МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ім. ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ
ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ СИСТЕМ

Г.Л. Авдєєнко, Є.А. Якорнов

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для підготовки до лекцій, практичних занять і лабораторних робіт

з дисципліни:
«ЕЛЕКТРОДИНАМІКА ТА ПОШИРЕННЯ РАДІОХВИЛЬ»

для студентів першого рівня (бакалаврської) підготовки

спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка»

Київ- 2023

1
 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ім. ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ
ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ СИСТЕМ

Г.Л. Авдєєнко, Є.А. Якорнов

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для підготовки до лекцій, практичних занять і лабораторних робіт

з дисципліни:
«ЕЛЕКТРОДИНАМІКА ТА ПОШИРЕННЯ РАДІОХВИЛЬ»

для студентів першого (бакалаврського) рівня підготовки

спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка»

Рекомендовано
Вченою радою інституту
Протокол № ___
від ___ ______2023 р

Київ- 2023

2
 Методичні вказівки для підготовки до лекцій, практичних занять і
лабораторних робіт з дисципліни: «Електродинаміка та поширення
радіохвиль» для студентів першого (бакалаврського) рівня підготовки
спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка» для денної і заочної
форм навчання /Укл. Г.Л. Авдєєнко, Є.А. Якорнов - К.: КПІ ім. Ігоря
Сікорського, 2023. – 186 с.

Methodical instructions for preparation for lectures, practical classes and

laboratory work in the discipline "Electrodynamics and propagation of radio
waves"for students of the first (bachelor's) level of training in the specialty 172
"Telecommunications and Radio Engineering" for full-time and part-time forms of
education / Encl. Glеb Avdeyenko, Yevgenii Yakornov. - K .: NTUU "KPI. Igor
Sikorsky», 2023. - 186 p.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЛЕКЦІЙ,

ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ І ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ З ДИСЦИПЛІНИ
«ЕЛЕКТРОДИНАМІКА ТА ПОШИРЕННЯ РАДІОХВИЛЬ»

Укладачі: Гліб Леонідович Авдєєнко, канд. техн. наук;

Євгеній Аркадійович Якорнов, канд. техн. наук, проф.

Відповідальний редактор: В.С. Явіся, канд. техн. наук, доц.

Рецензент: О.О. Трубін, доктор техн. наук, проф.

3
 Зміст
Вступ…………………………………………………………….………..….5
В.1 Організаційний вступ……………………………………………..…5
В.1.1 Мета та завдання дисципліни «Електродинаміка
та поширення радіохвиль» (ЕД та ПРХ) ………..………….7
В.1.2 Рекомендована література………………………………….…9
В.1.2.1 Базова ………………………………………………….9
В.1.2.2 Допоміжна …………………………………………….9
В.1.3 Рейтингова система оцінки успішності студентів
дисципліни ЕД та ПРХ ………………………………………11
В.2 Вступ к лекційному матеріалу……………………………………. .13
В.2.1 Коротка історія розвитку теорії електромагнітного
поля (ЕМП) та систем в'язку …....…………………………13
В.2.2 Основні особливості ЕМП і радіотехнічної
апаратури в діапазоні надвисоких частот (НВЧ)…………..17
1 Підготовка до лекцій………………………………………………….......24
2 Підготовка до практичних занять…………………………………….….70
3 Підготовка до лабораторних занять…………………………………….81
3.1 Загальні положення………………………………………….…….…81
3.2 Перелік лабораторних робіт………………………………………...82
3.3 Задачі для підготовки к лабораторним роботам
і оформлення звітів …………………….…………………………....84
4 Задачі для практичних занять……………………………………………88
4.1 Задачі до розділу 1 (теми 1-5) .…………………………….……....88
4.2 Деякі приклади розв'язання задач до розділу 1 (теми 1-5) ………96
4.3 Задачі до розділу 2 (теми 6-9) ……..……………………………….116
4.4 Деякі приклади розв'язання задач до розділу 2 (теми 6-9) ………123
4.5 Задачі до розділу 3 (теми 10-12) ………………………………….135
4.6 Деякі приклади розв'язання задач до розділу 3 (теми 10-12) …..137
Додатки
Додаток 1 Питання та задачі до модульної контрольної
роботи (МКР) ………………………………………….……....143
Д.1.1 Питання та задачі по темам 1,2 ….…………………………....143
Д.1.2 Питання та задачі по темам 3-5 …………………………….....144
Д.1.3 Питання та задачі по темам 6-9 ……………………………….147
Додаток 2 Зразок білету з МКР……………………………………………151
Додаток 3 Довідкові матеріали………………………………………….....152
Д.3.1 Деякі формули векторної алгебри………………………….…152
Д.3.2 Диференціальні операції векторного аналізу ………………..152
Д.3.3 Інтегральні співвідношення векторного аналізу……………..155
Д.3.4 Електромагнітні характеристики деяких матеріалів ….……..156
Додаток 4 Довідкові матеріали по розділам ……..……………………….158
Д.4.1 Довідкові матеріали до розділу 1 (теми 1-5) ………………....158
Д.4.2 Довідкові матеріали до розділу 2 (теми 6-9) …………………175
Д.4.3 Довідкові матеріали до розділу 3 (теми 10-12) ………………182

4
 Вступ
В.1 Організаційний вступ
Основною метою методичних вказівок для підготовки до лекцій,
практичних занять і лабораторних робіт є надання студентам інформації
щодо навчально-методичної літератури для вивчення дисципліни
ЕД та ПРХ, тем дисципліни і розподілу часу між ними, рейтингової системи
оцінки успішності студентів, питань та задач для підготовки до практичних
занять і модульних контрольних робіт (МКР) та лабораторних робіт. Також
наведені довідкові матеріалі, які можливо використовувати при написанні
МКР і на екзамені.
Предметом навчальної дисципліни ЕД та ПРХ, як об’єкту навчання, є
формування у студентів системи знань про ЕМП, як особливий від матерії,
електромагнітні хвилі (ЕМХ) – носії телекомунікаційної інформації, умови
випромінювання та поширення ЕМХ у різноманітних середовищах,
технічних пристроях, спрямовуючих та трансформуючих ЕМХ, а також
розуміння принципів роботи таких пристроїв, їх математичних моделей і
моделей їх елементів,
Дисципліна ЕД та ПРХ є однією з дисциплін циклу природничо-
наукової підготовки фахівців за напрямом 17 “Електроніка та
телекомунікації”, спеціальністю 172 “Телекомунікації та радіотехніка”, яка
відноситься до нормативних професійно-орієнтованих дисциплін.
Дисциплінами, які забезпечують ЕД та ПРХ є: (рис. В.1)

Рис. В.1
Як видно з рис. В.1, вивчення дисципліни базується на знаннях
студентів, що передбачені навчальними планами дисциплін:
- вища математика,
- фізика,
- основи теорії електричних кіл;

5
 - спеціальні розділи математики;
- інженерна та комп`ютерна графіка;
- метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація;
- інформатика та інш.
Вона забезпечує вивчення всіх без винятку подальших дисциплін
радіотехнічного профілю, в тому числі напрямку 17 “Електроніка та
телекомунікації”, спеціальності 172 “Телекомунікації та радіотехніка”,
зокрема:
- телекомунікаційні кабельні та оптоволоконні системи;
- телекомунікаційні безпроводові системи;
- мережні технології;
- технології радіо- та телевізійного мовлення;
- передавальні та приймальні пристрої та інших.
Навчальна дисципліна умовно містить три розділи (частини), які
включають 12 тем:
1) «Електродинаміка» (рис. В.2);
2) «Техніка та прилади НВЧ телекомунікаційних» систем (ТКС)
(рис. В.3);
3) «Антени та поширення радіохвиль» (рис. В.4).

Рис. В.2

Рис. В.3

6
 Рис. В.4
Зв'язок між темами, що вивчаються в навчальної дисципліни ЕД та
ПРХ, і проходженням ЕМХ в ретрансляторі умовно показаний на рис. В.5

Рис. В.5
В.1.1 Мета та завдання дисципліни ЕД та ПРХ
Дисципліна викладається в другому семестрі другого року підготовки
бакалаврів і має наступний розподіл навчального часу (табл. В.1)
Таблиця В.1
Розподіл за семестрами та видами занять
СРС
Вид Інд. занять
Кількість МКР

Семестрова

У тому числі
атестація
Лабораторні
Семестр

Практичні

на виконан-
Всього

Семінари
заняття

роботи
Лекції

ня
Всього Індивідуаль-
них
семестро-
вих завдань
4 225 54 27 -- 27 107 14 1 ДКР Екзамен

Метою вивчення дисципліни ЕД та ПРХ є формування у студентів

наступних компетентностей:

7
 - здатність орієнтуватися в закономірностях створення ЕМП,
виникнення та випромінювання ЕМХ;
- здатність розуміти роботу приладів НВЧ та антен на базі використання
ЕМХ;
- здатність орієнтуватися в особливостях розповсюдження ЕМХ у
різних середовищах, у тому числі в тропосфері Землі.
Основні завдання навчальної дисципліни ЕД та ПРХ.
-вивчити теорію ЕМП;
- знати особливості розрахунку поля та розповсюдження ЕМХ у
вільному просторі і направляючих структурах (лініях передачі (ЛП));
- вивчити теорію випромінювання ЕМХ, параметри і конструкції антен.
Згідно з вимогами програми дисципліни „Електродинаміка та
поширення радіохвиль” студенти після засвоєння навчальної дисципліни
мають продемонструвати такі результати навчання:
знання:
- призначення фізичних величин, що використовуються для
характеристики поля, електродинамічних структур та електромагнітних
процесів;
- основні фізичні властивості ЕМП, методи аналізу електромагнітних
явищ, закономірностей випромінювання ЕМХ, поширення радіохвиль в
різноманітних середовищах та ЛП (хвилеводах);
- характеристики елементарних випромінювачів та реальних антен;
- принципи роботи та характеристики антен і приладів (пристроїв) НВЧ
а також їх елементів;
- основи теорії антен;
- основи проектування та розрахунків типових антен і пристроїв НВЧ;
- основні призначення та експлуатації антен і пристроїв НВЧ;
- область простору, що істотно впливає на поширення радіохвиль;
- особливості поширення в атмосфері радіохвиль різних діапазонів;
- фізичні явища, процеси та закономірності в електронних пристроях
НВЧ;
уміння:
- проводити якісний аналіз електромагнітних процесів у будь-яких
електродинамічних структурах та антенах;
- розраховувати поля випромінювання, поля в вільному просторі та
різних середовищах;
- розраховувати поля в основних електродинамічних структурах та
геометричні розміри цих структур;
- володіти технікою експериментального дослідження полів у вільному
просторі та замкнутих електродинамічних структурах;
- розробляти рекомендації щодо призначення та експлуатації антен,
елементів і пристроїв НВЧ на основі довідкових даних, а також при
альтернативному виборі необхідних антен, елементів і пристроїв НВЧ;
- розраховувати параметри антен та радіоліній зв`язку;
- проводити енергетичний розрахунок радіоліній зв'язку.

8
 Ці уміння забезпечує формування у студентів наступних
програмних компетентностей та набуття програмних результатів
навчання:
а) програмні компетентності:
- здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу;
- здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях;
- здатність вчитися і оволодівати сучасними знаннями;
- навики здійснення безпечної діяльності з потужними пристроями
в діапазоні надвисоких частот;
- здатність вирішувати стандартні завдання професійної діяльності
на основі інформаційної та бібліографічної культури із застосуванням
інформаційно-комунікаційних технологій і з урахуванням основних
вимог інформаційної безпеки;
- здатність проводити інструментальні вимірювання в
інформаційно-телекомунікаційних мережах, телекомунікаційних та
радіотехнічних системах;
- готовність до контролю дотримання та забезпечення екологічної
безпеки;
- здатність здійснювати приймання та освоєння нового обладнання
відповідно до чинних нормативів;
б) програмні результаті навчання:
- застосовувати результати особистого пошуку та аналізу
інформації для розв’язання якісних і кількісних задач подібного
характеру в інформаційно-комунікаційних мережах,
телекомунікаційних і радіотехнічних системах;
- пояснювати результати, отримані в результаті проведення
вимірювань, в термінах їх значущості та пов’язувати їх з відповідною
теорією;
- застосування розуміння засобів автоматизації проектування і
технічної експлуатації систем телекомунікацій та радіотехніки у
професійній діяльності;
- знаходити, оцінювати і використовувати інформацію з різних
джерел, необхідну для розв’язання професійних завдань, включаючи
відтворення інформації через електронний пошук;
В.1.2 Рекомендована література
В.1.2.1 Базова
1. Шокало В.М., Правда В.І., Усін В.А., Вунтесмері В.С., Грецьких Д.В.
Електродинаміка та поширення радіохвиль, Ч.1. Основи теорії
електромагнітного поля. - Харків: ХНУРЕ; Колегіум, 2009. - 286 с.
2. Шокало В.М., Правда В.І., Усін В.А., Вунтесмері В.С., Грецьких Д.В.
Електродинаміка та поширення радіохвиль, Ч.2. Випромінювання та
поширення електромагнітних хвиль. - Харків: ХНУРЕ; Колегіум, 2010. - 435
с.
3. Ліпатов А.О. Пристрої НВЧ телекомунікаційних систем: Навчальний
посібник. – К.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка", 2003. – 440с.

9
 4. Pozar, D. M. (2011). Microwave Engineering (4 ed.). John Wiley & Sons.
ISBN 9780470631553.
5. Constantine A. Balanis. Antenna Theory: Analysis and Design. Wiley. 4th
Edition. 2016
6. H. Sizun. Radio Wave Propagation for Telecommunication Applications.
Springer., 2015.
В.1.2.2 Допоміжна
7. Ільченко М.Ю., Ліпатов А.О., Могильченко М.О., Наритник Т.М.,
Савельев О.В., Якименко Ю.І. Інтегральні пристрої НВЧ телекомунікаційних
систем. К.: Техніка, 1998. — 110 с.
8. Ільченко М.Ю., Кравчук С.О. Телекомунікаційні системи – К.: Наукова
думка, 2017 – 730 с.
9. Поширення радіохвиль в зоні покриття безпроводових мереж зв’язку.
Теоретичні основи та приклади розв’язання задач [Електронний ресурс]:
навчальний посібник для студентів спеціальності 172 «Телекомунікації та
радіотехніка» / КПІ ім. Ігоря Сікорського; уклад. С. О. Кравчук, Л. О.
Афанасьєва, Д. А. Міночкін, І. М. Кравчук. – Електронні текстові дані (1 файл:
2,4 Мбайт). – Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2020. – 107 с.
(https://ela.kpi.ua/handle/123456789/36935)
10. Консп. лекцій з дисципліни «Електродинаміка та поширення
радіохвиль, Ч.2. Техніка та прилади надвисоких частот телекомунікацийних
систем» для студентів напряму бакалаврської підготовки: “6.050903
Телекомунікації” / Укл. А.О. Ліпатов, М.О. Могильченко, Є.А. Якорнов - К.:
НТУУ «КПІ», 2013. – 248 с. іл.. ISBN 000–000–000–0.
11. Методичні вказівки до лабораторного практикуму з дисципліни
Технічна електродинаміка та поширення радіохвиль, мод.1. Електродинаміка
для студентів напряму бакалаврської підготовки: “6.050903 Телекомунікації”
/Укл. Г.Л. Авдєєнко, Є.А. Якорнов - К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 99 с.
12. Методичні вказівки щодо виконання ДКР з дисципліни Технічна
електродинаміка та поширення радіохвиль для студентів напряму
бакалаврської підготовки: “6.050903 Телекомунікації” /Укл. Є.А. Якорнов -
К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 33 с.
13. Методичні вказівки до лабораторного практикуму з дисципліни
«Технічна електродинаміка та поширення радіохвиль мод.2. Частина 1:
Техніка та прилади НВЧ телекомунікаційних систем» для студентів напряму
бакалаврської підготовки: ―6.050903 Телекомунікації‖ / Укл. Г.Л. Авдєєнко,
І. В. Трубаров, Є.А. Якорнов – К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 124 с.
14. Методичні вказівки до лабораторного практикуму з дисципліни
«Технічна електродинаміка та поширення радіохвиль мод.2. Частина 2:
Антени та поширення радіохвиль» для студентів напряму бакалаврської
підготовки: “6.050903 Телекомунікації” /Укл. Г.Л. Авдєєнко, І. В. Трубаров,
О.В. Мазуренко – К.: НТУУ «КПІ», 2014. – 184 с.

10
 В.1.3 РЕЙТИНГОВА СИСТЕМА ОЦІНКИ УСПІШНОСТІ
СТУДЕНТІВ
з дисципліни “Електродинаміка та поширення радіохвиль” для студентів за
напрямом підготовки 17 “Електроніка та телекомунікації”, спеціальністю 172
“Телекомунікації та радіотехніка”, освітньо-кваліфікаційного рівня
«бакалавр», за денною та заочною формою навчання Навчально-наукового
інституту телекомунікаційних систем КПІ ім. Ігоря Сікорського
Рейтинг студента з кредитного модуля розраховується виходячи із
100-бальної шкали, з них 70 балів складає стартова шкала. Стартовий
рейтинг (протягом семестру) складається з балів, що студент отримує за:
–виконання контрольних робіт (5 експрес-контролів) - 15 балів;
–виконання МКР – 15 балів;
–виконання лабораторних робіт – 27 балів;
–виконання домашньої контрольної роботи (ДКР) – 13 балів.
Критерії нарахування балів:
1) експрес-контрольні роботи оцінюються із 3 балів кожна:
–«відмінно» – повна відповідь (не менше 90% потрібної інформації) – 3
бали;
–«добре» – достатньо повна відповідь (не менше 75% потрібної
інформації) або повна відповідь з незначними неточностями – 2 бали;
–«задовільно» – неповна відповідь (не менше 60% потрібної інформації)
та незначні помилки – 1 бал;
–«незадовільно» – відповідь не відповідає вимогам до «задовільно» – 0
балів.
2) модульна контрольна робота оцінюється в 15 балів:
–«відмінно» – правильно і повністю виконані всі завдання (не менше
90% потрібної інформації) – 14-15 балів;
–«добре» – частково виконані завдання (не менше 75% потрібної
інформації) – 12-13 балів;
–«задовільно» – завдання контрольної роботи виконані із помилками (не
менше 60% потрібної інформації) – 10-12 балів;
–«незадовільно» – завдання не виконані або містять грубі помилки, МКР
не зараховано – 0 балів.
3) максимальний ваговий бал за одну виконану та захищену лабораторну
роботу – 2 бали:
– виконання роботи оцінюється 0,5 балів;
– оцінка якості теоретичної підготовки до роботи оцінюється 1,0 бал;
– оформлення звіту – 0,5 балів.
4) ДКР складається з ряду самостійних частин (розділів), зв'язаних
загальною постановкою задачі та охоплюючи три теми дисципліни.
Критерії оцінювання:
- розрахунки виконані правильно, у повному обсязі, відповідають
варіанту завдання й вимогам оформлення текстових і графічних матеріалів,
які прийняті на кафедрі для курсових робіт проєктів і дипломів. У роботі є
повні розділи самоперевірки, змістовні висновки - 13 балів;

11
 - розрахунки виконані правильно, у повному обсязі, відповідають
варіанту завдання, але є незначні відхилення від вимог оформлення
текстових і графічних матеріалів (не більше двох відхилень), які прийняті на
кафедрі для курсових робіт проєктів і дипломів. У роботі є неповна
самоперевірка, (самоперевірка відсутня не більше ніж на один пункт
завдання), і/або поверхневі висновки - 11 балів (відповідає звичайній оцінці
«добре»);
- розрахунки виконані правильно, відповідають варіанту завдання, але
не в повному обсязі, (відсутній хоча б один пункт завдання), є відхилення від
вимог оформлення текстових і графічних матеріалів (не більше чотирьох
відхилень), які прийняті на кафедрі для курсових робіт проєктів і дипломів. У
роботі є не повна самоперевірка, (самоперевірка відсутня не більше ніж на
два пункти завдання), і/або поверхневі висновки - 10 балів;
- менш 10 балів ДКР не приймається й відправляється на доробку.
Календарна проміжна атестація студентів проводиться за значенням
поточного рейтингу студента на час атестації. Якщо значення цього рейтингу
не менше 50% від максимально можливого на час атестації, студент
вважається атестованим. Умовою позитивної першої атестації є отримання не
менше 8 балів. Умовою позитивної другої атестації – отримання не менше
22 балів.
Умовою допуску до екзамену є стартовий рейтинг не менше 30 балів.
На екзамені студенти відповідають на питання білету. Кожен білет
містить 6 запитань (завдання). Кожне запитання (завдання) оцінюється у
5 балів за такими критеріями:
– «відмінно», повна відповідь, не менше 90% потрібної інформації
(повне, безпомилкове розв’язування завдання) – 5 балів;
– «добре», достатньо повна відповідь, не менше 75% потрібної
інформації, є незначні неточності (повне розв’язування завдання з
незначними неточностями) – 4 балі;
– «задовільно», неповна відповідь, не менше 60% потрібної інформації,
деякі помилки (завдання виконане з певними недоліками) – 3 бали;
– «незадовільно», відповідь не відповідає умовам до «задовільно» – 0
балів.
Сума стартових балів та балів за екзаменаційну контрольну роботу
переводиться до екзаменаційної оцінки згідно з табл. В.2
Таблиця В.2
Бали Оцінка
100…95 Відмінно
94…85 Дуже добре
84…75 Добре
74…65 Задовільно
64…60 Достатньо
Менше 60 Незадовільно
не зараховані лабораторні Не допущено
роботи і ДКР або стартовий рейтинг
менше 30 балів

12
 Примітки:
− положення про рейтингову систему оцінки успішності доводиться на
першому занятті з дисципліни;
− попередня рейтингова оцінка R з кредитного модуля (дисципліни)
доводиться до студентів на останньому занятті;
− календарна атестація студентів з дисципліни проводиться викладачами за
значенням поточного рейтингу студента на час атестації t . Якщо значення
цього рейтингу не менше 50% від максимально можливого (R ) на часt

атестації RDt  0,5R , студент вважається задовільно атестованим. В іншому

випадку − в атестаційній відомості виставляється "неатестоване".
Виходячи із загальних тенденцій Болонського процесу й навчання в
КПІ ім. Ігоря Сікорського, зокрема, пріоритету самостійної роботи студентів
(СРС), 107 годин (табл. В.1) вивчення дисципліни становить самостійне
пророблення матеріалу. Тому у методичних вказівках приводяться переліки
питань до кожної лекції, практичного заняття і лабораторного практикуму зі
зазначенням літератури, яку необхідно обов'язково проробити
(законспектувати), а також умови задач, що виносяться на МКР і екзамен.

13
 В.2 Вступ до лекційного матеріалу
В.2.1 Коротка історія розвитку теорії електромагнітного поля та
систем зв'язку
Прояви електромагнетизму в природі спостерігалися людьми завжди, але
наукові поняття в цій галузі з'явилися усього біля двохсот років тому. У
наступний період теорія електромагнетизму дуже швидко розвивалася. До
початку XIX століття вже існували досить чіткі уявлення про макроскопічні
заряди, струм і їхню взаємодію. Подальший розвиток теорії диктувався
недоліками електротехніки, що виникла, яка практично використовує явища
електромагнетизму.
Набагато глибоке розуміння сутності електромагнетизму знадобилося для
створення радіотехніки, основна функція якої зв'язана з безпосереднім
використанням ЕМП, що переносить енергію в просторі. Разом з
радіотехнікою з'явилося поняття радіохвиль.
Теорія ЕМП як наука розвивалася в запеклій боротьбі матеріалізму з
ідеалізмом у фізиці. Початок цієї боротьби відноситься до ХVIII століття і
зв'язано з ім'ям великого російського вченого М.В. Ломоносова. Замість
ідеалістичної теорії дальнодії Франкліна, М. В. Ломоносов розвив
матеріалістичне навчання про близькодію. У відповідності з цією теорією
взаємодія електричних зарядів здійснюється через рух матеріального
середовища, що заповнює весь простір між зарядженими тілами. Таким
чином, був покладений початок навчання про ЕМП, як про особливий вид
матерії. Геній М.В. Ломоносова дозволив на ціле сторіччя випередити погляди
на природу електрики, які існували в його час.
Зміцненню і подальшому розвитку теорії близькодії сприяли також праці
російських вчених: Г.В. Ріхмана, що створив електрометр, Ф.У. Епінуса, що
відкрив явище електростатичної індукції, Л. Ейлера, що досліджував деякі
питання взаємодії електричних зарядів.
Принцип близькодії в сучасному уявленні зв'язаний з ім'ям М. Фарадея,
що вперше висловив ідею фізичної реальності електричного поля. Він вважав,
що взаємодії між зарядами чи струмами можуть відбуватися лише при
безпосередній участі середовища, що оточує тіло, притім не миттєво, а через
деякий час. Незважаючи на блискучі експерименти, ідеї М. Фарадея довго не
знаходили визнання і не використовувалися.
У найбільш наочній формі показав фізичну і матеріальну сутність
електромагнітних явищ і їхню динамічну природу російський вчений
Е.Х. Ленц, встановивши фундаментальний принцип електродинаміки –
принцип електромагнітної інерції.
Свій подальший розвиток ідеї Фарадея знайшли в роботах
Дж. Максвелла, що представив їх у математичній формі. Він постулював
взаємозалежність між електричними і магнітними полями, що змінюються в
часі, ввів струм зміщення.

14
 Рівняння Максвелла є основою макроскопічної електродинаміки, що не
тільки пояснила відомі в той час факти, але і пророчила існування нових
явищ, наприклад, ЕМХ, до яких
відносяться і світлові хвилі.
Новизна теорії Максвелла і
відсутність будь-яких експериментальних
доказів її основних положень привели до
того, що вона довго не була
загальновизнана.
І Фарадей і Максвелл не дожили до
повного визнання їхніх поглядів. Вони
вмерли до того, як російські вчені
Столєтов А.Г., Шиллер Н.Н., Зігов П.А.,
Терешин С.Я., Лебедєв П.Н. і німецькі
фізики Г.Герц і Л.Больцман показали
повну справедливість теорії
електромагнітного поля Максвелла і
Фарадея.
Остаточне визнання теорія
Максвелла одержала після того, як
Г. Герц у 1888 р. довів експериментально
існування електромагнітних хвиль і їх
тотожність світловим хвилям. Сучасна
форма запису рівняння Максвелла також належить Герцу. Однак на цьому не
закінчилася боротьба за матеріалістичне тлумачення сутності ЕМП.
Вирішальна роль на доказ того, що ЕМП є видом матерії, належить
П.В. Лебедєву. У 1889 р. він вимірив тиск світла, довівши цим, що ЕМП є
особливий вид матерії, що рухається.
Найбільша заслуга практичного застосування ЕМХ належить А.С.
Попову - винахіднику радіо. В 1897 році італієць Г. Марконі одержав патент
на обладнання бездротового телеграфування. Він же в 1901 році встановив
зв'язок через Атлантику.
В 1906 році Лі де Форест створив першу електронну лампу – тріод.
З'явилася можливість будувати електронні підсилювачі сигналів. З тих пір
безпроводовий зв'язок розвивався й продовжує розвиватися дуже інтенсивно.
В даний час важко знайти будь-яку галузь науки чи техніки, де не
використовувалися би досягнення радіоелектроніки, в основі якої лежить
теорія ЕМП. Більш того, багато галузей науки і техніки немислимі без
радіоелектроніки. До них, у першу чергу, відносяться зв`язок, радіолокація,
телебачення, вивчення й освоєння космосу.
У розвиток сучасної радіоелектроніки великий внесок внесли академіки
Л.Й. Папалексі, Б.А. Введенський, В.А. Фок, М.А. Леонтович, А.Н. Щукін,
А.М. Басов, І.Г. Прохоров, Ж. Алферов, та інші.
Зі двадцятих років XX століття почалося комерційне радіомовлення за
допомогою амплітудної модуляції. В 1933 Е. Х. Армстронг винайшов частотну
модуляцію (ЧМ), з 1936 року почалося комерційне ЧМ радіомовлення. В 1946

15
році компанії AT&T і Bell System приступили до експлуатації системи
рухомого телефонного зв'язку (MTS) для абонентів з автомобільними
радіотелефонами (на частоті 150 МГц). Система дозволяла з'єднуватися з
міською телефонною мережею.
12 серпня 1960 року був виведений на орбіту висотою 1500 км перший
супутник зв'язку - американський космічний апарат "Echo-1". Це був надувна
куля з металізованою оболонкою діаметром 30 метрів, що виконував функції
пасивного ретранслятора. Через 2 роки в США минулому запущені "Telstar I" і
"Relay-1" - перші супутники з активними ретрансляторами. 19 серпня 1964
року вперше супутник зв'язку був виведений на геостаціонарну орбіту
("Syncom-3"). Наступного дня був створений міжнародний консорціум
супутникового зв'язку Intelsat (International Telecommunications Satellite
Organization), який став найбільшою міжнародною організацією в області
супутникового зв'язку.
В історії мережних технологій черговий етап почався в шістдесяті роки
XX століття й пов'язаний з масовою появою комп'ютерів. Виникла потреба в
передачі більших обсягів даних, зародилося поняття локальної
обчислювальної мережі (ЛВС), були розроблені механізми комутації
повідомлень і пакетів. Знаковими для мережних технологій стали 1967-1968
роки. У Національній британській фізичній лабораторії (NPL) була створена
перша ЛВС із пакетною комутацією (пікова продуктивність до 768 кбит/с). В
1968 співробітник шведського підрозділу IBM О. Содерблюм розробив
мережу Token Ring.
Але найголовніше, у жовтні 1967 року був представлений початковий
план мережі ARPANET, розвитком якої займався департамент методів
обробки інформації IPTO агенства перспективних дослідницьких проєктів
ARPA. В 1969 році в рамках програми ARPANET в Каліфорнійському
університеті в Лос-Анджелесі Л. Клейнроком був побудований перший вузол
ARPANET - прообраз майбутнього Інтернету. Другий вузол був утворений у
Стенфордскому дослідницькому університеті. Наступними вузлами стали
Каліфорнійський університет в м.Санта-Барбара й університет штату Юта.
В 1970 році з'явилася перша пакетна радіомережа передачі
даних - знаменита ALOHA. Її розробив і побудував Н. Абрамсон спільно с
Ф. Куо і Р. Биндером у Гавайському університеті. Мережа зв'язувала різні
університетські установи, розкинуті по окремим островам Гавайського
архіпелагу. В 1972 році ALOHA зв'язали з мережею ARPANET. В 1974 році
з'явилася стаття Г. Серфа, співробітника Стенфордского дослідницького
інституту, і Р. Кана, у якій уперше була описана концепція протоколу TCP/IP.
У тому ж році компанія BBN запустила першу відкриту службу пакетної
передачі даних - Telnet.
В 1973 році була побудована перша локальна обчислювальна мережа
Ethernet, що зв'язала 2 комп'ютера зі швидкістю 2,994 Мбит/с, а в 1979 році
компанії Xerox, Intel і DEC почали процес стандартизації технології Ethernet,
який був завершений успішно в тому ж році.
В 1977 році японськими вченими М. Токороі й К. Тамарубіл
запропонований метод адаптації технології Ethernet до передачі даних через

16
радіоканал за допомогою механізму підтверджень. Ця робота заклала основу
майбутнім бездротовим ЛВС (IEEE 802.11 і IEEE 802.15).
В 1978 році в Бахрейні телефонна компанія Batelco уперше у світі почала
експлуатацію комерційної системи бездротового телефонного зв'язку, який
уважається першої у світі реальною системою стільникового зв'язку. В тому ж
року в м.Чікаго компанія AT&T почала випробування стільникової системи
AMPS, що працює в діапазоні 800 МГц.
В 1978 році міжнародна організація по стандартизації ISO затвердила
семирівневу модель взаємодії відкритих систем. Через 3 роки після прийняття
протоколу TCP/IP у якості стандарту міністерства оборони США мережа
ARPANET, яку незабаром стали називати Internet, була переведена на
протокол TCP/IP із протоколу NCP. Усі ці досягнення в області проєктування
й побудови мереж зв'язку й в області бездротового зв'язку послужили основою
для наступних відкриттів і винаходів, завдяки яким стало можливе створення
сучасних бездротових цифрових мереж передачі даних.
На закінчення даного розділу вступу приведемо визначення ЕМП,
прийняте Комітетом технічної термінології, яке відображає його
матеріалістичну сутність.
Електромагнітне поле – це вид матерії, що відрізняється безупинним
розподілом у просторі (електромагнітні хвилі) та виявляє дискретність
структури (фотони), що характеризується здатністю поширюватися у
вакуумі (при відсутності сильних гравітаційних полів) зі швидкістю,
близькою до 3*108 м/сек, яке здійснює на заряджені частки силовий
вплив, що залежить від їхньої швидкості.
Це визначення цілком відповідає найбільш загальному науковому
визначенню матерії. «Матерія є філософська категорія для позначення
об'єктивної реальності, що дана людині у відчуттях, але яка копіюється,
фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи, незалежно від
них». З визначення випливає, що ЕМП – це вид матерій, що характеризує
об'єктивність існування і можливість пізнання.
Інертна маса (імпульс) виявляється у вигляді механічних
(пондеромоторних) сил, що вперше виявив П.Н. Лебедєв у 1900 р. У даний час
пондеромоторний вплив широко використовується, наприклад, у
вимірювальній техніці. На ЕМП діють гравітаційні сили, подібно речовині.
Наприклад, шлях світлових хвиль викривляється під впливом Землі, Сонця й
інших тіл з великою масою. Аналогію можна також знайти в дискретності
структури й у хвильових властивостях речовини і поля.
Істотною відмінністю речовини є те, що частки речовини
взаємонепроникні. Різні поля можуть накладатися, існувати в одному об’ємі,
полі, проникаючи в речовину, може займати її об’єм. Електричне і магнітне
поля – різні прояви електромагнітного поля.

17
 В.2.2 Основні особливості електромагнітного поля і радіотехнічної
апаратури в діапазоні надвисоких частот
Із запроваджених Міжнародним консультативним комітетом з радіо
(МККР) діапазонів спектра електромагнітних коливань для радіозв’язку
використовують лише частину – від 4-го до 12-го діапазону. Частоти
зазначених діапазонів лежать у межах (0,3...3,0) 10N − 9 ГГц, де N – номер
діапазону.
У радіозв’язку, радіолокації, радіоастрономії, супутниковій радіонавігації
й інших областях науки та техніки велике значення мають 9, 10 і 11-й
діапазони (діапазон НВЧ). Назви та значення частот і довжин хвиль для них
наведено в табл. В.3.
Таблиця В.3
Номер
Довжина
діапазо Найменування частот Частоти, ГГц Найменування хвиль
хвиль
ну
9 Ультрависокі (УВЧ, UHF) 0,3…3,0 Дециметрові (ДМХ) 10...1 дм
10 Надвисокі (НВЧ, SHF) 3…30 Сантиметрові (СМХ) 10...1 см
11 Украй високі (КВЧ, EHF) 30…300 Міліметрові (ММХ) 10...1 мм
В даний час немає загальноприйнятих границь цього діапазону. У різних
джерелах нижня границя діапазону коливається від 30 МГц (довжина хвилі λ
=10м) до 300 МГц (λ=1 м), верхня границя - від 300 ГГц (λ =1мм) до 3000
ГГц (λ =0,1 мм)
У технічній літературі іноді застосовують літерні позначення
діапазонів частот, наприклад як у табл. В.4.
Таблиця В.4
Позначення
С X Ku K Ka W
діапазонів
Частота,
4…8 8,0...12,5 12,5...18,0 18,0...26,5 26,5...40,0 Більше 40
ГГц
Однак наведеної в табл. В.4 відповідності позначень і частот не завжди
додержуються. Так, у системах супутникового зв’язку й телебачення за
нижню межу Ku-діапазону прийнято вважати частоту 10,9 ГГц, а частоти
3,4...3,9 ГГц відносять до С-діапазону.
Широке застосування цього діапазону обумовлено наявністю важливих
фізичних особливостей і властивостей. Розглянемо деякі з них.
Основною особливістю, що визначила застосування діапазону НВЧ у
радіолокації і деяких інших областях техніки, є можливість випромінювання
ЕМХ дуже вузьким променем при обмежених розмірах антени (рис. В.3). Це
дозволяє домогтися високої концентрації
електромагнітної енергії (ЕМЕ) в заданому напрямку,
підвищити точність визначення кутових координат цілі.
У радіолокації важливо також те, що інтенсивність
Рис. В.3. вторинного випромінювання (відбивання) ЕМХ від
об'єкта збільшується, якщо довжина хвилі порівнянна чи менше
лінійних розмірів об'єкта.

18
 Хвилі НВЧ діапазону, особливо на ділянці від 100 МГц до 10 ГГц майже
безперешкодно проникають крізь атмосферу, а також крізь іоносферу (рис.
В.4). Це дає можливість використовувати НВЧ випромінювання для зв'язку з
космічними об'єктами.
Застосування діапазону
НВЧ у радіозв'язку
дозволяє одержувати
значно більше число
каналів, ніж у більш
низькочастотному
діапазоні при
однакових відносних
смугах частот. Це
дозволило вже зараз
створити далекі
Рис. В.4 багатоканальні телефоні і
телевізійні лінії зв'язку, у тому числі
за допомогою штучних супутників Землі.
За сферою застосування та характером використаної апаратури НВЧ
діапазон є радіотехнічним, однак радіотехнічні пристрої, застосовані на
високих частотах, як правило, не можуть служити зразками для створення
існуючих НВЧ пристроїв. Тому широке застосування в радіоелектронній
техніці коливань НВЧ діапазону було зв'язано з вирішенням ряду проблем. До
них, наприклад, відносяться питання генерування, підсилення і передачі
енергії НВЧ коливань.
Особливістю генерування і підсилення НВЧ коливань є застосування
спеціальних електронних приладів, таких, як магнетрони, амплітрони,
клістрони, лампи бігучої і зворотної хвилі та інш. Використання звичайних
електронних ламп виявляється неможливим, тому що час прольоту електронів
між їхніми електродами порівняний (часто більше) з періодом НВЧ коливань.
Період НВЧ коливання занадто малий, отже резонансні системи повинні
мати дуже малі величини індуктивностей і емностей. У зв'язку з цим
коливальні контури з зосередженими параметрами L, С (рис. В.5.а) для НВЧ и
коливань взагалі неможливо виготовити або не вдається забезпечити
практично прийнятні характеристики.
Тому застосування НВЧ коливань зв'язано з використанням особливих
коливальних систем - об'ємних резонаторів (рис. В.5.б).

а)

б)
Рис. В.5

19
 Специфіка НВЧ коливань привела також до створення спеціальних ЛП
(рис В.6) з цілим рядом властивостей, що
принципово відрізняються від їхніх
високочастотних аналогів чи узагалі
невідомих на більш низьких частотах.
Характерні риси діапазону НВЧ
відобразилися нарешті, і на методах опису і
дослідження електромагнітних процесів і
систем. У загальному спектрі
електромагнітних коливань надвисокі частоти
розташовані між діапазоном класичної
Рис. В.6 радіоелектроніки й оптичним діапазоном.
Тому на НВЧ користуються як поняттями радіотехніки (струм, опір,
провідність, і т.д.), так і поняттями оптики (відображення, переломлення й ін.).
Разом з тим, ряд особливостей техніки НВЧ відрізняє її не тільки кількісно,
але і якісно, що не дозволяє безпосередньо використовувати закони звичайних
електрорадіо ланцюгів чи закони геометричної оптики.
Відзначені особливості найбільше сильно виявляються на частотах вище
300 МГц, тому часто до діапазону НВЧ відносять дециметрові (довжина хвилі
від 1м до 10 см), сантиметрові (довжина хвилі від 10 см до I см), і міліметрові
(довжина хвилі від 1 см до 1 мм) хвилі.
В.2.3 Величні, що характеризують електромагнітний процес
Розрізняють три групи величин.
1. Величини, що характеризують джерела ЕМП.
Джерелами ЕМП є перемінні електричні заряди і струми. Джерела
можуть бути розподілені в об'ємі чи на поверхні тіла,
рівномірно чи нерівномірно, змінюючись від точки
до точки. Для кількісної оцінки джерел вводяться
поняття об'ємної і поверхневої щільності заряду і
струму.
Об'ємна густина заряду
q dq  Kл 
 = lim =
V →0 V dV  м 3 
Загальний заряд в об'ємі дорівнює
q =  dV Кл
V

Поверхнева густина заряду

q пов dqпов  Kл 
 пов = lim =
S →0 S dS  м 2 
Загальний заряд на поверхні дорівнює

Об'ємна густина електричного струму є векторна величина, що показує

0
не тільки величину, але і напрямок струму в даній точці провідника i ⊥ dS

20
 I 0 dI 0  А 
 = lim i = i  2 .
S →0 S dS м 

Загальний струм, що протікає в об’ємі - величина скалярна

I =   d S A
S

Поверхнева густина струму характеризує струм, що тече тільки по

поверхні провідника. Ця величина також визначається вектором
I пов 0 dI пов 0  А 
 пов = lim i = i  
l →0 l dl  м
Інтегруючи по контуру l, можна знайти
величину струму, що тече по поверхні провідника

I пов =   пов n 0 , dl  A. ,
l

де n 0 - нормаль до поверхні провідника.

У загальному випадку густина джерел є функцією координат.
2. Величини, що характеризують власне ЕМП.
Електричне і магнітне поле характеризуються двома диференціальними
й однієї інтегральною величинами кожне:

Величини Е і В визначають силову дію полів. Напруженість

електричного поля визначає силу, з якою поле діє на нерухомий точковий
заряд.
F d F Напрямок дії сили збігається з напрямком
Е = lim = . вектора Е
q →0 q dq

Індукція магнітного поля визначає силу, з якою

поле діє на нерухомий елемент провідника зі струмом. B = lim
F , i0
.
 
l → 0 Il

21
 Отже, напрямок дії сили перпендикулярний площини, у якій
розташовані вектори B і i 0 .
Таким чином, на заряди діє сила, яка є суперпозицією
двох сил F = FE + FH = qE + qv , B . .
Силова дія поля залежить від середовища, що пояснюється, відповідно,
поляризацією і намагнічуванням речовини. Тому величини E і B залежать від
середовища. Для зручності характеристики поля введені величини, що не
залежать від середовища і визначаються лише джерелами поля
𝐷̅ = 𝜀𝑎 𝐸̅ , ̅ = 1 𝐵.
𝐻 ̅
𝜇𝑎
Абсолютні діелектрична  а і магнітна  а проникності можуть бути
скалярними чи тензорними величинами.
Для визначення потоку індукції поля необхідно знайти інтеграл по
поверхні від відповідного вектора
𝑁=∫ 𝐷 ̅̅̅̅
̅ 𝑑𝑆, Ф = ∫ 𝐵̅̅̅̅̅
𝑑𝑆.
𝑆 𝑆
3. Величини, що характеризують середовище, у якому протікає
електромагнітний процес.
Середовище характеризується електромагнітними параметрами:
Ф 
- діелектричною проникністю а   ;
 м
 Гн 
- магнітною проникністю а   ;
м
- питомою електричною провідністю    .
См
 м 
Розрізняють абсолютну і відносну проникність середовищ. Абсолютна
діелектрична проникність дорівнює
1 Ф 
 а =  0 ;  0 = .,
9 
36 10  м 
де  0 - електрична постійна (абсолютна діелектрична проникність
вакууму).
Відносна діелектрична проникність  показує, у скільки разів сила
взаємодії між електричними зарядами в даному середовищі менше, ніж у
вакуумі.
Абсолютна магнітна проникність дорівнює
 а =  0 ;  0 = 4 10 −7    м
Гн 1
с= = 3  108   ,
м  0 0 с
де  0 - магнітна постійна (абсолютна магнітна проникність вакууму).
Відносна магнітна проникність  показує, у скількох раз сила взаємодії
між електричними струмами в даному середовищі більше ніж у вакуумі.
В електромагнітному відношенні середовища можуть бути однорідними
і неоднорідними, ізотропними й анізотропними, лінійними і нелінійними.

22
 Примітки: 1. Відносна діелектрична проникність, в свою чергу,
дорівнює
 = 1+ ,
де  – діелектрична сприйнятливість середовища, яка характеризує
«піддатливість» речовини електричним впливам. Тоді
D =  a E =  0 (1 +  ) E =  0 E +  0 E =  0 E + P ,
де ̅
Р - вектор поляризованості, рівний
p i
 Кл 
P = lim V →0 V
 м 2 ,
V  

К =  р, Е , - дипольний момент,

р =  0 р =  0 q Кл  м

2. Відносна магнітна проникність дорівнює  = 1 +  м , де  м - маг-

нітна сприйнятливість середовища, яка від’ємна у діамагнітних середовищ
і позитивна для парамагнітних та феромагнітних. У діамагнітних і
парамагнітних середовищ  м << 1, а у феромагнітних  м >> 1. Тоді
В = а Н = 0 (1 +  м ) Н = 0 Н + 0  м Н = 0 ( Н + М ),
де
 А
М =  м Н   - вектор намагніченості, який по визначенню
 м
дорівнює
M = lim V →0 (  mi / V ),
V

 
m = n 0 IS A  м 2 − магнітний момент рамки
 
К = IS n 0 , B - момент сил
3. Закон Кулона
Qq F
F = r 0 , Е= = r0
Q
4 a r 2 q 4 a r 2
.

