Техногенні катастрофи - це події або інциденти, що

виникають в результаті непередбачених або

неконтрольованих процесів у технічних системах,
технологічних процесах або інших технічних об'єктах. Вони
мають серйозні наслідки для довкілля, майна,
інфраструктури та здоров'я людей.
Техногенні катастрофи можуть мати різноманітні причини, такі як технічний збій,
людський фактор, недоліки у конструкції або проектуванні, порушення
технологічних процесів, природні лиха або їх поєднання. Вони можуть статися
на промислових об'єктах, енергетичних установках, транспортних системах,
хімічних заводах, ядерних електростанціях, будівельних майданчиках та інших
місцях, де здійснюються технічні процеси.
Техногенні катастрофи можуть мати різні форми і наслідки. Це можуть бути
вибухи, пожежі, руйнування будівель та інфраструктури, забруднення довкілля
токсичними, радіоактивними або хімічними речовинами, аварії транспорту, аварії
на підприємствах і т. д. Внаслідок таких катастроф може виникнути загроза життю
та здоров'ю людей, порушення екологічної рівноваги, економічні збитки та
соціальні наслідки.
Запобігання техногенним катастрофам включає розробку та впровадження
ефективних систем безпеки, контроль за технічним станом об'єктів, навчання
персоналу, розробку аварійних планів та систем моніторингу. Управління
наслідками техногенних катастроф передбачає швидку реакцію, евакуацію
населення, ліквідацію наслідків аварії та відновлення пошкодженої
інфраструктури.
Техногенні катастрофи є серйозною загрозою для суспільства та довкілля, і
важливо приділяти увагу їх запобіганню, підвищенню безпеки технічних систем та
своєчасному реагуванню на них. \

Це вимагає спільних зусиль уряду, організацій, наукових установ, громадськості та

інших зацікавлених сторін.
Техногенні катастрофи — катастрофи з тяжкими наслідками для довкілля і
людини, які викликані частковим або повним виходом з ладу
(або руйнуванням) технічних засобів під час експлуатації, що супроводжується
серйозними порушеннями виробничого процесу, вибухами,
утворенням осередків пожеж, радіоактивним, хімічним або біологічним
зараженням великих територій, ураженням та загибеллю людей.

До техногенних катастроф відносять

• аварії на промислових об'єктах
• аварії на будівництві
• залізничному транспорті
• повітряному транспорті
• автомобільному транспорті
• трубопровідному транспорті
• водному транспорті
В результаті техногенних катастроф часто виникають
• пожежі
• руйнації цивільних будівель
• руйнації промислових будівель
• виникає небезпека радіоактивного зараження місцевості
• виникає небезпека хімічного зараження місцевості
• виникає небезпекбактеріального зараження місцевості
• відбувається розтікання нафтопродуктів і агресивних (отруйних) рідин по
поверхні землі
• води
• інші наслідки що створюють загрозу населенню і навколишньому
середовищу
Смертельний вибух (Бхопал)
За час функціонування завод найбільше славився випуском дуже популярного
інсектициду для боротьби зі шкідниками під назвою "Севін". Для виробництва препарату
використовували хімічну сполуку метилізоціанат. Цей складник зберігали на заводі у
трьох частково вкопаних у землю резервуарах. Кожен із них міг вмістити 60 000 літрів
небезпечної рідини. Оскільки справи на підприємстві йшли не надто добре, про безпеку
та перевірку контейнерів дбали не найкращим чином. Досі невідомо, як того трагічного
дня в один із резервуарів потрапила вода, яка під час контакту з цим складником
пестициду і призвела до вибуху
Трагедія сталася тоді, коли ніхто не був готовий до екстрених дій, і люди мирно спали у
своїх домівках, – вночі, з 2 на 3 грудня 1984 року. Отруйний газ вирвався з резервуару
назовні та важкою хмарою навис над містом. Уже за лічені хвилини люди почали
прокидатися від задушливого кашлю. Концентрація отруйного газу в повітрі була
настільки високою, що жителі міста помирали в перші ж години після вибуху. Не
розуміючи, що відбувається, вони виходили на вулиці в пошуках свіжого повітря.
Першими відчули на собі дію отрути мешканці, які незадовго до цього поселилися
неподалік заводу. Проживання на цій території вважали незаконним, та, щоб не виселяти
людей на вулицю, уряд подовгу закривав на це очі. Хоча завод і так був зведений із
порушенням встановлених норм щодо відстані від населеного пункту. Усього за два
кілометри від нього була розташована залізнична станція, довкола якої і почали
заселятися люди. Не була найкращою і система безпеки підприємства. Профспілка
неодноразово скаржилася керівництву на її неробочий стан, але марно.
Упродовж перших годин у місті загинули понад три тисячі жителів. Коли ж вони
зрозуміли причину раптових смертей, було вже надто пізно. Вранці від небезпечної
хмари не залишилося й сліду, проте наслідки впливу отрути були відчутні ще довго.
Цього дня у Бхопалу відбувалися масові поховання, люди продовжували помирати,
багато хто намагався втекти з міста, хоча отрута вже встигла глибоко проникнути в їхній
організм і повільно їх убивала.
Уся територія міста була вкрита трупами тварин, смерть спіткала не тільки малих
домашніх улюбленців, але й велику худобу – повсюди валялися мертві туші корів та
биків. Протягом наступних років від отрути загинули понад 15 тисяч людей. Трагедія
Бхопала стала однією з найбільших техногенних катастроф в історії людства.

