчити про щільність прилягання половинок кювети: чим
тонше цей шар, тим менш виготовлений протез буде підвищувати прикус відносно визначеної
міжальвеолярної висоти.
Після пресування кювету закріплюють у металевому бюгелі
І ставлять у холодну воду для наступної полімеризації пластмаси
 Режим полімеризації слід проводити згідно інструкції виробника. Порушення режиму полімеризації
призводить до виникнення газової пористості (появи газових пор у товстих шарах базису протеза).

Для заміни воску базисним матеріалом з гіпсу створюють штамп і контрштамп. З цією метою
модель з восковим базисом і штучними зубами загіпсовують в розбірну металеву кювету. Всі
частини кювети мають пристосування (виступами, пазами), що забезпечують точність їх складання.
Розрізняють три способи гипсовка: прямий, зворотний, комбінований.

При прямому способімодель з воскової конструкцією протеза загіпсовують в основу кювети так,
щоб вестибулярна і оклюзійна поверхні зубів були покриті гіпсом, а віск, що покриває небо і
альвеолярний край ясен з мовній боку, залишився вільним. Після попереднього занурення в воду
(на 10-15 хв) кришку кювети з загіпсованою конструкцією протеза заповнюють гіпсом і пресують.
Після затвердіння гіпсу виплавляють віск і розкривають обидві половини кювети. Штучні зуби при
прямому методі не переходять в іншу половину, залишаючись в основі кювети. Прямий метод
застосовується при ремонті протезів, при постановці зубів на приточкой.

При зворотному способімодель загіпсовують в верхню половину кювети так, щоб базис з
штучними зубами ні покритий гіпсом. Потім встановлюють другу половину кювети і отримують
контрштамп. Кювету поміщають в киплячу воду і через 7-10 хв, після розм'якшення воску,
розкривають. При цьому штучні зуби і кламерами переходять з штампа в контрштамп. В основу
кювети переходять: штучні зуби, кламери; в верхню частину - гіпсова модель. Зворотний метод
застосовується при виготовленні часткових і повних знімних протезів з постановкою на штучній
яснах.

комбінований спосібзастосовується при сильно вираженому альвеолярному відростку

фронтального ділянки верхньої щелепи з постановкою штучних зубів на приточкой без штучних
ясен, а бічних - на штучній яснах. Ця ділянка гіпсують прямим методом, перекриваючи гіпсом
вестибулярну поверхню і ріжучі краї зубів на приточкой. Іншу частину воскової конструкції протеза
гіпсують зворотним методом. Після розкриття кювети (з попереднім нагріванням в киплячій воді)
зуби на приточкой залишаються в підставі кювети. При наявності природних зубів, на яких
фіксуються кламерами, їх підрізають до початку гипсовка.

4. Формування та прямий  зворотній

полімеризація пластмаси  
Відміряти певну кількість Приготування до Правильне дозування
порошку і рідини пластмаси формування кювети. мономера і полімеру,
(1: 3) до рівномірного Посудина і шпатель дотримання часу і режиму
зволоження порошку рідиною. для замішування полімеризації.
Накрити посудину і залишити пластмаси. Кювету, Рівномірність товщини
для набухання пластмаси на пластмасове тісто. базису протеза і
20-25 хв. Формування Прес, бюгель, ванна з однорідність пластмаси
пластмаси в підготовлену водою для (відсутність мраморности).
кювету. Пресування закритою полімеризації. Відсутність пір і сторонніх
кювети, видалення надлишків вкраплень. Чітка межа
пластмаси. Контроль шийок штучних зубів.
заповнення пластмасою всіх
ділянок базису. Повторне
пресування і полімеризація
пластмаси.

20. Штучні зуби. Матеріали для їх виготовлення. Правила підбору штучних зубів для
постановки у знімні протези. Фіксація штучних зубів в базисі.
У виготовленні знімних протезів є вкрай важливою постановка штучних
зубів, власними якими відновлюється дефект зубного ряду.
При постановці штучних зубів у частковий пластинковий протез
орієнтирами для їх підбору та встановлення слугують наявні зуби. Попри
це кожен штучний зуб має займати просторове положення згідно
анатомічної будови зубощелепного апарату, а також вимог, що необхідні
для повноцінного користування знімним протезом. А саме:
 Штучні зуби мають стояти суворо по центру альвеолярного гребеня,
що унеможливлює перекидання протеза під час бічних рухів нижньої
щелепи, які відбуваються в процесі пережовування їжі. Втім,
 допускається відхилення від цього правила в постановці верхніх
фронтальних зубів – їх часто встановлюють більш вестибулярно з
метою створення перекриття верхніми зубами нижніх.
 Для естетичної постановки жувальних зубів має велике значення
нахили коронок зубів: верхні жувальні зуби мають бути нахилені в
передньо-задньому напрямі, вісі коронок нижніх жувальних зубів
мають бути вертикальними, можливе їх незначне відхилення в тому
самому напрямі, що і верхніх. Ця вимога стосується також верхніх і
нижніх ікол.
Для естетичної постановки фронтальних зубів велике значення має
взаємне розміщення ріжучих країв: ріжучі краї різців мають бути
паралельними один одному (можливий їх невеликий нахил з метою
надання постановці більшої природності). Ріжучі краї верхніх центральних
різців повинні бути розташовані дещо нижче (0,5-1,5 мм.) відносно
ріжучих країв бічних різців і бути на одному рівні з ріжучими горбиками
ікол.
 Перекриття штучних зубів природними (чи навпаки) не повинне
перевищувати 1-1,5 мм., щоб унеможливити в майбутньому
перекидання протеза. Те саме правило стосується і перекриття
штучними зубами штучних зубів..
При відновленні цілісності зубного ряду шляхом протезування в будь-яких
зубних протезах обов’язково присутні штучні зуби. Основними вимогами до штучних
зубів та їх розташування в зубних рядах є: а) відповідність нормам естетики (штучні
зуби своїми розмірами, формою, кольором та розташуванням гармонійно вписуються в
залишки зубного ряду); б) забезпечення повноцінної функції (штучні зуби не
порушують нормальні оклюзійні співвідношення при будь-яких варіантах оклюзії).
Всі штучні зуби , що застосовують в сучасному протезуванні, розрізняють за
матеріалом, з якого вони виготовлені, способом кріплення в базисі протезу і місцем
розташування в зубному ряді.
Штучні зуби виготовляють з фарфору, пластмаси і металу (нержавіюча сталь,
платина, сплави золота).
Штучні зуби повинні відповідати певним вимогам. Вони повинні бути
виготовлені із матеріалу, що не володіє подразнюючою або шкідливою дією. Це
загально клінічні вимоги. Крім того, зуби повинні мати правильну анатомічну форму,
гарне та різноманітне забарвлення, щоб відновити як недоліки функції жування, так і
естетичні недоліки. За кольором штучні зуби імітують природний перехід більш
світлого забарвлення напівпрозорого ріжучого краю до більш інтенсивного і темного
забарвлення пришийкової зони. Зуби не повинні руйнуватися від жувального тиску і
повинні мало стиратися. Велике значення має з’єднання зубів з матеріалом базису.
Найкращими є ті зуби, які монолітно з’єднуються з базисом протезу.
Зрештою, матеріал, з якого виготовлені зуби, повинен бути доступним і
дешевим. Це спеціальні вимоги. Всі різновиди штучних зубів описуються в спеціальних
альбомах. Всі фасони фронтальних зубів мають три типи – прямокутні, овальні та
клиновидні. Фасони гарнітурів позначаються номерами; більшому номеру відповідає
більший гарнітур. Гарнітури фронтальних зубів від 2 до 14 номера і гарнітури
жувальних від 1 до 5 поступово збільшуються по висоті і ширині. Гарнітури
пластмасових штучних зубів випускають в касетах, в окремих комірках яких
знаходяться зуби одного кольору, розміру і форми.
Така розфасовка штучних зубів зручна для їх економного використання при
виготовленні невеликих знімних зубних протезів. Стирання пластмасових зубів не
відповідає клінічним вимогам, через це строки користування знімними протезами з
пластмасовими зубами не повинні перевищувати 3-4 роки, в іншому випадку можливе
виникнення функціонального перевантаження природних зубів, що збереглися ,
оскільки останні стираються набагато швидше. Пластмасові зуби виготовляють з
полімерів. Вони легко піддаються шліфовці , монолітно з’єднуються з пластмасою
базису протезу, оскільки мають з нею спільну хімічну природу.__

21 Правила постановки штучних зубів в часткових знімних

протезах. Концепція захищеної оклюзії.
Штучні зуби мають стояти суворо по центру альвеолярного гребеня, що
унеможливлює перекидання протеза під час бічних рухів нижньої щелепи, які
відбуваються в процесі пережовування їжі. Втім, допускається відхилення від
цього правила в постановці верхніх фронтальних зубів – їх часто
встановлюють більш вестибулярно з метою створення перекриття верхніми
зубами нижніх.
Для естетичної постановки жувальних зубів має велике значення нахили
коронок зубів: верхні жувальні зуби мають бути нахилені в передньо-
задньому напрямі, вісі коронок нижніх жувальних зубів мають бути
вертикальними, можливе їх незначне відхилення в тому самому напрямі, що
і верхніх. Ця вимога стосується також верхніх і нижніх ікол.
Для естетичної постановки фронтальних зубів велике значення має взаємне
розміщення ріжучих країв: ріжучі краї різців мають бути паралельними один
одному (можливий їх невеликий нахил з метою надання постановці більшої
природності). Ріжучі краї верхніх центральних різців повинні бути
розташовані дещо нижче (0,5-1,5 мм.) відносно ріжучих країв бічних різців і
бути на одному рівні з ріжучими горбиками ікол.
Оклюзійні концепції.
Двостороння "захищена" оклюзія: в центральній оклюзії моляри та
премоляри максимально навантажені, захищають від надмірного
навантаження передні зуби. В передній оклюзії в контакті різці справа та
зліва, бокові зуби роз’єднані. В боковій оклюзії ( правій чи лівій ) контакти
зубів робочої сторони, а на балансуючій стороні - дезоклюзія зубів.
Оклюзія "захищена іклами" - різновидність двосторонньої "захисної"
оклюзії, при якій в боковій оклюзії ( правій чи лівій ) в контакті ікла ( праві чи
ліві ), а всі решта зуби поза контактом.
22 Компресійне пресування пластмас. Матеріали, обладнання.
Гіпсовка до кювети. Паковка пластмаси.
Пряне компресійне пресування виконується в прес-формах В оформлювальну порожнину
матриці, яка підігрівається до температури 130 - 180°С, завантажують порцію прес-матеріалу ,
за допомогою пуансона , через який від пресу передається тиск 2-2,5 МПа, переводять прес-
матеріал у стан в’язкої течії і формують виріб. У цьому стані витримують прес-матеріал до
затвердіння. Надлишок матеріалу витискується по площині рознімання прео-форми і є
відходом виробництва Готову деталь виштовхують з прес-форми порщнем .

Цей метод пресування широко застосовують для переробки термореактивних пластмас з

порошковими та волокнистими наповнювачами. Метод використовується для виготовлення
коробчастих і плоских деталей з товщиною стінок 0,5 - 20 мм при габаритах до 200x300x100
мм, а також з закріпленими в пластмасі елементами металевої арматури, зокрема при
виготовленні каркасів котушок, опресову : вання пластмасою клем, штекерів, клемних колодок
та інших виробів, які застосовують в електромашинобудуванні
Ливарне пресування буває двох видів: у прес-формі з верхньою завантажувальною камерою
(трансферне пресування),, а, і в прес-формі з нижньою завантажувальною камерою
(плунжерне пресування). Порошок засипається у завантажувальну камеру , де він, під дісю
тепла і прикладеного до пуансона 4 тиску, переходить у стан в’язкої течії і через ливникову
систему надходить у рознімну порожнину матриці , яка спирається на корпус .Виймають готову
деталь з прес-форми після її розкривання під дією штока або траверси .

ливарне пресування дозволяє виготовляти деталі складної форми з тонкими перетинами (до
0,3 мм) при габаритних розмірах до 150x150x100 мм.

До позитивних рис цього методу пресування належать можливість формування деталей з

наскрізною і боковою арматурою малої жорсткості, можливість виготовлення деталей з
глибокими отворами невеликих діаметрів, а також відсутність облою на деталях.

Недоліком ливарного пресування є підвищена витрата прес-матеріалу, який залишається у

завантажувальній камері та ливниковій системі.

Техніка гіпсування прямим способом. Модель разом з протезом зволожують. Замішують порцію

гіпсу з водою і заповнюють основу кювети. Усередину кювети занурюють модель із протезом.
Видавленим гіпсом укривають вестибулярну й оклюзійну поверхні зубів, утворюючи своєрідний
валик. Оральна поверхня зубів залишається вільною від гіпсу. Доки гіпс не затвердів, вологими
пальцями згладжують його поверхню. Стежать, щоб не було зачепів. Оральну поверхню базису
гіпсом не вкривають. Валик над зубами має бути завтовшки З мм та не утворювати навісу.

Кільце кювети і П-подібні пази потрібно звільнити від гіпсу.

Після затвердіння гіпсу кювету на 5—6 хв занурюють у холодну воду для насичення гіпсу вологою.
Далі на основу кювети надівають контрформу без кришки. Замішують нову порцію гіпсу
сметаноподібної консистенції і заповнюють кювету, постійно струшуючи її, змінюючи нахил,
постукуючи нею по гумовому виступу на гіпсувальному столі. Це забезпечуватиме вільне затікання
гіпсу і запобігатиме утворенню повітряних пор. Заповнивши кювету, закривають її кришкою і
встановлюють під прес, щоб кільця кювети щільно зімкнулися і витіснили зайву воду і гіпс. Доки гіпс
не затвердів, кювету миють під струменем води. На кришці кювети залишають шматочок гіпсу, щоб
контролювати стан готовності гіпсу, яким заповнена кювета. Після затвердіння гіпсу кювету
занурюють в окріп і доводять віск до розм'якшеного стану. Виймають кювету з води і гіпсовим
ножем обережно розкривають кювету. Віск видаляють. Після, виплавлення воску в основі кювети
лишається модель і штучні зуби, а на контрформі — відбиток валика.

Цей метод вважається найкращим, при його використанні висота прикусу, створена на протезі, не
змінюється. Але метод має і недоліки — не виключається ймовірність відлому гіпсового валика і
випадання зубів. Цьому можна запобігти, якщо форма і товщина гіпсового валика відповідатимуть
певним вимогами.

Зворотний метод гіпсування протеза в кювету застосовують при встановленні зубів на штучних

яснах у часткових пластинкових протезах і в повних. Модель готують до гіпсування, зрізаючи на
моделі всі природні зуби з вестибулярним відкосом, відступивши від дентальної межі на 1 мм.
Підрізають модель з боків і по висоті. На кілька хвилин занурюють у воду. Модель і протез гіпсують
у контрформі так, щоб в гіпсі опинився лише цоколь моделі. Восковий базис, штучні ясна, штучні
зуби і кламери гіпсом не вкривають. Поверхню гіпсу загладжують, дають затвердіти і насичують
вологою. Надівають кільце основи кювети без дна і заповнюють сметаноподібним гіпсом,
запобігаючи утворенню пор. Після виплавлення воску в контрформі залишається модель, а штучні
зуби і кламери переходять в основу кювети. Перевагою методу є простота його виконання, а
недоліком - підвищення висоти прикусу на штучних зубах за рахунок пластмасового облою, який у
процесі пакування пластмаси виходить між кільцями кювети і не дай змоги зімкнути кювету до
кінця. Тому штучні зуби не повертаються до попереднього стану, а фіксуються на відстані від
моделі, що відповідає товщині облою. Кламери теж не повертаються на своє попереднє місце,
тому і їхнє положення на зубі змінюється.

Щоб запобігти відлому гіпсових зубів під час відкривання кювети, слід з вестибулярної поверхні
гіпсових зубів при гіпсуванні утворювати плавний "під'їзд", а якщо на моделі високі або нахилені
зуби, біля шийки гіпсовим ножем робити клиноподібні заглибини і переводити в іншу половину не
тільки штучні, а й гіпсові зуби моделі.

Комбінований спосіб гіпсування протеза в кювету застосовують, коли частина зубів встановлена

"на приточці", а частина — на штучних яснах. Зуби, що встановлені "на приточці", вкривають
гіпсовим валиком. Так само можна вкрити і кламери. А зуби, що в протезі стоять на штучних яснах,
залишаються разом з базисом вільними від гіпсу. Модель гіпсують в основу кювети. У подальшому
зуби, що стояли "на приточці", залишаються разом з моделлю в основі кювети, а ті, що стояли на
штучних яснах, переходять у контрформу

Виготовлення пластмасового базису.

Всі роботи повинні проводити у витяжній шафі. Базис протеза виготовляють з пластмаси
«Етакрил», «Фторакс», «Акрел» беруть порошок 1: 2-по масі, 1: 3 за об'ємом. Наливають
мономер і порошок до насичення. Замішують в скляному або фарфоровому посуді з кришкою.
Щоб гранули полімеру рівномірно набухали, і утворилося однорідне тісто. Необхідно
періодично швидко перемішують і знову щільно закривають посудину.

4 стадії дозрівання:

- стадія мокрого піску;

- стадія тягнуться ниток;

- тістоподібна стадія;

- гумоподібний стадія.

Стадія дозрівання визначається складно, так як стадії дозрівання пластмаси має різну
тривалість залежно від різновиду пластмаси, величини гранул, терміну виготовлення, умов
зберігання і температури в приміщенні. Сприятлива стадія тістоподібна про її появу судять по
зникненню тягнуться ниток.

Перед формуванням штучні зуби обезжиривают мономером, чистими руками через целофан.
Беруть з баночки порцію тесту, для першого протеза надають масі форму: для верхньої
щелепи - кульки, для нижньої щелепи - ковбаски, і заповнюють його підставу кювети при
зворотному способі гипсовка, контр кювету при прямому способі, і обидві половинки - при
комбінованому. Пластмасу покривають зволоженим целофаном, з'єднують обидві половинки
кювети, поміщають їх в зуботехнічний прес і повільно пресують. Чи не докладаючи особливих
зусиль, не доводячи до змикання 1-1,5мм, залишають на 3-5хв. Кювету витягають із преса,
розкривають, знімають целофан, швидко в уникненні випаровування мономера, видаляють
надлишки, а де не вистачає, додають. Кювету складають і остаточно пресують, заплющуючи її
повністю, тримають під пресом 10-15хв, виймають і закріплюють в бюгель.

Полімеризація.

Для полімеризації суміші мономер-полімер її повільно нагрівають при цьому температура,

враховуючи екзотермічний характер реакції, не повинна перевищувати 100 °. Нагріта маса
витримується і повільно охолоджується на повітрі або в тій же воді. Нагрівання
зуботехнической кювети можна проводити в воді або в сухожарової печі. У воді нагрів йде від
кімнатної температури до 80 ° на протязі 60-70мін, потім нагрів прискорюють і доводять до 100
°. Кювету витримують у киплячій воді 50-60хв, після чого в цій же воді охолоджують. При
цьому режимі полімеризації формується найбільш щільна структура вироби, зменшується
можливість утворення пір, внутрішньої напруги, тріщин. Витримувати кювети в киплячій воді
доцільно ще й тому, що воно знижує кількість залишкового НЕ полімеризаційного мономера до
мінімального рівня 0,5%. Але для кожної пластмаси свій режим полімеризації.

23.Формовка пластмас методом литтєвого пресування. Переваги у порівнянні з

компресійним пресуванням.

Ливарне пресування дозволяє виготовляти деталі складної форми з тонкими перетинами (до
0,3 мм) при габаритних розмірах до 150x150x100 мм.

До позитивних рис цього методу пресування належать можливість формування деталей з

наскрізною і боковою арматурою малої жорсткості, можливість виготовлення деталей з
глибокими отворами невеликих діаметрів, а також відсутність облою на деталях.

Недоліком ливарного пресування є підвищена витрата прес-матеріалу, який залишається у

завантажувальній камері та ливниковій систем

Ливарне (трансферне) пресування пластмас

Цей спосіб переробки відрізняється від компресійного пресування тим, що матеріал

завантажується в завантажувальну камеру прес форми, де він переходить у
в’язкопластичний стан, а потім під дією тиску передавлюється через ливарний канал в
оформляючу порожнину. Завдяки наявності завантажувальної камери, матеріал
проходить попереднє розігрівання і вже, будучи прогрітим, до температури близької до
температури форми, під дією пуансона перетікає в оформляючу частину форми. Під час
течії по ливарним каналам відбувається його гомогенізація. Розплав подається в
заздалегідь зімкнуту форму, яка нагріта до температури пресування. Під час ливарного
пресування не використовують підпресовки.

Для формування виробів даним методом використовують прес-матеріали з порівняно

великим часом перебування у в’язкопластичному стані і підвищеною текучістю.
Використовую попереднє прогрівання матеріалу перед дозуванням, можна скоротити
цикл пресування.

Цей метод доцільно застосовувати, коли необхідно формувати вироби різної товщини,
за наявності тонкої прохідної арматури, а також оформляючих знаків.

При потраплянні розплаву в порожнину прес-форми відбувається випаровування вологи

і летючих речовин, для цього конструкцією передбачаються наявність вентиляційних
(відвідних) каналів. Відведення летючих речовин значно прискорює процес затвердіння
матеріалу.

Технологічний процес відбувається, як і при прямому пресуванні, з відмінностями,

обумовленими складною конструкцією форми. Як правило, для ливарного пресування
застосовують пакетні форми, що складаються як мінімум з 3-х частин: нижня півформа,
верхня півформа і вхідна в них завантажувальна камера. Проте більшість форм є ще
складнішими за своєю будовою і можуть містити проміжні втулки, знімні ливарні канали,
елементи для кріплення знаків і так далі Такий підхід пов’язаний не тільки з складністю
виготовлення цілісних частин, але і спрощує процес експлуатації форми. Зі всього вище
описаного витікає тривала технологічна стадія процесу пресування – збірка і
розбирання «пакету» включаючи ускладнене витягання виробу. При ливарному
пресуванні відсутня стадія підпресовки оскільки відведення летючих відбувається ще на
етапі уприскування в прес-форму.
Технологічні параметри ливарного пресування:

– температура пресування;

– питомий тиск формування;

– зусилля пресування;

– час витримки під тиском;

– зусилля замикання форми.

Перевагами литного пресування є не тільки знижений знос деталей форми, але і

швидке і інтенсивне прогрівання матеріалу за рахунок дисипативного тепловиділення
перебігу в’язкопластичного матеріалу, що утворюється в результаті, через канали
літників. Покращувана гомогенізація розплаву – знижує викривлення виробів.
Конструкцією форм передбачені дренажні канали для відведення пари і летючих
компонентів це виключає з процесу підпресовування. Вища точність виробів.
Відсутність облою на виробах.

Метод ливарного пресування економічно більш витратний це обумовлено збільшеною

витратою матеріалу (система ливарного каналу, залишки матеріалу у форкамері),
підвищеним тиском пресування для подолання опору системи літника (більше 100 МПа).
Все вище перераховане вимагає застосування потужніших пресів, порівняно з прямим
пресуванням, а також використання дорогого оснащення.