В.2.4 Класифікація середовищ

Однорідним називається середовище, параметри якого залишаються
однаковими у всіх точках. Якщо ж хоча б один параметр залежить від
просторових координат,
середовище називається
неоднорідним.
Ізотропним називаєть-
ся середовище, параметри
якого не залежать від
напрямку поширення

23
електромагнітної хвилі. Якщо  а чи  а або σ залежать від напрямку
поширення хвилі, то середовище називається анізотропним.
Лінійним називається середовище, параметри якого не залежать від
амплітуди поля, у противному випадку середовище називається нелінійним.
У залежності від величини питомої електропровідності розрізняють
наступні середовища:
Крім того, розрізняють
середовища, параметри яких є
функцією часу. Прикладом такого
середовища є іоносфера, стан якої
залежить від часу доби, пори року.
Надалі ми будемо розглядати
ЕМП у лінійних однорідних і
неоднорідних, ізотропних і
анізотропних середовищах.
В.2.5 Сторонні джерела ЕМП
У загальному значенні заряди і струми необхідно розглядати з двох
позицій. По-перше, заряди і струми можуть бути джерелами полів, по-друге,
виникнення зарядів і струмів може бути обумовлено самим ЕМП.
Джерела, що створюють ЕМП, прийнято називати сторонніми джерелами.
Взагалі стороннім джерелом називається електромагнітна величина, задана в
просторі і часі в якості вихідної при розрахунку даного електромагнітного
поля.
Сторонніми можуть бути заряди,
наприклад,  , струми, наприклад,  ,  СТ
ст ст

що є причиною виникнення ЕМП.

В електродинаміці часто необхідно
розрахувати ЕМП у заданому об'ємі за умови,
що відомо ЕМП, наприклад, на частині поверхні, що обмежує даний об'єм. У
цих задачах стороннім джерелом є відоме поле, ст
E Н
ст

ст ст
E, H
наприклад, E , Н
Введення поняття сторонніх джерел істотно
спрощує рішення електродинамічних задач, тому E, H
що при цьому виключаються з розгляду процеси
неелектромагнітного походження, наприклад,
хімічні, механічні й інш.

Запитання для самоперевірки

1. Особливості ЕМП і радіотехнічної апаратури в діапазоні НВЧ. Використання даного
діапазону в телекомунікаційних системах.
2. Величини, що характеризують джерела електромагнітного поля. Сторонні джерела.
3. Величини, що характеризують власне електромагнітне поле.
4. Величини, що характеризують середовище. Чому рівні  0 і  0 у системі одиниць СИ?
5. Класифікація середовищ.

24
 1. ПІДГОТОВКА ДО ЛЕКЦІЙ
Тема 1. Основні та додаткові рівняння ЕМП
Лекція 1 Вступ
Мета:
- викласти цільове призначення дисципліни ЕД та ПРХ та її зв'язок з
іншими дисциплінами телекомунікаційного профілю;
- розглянути фізичні величини, що характеризують електромагнітний
процес;
- нагадати з курсу фізики основні та додаткові рівняння ЕМП,
підкреслити фізичну суть процесів, описаних цими рівняннями.
Література
Базова [1, с. 35…75].
Основні питання
1. Предмет та задачі навчальної дисципліни.
2. Основні терміни та визначення.
3. Основні рівняння ЕМП в диференційній та інтегральній формах, їх
фізична суть. Принцип перестановочної подвійності.
4. Додаткові рівняння ЕМП, їх фізичний зміст.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і самостійно законспектувати наступні
питання [1, с. 23…45]:
- матеріальні рівняння та класифікація середовищ;
- граничні умови для дотичних і нормальних складових ЕМП;
- рівняння ЕМП у комплексній формі; комплексна діелектрична
проникність, її розрахунок.
Нагадування з курсу фізики основних та додаткових рівнянь ЕМП
ЕМП описується системою рівнянь, що зв'язують три групи величин, які
характеризують електромагнітний процес. Система рівнянь називається повною, якщо вона
принципово дозволяє розрахувати ЕМП, тобто дозволяє визначити Е, Н, D и В у кожній
точці розглянутого простору при заданих джерелах.
У повній системі виділяють основні рівняння чи рівняння Максвелла і додаткові
рівняння.
1.1. Основні рівняння ЕМП
До основних зазвичай відносять чотири рівняння:
а) векторна форма запису (Г. Герц);
б) координатна форма запису в декартовій системи (Дж. Максвелл);
а) б) а) б)
Н z H y D E z E y B
− = x + x , − =− x,
y z t y z t
D y
1) rot H =  +  D +  ст H x H z
− =y + , 2) rot E = −
 B E E
x
− z =−
B y
,
t z x t t z x t
H y H x Dz E y E x B
3) div B = 0 ; x − y =  z + t . − =− z.
x y t
Dx D y Dz
+ + = .
x y z

25
 Вx В y Вz
+ + = 0, 4) div D = 
x y z
Це є математична форма відкритих Максвеллом об'єктивних законів макроскопічних
електромагнітних явищ. Значення їх для електродинаміки настільки ж велике, як значення
законів Ньютона для механіки.
Постулати Максвелла мають диференціальну форму, вони визначають поле в точці,
тому їх не можна безпосередньо підтвердити експериментом. Справедливість цих рівнянь
доведена безпосередньо з постулатів.
Розглянемо фізичну сутність цих рівнянь.
1.1.1. Перше і друге рівняння Максвелла
Перше рівняння відбиває той об'єктивний факт, що існуючий у даній точці вектор
щільності струму і перемінне в часі електричне поле створюють в околиці цієї точки
магнітне поле, що змінюється в просторі.
Друге рівняння Максвелла математично відбиває об'єктивний
закон створення перемінного в просторі електричного
поля з перемінного у часі магнітного поля.
Таким чином, перемінне поле, може бути тільки
електромагнітним, оскільки перемінне електричне поле створює
перемінне
магнітне
поле і навпаки. При цьому не
порушується закон
збереження енергії.
Збільшення одного поля
обумовлено зменшенням
енергії іншого. Математично
це відбиває знак мінус у
другому рівнянні.
З першого рівняння
видно, що фізично вплив
струму провідності та
змінного електричного поля
аналогічні. Тому Максвелл
ввів умовне поняття - струм
зміщення.
D
Величина - =  см називається щільністю струму зміщення.
t
Якщо середовище – ідеальний діелектрик, то струму провідності
в ньому немає: Тоді формула першого рівняння набуває вигляд:
D E
rotH = = a . Вектори Е та rotH мають однаковий напрямок,
t t
а будь-який вектор та вектор його ротора взаємно
перпендикулярні, оскільки операцію ротор з використанням
оператора Гамільтона (вектор ∇– набла) записують як
rotH =   Н . Тому можна визначити, що вектори Е та Н взаємно
перпендикулярні.
Перше рівняння Максвелла в диференціальній формі описує
зв'язок струму у конкретній точці з проекціями вектору H. Для того, щоб отримати
інтегральну форму, проінтегруємо рівняння за поверхнею S. Поверхневий
інтеграл від ротора вектору перетворимо відповідно до теореми Стокса:

S
 rotаd S =  аd l.
l

26
 Тоді перше рівняння прийме вид:
ст см
 Hd l =  d S + 
l S S
d S +  d S
S

Дане рівняння називається законом повного струму:

циркуляція вектору Н по замкнутому контуру l дорівнює
повному струму, що протікає крізь поверхню S, обмежену цим
контуром.
Аналогічно з другого рівняння одержимо:
d dФ
 Ed l = − dt  Bd S = −
l S
dt
Це є узагальнений закон електромагнітної індукції:
циркуляція вектору Е по замкнутому контуру l дорівнює
швидкості зміни магнітного потоку (зі зворотним знаком), що пронизує поверхню S,
обмежену цим контуром.
Знак " - " свідчить про те, що виникаюча в контурі ЕДС завжди як би прагне
перешкодити зміні потоку, що пронизує контур.
На відміну від Фарадея, Максвелл припускає тут будь-який контур, а не тільки
замкнутий провідний ланцюг.
Ці два закони є фундаментальними законами електродинаміки, що дозволяють
вирішувати різні практичні і теоретичні задачі, зокрема, в області зв'язку, радіолокації,
телебачення й інш.
1.1.2. Третє і четверте _рівняння Максвелла
Представимо рівняння div B = 0 в інтегральній формі. Для цього
проінтегруємо по загальному V і перетворимо рівняння відповідно до теореми
Остроградського-Гауса:

 divаdV =  аd S
V S

Для вектора B одержимо

Рис. 1.1
Таким чином, потік вектору B через будь-яку замкнуту поверхню S дорівнює нулю.
Отже, магнітне поле завжди соленоїдальне, а магнітні силові лінії завжди замкнуті, тобто
не мають початку і кінця. Іншими словами: скільки силових ліній магнітного поля ввійшло
в даний об'єм V, стільки ж і вийшло з нього (рис. 1.1).
Інтегруючи четверте рівняння Максвелла div D =  +  ст ; після перетворення по
теоремі Остроградського-Гауса одержимо:
 Dd S =  dV +   dV
ст

S V V

Це рівняння є теоремою Гауса: потік вектору D через будь-яку замкнуту поверхню S

дорівнює заряду, розташованому в об'ємі V, обмеженому даною поверхнею
 Dd S = q .
S

27
 Отже, з четвертого рівняння випливає, що в загальному випадку електричні силові
лінії розімкнуті. Вони мають початок на позитивних зарядах і кінець на негативних зарядах
(рис. 1.2).
В окремому випадку
потік вектору D може бути
дорівнювати нулю.
Наприклад,  Dd S = 0 , якщо
зарядів у розглянутому об’ємі
немає (рис.1.2.в) чи вони
урівноважені (рис.1.2.б). При
а) б) в) цьому електричні силові лінії
Рис. 1.2 розімкнуті.
Особливим частковим
випадком є соленоїдальне електричне поле, коли силові лінії замкнуті
(рис.1.3).

1.1.3. Перестановочна подвійність рівнянь Максвелла

Запишемо перше і друге рівняння Максвелла для пасивного
об'єму, заповненого однорідним ізотропним ідеальним діелектриком
ст
Рис. 1.3 (σ =0,  =0,  =0) .
dE dH
rot H =  а ; rot E = −  а .
dt dt
Легко помітити, що зробивши перестановку виду H  E ,  а  −  а можна з
першого рівняння одержати друге і навпаки. Цю властивість називають перестановочною
подвійністю рівнянь Максвелла. Якщо по аналогії із щільністю стороннього електричного
ст
струму  ввести умовне поняття щільності стороннього магнітного струму
ст
dH
 ст
м = а , то дана властивість буде справедливою і для активного об’єму за
dt
ст ст
умови заміни   м .
Принцип перестановочної подвійності дозволяє істотно спростити рішення різних
електродинамічних задач і тому широко використовується на практиці. Наприклад, якщо
можливо дві задачі сформулювати так, що всі умови для вектору E переходять при
відповідній перестановці в умови для вектору H , то для однакових областей необхідно
вирішити тільки одну задачу. Рішення другої задачі безпосередньо виходить з першої
шляхом простої заміни всіх електричних величин на магнітні чи навпаки.
Запитання для самоперевірки
1. Основні рівняння ЕМП у диференціальній формі.
2. Чим відрізняються векторна та координатна форми диференціальних рівнянь Максвелла.
3. Вивід інтегральної форми рівнянь.
4. Фізичний зміст рівнянь.
5. Перестановочна подвійність рівнянь Максвелла.
1.2. Додаткові рівняння ЕМП
Основні рівняння не дозволяють одержати кількісне рішення конкретних задач, тому
їх доповнюють додатковими рівняннями, що одержуються з основних. До додаткових
відносять наступні рівняння:
5. div ( +  см ) = 0 ;  7. B =  а H ; 8. D =  а E ;
6. div = − ;
t
9.  =  ( E + E ) ;
ст
10. E1 − E 2 = 0 ; 11. Dn1 − Dn2 = 0 ;
12. H 1 − H  2 = 0 ; 13. Bn1 − Bn2 = 0 :

28
 аE2 а H 2
14.  э = ; 15.  м = .
2 2

1.2.1. Рівняння неперервності ліній струму

Скористаймося першим рівнянням і візьмемо дивергенцію від обох його частин:
divrot H = div ( +  см ) . З векторного счислення відомо, що дивергенція ротора будь-якого
вектора рівна нулю. Отже, div ( +  см ) = 0 .
Це – рівняння неперервності, яке
показує, що лінії щільності повного струму
завжди неперервні, замкнуті. Окремо лінії
щільності струму провідності можуть бути
розімкнуті, тобто мати початок і кінець. В
цьому випадку кінець ліній струму
співпадає з початком ліній струму
зміщення і навпаки.

1.2.2. Закон збереження заряду

Представимо рівняння неперервності як суму дивергенцій і запишемо у вигляді
D 
div = −div см = −div = − divD .
t t
Скориставшись четвертим рівнянням Максвела, отримаємо закон збереження
заряду:

div = −
t
Його фізичний зміст найбільш чітко видно із інтегральної форми. Візьмемо об’ємний
інтеграл і, скориставшись теоремою Остроградського-Гауса, отримаємо:
dq dq
S  dS = − dt ; або I =−
dt
Величина струму через замкнуту поверхню S дорівнює зменшенню заряду в об’ємі V,
обмеженому цією поверхнею.
Іншими словами, електричний заряд не з’являється і не зникне. Будь-яка його зміна в
даній точці пов’язана з переміщенням, тобто з утворенням струму.
1.2.3. Матеріальні рівняння
Електромагнітні взаємодії між струмами, зарядами і полями залежать від якостей
середовища. Рівняння (7), (8) і (9), які визначають зв’язок векторів ЕМП з параметрами
середовища, називають матеріальними рівняннями.
Параметри ізотропних середовищ – це скаляри, тому пари векторів E і D , H і B
відповідно паралельні.
В анізотропних середовищах параметри описуються тензорами, наприклад B =  а H ;
D =  а E , де

 xx  xy  xz  xx  xy  xz
 а =  а =  yx  yy  yz ;  а =  а =  yx  yy  yz
 zx  zy  zz  zx  zy  zz
При цьому кожна складова вектору залежить від всіх складових іншого вектору, тому
пари векторів непаралельні. Наприклад,

29
 Dx =  xx E x +  xy E y +  xz E z
D y =  yx E x +  yy E y +  yz E z
Dz =  zx E x +  zy E y +  zz E z
Рівняння (9) є диференційною формою закону Ома для активного об’єму (активної
U
ділянки ланцюга). Відома з ТЕК форма закону Ома I = -
R
це наслідок цього рівняння. Якщо в провідниковому
середовищі виділити досить малий циліндр, торці якого
перпендикулярні лініям струму, то можна записати
dU dl
dI = , де R = ; dl - довжина циліндра.
R dS
Беручи до уваги, що в ліміті dI / dS =  , dU / dl = E ,
отримаємо закон Ома в диференційній формі для пасивного об’єму  = E .
Закон Ома виконується в лінійних ізотропних середовищах.
1.2.4. Граничні умови
Співвідношення, які встановлюють зв’язок між векторами ЕМП на границі розподілу
двох середовищ, називаються граничними умовами (див. вирази 10-13).
Границя розподілу двох середовищ створює поверхню, на якій принаймі один
макроскопічний параметр середовища змінюється стрибком. Очевидно, що при
стрибкоподібній зміні електромагнітних параметрів середовищ, вектори поля також
змінюються стрибком і тому диференційні рівняння на границі розподілу застосовувати не
можна. Тому, грунтуючись на інтегральній формі рівнянь Максвелла, розглянемо
методологію отримання співвідношень 10-13. При виведенні граничних умов робляться
допущення, що поверхня розподілу двох середовищ є досить гладкою, а параметри кожного
середовища або постійні, або міняються повільно від точки до точки. Тоді в малій околиці
будь-якої точки на поверхні розподілу можна вважати границю плоскою, а параметри
середовища – незмінними. Це дозволяє виключити з аналізу точки, що лежать на різких
вигинах і зламах границі або в області швидкої зміни параметрів хоча б одного з
середовищ.
Алгоритм вирішення
1. Для отримання більш простих аналітичних
M1 виразів граничних умов кожен з векторів поля E , D , H , B в
I довільній точці розподілу представляють у вигляді суми двох
векторів, один з яких паралельний границі розподілу, а інший
II Рис. 1.4 перпендикулярний їй (рис. 1.4). Перший вектор називають
дотичною складовою, а другий - нормальною складовою
вихідного вектору.
2. Роздільно аналізуються особливості проходження через границю розподілу двох
середовищ дотичних і нормальних складових векторів ЕМП і виводяться для них
аналітичні вирази, які пов’язують значення дотичних і нормальних складових в другому
середовищі.
3. Знаходимо вектори ЕМП в другому середовищі за відомими значеннями дотичних і
нормальних складових відповідних векторів в другому середовищі.
Тому перший і третій пункти алгоритму не a b
викликають ускладнень, зупинимося більш докладно на
отриманні граничних умов для дотичних і нормальних
складових ЕМП. 1, 1, 1
Отримаємо, наприклад, рівняння (10). На границі
розподілу (рис. 1.5) виділимо настільки малий контур 2, 2, 2
abcd, щоб в його межах E можна було прийняти як d c
постійну величину. Скористаймося другим рівнянням
Рис. 1.5

30
Максвелла, зобразивши ліву частину у вигляді суми інтегралів
по відповідних сторонах контуру
b c d a

a E dl + b E dl + c E dl + d E dl = − t S B dS
Спрямуємо висоту h контуру до нуля так, щоб сторони ab і dc залишалися в різних
середовищах. Так як вектор E має кінцеве значення, то границі другого і четвертого
інтегралів рівні нулю.
Площа контуру S також прямує до нуля, тому границя і потік вектору B також рівний
b c

нулю. Таким чином, отримуємо  Edl +  Edl = 0

a d
b c
Беручи до уваги, що E dl = Edl cos  = E dl , запишемо  E1 dl −  E 2 dl = 0 , звідки
a d

випливає, що E1 − E 2 = 0 , що і треба було довести.

Розглянемо фізичний зміст граничних умов.
З рівнянь (10) і (12) випливає, що E1 = E 2 ; H 1 = H  2 тобто при переході ЕМП із
одного середовища в інше, дотичні до границі складові не змінюються.
В частковому випадку, коли на границі розподілу протікає поверхневий струм,
дотична складова вектору H змінюється стрибком (рис. 1.6) H 1 − H  2 =  пов .

Рис. 1.6 Рис. 1.7

Перейдемо до виведення граничних умов для нормальних складових векторів поля.
Для цього на границі розподілу розмістимо циліндричний об’єм, що охоплює обидва
середовища (рис. 1.7). Розміри циліндра (висоти h1, h2, площі бічної поверхні S б )
виберемо настільки малими, щоб усередині нього величини й напрямок векторів поля в
кожному середовищі залишалися незмінними. На поверхні розподілу середовищ є
електричний заряд.
Основою виведення граничних умов для нормальних складових поля є третє й
четверте рівняння Максвелла в інтегральній формі.
Запишемо четверте рівняння Максвелла для розглянутого об’єму, представивши
інтеграл по замкненій поверхні S у вигляді суми інтегралів:

 D dS
S1
1 1 +  D dS
S, б 1
1 1 +  D dS
S 2
2 2 +  D dS =  dV .
Sб 2
2 2
V

Спрямуємо до нуля висоту циліндра таким чином, щоб основи циліндра S1 й S 2
стягалися до границі розподілу середовищ. У цьому випадку
h1 → 0 , h2 → 0 , S1 → S , S 2 → S .
а заряд в об’ємі V визначається зарядом на поверхні S розділення середовищ. Тому
lim  dV =   пов dS .
h →0
V S

При h1 , h2 → 0 бічна поверхня циліндра прагне до нуля й тому

31
 lim  D1dS1 = 0; lim  D2 dS 2 = 0.
h→0 h→0
Sб1 Sб 2

Два інтеграли, що залишилися, перетворимо до виду

lim  D dS =  D1n 0 dS −  D2 n 0 dS .
h →0
S S S

Тут враховане, що напрямки n й n протилежні і що

1
0 0
2

dS1 = n10 dS = n 0 dS , dS 2 = n20 dS = −n 0 dS .

Тоді остаточний вираз для суми інтегралів можна записати у вигляді
 ( Dn1 − Dn2 )dS =   пов dS ,.
S S

де D1n = Dn1 и D2 n = Dn 2 .
0 0

З останнього співвідношення внаслідок кінцевого значення D1 , D2 і  в

розглянутому об’ємі записуємо граничну умову у вигляді
Dn1 − Dn 2 =  пов .
Фізично дана гранична умова означає: нормальна складова вектору на границі
розподілу двох середовищ є розривною й при переході з одного середовища в іншу
змінюються на величину щільності поверхневого заряду в розглянутій точці розподілу
середовищ (рис. 1.8).
При відсутності на границі
розподілу двох середовищ зарядів
Dn1 = Dn 2 або  a1 E n1 =  a 2 E n 2 .
1
Звідси E n 2 = E n1 (рис. 1.9)
2

Рис. 1.8
При виведенні граничної умови для
нормальної складової вектору В скористаємося
третім рівнянням Максвелла в інтегральній
формі й запишемо його для замкненої поверхні
S, що обмежує розглянутий циліндричний об’єм
(рис. 1.10): Рис. 1.9

 B dS
S1
1 1 +  B dS
S, б 1
1 1 +  B dS
S 2
2 2 +  B dS
Sб 2
2 2 = 0.

Стягаючи як і в попередньому випадку основи

циліндра до поверхні розподілу, знаходимо
 В1n dS −  B2 n dS = 0.
0 0

S S

З даного рівняння, беручи до уваги, що

Рис. 1.10 В1n 0 = Вn1 и В2 n 0 = Вn 2
і враховуючи, що поле в розглянутому об’ємі кінцевє, одержуємо шукану граничну умову
Вn1 − Вn 2 = 0.
Переходячи до напруженості магнітного поля можна записати
1
H n2 = H
 2 n1

32
 Таким чином нормальні складові векторів при переході границі змінюються
стрибком. Це призводить до того, що в другому середовищі на границі розподілу величини
і напрями векторів E і H інші, порівняно з першим середовищем. У випадку
розповсюдження ЕМХ це призводить до зміни напряму розповсюдження в другому
середовищі та появі ЕМХ, відбитої від границі. Використовуючи матеріальні рівняння (7),
(8), можливо отримати граничні умови для векторів E і H . Ці співвідношення для
наочності зведені в табл. 1.1.
Таблиця 1.1.
Стан границі Орієнтація складових
Складові
розподілу Нормальні Дотичні
1 E1 = E 2
Електричні En 2 = E n1
2  а1
D 2 = D 1
 пов = 0 Dn1 = Dn 2  а2
1 H 1 = H  2
 пов = 0 Магнітні H n2 = H n1
2  а1
B 2 = B 1
Bn1 = Bn 2 а2
1  E1 = E 2
Електричні En2 = ( Е n1 − пов )
2  а1  а1
D 2 = D 1
 пов  0 Dn1 − Dn 2 =  пов  а2
1 H1 = H 2
 пов = 0 Магнітні H n2 = H n1
2  а1
B 2 = B 1
Bn1 = Bn 2 а2
1  E1 = E 2 = 0
Електричні En2 = ( Е n1 − пов )
2  а1  а1
D 2 = D 1
 пов  0 Dn1 − Dn 2 =  пов  а2
 пов  0 1 H 1 − H  2 =  пов
Магнітні H n2 = H n1
2 2
B 2 = (В 1 − а1 пов )
Bn1 = Bn 2 1

Запитання для самоперевірки

1. Поясніть фізичний зміст рівняння неперервності ліній струму.
2. Отримайте закон збереження заряду в диференційній і інтегральній формі й поясніть його
фізичний зміст.
3. Поясніть подібність і відмінність струму провідності й струму зсуву.
4. Запишіть матеріальні рівняння для лінійного ізотропного середовища.
5. Запишіть матеріальні рівняння для лінійного електричного анізотропного середовища.
6. Отримайте закон Ома в диференційній формі для пасивного об’єму.
7. Отримайте граничні умови для дотичних складових електричного поля й поясніть їхній
фізичний зміст.
8. Отримайте граничні умови для нормальних складових магнітного поля й поясніть їхній
фізичний зміст.
9. Зобразіть й поясніть, що відбувається з векторами електричного (магнітного) поля при
переході їх через границю розподілу.
1.3. Рівняння ЕМП в комплексній формі
Великий практичний і теоретичний інтерес представляє гармонійне поле, тобто ЕМП,
вектори якого змінюються з часом за законом синуса чи косинуса. Під час розрахунку

33
гармонійних полів систему рівнянь можна спростити, якщо скористатися відомим з курсу
ТЕК поняттям комплексних амплітуд.
Відомо, що скалярна функція виду a(t ) = a m cos(t +  )
може бути представлена у вигляді реальної частини комплексної функції, тобто
𝑎(𝑡) = 𝑅𝑒𝑎𝑚 𝑒 𝑗(𝜔𝑡+𝜓) = 𝑅𝑒𝑎𝑚 𝑒 𝑗𝜓 𝑒 𝑗𝜔𝑡 = 𝑅𝑒𝑎̇ 𝑚 𝑒 𝑗𝜔𝑡 .
Надалі, для спрощення запису, знак Re опущено, і тоді гармонійні функції
записуються у комплексному вигляді 𝑎̇ (𝑡) = 𝑎𝑚 𝑒 𝑗(𝜔𝑡+𝜓) = 𝑎𝑚 𝑒 𝑗𝜓 𝑒 𝑗𝜔𝑡 = 𝑎̇ 𝑚 𝑒 𝑗𝜔𝑡 , де
a m − амплітуда гармонійних коливань;
(t +  ) − фаза коливань;
 − початкова фаза;
𝑎̇ 𝑚 = 𝑎𝑚 𝑒 𝑗𝜓 - комплексна амплітуда.
Будь-який вектор поля можна представити у загальному випадку трьома складовими,
наприклад, в декартових координатах
a (t ) = x 0 a x (t ) + y 0 a y (t ) + z 0 a z (t ) .
Кожна з цих складових може бути представлена комплексною величиною, тому
поняття комплексної амплітуди можна розповсюдити на векторну функцію, вважаючи, що
𝑎̅̇(𝑡) = 𝑎̅̇𝑚 𝑒 𝑗𝜔𝑡 ,
де 𝑎̅̇𝑚 - комплексна амплітуда вектору.
Поняття комплексної амплітуди спрощує диференціювання та інтегрування функцій,
𝜕𝑎 ̇
̅̅̅̅(𝑡) ̇ 1 ̇
𝑎̅(𝑡)
так як при цьому 𝜕𝑡 = 𝑗𝜔𝑎̅̇𝑚 𝑒 𝑗𝜔𝑡 = 𝑗𝜔𝑎̅̇ (𝑡), ∫𝑡 𝑎̅𝑑𝑡 = 𝑗𝜔 𝑎̅̇𝑚 𝑒 𝑗𝜔𝑡 = 𝑗𝜔 .
Таким чином, гармонійні ЕМП можна характеризувати комплексними величинами:

Враховуючи ці величини, запишемо рівняння ЕМП в комплексній формі, скорочуючи

множник e jt в лівій і правій частинах и опускаючи тут і надалі індекс m:

Диференційні рівняння ЕМП у комплексній формі простіше за рівнянь у дійсній

формі, оскільки містять тільки похідні по координатах, а у вихідних рівняннях потрібно ще
брати похідні за часом.

34
 Однак необхідно пам'ятати, що дане спрощення досягнуте за рахунок накладення
обмеження на вид часової залежності поля - рівняння в комплексній формі справедливі
тільки для монохроматичних полів.
Символічний метод застосується також до рівнянь ЕМП в інтегральній формі.
Запитання для самоперевірки
1. Пояснити суть методу комплексних амплітуд.
2. Запишіть вираз для миттєвого значення вектору Е (t ) , якщо комплексна амплітуда

j
−2
дорівнює Е = 5 10 е 6 x0 .
3. Запишіть рівняння Максвелла в комплексній формі для ізотропного середовища.
4. Запишіть рівняння Максвелла в комплексній формі при наявності сторонніх електричних і
магнітних джерел.
1.4. Комплексна діелектрична проникність. Уточнення класифікації
середовищ на НВЧ
Розглянемо перше рівняння Максвела, котре із врахуванням закону Ома має вигляд:

(1.1)
     
де ~a =  a 1 +  =  a 1 − j . (1.2)
 j a    a 
~a називають комплексною діелектричною проникністю середовища (абсолютною).
Так як  a =  0 , то за аналогією
   ~
~a =  0   − j  = 0 , (1.3)
 0 

де ~ =  − j (1.4)
 0
- відносна комплексна діелектрична проникність середовища.
Підставляючи в (1.4)  0 і враховуючи, що  = 2f 0 , а c / f 0 = 0 , отримаємо ще одну
достатньо поширену форму запису
~ =  − j 60 0 . (1.4.а)
~
Введена вище величина  не має реального фізичного змісту і вводиться лише для
a


зручності рішення, але відношення , що до неї входить, має цілком визначений
 a
фізичний сенс. Для його з’ясування помножимо чисельник і знаменник вказаного
відношення на E
 E 
= = . (1.5)
 a  a E  ЗM

Тобто, величина визначає відношення величини щільності струму провідності до
 a
величини струму зміщення (рис. 1.11) і дозволяє судити про властивості середовища. Це
відношення називають тангенсом кута втрат і позначають tg .
При tg  1 (табл. 1.2) в середовищі струми зміщення переважають над струмами

провідності і середовище є діелектриком (  a  10 ;   60 0 ).

При tg  1 струми провідності переважають над струмами зміщення і середовище є
провідником

35
 
(  10 a ;   60 0 ).

При порівнянних струмах середовище називають напівпровідним. При цьому

0,1  tg  10 (  a  ;   60 0 ).

Таблиця 1.2

Рис. 1.11
Таким чином, характер
провідності на НВЧ, крім
величини  , визначається
частотою. Наприклад, такі середовища, як сухий грунт, морська вода в залежності від
частоти можуть мати любий характер провідності, тобто бути провідником чи діелектриком
(табл. 1.3, 1.4). Графічно це можливо проілюструвати наступним чином:

Провідник Напівпровідне середовище Діелектрик

f

При цьому гранична для

діелектрика частота може бути визначена із співвідношення:
10 180 f 1,8
f 2 ГР = =  10 9 [Гц]. Тоді f1ГР = 2 ГР =  10 9 [Гц].
2 a  100 
Таблиця 1.3 Таблиця 1.4

36
 Наприклад, для сухого грунту із параметрами  = 4 і  = 10-3 [с/м] (табл. 1.4),
отримаємо f1 ГР = 450 кГц, а f 2 ГР = 100 f1 ГР = 45 МГц. Отже, сухий грунт при
f  f 1 ГР - „добрий” провідник, а при f  f 2 ГР - діелектрик.

Запитання для самоперевірки

1. Запишіть вираз для комплексної діелектричної проникності.
2. Який фізичний зміст комплексної діелектричної проникності?
3. Чому необхідно уточнення класифікації середовищ на НВЧ?
4. Як здійснюється уточнення класифікації середовищ на НВЧ?
5. Навести приклади змін характеру середовища.

Лекція 2. Енергія ЕМП

Мета:
- розглянути енергетичні співвідношення в ЕМП і передачу ЕМЕ в
електродинамічних структурах;
- розглянути класифікацію задач електродинаміки і дати поняття о
методах розв’язання рівнянь Максвела
Література
Базова [1, с. 75…96].
Основні питання
1. Рівняння балансу ЕМЕ для гармонічних коливань (теорема Умова-
Пойнтінга). Вектор Пойнтінга в комплексній формі.
2. Передача ЕМЕ в електродинамічних структурах, та їх призначення.
3. Внутрішня та зовнішня, пряма та зворотна задачі електродинаміки.
Поняття о методах рішення рівнянь Максвела.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Тема 2. Електромагнітні хвилі, їх параметри і характеристики та
особливості поширення хвиль у ізотропних однорідних і неоднорідних
середовищах
Лекція 3. Властивості та основні характеристики плоских ЕМХ
Мета:
- розглянути узагальнене хвильове рівняння, фізичну суть запізнілих
потенціалів і параметри ЕМХ;
- проаналізувати хвильові параметри плоскої хвилі у різних ізотропних
однорідних середовищах.
Література
Базова [1, с. 96…123; 171…191].
Основні питання
1. Формула Кірхгофа. Хвильовий характер ЕМП та його використання в
різних областях діяльності людини, явище запізнення.
2. Класифікація ЕМХ, параметри ЕМХ.

37
3. Аналіз хвильових параметрів плоскої хвилі у різних ізотропних
однорідних середовищах.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і самостійно законспектувати структуру
однорідної плоскої хвилі у середовищах без втрат і з втратами [1, с. 188];
Лекція 4. Плоскі ЕМХ в неоднорідних середовищах
Мета:
- розглянути поляризацію плоских ЕМХ;
- розглянути особливості плоских ЕМХ в неоднорідних середовищах.
Література
Базова [1, с. 191…199; 199…216; 236…264].
Основні питання
1. Поляризація плоских ЕМХ.
2. Похиле та нормальне падіння плоскої хвилі на межі розподілу двох
середовищ. Метаматеріали та їх застосування в ТКС.
3. Явище повного відбиття та проходження хвиль на межі розподілу двох
середовищ.
4. Поняття про анізотропні середовища.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції, вивчити та законспектувати наступні
питання
[1, с.182...187]:
- кут і коефіцієнт поляризації;
- лінійна поляризація ЕМП; кругова та еліптична поляризації ЕМП.
Тема 3. Особливості поширення ЕМХ у базових ЛП ТКС
Лекція 5. Регулярні та однорідні напрямляючі структури без втрат
Мета:
- розглянути класифікацію ЛП НВЧ;
- проаналізувати параметри ЕМХ, що направляються.
Література
Базова [2, с. 12…34; 57…65].
Основні питання
1. Загальні відомості про напрямляючі структури (ЛП). Класифікація
хвилеводів.
2. Поняття про мембранні рівняння. Граничні умові на стінках хвилеводу.
3. Параметри напрямляючих (зв’язаних) ЕМХ:
- постійна поширення зв’язаних ЕМХ;
- довжини критичних хвиль (частоти). Основна та вищі типи хвиль у
хвилеводах;
- фазова швидкість ЕМХ у хвилеводі. Довжина хвилі в хвилеводі;
- групова швидкість. Швидкість переносу енергії;

38
 - характеристичний опір зв’язаних ЕМХ.
4. Потужність, що переноситься хвилею у ЛП.
5. Затухання ЕМХ в реальних хвилеводах.
6. Структура ЕМП в хвилеводі, збудження хвилеводів.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Лекція 6. Розрахунок ЕМП у прямокутному хвилеводі. Основна та
вищі типи хвиль прямокутного хвилеводу
Мета:
- ознайомити з рішенням внутрішньої електродинамічної задачі для
прямокутного хвилеводу;
- розглянути структури, загальні властивості і застосування основної та
вищих типів хвиль у прямокутному хвилеводі.
Література
Базова [2, с. 34…48; 65…77].
Основні питання
1. Визначення повздовжніх складових ЕМП у прямокутному хвилеводі.
2. Визначення поперечних складових ЕМП.
3. Діаграма (спектр) типів хвиль прямокутного хвилеводу.
4. Основна хвиля прямокутного хвилеводу, структура її ЕМП.
5. Потужність, яка переноситься біжучою хвилею.
6. Затухання основної хвилі.
7. Вищі типи хвиль у прямокутному хвилеводі.
8. Застосування прямокутного хвилеводу у трактах систем зв’язку.
Розрахунок розмірів хвилеводів.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції та самостійно законспектувати наступні
питання [2, с. 48…57; 77…85; 85…94; 94…133]:
1) складові поля круглого хвилеводу та критичних довжин хвиль для
основної хвилі та хвиль вищих типів;
2) критичні довжини хвиль для еліптичних хвилеводів;
3) складові ЕМП для коаксіальних хвилеводів та їх критичні довжини
хвиль;
4) критичні довжини хвиль для смужкових (стрічкових) хвилеводів
різної конструкції;
5) поняття про діелектричні хвилеводи та світловоди.
Тема 4. Режими у ЛП та узгодження в хвилевідних трактах ТКС
Лекція 7. Характеристика режимів у лініях передачі
Мета:
- розглянути параметри, що характеризують режим у ЛП;
- розглянути умови виникнення та основні властивості режимів біжучих,
стоячих та змішаних хвиль.

39
 Література
Базова [4, с. 337...342]; [5, с.23...25]; [17, с. 39…52].
Основні питання
1. Представлення напрямляючої структури еквівалентною двохпровідною
ЛП. Хвильовий опір. Первинні та вторинні параметри ЛП.
2. Суперпозиція прямих та зворотних хвиль у ЛП. Параметри режиму в лінії,
вхідний опір хвильоводу.
3. Режим біжучої хвилі.
4. Умови виникнення та основні властивості режиму стоячих хвиль.
5. Умови виникнення та основні властивості режиму змішаних хвиль.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції та навчитися розраховувати за круговою
діаграмою значення вхідного опору лінії кінцевої довжини при відомому
комплексному навантаженні.
Лекція 8. Узгодження у лініях передачі
Мета:
- розглянути особливості практичної реалізації вузькосмугового
узгодження за допомогою чвертьхвильових трансформаторів і реактивних
елементів.
Література
Базова [4, с. 342...351] [5, с. 25...31] [17, с. 57…67].
Основні питання
1. Принципи та методи усунення відбитих хвиль.
2. Узгодження навантаження з ЛП.
3. Узгодження за допомогою чвертьхвильових трансформаторів, їх
конструктивні особливості для різноманітних ЛП.
4. Узгодження за допомогою реактивних елементів.
5. Поняття про широкосмугове узгодження.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції та приступити до виконання ДКР.
Тема 5. Елементарні випромінювачі та дифракція ЕМХ
Лекція 9. Поле випромінювання елементарного електричного та
магнітного диполів
Мета:
- розглянути процес випромінювання ЕМХ і основні типи елементарних
випромінювачів;
- отримати рішення зовнішньої електродинамічної задачі для
електричного диполю (ЕД), провести його аналіз, розглянути основні
характеристики і параметри диполю.
Література
Базова [2, с. 171…223].

40
 Основні питання
1. Поняття про випромінювання як процес перетворення ЕМП. Визначення
елементарних випромінювачів (диполів) та їх основні типи.
2. Застосування принципу суперпозиції для визначення поля випромінювання
реальних антен.
3 Визначення поля випромінювання ЕД у будь-якій точці простору, в
ближній, проміжній та дальній зонах.
4. Основні властивості поля ЕД в ближній та дальній зонах.
5. Характеристика спрямованості (ХС) та діаграма спрямованості (ДС) ЕД.
6. Потужність випромінювання та опір випромінювання ЕД.
7. Вхідний опір ЕД.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції та самостійно законспектувати наступні
питання [2, с. 198…205; 217…223]:
1). методика отримання виразів для поля випромінювання магнітного
диполя (МД) в дальній зоні;
2). аналіз властивостей, характеристик та параметрів поля
випромінювання МД. Порівняння опорів випромінювання електричного
та МД;
3). метод дзеркальних відображень для електричного та МД. Поля
випромінювання вертикального та горизонтального диполів,
розташованих над ідеально провідною поверхнею.
Лекція 10. Дифракція ЕМХ
Мета:
- отримати рішення зовнішньої електродинамічної задачі для поля
випромінювання з прямокутного отвору в екрані.
Література
Базова [2, с. 223…263].
Основні питання
1. Типи задач дифракції.
2. Метод Гюйгенса-Кірхгофа.
3. Постановка задачі про випромінювання через отвори вільної форми в
екрані.
4. Алгоритм розрахунку і отримання загальних співвідношень для поля
випромінювання з прямокутного отвору в екрані;
5. Розрахунок складових поля для випромінюючого елемента
Гюйгенса;
6. Визначення складових поля випромінювання і ширини ДС при
рівномірному розподіленні поля на прямокутному отворі;
7. Розрахунок ширини ДС спрямованості при косинусоідальному
розподіленні поля на одній із сторін прямокутного отвору.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.

41
 Тема 6. Взаємні нерегулярні елементи та пристрої хвилевідних
трактів телекомунікаційних систем
Лекція 11. Хвилеві матриці розсіювання і передачі
Мета:
- ознайомитись з хвильовими матрицями розсіювання і передачі, їх
основними властивостями і матрицями простіших чотириполюсників.
Література
Базова [16, с. 19…34].
Основні питання
1. Визначення, склад типового хвилевідного тракту ТКС і основні
вимоги до його елементів.
2. Багатополюсники НВЧ і методи їх опису.
3. Хвильові матриці розсіювання і передачі, їх основні властивості.
4. Хвильові матриці простіших чотириполюсників і взаємозв’язок їх з
матрицями опорів і провідностей.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і самостійно вивчити наступні питання
[16, с. 34…45], зміст яких викладено нижче:
1) хвильові матриці розсіювання і передачі регулярних відрізків;
2) конструкції і принцип дії простіших чотириполюсників НВЧ:
- хвилевідні зчленування (жорсткі, гнучкі і обертаючі);
- хвилевідні згини;
- хвилевідні поглинаючі навантаження;
- механічно налаштовуванні хвилевідні поглинаючі і граничні
атенюатори;
- механічно налаштовуванні хвилевідні фазообертачі;
- перетворювачі поляризації.
ТКС, що працюють у діапазоні 300 МГц<f<30 ГГц, можна представити у вигляді
деяких пристроїв (рис. 2.1.а), що
з'єднані
відрізками ЛП
(рис. 2.1.б).
Частина такої
системи, що
розташована між
початковим і
кінцевим
а) пристроєм
б)
Рис. 2.1 (наприклад, між
антеною і радіопередавальним чи
радіоприймальним пристроєм) називають трактом НВЧ чи ланцюгом НВЧ. Тому трактом
НВЧ називають сукупність елементів і функціональних пристроїв НВЧ, що зчленовані
між собою таким чином, щоб забезпечити передачу й обробку радіосигналів. Найбільш
розповсюдженими елементами НВЧ ланцюгів є (рис. 2.1.а) відрізки ЛП 1, перехідні 2 і
стикувальні 3 вузли між лініями різних типів, узгоджувальні та налаштовувальні

42
елементи, суматори, дільники й відгалужувачі 4 потужності, поляризаційні пристрої,
фільтри, фазообертачі, комутатори 5 і перемикачі 6, гнучкі зчленування 7 і обертові 8,
вигини 9 і скрутки 10, пристрою контролю 11, баластові поглинаючі навантаження 12,
невзаємні пристрої з намагніченими феритами, наприклад, вентилі 13 і циркулятори 14 та
ін..
Частина перерахованих елементів НВЧ тракту є у свою чергу, складними
пристроями і їх звичайно називають, оскільки вони виконують ті чи інші функції по
обробці сигналів. Частини вузлів є також перераховані вище НВЧ елементи. Інтегральною
характеристикою роботи того чи іншого вузла є коефіцієнти відбиття і передачі,
поєднувані звичайно в матриці.
Багатополюсники НВЧ і методи їхнього опису
Будь-якому хвилевідному вузлу (рис.2.2) можна поставити у відповідність
багатополюсник НВЧ. Він являє собою зчленування декількох взаємозалежних
хвилеводів. Хвилеводи каналів (пліч) можуть бути різного типу: прямокутного, круглого,
смужкового та ін. (див. рис. 2.2).
Якщо в кожному хвилеводі поширюється
(точніше, є робочим один тип хвиль), то через
цей хвилевідний канал багатополюсник
зв'язаний з іншими пристроями двома
фізичними величинами: хвилею, що
поширюється до багатополюснику (падаюча
хвиля) і хвилею, що поширюється від
багатополюсника (відбита чи розсіяна хвиля).
Число полюсів у два рази перевищує кількість
Рис. 2.2
каналів (пліч) багатополюсника. Комплексну
амплітуду хвилі, що поширюється в плечі з номером і до багатополюсника (падаюча
хвиля) будемо позначати через Eіпад, а комплексну амплітуду хвилі, що поширюється від
багатополюсника (відбита хвиля), - через Eіотр.
На даний час широке поширення одержали матричні способи опису
багатополюсников НВЧ за допомогою матричних опорів [Z], провідностей [Y], матриць
передачі [T] і розсіяння [S].
Розгляд почнемо з матриць чотириполюсників (рис.2.3). У діапазоні НВЧ доцільно
використовувати матриці передачі і розсіювання, тому що вони дозволяють досить легко
розраховувати такі параметри ланцюгів НВЧ як коефіцієнт передачі, коефіцієнт відбиття
й ослаблення. Хвильова матриця передачі [T] визначає зв'язок амплітуд падаючої і
відбитої хвиль на вході чотириполюсника з
амплітудами відбитої і падаючої хвиль на його
виході:
~ ~
Е1ПАД = t11  E 2ОТР + t12  E 2 ПАД ;
~ ~
Е1ОТР = t21  E 2ОТР + t22  E 2 ПАД ; Рис. 2.3
~ ~
 t11 t12 
[T ] = ~ ~ 
 t21 t22 
Якщо чотириполюсник навантажений на погоджене навантаження
Е1ПАД 1
= 0), то коефіцієнт ~t матриці дорівнює Отже, ~t - є величина,
1
(Е2ПАД 11 t11 = = = . 11
E2ОТР k S21
що обернена до коефіцієнту передачі. Тому загасання, внесене чотириполюсником,
~
дорівнює L = 10 lg | t11 | 2 .
Хвильовою матрицею передачі зручно користуватися при аналізі каскадного
з'єднання елементів НВЧ. При цьому загальна матриця визначається як добуток матриць
усіх чотириполюсників.

