1.Геополітичні ідеї виникли наприкінці 19 н поч. 20 ст.

Виникнення геополітики зумовлене

такими чинниками:
• Поступове формування глобального ринку, закриття світового простору;
• завершення поділу світу та посилення боротьби за переділ поділеного світу;
• перенесення нестійкого балансу між європейськими державами на іншому континенти
світу;
• перетворення історії на справді світову історію.
До теоретичних передумов виникнення геополітики:
1. цивілізаційний підхід до вивчення людської історії (Данилевський);
2. військово-стратегічні концепції (Мехен, Макіавеллі);
3. теорії географічного детермінізму.
Фактори, що чинять вплив на сучасну геополітичну ситуацію:
• розвиток технологій;
• розвиток електричних засобів зв’язку;
• розвиток суспільних наук, які забезпечують стратегію та практику;
• рівень освіченості та культури населення;
• стан світової релігії;
• компетентність правлячої релігії.

Традиційні уявлення про міжнародні відносини грунтувалися на трьох головних китах -

території, суверенітету, безпеки держав - тобто на чинниках міжнародної політики.
1)Основоположником цивіліз підходу до істор процесу вважається рос вчений - автор книги
"Росія і Європа" Н.Я. Данилевський (1822-1885). На його думку, головними діючими
суб'єктами на підмостках театру історії є не держави або окремі нації, а величезні культ-
рел спільності. Їх він назвав "культ-істор типами". Згодом ці спільності стали називати
"цивілізаціями".
До представниців цього підходу належать: О.Шпенглер, П.М Савицький, Л.Н. Гумільов,
Арнольд Тойнбі(у своїй праці "Осягнення історії" він дав докладну класиф цивілізацій.) і
С.Хантінгтон ("Зіткнення цивілізацій»)
На думку багатьох вчених, що розробляють цивіліз теорію, географічні межі цивілізацій
визначають межі "природного" впливу великих держав, сфери їх життєвих інтересів і
території військово-політ контролю.
2)Визнаними авторами військ-стратег теорій вважаються Я. Макіавеллі, К. фон Клаузевіц.
Але найбільш сильний вплив на розробку та поглиблення цих теорій зробив америк
військово-морський теоретик, історик Мехен , а саме його праця "Вплив морської сили на
історію" . Автор ввів термін «прибережні нації» і на території світ простору виділив «зону
конфліктів» , де зустр-ся інтереси «морс сили» і континентал державии.
Військово-стратег теорії внесли в методологію ГП ідею ключових пунктів і зон, що
дозволяють контролювати значні території потенційного противника. У наш час - час
космічних технологій (оборона, комунікації) ці підходи отримують якісно нового значення.
3) найдавніше джерело - концепції географічного детермінізму. Ідеї про вплив геогр
середовища (клімату, грунтів, річок, морів та ін) на історію і людини зустрічаємо ще в
античних авторів. Арістотель у праці "Політика" підкреслював особливість ГП положення
острова Крит. Фр учений Жан Боден у роботі "Шість книг про державу" відмінності і зміни в
державному устрої він пояснював трьома причинами: Божественною Волею, людським
свавіллям і впливом природи. Характер народів в першу чергу залежить від клімат умов їх
місця розв. Ідеї геогр детермінізму знайшли широке поширення в 18-19ст. У роботі "Про дух
законів" Монтеск'є - головну причину в законодавчому пристрої держав слідом за Боденом
бачив в особливостях клімату.

2.Ф. Ратцель також докладно аналізує значення клімату в житті народів.

-1) Особливо зупиняється на чинниках дії клімату на людину: вплив теплоти, тиску і
вологості повітря на тіло і психіку людини, вплив світла, клімату на зовнішній спосіб життя
людини. вологе повітря тропіків діє усипляючим чином тоді, як сухість австралійського
повітря збуджує нервову систему. Звідси відмінності характерів.

