КАУДИЛЬЇЗМ.

РЕЖИМ «РЕВОЛЮЦІЙНОГО КАУДИЛЬЇЗМУ» (1920—1928

РР.) В МЕКСИЦІ.

Каудилізм – система одноосібного правління шляхом насильства або погрози

насильства в політичних цілях (іспанське слово, що застосовувалося в ХІХ-му сторіччі для
позначення регіональних та національних військових правителів, що з'явилися в
Латинській Америці після завоювання незалежності від Іспанії). В даний час термін
вживається, як правило, по відношенню до могутніх осіб на місцевому рівні, які можуть
закликати своїх прихильників як усередині, так і поза державної системи до насильства
або загрози насильства як засобу примусу.

У Мексиці те ж значення має термін «касик», частіше відноситься до могутніх осіб,

які мають не стільки регіональне або національне значення, скільки місцеве.

Також терміном «каудилізм» називається брак або відсутність інститутів

громадянського суспільства (особиста влада вождів) і клановість (але при наявності
конституційно-республіканського декору). Яскравим прикладом досліджуваного поняття
є режим «революційного каудилізму» в Мексиці).

Загострення внутрішньополітичної ситуації призвело до встановлення в багатьох

країнах Латинської Америки диктаторських режимів. Важливу роль у цих процесах
відігравали військові, представники вищого католицького духовенства і латифундисти.

Каудилізм в Мексиці відрізнявся від консервативного каудилізму в решті країн

Латинської Америки. Тут він пов'язаний з іменами президентів Альваро Обрегона (1920-
1924) і Плутарко Еліаса Кальєса (1924-1928 рр.).

При них був встановлений режим з сильною президентською владою і формальним

дотриманням демократичних свобод. Цей режим повинен був забезпечити у
післяреволюційній обстановці соціальну та політичну стабільність, а також проведення
реформ. «Революційний каудилізм» проголошував концепцію надкласової єдності, однак
на практиці він став виразником інтересів середньої і дрібної буржуазії.

Альваро Обрегон Салідо (19 лютого 1880 Сікісіва, Навохоа, штат Сонора - 17 липень
1928 Мехіко) – мексиканський військовий і політичний діяч, учасник Мексиканської
революції, президент Мексики з 1 грудня 1920 по 30 листопада 1924 р.

Народився в ірландсько-мексиканській сім'ї (прізвище Обрегон – іспанізоване

ірландське прізвище О'Брайен), брати участь в політиці почав в 1911 р., коли був обраний
мером міста Уатабампо. Підтримував політику президента Мадеро, після його повалення і
приходу до влади Вікторіано Уерти став поряд з Венустіано Карранса одним з лідерів
повстанців.

Після того, як в 1914 Уерта, а потім і його наступник Франсиско Карбахал втекли з
країни, а Мехіко був зайнятий силами повстанців, Обрегон проголосив Карранса
тимчасовим президентом Мексики і очолив армію нового уряду. Після того, як Карранса
не вдалося домовитися з іншими революційними лідерами - Франсиско Вільєю і Еміліано
Сапата - армія нового уряду під командуванням Обрегона почала війну з ними і змогла
нанести їм кілька важких поразок. Всього армія Обрегона 4 рази вступала в бій з силами
Вільї (6-7 квітня 1915 р., 13-15 квітня 1915 р., 29 квітня - 5 червня 1915 р. біля Трінадада і
Санта-Ана-дель-Конде, де ворожим снарядом Обрегона відірвало праву руку, і 10 липня
1915 р. у Агуаскальєнтес. Всі ці битви аж до Фолклендської війни були найбільшим
військовим зіткненням в латиноамериканській історії).

8 квітня 1920 р. Обрегон організував переворот; президент Карранса був узятий під
арешт, але зміг втекти з Мехіко (незабаром він був спійманий прихильниками Обрегона і
убитий). З 1 червня по 1 грудня тимчасовим президентом Мексики був Адольфо де ла
Уерта, після чого були проведені вибори, на яких переміг Обрегон. На посту президента
Обрегон провів аграрні і антиклерикальні реформи і підтримував добрі стосунки з США,
продаючи мексиканську нафту на американському ринку.

В 1928 Обрегон знову взяв участь у виборах президента і виграв їх, але незабаром
після прибуття в Мехіко, ще не встигнувши вступити на посаду, був убитий в ресторані
Хосе до Леоном Тораль, студентом-католиком, який був противником антиклерикальною
політики Обрегона.

Плутарко Еліас Кальєс (25 вересня 1877, Гуаймас, Сонора, Мексика - 19 жовтень
1945 Мехіко) – мексиканський генерал і політик, президент Мексики в 1924-1928 рр.
Надалі фактичний правитель країни в 1928-1935 рр. в період, відомий як максимат. Атеїст,
активний противник Католицької церкви і організатор репресій проти її прихильників, що
вилилися у війну крістерос – громадянську війну між католицькими повстанцями і
урядовими силами. Засновник Національної революційної партії (надалі отримала назву
Інституційно-революційна партія), яка правила в Мексиці більше 70 років.