43
 Хвильова матриця розсіювання [S] визначає зв'язок між амплітудами відбитих і
падаючих хвиль на вході і виході чотириполюсника
~ ~ ~ ~
Е 1ОТР = S11  E 1ПАД + S12  E 2 ПАД ;  S11 S12 
~ ~ [S ] =  ~ ~ . (2.1)
Е
2 ОТР = S  E
21 1 ПАД 22+ S  E
2 ПАД ;  21
S S 22 

Звідси видно, що при E 2 ПАД = 0

~ ~ ~ ~
S11 = Е 1ОТР / E1ПАД = Г ; S 21 = Е 2ОТР / E1ПАД = k
~ ~
Таким чином, S11 – є коефіцієнт відбиття від входу чотириполюсника а S 21 - коефіцієнт
передачі чотириполюсника.
~ ~
Оскільки в загальному випадку S1 =|S 11| e j11 , S 21 =|S 21| e j 21 , то модуль
показує відношення амплітуд відповідних напруг хвиль, що пройшла повз через
чотириполюсник до амплітуди падаючої хвилі, а фази 12,11 , визначають, на яку
величину змінюється фаза хвилі, що надходить до його входу 1-1 (рис 2.3), при відбитті і
проходженні.
Вираз (2.1), що справедливий для чотириполюсника, легко узагальнюється для
2n-полюсника
~
Е ОТР = S  E ПАД ; (2.1.а)
де E ПАД – матриця-стовпець падаючих хвиль; Е ОТР – матриця-стовпець відбитих хвиль;
~
S - матриця розсіяння, порядок якої дорівнює числу полюсів багатополюсника.
Елемент Skі матриці S є коеф. проходження з і плеча в k-є, якщо j  k . При і=k - це
~
є Г. Якщо Sii =0, то плече і називається погодженим і при подачі сигналу в це плече
відбивання від нього немає. Якщо Sіk =0 і Skі=0, то при подачі сигналу в ці плечі сигнал на
виході відсутній. Якщо Sіk =0 і S jk  0 то сигнал з плеча k у плече і не
надходить - однобічна розв'язка.
Величини елементів матриць розсіювання [S] цілком визначаються тільки
внутрішнім пристроєм хвилевідного вузла і не залежать від того, які навантаження і які
джерела підключені до його плеч. У цьому безсумнівна перевага опису елементів бази
НВЧ [S] - матриць у порівнянні з іншими.
До лекції 11
Чотириполюсники НВЧ
Чотириполюсники НВЧ є найпоширенішими елементами хвилевідніх трактів
ТКС. До них, у першу чергу, відносяться відрізки регулярних ЛП, різні сплетення, вигини,
скрутки, атенюатори, фазообертачі та інш. НВЧ елементи.
Матриці [S] і [T] однорідного відрізка ЛП довжиною l відповідно мають вид
0
[𝑆] = [ −𝑗𝛽 𝑒 −𝑗𝛽𝑥 𝑙 ], [𝑇] = [𝑒
𝑗𝛽𝑥 𝑙
0 ],
𝑙 −𝑗𝛽𝑥 𝑙
𝑒 𝑥 0 0 𝑒
тобто вони описують тільки набіг фази на довжині l .
Хвилевідні зчленування
Для зручності монтажу і ремонту хвилевідній тракт звичайно збирається з окремих
секцій (відрізків). Хвилевідні зчленування служать для з'єднання секції з однаковою
формою і розмірами поперечного переріза. Вони можуть бути твердими, гнучкими й
обертовими.
Тверді зчленування можуть бути контактними і безконтактними.
Контактні зчленування
Контактні зчленування виконуються за допомогою притертих фланців (рис. 2.4.а)
чи фланців із бронзовими пружними прокладками (рис. 2.4.б).

44
 а) Рис. 2.4 б)
У першому випадку використовуються плоскі фланці. Надійність контакту
залежить від точності обробки фланців. Таке зчленування конструктивно просте і не
зменшує діапазону частот тракту. Але має істотні недоліки:
1) різке погіршення контакту при численних розбираннях тракту (мала надійність);
2) необхідність точної обробки фланців (складність при масовому виробництві).
Ці недоліки частково усувається при установці між
фланцями пружної прокладки (із бронзи) (рис. 2.5).
Зчленування з пружною прокладкою конструктивно
складніше, чим попереднє, але більш надійне в
експлуатації. Недолік контактного зчленування з
прокладками - витік енергії через зазори між
Рис. 2.5 пелюстками і фланцями, а також трохи більший
рівень втрат у контактах.
Безконтактні зчленування
У цих зчленуваннях використовують один плоский, а інший дросельний фланець.
(рис. 2.6). Безпосередній, гальванічний контакт
між хвилеводами, що з'єднуються, не
обов'язковий. Електричний контакт у точці А
забезпечується за допомогою 2-х
чвертьхвильових відрізків АВ і ВР.
У точці З - опір дорівнює 0, отже, через у точці
У він дорівнює нескінченності" і ще через λХ/4 у
крапці А буде також дорівнює нулю. Рис. 2.6
Відрізок АВ - радіальна лінія, утворена
плоскими частинами фланців. Відстань X=0,2…1 мм. Відрізок ВР - коаксіальна лінія,
утворена кільцевим проточним дросельним фланцем (рис.2.7.а). Для збільшення
диапазонності розмір Y =(2-5) X. Іноді проточка робиться частково, тільки над широкою
стінкою хвилеводу (рис. 2.7.б).Таке
зчленування допускає перекіс і не вимагає
точної обробки. Рівень потужності, що
просочується через зчленування – 80-60 дБ.

Рис. 2.7

Гнучкі зчленування
Застосовуються в тих випадках, де необхідно забезпечити невеликі переміщення
хвилеводів відносно один одного, а також для усунення передачі механічних навантажень
(наприклад, вібрації) від однієї частини тракту до іншої. Розрізняють гнучкі зчленування
нерезонансні і резонансні. До нерезонансного
відносяться сітчасті і гофровані тонкостінні
хвилеводи (рис. 2.8.а).
Середні розміри прозорого перетину
гнучкого хвилеводу такі ж як у твердого. Для
зменшення відбитої хвилі розміри гофра й
осередків сітки виробляють багато менше
довжини хвилі. Щоб збільшити механічну
Рис. 2.8
міцність і пружність, гнучкі хвилеводи

45
покривають гумовою оболонкою (рис. 2.8.б).
Резонансні гнучкий хвилевід складається з окремих довжиною λ/4 відрізків
хвилеводів, з'єднаних дросельно-фланцевими зчленуваннями (рис. 2.8.в). У єдине ціле
відрізки з'єднуються гумової чи пружному металевою оболонкою. Для зменшення
відбиття береться непарне число відрізків. Чим більше число таких відрізків, тим більше
переміщення можна одержати.
Обертові зчленування
Застосовуються для передачі ЕМЕ з нерухомої частини тракту в обертову і
навпаки. Щоб при обертанні не змінювалися умови поширення хвилі необхідно
використовувати хвилі, полючи яких мають осьову симетрію: E01 , H01 і Т у коаксіальній
лінії. Хвиля H01 не використовується, тому що необхідно приймати міри до придушення
4-х типів хвиль H11, E01, H21, Е11, умова поширення, яких виконується.
Найбільше часто застосовуються обертові
зчленування, в яких використовуються
круглий хвилевід із хвилею E01 (рис.2.9.а,б,г).
Таке зчленування складається з 2-х
трансформаторів типів хвиль. Один
перетворює основну хвилю прямокутного
хвилеводу Н10 у хвилю Е01 круглого, а інший
E01 - у H10. Електричний контакт
забезпечується (між рухомою і нерухомою
частинами) за допомогою дросельного
зчленування, утвореного двома λХ/4 відрізками
коаксіальної лінії. Для розширення діапазону Y
відрізків відрізняється не менш чим у 2 рази.
Діаметр круглого хвилеводу вибирається
г) Рис. 2.9 так, щоб виконувалася умова поширення хвилі
E01 і не поширювалася наступна хвиля вищого типу H21. З діаграми типів хвиль випливає,
що при цьому 2,06а < λ <2,61a, відкіля а = λср/2,3. Для узгодження обертового зчленування
в круглому хвилеводі встановлюються кільцеві діафрагми, а в прямокутному -індуктивна:
діафрагма або штир.
Застосовуються зчленування на коаксіальних лініях із хвилею Т (рис. 2.9.в). Хвиля
Рис.2.9
H10 у переході ґудзикового типу трансформується в хвилю T, що потім за допомогою
пестикового переходу, у хвилю H10. Електричний контакт забезпечується дросельним
зчленуванням. При поганому центруванні внутрішнього провідника з'являється паразитна
амплітудна модуляція і знижується електрична міцність. У коаксіальних обертових
зчленуваннях контакт забезпечується за допомогою дросельного зчленування.
Останнім часом знаходять
застосування багатоканальні обертові
зчленування. На рис. 2.10 приведена
конструкція двоканального обертового
зчленування. Зчленування представляє
комбінацію двох зчленувань: чисто
коаксіального і зчленування, зображеного Рис. 2.10
на рис. 2.9 в.

Хвилевідні вигини
Для зміни хвилеводу застосовуються спеціальні вигнуті секції, що включаються
між прямолінійними ділянками. Хвилевід може згинатися як по вузькій стінці ( рис. 2.11)
(Н- поворот), так і по широкій (рис. 2.12 ) (Е - поворот). Хвилевідні вигини - це
нерегулярності, тому їхню конструкцію і розміри потрібно вибирати так, щоб вони
створювали мінімальні відбиття.

46
 Рис. 2.12
Рис. 2.11
Хвильовий опір по напрузі вигнутої ділянки буде відрізнятися, від хвильового
опору прямолінійного в ділянки. Оскільки вхідний опір напівхвильового відрізка
хвилеводу дорівнює опору навантаження, то якщо довжину вигину взяти рівною mλх/4,
(m=1,2), то вигин виявиться узгодженим. При вигині хвилеводу на 90° довжина L складає
чверть окружності, тому радіус вигину визначається по формулі
R=(m/π) λх, де m=1,2,3…
Число m вибирається з урахуванням припустимого радіуса вигину, що визначається
ступенем деформації стінок, Величина радіуса береться не менш ніж розмір стінки, у
площині якої здійснюється поворот. Ці вигини досить широкосмугові (+/- 20%).
Застосовуються також хвилевідні куточки. Причому злам може здійснюватися в Е- чи
Н- площини. Величина скосу залежить від частоти і підбирається експериментально.
Застосовуються також куточки з подвійним зламом (рис. 2.11. а), що забезпечує
більш високу широкосмуговість у порівнянні з куточком з одним зламом. Кутові вигини
мають менші габарити в порівнянні з куточком з одним зламом. Кутові вигини мають
менші габарити в порівнянні з плавними, але мають меншу широкосмуговість.
Для повороту площини поляризації використовуються
скручені секції (скрутки) (рис.. 2.13) Вони також є
нерегулярними елементами, тому як і випадку
плавного вигину їхня довжина вибирається рівною
(mλх)/2. При повороті на 90° довжина L>>λх. Смуга
пропущення скручених ділянок +/-6% при Кc< 1,05.
Рис. 2.13
Хвилевідні поглинаючі навантаження
Це кінцеві пристрої хвилевідного тракту, що служать для поглинання ЕМЕ.
Поглинання ЕМЕ відбувається в спеціальному поглинаючому матеріалі (поглиначі) з
великими втратами, у якому ЕМЕ перетворюється в теплову. Поглинання навантаження
використовується як еквіваленти антен ТКС, у вимірювальній техніці, в окремих
пристроях.
Якщо поглинається вся енергія, то навантаження називається узгодженим. У
реальних узгоджених навантаженнях Кс= 1,02 - 1,05 у діапазоні частот (10-
15)%.Розрізняють навантаження малої (до декількох ватів) і великої потужності.
Конструктивне навантаження – це закорочений на кінці відрізок хвилеводу, в
якому встановлюється поглинач з поверхневим або об'ємним опором. У першому випадку
використовуються діелектричні пластини (рис.2.14.а), покриті поглинаючим шаром
(графітом, розпорошеним металом), що має опір порядку декілька сотень Ом на 1 см2.
Пластини встановлюються паралельно електричним силовим лініям. Для узгодження
пластини мають один або два скоси. Об'ємний опір виконується у вигляді суцільних
клинів з полізаліза, керографіта, азбоцементу та інш. (рис. 2.14.б, в).

Рис. 2.14
Хвилевідні атенюатори
Атенюатори (ослаблювачі) слугують для регулювання рівня потужності сигналу,
що проходить по хвилевідному тракту ТКС. Вони класифікуються:
1) за принципом дії на:
- поглинаючі;
- граничні;
2) за ступенем регулювання на:

47
 - фіксовані (дискретні ступінчасті);
- змінні;
3) за способами регулювання на:
- механічно керовані;
- електрично керовані.
Основним параметром атенюатора є ослаблення L (В) = РВХ/Рвих, що зазвичай
вимірюється в децибелах.
Принцип дії поглинаючих атенюаторів полягає в зменшенні рівня передавальної
потужності за рахунок перетворення частини ЕМЕ хвилі, що поширюється по пристрою, в
теплову.
Конструктивно атенюатор є відрізок того чи іншого хвилеводу з двома фланцями,
усередині якого знаходиться діелектрична пластина з поглинаючим шаром. Якщо
пластина нерухома, то атенюатор є фіксованим. Якщо рухлива, то змінним.
Поглинаючі змінні механічно керовані атенюатори
Зміна положення пластини і тим самим регулювання ослаблення виробляється за
допомогою механічного або електричного привідного механізму, що знаходиться зовні, і
пов'язаного зі шкалою, відградурованою в dВ.
Найбільше вживання отримали наступні змінні механічно керовані атенюатори:
1) у вигляді поглинаючої пластини у відрізку прямокутного хвилеводу, що
розташована паралельно вузьким стінкам з можливістю переміщення до центру хвилеводу
(рис. 2.15);

Рис. 2.15 Рис. 2.16

2) у вигляді поглинаючої пластини у відрізку прямокутного (коаксіального)
хвилеводу, що змінює глибину свого занурення в хвилевід через невипромінюючу щілину
по центру широкої стінки прямокутного хвилеводу (рис.2.16) (через зовнішній провідник
коаксіального відрізку хвилеводу) - атенюатори ножового типу;
3) у вигляді поглинаючої пластини у відрізку круглого хвилеводу, що повертається
навколо своєї осі – поляризаційні атенюатори (рис.2.17).

Рис. 2.17 Рис. 2.18

Для розуміння механізму варіювання ослабленням ЕМХ в атенюаторах перших
двох типів необхідно пам'ятати розподіл поля основної хвилі по широкій стінці
прямокутного хвилеводу (див. рис. 2.18.б, на якому приблизно показаний процес
проходження хвилі у відрізку прямокутного хвилеводу з поглинаючою пластиною,
розташованою паралельно вузьким стінкам). Як видно з рисунків 2.16, 2.17 і 2.18, тонка
діелектрична пластина, покрита шаром поглинаючого матеріалу (графіт, шар металу,
товщина якого менша глибини проникнення, і так далі) розміщена паралельно лініям

48
електричного поля. Під впливом поля в поглинаючому шарі виникає струм провідності,
що і приводить до загасання хвилі, що поширюється. Оскільки амплітуда вектора Е хвилі
Н10 змінюється уздовж широкої стінки, то переміщуючи пластину у цьому напрямку,
можна в широких межах змінювати величину загасання L, що вноситься. Максимальне L
виходить при розташуванні пластини в центрі широкої стінки, мінімальне - поблизу
вузької. При цьому для зменшення початкового ослаблення поглинаючий шар наноситься
на поверхню, найближчу до бічної стінки.
Для зменшення віддзеркалень кінці пластини загострюють. При фіксованому
положенні пластини величина L залежить від її довжини, параметрів діелектрика і
властивостей поглинаючого матеріалу.
Атенюатори ножового типу (рис.2.16) мають перевагу у тому, що дозволяють
отримати нульове ослаблення при повному виведенні пластини з хвилеводу. Ослаблення
таких атенюаторів до 30-40 дБ, К С  1,02  1,05 в f = (10  15)% f 0 .
Загальний недолік: не можуть поглинати великий рівень потужності через
відсутність примусового охолоджування поглинача. Також до недоліків можна віднести:
- залежність L від частоти;
- зміна фазового зрушення, що отримується хвилею при її поширенні з входу на
вихід, при зміні загасання, що вноситься, оскільки переміщення пластини викликане
зміною фазової швидкості хвилі, що поширюється;
- зміна згасання, що вноситься, з часом через старіння матеріалів.
Як видно з рис.2.17 поляризаційний атенюатор складається з трьох хвилевідних
секцій. Крайні секції виконані у вигляді плавного переходу від прямокутного хвилеводу
до круглого і здійснюють трансформацію структури поля основної хвилі прямокутного
хвилеводу Н10 в структуру поля основної хвилі круглого Н11 і навпаки. Всередині кожної
секції встановлена поглинаюча пластина, причому в крайніх секціях посередині перетину
і паралельно широким стінкам. Середня секція, що виконана у вигляді відрізку круглого
хвилеводу, може повертатися разом з поглинаючою пластиною довкола подовжньої осі.
Принцип дії цього атенюатора засновано на зміні ступені поглинання ЕМХ при
зміні кута поглинаючої пластини відносно структури поля основної хвилі в другій і третій
секціях. У першій секції хвиля Н10 проходить без ослаблення, оскільки її вектор Е
перпендикулярний поглинаючій пластині. Якщо поглинаюча пластина у відрізку круглого
хвилеводу орієнтована паралельно поглинаючим пластинам крайніх секцій, то атенюатор
практично не ослаблює ЕМХ. При повороті середньої секції, коли розташована в ній
поглинаюча пластина утворює з пластинами крайніх секцій кут  , складова поля,
паралельна пластині Е1 = Е sin  , поглинається, а друга складова Е2 = Есos ,
перпендикулярна поглинаючій пластині, проходить без ослаблення у бік третьої секції, де
вона виявляється орієнтованою під кутом  до поглинаючої пластини третьої секції. У
свою чергу, складова Е2 в третій секції розкладається на дві складові:
Е2' = E2 sin  = E cos sin  - паралельну пластині та
Е2" = E2 cos = E cos 2  - перпендикулярну їй.
Складова Е 2' поглинається в третій секції, а на вихід атенюатора проходить складова
Е2" = E cos 2  .
Таким чином, згасання, що вноситься поляризаційним атенюатором, залежить
лише від кута повороту  поглинаючої пластини в середній секції.
Фіксовані атенюатори на смужкових лініях
У трактах ТКС на смужкових та мікросмужкових лініях зазвичай застосовують
дискретні ступінчасті атенюатори на
зосереджених резисторах. Кожна ступінь
атенюатора, як правило, має вигляд або Т-

Рис. 2.19. Рис. 2.20. (рис.2.19) або П-подібніх (рис.2.20) з'єднань

49
активних опорів, до входу і виходу якого підключені смужкові лінії, що підводять, з
хвилевим опором ZХ.
З відомих величин ZХ, R1 і R2 нескладно знайти матрицю опорів Z або матрицю
провідності Y , а по ним – матрицю розсіювання S для даних еквівалентних схем.
Використовуючи знайдені елементи матриці S , визначають узгодження на вході схеми
КБ = (1- S11 ) / (1 + S11 ) = (1 − Г ) / (1 + Г ) і загасання, що вноситься схемою L = 10 lg(1 / S 21 ). Для
2

забезпечення узгодження з лініями, що підводять (КБ = 1), величини резисторів необхідно

підбирати за наступними співвідношеннями:
- для Т-подібної схеми R1 = ZХ/A, R2 = ZХ/B;
- для П-подібної схеми R1.= ZХA, R2 = ZХB,
де А = (К+1)/(К-1); В = (К2 -1)/(2К); К2 =10L/10.
Зосереджені резистори застосовують на частотах аж до 12....18 ГГц, проте на
частотах вище 1....2 ГГц використовують спеціальні
конструкції резисторів, які називають ЧІП-резисторами.
Їх застосовують в мікросмужкових лініях у складі
гібридних інтегральних схем. Такий резистор є
діелектричною пластиною, на яку нанесені резистивний Рис. 2.23
шар (поглинаюча плівка) і контактні ділянки (рис.2.21).
Наприклад, один з типових розмірів пластини 1  1  0,5 мм, при цьому розмір ділянки з
резистивним шаром 0,5  1 мм, а контактних ділянок - 0,25  1 мм. Настільки малі розміри і
дозволяють розглядати такі елементи, як зосереджені резистори на частотах до 12…18
ГГц.
На рис.2.22 показана мікросмужкова конструкція Т-ланки з використанням ЧІП-
резисторів.
Використовуючи набір окремих ступенів з різними
загасаннями, які вносяться, можна побудувати дискретний
атенюатор, що забезпечує ряд фіксованих значень загасання,
яке вноситься, що відрізняються на постійну величину L ,
яку називають дискретом загасання.
Рис. 2.22
Граничні атенюатори
У граничних атенюаторах не відбувається перетворення ЕМЕ в теплову, тому вони
можуть використовуватися в хвилевідних трактах ТКС великої потужності. Для
ослаблення в них використовуються властивості позамежного хвилеводу при
КР  и  =  . Прикладом може бути позамежний атенюатор, що являє собою відрізок
позамежного (для робочих довжин хвиль) круглого хвилеводу радіусом r, в обидва торці (рис.
2.23.а,б) якого введено петлі чи диски зв’язку, котрі є продовженням центральних провідників
коаксіальних ліній, причому в конструкції зображеної на рис.2.23.а збуджується місцеве
коливан
1 2 3 4 5 ня типу
Е01,, а на
рис.2.23.б
l –
а)а коливан
ня типу
1 6 7 4 7 5 6 Н11. На
рис.
в) 2.23.в
збуджуєт
Рис. 2.23
б) ься
місцеве

50
коливання типу Н10 в прямокутному хвилеводі. На рис.2.23.а,б цифрами позначені: 1 –
вхідний коаксіал; 2 – узгоджувальна шайба; 3 – диск зв’язку хвилі Е01; 4 – позамежний
хвилевід; 5 – вихідний коаксіал; 6– узгоджувальний резистор; 7 – петля зв’язку хвилі Н11.
Петля збуджує в круглому хвилеводі переважно місцеве поле Н11, диск − місцеве поле Е01,
штир - місцеве поле Н10.
Змінюючи довжину l круглого хвилеводу, одержимо більше чи менше ослаблення
атенюатора, тому що амплітуда місцевого поля в круглому хвилеводі зменшується за
експоненціальним законом
E m () = E (0)e − , де
α = u 2 − k 2 = 2π 1 λ кр
2
−1 λ2 .
u = kS ; k = ;
Ослаблення, внесене позамежним атенюатором і відлічуване в децибелах, лінійно
залежить від відстані l, тому що L = 10 lg (E(0)/E(l))2 = 8,68l і практично не залежить
від частоти. Останнє пояснюється тим, що для   кр (а саме такі довжини хвиль є
робочими для позамежного атенюатора)   2кр  const. Ця особливість атенюатора
істотно полегшує його градуювання. У разі використання хвилі Н11 чи Е01  відповідно
дорівнює u11/R чи  = u01/R. Ослаблення поля в
атенюаторі відбувається через відбиття частини
потужності назад до генератора, тому для підтримки в
лінії режиму, близького до режиму біжучої хвилі, в
атенюатор вводять узгоджувальне навантаження з
поглинаючого матеріалу. Тому позамежному атенюатору
властиве зазвичай значне початкове ослаблення. Рис. 2.24
Найчастіше граничні атенюатори використовуються для відгалуження частини
потужності з основного тракту (рис.2.24).

Фазообертачі
Фазообертачі – це пристрої, що служать для зміни фази ЕМХ, що поступає на їх вхід.
Вони поділяються на прохідні і відбивні, плавні (аналогові) і стрибкоподібні (дискретні), з
механічним управлінням фазовим зрушенням і електричним.
Виходячи з класичної формули для фази коливань
 = t −  B  ,
2  2 2  с
де βХ =  В = 1− (
) =  Э Э − ( 0 )2 ; 0 = ;  Э и Э −
  КР 0  КР f
відповідно еквівалентна діелектрична і магнітна проникність, на фіксованій частоті 
фазу можна регулювати шляхом:
1) зміни геометричної довжини  ;
2) зміни фазової швидкості ЕМХ, тобто шляхом зміни хвилевої (електричної)
довжини (βХl = в ) відрізку лінії передачі;
В другому випадку в =2  / в , де в =λХ - довжина хвилі в хвилеводі, і звідси
витікає, що зміна фази ЕМХ можна забезпечити:
1) включенням в лінію передачі зосередженої реактивності (у загальному випадку
регульованої);
2) зміною кр шляхом варіювання розмірами поперечного розрізу хвилеводу;
3) зміною значень  Э та  Э завдяки введенню в хвилевід діелектричної або
магнітодіелектрічної пластини.
На практиці застосовують прохідні і відбивні фазообертачі.
Прохідний фазообертач – це двоплічний пристрій. В ідеальному випадку ЕМХ
повинна проходити з входу на вихід такого пристрою без віддзеркалень та загасання,

51
отримуючи лише фазовий зсув  . У цьому випадку фазообертач можна подати у вигляді
еквівалентного чотириполюсника, матриця розсіяння якого має вигляд:
0 exp(− j )
S = .
exp(− j ) 0
Відбивний фазообертач є одноплічним пристроєм, який в ідеальному випадку
повністю відбиває ЕМХ, що поступає на його вхід. При цьому фаза відбитої хвилі
змінюється на  по відношенню до фази падаючої хвилі. Такий фазообертач можна
уявити у вигляді еквівалентного двополюсника, описуваного коефіцієнтом відбиття на
вході Г~ = exp( − j ). Фазовий зсув, що вноситься фазообертачем, може бути або
фіксованим, або керованим. У фазообертачах з регульованим фазовим зсувом величина
 може змінюватися плавно (плавні або аналогові фазообертачі) або стрибкоподібно
(дискретні фазообертачі).
Управління фазовим зрушенням, що вноситься, зазвичай здійснюють механічним
або електричним шляхом. У механічних фазообертачах зміна фазового зрушення, що
вноситься, відбувається внаслідок переміщення окремих елементів конструкції, а в
електричних - зміна фазової швидкості хвилі здійснюється дією електричних сигналів, що
подаються.
Нижче розглядаються найбільш поширені конструкції механічних фазообертачів
(електрично керовані фазообертачі вивчаються в теми 7 дисципліни).
Зокрема, на рис. 2.25, 2.26 зображені схеми фазообертачів тромбонного типу, тобто
конструкції, в яких змінюється довжина  .
Це по класифікації прохідні механічні
плавні фазообертачі. У першому випадку
фазообертач виконаний на основі
коаксіальної лінії, в якої завдяки переміщенню рухомої Рис. 2.26
Рис. 2.25 частини змінюється довжина лінії між входом і
виходом пристрою. Для усунення відбиття хвилі, що проходить, ковзаючі контакти в
зовнішньому і внутрішньому провідниках рознесені, що дозволяє забезпечити однакове ZX
у всіх перетинах лінії незалежно від положення рухомої частини. Компенсація відбиття в
місцях стрибкоподібної зміни діаметрів зовнішнього і внутрішнього провідників
коаксіальної лінії забезпечується послідовним включенням коротких відрізків 
коаксіальної лінії з більшою величиною хвилевого опору, ніж ZX. Еквівалентною схемою
таких відрізків є послідовно включена індуктивність, величина якої підбирається так, щоб
компенсувати вплив ємності в еквівалентній схемі стику коаксіальних ліній з різними
розмірами металевих провідників.
Друга схема (рис.2.26) виконана на основі хвилевідного щілинного моста, у
вихідних плечах якого встановлені рухомі короткозамкнені поршні. За властивостями
щілинного моста хвиля, що поступає на його одне вхідне плече, ділиться порівну між
вихідними плечима, відбивається від короткозамикачів і знову складається синфазно в
другому вхідному плечі моста. Фазовий зсув, що вноситься, в даному фазообертачі
визначається подвоєною відстанню, на яку синхронно переміщуються поршні, оскільки
ЕМХ спочатку поширюючись убік короткозамикачів проходить відстань  , а потім
відбиваючись від них проходить її ще раз.
Зміну фазової швидкості хвилі, що поширюється по відрізку лінії, можна
забезпечити за допомогою зміни параметрів середовища, що заповнює цей відрізок. При
цьому можна отримати фазовий зсув, що вноситься, не змінюючи довжину відрізка лінії.
Зокрема, конструктивно в прямокутний хвилевід з основною хвилею Н10 вводиться тонка
діелектрична пластина завдовжки  паралельно його вузьким стінкам (див. рис. 2.15,
тобто, як в атенюаторі, але без поглинаючого шару). В останньому випадку фазообертач
називають діелектричним і пластину переміщують від краю (вузька стінка хвилеводу) до
центру прямокутного хвилеводу за допомогою тримача, пропущеного через отвір в бічній

52
стінці хвилеводу і пов'язаного з механізмом переміщення зі шкалою, що відградуйована у
відносних одиницях або безпосередньо в градусах. Для зменшення відбиття кінці
пластини загострюють.
При просуванні пластини в область більшої концентрації поля Е (до центру
поперечного перетину прямокутного хвилеводу (див. рис. 2.18)) збільшується
уповільнення хвилі в хвилеводі і зростає запізнювання, що вноситься пластиною, а
значить і зміна фази, що вноситься пристроєм. Математично це оцінюється шляхом
заміни  у формулі для λХ на ефективну діелектричну проникність  эф= Vф0 /Vф , яка
змінюється приблизно від одиниці (пластина біля вузької стінки) до деякої максимальної
величини (пластина розташована в середині широкої стінки). Це пов'язано з тим, що
поблизу вузької стінки, де амплітуда вектору Е близька до нуля, потужність, що
переноситься ЕМХ, дорівнює нулю, а всередині широкої стінки, де амплітуда вектору Е
максимальна, максимальна і енергія, що переноситься хвилею усередині пластини.
Перевагою таких фазообертачів є конструктивна простота і невеликі габарити.
Недолік – втрати в діелектриці.
Фазообертачі, у яких зміна фазової швидкості хвилі здійснюється шляхом зміни
 КР застосовуються порівняно рідко. У якості прикладу на рис. 2.27 наведено
конструкцію такого фазообертача на відрізку
прямокутного хвилеводу з основною хвилею, в якого на
ділянці  по середній лінії обох широких стінок
прорізають подовжні невипромінюючі щілини.
При стисканні хвилеводів в поперечній плоскості
змінюється розмір „а” і, як наслідок, критична довжина
хвилі. Фазовий зсув, що вноситься, при цьому можна
визначити як  = (  B1 −  B 2 ) , де  B1 і  B 2 - відповідно
коефіцієнти фаз до стискання і після стискання хвилеводу.
Загальні переваги механічних фазообертачів: Рис. 2.27
- велика точність установки фази;
- мала залежність від зовнішніх умов.
Недолік – мала швидкість зміни фази. Цей недолік усувається електрично
керованими фазообертачами.
Перетворювачі поляризації (поляризатори)
У ряді хвилевідних трактів ТКС виникає необхідність перетворення одного виду
поляризації ЕМХ в інший, наприклад, лінійної поляризації в кругову і навпаки. Крім того,
для збільшення об'єму інформації, що передається, в системах космічного зв'язку і
супутникового мовлення зазвичай використовують ЕМХ з круговою поляризацією
вектору Е, причому одночасно застосовують сигнали як з лівою поляризацією, так і з
правою.
Розглянемо декілька класичних конструкцій взаємних перетворювачів лінійної
поляризації в кругову.
1. Перетворювач поляризації на основі переходу від стандартного
прямокутного хвилеводу до квадратного.
У цих перетворювачах поляризації за рахунок спеціальних скосів (рис.2.28)
здійснюється розкладання структури поля основної хвилі Н10 прямокутного хвилеводу на
дві ортогональні і з рівними амплітудами структури поля Н10 і Н01
квадратного. Ці хвилі мають різні фазові швидкості і підбором
довжини квадратного хвилеводу  Ф (фазуючої секції)
о
забезпечують зсув по фазі між ними 90 , тим самим виконуючи
всі три умови для створення кругової (еліптичної) поляризації.
Розглянутий пристрій взаємний, тобто, якщо на вихід фазуючої Рис. 2.28
секції подати ЕМХ з круговою поляризацією, то вона на вході пристрою
перетвориться в лінійну.

53
 2. Поляризатор на основі відрізку круглого хвилеводу з діелектричною
пластиною.
Одним з базових елементів поляризаційних пристроїв є поляризатор – пристрій
для повороту плоскості поляризації лінійно поляризованого вектору Е хвилі Н11 в
круглому хвилеводі або для перетворення в круглому хвилеводі хвилі Н11 з лінійною
поляризацією вектору Е в хвилю Н11, в якої на осі хвилеводу вектор Е має кругову
поляризацію, і назад. Конструкція поляризатора складається
(рис.2.29) з відрізку круглого хвилеводу, в якому
знаходиться тонка діелектрична пластина із скосами, що
узгоджують. Нехай по хвилеводу поширюється хвиля Н11 з
лінійною поляризацією вектора Е, орієнтованого в центрі
поперечного розрізу круглого хвилеводу під деяким кутом  до Рис. 2.29
пластини (рис. 2.29). При цьому її вектор Е, як і в попередньому
перетворювачі, розкладається на дві ортогональні складові Е1 і Е2 , але в загальному
випадку з різними амплітудами, одна з яких перпендикулярна площині пластини
(рис.2.29), а інша паралельна. Як і в діелектричних фазообертачах відмінності в
поширенні цих ортогональних складових можна пояснити за допомогою поняття
ефективної діелектричної проникності  еф. Для хвилі Н11 з вектором Е у центрі
хвилеводу, що співпадає з Е1 , значення  ЭФ  1, тобто її фазова швидкість дорівнює
швидкості хвилі Н11 у хвилеводі з повітряним заповненням. Для хвилі Н11 з вектором Е у
центрі хвилеводу, що співпадає з Е2 , значення  ЭФ , тобто її фазова швидкість буде менше
швидкості хвилі Н11 у хвилеводі з повітряним заповненням. Отже, на виході поляризатора
фази векторів Е1 и Е2 будуть відрізнятися на  . При цьому в загальному випадку вектор
Е сумарної хвилі Н11 має еліптичну поляризацію. Величина  залежить від 
діелектрика та від товщини і довжини пластини.
Даний пристрій широко застосовується в якості:
1) перетворювача поляризації (лінійної в кругову і навпаки);
2) взаємного обертача площини поляризації.
У першому випадку перетворення лінійної поляризації в кругову відбувається
завдяки розміщенню діелектричної пластини під кутом  = 45о (рівність амплітуд) по
відношенню до структури поля його основної хвилі Н11 і виконанню умови
 = (  В 2 −  В1 ) =  / 2 , де  B1 і  B 2 - відповідно коефіцієнти фаз двох ортогональних
складових Е1 и Е2. Такий пристрій називають ще  / 2 - поляризатором. Тобто, при
виконанні цих двох умов в разі надходження на вхід пластини хвилі Н11 з лінійною
поляризацією на її виході буде хвиля Н11, вектор Е якої на осі хвилеводу має відповідно
ліву або праву кругову поляризацію. Аналогічно, якщо на вхід перетворювача поступає
хвиля Н11, вектор Е якої на осі хвилеводу має ліву або праву кругову поляризацію, то на
виході буде хвиля Н11, вектор Е якої на осі хвилеводу орієнтований під кутом  = 45о до
пластини в тій або іншій ортогональній площині.
У разі використання пристрою у якості взаємного обертача площини поляризації
(рис. 2.30) необхідно підібрати параметри діелектричної пластини так, щоб виконувалася
умова  = (  В 2 −  В1 ) =  .
Його ще називають  - поляризатором. Якщо на його
вхід надходить хвиля Н11, вектор Е якої на осі хвилеводу
лінійно поляризований (рис. 2.30.а), то на виході
поляризатора буде хвиля Н11, вектор Е якої на осі а) б)
хвилеводу повернеться відносно вхідного на кут 2  за
Рис. 2.30
годинниковою стрілкою, якщо дивитися уздовж напряму
поширення хвилі (рис. 2.30.б). Повертаючи діелектричну пластину навколо осі хвилеводу,
тобто змінюючи кут  від 0 до  / 2 можна повертати площину поляризації хвилі Н11 на
виході на кут від 0 до  по відношенню до площини поляризації хвилі на вході.

54
 Лекція 12. Частотно-селективні чотириполюсники НВЧ (фільтри
НВЧ) і шестиполюсники НВЧ
Мета:
- ознайомитись з частотно-селективними чотириполюсниками НВЧ та
опрацювати найбільш поширені шестиполюсники НВЧ.
Література
Базова [16, с. 67…85].
Основні питання
1. Класифікація частотних фільтрів НВЧ, принципи їх побудови.
Застосування частотних фільтрів в вирішенні проблеми електромагнітної
сумісності ТКС.
2. Смугові (смугопропускні) частотні фільтри НВЧ: еквівалентні схеми,
фільтри на резонансних діафрагмах, синтез однокамерних фільтрів,
принципи побудови і конструкції багатокамерних (багатоланцюгових)
фільтрів в хвилевідному, коаксіальному і смужковому виконаннях, методика
розрахунку багатокамерних фільтрів з безпосередніми і чвертьхвильовими
зв’язками.
3. Режекторні (смугозагороджувальний) частотні фільтри НВЧ:
еквівалентні схеми, їх реалізації в однокамерному і багатокамерному
виконанні на прямокутних, коаксіальних і смужкових хвилеводах.
4. Діелектричні фільтри.
5. Хвилевідні фільтри типів хвиль: класифікація і типові приклади
конструктивного виконання.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і самостійно вивчити наступні питання [16,
с. 85…93], зміст яких викладено нижче:
1) основні властивості шестиполюсників (трьохплечих пристроїв НВЧ -
трійників);
2) дільники і суматори потужності на прямокутних хвилеводах:
співосні розгалужувачі, Е- і Н – трійники;
3) дільники і суматори потужності на коаксіальних хвилеводах:
трійники, Y-трансформатори;
4) смужкові дільники і суматори потужності: кільцево-синфазний
дільник потужності, бінарні дільники потужності;
5) механічні комутатори НВЧ;
6) поляризаційні фільтри і трійники.
Хвилевідні фільтри типів хвиль
Ці фільтри призначені для пропускання по
багатохвильовому хвилеводу хвилі робочого типу і
придушення хвиль інших типів. За принципом дії
розрізняють випромінюючі, поглинаючі і фільтри, що
відбивають.
У випромінюючому фільтрі використовують
систему щілин, прорізаних у стінках хвилеводу таким
Рис. 2.31
55
чином, щоб енергія хвилі робочого типу не випромінювалася з них, а енергія типів хвиль, що
придушуються, випромінювалася. Одна з конструкцій таких фільтрів представлена на
рис.2.31. Фільтр складається з набору почергових металевих і діелектричних кілець, що
мають загальну вісь.
Вузькі кільцеві щілини між металевими кільцями практично не впливають на умови
поширення симетричних хвиль H on , що мають на стінках тільки кільцеві поверхневі струми.
Хвилі всіх інших типів мають поздовжню складову струму, що перериває кільцеві щілини.
Енергія цих хвиль інтенсивно випромінюється з хвилеводу через щілини. Розглянутий фільтр
застосовується в багатохвильових круглих хвилеводах, призначених для передачі ЕМЕ на
великі відстані з малими втратами на хвилі H 010 .
Загальний принцип побудови поглинаючих і фільтрів типів, що відбивають, хвиль
полягає в розміщенні в поперечному перерізі хвилеводів ґраток з тонких поглинаючих
пластин або провідників, орієнтованих ортогонально лініям Е хвилі робочого типу, унаслідок
чого ця хвиля не збуджує в ґратах струм і проходить крізь них майже без відбиття. З іншого
боку, хвилі типів, що придушуються, що мають складову Е, спрямовану уздовж пластин або
провідників, збуджують у них струми і поглинаються ґратами, якщо вони виконані з
поглинаючих пластин, або відбиваються, якщо з провідників.
На рис. 2.32 приведені найбільш розповсюджені конструкції ґрат для придушення
відповідно хвиль H 01 (рис. 2.32.а), E 01
0
(рис. 2.32.б) і H 010 (рис. 2.32.в).

а) б) в)
Рис. 2.32
Якщо в якості робочої хвилі в круглому хвилеводі використовується E 01
0
, наприклад, в
обертовому зчленуванні, що зображене на рис. 2.9.г, то необхідно приймати міри до
придушення H 110 . У цьому випадку застосовуються фільтр, що відбиває, у вигляді
резонансного кільця (рис.2.33).
Хвиля E 01
0
не наводить у кільці (рис. 2.33.а) струм і
кільце мало впливає на її поширення. Хвиля H 110 (рис. 2.33.б)
збуджує в кільці великі струми, що веде до її відбиття. Для
H 110 кільце має еквівалентну схему представлену на рис.
2.33.в. Ємності обумовлені концентрацією зарядів у верхній і
нижній частині кільця, а індуктивності – струмами, що
протікають по кільцю, тобто схема представляє послідовний
коливальний контур (рис.2.33. г). Рис. 2.33.
Якщо настроїти його в резонанс, то відбудеться відбиття хвилі H 110 . Резонанс
спостерігається, якщо довжина кільця l дорівнює довжині хвилі генератора. Кріпиться кільце
діелектричними або металевими (довжиною λХ/4) стрижнями. В останньому випадку стрижні
повинні бути перпендикулярні електричним силовим лініям.
Смуга пропущення залежить від товщини кільця. При її збільшенні смуга збільшується, але
0
при цьому збільшується відбиття хвилі E 01 .
Іншим, широко розповсюдженим фільтром типів хвиль, в обертовому зчленуванні на
хвилі E 01
0
є фільтр у виді короткозамкненого шлейфа. Короткозамкнений шлейф – замкнутий
відрізок круглого хвилеводу – співвісного з основним хвилеводом (рис. 2.34).

56
 Х
Якщо l = , то в розрізі а-б для H 110 буде розрив
4
лінії. При цьому частково відбивається хвиля E 01
0
.
Щоб придушити хвилю H 110 не створюючи відбиття
0
робочої хвилі E 01 , необхідно задовольнити 2-м вимогам:
Рис. 2.34
3 1
l= Х = Х .
4 2
При цьому в розрізі а-б для хвилі E 01
0
буде коротке замикання і відображення не
буде. Для виконання цієї умови необхідно, щоб l = 1.01 , a = 0.442  .
Шестиполюсники НВЧ
Шестиполюсники НВЧ (рис.2.35)
являють собою з'єднання трьох
хвилеводів і тому називаються
трійниками. Основне призначення
Рис. 2.35 трійників – розподіл (підсумовування)
потужності ЕМХ.

Найбільше поширення одержали трійники на прямокутних, коаксіальних і

смугових хвилеводах. Ці пристрої є самими численними елементами і дозволяють
створювати розгалужені хвилевідні тракти.
Основні властивості взаємного шестиполюсники без утрат, описуваного
симетричною
унітарною матрицею розсіювання, полягає в наступному:
1) у загальному випадку він є неузгодженим, тобто
S11 , S 22 , S 33  0 ;
2) за допомогою зовнішніх пристроїв, що погодять, або зміною внутрішньої
структури шестиполюсника можна погодити тільки одне (будь-яке) плече, у той час як
інші два залишаться неузгодженими, тобто із трьох коефіцієнтів відображення S11 , S 22 ,
S 33 і тільки один з них може стати рівним нулеві;
3) при подачі сигналу в погоджене плече коефіцієнт розподілу потужності між
іншими плічми забезпечується будь-який.
Крім розподілу і підсумовування потужності шестиполюсники застосовуються в
пристроях комутації ЕМХ, у поляризаційних фільтрах і в розглянутих раніше
узгоджуючих пристроях (шлейфах) і частотних фільтрах.
Хвилевідні дільники і підсумовувачі потужності
Найбільш розповсюджені конструкції дільників і підсумовувачів потужності у
хвилеводному виконанні приведені на рис. 2.36-2.39.
Вони можуть поділяти енергію нарівно (рис. 2.37.а, 2.38, 2.39) або в заданому
співвідношенні (рис. 2.36, 2.37.б). У дільника, що зображено на рис. 2.36, паралельно
широкій стінці прямокутного хвилеводу розташована металична пластина.

Рис. 2.36
Рис. 2.37

57
 Коефіцієнти ділення m i залежать від її розташування відносно розміру вузької стінки b:

P1 b1 P b
m1 = = , m2 = 2 = 2 , m1 + m2 = 1.
P b P b
Модифікація такого ж дільника з діленням порівну і зменшенням розміру b
наведена на рис. 2.38.а (Y- подібний), причому на рис. 2.38.б.,в. у оптичному діапазоні.

Рис. 4.55 б) в)
а)
Рис. 2.38
Цей самий принцип ділення зображено на рис. 2.37, причому на рис. 2.37.б
показана принципова можливість ділення на необхідну кількість каналів.
Широкого поширення як дільники потужності набули так звані Т-подібні
хвилевідні розгалуження – трійники (рис. 2.39). Вони являють собою з'єднання двох
хвилеводів (основного і допоміжного), подовжні осі яких розташовані під прямим кутом.
Кількісний аналіз трійників не
приводиться через складність викладок.
Розглянемо властивості хвилеводних
трійників з якісного боку.
Зупинимося на властивостях Е –
трійника (рис. 2.39.а). На рис. 2.40
показано розподіл електричного поля при
різних варіантах живлення трійника.
Рис. 2.39 Припускається, що плечі трійника
узгоджені і що в них може поширюватися лише основна хвиля
Якщо трійник живити з боку плеча 2 (рис.
2.40.а), то в плечах 1 і 3 збуджуються хвилі у
протифазі однакової амплітуди. Розподіл поля при
живленні з боку плечей 1 і 3 показано відповідно на
рис. 2.40.б,в.
Як видно з рисунків, енергія, що надходить в
одне з плечей, розподіляється між двома іншими.
Розглянемо, як розподіляється поле при живленні
трійника одночасно із сторони плечей 1 і 3.
Припустимо, що плечі 1 и 3 симетричні відносно
плеча 2, а збуджуючі їх коливання мають рівні
амплітуди. Якщо коливання синфазні (рис. 2.40.г), Рис. 2.40
то плече 2 вони збуджують в протифазі, в чому
можна переконатися, поєднавши рис. 2.40.б, в.
Таким чином, при синфазному збудженні плечей 1
і 3 енергія в плече 2 не надходить. У основному
хвилеводі встановлюється режим стоячих хвиль,
причому в площині симетрії буде кучність
електричного поля. При живленні в протифазі
плечей 1 і 3 (рис. 2.40.д) вся енергія відгалужується
в плече 2, оскільки коливання в це плече приходять
у фазі. В основному хвилеводі в площині симетрії
буде нуль електричного поля. З порівняння Рис.2.41
рис.2.40.а і д видно, що трійник володіє

58
зворотними властивостями (задовольняє теоремі взаємності).
Аналогічним способом проаналізуємо властивості Н-трійника (рис. 2.39.б). При
живленні трійника з боку плеча 2 в плечах 1 і 3 збуджуються синфазні хвилі з рівними
амплітудами (рис. 2.41.а). При живленні трійника через плече 1 (рис.2.41.б) енергія
розподіляється між плечима 2 і 3.
Розглянемо розподіл поля при живленні трійника одночасно зі сторони плечей 1 і
3, вважаючи, що дотримуються такі ж умови, як і для Е-трійника. Якщо плечі 1 і 3 живити
синфазно (рис. 2.41.в), то в плече 2 коливання приходять у фазі, тому вся енергія
надходить в це плече. Порівнюючи рис. 2.40.д і 2.41.в, можна зробити висновок, що при
одночасному живленні плечей 1 і 3 умови відгалуження енергії в Е- і Н-трійниках різні. У
Е-трійнику відгалуження відбувається при живленні у протифазі плечей 1 і 3. Щоб
отримати відгалуження в Н-трійнику, плечі 1 і 3 необхідно збуджувати сінфазно.
Н-трійник має велику електричну міцність в порівнянні з Е-трійником, але
поступається йому в широкосмуговості.

