Відділ культури та молодіжної політики

Біляївської райдержадміністрації Одеської області

Біляївська дитяча музична школа

Методична розробка

«Узагальнення та стилізація
природних мотивів у образотворчому мистецтві.
Стрічковий орнамент в техніці
Петриківського розпису»

м. Біляївка 2017р
 В даній методичній розробці подано рекомендації щодо відродження мистецтва
Петриківського розпису на уроках з декоративно-прикладного мистецтва,
розглядаються засоби формування у дітей національної культури, форми і методи
організації навчання декоративного розпису.

Мета дослідження включає громадську корисність розробки, що полягає у спробі

підвищення рівня загального розвитку учнів, зміцнення їх національної свідомості
та художньо-естетичної освіченості.

Автор розробки:

Алла Анатоліївна Кошовенко – вчитель образотворчого мистецтва Біляївської дитячої

музичної школи, кваліфікація «Спеціаліст I категорії».

Рецензент:

Людмила Романівна Богайчук – старший викладач кафедри декоративно-прикладного

мистецтва художньо-графічного факультету Державного Південноукраїнського
університету ім.. К.Д.Ушинського.
 Зміст
Вступ……………………………………………………………………
Розділ I. Декоративний розпис в історії образотворчого
мистецтва українського народу
1.1 Історичне і сучасне в Петриківському розписі…………………….
1.2 Стилізація природних мотивів у Петриківському
розписі…………………………………………………………………..
Розділ II. Стрічковий орнамент в техніці Петриківського
розпису………………………………………………………………….
2.1 Методика навчання техніки Петриківського
розпису………………………………………………………………….
2.2 Техніка виконання петриківського розпису…………………….
2.3 Методичні рекомендації……………………………………………
Висновки
Список літератури
 ВСТУП
Індивідуальність у мистецтві взагалі явище надзвичайно важливе, а в декоративному
мистецтві – особливо.
Своєрідність прикладного мистецтва нашого народу обумовлена особливостями
суспільно-політичного розвитку української держави, природними умовами її території.
Спілкування з національним народно-прикладним мистецтвом необхідне в моральному
становленні особистості кожної дитини. Воно є неоціненим засобом виховання любові
до рідного краю, формування почуття краси мистецтва. Розкриває багатство культури
українців, знайомить з їх минулим і сучасним, допомагає засвоїти національні звичаї,
традиції та інше.
Природа для художника – вічне джерело натхнення! У народному мистецтві цей
зв’язок майстра з рідною землею особливо глибокий і безпосередній. Вдивіться у
барвисте переплетіння орнаменту петриківського розпису – і на вас повіє ароматом ягід
та квітів. Тому одним із найяскравіших видів мистецтва, які здавна були поширеними
на Україні, є український декоративний розпис, чимало видатних майстрів якого
здобули своєю працею світову славу.
Розпис — це не тільки прикраса, а й своєрідна символічна мова народного мистецтва.
Він застосовується для прикрашання внутрішнього та зовнішнього вигляду приміщень,
а також поверхні різних предметів. Яскраві за кольором химерні композиції надають
житлу урочистості, святковості. Традиційні види народного розпису добре збереглися в
селі Петриківка Дніпропетровської області. Тут місцеві майстри створюють своєрідні,
дивовижної краси твори. В їх умілих руках розцвітають букети казкових квітів,
переплітаються дивовижні рослини, зростають небачені фрукти. І ніщо не зможе
знецінити, применшити того, що створене людським талантом упродовж століть.
Сьогодні люди більшою мірою потребують справжнього мистецтва, живого і
неповторного.
Народний розпис є особливо цінним для виховання і розвитку дітей. Він з усією
переконливістю доводить, що найбільших успіхів досягає той, хто вміло поєднує теорію
і практику, яка базується на досвіді вивчення основ мистецтва. Характерною рисою
петриківського розпису є те, що весь малюнок, ніби розгорнутий на площині стіни,
аркуша паперу чи декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії
стебел і гілок не перетинаються між собою, а деякі елементи розпису (квіти, листя,
ягоди тощо) мають силуетне зображення, що само собою підкреслює декоративне
зображення розпису. У наш час розписи майже зникли. Однак традиції народного
декоративного живопису живуть і успішно розвиваються і тепер. Адже, крім настійного
розпису, існували також інші його різновиди: на Україні повсюдно розмальовували
олійними фарбами дерев‘яний посуд, головним чином тарілки; меблі - мисники, полиці,
весільні скрині; вози, сани, навіть деякі сільськогосподарські машини, можливо,
найнатуралістичніший з-поміж багатьох осередків декоративного малювання на Україні.
І в минулому, і тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди такими,
якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до
природної форми, до природних кольорів, а головне - до відтворення дрібних деталей.
Тому так ретельно вималювані прожилки на кожній пелюстинці квітки, загострені краї
листочків, усілякі вусики й пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але
 все це - не копіювання. Кожен майстер вкладав у розпис своє фантастичне бачення
царства квітів.
Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, неабиякі можливості
імпровізації роблять петриківський декоративний розпис доступним дітям різного
шкільного віку.
Заохочуючи дітей, учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової
та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати
їхнє світосприйняття, розкривати красу оточуючого світу, допомагати учням жити
повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння
дійсності.
Відродження петриківського розпису під час занять з школярами має бути
традиційним, адже до відродження народних традицій спрямовують пріоритетні напрями
реформування виховного та навчального процесу в сучасній школі. Завданням вчителя є
поєднання освіти з національним підгрунтям, історією та народними традиціями,
збереження та збагачення культури українського народу, прищеплення шанобливого
ставлення до звичаїв та традицій, що є невід'ємною частиною нашого минулого.
Крім цього, слід пам'ятати, що петриківський орнамент у виконанні його творців, майстрів
декоративного розпису, виглядає завжди краще, ніж у інтерпретації професіоналів.

Посібник допоможе зробити перші кроки в цікавий і захоплюючий світ петриківського

декоративного розпису, який залишає яскраві враження, зумовлені веселковим і
привабливим колоритом.

Об’єктом дослідження є декоративно-прикладне мистецтво як об’єкт образотворчої

діяльності.
Предмет дослідження – природні та орнаментальні об'єкти, зображувані в оздобленні
предметів побуту технікою Петриківського розпису.
Мета методичної розробки
Створення творчої роботи на основі стилізації, композиційних, пластичних і
кольорових пошуків з використанням знань і навичок в техніці Петриківського розпису.
Обґрунтувати особливості та можливості технології народного українського розпису.
Систематизувати і створити комплект наочності: «Методичні рекомендації для
виконання декоративного виробу в техніці Петриківського розпису».

Завдання методичної розробки :

1. Дослідити історію розвитку Петриківського розпису.
2. Проаналізувати досвід художників у зображенні рослинних, тваринних,
орнаментальних мотивів Петриківського розпису.
3. Вивчення технологічних особливостей матеріалу.
4. Пошук композиційного і колірного рішення.
5. Знайти стилізацію об’єктів живої природи.
Методи дослідження роботи
1. Мистецтвознавчий. Знайомство і систематизація джерел літератури за темою,
ілюстративний матеріал. Вивчення літератури з декоративно-прикладного мистецтва.
2. Творчий. Ґрунтуючись на знаннях отриманих за допомогою першого методу
створення власних творчих композицій.
3. Педагогічний. Вивчення педагогічного матеріалу з Петриківського розпису,
технологічні та художньо-стилістичні особливості, які можна використовувати в
педагогічній діяльності.
 Розділ I
Декоративний розпис в історії образотворчого мистецтва
українського народу

1.1 Історичне і сучасне в Петриківському розписі.