24 Підготовка пластмас до формовки. Ізоляційні матеріали. Полімеризація пластмас.

Режими полімеризації

ПІДГОТОВКА: необхідне оптимальне співвідношення мономера та полімера;

повне дозрівання пластмасового тіста;
Приготування пластмасового тіста проводять у скляній або фарфоровій
посудині. Оптимальними є об"ємні співвідношення мономера до полімера
як 1:3. Спочатку наливають мономер, а потім насипають порошок
полімера. Суміш добре змішують і посудину закривають, щоб не було
випаровування мономера.
Для повного дозрівання пластмасового тіста необхідно 30-40 хв. У процесі
дозрівання пластмасового тіста виділяють 4 стадії:.
1) піскову
2) ниток, що тягнуться
3) тістоподібну

4) гумоподібну, з вираженими пружними властивостями

25 Матеріали для виготовлення базисів знімних пластинкових протезів. Акрилові

пластмаси. Склад, спосіб застосування. Переваги та недоліки.

Базисні пластмасси (Этакрил, Акрел, Фторакс, Бакрил);

Акрилові пластмаси. широко застосовуються у практиці виготовлення знімних
зубних протезів (90%) у всьому світі
Жидкость: мономер - метилметакрилат - бесцветная, летучая жидкость.
В состав мономера могут входить: - ингибитор, который замедляет
процесс самополимеризации; сшивагент - повышает твердость,
теплостойкость, понижает растворимость; катализатор; активатор -
(диметилпаратолуидин).
Порошок: полимер - полиметилметакрилат - твердое прозрачное вещество,
полученное из мономера, воды и эмульгатора (крахмала). Способ
получения – эмульсионный. В него вводятся: - красители (судан-3, судан-4);
- замутнители (окись цинка, окись титана); - пластификаторы; -
инициаторы.
ПЛЮСИ: доступність і дешевизна, естетичність

МІНУСИ: алергія, мала міцність

26 Протезні стоматити. Диференційна діагностика, онкологічна настороженість.

Лікування та профілактика.

27Кламер та його складові частини. Види кламерів. Принцип роботи

кламерів.

За функцією кламери поділяються на опорні, утримувальні та опорно-

утримувальні, за способом фіксації — на стабільні, напівстабільні та
лабільні.
Опорно-утримувальний (комбінований) кламер складається з:
· двох плечей
· оклюзійної накладки
· тіла
· відростка (за допомогою нього він з'єднується з каркасом протеза).
Якщо плече кламера розмістити на ретенційній поверхні, то він не зісковзне
із зуба, оскільки утримується лише тією частиною екватора зуба, що
виступає. Такі кламери і їх плечі називаються утримувальними
(ретенційними). Частина зуба між екватором і оклюзійною поверхнею
вважається опорною. Кламери чи їх деталі, розташовані в цій ділянці, не
зміщуються в напрямку ясен, тому що цьому перешкоджають ті ділянки зуба,
які виступають.
Такі частини кламера називаються опорними. Кламери, деталі яких лежать
на обох частинах коронки зуба (опорній і утримувальній), називають
комбінованими, або опорно-утриму -вальними.
ЕСЛИ КОМУ-ТО ЗАХОЧЕТСЯ
Найпоширенішими та найефективнішими є опорно-утримувальні кламери
системи Нея. Кламери Нея. Система кламерів Нея була розроблена в 1956 р.
у
Франкфурті-на-Майні (Німеччина) групою фахівців, куди входили
стоматологи-ортопеди, зубні техніки, інженери-металурги. Кламери були
розділені на 5 основних груп, які перераховані нижче.
Кламер № 1 (Акера). Це двоплечий кламер з оклюзійною накладкою. Він ще
називається сідлоподібним. Складається із двох плечей й оклюзійної
накладки, що з"єднані монолітно, а також тіла, розташованого на боці
дефекту зубного ряду, і відростка.
Кламер № 2 (Роуча). Кламер Роуча — розщеплений Т-подібний кламер. Має
міцну оклюзійну накладку, яка переходить у тіло і два Т-подібні плеча,
прикріплені до сідла, язикової чи піднебінної дуги. Т-подібні розщеплення
забезпечують добру ретенцію за рахунок використання (дистально)
апроксимальних поверхонь коронки. Використовується у разі низьких
клінічних коронок, дистального нахилу ікол, премолярів та молярів, а також
у
разі нетипового розташування межової лінії.
Кламер № 3 комбінований. Кламер такого типу складається із жорсткого
плеча (такого самого, як і в кламера № І), що з"єднується з оклюзійною
накладкою, і ще одного масивного плеча (як у Т-подібного розщепленого
кламера № 2), не зв"язаного з першою частиною і спрямованого до дуги
протеза. Комбінований кламер застосовують у разі вестибулярного чи
орального нахилу зубів.
Кламер № 4 одноплечий. Це кламер зворотної дії з однією оклюзійною
накладкою. Існує два варіанти цього кламера. Один з них — кламер задньої
дії, застосовують у разі низьких клінічних коронок або вестибулярного
нахилу премолярів і фронтальних зубів, які обмежують дефект зубного ряду
без дистальної опори. Відросток цього кламера відходить від дуги
бюгельного протеза, переходить у тіло та оклюзійну накладку й закінчується
утримувальним плечем на вестибулярній поверхні опорного зуба.
Другий варіант кламера № 4 застосовують тоді, коли премоляри нахилені в
бік язика. Від попереднього кламера він відрізняється насамперед тим, що
відходить від базисної частини каркасу (сідла) з вестибулярного боку і
розташовується на вестибулярній поверхні опорного зуба над межовою
лінією, що опущена через оральний нахил.
Кламер № 5 кільцевий. Кільцевий кламер одноплечий, складається з
довгого плеча, яке охоплює практично всю поверхню зуба, та двох
оклюзійних накладок у медіальній і дистальній фісурах. Від медіальної
оклюзійної накладки опорна частина плеча іде по поверхні зуба, протилежній
нахилу, на рівні межової лінії і, охоплюючи дистальну поверхню, віддає на
жувальну поверхню зуба ще одну оклюзійну накладку.
Кламер Джексона. За своєю будовою є перекидним опорно-утримувальним
кламером з подвоєним плечем. Подвоєне плече може виконувати
стабілізаційну і ретенційну функції. Кламер застосовують на бічній групі
зубів, але переважно в суміжних ділянках. З боку щоки утворюють кільце,
яке охоплює вестибулярну поверхню опорного зуба.
Кламер Бонвіля. Це подвійний двоплечий кламер з оклюзійними
накладками в фісурах суміжних зубів. Застосовують для протезування у разі
однобічних кінцевих дефектів зубного ряду, поміщають на безперервному
зубному ряді між молярами.
Кламер Райхельмана. Поперечний кламер з оклюзійною накладкою у
вигляді поперечної перетинки, яка проходить через жувальну поверхню у
вестибулярно-оральному напрямку і з"єднує вестибулярне та оральне плечі.
Кламери системи Роуча. Мають вигляд пружних Т-подібних відростків, які
відходять від каркасу протеза і розташовуються у фісурах зубів. Цінність
кламерів даної системи полягає у тому, що для їх використання необхідні
мінімальні ретенційні зони на опорних зубах. Кламери мають розгалужену
форму і випинаються з бюгельного каркасу у вигляді шипів та лапок.
Кламери системи Балтерса. Балтерс запропонував ажурні кламери, які
дозволяють використовувати найменші анатомічні ретенційні пункти зуба
для
здійснення функцій опори та утримування.
Кламер Боніхарта. Складається із Т-подібного плеча з подовженим тілом у
вигляді пружини, яка приєднується до бюгеля і розташовується з
вестибулярного боку в ділянці шийки зуба. Плече є частиною кламера, що
розташовується на горбках фронтальних зубів.
Кламер безперервний. Такий кламер має вигляд з"єднаних між собою
плечей кількох кламерів. Розмішують орально чи вестибулярно, прилягає до
кожного природного зуба в ділянці горбка чи пояса. Безперервні кламери
мають ширину 3 мм, товщину 1мм, напівовальної форми.
Кламер Березовського. Кламер забезпечує передачу навантаження на 2-3
зуби, що обмежують дефект зубного ряду. Опорні плечі кламера охоплюють
зуб з орального боку. Оклюзійні накладки розміщують у міжзубних
борозенках медіально від дефекту. Плече кламера охоплює контактну
поверхню зуба й переходить на вестибулярну, закінчуючись нижче від
межової лінії у ретенційній зоні. Відросток кламера приєднується до дуги на
нижній щелепі чи до каркасу — на верхній. Завдяки опорам, що розташовані
медіально від дефекту, цей кламер під час жування розподіляє тиск на кілька
зубів, а також запобігає вивиху зуба, який обмежує дефект.
Кламер телескопічний. Складається з телескопічних коронок —
внутрішньої і зовнішньої. Перша покриває опорний зуб і має вигляд
металевого ковпачка циліндричної форми, друга — виражену анатомічну
форму і нормальні оклюзійні співвідношення з антагоністами. Зовнішні
коронки спаюють з каркасом протеза і таким чином забезпечують стабільне
з"єднання. За принципом передавання тиску на опорні зуби під час жування
телескопічні коронки слід зарахувати до опорно-утримувальних.
Телескопічні
коронки застосовують у разі низьких клінічних коронок, коли звичайні
опорно-утримувальні кламери не забезпечують задовільної фіксації протеза,
а також тоді, коли немає можливості виготовити суцільнолиті каркаси
бюгельних протезів. Кламер подовжений. Це кламер, плече якого
розміщується на двох або трьох зубах; перші дві ланки несуть опорну
функцію, а третя — фіксувальну.
28 Технологія виготовлення металевих базисів часткових знімних протезів.
29. Межі базисів знімних протезів в залежності від топографії дефектів
зубних рядів. Вимоги до опорних зубів.
Базис протеза має такі максимальні межі. На щічній і губній поверхні беззубих
коміркового відростка верхньої щелепи і коміркової частини нижньої - межа
протеза
проходить по перехідній складці, минаючи рухомі складки слизової оболонки,
вуздечки. Перекриття останніх базисом протеза призводить до утворення
пролежнів.
З язикового боку на нижній щелепі, у ділянці відсутніх і збережених зубів, межа
протеза закінчується, перекриваючи косу лінію, дещо вище перехідної складки,
минаючи у фронтальному відділі вуздечку язика.
На твердому піднебінні протез не доходить до лінії "А". Верхньощелепний горб
повинен обов'язково перекриватися протезом, це робить останній стійкішим.
На нижній щелепі у фронтальному відділі базис протеза перекриває зубні горбки
різців. На верхній щелепі вони залишаються відкритими і протез лише прилягає до
шийок зубів. На молярах і премолярах базис розташовується дещо нижче від пояса
зубів на верхній щелепі і вище його - на нижній щелепі. Це максимальні межі
базису протеза.
Основні вимоги до опорних зубів визначаються насамперед станом тканин

пародонта.

30. Показання до застосування бюгельних протезів. Ситуаційні моделі.

Значення для планування бюгельного протезу.
Показання до застосування бюгельних протезів:
Двосторонній кінцевий дефект зубного ряду,
односторонній кінцевий дефект зубного ряду,
включений дефект зубного ряду, протяжністю більше 3-х зубів,
дефекти зубного ряду, що поєднуються з ураженням тканин пародонта,
множинні дефекти зубних рядів,
Конструкція бюгельного протеза визначається:
Кількістю і розташуванням зубів, що залишилися,
висотою клінічних коронок,
станом пародонту зубів, що залишилися,
биофизическими характеристиками слизової оболонки альвеолярних
відросток,
виразністю пунктів анатомічної ретенції,

формою беззубих ділянок альвеолярного відростка.

31. Паралелометрія. Завдання. Методи.

Паралелометрія — це дослідження моделі в паралелометрі, що дає можливість
визначити напрямок уведення і виведення протеза, межову лінію, ретенційну зону.
Прилад, за допомогою якого можна визначити шлях уведення та виведення
бюгельного протеза, називають паралелемометром. Його використання сприяє
успішній фіксації, уведенню та виведенню бюгельного протеза з ротової
порожнини.
МЕТА:
1) визначити оптимальний шлях введення
2) визначення межевої лінії (що ділить коронку на опорну і
утримуючу частину)

3) вмзначити кламерну лінію

32. Розташування опорно-фіксуючих елементів бюгельного протеза.

Загальна кламерна лінія. Значення для конструювання бюгельного
протезу.
Під кламерною лінією розуміють уявну лінію, що проходить через опорні зуби.
Кламерна лінія може проходити в поперечному (трансверзальному), косому
(діагональному) та передньозадньому (сагітальному) напрямках. Вибір її має
важливе значення.
Найменш вигідним напрямком для цієї лінії слід вважати сагітальний (однобічний),
оскільки в такому разі можливе перевертання протеза і перевантаження опорних
зубів. До даного розташування кламерів можна вдаватися тільки тоді, коли зуби,
що
збереглися, знаходяться з одного боку.
Найкращим способом фіксації часткового знімного протеза слід вважати двобічне
розташування кламерів. У такому разі перевагу слід віддати діагональному

розташуванню кламерної лінії.

33. Планування кламерної фіксації в залежності від

топографії та протяжності дефектів зубних рядів.
Система кламерів фірми Нея :

 1-й тип кламера (кламер Аккера) використовується при типовому

розташуванні межової лінії, коли вона проходить по щічній або язиковій

поверхні зуба приблизно посередині коронки, в зоні, що прилягає до дефекту,

і дещо наближаючись до ясен в пришийковій ділянці зуба.

 2-й тип кламера (кламер Роуча) представлений оклюзійною накладкою,

з’єднану з тілом, і 2-ма Т-подібними плечима, прикріпленими до сідла чи до

язикової або піднебінної дугам. Його ще називають роздвоєним, або

розщепленим. Цей тип кламера застосовують при атиповому розміщенні

межової лінії, коли вона проходить високо в найближчій до дефекту зоні і

опущена в віддаленій.

 3-й тип кламера або кламер типу 1-2 (комбінований кламер). Кламер 3-го

типу застосовується, якщо межова лінія має неоднакове направлення на

різних поверхнях зуба. Частіше це спостерігається при нахилі чи розвороті

зубів.

 4-й тип кламера – одноплечий зворотньої дії і зворотньої задньої дії.

Використовується при атиповому розташуванні межової лінії, при щічному

або язиковому нахилі премолярів, іклів, а також при конічній або низькій

клінічній коронці.

 5-й тип кламера носить назву одноплечого кільцевого. Його

застосовують на нахилених поодиноко стоячих молярах з високо піднятою

межовою лінією на боці нахилу і має низьке розташування на протилежному

боці.

Види литих опорно-утримуючих кламерів системи Нея

Окрім описаних типів кламерів системи Нея, для конструювання

бюгельних протезів використовують і інші типи литих кламерів.

Кламер Бонвіля є подвійним опорно-утримуючим кламером з двома

оклюзійними накладками на контактуючі жувальні поверхні зубів. Таким

чином, кламер має чотири плечі і оклюзійні накладки, що зливаються одна з

одною, охоплює два зуба, що стоять поряд, володіє хорошими фіксуючими

властивостями і показаний при односторонніх кінцевих дефектах зубного

ряду, що поєднуються з безперервним зубним рядом з протилежного боку

щелепи. Його частіше розташовують між молярами або моляром і

премоляром .

Кламер Рейхельмана – поперечний, з оклюзійною накладкою у вигляді

перекладини над всією жувальною поверхнею, що поєднує два плеча

(вестибулярне і оральне). Показання як і для кламера Бонвіля .

Кламер Джексона – так званий перекидний кламер з подвійним плечем.

Його плече розташовується в міжзубних борозенках і кільцеподібно

замикається з вестибулярного боку. Воно може виконувати стабілізуючу і

ретенційну функцію (може охоплювати три зуба). Такий кламер може бути

дротяним або литим. Кламер використовують на боковій групі зубів і

переважно в суміжних ділянках. Для його застосування необхідні достатня

висота коронок зубів і виражений екватор.

Безперервний (багатоланковий) кламер представляє собою з’єднання пліч

декількох кламерів в єдине ціле і, розташовуючись орально чи вестибулярно,

прилягає до кожного природного зубу в ділянці горбика або екватора. При

рухомості передніх зубів нижньої щелепи і їх нахилі орально цей кламер,

розташовуючись на язиковій поверхні, надає зубам фронтальну стабілізацію і

перешкоджає зміщенню в оральному напрямку .

Амбразурні кламери. Амбразурними кламерами називають

пристосування, що розташовуються між двома передніми зубами в

спеціально підготовлених заглибленнях на їх ріжучих краях і частково на їх

вестибулярних поверхнях. Плечі амбразурних кламерів, що виходять на

вестибулярну поверхню зубів, передають на ці зуби бокове навантаження,

перешкоджаючи бічним зміщенням протеза. Вони включаються в

конструкцію протезу, якщо показано більш широкий розподіл бічного

навантаження. Амбразурні кламери використовують також для усунення

дистального зміщення нижніх протезів.

Кламер Боніхарта складається з Т-подібного плеча з подовженим тілом у

формі пружини, яка з’єднується з дугою протеза з вестибулярної поверхні в

ділянці шийки зуба.

Кламер Свенсона – одноплечий кламер, використовується на іклах. Для

його виготовлення з медіального боку ікла зішліфовується заглиблення для

ріжучої накладки. Використовують при дефектах І класу, забезпечуючи раціональне

навантаження на опорні зуби, особливо при їх рухомості.

Кламери системи Балтерса – це ажурні кламери, які дозволяють використовувати

найменші ретенційні пункти зуба для функції опори і утримання
34. Клініко-лабораторні етапи виготовлення бюгельних протезів. Основні та
допоміжні матеріали, що використовуються для їх виготовлення

Клініко-лабораторні етапи виготовлення бюгельних протезів.

Клінічний етап: обстеження хворого, складання плану лікування.

Клінічний етап: зняття відбитків для виготовлення незнімної частини

конструкції.

Лабораторний етап: виготовлення незнімної частини конструкції.

Клінічний етап: фіксація незнімної частини в ротовій порожнині хворого.

Клінічний етап: зняття основного та допоміжного повних анатомічних

відбитків.

Лабораторний етап: виготовлення моделі, проведення паралелометрії,

дублювання моделі, моделювання каркаса бюгельного протеза за
допомогою набору "Формодент"; розміщення фіксувальних елементів;
відливання каркаса бюгельного протеза, його обробка, полірування.
Виготовлення прикусних валиків.

Клінічний етап: примірка каркаса бюгельного протеза в ротовій порожнині,

визначення і фіксація центральної оклюзії.

Лабораторний етап: постановка штучних зубів.

Клінічний етап: перевірка постановки штучних зубів на каркасі бюгельного

протеза.

Лабораторний етап: остаточне моделювання, заміна воску на пластмасу.

Клінічний етап: примірка і фіксація бюгельного протеза в ротовій порожнині.

35 Дублювання моделей. Етапи дублювання моделей. Матеріали,

що застосовуються
Дублювання моделей — це технологічний етап, який дозволяє значно
підвищувати якість бюгельних протезів. Для дублювання використовують
реверсивні (зворотні) гідроколоїдні маси на основі агарагару (гелін,
дентокол, вірогель, віродубль тощо) або поліхлорвінілу (ПХВ). Нині
широкого використання набули дублювальні маси на основі силікону
(сильфлеск, вірозил, керадур-л) та поліефірної гуми. Е.Я. Варес (1992)
пропонує для дублювання використовувати еластичні відбиткові маси
(поліуретанові, силіконові, альгінатні). Виготовлення відбитка з геліну.
Модель фіксують у центрі основи спеціальної кювети для дублювання.
Масу "Гелій", нарізану маленькими шматочками, кладуть у посудину з
термометром, що герметично закривається, і ставлять на водяну баню.
Гелін плавиться поступово протягом 1 год. Температура плавлення — 80
°С. За температури 90 °С маса втрачає свої властивості і стає
непридатною для отримання відбитків. Розтоплену масу поступово
охолоджують за температури 49—50 °С, періодично помішуючи. Модель
для дублювання занурюють на 5-10 хв у холодну воду, висушують
стисненим повітрям. На основу кювети накладають кришку і в один із її
отворів тонким струменем вливають розплавлену масу, доти, поки вона
не з"явиться в усіх отворах кришки кювети. Через 30—40 хв за кімнатної
температури маса застигає, стає еластичною, желеподібною, добре
ріжеться ножем. Кювету відкривають, обрізаючи ножем навколо моделі,
модель обережно виймають із гідроколощного відбитка, намагаючись
його не пошкодити. Негайно переходять до виготовлення вогнетривкої
моделі, щоб уникнути усадки та деформації відбитка

36 Моделювання та литво каркасу бюгельного протезу. Матеріали

Моделювання каркасу бюгельного протезу Моделювання починається з
перенесення малюнка конструкції на вогнетривку модель. На моделі вже
знаходяться контури дуги, відгалужень, нанесені на робочу гіпсову модель
бюгельним воском, а на опорних зубах - уступи, створені за контурами кламерних
плечей на гіпсових опорних зубах. Усі ці орієнтири дозволяють розташувати
воскові заготовки каркаса протеза на вогнетривкій моделі. Для надійної фіксації
воску до вогнетривкої моделі її покривають спеціальним адгезивом (Протек,
«бредент»; спрей Дюрофлюід, «Бего»). Для моделювання каркаса використовують
воскові профільні шаблони різних фірм-виробників. Для моделювання каркаса
підбирають воскові заготовки, які відповідають розмірам зубів, формі кламера,
розміру дефекту. Моделювання виконують ретельно, точно, без припусків на
обробку. Литво каркасу Формування каркасубюгельного протезу Формування -це
процес виготовлення форми для лиття металів, а матеріалом для якої форми
слугує формувальна маса. Для відливання каркасів бюгельних протезів,
розроблених ще в Радянському Союзі використовують такі форму-вальні
матеріали: Силамин, Кристосіл, Бюгеліт; сучасні формувальні маси закордонних
вироб-ників - Сілікан Е.М., Сілікан F («Спофа дентал», Чехія), Пауер Кест, Вест-
Джи, Фудживест, Фудживест супер («ДжиСИ», Японія),БревестМІ
(«бредент»,Німеччина); Віроквік, Віро вест, Віро плюс («Бего», Німеччина). Для
формування вогнетривкої моделі з каркасом бюгельного протеза в опоку слід
брати ту ж саму вогнетривку масу, з якої було зроблено вогнетривку модель.
Після відливання каркаса бюгельного протеза та припасування його на гіпсовій моделі, його
передають в клініку, де лікар перевіряє каркас спочатку зовнішнім оглядом, а потім у порожнині
рота. Після перевірки наявності усіх елементів каркаса дугового протеза приступають до його
якісної оцінки.  Вимоги, яким повинен відповідати каркас:  бути жорстким;  з певним зусиллям
встановлюватись  на протезне ложе та вивільнятись з нього;  добре фіксуватися на зубах та не
балансувати на гіпсовій моделі щелепи та в порожнині рота пацієнта;  дуга та її відгалуження не
повинні торкатися слизової оболонки (щілина повинна дорівнювати 0,5-1,0мм), якщо це не
знімний протез з литим базисом (уданому випадку дуга має розширені межі, лежить на слизовій
оболонці і є литим базисом);  кламери та їх окпюзійні накладки, розташовуючись в своєму ложі,
не повинні збільшувати міжальвеолярну висоту та заважати артикуляційним рухам

37. Технологія литва зубних протезів на вогнетривкій моделі.

