МАШИНОБУДІВНИЙ КОЛЕДЖ

ДОНБАСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ МАШИНОБУДІВНОЇ АКАДЕМІЇ

МАШИНОБУДІВНЕ
КРЕСЛЕННЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ
ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Краматорськ
2016
 Укладач: Щербакова А.Ю. – викладач Машинобудівного коледжу Донбаської дер-
жавної машинобудівної академії

Рецензент: Хорошайло В.П. – викладач вищої категорії Машинобудівного коледжу

Донбаської державної машинобудівної академії

Методичні вказівки містять теоретичний матеріал з дисципліни "Нарисна геометрія

та інженерна графіка" з розділу "Машинобудівне креслення"

РОЗГЛЯНУТО ТА СХВАЛЕНО на засіданні

циклової комісії механіко-технологічної підготовки
Машинобудівного коледжу ДДМА
Протокол № від 2016 р.
Голова циклової комісії В.П. Хорошайло
 ЗМІСТ
с.
Види виробів. Види і комплектність конструкторських документів 5
Вигляди. ГОСТ 2.305-68, ГОСТ 2.316-68 6
Розрізи 9
Перетини 11
Виносні елементи 13
Умовності та спрощення при виконанні зображень 13
Умовні графічні позначення матеріалів в перетинах 15
Гвинтова лінія. Гвинтова різь. Класифікація різей 16
Основні параметри різі 17
Характеристики стандартних різей загального призначення 18
Зображення стандартних кріпильних деталей за дійсними розмірами 20
Нарізування різьби: збіги, недоріки, проточки, фаски 22
Рознімні з’єднання 23
 ВИДИ ВИРОБІВ

Види виробів усіх галузей промисловості, які приймають під час виконання конс-
трукторської документації, визначені ГОСТ 2.101-68.
Виробом називається предмет або набір предметів виробництва, які виготовляють-
ся на підприємстві.
Вироби, в залежності від їхнього призначення, поділяють на вироби основного ви-
робництва (вироби, які реалізуються) і вироби допоміжного виробництва (вироби, які
випускаються підприємством для власних потреб).
Вирізняють такі види виробів галузей промисловості під час виконання конструк-
торської документації: деталі, складальні одиниці, комплекси і комплекти.
Залежно від наявності чи відсутності складових вироби поділяються на :
- неспецифіковані (деталі), що не мають частин;
- специфіковані (складальні одиниці, комплекси і комплекти), що містять дві час-
тини й більше.
Деталь – виріб, виготовлений із однорідного за найменуванням і маркою матеріа-
лу без застосування складальних операцій (рисунок 1, а).
Складальна одиниця — виріб, частини якого з'єднують між собою на підприємст-
ві-виробнику складальними операціями (згвинчуванням, зварюванням, клепанням, пай-
кою, склеюванням, зшиванням і т.ін.), (рисунок 1,б).
Комплекс – два і більше специфіковані вироби, не з'єднані на підприємстві-
виробнику складальними операціями, але призначені для виконання взаємозв’язаних
експлуатаційних функцій.
Комплект – два вироби і більше, які не з'єднані на підприємстві-виробнику скла-
дальними операціями і являють собою набір виробів, що мають загальне експлуатаційне
призначення допоміжного характеру (наприклад, комплект інструментів, комплект запа-
сних частин).

а) б)

Рисунок 1

ВИДИ І КОМПЛЕКТНІСТЬ
КОНСТРУКТОРСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ

ГОСТ 2.102 – 68 встановлює види і комплектність конструкторських документів

на вироби усіх галузей промисловості. До конструкторських документів належать графі-
чні й текстові документи, які сукупно чи поодинці визначають склад і будову виробу і
містять потрібні дані для його розроблення або виготовлення, контролю, приймання,
експлуатації та ремонту. Це:
Існують такі види креслень:
- креслення деталі, що містить зображення деталі та інші дані, потрібні для її
виготовлення і контролю;
- складальне креслення, що містить зображення складальної одиниці та інші да-
ні, потрібні для її зборки (виготовлення) і контролю;
- креслення загального вигляду, що визначає конструкцію виробу, взаємодію йо-
го частин і пояснює принцип роботи виробу;
- теоретичне креслення, що визначає геометричну форму виробу і координати
розташування складових частин;
- габаритне креслення, що містить контурне (спрощене) зображення виробу з
габаритними, встановлювальними і приєднувальними розмірами;
- монтажне креслення, що містить контурне (спрощене) зображення виробу, а
також дані, потрібні для його встановлення(монтажу) на місці застосування. До монтаж-
них креслень також відносять креслення фундаментів, які спеціально розроблені для
встановлення виробу;
- схема, на якій показані у вигляді умовних зображень або позначень частини
виробу і зв'язки між ними.
Існує низка текстових документів. Нижче наведені деякі з них:
- специфікація – документ, що визначає склад складальної одиниці, комплексу,
комплекту, потрібний для виготовлення конструкторських документів і для запускання
виробу у виробництво;
- відомість специфікацій – документ, що містить перелік специфікацій частин
виробу, де зазначається їх кількість і куди вони входять;
пояснювальна записка – документ, що містить опис пристрою і принципу дії виро-
бу, який розробляється, а також обґрунтування прийнятих під час його розроблення тех-
нічних і техніко-економічних рішень.
Залежно від способу виконання й характеру використання креслення вони можуть
мати такі найменування:
- оригінал – документ, виконаний на будь-якому матеріалі й призначений для
виготовлення з нього правдника конструкторського документа;
- правдник – документ, оформлений справжніми встановленими підписами й
виконаний на будь-якому матеріалі, який дає змогу багаторазово виготовляти з нього ко-
пію;
- дублікат – ідентичний з правдником конструкторський документ, виконаний
на будь-якому матеріалі та придатний для виконання з нього копій і засвідчений підпи-
сом особи, яка відповідає за випуск документа;
- копія – ідентичний з правдником та дублікатом конструкторський документ,
призначений для використання під час розроблення, виготовлення, експлуатації та ремо-
нту виробу.

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985 .- с.193-196.

 ВИГЛЯДИ. ГОСТ 2.305 – 68, ГОСТ 2.316 – 68

Для побудови технічних креслень переважно користуються методом прямокутного

проекціювання. При цьому предмет вважається розміщеним між спостерігачем і відпові-
дною площиною проекцій. За основні площини проекцій приймають шість граней куба.
Зображення на фронтальній площині проекцій береться на кресленні за головне.
Предмет розташовують щодо фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній
давало повне уявлення про форму і розміри предмета.
Виглядом називають зображення повернутої до спостерігача видимої поверхні
предмета.
На вигляді інколи показують штриховими лініями (коли це потрібно) невидимі
контури предмета.
Кожний із шести основних виглядів має назву, залежно від того, на яку площину
проекцій його спроекційовано (рисунок 2): фронтальна площина 1 — вигляд спере-
ду(головний); горизонтальна площина 2 — вигляд зверху; профільна площина 3 — вигляд
зліва; площина 4 — вигляд справа; площина 5 — вигляд знизу; площина 6 — вигляд ззаду.

Рисунок 2
 Якщо на кресленні основні вигляди розміщено у взаємному проекційному зв'язку,
то їх не надписують (рисунок 3). Якщо вигляди не розміщені в безпосередньому проек-
ційному зв'язку з головним зображенням, то напрям проекціювання має бути показаний
стрілкою біля відповідного зображення. Над стрілкою та отриманим зображенням (ви-
глядом) слід поставити одну й ту саму велику літеру.
Якщо якусь частину предмета немо-
жливо показати без спотворення форм і ро-
змірів, застосовують додаткові вигляди,
що утворюються на площинах, не парале-
льних основним площинам проекцій (рису-
нок 4). Додатковий вигляд має бути позна-
чений на кресленні великою літерою, а біля
пов'язаного з додатковим виглядом зобра-
ження предмета слід поставити стрілку, яка
вказуе на напрямок погляду, з відповідним
літерним позначенням. Якщо додатковий
вигляд розташований у безпосередньому
проекційному зв'язку з відповідним зобра-
женням, стрілку і велику літеру не наносять. Рисунок 3
Зображення окремого, обмеженого місця поверхні предмета називається місцевим
виглядом. Місцевий вигляд може обмежуватись лінією обриву або не обмежуватись. Мі-
сцевий вигляд відмічають на кресленні так само, як додатковий (рисунок 5).

Рисунок 4 Рисунок 5

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.197-199.

 РОЗРІЗИ

Розрізом називається зображення предмета, думкою розсіченого однієї чи де-

кількома площинами.
Розрізи класифікуються наступним чином:
а) в залежності від положення січної площини відносно основних площин про-
екцій розрізи бувають:

вертикальні горизонтальні похилі

б) в залежності від положення січної площини щодо основних вимірів предме-

та розрізи бувають:

поперечні подовжні
 в) в залежності від числа січних площин розрізи бувають:

прості складні східчасті складні ламані

утворені однієї січною площиною утворені кількома паралельними утворені кількома
січними площинами січними площинами,
які перетинаються

г) в залежності від повноти виконання розрізу, бувають:

повні місцеві
Допускається поєднувати частину вигляду з частиною розрізу (рисунок 6, а). Якщо
розріз являє собою симетричну фігуру, допускається в одному зображенні поєднувати
половину вигляду з половиною розрізу (рисунок 6,). Лінією, яка роз’єднує вигляд і роз-
різ є вісь симетрії фігури. Якщо контурна лінія співпадає з віссю симетрії, межею між
видом та розрізом є хвиляста лінія (рисунок 6, в).

