Мета: поглибити знання дітей про мову; показати її багатство,

мелодійність, красу; прищеплювати любов до української мови, прагнення

вживати літературну українську мову у спілкуванні; розвивати творчі вміння
дітей, виразне мовлення, уяву, мислення, образну пам'ять, збагачувати
словниковий запас; виховувати любов до рідної мови, рідної землі, до
українських звичаїв і традицій.
Обладнання: записи пісень про мову, стіннівка «Свято рідної мови»,
вислови, прислів’я та приказки про мову.
Форма проведення: виховний захід.
Місце проведення: шкільна етнографічна світлиця.

Я. Ведуча: Дорога шкільна родино! Вітаємо Вас на світлому святі, яке

зібрало нас у цьому залі, адже сьогодні, 21 лютого, ми
відзначаємо Міжнародний день рідної мови. Щасливі ми, що народилися і
живемо в такій чудовій, мальовничій землі - в нашій славній Україні. Тут
живуть наші батьки, тут жили наші прадіди – тут корінь роду українського,
що сягає історією не на сотні, а на тисячі років. Це свято має величезне
значення для виховання підростаючого покоління. Адже мова – це душа
народу. Хай це свято відкриє перед вами, юні друзі української мови, розум,
гумор і мудрість нашого талановитого народу.

Оля. Ведуча: У 1924 році відбувся всесвітній Конгрес мовознавців

світу. Конгрес визначив, що наймелодійнішою є італійська мова. Другою
визнано українську мову. Ми, українці, повинні пишатися з того, що нашу
мову так високо оцінив всесвітній Конгрес знавців мов.

Я. Ведуча. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах

народилося багато з того, чим може гордитися наш народ.
А як же люди навчилися говорити? Ось як про це розповідає
легенда. (звучить тиха спокійна музика).
 Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті,
а тисячі років. На щедрих плодючих землях, оточених горами, жило плем’я
німів. Вони вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину й
жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то
не почули б жодного слова – лише шум водограю й щебетання пташок
звучали там. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами й читали
слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не знали ні сварок, ні лайки,
а тому й приятелювали і старий, і малий.
Одна лише дівчинка Мова жила сама за високим кам’яним парканом.
Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, бо ж розумілася
на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Одного
разу прийшов до неї за допомогою хлопчик, але, на жаль, він теж не вмів
говорити, а тільки ворушив губами.
(Виходить дівчинка Мова в гарному вбранні та яскравому вінку.
Ходить, збирає до кошика квіти і трави, наспівуючи українську пісню «Ой у
гаю при Дунаю». Раптом з’являється хлопець. Ворушить губами,
жестикулює руками, намагаючись щось сказати).
Мова:
Рибка А.- Зачекай! Зачекай! Ти так схвильовано мені розповідаєш
свою історію, що я не можу тебе зрозуміти. У мене є маленька таємниця.
Ходімо зі мною.
(Дівчинка Мова приводить гостя до свого квітника.)
Рибка А. -Зірви ось цю квіточку і ось цю. Ці квіти уміють розмовляти і ти
також будеш говорити.
Хлопчик:
- Ой, і справді. Дякую тобі, дівчинко Мово! Це найкращий
подарунок для мене!
Я.Ведуча.
І з того часу дівчина Мова навчила всіх людей вирощувати слова.
Ось бачите (показує кошик) тут повно корінчиків. Кожне слово, наче квітка,
має корінь, а з нього виростають листочки - суфікси, пагінці – префікси і
пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів.
Бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.
Касянчук. Читець.
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна.
Цвіти і сяй, моя державна... ( О.Олесь)
Оля. Ведуча. Українська мова, як і наш народ, пройшла тернистий
шлях історії,вона живе і розвивається, є одним із головних чинників
побудови незалежної держави.
На жаль, нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла
Глазового.
Щенсний М. Читець гуморески
Кухлик
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
 Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Оля.Ведуча. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це
безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину..

Я. Ведуча.
А зараз послухайте розповідь про подію, яка відбулась у 1916 році
(інсценізація).

(На сцені стіл,на якому вставлено макет вікна поїзда; за столом

четверо пасажирів, за трибуною оповідач).

Оля. Оповідач. Було це давно, ще за старої Австрії, у далекому 1916 р.

У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали 4 пасажири:
англієць, італієць, німець та українець. Розмови велися навколо різних
проблем, нарешті заговорили про мови: чия моя краща й котрій із них
належить світове майбутнє.

Демчук С. Англієць. Англія – країна завойовників, мандрівників і

мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона Ньютона.
Безумовно їй належить світове майбутнє.