Мальовниче село Петриківка Дніпропетровської області – широко відомий у світі
осередок українського народного декоративного розпису, історичне коріння якого
походить від древніх традицій настінних розписів, що сягають у глибину
тисячоліть. Сьогодні це мистецтво являє собою унікальний релікт безперервної
національної традиції, що делегує в сучасний світ самобутню культуру Придніпров’я –
історичної колиски Запорізького козацтва, його могутній демократичний дух, своєрідність
поетичного світосприйняття та глибину епічного образотворчого народного мислення.
Петриківський розпис відзначається особливою самобутністю та водночас органічно
продовжує народні традиції регіону Придніпров’я, що являв собою феноменально багатий
пласт національної культури України.
Петриківський орнамент має багатовікову традицію і тісно пов'язаний з
мистецькою культурою Запорізької Січі. Виник він та дістав свою назву від села
Петриківка на Дніпропетровщині. Село Петриківка було засноване у 1772 році останнім
кошовим отаманом Петром Калнишевським та назване на його честь.
Село Петриківка було центром Протовчанської округи. Тут знаходилася місцева
влада і стояв невеликий гарнізон. Після ліквідації Запорізької Січі Петриківка стала
"казенною, державною" слободою. Звичайно, саме те, що петриківчани не зазнавали
постійного кріпацького гніту, і сприяло розвиткові народного мистецтва.
Петриківський розпис починався у вигляді стінопису та декору речей хатнього
вжитку. З покоління в покоління передавалися традиції самобутнього розпису, переважно
рослинного орнаменту, який чимраз усе більш вдосконалювався. Поступово з
петриківських селян виокремилася група професійних майстрів, які розписували не лише
інтер'єри хат, а й скрині, народні музичні інструменти, а потім почали робити й паперові
взірці розпису. Ці вироби продавали на місцевому ринку, а також вивозили в інші області.
Розписувалися там не лише інтер’єр та екстер’єр хати, але також і клуні та всі
господарські споруди, утворюючи єдиний ансамбль селянської садиби в гармонії з
навколишньою величною та водночас лагідною природою Придніпров’я, що формувала
особливий характер людини та її культури.
 Петриківський розпис віддзеркалював духовну єдність людини з природою, ідею
циклічності життя, що втілювалася не лише в самому творі, але і в традиції щороку заново
розписувати хату, що також відповідало внутрішній потребі людини в оновленні житла,
сприяло розвитку майстра та школи.
Не менш цікавою є як символіка мотивів розпису, так і композиція букет-вазон - це
одвічний образ квітучого дерева життя; лиштва (фриз) символізує безкінечність; квітка –
вершина краси природи, її апогей; калина – символ дівочої вроди; мальва – козацької
доблесті; дуб – вияв сили та мужності; зображення птаха – символ гармонії, світла, щастя;
півник символізує пробудження, відродження; зозуля уособлює таємницю вічного часу.
Із досвіду поколінь народних майстрів формувалися традиції в широкому розумінні
універсального творчого методу Петриківського розпису, заснованого на народному
світосприйнятті.
В кінці 19–го століття Петриківка швидко опановує нові матеріали (водяні та олійні
фарби). Настінні розписи, що здавна робилися власноруч виготовленими барвниками з
соків рослин, переходять на папір, фарби змінюються на фабричні, відкриваються нові
художні можливості, що, безперечно, збагачують розвиток традиційної школи.

майстриня Т.Я Пата

Незважаючи на короткий час існування школи, її випускники, учні відомої майстрині

Т.Я Пати, зробили значний вклад у справу збереження петриківського розпису та пошуку
шляхів його виходу у сферу сучасного життя. Так, відразу після Другої світової війни
сестри В.І.Павленко та Г.І.Павленко, М.К.Тимченко, В.Ф.Клименко-Жукова та
П.І.Глущенко, поселившись у Києві, започатковують там входження петриківського
розпису у художню промисловість. Поряд із цим використання петриківського розпису
було впроваджено ними на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі.
Починаючи з 1971 року, державна монополія на Петриківку послаблюється. Спілка
художників України відкриває в осередку експериментальний цех петриківського розпису
(філію Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату), під керівництвом Ф.С.
Панко, який на той час залишив фабрику. Фабрика «Петриківський розпис» з приходом
відомого майстра В.І. Соколенка як художнього керівника отримує новий імпульс
розвитку.

Федір Савович Панко Василь Іванович Соколенко

Протягом 20-річного періоду, від 1972 по 1992 рік, у Петриківці відбувається хвиля
розвитку. Вона позначилася новими досягненнями та іменами, поширенням
петриківського розпису не лише в Україні, але і у світі через художні виставки та експорт
виробів народних майстрів, який здійснювався у понад 20-ти країн. За цей час зміцнилася
матеріально-технічна база осередку. В кінці 1980-х років було збудовано нові приміщення
фабрики «Петриківський розпис», а також експериментального цеху Художнього фонду.
Зріс престиж професії народного майстра. Активно розвивалася підготовка кадрів у низці
навчальних закладів, починаючи з наймолодшого дитячого віку, через гуртки, дитячу
художню школу, навчальний комбінат, професійно-технічне училище, а також
індивідуальне навчання.
Напередодні незалежності України петриківський осередок народного мистецтва
накопичив значний творчий та виробничий потенціал, він динамічно розвивався,
вирішуючи складні проблеми часу та стояв на порозі нового етапу розвитку.
23 жовтня 1991 року в осередку розпочало свою діяльність створене за сприянням
Спілки художників України підприємство нового типу. Його сучасна назва – «Центр
народного мистецтва «Петриківка» (перша назва - Творче об’єднання «Петриківка»). Ідею
його створення підтримали В.А. Глущенко, Г.М. Самарська, М.І. Пікуш, Н.М. Рибак, О.І.
Зінчук, В.І. Карпець, Н.І. Бородіна, які склали основу колективу на початку його
діяльності.
Становлення Центру проходило в складних економічних умовах трансформації
посттоталітарного суспільства, народження незалежності та демократії в Україні. Не
витримавши значних труднощів, в осередку зупинилися – фабрика «Петриківський
розпис» та Експериментальний цех ДХВК Художнього фонду, не витримали труднощів і
окремі приватні структури, що створювалися в цей період. В Україні відбулася масова
зупинка та руйнація підприємств народних художніх промислів. Доторкнутися до цих
світлих джерел, відчути життєдайну силу щедрої краси природи, що повертає людині
загублений рай з навколишньою природою та світом.
Петриківський орнамент насамперед характеризувався і зараз характеризується як
рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивчені реальних форм
місцевої флори та створенні на цій основі дивовижних, не існуючих в природі форм квітів.
Звичайно зараз петриківчани у свої витвори додають дивовижних птахів, а іноді й тварин.
Широке застосування у петриківському розписі мають мотиви садових і лугових
квітів та ягід калини, полуниці і винограду. Характерним для петриківського орнаменту є
зображення акантового листя, бутонів та перистого ажурного листя. Подібні рослинні
мотиви ми зустрічаємо і на стародавніх речах, що колись належали запорізьким козакам.
Дітям, які починають займатися декоративним розписом,слід виконувати допоміжні
вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні
прийоми, колорит, основи композиції. Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому
ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які становлять основу
творчості. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, неабиякі
можливості імпровізації роблять петриківський декоративний розпис доступним для
виконання учнями.
Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять нову тематику, нові
орнаментальні мотиви, творчо успадковуючи художні традиції минулого. Тепер
декоративний розпис використовують в екстер'єрі й інтер'єрі, у порцеляновій, текстильній
і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно,
широко застосовують у предметах побуту. Велике значення українського розпису
знаходиться в естетичному і художньому вихованні дітей у сучасній школі.
Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й
аналізували український, народний розпис, їхні рекомендації зводяться, як правило, до
двох варіантів. Один із них – цивільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а
інший – виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.
Матеріал цікавий, його можна використовувати на уроках, образотворчого мистецтва,
він відіграє значну роль в естетичному вихованні дітей.

1.2. Стилізація природних мотивів в петриківському розписі

 Стилізація - це декоративне узагальнення і виділення характерних особливостей
об'єктів за допомогою низки умовних прийомів.

Народні орнаменти створюються, як правило, на основі стилізації природних форм.

На прикладі орнаменту добре видно, як форми рослин, тварин і навіть фігуру людини
можна перетворити на геометричні елементи.

Різноманітні за формою і кольором мотиви рослинного і тваринного

світу, предмети побуту і сама людина є невичерпним джерелом творчості
для всіх народів у всі часи. У спілкуванні з навколишнім світом людина
отримує уявлення про красу, гармонію, досконалість. Проте, створюючи
художній образ, вона не відтворює предмет з фотографічною точністю, а
перетворить його за допомогою засобів художнього виразу. Творчо
переробляючи мотиви природи в художні образи декоративного мистецтва,
майстри прагнуть до певних узагальнень.