-2) клімат впливає на переселення народів.континентальний клімат у степах приводить до

кочового способу життя. Кочівники перходять кордони своїх держав у другі країни, де під
впливом сирого клімату стають землевласниками.
-3) від клімату залежить ріст рослин і розподілення тварин – а отже і життя людини.
Наприклад, в Ісландії неможливий розвиток землеробства через кліматичні умови, тому тут
основні способи життя – розводження вівців і риболовля

3.Органічна теорія: головним завданням географічних досліджень є досягнення уявлення

про форми землі та різнобічну залежність від них людства. Таке уявлення може існувати
лише як органічне розуміння землі та органічна точка зору на взаємодію людини і землі.
Органічне розуміння землі - розуміння, у якому тверда, рідка та газоподібна частини та
життя, що в них розвивається, розглядається як одне ціле, елементи якого пов'язані
історично та знаходяться у безперервній взаємодії. Єдність землі обумовлює єдність життя
на ній: будь-яке життя на землі має в історії землі свою загальну долю, осередком якої є
простір, бо заповнення та розширення простору є найхарактернішими явищами життя.
* Перевагу він віддавав географічному положенню, клімату і грунту. Довкола них
обертаються інтереси народів. Держава у нього це живий організм, вкорінений в
грунті.Ґрунт із його будовою, зрошенням та рослинністю визначає динаміку руху людських
мас. Це навколишнє середовище в широкому сенсі.
Грунт впливає на людину наступними 3-ма способами, що і є трьома факторами, що
засвідчують вплив клімату:
1.національний характер: безпосередні зміни у фізичному та душевному житті під впливом
світла, тепла, холоду, тиску та вітру. Відповідно маємо відмінності між народами тропічних,
полярних та країн середньої смуги.
2. переселення народів. Континентальний клімат степу спричиняє кочовий спосіб життя
народів, а вологий клімат сприяє землеробству.
3. спосіб життя через особливості тварин та рослинного світів. Жителям півночі властиві
терплячість, витривалість, здатність володіти собою. Півдня відсутність старанності у
роботі, прагнення до відпочинку, легкість добування їжі. Щодо до різновиду занять, то ,
наприклад, в Ісландії є неможливим через кліматичні умови розвиток землеробства, тому
тут розводять вівцять і займ. Риболовлею.

Державу утворюють 2 елементи: площа та кількість жителів, що залежить від ступеню

культури народу, що увійшов до складу держави. Якщо дрібні держави заселені густо,
великі держави характеризуються меншою густотою населення . Якщо народу дісталася не
дуже добра земля, він може довести вище покликання тим, що змінить географічне
положення. Якщо проживають по сусідству 2 народи різних здібностей, народ більш
здібний неодмінно забере кращу, більш придатну для своєї високої культури, землю.
Сформулював 7 законів росту держави:
1. Простір зростає з ростом культури нації.
2. Ріст держави супроводжується такими аспектами розвитку, як ідеї, торгівля,
місіонерство і активність.
3. Ріст держави здійснюється шляхом приєднання і поглинання малих держав.
4. Кордон – це периферійний орган держави, у якому виявляється його ріст, сила або
слабкість і всі зміни в організмі держави.
5. У своєму зростанні держава намагається ввібрати в себе найбільш цінні елементи
фізико-географічного середовища: берегові лінії, русла рік, рівнини, райони, багаті на
природні ресурси.
6. Перший імпульс до територіального росту приходить до примітивних держав ззовні, від
більш високих держав.
7. загальна тенденція до злиття територій, розгалужується переходить від держави до
держави і набирає силу.
Ратцель одним з перших сформулював думку про те, що у великих країн, держав, що
народжуються, ростуть, вмирають, проявляється тенденція до географічної експансії.