Методика литва: Для забезпечення вільного доступу розплавленого металу у форму

необхідно правильно побудувати ливарно-живильну систему. Для цього отвір в основі
моделі заповнюють паличкою воску діаметром 6-8 мм і розпочинають будову ливарно-
живильної системи. Ливники являють собою дріт із воску, після виплавки якого
залишаються канали у пакувальній масі, через які розплавлений у тиглі або ливарній
частині опоки метал буде надходити у форму. Воскові ливники можуть бути круглої або
прямокутної форми товщиною 0,8-4,5 мм.
Стоматологічна промисловість випускає ливники в наборах "Восколіт". Ливники
потрібного діаметру можна виготовити також із відходів воску в спеціальному пристрої,
який нагадує апарат "Паркера". Оскільки кристалізація металу починається з периферії
відливки, це супроводжується зменшенням його об'єму під час застигання. Для
отримання гомогенної відливки необхідно, щоб процес кристалізації металу відбувався
за умови постійного надходження його додаткової кількості у розплавленому стані для
заповнення порожнин, які утворюються у процесі застигання металу. Для запобігання
цьому на ливниках поблизу деталі, яку відливають, розміщують "муфти" у формі
воскової кульки, яка в 3-4 рази більша, ніж відливка. У разі товстих та коротких
ливників "муфта" непотрібна.

Технологія виготовлення суцільнолитого каркаса бюгельного

протеза на вогнетривкій моделі з кобальто-хромових сплавів.
В основі методу лежить здатність моделі, на якій відбувається
лиття, під час нагрівання розширюватися приблизно на
коефіцієнт усадки сплаву, що зумовлює високу точність
виливок. Відливання каркасів бюгельних протезів на
вогнетривких моделях дає можливість включати в їх
конструкцію максимальну кількість опорних зубів, що
забезпечує раціональний розподіл жувального тиску на
слизову оболонку коміркового відростка чи частини та
природні зуби.
Основні клініко-лабораторні етапи виготовлення
суцільнолитних бюгельних протезів на вогнетривких моделях
із кобальто-хромових сплавів:.
— огляд ротової порожнини та визначення стану опорних
зубів і слизової оболонки, конструкції бюгельного протеза й
зняття відбитків з верхньої та нижньої щелеп;.
— відливання робочих та допоміжних моделей;.
— вивчення робочої моделі у паралелометрі, розкреслення
на моделі конструкції бюгельного протеза;.
— підготовка моделі із супергіпсу до дублювання;.
— дублювання гіпсових моделей
— отримання дублюючих відбитків із мас на основі агар-
агару;.
— отримання вогнетривкої моделі, перенесення креслення
конструкції бюгельного протеза із гіпсової моделі;.
— моделювання каркаса бюгельного протеза за допомогою
воску "Формодент";.
— підготовка воскової композиції каркаса бюгельного протеза
до лиття: побудова ливарної системи, покриття воскової
репродукції пакувальною формувальною масою;.
— плавлення металу й заливання його в форму;.
 — обробка каркаса бюгельного протеза: механічний та
хімічний методи;.
— перевірка конструкції в ротовій порожнині хворого,
визначенння, фіксація центральної оклюзії;.
— виготовлення воскового базису, постановка штучних
зубів;.
— перевірка постановки штучних зубів у ротовій порожнині
хворого;.
— виготовлення базисів протеза, обробка, полірування
протеза;
— фіксація бюгельного протеза в ротовій порожнині хворого.
38 Технологія литва зубних протезів із зняттям з моделі. Переваги та
недоліки

Із наявних апаратів плавлення металу (киснево-ацетиленовий апарат,

або автоген, апарат вольтової дуги, високочастотні та електрошлакові
ливарні установки), для лиття на вогнетривких моделях використовують
високочастотні та електрошлакові установки. У разі їх використання
відсутнє з"єднання металу з киснем повітря, що покращує якість
плавлення. Високочастотні ливарні установки нині вважають
найкращими, але вони дорогі і потребують постійного інженерного
нагляду. Тому для невеликих зуботехнічних лабораторій їх використання
нерентабельне. В умовах невеликих зуботехнічних лабораторій міських,
районних поліклінік найкраще застосовувати апарат електрошлакового
плавлення. Дія апарату полягає у переплавленні електродів із сталі у
середовищі розплавленого синтетичного шлаку. Плавлення металу в
середовищі шлаку дозволяє отримати відливку високої якості, бо
розплавлений метал проходить через шлак та очищується від домішок.
Шлак захищає метал від окислення і запобігає виведенню із сплаву
легулювальних компонентів, що не вдається досягти плавленням у
високочастотних установках. Шлак складається із кальцію фториду,
алюмінію оксиду, титану оксиду тощо. Він проводить струм і має великий
опір. За рахунок опору під час проходження струму шлак плавиться,
розплавлюючи металеві електроди (температура плавлення 1700—1800
°С). Плавити можна електроди різного діаметру (8—18 мм), змінюючи
напругу і силу струму. Розплавлений метал краплями стікає через шлак
на дно ливникової чашки, очищуючись одночасно від неметалевих
частинок. Наплавивши необхідну кількість металу, після вимкнення
струму електроди виймають із шлакової ванни. Під тиском, що
створюється в пароутворювачі 110—12 атм), розплавлений метал
заповнює стояк і по ливникових каналах — усю форму. Через 3—4 хв
після заливання металу опоку занурюють у холодну воду і поступово
очищують її від вогнетривної маси та відливки. Отриманий таким чином
каркас пластичний і легко піддається механічному обробленню та
припасуванню на гіпсові моделі з меншою затратою часу. Після
оброблення та полірування з метою надання каркасу високої твердості,
витривалості і збереження пружних властивостей проводять термічну
обробку каркаса за температури 60 °С протягом 15 хв із наступним
поступовим охолодженням у муфельній печі. Щоб уникнути деформацій
каркаса протеза, термічну обробку проводять на вогнетривкій моделі.
voprosy/dovdnikzortopedichnostomatolog/2475-littya_byugel_nih _proteziv__osoblivosti_plavlennya_metalu_ о Лиття бюгельних протезів. Особливості плавлення металу.
 здесь https://dentaltechnic.info/index.php/obshie-

39. Кламери системи Нея

Кламери Нея. Система кламерів Нея була розроблена в 1956 р. у
Франкфурті-на-Майні (Німеччина) групою фахівців, куди входили
стоматологи-ортопеди, зубні техніки, інженери-металурги. Кламери були
розділені на 5 основних груп, які перераховані нижче.

Кламер № 1 (Акера). Це двоплечий кламер з оклюзійною накладкою. Він

ще називається сідлоподібним. Складається із двох плечей й оклюзійної
накладки, що з"єднані монолітно, а також тіла, розташованого на боці
дефекту зубного ряду, і відростка.

Кламер № 2 (Роуча). Кламер Роуча — розщеплений Т-подібний кламер.

Має міцну оклюзійну накладку, яка переходить у тіло і два Т-подібні
плеча, прикріплені до сідла, язикової чи піднебінної дуги. Т-подібні
розщеплення забезпечують добру ретенцію за рахунок використання
(дистально) апроксимальних поверхонь коронки. Використовується у разі
низьких клінічних коронок, дистального нахилу ікол, премолярів та
молярів, а також у разі нетипового розташування межової лінії.

Кламер № 3 комбінований. Кламер такого типу складається із жорсткого

плеча (такого самого, як і в кламера № І), що з"єднується з оклюзійною
накладкою, і ще одного масивного плеча (як у Т-подібного розщепленого
кламера № 2), не зв"язаного з першою частиною і спрямованого до дуги
протеза. Комбінований кламер застосовують у разі вестибулярного чи
орального нахилу зубів.

Кламер № 4 одноплечий. Це кламер зворотної дії з однією оклюзійною

накладкою. Існує два варіанти цього кламера. Один з них — кламер
задньої дії, застосовують у разі низьких клінічних коронок або
вестибулярного нахилу премолярів і фронтальних зубів, які обмежують
дефект зубного ряду без дистальної опори. Відросток цього кламера
відходить від дуги бюгельного протеза, переходить у тіло та оклюзійну
накладку й закінчується утримувальним плечем на вестибулярній
поверхні опорного зуба.

Другий варіант кламера № 4 застосовують тоді, коли премоляри

нахилені в бік язика. Від попереднього кламера він відрізняється
насамперед тим, що відходить від базисної частини каркасу (сідла) з
вестибулярного боку і розташовується на вестибулярній поверхні
опорного зуба над межовою лінією, що опущена через оральний нахил.

Кламер № 5 кільцевий. Кільцевий кламер одноплечий, складається з

довгого плеча, яке охоплює практично всю поверхню зуба, та двох
оклюзійних накладок у медіальній і дистальній фісурах. Від медіальної
оклюзійної накладки опорна частина плеча іде по поверхні зуба,
протилежній нахилу, на рівні межової лінії і, охоплюючи дистальну
поверхню, віддає на жувальну поверхню зуба ще одну оклюзійну
накладку. здесь https://dentaltechnic.info/index.php/obshie-voprosy/dovdnikzortopedichnostomatolog/2469-klameri_ о Кламери.

40. Замкові, балкові, телескопічні системи фіксації. Фрезеровка

Безкламерна система фіксації дугових протезів може бути
представлена:
 фіксація за допомогою замкових кріплень;
 фіксація за допомогою телескопічних систем;
 балкова система фіксації;
 магнітні фіксатори.
Замкові кріплення, або атачмени (від англ., attachment –
прикріплення,
приєднання) – це механічні пристрої, призначені для фіксації і
стабілізації
зубних протезів .Кожен атачмен складається з двох основних
частин
– патриці (внутрішньої) і матриці (зовнішньої).
У тому випадку, якщо замкове кріплення з'єднує знімну і незнімну частину ортопедичної
конструкції, остання носить назву комбінованого протеза. Комбіновані протези показані у всіх
випадках часткових дефектів зубних рядів, коли є показання для виготовлення знімного протезу.
Основним показанням для застосування замкових кріплень в комбінованих протезах є підвищення
естетичних результатів протезування

Телескопічні кріплення
Телескопічні коронки представляють собою систему із двох
коронок, одна з яких (внутрішня – первинна, або патриця)
зацементована на відпрепарованому опорному зубі, друга
(зовнішня - вторинна, або матриця) знаходиться в каркасі знімної
частини протеза. Внутрішня стінка зовнішньої коронки в
недеформованому стані точно співпадає з первинною коронкою.
Розрізняють два види телескопічних фіксаторів, що відрізняються конусністю стінок: циліндричні й
конусні коронки. У закордонній літературі стосовно циліндричних коронок найчастіше
використовують термін «telescopic crown», стосовно конусних коронок – «conus crown»

Балкова система фіксації

Вперше балкову систему запропонував Вайсер (1911). Патриця балкових замкових кріплень
розташовується між опорними коронками, на кореневих ковпачках між коренями опорних зубів
або безпосередньо на імплантатах. Матриця розташована в знімній частині протезу . Принципово
розрізняють балки:

• Дольдера (каплеподібна);

• Аккермана (кругла секційна дуга, система прикріплення якої - затиск);

• Шредера (1928) - яйцеподібна;

• Румпеля (1930) - прямокутна.

Технологією фрезерування комбінованих протезів (як знімного, так і незнімного)
передбачається також їх послідовне і поетапне фрезерування, починаючи зі стадії воскової
заготівки і продовжуючи його після лиття каркаса незнімного протеза. Завдяки цьому, як
уже згадувалося, забезпечується високоточне моделювання незнімного протеза з
частиною фіксує системи, наприклад, патрицей або матрицею, а також опорних або
посадочних елементів, на яких потім будуть моделюватися, а в подальшому і
розташовуватися сполучаються частини готового знімного протезу. Потім слідує етап
перевірки і припасування каркаса в порожнині рота, а також інші етапи, на яких
завершується виготовлення незнімного протеза4. Виготовлення знімною конструкції
також передує ряд етапів, після яких здійснюється установка знімною частини фіксує
системи і моделювання каркаса знімного протезу. Обсяг фрезерування різних видів
комбінованих бескламмерних протезів залежить від ряду причин, в тому числі і від
застосовуваної фіксує системи, а також від способу її виготовлення.

41

Для дослідження якості полімеризації базисних акрилових пластмас використовували

три метода:

1. Полімеризація на “водяній бані” в кюветі з гіпсовою формою.

2. Полімеризація в полімеризаторі для сухої полімеризації під тиском.

3. Полімеризація в удосконаленому апараті для литтьового пресування

Режим полімеризації акрилових пластмас за допомогою водяної бані

Тістоподібну пластмасу для формування розміщують між половинами кювети і стискають за

допомогою преса. Після цього кювету занурюють у холодну воду та поступово збільшують
температу- ру таким чином, щоб через 30 хвилин температура води досягла 65 градусів за
Цельсієм. Такий темпе- ратурний режим підтримується протягом однієї го- дини, після чого
повільно (30 хвилин) температура збільшується до 100 градусів за Цельсієм і за цієї тем- ператури
кювету витримують ще одну годину. Охоло- дження кювети проводять повільно на повітрі.

Методика полімеризації базисних акрилових пластмас в апараті для сухої полімеризації

під тиском передбачає встановлення кювети із запакова- ним пластмасовим тістом без верхньої
та нижньої кришок у спеціальний апарат (герметична металева циліндрична ємність з
термоелементом та можли- вістю подачі повітря). При цьому термодатчик, що працює від
електричної мережі підтримує постійну температуру кювети у межах 150 градусів за Цельсі- єм. За
допомогою компресора через патрубок у прилад нагнітається повітря із тиском 4 – 5 атмосфери.
Процес полімеризації за вказаним методом триває дві години.
Отримати вироби із акрилових пластмас можна також ливарним способом. Для
цього використовують спеціальний шприц-прес та кювету. Перевагою цього методу є те, що
пластмасове тісто подається під тиском, який можна регулювати. Залишки пластмаси виводяться
через відвідні канали. Тиск можна підтримувати протягом усього періоду пакування та
полімеризації. Пластмасове тісто можна пакувати у ниткоподібній стадії або використовувати
спеціальні ливарні пластмаси (наприклад "Карбодент"). Пакування та полімеризація пластмас
ливарним методом забезпечує високу точність і зменшення кількості залишкового мономера.

Полімеризація пластмаси супроводжується рядом небажаних проявів і процесів.

До них належать:

—усадка,

—пористість,

—внутрішні напруження.

Дотримання режиму полімеризації пластмаси дуже важливе, оскільки у разі його порушення у
готовому протезі можуть з'явитися дефекти (пухирці, пористість, розводи, ділянки з підвищеною
внутрішньою напругою).

Розрізняють три види пористості пластмаси —

—Газова пористість може з'являтися у результаті випаровування мономера всередині

формувальної маси, що полімеризується. Це буває у разі порушення режиму полімеризації,
наприклад, якщо занурити кювету із заформованою пла стмасою у киплячу воду.

Пористість стиснення зумовлена недостатнім тиском чи недостатністю пластмаси, внаслідок

чого утворюються порожнини. На відміну від газової по ристості, стискання може з'явитися у будь-
якому місці протеза.

Гранулярна пористість може виникнути від недостатньої кількості моно мера. Таке явище
спостерігається у разі набухання пластмасового тіста в посу дині після замішування, якщо посудина
не була герметично закрита. Верхні шари пластмаси у такому разі покриваються кіркою,
утворюючи гранули ма теріалу.

Порушення процесу полімеризації (недостатній час перебування протеза у киплячій воді)

призводить до того, що у п ротезі частина мономера залишається незв'язаною (у вільному стані),
який, переміщуючись до поверхні протеза, може виходити в ротову рідину, спричиняючи
запалення слизової оболонки ротової порожнини, різні алергійні реакції. Якщо дотримувати
режиму полімеризації, то протез повинен містити залишкового мономеру не більше 0,5 %.
42

Обстеження хворих з повною втратою зубів

Детальному обстеженню підлягають слизова оболонка ротової порожнини, кісткова основа, а
саме коміркові відростки та частини, тіло щелеп і тверде піднебіння.

Обстеження хворого починають з опитування, під час якого виясняють:

1) скарги;

2) дані про умови праці, перенесені захворювання, шкідливі звички;

3) час та причини втрати зубів;

4) чи користувався раніше знімними протезами.

Особлива увага під час розмови приділяється виясненню питання, чи користувався хворий
знімними протезами раніше, протягом якого часу, як звикав до них; бажано також оглянути
протези.

Обстеження лиця необхідно проводити непомітно для хворого, під час розмови, звертаючи увагу
на симетрію, наявність рубців, ступінь зниження нижньої третини, характер змикання губ, стан
червоної окрайки губ, вираженість носогубних та підборідних складок, стан слизової оболонки і
шкіри в кутах рота.

Обстеження ротової порожнини починають з визначення ступеня відкривання рота, звертають

увагу на те, утруднене відкривання чи вільне, після чого визначають характер співвідношень
беззубих верхньої та нижньої щелеп.

Під час огляду коміркових відростків та частин оцінюють характер їх атрофії, проводять пальпацію
для виявлення екзостозів, невидалених коренів зубів. Метод пальпації обов'язково
використовують під час обстеження ділянки піднебінного з'єднання. Вивчають стан слизової
оболонки ротової порожнини, яка покриває коміркові відростки та частини, тверде піднебіння, а
також топографію перехідних складок.

Крім огляду та пальпації органів і тканин ротової порожнини, якщо необхідно, проводять інші види
дослідження (рентгенографію коміркових відростків і частин, суглбів, графічні записи рухів
нижньої щелепи, записи різцевого та суглобового шляхів).

СПЕЦІАЛЬНА ПІДГОТОВКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ПЕРЕД ПРОТЕЗУВАННЯМ

Підготовка коміркових відростків

Найчастіше доводиться видаляти кісткові виступи — екзостози, що звичайно утворюються після

видалення ікол та неправильних дій хірурга-стоматолога, який після екстракції зуба не перевіряє
краї комірки. Наявність гострих кісткових виступів є серйозною перешкодою для ефективного
протезування.

Часто на нижній щелепі доводиться проводити хірургічним шляхом корекцію гребеня коміркової
частини, що ще й покривається атрофічною слизовою оболонкою. Але не завжди можна провести
коміркоектомію, особливо коли висота коміркової частини незначна. Така операція у цій клінічній
ситуації може значно поліпшити умови для протезування.

У разі задавнених випадків, довготривалого користування неякісними знімними протезами

можна спостерігати фіброзні тяжі слизової оболонки, їх ще називають рухомим гребенем. У такому
разі рухомий гребінь необхідно висікати, але бувають і винятки, коли атрофія коміркового
відростка виражена, а хірургічне втручання ще більше погіршить умови для протезування.

Під час підготовки слизової оболонки ротової порожнини до протезування необхідно

дотримуватися правил обов'язкового ліквідування її запалення. Це передусім лікування гінгівітів,
папілітів і, особливо, "протезних стоматитів". Проведення ортопедичних заходів за наявності
гострих запальних процесів у ротовій порожнині неприпустиме.

Крім описаних існують ще інші чинники, які створюють серйозні перешкоди для протезування.
Необхідно назвати такі, як гіпертрофічні розростання слизової оболонки в ділянці гребеня
коміркового відростка, низьке прикріплення вуздечок та тяжів слизової оболонки. За їх наявності
звичайно проводять хірургічні втручання.

Вассмунд пропонує такі методики оперативних втручань з метою поліпшення умов для фіксації
протезів:

1) поглиблення присінка рота;

2) перенесення місць прикріплення м'язів;

3)утворення необхідного склепіння;

4)видалення основи виличного відростка.

Мейснер, П.П.Львов описали випадки створення ними хірургічним шляхом кісткових тунелей на
нижній щелепі із закріпленням у них металевих стержнів для фіксації нижнього повного зубного
протеза.

Грюнфельд, Н.Н.Знаменський намагалися поліпшити фіксацію протезів за рахунок імплантації

штучних пунктів (платинових циліндрів) у щелепні кістки.
Г.Б.Брахман запропонувала використання трупного хряща для відновлення коміркового відростка,
але серйозні недоліки не дозволили впровадити цей метод у практику, так само як і не знайшли
широкого використання пластмаси для відновлення його висоти .

Запропоновано спосіб використання піднадкісткового металевого каркаса зі штифтами, що

виступають, за С.Кеммером.

Кемені та Варга пропонували використовувати ретромолярну ділянку для поліпшення фіксації

нижніх знімних протезів за допомогою пелотів з металевими стержнями.

Усі ці методи операцій та удосконалень не знайшли широкого використання у клініці ортопедичної

стоматології через дуже високий відсоток ускладнень та небажання хворих ними лікуватися

43

За Оксманом виділяють чотири типи беззубих щелеп. .

Верхня щелепа

Перший тип: атрофія верхньої беззубої щелепи виражена слабко, тому зберігається високе
розміщення коміркового відростка, горбів верхньої щелепи, перехідної складки та точок
прикріплення вуздечок і щічних складок, добре виражене склепіння твердого піднебіння. Другий
тип: атрофія коміркового відростка середнього ступеня та горбів верхньої щелепи, невисоке
склепіння твердого піднебіння і більш низьке прикріплення рухомої слизової оболонки.

Третій тип: значно більша, але рівномірна атрофія коміркового відростка та горбів верхньої
щелепи, плоскіше склепіння твердого піднебіння. Перехідна складка знаходиться на рівні верхівки
коміркового відростка.

Четвертий тип: нерівномірна атрофія коміркового відростка, тобто поєднання ознак перших трьох
типів.

Нижня щелепа

Перший тип нижньої беззубої щелепи характеризується добре збереженою комірковою частиною,
низьким розміщенням перехідної складки та точками прикріплення губних, язикових і щічних
складок слизової оболонки.

Другий тип: атрофія середнього ступеня, рівномірно виражена коміркова частина.

Третій тип: коміркова частина представлена слабко або зовсім відсутня, атрофія охоплює тіло
щелепи.

Четвертий тип: нерівномірна атрофія коміркової частини, що є наслідком видалення зубів у різні
терміни.
Значення стану щелеп у забезпеченні фіксаціі повних знімних протезів
Атрофія альвеолярної частини має свої закономірності. Так, на верхній щелепі більше атрофується
її щічний бік, а на нижній - язиковий. Завдяки цьому верхня альвеолярна дуга стає ще вужчою за
одночасно розширюваної нижньої. Також змінюються співвідношення щелеп у трансверзальному
напрямку. Нижня щелепа при цьому ніби ширшає.

Усе це утруднює постановку зубів у протезі, негативно позначається на його фіксації і зрештою
відбивається на його жувальній ефективності.