Причини трагедії
Хоча подія й отримала великий розголос, причину аварії, зокрема того, як у резервуар
просочилася вода, встановити не вдалося й до сьогодні.
Існує декілька версій:
1.Згідно з першою, вода потрапила туди випадково. Після промиввання навколишньої
території, оскільки труби і клапани були несправними, рідина змогла знайти шлях
всередину цистерни.
2.За іншою ж версією, у яку дуже хотіла вірити американська компанія, щоб зняти із себе
провину, мав місце саботаж працівників заводу. Нібито один із них на знак протесту
навмисно під’єднав шланг з водою до резервуару. Щоправда, важко уявити, щоб
незадоволений роботою та умовами праці працівник, добровільно піде на смерть і вб’є
ще кілька тисяч людей, щоб висловити свій протест.
3.Хоча, цілком можливо, що працівники заводу були недостатньо проінформовані щодо
можливих наслідків контакту з речовиною. Та власники компанії так і не змогли знайти
підтвердження цієї версії.
Олії у вогонь додала надзвичайна подія на іншому підприємстві цієї корпорації. Уже
наступного року на заводі в Західній Вірджинії стався викид хімічних речовин. Масштаб
аварії, щоправда, був набагато меншим: обійшлося госпіталізацією 134 людей.
Через понад 30 років після трагедії у Бхопалі жителі індійського міста й досі потерпають
від дії токсичного газу. Хронічні захворювання, які розвинулися васлідок отруєння, та
масові поховання з того трагічного дня не дають містянам забути те, що їм довелося
пережити.

Севезо. Італія
10 липня 1976 року у невеликому італійському містечку Севезо сталася
страшна катастрофа. Внаслідок аварії на місцевому хімічному заводі з
виробництва трихлорфенолу у повітря вирвалася величезна отруйна хмара,
що містить понад 2 кг діоксинів – одних із найтоксичніших речовин на землі.
(Така кількість діоксинів здатна вбити понад 100 тисяч людей).

Причиною аварії став збій у процесі виробництва, в реакторі різко

підвищився тиск і температура, спрацював запобіжний від вибуху клапан, і
стався витік смертоносного газу. Витік тривав дві-три хвилини, біла хмара,
що утворилася, почала з вітром поширюватися на південний схід і розтяглася
над містом. Потім воно почало опускатися та покривати землю туманом. З
неба, подібно до снігу, сипалися дрібні частинки хімікатів, а повітря
наповнилося їдким хлороподібним запахом. Тисячі людей охопили напади
кашлю, нудоти, з'явилася сильна різь в очах і головний біль. Керівництво
заводу вважало, що стався лише невеликий викид трихлорфенолу, який у
мільйон разів менш токсичний ніж діоксини (ніхто і не припускав, що вони
можуть там утримуватися).

Керівники заводу надали докладний звіт про подію лише до 12 липня. А тим
часом, весь цей час люди, які нічого не підозрювали, продовжували вживати
в їжу овочі та фрукти, як вже виявилося пізніше, із забрудненою діоксинами
місцевості.

Трагічні наслідки того, що трапилося, повною мірою почали проявлятися з

14 липня. Сотні людей, які отримали серйозні отруєння, опинилися у
лікарнях. Шкіра постраждалих покрилася екземою, рубцями та опіками,
вони мучилася від блювоти та сильного головного болю. У вагітних жінок
спостерігався надзвичайно високий відсоток викиднів. А лікарі,
покладаючись на інформацію компанії, лікували хворих від отруєння
трихлорфенолом, який у мільйон разів менш токсичний, ніж діоксини.

Почалася масова загибель тварин. Вони отримували смертельні дози отрути

набагато швидше, ніж люди через те, що вони пили дощову воду і їли траву, в
яких містилися великі дози діоксинів. Цього ж дня була проведена нарада
мерів міст Севезо та недалеко розташованого Меду, на якій було ухвалено
план першочергових дій. Наступного дня було ухвалено рішення про
спалення всіх дерев, а також урожаю фруктів та овочів, зібраних на
забрудненій території.

Тільки через 5 днів хімічною лабораторією у Швейцарії було встановлено,

що в результаті витоку в атмосферу було викинуто велику кількість
діоксинів. Про забруднення території діоксинами сповістили всіх місцевих
лікарів, було встановлено заборону споживання продуктів із забрудненого
регіону.

24 липня розпочалася евакуація мешканців із найбільш забруднених

територій. Ця зона була обгороджена колючим дротом, і навколо неї було
розставлено поліцейські кордони. Після цього туди увійшли люди в захисних
комбінезонах, для знищення тварин і рослин, що залишилися. Вся
рослинність у найбільш забрудненій зоні була випалена, на додачу до 25
тисяч померлих тварин було вбито ще 60 тисяч. На цих ділянках досі
неможливе здорове існування людини.

Вченими Міланського університету було проведено дослідження щодо

вивчення частоти ракових утворень у населення довколишніх поселень.

Під спостереження потрапило понад 36 тисяч людей і в них виявлено частоту

онкологічних захворювань, що значно перевищує норму. З 1976 до 1986 року
в районі катастрофи від раку померло близько 500 осіб. У 1977 році там було
зафіксовано 39 випадків уроджених каліцтв, що значно більше ніж до
катастрофи.