Початковий етап переробки природних форм в декоративних — це натурні

зарисовки, накидання, етюди, які учні виконують під час екскурсій в зоосад, музей,
парк, ліс. У них вони повинні прагнути передати найбільш характерні риси об'єкту
зображення.

На заняттях продовжується робота над образом по пам'яті і уявленню,

узагальнюючи контури форми, інтерпретуючи орнаментальну структуру поверхні.
Переробку натурних зарисовок в площинні декоративні композиції краще всього
виконувати засобами графіки або в техніці аплікації. Педагог нагадує таким, що
вчиться про різні завдання, що стоять перед художниками станкового і декоративного
мистецтва. Наприклад, якщо при зображенні тварини завдання художника — передати
типові риси конкретного об'єкту, то в декоративному мистецтві виявлення типових рис
направлене на створення узагальненого декоративного образу з доданням йому
орнаментальності, умовності.

Переробка пейзажних мотивів в декоративних вимагає попереднього вивчення

навколишнього середовища, уміння узагальнювати природні мотиви, починаючи від
дерева і закінчуючи такими складними явищами, як річка або небо. При виконанні
практичних вправ треба орієнтуватись на ритмічну, урівноважену організацію
композиційних елементів, на гармонійність колірних відносин.

Найбільш складний об'єкт відтворення в декоративному мистецтві — це людина.

Потрібно пам'ятати, що образ людини повинен бути завжди впізнаваним, а
 узагальнення його форм може здійснюватися до певних меж

Українське весілля Петриківський розпис

Стилізація сюжету «українське весілля»

Декоративне трактування об'єктів — це процес активного відбору найбільш істотних
особливостей форми, свідома відмова від всього другорядного, синтез пластичної форми
з орнаментальним чином.

Можна спростити або ускладнити форму, колір, деталі об'єкта, а також відмовитися
від передачі об'єму. Однак спростити форму зовсім не значить збіднити її, спростити -
значить підкреслити виразні сторони, випустивши малозначні деталі.

Відбираючи головне, майстер перетворить предмет, підпорядковує його форму і колір

ритмічному ладу орнаменту. В основі творчості народного майстра емоційно-
асоціативне сприйняття, його образне рішення може значно відрізнятися від натури.

Квітку, листок, гілку можна трактувати майже як геометричні форми або

зберегти природні плавні контури. Вправам по стилізації рослин повинні
передувати зарисовки з натури. Виходячи з реальних образів, художник на
основі творчої уяви створює нове.

В декоративному мистецтві в процесі узагальнення форми художник, зберігаючи її

пластичну виразність, виділяє головне і типове, відмовляючись від другорядних
деталей.

Різноманітність відтінків в реальній формі, як правило, зводяться до декількох

кольорів. Можлива і повна відмова від реального кольору. Пошуки образу підказують
те або інше рішення.

Загальне стильове рішення орнаменту, його лінійна і колірна композиції засновані на

творчому переосмисленні натури.
 Рослину слід уважно розглянути, відзначити її характерні особливості, зрозуміти
пластику. Не зосереджуйте свою увагу на несуттєвих подробицях і деталях. Малюнок
має бути лаконічним, образним, а лінія — сміливою і пластичною.

У процесі стилізації вам допоможуть уява, фантазія, здібність

імпровізувати і, крім цього, почуття стилю, адже кожна рослина в природі
має свій неповторний стиль. Ось, наприклад, ви обрали тендітну,
витончену квітку. Створюючи стилізацію, підкресліть саме ці якості. Інші
елементи - важкі, великі форми не повинні зруйнувати цей ніжний, легкий,
граціозний світ, єдиний гармонійний стиль композиції. Тому легше
створювати композицію з елементів рослин одного виду. Для цього з
квітки, яка буде основним мотивом вашої декоративної композиції, зробіть
кілька начерків, кожного наступного разу намагаючись усе більше уза-
гальнювати зображення, мінімальними засобами досягати максимальної
виразності малюнка. З кількох начерків оберіть найцікавіший і починайте
імпровізацію за даним мотивом. Щоб запобігти монотонності,
одноманітності зображення, намалюйте візерунок за уявою в різних
варіантах, пошукайте варіації, всілякі ракурси й розміри. Така імпровізація
необхідна для створення композиції, елементи якої приведені в єдину
злагоджену систему.

Але один мотив не завжди дає можливість

заповнити собою весь відведений для візерунка
простір. Тому, компонуючи, заповнюйте його
елементами, за характером малюнка подібними
до основного мотиву, але ще більш
спрощеними й узагальненими.

Стилізуючи, художник, виявляє декоративну

закономірність форм, відкидає випадковості,
спрощує деталі, знаходить ритмічну основу
зображення.
Тюльпан рожевий Стилізація тюльпану
Серед символіки, широко використовуваної українським
народом у повсякденному житті, а нині несправедливо призабутої, — символіка
використання квітів. Квіти, які зараз ми розуміємо не більше як вияв приязні й поваги,
у часи давні мали ритуальну значимість, яка і зараз вгадується в обрядах, особливо
родинних. Наприклад, весільні короваї прикрашались кетягами калини, горщечок з
кашею на хрестинах — ритуальним букетиком — «квіткою», що складався з квітучих
трав, гілочок калини, колосся тощо.

Архетип, як основа створення образу в петриківському розписі

Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у

природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки.

Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-
тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В
народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька».
Будується «цибулька» з видовжених мазків — «кривих зерняток». Створення жоржини
починається з малювання «цибульки».

Цибуля — символ-модель всесвіту. Згідно з легендою, Давид, святий

покровитель Уельсу, навчив місцевих жителів малювати цибулю-порей на
своїх шатах - для того, щоб їх можна було відрізнити від ворогів-саксів. З
тих пір національною емблемою Уельсу є цибуля-порей. Часто цибулю
асоціюється з неправдивими сльозами, тобто прикрими, але
сміхотворними ситуаціями, які не мають нічого спільного зі справжньою
бідою. Звідси, власне, і пішло усталений вираз «цибульні сльози» або
«цибульне горі». У той же час цибуля відома своїми цілющими
властивостями.
 Цибулина у розрізі Імітація цибулини у техніці
Петриківського розпису

Соняшник - символ сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не

найсильніший серед квітів. Соняшник Знайшов своє
місце під сонцем. І не міг не знайти, бо постійно
орієнтується на небесне світило - повертає за ним свою
схожу на сонце голову.

Своєю невибагливістю до цвітіння та росту

соняшник відображає якщо не безпроблемність то
малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами,

Соняшник
Імітація соняшника в техніці
Петриківського розпису що робити, куди йти - він іде за сонцем.

Мак - символ безконечності й незчисленності зоряного світу, всесвіту, і, водночас,

сну і забуття. Макова голівка - символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік - на
Маковея і на Спаса, в серпні. Він настільки значимий, що традиційно входить до
складу куті.
 Мак має силу і вплив, якщо не розпилюється. Окрема макова квітка не приваблює, а
від всіяного маковим цвітом лану не можна відірвати очей. Одна макова зернина нічого
не варта, а жменя маку - і куті смаку додає, і пирога з неї можна зробити.

Тож мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності та в спільноті,

має велику силу.

Окрім цього, мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це

дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних
маків-то вираз дівочої цноти і чистоти, які такі ж легко ранимі та вразливі, як і маків
цвіт.

Імітація квітки маку в техніці

Мак Петриківського розпису

Барвінок - символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни.

Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок -
барвінок під хрестом на могилійого форма - хрест або перехрестя — визначає
його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя.
Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному
вінку - свідчення вічного кохання живих.

Хрещатим його називають ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест,

тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці хрещатого барвінку знаходимо
підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші
протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на
хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю
від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка.