Обрання Кальєса на посаду президента підтримали профспілки і селянські

об'єднання. Партія лейбористів, що підтримувала його уряд, на ділі представляла собою
політичне відгалуження впливової Регіональної конфедерації мексиканських робітників,
яку очолював Луїс Наполеон Моронес. Незадовго до інавгурації Кальєс з'їздив до Європи,
де він вивчав досвід роботи соціал-демократів і робітничого руху, який пізніше спробував
впровадити в Мексиці. Кальєс підтримав земельні реформи і просував «ехідо»
(мексиканський варіант громадського землеволодіння) як спосіб звільнити селян;
незважаючи на це, в роки його правління не відбувалося перерозподілу великих
землеволодінь. Кальєс заснував кілька банків на підтримку селян, а також Банк Мексики.
При ньому міністр сільського господарства Альберто Пані зумів домогтися ослаблення
зовнішнього боргу, але вступивши в конфлікт з Калььесом, пішов у відставку в 1927 р.

Кальєс реформував мексиканський Цивільний кодекс, надавши

незаконнонародженим дітям ті ж права, що й народженим у законному шлюбі, на що,
ймовірно, вплинув його власний досвід позашлюбної дитини.

В президентство Обрегона почалося здійснення обіцяної в конституції аграрної

реформи.

Серед селян було розподілено 311 тис. га на постійній основі, і 751 тис. га - на
тимчасовій.

Обрегон також підтримував робітничий рух. Міністр освіти Хосе Васконселос

розгорнув широку освітню програму серед сільського населення. Він сприяв культурному
розквіту 20-х рр. ХХ ст., відомому як «мексиканський Ренесанс». Зокрема Васконселос
протегував мексиканський монументальний живопис, який справив великий вплив на
мистецтво всієї Латинської Америки.

Уряд Кальєса, що змінив Обрегона, оголосив про новий етап «триваючої революції»
- будівництво розвиненої економіки і суспільства соціальної справедливості, заснованого
на співпраці робітників, селян і національних підприємців.

Головною метою аграрної політики стало створення прошарку заможного селянства

і прискорення розвитку капіталізму в селі. Селянським громадам було видано 3,2 млн. га
землі, тобто в три рази більше, ніж за весь період реформи з 1915 року. Однак велика
кількість селян землі так і не отримали.

Позиції іноземного капіталу піддалися обмеженню, насамперед це торкнулося

нафтової промисловості. Подібні дії викликали конфлікт з урядом США. Хоча Кальєс
широко використовував антиімперіалістичні гасла, суттєво зашкодити інтересам
іноземних компаній він не наважився.

Політика в сфері праці виражалася в поступках трудящим, таких як: 8-ми годинний
робочий день, визнання прав профспілок, колективні договори та арбітраж. Лідери
основного профцентру країни, Мексиканської регіональної робочої конфедерації,
створеної в 1918 році, зайняли впливові посади в урядовій адміністрації та конгресі
республіки.

Висновки. Отже, до кінця 20-х рр. ХХ ст. завдання «революційного каудилізму»

були здебільшого виконані. Національна буржуазія зміцнила свої позиції і тепер
тяготилася «революційністю» і співпрацею з робітниками. Після 1927 р. розподіл земель
було сповільнено, був узятий курс на пряме підпорядкування профспілок уряду, а
конфлікт з американськими нафтовими компаніями був погашений за рахунок значних
поступок. Мексиканська регіональна робоча конфедерація, яка втратила підтримку
режиму, розпалася.

У липні 1926 р. уряд Мексики заборонив духовенству займатися політичною

діяльністю і позбавив його права на володіння нерухомим майном. Церква виступила на
захист своїх привілеїв, бойкотувавши урядові заходи. З її ініціативи у 1927 р. почався
заколот «кристерос» («захисників християнства») [1, с. 97]. Заколотників підтримали
іноземні нафтові компанії. Уряд країни змушений був відмінити «нафтовий закон»,
надавши іноземцям право на розвідку й видобуток нафти на території країни. Таким
чином, заколот поклав початок встановленню режиму «революційного каудилізму»
(вождизму). У 1928 p., після вбивства релігійним фанатиком президента країни, до влади
прийшли противники демократичних перетворень. У 1929 р. спалахнув новий заколот
армійських частин у північно-західній частині країни, який загрожував встановленням
військової диктатури.

Урядові вдалося придушити його. Лідер Національно-революційної партії генерал

Ласадо Карденес, популярний політичний діяч, став новим президентом Мексики. Його
політика сприяла об'єднанню демократичних сил і проведенню прогресивних
перетворень. Однак національно-реформістський уряд не влаштовував іноземні компанії,
які в 1933 р. спробували організувати черговий військовий переворот. У роки другої
світової війни Мексика рішуче розірвала будь-які відносини з державами фашистського
блоку.