4.Першим вченим, що ввів поняття «геополітика», був шведський державознавець і географ

Рудольф Челлен. Основна теза Челлена: держава – живий організм. Цю тезу він розвиває у
своїй головній роботі “Держава як форма життя” (1916).
Зокрема, він пише, що держава – не випадковий або штучний конгломерат (поєднання
чого-небудь різнорідного) різних сторін людського життя, утримуваний разом лише
формулами законників; вона глибоко вкорінена в історичні та конкретні реальності, їй
властиве органічне зростання, вона є вираз того ж фундаментального типу, яким є людина.
Одним словом, держава являє собою біологічне формування, або живу істоту. Як така,
вона слідує закону зростання, бо “сильні, життєздатні держави, що мають обмежений
простір, підкоряються категоричному імперативу розширення свого простору шляхом
колонізації, злиття або завоювання”.
Держава як організм має не тільки «тіло» у вигляді простору, а й «душу», представлену
нацією. Держава як біологічний організм, що стоїть над індивідуумами і одночасно включає
їх, володіє особливим видом «розуму» і наділена волею до влади. Їй як одиничній сутності
доводиться нести боротьбу за існування.
Силу держави Челлен визначав як функцію від п’яти її властивостей:
території, господарства, народу, суспільства, влади. Відповідно до цього наука про
державу повинна складатися з п’яти дисциплін: геополітика, екополітика,
демополітика, соціополітика і кратополітика.
Геополітика є найбільш важливою з цих дисциплін, в яких вона служить базисним
елементом. Це пояснюється тим, що держава являє собою просторовий організм і за
поведінкою визначається цією сутністю.
Геополітика, за його визначенням, – це вчення про державу як географічний організм в
просторі.
Держави, як їх спостерігають в історії, є, подібно людям, відчуваючими і мислячими
істотами. Звідси він робить висновок про те, що призначення всякого організму полягає “в
боротьбі за існування”, а держави як “найбільш імпозантні форми життя” також повинні
розвиватися відповідно до правил “боротьби за існування”.
Челлен йде вже до “боротьби за існування”, вводить теорію природного відбору, тобто
стоїть на позиціях соціального дарвінізму. Але “боротьба за існування” у нього є боротьбою
за простір. І великі держави розширюють свій простір за рахунок малих країн.
Життєздатність держави підпорядкована категоричному політичному імперативу:
розширити свою територію шляхом колонізації, об’єднання або різного роду завоювань. На
думку Челлена, в такому положенні була Англія, а в даний час знаходяться Японія і
Німеччина. Тут має місце не стихійний інстинкт завоювання, а природне і необхідне
зростання в цілях самозбереження.
Війни ведуться для того, щоб давати “зайвим” народним масам роботу і хліб.
Міць держави = (природно-географічні властивості + Господарство + народ + форма
державного правління).
Сила держави – більш важливий фактор для підтримки її існування, ніж закон.

5.Аналізуючи 1915 р. у праці «Політичні проблеми світової війни» причини, що призвели до