На Україні образ «древа життя» має чітко виражене фольклорне походження. Дерево
з птахами виступає символом світобудови. Триярусність світу передавалась також
ідеограмами, якими найчастіше розписувались скрині, спинки саней тощо. У таких
ідеограмах великий солярний знак означає світило, яке дає всьому життя, малі солярні
знаки, вазони, птахи — життя земне, а риби чи змії — світ потойбічний. Вазон із
елементами виноградного листя та кетягів має назву «чудесного дерева» і символізує
добробут сім'ї, інколи дівчину-наречену. З часом, під впливом соціально-історичних
умов настінний розпис як вид мистецтва почав втрачати своє значення і замінюватись
на інші види вияву творчої фантазії.

Отже, основним мотивом розпису є зображення «древа життя», «вазона», який може
подаватись у вигляді самостійної композиції або ж бути елементом нескінченного
орнаменту — «стрічки». Цей орнамент — один із самих розповсюджених у народному
мистецтві. Його можна знайти на вишивках, витинанках, килимах, кераміці, розписах
на скринях, віконницях тощо. «вазон» поширений в орнаментах народного мистецтва
багатьох народів Європи.

Калина - дерево українського роду. Колись у сиву давнину вона

пов'язувалася з народженням всесвіту, вогненної трійці: сонця, місяця і
зірки. Тому й отримала калина таке ім'я від старослов'янського назви сонця
- коло. А оскільки ягоди калини червоного кольору, то й стали вони
символом крові та безсмертного роду.

Іноді калину вважають символом України. Її значна поширеність на

теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними
обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.)
зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу.
Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як
домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина —
україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина
— дівчина».

Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою

учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні
короваї, дівочі вінки й гостинці. Другий вид символічної спорідненості
калина — Україна притаманний повстанським пісням. Плоди калини стали
символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну.
 Імітація калини в техніці
Петриківський розпис
Виноград - символ людського життя, життєвої радості, родинного щастя і краси
сімейних стосунків. Як наділений святістю, присутній в релігійній обрядовості. За
легендою, першу лозу посадив Ной і поливав її кров'ю тварин: спочатку, кров'ю лева - і
людина, вживаючи вино помірно, набирається левової сили; після цього, кров'ю мавпи
- і людина, перебираючи міру у вживанні вина, стає схожою на мавпу; нарешті, кров'ю
свині - і людина, перейшовши всі межі у вживанні вина, стає бридкою, як свиня. В
цьому - символічне застереження: людина залишається людиною, коли в усьому
дотримується міри, навіть у вживанні благородного виноградного напою, який став
однією з двох основ святого причастя (хлібом і вином).

Бо виноградний сік - то «божа кров»; виноградник - то людність, окрема лоза - то

кожна родина, гроно - то сім'я, а ягода - то окрема людина.

Тому до винограду - особливо шанобливе ставлення: виноградні кісточки не можна

кидати на землю, аби на них хтось не наступив; а виноградну лозу освячують у вербну
неділю - і вона захищає людину від злої сили, приносить молодим одруження, хворим -
одужання, чоловікам - силу, жінкам - вроду, родині - щастя та удачу, а худобі –
плодючість.

Дуб - символ могутності та довговічності, цілісності й здоров'я. Він - дерево життя,

символізує наймогутніших богів: Зевса, Юпітера, Перуна. З дуба, вважається, був
зроблений хрест господній... Як знак вічності, лягає в основу будівель, мостів, інших
споруд, де є дерев'яні елементи. І він виправдовує славу довгожителя - Хортицькому
козацькому дубу аж дві тисячі років.

Дуб - символ повноти життя, могутньої сили й величної краси. В ньому немає нічого
тендітного, а що красиве - те й величне! І викликає подив, захоплення та повагу.
 Дуб - живе втілення сильного здоров'я і здорової сили, а тому не вміє хворіти і не
вміє бути слабким. За своїм характером ніколи не гнеться - його можна тільки зламати!

Він сміливо стоїть проти всякого буревію, навіть сильнішого від себе, бо його
стійкість не так від його власної сили, як від його визначної гордості. Він -
консерватор, бо не любить змін і довго опирається їм: навесні пізніше всіх
розпускається, а восени якнайдовше не розлучається з листям...

Дуб - не залежний від довкілля, але перебуває з ним у гармонійних відносинах.

Птахи в міфології багатьох народів є творцями всесвіту. Ніким не народжені, вони

вже існували, коли не було ще ні неба, ні землі, а лишень одне "широке море" (яке було
завжди).

Птахи символізують повітряну стихію, а повітря, як відомо, легке й може проникати

всюди. Птахи сполучають світ земний і небесний (а водоплавні — аж три світи: ще й
водну стихію на додачу). Вони володіють таємницями чарівного зілля, живої та мертвої
води, знають напрямок грозових і градових хмар. Прилітають на подвір'я, де щойно
народилася дитина, й віщують немовляті майбутню долю. Як душі пращурів, вони
знають усе.

«Два птаха»
Петриківський розпис. Папір,темпера

В українських колядках часто зображується світове древо або древо

життя, на верхівці якого сидить птах або два чи три птахи. Птах пірнає на
дно моря й виносить із води золотий пісок. З нього постає земля, й на ній
з'являється життя. Два птахи на верхівці древа символізують божественну
пару — сонце й місяць. Хоча типовішою для українських колядок є
картина явора з трьома птахами: "а серед моря зелений явір. На явороньку
три голубоньки",— або: "на тім яворойку на горі гніздойко. А на тім
гніздойку три соколойки". Три птахи уособлюють астральні світила —
небесну родину, якій відповідає родина земна: "ясен місяць — пан
господар, ясне сонце — його жона, дрібні зірки — їхні дітки". Світове
древо з птахами зображується на писанках, вишивках та килимах, у
народному малярстві. Інші Птахи (здебільшого казкові) символізують
мрію, долю, щастя.

Пі́вень — символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; смерті

та зла; сили чоловічої плоті; домовитості; господарності; каяття /у християнстві/;
передвісника біди, нещастя; жертви; відкривача скарбів; також він є оберегом від
пожежі.

Півень — надзвичайно поширений і багатоплановий символ. У багатьох

міфопоетичних системах він символізував войовничість. Наприклад, верховного
китайського бога війни Тайї зображували як істоту з тулубом півня і головою людини.
Ватажок війська бога індуїстської міфології Сканда мав такі головні атрибути: спис,
лук, півень. Водночас Чорний півень у язичників символізував смерть, пов'язувався із
підземним світом. Отже, цей птах був своєрідним символом — моделлю цілого
комплексу: життя — смерть — воскресіння. Це відбито у народній загадці «двічі
народився, ні разу не христився, сам співав, а помер — не відспівали». У багатьох
регіонах одяг покійників виносили у курник, щоб півень «відспівав», отже «очистив»
від впливу смерті.

Жар-пти́ ця — у східнослов'янській народній творчості — казковий птах

сонячного царства із сліпучо-золотавим, мов жар, пір'ям (тому птаха
називають ще золотою птицею); одного його пера досить, щоб освітити
ввесь казковий сад; чародій краде жар-птицю, але не вбиває її, бо не можна
вбити сили природи, що постійно відроджується; жар-птиця встигає знести
яйце, і саме сонце постає яйцем, що його поклала жар-птиця; символ
щастя, чогось величного, ідеального; чарівне перо жар-птиці завжди
приносить удачу, щасливу долю, кохання.

Інша назва жар-птиці — «крешана», яка бере вогонь у бога сонця, креше ним з неба,
посилаючи його всюди і в дерево, і в камінь.

Воскреснути — це саме викресати живий вогонь, жар тієї птиці, що креше з неба
блискавиці.

Вона їсть золоті молодильні яблука, які дарують красу, вічну молодість і безсмертя.
Коли співає жар-птиця, з її дзьоба сиплються перлини. Вона здатна перевтілюватися в
червоного і чорного коня. Червоний кінь — то сонце, а чорний — то нічне небо. Ці
коні-птахи переносять душі померлих у тридесяте царство, тобто у вирій. Не випадково
в українських народних казках герой не може окремо здобути ні жар-птицю, ні
вогняного коня, ні царівну-золотоволоску. Це сутності космогонічні й нероздільні. (іл. )

Ілюстрація
«Жар-птиця»
Курка - символ материнства, ніжності й турботливості, розсудливості та мудрості в
старенні до потомства. В той же час, курка може уособлювати недовірливість та
нерозважливість, що породжує беззахисність. Тож стає символом безсилля та кволості,
слабкості по відношенню до себе самої та до інших. Через це кажуть: «курям на сміх» -
якщо їм на сміх, то безпораднішого вже немає. Таке безпорадне, що аж кури сміються...