а) б) в)
Рисунок 6

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.199-207.

 ПЕРЕТИНИ

Зображення фігури, утвореної уявним перерізуванням предмета січною площи-

ною, називають перетином.
Перетини бувають винесені та накладені.

а) б)

г)

в)
Рисунок 7

Винесеним називають переріз, який зображають поза контуром зображення.

Розглянемо деякі випадки виконання винесених перетинів:
а) якщо фігура перерізу симетрична та її вісь збігається з лінією перерізу, стрілки й
літерні позначення не проставляють (рисунок 7, а);
б) якщо переріз розміщують на довільному місці рисунка, то місце перерізу визна-
чають розімкненою лінією, позначеною літерами, а напрямок суміщення січної площини
вказують стрілками. Зображення перерізу супроводжується написом на зразок А-А (ри-
сунок 7, б);
в) якщо січна площина проходить через вісь поверхні обертання, що обмежує отвір
або заглиблення, контур отвору чи заглиблення у перерізі показують повністю
(рисунок 7, а);
 г) якщо переріз складається з окремих частин, то варто виконувати не переріз, а
розріз;
д) для декількох однакових перерізів, що належать одному предмету, лінії перерізу
позначають тією самою літерою, а переріз викреслюють один раз (рисунок 7, в).
е) винесені перерізи допускається розташовувати у розриві між частинами одного й
того самого вигляду.

Накладеним називається переріз, розташований безпосередньо на зображенні

(рисунок 8, а). Контур накладеного перерізу проводять тонкою суцільною лінією, або ро-
зташовують у розриві зображення . Літерні позначення на накладених перерізах не про-
ставляють, а стрілки, що вказують напрям повертання, наносять лише при несиметричній
формі перерізу (рисунок 8, б).

а)

б)

Рисунок 8

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.208-211.

 ВИНОСНІ ЕЛЕМЕНТИ

Виносним елементом називається додаткове зображення частини предмета для

з’ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних (рисунок 9).
Виносний елемент може мати подробиці, не показані на відповідному зображенні
(рисунок 9, а), і може відрізнятися від нього змістом (наприклад, зображення є виглядом,
а виносний елемент — розрізом). Виносний елемент треба розміщувати якомога ближче
до відповідного місця на зображенні.
Застосовуючи виносний елемент, відповідне місце на вигляді, розрізі чи перерізі
предмета обводять замкненою суцільною тонкою лінією — колом, овалом тощо. Від цієї
лінії проводять тонку лінію — виноску з поличкою, на якій літерою позначають ви-
носний елемент і масштаб зображення.

а) б)
Рисунок 9

УМОВНОСТІ ТА СПРОЩЕННЯ ПРИ ВИКОНАННІ ЗОБРАЖЕНЬ

ГОСТ 2.306 – 68

Деталі симетричної форми можна зображувати у деяких видах не повністю, а по-

ловину зображення - до вісі симетрії, чи більше половини (рисунок 10, а).

а) б)

Рисунок 10
 Для скорочення креслярської роботи ГОСТ 2.306-68 рекомендує викреслювати не
всі елементи деталі, якщо вони однакові і рівномірно або симетрично розташовані. На
рисунку 10, б замість чотирьох отворів накреслено один з відповідною вказівкою про
кількість отворів та їх розміщення на поверхні деталі.
Спрощено можна зображувати лінії перетину поверхонь (рисунок 11).

дійсно спрощено

Рисунок 11

Довгі предмети (або елементи), що мають постійний чи закономірно змінний пере-

різ, допускається зображати з розривом (рисунок 12).

Рисунок 12

Суцільний рельєф на поверхні допускається зображати частково ( рисунок13).

Рисунок 13

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.213-216.

 УМОВНІ ГРАФІЧНІ ПОЗНАЧЕННЯ МАТЕРІАЛІВ В ПЕРЕТИНАХ

Таблиця 1- Графічні позначення матеріалів в перетинах ГОСТ 2.306 - 68

Матеріал Графічне позначення

Метали і тверді сплави

Неметалеві матеріали ( пластмаси,

моноліти, пресовані, за винятком
наведених нижче)

Каміння природне

Кераміка і силікатні матеріали для

кладки

Бетон

Деревина

Скло та інші світопрониклі

матеріали

Рідини

Ґрунт

Лінії штрихування виконуються під кутом 45° до рамки креслення. Якщо напрям
штрихування співпадає з напрямом лінії контуру, дозволяється виконувати штрихування
під кутом 30º або 60º. Лінії штрихування можна наносити вправо або вліво, але обов'яз-
ково в один бік для всіх розрізів і перетинів однієї і тієї ж деталі. Відстань між лініями
штрихування беруть в межах 1 ...10 мм (залежно від площі штрихування). Для металу ре-
комендується відстань 2...4 мм, для цеглини або бетону — 4...10 мм.

