Кубинська революція. Ф. Кастро. Е. Че Гевара.

Після відкриття Колумбом Америки, острів Куба перебував під владою Іспанії
протягом 400 років і це тривало аж до кінця ХІХ століття. В цей час розпочався
визвольний рух за незалежність, який очолив Хосе Марті, відомий кубинський
письменник, публіцист та революціонер. Слід зазначити, що його вважають
національним героєм на батьківщині навіть сьогодні. Визвольним рухом скористалися
влада Сполучених Штатів і, в результаті іспано-американської війни, Куба здобула
незалежність у 1898 р. ( саме цим можна також пояснити певну схожість прапору Куби
з прапором США). При цьому сам Хосе Марті, засновник кубинсько-революційної
партії загинув під час бою трохи раніше, у 1895 р. Його побоювання проте, що
Сполучені Штати контролюватимуть владу на острові, мали під собою підґрунтя і,
справді, після проголошення незалежності, США ухвалили через конгрес Куби
положення, згідно яких вони мали право втручатися в життя острова, коли їм це буде
вважатися за необхідне. Для цього вони створили всесвітньо відому військово-морську
базу Гуантанамо (на сході Куби), яка існує там по цей час. Окрім цього, “Грінго”
(зневажлива назва американців з боку жителів Латинської Америки) почали
створювати та привласнювати різні підприємства в країні.

Незважаючи на вищесказане, на початку ХХ століття на Кубі був власний

Конгрес та досить передова конституція, проте, у 1940 році Ф.Батіста, очоливши
популістів, пройшов до конгресу та згодом був обраний президентом країни. Після
закінчення чинного строку правління, він знов виставив свою кандидатуру на наступних
виборах, але, розуміючи, що перемогу йому не здобути, він у 1952 р. здійснив
військовий переворот. Його першим кроком було призупинення дії Конституції та
відмінна багатьох конституційних прав та свобод громадян. Його диктаторська влада
була просякнута корупцією, а й без того бідне населення почало жебракувати ще
більше. Недивно, що незабаром почали з'являтися опозиційні групи, які обрали
збройну боротьбу.

Одну з груп очолював Ф.Кастро, який сам при цьому походив з заміжньої
родини кубинських землевласників. Під час навчання на юридичному факультеті
Гаванського університету він зазнав впливу соціалістичних ідей та подій, які відбулися
у 1917 р. (Соціалістична революція) На нього також впливала націоналістична
ідеологія Хосе Марті. Саме там він долучився до лівого крила Партії Кубинського
народу.

Приєднавшись до руху опору, він 26 липня 1956 р. очолив збройний напад на

військові казарми Монкадо (місто на сході Сантього-де-Куба) з метою провокації
народного повстання. Гарнізон казарми налічував 400 солдатів та офіцерів, а
революціонерів, яких очолював Ф.Кастро, було лише 165 осіб. Цей напад, хоча й
зазнав поразки, але це стало початком Кубинської революції. Саме ця подія та її дата
дали назву революційній організації Ф.Кастро - “Рух 26 липня”. Цікаво, що прапором
повстанців став червоно-чорний стяг. Після нападу, Фіделя та інших революціонерів
було заарештовано та відправлено до в‘язниці.
 Проте, Кастро пробув у в’язниці лише 22 місяці через те, що режим Батісти
зазнав великого міжнародного тиску. Після звільнення з в'язниці, Кастро поїхав до
Мексики. Там він організував партизанську організацію для повернення на Кубу та
боротьби з Батістою. Серед повстанців був Че Гевара…

Че Гевара був затятим радикальним революціонером, якого надихали ідеї

Й.Сталіна. В цілому, сфера революційної діяльності Гевари поширювалася на
латиноамериканську частину світу. Він дуже багато подорожував за університетських
часів та спостерігав бідність людей в країнах Латинської Америки. Таким чином, в
одній із подорожей він познайомився із Ф. Кастро (в Коста-Ріці).

Під впливом прочитаної марксистської літератури, Гевара упевнився, що

єдиним вирішенням цих проблем регіону є збройна революція. Подорожі та читання
також стали причиною бачення ним Латинської Америки не як групи відокремлених
націй, а як єдиного організму, що потребує загально стратегії визволення для всього
континенту.
Одним із його улюблених тверджень було: “Patrio o muerte!” (Батьківщина або
смерть!), яку згодом продовжив Ф.Кастро: «Patrio o muerte, venceremos!» (Батьківщина
або смерть, ми переможемо!).

Отже, з Мексики на борту яхти «Гранма» Кастро із групою з 82 чоловік (крім

Кастро, там були: Че Гевара, Рауль Кастро (брат Фіделя), Каміло Сьєнфуегос)
відправився до Куби. Судно дісталось до Сантьяго-де-Куба за сім днів плавання для
організації там повстання, але після висадки вони зазнали нападу армії Батісти. Лише
20 з них змогли вирватися з оточення та дістатись Сьерра-Маестра (гори на сході
Куби). Саме там їхній партизанський рух набрав обертів: повстання почало ширитись
всією країною, а підконтрольна їм територія розширювалась на захід острова. Батіста
намагався покласти край партизанському руху і, 6 травня 1958 р., розпочав загальний
наступ на партизан. Проте, він зазнав поразки, а Фідель відправив Че Гевару та
Сьєнфуегоса до центру острова, щоб організувати повстання за спиною розбитих
військ Батісти. Боротьба тривала до 31 грудня, аж допоки Батіста не втік у Санто-
Домінго. Перші революціонери увійшли до столиці Куби, Гавани, 1 січня 1959 р., проте,
Фідель Кастро прибув до Гавани лише 8 січня, оскільки він займався звільненням
Сантьяго-де-Куба. Отже, 1 січня стало Днем перемоги Кубинської революції.

Мануеля Уррутію Лео було проголошено тимчасовим президентом країни, а

Ф. Кастро став його прем‘єр-міністром, а згодом головнокомандувачем збройних сил.
Фідель Кастро був керівником «Рух 26 липня», основної рушійної сили кубинської
революції, і яка згодом стала комуністичною партією Куби.

За деякими даними, багато колишніх прихильників Батісти, близько тисячі, за

перші два місяці були піддані дуже жорстоким тортурам. Половину з них було
розстріляно. Відповідальним за проведення цих судових процесів був Че Гевара, який
завжди захищав законність процесів.

Було проведено аграрну реформу та націоналізацію власності. Це спричинило

велику хвилю еміграції до США. Виправданням, представленим Кастро, було те, що всі
попередні уряди були корумпованими і працювали лише на інтереси США, а не
кубинського народу. З цієї ж причини кубинські революціонери стверджували, що для
зміни структур, створених протягом десятиліть, потрібно більше часу.

Час вплинув і від того моменту відбулось багато подій: приєднання Куби до
комуністичного лагерю, Карибська криза, ембарго, смерть Че Гевари та Фіделя Кастро,
розпад Радянського Союзу, але потрібно сказати, що кубинська революція мала
величезний вплив на країни західної півкулі, а імена іі героїв відомі і зараз.

“Батьківщина або смерть, ми переможемо!”