Наш древній Сіверянський край здавна оповитий легендами.

Так само
з сивої давнини вбраний він у зелений оксамит соснових пралісів, у
смарагдові шати дібров і березових гаїв, які «підперезані» блакитним шовком
відомих усьому білому світу річок-трудівниць – Дніпра-Славути, Десни,
Снову і Сейму… Не в одного нашого гостя-мандрівника, напевне,
перехоплювало подих від такої нев’янучої краси!
Так, земля наших батьків – лісовий край. Отож і географічна карта її
забарвлена у зелений «колір життя», бо саме ліси володарюють на
безмежних просторах, уособлюючи і красу, і славу, і гордість землі
Чернігівської! З півдня до півночі, зі сходу до заходу, через віки і покоління
лине у Всесвіт їхній зелений гомін. Як заповіт і нинішнім, і майбутнім
господарям Сіверянського краю — зберегти і примножити неоціненні
багатства зеленої скарбниці Чернігівщини — її лісів.
Чернігівський ліс – особливий не тільки тому, що він неповторний, а
ще й тому, що саме про нього можна сказати, що він – ліс-батько. З давніх-
давен його справді батьківські турботи виявляються повсякчас.
Життєстверджуючою силою вони захищали цілі покоління чернігівців від
голоду і холоду, від зайд-чужинців, від пошестей і хвороб, натомість
даруючи людям свою багатющу фауну і флору, чисті повітря та воду.
Так, чернігівські ліси неповторні! Не можна не помітити зміни
рослинності північної зони лісів на флору південного лісостепу. Високі
«корабельні» сосни північних районів поступаються насадженням лісостепу
– дібровам, березовим гаям. Ніби ковані з міді, високі і прямі, мов струни,
сосни передають силу своїх оберегів землі, повітря і вод іншим породам –
кремезним дубам, струнким березам, крислатим кленам і липам.
У чагарниках, що подекуди обступають затишні лісові галявини,
переважають горобина і калина, які зачаровують своєю красою пізньої
осінньої або зимової пори. Не відвести очей від неземної краси, коли
червоною заполоччю калини й горобини осінь «вишиває» на білому полотні
березових гаїв свої чарівні візерунки…
Ось такий «портрет» чернігівського лісу, яким милуються тисячі
людей. Нині ваблять відпочивальників і туристів Олешнянські голубі озера,
що в Ріпкинському районі. Їхня унікальна краса приваблює не лише
місцевих шанувальників лісу, а й столичних та зарубіжних гостей.
Не меншою популярністю користуються і Національні парки України.
Це, зокрема, Тростянецький дендропарк в Ічнянському районі і Мезинський
Національний парк – у Коропському. Тростянецький дендропарк – унікальна
перлина садово-паркового мистецтва, який ще називають чернігівською
«Швейцарією», вміщує на своїй території понад 600 видів різноманітних,
справді унікальних дерев та чагарників.
Окремі дерева заповідника за півтора віковий період виросли у живі
монументи. Це ялина-цариця, туя, «Шапка Мономаха», гіркокаштан. Є
дерева – гіганти, що досягли висоти 40 метрів і є карликові дерева. Так,
скажімо карликова ялина за сто років так і не змогла досягти метрової
висоти. Біля могили засновника парку Івана Михайловича Скоропадського
свої віти спустила додолу ялина поникла. При вході в «Швейцарію» дорогу
перетинають два плакучих ясени. Росте в парку каштан кулеподібної форми,
який має таку біологічну особливість: один рік цвіте і плодоносить одна
половина крони, в наступному – друга.
За оповідями місцевих жителів перебуваючи в парку створювались
поетичні рядки Тараса Шевченка :
Тече вода з під явора
Яром на долину
Пишається на водою
Червона калина
Пишається калинонька
Явір молодіє
А кругом їх верболози
І лози зеленіють …

А от Мезинський національний парк – цей своєрідний літопис розвитку

людства від доби пізнього палеоліту і до наших днів — включає відтворення
стоянки первісної людини з відповідними тому періоду експонатами і
пізнішими періодами розвитку цивілізації з характерними для них
музейними експонатами. Як зіницю ока, у Національному парку оберігають
природний ландшафт, фауну і флору, характерні для Сіверського краю в усі
часи його славетної історії.