Кубинська революція 1959 року стала однією з численних подібних їй

соціалістичних революцій, що охопили нерозвинуті країни з традиційним

устроєм і соціально-економічною прірвою між багатими і бідними
прошарками населення. Втім серед усіх прорадянських режимів світу Куба
відрізнялась своїм географічним положення під боком у головного
противника СРСР – Сполучених Штатів Америки. Даний факт привернув
надзвичайну увагу до цієї маленької острівної держави, зіштовхнувши
капіталістичний та комуністичний світи у боротьбі за вплив над нею і
поставивши світ на межу ядерної війни.
Куба у 50-ті роки була повністю залежною від США країною, тож
противники існуючого режиму у своїй діяльності спирались на підтримку
антиамериканських сил, які на той час уособлював Радянський Союз. Загони
повстанців – барбудос на чолі з Фіделем Кастро щиро захоплювались ідеями
соціалізму і справді вірили у побудову комуністичного суспільства, оскільки
50-ті роки були періодом найвищого розквіту СРСР. Здобувши владу, Фідель
Кастро розпочав в країні націоналізацію приватної власності, що належала
США. Сполучені Штати Америки, користуючись підтримкою
землевласників, організували збройну інтервенцію на Кубу задля повалення
революційного уряду, але зазнали поразки, оскільки наштовхнулись на
спротив усього кубінського народу, підтримуваного СРСР. Напружені
американо-радянські відносини у 1962 році загострились ще більше, коли
СРСР, бажаючи втримати комуністичний режим на Кубі, розмістив на
острові ракети середньої дальності, здатні нести ядерні боєзаряди. У
відповідь на це президент США, Джон Кеннеді оголосив морську блокаду
Куби з метою не допустити туди ще більше радянської зброї. Два тижні, поки
тривали переговори, світ слідкував за напруженою конфронтацією двох
ядерних наддержав. Лише завдяки бажанню обох сторін врегулювати
конфлікт мирним шляхом, а також особистій ініціативі Джона Кеннеді і
Микити Хрущова, Карибська криза була подолана.
Події кубинської революції, мужнє протистояння цієї невеликої країни
військовому втручанню з боку США залишило свій відбиток на масовій
культурі. Весь світ захоплювався молодими палкими латиноамериканськими
революціонерами - Фіделем Кастро і його найближчим прибічником Ернесто
Че Гевара. Втім, попри всі надії Радянського Союзу, революційна хвиля не
охопила усю Південну Америку, зупинившись на Кубі. Радикальні реформи,
спрямовані на наближення комунізму, скасування грошей і переведення
країни на прямий продуктообмін вже далися взнаки кубинській економіці.
Провал соціалістичного експерименту призвів до повної залежності Куби від
експорту цукру до СРСР, який став головним кредитором країни. З розпадом
Радянського союзу економічна криза стрімко погіршилася, що викликало
великий потік кубинських біженців до США. Вигляд Гавани, її
технологічний розвиток та побут місцевих мешканців завмерли на рівні 60-х
років ХХ сторіччя. Саме тоді з молодої сповненої енергії країни на чолі з
реформаторами Куба перетворилась на звичайну соціалістичну диктатуру у
вічному «застої», а кубинський феномен залишився на сторінках історії.