Соловейко - свята і вільна божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і волі,
високого натхнення і неперевершеного таланту. Виконати свою роботу так, як виконує
свою соловейко, не здатен жоден інший птах: соловейко — найдосконаліший співочий
талант пташиного світу. Навіть люди рівняються на нього, тому і кажуть про
талановитого співака: «співає, як соловейко!». Його спів настільки високий і чистий,
що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується душевно і втішається
чуттями.

Він - передвісник справжньої весни в лісах та гаях, але тільки тоді розпочинає
оспівувати весну, коли нап'ється води з березового листя, і співає доти, поки не
перецвітуть сади.

Обсипається цвіт - поступово стихає солов'їний спів.

Здавна соловейко вважався улюбленим птахом богині лелі: як вона леліяла своєю
увагою та покровительством молодих дівчат, так і він леліє своїм співом весну, людську
душу і навіть кожне деревце, з якого можна почути його витьохкування.

Має соловейко і свою магію: якщо співає він у пізню пору літа, треба готуватись до
великої біди...

Цього співучого птаха настільки люблять всі, що назва «соловей» поступилася

лагідному слову «соловейко»!
 «Соловей в кущі калини»
Соловей
Петриківський розпис. Папір, темпера

Розділ II.

Стрічковий орнамент в техніці Петриківського розпису

Композиція — розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному

випадку — рослинних, у певному порядку. Найпростішою орнаментальною
композицією є стрічкова, що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного
повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів
стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу
цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками,
грона ягід, квітка.

Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, начебто

розгорнутий на площині стіни, листа чи паперу декоративної тарілки, має поверхневе
зображення. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато
елементів розпису (квіти, листи, ягоди і т.п.) мають силуетне зображення, що саме
собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей
мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти - в анфас.
Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розпису є
 декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими

XIX сторіччя, "вазон", "букет", окрему "гілочку" і "фриз"

Приклад композиції Петриківського розпису

Приклад композиції Петриківського розпису
«Вазон»
«Букет»

Приклад композиції Петриківського

розпису
«Гілка» Приклад композиції Петриківського розпису
«Фриз»
Ці види композицій використовувалися в настінному розписі як компоненти
архітектурного декору інтер'єра. Характерною рисою традиційної композиції, наприклад,
петриківського "букета" є розташування в його центрі трьох великих квіток, зі сторін
яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно
вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета
завжди тримається на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку - на трьох
центральних квітах), яким ритмічно відповідають - перегукуються з ним - маленькі
кольорові цятки другорядних елементів композиції.
 Часто композиція будується на основі квадрата та його діагоналей, які є
віссю симетрії. У центрі, в місті перетину діагоналей малюють основне
зображення, потім, підкреслюючи діагональну будову, симетрично від
квітки розташовують листки та інші допоміжні елементи: пуп'янки,
билинки тощо. Дві квітки, розташовані у взаємно протилежних кутах
симетрично від лінії центрального зображення, урівноважуючи
композицію, підкреслюють її закінченість. Цей орнамент є прикладом
динамічної симетрії. Такий тип композиції можна застосувати для
оформлення книжок, заставок в альбом, а також для вишивання серветок
до святкового столу тощо.

“Бігунець” є найпростішою орнаментальною композицією петриківського розпису.

Це - стрічкова композиція, що будується на основі чергування рівномірного,
ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації
варіантів стрічкового орнаменту можна виділити основний елемент, що являє собою
основу цих малюнків: квітка, широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з
ягідками. Водночас у цих, так званих, «бігунцях» ритм закладено і в повторенні
поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином, «бігунець» -
досить цікавий та динамічний орнамент, який дає дуже великі творчі можливості при
виконанні декоративних панно та оздобленні речей побуту.

Розпис «бігунця» починають з послідовного виконання основних елементів

композиції, наприклад, маленьких червоних ягідок, розташовуючи їх на однаковій
відстані одна від одної, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього
сполучають ягідки хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими
невимушеними мазками «кривенькими зернятками», утворюючи ними пірчасті листки,
билинки.

Водночас у цих так званих «бігунцях» ритм закладено і в повторенні поворотів цих
елементів та їх кольоровому вирішенні.

Наступна орнаментальна композиція будується на основі квадрата та його

діагоналей, які є віссю симетрії. У центрі, в місті перетину діагоналей малюють
основне зображення (гвоздику), потім, підкреслюючи діагональну будову, симетрично
від квітки розташовують листки та інші допоміжні елементи: пуп'янки, билинки тощо.
Дві квітки, розташовані у взаємно протилежних кутах симетрично від лінії
центрального зображення, урівноважуючи композицію, підкреслюють її закінченість.
Цей орнамент є прикладом динамічної симетрії. Такий тип композиції можна
застосувати для оформлення книжок, заставок в альбом, а також для вишивання
серветок до святкового столу тощо.

Асиметрична врівноважена композиція є також типовим прикладом петриківського

розпису. В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного
малювання пензлем. Спочатку малюють головні плями, а вже потім виконують увесь
малюнок до найдрібніших деталей. Придивляючись до форми поля, на якому треба
намалювати узор, визначають основні елементи композиції, наприклад, найбільшу
квітку чи гроно ягід. Намалювавши їх, потрібно окремими мазками виконати пелюстки
майбутніх квітів. Фарбу треба наносити на поверхню малюнка так, щоб інтенсивний
густонасичений колір на кінчиках пелюстків квітки поступово ставав дедалі
прозорішим і світлішим в середині. Від цього зображення буде здаватись об'ємним, а
квітка виглядатиме наче пронизаною сонячним промінням.

Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри

використовують композицію українського вишиваного рушника . Такі композиції дають
уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. У даному
випадку в прямокутну рамку, яку утворює «бігунець», вписується стрічковий мотив з
трьох квіток з симетричним розташуванням і пишний букет з симетричною
розкладкою всіх елементів уздовж вертикальної лінії центрального стебла. Зверніть
увагу; що складові частини «рушникової» композиції можуть бути використані, як
окремі самостійні мотиви, для оздоблення речей побуту.

Найцікавіший момент у даному творчому процесі — компонування деталей. І великі

форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо
підпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися на
площині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно), деталі не
затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися — найчастіше за принципом
симетрії.

Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту.

Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва
в музеях, на виставках.

Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна розмалювати стіни

своєї квартири чи дачі. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або
аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту полягає в тому, щоб розробити
простий і виразний стрічковий орнамент «бігунець», підібрати кольорову гаму з двох-
 трьох фарб, узгоджену з фоном стіни. Одну лінію «бігунця» треба нанести по верху
стіни, уздовж стелі, а другу — по низу або «бігунцем» облямувати двері та вікна.
Варіантів оздоблення житла — безліч.

Можна також використати «мальовки» (малюнки на тонкому папері) і, створивши

свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр.
Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-
килим) з розписом — типові елементи оформлення сучасного міського та сільського
житла.

2.1 Методика навчання техніки Петриківського розпису.

Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й

аналізували український, народний розпис, їхні рекомендації зводяться, як правило, до
двох варіантів. Один із них - це вільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а
інший - виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.
В.С. Кузин - відомий методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і
методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах
і педагогічних вищих навчальних закладах, рекомендує таку послідовність виконання
декоративного малюнка:
- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев,
репродукції, фотографії);
- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми (листя ,
квіти, фрукти і т.п.);
- виконання декількох варіантів декоративних елементів:
- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;
- виконання декоративного малюнка олівцем;
- виконання декоративного малюнка фарбами.
У широковідомої Петриківській школі учитель В. Соколенко, палкий прихильник
навчання дітей розпису із самого раннього віку, переконаний у доцільності виконання їх
відразу фарбами, з визначенням квітів і композиції.
А професор Е.А. Антонович, що чимало працював над дослідженням в галузі
декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського
розпису, досягнення навичок і звичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до
ґрунтовного їхнього засвоєння.
Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але остаточний
вибір варто залишити за дітьми, вони самі визначають свій улюблений метод малювання
декоративних композицій, Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні
особливості дітей.
Індивідуальність у мистецтві взагалі явище надзвичайно важливе, а в
декоративному мистецтві - особливо.
Слід відзначити також педагогічні методи навчання, які доцільно використовувати
на уроках образотворчого мистецтва, вивчаючи петриківський розпис. До методів
організації навчально-пізнавальної діяльності належать методи, спрямовані на передачу і
засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок, а саме: словесні, наочні й практичні
методи. Словесні методи навчання включають: пояснення, розповідь, бесіду. Пояснюючи
новий теоретичний матеріал, розповідаючи про петриківський розпис, його історію та
видатних майстрів можна використовувати методи пояснення розповіді чи бесіди.
Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу,
а також у процесі закріплення. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логіки
викладу, добру аргументацію. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп та
образність мови. Відповідь полягає у послідовному розкритті змісту навчального
матеріалу.
Розповіді поділяються на художні, наукові, науково-популярні, описові. Художню
розповідь слід використовувати, розповідаючи про історію створення Петриківських
шедеврів; науково-популярна ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад
пов’язаний з теоретичним матеріалом; розповідь-опис дає послідовний виклад ознак,
особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам’яток,
художніх творів Петриківського мистецтва).
Кожен тип розповіді повинен відповідати певним вимогам:
- забезпечувати виховну спрямованість навчання;
- оперувати тільки достовірними і перевіреними фактами;
- спиратися на достатню кількість яскравих прикладів;
- будуватися за чітким, послідовним планом.
Бесіда передбачає запитання і відповіді. Вивчаючи тему «Петриківський розпис»
доцільно використовувати такі типи бесіди: вступну бесіду, розповідаючи новий матеріал;
бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на
уроці за допомогою наочних посібників і малюнків.
До наочних методів навчання належать такі: обґрунтування, демонстрування,
самостійне спостереження.
 Ілюстрування – забезпечення ілюстраціями статистичної наочності, картин тощо.
Вивчаючи прийоми виконання петриківського розпису слід використовувати для прикладу
наочний матеріал.
Демонстрування – використання прикладів та предметів, виконаних Петриківським
розписом (посуд, дерев’яні вироби тощо).
Самостійне спостереження базується на безпосередньому сприйнятті явищ учнями.
Для виховання творчої особистості учня сам учитель повинен бути творчою
особистістю, тобто мати відповідну підготовку та здібності. Таким чином, підвищення
якості змісту навчально-виховного процесу на уроках декоративно-ужиткового мистецтва
набуває суспільного значення, а реалізація поставлених завдань зумовлена професійним,
ідейним та культурним рівнем вчителя трудового навчання та образотворчого мистецтва,
від якого залежить доля розбудови народної освіти та її подальший розвиток в галузі
національної культури, художньої освіти та національного виховання. Тому компонент
готовності учителя до розвитку творчих здібностей учнів передбачає оволодіння методами
діагностики і формування здібностей.
На всіх цих рівнях відбувається виховання молодого покоління на високих зразках
традиційного декоративно-ужиткового мистецтва. Це потребує вдосконалення
професійних знань та умінь вчителя в галузі цього виду народного мистецтва, а також
удосконалення вміння керувати процесом естетичного виховання учнів засобами
декоративно-ужиткового мистецтва.
Заохочуючи дітей, учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва
світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен
формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу навколишнього світу, допомагати
учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього
розуміння дійсності.
Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної й педагогічної думки
минулого (Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж. Поль, Г. Сковорода, К.Д. Ушинський, Т.Г.
Шевченко, М.П. Драгоманов, О. Духнович, І. Крип'якевич, С. Русова) і сьогодення (М.Я.
Антонець, Ю. Бондаренко, О. Вишневецький, В. Довбищенко, І.А. Зязюн, О.
Ковальчук, Е. Пасічник, В.А. Поплужний, М.Г. Стельмахович, М.І. Чумарна та інші)
переконливо доводить, що система освіти молоді повинна спиратися на національні
корені.
Відродження петриківського розпису під час занять зі школярами має бути
традиційним, адже до відродження народних традицій спрямовують пріоритетні напрями
реформування виховного та навчального процесу в сучасній школі. Завданням вчителя є
поєднання освіти з національним підґрунтям, історією та народними традиціями,
збереження та збагачення культури українського народу, прищеплення шанобливого
ставлення до звичаїв та традицій, що є невід'ємною частиною нашого минулого.
Крім цього, слід пам'ятати, що петриківський орнамент у виконанні його творців,
майстрів декоративного розпису, виглядає завжди краще, ніж в інтерпретації
професіоналів .
Об'єктами педагогічних досліджень є організація пізнавальної діяльності дітей,
навчально-виховного процесу та управляння ними, а також діяльність учителів,
вихователів, учнів та дітей.
2.2 Техніка виконання петриківського розпису.

Одним з основних елементів декоративного розпису з найдавніших часів є орнамент, яке

походить від латинського "оrnо" – прикрашаю, "оrnamentum" – прикраса. Отже, орнамент
– це художня прикраса, вигаданий візерунок, що складається з красивих форм, має
привабливі кольори й побудований на ритмічному чергуванні різних елементів. Зміст і
характер візерунка, що лежить в основі орнаменту, який прикрашає необхідну в побуті
річ, залежить від її форми, специфіки матеріалу, з якого її виготовили, й конкретного
призначення цієї речі. Підпорядкованість, тісний зв’язок із предметом передбачає
стилізацію– творчу переробку форм реального світу з художнім узагальненням
зображуваних предметів шляхом спрощення малюнка й форми, об’ємних і кольорових
співвідношень. Тобто, натуральні природні форми перероблюються і спрощуються, а
їхній колір перетворюється так, як підказує творча фантазія та художній смак виконавця.
Тому колірна гама в стилізованих зображеннях умовна та обмежена, кольори добираються
за певним сполученням, приємним для очей, але без будь-яких відтінків чи тональних
переходів. Для стилізованих зображень характерна площинність, адже художник не
ставить за мету передати матеріальність та об’ємність натури, гру світлотіні, а також
велику кількість дрібних деталей. Його завдання – викликати радісний настрій виразним,
лаконічним малюнком, добором яскравих, насичених, соковитих кольорів.

Одним із головних засобів гармонізації форми є симетрія – розмірена, спокійна рівновага

елементів композиції; розміщення частин цілого у просторі відносно середньої лінії (чи
центру), коли одна половина зображення є ніби дзеркальним відображенням іншої. Слово
"симетрія" в перекладі з грецької означає "гармонія". Щоб оволодіти технікою
традиційного петриківського розпису треба знати його елементи.

Орнамент – це ритмічне повторення одного або кількох елементів. Розміщуватися вони

можуть по прямій лінії – тобто в стрічку, по колу тощо. Орнамент малюють із квітів та
листків простої форми. А квіти та листки – «зернятками» і «кривенькими зернятками».
Розміщення елементів орнаменту намічають олівцем, а потім виконують фарбами.
Виконання складних елементівпетриківського розпису Петриківський розпис багатий на
складні елементи, як щодо рисунка, так і щодо кольорового вирішення. Такі елементи, як
правило, займають центральні частини малюнків. Це в основному квіти, птахи, тварини
тощо. Квіти в більшості випадків симетричні і складаються з багатьох деталей. Щоб
виконати такі малюнки, можна спочатку зробити підготовчий рисунок, який починається
із розміщення цих елементів на аркуші, знаходження його основних розмірів – висоти і
ширини, загальної форми, співвідношення деталей. Коли такий підготовчий малюнок
виконано, можна малювати фарбами.

Вибір та підготовка фарби

Фарби для виконання Петриківського розпису — це гуаш, акварель та

темпера.

Гуаш - вид акварельної фарби, більш щільна та матова, ніж звичайна

акварель.