спалаху війни та її можливі наслідки, Р.Челлен зазначає, що одним з першочергових
завдань війни має бути вирішення проблем Східної Європи — від того, який баланс сил та
конфігурацію кордонів вона по собі залишить, залежатиме впродовж тривалого часу доля
всієї Європи. Характерною ознакою цієї війни є вихід на кін світової історії нової сили —
расизму, адже Росія вступила у війну під прапором відверто расистського гасла
забезпечення панслов’янської расово-політичної єдності. Перебіг подій довів, проте, що
джерелом конфронтації в Східній Європі є не расова ворожнеча між ґерманством та
слов’янством, а зіткнення «азійської безмежності волі до влади» 2 вкупі зі сповідуваним
Росією примітивним, «низьким» з етично-аксіологічного погляду принципом раси та значно
вищого принципу культури, розвитку, цивілізації. Расова приналежність та солідарність не
відіграють у цьому конфлікті жодної ролі, адже німці, слов’яни та фінно-угорські народи
Європи, захищаючи високі європейські вартості, виступили спільним фронтом супроти
російської аґресії, довівши, що «єдність раси є химера» 3. Відчуття слов’янами
приналежності до європейської культури та намагання Росії «перетворити панславізм на
панрусизм» 4 спонукали їх узяти участь у спільноєвропейській протиросійській боротьбі,
чим було продемонстровано «збанкрутілість панславізму як політичного чинника» 5.
Шведський учений викриває, що саме замасковане панславістською пропаґандистською
демагогією бажання приєднати західноукраїнські землі було причиною вступу Росії у війну,
тоді як «українське питання» загалом — однією з головних суперечностей, що призвела до
війни: «Ми маємо... всі підстави зараховувати українське питання до одного з головних
мотивів світової війни» 6.
Унаочнюючи на мапі розташування втягнутих у конфлікт сил 7, хвилястою лінією від гірла
Вісли на Балтиці до Трієсту на Адриатиці, Р.Челлен маркує терени, на які «в ім’я раси» 8
зазіхає Росія. Іншою лінією, що відокремлює Росію від Прибалтійських країн, білоруських
та українських теренів (практично до Дону), він окреслив конфігурацію західного кордону
Росії, — межу, належну — «в ім’я культури» та Європи 9.
Остання лінія є «культурний кордон» 10 Європи: «що лежить на захід від неї, належить в
цілому до Європи, як це доводить, попри расу, культура» 11. Р.Челлен енерґійно підтримує
проект політичних перевлаштувань в Європі німецького філософа Едварда фон Гартмана
12 і не без задоволення констатує, що завдяки усвідомленню європейцями своєї культурної
спільності домаганням Росії в Європі зреалізуватися не призначено.
Р.Челлен певний того, що слов’яни на власному досвіді вже збагнули справжню сутність
«слов’янської» політики Росії, для якої «ідеальний етнополітичний мотив служить...
досягненню реальної геополітичної мети» 13 «не зможуть вони залишатися сліпими щодо
кричущої суперечності між вустами Росії, що співають пісень про свободу усіх слов’ян, та її
рукою, що вимахує батогом... — політика Росії вдома ще не зазнала жодних змін, поляки
коцюрбляться під новими ударами, а над степами України й досі не побачити сходу
ранкової зорі» 14.
У повоєнній праці «Великі держави та світова криза» (1920) Р.Челлен деталізує свою візію
проблем Східної Європи. Росія радянська, що вийшла з колиски «монгольськи
пофарбованого московитського царизму» 15, є прямою спадкоємницею старої Росії —
«зворотного боку Європи, ушнурованого в єдину державу зі зворотним боком Азії» 16; як і
євразійці по ньому, Р.Челлен наголошує на специфічній функції Росії як посередницькій
ланці між культурними світами Європи та Азії.
Відкидаючи аналогії між поліетнічними США та «Росією ста народів», Челлен звертає увагу
на два моменти: контури теренового розташування народів та їхню культурну
різнорозвинутість. Перша особливість полягає у виразно середовому посіданні
великоросів, оточених з усіх боків поясом чужинецьких народів, до числа яких на заході
належать «шведи і фінни, естонці і німці, латиші і литовці, поляки, рутенці і румуни. ... До
числа чужих націй залучили ми також... рутенців, або «малорусів» 17. У культурному
відношенні, проте, російське панування над цими народами «було, по суті, зловживанням
нижчої культури над вищою» 18; це панування забезпечувалося «політикою планомірного
гноблення вищих народів на європейському кордоні та штучним і насильницьким
змішуванням (на відміну від природного в Америці), — що мало на меті зруйнувати
буферний пояс супроти Європи і дати Росії змогу навалитися всією її масою на Захід. Саме
це і є російська ідея» 19.
Вітаючи національно-визвольну боротьбу неросійських народів та їхнє виокремлення в
самостійні держави, Челлен проголошує: «результат (створення нових держав. — Авт.)
відповідає явно правильному напрямку: визволена нарешті від «козацької загрози» приймає
Європа назад за свій справжній культурний кордон свою власну Ірреденту» 20 .

6.Значний вплив на зовнішню політикудержав і розвиток міжнародних відносин у першій

половині XX ст. справили їхні геополітичні концепції. Термін «геополітика» (від грецьк. ge —
земля + політика) до наукового й політичного вжитку ввів шведський соціолог і політичний
діяч Рудольф Челлен (1864—1922). Головна ідея різних геополітичних концепцій — зв'язок
політики держав, особливо зовнішньої, з особливостями їх територіально-просторового
розташування.