Клінічна картина стає ще складнішою, якщо у хворого наявна різка невідповідність між розмірами
альвеолярної дуги верхньої і нижньої щелеп, оскільки є маленька верхня щелепа і велика нижня.
Чим більша невідповідність була між верхніми і нижніми зубними рядами, тим більше виражена
"стареча прогенія" і тим важчі умови для протезування.

При верхній прогнатії після повної втрати зубів взаємовідношення альвеолярних дуг складаються
дещо інакше. Як відомо, верхня прогнатія характеризується тим, що верхні передні зуби
виступають відносно однойменних зубів нижньої щелепи. При повній втраті зубів і нерізко
вираженій прогнатії спостерігаються відносно нормальні співвідношення беззубих щелеп.

У разі надмірного розвитку верхньої щелепи прогнатичне співвідношення щелеп зберігається і

після повної втрати зубів. При цьому створюється різка невідповідність між розмірами штучних
зубних рядів

верхньої і нижньої щелеп, що позначається на стійкості протеза і його функціональних якостях.

Альвеолярний гребінь після видалення зуба зазнає перебудови, що супроводжується утворенням

нової кістки, яка заповнює дно лунки, й атрофією вільних її країв. Із загоєнням кісткової рани
перебудова не закінчується, а триває, але вже з переважанням явищ атрофії. Вона пов'язана з
випаданням функції альвеолярної частини, тому її часто називають атрофією від бездіяльності.
Характер і ступінь такої атрофії залежать також від причини видалення зубів.

44

Суплє виділяє 4 класи стану слизової оболонки ротової порожнини.

Перший клас характеризується добре вираженими комірковим відростком

— на верхній і комірковою частиною — на нижній щелепах, які покриті трохи рухомою слизовою
оболонкою. Тверде піднебіня покрите рівномірним шаром слизової оболонки, яка помірно
рухома в її задній третині. Анатомічні складки слизової оболонки на обох щелепах знаходяться
далеко від вершин коміркового відростка і частини. За наявності слизової оболонки першого класу
в ротовій порожнині створюються сприятливі умови для ортопедичного лікуван
ня у разі повної відсутності зубів.

Другий клас характеризується атрофованою слизовою оболонкою, яка тонким натягнутим шаром
покриває коміркові відросток і частину, тверде піднебіння. Місця прикріплення складок розміщені
дещо ближче до вершини коміркового відростка.

Третій клас характеризується тим, що коміркові відросток і частина та задня третина твердого
піднебіння покриті розрихленою слизовою оболонкою. Такий стан слизової оболонки часто
спостерігається у разі атрофованих коміркових відростка та частини.

У разі четвертого класу коміркові відросток та частина покриті рухомими тяжами слизової
оболонки, що розміщені повздовжньо і можуть легко змішуватися під час незначних
навантаженнь. Тяжі можно спостерігати частіше на нижній щелепі за повної атрофії коміркової
частини. Необхідно зазначити, що тяжі можуть защемлюватися і тоді користування протезами стає
неможливим.

Запропонована Суплє класифікація стану слизової оболонки ротової порожнини має важливе
практичне значення для клініки ортопедичної стоматології.

Ураховуючи різний ступінь податливості, Люнд ділить нерухому або малорухому

слизову оболонку верхньої щелепи на чотири зони

Слизова оболонка першої зони дуже тонка — через неї просвічуються судини, розміщена в ділянці
піднебінного сагітального шва, не має підслизового шару, прикріплена безпосередньо до періоста
і характеризується мінімальною податливістю. Люнд цю зону назвав медіанною фіброзною зоною.

Друга зона розміщена на комірковому відростку і прилеглих до нього ділянках. Ця зона покрита
туго натягнутою слизовою оболонкою, яка майже не має підслизового шару і називається
периферійною фіброзною зоною.

Третя зона покрита слизовою оболонкою, яка прикріплена до періоста за допомогою шару, що
складається переважно із жирової тканини. Ця зона має середню податливість і називається
жировою.

Четверта зона — задня третина твердого піднебіння — має підслизовий шар, багатий на слизові
залози, який включає небагато жирової тканини; цей шар м'який, пружинить у разі вертикального
навантаження, має найбільшу податливість і називається залозистою зоною.

За даними Шпренга, податливість слизової оболонки ротової порожнини у різних ділянках

неоднакова і коливається в межах 0,3-4 мм. Знання ступеня податливості необхідне у разі
визначення меж базису протеза та виготовлення знімного зубного протеза
45

Межі базису повного знімного протеза проходять по перехідній складці, обходить щічні
тяжі і губну вуздечку. На верхній щелепі перекриває лінію А на 2-3 мм, а так само перекриває
верхньощелепні горби. На нижній щелепі проходить так само по перехідній складці, обходить
щічні тяжі і губну вуздечку, так само перекриває нижньощелепні бугри. Після чого виготовляємо
базис з базисного воску. З того ж воску виготовляємо прикуснівалики. Для прикусних валиків слід
накреслити середину альвеолярного гребеня олівцем і вивести цю лінію на цоколь моделі.

Валики повинні розташовуватися по середині альвеолярного гребеня і мати дистальний скіс. На

верхній щелепі валик повинен мати форму еліпсоідну на нижній - параболічну. Прикусні валики
повинні бути монолітні з базисом протеза. Базис на нижній щелепі слід зробити потовщеним.
Після виготовлення прикусних валиків слід вставити дріт в базис для його зміцнення. Передайте
базис з прикусними валиками лікарю для визначення центральної оклюзії і визначення висоти
прикусу.

Нейтральна зона
Пасивно-рухому ділянку слизової оболонки ротової порожнини ще називають нейтральною зоною

Нейтральна зона з вестибулярної сторони проходить по перехідній складці, а з боку неба

розташовується на місці переходу твердого піднебіння в м'яке. В ортопедичній стоматології ця
ділянка переходу слизової оболонки твердого піднебіння м'яке прийнято називати лінією А. Таку
назву виходить з того, що при проголошенні звуку "а-а” м'яке піднебіння піднімається і окреслює
свій перехід в твердий. Лінія А добре визначається, якщо затиснути ніс і при відкритому рте
надувати повітря в ніс. У цьому випадку м'яке небо відхиляється вперед, утворюючи вигин на місці
переходу твердого піднебіння в м'яке. Нейтральна зона нижньої щелепи ділиться на
вестибулярну, позадимолярную, мовну і позадиальвеолярную частини. Вестибулярна частина
нейтральної зони збігається з перехідною складкою. Позадимолярная (regio retromolaris)
розташована за зубами мудрості. Мовна межа нейтральної зони проходить по щелепно-
під'язикової лінії (line. a mylohyoidea), позадиальвеолярной (regio retroalveolaris) області -
поверхня внутрішнього кута нижньої щелепи.

Термін «клапанна зона»

позначає контакт краю протеза з підлеглими тканинами. При виведенні протеза з порожнини рота
клапанної зони не існує, так як це не анатомічне утворення, а функціональне.

46
Непрямий метод виготовлення індивідуальної ложки, з пластмас холодної
полімеризації.

Технологія: спочатку на гіпсовій моделі хімічним карандашем чітко окреслююють межі майбутньої
ложки, які повинні доходити до пасивно рухливої слизової оболонки, після покривають
ізоляційним лаком «Ізокол», або його аналогами. Розмішують необхідну кількість пластмаси і в
тістоподібній фазі з неї формують пластину для верхньої щелепи, або валик для нижньої, який
обжимають на моделі по окресленим межам, потім з невеликих шматочків пластмасового тіста
будують ручку розміром 1-1,5 см., при чому роблять її перпендикулярно поверхні ложки, а не с
нахилом вперед. Таке положення ручки не буде заважати оформленню країв відбитків. Після
затвердіння пластмаси (через 10-15 хв.) ложку знімають з моделі, обробляють фрезами і
карборундовими голівками, слідкуючи за тим, щоб краї співпадали з межами, розкресленими на
моделі. Товщина краю ложки повинна бути не менше 1,5 мм.

Основними суттєвими недоліками пластмас холодного затвердіння є: по—перше, наявність

пористості на стискання в примірнику і, по–друге, високий в порівнянні з базисними матеріалами
залишок остаточного мономера. А це, з однієї сторони, робить дані пластмаси не гігієнічними, а з
іншої сторони, вони частіше інших полімерів викликають токсико–алергічні реакції.

Непрямий метод виготовлення індивідуальної ложки з пластмас методом

гарячої полімеризації.

Методика Б.Р. Вайнштейна передбачає виготовлення ложки з воску і заміну його на звичайну
базисну пластмасу («Етакрил», «Фторакс», «Акроніл»).

Отримання індивідуальної ложки стандартним методом компресійного пресування передбачає

попереднє виготовлення воскового примірника на гіпсовій моделі, загіпсовку його до кювети,
заміщення воску пластмасою, пресування і полімеризацію її на водяній бані, в полімеризаторі, в
сухожаровій шафі, або в мікрохвильовій печі і т.п. Цей метод зменшує токсичний ефект мономера,
утворення раковин та пор, забезпечує більш якісну поверхню індивідуальної ложки. Недоліком
методу є значні часові та матеріальні витрати.

При методі ливарного пресування використовується спеціальна кювета та шприц-прес.

При цьому способі знижується пористість та усадка матеріалу, а також зменшується кількість
залишкового мономеру, завдяки тому, що пластмасове тісто заповнює форму через литникові
канали. Перевага методу заключається в тому, що в процесі полімеризації в заповнену форму
може додатково поступати певна кількість пластмаси при відносному постійному тиску.

Метод вакуумного пресування ложок з використанням спеціальних прес-формерів і

примірників пластин різної товщини, які обжимають по моделі і обрізають по окресленим межам.
З цією метою використовують термопластичні полімери.
 Один з способів отримання індивідуальних ложок з термопластичної пластмаси запропонований
спеціалістами фірми «Еркодент» (Німеччина). При наявності спеціального апарату Еркоформ RVE
принцип, якого заключається в розігріві полімерної пластини за допомогою термоелемента зі
створенням вакууму в робочій камері, лікар може отримувати за короткий відрізок часу
індивідуальні ложки різноманітної товщини і форми. Товщина пластинок від 0,5 мм до 2 мм.

47

Метод виготовлення індивідуальних ложок клінічним методом

1. Накреслити хімічним олівцем границю ложки.

2. По перехідній складці, обходячи вуздечки щік, губ, язика, захоплюючи горби в.щ. і ретромолярні
горби нижньої щелепи й відступраючи на піднебінні на 2 мм дистально за лінію «А»

3. Пластинку нагріти над полум’ям до рівномірного розм’якшення, обжати її по моделі. Візуально
слідкувати за точністю прилягання. При її відсутності повторно нагріти й обжати пластинку.

4. Перенести границю на поверхню обтиснутої пластинки.

5. Відкоригувати границю ложки згідно розмітки за допомогою бормашини. Досягнути точного

збігу границі ложки з розміткою на моделі.

6. Зігнути з ортодонтичного дроту або з канцелярської скріпки ручку. Для цього зігнути скріпку
навпіл і вигнути кінці по ходу альвеолярного відростка. Висота ручки повинна бути 1-1,5 см. Кінці
повинні розходитись по ходу альвеолярного гребеня.

7. Приєднати ручку до ложки. Для цього нагріти відігнуті кінці, утримуючи їх крампонними
щипцями і занурити в пластинку. Ручка повиннна бути укріплена під кутом 450 до площини ложки
і виступати в мезіальному напрямку.

Матеріалом, з якого виготовляють індивідуальні ложки, може бути метал, термопластична маса,
пластмаса. їх можна виготовляти безпосередньо в ротовій порожнині, а також лабораторним
шляхом.

48

За методикою Гербста при припасовці ложки на нижню щелепу застосовують такі проби:
1) просять хворого проковтнути слину. Якщо при цтому ложка скидається, треба вкоротити краї від
місця позаду горбка до щелепно-підязикової лінії;

2) потім просять пацієнта повільно відкрити рот. Якщо ж ложка при цьому піднімається ззаду, то її
вкорочують на ділянці від горбків до місця, де пізніше буде стояти другий моляр. Якщо
піднімається передня частина ложки, то її край з вестибулярної сторони зішліфовують між іклами.
3) провести язиком по червоній облямівці нижньої губи. Якщо ложка піднімається то зішліфувати її
край, що йде уздовж щелепно-під’язикової лінії.

4) доторкнутися кінчиком язика до щоки при напівзакритому роті. Місце необхідного виправлення
знаходиться на відстані 1см від середньої лінії на під’язиковому краї ложки. при русі язика вліво
виправленя може знадобитися праворуч, при русі вправо – з лівого боку.

5) провести язиком по червоній облямівці верхньої губи.Виправлення краю ложки робиться біля
вуздечки язика увігнуто, але не у вигляді канавки.

6) Активні рухи мімічної мускулатури, витягування губ уперед. Якщо ложка при цьому
піднімається, то потрібно ще раз вкоротити її зовнішній край між іклами. На верхній щелепі:

1) широке відкривання рота. Якщо при цьому ложка зміщується, то вкороченню підлягає край;

2) засмоктування щік. Якщо ложка при цьому зміщується то слід вкоротити її край в ділянці щічних
вуздечок;

3) витягування губ. Якщо при цьому ложка зміщується, край її слід укоротити в передньому відділі.

49. Методика отримання функціональних відбитків беззубих щелеп

50. Методика об’ємного моделювання базиса повного знімного протеза на нижню щелепу.
Покази до застосування методики.

51. Визначення міжальвеолярної висоти при повній відсутності зубів

Міжкоміркова висота - це відстань між вершинами коміркових відростків, яка забезпечує

оптимальні умови для функціонування м'язів, суглобів та інших складових частин
лицевого відділу. Вірно визначена міжкоміркова висота дозволяє відновити попередні
контури обличчя. Хворому, який знаходиться у стоматологічному кріслі, ручкою наносять
дві крапки на кінчик носа та на підборіддя і ведуть з ним розмову на будь-яку тему, не
акцентуючи увагу на моментах протезування. Після завершення розмови заміряють
відстань між нанесеними крапками, процедуру повторюють кілька разів до отримання
вірогідного результату. Це і буде визначена величина стану відносного фізіологічного
спокою нижньої щелепи. Після введення прикусних валиків відстань між нанесеними
крапками вимірюють знову. Вона називається оклюзійною висотою і має бути меншою,
ніж висота спокою, на 2-3 мм. Для фіксації нижньої щелепи у положенні центральної
оклюзії голову хворого закидають дещо дозаду, шийні м'язи у такому разі напружуються,
блокуючи рух нижньої щелепи вперед. Потім вказівні пальці кладуть на оклюзійну
поверхню нижнього валика в ділянці молярів, щоб вони одночасно торкалися і кутів рота,
незначно відводячи їх убік. Хворого просять широко відкрити рот, зробити ковтальний
рух, одночасно з цим великими пальцями створюють невеликий тиск на підборіддя.
Проведення такої маніпуляції звичайно забезпечує фіксацію нижньої щелепи у положенні
центральної оклюзії. Даний клінічний прийом необхідно повторити кілька разів. На
верхньому оклюзійному валику вирізають клиновидну заглибину у фронтальної ділянці та
дві - в бічних ділянках. Валики охолоджують для запобігання деформації. Поверхню
верхнього оклюзійного валика покривають тонким шаром вазеліну для запобігання
з’єднання з розмягшеною полоскою воску, яка накладається на нижній прикусний валик і
проводять фіксацію нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії. Розмягшений віск
розходиться між оклюзійними валиками, не змінюючи встановлену висоту, заходить
___________у
клиновидні заглибини верхнього валика, забезпечуючи замкове співставлення та надійно
з’єднується з нижнім. Після фіксації щелеп у центральному співвідношенні наносять на
верхній валик антропометричні орієнтовні лінії: середню лінію обличчя, лінію ікол і лінію
усмішки

52. Клінічний етап визначення та фіксації міжальвеолярної висоти та центрального

співвідношення щелеп.

10 + -> Визначення центральної оклюзії – це клінічний етап, на якому лікар

створює умови для правильного конструювання зубних рядів і протеза в цілому. Цей
етап включає в себе декілька послідовних операцій, виконання яких забезпечить в
подальшому раціональне встановлення зубів та хорошу експлуатацію протезів:
1) Визначення овалу зубної дуги та висоти оклюзійного валика верхньої щелепи в
передньому відділі.
2) Визначення протетичної площини.
3) Визначення міжальвеолярної висоти.
4) Визначення та фіксація центрального співвідношення беззубих щелеп.
5) Нанесення на вестибулярну поверхню оклюзійних валиків антропометричних
орієнтирів для встановлення штучних зубів: середня лінія обличчя, лінія ікол, лінія
усмішки.
Лікар оклюзійні валики дезинфікує спиртом. Роботу починають з прикусним валиком
верхньої щелепи. Валик вводять на щелепу і формують овал майбутньої зубної дуги.
Орієнтиром є губи та щоки, які мають не западати та не випирати. По необхідності віск
з передньої частини валика підрізається чи наплавляється для досягнення рівномірних
симетричних контурів. Верхній прикусний валик підрізають по висоті так, щоб за умови
напівзакритого рота його край виглядав з під верхньої губи на 1-2 мм. Цим самим
установлюють орієнтир розміщення різальних країв фронтальних зубів. Після
визначення висоти прикусного валика у фронтальній ділянці необхідно привести його
оклюзійну поверхню відповідно до зіничної лінії. Для цього беруть дві лінійки, одну
розміщують на оклюзійній поверхні валика, другу - в проекції зіничної лінії. Якщо
досягнуто паралельності лінійок, то вважають, що оклюзійна площина у фронтальній
ділянці сформована вірно. Потім розпочинають формування оклюзійної поверхні у
бічній ділянці. Для цього використовують також дві лінійки. Одну розміщують на
обличчі по носо-вушній лінії, іншу - на валику. Валики підрізають доти, поки лінійки не
стануть паралельними. Після закінчення роботи з верхнім прикусним валиком
розпочинають припасування нижнього. Слід зазначити, що з цього моменту всі
маніпуляції щодо нарощування або зрізання проводяться лише на нижньому валику.
Припасуванням досягають щільного прилягання валиків по всій оклюзійній поверхні.
Закінчивши з припасуванням прикусних валиків, переходять до визначення
міжкоміркової висоти.
Після фіксації щелеп у центральному співвідношенні наносять на верхній валик
антропометричні орієнтовні лінії: середню лінію обличчя, лінію ікол і лінію
усмішки. Середня лінія обличчя є добрим орієнтиром для встановлення центральних
різців. Спеціальних орієнтирів для її визначення немає, але можна орієнтуватися на
вуздечку верхньої щелепи та умовну лінію, яка проходить через середину обличчя та
верхню губу. Лінія, що проходить через дистальні поверхні ікол, відповідає кутам рота
і є орієнтиром для підбору та встановлення шести фронтальних зубів. Лінія усмішки

проходить по межі червоної окрайки губ та визначає висоту фронтальних зубів. __

53. Типові помилки визначення ЦО при протезуванні беззубих щелеп. Ознаки. Усунення.

Помилки у вертикальній площині: завищення прикусу; заниження прикусу.

Помилки у трансверзальній площині: фіксація передньої оклюзії; фіксація
бічної оклюзії (правої, лівої).
При завищенні висоти ЦС вже при зовнішньому огляді спостерігається у хворого
напружений вираз обличчя, згладженість носо -губних складок, напружене змикання
губ, дещо подовжена нижня третина обличчя, стукіт зубів під час розмови. Способи
усунення: Якщо верхні зуби, стоять в правильному відношенні до верхньої губи і
оклюзійна площина їх не порушена, то відношення висоти прикусу слід проводити за
рахунок зубів нижнього протеза. З цією метою їх видаляють, на восковий базис
накладають новий прикусний валик і повторно визначають ЦС. Коли ж верхні зуби
надмірно виступають з -під верхньої губи, необхідно зняти зуби як з верхнього, так і з
нижнего воскових базисів, виготовити нові прикусні валики, перевизначити ЦС.
У разі зниження висоти ЦС при зовнішньому огляді спостерігаємо різку вираженість носо-
губних і підборідних складок, укорочення нижньої третини обличчя, западання губ,
опущення кутів рота. Варіанти усунення помилки: 1. Якщо верхній зубний ряд
поставлений правильно, то досить накласти розм’якшену смужку воску на нижній зубний
ряд і попросити хворого стулити зуби до встановлення потрібної висоти прикусу. 2. Якщо
ж верхній зубний ряд абсолютно не є видимим з- під верхньої губи, то необхідно зняти
зуби як з верхнього, так і з нижнего воскових базисів, виготовити нові прикусні валики,
перевизначити висоту.
При передній оклюзії прогнатичне співвідношення зубних рядів, горбикове змикання
бічних зубів, щілина між фронтальними зубами При фіксації бічної оклюзії - горбикове
змикання на стороні протилежної зсуву. Підвищення прикусу, зсув центру нижнього
зубного ряду у бік зсуву, щілина між зубами на стороні зсуву Для виправлення даних
помилок необхідно з нижнього воскового базису видалити зуби, виготовити новий

прикусний валик і наново перевизначити ЦО і перегіпсувати моделі.

54. Основний та допоміжні орієнтири для побудови штучних зубних рядів в повних
знімних протезах.

При постановці штучних фронтальних зубів у повні знімні протези слід послуговуватися
естетичними та функціональними критеріями, при постановці ж бічних зубів – достатньо
лише функціональними.
При постановці фронтальних зубів орієнтирами є:
серединна лінія (1),
лінія посмішки (2),
протетична площина, яку передає верхній оклюзійний валик у горизонтальній
площині (3),
лінія іклів (4) і
сформований лікарем у ротовій порожнині пацієнта вестибулярний край фронтальної
ділянки верхнього оклюзійного валика.
Постановку штучних зубів завжди розпочинають з центральних різців верхньої щелепи,
розміщуючи їх симетрично з обох боків естетичного центру (серединної лінії) так, щоб
ріжучі краї торкалися протетичної поверхні (нижнього оклюзійного валика, силіконового
ключа або ж поверхні скла, згідно з Васильєвим, яке прикріплюється до нижнього
оклюзійного валика)
Бічні різці розміщують з медіальним нахилом відносно ріжучого краю центральних різців.
Ріжучий край не доходить до поверхні скла на 0,5 мм. Ікла ставлять з невеликим нахилом
ріжучого краю до серединної лінії.
Перший верхній премоляр розміщують так, щоб він торкався протетичної площини
(поверхні скла) тільки щічним горбиком, а піднебінний горбик відходив від поверхні скла
на 0,5-1 мм. Другий премоляр розміщують щільно до першого, його обидва горбика
мають торкаються протетичної площини (поверхні скла). Верхні премоляри треба
розміщувати перпендикулярно до протетичної площини, або ж з невеликим нахилом
орієнтуючись на нахил вісі ікла.
Перший верхній моляр має торкатися протетичної площини (поверхні скла) лише
передньо-піднебінним горбиком, передньо-щічний горбик відстає на 0,5 мм., задньо-
щічний – на 1,5 мм. і задньо-піднебінний – на 1 мм. Таким чином утворюється сагітальна
оклюзійна крива (дуга бічних зубів), що спрямовується від першого моляра догори.
Другий моляр розміщують таким чином, що всі його горбики не торкалися протетичної
площини (поверхні скла), а передньо-щічний горбик знаходився на рівні задньо-щічного
горбика першого моляра. Решту горбиків ставлять так, щоб вони не доходили до скла на
1,5-2 мм.
Після завершення постановки верхніх штучних зубів (конструювання верхнього штучного
зубного ряду), розпочинають постановку нижніх зубів. Її розпочинають з першого
моляра так, щоб він контактував з жувальною поверхнею першого верхнього моляра і з
другим верхнім премоляром (за Васильєвим постановку треба починати з других
премолярів).
Попри ці відмінності в обох методиках постановки є спільна риса: штучні нижні зуби слід
ставити з таким розрахунком, щоб кожний з них антагонував з двома штучними верхніми
зубами: однойменним і попереду розташованим (у випадку другого нижнього премоляра –
це перший і другий премоляри верхньої щелепи).
За методикою Гізі після фіксації воском першого нижнього моляра ставлять ікло так, щоб
воно контактувало з іклом та бічним різцем верхньої щелепи. Між іклом і першим
моляром встановлюють відповідні нижні премоляри. Останнім встановлюють другий
нижній моляр. Щічні поверхні зубів на нижній щелепі, від ікла до другого моляра,
необхідно розміщувати на одній лінії. Коронки нижніх фронтальних зубів і премолярів

слід розміщувати перпендикулярно до протетичної площини.