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.217- 218.
 ГВИНТОВА ЛІНІЯ. ГВИНТОВА РІЗЬ. КЛАСИФІКАЦІЯ РІЗЕЙ

Гвинтова лінія. У техніці для з'єднання де-

талей машин широко застосовують різі. В основі
утворення різі лежить принцип одержання гвинто-
вої лінії Якщо в патроні токарського верстата за-
кріпити циліндр і підвести до нього різець, то при
рівномірному обертанні циліндра і рівномірно-
поступальному русі різця кінець його накреслить
на поверхні циліндра гвинтову лінію.
Циліндрична гвинтова лінія – це просто-
рова крива, утворена рівномірним рухом точки
по утворюючій циліндра в той час, як ця утво-
рююча рівномірно обертається навколо осі ци-
ліндра.
Для побудови на кресленні гвинтової лінії
задають діаметр d циліндра і величину кроку Ρ.
Кроком є відстань між сусідніми витками гвинто-
вої лінії. Частина гвинтової лінії, що відповідає
одному її кроку, називається витком. Принцип
побудови на кресленні гвинтової лінії показаний
на рисунку 14.

Рисунок 14

Різь - поверхня, утворена під час гвинтового руху плоского контуру по цилінд-
ричній або конічній поверхні.

Різі класифікують за декількома ознаками

Залежно
Залежно від Залежно від Залежно від
Залежно від За числом від напря-
форми форми розташу-
призначення заходів мку гвин-
профілю поверхні вання
тової лінії
1. Трикутні 1. Цилінд- 1. Зовнішні 1. Кріпильні 1. Однозахі- 1. Праві
2. Трапеце- ричні 2. Внутрі- 2. Ходові дні 2. Ліві
їдальні 2. Конічні шні 3. Спеціаль- 2. Багатоза-
3. Упорні ні хідні
4. Круглі
5. Прямо-
кутні

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.222- 225.
 ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ РІЗІ

Рисунок 15

D, d - зовнішній діаметр різі: діаметр уявлюваного циліндра, описаного навколо

вершин зовнішньої різі чи западин внутрішньої;
D1, d1 - внутрішній діаметр різі: діаметр уявлюваного циліндра, вписаного в запа-
дини зовнішньої різі чи вершини внутрішньої;
D2, d2 - середній діаметр різі;
P - шаг різі;
t - хід різі: відстань між найближчими однойменними бічними сторонами профі-
лю, що належить до однієї і тієї ж гвинтової поверхні, у напрямку, рівнобіжному осі різі.
Хід різі – це величина відносного осьового переміщення гвинта чи гайки за один оборот;
α - кут профілю різі: кут між бічними сторонами профілю;
H - висота ісходного профілю: висота гострокутного профілю, отриманого про-
довженням бічних сторін до їхнього перетинання;
H2 - висота профілю: відстань між вершиною і западиною профілю;
H1 - робоча висота профиля: висота зіткнення сторін профілю зовнішньої и внут-
рішньої різей.

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.225.

 ХАРАКТЕРИСТИКИ СТАНДАРТНИХ РІЗЕЙ
ЗАГАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.
УМОВНЕ ЗОБРАЖЕННЯ Й ПОЗНАЧЕННЯ РІЗЕЙ

Метрична різь. Метрична різь є основним типом кріпильної різі. Її профіль являє
собою рівносторонній трикутник із кутом α = 60˚(рисунок 16, а). Метрична різь викону-
ється із великим і дрібним кроком для діаметрів від 1мм до 68 мм і тільки з дрібним кро-
ком для діаметрів від 70 мм до 600 мм.
Метрична різь з великим кроком позначають буквою М , величиною зовнішнього
діаметра в міліметрах і вказівкою поля допуску, наприклад, М 12 - 6g.
У позначенні різі з дрібним кроком, додатково указують величину кроку
М12  1-6g.
Якщо різь багатозахідна, то в позначенні після зовнішнього діаметра вказують хід
різі, а в дужках – літеру Р і величину кроку в міліметрах, наприклад М 24  3( Р1,5) - 6g.
Для позначення лівої різі, після умовного позначення пишуть літери LH.