Гуашеві фарби виготовляються з пігментів і клею з додаванням білил. Домішок

білил надає гуаші матову бархатистість, але при висиханні кольори трохи вибілюються
(висвітлюються), що юний художник повинен враховувати в процесі малювання.

Коли зображення зроблене гуашшю висихає, воно стає злегка світлішим за вологе,
що робить складним підбор кольору. Основа також може бути чутливою до утворення
тріщин, якщо накладена занадто товсто.

Назва акварельних фарб походить від латинського слова aqva — вода. Їх

іноді так і називають — водяні фарби. Практично ж вода служить тільки
розчинником. Самі фарби готуються з світлостійких пігментів (фарбників)
і зв’язуючих.
При виготовленні зв’язуючих застосовують рослинні клеї, гущавині всього
гуміарабік, і для деяких фарб через їхні физико-хімічні властивості —
картопляний декстрин. Цукор і гліцерин додаються для додання фарбі
еластичності.

Темпера (італ. tempera, від temperare- змішувати фарби) — фарби, що

готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх
синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб слугують
емульсії — натуральні (розведений водою жовток цільного курячого яйця, сік
і рослин тощо) або штучні (полімери тощо).

Зараз промисловим способом виготовляються два види темпери: казеїн-

масляна і полівінілацетатна (ПВА). Темпера на основі ПВА простіша у
використанні, але її істотний недолік полягає в тому, що з часом вона має
тенденцію до розтріскування. У зв'язку з цим довговічність реставраційних
робіт, виконаних темперою ПВА, завжди викликає великі сумніви. Також у
торгівлі широкий асортимент сухих пігментів для самостійного
приготування з них темперних фарб; темпера, приготована самим
художником по нескладних технологіях безпосередньо перед
використанням її в роботі, є найбільш якісним і довговічним матеріалом,
що підтверджено багатовіковою практикою.

Коли ми малюємо гуашшю, і вся поверхня виробу заповнена фарбою, чи

помічали ви, що при висиханні гуаш як пудра - може залишати відбитки. І
взагалі, вона може лягати нерівномірно на поверхню, а коли ми змішаємо
потрібний нам колір з клеєм ПВА, гуаш відразу буде легше лягає на папір,
рівномірніше, і буде злегка давати глянсове відчуття, зокрема і не так
мазатися.

Перед початком роботи фарби треба зволожити, щоб вони стали м'якими
й легко бралися на пензель. Якщо фарби в тюбиках, то потрібні кольори
наносять на палітру. Тим часом готують яйце: старанно відокремлюють
білок і в чашку кладуть лише жовток. Додають по одній столовій ложці
оцту і води. Усе добре перемішують. Суміш переливають у маленьку
скляну баночку з кришечкою та підливають її в чашечку, по мірі
використання, невеличкими порціями. Невикористану суміш в закритій
баночці можна зберігати в холодильнику два-три дні. Фарби не рідкі,
розведені на яєчному жовтку, тому вони не зливаються, а лише
проглядають одна з-під однієї, створюючи дивовижно тонкі переходи від
одного кольору до іншого, яких не можна досягти іншими технічними
прийомами.

Як палітру використовують плоску тарілку, або скло чи картон. На палітрі змішують

фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу з і
роблять мазок на поверхні.
Багато людей, що бажають навчитись Петриківському Для розпису знадобиться
пензель з котячої шерсті. Петриківські майстри ще з давніх часів малювали
тільки такими кистями. І не даремно. Пензлик дуже м'яка, добре набирає
фарбу і піддається будь-якого руху руки, виводячи тонкі лінії, ажурні
візерунки. Без неї не обійтися ніяк. А сюжетні, пейзажні роботи без неї не
виконати. А зробити її доведеться самим.

Такий пензлик складається з дерев'яного держальця і котячих

шерстинок, які збирають у пучечок і туго прив'язують до держальця по
колу, щоб шерстинки закрили з усіх боків загострений кінчик палички.
Пензлики з котячої шерсті добре набирають фарбу й легко підкоряються
ледь помітному поруху руки під час малювання. Котячі шерстинки
вистригають під лапками або на животику тварини, де шерсть найпухкіша.
Пучечок для пензля набирається з двох-трьох вистригів.

Держальце. Можна взяти держальце від пензлика, заточити його з

одного боку у вигляді конусу, залишаючи на кінці кульку.

Шерсть. Досить 2-3 вистригів

котячих шерстинок. Шерстинки
вистригають на грудці тварини.
Кінчики котячих шерстинок
придавити пальцем, а з відрізаного
боку потрібно зібрати пух за
допомогою голки. Вистриг
шерстинок (без пуху) став тоншим,
вирівнюєм кінчики шерстинок.
Для цього вистриг розтягуємо в
різні боки, накладаємо отримані
пучечки один на одного і продовжуємо цю процедуру до того часу, поки
шерстинки в пучку не складуть рівну лінію.
 Коли держальце та шерсть підготовлені, конусоподібний кінчик
держальця змащують густим клеєм і кладуть на середину вирівняного
пучка шерстинок та акуратно обгортають пучок навколо кінчика
держальця. Потім беруть довгу нитку, роблять легеньку петельку і
обережним рухом затягують навколо кульки, зафіксувавши таким чином
пучечок. Далі пучечок змащують клеєм зверху над держальцем і туго
обмотують ниткою.

Нитку потрібно ще раз промастити клеєм, дати висохнути, і якщо

пензлик вийшов вдалий - на нитку (для міцності) наносять лак
(манікюрний або меблевий)

Спершу новий сухий пензлик має вигляд квачика (віничка), але

поступово його доводять до належної форми, вибравши зайві волосинки.

Зволожені волосинки пензля мають довгий гострий кінчик

Щоб зберегти правильну форму пензлів, після роботи їх миють з милом,

промивають чистою водою і зберігають у вертикальному положенні

волосинками догори. Жодного разу не можна залишати пензлики у воді, бо

волосинки надовго лишаються зігнутими й стають непридатними для

малювання, а, крім того, ворсинки після цього швидко ламаються й
висипаються.
 Добавлю, що надто довгий гострий кінчик не завжди бажаний і найдовші волосинки
потрібно просто взяти і вирвати пальцями вже з готового пензлика. Стригти ножицями ні
у якому разі не можна – зіпсуєте.

Промисловістю пензлики-кошачки не випускаються і марно шукати їх у продажу. І

слід сказати, що слава Богу, адже котики наші домашні улюбленці і важко уявити, що
було б тоді.

розпису, запитують чи можна підібрати схожий пензлик з тих, що продаються.

Відразу відповім – ні. Пензлик-кошачка має пучок своєрідної форми, і якщо будете
намагатися виписувати мазки іншим пензликом, то і результат буде інший. Не підійде й
вичесана шерсть, бо направлення волосків буде хаотичним, потрібен лише зістрижений
пучок.

У будь-якому виді творчості, а тим більш народному, є свої секрети і я розповіла про
один з них.

Типи мазків

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти

чотирма типами мазка, традиційно званих «гребінець», «зернятко», «горішок»,
«перехідний мазок».

«гребінець» — мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля,

та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля.
Покладені разом декілька таких мазків нагадують гребінець.

«зернятко» — це простий мазок, профіль якого залежить від пензлика. Він є одним з
основних елементів петриківського розпису, за допомогою якого створюються всі
орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної
лінії, проведеної олівцем, пензликом наносять мазки - «зернятка». Тримати пензлик
треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії. При цьому корпусом
пензлика натискають так, щоб мазок мав форму краплі води. Повторюючи мазок багато
разів, треба намагатися отримати однакову відстань між мазками. Це сприяє розвитку
окоміру і ритму в зображенні.

Далі мазки наносять під кутом відносно вертикальної лінії кінчиком угору, а потім -
кінчиком униз, дотримуючись однакової проміжної відстані між мазками пензлика.

«Кривеньке зернятко» - дуже поширений елемент, за допомогою якого утворюють

«пірчасте листя», «пуп'янки», пелюстки квіток

Щоб зробити «кривеньке зернятко» треба кінчик пензлика опустити на папір біля
вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, роблять легкий поворот пензлика.
Завершують цей мазок притискуванням «п'ятки» пензлика до паперу.