Історично становлення геополітики пов'язано з дослідженням ролі географічного чинника в

житті суспільства в започаткованих іще Ш.-Л. Монтеск'є концепціях географічного
детермінізму, що базувалися на ідеї обумовленості людської діяльності станом та
характером навколишнього природного середовища. У цих концепціях розглядались
особливості впливу просторового розташування країни, розміру її території, клімату,
рельєфу земної поверхні, фунту, корисних копалин, флори, фауни та інших природних
чинників на диференціацію господарської діяльності, темпи зростання продуктивних сил,
тенденції розвитку культурного життя, типи соціальної організації та особливості
політичного ладу.

Спираючись на концепції географічного детермінізму, німецько-американський вчений-

географ Хелфорд Маккіндер (1861—1941) у статті з характерною назвою «Географічна вісь
історії» (1904) висунув ідею про фіксований поділ світу на окремі зони, кожна з яких відіграє
в історії певну роль. Стрижневою тезою його концепції було твердження про існування так
званого хартленду (від англ. heart — серце і land — земля) — «серединної землі», яка має
особливе значення в історії.
X. Маккіндер дійшов висновку, що глибинна суть міжнародних відносин протягом усієї
світової історії полягає у протистоянні хартленду й навколишніх земель. Неперервний тиск
«серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від
процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує загрозу світовій демократії і
свободі країн, представлених прикордонними землями, насамперед англосаксонського
світу, у разі поєднання безмежних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організаційними
ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним і катастрофічним, за X. Маккіндером, міг би
бути союз Росії та Німеччини.

Дещо пізніше, у 1919 p., X. Маккіндер дійшов висновку, шо майбутня доля світу
вирішуватиметься у Східній Європі, яка і є «хартлендом» Євразії. Той, хто володітиме
Східною Європою як «серединною землею» Євразії, керуватиме і «світовим островом»
Європи, Азії та Африки. А той, хто управлятиме «світовим островом», керуватиме усім
світом. X. Маккіндер стверджував, що зіткнення Росії й Німеччини в цьому регіоні планети у
боротьбі за світову гегемонію є неминучим і матиме катастрофічні наслідки для людства.

«Світовому острову», за X. Маккіндером, протистоїть «острівний комплекс»

(Великобританія, Америка, Австралія та Океанія), що веде постійну облогу «серединної
землі». Найкращим способом розв'язання цієї проблеми глобального протистояння було б
створення комплексу незалежних держав між Німеччиною та Росією, які, спираючись на
підтримку держав «острівного комплексу», не допускали б ні союзу, ні зіткнення між цими
державами.

Концепція X. Маккіндера у своєрідній формі відображала реальні процеси розвитку

світового політичного процесу, міжнародних відносин у перші десятиліття XX ст. У період
між двома світовими війнами геополітика переживає пік своєї популярності. Оперуючи
такими чинниками, як територія, народ, господарство, суспільство, держава, геополітика у
цей час намагається знайти таку оптимальну формулу, яка могла б орієнтувати держави й
народи в багатоманітності світової політики. Дослідження з проблем геополітики особливо
активізувались у Німеччині, де група вчених під керівництвом К. Хаусхофера висунула ідею
«життєвого простору», яка була використана німецьким фашизмом для виправдання агресії
в 30-ті роки і розв'язання Другої світової війни.

Після Другої світової війни теорія геополітики поширюється в США, Японії, скандинавських
країнах, а в 50-ті роки знову стає популярною в Німеччині. Геополітику стали розуміти у
двох значеннях: як територіально-просторово обумовлену стратегію у вирішенні
конкретних зовнішньополітичних та військово-стратегічних завдань і як політичну
географію, що досліджує районування політичних процесів регіонального і глобального
рівнів.

Теорія геополітики є своєрідним інструментом аналізу взаємодії держав на міжнародній

арені. Досліджуючи роль географічного чинника в політиці держав, геополітичні концепції
сприяють науковому пізнанню світового політичного процесу, міжнародних відносин. Однак
вони абсолютизують роль цього чинника. Більшість сучасних політологів визнають значну
роль географічного чинника в політиці держав, хоча не вважають його вирішальним і
пов'язують з дією інших чинників, таких, як рівень розвитку суспільства, характер
державно-політичного устрою, національні інтереси, політичні та економічні пріоритети
тощо