а)

б)

Рисунок 16
 Трубна циліндрична різь

Профіль трубної циліндричної різі згідно з ГОСТ 6357-81 є рівнобедрений трикут-

ник з кутом при вершині 55º. Вершини й западини заокруглені. Вимірюють трубну різь у
дюймах. Зовнішній розмір різі в дюймах – величина умовна, не відповідає зовнішньому
діаметру різі, а дорівнює діаметру умовного проходу труби. Наприклад, трубна різь з но-
мінальним розміром 1″ має зовнішній діаметр 33, 249 мм, а величина умовного проходу
труби в 1″ дорівнює 25 мм.
В позначення включають літеру G із указівкою розміру різі в дюймах (без указів-
ки знака дюйма) і клас точності ( А чи В), наприклад G 1-А (рисунок 17).

Рисунок 17

Трубна конічна різь

Застосовується у випадках, коли по-

трібна підвищена герметичність з'єднання
труб при великих тисках рідини чи газу. В
умовне позначення входить літера R - для
зовнішньої конічний, Rс - для внутрішньої
конічної різі (рисунок 18).

Рисунок 18
Упорна різь

Застосовується при великих однобічних зусиллях,

що діють в осьовому напрямку. Профіль різі являє собою
нерівнобічну трапецію з кутом робочої сторони 3º до прямої
перпендикулярної осі і неробочої 30º. Упорна різь може ви-
конуватися з різним кроком при тому самому діаметрі (рису-
нок19). Рисунок 19
Трапецеїдальна різь
Відноситься до кінематичних різей і призначена для пе-
редачі руху. Профіль трапецеїдальної різі – рівнобічна трапе-
ція з кутом між бічними сторонами 30º. В умовне позначення
входять літери Тr, розмір зовнішнього діаметра і крок різі (ри-
сунок 20).
Рисунок 20
Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.222- 233.
 ЗОБРАЖЕННЯ СТАНДАРТНИХ КРІПИЛЬНИХ ДЕТАЛЕЙ
ЗА ДІЙСНИМИ РОЗМІРАМИ (ГОСТ 2.311-68)
ЗОБРАЖЕННЯ СТАНДАРТНИХ КРІП
Розрізняють конструктивне, спрощене і умовне зображення кріпильних деталей
(болтів, гвинтів, гайок, шпильок і т. ін.) та їх з'єднань. При конструктивному зображенні
розміри деталей і їх елементів добирають і викреслюють за відповідними стандартами.
Болт - циліндричний стрижень, на одному кінці якого мається голівка, а на іншо-
му – різь для нагвинчування гайки (рисунок 21).
Залежно від призначення та умов роботи болти виконують з шестигранними (най-
більш поширені), півкруглими і потайними головками.

За ступенем точності виго-

товлення болти поділяють на бо-
лти нормальної, підвищеної та
грубої точності, які вирізняються
класами шорсткості (чистоти)
поверхні різі, циліндричного
стрижня і опорної площини го-
ловки.

Рисунок 21

Для стандартних болтів використовують метричну різь із великим і дрібним кро-

ком, причому для кожного діаметра різі передбачений стандартом лише один
дрібний крок .
Структура умовного позначення болтів така: назва, варіанти виконання (виконання
1 не вказують), діаметр метричної різі, дрібний крок різі (великий не вказують), позна-
чення поля допуску різі, довжина болта, клас міцності або група матеріалу, позначення
виду покриття, товщина покриття (у мікрометрах), номер стандарту на конструкцію і ро-
зміри болта. Нижче наводимо приклад умовного позначення болтів з шестигранними го-
ловками.
Болт із шестигранною головкою (нормальної точності) з діаметром різі 12 мм,
довжиною 60 мм, великим кроком різі, поле допуску 8g, без покриття, клас міцності 5.6,
виконання 1:
Болт М1260. 56 ГОСТ 7798-70

Гайка – деталь, що має отвір

із різзю для нагвинчування на болт
чи шпильку. Залежно від призна-
чення та умов експлуатації гайки
бувають шестигранні, шестигранні
прорізні й корончасті, гайки-
баранці, круглі шліцьові, ковпачко-
ві, квадратні та ін. (рисунок 22).
Умовне позначення гайки:
Гайка М20.5 ГОСТ 5915-70
Рисунок 22
 Шпилькою називають деталь, що являє собою стрижень, який має на одному кінці
різь (посадочну) для загвинчування в одну зі з'єднуваних деталей, а на іншому — різь
(стяжну) для нагвинчування гайки (рисунок 23).
Шпильки виготовляють з метричною
різзю як з великим, так і з дрібним кроком, з
однаковими нормальними діаметрами d різі і
гладкої частини (виконання 1). Допускається
виготовляти шпильки з d1, що приблизно до-
рівнює середньому діаметру різі (виконан-
ня 2). Шпильки виготовляються для деталей
з нарізними отворами з діаметром різі від
2 до 48 мм нормальної і підвищеної точнос-
ті. Рисунок 23
Довжиною шпильки l називають довжину частини шпильки без посадочного наріз-
ного кінця.
Нижче наведено приклад умовного позначення шпильок:
Шпилька нормальної точності, діаметр різі М20, з великим кроком Р=2,5 мм, з по-
лем допуску 6д, довжиною l =100 мм, класу міцності 10.9, з покриттям 01 товщиною
7мкм:
Шпилька М20-6g100.10.9.017 ГОСТ 22034-6