55. Фіксація та стабілізація повних знімних протезів. Фактори, що їх забезпечують

Фіксацією називається стійкість знімного пластинкового протеза на тканинах протезного

ложа в стані спокою. Для досягнення фіксації достатньо адгезії.
Стійкість протеза під час нежувальних рухів називається стабілізацією. Для стабілізації
необхідно використати спеціальну методику зняття функціонального відбитка, який
забезпечить функцію присмоктування базису протеза до слизової оболонки ротової
порожнини.
Стійкість протеза під час жувальних рухів називається рівновагою. Для досягнення
рівноваги недостатньо адгезії та функціонального присмоктування, необхідна ще
функціональна (анатомічна) постановка штучних зубів, у разі якої створюється

множинний контакт під час акту жування.

56. Концепція збалансованої оклюзії. Закони Бонвіля

Збалансована оклюзія - оклюзія, при якій зуби при всіх рухах нижньої щелепи мають
рівномірний контакт як на робочій, так і на балансуючій стороні. Така оклюзія повинна
створюватися при протезуванні беззубих щелеп.
Бонвіль розробив кілька законів артикуляції, які мають безпосереднє значення
для конструювання штучних зубних рядів.
1. Між серединами суглобових головок з кожного боку і точкою контакту
різальних поверхонь нижніх центральних різців розміщується простір в 10 см,
величина якого коливається незначно. Таким чином утворюється рівносторонній
трикутник зі сторонами 10 см.
2. Глибина перекриття у ділянці різців не є довільною, а залежить від висоти
горбків молярів та премолярів, від положення цих зубів у щелепній дузі і від
кривизни всієї дуги. Висота горбків поступово зменшується від премолярів до
молярів.
3. Різці керують усіма рухами нижньої щелепи в напрямку до верхньої, подібно як
ікла у деяких тварин. Якщо різці верхньої щелепи не перекривають нижніх різців,
то моляри і премоляри, відповідно, не можуть мати достатньо розвинутих горбків,
а якщо горбки і є, то вони стираються протягом якогось проміжку часу.
4. Під час жування у разі рухів нижньої щелепи вліво зовнішні і внутрішні горбки
молярів з лівого боку переміщуються на відповідні горбки верхньої щелепи, в той
же час з правого боку нижньої щелепи зовнішні горбки переміщуються на
внутрішні горбки верхньої щелепи. Під час рухів щелепи вправо відбувається те
саме, тільки у зворотному порядку. Закони Бонвіля ще раз підкреслюють, як
важливо враховувати взаємозалежність різних елементів артикуляційної ланки під

час конструювання штучних зубних рядів.

57. Компенсаційні оклюзійні криві. П’ятірка Ганау.

Ганау виділив 5 основних факторів, назвавши їх артикуляційною п'ятіркою:

1. Нахил суглобового шляху.

2. Глибина компенсаційної кривої.

3. Нахил орієнтовної площини.

4. Нахил верхніх різців.

5. Висоти бугрів штучних зубів.

Оклюзійна сагітальна крива — це лінія, що проходить по оклюзійних поверхнях жувальної групи
зубів. На нижній щелепі починається на щічному горбку першого премоляра і закінчується на
дистальному щічному горбку останнього моляра. Сагітальну оклюзійну криву нижньої щелепи в
ділянці жувальних зубів на зубній дузі вперше описав Ф. Шпеє (1890). Через верхній зубний ряд у
ділянці корінних зубів також можна провести сагітальну криву, але не ввігнуту, а випуклу, яка
повторює нижню ввігнуту криву.

58. Побудова штучних зубних рядів за методикою Васильєва.

Методика за М.Є. Васильєвим дозволяє проводити постановку штучних зубів не тільки в

артикуляторі, але й у простому шарнірному оютюдаторі, розміщуючи штучні зуби в певному
порядку по відношенню до протетичної площини. Постановку штучних зубів по склу у разі різних
видів прикусів завжди починають з верхньої щелепи. Для цього скло приклеюють до верхнього
оклюзійного валика, потім проводять зрізання частини прикусного валика нижньої щелепи на
товщину 2—3 мм, приклеюють тонкі стовпчики розм"якшеного воску і змикають оклюдатор до
контакту зі штифтом міжкоміркової висоти. Скляну пластинку приклеюють розплавленим воском
до прикусного валика нижньої щелепи, відокремлюють від верхнього валика і розпочинають
постановку штучних зубів верхньої щелепи. Верхні центральні різці розміщують по обидва боки від
серединної лінії так, щоб різальними краями вони торкалися поверхні скла. По відношенню до
коміркового відростка різці та ікла розміщують так, щоб 2/3 їх товщини було назовні від середини
коміркового відростка. Бічні різці розміщують з медіальним нахилом різального краю до
центрального різця і невеликим поворотом медіального кута допереду. Різальний край їх не
доходить до поверхні скла на 0,5 мм. Ікло повинно торкатися поверхні скла, його ставлять з
невеликим нахилом різального краю до середньої лінії. Група фронтальних різців та ікла
утворюють півколо. Перший премоляр розмішують так, щоб він торкався поверхні скла тільки
щічним горбком, піднебінний відстає від поверхні скла на 1 мм. Другий премоляр торкається
поверхені скла обома горбками. Перший моляр торкається поверхні скла тільки медіально-
піднебінним горбком. Медіально-щічний горбок відстає від скла на 0,5 мм, дистально-піднебінний
— на 1 мм, а дистальнощічний — на 1,5 мм. Другий моляр розміщують так, що всі його горбки не
торкаються поверхні скла, а медіально-щічний горбок знаходиться на рівні дистального щічного
горбка першого моляра. Решту зубів ставлять так, щоб вони не доходили до скла на 2,0—2,5 мм.
Для забезпечення фіксації протезів під час функціонування обов"язковим є постановка жувальної
групи зубів суворо посередині гребеня коміркового відростка чи частини. Цього правила
необхідно дотримуватись і в разі постановки нижніх фронтальних різців та жувальних зубів. Після
завершення конструювання штучного зубного ряду верхньої щелепи по ньому проводять
постановку штучних зубів нижньої щелепи. Першими ставлять другі премоляри, потім — жувальні
зуби і перші премоляри, орієнтуючись за допомогою трикутника Паунда (Paund), в останню чергу
проводять постановку фронтальної групи зубів. Використовуючи постановку штучних зубів за
методикою М.Є. Васильєва, отримують на штучних зубних рядах сагітальну та трансверзальну
оклюзійні криві, які забезпечують ефективне функціонування повних знімних протезів.

59. Постановка штучних зубів по сферичній поверхні.

Сферична теорія артикуляції (Monson, 1920) базувалася на положеннях Spee (1890) і Wilson (1918)
про сагітальне та трансверзальне викривлення зубних рядів. Згідно з цією теорією, щічні горбики
всіх зубів розташовані в межах сферичної поверхні, а поздовжні осі жувальних зубів
перетинаються у визначеній точці черепа, на crista galli. Середній радіус сферичної поверхні
становить 10,4см. Для постановки зубів використовують стандартні постановочні пластинки з
металу (калоти) чи пластмаси підковоподібної увігнутої форми. М.А. Нападов, А.Л. Сапожников
(1972) пропонують середній радіус сфери 9см. Постановочна площадка складається із трьох
частин: двох бічних зі сферичною поверхнею радіусом 9см і передньої горизонтальної площадки у
вигляді сектора. Бічні частини з'єднуються з передньою за допомогою шарнірів. Постановка за
сферою 9см відповідає анатомічній постановці зубів за склом. Послідовність виконання
маніпуляцій наступна: 1) визначення висоти нижньої третини обличчя; 2) щільна фіксація сфери до
нижнього воскового оклюзійного валика; 3) корекція верхнього валика відповідно до рухів
нижньої щелепи; 4) фіксація положення центральної оклюзії; 5) постановка зубів верхньої щелепи;
Штучні зуби використовують безгорбикові чи з низькими горбиками. Метод постановки зубів за
сферичною поверхнею також показаний за вираженого прогенічного співвідношення щелеп, коли
міжальвеолярні лінії утворюють із площиною орієнтації кут близько 70 градусів.

60. Побудова штучних зубних рядів в артикуляторі.

61. Перевірка конструкції повних знімних протезів в порожнині рота. Задачі кінцевого
моделювання.

Закінчивши постановку штучних зубів за одним із методів, зубний технік проводить попереднє

моделювання базисів знімних протезів. Зокрема, краї воскового базису мають розміщуватися на
позначених межах, мати товщину, яка відповідає функціональному відбитку. Краї мають бути
гладенькими і заокругленими. Зуби очищають від воску, моделюють їх шийки.
Піднебінну поверхню жувальних зубів моделюють на одному рівні з поверхнею воскового базису.
Для поліпшення фіксації протезів на нижній щелепі проводять моделювання невеликих під'язикових
відростків у ділянці жувальних зубів. Після того восковий базис із штучними зубами передають
у клініку.
Перевірка конструкції повних знімних протезів включає в себе низку дуже важливих і відповідальних
етапів, а саме: перевірку постановки штучних зубів в оклюдаторі або артикуляторі, огляд моделей
щелеп, перевірку воскового базису зі штучними зубами в ротовій порожнині.
Перед уведенням воскового базису зі штучними зубними рядами в ротову порожнину необхідно
детально перевірити постановку зубів в оклюдаторі або артикуляторі. Звертають увагу на колір, розміри
і форму зубів, величину різцевого перекриття. Недопустимо перекриття нижніх різців верхніми більше
ніж на 1-2 мм, це може бути причиною порушення фіксації протезів. Перевіряють ступінь перекриття
щічних горбків нижніх жувальних зубів однойменними верхніми, розміщення штучних зубів щодо
гребеня коміркових відростка і частини. Існує правило, згідно з яким нижні фронтальні зуби, жувальні
зуби верхньої та нижньої щелеп мають розміщуватися тільки посередині коміркових відростка і
частини. Верхні фронтальні зуби повинні розміщуватися так: 2/3 штучного зуба — допереду від
середньої лінії коміркового відростка, а 1/3 — досередини від неї. Наступним етапом є перевірка всіх
оклюзійних контактів бічної групи зубів як із присінкового, так і з піднебінного боку. Виявлені недоліки
необхідно ліквідувати.
Під час огляду робочих моделей звертають увагу на те, чи немає тріщин, згладження контурів
протезного ложа, у разі виявлення таких або інших недоліків їх бракують. У такому випадку необхідно
зняти новий функціональний відбиток і відлити нову модель.
Для перевірки конструкції воскової композиції її обробляють спиртом і вводять у ротову
порожнину, контролюючи правильність визначення міжком-іркової висоти й усіх компонентів
центрального співвідношення щелеп. Міжко-міркову висоту перевіряють за допомогою анатомо-
фізіологічного методу. Як свідчить досвід, найбільше помилок допускається на етапі фіксації централь-
ного співвідношення щелеп. Найхарактернішою помилкою є випинання нижньої щелепи вперед у
прогенічне співвідношення. Під час перевірки воскової композиції у такому разі спостерігається
прогнатичне співвідношення зубних рядів, горбкове змикання жувальних зубів і збільшення
міжкоміркової висоти на величину горбка. Між фронтальними зубами є щілина. Дещо рідше зустрі-
чаються такі помилки, як фіксація центрального співвідношення у бічній (правій або лівій) і ще
рідше — задній оклюзії. Далі перевіряють ступінь щільності прилягання між зубами-антагоністами.
Якщо виявляють недоліки, їх ліквідовують відразу.
Особлива увага приділяється відповідності кольору, форми, величини зубів естетичним вимогам,
зокрема, відповідності різальних країв фронтальних зубів лінії усмішки, лінії ікол, присередній лінії лиця.
Для маскування постановку деяких штучних зубів з фронтальної групи проводять асиметрично.
Перевірка конструкції протеза закінчується уточненням меж протезного ложа на моделі.
Після перевірки воскової композиції знімного протеза в клініці його передають у зуботехнічну
лабораторію для завершального моделювання воскового базису.
Перевірка конструкції протеза в клініці складається з:
1) огляду гіпсових моделей щелеп;
2) правильності постановки зубів в артикуляторі;
3) перевірки воскової конструкції майбутнього протеза в порожнині рота.
При оцінці якості моделей звертають увагу на їх цілісність: наявність сколів, пір, слідів травмування
технічним шпателем, використовуваним при постановці зубів. При цьому слід керуватися
правилом - краще знов зняти функціональний відтиск, чим використовувати моделі, що
викликають сумнів. Після огляду моделей слід ретельно перевірити постановку
зубів в артикуляторі до того, як воскові базиси з штучними зубами будуть введені в порожнину
рота. Звертають увагу на колір, розмір, фасон зубів, величину різцевого перекриття. Номера
кольору, розміру і фасону зубів повинні відповідати попереднім записам у наряді на
виготовлення.
Всі зміни можливі лише з врахуванням думки лікаря і пацієнта, з обов'язковою реєстрацією у
наряді і історії хвороби. Необхідно звернути увагу на перекриття нижніх різців верхніми, яке має
бути в межах 1-2 мм залежно від величини використовуваних зубів. Значне перекриття може
порушувати фіксацію протеза, відсутність - погіршує естетичний оптимум. Слід також уникати
великого перекриття нижніх щічних горбів жувальних зубів однойменними верхніми. Різко
виражені горбики, особливо іклів, бажано зішліфувати, аби бічні і передні рухи нижньої щелепи
були такими, що ковзають.
Положення зубів по відношенню до вершини альвеолярного гребеня повинне відповідати способу
постановки штучних зубів, який вибирає лікар відповідно клінічним показникам порожнини рота
на попередніх етапах протезування. Зміна способу постановки зубів на етапі перевірки свідчить
про грубі лікарські помилки в плануванні протезів. Важливою умовою стабілізації пластинкового
протеза є наявність проміжку між передньою групою зубів, тобто ріжучі краї нижніх різців не
повинні стосуватися піднебінної поверхні верхніх і знаходитися на відстані 1,5-2,5 мм. Стабілізація
пластинкового протеза - це утримання його на щелепі під час функціональних рухів нижньої
щелепи.
Потім слід перевірити оклюзійні контакти бічних зубів як з щічному, так і з піднебінного боку,
звернувши увагу на моделювання воскового базису, об'ємність його країв, щільність прилягання
до моделі. Всі відмічені недоліки усувають. Для перевірки конструкції протеза в порожнині рота
восковий базис і зуби дезинфікують, вводять в порожнину рота і контролюють щільність
прилягання воскового базису до слизистої оболонки протезного ложа, як при відкритому, так і при
закритому роті.
Далі перевіряють правильність визначення висоти нижнього відділу обличчя, а також адекватність
вибору кольору, форми і розміру зубів, їх постановку по відношенню до середньої лінії обличчя і
інших орієнтирів, взаємовідношення їх при центральній і бічних оклюзіях. Висоту нижнього відділу
обличчя контролюють анатомо-функціональним методом із застосуванням розмовної проби, якщо
дозволяє ступінь фіксації воскових валиків. Пацієнта просять виголосити декілька складів або букв
(<<о>>, <<і>>, <<е>>, <<м>>, <<п>>), при цьому стежать за мірою відокремлення штучних зубів. При
нормальній висоті нижнього відділу обличчя це відокремлення досягає 5-6 мм. Якщо
відокремлення валиків складає більше 6 мм, то висоту нижнього відділу обличчя зменшують,
якщо відокремлення - менше 5 мм, то її збільшують.
 Лінія, що пероходить між центральними різцями, повинна збігатися з середньою лінією обличчя.
При невеликому відкритті рота мають бути видні лише ріжучі краї різців, а при посмішці передні
зуби є видимими майже до екватора, а в деяких випадках - до шийки. При підвищенні висоти
нижнього відділу обличчя носогубні і підборідні складки згладжені, контури обличчя, і в
основному губи, напружені, під час розмовної проби можливий стук зубів. Відстань між зубами в
передньому відділі при розмовній пробі буде менше 5 мм.
При значному підвищенні висоти нижнього відділу обличчя просвіт між зубами може бути
відсутнім, який в стані фізіологічного спокою складає 2-3 мм. Цю помилку усувають таким чином:
якщо постановка верхніх штучних зубів вироблена правильно по відношенню до камперовскої
горизонталі, то зниження висоти нижнього відділу обличчя слід виробляти за рахунок нижніх
штучних зубів. Їх видаляють, на восковий базис накладають новий валик прикусу і повторно
визначають центральне співвідношення щелеп і висоту нижнього відділу обличчя зокрема.
Після цього верхню модель щелепи відділяють від артикулятора, складають з нижней в новому
положенні і загіпсовують в артикуляторі. Постановку нижніх зубів виробляють повторно. При
помилці в постановці верхніх зубів, особливо коли не дотримана протетическая площина,
необхідно знов виготовити валики прикусів для верхньої і нижньої щелеп і знов визначити
центральне співвідношення щелеп.
 Далі виробляють повторну постановку зубів. При пониженні висоти нижнього відділу особи, якщо
верхні зуби поставлені правильно, поступають таким чином: на нижній зубний ряд накладають
розігріту смужку воску і виробляють перевизначення центрального співвідношення щелеп,
доводячи висоту до норми. Якщо причиною заниження висоти є і верхні зуби, то необхідно
перевизначити співвідношення щелеп із застосуванням нових верхніх і нижніх валиків прикусів.
Окрім перевірки правильності визначення центрального співвідношення щелеп контролюють
щільність контактів штучних зубів. Якщо між окремими зубами-антагоністами відсутні контакти, то
їх відновлюють. Після перевірки конструкції протеза в клініці воскові композиції протезів
поступають в зуботехническую лабораторію для остаточного моделювання воскових базисів і
заміни їх на пластмасових.

62. Задача повних знімних протезів. Корекція. Реставрація. Реконструкція.

Корекція — це комплекс заходів, спрямованих на усунення чинників травмувальної дії базису та