Розподілювачі і суматори потужності на коаксіальних та оптичних хвилеводах

Одним із найпоширеніших
дільників потужності є коаксіальний
трійник (рис. 2.42.а). В даному
випадку відгалуження з ZХ1 = ZВ1 та
ZХ2 = ZВ2 сполучені паралельно і їх
хвилеві опори зв'язані
співвідношенням а)
1 1 1 Рис. 2.42 б)
= + .
Z B Z B1 Z B 2
Якщо плечі трійника погоджені, то ділення потужності (Р) між плечима залежить від їх
хвилевих опорів. Тому його коефіцієнт ділення m дорівнює
m = Р1/ Р2 = ZХ2/ZХ1.
Якщо хвилевий опір ZХ плеча, що підводить ЕМХ до трійника, і m задано, то
ZХ1 = (1+1/m)ZХ; ZХ2 = (1+m)ZХ.
Зокрема, при m = І ZВ1 = ZВ2 = 2ZВ.
Це може бути забезпечено за рахунок різних розмірів поперечних перетинів лінії.
Якщо ця умова не виконується, то в лінії, що підводить, встановиться режим змішаних
хвиль.
Т-трійник у мікрооптичному варіанти з дзеркалом зображені на рис. 2.42.б.
Необхідну величину коефіцієнта відбивання забезпечують відповідною довжиною
решітки ℓ. На цій основі будують напівпрозорі або повністю відбиваючі діелектричні
дзеркала, що складаються із шарів діелектрика, що чергуються, завтовшки Λ/2 з різними
діелектричними проникностями. Коефіцієнти відбивання (Р2/Р1) і пропускання (Р3/Р1)
залежать від довжини решітки ℓ (від кількості шарів
діелектрика в ній). Такі, багатошарові дзеркала,
розміщені під деяким кутом до напряму поширення
хвилі, що падає, використовуються в якості
світлорозподільних елементів.
Окрім нерегульованих дільників потужності
в практиці використовуються регульовані, одним з
варіантів яких є Y – трансформатор (рис. 2.43).
Конструктивно Y–трансформатор виконуєть-
ся таким чином, що відстань від точки розділення 3
до точок 1 і 2 рівні Х/4.
Для забезпечення можливості регулювання
потужності в плечах 1 і 2 довжина Рис. 2.43

59
 B
короткозамикаючіх відрізків вибирається рівною  2 =  1 + .
4
В цьому випадку коефіцієнти ділення потужності
P P
m1 = 1 = sin 2  B  1 ; m2 = 2 = cos 2  B  1 :
P P
P
m = 1 = tg 2  B  1 .
P2
Тобто, якщо l1 = 0, то m1 = 0, m2 = 1, m = 0;
при l1 = Х/4, m1= 1, m2 = 0, m = ∞;
при l1 = Х/8, m1 = m2 = 0,5, m =1.
Даний пристрій, крім того, забезпечує зсув по фазі сигналів у навантаженні І і 2 на
900.
На рис. 2.44 показано принцип побудови багатоканальних коаксіальних та
оптичних дільників і суматорів потужності з паралельною схемою ділення. Сигнал, що

а) б) в)
Рис. 2.44
надходить по основному коаксіальному хвилеводу (центр на рис. 2.44.а), ділиться між
шістьма виходами пристрою.
На рис. 2.44.б показана волоконна конструкція дільника з змішуваючим
світловодом, у якому до обох торців змішуваючого світловода, що має достатньо великий
діаметр осердя, приєднуються волоконні світловоди. Енергія світлового випромінювання
потрапляє у змішувальний світловод і після багатократних відбивань на межі розділу
осердя і оболонки – у вихідні волокна. Більш проста у виготовленні конструкція дільника
з сплавленими волокнами (рис. 2.44.в) у вигляді скрутки, яка грає роль змішувального
світловода.
Смужкові розподілювачі і суматори потужності
Смужкові розподілювачі і суматори потужності знаходять широке використання у
фазованих антенних решітках, у схемах складання потужностей генераторів, в
підсилювачах, в багатоканальних схемах і. т.д.
Кільцевий розподілювач потужності (КРП) складається (рис.2.45-2.47) з двох
чвертьхвильових відрізків лінії передачі, які, з одного боку, сполучені між собою
паралельно і підключені до вхідної лінії, а з іншої - зв'язані через активний опір і
підключені кожен до своєї провідної
лінії.
Принцип дії КРП полягає в
наступному. Якщо збудити плече 3,
(рис. 2.45.а) то енергія поділиться
порівну між плечима 1 і 2. При
Рис. 2.45 цьому на резисторі R енергія не
розсіюється, оскільки через
симетрію точки підключення резистора R еквіпотенціальні. Якщо, наприклад, сигнал
підводиться до плеча 1 (рис. 2.45.б), то при проходженні до плеча 2 довжина шляху стає
більша на Х/2 в порівнянні з шляхом через R. При певному виборі R і хвилевого опору
чвертьхвильового відрізку ZВ1 відносно хвилевого опору ZВ лінії, що підводить, можна

60
забезпечити рівність по амплітуді і протифазність двох вказаних сигналів в площині
симетрії плеча 2. Таким чином, плечі 1 і 2 виявляються розв'язаними. Тому половина
потужності надходить в плече 3, а половина розсіюється на резисторі R. Краще
узгодження всіх плечей і велика розв'язка між плечима 1 і 2 забезпечуються при виконанні
умов: ZВ1 = ZВ2 ; R = 2ZВ .
У ряді НВЧ пристроїв, таких як багатоканальні розподілювачі і суматори
потужності, антенні решітки, використовуються так звані бінарні розподілювачі
потужності (БРП), які містять декілька розподілювачів,
кожен з яких ділить потужність навпіл. БРП, у
загальному випадку, являє собою 2 (І+N) – полюсник
(рис.2.46), що містить N-I розподілювачів.
Схема чотирьохканального БРП, що складається з
трьох КРП, сполучених між собою відрізками ліній
завдовжки lc показана на рис. 2.47.
Рис.2.46
Перехідне ослаблення
такого дільника дорівнює подвоєному перехідному
ослабленню одиночного КРП, а розв'язка між вхідними
плечима різних КРП (між другим і четвертим, другим і п'ятим,
третім і четвертим, третім і п'ятим) дорівнює сумі розв'язок
між вихідними плечима одиночного розподілювача і
перехідного ослаблення з'єднання.
Рис. 2.47 Інший варіант реалізації БРП за допомогою
трьохдецибельних спрямованих відгалужувачів показано на рис. 2.48, де N = 2m – число
каналів ділення, m – номер відгалужувача, і – поточний номер каналу.
На центральній частоті потужність, що поступає в
БРП, ділиться порівну між каналами. У смузі частот
спостерігається нерівномірність ділення між каналами,
яка визначається коефіцієнтом:  = 10 lg Р1/РN, де Р1 і РN
– потужності в першому і N – м каналах, визначені на
кордонах смуги пропускання. Розв'язка між каналами Рис. 2.48
теоретично дорівнює нескінченності. Проте, через
кінцеве значення розв'язки в окремих спрямованих відгалужувачах ( 15…20 дБ), реальна
розв'язка між сусідніми каналами БРП становить (20…25) дБ, а між більш віддаленими
каналами розподілювача на (5…10) дБ вище. Втрати в такому БРП оцінюються з
розрахунку 0,3 дБ на ступінь ділення.
На спрямованих відгалужувачах знаходять також вживання каскадні (ланцюжкові)
схеми розподілювачів потужності (рис.2.49), де цифрою 1 позначений канал найбільш
віддалений від входу, а буквою N – канал, найближчий до входу, m – номер
відгалужувача. Розв'язка між каналами каскадного
розподілювача потужності складає (20…25) дБ між
сусідніми каналами (30….35) дБ між більш
віддаленими каналами. Втрати як і в БРП
становлять 0,3 дБ на канал.
Розглянуті багатоканальні розподілювачі
Рис. 2.49 потужності на спрямованих відгалужувачах, через
принцип взаємності можуть бути використані для
складання НВЧ потужностей. Проте, режим підсумовування має ряд особливостей:
необхідність синхронності і синфазності роботи джерел, що підключаються, а також певне
співвідношення їх потужностей. До недоліків цих дільників відносяться складність
топології і помітна частотна залежність.
Комутатори НВЧ
Комутатори НВЧ – це пристрої, що забезпечують підключення одного генератора
НВЧ по черзі до декількох генераторів НВЧ.

61
 Розрізняють механічні і електричні комутатори
НВЧ. Більшість механічних комутаторів
конструктивно виконуються з нерухомого ротора,
всередині якого є хвилевідний канал (рис.2.50)
Перевагою механічних комутаторів є велика
електрична міцність, а недоліком – мала швидкодія.

Рис. 2.50
Поляризаційні фільтри і трійники
На основі використання поляризаційних властивостей ЕМХ будуються
поляризаційні фільтри і трійники, що використовуються для захисту від завад і розділення
потужностей по каналах. На рис. 2.51 і 2.52 показано два варіанти розгалужень, що
використовують поляризаційні особливості ЕМХ.

Рис. 2.51 Рис. 2.52 Рис. 2.53

У квадратному хвилеводі поширюються дві хвилі Н10 і Н01 , площина поляризації

яких взаємно перпендикулярна. Сітчастий фільтр 1 не пропускає в плече 3 хвилю Н01 (Е2),
оскільки її електричні силові лінії орієнтовані уздовж осі х. Ця хвиля, відбиваючись від
фільтру 1, надходить в плече 2. Хвиля Н10 (Е1), що має електричні силові лінії, паралельні
осі y, проходить через фільтр 1 і надходить в плече 3.
Щоб хвиля Е1 не проходила в плече 2 встановлюють фільтр 2. Розв'язка плечей 40-
45 дБ. Для поліпшення узгодження фільтр 2 встановлюється на відстані  B / 2 від місця
розгалуження. В цьому випадку вхідний опір плеча 2 дорівнює нулю і воно не впливає на
хвилю, що йде з плеча 1 в плече 3.
Аналогічно працює поляризаційний фільтр на відрізку круглого хвилеводу,
зображений на рис. 2.52.
Знаходять також вживання компактніші поляризаційні трійники (рис. 2.53), що
вирішують аналогічне завдання.
Лекція 13. Спрямовані восьмиполюсники НВЧ
Мета:
- ознайомитись з спрямованими восьмиполюсниками НВЧ.
Література
Базова [16, с. 93…117].
Основні питання
1. Хвильові матриці розсіювання взаємних і спрямованих
восьмиполюсників. Параметри спрямованих восьмиполюсників, їх
класифікація, конструкції елементів зв’язку.
2. Спрямовані відгалужувачі: основні параметри, принцип побудови,
класифікація, застосування в хвилеводних трактах ТКС.
3. Кільцеві і щілинні мости.
4. Диплексери НВЧ.

62
 Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Тема 7. Керовані та невзаємні пристрої хвилевідних трактів
телекомунікаційних систем
Лекція 14. Електрично керовані пристрої НВЧ
Мета:
- ознайомитись з принципами дії і конструкціями електрично керованих
пристроїв НВЧ.
Література
Базова [16, с. 117…129].
Основні питання
1. Коротка характеристика застосування в пристроях НВЧ феритів,
напівпровідникових приборів і сегнетоелектриків.
2. Еквівалентні схеми напівпровідникових діодів НВЧ при подачі на них
напруги зміщення протилежної полярності.
3. Конструкції (схеми) і принцип дії пристроїв керування амплітудою НВЧ
коливань: основні параметри, діодні вимикачі, перемикачі (комутатори),
атенюатори, обмежувачі і стабілізатори потужності.
4. Електрично керовані фазообертачі (пристрої управління фазою): вимоги,
фазообертачі на феритах і сегнетоелектриках, фазообертачі на
напівпровідникових діодах (плавні, дискретні однокаскадні відбивні і
прохідні, дискретні багатокаскадні, дискретні прохідні на періодично
навантажених лініях, з перемиканням полюсів джерела сигналу НВЧ, на
фільтрах верхніх і нижніх частот,  - маніпулятор).
5. Поняття про антенні перемикачі.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Лекція 15. Невзаємні пристрої на намагнічених феритах
Мета:
- ознайомитись з конструкціями і принципами дії феритових
циркуляторів та вентилів.
Література
Базова [16, с. 129…141].
Основні питання
1. Невзаємні фізичні явища в намагнічених феритах на НВЧ.
2. Поляризаційний феритовий циркулятор.
3. Хвилевідні фазові циркулятори.
4. Хвилевідні феритові вентилі: вентилі зі зміщенням ЕМП, резонансні
вентилі.
Завдання на СРС

63
 Повторити матеріал лекції і законспектувати та вивчити наступні питання
[16, с. 136...141]:
1) циркулятори на коаксіальних і смужкових лініях передачі;
2) вентилі з використанням ефекту Фарадея.
Тема 8. Електровакуумні прилади надвисоких частот
Лекція 16. Фізичні основи електровакуумних приладів НВЧ
Мета:
- ознайомитись з фізичними основами електровакуумних приладів НВЧ
та резонаторів НВЧ.
Література
Базова [16, с. 141…149].
Основні питання
1. Особливості електронних приладів НВЧ. Класифікація електровакуумних
приладів (ЕВП) НВЧ.
2. Взаємодія електронів із статичними електричним та магнітним полями:
сила та потужність взаємодії поля і заряду, швидкість електрону на виході
зазору з потенціалом U0 , сила Лоренца, циклотронна частота.
3. Взаємодія електронів з ЕМП: наведений і конвекційний струми, час і кут
прольоту, зміна швидкості електронів під дією поля НВЧ, обмін енергією між
електронним потоком і полем, електронне навантаження зазору.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і самостійно пропрацювати та
законспектувати такі питання:
1) комплексні параметри ламп та залежність параметрів ламп від
частоти [16, с.149…153];
2) резонатори НВЧ [2, с. 133…171; 16, с. 48…67]:
- визначення, загальні властивості, застосування та класифікація
резонаторів;
- резонансні частоти хвилевідних об’ємних резонаторів: власні та
вимушені коливання, резонансні довжини хвиль, позначення
коливань, вироджені коливання та вибір розмірів резонаторів;
- складові ЕМП в резонаторах хвилевідної форми і структури полів у
них;
- нехвилевідні (квазістаціонарні) об’ємні резонатори: тороїдальний
резонатор, резонатор типу «щілина-отвір»;
- добротність резонаторів;
- хвилевідній об’ємний резонатор біжучої хвилі;
- резонатори в коаксіальному і смужковому виконаннях;
- діелектричні і феритові резонаторі;
- прохідні резонаторі.
Лекція 17. Фізичні процеси в прольотних і відбивних клістронах
Мета:

64
 - ознайомитись з фізичними процесами в прольотних і відбивних
клістронах, уповільнюючих системах, лампах бігучої та зворотної хвилі.
Література
Базова [16, с. 153…188].
Основні питання
1. Конструкція та принцип дії двохрезонаторного пролітного клістрону.
2. Фізичні процеси в двохрезонаторному пролітному клістроні:
модуляція електронів за швидкістю, групування згустків,
аналітичний вираз для конвекційного струму і його аналіз, множення
частоти, передача енергії згустків полю вихідного резонатора.
3. Основні характеристики пролітного клістрону.
4. Особливості багаторезонаторних пролітних клістронів.
5. Характеристики і параметри відбивних клістронів: частота, що
генеруються, зони генерації, діапазон і крутизна електронної
перебудови, потужність генеруємих коливань, коефіцієнт корисної
дії (ККД).
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції та законспектувати такі питання:
1) ЕМХ в уповільнюючих системах (УС) [16, с. 166…173]:
- призначення та класифікація УС. Способи отримання повільних
хвиль;
- розрахунок ЕМП в однорідній УС. Структура поля у відкритих та
закритих УС;
- спіральна УС;
- неоднорідні УС ЕВП НВЧ: просторові гармоніки, групова
швидкість, дисперсія, процеси в меандровій УС;
2) фізичні процеси в лампах бігучої (ЛБХ) та зворотної хвилі (ЛЗХ)
типу «О» [16, с. 173…182]:
- обладнання і принцип дії ЛБХ;
- характеристики і параметри ЛБХ: забезпечення стійкого
підсилення,коефіцієнт підсилення і амплітудні характеристики,
динамічний діапазон, діапазонні властивості, ККД, коефіцієнт
шуму;
- обладнання і принцип роботи ЛЗХ;
- характеристики і параметри ЛЗХ: діапазонні властивості, крутизна
електронної перебудови, вихідна потужність, застосування.
Тема 9. Твердотільні прилади і пристрої надвисоких частот
Лекція 18. Діодні генератори і підсилювачі НВЧ. Транзистори НВЧ.
Мета:
- ознайомитись зі схемними рішеннями та принципами дії твердотільних
приладів і пристроїв НВЧ.
Література
Базова [16, с. 189…211].

65
 Основні питання
1. Загальні відомості про діодні твердотільні генератори, їх принцип дії
та характеристики.
2. Конструкція та принцип дії приборів НВЧ на лавинно-прольотних
діодах (ЛПД), їх режими роботи.
3. Конструкція та принцип дії діоду Ганна (ДГ), їх режими роботи:
прольотний, з придушенням домену, із затримкою домену, режим
обмеженого накопичення об’ємного заряду і гібридні режими.
4. Порівняння характеристик і параметрів підсилювачів на ДГ і ЛПД та
генераторів на ДГ і ЛПД.
5. Транзистори НВЧ: біполярні та польові.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і законспектувати такі питання:
1). напівпровідникові і гібридні інтегральні схеми НВЧ [16, с.
211…215];
2). модулі НВЧ [16, с. 219…220];
3) малошумні та параметричні підсилювачі [16, с. 220…234].
Тема 10. Теорія антен
Лекція 19. Параметри передавальних та приймальних антен
Мета:
- ознайомитись з класифікацією антен і параметрами передавальних та
приймальних антен.
Література
Базова [4, с. 13…30; 65…78].
Основні питання
1. Визначення й структура антенних систем. Класифікація антен.
2. Еквівалентні схеми передавальної та приймальної антен.
3. Параметри антен: комплексна векторна характеристика
спрямованості антени (ХСА), амплітудна ХСА, фазова ХСА,
поляризаційна ХСА, потужність та опір випромінювання антени,
вхідний опір антени, коефіцієнт спрямованої дії (КСД) та ККД
антени, коефіцієнті підсилення (КП) та розсіювання антени, діючі
довжині передавальної та приймальної антен, електрична міцність
антени, діапазон робочих частот антени.
4. Еквівалентна ізотропно випромінювана потужність та умова
ефективного випромінювання антени.
5. Ефективні поглинаюча площа та шумова температура приймальної
антени, шумова добротність приймальної антени.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Лекція 20. Антенні решітки

66
 Мета:
- ознайомитись з класифікацією антенних решіток і комплексним
множником неперервної прямолінійної системи випромінювачів.
Література
Базова [4, с. 78…97]; [5, с. 138…151].
Основні питання
1. Визначення й класифікація антенних решіток (АР).
2. Теорема множення ХС для системи випромінювачів з ідентичними й
однаково орієнтованими в просторі векторними комплексними ХС.
3. Комплексний множник неперервної прямолінійної системи
випромінювачів.
4. Фазовані АР.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Лекція 21. Прямолінійні випромінюючі системи, їх аналіз
Мета:
- ознайомитись з ідеальними прямолінійними випромінюючими
системами та їх аналізом.
Література
Базова [5, с. 151…170].
Основні питання
1. Ідеальний прямолінійний випромінювач: визначення, комплексний
множник спрямованості, область реальних кутів видимості, режими
випромінювання, ширина променя.
2. Оптимальна лінійна антена осьового випромінювання, КСД.
3. Аналіз впливу закону амплітудного розподілу на параметри
прямолінійної неперервної системи випромінювачів.
4. Вплив фазових (лінійних, квадратичних, кубічних і випадкових)
спотворень на параметри прямолінійної неперервної системи
випромінювачів.
5. Множник спрямованості рівномірної прямолінійної АР.
6. Способи придушення побічних головних максимумів.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Лекція 22 Випромінюючі розкриви та основи синтезу антен
Мета:
- ознайомитись з випромінюючими розкривами, основами синтезу антен
та їх надспрямованістю.
Література
Базова [4, с. 81…97].

67
 Основні питання
1. Комплексний множник спрямованості дискретного й неперервного
плоского випромінюючого розкриву.
2. КСД і ефективна поверхня неперервних, плоских випромінюючих
розкривів.
3. Метод еквівалентного лінійного випромінювача в аналізі
неперервних плоских розкривів.
4. Завдання теорії синтезу антен.
5. Точно реалізуємі ХС прямолінійних антен.
6. Наближений синтез ХС і АФР при збудженні прямолінійних антен.
7. Надспрямованість антен, визначення, особливості.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і законспектувати такі питання [5, с.
182…190]:
1). вплив випадкових помилок АФР збудження неперервного
плоского розкриву на його ХС;
2). плоскі фазовані АР, визначення, топологія, умови відсутності
побічних головних максимумів.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Тема 11. Техніка антен
Лекція 23. Антени стоячих та біжучих хвиль
Мета:
- ознайомитись з конструкціями і принципами дії антени стоячих та
біжучих хвиль.
Література
Базова [4, с. 78…123]; [5, с. 212…218].
Основні питання
1. Визначення і класифікація антен стоячих хвиль.
2. Характеристики і параметри антен стоячих хвиль: АФР збудження,
ХС, опір випромінювання, вхідний опір, налаштування, смуга
пропускання й способи її збільшення.
3. Симетричний та несиметричний вібратор.
4. Способи живлення симетричної й несиметричної антен стоячих
хвиль.
5. Випромінювання прямолінійного дроту із біжучою хвилею струму.
6. Однопроводова антена біжучої хвилі.
7. Ромбічні антени.
8. Багатовібраторні антени.
9. Антена типу "Хвильовий канал".
Завдання на СРС

68
 Повторити матеріал лекції і законспектувати такі питання [5, с.
219…228]:
1). спіральні антени;
2). хвилевідно-щілинні антени;
3). логоперіодичні антени;
4). антени поверхневих хвиль.
Лекція 24. Апертурні антени
Мета:
- ознайомитись з конструкціями і принципами дії апертурних антен.
Література
Базова [5, с. 237…257].
Основні питання
1. Хвилеводні випромінювачі й оптимальні рупорні антени із
прямокутним і круглим розкривом: випромінювання з відкритого
кінця хвилеводу, визначення та класифікація рупорних антен,
Н-секторіальна рупорна антена, Е-секторіальна рупорна антена,
пірамідальна рупорна антена, конічна рупорна антена, оптимальна
рупорна антена, способи отримання кругової поляризації в рупорних
антенах
2. Будова, принцип дії й класифікація дзеркальних антен.
3. Однодзеркальні вісесиметричні та офсетні антени.
4. Дводзеркальні антени.
5. Рупорно-параболічні антени.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції і законспектувати такі питання [4, с.
272…278]; [5, с. 241…247]:
1). перископічні антени;
2). допуски на відхилення профілю параболічного дзеркала від
теоретичного й на точність установки випромінювача у фокусі
параболоїда;
3).лінзові антени: класифікація, принцип дії; уповільнені і
прискорюючі лінзові антени, лінза Люнеберга.
Тема 12. Поширення радіохвиль
Лекція 25. Вплив Землі на ПРХ
Мета:
- ознайомитись з впливом Землі на ПРХ
Література
Базова [2, с. 263…291].
Основні питання
1. Структура й склад земної атмосфери.
2. Вплив Землі й атмосфери на ПРХ.

69
 3. Напруженість поля й потужність сигналу при ПРХ у вільному
просторі.
4. Принцип Гюйгенса-Френеля.
5. Зони Френеля: визначення, властивості, розміри.
6. Відбиття радіохвиль від поверхні Землі.
7. Істотна для відбиття зона поверхні Землі.
8. Комплексний інтерференційний множник Землі, його властивості.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Лекція 26. ПРХ у тропосфері
Мета:
- ознайомитись з ПРХ у тропосфері.
Література
Базова [2, с. 346…366].
Основні питання
1. Дальність прямої видимості.
2. Поле УКХ в областях тіні й півтіні.
3. Області інтерференції й дифракції.
4. Дифракційний множник ослаблення Фока.
5. Структура й електричні властивості тропосфери.
6. Нормальна тропосфера.
7. Рефракція радіохвиль у тропосфері.
8. Ослаблення радіохвиль у тропосфері.
9. Далеке тропосферне ПРХ.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.
Лекція 27. ПРХ в іоносфері
Мета:
- ознайомитись з ПРХ у іоносфері.
Література
Базова [2, с. 366…389].
Основні питання
1. Природа й будова іоносфери.
2. Плазмена частота.
3. Дисперсійне перекручування сигналу.
4. Рефракція радіохвиль.
5. Критична й максимально застосовна частота.
6. ПРХ різних діапазонів хвиль.
7. Вплив магнітного поля Землі на ПРХ в іоносфері.
8. Гіромагнітна частота.
9. Ефекти Фарадея і Коттона-Мутона.

70
 10. Ослаблення радіохвиль в іоносфері.
Завдання на СРС
Повторити матеріал лекції.

2. ПІДГОТОВКА ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ.

При підготовці до занять необхідно:
1) проробити й законспектувати питання дисципліни, рекомендовані до
самостійного вивчення;
2) добре розібратися й вивчити питання, що виносяться на заняття;
3) розв’язати рекомендовані до заняття задачі і до модульної контрольної
роботи й задачі до тем;
4) розібратися з додатковими (рейтинговими) завданнями.
Тема 1. Основні та додаткові рівняння ЕМП
Практичне заняття № 1. Основні рівняння електродинаміки
Мета:
- з`ясувати суть основних фізичних закономірностей ЕМП, що
описуються системою рівнянь.
Література
Базова [1, с. 35…75].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) електромагнітне поле, його визначення і властивості, використання в ТКС;
2) величини, що характеризують електромагнітний процес, та одиниці їх
вимірювань;
3) основні рівняння ЕМП в диференційній та інтегральній формах, їх фізична
сутність;
4) додаткові рівняння ЕМП;
5) граничні умови для векторів ЕМП.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) історія розвитку науки про ЕМП;
2) основні особливості ЕМП і радіотехнічної апаратури в діапазоні НВЧ;
3) методика отримання виразів для граничних умов;
4) переставна подвійність рівнянь Максвелла.
В. Вміти:
1) визначати інтегральні значення струму та заряду за відомими
диференційними величинами, що характеризують джерела ЕМП;
2) записувати повну систему рівнянь ЕМП у дійсній і комплексній формах;
3) здійснювати розрахунок напруженості магнітного електричного полів за
законом повного струму і теоремою Гаусса.
Г. Вирішити задачі: №№ 1, 6, 8.
Практичне заняття № 2. Баланс енергії ЕМП

71
 Мета:
- з`ясувати фізичну суть теореми Умова-Пойнтінга для активного і
пасивного об`ємів;
- з`ясувати суттєвість потенціалів, що запізнюються, та хвильового
процесу, класифікацію і параметри ЕМХ.
Література
Базова [1, с. 75…96].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) теорема Умова-Пойнтінга в диференційній та інтегральній формах.
Фізична сутність складових теореми Умова-Пойнтінга;
2) баланс ЕМЕ ЕМП для активного и пасивного об’ємів;
3) передача ЕМЕ. Вектор Умова-Пойнтінга. Роль проводів при передачі
ЕМЕ;
4) формула Кирхгофа. Потенціали, які запізнюються. Хвильовий процес.
5) класифікація ЕМХ та їх основні параметри. Застосування ЕМХ в ТКС.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) залежність щільності ЕМЕ, що передається по проводам, від відстані до
поверхні проводів;
2) задачі електродинаміки;
3) хвильові рівняння та їх рішення.
В. Вміти:
1) записувати математичні вирази теореми Умова-Пойнтінга в диференційній
та інтегральній формах для активного и пасивного об’ємів;
2) визначати величину і напрям вектору Пойнтінга та потужність втрат у
проводах;
3) розраховувати фазову швидкість і довжину хвилі;
4) розраховувати час запізнювання сигналів від базової станції ТКС до
мобільної станції.
Г. Вирішити задачі: №№ 10, 12.
Тема 2. Електромагнітні хвилі, їх параметри і характеристики та
особливості поширення хвиль у ізотропних однорідних і неоднорідних
середовищах
Практичне заняття № 3. Плоскі ЕМХ в однорідних ізотропних
середовищах
Мета:
- з`ясувати властивості плоскої ЕМХ, яка поширюється у різних
середовищах;
- зрозуміти фізичну суть поляризації плоских ЕМХ.
Література
Базова [1, с. 96…123; 171…191].
Під час підготовки до заняття необхідно:

72
 А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) параметрі плоскої ЕМХ в середовищі з втратами;
2) плоскі ЕМХ в ідеальному і реальному діелектриках;
3) особливості розповсюдження ЕМХ в напівпровідному середовищі;
4) плоскі ЕМХ в провідниках;
5) поверхневий ефект. Глибина проникнення ЕМП в дане середовище;
6) поляризація плоских ЕМХ.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) методика розрахунку ЕМП плоскої ЕМХ у напівпровідному середовищі;
2) використання поверхневого ефекту в різних галузях науки і техніки;
3) вплив виду поляризації на відбиття і заломлення ЕМХ.
В. Вміти:
1) записувати вирази для миттєвих значень векторів напруженості
електричного і магнітного полів в ідеальному і реальному діелектриках та
напівпровідному середовищі;
2) зображати графіки миттєвих значень векторів ЕМП (структуру поля) у
різних середовищах;
3) визначати параметри ЕМХ при її поширенні в різних середовищах;
4) здійснювати розрахунок глибині проникнення ЕМХ в різні середовища та
поверхневий опір провідника;
5) визначати вид поляризації ЕМХ за конструкцією випромінювача ЕМЕ
ТКС.
Г. Вирішити задачі: №№ 15, 17, 18, 20.
Практичне заняття № 4. Плоскі ЕМХ в неоднорідних середовищах
Перша година.
Мета:
- з`ясувати фізичні процеси при падінні плоскої ЕМХ на межу
розподілу двох середовищ.
Література
Базова [1, с. 191…199; 199…216; 236…264].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) відбиття і заломлення плоских ЕМХ;
2) явище повного внутрішнього відбиття;
3) явище повного проходження ЕМХ. Кут Брюстера;
4) відбиття плоских ЕМХ від границі розподілу ідеальний діелектрик –
ідеальний провідник при нормальній і паралельній поляризації.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) методика розрахунку ЕМП плоскої ЕМХ у напівпровідному середовищі;
2) використання поверхневого ефекту в різних галузях науки і техніки;
3) вплив виду поляризації на відбиття і заломлення ЕМХ.

73
 В. Вміти:
1) записувати вирази для миттєвих значень векторів напруженості
електричного і магнітного полів в ідеальному і реальному діелектриках та
напівпровідному середовищі;
2) зображати графіки миттєвих значень векторів ЕМП (структуру полю) у
різних середовищах;
3) визначати параметри ЕМХ при її поширенні в різних середовищах;
4) здійснювати розрахунок глибині проникнення ЕМХ в різні середовища та
поверхневий опір провідника;
5) визначати вид поляризації ЕМХ по конструкції випромінювача ЕМЕ ТКС.
Г. Вирішити задачі: №№ 23, 24.
Друга година.
Модульна контрольна робота (частина перша згідно зі темами 1,2
(питання див. дод.1))
Тема 3. Особливості поширення ЕМХ у базових ЛП ТКС
Практичне заняття № 5. ЕМХ у прямокутному хвилеводі
Мета:
- з`ясувати класифікацію ЛП, параметри, і загальні властивості
зв`язаних ЕМХ;
- показати на основі загальної методики розрахунку хвилеводів
особливості її застосування в прямокутних хвилеводах.
Література
Базова [2, с. 34…48; 65…77].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) постійна поширення для робочого діапазону хвиль та діапазону відсічки у
хвилеводах без втрат. Спектр типів хвиль прямокутному хвилеводу;
2) параметри ЕМХ у хвилеводах без втрат;
3) складові і структура ЕМП основної хвилі в прямокутному хвилеводу;
4) гранична потужність, розрахунок розмірів поперечного перерізу і
робочого діапазону прямокутного хвилеводу;
5) складові і структурі ЕМП вищих типів хвиль в прямокутному хвилеводі, їх
використання.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) особливості поширення ЕМХ в реальних хвилеводах;
2) основні закономірності ЕМП у хвилеводах;
3) способи збудження ЕМХ у хвилеводах.
В. Вміти:
1) класифікувати хвилеводі за різними ознаками;
2) визначати характер електромагнітного процесу в хвилеводі (хвильовий
характер чи локальне ЕМП);

74
3) розраховувати параметри електромагнітного процесу в робочому діапазоні
частот і в діапазоні відсічки;
4) визначати робочий діапазоні частот прямокутного хвилеводу за розмірами
поперечного перерізу хвилеводу;
5) будувати структури ЕМП основної і вищих типів хвиль;
6) розраховувати величину потужності, що передається, за відомою
напруженості електричного і магнітного полів ЕМП і навпаки.
Г. Вирішити задачі: №№ 33, 35, 37, 39.
Тема 4. Режими у ЛП та узгодження в хвилевідних трактах ТКС
Практичне заняття № 6. Режими в лініях передачі
Мета:
- з`ясувати умови виникнення та основні властивості режимів
біжучої, стоячої та змішаної хвиль; області їх застосування в ЛП ТКС.
Література
Базова [4, с. 337...342]; [5, с.23...25]; [17, с. 39…52].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) представлення напрямляючої структури еквівалентною двохпровідною
ЛП. Хвильовий опір;
2) параметри режиму в ЛП, вхідний опір хвилеводу;
3) режим біжучої хвилі;
4) умови виникнення та основні властивості режиму стоячих хвиль;
5) характерні особливості режиму змішаних хвиль, його застосування;
6) узгодження навантаження з ЛП.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) телеграфні рівняння для ЛП;
2) вимірювання параметрів режиму в ЛП.
В. Вміти:
1) розраховувати параметри режиму в ЛП;
2) записувати аналітичні вирази для амплітудних значень струму та напруги
в ЕМХ в режимах біжучих, стоячих та змішаних хвиль;
3) зображати графіки амплітуд і миттєвих значень струму і напруги та опору
в перерізах від довжини ЛП для різних навантажень;
4) розраховувати за допомогою кругової номограми (діаграми) Вольперта -
Сміта вхідний опір за відомим навантаженням ЛП.
Г. Вирішити задачі: №№ 57, 58.
Практичне заняття № 7. Узгодження у лініях передачі
Мета:
- з`ясувати принципи узгодження в ЛП ТКС.
Література
Базова [4, с. 342...351] [5, с. 25...31] [17, с. 57…67].

75
 Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) узгодження за допомогою чвертьхвильових трансформаторів, їх
конструктивні особливості для різноманітних ЛП;
2) узгодження за допомогою реактивних елементів;
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) принципи широкосмугового узгодження.
В. Вміти:
1) розраховувати параметри режиму в ЛП;
2) зображати графіки амплітудних значень струму і напруги та опору в
перерізах від довжини ЛП до і після узгодження;
3) розраховувати конструктивні розміри чвертьхвильових трансформаторів
для різних ЛП;
4) розраховувати за допомогою кругової номограми (діаграми) Вольперта -
Сміта перерізи включення в ЛП реактивних елементів;
5) розраховувати конструктивні розміри різних реактивних елементів
(шлейфи, діафрагми).
Г. Вирішити задачі: №№ 72, 73.
Увага всім і старостам груп особливо !!!
Ознайомитися із завданням на домашню контрольну роботу (є в
електронному виді) і кожному отримати свій варіант.
Тема 5. Елементарні випромінювачі та дифракція ЕМХ
Практичне заняття № 8. Поле випромінювання електричного і
магнітного диполів
Перша година.
Мета:
- з`ясувати основні фізичні закономірності ЕМП випромінювання
елементарних випромінювачів в ближній та дальній зонах.
Література
Базова [2, с. 171…223].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) основні властивості поля випромінювання елементарних випромінювачів в
ближній та дальній зонах;
2) характеристика спрямованості (ХС) та діаграма спрямованості (ДС)
електричного та магнітного диполів;
3) потужність випромінювання та опір випромінювання електричного та
магнітного диполів.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) методика розрахунку ЕМП елементарних випромінювачів.
В. Вміти:

76
1) записувати аналітичні вирази для складових ЕМП в ближній та дальній
зонах, використовуючи загальне рішення;
2) зображати діаграми спрямованості елементарних випромінювачів;
3) розраховувати напруженість ЕМП в ближній та дальній зонах;
4) розраховувати потужність випромінювання та опір випромінювання
електричного та магнітного диполів.
Г. Вирішити задачі: №№ 78, 79, 80.
Друга година.
Модульна контрольна робота (частина друга згідно з темами 3 – 5
(питання див. дод.1))
Тема 6. Взаємні нерегулярні елементи та пристрої хвилевідних
трактів телекомунікаційних систем
Практичне заняття № 9. Фільтри НВЧ
Мета:
- з`ясувати класифікацію частотних фільтрів НВЧ, принципи
побудови фільтрів та їх конструктивне виконання
Література
Базова [5, с. 51…56; 16, с. 67…85].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) класифікація частотних фільтрів НВЧ, принципи їх побудови.
Застосування частотних фільтрів для вирішення проблеми електромагнітної
сумісності ТКС;
2) смугові (смугопропускні) частотні фільтри НВЧ: еквівалентні схеми,
фільтри на резонансних діафрагмах, синтез однокамерних фільтрів,
принципи побудови і конструкції багатокамерних (багатоланцюгових)
фільтрів в хвилеводному, коаксіальному і смужковому виконаннях, методика
розрахунку багатокамерних фільтрів з безпосередніми і четвертьхвильовими
зв’язками;
3) режекторні (смугозагороджувальні) частотні фільтри НВЧ: еквівалентні
схеми, їх реалізації в однокамерному і багатокамерному виконанні на
прямокутних, коаксіальних і смужкових хвилеводах.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) діелектричні фільтри;
2) хвилевідні фільтри типів хвиль: класифікація і типові приклади
конструктивного виконання.
В. Вміти:
1) розраховувати конструктивні параметри однокамерних та багатокамерних
фільтрів за допомогою аналитичних співвідношеннь та кругової
номограми Вольперта- Сміта;
2) записувати аналітичні вирази для багатокамерних фільтрів на основі
поліномів Чебишева та Баттерворта;
3) зображати амплітудно-частотні характеристики фільтрів.

77
 Г. Вирішити задачі: №№ 98, 100.
Практичне заняття № 10. Спрямовані восьмиполюсники НВЧ
Мета:
- з`ясувати параметри спрямованих восьмиполюсників та їх
конструкції і принцип дії.
Література
Базова [5, с. 56…68; 16, с. 93…117].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) хвильові матриці розсіювання взаємних і спрямованих восьмиполюсників;
2) параметри спрямованих восьмиполюсників, їх класифікація, конструкції
елементів зв’язку;
3) спрямовані відгалужувачі: основні параметри, принцип побудови,
класифікація, застосування в хвилевідних трактах ТКС.
4) конструкції та принцип дії основних спрямованихі відгалужувачів в
хвилевідному виконанні:
- двохдиркового і багатодиркового спрямованих відгалужувачів;
- однодиркового спрямованого відгалужувача;
- хрестоподібного спрямованого відгалужувача;
5) НВЧ мости в хвилевідному виконанні:
- подвійний хвилеводний трійник;
- кільцевий міст;
- щілиний міст.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) спрямовані відгалужувачі в коаксіальному і смужковому виконаннях;
2) кільцеві мости в коаксіальному і смужковому виконаннях;
3) шлейфні мости в хвилеводному, коаксіальному і смужковому виконаннях;
мости Ланге;
4) диплексери НВЧ.
В. Вміти:
1) розраховувати параметри спрямованих восьмиполюсників НВЧ;
2) записувати хвильові матриці розсіювання взаємних і спрямованих
восьмиполюсників;
3) зображати графіки розподілу потужності в вихідних плечах мостів в
залежності від зсуву фаз між однаковими по амплітуді сигналами в їх
вхідних плечах.
Г. Вирішити задачі: №№ 105, 110.
Тема 7. Керовані та невзаємні пристрої хвилевідних трактів ТКС
Практичне заняття № 11. Електрично керовані пристрої та пристрої
на намагнічених феритах
Мета:

78
 - ознайомитися з еквівалентними схемами електрично керованих
пристроїв НВЧ та конструкціями і принципом дії циркуляторів та
вентилів на намагнічених феритах.
Література
Базова [5, с. 80…92; 16, с. 117…141].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) коротка характеристика застосування в пристроях НВЧ феритів,
напівпровідникових приборів і сегнетоелектриків. Еквівалентні схеми
напівпровідникових діодів НВЧ при подачі на них напруги зміщення
протилежної полярності;
2) електрично керовані фазообертачі (пристрої управління фазою): вимоги,
фазообертачі на феритах і сегнетоелектриках, фазообертачі на
напівпровідникових діодах (плавні, дискретні однокаскадні відбивні і
прохідні, дискретні багатокаскадні, дискретні прохідні: на періодично
навантажених лініях, з перемиканням полюсів джерела сигналу НВЧ, на
фільтрах верхніх і нижніх частот,  - маніпулятор);
3) поляризаційний феритовий циркулятор;
4) хвилевідні фазові циркулятори;
5) хвилевідні феритові вентилі: вентилі зі зміщенням ЕМП, резонансні
вентилі.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) конструкції (схеми) і принцип дії пристроїв керування амплітудою НВЧ
коливань: основні параметри, діодні вимикачі, перемикачі (комутатори),
атенюатори, обмежувачі і стабілізатори потужності:
2) невзаємні фізичні явища в намагнічених феритах на НВЧ;
3) циркуляторі на коаксіальних і смужкових лініях передачі;
4) вентилі с використанням ефекту Фарадея.
В. Вміти:
1) розраховувати основні параметри електрично керованих фазообертачів та
циркуляторів;
2) зображати еквівалентні схеми атенюаторів, комутаторів та фазообертачів
на напівпровідникових діодах.
Г. Вирішити задачі: №№ 112, 120.
Тема 8. Електровакуумні прилади НВЧ
Практичне заняття № 12. Фізичні процеси в прольотних і відбивних
клістронах
Перша година.
Мета:
- з`ясувати основні фізичні процеси в прольотних і відбивних клістронах
та в резонаторах НВЧ і уповільнюючих системах.
Література

79
 Базова [16, с. 153…188].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) особливості електронних і електровакуумних приборів НВЧ та їх
класифікація. Взаємодія електронів із статичними електричним та
магнітним полями: сила та потужність взаємодії поля і заряду, швидкість
електрону на виході зазору з потенціалом U0 ,.сила Лоренца.
2) конструкція та принцип дії двохрезонаторного пролітного клістрону:
фізичні процеси (модуляція електронів за швидкістю, групування згустків,
аналітичне вираження для конвекційного струму і його аналіз, множення
частоти, передача енергії, згустків поля вихідного резонатора), основні
характеристики пролітного клістрону, особливості багаторезонаторних
пролітних клістронів;
3) характеристики і параметри відбивних клістронів: частота коливань, що
генерується, зони генерації, діапазон і крутизна електронного
переналаштування, потужність коливань, що генеруються , ККД.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1) резонатори НВЧ:
- визначення, загальні властивості, застосування та класифікація
резонаторів;
- резонансні частоти хвилеводних об’ємних резонаторів: власні та
вимушені коливання, резонансні довжини хвиль, позначення коливань,
вироджені коливання та вибір розмірів резонаторів;
- складові ЕМП в резонаторах хвилеводної форми і структури полів у них;
- нехвилеводні (квазістаціонарні) об’ємні резонатори (тороїдальний
резонатор, резонатор типу «щілина-отвір»);
- хвилеводний об’ємний резонатор біжучої хвилі;
- резонатори в коаксіальному і смужковому виконаннях;
- діелектричні і феритові резонатори;
- добротність резонаторів;
2) ЕМХ в уповільнюючих системах (УС):
- призначення та класифікація УС. Способи отримання повільних хвиль;
- розрахунок ЕМП в однорідній УС. Структура поля у відкритих та
закритих УС;
- спіральна УС;
3) фізичні процеси в лампах біжучої (ЛБХ) та зворотної хвилі (ЛЗХ) типу
«О»:
- обладнання і принцип дії ЛБХ-О та ЛЗХ-О;
- характеристики і параметри ЛБХ-О (забезпечення стійкого підсилення,
коефіцієнт підсилення і амплітудні характеристики, динамічний діапазон,
діапазонні властивості, ККД, коефіцієнт шуму);
- характеристики і параметри ЛЗХ-О (діапазонні властивості, крутизна
електронного переналаштування, вихідна потужність, застосування).
В. Вміти:

80
1) записувати аналітичні вирази для розрахунку резонаторів та складових
ЕМП в УС;
2) зображати структури ЕМП в резонаторх та в УС;
3) розраховувати добротність резонаторів.
Г. Вирішити задачі: №№ 133, 135, 146.
Друга година.
Модульна контрольна робота (частина третя згідно з темами 6 – 9
(питання див. дод.1))
Тема 11. Техніка антен
Практичне заняття № 13. Апертурні антени
Мета:
- з`ясувати конструкції і принцип дії апертурних антен.
Література
Базова [5, с. 237…257].
Під час підготовки до заняття необхідно:
А. Вивчати у повному обсязі питання:
1) визначення й класифікація апертурних антен;
2) хвилеводні випромінювачі й оптимальні рупорні антени із прямокутним і
круглим розкривом: випромінювання з відкритого кінця хвилеводу,
визначення та класифікація рупорних антен, Н-секторіальна рупорна
антена, Е-секторіальна рупорна антена, пірамідальна рупорна антена,
конічна рупорна антена, оптимальна рупорна антена, способи отримання
кругової поляризації в рупорних антенах;
3) побудова, принцип дії й класифікація дзеркальних антен;
4) однодзеркальні вісесиметричні та офсетні антени;
5) дводзеркальні антени;
6) рупорно-параболічні антени.
Б. Мати загальне уявлення з питань:
1). перископічні антени;
2). допуски на відхилення профілю параболічного дзеркала від теоретичного
й на точність установки випромінювача у фокусі параболоїда;
3). лінзові антени: класифікація, принцип дії; уповільнені і прискорюючі
лінзові антени, лінза Люнеберга.
В. Вміти:
1) розраховувати параметри апертурних антен;
2) будувати діаграми спрямованості апертурних антен.
Г. Вирішити задачі: №№ 172, 174, 177.