Далі мазки («кривенькі зернятка») з видовженими вусиками наносять обабіч

вертикальної лінії: Перше «кривеньке зернятко» протягують найдовше, а друге, третє і
четверте поступово вкорочують. З цих мазків утворюють майже однакові групи.
Відстань між групами бажано робити теж однакову.

Після того, як будуть засвоєні навички зображення цього елементу вздовж

вертикальної лінії, можна переходити до його зображення щодо дугоподібної лінії.

Малюнок цієї вправи нагадує елемент петриківського розпису «пірчасте листя» та

може бути використаний для створення одного з типових елементів петриківського
розпису - «бігунця» («хвильки»).
 «горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, які зігнуті та поставлені один
проти одного. Заповнивши вільне місце мазком «зернятко», отримують форму, схожу
на лісовий горіх.

«перехідний мазок» накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому
фарби розмішуються до густоти сметани, сухий пензель умочають в одну фарбу
(наприклад, у зелену), а потім у другу (наприклад, у жовту). На папері залишається слід
від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений без змішування їх. Фарби не рідкі,
розведені на яєчному жовтку, тому вони не зливаються, а лише проглядають одна з-під
однієї, створюючи дивовижно тонкі переходи від одного кольору до іншого, яких не
можна досягти іншими технічними прийомами.

Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька»,

«бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під
стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким
декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту
та композиції.

2.3 Методичні рекомендації

«Бігунок» – це найпростіша орнаментальна композиція петриківського розпису. Це –

смужкова композиція, яка будується на основі рівномірного ритмічного повторення
основного елементу. У будь-якому з наведених варіантів смужкового орнаменту, можна
виділити основний елемент, який становить основу цих малюнків: квітка, широке і
багатозубчасте, перисте листя, листя з ягідками.

Розпис бігунка починають з послідовного виконання основних елементів композиції,

наприклад, маленьких червоних ягідок, розташовуючи їх на однаковій відстані одна від
одної, розвертаючи кожен раз у протилежний бік. Після цього з’єднують ягідки
хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими, невимушеними мазками «вигнуті
зернятка», створюючи ними перисте листя, билинки. Постійно виконують інші варіанти
«бігунків». При цьому необхідно пам’ятати, що основою таких орнаментів є ритм, тобто
періодичне повторення однотипних елементів.

Від жовтого кольору намалюємо по три пелюстки на кожній із квіток.

Пелюстки виконаємо «перехідним мазком», набравши на пензлик червоно – фіолетової

фарби, а на кінчик – червоної
Таким же кольором та способом виконуємо пелюстки, «пуп’янки» на всіх «бігунках».За
допомогою тоненьких прожилок темно-синьою кольору та світлих крапок відділимо
пелюстки одну від одної. Щоб композиція виглядала закінченою, у петриківському
розписі використовують так зване «пітушиння», тобто з’єднання як окремих мазків у
квітках і листках, так і окремих елементів між собою. Це можуть бути тоненькі лінії,
з’єднані в одній точці, повздовж центральної лінії квітки. Або різноманітні «травинки»,
«бутони», маленькі ягідки, колосочки і велика кількість інших дрібних деталей, які
розміщені навколо основних елементів чи повздовж стебла в букетах.

Кілька рекомендацій.

1.Якщо акварельні фарби в коритцях, їх треба спочатку залити водою, щоб вони
розм'якшилися.

2. Для відпрацювання перехідного мазка візьміть всього 2 кольори. Наприклад, жовтий і

червоний, жовтий і зелений.

3.Приготуйте жовток яйця (відокремити білок, жовток акуратно покачайте в долоні, щоб
прибрати залишки білка. Проколіть оболонку і вилийте вміст в баночку з кришкою - з-під
будь-яких медикаментів).

4.Краску і жовток краще змішувати мастихіном на скляній або фаянсової тарілочці білого
кольору.

5.Фарби кладіть стільки, якої інтенсивності колір хочете отримати.

6.Добавте жовток, ретельно перемішуюте, а потім цим складом малюєте.

7. Для отримання перехідного мазка пензлик повністю занурює в фарбу одного світлішого
кольору (наприклад, жовтого), а кінчик пензля занурює в фарбу більш темного кольору
(наприклад, зеленого). Починаєте мазок з точки (зелений колір), поступово підсилюєте
тиск (перехід відбувається на зелено-жовтий) і, зменшуючи тиск, повертаєтеся в точку
(жовтий колір). Одним набором двох фарб можна зробити 2-3 перехідних мазка. Потім
пензлик промиваєте, витираєте і все повторюєте спочатку. Жовток ( або клей ПВА, трохи
розведений водою) додають для того, щоб мазки стали більш об'ємними, така фарба має
навіть спеціальна назва "яєчна темпера". Висихаючи, завдяки жовтку, фарба набуває
також особливого блиску і порівняно міцний поверхневий шар, вона міцніше лягає на
основу ( папір, дерево). Темпера була улюбленою фарбою майстрів Відродження.
Пензлі використовуються в основному колонкові, білячі і з котячої шерсті.

8.Жовток можна деякий час зберігати в холодильнику. В такому випадку в нього треба
долити половину чайної ложки оцту і закрити кришкою.
 Висновки

Велике значення українського народного розпису полягає в естетичному і

художньому вихованні сучасних дітей. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і
мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації
зводяться, як правило, до двох варіантів. Один із них - це вільна імпровізація, виконання
розпису відразу фарбами, а інший - виконання підготовчого малюнка і цілого ряду
підготовчих вправ.
Індивідуальність у мистецтві взагалі явище важливе, а в декоративному мистецтві -
особливо. Як відомо, наші прославлені майстри декоративного розпису працювали,
застосовуючи власні методи і техніку.
Перед початком виконання вправ я нагадую дітям про те, що необхідно знати
закономірності побудови орнаментальної композиції. Пояснюю мету і завдання нової
теми з декоративного малювання, пояснюю, як необхідно виконувати завдання,
підкріплюю свої пояснення наочністю - схемами, кресленнями, динамічними таблицями.
Під час розкриття принципів виконання роботи вчителю необхідно словесне пояснення
закріпити за допомогою демонстрації вже готової роботи і послідовності її виконання.
При цьому рекомендую таку послідовність виконання декоративного малюнка: збір
матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції,
фотографії); вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитись в декоративні форми (листя,
квіти, фрукти тощо); виконання декількох варіантів декоративних елементів; виконання
ескізу декоративного малюнка невеликого розміру; виконання декоративного рисунка
олівцем; виконання декоративного малюнка фарбами.
Результати проведеного дослідження підтверджують, що формування та засвоєння
учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису сприяє збагаченню емоційної та
розумової сфер, що стимулює самовираження у практичній образотворчій діяльності,
також, дослідження підтвердили, що на уроках, петриківський розпис, є додатковим
гарантом всебічного та різностороннього розвитку дітей.

Твори декоративно-прикладного мистецтва є особливо цінними для виховання та

розвитку дітей у школах. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших успіхів
досягає той, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основ
мистецтва.
Додатки
 Список літератури

1. Алексеева В. Что такое искуство? - М.: Сов. художник, 1985. - 260 с.

2. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика,
1984. – 254 с.
3. Алісійчук О.С. Морально-естетичне виховання молодших школярів. - К.: Академія, 2001.
– 160 с.
4. Альбом листівок «Художні промисли України. Прикарпаття». - К.: Мистецтво, 1982. –
132 с.
5. Антонович Є. А., Проців В. І., Сенд С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. –
312 с.
6. Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво.
– Львів: Світ, 1992. - 271 с.

7. Глухенька Н. Петриківські розписи.-К: Мистецтво, 1973.

8. Бєлкіна. Образотворче мистецтво—К.:Промінь,2005—265

9.Найден О. Орнамент українського народного розпису: витоки, традицiї, еволюцiя. - К.:

Наукова думка, 1989. - 162 с.

10. Селiвачов М. Українська народна орнаментика ХІХ-ХХ ст. (iконографiя, номiнацiя,

стилiстика, типологiя). Дис. док. мистецтвознавства. . К.: вид-во НАН України, 1996. - 421 с.