елементів фіксації, токсикоалергійної дії, порушення оклюзійних співвідношень, естетичної та
мовленнєвої функцій. Корекцію проводять, починаючи з наступного дня після фіксації протезів.
Протягом перших днів хворий приходить на прийом до лікаря щоденно, а потім — за
показаннями. Під час відвідувань лікар збирає усі скарги хворого та ретельно оглядає тканини
протезного ложа і поля, проводить розмовні проби, за необхідності — жувальні проби.
Спостереження за хворим слід проводити доти, доки лікар не впевниться у тому, що у хворого
настала адаптація до протеза. Лікар помічає больові точки на слизовій оболонці гіпсовим
порошком чи зубною пастою і переносить на протез, коригує з наступним шліфуванням та
поліруванням. Таким чином, лікар дотримується принципу закінченості ортопедичного лікування.
Своєчасно та правильно проведена корекція сприяє швидкій адаптації хворого до знімного
протеза.
Реставрація зубів — це процедура відновлення естетичних і функціональних параметрів зуба. При
реставрації проблемного зуба можна змінити його контури, наприклад, округлити кути або
зробити їх більш прямими — виявляється, і такі дрібниці можуть зробити посмішку більш
привабливою. З кожним роком реставрація зубів стає більш популярною та безболісною
процедурою.
Реставрація протезів - відновлення цілісності, естетичних і функціональних якостей зубних або
щелепних протезів, якими пацієнт уже користувався. Якщо при цьому відбувається зміна,
удосконалення і доповнення (штучними зубами, фіксаторами, оновленої внутрішньою поверхнею
базису) зубних або щелепних протезів, мова фактично йде про їх реконструкції.
Реставрацію знімних пластинкових зубних протезів з полімерним базисом здійснюють при: -
Тріщинах базису протеза;
- Переломах базису протеза, коли фрагменти (як правило, не більше двох) співставні по лінії
перелому і не мають додаткових дефектів по лінії перелому;
- Втрати природних зубів, в тому числі і опорних, коли необхідно додавання до знімного протезу
штучних зубів і перенесення чи додавання кламерів;
- Невідповідність внутрішньої поверхні базису протеза тканин протезного ложа.
Реставрацію знімного протеза при тріщинах базису проводять наступним чином:
- Замішують гіпс, укладають горбком на поверхню столу і занурюють в нього протез внутрішньою
поверхнею, отримуючи таким чином фіксуючу модель;
- Після затвердіння гіпсу звільняють від нього плечі дротяних кламерів і підрізають бічні поверхні
цоколя фіксуючою моделі таким чином, щоб не було перешкод для зняття протеза; - Фіксуючу
модель після зняття протеза змащують ізоляційної рідиною (наприклад, ізоляційним лаком
Ізокол);
- Лінії тріщини розширюють фрезою або іншим ріжучим інструментом, а також сошліфовивают
поліровану частина пластмаси на 3-5 мм по обидва боки від тріщини, а при необхідності скошують
краю тріщини V-образно.
В залежності від напрямку і протяжності тріщини зона концентрації руйнує протез навантаження
може бути армована металевою дротяною сіткою або полімерним матеріалом (нейлон). Для
розміщення такої арматури в базисі протеза по обидві сторони від лінії тріщини створюють
відповідні заглиблення тунельного типу; - На фіксуючу модель встановлюють протез. Подальші
маніпуляції залежать від пластмаси, застосовуваної для реставрації базису: • при використанні
базисної пластмаси високотемпературного затвердіння область створеного дефекту базису
протеза заповнюють розплавленим воском. Після гіпсування фіксуючою моделі з протезом
прямим способом виконують заміну воску на пластмасу (після розміщення в ній арматури).
Знімний протез обробляють, шліфують і полірують; • при використанні швидкотвердіючої
пластмаси мономером змащують область створеного дефекту і встановлену в ньому арматуру,
загальноприйнятим способом (див. Отримання індивідуальної ложки) готують полімер-
мономерну композицію швидкотвердіючої пластмаси, яку з надлишком накладають в зоні
створеного дефекту базису і проводять її полімеризацію в гідрополімерізаторі.. Після цього протез
обробляють, шліфують і полірують. Реставрація знімних пластинкових протезів при переломах
базису Аналогічна розглянутій вище. Принципова відмінність полягає в тому, що цій процедурі
передує візуальна оцінка лікарем пред'явлених пацієнтом фрагментів, складання їх по лінії
перелому. При наявності всіх фрагментів та умови їх чіткого зіставлення по лінії перелому наносять
діхлоретановий клей, склеюють фрагменти і через 3-4 хв приступають до виготовлення фіксуючої
гіпсовою моделі. Подальші маніпуляції не відрізняються від описаних вище, проведених при
тріщинах базису.
Реконструкція полімерного базису шляхом додавання штучного зуба (зубів) або перенесення
кламерами проводиться в разі втрати пацієнтом по тим чи іншим причинам природних зубів, в
тому числі і опорних.
Для цього:
- Протез вводять в порожнину рота, накладають його на протезне ложе і отримують відбиток
разом з протезом. Необхідно також зняти відбиток з зубів-антагоністів;
- Отримують гіпсові моделі, причому протез переходить на робочу модель щелепи. У подальшому
ці моделі фіксують в артикуляторі в положенні центральної оклюзії; - Відомим способом згинають
дротяний кламмер;
- Підбирають необхідний штучний зуб (або зуби), припасовують його (їх) на гіпсовій моделі щелепи
в області дефекту зубного ряду;
- Подальші маніпуляції залежать від пластмаси, застосовуваної для реставрації протеза: • при
використанні базисної пластмаси високотемпературного затвердіння область дефекту зубного
ряду заповнюють базисним воском, в якому фіксують кламмер і штучний зуб, і відомим способом
проводять заміну воску на пластмасу. Знімний протез після проведення традиційної механічної
обробки, шліфування і полірування направляють у клініку; • при використанні швидкотвердіючої
пластмаси область дефекту зубного ряду на гіпсовій моделі щелепи змащують ізоляційної
рідиною. Після установки протеза на гіпсову модель щелепи дефект зубного ряду заповнюють
порцією заздалегідь приготовленої полімермономерного композиту пластмаси, в яку
встановлюють припасований штучний зуб, і проводять полімеризацію в гідрополімерізаторі. Після
традиційної механічної обробки, шліфування і полірування протез направляют в клініку. Слід
зазначити, що в спеціальній літературі можна зустріти опис методики реконструкції, яка
передбачає використання лікарем швидкотвердіючої пластмаси після припасовки штучного зуба в
порожнині рота. В основі цього методу лежить скорочення витрат часу на реставрацію протеза,
оскільки всі маніпуляції проводить лікар в одне відвідування хворого. При цьому безпосередній
контакт полімер-мономерного композиту пластмаси з тканинами протезного ложа може
призвести до хімічного опіку слизової оболонки, викликає сенсибілізацію організму і провокує
розвиток токсико-алергічної реакції. Тому даний метод слід вважати небажаним. Реконструкція
базисів знімних пластинкових протезів шляхом нашарування полімеру . Для цього: • лікар,
використовуючи протез в якості індивідуальної ложки і застосовуючи функціональні проби,
отримує відбиток силіконовою масою або іншим еластомірним матеріалом. Цій маніпуляції
передує видалення фрезою або іншими ріжучими інструментами частини пластмаси з внутрішньої
поверхні базису протеза, її «освіження»; • зубний технік-лаборант: - Гіпсує протез з відбиткової
масою в кювету зворотним способом; - Після твердіння гіпсу розкриває кювету і видаляє
відбиткові масу; - У відповідності до вказівок лікаря заповнює форму, залишену в гіпсі відбиткової
масою, еластичним полімерним матеріалом або полімер-мономерною композицією акрилової
базисної пластмаси високотемпературного затвердіння; - Загальноприйнятим методом проводить
полімеризацію, витягує з кювети протез, який після механічної обробки, шліфування і полірування
направляє в клініку. Корекція повних знімних протезів. Процес ліквідації місць на базисі протеза,
які травмують тканини протезного ложа, називається корекцією. Корекцію проводять звичайно
починаючи уже з другого дня після фіксації протезів. Хворого просять не користуватися ними у разі
відчуття болю, але приблизно за 2-4 год до відвідин лікаря протези обов'язково вводять у ротову
порожнину. Лікар під час огляду слизової оболонки ротової порожнини без особливих зусиль
визначає місця травмування тканин протезного ложа краєм базису протеза. Місця протеза, які
зумовлюють травмування, підлягають зішліфуванню та поліруванню. Кількість корекцій різна і
може коливатися від однієї до десяти. У перший період користування протезами під час кожного
відвідування хворого його необхідно підтримати психологічно, зазначивши, що він уже вимовляє
слова, що йому стає легше вживати їжу, що через деякий час усі неприємні відчуття зникнуть

63. Механізми адаптації до знімних протезів. Фази адаптації. Побічна дія знімного
пластинкового протезу на тканини протезного ложа та організм в цілому.

Процеси звикання до знімних протезів повинні бути зрозумілі кожному ортопедові. Варто завжди
пам'ятати, що протез у значній мірі сприймається пацієнтом як стороннє тіло, а стосовно слизової
оболонки протезного ложа виявляється незвичним подразником. По-друге, протез змінює звичні
розміщення органів, тому що скорочує обсяг власне порожнини рота, одночасно порушуючи
топографію артикуляційних пунктів, необхідних для утворення різних звуків. По-третє, нові точки
оклюзії між штучними зубами можуть змінювати характер жувальних рухів нижньої щелепи. По-
четверте, при зміні міжальвеолярной висоти створюються нові умови для роботи жувальних м'язів
і скронево-нижньощелепного суглоба. Зубний протез є незвичним подразником і відчувається
пацієнтом як стороннє тіло, що заважає йому. Увага хворого часто зосереджується на цьому
відчутті, заважає йому працювати і відпочивати. Одночасно з цим підсилюється слиновиділення, а
в деяких хворих виникають позиви до блювоти. Посилення слиновиділення настає через
невеликий проміжок часу після накладення протеза, що свідчить про виникнення рефлексу
внаслідок передачі порушення по рефлекторній дузі від рецепторів слизової оболонки порожнини
рота через центральну нервову систему. По характеру цей рефлекс є безумовним. Позиви до
блювоти викликаються механічним подразником рецепторів м'якого піднебіння. Цей
фізіологічний рефлекс має захисний характер. Блювота починається при вдиху. Посилений подих
може її припинити. З часом відповідна реакція на подразнення починає стихати: відчуття
стороннього тіла зменшується, скорочується салівація, зникає блювотний рефлекс. Пацієнт
перестає відчувати протез, забуває про його існування і навіть почуває незручність, якщо протез на
час виймається. Ці реакції найбільш виражені при накладенні повного знімного або часткового
пластинкового протеза і менш виражені при бюгельному протезі. В основі затихання описаних
реакцій лежать складні нервово-рефлекторні процеси, зрозуміти які можна, якщо скористатися
даними класичних робіт Й. П. Павлова про кіркове гальмування. Таким чином, звикання до
протеза ( складним нервово-рефлекторним процесом, що складається з:
1) гальмування реакції на протез як на незвичний подразник;
2) формування нових рухових актів мови, губ при вимові звуків;
3) пристосування м'язової діяльності до нової міжальвеолярної висоти;
4) рефлекторної перебудови діяльності м'язів і суглобів, кінцевим результатом якої є виконання
найбільш доцільних у функціональному відношенні рухів нижньої щелепи.
В часі зазначені процеси не завжди можуть збігатися. Наприклад, при повторному протезуванні
хворі швидко перестають відчувати новий протез, у той час як виконання доцільних рухів нижньої
щелепи відповідно до нового оклюзійного контакту може затримуватися. Зубні протези
сприймаються тканинами протезного ложа як стороннє тіло, будучи подразником для нервових
закінчень слизової оболонки порожнини рота. З чуттєвих рецепторів порожнини рота
подразнення передається по рефлекторній дузі до центра слиновиділення, мови і т.д., у результаті
чого з'являються посилена салівація, позиви до блювоти, порушуються мова, ковтання і
пережовування їжі.
В. Ю. Курляндский(1962) розрізняє три фази адаптації до зубних протезів.
Перша - фаза подразнення - спостерігається в день накладення протеза і виявляється у виді
підвищеної салівації, зміненої дикції, слабкої жувальної сили, блювотного рефлексу.
Друга - фаза часткового гальмування - настає в період з 1-го по 5-й день після накладення
протезів. У цей період відновлюються мова, жувальна сила, зменшується салівація і зникає
блювотний рефлекс.
Третя - фаза повного гальмування - настає в період з 5-го по 33-й день після накладення протеза.
У цей період пацієнт не відчуває протез як стороннє тіло, а навпаки, відчуває дискомфорт без
нього. Хворі, яким протези виготовляють повторно, адаптуються до них значно швидше - за 5-7
днів. На тривалість періоду адаптації впливають фіксація, стабілізація протезів і відсутність
болючих відчуттів. Гігієнічна обробка протезів та рекомендації до застосування. Протез є
лікувальним засобом, що вступає в складні взаємовідносини з органами порожнини рота.
Дотримання правил користування ними буде сприяти збереженню як самого протеза, так і
здоров'я пацієнта. У перші дні і навіть тиждень протез відчувається як стороннє тіло, і у пацієнта
може з'явитися бажання видалити його. Але в наступному це відчуття зникне. Звикання до протеза
багато в чому залежить від особливостей характеру пацієнта, звичок і відношення до протезування
як до лікування в цілому. За інших рівних умов швидше відбувається звикання до незнімних
протезів (штучні коронки і мостоподібні протези) і повільніше - при накладанні знімних протезів,
особливо на верхню щелепу. Щоб прискорити звикання до протеза, пацієнтові рекомендують
протягом перших двохтрьох тижнів користатися їм цілодобово, знімаючи його лише після їжі для
промивання. Звиканню буде сприяти: смоктання льодяників, нопої з лимоном, заняття, що
відволікають (читання, відвідування театру, кіно, заняття спортом). Після накладання знімного
протеза може з'явитися біль. В такому випадку протез потрібно зняти. У день, призначений
лікарем для корекції, пацієнтам рекомендують накласти протез на щелепу не менш чим за три
години до відвідування клініки. Це дозволить лікарю точно визначити ділянку протеза, що
спричиняє біль. З протезом можна приймати усі види найбільш розповсюдженої їжі (м'ясо, хліб,
овочі), але не можна лущити горіхи й інші тверді продукти. На початку користування протезом
перевагу варто віддавати м'якій і нев'язкій їжі, приймати її невеликими порціями й вчитися
ретельно пережовувати. Коли пацієнт звикне до знімного протеза, пацієнту рекомендують знімати
його на час сну. Залишати протези на ніч можна тільки за рекомендацією лікаря. Протез має
потребу в повсякденному використанні. Незнімні протези чистять так, як і природні зуби, зубною
щіткою з пастою. У знімного протеза особливо ретельно чистять поверхню, звернену до ясен.
Знімні протези варто обполіскувати після їжі і ретельно чистити перед сном зубною щіткою з
пастою або туалетним милом. Варто оберігати протез від надмірно гарячої води, під дією якої він
може деформуватися. Зберігати знімні протези необхідно чистими, загорнувши їх у бавовняну
тканину, що добре усмоктує воду, і закривши його в пластмасовій коробочці, що також варто
тримати в ідеальній чистоті. При поломці протеза чи появі тріщин в пластмасі, щоб уникнути
травми слизової оболонки варто звернутися до лікаря для реставрації протезу. Через три роки
користування протезом незалежно від його якості пацієнтові необхідно звернутися до лікаря для
вирішення питання про необхідність повторного протезування, тому що з часом відбувається
атрофія кістки, а протез може заподіювати шкоди. Результати ортопедичного лікування можна
вважати позитивними, якщо в хворого відновилася мова, відзначаються гарна фіксація і
стабілізація протезів, дотримання естетичної норми, з'являється можливість приймати тверду їжу,
хворий сам позитивно оцінює протези. Об'єктивними методами оцінки ефективності протезів у
функціональному відношенні є жувальні проби, мастикаціографія.

64. Захворювання слизової оболонки порожнини рота, спричинені знімними протезами.

Під первинними травматичними стоматитами слід розуміти запальні хвороби, етіологічний чинник
яких діє безпосоредньо на слизову оболонку порожнини рота. Різноманітність клініко-
морфологічних ознак цієї групи стоматитів залежить від характеру подразника, його сили,
тривалості дії, стану реактивності організму, місцевого імунітету СОПР та індивідуальних
особливостей будови слизової оболонки порожнини рота. Виділяють такі види травматичних
чинників: механічні, хімічні (дія луг та кислот), термічні (вплив високих та низьких температур),
електричні , променеві (при терапії новоутворень щелепно-лицевої ділянки). За формою
травматичний стоматит може бути катаральним, ерозивним 4 та виразковим, за перебігом –
гострим та хронічним, за ступенем тяжкості – легким, середнім та важким. В залежності від
травмуючого чинника та місця його дії ставлять діагноз: декубітальна виразка СОПР, термічний,
хімічний, електричний, променевий стоматит. Гостра механічна травма СО виникає при
прикушуванні, ударі чи пораненні різними предметами. Найчастіше ушкоджується СО язика, губ,
щік по лінії змикання зубів. При цьому спочатку з’являється біль, а на місці травми може
утворитися гематома, екскоріація, ерозія або виразка. Часто їх розміри, форма і локалізація
співпадають з видом травмуючого агента. Гематоми, екскоріації та ерозії за 1-3 доби швидко
зникають, але при вторинному інфікуванні можуть перетворитися у виразки, які довго не
загоюються. Хронічна механічна травма СО трапляється досить часто. Вона може бути спричинена
гострими краями зубів, патологією прикусу, неякісно виготовленими ортопедичними та
ортодонтичними конструкціями, зубним каменем та шкідливими звичками. Частіше це буває у
людей похилого віку, тому що в них знижений тургор СО, занижена висота прикусу внаслідок
патологічного зтирання зубів, їх відсутності або зміщення. Хворі не відразу скаржаться на біль, але
з часом з’являється відчуття дискомфорту і болю, припухлість, часте прикушування чи наявність
виразки. При огляді СО може спостерігатися катаральне запалення (набряк, гіперемія), порушення
цілісності (ерозія, виразка), проліферативні зміни (папіломатоз піднебіння), підвищення
ороговіння (лейкоплакія). Поряд з механічною травмою СО підлягає дії мікрофлори, яка впливає
на клінічну картину стоматиту. Слід приділити увагу особливостям клінічних проявів виразки, яка
виникає від тривалої дії механічної травми і називається декубітальною. Локалізується вона, в
основному, на бічній поверхні язика, слизовій оболонці губ, щік по лінії змикання зубів, а також у
межах протезного ложа. Як правило, вона поодинока, болюча, оточена запальним інфільтратом,
краї гіперемійовані, болючі при пальпації, дно вкрите фібринозним нальотом. Глибина може
досягати м’язового шару. Регіонарні лімфовузли збільшені, болючі при пальпації. Декубітальна
виразка може ускладнюватися фузоспірохетозом або кандидозом, а при тривалості 2-3 міс. може
малігнізуватися. Декубітальну виразку необхідно диференціювати з раковою виразкою,
трофічною, міліарно-виразковим туберкульозом, твердим шанкром. Для декубітальної виразки
характерні наявність подразнюючого чинника, болючість ділянки ураження, існування запального
інфільтрату, відсутність специфічних змін при цитологічному дослідженні. Після усунення
травмуючого чинника, як правило, за 5-6 днів виразка загоюється. Лікування гострих травматичних
стоматитів включає усунення чинника, обробку СОПР антисептиками (фурацилін, етоній, 1% р-н
перекису водню, відвар листків шавлії, ромашки, ротокан, 1% р-н цитралю та ін.), призначення
штучного лізоциму, а при наявності ерозій – аплікації 5 кератопластичних засобів (3,44% р-н
ретинолу ацетату, аекол, каротолін, вінілін та ін.). Якщо виразки інфіковані, вкриті нальотом,
мають інфільтрат, то для лікування застосовують протеолітичні ферменти у поєднанні з
антисептичними засобами або антибіотиками, а з появою чистих грануляцій – препарати, що
поліпшують репаративні властивості тканин (метацил, солкосерил та інші кератопластики).
Лікування хронічних механічних травм СОПР передбачає обов’язкове усунення травмуючого
агента, обробку виразки і порожнини рота антисептиками, протеолітичними ферментами,
препаратами, що стимулюють епітелізацію ( масляний розчин вітамінів А і Е, олія шипшини,
обліпихи, солкосерил, актовегин, метилурацил, сік каланхое). Припікаючі препарати застосовувати
категорично заборонено! Профілактика травматичних уражень полягає в усуненні всіх
подразнюючих чинників та своєчасній санації порожнини рота. Хімічні травми СОПР виникають у
разі потрапляння на слизову оболонку хімічних речовин досить високої концентрації. Найчастіше
це буває при помилковому застосуванні їх у побуті, на виробництві, при спробі самогубства, під час
прийому у стоматолога. Опіки виникають при контакті з кислотами, лугами, застосуванні
миш’яковистої пасти, фенолу, формаліну, нітрату срібла. Опік кислотами призводить до
виникнення коагуляційного некрозу – щільної плівки, яка має характерний колір: при опіку
сірчаною кислотою – бурий, азотною – жовтий, іншими кислотами – сіро-білуватий. Навколо
плівки спостерігаються значно виражені явища запалення з набряком і гіперемією. Опік лугами
призводить до колікваційного некрозу СО без утворення щільної плівки. Від дії лугів ураження
більш глибоке, ніж при опіках кислотами, і може захоплювати всі шари СО. Після відторгнення
некротизованих тканин оголюються болючі ерозивні чи виразкові поверхні, які загоюються дуже
повільно. Лікування хімічної травми передбачає усунення хімічної речовини, промивання ротової
порожнини слабким розчином антидоту. При кислотних опіках можна використовувати мильну
воду, палену магнезію, 0,1% р-н нашатирного спирту (15 крапель на 1 склянку води). Луги
нейтралізують 0,5% р-ном оцтової або лимонної кислоти, а також 0,1% р-ном хлористоводневої
кислоти (10 крапель на 1 склянку води), чим зупиняють подальше проникнення хімічної речовини
в тканини. При опіках нітратом срібла місце ураження обробляють 2-3% р-ном хлориду натрію або
р-ном Люголя, а при ураженні фенолом – рициновою олією чи 50% етиловим спиртом. Далі
призначають знеболюючі засоби, антисептичні препарати та кератопластики (5% метилурацилова
мазь, мазі левоміколь, левосин, аерозолі гіпозоль, левовінізоль, оксіциклозоль, пантенол та інші).
6 Фізична травма виникає від дії високих та низьких температур, ураження електричним струмом
(опіки, гальваноз) та променевого ураження (при локальному впливі великих доз іонізуючого
випромінювання). Під дією гарячої води чи пари виникає гострий катаральний стоматит, який
супроводжується болем, гіперемією СОПР, мацерацією епітелію. При сильному опіку епітелій
злущується великими шарами або виникають пухирі, а потім поширені ерозії чи поверхневі
виразки. При приєднанні вторинної інфекції перебіг стоматиту ускладнюється. В лікуванні
застосовують місцеві анестетики, протизапальні, протимікробні та кератопластичні препарати.
Вплив низьких температур можливий при кріотерапії та кріодеструкції захворювань СОПР. При
цьому в осередку втручання одразу виникає різке локальне катаральне запалення, яке через 1-2
доби переходить в некроз. У післяопераційний період з перших годин після кріодеструкції
призначають ротові ванночки чи полоскання антисептиками, а з розвитком некрозу проводять
лікування, як при виразково-некротичному стоматиті. При наявності металевих включень в
порожнині рота можливе таке явище, як гальваноз. Це патологічні зміни місцевого і загального
характеру, що з’являються внаслідок електрохімічної взаємодії між металевими включеннями в
порожнині рота. При гальванозі хворі скаржаться на металевий присмак у роті, спотворення
смакових відчуттів, печію та біль в язиці, щоках, сухість або гіперсалівацію, легку подразливість,
слабкість, головний біль. Гальванічні струми можуть викликати гіперкератоз або опіки окремих
ділянок СОПР, які клінічно проявляються катаральним чи ерозивновиразковим стоматитом з
локалізацією на кінчику та бічних поверхнях язика, щоках по лінії змикання зубів, слизовій губ,
піднебіння. Для встановлення діагнозу „гальваноз” необхідна наявність 5 критеріїв: 1) скарги
хворого на металевий присмак у роті; 2) більша виразність суб’єктивних симптомів вранці і
збереження їх протягом дня; 3) наявність у порожнині рота 2-х металевих включень і більше; 4)
визначення різниці потенціалів між включеннями; 5) поліпшення самопочуття хворого після
видалення протезів з порожнини рота. Лікування полягає у видаленні з порожнини рота протезів
та пломб з неоднорідних металів, застосуванні протизапальних та антисептичних засобів,
анестетиків та кератопластиків. Променевий стоматит виникає у людей, яким проводять
променеву терапію новоутворень щелепно-лицевої ділянки. Хворі скаржаться на постійно
зростаючу сухість в порожнині рота та втрату смакових відчуттів, а також поколювання, іноді печію
в кінчику язика. При об’єктивному обстеженні має місце гіперемія та набряк слизової оболонки
щік, дна порожнини рота, м’якого піднебіння, потім вони внаслідок ороговіння 7 мутніють,
нагадують картину лейкоплакії. При подальшому опромінюванні відбувається вогнищеве
відторгнення зроговілого епітелію, з’являються ерозії, вкриті клейким некротичним нальотом –
вогнищевий плівчастий радіомукозит. Якщо він поширюється на інші ділянки та зливається,
виникає зливний плівчастий радіомукозит. Розвиток процесу ускладнююється ураженням слинних
залоз. В перші 3-5 діб слиновиділення посилене, а потім настає стійка гіпосалівація. Через 12-14
діб розвивається ксеростомія, дисфагія та дісгевзія. Променеві ураження набувають зворотнього
розвитку через 2-3 тижні. В профілактиці променевих стоматитів важливе значення має санація
порожнини рота. Не пізніше 3-5 діб до початку променевої терапії проводять видалення рухомих і
зруйнованих зубів з хронічними вогнищами, видалення зубного каменю, кюретаж
пародонтальних кишень, пломбування каріозних порожнин. Знімають металеві протези та
замінюють амальгамові пломби на композитні чи цементні. При початкових проявах променевого
стоматиту призначають полоскання порожнини рота 1% р-ном перекису водню, фурациліном
(1:5000), 2% р-ном борної кислоти, ротоканом та іншими антисептиками. У розпалі захворювання
використовують місцеві анестетики, кератопластичні препарати.

65. Клінічні помилки при виготовленні повних знімних протезів.

При протезуванні беззубих щелеп важливо пам'ятати, що на сучасному етапі

виготовлення протезів високої якості є неможливим без застосування

індивідуальних жорстких ложок.

До помилкових дій лікаря належить і гравірування моделей, особливо в зоні

м'якого піднебіння по лінії А. Навіть якщо гравірування проводиться не лінійно,

а по протяжності (в практиці це іменують за формою крил метелика), то і це не

забезпечує надійного успіху, так як проводиться без урахування можливостей

ступеня стискання тканин і компресії м'якого піднебіння у верхнє положення і,

як правило, веде до травми слизової оболонки.