Щенсний М. Німець. Ні в якім разі! Німецька мова – це мова двох

великих імперій: Німеччини й Австрії, які займають більше половини
Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, це мова Гете, Шиллера,
Канта. І тому, саме вона претендує на світове панування.

Мельник М. Італієць. Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська

мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Нею написані
нетлінні твори Данте, Петрарки, опери Верді, Россіні. Тому італійська мова
має бути провідною у світі.

Куткудак О. Українець. Я також міг би сказати, що моя мова – це

мова незрівняного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса
Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте
вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й
можливості своїх мов. Ну могли б ви своїми мовами написати вірш, в якому
б усі слова починалися з однакової літери?
Усі. Ні, ні, ні! Це неможливо!
Українець. Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім неважко.
Просто назвіть якусь букву.
Німець. Нехай буде буква С.
Українець.Якщо Ваша ласка, прошу послухати.
Самотній сад
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє,
Сад солодкий спокій снить,
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни,стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки –
Спить самотній сад.
Усі. Геніально! Незрівнянно!
Оповідач. Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.
Я. Ведуча. Український фольклор – справжня скарбниця мудрості, де
нинішнє і прийдешні покоління знайдуть приклади гуманності, любові до
рідної землі, до рідного слова.
Оля. Ведуча. Слову і мові наш народ завжди надавав великої ваги:
«Ласкавими словами і гадюк чарують», - каже одна українська приказка.
Я. Ведуча. А друга додає: «Слово не стріла, а глибше ранить».
 А спробуймо перевірити, як ви знаєте українські приказки і
прислів’я про мову. Я починаю, а ви закінчуєте.
1. Гостре словечко коле … (сердечко).
Я. 2. Сказане й сокирою не … (вирубаєш),.
3. Що вимовиш язиком, того не витягнеш … (волом).
Я. 4. Від теплого слова і крига … (скресне).
5. Шабля ранить голову, а слово - … (душу).
Я. 6. Слово до слова – зложиться … (мова)
7. Не кидай слів … (на вітер).
Я. 8. Як овечка: не мовить ні … (словечка).
9. Один скаже, другий… (прикаже).
Я. Язик до Києва … (доведе)
Умій сказати умій і …
Я. Ведуча. А зараз – завдання для глядачів: відгадайте слово за
поданими епітетами, тобто: я зачитую прикметники, а ви повинні
здогадатися, про що я кажу: 1)золотава, холодна, мінлива, жовтогаряча,
врожайна, багата, сумна, прекрасна, зажурена, багряна, мрійна, поетична —
(осінь).
Ведуча.
2)свіжий, смачний, священний, батьківський, пшеничний, твердий,
запашний, пухкий, рум'яний, хрумкий, тяжкий, білий, чорний — (хліб).
Я. Ведуча.
3)легковажна, серйозна, розумна, працьовита, освічена, порядна,
хороша, несправедлива, щаслива, ввічлива, гуманна, сувора, хвора, скромна,
старанна, щедра, благородна, чуйна, ґречна, шляхетна, сентиментальна —
(людина);
Ведуча.
4)кирпатий, орлиний, плескатий, ґудзиком, м'ясистий, картоплиною,
рівний, римський— (ніс);
Ведуча.
 5)важка, легка, людська, натхненна, приємна, щоденна, сумлінна,
улюблена, чесна, корисна, копітка, титанічна, безкорисна - (праця).
Ведуча.
6)співуча, оксамитова, солов'їна, засмічена, брутальна, ласкава,
літературна, рідна, повільна, швидка, зрусифікована, тиха, дзвінка — (мова).
Ведуча.
Молодці! Українці сміялися споконвіку. Загальновідомо, що саме
українці – творці найтоншого гумору. Вони сміються відкрито, відколи себе
пам’ятають.
Ведуча.
Хоч би якою стомленою була людина, але, почувши дотепний жарт, -
усміхається. Пожартуємо і ми. Тож зараз уявіть, що ми опинилися на
міському ринку.
Читець гуморески
Це було позаторік та на нашім ринку –
Хотів купити чоловік кабанця чи свинку.
Ламав голову Павло (нелегке це діло)
Нешкідливе щоб було, і щоб добре їло.
І нарешті підібрав: О! які хороші!
Гаманець мерщій дістав,
Став платити гроші.
- А з якого ви села? –
Спитав молодицю
Та йому відповіла:
- Я з села Мельниці.
- Забирайте їх назад! –
Буркнув незабаром,
- Я мельницьких поросят
Не візьму й задаром.
Тітка ближче підійшла:
 - То ж назвіть причину!
- А я з вашого села
- Маю вже… дружину.