Гвинт являє собою циліндричний стрижень, на одному кінці якого виконана різь,
а на іншому є головка (рисунок 24).
За призначенням гвинти для металу поділяють на кріпильні та встановлювальні
(натискні, регулювальні та ін.).
Кріпильний гвинт — деталь, яка служить для рознімного з'єднання і являє собою
циліндричний стрижень з різзю для вгвинчування в одну зі з'єднуваних деталей і голов-
кою різної форми.

Рисунок 24
 Форма головки може бути півкругла за ГОСТ 17473-80 (рисунок 24, а), циліндрич-
на за ГОСТ 1491-80 (рисунок 24,б), потайна за ГОСТ 17475-80 (рисунок 24, в), півпотай-
на за ГОСТ 17474-80 (рисунок. 24, г), з циліндричною головкою і шестигранним заглиб-
ленням для ключа за ГОСТ 11738-72.
Різь може бути на всій довжині або лише на кінці стрижня. Виняток становлять гви-
нти діаметром від 1 мм до 6 мм, для яких застосовують різь тільки з великим
кроком. Визначальними розмірами для всіх гвинтів є діаметр d різі та довжина l. За
довжину l більшості кріпильних гвинтів беруть довжину їх стрижня (без головки). Для
гвинтів з потайною головкою довжина включає довжину стрижня і висоту головки (див.
рисунок 24, в). Усі гвинти для металу виготовляють класів точності А (підвищеної точ-
ності) і В (нормальної точності).

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.234- 245.

НАРІЗУВАННЯ РІЗЬБИ: ЗБІГИ, НЕДОРІЗИ, ПРОТОЧКИ, ФАСКИ.

Основними конструктивними елементами різі

є
а) збіг різі — частина різі неповного профілю,
що отримується з технологічних причин у зоні пе-
реходу різі виробу до ненарізаної поверхні (рисунок
25);
в) недоріз — частина виробу, яка включає збіг
і недовід різі; під недоводом різі розуміють величи-
ну не нарізаної частини деталі між кінцем збігу і
опорною поверхнею деталі (рисунок 25);
г) фаска — зрізаний у вигляді зрізаного кону-
са край циліндричного стрижня або отвору. Фаска забезпе-
чує зручність спряження деталей (рисунок 25).На кінцях
нарізних деталей виконується переважно конічна фаска, яка
визначається залежно від кроку різі.
б) проточка різьбова — кільцевий жолобок на стри-
жні або кільцева виточка в отворі, які виконуються перед
різенарізанням для виходу різенарізного інструменту;

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк.,

1985.- с.274- 275.

Рисунок 25

Рисунок 26
 РОЗНІМНІ З’ЄДНАННЯ

Характерною особливістю рознімних з'єднань є те, що вони допускають розбиран-

ня і повторне складання деталей, що з'єднуються, без руйнування і пошкодження їх. Роз-
глянемо деякі різновиди рознімних з'єднань.
Нарізні з'єднання утворюються нагвинчуванням однієї деталі на іншу за допомо-
гою стандартних кріпильних деталей з різзю.
Кріпильні нарізні з'єднання здійснюють за допомогою різі трикутного профілю—
метричної чи трубної. Трикутний профіль таких різей запобігає самовідгвинчуванню де-
талей, що особливо важливо для нерухомого з'єднання.
Кріпильні нарізні з'єднання конструктивно можуть бути виконані безпосереднім
нагвинчуванням однієї деталі на іншу чи кріпильними деталями, які називають нарізни-
ми виробами. До кріпильних деталей нарізних з'єднань належать болти, шпильки, гвин-
ти, гайки, фітинги.
З'єднання, утворені за допомогою цих деталей, відповідно називаються болтовими,
шпильковими, гвинтовими і трубними.