Через неправильне встановлення рівня верхніх і нижніх штучних зубів, тобто

рівня протетичної площині, протези не задовольняють хворих в естетичному

відношенні.

Для відновлення конфігурації обличчя лікар повинен у першу чергу оформити

вестибулярну поверхню оклюзійного валика, керуючись овалом обличчя,

положенням і формою верхньої губи. Важливо врахувати і розгладжування

складок губи, зменшення вираженості носо-губних складок і симетричність

сегмента дуги в цій ділянці.

Неправильне визначення та нанесення на валики лінії центру обличчя веде до

порушення не тільки симетричності розташування штучних зубів правої і лівої

сторони, але також оклюзійних контактів і естетичних норм.

Інша помилка пов'язана з нерівномірним приляганням оклюзійних валиків

через погану і нерівномірну оклюзійну поверхню при її змиканні.

П е р ш а г р у п а п о м и л о к. Можливі два варіанти. У момент фіксації

центрального співвідношення щелеп хворий висуває нижню щелепу допереду

або зміщає її убік, тобто фіксується одна з сагітальних або бічних оклюзій.

Д р у г а і т р е т я г р у п и п о м и л о к. Відсутність щільного фісурно-

горбкового оклюзійного змикання може бути наслідком деформації базисів або

валиків під час фіксації центрального співвідношення щелеп.

Ч е т в е р т а г р у п а п о м и л о к. При накладанні на щелепу базис може бути

зміщений в горизонтальній площині, а в окремих ділянках може підніматися

або опускатися.

66. Технічні помилки при ВИГО'ІОВ. іенні повних знімних протезів.

Перевірка конструкції повних протезів складається з двох етапів:

1. Визначення якості моделей, анатомічної постановки зубів і моделювання
базисів на моделях до введення шаблонів із зубами в порожнину рота;
2. Перевірка конструктивних елементів протезів і якості визначення
центральної оклюзії.
Наявність на моделях подряпин, тріщин, відламів та інших дефектів вимагає
нових функціональних відбитків. При перевірці конструкції протезів
досліджується їх стійкість на щелепах, якість визначення Ц.О. і анатомічної
постановки зубів, колір, форма і розміри.
Помилки, виявлені при перевірці конструкції повних протезів наступні:
1) Невірно загіпсовані моделі в окклюдаторі або артикуляторі;
2) Неправильне моделювання базисів протезів;
3) Розширені, звужені дистально, медіально зубні дуги;
4) Неправильно сформовані оклюзійні поверхні зубних рядів;
5) Підвищена або занижена висота прикусу.
6) Помилково визначена і зафіксована передня або бічна оклюзія;
7) Неправильно підібрані зуби за кольором, формою і розмірами.
Технологічні помилки – це помилки техніка, які не помітив лікар. Недбале
ставлення до відбитка. Воно полягає в несвоєчасному виготовленні моделі, у
використанні невідповідного гіпсу, в його неправильному замішуванні;
недбале
розкриття моделі. Ігнорування креслень, представлених лікарем на моделі.
На етапі перевірки каркаса лікар повинен на моделі перевірити його
відповідність
малюнку; Порушення режиму лиття або застосування неякісного металу.
Отриманий каркас не буде відповідати вимогам по алергічних властивостям і
жорсткості та його доведеться переробляти; Помилки при постановці зубів.
Вони проявляються на етапі перевірки конструкції протеза; Помилки при
обробці і поліровці протеза. При цьому може виникати полірувальний опік.
Він змінює структуру металу або пластмаси, робить її більш тонкої.

67. Дентальна імплантація. Класифікації де І альних імплантацій.

Дентальна імплантація – це хірургічне втручання, що передбачає
встановлення
імплантатів з метою подальшого протезування.
Дентальний імплантат – конструкція інородного походження небілкової
природи з біосумісних матеріалі, що інтегрується в тканини ЩЛД з метою
подальшого протезування.
Імплантація :
1-етапна (встановлення імплантату і його абатменту в 1 відвідування)
1. Безпосередньо після видалення (в перші 24 години)
2. Відсрочена або віддалена (через деякий час)
a. Рання (2 тижні)
b. Середня (1 місяць)
c. Пізня (близько 6 місяців)
2-етапна (шийка стає частиною абатмента)
Імплантати :
➢ Біотолерантні матеріали
Дистантний тип остеогенезу (на дистанції, яка заповнена
низьковаскуляризованою СТ – сталь, нікель-титан, золото, срібло,
паладій)
➢ Біоінтертні матеріали
Контактний тип остеогенезу (впритул). Титан + сплав (грейд-4, грейд-5).
➢ Біоактивні матеріали – з остеоінтеграцією
Дифундивні процеси (оксид титану взаємодіє з кістковими
гідроксиапатитами)
Імплантація :
1. Ендодонто-ендоосальна імплантація
2. Ендоосальна імплантація
3. Інсерт-імплантація (внутрішньослизова)
4. Субмукозна імплантація, чи підслизова
5. Підокісні імплантати (субперіостальні)

 Імплантація - це метод імплантації штучного кореня (імплантата) у верхню

або нижню щелепу. Імплантати використовуються як опори, на
які фіксуються або коронки (повноцінно замінюють втрачені зуби), або
знімні або незнімні зубні протези. Конструкція імплантату складається з двох
основних частин - самого імплантата, який являє собою титановий
гвинт, вживлений в щелепу хірургічним шляхом і абатмента, виготовленого
також з титану, який приєднується до імплантату після періоду приживлення.
Стоматологічна імплантології – розділ черепно-щелепно-лицевої хірургії, що займається
вирішенням питань відновлення різних ділянок зубощелепної системи та щелепно-лицевого
скелету за допомогою біоінертних матеріалів

За поведінкою в кістковій тканині імплантати поділяють на: пасивні, механічно активні (за
допомогою форми), хімічно активні (гідроксіапатитне напилення). Пасивними називають
дентальні імплантати з інертною поведінкою у зоні репаративного остеогенезу. Хімічно активними
називають імплантати, що беруть участь у процесі остеогенезу. Механічно активні імплантати
впливають на процеси репаративного остеогенезу та процеси ре моделювання кісткової тканини
по всій поверхні імплантату
Найзручнішою є класифікація імплантатів, яка ґрунтується на взаємовідношенні імплантата з
м’якими і твердими тканинами організму.

1. Ендодонтично-ендоосальна імплантація (ендодонтична чи ендоосальна, трансдентальна

стабілізація). Імплантатом є штифт з різними елементами для фіксації його після того, як він
проникає у кісткову тканину через канал зуба. Внутрішньокоренева поверхня імплантата рівна,
внутрішньокісткова може бути з різьбою для укручування. Ендодонтичноендоосальні імплантати
виготовляють із титану, танталу, КХС, окису алюмінію.

2. Ендоосальні (внутрішньокісткові) імплантати. Фіксуються не тільки за рахунок механічних сил,

але й завдяки процесам остеоінтеграції. Розрізняють внутрішньокісткові імплантати за Лінковим —
пластинкові і за Бранемарком — циліндричні, гвинтові; останні завдяки наближеній до 19 кореня
природного зуба формі стали найпоширенішими у лікарській практиці. Після вживляння
імплантата, якщо дотримані всі умови, починається процес остеоінтеграції, тобто імплантат, який
може мати як циліндричну, так і гвинтову форму з отворами чи без них, закріпляються у кістці не
тільки за рахунок форми, але й за рахунок утворення кісткової тканини безпосередньо на його
поверхні — "відкладання" кісткової тканини на поверхні імплантата і "введення" її в структуру
поверхні.

3. Інсерт-імплантація (внутрішньослизова) — це введення металевого імплантата кнопкової

форми в слизову оболонку коміркового відростка чи частини.

4. Субмукозна імплантація, чи підслизова, — це введення магнітів у перехідну складку для

досягнення клапанної зони і ретенції знімних протезів.

5. Підокісні імплантати (субперіостальні) — литі металеві каркаси із благородних сплавів чи

нержавіючої сталі. їх виготовляють індивідуально на основі анатомічного відбитка, отриманого із
коміркового відростка чи частини. Після припасування і встановлення на місце каркас покривають
наперед відсепарованим слизово-окісним клаптем та ушивають. Крізь клапоть у ротову
порожнину випинаються металеві штифти, які можуть бути опорою для незнімних мостоподібних
протезів чи додатковими ретенційними елементами для знімних протезів. їх можна використати
як на верхній, так і на нижній щелепах, але в більшості випадків субперіостальні імплантати
застосовують на нижній щелепі

М.З. Міргазізов на основі аналізу біомеханічних властивостей різних матеріалів запропонував таку
класифікацію:. 1) матеріали і конструкції з низьким рівнем біомеханічної сумісності (НБС-
матеріали);. 2) матеріали і конструкції із середнім рівнем біосумісності (СБСматеріали);. 21 3)
матеріали і конструкції з високим рівнем біомеханічної сумісності (ВБС-матеріали).

68. Планування дентальної імплантації

Плануючи лікування із застосуванням
дентальних імплантатів, потрібно вра-
ховувати найважливіші чинники не
тільки остеоінтеграції імплантатів, а й
фактори, які впливають на період дов-
готривалої ортопедичної реабілітації.
Окрім чинників, які мають вирішальний
вплив на планування імплантації (вид
дефекту зубного ряду, кількість імплан-
татів та їхні розміри, макродизайн та
конструкція імплантатів, спосіб проте-
зування, обсяг та архітектоніка кістко-
вої тканини в ділянці імплантації та ін.),
не менш важливим є позиціонування
імплантату як щодо обсягу кісткової
тканини, так і — що ще важливіше —
подальшої ортопедичної реставрації.
Загалом, стратегія планування лікуван-
ня має базуватися на такому принципі:
ортопедична реставрація визначає по-
зиціонування імплантату в кістковій
тканині. Натомість на практиці плану-
вання та виготовлення тієї чи іншої
ортопедичної конструкції здебільшого
здійснюють уже після інтеграції імп-
лантату.
69. Клініко-лабораторні етапи виготовлення незнімних
протезів з опорою на дентальні імплантати.
Одиночна коронка або мостоподібний протез з цементною фіксацією.
Клінічний етап. За анатомічним альгінатним відбитком виготовити в
лабораторії відкриту або закриту індивідуальну ложку. За допомогою
трансферів для закритої або відкритої ложки отримати робочий силіконовий
відбиток. Зняти відбиток зубів-антагоністів. Зафіксувати положення
центральної оклюзії. Зафіксувати просторове положення верхньої щелепи за
допомогою лицевої дуги.
Лабораторний етап. Відлити моделі з супергіпсу, загіпсувати їх в
артикуляторі.
Встановити обраний абатмент на робочій моделі, зафіксувати гвинт
абатмента
шестигранною викруткою. Оцінити міжоклюзійний простір. Нанести
необхідні
відмітки на абатмент для наступного препарування за висотою та ясенним
контуром.
Зняти абатмент з нанесеними на нього відмітками з робочої моделі та
встановити на
відповідну ручку-аналог. Відпрепарувати абатмент твердосплавними борами,
дисками або каменями. Нанести вертикальні борозни з вестибулярної
сторони, що
полегшить орієнтування абатмента на робочій моделі та в ротовій порожнині.
Препаровані абатменти повторно встановити на робочу модель та провести
кінцеву
корекцію та поліровку. За стандартною методикою змоделювати воском
каркас
мостоподібного протеза на препарованих абатментах. Виготовити литники,
вогнестійку форму та відлити каркас мостоподібного протеза за стандартною
методикою. Рекомендується використовувати дорогоцінні сплави.
Розпакувати,
припасувати та завершити виготовлення литого каркаса за стандартною
методикою.
Переконатися в пасивній припасовці каркаса на препарованих абатментах.
Відправити
препаровані абатменти та каркас ортопеду для примірки в ротовій порожнині
пацієнта.
Клінічний етап. Продезинфікувати препаровані абатменти та каркас. Зняти
формувачі з імплантатів шестигранною викруткою. Встановити препаровані
абатменти та зафіксувати їх гвинтами за допомогою шестигранної викрутки
вручну. Приміряти каркас протеза.
Лабораторний етап. Встановити готовий каркас на препаровані абатменти
на
рабочій моделі. Підготувати каркас до нанесення опакового шару за
стандартною методикою. Нанести на каркас облицювальний матеріал і
завершити роботу за стандартною методикою. Належним чином
відполірувати
всі металеві краї. Встановити готовий каркас на робочу модель та повернути
ортопеду.
Клінічний етап. Продезинфікувати підготовлені абатменти та
мостоподібний
протез. Зняти тимчасову конструкцію або формувачі за допомогою викрутки.
Встановити препаровані абатменти на імплантати. Після чого зафіксувати
гвинти абатментів із зусиллям
Провести примірку мостоподібного протеза для того, щоб переконатися в
точності його припасовки, контуру та оклюзії. Нанести невелику кількість
цементу на внутрішню поверхню каркаса мостоподібного протеза.
Зафіксувати
мостоподібний протез. Видалити надлишки цементу з борозни. Дати
пацієнту
необхідний інструктаж щодо гігієни ротової порожнини.
Мостоподібний протез з гвинтовою фіксацією (умовно-знімна фіксація)
Клінічний етап. За анатомічним альгінатним відбитком виготовити в
лабораторії індивідуальну ложку. За допомогою трансферів для закритої або
відкритої ложки отримати відбитки.
Лабораторний етап. Встановити індивідуальні литі абатменти на аналоги
імплантатів в робочі моделі. Зафіксувати гвинти абатментів. Відпрепарувати
пластмасові частини абатментів для створення міжоклюзаційного простору.
Змоделювати індивідуальні литі абатменти за допомогою воску або
беззольної
пластмаси. Відлити абатменти за стандартним протоколом. Змоделювати
каркас
мостоподібного протеза за стандартною методикою.
Клінічний етап. Продезинфікувати каркас мостоподібного протеза, Зняти
формувачі ясен. Зафіксувати каркас мостоподібного протеза на імплантатах
за
допомогою викрутки. Перевірити якість припасовки. Зняти каркас та
передати
до лабораторії для нанесення облицювального матеріалу. Зафіксувати
формувачі
ясен на імплантатах.
Лабораторний етап. Підготувати каркас до нанесення опакового шару
відповідно до стандартного протоколу. Нанести облицювальний матеріал та
завершити роботу. Відполірувати металеві краї. Повернути в клініку для
кінцевого протезування.
Клінічний етап. Продезинфікувати мостоподібний протез та гвинти
абатментів.
Зняти формувачі за допомогою викрутки. Зафіксувати мостоподібний протез
гвинтами до імплантатів, і перевірити точність припасовки, оклюзійні
взаємовідношення та за необхідності провести корекцію. Зафіксувати гвинти
з
зусиллям 30 Н-см динамометричним ключем. Заповнити канали з гвинтами
композитним матеріалом. Надати інструкції з гігієни порожнини рота.__

70. Класифікація шин та апаратів, що застосовуються в

щелепно-лицевій ортопедії
У сучасній клініці ортопедичної стоматології застосовується велика кількість шин та
апаратів. Деякі апарати різної конструкції мають однакову лікувальну дію, що зумовило
необхідність їх класифікації.
За своїм призначенням апарати діляться на виправні (репонувальні), фіксувальні
(утримувальні), направні, замісні, формувальні, розмикальні та комбі новані.
Для лікування переломів щелеп застосовуються репонувальні апарати, за допомогою
яких уламки розміщують у правильне положення. Розрізняють одномоментну та поступову
репозицію. Одномоментна репозиція проводиться ручним способом під час проведення
операції, а поступова — апаратурним.
Апарати, які утримують уламки щелеп у правильному положенні і ство рюють нерухомість,
називаються фіксувальними. До них можна віднести різні назубні шини, позаротові апарати, в
тому числі і підборідну пращу (гіпсову, пластмасову, стандартну або індивідуальну) та головну
шапочку (марлеву, гіпсову, стандартну із смужок шкіри або іншого матеріалу).

По своєму призначенню апарати поділяються на :

➢ Виправляючі (репонуючі) - апарати, за допомогою яких відламки
встановлюються в правильному положенні
➢ Фіксуючі (утримуючі) - апарати, які утримують відламки щелепи в
правильному положенні і створюють нерухомість
➢ Направляючі - апарати з похилою площиною чи ковзаючим шарніром, які
забезпечують кістковим відламкам певний напрямок (шини Ванкевича,
Вебера, дротяні шини з шарнірами Шредера, Помаранцевої-Урбанської)
➢ Заміщуючі - для пластики дефектів м’яких тканин обличчя (формуючі),
після резекції щелеп чи при дефектах щелеп травматичного походження
застосовують апарати, які заміщують втрачені тканини
➢ Роз’єднуючі - апарати, які роз’єднують ротову і носову порожнини.
➢ Комбіновані - виконують декілька функцій. При переломах щелеп
апарати репонують відламки і іммобілізують їх. При пластичних
операціях апарати можуть утримувати відламки нижньої щелепи і
формувати нижню губу.

71. Застосування стандартних , опорних та

лікувальних щелепно-лицевих шин
Транспортні шини - найпоширенішими є: 1) проста головна пов'язка з бинта;
2)стандартна головна пов'язка (головна шапочка); 3) стандартна шина-
дощечка
А.А.Лімберга; 4) стандартна підборідна шина-праща Д.А.Ентіна; 5)
стандартна
верхньощелепна металева шина-ложка з позаротовими стержнями
А.А.Лімберга.
Перша лікарська допомога при переломах щелеп заклечається в тимчасовому
закріпленні відламків в нерухомому стані. Це необхідно для зупинки
кровотечі чи її попередження, а також для припинення болю. Тимчасове
шинування відламків являється одним із засобів боротьби з шоком. Лікарська
допомога при переломах щелеп у військовий час надається на етапах
евакуації поранених в щелепно-лицеву ділянку. В мирний час транспортну
іммобілізацію відламків здійснюють до надання хворому спеціалізованої
допомоги лікарі дільничих лікарень.
Для створення нерухомості відламків використовують транспортні шини.
Найрозповсюдженішою і найпростішою є жорстка підборідна праща. Вона
застосовується на короткий термін (2-3 дні) при переломах верхньої і
нижньої щелеп, коли є достатня кількість зубів для утримання між
альвеолярної висоти.
Жорстка підборідна праща складається з головної пов’язки і пластмасової
підборідної пращі. В пращу поміщають шар вати і прикріплюють її гумовими
тяжами до головної пов’язки з достатньою тягою. Для іммобілізації відламків
нижньої щелепи і при переломах альвеолярного відростку верхньої щелепи
застосовують також лігатурне зв’язування. Лігатурою слугує бронзово-
алюмінієвий дріт товщиною 0,5 мм. Існує декілька способів накладання
дротяних лігатур: по Айві, Вільга, Гейкіну, Лімбергу. Лігатурне зв’язування
щелеп повинно поєднуватись з накладанням підборідної пращі.
При переломах беззубих щелеп в якості транспортної шини можуть бути
використані знімні протези хворих, якщо атрофія альвеолярного відростка
помірна, а оклюзія штучних зубів хороша. Але і в такому випадку
обов’язкове накладання підборідної пращі.
7 2. Лікування переломів щелеп допомогою гнутих дротяних шин. Помилки
при шинуванні.
Види гнутих дротяних шин (за С.С.Тігерштедтом, 1916 р.):
1. Гладенька дротяна шина-скоба.
2. Дротяна шина з розпіркою.
3. Дротяна шина з похилою площиною.
4. Дротяна шина із зачепними петлями.
5. Дротяна шина з опорними петлями.
Шини дротяні індивідуального виготовлення із алюмінієвого дроту, діаметр якого 1,5-2 мм,
запропонував у 1916 р. С.С.Тігерштедт. Розрізняють 5 основних видів цих шин.
Гладенька шина-скоба :
Характеристика: одношелепна шина, застосовують при переломах без зміщення чи після
співставлення відламків щелеп.
Техніка виготовлення:
1. Кінець шматка алюмінієвого дроту, довжина якого 18-20 см, діаметр 1,5-2 мм, згинають у
вигляді гачка, який охоплює крайній зуб, чи обпилюють у вигляді трикутного шипа,
загинають під прямим кутом і заводять його в останній міжзубний проміжок над ясенним
сосочком.
2. Пальцями вигинають шину за формою зубного ряду, досягаючи прилягання шини до
вестибулярної поверхні кожного зуба хоча б в одній точці.
3. Виготовлення шини закінчують вигинанням гачка або шипа з другого боку зубного ряду.
4. Закріплюють шину бронзоалюмінієвою лігатурою (дротом), діаметр якої 0,4-0,5 мм; один
кінець лігатури завдовжки 7-8 см проводять під шиною над міжзубним ясеневим сосочком у
порожнину рота, охоплюють шийку зуба і виводять через міжзубний проміжок у присінок над
шиною.
5. Кінці лігатури складають і закручують за ходом годинникової стрілки, надлишок лігатури
зрізають, а кінець, що залишився (завдовжки 4-5 мм), загинають під чи над шиною (в бік
жувальної поверхні зубів).
Шина з розпірковим вигином:
Характеристика: однощелепна; застосовується при переломах щелепи в ділянці дефекту
зубного ряду без зміщення відламків чи після пальцевої їх репозиції. Відрізняється від
гладенької шини-скоби охопленням вільних поверхонь зубів, що обмежують дефект, з
розміщенням частини шини в ділянці дефекту над ротовою поверхнею альвеолярної дуги.
Для виготовлення шини беруть відрізок дроту завдовжки 25-28 см.
Шина з зачепними гачками (петлями) :

73. Етіологія, клініка та ортопедичне лікування переломів щелеп зі стійким зміщенням

відламків. Критерії вибору апарату при зміщенні відламків. Лікування переломів щелеп зі
зміщені: •: відламків у вертикальному напрямку.

74. Ортопедичне лікування переломів щелеп зі зміщенням

відламків у трансверзальному та сагітальному напрямках.

Апарати, які діють у сагітальному напрямку.

Апарат З.Я. Шура. При двосторонніх зламах гілки нижньої щелепи
утворюються три відламки: два бічних і один серединний. Апарат
складається з
двох дротяних шин і позаротового стрижня. Шини прикріплюють до зубного
ряду верхньої щелепи і до зубів відламку нижньої щелепи. У передньому
відділі
до шини верхньої щелепи припаюють чотирьохгранну трубку, до якої в
подальшому вставляють один кінець позаротового дротяного стрижня.
Стрижень згинають донизу і закінчують його у вигляді гачка ззовні, напроти
ротової щілини. До шини відламка нижньої щелепи в передньому відділі
закріплюють гачок. Між цим гачком та гачком стрижня надягають гумові
кільця.
Апарат Поста застосовують при двостороньому ментальному зламі
щелепи. Середній відламок при цьому виді зламу може зміщуватись донизу і
допереду або дозаду. Він може защемлятися боковими відламками, що
змістилися до язика. Тому при лікуванні таких зламів спочатку необхідно
звільнити від блокування середній відламок, а потім його репонувати. Апарат
Поста складається з двох дуг: великої та малої. Для дії в сагітальному
напрямку велику дугу вигинають у ділянці середнього відламку у вигляді
літери
“П”. Верхівка цього згину обернена допереду. Вільним кінцем шину
прикріплюють до зубів репонованих бокових відламків. На середній
відламок
виготовляють малу дугу із зачепними петлями. Потім на петлі короткої дуги і
верхівку довгої натягують гумові кільця, при скороченні яких відбувається
репозиція відламка. Розташовуючи П-подібний виступ шини горизонтально
вертикально або похило, можна переміщувати серединний відламок у
потрібному напрямку.