Ведуча. Рідний край… Починається він від батьківського порогу, з

барвінку, який ніжно стелиться в садочку, а ще – з прадавніх коренів нашого
народу.

Ведуча. «Любов до Батьківщини, – писав видатний педагог Василь

Олександрович Сухомлинський, – неможлива без любові до рідного слова.
Тільки той може осягти своїм серцем і розумом красу, велич і могутність
Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова…»

Ведуча.Мова – найдорожче, що є в кожного народу. А тому ми не

маємо права забувати рідну мову, бо ж вона – частка родоводу рідного міста,
рідного народу.

Читець.
Як нема без зірок небозводу,
Як блакиті без сонця нема,
Так і мови нема без народу,
І народу без мови нема.

Ведуча
Рідна мова!.. Вона неповторна, співуча, мелодійна, бо увібрала в себе
шум вічнозелених смерек, гомін полів і морів, запах лугів і трав. Переткана
червоною калиною, хрещатим барвінком, вишневим цвітом, запашною
рутою-м’ятою. Немає жодного українця, який би не був зачарований
мелодійністю, душевністю нашої української пісні.

« Молитва за рідну мову»

Боже, Отче милостивий,
Ти нам дав ту мову красну,
 Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.
Тою мовою співала
Нам, маленьким, наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем

Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова -
Мов троянда поміж цвітом.
Хоч би й хто напастував нас,
Хоч би й хто посмів грозити, -
Дай нам силу, дай відвагу
Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно: в хаті, церкві, в школі.
Дай діждати пошанівку
Рідного святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Наша українська мова!
Звучить пісня «Мова солов’їна».

Ведуча Учитель. «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»,

закликає нас Кобзар. Ось ми і вчимося любити, шанувати мову свого народу.
Де б ви не були - ніколи не забувайте той клаптик землі, де ви народилися і
виросли, ту мову, якою вам співали колискову, якою ви вимовили перші свої
слова.
Ведуча. А
хто ж робить найбільший внесок у розвиток рідної мови?Звичайно,
це письменники.
Тому сьогодні кожен з нас приніс символічну квітку улюбленому пись
меннику.
Ведуча. Ми любим квіти дарувати,
Й коли настане слушний час –
Все те, що хочемо сказати,
Ці квіти висловлять за нас.
(Учні по черзі виходять до плакату і клеють на двохсторонній
скотч квіти, які символізують творчість кожного письменника).
Лесі Українці – білу лілею як символ чистоти.
Ромашку – Олені Телізі за нескореність.
Мак – юний цвіт, що не згаса, - Василю Симоненку.
Котики верби – Марко Вовчок за жіночу ніжність і красу.
Троянду – любов святу Володимиру Сосюрі за вірші про кохання.
Гвоздику Олесю Гончару за оспівування героїв війни.
Нарцис – Олегу Ольжичу за горду необачність.
Півонія – Ользі Кобилянській за багаторічне талановите життя.
Колоски – Олександру Довженку за вірність рідній землі.
Калину – Василю Стусу за страждання на засланні.
Безсмертники – Тарасу Шевченку за вічність його творів,
за живучість «Кобзаря».
Незабудки – Іванові Франку за оригінальність, неповторність,
жанрову різноманітність його творів.
Ведуча. Слово рідне! Ти, як багатокрилий птах, прагнеш простору і
висоти, ти виткане чарівною калиною і синім барвінком, вишневим цвітом і
запашною рутою-м`ятою. Ти ніколи не зів`янеш, ти будеш вічно жити і
розвиватися!
Мовний флешмоб
(Діти по черзі говорять слова і шикуються у дві шеренги з
українськими прапорцями)
1. Мова
2. Мова – краса спілкування,
3. Мова – як сонце ясне,
4. Мова – то предків надбання,
5. Мова – багатство моє,
6. Мова – то чиста криниця, де б’є, мов сльоза джерело,
7. Мова – це наша світлиця, вона як добірне зерно.
8. Мова – державна перлина, нею завжди дорожіть:
9. Всі разом: Без мови немає країни – мову, як матір любіть!

Ведуча. Подальша доля нашої мови залежить від нас! Від того як буде
рідне слово бриніти в нашій душі, як воно буде жити в ній. Тож вболівайте за
рідне слово, вірте в його чарівну силу, адже воно того варте, бо це мова
нашої країни!
Ведуча. Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське
слово, щастя, натхнення, добра, миру, світлого майбутнього, живіть
повноцінно, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.
Пісня «Ми ніколи не зречемося…»

Ведуча. На прощання хочеться згадати слова Василя Симоненка:

«Можна все на свiтi вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батькiвщину».

Ведучі разом

ПАМ՚ЯТАЙМО ПРО ЦЕ!