81
 3. ПІДГОТОВКА ДО ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ
3.1. Загальні положення
При підготовці до кожного лабораторного заняття необхідно:
а) вивчити рекомендовану літературу й відповісти на контрольні питання
(див. опис до кожної роботи згідно [17]);
б) вирішити рекомендовані завдання;
в) накреслити принципову схему лабораторної установки по відомій
структурній;
г) вивчити апаратуру, що використовується в лабораторній установці,
порядок роботи з нею, правила техніки безпеки.
Правила техніки безпеки при виконанні лабораторних робіт
1. Вивчити лабораторну установку й твердо знати, які деталі, дроти й інші
елементи перебувають під небезпечною напругою.
2. Перед ввімкненням необхідно переконатися в їхній справності, перевірити
правильність і надійність підключення кабелів, підключення контуру
заземлення.
3. Забороняється:
• вмикати лабораторну установку без дозволу викладачів;
• порушувати встановлений порядок ввімкнення апаратури;
• доторкатися до струмонесучих частин блоків;
• розкривати апаратуру, знімати захисні екрани, огородження, робити
який-небудь ремонт;
• дивитися усередину відкритого кінця хвилеводу або рупора при
ввімкненному НВЧ генераторі;
• робити які-небудь зміни в схемах і монтажі лабораторних установок
при ввімкненному живленні;
• відключати досліджувані елементи НВЧ трактів при включеному
генераторі;
• користуватися несправним електроустаткуванням й інструментом.
Під час лабораторного заняття необхідно:
а) перед початком експерименту вписати в журналі звіту типи й номери
приладів, використовуваних у даній лабораторній установці;
б) після проведення досліджень представити викладачеві його результати й
прагнути оформити індивідуальний звіт про лабораторну роботу.
в) при знаходженні в лабораторії, дотримуватися правил техніки безпеки,
дбайливо ставитися до лабораторних установок, вимірювальної апаратури й
іншого обладнання, включаючи меблі й інтер'єр лабораторії.
Залік по кожній лабораторній роботі складається із трьох
обов'язкових складових:
1) позитивна оцінка з письмового (усного) контролю підготовки до роботи;
2) особиста участь кожного студента у виконанні досліджень;
3) оформлені індивідуальні звіти по кожній лабораторній роботі.

82
 3.2. Перелік лабораторних робіт
Основними цілями 3-х циклів 2-х годинних лабораторних робіт є
практичне підтвердження окремих теоретичних положень дисципліни,
набуття уміння роботи з обладнанням та вимірювальними пристроями
техніки надвисоких частот і антен.
Розділ 1 (теми 2-5)
Тема 2 Електромагнітні хвилі, їх параметри і характеристики та
особливості поширення хвиль у ізотропних однорідних і неоднорідних
середовищах
Лабораторна робота №1 Дослідження густини потоку енергії
електромагнітного поля та законів відбиття та заломлення плоских
хвиль.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [17] та підготуватися до обміркування висновків.
Лабораторна робота №2 Дослідження поляризаційних характеристик
плоских хвиль.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [17] та підготуватися до обміркування висновків.
Тема 3 Особливості поширення електромагнітних хвиль у базових
лініях передачі телекомунікаційних систем
Лабораторна робота №3 Дослідження електромагнітного поля та
режимів роботи у прямокутному хвилеводі.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [17] та підготуватися до обміркування висновків.
Тема 4 Режими у лініях передачі та узгодження в хвилеводних
трактах телекомунікаційних систем
Лабораторна робота №4 Узгодження передавальних ліній з
навантаженням.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [17] та підготуватися до обміркування висновків.
Тема 5 Випромінювання та дифракція електромагнітних хвиль
Лабораторна робота №5 Дослідження діаграм спрямованості
елементарних випромінювачів і відбиття плоских хвиль від
екрана.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [17] та підготуватися до обміркування висновків.
Розділ 2 (теми 6-9)
Тема 6. Взаємні нерегулярні елементи та пристрої хвилеводних
трактів телекомунікаційних систем
Лабораторна робота №6 Дослідження фільтрів надвисоких частот.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [19] та підготуватися до обміркування висновків.

83
 Лабораторна робота №7 Дослідження характеристик спрямованого
відгалужувача та властивостей хвилеводних мостів.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [19] та підготуватися до обміркування висновків.
Тема 7 Керовані та невзаємні пристрої хвилеводних трактів
телекомунікаційних систем
Лабораторна робота №8 Дослідження феритових пристроїв надвисоких
частот та механічно керованого фазообертача.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [19] та підготуватися до обміркування висновків.
Тема 8 Електровакуумні прилади надвисоких частот
Лабораторна робота №9 Дослідження спектра резонансних частот
прохідного прямокутного резонатора.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [19] та підготуватися до обміркування висновків.
Лабораторна робота №10 Дослідження зон генерації відбивного
клістрона та коефіцієнта сповільнення уповільнювальної системи
лампи зворотної хвилі.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [19] та підготуватися до обміркування висновків.
Розділ 3 (теми 11-12)
Тема 11 Техніка антен
Лабораторна робота №11 Вимірювання направлених і поляризаційних
параметрів рупорних антен.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [20] та підготуватися до обміркування висновків.
Лабораторна робота №12 Дослідження дзеркальної антени.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [20] та підготуватися до обміркування висновків.
Лабораторна робота №13 Дослідження фазованої антенної решітки.
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [20] та підготуватися до обміркування висновків.
Тема 12 Поширення радіохвиль
Лабораторна робота №14 Дослідження зон Френеля у вільному просторі
Завдання на самостійну роботу – оформити звіт по роботі у відповідності
з вимогами [20] та підготуватися до обміркування висновків.

84
 3.3 Задачі для підготовки до лабораторних робіт і оформлення
звітів
Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 1 «Дослідження
густини потоку енергії електромагнітного поля та законів відбиття і
заломлення плоских хвиль»
1. Плоска ЕМХ падає з повітря під кутом 30 0 на діелектричну перешкоду
з відносною діелектричною проникністю (ε), що дорівноє 2,25. Визначте
модуль коефіцієнта відбиття при нормальній поляризації.
2. Побудуйте в бланку звіту лабораторної роботи №1 графік залежності
вектора Пойнтінга, модуль якого дорівнює 1 [Вт/м2], від відстані до НВЧ
генератору 0,5; 1,0; 1,5 і 2 м.
3. Розрахуйте і занесіть в бланк звіту лабораторної роботи №1
значення коефіцієнтів відбивання та модулів коефіцієнтів заломлення для
нормальної і дотичної поляризації у випадку відбивання хвилі в повітрі від
поверхні діелектрика (матеріал – органічне скло  2' =2.61) при зміні кута
падіння в інтервалі 20 − 70 0 (через 10 0 ).
Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 2 «Дослідження
поляризаційних характеристик плоских хвиль»
4. Визначте вид поляризації та параметри
поляризації, якщо вектор
напруженості електричного поля дорівнює Е = x − y 0 . Побудуйте в бланку
0

звіту лабораторної роботи №2 поляризаційну діаграму для даного випадку.

5. Визначте вид поляризації та параметри

поляризації, якщо вектор
напруженості електричного поля дорівнює Е = x + jy 0 .
0

Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 3 «Дослідження

електромагнітного поля та режимів роботи у прямокутному хвилеводі»
6. Короткозамкнений на кінці відрізок коаксіального кабелю із хвильовим
опором 50 Ом і поліетиленовою ізоляцією (ε=2,25) використовуються як
індуктивність. Визначте мінімальну довжину відрізка, якщо на частоті 600
МГц його вхідний опір повинен бути рівним 10 Ом. У кабелі збуджується Т -
хвиля.
7. Визначте опір відкритого кінця прямокутного хвилеводу з розмірами
72х34 мм, якщо з експерименту відомо: λх=14 см, КСХ=2,5, а переріз
мінімуму напруженості електричного поля знаходиться на відстані 11 см від
найближчого еквівалентного перерізу убік генератора.
8. Побудуйте в бланку звіту лабораторної роботи №3 графік
розподілу поля вздовж широкої стінки для основної хвилі прямокутного
хвилеводу з розмірами 72х34 мм, якщо максимальне значення напруженості
електричного поля дорівнює 1 [В/м].
9. Побудуйте в бланку звіту лабораторної роботи №3 графік
залежності довжини хвилі у прямокутному хвилеводі з розмірами 72х34 мм
від довжини хвилі в генераторі при наступних значеннях: 9,5; 10; 10,5; 11;
11,5; 12 см.

85
 Задачі для підготовки к лабораторної роботи № 4 «Узгодження
передавальних ліній з навантаженням»
10. Визначте опір і занесіть в бланк звіту лабораторної роботи №4
невідомого комплексного навантаження прямокутного хвилеводу з
розмірами 23х10 мм, якщо з експерименту відомо: λх=4 см, КСХ=1,9, а
переріз мінімуму напруженості електричного поля знаходиться на відстані 8
мм від найближчого еквівалентного перерізу убік генератора.
11. Короткозамкнений шлейф виконаний на прямокутному хвилеводі з
розмірами 23х10 мм і включений в лінію передачі послідовно. Розрахуйте
параметри індуктивного та емнісного шлейфів (lвкл.,B’шл.,lшл), якщо з
експерименту відомо: Еmax =50 [В/м], a Emin =26,3 [В/м]. Шлейф забезпечує
узгодження лінії на частоті f=10 ГГц.
12. Коаксіальна лінія передачі із хвильовим опором 75 Ом і повітряним
діелектриком підключена до антени, вхідний опір якої на частоті 300 МГц
дорівнює 300 Ом. Розрахуйте чвертьхвильовий трансформатор (lвкл., lтр., aтр.),
якщо діаметр внутрішнього провідника коаксіальної лінії дорівнює 2 мм.
Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 5 «Дослідження
діаграм спрямованості елементарних випромінювачів і відбиття плоских
хвиль від екрана»
13. Елементарний електричний диполь (вібратор) довжиною 300 мм.
збуджується струмом із частотою 30 МГц і амплітудою 1,5 А. Визначте
амплітуди напруженості електричного й магнітного полів у вільному
просторі (  = 1,  = 1) на відстані 100 м у напрямку максимального
випромінювання.
14. Визначити ширину ДН (20Е ) в Е- площини і (20Н ) в Н- площини
пірамідального рупора з квадратним розкривом (А=В=8,5 см) при роботі на
λ=8,5 см за умови, що розподіл поля по осі x з розміром В – рівномірний
y
E XS ( x) = E 0 = const , а по осі y з розміром А – косинусоідальний E XS ( y ) = E0 cos( )
A .
15. Плоска лінійно-поляризована ЕМХ поширюється в повітрі й падає на
ідеально провідну плоску поверхню. Вектор напруженості електричного поля
хвилі паралельний поверхні. Розрахуйте відстані між площинами мінімумів
амплітуд напруженості електричного поля при різних кутах падіння ЕМХ і
побудуйте графік в бланку звіту лабораторної роботи №5. Кут падіння
необхідно змінювати від 0 до 90 градусів з дискретністю 10 градусів.
Визначите мінімальну й максимальну амплітуди напруженості
інтерференційного електричного поля. Частота коливань дорівнює 10 ГГц,
середнє за період значення щільності потоку енергії падаючої хвилі -
20 мВт / м 2 .
Задача для підготовки к лабораторної роботи № 6 «Дослідження
фільтрів надвисоких частот»
16. При експериментальному дослідженні смугового фільтру встановлене
наступне. На частоті 10 ГГц КСХ рівний одиниці, при збільшенні частоти з
дискретністю 10 МГц КСХ відповідно був рівний 1,5; 2,6; 17,8; 65.

86
Побудуйте графік амплітудно-частотної характеристики, визначте смугу
пропускання і добротність фільтру.
Задачі для підготовки к лабораторної роботи № 7 «Дослідження
характеристик спрямованого відгалужувача та властивостей хвилевідних
мостів»
17. Направлений відгалужувач виконаний у вигляді двох прямокутних
хвилеводів із загальною вузькою стінкою, в якій прорізано 8 однакових
отворів зв'язку, що розташовані на відстані чверті довжини хвилі в хвилеводі
один від одного. Модуль коефіцієнта передачі пари отворів рівний 0,087.
Визначте коефіцієнт передачі і перехідне ослаблення відгалужувача.
18. Розрахуйте і побудуйте графіки розподілу потужності між бічними
плечима подвійного хвилевідного трійника, виконаного на прямокутному
хвилеводі перетином а×b = 23×10 мм, при збудженні трійника через плечі E і
H рівними сигналами з напруженістю електричного поля E = 100 В/см, але
зрушенням фаз, змінним з дискретністю 300 від 0о до 1800. Частота сигналів
f=10 ГГц.
Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 8 «Дослідження
феритових пристроїв надвисоких частот та механічно керованого
фазообертача»
19. Діелектрична пластина завдовжки 100 мм встановлена в хвилеводі з
розмірами 48×24 мм. У яких межах можна змінювати фазу коливань, якщо
при переміщенні пластини в поперечному перетині хвилеводу еквівалентна
відносна діелектрична проникність змінюється від 1,05 до 1,37 ? Частота
коливань дорівнює 4,55 ГГц.
20. Визначите величину постійного намагнічуючого поля для
резонансного НВЧ вентиля, що виконаний на прямокутному хвилеводі з
розмірами а×b= 23×10 мм.
Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 9 «Дослідження
спектра резонансних частот прохідного прямокутного резонатора»
21. Визначите діапазони частот круглого резонатора діаметром 80 мм,
довжина якого може змінюватися від 50 до 80 мм. У резонаторі збуджуються
коливання Н011.
22. У прямокутному резонаторі з розмірами 110×55 мм збуджуються
коливання Н101. В яких межах необхідно змінювати довжину резонатора для
забезпечення перебудови резонатора в діапазоні частот від 1600 до
2000 МГц ?
Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 10 «Дослідження
зон генерації відбивного клістрона та коефіцієнта сповільнення
уповільнювальної системи лампи зворотної хвилі»
23. Визначте амплітуду напруги на відбивачі для перших трьох зон
генерації відбивного клістрона, коливальний контур якого виконаний на
тороїдальному резонаторі із прямокутною формою поперечного переріза з
розмірами 2а=90 мм; 2b=30 мм; h=16мм; d=4 мм, якщо різниця потенціалів
дорівнює 100 В.

87
 24. Відкрита система, що сповільнює, на частоті 3 ГГц забезпечує
уповільнення хвилі в 10 разів. Визначте, на якій відстані від поверхні, що
сповільнює, амплітуда поздовжньої складової електричного поля
зменшується в 100 разів у порівнянні зі значенням у поверхні.
Задачі для підготовки к лабораторної роботи № 11
«Вимірювання направлених і поляризаційних параметрів рупорних антен»
25. Визначити ширину за рівнем 0,5 потужності головного пелюстка
характеристики спрямованості ідеального прямолінійного випромінювача
довжиною L= 102 см, що збуджується на хвилі λ =3 см при орієнтації цього
пелюстка під кутом θ =30°.
26. Визначити довжину оптимального ідеального прямолінійного
випромінювача в режимі осьового випромінювання при коефіцієнті
вповільнення фазової швидкості β =1,1 і робочій довжині хвилі λ =50 см.

Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 12 «Дослідження

дзеркальної антени»
27. Визначити коефіцієнт ефективності параболоїдної дзеркальної антени,
що має коефіцієнт підсилення Gа =1000, геометричну площу розкриву
SI = 12500 см2 при довжині хвилі λ=10 см.
28. Визначити коефіцієнт заломлення п0 металопластикової лінзи, що
збуджується на хвилі λ = 12 см, у якої відстань між пластинами а=10 см.
Задачі для підготовки до лабораторної роботи № 13 «Дослідження
фазованої антенної решітки»
29. Визначити довжину прямолінійної еквідистантної антенної решітки у
режимі осьового випромінювання з оптимальним уповільненням фазової
швидкості збудження β =1,2 і відстанню між випромінювачами d = 40см при
довжині хвилі λ =40 см.
30. Визначити КНД прямолінійної еквідистантної антенної решітки у
режимі осьового випромінювання з оптимальним уповільненням фазової
швидкості збудження β = 1,2.
Задача для підготовки до лабораторної роботи № 14 «Дослідження
зон Френеля у вільному просторі»
31. Розрахувати робочу довжину хвилі, якщо максимальний діаметр
першої зони Френеля дорівнює D1 =200 м, а довжина лінії зв’язку L=40 км.

88
 4 ЗАДАЧІ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
4.1 Задачі до розділу 1 (теми 1-5)
1. У повітрі існує гармонійне ЕМП. Миттєве значення напруженості
електричного поля в точці спостереження дорівнює: E (i) = r 0 130 cos t .
Визначте щільність струму зсуву в даній точці на частоті 10 ГГц.
2. У деякій точці простору комплексні амплітуди векторів ЕМП рівні:
−3
E = x 0 35e j 60 ; H = y j * 4 *10 . Визначте миттєві значення векторів у
0

заданій точці в момент часу t=0,1,2 c на частоті 3 ГГц.

3. По круглому дроту радіусом 4 мм протікає струм, об'ємна щільність
якого змінюється уздовж радіуса за законом 5 *10 4 r 2 [ А / м 2 ] . Визначте
величину струму в провіднику.
4. Заряджена металева куля радіусом 50 мм заповнена повітрям. Визначте
величину заряду кулі, при якій відбудеться електричний пробій повітря.
При розрахунку прийняти, що гранична напруженість електричного
поля, яку витримує сухе повітря, дорівнює 30 кВ/см.
5. Діелектрична куля радіусом 400 мм заряджена рівномірно із щільністю
0.05[ Кл / м 3 ] . Визначте величину заряду кулі.
6. Поверхня діелектричної відокремленої кулі радіусом 100 мм заряджена
рівномірно із щільністю 3 *10 −5 [ Кл / м 2 ] . Визначте напруженість
електричного поля в точках на відстані 50 і 500 мм від центра кулі.
Куля розташована в ідеальному однорідному ізотропному діелектрику з
параметрами  = 2.5;  = 1 .
7. Відокремлена діелектрична куля (  = 2.25 ) радіусом 500 мм заряджений
із щільністю 5 *10 −8 Кл / м 3 . Визначте напруженість електричного поля в
точках на відстанях 300 і 600 мм від центра кулі. Куля перебуває в
повітрі.
8. На границі розділу двох ідеальних діелектриків
(  1 = 1, 1 = 1,  2 = 2,25,  2 = 1 ) електричного заряду немає. Визначте
напруженість електричного поля на границі розділу в другому
середовищі, якщо в першому середовищі вектор D1 спрямований під
кутом 45 градусів до границі розділу, а його величина дорівнює
85 * 10 −8 Кл / м 2 . Як спрямований вектор Е в другому середовищі?
9. На границі розділу двох середовищ (  1 = 1, 1 = 1,  2 = 3,  2 = 5 )
поверхневий струм відсутній. У першому середовищі на границі
розділу вектор Н спрямований до неї під кутом 30 градусів, а його
величина дорівнює 6 А/м. Визначте величину й напрямок вектора
напруженості магнітного поля на границі розділу в другому
середовищі.
10.По прямолінійному мідному круглому дроту діаметром 4 мм тече
постійний струм величиною 1 А. Визначте напруженість електричного
поля на поверхні проводу й напруженість магнітного поля в точках,
віддалених від осі на 1,5мм і 10 мм. Провідність міді 5 *10 7 См / м .
11.По дводротовій лінії з радіусом дроту 3 мм і напруженістю
електричного поля між провідниками Е=15мВ/м протікає струм НВЧ,

89
 рівний 2А. Визначте величину й напрямок вектору Пойнтінга в точках,
що відстоять від центру дроту на відстані 0; 3,0 мм, а також потужність
втрат у лінії на 100 м довжини. Дріт виконаний з міді з питомою
електричною провідністю 5 *10 7 См / м .
12.Електромагнітна хвиля із частотою 1 МГц поширюється в діелектрику з
відносною діелектричною проникністю, що дорівнює 3,2. Визначте
фазову швидкість, довжину хвилі й коефіцієнт фази ЕМХ.
13.Базова станція стандарту GSM знаходиться від мобільної станції на
відстані 3 км. Визначте час запізнювання сигналу.
14.Радіолокаційна станція опромінює літак, що перебуває від неї на
відстані 100 км. Через який проміжок часу з моменту випромінювання
ЕМХ буде прийнятий відбитий від цілі сигнал, якщо частота сигналу
3 ГГц? Визначте довжину хвилі й коефіцієнт фази ЕМХ.
15.Визначте характер провідності сухого ґрунту й морської води на
частотах 1 МГц і 10 ГГц. Параметри сухого ґрунту:
 = 4,  = 1,  = 0,01См / м ; морської води:  = 80,  = 1,  = 3См / м .
16.Сферична ЕМХ поширюється в середовищі з параметрами
 = 3,25,  = 1,  = 0 . Середнє за період значення вектору Пойнтінга в
деякій точці дорівнює 2 мВт / м 2 . Визначте амплітуди електричного й
магнітного полів у цій точці.
17.Плоска однорідна ЕМХ поширюється в ідеальному діелектрику з
параметрами  = 1,  = 1 . Середнє за період значення щільності потоку
потужності дорівнює 50 мВт / м 2 . Визначте амплітуди електричного й
магнітного полів.
18.В ідеальному діелектрику з параметрами  = 4,  = 1 поширюється
плоска однорідна ЕМХ із амплітудою напруженості електричного поля,
рівною 8,2 В/м, і частотою 300 МГц. Розрахуйте амплітуду
напруженості магнітного поля, середнє за період значення щільності
потоку потужності, довжину хвилі й швидкість перенесення енергії.
19.Плоска ЕМХ проникає з повітря в морську соду з параметрами
 = 80,  = 1,  = 3 . Частота коливань дорівнює 1 МГц. Визначте
коефіцієнти загасання й фази, фазову швидкість і довжину хвилі в
морській воді, а також глибину проникнення. Як змінилася фазова
швидкість і довжина хвилі в морській воді в порівнянні з повітрям?
20.Визначте глибину проникнення ЕМХ у мідь із питомою електричною
провідністю, рівною 5 *10 7 См / м , на частоті 3 ГГц. Як зміниться
глибина проникнення при частоті 200 МГц?
21.Плоска ЕМХ проникає з повітря в латунь (  = 1,6 *10 7 См / м ). Визначте
глибину проникнення й довжину хвилі в латуні, якщо довжина хвилі в
повітрі 10 см. У скільки разів зменшиться амплітуда хвилі на глибині
0,02 мм у порівнянні з амплітудою на поверхні латуні?
22.Плоска ЕМХ поширюється в середовищі з параметрами
 = 15,  = 1,  = 0,001См / м . Частота коливань дорівнює 1 МГц. Визначте
коефіцієнти загасання й фази, фазову швидкість і довжину хвилі.

90
23.Мідний екран служить для захисту приладу від впливу зовнішніх ЕМП.
Якою повинна бути товщина екрана, якщо на частоті 1 ГГц при
нормальному падінні плоскої хвилі напруженість електричного поля
повинна зменшиться в 10 6 разів. Питома електрична провідність міді
дорівнює 5 *10 7 См / м .
24.Визначте поверхневий опір мідного провідника на частоті 3 ГГц.
Питома електрична провідність міді дорівнює 5 *10 7 См / м .
25.Плоска лінійно-поляризована ЕМХ поширюється в повітрі й падає на
ідеально провідну плоску поверхню. Вектор напруженості
електричного поля хвилі паралельний поверхні. Розрахуйте відстані
між перетинами мінімумів амплітуд напруженості електричного поля
при куту падіння ЕМХ 0 градусів. Визначте мінімальну й максимальну
амплітуди напруженості інтерференційного електричного поля. Частота
коливань дорівнює 10 ГГц, середнє за період значення щільності
потоку енергії падаючої хвилі - 20 мВт / м 2 .
26.Плоска ЕМХ падає з повітря під кутом 450 на діелектричну перешкоду з
відносною діелектричною проникністю (ε), рівною 2,25. Визначте
модуль коефіцієнта віддзеркалення при нормальній поляризації.
27.Визначте вид поляризації та параметри  поляризації, якщо вектор
напруженості електричного поля дорівнює Е = 5 x 0 + 5 y 0 .
28.Визначте вид поляризації та параметри  поляризації, якщо вектор
напруженості електричного поля дорівнює Е = 3x 0 − j3 y 0 .
29.Плоска лінійно поляризована ЕМХ поширюється в подовжньо
намагніченому фериті, складові тензора магнітної проникності якого
рівні  а1 =  0 ,  а 2 = 0,7  0 . Відносна діелектрична проникність дорівнює
10, частота коливань 3 ГГц. Напрямок поширення збігається з
напрямком намагніченого поля. На який кут і в якому напрямку
повернеться площина поляризації ЕМХ при проходженні відстані
20 мм?
30.Плоска ЕМХ із частотою 1 ГГц поширюється в поперечно
намагніченому феритовому середовищі. Складові тензора магнітної
проникності рівні  а1 = 1,2 0 ,  а 2 = 0,7  0 ,  а 3 =  0 . Відносна діелектрична
проникність фериту дорівнює 9. Визначте фазові швидкості звичайної й
незвичайної хвиль і різницю фаз цих хвиль при проходженні відстані
100 мм.
31.Складові тензора магнітної проникності подовжньо намагніченого
феритового середовища рівні  а1 =  0 ,  а 2 = 0,4 0 . Розрахуйте фазові
швидкості хвиль із круговою поляризацією лівого й правого обертання,
що поширюються в даному середовищі, якщо частота ЕМХ дорівнює
2 ГГц, а відносна діелектрична проникність дорівнює 8.
32. Визначте робочий діапазон частот ТКС, у якій застосовується
прямокутний хвилевід з розмірами стінок 72х34 мм. По хвилеводу
повинна розповсюджуватися тільки основна хвиля, власні числа
мембранних рівнянь основної хвилі й першої вищої хвилі відповідно
рівні 0,44 і 0,87 рад/см.

91
33. У хвилеводі з повітряним діелектриком збуджується хвиля Н, для якої
критична довжина 15 см. Розрахувати постійну розповсюдження,
характеристичний опір, фазову швидкість, швидкість перенесення
енергії й довжину хвилі у хвилеводі, якщо частота генератора дорівнює 1
і 3 ГГц.
34. У хвилеводі з повітряним діелектриком на частоті 3 ГГц збуджуються
ЕМХ типу Н, для яких власні числа мембранних рівнянь відповідно рівні
0,436 і 0,924 рад./см. Визначте постійну розповсюдження,
характеристичний опір, фазову швидкість і швидкість перенесення
енергії для цих хвиль.
35. По прямокутному хвилеводі розповсюджуються Н- хвилі. Їхні власні
числа мембранного рівняння відповідно рівні 0,436; 0,924; 0,872; 1,02
рад/см. Визначте робочий діапазон частот для цих типів хвиль. У якому
діапазоні по хвилеводу може розповсюджуватися тільки одна із цих
хвиль?
36. У круглому хвилеводі збуджується Е- хвиля, критична довжина якої
дорівнює 2,5 см. Визначте робочий діапазон частот цього типу хвилі.
Яке загасання хвилі (у децибелах) на відстані 50 мм від місця збудження,
якщо частота коливань дорівнює 10 ГГц.
37. Визначте потужність втрат у стінках хвилеводу довжиною 5 м, якщо
коефіцієнт загасання дорівнює 0,1 дБ/м, а потужність на вході хвилеводу
50 Вт.
38. На вхід хвилеводу довжиною 4м подається потужність 1кВт. Визначте
потужність, що споживається навантаженням, з урахуванням і без
урахування втрат, якщо опір навантаження активний і дорівнює 500 Ом,
а хвильовий опір хвилеводу - 600 Ом. Коефіцієнт загасання хвилі у
хвилеводі дорівнює 0,09 дБ/м.
39. Визначте, які типи хвиль можуть розповсюджуватися по хвилеводу з
розмірами 72х34 мм на частотах 2; 3 і 4,8 ГГц.
40. Розрахуйте амплітуду напруженості електричного поля основної хвилі в
перерізі прямокутного хвилеводу з розмірами 72х34мм, розташованого
на відстані 20 мм від вузької стінки, якщо в погодженому навантаженні
виділяється потужність 1,17 мВт. Частота генератора дорівнює 2,8 ГГц.
Визначте робочий діапазон частот хвилеводу.
41. У прямокутному хвилеводі з розмірами 35х15 мм на частоті 6 ГГц крім
основної хвилі збуджуються вищі хвилі Н20 і Н30. Визначте, на якій
відстані від місця збудження загасання цих хвиль буде дорівнює 22дБ.
42. Визначте граничні потужності на границях робочого діапазону
прямокутного хвилеводу з розмірами 35х15 мм при повітряному
заповненні. Назвіть можливі методи збільшення граничної потужності.
43. Визначте робочий діапазон частот для хвилеводу з розмірами 48х24 мм і
припустиму потужність на середній частоті діапазону при повітряному
діелектрику.
44. Визначте робочий діапазон частот хвилеводу з розмірами 40х20 мм,
якщо необхідно, щоб на максимальній частоті коефіцієнт загасання 
хвилі Н20 був рівним 4,5 дБ/см.

92
45. Розрахуйте потужність втрат у погодженому хвилевідному тракті з
розмірами 23х10 мм і довжиною 5 м на частоті 10 ГГц. Максимальна
амплітуда напруженості електричного поля на вході хвилеводу дорівнює
10кВ/см, коефіцієнт загасання поля у хвилеводі 0,12 дБ/м.
46. Розрахуйте розміри прямокутного хвилеводу, призначеного для
передачі енергії на основній хвилі при середній частоті діапазону 2 ГГц.
Визначте робочий діапазон частот даного хвилеводу й коефіцієнт
загасання найближчої хвилі вищого типу на середній частоті.
47. Розрахуйте постійну розповсюдження хвилі основного типу в круглому
хвилеводі радіусом 33мм, і характеристичний опір, якщо частота
коливань дорівнює 3 ГГц.
48. Визначте типи хвиль, які можуть розповсюджуватися по круглому
хвилеводу діаметром 70 мм на частоті 4,5 ГГц. Розрахуйте загасання
найближчої хвилі, що не розповсюджується, на відстані 50 мм від місця
збудження.
49. Розрахуйте постійні розповсюдження хвиль Н11 і Е01, що збуджуються у
круглому хвилеводі діаметром 20 мм на частоті 10ГГц. Визначте фазову
й групову швидкості, характеристичний опір.
50. Розрахуйте радіус круглого хвилеводу, призначеного для передачі ЕМЕ
на основній хвилі при середній частоті діапазону 2 ГГц. Визначте
робочій діапазон частот даного хвилеводу й коефіцієнт загасання
найближчої хвилі вищого типу на середній частоті.
51. Розрахуйте фазову й групову швидкості, характеристичний опір хвиль
Н11 і Е01 у круглому хвилеводі діаметром 30 мм, якщо частота коливань
дорівнює 8 ГГц.
52. Розрахуйте припустиму потужність для хвилі Е01 круглого хвилеводу
діаметром 26 мм на частоті 10 ГГц. Визначте довжину хвилі у хвилеводі
й групову швидкість. Хвилевід заповнений повітрям.
53. Діаметр внутрішнього дроту коаксіального хвилеводу дорівнює 10 мм.
Визначте діаметр зовнішнього дроту з умови одержання максимальної
електричної міцності. Розрахуйте діапазон частот однохвильового
режиму передачі, граничну потужність на середній частоті й хвильовий
опір, якщо =1.
54. Визначте нижню границю однохвильового режиму симетричної
смужкової лінії із хвильовим опором 75 Ом, що виконана на діелектрику
ПТ-3 (=2,84), якщо відстань між заземленими екранами становить 4 мм,
а товщина внутрішнього провідника дорівнює 0,4 мм.
55. Визначите W і h 50-омної смужкової лінії, що виконана на основі
кераміки полікор (=9,6), якщо верхня межа робочого діапазону частот
однохвильового режиму дорівнює 24 ГГц.
56. Коаксіальний хвилевід, діаметри дротів якого рівні 1,37 і 9 мм, має
поліетиленовий діелектрик з відносною діелектричною проникністю, що
дорівнює 2,25. Опір навантаження активний й дорівнює 80 Ом. Визначте
КСХ і довжину хвилі у хвилеводі, а так само опір у перерізах, що

93
 розташовані на відстані 50 і 100 мм від навантаження. Частота коливань
дорівнює 1 ГГц. У хвилеводі поширюється Т - хвиля.
57. Розрахуйте вхідний опір хвилеводу довжиною 120 мм, якщо він
короткозамкнений на кінці. Хвильовий опір дорівнює 400 Ом, а частота
коливань - 500 МГц. Хвилевід заповнений повітрям. У хвилеводі
збуджується Т - хвиля.
58. Відрізок короткозамкненого на кінці коаксіального кабелю
використовується як конденсатор. Визначте необхідну довжину відрізка,
якщо на частоті 500 МГц величина ємності повинна бути рівною 20 пФ.
У кабелі збуджується Т – хвиля. Діаметри проводів кабелю 1,37мм і 9
мм, ізоляція поліетиленова, =2.25.
59. Розрахуйте вхідний опір відрізка повітряної двопроводної лінії
довжиною 375 мм із хвильовим опором 50 Ом на частоті 100 МГц, якщо
навантаженням є конденсатор з ємністю 45,5 пФ.
60. Коаксіальний хвилевід із хвильовим опором 75 Ом навантажений на
антену з опором 50 Ом. Відносна діелектрична проникність ізоляції
дорівнює 2,25. Визначте КСХ у хвилеводі, а також амплітуду напруги на
навантаженні й у перерізах мінімумів і максимумів, якщо амплітуда
напруги падаючої хвилі дорівнює 100 В. Чому дорівнює довжина хвилі,
фазова швидкість і швидкість перенесення енергії, якщо у хвилеводі
розповсюджується Т - хвиля? Частота коливань дорівнює 200 МГц.
61. Лінія передачі довжиною 2,52 м з повітряним діелектриком має
хвильовий опір 75 Ом. Опір навантаження на частоті 500 МГц дорівнює
(100+j75) Ом. Визначте вхідний опір лінії, КБХ, КСХ, модуль
коефіцієнта відбиття, а також відстань від навантаження до найближчих
перерізів мінімуму й максимуму напруг і величину опорів у цих
перерізах. Енергія передаються Т - хвилею.
62. Вхідний опір відрізка хвилеводу з повітряним діелектриком на частоті
2,5 ГГц дорівнює 200 Ом. Визначте провідність і опір навантаження,
якщо довжина хвилеводу дорівнює 250 мм, а його хвильовий опір - 400
Ом. У хвилеводі розповсюджується Н - хвиля, її критична довжина
15 см.
63. Визначте вхідний опір і провідність відрізка коаксіального хвилеводу
довжиною 150 мм із хвильовим опором 50 Ом при розімкнутому й
короткозамкненому кінці. Ізоляція поліетиленова з відносною
діелектричною проникністю, рівною 2,25. У хвилеводі поширюється
Т - хвиля із частотою коливань 80 МГц.
64. Коаксіальний хвилевід з повітряним діелектриком і хвильовим опором
75 Ом навантажений на індуктивний опір L=0.2−6 Гн. Розрахуйте
вхідний опір хвилеводу на частоті 400 МГц, якщо його довжина
дорівнює 100 мм. У хвилеводі збуджується Т - хвиля.
65. Короткозамкнений на кінці відрізок коаксіального кабелю із хвильовим
опором 50 Ом і поліетиленовою ізоляцією (=2,25) використовуються як
ємність. Визначте мінімальну довжину відрізка, якщо на частоті 300
МГц його вхідний опір повинен бути рівним 20 Ом. Яка величина

94
 ємності на вході кабелю при заданій частоті? У кабелі збуджується Т -
хвиля.
66. Розрахуйте вхідний опір і провідність коаксіальної лінії довжиною 4,67
м з розмірами 2b=1.37, 2a=9.6 мм і поліетиленовою ізоляцією (=2,25).
Опір навантаження на частоті 176 МГц дорівнює ( 140-j30) Ом. У лінії
розповсюджується Т - хвиля.
67. Розрахуйте потужність, що споживається навантаженням, якщо
довжина лінії передачі із хвильовим опором 100 Ом дорівнює 2,5 м, а
опір навантаження – (200+j80) Ом. Коефіцієнт загасання дорівнює 0,1
дБ/м. Генератор віддає в лінію потужність 1 Вт.
68. Генератор, що працює на частоті 280 МГц, з'єднаний з антеною кабелем
РК- 75-4-16 (=2,25) довжиною 2 м. Визначте вхідну провідність антени,
КСХ і модуль коефіцієнта відбиття в тракті, якщо його вхідний опір
дорівнює (260+j45) Ом.
69. По повітряній дводротовій лінії із хвильовим опором 75 Ом передається
ЕМЕ на частоті 200 МГц. З експериментальних вимірів відомо, що
Umin=17 В, Umax=51 В, а при короткому замиканні лінії вузол напруги
розташований на відстані 270 мм від перерізу мінімуму убік генератора.
Визначте опір і провідність навантаження, опір у перерізах мінімуму й
максимуму напруги.
70. У коаксіальному хвилеводі з повітряним діелектриком
розповсюджується Т - хвиля. Діаметри провідників хвилеводу рівні 3,6 і
12,6 мм. За допомогою вимірювальної лінії встановлено, що напруга в
перерізі максимуму дорівнює 8 В, а в перерізі мінімуму - 3,48 В, сусідні
мінімуми напруги відповідають поділам шкали 14 і 29 мм. Визначте
хвильовий опір хвилеводу, довжину хвилі у хвилеводі, КСХ, КБХ,
модуль коефіцієнта відбиття. Розрахуйте опір навантаження хвилеводу,
якщо при короткому замиканні кінця вузол напруги відповідає поділові
шкали 20 мм. Відлік по шкалі ведеться від навантаження до генератора.
71. Визначте опір відкритого кінця прямокутного хвилеводу з розмірами
23 мм, якщо з експерименту відомо: х=4 см, КСХ=1,5, а переріз
мінімуму напруженості електричного поля знаходиться на відстані 2 см
від найближчого еквівалентного перерізу убік генератора.
72. Визначте довжину короткозамкнених узгоджуючих шлейфів, вхідна
провідність яких відповідно дорівнює j0.0285, -j0.016 і -j0.0285. Частота
узгодження дорівнює 300 МГц, а хвильовий опір шлейфів - 50 Ом.
73. Коаксіальна лінія із хвильовим опором 75 Ом і повітряним діелектриком
підключена до антени, вхідний опір якої на частоті 300 МГц дорівнює
300 Ом. Розрахуйте чвертьхвилевий трансформатор (lвкл., lтр., aтр.), якщо
діаметр внутрішнього провідника коаксіальної лінії дорівнює 2 мм.
74. Двопроводна повітряна лінія з розмірами поперечного перерізу
d=42 мм, а=2 мм навантажена на активний опір 920 Ом. Розрахуйте
індуктивний короткозамкнений шлейф (lвкл.,B’ш.,lш), що забезпечує
узгодження лінії на частоті f=120 МГц.

95
75. Навантаженням хвилеводного тракту розмірами ab=2310 мм є
рупорна антена, вхідний опір якої на частоті 10 ГГц дорівнює ( 580-j300)
Ом. Розрахуйте узгоджуючий чвертьхвилевий трансформатор (lвкл., lтр.,
 aтр, b).
76. Коаксіальна лінія передачі з повітряним заповненням і хвильовим
опором 50 Ом навантажена на антену, вхідна провідність якої дорівнює
(0,0078-0,0186) См/м. Визначте місце включення короткозамкненого
індуктивного шлейфа і його довжину для частоти 1,5 ГГц.
77. Рупорна антена ТКС живиться хвилеводом з розмірами 5825 мм (=).
На робочій частоті 3,75 ГГц КБХ у тракті дорівнює 0,8. Розрахуйте
ємнісний узгоджуючий короткозамкнений шлейф, включений
послідовно (lвкл., хш., lш).
78. Електричний диполь (вібратор) довжиною 300 мм. збуджується струмом
із частотою 28 МГц і амплітудою 1,5 А. Визначте амплітуди
напруженості електричного й магнітного полів у вільному просторі
(  =1,  =1) на відстані 10 см і 100 м у напрямку максимального
випромінювання.
79. Амплітуда напруженості електричного поля, створеного елементарним
електричним вібратором у повітрі, у напрямку максимального
випромінювання на відстані 1 км, дорівнює 200 мВ/м. Визначте
потужність, що випромінюється вібратором і опір випромінювання.
Відносна довжина вібратора дорівнює 0,02.
80. Елементарний електричний вібратор довжиною 300 мм на частоті
10 МГц випромінює потужність 10 Вт. Визначте амплітуду збуджуючого
струму. Яка буде потужність випромінювання, якщо за інших рівних
умов частота зменшена в 10 разів? Якою повинна бути амплітуда струму
у вібраторі, щоб при цьому отримати попередню потужність?
81. Електричний диполь довжиною 500 мм живиться струмом із частотою
15 МГц і амплітудою 1А. Визначте амплітуду напруженості
електричного диполя в повітрі на відстані 0,1; 1; 10; 50; 1000; 10000 м у
напрямку максимального випромінювання.
82. Визначте потужність, випромінювану вібратором у вільний простір,
якщо в дальній зоні на відстані 100 м у напрямку максимального
випромінювання амплітуда напруженості магнітного поля дорівнює
1 мА/м.
83. Елементарний електричний диполь випромінює у вільний простір
потужність 150 Вт . Визначте амплітуди векторів напруженості
електричного й магнітного полів у точці дальньої зони з координатами
r = 5 км,  = 20 град.;  = 45 град.
84. Потужність випромінювання електричного диполя дорівнює 200 Вт.
Визначте середнє за період значення модуля вектору Пойнтінга в точці
вільного простору з координатами r = 40 км,  = 10 град.;  = 20 град.
85. Визначити ширину ДС (2)0Е в Е - площині і (2)0Н в Н - площині
пірамідального рупора з розкривом А=В=8,5 см при роботі на λ=8,5 см за
умови, що розподіл поля по осі x з розміром В – рівномірний

96
 E XS ( x) = E 0 = const , а по осі y з розміром А – косинусоідальний
y
E XS ( y ) = E0 cos( ) .
A
86. Визначити - наскільки треба зменшити розмір В пірамідального рупора,
щоб ширина ДС в обох Е- й Н-площинах була б однаковою.
87. Визначити в дБ-х рівень перших двох пелюсток за потужністю в Е- та
Н-площінах на прямокутному отворі відносно головного пелюстка.