Болтове з'єднання

Утворюється з'єднанням двох (чи кількох) деталей за допомогою болта, гайки і

шайби. Болт вставляють в отвір з'єднуваних деталей із зазором. З'єднання здійснюється
затягуванням гайки.
Конструктивне зображення болтового з'єднання показане на рисунку 27. Болт, гай-
ка і шайба для з'єднання двох деталей накреслені за розмірами, взятими з відповідних
стандартів: болт виконання 1 за ГОСТ 7798-70, гайка виконання 1 за ГОСТ 5915-70,
шайба виконання 2 за ГОСТ 11371-78.
На кресленнях позначають три розміри: діаметр різі, діаметр отвору в деталях, та
довжину болта. На складальних кресленнях рекомендовано показувати спрощене зобра-
ження болтового з’єднання (рисунок 28).

Рисунок 27 Рисунок 28 Рисунок 29

 На рисунку 29 показане умовне зображення болтового з'єднання відповідно в роз-
різі та на вигляді.

Шпилькове з'єднання

Утворюється за допомогою шпильки, посадочний кінець якої загвинчують у глу-

хий отвір з різзю однієї з деталей; на стяжний кінець шпильки одягають приєднувану де-
таль, потім шайбу і нагвинчують гайку, яка й притискує деталі одну до одної (рисунок
30).
На кресленнях позначають три розміри: діаметр різі, діаметр отвору в деталях, та
довжину шпильки. На складальних кресленнях рекомендовано показувати спрощене зо-
браження шпилькового з’єднання (рисунок 31). На рисунку 32 показане умовне зобра-
ження шпилькового з'єднання відповідно в розрізі та на вигляді.

Рисунок 30 Рисунок 31 Рисунок 32

Гвинтове з'єднання

Гвинтове з'єднання застосовують для скріплення двох і більше деталей. Гвинт

вставляють у гладкий циліндричний отвір у приєднуваній деталі (чи кількох деталях) і
загвинчують в отвір з різзю базової деталі. Нарізний отвір під гвинт може бути глухим чи
наскрізним.
Спрощені зображення гвинтових з'єднань мають такі особливості:
а) фаску на кінці стрижня гвинта не показують;
б) різь умовно показують уздовж усієї довжини стрижня гвинта;
в) зазор між стрижнем гвинта і стінкою отвору з'єднуваної деталі (деталей) не зо-
бражають;
г) межу різі повного профілю в глухому отворі на розрізі не показують; різь умовно
доводять до дна отвору, яке зображають плоским на рівні торця стрижня;
 д) на виглядах, утворених проекціюванням на площину, паралельну осі гвинта,
шліц під викрутку завжди зображають по осі гвинта. На виглядах, утворених проекцію-
ванням на площину, що перпендикулярна до осі гвинта, шліц зображують під кутом 45°
до рамки креслення.
На рисунку 33 наведено конструктивне, спрощене та умовне позначення гвинтових
з'єднань.

Конструктивне зображення нарізного з'єднання деталей кріпильним гвинтом

з потайною головкою з півкруглою головкою з циліндричною головкою

спрощене зображення

умовні зображення відповідно в розрізі та на вигляді

Рисунок 33
 Трубне з'єднання

Трубне з'єднання — це з'єднання труб тру-

бопроводів за допомогою фітингів. Фітингами можна
з'єднувати відразу кілька труб (дві, три чи чотири), ро-
бити відгалуження чи перехід із одного діаметра труби
на інший. Залежно від будови фітинга труби можуть
з'єднуватись по прямій лінії (прямими муфтами, ри-
сунок 34 ) і під прямим кутом Рисунок 34
(кутиками, трійниками, хрестовинами).

Шпонкові з'єднання

Шпонкові з'єднання (рисунок 35) призначені для з'єднання (за допомогою шпонки)
валу з розташованими на ньому деталями (зубчастими колесами, шківами, маховиками і
т.ін.).

Рисунок 35

При цьому шпонка служить для переда-

вання обертального моменту з однієї деталі на
іншу. Щоб утворити шпонкове з'єднання, на ва-
лу і в отворі деталі, з'єднуваної з валом, роблять
пази —шпонкові канавки. Розміри шпонок і па-
зів вибирають із довідкових таблиць залежно
від діаметра валу. З'єднання шпонками на крес-
леннях показують двома зображеннями. На мі-
сці вигляду спереду зображають повздовжній
розріз з'єднання (уздовж осі валу і з'єднуваної з
ним деталі). Оскільки вали на поздовжніх роз-
різах зображають не розсіченими, щоб виявити
форму шпонки і шпонкового паза, на зобра-
женні валу роблять місцевий розріз, шпонка на
якому показується не розсіченою. Повздовжній
розріз доповнюють поперечним розрізом, який
розміщують на місці вигляду зліва.
Рисунок 36
 На цьому розрізі всі три деталі з'єднання (вал, втулку, шпонку) зображають роз-
січеними.
Зображення шпонкового з'єднання за допомогою призматичної та сегментної шпо-
нки шпонки показане на рисунку 36.
Між дном паза втулки (колеса, шківа) і верхньою гранню шпонок зображають
невеликий радіальний зазор, який дорівнює 0,2-0,3 мм.
На кресленні цей зазор показують дещо збільшеним (див. рисунок 36).