Апарати які діють у трансверзальному напрямку.

Ці апарати застосовують для репозиції відламків, зміщених по
горизонталі в бік зламу. При цьому відламки репонують назовні і фіксують у
фізіологічному положенні.
Апарат Бруна складається з дроту та коронок. Одні кінці дроту
прив’язують до зубів або прикріплюють до коронок (кілець), які надягають
на
бокові зуби відламків. Протилежні __________кінці дроту, вигнуті у вигляді
важелів,
перетинаються і виступають з порожнини рота. На кінці дроту, вигнутого у
вигляді важелів, надягають гумові кільця. Ці кільця, скорочуючись,
роз’єднують
відламки. До недоліків апарату належить те, що при його дії задні частини
відламків іноді зміщуються в бік порожнини рота або обертаються довкола
повздовжньої вісі.
Апарат Катца складається з кілець або коронок і важелів . Кільця або
коронки виготовляють на зуби відламків і припаюють до них на
вестибулярній
поверхні трубки овальної або чотирикутної форми діаметром 3,0-3,5 мм. До
трубок вводять відповідної форми кінці дроту. Протилежні кінці дроту,
огинаючи кути рота, утворюють згин в протилежний бік і торкаються один
другого. На кінцях дроту, що торкаються один другого, роблять нарізки. Для
репозиції відламків розводять кінці важелів і фіксують їх за допомогою
лігатурного дроту в ділянці нарізок.
Роз’єднання відламків проводять повільно і постійно (на протязі
декількох днів або тижнів) до співставлення їх у вірному положенні. За
допомогою апарату Катца можна переміщувати відламки у вертикальному та
сагітальному напрямках, здійснювати поворот відламків довкола
повздовжньої
вісі, а також проводити надійну фіксацію відламків після їх співставлення.
Апарат Курляндського з пелотом на беззубий паросток. На відламок
з зубами виготовляють назубну металеву капу, до якої з язичної сторони
прикріплюють плоску трубку. На беззубий відламок виготовляють пелот із
вглибленням на його внутрішній поверхні. Після фіксації капи на зубах і
введення пелота в порожнину рота, до трубки одним кінцем вводять
відповідної
форми гнучку металеву пластину. На протилежному кінці цієї пластини є
отвори з нарізками, до яких за типом гвинта вводять стрижень. Протилежний
кінець стрижня впирається в одне з заглиблень пелоту і роз’єднує відламки
при
його повороті. Після репозиції відламків знімне гвинтове пристосування
видаляють,а відламки закріплюють за допомогою однощелепної шини.
75. Ортопедичне лікування переломів щелеп при наявності беззубих
відламків.
Апарат Рудька.

Складається з накісних затискувачів з відростками, шарнірів і жорсткого стержня, належить до

фіксувальних апаратів. Затискувачі через розріз м"яких тканин (під знеболюванням) накладають на нижній
край зіставлених уламків нижньої щелепи і надягають шарніри, які за допомогою гайок затискують
жорсткий стержень та фіксують уламки.

Інші апарати цього типу, такі, як апарат Панчохи, Бернадського, відрізняються від попереднього трохи
зміненою конструкцією надкісних затискувачів і шарнірів, що фіксують жорсткі стержні чи дуги

Шина Гуннінга-Порта.
Якщо перелом нижньої щелепи зі зміщенням виник на фоні повної відсутності зубів, альтернативою
кістковій пластиці або застосуванню накісткових фіксу вальних апаратів є шина Гуннинга-Порта. Шина
Гуннінга-Порта двощелепна, наясенева, моноблок, лабораторного виготовлення; виготовляється для
лікування переломів беззубих щелеп. Шина являє собою дві базисні пластинки (верхня та нижня), які
жорстко з’єднані прикусними валиками з отвором (2х3 см) у передній ділянці для прийому їжі. Крім того,
через отвір можна фіксувати кінчик язика при загрозі виникнення асфіксії.

Апарат Курляндського з пелотом на беззубий паросток. На відламок з зубами виготовляють назубну

металеву капу, до якої з язичної сторони прикріплюют плоску трубку. На беззубий відламок виготовляють
пелот із вглибленням на його внутрішній поверхні. Після фіксації капи на зубах і введення пелота в
порожнину рота, до трубки одним кінцем вводять відповідної форми гнучку металеву пластину. На
протилежному кінці цієї пластини є отвори з нарізками, до яких за типом гвинта вводять стрижень.
Протилежний кінець стрижня впирається в одне з заглиблень пелоту і роз’єднує відламки при його
повороті. Після репозиції відламків знімне гвинтове пристосування видаляють,а відламки закріплюють за
допомогою однощелепної шини.

76. Використання ортопедичних засобів при пластиці м’яких тканин

щелепно-лицевої ділянки. Формувальні апарати.

Апарат Шаргородського являє собою капи з похилими площинами на бічні зуби відламків щелепи
з системою штанг і стержнів.

1. Встановивши відламки в правильному положенні, знімають відбитки з верхньої та нижньої

щелеп.

2. Відливають моделі.

3. Гіпсують їх у центральній оклюзії в оклюдаторі.

4. З воску моделюють штанги (переріз 2x4 мм), повторюючи контур зубної дуги.

5. По середній лінії обличчя кінці штанг з’єднують і заводять один за другий на 1,5 – 2 см.

6. У місці з’єднання штанг свердлять два отвори діаметром 1,5 мм для гвинтів з гайками.

7. Підбирають або виготовляють відповідні гвинти з гайками.

8. Воскову композицію штанг заміщують металевою.

9. На відстані 1 см від отворів із зовнішнього боку кожної штанги припаюють 2 чотиригранні

втулки завширшки 3 – 4 мм.

10. Штанги припаюють до кап.

11. Відбілюють, обробляють, полірують і встановлюють на модель, скріплюючи їх гвинтами.

12. До втулок підганяють пластинку з нержавіючої сталі завдовжки 0,18 – 0,2 мм у вигляді

розтягнутої літери “П”.

13. Уздовж поперечної частини закріплюють знімну формувальну частину.

14. Моделюють її з воску, встановлюють штучні зуби.

15. Приміряють конструкцію у роті хворого.

16. Заміняють віск на пластмасу.

17. Обробляють та полірують.

18. Капи фіксують на зубах цементом.

19. Штанги скріпляють гвинтами з гачками і надягають знімну формувальну частину, вводячи

кінці пластинки у втулки.

Цей апарат застосовують при дефекті кістки, тугорухливості відламків нижньої щелепи і малій кількості
зубів на відламках. Спрощений варіант апарата: до кап з ротового та вестибулярного боків припаюють
горизонтальні трубки діаметром 2 мм, завдовжки 1 – 2 см чи рівні довжині кап. Із дроту з нержавіючої сталі
діаметром 1,5 мм готують вестибулярну і ротову дуги за формою контуру тіла нижньої щелепи, кінці яких
повинні входити в трубки. Виготовляють (як описано вище) і фіксують до дуг формувальну частину. Вона
може кріпитися зміщенням вперед до виходу кінців дуг із трубок.

Апарат Шура застосовують при пластиці великих дефектів верхньої щелепи, губи та рота. Апарат має
пальцеподібні відростки на задніх ділянках і внутрішньо – та позаротовий стержень на передній ділянці.
Для пальцевидних відростків у товщі щік оперативним шляхом утворюють заглибини з пересадкою шкіри.
Внутрішньо ротову частину стержня, яка має форму дуги, фіксують на двох трубках, впаяних з
вестибулярних боків базису, чи жолобках діаметром 2 – 3 мм, завдовжки 3 см. Поза ротову частину стержня
вигинають по серединній лінії вверх до середини лоба. Закінчується вона загнутим у бік лоба кінцем, який
кріпиться до стержнів, що виступають з-під гіпсової головної пов’язки, за допомогою дротяної лігатури чи
сплющеної тонкостінної металевої трубочки. Складається із паяної шини на верхню щелепу, знімної дуги з
поза ротовими стержнями-фіксаторами каркаса і пелота. Формує порожнину носа пасивно формувальний
каркас. Формує зовнішні контури носа активно формувальний пелот. Паяна шина складається із коронок .
Коронки спаяні між собою тонким дротом зі сторони піднебіння. До 6 коронок 1.6 і 2.6 припаяні широкі
вертикальні пази для фіксації дуги. Дуга товщиною 2 мм розміщується з вестибулярного боку на губній
поверхні верхніх зубів. На дистальні її кінці припаюють вертикально розміщені пластинки. При фіксації
вони входять знизу в пази на коронках 1.6, 2.6. В передньому відділі по середній лінії до дуги припаяний
стержень, який виходить з порожнини рота. Позаротовий стержень розсувається на два вертикально
стоячих стержні. Один слугує для фіксації каркаса, а другий – для фіксації пелота.

Післяопераційна захисна піднебінна пластинка. Застосовують після операції на піднебінні

при пластиці піднебіння (уранопластика), хірургічному лікуванні при розщелинах піднебіння для захисту
рани, утримування тампонів з ліками, формування піднебінного склепіння.

77. Пострезекційні протези.

ЗАМІСНИЙ ПОСТРЕЗЕКЦІЙНИЙ ПРОТЕЗ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ З ПІДНЕБІННОЮ ШАРНІРНОЮ
ФІКСАЦІЄЮ

Даний замісний пострезекційний протез верхньої щелепи складається з незнімної опорної частини у вигляді
з’єднаних між собою естетичних коронок і знімної обтуруючої частини у вигляді пустотілої базисної основи
за формою резекційного дефекту із штучними зубами (рис.1 б, в). Обидві частини протезу сполучені між
собою лабільним багатоосьовим шарніром, в якому осі розміщені з піднебінного боку опорних коронок
якомога ближче до верхівки коренів зубів з метою максимально зменшити плече сили. При цьому незнімна
опорна частина конструктивно уможливлює використання, за потребою, замість втрачених зубів пацієнта
дентальних імплантатів, як з гвинтовою так і з фіксацією коронок на цементі.

78. Контрактура нижньої щелепи етіологія, патогенез, клініка,

класифікація. Профілактика контрактур та ортопедичні методи їх
лікування.
Контрактурою нижньої щелепи (лат. contrahere - стягати, скорочуватися) називається різке обмеження
рухливості у скроневонижньощелепному суглобі внаслідок патологічних змін м'яких тканин, які оточують
його і функціонально зв'язані з ним.
В ортопедії й травматології контрактури прийнято розділяти на 2 групи:

а) пасивні (структурні), зумовлені механічними перешкодами в самому суглобі;

б) активні.

Останні Гофф поділяє на:

• дерматогенні;

• десмогенні;

• міогенні;

• нейрогенні;

• артрогенні.
2 схеми розвитку контрактур: рефлекторно-м'язовий і рубцевий механізми.
У І схемі головною патогенетичною ланкою виступає рефлекторно-м'язовий механізм.

Перелом щелепи з локалізацією в ділянці прикріплення м'язів

Подразнення рецепторного апарату м'язів кістковими відламками й продуктами розпаду тканин

М'язова гіпертонія

Контрактура

У II- й схемі - виникнення рубцевої тканини та її негативний вплив на функцію нижньої

щелепи.

Перелом з ушкодженням м'яких тканин

Загоєння ран шляхом вторинного натягу

Виникнення рубцевої тканини

У рубцях склеротичні зміни з гіалінозом сполучної тканини

Стяжки й деформація тканин рубцями

Клініка. При контрактурі завжди спостерігається більш-менш виражене зведення щелеп. Якщо в основі
лежить гостре запалення жувальних м'язів, спроби насильницького розведення щелеп викликають біль. При
стійких рубцевих зрощеннях зведення щелеп може бути особливо значним, але спроба розведення їх у
цьому випадку не супроводжується гострими болючими відчуттями. Пальпаторно при цьому іноді можна
визначити грубі рубцеві стягнення у всьому переддвір"ї порожнини рота або ретромолярній ділянці.
Потужний рубцевий конгломерат іноді пальпується зовні в

ділянці вилицевої кістки, вінцевого відростка, де шкіра рубцево змінена, втягнена й спаяна з гілкою щелепи.
Зовні помітної грубої асиметрії обличчя, зміни форми гілки, виросткового відростка, кута й тіла нижньої
щелепи не відмічається.

Застосування апаратної механотерапії показане:

1. при давнині поранення (понад 30-40 днів), коли рубець у значній мірі організований і

однієї лікувальної гімнастики недостатньо;

2. при обмеженому відкриванні рота менше ніж на 1 см, коли лікувальна гімнастика після 5-

6 занять не дає поліпшення;

3. при пораненнях вилицевої дуги й кістки з ушкодженням м'язів, при наявності стійкого

обмеження рухливості нижньої щелепи (на 15-20 день після поранення).

Апарати механотерапії прийнято поділяти на дві групи:
1. Апарати, які діють на всю зубну дугу щелепи й передають тиск рівномірно на весь зубний ряд (Лімберга,
Оксмана, Д'арсиссака, Вайнштейна, Матесиса); усі вони здійснюють принцип пасивно-активної
механотерапії.

2. Апарати, які передають тиск тільки на одну якусь ділянку зубної дуги (білизняні затискачі, апарат
Ядрової, Йожкіна, апарати з дротяними пружинами) і викликають швидку стомлюваність м'язів.

Найпростішим апаратом для механотерапії, який діє на одну ділянку зубної дуги, є звичайний білизняний
затискач.

- Заслуговує на увагу в цьому плані апарат, запропонований К.С. Ядровою. Він складається з двох дощечок
довжиною 25-30 см, шириною 4-6 см, товщиною 5-6 мм, які рухомо з'єднані посередині дерев'яним валиком.
Один кінець апарату зі складеними дощечками вводять у порожнину рота, а на протилежні розведені кінці
одягають гумові кільця. При дуже обмеженому відкриванні рота використовується різновид цього апарату з
прямими кінцями. Апарат Йожкіна являє собою гумові смужки, складені вдвічі й покладені в ділянку
зубного ряду з метою проведення механотерапії.

Для механотерапії з метою розведення рота також можуть застосовуватися гвинтові апарати з похилою
площиною або без неї . Однак вони мають один недолік: груба малофізична дія з опорою на окремі зуби,
групу зубів часто може викликати ушкодження періодонту окремих зубів, їх розхитування й порушення
прикусу.

Для ефективності лікування контрактур методом механотерапії В.Е. Жабін (1966) запропонував простий
вимірювач ступеня відкривання рота. Він представляє собою алюмінієву пластинку товщиною в 1-2 мм по
формі рівностороннього трикутника з нанесеною на ньому шкалою і з ручкою для утримання інструмента в
руках. Для визначення ступеня відкривання рота
79. Етіологія, патогенез, клініка і ортопедичне лікування переломів,
які не правильно зрослися. Профілактика посттравматичних та
післяопераційних деформацій щелеп.
Слід розрізняти 3 групи хворих:

1) з переломами, що неправильно зрослися, і повністю збереженими зубними рядами;

2) з переломами, що неправильно зрослися, і частковою втратою зубів;

3) з переломами, що неправильно зрослися, і повною втратою зубів.

Невеликі оклюзійні порушення можуть бути виправлені шляхом протезування. Вертикальні невідповідності
можна вирівнювати як незнімними, так і знімними протезами:

- металічними коронками, капами;

- знімним протезом з литими оклюзій ними накладками.

При виражених трансверзальних порушеннях оклюзії і малій кількості зубів, що залишилися, застосовують
знімні протези с подвійним зубним рядом. Змикання зубів забезпечують штучні зуби, а природні стають
опорою для протезу. Лікування переломів щелеп не завжди закінчується успішно. У деяких пацієнтів
уламки не зростаються і лишаються рухомими. Ненормальна рухомість уламків нижньої щелепи,
відсутність кісткової мозолі і утворення на кінцях уламків компактної пластинки, що закриває
кістковомозгові порожнини, через 3-4 тижня після перелому свідчить про утворення несправжнього
суглобу.

80. Несправжній суглоб: клініка, патологічна анатомія

Несправжній суглоб утворюється за відсутності консолідації у місці перелому протягом подвійного або
потрійного терміну, необхідного всередньому для зрощення його.

Причини утворення несправжнього суглоба можуть бути як загального, так і місцевого характеру. До
загальних необхідно віднести захворювання, які знижують реактивність організму і порушують репаративні
процеси в кістці (туберкульоз, авітамінози, дистрофії, судинні захворювання, порушення обміну речовин,
хвороби залоз внутрішньої секреції).

Причинами місцевого характеру є:

— несвоєчасне вправлення уламків, їх недостатня іммобілізація або, навпаки, раннє зняття

шини;

— значні розриви м'яких тканин та проникнення їх між уламки кісток;

— переломи щелеп з дефектом кісткової тканини понад 2 см;

— відшарування окістя щелепи на значній площі;

— довготривалі травматичні остеомієліти щелепи.

Залежно від локалізації ушкодження, кількості зубів на уламках та величини кісткового

дефекту І.М.Оксман виділяє чотири групи несправжніх суглобів:

1. На фрагментах є по 3-4 зуби:

а) з дефектом щелепи до 2 см;

б) з дефектом щелепи більше ніж 2 см.

2. На фрагментах є 1-2 зуби.

3. Дефекти нижньої щелепи з беззубими фрагментами:

а) з одним беззубим фрагментом;

б) з двома беззубими фрагментами.

4. Двобічний дефект нижньої щелепи:

а) за наявності зубів на середньому фрагменті, але за відсутності їх на бічних уламках;

б) за наявності зубів на бічних уламках і за відсутності їх насередньому.

Ортопедичне лікування таких хворих полягає у тому, щоб частини протеза,які розміщуються на
уламках щелепи, з'єднувалися рухомо, не перешкоджаючи зміщенню уламків щелеп. Відновлення цілісності
зубного ряду звичайними зубними протезами призведе до функціонального перевантаження опорних зубів.
Знімний пластинковий протез без шарніра можно застосувати, тільки за умови зміщення уламків до
присередньої лінії без вертикальних рухів. Вибір ортопедичних конструкцій зубних протезів визначається
клінічною картиною. Наявність на уламках достатньої кількості зубів зі здоровими тканинами пародонта,
незначною рухомістю уламків, їх правильнее розміщення дозволяє застосувати шарнірні мостоподібні
протези. Конструкція знімного протеза у такому разі буде ефективною тоді, коли її зробити рухомою,
використавши шарніри.

Для з'єднання частин протезів у разі несправжнього суглоба застосовують різноманітні шарніри
(І.М.Оксмана, Є.І.Гаврилова, З.В.Коппа,В.Р.Вайнш-тейна, В.Ю.Курляндського).

81. Мікростомія: етіологія, клініка. Ортопедичне лікування при

мікростоміях.
Мікростомія ----Звуження ротової щілини в результаті рубцевих змін м’яких тканин і пластичних
операцій при ротової ділянки.

Губорозширювач Курляндського Охоплює кути рота і складається із широких з гвинтовою нарізкою

гачків, розташованих на металевому стержні. Один гачок закріплений на стержні нерухомо, а
інший переміщується. при кожному повороті навколо своєї осі вони віддаляються один від одного,
розтягуючи кути рота

Жомовий апарат Курляндського Складається з опори на підборіддя та увігнутої хиткої ложечки,

підвищеної на металевому стержні

Апарат Л.М.Рабіновича Вводиться між губами і складається із пружної сталевої пластинки зі

шкалою, прикріпленою до її середнинної частини в нижньому відділі, витягнутої у вигляді овалу.
Ця шкала регулює ступінь розширення ротової щілини.

Апарат Л.Р. Балона Розрахований на розтягнення тканин при ротової ділянки і створення
навантаження при їх скороченні. Складається із кістяка й спеціальних знімних наконечників

Розбірний знімний протез за Курляндським Складається з трьох самостійних частин: двох бічних,
які з’єднуються виступом, і середньої, яка скріплює бічні.
Лікувальна фізкультура Полягає у ряді зміцнювальних рухів та інших вправ : імітація посмішки,
почергове надування щік витягування губ трубочкою й відтягування кутів рота в сторони.

82. Дефекти твердого і м’якого піднебіння: етіологія, патогенез,

ортопедичне лікування. Протезування дефектів лицевої ділянки
(ектопротези).
КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕФЕКТІВ ПІДНЕБІННЯ
За етіологією: — травма (побутова, виробнича, спортивна, хірургічна). — одонтогенна і неодонтогенна
інфекція (неспецифічна і специфічна) — вроджені дефекти і деформації. — набуті дефекти і деформації. —
старечі деформації шкіри обличчя, губ, щік, повік, шиї.
За локалізацією: — м'які тканини обличчя; — м'які тканини щелепи; — м'які тканини обличчя, порожнини
рота і кістки обличчя; — м'які тканини обличчя і хрящі носа; — м'які тканини обличчя, хрящі носа і слизова
оболонка порожнини рота.
За характером порушення функції: — порушення міміки обличчя; — неможливість або утруднення
розжовування їжі і формування харчової грудки; — неможливість або утруднення відкривання рота; —
утруднене або неможливе ковтання, мовлення, дихання, порушення всіх або декількох функцій.
Вроджені дефекти і деформації: — незрощення губ (одно- і двобічне, часткове або повне, комбіновані з
іншими дефектами обличчя і щелеп); — незрощення обличчя (кута рота, щоки, повіки, однобічні, двобічні,
повні, часткові, комбіновані); — незрощення піднебіння (часткове, повне, відкрите, комбіноване з
дефектами губ, щік тощо). — макро-, мікростомія; — мікротія, анетія; — незрощення частин носа
(комбіноване, підшкірне або приховане); — деформація носа (горб, викривлення тощо).

Ортопедичні конструкції

ОБТУРАТОР ШИЛЬДСЬКОГО

Характеристика: Базис зєднують з обтуратором за допомогою круглої пружини, еластичної металевої

пластинки.
ОБТУРАТОР СЮЕРСЕНА

Характеристика: Жорстке з'єднання обтурувальної частини з фіксувальною

ОБТУРАТОР ІЛЬЇНОЇ-МАРКОСЯН

Характеристика: Складається із жорсткої базисної (фіксувальної) пластинки й обтуратора з еластичної

пластмаси, з'єднаних металевою або пластмасовою кнопкою

ПЛАВАЮЧИЙ ОБТУРАТОР КЕЗА (ЗА З. І. ЧАСОВСЬКОЮ)

Характеристика: Розміщується на ділянці дефекту і тримається завдяки точній відповідності його країв
краям тканин, що оточують дефект. Тому край обтюратора готують у вигляді борозни, яка відповідає за
формою краям дефекту. Застосовують обтуратор при щілиноподібних дефектах піднебіння у дітей