4.2 Деякі приклади розв'язання задач до розділу 1 (теми 1-5)

1. На границі розділу двох ідеальних діелектриків з параметрами
 1 = 1, 1 = 1,  2 = 2,25,  2 = 1 електричного заряду немає. Визначте напруженість
електричного поля на границі розділу в другому середовищі, якщо в першому
середовищі вектор D1 спрямований під кутом 45 градусів до границі розділу, а його
величина дорівнює 85 *10 −8 Кл / м 2 . Як спрямований вектор Е в другому середовищі?
Рішення пояснити векторною діаграмою.
Співвідношення:
D1 =  а1 E1 ; E 1 = E1 cos 1 ; E n1 = E1 sin 1 ;

1 En 2
E1 = E 2 ; En 2 = E n1 ; E2 = E22 + En22 ;  2 = arctg .
2 E 2
Відповідь:
D1
E 1 = E1 cos 450 = cos 450 = 96,1  0,707 =
 a1
= 68кВ / м = E n1 = E1 sin 1 = E 2 ;

1 1
En 2 = En1 = 68 = 30,2кВ / м;
2 2,25

E2 = E22 + En22 = 75,8кВ / м;

En 2
 2 = arctg = 23,9 0.
E 2
2. На границі розділу двох середовищ (  1 = 1, 1 = 1,  2 = 3,  2 = 5 ) поверхневий
струм відсутній. У першому середовищі на границі розділу вектор Н спрямований до
неї під кутом 30 градусів, а його величина дорівнює 6 А/м. Визначте величину й
напрямок вектора напруженості магнітного поля на границі розділу в другому
середовищі. Рішення пояснити векторною діаграмою.
Співвідношення:
H  1 = H 1 cos 1 ; H n1 = H 1 sin 1 ;

1 H n2
H1 = H 2 ; H n2 = H n1 ; H 2 = H22 + H n22 ;  2 = arctg .
2 H 2
Відповідь:

97
H  1 = H 1 cos1 =
= 6 cos 30 0 = 5,2 A / м = Н  2 ;

1 1
H n2 = H =
 2 n1 2

1
= 6 sin 300 = 0,6 A / м;
5

H 2 = H22 + H n22 = 5,23 А / м;

H n2
 2 = arctg = 6,6 0.
H 2
3. Визначте характер провідності сухого ґрунту на частотах 1 МГц і 10 ГГц.
Параметри сухого ґрунту:  = 4,  = 1,  = 0,01См / м .
Співвідношення:

tg =
 a , або
Відповідь: ~ =  − j 600

Частота 1 МГц tg = = 45  − 600 (4-j180) – провідник.
 a

Частота 10 ГГц tg = = 0,045  1,   600(4-j0,018) – діелектрик.
 a
4. Супутники радіонавігаційної системи GPS знаходяться від поверхні Землі на
відстані 20000 км. Визначити час запізнення сигналів радіонавігації.
Співвідношення:
   a a r r
t = r= r= = .
   c / 
Відповідь:
t = 0,066[c].
5. Базова станція (БС) мобільного зв’язку знаходиться від абонента на відстані
3 км і здійснює з ним обмін службовою інформацією. Через який проміжок часу з
моменту початку випромінювання ЕМХ БС буде прийнятий від абонента сигнал,
якщо його частота 1800 МГц? Визначте довжину хвилі й коефіцієнт фази ЕМХ.
Співвідношення:
   a a r r с 2
t = r= r= = ; = ; = .
   c /  f 
Відповідь:

2r с 2
t = = 20[ мкс ]; = = 0,166[ м]; = = 39,25[ рад / м].
c /  f 
6. Електромагнітна хвиля із частотою 300 МГц поширюється в діелектрику без
втрат з відносною діелектричною проникністю, що рівна 3,2. Визначте фазову
швидкість, довжину хвилі й коефіцієнт фази ЕМХ.
Співвідношення:

98
  2
VФ = ;  =  aa ; C = .
 
Відповідь:

VФ = 1,68  10 8 [ м / с]; C = 0,56[ м];  = 11,2[ рад / м].

7. Сферична ЕМХ поширюється в середовищі з параметрами  = 3,25,  = 1,  = 0
. Середнє за період значення вектору Пойнтінга в деякій точці дорівнює 2 мВт / м 2 .
Визначте амплітуди електричного й магнітного полів у цій точці.
Співвідношення:
E m2 E a 
П ср = Е m = П ср 2 Z C = 0,915[ В / м]; ZC = S = = 120 .
2Z C HS a 
Відповідь:

Hm=0,00437 [А/м].

8. В ідеальному діелектрику з параметрами  = 1,  = 1 поширюється плоска

однорідна ЕМХ із амплітудою напруженості електричного поля, що рівна 2 В/м, і
частотою 1800 МГц. Розрахуйте амплітуду напруженості магнітного поля, середнє за
період значення щільності потоку потужності, довжину хвилі й швидкість
перенесення енергії.
Співвідношення:
с c E m2 E a 
= ; V = V = . П = ZC = S = = 120 ;
a 
є ф
E  E
ср
f
Відповідь: 2Z C HS
H m = m = m = 0,0053[ А / м];
Z C 120
Пср = 0,0053 [Вт/м2];
λ = 0,166 [м];
Vе = 3 108 [м/с].
9. Визначте глибину проникнення ЕМХ у мідь із питомою електричною
провідністю, рівною 5 * 10 7 См / м , на частоті 3 ГГц. Як зміниться глибина
проникнення при частоті 200 МГц?
Співвідношення:
1
e = ;  з = f a .
з

f αз [1/м] δe Примітка
[мкм]
3 ГГц 76,95 104 1,3 Збільшилася у
200 МГц 19,87 104 5,03 3,88 разу
Відповідь:
10. Плоска ЕМХ проникає з повітря в морську воду з параметрами
 = 80,  = 1,  = 3См / м. . Частота коливань дорівнює 300 МГц. Як змінилася фазова
швидкість і довжина хвилі в морській воді в порівнянні з повітрям? Визначте
глибину проникнення в морську воду.
Співвідношення:

99
 V Vф 
Vф = ; c = = ;
2 f 2
     
0,5 1 +   + 0,5 0,5 1 +   + 0,5
     

   
2 
 a a 
1 n =   1 +   − 1 ;
e = ; 2    a  
п  

Відповідь:
Параметри ЕМХ
Середовище Vф , [м/с] λc, [м]
Повітря 3 108 1,0
Морська вода 0,256 108 0,0853

Фазова швидкість і довжина хвилі в морській воді в порівнянні з повітрям

зменшилися у 11,7 раз.
1
Глибина проникнення в морську воду e = = 0,0208м.
п
11. Плоска ЕМХ проникає з повітря в латунь (  = 1,6 * 10 7 См / м ). У скільки разів
зменшиться амплітуда хвилі на глибині 0,02 мм у порівнянні з амплітудою на
поверхні латуні, якщо довжина хвилі в повітрі рівна 10 см.?
Співвідношення:
m  з = f a  .
− з Z
= e з Z ,
Em e
Відповідь: в 6040,6 разів.
12. Плоска ЕМХ падає з повітря під кутом 300 на діелектричну перешкоду з
відносною діелектричною проникністю (ε), рівною 2,25. Визначте модуль
коефіцієнта віддзеркалення при нормальній поляризації.
Співвідношення:

2
cos − − sin 2 
1
ГН =
2
cos + − sin 2 
1
.
Відповідь: 1.
Гн = 0,238.

13. Плоска лінійно-поляризована ЕМХ поширюється в повітрі й падає на

ідеально провідну плоску поверхню. Вектор напруженості електричного поля хвилі
паралельний поверхні. Розрахуйте відстані між площинами мінімумів амплітуд
напруженості електричного поля при різних кутах падіння ЕМХ і побудуйте графік.

100
 Кут падіння необхідно змінювати від 0 до 90 градусів з дискретністю 10 градусів.
Визначите мінімальну й максимальну амплітуди напруженості інтерференційного
електричного поля. Частота коливань дорівнює 10 ГГц, середнє за період значення
щільності потоку енергії хвилі, що падає - 20 мВт / м 2 .
Співвідношення:
 E m2
b= ; П ср = ;
2 cos 2Z C
Відповідь:
Θ, град. 0 10 20 30 40 50 60 70 80 90
b, мм 15 15,2 15,9 17,3 19,6 23,3 30 43,8 86,4 ∞

b
100
80
60
40
20
0
0 10 20 30 40 50 60 70 80 90

Emin =0.
Emax =24,55 [В/м].
14. Розрахуйте довжину феритового стрижня циркулятора поляризаційного типу,
якщо при заданих ƒ і H0 коефіцієнт фази відповідно дорівнює: рад/см;  Х+ = 0,463
 Х− = 0,62 рад/см. Побудуйте векторну діаграму ефекту Фарадея.
Співвідношення:
  4
 = (  Х− −  Х+ ) = ;
H N
H0 H S
H0
2 4 
ω ω z
θφ 1
φ φ
φлів
Відповідь: 2
φпр N S
а б 3

l = 2 /(  Х− −  Х+ ) = 10 см.
15. У прямокутному хвилеводі з розмірами 23х10 мм установлена поперечно
намагнічена феритова пластина довжиною 50 мм з магнітною проникністю + = 1,1 0 ;
− = 1,5 0 . Еквівалентна відносна діелектрична проникність діелектрика хвилеводу
дорівнює 1,1. На скільки градусів зміниться фаза ЕМХ, що проходить через хвилевід у
прямому напрямку; у зворотному напрямку на частоті 10 ГГц? Визначите невзаємну
різницю фаз даного фазообертача.
Співвідношення:

101
 
 =   a a 1 − ( )2 ;  =  − −  + .
2a
Відповідь:

 
 + =   a a+  e − ( ) 2 = 9,45[ рад];  − =   a  а−  е − ( ) 2 = 11,04[ рад];
2a 2a
 =  −  = 1,59[ рад] = 91,3 .
− + 0

16. По прямокутному хвилеводу розповсюджуються Н- хвилі. Їхні власні числа

мембранного рівняння відповідно рівні 0,436; 0,924; 0,872; 1,02 рад/см. Визначте
робочий діапазон частот для цих типів хвиль. У якому діапазоні по хвилеводу може
розповсюджуватися тільки одна із цих хвиль? Побудуйте спектр частот (довжин
хвиль) для цих Н- хвиль.
Співвідношення:
2 c
КР = ; f KP = .
К S KP
Відповідь:
К S [рад/см] 0,436 0,924 0,872 1,02

КР [см] 14,4 6,8 7,2 6,15

f  f KP [ГГц] 2,08 4,4 4,1 4,88

По хвилеводу може
розповсюджуватися тільки одна із
цих хвиль в діапазоні 2,08 – 4,1
ГГц.

17. У хвилеводі з повітряним діелектриком збуджується хвиля Н, для якої

критична довжина 15 см. Розрахувати постійну розповсюдження, характеристичний
опір, фазову швидкість, швидкість перенесення енергії й довжину хвилі у хвилеводі,
якщо частота генератора дорівнює 1 ГГц. Побудуйте структуру поля хвилі Н20.
Співвідношення:
 = c / f = 30[cм]  КР = 15[см],
це діапазон відсічки, в якому можливо розрахувати тільки постійну розповсюдження
2 2
2  kp   
 = = 1−    8.7 2 1 −  kp   Б 
,   та характеристичній опір
kp   kp   м
   

102
 ja
Z CH = .
 =
Відповідь:
γ=315,6 [дБ/м].
ZCH=j217,5 [Ом].

18. У хвилеводі з повітряним діелектриком

збуджується хвиля Н, для якої критична довжина
15 см. Розрахувати постійну розповсюдження, характеристичний опір, фазову
швидкість, швидкість перенесення енергії й довжину хвилі у хвилеводі, якщо частота
генератора дорівнює 3 ГГц.
Співвідношення:
 = c / f = 10[cм]  КР = 15[см],
це робочий діапазон, в якому можливо розрахувати всі задані параметри: постійну
розповсюдження, характеристичний опір, фазову швидкість, швидкість перенесення
енергії й довжину хвилі у хвилеводі
 
2
2   рад  V
 = j = 1 −    ; ZC Vф = ;
   КР   м  Z CH =
2
;
  
2
   1−  
1−    
 
 kp   kp 

  
2
2 
Vе = Vгр = V 1 −   ; Х = = .
 
 kp 
Х   
2

1−  
 
 кр 
Відповідь:
γ = j46,8 [рад/м].
ZCH = 506 [Ом].
VФ = 4,03 108 [м/с].
Ve = 2,235 108 [м/с].
λX = 0,134 [м].
19. У прямокутному хвилеводі з розмірами 35х15мм на частоті 6 ГГц крім
основної хвилі збуджуються вищі хвилі Н20 і Н30. Визначте, на якій відстані від місця
збудження загасання цих хвиль буде дорівнює 22 дБ. Побудуйте структуру поля
хвилі Н20.
Співвідношення:
2 2
2  kp   
В = l = 1−   l  8.7 2 1 −  kp  l , дБ 
kp   kp  
   
Відповідь:
B
l H 20 = = 20[ мм];
H 20

B
l H 30 = = 10[ мм].
H 30

103
 20. Визначте робочий діапазон частот ТКС, у якій застосовується прямокутний
хвилевід з розмірами стінок 72х34 мм. По хвилеводу повинна розповсюджуватися
тільки основна хвиля, власні числа мембранних рівнянь основної хвилі й першої
вищої хвилі відповідно рівні 0,44 і 0,87 рад/см. Побудуйте структуру поля основної
хвилі прямокутного хвилеводу.
Співвідношення:
2 2
a    1,8a, абокр 2 =    1,8кр1 = 
KS2 К S1
c c
  f   с = 3 108 м / с.
1,8кр1 кр 2

Відповідь:
1,165 ГГц≤ f ≤ 4,16 ГГц.

21. Визначте робочий діапазон частот хвилеводу з розмірами 40х20 мм, якщо
необхідно, щоб на максимальній частоті коефіцієнт загасання  хвилі Н20 був рівним
4,5 дБ/см. Побудуйте структуру поля хвилі Н20.
Співвідношення:
2
2  kp   Б 
  8 .7 1−   . 
kp   м
 
Відповідь:
При умовах, які задані, αn = 4,5 дБ/см забезпечується на
мінімальній довжіні хвилі λ = 1,06 а. Тоді
c c
1,06a    1,8a   f   с = 3  108 м / с,
1,8a 1,06a
4,16 ГГц  f  7,07 ГГц.
22. Побудуйте графік залежності довжини хвилі у прямокутному хвилеводі з
розмірами 23х10 мм від довжини хвилі в генераторі при наступних значеннях:
2,5; 2,8; 3,0; 3,5; 4,0; 4,6 см.
Співвідношення:
10

λХ
Х = 8
2
  
1−   6
  = 2a 
 кр 
4

. 0
2,5 2,8 3 3,5 4 4,6
Відповідь:

104
 λ, см 2,5 2,8 3,0 3,5 4,0 4,6
λХ, см 2,98 3,52 3.96 5,39 8,1 ∞
23. Визначте граничні потужності на границях робочого діапазону прямокутного
хвилеводу з розмірами 35х15 мм при повітряному заповненні. Назвіть можливі
методи збільшення граничної потужності. Побудуйте графік залежності нормованої
граничної потужності від довжині хвилі λ.
Співвідношення:
2
Егран   
2
ab
Ргран = 1−   .
4Z c  2a 
Відповідь:
1. При повітряному заповненні Егран ≈ 30 кВ/см і
тоді Ргран = 2,72 МВт при λ = а і Ргран = 1,36 МВт
при λ = 1,8 а.
2. Збільшити граничну потужність можна двома
шляхами. По-перше, шляхом збільшення розмірів
поперечного перетину, по-друге, використанням
діелектрика з підвищеною електричною міцністю.
Зараз для збільшення Е гран найбільш часто заповнюють хвилевід повітрям під тиском,
який в декілька разів перевищує атмосферний. Також використовується елегаз ( E гран
=90 кВ/см), іноді хвилеводи заповнюють спеціальними рідкими діелектриками (нонан,
декан, гексан, гептан), у яких Pгран  100 кВ/см.

24. Визначте робочий діапазон частот для хвилеводу з розмірами 48х24 мм і

припустиму потужність на середній частоті діапазону при повітряному діелектрику.
Побудуйте структуру поля хвилі Н01.
Співвідношення:

c c
a    1,8a   f   с = 3 108 м / с.
1,8a a

Ргран Егран   
2 2
ab
Рдоп = , Ргран = 1−  
3−5 4Z c  2a 
Відповідь:
3,47 ГГц≤ f ≤ 6,25 ГГц.
Рдоп = (0,98-1,64)МВт.
25. Розрахуйте потужність втрат у погодженому тракті на основі прямокутного
хвилеводу з розмірами 23х10 мм і довжиною 5 м на частоті 10 ГГц. Максимальна
амплітуда напруженості електричного поля на вході хвилеводу дорівнює 10 кВ/см,
коефіцієнт загасання поля у хвилеводі - 0,12 дБ/м. Побудуйте структуру поля
основної хвилі
Співвідношення:

105
 Еm2 ab   
2
1
Р= 1−   Pпот (l ) = Pвх (1 −  ), = .
4Z c  2a  ; 1 + 2 п l
Відповідь:
Рпот=12 кВт.

26. Розрахуйте амплітуду напруженості

електричного поля основної хвилі в перерізі прямокутного хвилеводу з
розмірами 72х34 мм, розташованого на відстані 20 мм від вузької
стінки, якщо в погодженому навантаженні виділяється потужність 1,5
кВт. Частота генератора дорівнює 3 ГГц. Визначте робочий діапазон
частот хвилеводу.
Співвідношення:

  
E m2
EП ср = ;

2
2Z C

Е 2 ab 
Р= m 1−   E = E m sin x.
4Z c  2a  ; a

Відповідь:
274,4 [В/м].
c c
a    1,8a   f   с = 3 108 м / с,
Тоді 1,8a a
2,31ГГц  f  4,16 ГГц.
27. Визначте типи хвиль, які можуть розповсюджуватися по круглому хвилеводу
діаметром 70 мм на частоті 4,5 ГГц. Розрахуйте загасання найближчої хвилі, що не
розповсюджується, на відстані 50 мм від місця збудження. Побудуйте структуру поля
хвилі Е01 круглого хвилеводу.
Співвідношення:
Хвилі, які можуть розповсюджуватися по круглому хвилеводу при виконанні
умови λ < λKPν у загальному вигляди наведені в табл. 4.1
Таблиця 4.1
Тип хвилі Н 11 E 01 H 21 E11 H 01 H 31
Корінь U 11' U 01 '
U 21 U 11 '
U 01 U 31'
Значення 1,841 2,405 3,054 3,832 3,832 4,201
кореня
 КР 3,41a 2,61a 2,06a 1,64a 1,49a
2 2
2  kp   
В = l = 1−   l  8.7 2 1 −  kp  l , дБ 
kp   kp  
   
Відповідь:
При λ = 6 см хвилі, які можуть розповсюджуватися, наведені в табл. 4.2
Таблиця 4.2

106
 Тип хвилі Н 11 E 01 H 21 E11 H 01 H 31
 КР ,[см] 3,41a=11,93 2,61a=9,13 2,06a=7,21 1,64a=5,74 1,49a
Характерист
ика Розповс. Розповс. Розповс. Не розповс. Не
процесу розповс.

В = 13,85 дБ.
28. У круглому хвилеводі збуджується хвиля Е01, критична довжина якої
дорівнює 2,5 см. Визначте робочий діапазон частот цього типу хвилі. Яке загасання
хвилі (у децибелах) на відстані 50 мм від місця збудження, якщо частота коливань
дорівнює 10 ГГц. Побудуйте структуру поля цей хвилі.
Співвідношення:  = c / f = 3  [cм]   = 2,5  [см], КР
це діапазон відсічки, для якого можливо розрахувати загасання хвилі наступним
чином
2 2
2  kp   
В = l = 1−   l  8.7 2 1 −  kp  l , дБ  робочий
kp   kp  
   
діапазон частот цього типу хвилі c/2,61 a < f < c/2,06 a.
Відповідь:
12 ГГц < f < 15,2 ГГц.
В=60,4 [дБ].

29. Розрахуйте фазову і групову швидкості, характеристичний опір хвиль Н11 у

круглому хвилеводі діаметром 30 мм, якщо частота коливань дорівнює 8 ГГц.
Співвідношення:
2
V   
Vф = ; Vгр = V 1−   ;
2   = 3,41а 
    kp 
1−  
  = 3,41а 
 kp 

ZC
Z CH = .
2
  
1−  
  = 3,41а 
 kp 
Відповідь:
Vф = 4,41 108 м/с.
Vгр = 2,04 108 м/с.
ZСН = 554 Ом.

107
 30. Розрахуйте радіус круглого хвилеводу, призначеного для передачі ЕМЕ на
основній хвилі при середній частоті діапазону 2 ГГц. Визначте робочий діапазон
частот даного хвилеводу й коефіцієнт загасання найближчої хвилі вищого типу на
середній частоті. Побудуйте структуру поля хвилі Н11 круглого хвилеводу.
Співвідношення:

a H11 = cp .
3
Робочий діапазон частот цього типу хвилі c/2,61 a < f < c/3,41 a
2 2
2  kp   
= 1−    8.7 2 1 −  kp   Б 
. 
kp   kp   м
   
Відповідь:

cp
a H11 = = 50[ мм].
3
c/0,13 > f > c/0,17; 1,75ГГц < f < 2,3ГГц.
α = 206,4 [дБ/м].

31. Розрахуйте фазову й групову швидкості, характеристичний опір хвиль Е01 у

круглому хвилеводі діаметром 30 мм, якщо частота коливань дорівнює 8 ГГц.
Співвідношення:
2
V   
Vф = ; Vгр = V 1−   ;
2   = 2,61а 
    kp 
1−  
  = 2,61а 
 kp 
2
  
Z CE = Z C 1−  
  = 2,61а  .
 kp 
Відповідь:
Vф = 10,44 108 м/с.
Vгр = 0,86 108 м/с.
ZСЕ = 108 Ом.
32. Розрахуйте довжину граничного атенюатора, що виконаний з круглого
хвилеводу діаметром 20 мм, якщо на частоті 3 ГГц ослаблення коливань H11 повинне
складати 90 дБ. Побудуйте структуру поля вказаного коливання.
Співвідношення:
2 2
2  kp   
В = l = 1−   l  8.7 2 1 −  kp  l , дБ 
kp   kp  
   
Відповідь:
l = B/α= 60 [мм].
33. З хвилевідного тракту тропосферної

108
станції зв’язку, по якому на частоті 5 ГГц передається потужність 1000 Вт, необхідно
відгалузити сигнал потужністю 1 мВт. Розрахуйте довжину граничного атенюатора,
що є відрізком круглого хвилеводу діаметром 10 мм з робочою хвилею H11. Отвір
зв'язку атенюатора з хвилеводом має ослаблення 13 дБ.
Співвідношення:
2
B АТ P 2  kp   Б 
l= ; В АТ = В − 13дБ ; В = 10 lg ТР ;   8.7 1−   .
 PВІДГ kp     м 
 
Відповідь:
l = 15,3 мм.
34. Розрахуйте діаметр круглого
хвилеводу зчленування на хвилі E01, що
обертається, а також довжину хвилі в
хвилеводі для даної хвилі. Середня частота
робочого діапазону зчленування рівна
3 ГГц. Побудуйте структуру поля даної
хвилі.
Співвідношення:
cp
a E01 = .
2,3
2 
Х = =
Х   
2

1−  
 
 кр 
Відповідь:

2a E01 = 8,7[см ].
λХ = 21,2 [см].
35. Розрахуйте максимально досяжний діапазон частот зчленування, що
обертається, що виконаний на трансформаторах типів хвиль вигляду H 10[]  E01
0
,
якщо розміри прямокутного
хвилеводу зчленування, що
обертається, а ×в =23×10 мм.
Співвідношення:
cp
λср=1,4 а, a E01 = .
2,3
Робочий діапазон частот цього
типу хвилі c/2,06 a < f < c/2,61 a
Відповідь:
1. λср=32 мм для прямокутного хвилеводу є також λср хвилі Е01.
cp
2. a
E01
= = 14 мм.
2,3

109
 3. c/0,0288< f < c/0,0365; 8,21 ГГц< f < 10,4ГГц, (цей діапазон частот менший за
максимально досяжний діапазон частот прямокутного хвилеводу, якій дорівнює 7,2
ГГц< f < 13 ГГц).
36. Визначте геометричні розміри внутрішнього провідника кільцевого дільника
потужності, що виконаний на симетричній смужковій лінії з хвильовим опором ZХ
=50 Ом, і діелектричній підкладці ПТ-3 (ε = 2,84). Відстань між зовнішніми
пластинами рівна 4 мм, а максимальна частота
однохвильового режиму дільника потужності не
повинна перевищувати 300 ГГц.
Співвідношення:
0 min ССХ  W ; (див. рис. 4.1)
Відповідь:
1. W = 1 мм.
Z B  = 84,3 i W / h = 0,5 ( рис.3.1)
2. На перетині
знаходим t / b = 0,1.

3. Звідки t=0,4 мм.

Рис. 4.1

37. Визначте КБХ, КСХ, модуль коефіцієнта відбиття в хвилевідному тракті і

потужність передавача, якщо на індикаторі блоку вимірювання коефіцієнта хвилі, що
біжить, і потужності (ВКБП) потужність падаючої хвилі відповідає 30, а відбитої
хвилі – 6 діленням шкали. Перехідне ослаблення направленого відгалужувача ВКБП
рівне 57 дБ, а одне ділення шкали індикатора відповідає потужності 0,002 Вт.
Співвідношення:
Рвід 1+ | Г | 1 Pосн
Г = ; КС = , KБ = , C = 10 lg .
Рпад 1− | Г | КС Рдоп.пад
Відповідь:
|Г|=0,45.
КС=2,63.
КБ =0,38.
Росн=30123,5 [Вт]=30,123 [кВт].
38. Визначте опір відкритого кінця прямокутного хвилеводу з розмірами
72х34 мм, якщо з експерименту відомо: λх=14 см, КСХ=2,5, а переріз мінімуму
напруженості електричного поля знаходиться на відстані 11 см від найближчого
еквівалентного перерізу убік генератора.
Співвідношення:

 K Б (1 + tg 2  Х lЭ ) (1 − K Б 2 )tg Х lЭ 
Z н = Rн + jX н = Z Х  + 
 1 + K Б
2
tg 2
 l
Х Э 1 + K Б
2
tg 2
 Х Э 
l
;

110
 2b Zc
ZХ =
a   
2

1−  
 2a  .
Відповідь:
ZH = RH+jXH = (393+j374) Ом.

=1,34-j0,69

39. Розрахуйте вхідний опір хвилеводу довжиною 120 мм,

якщо він короткозамкнений на кінці. Хвильовий опір
дорівнює 100 Ом, а частота коливань - 500 МГц. Хвилевід
заповнений повітрям. У хвилеводі збуджується Т - хвиля.
Співвідношення:
Z = jZ Х tg х z
Відповідь:
Z = j1228 [Ом].
40. Коаксіальний хвилевід (фідер), діаметри дротів якого рівні 1,37 і 9 мм, має
поліетиленовий діелектрик з відносною діелектричною проникністю, рівною 2,25.
Опір навантаження активний й дорівнює 125 Ом. Визначте КСХ і довжину хвилі у
хвилеводі. Частота коливань дорівнює 1 ГГц. У хвилеводі поширюється Т - хвиля.
Побудуйте структуру поля Т - хвилі.
Співвідношення:
60 a
ZХ = ln ,
~ ZH− ZХ  b
= e − j 2  Х z =  e j ( Н − 2  Х z ) ;
138 a Х =  .
ZH+ ZХ ZХ = lg . 
1+ Г  b
KC = ;
Відповідь: 1− Г
ZX=70,6 [Ом];
RH − Z Х 125 − 70,6
Г= = = 0,28;
RH + Z Х 125 + 70,6
1+ Г  Х = 0,2[ м].
KC = = 1,8;
1− Г

111
 41. Визначте вхідний опір і провідність відрізка коаксіального хвилеводу
довжиною 150 мм із хвильовим опором 50 Ом при розімкнутому кінці. Ізоляція
поліетиленова з відносною діелектричною проникністю, рівною 2,25. У хвилеводі
поширюється Т - хвиля із частотою коливань 100 МГц.
Співвідношення:
 
Z = jZ Х tg х ( + z),  Y = 1 / Z = 1 / jZ Х tg х ( + z).
Відповідь: 4 4
Z = -j118 [Ом].
Y = j0,00849 [См].
42. Короткозамкненій на кінці відрізок коаксіального кабелю із хвильовим
опором 50 Ом і поліетиленовою ізоляцією (ε=2,25) використовуються як
індуктивність. Визначте мінімальну довжину відрізка, якщо на частоті 600 МГц його
вхідний опір повинен бути рівним 10 Ом. У кабелі збуджується Т - хвиля.
Співвідношення:

1 L 2 
 eL = arctg , Х = ; Х = .
Х ZХ Х 
Відповідь:
Мінімальна довжина відрізка - 0.1 [м]=10 см.
43. Відрізок короткозамкненого на кінці коаксіального кабелю використовується
як конденсатор. Визначте необхідну довжину відрізка, якщо на частоті 500 МГц
величина ємності повинна бути рівною 20 пФ. У кабелі збуджується Т – хвиля.
Діаметри дротів кабелю 1,37 мм і 9 мм, ізоляція поліетиленова, ε=2.25.
Співвідношення:

1  1  1  1 
 еС = arctg −  =   − arctg  ;
Х  Z Х C   Х  Z Х C 
60 a 138 a
ZХ = ln ; ZХ = lg .
 b  b
Відповідь:
𝑋𝐻
leC = 186 мм; ZX = 75,2 Ом; ХН = -j15,92 Ом; 𝑋𝐻` = =
𝑍𝑋

−𝑗0,211.
44. Вхідний опір відрізка хвилеводу з повітряним діелектриком на частоті 3 ГГц
дорівнює 100 Ом. Визначте провідність і опір навантаження, якщо довжина
хвилеводу дорівнює 35 мм, а його хвильовий опір - 400 Ом. У хвилеводі
розповсюджується Н - хвиля, її критична довжина 14,4 см. Зобразіть розподіл
напруги, струму та опору вздовж хвилеводу для навантаження, які визначено.
Співвідношення:
~
~ 1 ~ Z ВХ + j Z Х tg Х l
YН = ~ ; ZН = ZХ ~
;
ZН Z Х + j Z ВХ tg Х l

2 2  2 с
Х = = 1− ( ) ; = .
X   КР f
112
Відповідь:
λX = 14 см.При l = 3,5 см - це λX –й відрізок хвилеводу. Тоді (2.1) трансформуються в
~ Z Х2
ZH = ~
;
Z BX
ZH = RH = 1600 [Ом].
YH = 0,000625 [См].
Розподіл напруги, струму та опіру вздовж хвилеводу для навантаження ZH = RH > ZХ
має вигляд

45. Визначте опір відкритого кінця прямокутного хвилеводу з розмірами 72х34

мм, якщо з експерименту відомо: λх=14 см, КСХ=2, а переріз мінімуму напруженості
електричного поля знаходиться на відстані 3 см від найближчого еквівалентного
перерізу убік генератора.
Формули:

 K Б (1 + tg 2  Х lЭ ) (1 − K Б 2 )tg Х lЭ 
Z н = Rн + jX н = Z Х  + ;
 1 + K Б
2
tg 2
 l
Х Э 1 + K Б
2
tg 2
 Х Э 
l

2b Zc
ZХ =
.
a   
2

1−  
 2a 
Відповідь:
ZH = RH+jXH = (861,3+j280,5) Ом.

Примітка.
За допомогою кругової
номограми такого виду
розрахунки можна виконувати
від перерізу мінімуму
напруженості електричного
поля до найближчого
еквівалентного перерізу як убік
генератора так і навантаження
(див. рис. для КСХ=1.5).

113
 46. Визначте довжину короткозамкнених узгоджуючих шлейфів, вхідна
провідність яких відповідно дорівнює j0.0285 і -j0.0285. Частота узгодження
дорівнює 300 МГц, а хвильовий опір шлейфів - 50 Ом.
Співвідношення:
Z = jZ Х tg  х z
1
lшл = arctg1 / jZ Х Y.
 Y = 1 / Z = 1 / jZ Х tg х z  х
Відповідь:
l шл1 = 0,402 м.
l шл2 = 0,097 м.
47. Коаксіальна лінія із хвильовим опором 75 Ом і повітряним діелектриком
підключена до антени, вхідний опір якої на частоті 300 МГц дорівнює 300 Ом.
Розрахуйте чвертьхвильовий трансформатор (lвкл., lтр., aтр.), якщо діаметр
внутрішнього провідника коаксіальної лінії дорівнює 2 мм.
Співвідношення:

RH − Z Х 1+ Г 60 a 138 a
Г= ; КС = ; ZХ = ln , ZХ = lg .
RH + Z Х 1− Г  b  b
Відповідь:
Г=0,6;
КС=4;
lвкл.=0, так як опір навантаження чисто активний;
lтр.=λ/4=0,25 м;

Z Xт− ра = Z X K C = 150  [Ом];

138 aтр
Z Xт− ра = lg ; bтр = b;
 bтр
aтр.=24,4 мм при а коаксіальної лінії 7 мм.
48. Дводротова повітряна лінія з розмірами поперечного перерізу d=42 мм,
а=2 мм навантажена на активний опір 920 Ом. Розрахуйте індуктивний шлейф
(lвкл.,B’шл.,lшл), що включений паралельно і забезпечує узгодження лінії на частоті
f=120 МГц.
Співвідношення:

120 d −a 276 d −a
ZХ = ln , ZХ = lg .
 a  a
Відповідь:
Z`=ZH/ZX = 2,56 = КС; Y`H =1/Z`H = 0,39 = КБ.
З кругової номограми (рис. 4.2.а) l`вклL = 0,16. Тоді lвклL = l`вклL λХ = 0,16 2,5 = 0,4 м.
З номограми (рис. 4.2.б) B’шл. = -j0,9.
З номограми (рис. 4.2.б) l`шлL = 0,135. Тоді lшлL = l`шлL λХ = 0,135 2,5 = 0,3375 м.

114
 Рис. 4.2
49. Амплітуда напруженості електричного поля, що створений елементарним
електричним вібратором у повітрі, у напрямку максимального випромінювання на
відстані 1 км, дорівнює 200 мВ/м. Визначте потужність, що випромінюється вібратором і
опір випромінювання. Відносна довжина вібратора дорівнює 0,02. Побудуйте діаграму
спрямованості елементарного електричного вібратора.
Співвідношення:

I l a 2 2 l 
2
2 l 
2
l
2
l
2
E = m sin  ; PИ = 40 I m    400 I   ; RИ = 80    800  ;
2

2r a    

Відповідь:
Потужність випромінювання 444,44 [Вт].
Опір випромінювання 0,32 [Ом].

50. Елементарний електричний диполь (вібратор) довжиною 300 мм збуджується

струмом із частотою 30 МГц і амплітудою 1,5 А. Визначте амплітуди напруженості
електричного й магнітного полів у вільному просторі (  = 1,  = 1) на відстані 10 см і
100 м у напрямку максимального випромінювання.
Співвідношення:

I  l
H  = e − jr (1 + jr ) sin  ;
4  r 2

I  l
E r = − j e − jr (1 + jr ) cos ; (4.1)
2 a r 3

115
 I  l
E  = − j ( )
e − jr 1 + jr −  2 r 2 sin  .
4 a r 3

Відповідь:
6,28 2
Для відстані 10 см r = r=
0,1 = 0,0628  1 ,
 10
це БЗ і вирази (4.1) можливо записати
Im  l A
H = sin  = 35,82[ ] ;
4  r 2
м
Im  l
Er = cos = 0 ;
2a r 3
Im  l кВ
E = sin  = 21,5[ ].
4a r 3 м
6,28 2
Для відстані 100 м r = r=
100 = 62,8  1
 10
це ДЗ і вирази (4.1) можливо записати
Im  l мА
H = sin  = 0,225[ ] ;
2  r м
Im  l a мВ
E = sin  = 84,8[ ]
2r a м

51. Визначте потужність, випромінювану вібратором у вільний простір, якщо в

дальній зоні на відстані 100 м у напрямку максимального випромінювання амплітуда
напруженості магнітного поля дорівнює 1 мА/м. Зобразіть діаграму спрямованості
елементарного магнітного диполя.
Співвідношення:
2 2
l 2 l 
PИ = 40 I    400 I  
2 2

 
m
;
Im  l
H = sin  .
2  r
Відповідь:
2
Im  l l
= 2rH  PИ = 40 I    = 40 (2rH  ) = 16  Вт.
2 2 2
2
m
  
52. Визначити ширину ДН (20Е) в Е- площині і (20Н ) в Н- площині пірамідального
рупора з квадратним розкривом (А=В=8,5 см) при роботі на λ=8,5 см за умови, що
розподіл поля по осі x з розміром В – рівномірний E XS ( x) = E 0 = const , а по осі y з
y
розміром А – косинусоідальний E XS ( y ) = E0 cos( ) .
A
Співвідношення:
 
(2 0 ) 0E  51 ; (2 0 ) H  68 ;
0

B A

116
Відповідь:

(2 0 ) 0E  510 ; (2 0 ) H  68 0 ;

0

53. Визначити в дБ-х рівень першого пелюстка діаграми спрямованості за потужністю

в Н-площині на прямокутному отворі відносно головного пелюстка при
косинусоїдальному розподілу поля у розкриві.
Зобразіть діаграму спрямованості елемента
Гюйгенса.
Співвідношення:

1,0
 H = −10 lg .
Fmax .б .H
Відповідь: x

 Hбб = −23  [дБ ]. б)

4.3 Задачі до розділу 2 (теми 6-9)

88. Розрахуйте величину зазорів X і Y, а також довжину і хвильовий опір
відрізка коаксіального хвилеводу дросельного фланця. Фланець
призначений для зчленування прямокутних хвилеводів з розмірами
72×34 мм. Середня частота діапазону однохвильового режиму передачі
дорівнює 3 ГГц.
89. Розрахуйте діаметр круглого хвилеводу зчленування, що обертається,
працює на хвилі E01, і довжину хвилі в хвилеводі. Середня частота
робочого діапазону рівна 3 ГГц.
90. Розрахуйте максимально досяжний діапазон частот зчленування, що
обертається, виконаного на трансформаторах типів хвиль вигляду
H 10[]  E01
0
, якщо розміри прямокутного хвилеводу зчленування, що
обертається, а ×b = 23×10 мм
91. Розрахуйте довжину граничного атенюатора, виконаного з круглого
хвилеводу діаметром 20 мм, якщо на частоті 3 ГГц ослаблення
коливань H11 повинне складати 90 дБ.
92. З хвилевідного тракту, по якому на частоті 5,4 ГГц передається
потужність 800 кВт, необхідно відгалузити сигнал потужністю
1,5 мВт. Розрахуйте довжину граничного атенюатора, що є відрізком
круглого хвилеводу діаметром 10 мм з робочою хвилею H11. Отвір
зв'язку атенюатора з хвилеводом має ослаблення 13 дБ.
93. На скільки градусів зміниться фаза коливань на виході хвилеводу з
розмірами 90×45 мм і завдовжки 200 мм, якщо замість повітря його
заповнити полістиролом (ε = 2,25)? Частота сигналу рівна 2,1 ГГц.
94. Діелектрична пластина завдовжки 100 мм встановлена в хвилеводі з
розмірами 48×24 мм. У яких межах можна змінювати фазу коливань,
якщо при переміщенні пластини в поперечному перетині хвилеводу

117
 еквівалентна відносна діелектрична проникність змінюється від 1,05
до 1,37. Частота коливань рівна 4,55 ГГц.
95. Фазообертач виготовлений з прямокутного хвилеводу перетином
58×25 мм, широка стінка якого може зменшуватися на 6 мм. Яка
повинна бути його довжина, якщо на частоті 3,75 ГГц фазу коливань
хвилі H10 необхідно змінювати в межах від 0 до 180º?
96.А.Перетворювач поляризації, виконаний на основі діелектричної
пластини, поміщеної в круглий хвилевід, перетворить лінійну
поляризацію в кругову. Визначте довжину пластини пристрою, якщо
коефіцієнт фаз хвиль, що поляризовані паралельно пластині і
перпендикулярно їй, відповідно рівні 0,775 і 0,235 рад/см.
96.Б.Взаємний обертач площині поляризації, виконаний на основі
діелектричної пластини, поміщеної в круглий хвилевід, мусить
обертати площину поляризації на 900 . Визначте положення пластини у
круглому хвилеводі та його довжину, якщо коефіцієнт фаз хвиль, що
поляризовані паралельно пластині і перпендикулярно їй, відповідно
рівні 0,775 і 0,235 рад/см.
97. При експериментальному дослідженні смугового фільтру встановлене
наступне. На частоті 10 ГГц КСХ рівний одиниці, при збільшенні
частоти з дискретністю 10 МГц КСХ відповідно був рівний 1,5; 2,6;
17,8; 65. Побудуйте графік амплітудно-частотної характеристики,
визначте смугу пропускання і добротність фільтру.
98. Визначте довжину камери хвилеводного смугового фільтру, що
утворений двома індуктивними діафрагмами товщиною 1 мм, з
розміром вікна 38 мм, установленим в хвилеводі з розмірами 90×45 мм.
Резонансна частота фільтру рівна 2380 МГц.
99. Хвилеводний смуговий фільтр складається з двох однакових
індуктивних діафрагм, встановлених в хвилеводі з розмірами 72×34 мм.
Резонансна частота фільтру рівна 3 ГГц, смуга пропускання складає 19
МГц. Розрахуйте добротність фільтру, довжину камери, провідність
діафрагм і розмір їх вікон.
100. Визначте довжину камери хвилеводного смугового фільтру, що
утворений двома ємнісними діафрагмами з нормованою провідністю
рівною 1,2 при частоті 10 ГГц. Діафрагми встановлені в хвилеводі з
розмірами 23×10 мм.
101. Розрахуйте коефіцієнт ділення коаксіального трійника, якщо ZХ1 =200
Ом, а радіуси провідників другого бічного плеча відповідно рівні
а=8 мм, b=3 мм.
102. Визначте коефіцієнт ділення Y-трансформатора і потужності у вихідних
плечах на частоті 1 ГГц. Довжина короткозамкненого відрізка l2=175
мм, хвилевід заповнений повітрям. Потужність сигналу на вході рівна
10 Вт.
103. Визначте КБХ, КСХ, модуль коефіцієнта відбиття в хвилеводному
тракті і потужність передавача, якщо на індикаторі блоку вимірювання
коефіцієнта хвилі, що біжить, і потужності (ІКБМ) потужність хвилі,
що падає відповідає 30, а відобитої хвилі – 6 діленням шкали.

118
 Перехідне ослаблення направленого відгалужувача ІКБМ рівне 57 дБ,
а одне ділення шкали індикатора відповідає потужності 0,002 Вт.
104. Визначте геометричні розміри внутрішнього провідника кільцевого
дільника потужності, що виконаний на симетричній смужковій лінії з
хвильовим опором ZХ =50 Ом, і діелектричній підкладці ПТ-3 (ε = 2,84).
Відстань між зовнішніми пластинами рівна 4 мм.
105. Розрахуйте перехідне ослаблення і спрямованість відгалужувача, якщо
по узгодженому основному тракту передається потужність 1,2 МВт, а в
плечі допоміжного хвилеводу відгалужується відповідно 16 і 0,05 Вт.
106. На виході допоміжного хвилеводу направленого відгалужувача з
перехідним ослабленням 23 дБ потужність падаючої хвилі рівна 16 Вт,
а відображеної – 4 Вт. Визначте КСХ, модуль коефіцієнта відбиття і
потужність, що передається в основному тракті, вважаючи
відгалужувач ідеально направленим.
107. Направлений відгалужувач виконаний у вигляді двох прямокутних
хвилеводів із загальною вузькою стінкою, в якій прорізано 8 однакових
отворів зв'язку, розташованих на відстані чверті довжини хвилі в
хвилеводі один від одного. Модуль коефіцієнта передачі пари отворів
рівний 0,087. Визначте коефіцієнт передачі і перехідне ослаблення
відгалужувача.
108. Розрахуйте і побудуйте графіки розподілу потужності між бічними
плечима подвійного хвилеводного трійника, виконаного на
прямокутному хвилеводі перетином а×b = 23×10 мм, при збудженні
трійника через плечі E і H рівними сигналами з напруженістю
електричного поля E = 100 В/см, але зрушенням фаз, змінним з
дискретністю 300 від 0о до 1800. Частота сигналів f=10 ГГц.
109.Кільцевий хвилевідний міст виконаний з прямокутного хвилеводу і
розрахований на середню частоту 10 ГГц. Визначте довжину
хвилевідного кільця, а також хвильові опори кільцевого хвилеводу і
хвилевідних Е-відгалужень.
110. Визначте довжину щілини хвилевідного моста, виконаного з
хвилеводів з розмірами 72×34 мм. На частоті 3,3 ГГц щілинній міст
забезпечує однакові потужності в двох вихідних плечах.
111. Визначте, в якій пропорції ділиться енергія між вихідними плечима
щілинного моста, виконаного з хвилеводів з розмірами 23×10 мм і
довжиною щілини 10 мм. Напруженість електричного поля у вхідному
плечі моста рівна 50 В/см, а частота сигналу f =10 ГГц.
112. Фазообертачі фазованої антенної решітки ТКС виконані у вигляді
короткозамкнених відрізків лінії передачі з паралельно включеними
перед короткозамикачами керованими p-i-n-діодами. При закритих
діодах фазовий зсув на виході фазообертача становить 900. Визначте,
як і на яку величину зміниться фазовий зсув при відкритому діоді,
якщо розміри хвилеводу а×b = 72×34 мм, ƒ = 3 ГГц, а відстань між
короткозамкненим кінцем і місцем установки діода становить 8,8 мм.

119
113. Розробіть еквівалентну схему дискретного фазообертача відбивного
типу на 8 градацій фазового зсуву в межах від 0о до 180о, виконаного на
щілинних мостах. Визначте геометричні розміри мостів і місць
встановлення керованих p-i-n-діодів для трьохсантиметрового
діапазону довжин хвиль.
114. Зобразіть схему дискретного фазообертача відбивного типу на 4
градації фазового зсуву в межах від 0о до 180о, виконаного на Y-
циркуляторах у хвилевідному виконанні з розмірами а×b = 23×10 мм.
Визначте геометричні розміри місць установки керованих p-i-n-діодів.
115. Ємність p-n- переходу варакторного діода, використаного у плавному
фазообертачі на Y-циркуляторі трьохсантиметрового діапазону довжин
хвиль, змінюється під впливом напруги зсуву на величину C = 1,5-0,7
= 0,8 пФ. Визначте діапазон зміни фази фазообертача.
116. Визначити середню величину ємності p-n- переходу варакторного
діода, що використовується в плавному фазообертачі на Y-циркуляторі
трьохсантиметрового діапазону довжин хвиль, якщо він забезпечує
еквівалентним короткозамикачем фазообертача середнє значення
фазового зсуву  / 16 .
117. Визначити геометричні довжини відрізків дискретного фазообертача,
виконаного на комутованих відрізках мікросмужкової лінії (  = 16),
для забезпечення двох градацій фазового зсуву: 90о і 135о.
118. Визначити геометричну довжину відрізка  − маніпулятора,
виконаного на несимметричній смужковій лінії з  = 9, для
забезпечення фазових зсувів в -90о і -270о.
119. Розробіть еквівалентну схему НВЧ комутатора на 4 виходи, виконаного
на основі трійників із зустрічним включенням керованих p-i-n-діодів у
їхні бічні плечі. Складіть таблицю подачі напруг зсуву на діоди для
кожного із чотирьох виходів.
120. Розрахуйте довжину феритового стрижня циркулятора
поляризаційного типу, якщо при заданих ƒ і H0 коефіцієнт фази
відповідно дорівнює: 𝛽Х+ =0,46 рад/см; 𝛽Х− = 0,62 рад/см.
121. У прямокутному хвилеводі з розмірами 23×10 мм установлена
поперечно намагнічена феритова пластина довжиною 50 мм з
магнітною проникністю + = 1,1 0 ;  = 1,5 0 . Еквівалентна відносна
−

діелектрична проникність діелектрика хвилеводу дорівнює 1,1. На

скільки градусів зміниться фаза ЕМХ, що проходить через хвилевід у
прямому напрямку, у зворотному напрямку на частоті 10 ГГц?
Визначте невзаємну різницю фаз даного фазообертача.
122. Визначте довжину феритових пластин невзаємних фазообертачів
фазового циркулятора, що працює на частоті 10 ГГц. Магнітна
проникність намагніченого ферита характеризується складовими
тензора  1 = 1,3 0 ;  2 = 0,2  0 . Еквівалентна відносна діелектрична
проникність повітряно-феритового діелектрика хвилеводу дорівнює
1,05.