Шліцьові з'єднання

До шліцьових належать з'єднання на зразок вал-

втулка (спряжених між собою) без застосування допо-
міжних деталей за допомогою шліців (зубів), викона-
них на валу, і западин(пазів) в отворі втулки (рисунок
37).
Вони використовуються для передавання вели-
ких крутних моментів та потужностей, а також у конс-
трукціях, в яких деталі переміщуються вздовж осі вала.
Рисунок 37

Шліцьові з'єднання виготовляють із зубами прямобічного, евольвентного, трикут-

ного профілів. Стандартизованими є з'єднання з прямобічними (ГОСТ 1139-80) та еволь-
вентними шліцами (ГОСТ 6033-80).
Профіль прямобічного шліцьового з'єднання будується так, щоб товщина зубів у
перерізі вала приблизно дорівнювала їх товщині по дузі ділильного кола. Число зубів пе-
реважно приймається парним, що полегшує виготовлення і контроль шліцьових валів і
отворів.
В евольвентному з'єднанні бічні сторони профілю зубів окреслені евольвентою.
Переваги такого з'єднання полягають у більш досконалій технології виготовлення через
можливість застосування більш досконалого інструменту, підвищеній міцності за раху-
нок поступового потовщення зубів, а також через відсутність гострих кутів при основі
зубів, кращому центруванні спряжених елементів. Тому евольвентні шліцьові з'єднання
застосовуються для передавання значних крутних моментів. Трикутні з'єднання викорис-
товують для передавання незначних крутних моментів.
Згідно з ГОСТ 2.409-74 на кресленнях деталі шліцьового з'єднання та їх елементи
зображають так:
- коло і твірні поверхонь вершин зубів на валу і в отворі — суцільною основною
лінією, а западини — суцільною тонкою (прямокутне шліцьове з'єднання - рисунок 38);
- у поздовжньому розрізі суцільною основною лінією зображають твірні повер-
хонь як вершин, так і западин. У поперечному розрізі коло западин викреслюється су-
цільною тонкою лінією;
- межу між зубами повного профілю і збігом, а також між шліцьовою і нешліцьо-
вою поверхнею викреслюють тонкою лінією;
- при зображенні шліцьового з'єднання на площині, перпендикулярній до його осі,
зображають профіль одного зуба (виступу) і двох западин без фасок, канавок і заокруг-
лень;
 Рисунок 39

- на зображенні зубчастих валів, отриманих проекціюванням на площину, парале-

льну його осі, показують довжину зубів повного профілю до збігу l.
Умовне позначення прямокутних шліцьових з'єднань містить літеру, що відповідає
чинній системі центрування (D, d чи b), число зубів z, внутрішній діаметр d, зовнішній
діаметр D, ширину зуба b.
Розглянемо деякі приклади позначень.
Позначення з'єднання шліцьових вала та втулки з числом зубів z = 8, внутрішнім діаметром d =
36 мм, зовнішнім діаметром D = 40 мм, шириною зуба b = 7 мм, із центруванням по внутрішньому діа-
метру має такий вигляд: d - 8 х 36 х 40 х 7.
Те ж, але з центруванням по зовнішньому діаметру: D - 8 х 36 х 40 х 7.
Те ж, але з центруванням по бічних сторонах зубів: b - 8 х 36 х 40 х 7.

З'єднання за допомогою штифтів

Одним із видів рознімного з'єднання деталей є з'єднання їх за допомогою штифтів.

За формою штифти розділяються на циліндричні й конічні (рисунок 39), маються штиф-
ти й іншої форми. Застосовуються штифти для взаємної установки деталей (установочні
штифти), а також у якості сполучних і запобіжних деталей.
Циліндричні штифти виконуються за ГОСТ 3128—70. Розміри й параметри коніч-
них штифтів визначаються за ГОСТ 3129—70 .
Конічні штифти виконуються з конусністю 1:50.
 При з’єднанні деталей штифтом отвір під штифт свердлять після запресовування
втулки в отвір кришки. При кресленні такого з’єднання вісь отвору для штифта повинна
збігатися з лінією контакту деталей, що з’єднуються.

Рисунок 38

Література: Хаскин А.М. Черчение – Киев: Вища шк., 1985.- с.302- 316