Слайд 1 Румунська революція

період насильницьких безладів у Румунії в грудні 1989 року, частина революцій 1989 року, які охопили
країни Варшавського договору.[1] Румунська революція розпочалась у місті Тімішоара і згодом
поширилась на всю країну, що призвело до відкритого судового процесу та страти комуністичного
лідера країни Ніколае Чаушеску та кінця 42-річного комуністичного правління в Румунії. Це було
останнє падіння комуністів в країні Варшавського договору під час подій 1989 року та єдине, де
насильно повалили уряд та вбили лідера.

Слайд 2

Політичний режим Чаушеску: Після другої світової війни в Румунії встановився

авторитарний режим під керівництвом Ніколя Чаушеску, який призвів до значних
обмежень у свободі слова, політичних прав та економічного розвитку. Нерівність,
цензура та репресії викликали невдоволення серед населення.

Економічні проблеми: В епоху Чаушеску румунська економіка страждала від

серйозних проблем, таких як дефіцити товарів, низький рівень життя та криза у сфері
життєвих потреб. Ці проблеми поглиблювалися через систему централізованого
управління.

Слайд 3
16 грудня в Тімішоарі почалось повстання, що було спричинене усуненням зі своєї посади і виселенням
з будинку пастора Ласло Текеша, угорця за національністю, антикомуніста та одного з керівників
сепаратистського руху, що виступав за «повну етнічну автономію» декількох районів зі значною
долею угорського населення. Текеш був звинувачений у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі і
діяльності всупереч інтересам держави, оскільки передавав до західних країн інформацію щодо стану
справ з правами людини в Румунії.
Після перших репресивних акцій з боку правоохоронних органів розпочались погроми
відділень комуністичної партії. Придушити виступ було доручено міністру
оборони Василе Мілі, але він відмовився ввести у місто війська. Зранку 22 грудня він
помер за підозрілих обставин.

У ніч з 16 на 17 грудня у місто все-таки були введені війська і підрозділи «Секурітате» ( таємна
поліція в Соціалістичній Республіці Румунії в 1948-1989.) , які використали спецтехніку,
включаючи водомети, а потім, за заявами повстанців, відкрили вогонь на ураження. Точна кількість
жертв залишилась невідомою.
17 грудня в Бухаресті влада влаштувала мітинг на свою підтримку, однак в його ході невідомими
особами був організований вибух у натовпі присутніх, після чого мітинг вилився в антиурядові
виступи, які переросли у зіткнення з міліцією. У місто були введені війська.
У цей же день робітники Тімішоари захопили фабрики та заводи свого міста. Хвиля антиурядових
виступів прокотилася по всій країні. 20 грудня, однак, армія перейшла на бік революціонерів, а
Тімішоару проголосили «вільним від комунізму містом».

Слайд 4

18 грудня 1989 року в румунських містах почалися масові заворушення. 22 грудня Чаушеску з
дружиною, зрозумівши, що збройними силами та правоохоронними органами зупинити їх не
вдасться, втекли з Бухареста на вертольоті, але в той же день були заарештовані в місті
Тирговіште[1]. Подружжя Чаушеску було доставлене в бронетранспортері на територію однієї
з місцевих військових частин.
Згідно з рішенням суду, на оскарження вироку Чаушеску відводилося десять днів, але
разом з цим, внаслідок побоювань, що «Секурітате» відіб'є його, було вирішено
привести вирок у виконання негайно. Приблизно о 14:50 обох Чаушеску вивели у двір
казарми. За спогадами очевидців, зовні вони вели себе спокійно. Єлена Чаушеску
запитала у солдатів: «За що ви нас розстрілюєте? Адже я була вам матір'ю», на що
отримала відповідь: «Та що ти за мати, якщо вбивала наших матерів!». На цей процес
військових привезли прямо з їхньої військової частини. Усі вони зголосилися
добровольцями. Учасників страти особисто вибрав генерал Станкулеску, були
відібрані три бійці: капітан Іонель Боєру (проведений в підполковники після
завершення революції), старшина Дорін Кирлан і старший сержант Октавіан Ґеорґіу[3]
[4]. Подружжя Чаушеску було поставлене до стінки солдатської вбиральні і
розстріляне. Останніми словами Ніколае Чаушеску були «Я не заслуговую...»[1][2].
Тіла добу пролежали на футбольному стадіоні «Стяуа», а потім були поховані в могилі
на бухарестському кладовищі Ґенча. Сцена страти знімалася на відео, 28 грудня її
показали на румунському телебаченні. Французькі експерти прийшли до висновку, що
ряд кадрів відеозапису страти підроблений. 1 березня 1990 року державний обвинувач
на суді генерал-майор Джику Попа застрелився у власному кабінеті.
Слайд 5