120
123. Визначте значення перетинів установки поперечно намагніченого
ферита у вентилі зі зсувом поля, що виконаний на прямокутному
хвилеводі для середньої частоти 3 ГГц.
124. Визначте величину постійного намагнічуючого поля для резонансного
НВЧ вентиля, що виконаний на прямокутному хвилеводі з розмірами
а×b= 23×10 мм.
125. Чому дорівнює вхідний опір чвертьхильового відрізку, навантаженням
якого є газовий розрядник? Опір розрядника в “холодному” і
“гарячому” стані відповідно дорівнює 25 кОм й 4 Ом. Хвильовий опір
хвилеводу - 75 Ом.
126. Електрон зі швидкістю v0 влітає в область поля, що характеризується
рівномірно розподіленим Е. Як зміниться характер руху електрона,
якщо:
1) v0 || Е , але
а) однонаправлені,
б) протинаправлені;
2) v0 ⊥ Е.
127. У діоді із плоскими катодом і анодом, відстань між якими дорівнює
3мм, з катода з нульовою швидкістю вилітає електрон. Визначте
швидкість електрона в аноді, якщо Uа = 100 В.
128. Визначте амплітуду наведеного струму в зовнішньому ланцюзі ЕВП,
якщо амплітуда конвекційного струму 0,5 А, а кут прольоту дорівнює
 (2  ).
129. Визначте ширину зазору d ЕВП на частоті 200 МГц, якщо різниця
потенціалів на зазорі дорівнює 400 В, а співвідношення між
амплітудами наведеного й конвекційного струмів становить 2/  .
130. Визначте необхідну різницю потенціалів на зазорі d = 5мм для частоти
300 МГц при М = 2/  .
131. Визначте кінцеву швидкість електрона (vk ) при виході з 5 мм зазору
ЕВП із урахуванням впливу ЕМП частоти 300 МГц і максимальною
амплітудою напруги 10 В, якщо різниця потенціалів U0=400 В.
Проаналізуйте по величині цієї швидкості чи придбав електрон
додаткову кінетичну енергію або віддав її полю. Які умови необхідно
виконати для одержання протилежного ефекту?
132. Розрахуйте провідність електронного навантаження 10 мм зазору ЕВП
на частоті 400 МГц, якщо різниця потенціалів U0=900 В, а величина
усередненого струму I0=10 А.
133. У прямокутному резонаторі збуджуються коливання Н102 на частоті
3,2 ГГц. Розрахуйте розміри поперечного перерізу і довжину резонатора.
134. Визначте діапазони частот круглого резонатора діаметром 80 мм,
довжина якого може змінюватися від 50 до 80 мм. У резонаторі
збуджуються коливання Н011.
135. У круглому резонаторі на частоті 10 ГГц збуджується коливання Е012.
Розрахуйте діаметр резонатора і його довжину.

121
136. У прямокутному резонаторі з розмірами 110×55 мм збуджуються
коливання Н101. В яких межах необхідно змінювати довжину
резонатора для забезпечення перебудови резонатора в діапазоні
частот від 1600 до 2000 МГц ?
137. До зазору вхідного резонатора двохрезонаторного пролітного
клістрона прикладена синусоїдальна напруга u1 (t)=20 sin 6  109 t.
Визначте швидкість електрона (vk ) і її характер на виході зазору для
моменту часу t1=0,15 мкс, якщо різниця потенціалів у проміжку
катод-резонатор становить 1,6 кВ, а коефіцієнт зв'язку вхідного
резонатора дорівнює 0,9.
138. До зазору вхідного резонатора двохрезонаторного пролітного
клістрона прикладена синусоїдальна напруга u1 (t)=10 sin 2  1010 t.
Визначите з яких міркувань потрібно вибирати довжину зазору, щоб у
момент прольоту електроном середини зазору вхідного резонатора він
попадав у гальмуючу фазу напруги. До резонатора прикладена
напруга +900 В, а його коефіцієнт зв'язку дорівнює 0,95.
139. Визначте амплітуду вхідної напруги у двохрезонаторному пролітному
клістроні для забезпечення параметра групування близьким до
одиниці при ширині зазорів резонаторів 4 мм, довжині трубки дрейфу
20 мм, коефіцієнта зв'язку резонаторів 0,7 , якщо робоча довжина
хвилі клістрона дорівнює 5 см ,а різниця потенціалів 400 В.
140. Передкінцевий підсилювач каналу передачі тропосферної
радіостанції, що працює на частоті 3 ГГц, виконаний на пролітному
клістроні й забезпечує на виході рівень сигналу 150 Вт. Визначте для
даної потужності яку величину струму I0 необхідно забезпечити на
початку зазору вхідного резонатора при оптимальному параметрі
групування для першої гармоніки, якщо коефіцієнт корисної дії
клістрона дорівнює 10%, коефіцієнт зв'язку другого резонатора 0,9, а
коефіцієнт струмопроходження клістрона 0,8. Які повинні бути
розміри трубки дрейфу клістрона для забезпечення розв'язки між його
входом і виходом?
141. Визначте напруженість електричного поля у відбивному клістроні,
якщо U0=300В, U0тр = -200В и  = 1 см.
142. Визначте потужність, яка генерується навантаженим відбивним
клістроном у першій зоні генерації, якщо його тороїдальний
резонатор настроєний на частоту 3 ГГц, величина зазору в резонаторі
дорівнює 5 мм, U0=196 В, I0=0,1 А и k = 0,5.
143. Як зміниться частота генеруемих у відбивному клістроні коливань
при переході від центра 3-їй зони (S3 = 2 МГц/В) до центра 4-їй зони
(S4 = 4 МГц/В)? Як зміниться смуга частот коливань, що генеруються,
якщо різниця напруг на відбивачі для центрів зон становить 100 В?
144. Визначте амплітуду напруги на відбивачі для перших трьох зон
генерації відбивного клістрона, коливальний контур якого виконаний
на тороїдальному резонаторі із прямокутною формою поперечного

122
 переріза з розмірами 2а=90 мм; 2b=30 мм; h=16мм; d=4 мм, якщо
різниця потенціалів дорівнює 100 В.
145. Відкрита система, що сповільнює, на частоті 3 ГГц забезпечує
уповільнення хвилі в 10 разів. Визначте, на якій відстані від поверхні,
що сповільнює, амплітуда поздовжньої складової електричного поля
зменшується в 100 разів у порівнянні зі значенням у поверхні.
146. Розрахуйте діаметр спіралі, яка при кроці, рівному 1мм, має
коефіцієнт уповільнення 28.
147. Визначите коефіцієнт уповільнення спирали, якщо її радіус дорівнює
1,3 мм, а крок витка 0,36 мм.
148. Розрахуйте крок спіралі діаметром 2 мм для уповільнюючої системи
(УС) ЛБХ із прискорювальною напругою 400 В.
149. ЛБХ заживлена прискорювальною напругою 300 В, її спіральна УС
має радіус 1,5 мм. Визначте коефіцієнт уповільнення системи й крок
спіралі.
150. Визначте необхідну потужність на вході ЛБХ-О з максимально
можливим динамічним діапазоном у смузі частот (1-2) ГГц.
151. Розрахувати потужність власних шумів на виході ЛБХ-О для
забезпечення коєфіціента шуму Кш =5 дБ у смузі частот 1 ГГц при
коефіцієнті підсилення Кр =40 дБ.
152. Коефіцієнт уповільнення системи, що сповільнює, типу «гребінка» на
частоті 4 ГГц дорівнює 8,2. Визначте висоту зубців, при умові, що
величина xd>>1. Товщина зубців дорівнює 0,5 мм, а період системи
становить 5мм.
153. Визначте коефіцієнт уповільнення системи типу «гребінка» на частоті
10 ГГц, якщо висота зубців дорівнює 3,5мм, а відстань від зубців до
даху -5мм. Період дорівнює 3мм, товщина зубців дорівнює 0,5мм.
154. Визначте поверхневий опір однорідної системи, що сповільнює, типу
«гребінка» на частоті 2500 МГц, якщо висота зубців дорівнює 20 мм,
товщина - 0,5 мм, а період системи - 6 мм. Опір металевих стінок не
враховувати.
155. Визначите геометричні розміри системи, що сповільнює, типу
«гребінка» на частоті 3 ГГц для ЛЗХ-О, якщо прискорювальна
напруга на її колекторі дорівнює 900 В.
156. Визначте робочу частоту ЛЗХ-О із прискорювальною напругою на її
колекторі 400 В. Умова фазового самозбудження виконуються для
Т-хвилі, період системи, що сповільнює, типу «гребінка» дорівнює 5
мм, а відстань проходу Т- хвилею між осередками УС - 45 мм.
157.В уповільнюючій системі, типу «щілина-отвір» збуджуються
коливання π- типу. Розрахуйте коефіцієнт уповільнення системи й
довжину повільної хвилі на частоті 3 ГГц, якщо період структури
дорівнює 20 мм.
158. Визначити довжину збідненої n-області лавинно-пролітного діоду,
якщо він повинен забезпечити пролітну частоту 4 ГГц.

123
 159. Визначити пролітну частоту діода Ганна, якій знаходиться в
пролітному режиму, якщо довжина його збідненої n-області рівна
12,5 мкм.
160. Яку максимально можливу величину коефіцієнта підсилення можуть
забезпечити підсилювачі на ЛПД і ДГ в 10% смузі частот виходячи з
фундаментального співвідношення Фано, якщо середня частота
підсилювача повинна дорівнювати 10 ГГц?
161.Визначте наближену величину коефіцієнта підсилення
нерегенеративного підсилювача перетворювача для підсилення
сигналу на частоті 1ГГц.
4.4 Деякі приклади розв'язання задач до розділу 2 (теми 6-9)
1. Розрахуйте діаметр круглого хвилеводного зчленування, що обертається, яке
працює на хвилі E01, і довжину хвилі в хвилеводі. Середня частота робочого діапазону
рівна 3 ГГц. Побудуйте структуру поля даної хвилі.
Формули:

2 
cp Х = =
a E01
= . Х 2
2,3   
1−  
 
 кр 
Відповідь:

1. 2a
E01
= 8,7[см ].
2. λХ = 21,2 [см].

2. Розрахуйте максимально досяжний діапазон частот зчленування, що обертається,

виконаного на трансформаторах типів хвиль вигляду H 10[]  E01 0
, якщо розміри
прямокутного хвилеводу зчленування, що
обертається, а ×b = 23×10 мм. Побудуйте
структуру поля хвилі Е01.
Формули:
cp
λср=1,4 а, a E01 = .
2,3
Робочий діапазон частот цього типу хвилі
c/2,06 a < f < c/2,61 a
Відповідь:
1. λср=32 мм для прямокутного хвилеводу є
також λср хвилі Е01.
cp
2. a E01 = = 14 мм.
2,3

124
 3. c/0,0288< f < c/0,0365; 8,21 ГГц< f < 10,4ГГц, (цей діапазон частот менший
максимально досяжного діапазону частот прямокутного хвилеводу, якій дорівнює
7,2 ГГц< f < 13 ГГц).
3. Розрахуйте довжину граничного атенюатора, виконаного з круглого хвилеводу
діаметром 20 мм, якщо на частоті 3 ГГц ослаблення коливань H11 повинне складати
90 дБ. Побудуйте структуру поля вказаного коливання.
Формули:
2 2
2  kp   
В = l = 1−   l  8.7 2 1 −  kp  l , дБ 
kp   kp  
   

Відповідь:
1. l = B/α= 60 [мм].
4. З хвилеводного тракту тропосферної
станції зв’язку, по якому на частоті 5 ГГц передається потужність 1000 Вт, необхідно
відгалузити сигнал потужністю 1 мВт. Розрахуйте довжину
граничного атенюатора, що є відрізком круглого хвилеводу
діаметром 10 мм з робочою хвилею H11. Отвір зв'язку
атенюатора з хвилеводом має ослаблення 13 дБ. Побудуйте
структуру поля хвилі Н11 круглого хвилеводу.
Формули:
2
B АТ P 2  kp   Б 
l= ; В АТ = В − 13дБ ; В = 10 lg ТР ;   8.7 1−   .
 PВІДГ kp     м 
 
Відповідь:
l = 15,3 мм.

5. Фазообертач виготовлений з прямокутного хвилеводу

перетином 58х25 мм, широка стінка якого може зменшуватися
на 6 мм (рис 5.1). Яка повинна бути його довжина, якщо на
частоті 3,75 ГГц фазу коливань хвилі H10 необхідно змінювати
в межах від 0 до 180º? Побудуйте структуру поля даної хвилі.
Формули:
 = (  Х 2 −  Х 1 ), Рис. 5.1
2  2 2  с
 Х 1, 2 = 1− ( ) =  Э Э − ( 0 )2 ; 0 = .
 КР 0 2a1, 2 f

Відповідь:
l =  /(  Х 2 −  Х 1 ) = 43см.

125
 6.А. Перетворювач поляризації, що виконаний на основі діелектричної пластини, яка
розміщена в круглому хвилеводі, перетворює лінійну поляризацію в кругову. Визначте
довжину пластини пристрою, якщо коефіцієнт фаз хвиль, що поляризовані паралельно
пластині і перпендикулярно їй, відповідно рівні 0,775 і 0,235 рад/см.
Формули:
 = (  Х 1 −  Х 2 ) =  / 2 .
Відповідь
 =  / 2(  X 1 −  X 2 ) = 2,9см.

6.Б. Взаємний обертач площині поляризації, що виконаний на основі діелектричної

пластини, розміщена в круглому хвилеводі, мусить обертати площину поляризації на 900 .
Визначте положення пластини у круглому хвилеводі та його довжину, якщо коефіцієнт
фаз хвиль, що поляризовані паралельно пластині і перпендикулярно їй, відповідно рівні
0,775 і 0,235 рад/см.
Формули:
 = (  Х 1 −  Х 2 ) =  .
Відповідь:
1. Положення пластини у круглому хвилеводі – 450.
2.  =  /(  X 1 −  X 2 ) = 5,8см.
7. При експериментальному дослідженні смугового фільтра встановлено наступне.
На частоті 10 ГГц КСХ (КС) рівний одиниці, при збільшенні частоти з дискретністю
10 МГц КСХ відповідно був рівний 1,5; 2,6; 17,8; 65. Побудуйте графік амплітудно-
частотної характеристики (АЧХ), визначте смугу пропускання і добротність фільтру.
Формули:
f рез КС −1
Q= , Г= .
2f КС +1
Відповідь:
f, [ГГц] 10 10,01 10,02 10,03 10,04
КС 1 1,5 2,6 17,8 65
Г 0 0,2 0,44 0,89 0,97
L 1 0,8 0,56 0,11 0,03

З графіку АЧХ по рівню 0,707 1,2

2∆f=30 МГц. L 1
f
Тоді Q = рез = 333. 0,8
2f
0,6

0,4

0,2

0
10 10,01 10,02 10.03 10,04

8. Хвилевідний смуговий фільтр складається з двох однакових індуктивних діафрагм,

що встановлені в хвилеводі з розмірами 72х34 мм. Резонансна частота фільтру рівна

126
3 ГГц, смуга пропускання складає 19 МГц. Розрахуйте добротність фільтру, довжину
камери, провідність діафрагм і розмір їх вікон.
Формули:
2 2
1 + BL' 2 BL'  BL' f рез
Q=  arctg При B >>1 Q  '
.; Q= ;
   2  B ' 2
−1
L
4    2  2f
41 −    L 1 −   
  2a     2a  
   

X  d  3t   X  1 2 
BL = −  ctg 2   1 −  ; l KL = 1− arctg
a  2a  a  2   BL' 
 , або з кругової номограми

Х = .
 
2

1−  
 2a 

Відповідь:
1. Q = 157.
2. BL`= 10,2.
3. lKL = 65,2 мм.
4. d = 18,8 мм.
9. Визначте довжину камери хвилевідного смугового фільтру, що утворений двома
ємнісними діафрагмами з нормованою провідністю рівною 1,2 при частоті 10 ГГц.
Діафрагми встановлені в хвилеводі з розмірами 23х10 мм.
Формули:

 X  1 2  
l KC = arctg '  , Х = .
2  BC 
   
2

1−  
 2a 

або з кругової номограми

Відповідь:
lКС=6,5 мм.
10. Визначте коефіцієнт ділення Y-трансформатора і потужності у вихідних плечах на
частоті 1 ГГц. Довжина короткозамкненого відрізка l2=175 мм, хвилевід заповнений
повітрям. Потужність сигналу на вході рівна 10 Вт.
Формули:
P1 
m = = tg 2  X  1 ,  2 =  1 + X
P2 4
P1 P
m1 = = sin 2  X  1 , m2 = 2 = cos 2  X  1 .
P P
Відповідь:
1. l1 = 100 мм.
2. m = 3.
3. P1 = 7,5 Вт.
4. P2 = 2,5 Вт.

127
 11. Визначте КБХ, КСХ, модуль коефіцієнта відбиття в хвилеводному тракті і
потужність передавача, якщо на індикаторі блоку вимірювання коефіцієнта хвилі, що
біжить, і потужності (ВКБП) потужність падаючої хвилі відповідає 30, а відбитої хвилі – 6
діленням шкали. Перехідне ослаблення направленого відгалужувача ВКБП дорівнює
57 дБ, а одне ділення шкали індикатора відповідає потужності 0,002 Вт.
Формули:

Рвід 1+ | Г | 1 Pосн
Г = ; КС = , KБ = , C = 10 lg .
Рпад 1− | Г | КС Рдоп.пад
Відповідь:
1. |Г|=0,45.
2. КС=2,63.
3. КБ =0,38.
4. Росн=30123,5 [Вт]=30,123 [кВт].
12. На виході допоміжного хвилеводу направленого відгалужувача з перехідним
ослабленням 23 дБ потужність падаючої хвилі рівна 16 Вт, а відображеною – 4 Вт.
Визначите КСХ, модуль коефіцієнта віддзеркалення і потужність, що передається в
основному тракті, вважаючи відгалужувач ідеально направленим.
Формули:

Рвід 1+ | Г | Pосн
Г = ; КС = , C = 10 lg .
Рпад 1− | Г | Рдоп.пад
Відповідь:
1. |Г|=0,5.
2. КС=3.
Росн=3162 [Вт]=3,162 [кВт].
13. Розрахуйте і побудуйте графіки розподілу потужності між бічними плечима
(плечі 3,4) подвійного хвилевідного трійника, виконаного на прямокутному хвилеводі
перетином а х b = 23 х 10 мм, при збудженні трійника через плечі E і H (плечі 1,2)
рівними сигналами з напруженістю електричного поля E = 100 В/см, але з зсувом фаз,
змінним з дискретністю 300 від 0о до 1800. Частота сигналів f=10 ГГц.
Формули:
 
  
2
P3 = 2  P sin 2 ; P4 = 2  P cos2 ; Еm2 ab
2 2 Р= 1−  
4Z c  2a 
Відповідь:
1. Р=11,5 Вт.
2.
Зсув фаз 0 30 60 90 120 150 180
Р3 0 1,54 5,75 11,5 17,25 21,45 23
Р4 23 21,45 17,25 11,5 5,75 1,54 0

128
 25

20

15
Р3
10 Р4

0
0 30 60 90 120 150 180

14. Кільцевий хвилевідний міст виконаний з прямокутного хвилеводу і розрахований

на середню частоту 10 ГГц. Визначте довжину хвилеводного кільця, а також хвильові
опори кільцевого хвилеводу і хвилеводних Е-відгалужень. Побудуйте графіки розподілу
потужності у вихідних плечах моста при збудженні вхідних плеч сигналами рівної
амплітуди, але з різними фазами.
Формули:

 2b Zc ZX
ZХ = ; Z XK = .
lK = 3/2 λX ;  Х = ; a   
2
2 2
   1−  
1− 
  = 2a   2a 
 кр 
Відповідь:
1. а = λ/1,4 = 21,4 мм; b = 0,5 a = 10,7 мм.
Стандарт а×b = 23×10 мм.
2. lK = 59 мм.
3. ZXK = 309 [Ом].

15. Визначте довжину щілини хвилеводного моста, виконаного з хвилеводів з

розмірами 72х34 мм. На частоті 3 ГГц щілинній міст забезпечує однакові потужності в
двох вихідних плечах. Побудуйте графіки розподілу потужності у вихідних плечах моста
при збудженні вхідних плеч сигналами рівної амплітуди, але з різними фазами.
Формули:

1 НХ10 НХ 20
' '

 2  Щ =
 = (  H10 −  H 20 )lщ = ;  х = ;  Х = ' .
4 HХ 20 − HХ 10
'
;
2  х 2
  
1 −  
  КР 
Відповідь: lЩ = 116 мм.

129
 16. Фазообертачі фазованої антенної решітки ТКС виконані у вигляді
короткозамкнених відрізків лінії передачі з паралельно включеними перед
короткозамикачами керованими p-i-n-діодами. При закритих діодах фазовий
зсув на виході фазообертача становить 900. Визначте, як і на яку
величину зміниться фазовий зcув при відкритому діоді, якщо розміри
хвилеводу з повітряним діелектриком 72х34 мм, ƒ = 3 ГГц, а відстань
між короткозамкненим кінцем і місцем установки діода становить
8,8 мм.
Формули: 2  2  с
 = t −  Х   =
; Х 
1− (
 КР
)2 =
0
 Э Э − (
 КР
0
)2 ; 0 =
f
;

Відповідь: Фазовий зcув при відкритому діоді зменшиться на (45 ). 0

17. Розробіть еквівалентну схему дискретного фазообертача відбивного типу на

8 градацій фазового зсуву в межах від 0о до 180о, виконаного на щілинних мостах.
Визначите геометричні розміри мостів і місць встановлення керованих p-i-n-діодів для
трьохсантиметрового діапазону довжин хвиль.
Формули:

1 НХ10 НХ 20
' '

 = 2  Х 
VD
λср=1,4 а, b=0,5 a,  Щ = ' .
4 HХ 20 − HХ 10
'

Відповідь:
1. а = λ/1,4 = 21,4 мм; b = 0,5 a = 10,7 мм. Стандарт а×b = 23×10 мм.
2. lЩ = 40 мм.
3.
Вхід VD2

VD1 VD2

VD1 VD3

Вихід VD3

l Діоди Полярність напруг зсуву на p-i-n діодах для ∆φ

00 22,50 45 67,5 90 112,5 135 157,5
λX/32 VD1 + - + - + - + -
λX/16 VD2 + + - - + + - -
λX/8 VD3 + + + + - - - -
18. Розробіть еквівалентну схему НВЧ комутатора на 4 виходи, виконаного на основі
трійників із зустрічним включенням керованих p-i-n-діодів у їхні бічні плечі. Складіть
таблицю подачі напруг зсуву на діоди для кожного із чотирьох виходів.

130
Формули:
Вихід 1

Вихід 3
VD5

Відповідь:
VD4

VD3

Вихід 2
VD6

Вихід 4
Полярність напруг зсуву на p-i-n діодах
№ діодів Вихід 1 Вихід 2 Вихід 3 Вихід 4
VD1 + + - -
VD2 + + - -
VD3 - +
VD4 - +
VD5 - +
VD6 - +
19. Розрахуйте довжину феритового стрижня циркулятора поляризаційного типу,
якщо при заданих ƒ і H0 коефіцієнт фази відповідно дорівнює: рад/см;  Х+ = 0,463
 Х− = 0,62 рад/см. Побудуйте векторну діаграму ефекту Фарадея.
Формули: H 4
N S
H0
 
H H0

 = (  −  ) = ;
−
Х
+
Х ω ω
2 4 θφ 1
z

φ φ
φлів
Відповідь: φпр 2
N S
а б 3
l = 2 /(  Х− −  Х+ ) = 10 см.

20. У прямокутному хвилеводі з розмірами 23х10 мм установлена поперечно

намагнічена феритова пластина довжиною 50 мм з магнітною проникністю + = 1,1 0 ;
− = 1,5 0 . Еквівалентна відносна діелектрична проникність діелектрика хвилеводу
дорівнює 1,1. На скільки градусів зміниться фаза ЕМХ, що проходить через хвилевід у
прямому напрямку, у зворотному напрямку на частоті 10 ГГц? Визначте невзаємну
різницю фаз даного фазообертача.
Формули:


 =   a a 1 − ( )2 ;  =  − −  + .
2a
Відповідь:

131
  
 + =   a a+  e − ( ) 2 = 9,45[ рад];  − =   a  а−  е − ( ) 2 = 11,04[ рад];
2a 2a
 =  −  = 1,59[ рад] = 91,3 .
− + 0

21. Визначте значення перетинів установки поперечно намагніченого фериту у

вентилі зі зсувом поля, що виконаний на прямокутному хвилеводі для середньої частоти
3 ГГц.
Формули:
a Х 
| x0 |= arctg ; λср=1,4 а, b=0,5 a, Х =
 2a  
2

1−  
  = 2a 
 кр 
Відповідь:
|x0|= 17,6 мм.
22. Чому дорівнює вхідний опір чвертьхвильового відрізку, навантаженням якого є
газовий розрядник? Опір розрядника в “холодному” і “гарячому” стані відповідно
дорівнює 25 кОм й 4 Ом. Хвильовий опір хвилеводу - 75 Ом.
Формули:
~ Z Х2
Z= ~
;
ZН
Відповідь:
1. ZX= 0,225 [Ом].
2. ZГ= 1,406 [кОм].
23. Визначте ширину зазору d електровакуумного приладу НВЧ на частоті 200 МГц,
якщо різниця потенціалів на зазорі дорівнює 400 В, а співвідношення між амплітудами
наведеного й конвекційного струмів становить 2/  .
Формули:
d
0 =  .
v0
Відповідь:
d = 30 мм.
24. У прямокутному резонаторі збуджуються коливання Н102 на частоті 3,2 ГГц.
Розрахуйте розміри поперечного переріза і довжину резонатора. Побудуйте структуру
поля даного коливання.
Формули:
λ=1,4 а; b=0,5a;

 X 
lP = p =p .
2   
2

2 1−  
 
 кр 
Відповідь:

132
а=λ/1,4=3 108/3,2 109 1,4=0,067 м=67 мм;
b=35 мм; lP=2λXH10/2=131,2 мм.
25. Визначте діапазони частот круглого резонатора діаметром 80 мм, довжина якого
може змінюватися від 50 до 80 мм. У резонаторі збуджуються коливання Н011. Побудуйте
структуру поля даного коливання.
Формули:
рез 2 1
lp = p , де рез=с/fрез.; OH
рез =  оН
рез =
01
.
 рез 
2
 U ' mn   p 
2 2
1 р2
2 1 −    +   +
 kpv 

 a   lp  (1,64а )2 (2l p )2
Відповідь:
Межі змінювання довжини коливань у [м] 0,0548 ≤рез≤
0,0607, а діапазони частот у [ГГц] 4,94 ≤fрез ≤5,46.
26. У круглому резонаторі на частоті 10 ГГц збуджується
коливання Е012. Розрахуйте діаметр резонатора і його
довжину. Побудуйте структуру поля даного коливання.
Формули:
2 рез
2a E01 = ;  EX01  рез
2,3 lp = p =p , р = 2.
2   рез 
2

2 1 −  
 2,61a  E012
Відповідь:
1. Діаметр резонатора 2а= 26 мм.
2. Довжина резонатора lp = 64,2 мм.

27. У круглому резонаторі на частоті 10 ГГц збуджується коливання Е010. Розрахуйте

діаметр резонатора і його довжину. Побудуйте структуру поля даного
коливання
Формули:
2 рез
2a E01 = ;  EX
01  рез
2,3 lp = p =p , р = 0.
2   рез 
2

2 1 −  
 2,61a 

Відповідь:
1. 2a E01 = 26[ мм].
2. При р=0 довжину резонатора можливо брати будь якою.
28. У прямокутному резонаторі з розмірами 110х55 мм збуджуються коливання Н101.
В яких межах необхідно змінювати довжину резонатора для забезпечення перебудови
резонатора в діапазоні частот від 1600 до 2000 МГц ? Побудуйте структуру поля даного
коливання.
Формули:

133
 рез
lp = p , де рез=с/fрез.
2
 рез 
2 1 −  
 kpv 
Відповідь:
Межи змінювання довжини резонатора від 0,102 [м]
до 0,179 [м].

29.До зазору вхідного резонатора двохрезонаторного пролітного клістрона

прикладена синусоїдальна напруга u1 (t)=20sin(6π109 t). Визначте швидкість електрона
(vk ) і її характер на виході зазору для моменту часу t1=0,15 мкс, якщо різниця потенціалів
у проміжку катод-резонатор становить 1,6 кВ, а коефіцієнт зв'язку вхідного резонатора
дорівнює 0,9.
Формули:
 U 
 k =  0 1 + 1 M 1 sin t1  ;  0  600. U 0
 2U 0 
Відповідь:
vk=v0=24000 [км/с], тобто характер руху електрона на виході зазору для моменту часу
t1=0,15 мкс не змінился.
30. Визначите потужність, яка генерується навантаженим відбивним клістроном у
першій зоні генерації, якщо його тороїдальний резонатор настроєний на частоту 3 ГГц,
величина зазору в резонаторі дорівнює 5 мм, U0=196 В, I0=0,1 А и k = 0,5. ККД
резонатору клістрона дорівнює 0,5.
Формули:
kI 0U 0 rJ1 (r ) d
PH =  p Pe , де Pe = , d =  , a при k = 0,5  rJ1 (r ) = 1,25.
π(n + 3 / 4) − θ d v0

Відповідь:
РН = 3,19 Вт.
31. Визначте амплітуду напруги на відбивачі для першої зоні генерації відбивного
клістрона, коливальний контур якого виконаний на тороїдальному резонаторі із
прямокутною формою поперечного переріза з розмірами 2а=90 мм; 2b=30 мм; h=16 мм;
d=4 мм, якщо різниця потенціалів дорівнює U0=100 В.
Формули:

2000 U0
= n + 3 / 4,
 U 0 + U від

( a − b) h
 =  рез = 2в ,
( a + b) h
a+b
де rсер = , S П = ( a − b) h .
2
Відповідь:
  13,3  см, U ВІД1  760  В,

32. Визначте амплітуду напруги на відбивачі для другої зони генерації відбивного
клістрона, коливальний контур якого виконаний на тороїдальному резонаторі із

134
прямокутною формою поперечного переріза з розмірами 2а=90 мм; 2b=30 мм; h=16 мм;
d=4 мм, якщо різниця потенціалів дорівнює U0=100 В.
Формули:

2000 U0
= n + 3 / 4,
 U 0 + U від

( a − b) h
 =  рез = 2в ,
( a + b) h
a+b
де rсер = , S П = ( a − b) h .
2

Відповідь:
  13,3  см,

U ВІД 2  447  В,

33. Визначте амплітуду напруги на відбивачі для перших трьох зон генерації відбив-
ного клістрона, коливальний контур якого виконаний на тороїдальному резонаторі із
прямокутною формою поперечного переріза з розмірами 2а=90 мм; 2b=30 мм; h=16 мм;
d=4 мм, якщо різниця потенціалів дорівнює U0=100 В.
Формули:
2000 U0
= n + 3 / 4,
 U 0 + U від

( a − b) h
 =  рез = 2в ,
( a + b) h
a+b
де rсер = , S П = ( a − b) h .
2
Відповідь:

1.   13,3  см, U ВІД1  760  В, U ВІД 2  447  В, U ВІД 3  301  В.

34. Відкрита система, що сповільнює, на частоті 3 ГГц забезпечує уповільнення хвилі

в 10 разів. Визначте, на якій відстані від поверхні, що сповільнює, амплітуда
поздовжнього складового електричного поля зменшується в 100 разів у порівнянні зі
значенням у поверхні.
Формули:
 zm
S =  м /  0 = 1 + ( /  0 ) 2
−y
= ey .
E zm e
Відповідь: На відстані 7,37 мм.
35. Розрахуйте діаметр спіралі системи, що сповільнює, якщо при кроці, що дорівнює
1 мм, коефіцієнт уповільнення системи дорівнює 28.
Формули:

135
 D
S= .
L
Відповідь:
D=8,9 мм.
36. Визначте поверхневий опір однорідної системи, що сповільнює, типу «гребінка»
на частоті 2500 МГц, якщо висота зубців дорівнює 20 мм, товщина - 0,5 мм, а період
системи - 6 мм. Опір металевих стінок не враховувати.
Формули:
0
Z BX = Z S = j tg 0 h.
0
Відповідь:Поверхневий опір j653 [Ом].
37. В уповільнюючій системі типу «щілина-отвір» збуджуються коливання -типу.
Розрахуйте коефіцієнт уповільнення системи й довжину повільної хвилі на частоті 3 ГГц,
якщо період структури дорівнює 20 мм.
Формули:
m 2L
S= ; m = .
2L m
Відповідь:
1. Коефіцієнт уповільнення системи S = 2,5.
2. Довжина повільної хвилі λm = 4 см.
38. Визначити довжину збідненої n-області лавинно-пролітного діоду, якщо він
повинен забезпечити пролітну частоту 4 ГГц.
Формули:
пр = 0оптvдр /(2L) = vдр /(2L)  50/L.
Відповідь:
L=12,5 мкм.
39. Визначити пролітну частоту діода Ганна, який знаходиться в пролітному режиму,
якщо довжина його збідненій n-області рівна 12,5 мкм.
Формули:
пр = 1/ = v/L  100/L.
Відповідь:
пр = 8 ГГц.
4.5 Задачі до розділу 3 (теми 10-12)
162. Визначити граничну потужність, що віддається антеною в погоджене
навантаження, якщо її ефективна площа Sеф=3,6 м2, а напруженість
електричного поля в місці прийому Е = 100 мкВ/м.
163.Розрахувати значення еквівалентної ізотропно випромінюваної
потужності Р супутникового ретранслятора, що забезпечує на
відстані 1000 км від нього щільність потоку електромагнітної енергії
1 пВт/м.
164. Визначити відносну смугу пропускання напівхвильового вібратора,
що має на резонансній частоті вхідний опір Rвх=314 Ом і хвильовий
опір ZХ = 1000 Ом.

136
165. Визначити довжину ідеального прямолінійного випромінювача, що
доставляє ширину головного пелюстка по нулях θ=38° і збуджуваного
на хвилі λ = 60 см при орієнтації цього пелюстка під кутом θ =30°.
166. Визначити ширину по 0,5 потужності головного пелюстка ідеального
прямолінійного випромінювача довжиною L= 102 см, що збуджується
на хвилі λ =3 см при орієнтації цього пелюстка під кутом θ =30°.
167. Визначити довжину оптимального ідеального прямолінійного
випромінювача в режимі осьового випромінювання при коефіцієнті
вповільнення фазової швидкості β =1,1 і робочій довжині хвилі λ =50
см.
168. Визначити КСД оптимального ідеального прямолінійного
випромінювача в режимі осьового випромінювання при коефіцієнті
вповільнення фазової швидкості β =1,1.
169. Визначити довжину прямолінійної еквідистантної АР у режимі
осьового випромінювання з оптимальним уповільненням фазової
швидкості збудження β =1,2 і відстанню між випромінювачами
d = 40 см при довжині хвилі λ =40 см.
170. Визначити КСД прямолінійної еквідистантної АР у режимі осьового
випромінювання з оптимальним уповільненням фазової швидкості
збудження β = 1,2.
171. Визначити КСД оптимальної циліндричної спіральної антени, що має
радіус намотування спіралі r=8 см, і крок намотування s=l 1 см.
172. Визначити діаметр оптимальної циліндричної спіральної антени
довжиною l = 40 см при середній довжині робочої хвилі λ = 20 см.
173. Визначити КСД оптимальної циліндричної спіральної антени, у якої
ширина променя на рівні 0,5 потужності θ =0,45 рад.
174. Визначити довжину й розміри розкриву оптимального
пірамідального гострого рупора, що збуджується на хвилі з λ =7 см,
що має КСД=178.
175. Визначити ширину променя на рівні 0,5 потужності в площині Н
оптимального пірамідального гострокінцевого рупора, що
збуджується на хвилі з λ = 10 см, що має довжину l = 100 см.
176. Визначити ширину променя на рівні 0,5 потужності в площині Н
оптимального Н секториального рупора, якщо ширина променя на
такому ж рівні в площині Е становить θ = 1,15 рад, а коефіцієнт
підсилення антени G =17,5.
177. Визначити розміри розкриву оптимального пірамідального рупора,
коефіцієнт підсилення якого G =240, якщо ширина променя на рівні
0,5 потужності в Е- та Н- площинах однакова (20Е = 20Н ), а довжина
хвилі λ = 2см.

137
 178. Визначити ширину променя за рівнем 0,5 потужності параболоїдної
антени з оптимальною фокусною відстанню й діаметром розкриву
dр =160 см при довжині хвилі 10 см.
179. Визначити діаметр розкриву параболоїдної антени, що забезпечує
КСД=11000, при довжині хвилі λ = 3 см.
180. Визначити глибину z0 параболоїда дзеркальної антени, що має
фокусну відстань f = 100 см і діаметр розкриву dр =200 см.
181. Визначити діаметр розкриву параболоїда дзеркальної антени, що має
фокусну відстань f = 50 см і кут розкриву θ =90°.
182. Визначити коефіцієнт ефективності параболоїдної дзеркальної
антени, що має коефіцієнт підсилення Gа =1000, геометричну площу
розкриву SI = 12500 см2 при довжині хвилі λ=10 см.
183. Визначити коефіцієнт заломлення п0 металопластикової лінзи, що
збуджується на хвилі λ = 12 см, у якої відстань між пластинами
а=10 см.
184. Визначити відносну ширину смуги робочих частот незонованої
металопластинчатої лінзової антени, у якої коефіцієнт заломлення
n = 0,1, довжина робочої хвилі λ = 1,0 см, товщина ZO =25 см.
185. Розрахувати максимальний діаметр першої зони Френеля на трасі
довжиною 40 км при довжині робочої хвилі 25 см.
186. Розрахувати робочу довжину хвилі, якщо максимальний діаметр
першої зони Френеля дорівнює D1 =200 м, а довжина лінії зв’язку
L=40 км.
187. Розрахувати дальність прямої видимості для забезпечення зв’язку в
нормальній тропосфері, якщо висота передавальної антени 16 м, а
приймальної - 36 м.
188. Розрахувати максимальну висоту приймальної антени, що
забезпечує зв’язок в нормальній тропосфері, якщо висота
передавальної антени 16 м, а дальність прямої видимості 41,2 км.
4.6 Деякі приклади розв'язання задач до розділу 3 (теми 10-12)
1. Розрахувати значення еквівалентної ізотропно випромінюваної потужності Р
супутникового ретранслятора, що забезпечує на відстані 1000 км від нього щільність
потоку електромагнітної енергії 1 пВт/м.
Формули:
𝑃 = 4𝜋𝑟 2 Π
Відповідь:
𝑃 = 12.96 Вт
2. Визначити відносну смугу пропускання напівхвильового вібратора, що має на
резонансній частоті вхідний опір Rвх=314 Ом і хвильовий опір ZХ = 1000 Ом.
Формули:
f св/ f р=4Rвх/  Z в
Відповідь:
f св/ f р = 0.4.

138
 3. Визначити довжину ідеального прямолінійного випромінювача, що має ширину
головного пелюстка характеристики спрямованості по нулях θ =38° і який збуджується на
хвилі λ=60 см при орієнтації цього пелюстка під кутом θ =30°.
Формули:

0 = 114  .
L sin 
Відповідь:
L = 360 см.
4. Визначити ширину по 0,5 потужності головного пелюстка ідеального
прямолінійного випромінювача довжиною L= 102 см, збуджуваного на хвилі з λ=3 см при
орієнтації цього пелюстка під кутом θ =30°.
Формули:

0.5 = 51  .
L sin 
Відповідь:

 0.5 = 0.75 .
5. Визначити довжину оптимального ідеального прямолінійного випромінювача в
режимі осьового випромінювання при коефіцієнті уповільнення фазової швидкості
β = 1,1 та робочій довжині хвилі λ =50 см.
Формули:

 опт = 1 + ;
2L
Відповідь:
L = 250 см.
6. Визначити КСД оптимального ідеального прямолінійного випромінювача в режимі
осьового випромінювання при коефіцієнті уповільнення фазової швидкості β =1,1.
Формули:
L
D = 7.2 ;


 опт = 1 + .
2L
Відповідь:
D = 36.
7. Визначити довжину прямолінійної еквідистантної АР в режимі осьового
випромінювання з оптимальним уповільненням фазової швидкості збудження β =1,2 та
відстанню між випромінювачами d = 40 см при довжині хвилі
λ = 40 см.
Формули:
𝜆
𝐿= ;
2(𝛽 − 1)
Відповідь:
𝐿 = 1.

139
 8. Визначити КСД прямолінійної еквідистантної АР в режимі осьового
випромінювання з оптимальним уповільненням фазової швидкості збудження β =1,2.
Формули:
3.6
𝐷0 = ;
𝛽−1
Відповідь:
𝐷0 = 18
9. Визначити КСД оптимальної циліндричної спіральної антени, що має радіус
намотування спіралі r =8 см, і крок намотування s=11 см.
Формули:
D = 15 lа/lопт;

lопт = ( 2 r ) + s2 ;
2

 опт = arctg 
s 
;
 2 r 
l nm
la = .
 0.29 
2 − 1
 sin  nm 
Відповідь:
D = 23.5.
10. Визначити діаметр оптимальної циліндричної спіральної антени довжиною
l = 40 см при середній довжині робочої хвилі λ = 20 см.
Формули:
lопт =  ;

 0.29 
 опт = arcsin  ;
 1 +  / 2la 

l 2 = (2 r ) 2 + s 2 ;
s
tg опт = .
2 r
Відповідь:
2r = 12.4 см.
11. Визначити довжину й розміри розкриву оптимального пірамідального гострого
рупора, що збуджується на довжині хвилі 7 см, що має КНД=178.
Формули:
a2
l= ;
3
b = 0.8a;
4 ab
D= ;
2
Відповідь:  = 0.49; a = 42 см; b = 33.6 см; l = 84 см.

140
 12. Визначити ширину променя на рівні 0,5 потужності в площині Н оптимального
пірамідального гострокінцевого рупора, збуджуваного на хвилі 10 см, що має довжину l
= 100 см.
Формули:
2 0.5 H = 0.93 / b;

l = a 2 / 3 ;
b = 0.8a
Відповідь:
2 0.5 H = 0.21 рад.
13. Визначити ширину променя на рівні 0,5 потужності в площині Н оптимального Н
секторіального рупора, якщо ширина променя на такому ж рівні в площині Е становить θ
= 1,15 рад, а коефіцієнт підсилення антени G =17,5.
Формули:
G  D = 8ab /  ;
b 0.89
= ;
 2 0.5 E
8a b
G=  ;
 

2 0.5 H = 1.4  ;
a
Відповідь:
2 0.5 H = 0.495 рад.
14 Визначити розміри розкриву оптимального пірамідального рупора, коефіцієнт
підсилення якого G =240, якщо ширина променя на рівні 0,5 потужності в Е та Н
площинах однакова (20Е = 20Н ), а довжина хвилі λ = 2см.
Формули:

2 0.5 E = 0.93 / b;
2 0.5 H = 1.4 / a;
G = 8ab / .
Відповідь:
a = 13.5 см; b = 9 см.
15. Визначити ширину променя за рівнем 0,5 потужності параболоїдної антени з
оптимальною фокусною відстанню й діаметром розкриву dр =160 см при довжині хвилі
10 см.
Формули:

2 0.5 H = 1.2 / d ;
2 0.5 E = 1.3 / d ;
Відповідь:

20.5 H = 0.075 рад;

141
20.5 E = 0.081 рад.
16. Визначити діаметр розкриву параболоїдної антени, що забезпечує КСД = 11000
при довжині хвилі λ = 3 см.
Формули:
2
d 
D  5.5  p  .
  
Відповідь:
d p = 134.16 см.
17. Визначити глибину z0 параболоїда дзеркальної антени, що має фокусну відстань
f = 100 см та діаметр розкриву dр =200 см.
Формули:
𝑑2
𝑧0 = ;
16𝑓
Відповідь:
𝑧0 = 0.25 м
18. Визначити діаметр розкриву параболоїда дзеркальної антени, що має фокусну
відстань f =50 см і кут розкриву θ =90°.
Формули:
𝜃0
𝐷0 = 2 ∙ 2𝑓 ∙ tg ;
2
Відповідь:
𝐷0 = 2 м
19. Визначити коефіцієнт заломлення п0 металопластикової лінзи, що збуджується на
хвилі λ=12 см, у якої відстань між пластинами а=10 см.
Формули:

n0 = 1 − (  / 2a ) .
2

Відповідь:
n0 = 0.8.
20. Визначити відносну ширину смуги робочих частот незонованої метало-
пластинчатої лінзової антени, у якої коефіцієнт n = 0,1, довжина робочої хвилі λ = 1,0 см,
товщина ZO= 25 см.
Формули:
2 f 50 n0
= .
f0 Z 0 (1 − n0 2 )
Відповідь:
2f
= 0.2.
f0
21. Розрахувати максимальний діаметр першої зони Френеля на трасі довжиною
40 км при довжині робочої хвилі 25 см.
Формули:
𝐷𝑚𝑎𝑋 = √𝜆𝐿;

142
Відповідь:
𝐷𝑚𝑎𝑥 = 100 м
22. Розрахувати робочу довжину хвилі, якщо максимальний діаметр першої зони
Френеля дорівнює D1 =200 м, а довжина лінії зв’язку L=40 км.
Формули:
𝐷2
𝜆= ;
𝐿
Відповідь:
𝜆=1м
23. Розрахувати дальність прямої видимості для забезпечення зв’язку в нормальній
тропосфері, якщо висота передавальної антени 16 м, а прийомної - 36 м.
Формули:
𝑑 = 4.12(√ℎ1 + √ℎ2 ).
Відповідь:
𝑑 = 41,2 км
24. Розрахувати максимальну висоту прийомної антени, що забезпечує зв’язок в
нормальній тропосфері, якщо висота передавальної антени 16 м, а дальність прямої
видимості 41,2 км.
Формули:
𝑑
𝑑 = 4.12(√ℎ1 + √ℎ2 ), √ℎ1 = ( − √ℎ2 ) ;
4.12
Відповідь:
ℎ1 = 36 м

143
 Додатки
Додаток 1
Питання до модульної контрольної роботи
Д.1.1. Питання та задачі по темам 1,2
1. Особливості ЕМП і радіотехнічної апаратури в діапазоні НВЧ.
Використання даного діапазону в телекомунікаційних системах.
2. Величини, що характеризують джерела електромагнітного поля.
Сторонні джерела. Задачі № 4 - 7.
3. Величини, що характеризують власне електромагнітне поле, що
характеризує середовище. Класифікація середовищ.
4. Основні рівняння ЕМП у диференційній формі. Вивід інтегральної
форми рівнянь. Фізичний зміст рівнянь. Задачі № 1, 10.
5. Перестановочна подвійність рівнянь Максвелла.
6. Рівняння нерозривності ліній струму й закону збереження заряду.
Фізичний зміст цих рівнянь.
7. Закон Ома в диференційній формі для пасивного й активного об'єму.
8. Граничні умови для електричного поля, їхній фізичний зміст.
Задача № 8.
9. Граничні умови для магнітного поля, їхній фізичний зміст. Задача № 9
10. Комплексні вектори ЕМП, область їхнього застосування. Основні
рівняння ЕМП у комплексній формі. Задача № 2.
11. Комплексна діелектрична проникність: вивід виразу, фізична
сутність. Класифікація середовищ на НВЧ. Задачі № 15, 16.
12. Теорема Умова-Пойнтінга. Фізична сутність теореми і її складових.
Задача №3.
13. Вектор Пойнтінга, його фізичний зміст. Передача ЕМЕ вільними й
напрямленими ЕМХ. Задача № 11.
14. Методи рішення хвильових рівнянь. Хвильовий електромагнітний
процес, час запізнювання електромагнітних збурень.
15. Класифікація ЕМХ.
16. Параметри ЕМХ. Задачі № 12 - 14.
17. Вираз для постійної поширення плоскої ЕМХ у середовищі із
втратами, його особливості для реальних діелектриків і провідників.
18. Вираз для характеристичного опору плоскої ЕМХ у середовищі з
втратами, його аналіз.
19. Фазова й групова швидкості, швидкість переносу енергії плоскої
ЕМХ у середовищі із втратами.
20. Особливості поширення плоских ЕМХ в ідеальному й реальному
діелектриках. Задачі № 17, 18.
21. Особливості поширення плоских ЕМХ у напівпровідних
середовищах. Задачі № 19, 22.
22. Поширення плоских ЕМХ у провідниках: параметри ЕМХ,
поверхневий ефект. Задачі № 20, 21, 23.
23. Поляризація ЕМХ. Коефіцієнт і кут поляризації.
24. Лінійна поляризація ЕМХ. Задача № 27.
25. Кругова й еліптична поляризації ЕМХ. Задача № 28.

144
26. Відбиття й переломлення плоских ЕМХ при різних поляризаціях.
Задача № 26.
27. Відбиття плоских ЕМХ від границь розділу ідеальний діелектрик-
провідник. Поверхневий опір провідника. Задачі № 24, 25.
28. Фізичні процеси в намагніченому фериті: прецесія електронів,
феромагнітний резонанс при поширенні ЕМХ у фериті. Задачі № 29,
30.
29. Ефект Фарадея. Задача № 31.
30. Іоносфера як окремий випадок анізотропної плазми.
Д.1.2 Питання та задачі по темам 3-5
1. Класифікація хвилеводів.
2. Методика розрахунку ЕМП у регулярному однорідному хвилеводі.
Мембранні рівняння.
3. Граничні умови для ЕМП у регулярному однорідному хвилеводі без
втрат.
4. Вивід виразів для постійної поширення Т- і Е-, Н- хвиль у хвилеводі в
робочому діапазоні частот. Фізичний зміст постійної поширення.
5. Вивід виразів для постійної поширення Е- і Н- хвиль у хвилеводі в
діапазоні відсічення. Фізичний зміст постійної поширення.
Задача № 32
6. Критична частота, основний і вищий типи хвиль у хвилеводі.
Задача № 33
7. Умови поширення Т- і Е-, Н- хвиль у хвилеводі. Робочий діапазон і
діапазон відсічення хвилеводу. Задачі № 34 - 36.
8. Вираз для характеристичного опору Т- і Е-, Н- хвиль у хвилеводі в
робочому діапазоні й у діапазоні відсічення. Аналіз виразу. Задача № 33
9. Фазова й групова швидкості, швидкість перенесення енергії у
хвилеводі для Т- і Е-, Н- хвиль. Задача № 33
10.Довжина хвилі у хвилеводі.
11.Потужність, яка передається хвилею по хвилеводу. Гранична й
припустима потужності хвилеводу.
12.Особливості передачі ЕМЕ НВЧ у реальних трактах.
13.Загасання ЕМХ у реальних хвилеводах. Задачі № 37, 38.
14.Структура ЕМП у хвилеводі. Збудження хвилеводів.
15.Визначення поздовжніх складових ЕМП Е- хвиль у прямокутному
хвилеводі.
16.Визначення поздовжніх складових ЕМП Н- хвиль у прямокутному
хвилеводі.
17.Визначення поперечних складових ЕМП Е- хвиль у прямокутному
хвилеводі.
18.Визначення поперечних складових ЕМП Н- хвиль у прямокутному
хвилеводі.
19.Загальні властивості ЕМХ у прямокутному хвилеводі.
20.Діаграма (спектр) типів хвиль прямокутного хвилеводу. Задача № 39.
21.Складові ЕМП основної хвилі прямокутного хвилеводу.

145
22.Структура ЕМП основної хвилі прямокутного хвилеводу.
23.Поверхневі струми в прямокутному хвилеводі при розповсюдженні
основної хвилі. Випромінюючі й невипромінюючі щілини.
24.Потужність, яка переноситься основною хвилею прямокутного
хвилеводу, гранична й припустима потужності. Задача № 40, 45.
25.Загасання основної хвилі в прямокутному хвилеводі.
26.Вищі типи хвиль у прямокутному хвилеводі, структури їх ЕМП. Задачі
№ 41 - 44.
27.Застосування прямокутного хвилеводу в трактах ТКС, розрахунок
розмірів хвилеводу. Переваги й недоліки. Задача № 46.
28.Методика розрахунку ЕМП та загальні властивості ЕМХ у круглому
хвилеводі. Задача № 47.
29.Діаграма типів хвиль круглого хвилеводу. Задача № 48.
30.Основна хвиля круглого хвилеводу, її складові, структура ЕМП,
параметри, застосування. Задача № 49
31.Хвиля Е01 в круглому хвилеводі, структура її ЕМП, параметри,
застосування. Задача № 51, 52.
32.Хвиля Н 01 в круглому хвилеводі, параметри, застосування.
33.Застосування круглого хвилеводу в трактах РЕЗ. Розрахунок радіуса
хвилеводу. Задача № 50.
34.Еліптичні хвилеводи, ЕМХ у них, переваги й недоліки, застосування в
РРЛ зв'язку.
35.Класифікація, конструкція коаксіальних хвилеводів.
36.Основна хвиля в коаксіальному хвилеводі, складові й структура її
ЕМП, властивості, параметри.
37.Застосування коаксіальних хвилеводів у трактах ТКС. Розрахунок
розмірів хвилеводу, переваги й недоліки. Задача № 53.
38.Смужкові хвилеводи, класифікація, устрій, переваги й недоліки,
застосування. Задачі № 54, 55.
39.Зчленування коаксіальних хвилеводів із прямокутними й смужковими
(трансформатор типів хвиль).
40.Зчленування прямокутного хвилеводу із круглим, П- і Н- образним.
41.Лінії передачі з поверхневими хвилями.
42.Поняття про лінії передачі оптичного діапазону.
43.Представлення хвилеводу еквівалентної двопровідної лінії передачі.
Хвильовий опір. Поняття про аналіз і синтез пристроїв НВЧ.
44.Телеграфні рівняння для Т- хвилі двопровідної лінії передачі і їхнє
розв'язання.
45.Параметри, що характеризують режим у хвилеводі; визначення,
властивості, взаємозв'язок. Задача № 56.
46.Вхідний опір лінії передачі, його визначення, вивід і властивості.
Задачі № 57 – 60.
47.Кругова номограма повних опорів (провідностей): призначення,
устрій.

146
48.Вимірювання параметрів, що характеризують режим у хвилевідному
тракті.
49.Розрахунок опору навантаження методом еквівалентного перерізу.
Задачі № 69, 70.
50.Режим біжучих хвиль, його визначення, умови його існування,
властивості, застосування.
51.Режим стоячих хвиль, його визначення, умови існування, властивості,
застосування в техніці НВЧ. Задачі № 63 – 65.
52.Режим змішаних хвиль, його визначення, умови існування,
властивості, застосування в техніці НВЧ. Задачі № 61, 62.
53.Призначення узгоджуючих пристроїв. Загальні принципи й методи
узгодження на НВЧ.
54.Узгодження хвилеводів за допомогою чвертьхвильового
трансформатора: принцип узгодження, конструкції
трансформаторів для різних ліній передачі, методика розрахунку.
Задачі № 73, 75.
55.Узгодження хвилеводів за допомогою реактивних елементів: принцип
узгодження, конструкції, методика розрахунку. Задачі № 74, 76, 77.
56.Широкосмугове узгодження, його особливості й способи здійснення.
Широкосмуговий коаксіальний трійник.
57.Поняття про випромінювання як процесу перетворення ЕМП.
Визначення елементарних випромінювачів (диполів) і їхні основні
типи.
58.Застосування принципу суперпозиції для визначення поля
випромінювання реальних антен.
59.Визначення поля випромінювання електричного диполя в довільній
точці простору, ближній, проміжній і дальній зонах.
60.Основні властивості поля електричного диполя в ближній і дальній
зонах.
61.Одержання виразів для поля випромінювання магнітного диполя в
дальній зоні.
62.Аналіз властивостей, характеристик і параметрів поля
випромінювання магнітного диполя. Порівняння опорів випромінювання
електричного й магнітного диполя. Задачі № 78 - 84.
63.Метод дзеркальних зображень для електричного й магнітного диполів.
64.Поля випромінювання вертикального й горизонтального диполів,
розташованих над ідеально провідною поверхнею.
65.Типи задач дифракції.
66.Метод Гюйгенса-Кірхгофа.
67.Постановка задачі про випромінювання з отвору довільної форми в
екрані.
68. Аналіз ДС при рівномірному розподілі поля Ех на прямокутному
отворі.
69. Аналіз ДС при нерівномірному (косинусоідальному) розподілі поля на
прямокутному отворі. Задачі № 85 - 87.
70. Випромінюючий елемент Гюйгенса.

147
 Д.1.3 Питання та задачі по темам 6-9
1. Хвилеводні тракті НВЧ і вимоги до них.
2. Багатополюсники НВЧ і методи їх опису. Матриці розсіяння і передачі.
3. Хвилеводні зчленування: класифікація, конструкція, принцип дії,
достоїнства і недоліки. Задачі № 88 - 90.
4. Хвилеводні вигини і скручування: призначення, пристрій, властивості.
5. Хвилеводні поглинаючі навантаження.
6. Хвилеводні атенюатори: призначення, класифікація, конструкції,
принцип дії. Задачі № 91, 92.
7. Хвилеводні взаємні механічно керовані фазообертачі: призначення,
класифікація, конструкції, принцип дії. Задачі № 93 - 95.
8. Перетворювачі поляризації: призначення, загальні принципи побудови.
конструкції. Взаємний обертач площини поляризації. Задача № 96.
9. Хвилеводні частотні фільтри: призначення, класифікація, принцип їх
побудови, особливості конструктивного виконання на діафрагмах і
резонаторах, принцип дії, конструктивні особливості фільтрів в
коаксіальному і смужковому виконаннях. Задачі № 97 - 100.
10. Хвилеводні фільтри типів хвиль: призначення, класифікація,
конструктивне виконання.
11. Хвилеводні дільники і суматори потужності: призначення,
класифікація. Трійники в хвилевідному і коаксіальному виконанні
Смужкові дільники і суматори потужності. Задачі № 101, 102.
12. Комутатори НВЧ: призначення, класифікація, конструкції.
13. Поляризаційні фільтри і трійники.
14. Спрямовані відгалужувачі: призначення, загальний принцип побудови,
параметри, класифікація по вигляду елементу зв'язку. Задачі № 103 -
107.
15. Конструкції, принцип дії, достоїнства і недоліки дводіркового,
однодіркового і хрестоподібного спрямованих відгалужувачів.
16. Спрямовані відгалужувачі в коаксіальному і смужковому виконанні.
17. Конструкції, принцип дії хвилеводних мостів: подвійного хвилеводного
трійника, кільцевого хвилеводного моста, щілинного хвилеводного
моста, мостів в коаксіальному і смужковому виконанні. Задачі № 108 -
111.
18. Призначення, конструкції і принцип дії диплексерів НВЧ.
19. Електрично керовані пристрої НВЧ: еквівалентні схеми НВЧ p-n і
p-i-n діодів при подачі на них напруги зсуву різної полярності;
конструкції, схеми і принципи дії електрично керованих атенюаторів,
фазообертачів і комутаторів. Задачі №№ 112 - 119.
20.Невзаємні ефекти в хвилеводних пристроях з намагніченими
феритами, їх застосування.
21. Конструкція і принцип дії невзаємного хвилеводного феритового
вращателя площини поляризації. Задача № 120.
22. Конструкція і принцип дії поляризаційного феритового циркулятора.
23. Невзаємний феритовий хвилеводний фазообертач: визначення,
призначення, конструкція, принцип дії. Задача № 121.

148
24. Хвилеводний феритовий циркулятор на двох щілинних мостах, двох
невзаємних фазообертачах і одному взаємному; на щілинному мосту,
двох невзаємних фазообертачах модифікованому подвійному
хвилевідному трійнику. Задачі № 122,123.
25. Конструкція і принцип дії триплечего волноводногого фазового
циркулятора (Y-циркулятора).
26. Циркулятори на коаксіальних і смужкових ЛП.
27. Конструкції і принцип дії хвилеводних феритових вентилів: вентиля із
зсувом ЕМП, резонансного вентиля і вентиля на ефекті Фарадея.
Вентилі в коаксіальному і смужковому виконанні. Задача № 124.
28. Антенні перемикачі: призначення, класифікація, вимоги до них.
Задача № 125.
29. Класифікація електронних і електровакуумних приладів НВЧ та
особливості генераторів НВЧ.
30. Взаємодія електронів зі статичним електричним і магнітним полями.
31. Методи статичного та динамічного керування електронним
потоком (ДКЕП).
32. Наведений і конвекційний струми. Час і кут прольоту.
33. Аналіз параметрів ламп: коефіцієнта пропорційності між
амплітудами конвекційного й наведеного струмів, зміни швидкості
електронів під дією поля НВЧ, обміну енергією потоку електронів і
поля, електронного навантаження зазору, комплексних параметрів
ламп на підвищених частотах, впливу індуктивностей вводів,
міжелектродних ємностей, інерції електронів. Задачі № 126 - 132.
34. Частоти самонейтралізації тріода і короткого замикання входу тріода з
його виходом.
35. Лампові підсилювачі й генератори НВЧ із однобічною і
двосторонньою конструкцією коливальної системи.
36. Хвилеводні об'ємні резонатори: призначення, конструкція, переваги й
недоліки, умови резонансу, розрахунок розмірів і резонансних частот.
Задачі № 133 - 136.
37. Особливості ЕМП у хвилеводних резонаторах. Коливання типу Н011 у
прямокутному й в круглому резонаторах, структура ЕМП коливань H 101 []

[] [] [] [] 0 0 0
, H 201 , E111 , E110 , H 111 , H 111 , E 011 , E 010 .
38. Нехвилеводні резонатори. Їхньої особливості. Тороїдальні резонатори:
конструкція, застосування, метод розрахунку резонансної частоти.
Резонатор типу «щілина-отвір».
39. Добротність об'ємного резонатора: визначення й вивід формули,
аналіз. Експериментальне визначення добротності.
40. Кільцевий хвилеводний об'ємний резонатор біжучої хвилі, його
застосування у фільтрах для поділу каналів.
41. Конструктивні особливості резонаторів у коаксіальному й
смужковому виконаннях. Діелектричні й феритові резонатори.
42. Характеристика й класифікація приладів НВЧ з ДКЕП О- та М-типу.

149
43. Застосування приладів НВЧ з ДКЕП і їх основні технічні
характеристики.
44. Конструкція і принцип дії дворезонаторного пролітного клістрона.
45. Фізичні процеси у дворезонаторному пролітному клістроні: модуляція
електронів за швидкістю, групування згустків, параметр групування,
аналіз просторово-часової діаграми конвекційного струму залежно від
цього параметра, аналітичне вираження для конвекційного струму і
його аналіз, передача енергії згустків полю вихідного резонатора,
основні характеристики, можливість множення частоти.
Задачі № 137 - 140.
46. Особливості багаторезонаторних пролітних клістронів.
47. Конструкція і принцип дії відбивного клістрона.
48. Характеристики й параметри відбивного клістрона: частота
коливань, що генеруються, зони генерації, діапазон і крутість
електронної перебудови, потужність коливань, що генеруються, ККД.
Задачі № 141 - 144.
49. Особливості конструктивного виконання відбивних клістронів і їхнє
застосування.
50. Уповільнюючі системи (УС): визначення, призначення, способи
одержання повільних хвиль. Класифікація.
51. ЕМП в однорідній системі, що сповільнює: розрахунок, структура.
53. УС типу «гребінка»: конструкція, застосування, аналіз коефіцієнта
уповільнення. Задача № 145.
54. Спіральна УС: конструкція, застосування, принцип уповільнення,
спрощений аналіз коефіцієнта уповільнення, структура ЕМП.
Задачі № 146 - 149.
51. УС типу «щілина-отвір»: конструкція, еквівалентна схема, спрощений
аналіз коефіцієнта уповільнення.
52. Конструкція і принцип дії лампи біжучої хвилі (ЛБХ) типу О (ЛБХ-О).
53. Характеристики й параметри ЛБХ-О: забезпечення стійкого
підсилення, коефіцієнт підсилення й амплітудні характеристики,
динамічний діапазон і припустимий рівень перехідних шумів, діапазонні
властивості, ККД, коефіцієнт шуму, особливості експлуатації. Задачі
№ 150, 151.
54. Застосування ЛБХ-О: загальна характеристика підсилювачів на ЛБХ,
класифікація за типами та їхні короткі характеристики.
55. Лампа зворотної хвилі (ЛЗХ-О): конструкція, принцип дії, механізм
зворотного зв'язку, діапазон і крутість електронної перебудови,
вихідна потужність. Задачі № 152 - 157.
56. Застосування ЛЗХ-О.
57. Пристрій ЛБХ-М і ЛЗХ–М та фізичні процеси у них.
58. Конструкція й принцип дії платинотрона.
59. Особливості та класифікація напівпровідникових приладів НВЧ.
Загальні властивості діодів НВЧ, їх еквівалентні схеми.
60. Діодні твердотільні генератори: загальні відомості, статичний та
диференційний опори та провідності, поняття про диференційний

150
 негативний опір, принцип дії та вольт-амперні характеристики
(ВАХ).
61. Діодні твердотільні генератори: ВАХ S-типу (діоди S-типу (лавинно-
пролітні (ЛПД))).
62. Діодні твердотільні генератори: ВАХ N-типу (діоди N-типу (діоди
Ганна (ДГ))).
63. Діодні твердотільні генератори: еквівалентні схеми включення ЛПД
та ДГ.
64. НВЧ генератори на ЛПД: конструкція та фізичні явища, що лежать
в основі його роботи, принцип дії, умови фазування та існування
коливань, діапазонність, пролітний (IMPATT) та аномальний
(TRAPATT) режими роботи, конструктивне виконання, генератор
шуму. Задача № 158.
65. НВЧ підсилювачі на ЛПД.
66. Прилади НВЧ на ДГ: принцип дії, прогоновий режим, режим із
гасінням домену, режим із затримкою домену, режим обмеженого
накопичення об'ємного заряду, гібридний режим, режим підсилення,
порівняння з підсилювачем на ЛПД. Задачі № 159, 160.
67. Біполярні транзистори НВЧ.
68.Польові транзистори на бар'єрі Шоткі (ПТШ).
69.Двозатворні ПТШ.
70.Інтегральні прилади НВЧ: монолітні та гібридні інтегральні схеми,
модулі НВЧ.
71.Малошумні лінійні підсилювачі (МШУ): загальна характеристика.
72.Транзисторні МШУ.
73.Регенеративні МШУ НВЧ на напівпровідникових діодах: аналіз схеми
заміщення відбивного підсилювача, аналіз схеми заміщення прохідного
підсилювача. Задача № 161
74.Регенеративні МШУ НВЧ на тунельних діодах.
75.Регенеративні МШУ та пристрої НВЧ на параметричних діодах –
параметричні пристрої (ПУ). Рівняння Менлі-Роу. Типи ПУ.

151
 Додаток 2
Зразок білету з модульної контрольної роботи

Кафедра телекомунікацій
проф. Якорнов Є.А.

Дисципліна «Електродинаміка та поширення радіохвиль»

для студентів напряму бакалаврської підготовки:

спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка»

Модульна контрольна робота

Білет №
Кількість
балів за повну та
вирну відповідь
1 Пояснить групи величин, які характеризують електромагнітний
0,3
процес.
2 Діаграма типів хвиль прямокутного хвилеводу. 0,6
3 Діаграми спрямованості елементарних випромінювачів. 0,6
4 Режим стоячих хвиль: його визначення, умови існування,
0,6
властивості, застосування в техніці НВЧ.
5 Коаксіальна лінія із хвильовим опором 75 Ом і повітряним
діелектриком підключена до антени, вхідний опір якої на частоті
300 МГц дорівнює 300 Ом. Розрахуйте чвертьхвилевий трансфор-
матор (lвкл., lтр., aтр.), якщо діаметр внутрішнього провідника
0,7
коаксіальної лінії дорівнює 2 мм.
***
6 Розрахунок поздовжніх складових ЕМП Е- хвиль у прямокутному
1,0
хвилеводі.
7 Метод дзеркальних зображень для електричного й магнітного
0,5
диполів.
8 На границі розділу двох середовищ (  1 = 1, 1 = 1,  2 = 3,  2 = 5 )
поверхневий струм відсутній. У першому середовищі на границі
розділу вектор Н спрямований до неї під кутом 30 градусів, а його
величина дорівнює 6 А/м. Визначте величину й напрямок вектора
напруженості магнітного поля на границі розділу в другому
0,7
середовищі.

152
 Додаток 3

Довідкові матеріали
Д.3.1. Деякі формули векторної алгебри
1. Скалярний добуток двох векторів A і B є скаляр С, який визначається
рівністю
C = ( A , B ) = AB cos  = Ax B x + Ay B y + Az B z
(1)
де  - кут між векторами A і B .
2. Векторний добуток двох векторів A і B є вектор C , що
перпендикулярний до векторів A і B , який складає з ними праву
трійку, визначається рівністю
 
C = A , B = c 0 AB sin  = x 0 ( Ay B z − Az B y ) +
+ y ( Az B x − Ax B z ) + z 0 ( Ax B y − Ay B x )
0
, (2)
0
де c - одиничний вектор.
Векторний добуток некомутативний:
B , A  = −A, B  (3)
3. Змішаний добуток трьох векторів: A , B , C - є скаляр, який дорівнює
об’єму паралелепіпеда, побудованого на векторах A , B , C й взятий зі
знаком “+”, якщо A , B , C утворюють праву трійку, й “-“, якщо ліву:
Ax Ay Az
A, B C = A[ B , C ] = [ B , C ] A = [C , A ]B = B x By Bz
Cx Cy Cz
(4)
4. Подвійний векторний добуток є вектор, який може бути обчислений за
формулою
[ A[ B , C ]] = B ( A , C ) − C ( A , B ). (5)

Д.3.2. Диференційні операції векторного аналізу

5. Градієнт скалярної функції - вектор, що визначений в кожній точці
поля, який має напрям нормалі до поверхні рівня (у сторону
збільшення).
 0
grad = n
n . (6)
Вираз градієнта в різних системах координат:
прямокутні координати ( x, y, z ) :
 0  0  0
grad =
x + y + z
x y z ; (7)
циліндричні координати (r ,  , z ) :
 0  0  0
grad = r +  + z
r  z ; (8)
сферичні координати (r ,  , ) :

153
  0 1  0 1  0
grad = r +  + 
r r  r sin   . (9)
Для спрощення розрахунку в векторному аналізі вводять символічний
вектор - оператор Гамільтона  (набла):
 0  0  0
= x + y + z
x y z . (10)
Він замінює символи градієнту, дивергенції, ротора. Символічний
запис градієнта функції має вигляд
grad =  . (11)
формально його можна розглядати як добуток вектора  на скаляр  .
6. Дивергенція (розходження) вектора - скаляр, що визначений в кожній
точці поля, й який є обємною похідною цього вектора:
 D dS
divD = lim S
V →0 V . (12)
Символічний запис дивергенції
divD = D . (13)
Вираз дивергенції у різних системах координат:
прямокутні координати ( x, y, z ) :
D x D y D z
divD = + +
x y z ; (14)
циліндричні координати (r ,  , z ) :
1 (rDr ) 1 D D z
divD = + +
r r r  z ; (15)
сферичні координати (r ,  , ) :
1  ( r 2 Dr ) 1 D 1 (sin D )
divD = 2 + +
r r r sin   r sin   .
(16)
7. Ротор (вихрь) вектора - вектор, що визначений в кожній точці поля, й
який є обємною похідною цього вектора, взятої з протилежним
знаком:
1 
rotD = − lim 
V →0 V

 D , dS 
S
. (17)
Символічний запис ротора:
rotD = [, D ] . (18)
Вираз ротора у різних системах координат:
прямокутні координати ( x, y, z ) :

 D D y   D D z  0
D D x 
rotD = x 0  z −  + y0 x −
  + z  y −



 y z   z x   x y ; (19)
циліндричні координати (r ,  , z ) :

154
  1 D z D   D D z 
rotD = r 0  −  + 0 r −
 +
 r  z   z r 
 1 (rD ) 1 Dr 
+ z 0  − 

 r  r r   ; (20)
сферичні координати (r ,  , ) :
 (sin D ) D 
1
rotD = r 0  − +
 r sin 
  
 
1  (rD ) Dr  1  1 Dr (rD ) 
+ 0  −  +  0  − 
r  r   r  sin   r 
; (21)
8. Деякі формули диференційних операцій першого порядку (операції з
градієнтом, дивергенцією, ротором).
Градієнт:
gradC  0 , C = const ; (22)
grad (C , a ) = Cgrad (a ) ; (23)
grad (a + b) = grad (a ) + grad (b) ; (24)
grad (a, b) = bgrada + agradb ; (25)
grad (a / b) = (bgrada − agradb) / b 2 ; (26)
gradf (u ) = f (u ) gradu ; (27)
grad (a , b ) = (a , )b + (b , )a + [a , rotb ] + [b , rota ] . (28)
Дивергенція:
divC  0 , C = const ;
(29)
div (C ,  ) = C grad ; (30)
div (C , a ) = Cdiv a ; (31)
div (a + b ) = diva + divb ; (32)
div ( , a ) = diva + a grad ; (33)
div[a , b ] = b rota − a rotb . (.34)
Ротор:
rotC  0 ; (35)
rot (C , a ) = Crot a ; (36)
rot ( , a ) = rota + [ grad , a ] ; (37)
rot ( , C ) = [ grad , C ] ; (38)
rot (a + b ) = rota + rotb ; (39)
rot[a , b ] = a divb − b diva + (b , )a − (a , )b ; (40)
9. Деякі формули диференційних операцій другого порядку. Оператор
Лапласа (лапсасіан)
У теорії поля до диференційних операцій другого порядку відносять
операції обчислення
div grad  , rot grad  , div rot a , grad div a , rot rot a .

155
 Вони полягають у обчисленні других похідних функцій й формально
виконуються шляхом двократного застосування оператора Гамільтона
(набла). Для зручності обчислення у цьому випадку вводять оператор
Лапласа  (інші позначення:  ,  ).
2

10.Координатний вираз лапсасіана.

Прямокутні координати ( x, y, z ) :
 2U  2U  2U
U = + 2 + 2
x 2 y z . (41)
Циліндричні координати (r ,  , z ) :
1   U  1  2U  2U
U = r + +
r r  r  r 2  2 z 2 . (42)
Сферичні координати:
1   2 U  1  2U
U =  r  + +
r 2 r  r  r 2 sin 2   2
1   U 
+ 2  sin  
r sin      . (43)
Символічний запис операцій:
divgrad  =  ; (44)
rotgrad = [,  ] = [, ]  0 ; (45)
divrot a = [, a ]  0 ; (46)
graddiva = (, a ) = rotrota +  2 a ; (47)
rotrota = [[, a ]] = graddiva −  a ;
2
(48)

Д.3.3. Інтегральні співвідношення векторного аналізу

11.Визначення інтегральних операцій.
Потік вектора a через поверхню S
Ф =  a dS =  a n dS
S S , (49)
де dS = n dS ; n - нормаль до поверхні S .
0 0

Циркуляція вектора a по контуру l

Ц =  a dl =  al dl
l l , (50)
де dl - елемент замкненого контуру l ;
al
- дотична до контуру складова вектора a .
12.Теорема Остроградського-Гауса.
Потрійний інтеграл від дивергенції вектора a , що взятий по деякому
об’єму V , дорівнює потоку цього вектора через замкнену поверхню S ,
яка обмежує даний об’єм, в напрямі зовнішньої нормалі
 diva dV =  adS =  a n
0
dS
V S S . (51)
13.Теорема Стокса.

156
 Подвійний інтеграл від ротора вектора a , що взятий по деякій поверхні
S , дорівнює циркуляції цього вектора по замкненому контуру l , який
обмежує задану поверхню, в напрямі, що складає праву систему з
напрямом обходу контуру
 rota dS =  ro tan dS =  a dl .
0
(52)
S S l

14.Теорема Гріна.
Перша теорема

 ( +   )dV =   n dS
2

V S . (53)
Друга теорема
   
 (  +   )dV =   n −  n dS
2 2

V S . (54)
15.Інші інтегральні вирази:
 graddV =  n dS =  dS
0

V S S ; (55)
 grada dV =  [n , a ]dS =  [dS , a ]
0

V S S . (56)
Д.3.4 Електромагнітні характеристики деяких матеріалів
Д.3.4.1 Відносна діелектрична проникність деяких речовин
Речовина  Речовина 

Повітря 1,0006 Скло 3-10

Фторопласт-4 2,2 Склотекстоліт 6
Поліетилен 2,25 ОФ-2 6,5
Полістирол 2,55 Стеатит СК-1 7
Сополімер САМ 2,6 ПТ-7 16
Кварц 4,5 ПТ-16
Вода 81
Д.3.4.2 Відносна магнітна проникність деяких речовин
Речовина  Речовина 

Парамагнетики
Азот 1,00000001 Алюміній 1,000023
Повітря 1,00000038 Вольфрам 1,000176
Діамагнетики
Водень 0,999999937 Скло 0,9999876
Вода 0,999991 Кварц 0,9999849
Медь 0,9999897 Вісмут 0,999824

157
 Феромагнетики
Чавун 2000 Алюміній 80000
відпалений Чисте залізо,
Залізо 10000 відпалене у водні 280000
трансформаторне

Д.3.4.3 Питома провідність деяких речовин (См/м) при 20°С

Речовина  Речовина 

Срібло 6,2107 Скло 1,010-12

Медь 5,7107 Фарфор 3,010-13
Золото 4,1107 Слюда 1,010-13
3,6107 Стеатит СК-1 1,010-15
Алюміній Фторопласт-4
1,0107 1,010-16
Залізо Кварц плавлений 2,010-17
Латунь (медь Поліетилен
1,7107 1,010-17
60%)
0,8107
Сталь

158
 Додаток 4
Довідкові матеріали по розділам
Д.4.1 Довідкові матеріали до розділу 1 (теми 1-5)

 = lim
q dq  Kл 
= q =  dV Кл
V →0 V dV  м 3  ; V ;

q пов dq пов  Kл 
 пов = lim =
dS  м 2 
;
S →0 S

qпов =   пов dS Кл 

S

I o dI o  А 
 = lim i = i  2 . ;
S →0 S dS  м 
I =   d S A
S ;

 пов = lim
I пов 0 dI пов 0  А 
l →0 l
i =
dl
i  
 м ;
 
I пов =   пов n 0 , d l A
l

B  А
E  ;
 м Е = lim
F d F
= .
Н  ;
 м
B = lim
 F , i .
0

q →0 q
 Кл   Вб  Il
ВТл,  2  ;
dq l →0
D 2  ;
м  м 
N Кл  ; ФВб  ;

1 dqdqo o  a I  I o [dI o , [dI , r o ]]

Fe = r ; Fm = ;
4 a r 2
4 r2
1 Ф Гн 1 м
0 = [ ]; 0 = 4 10− 7 [ ]; c= = 3  108[ ];
36 109 м м  o o с

 = 1+ , D =  a E =  0 (1 +  ) E = p i
 Кл 
=  0 E +  0 E =  0 E + P , P = lim V →0 V
 м 2 ,
V  
К =  р, Е , р =  р =  q Кл  м
0 0

 А
М = мН  
В =  а Н = 0 (1 +  м ) Н =  м
 = 1+ м
= 0 Н + 0  м Н = 0 ( Н + М ),
M = lim V →0 ( mi / V ),
V m = n IS A  м −
0
 2
 К = IS n 0 , B  
159
 Н z H y D x E z E y B
− = x + , − =− x,
y z t y z t
H x H z D y E x E z B y
− =y + , − =− ,
z x t z x t
H y H x D z E y E x B
− = z + . − =− z.
x y t x y t

;
D = 0E + P, divP = −  P  0 divE =  − divP ,
 0 divE =  +  P .

 xx  xy  xz  xx  xy  xz
 а =  а =  yx  yy  yz  а =  а =  yx  yy  yz
;
 zx  zy  zz  zx  zy  zz
Dx =  xx E x +  xy E y +  xz E z
D y =  yx E x +  yy E y +  yz E z
;
Dz =  zx E x +  zy E y +  zz E z
dE dH
rot H =  а ; rot E = −  а .
dt dt

div = − ; div ( +  см ) = 0 ; B =  а H ; D =  а E ;
t
 =  ( E + E ст ) ;
аE2 а H 2
E1 − E 2 = 0 ; э = ; м = ;
2 2
. Dn1 − Dn2 = 0 ;
H 1 − H  2 = 0 ;
Bn1 − Bn2 = 0 ; a(t ) = a m cos(t +  ) =
= Re a m e j (t + )  = Re a m e j e jt  = Re ae jt ;
E = E e jt ; D = D e jt ;  =  e jt
a (t ) 1 a (t )
 jt  jt  jt ; = ja e jt = ja (t );  a dt = a e jt = ;
H = He ; B = B e ;  =  e t t
 j

rotH =  +  ст + j E ; rotE = − jB ; divB = 0;

divD =  +  ст ; div = − j   =   +  ст . ( )
;

160
 2
1 1 U
P = U m Im* = Im Im* Z = m ; Pa =
1
2

Re U m Im* ; 2
A  A * = A ;
2 2 2Z
   ~
~a =  0   − j  = 0 ~ =  − j 60 0
 0 
; ;
10 180 f 2 ГР 1,8
f 2 ГР = =  10 9 [Гц]; f1ГР = =  10 9 [Гц];
2 a  100 
dV = dldS
  a 2 (t )  a(t )
  = a(t ) ; P =  E  dV =  E dl   dS = UI ;
t  2  t
V  S


−  E  CT dV =  E   dV + (wэ + wм )dV +  E H dS ;
V V
t V S

P = PИ = PИA + jPИР ~dS ;

= П  E CT
e = a
CT
;
S t
 H CT
 h = a
CT
;
t
1 1  H 2
 E 
2
1
−  ( e*CT E + hCT )dV =   E dV + j   a − a dV +  [ E , H ]dS ;
2

2V 2V V
 2 2  2S

 2 H +   a  a H = −rot ст ;
 cn
 E +   a  a E = grad
 2   + ja  ст ;
a
 2 A +   a  a A = −  a ст

1
 ст
; H = rotA ; E = − jA − grad ;
  +   a  a = −
2 
a

Г
A =  a  a э ;  = −divГ э ;
t
 ст

 Г э +   a  a Г э = −
2  э
; j a  a + divA = 0;
ja
H э = ja rotГ э ; E э =  (divГ э ) +   a  a Г э ;

 ст
 h =  (divГ h ) +   a  a Г h ;
 Г h +   a  a Г h = − h ; E h = − ja rotГ h ;
2
H
ja
 2U +  U = − g ;  =  aa ;

161
 1 e − jr 1  e − jr U n    e − jr 
4 V 4 S  r n
U= g dV +  −Un   dS ;
r n  r 

 =
1
4
 ст e − jr
V  r dV ;  
Re e j (t − r + 0 ) = cos(t − r +  0 ) ;
a

   dl d
t − r +  0 =   t − r  = t 0 ; t 0  t ; Vэ = =  ПdS  WdS ; Vгр = 1 ;
   dt S S
d
 2 E x
+   E x = 0 E x = E m x1e −z + E m x 2 ez
z 2
;  =  n + j = j ~a  a ; ;
 2 H y H y = H m y1e −z + H m y 2 ez
+   H y = 0
z 2
 2 
 a a    
n =  1 +   − 1 ;
2    a  
  a  + ja n
Z~c = ;
 2  n2 +  2
 a a    
 =  1 +   + 1 ;
2 
   a  

a
Zc = cos 
a
;
 1   
 = = arctg 
2 2   a 
V Vф 
Vф = ; c = = ;
2 f 2
     
0,5 1 +   + 0,5 0,5 1 +   + 0,5

  
 
 2 2 
1 x  1
1 1
x − x2 
3 3
x + ...; x  1; Vф = = ; c = =2 ;
2 8 48   a  f a
1
𝛼з ≈ √
𝜔𝜇а 𝜎
= √𝜋𝑓𝜇а 𝜎; e = ;
2 f a 
Ey cos(t − z +  x +  ) sin   Vф1  a2  a2
tg = =K ; =  = = = n12 ;
Ex cos(t − z +  ) sin  пр   Vф 2  a1  a1
j
~ E отр Еотр.m отр j ( − )
= = j пад
= Ге отр пад ;
Е пад Eпад.m e
j
~ E отр Епр.m e пр j ( − )
Т = = j пад
= Те пр пад ;
Е пад Eпад.m e
~ ~ ~ ~
~ Z C 2 cos − Z C1 cos ПР ~ Z C 2 cos ПР − Z C1 cos
ГН = ~ ~ ; ГП = − ~ ~ ;
Z C 2 cos + Z C1 cos ПР Z C 2 cos ПР + Z C1 cos

162
 ~ ~
~ 2Z C 2 cos ~ 2Z C1 cos
TН = ~ ~ ; TП = ~ ~ ;
Z C 2 cos + Z C1 cos ПР Z C 2 cos ПР + Z C1 cos

2 1
cos − cos ПР cos − cos ПР
1 2
ГН = , ГП = ,
 
cos + 2 cos ПР cos + 1 cos ПР
1 2

2
  
cos − 2 − sin 2  cos − 1 −  1  sin 2 
1 2 2 
ГН = ; ГП = ;
   
2
cos + 2 − sin 2  cos + 1 −  1  sin 2 
1 2 2 

sin  пр =
Vф
с
sin   10 −5
m
f
sin  ;
~

E  1 = Z C 2 n 0 , H  1 ; Zs =
 e
2
e j ;

е e м
M СП = −  0 LСП = −LСП ;  = 0 = 7 10 4 [ ];
m m Ас
 xx  xy  xz  a1 − j a 2 0
 а =  а =  yx  yy  yz  a = j a 2  a1 0 ;
;
 zx  zy  zz 0 0  a3
o M o M
1 = 1 − ; 2 = 2 o 2 ; M o = M СП N ; M o = z oM o;
 − o
2 2
 − o
B x =  a1 H x − j a 2 H y ; B y = j a 2 H x +  a1 H y ; B z =  a 3 H z ;
H z H y H y
− = j a E x ; 1. = − ja E x ;
y z z

H x H z H x

− = j a E y ; 2. = ja E y ;
z x z
H y H x
− = j a E z ; 3.0 = j a E z ;
x y
E z E y E y
− = − j (  a1 H x − j a 2 H y ); 4. = ja1 H x + a 2 H y ;
y z z
E x E z E
− = − j ( j a 2 H x +  a1 H y ); 5. x = a 2 H x − ja1 H y ;
z x z
E y E x
− = − ja 3 H z ; 6.0 = − j a 3 H z ;
x y
1.H y = j a E x ; 5.E x = j a 2 H x +  a1 H y ;
H x  2 −  2 a  a1 H x  2 a  a 2
=−j ; =−j 2 ;
H y  2 a  a 2 H y  −  2 a  a1

163
H = H + + Н −; 1 1
+ −
H + ( z) = H ( x o − jy o )e − j z ; H − ( z) = H ( x o + jy o )e − j z ;
2 2
 = ( + −  − ) / 2 = (  − −  + ) / 2;
H z H y
− = j a E x ; 1.0 = j a E x ;
y z
H x H z H
− = j a E y ; 2. z = − ja E y ;
z x x
H y H x H y
− = j a E z ; 3. = ja E z ;
x y x
E z E y
− = − j (  a1 H x − j a 2 H y ); 4.0 = − j a1 H x −  a 2 H y ;
y z
E x E z E z
− = − j ( j a 2 H x +  a1 H y ); 5. = −a 2 H x + ja1 H y ;
z x x
E y E x E y
− = − ja 3 H z ; 6. = − ja 3 H z ;
x y x
A = A ( s)e j (t − x ) ;
2.H z =  a E y ; 3. − H y =  a E z ;
6.E y =  a 3 H z ; 4.0 = j a1 H x +  a 2 H y ;
5. − jE z = − a 2 H x + j a1 H y ;
 a21 −  a22
 =  a
2 2
;
 a1
 P2
~И =  И' − j И" ;  И = 1 − 2 ;  P = 2 80,8 N Э ;
'
 И" = 60 И o  И' ;

N Э k См
 И = 2,82  10 −8 [ ]; F = FE + FH = e E + e  o [ve  H o ];
2 м
mve2 e o
FH = − e  o [ve  H o ] = ; o = Ho =  Ho;  = 0,221[ МГц  м / А];
 m
D =  o E + p =  o E + N Э er =  o E + N Э e(rx x o + ry y o );

 xx  xy  xz  a1 − j a 2 0
 а =  а =  yx  yy  yz  a = j a 2  a1 0 ;
;
 zx  zy  zz 0 0  a3
 P2 ( − jk )  P2 ( − jk )
1 =  ⊥ = 1 − ;  2 =  xy = ;
[( − jk ) 2 −  o2 ] [( − jk ) 2 −  o2 ]
 P2
3 =  L = 1− ;
 ( − jk )

164
  2р
n2
1, 2 = 1−
2
 2 02⊥   2 02⊥ 
 −
2
  −  0L
2 2

2( 2 −  2р ) ( )

 2  −  р
2 2


n 2
1⊥
 2p
= 1− 2 =

(  и' )2
=  и'

 p2 1
n 2
=1− 2
2⊥
  02⊥
1− 2
 −  p2
 p2 1
n12, +2 / − = 1−  + / − =   а  о ( 1   2 ) ;
 1   oL
2 ;


2 E +ω2 ε a μ a E =0

2 E +ω2 ε a μ a H =0
2 
s2 E (s) e-
+ 2 E (s) e-z + ω2 ε a μ a E (s) e-z = 0
z
z
2
s2 H (s) e-z + 2 H (s) e-z + ω2 ε a μ a H (s) e-z = 0
z
s2 E (s)+k2s E (s)=0


s2 H (s) +k2s H (s) =0 , де k2s = γ2 + 2 ε a μ a = γ 2 + 2

 j a 0   j a 0 
H s = − 2  s H z ; E s = − [ H s ] ; E s = − 2  s E z ; H s = − [ Es ]
ks  ks 
Для Т –хвиль E z=0 , H z =0 , тому k2s E s=0 , k2s H s =0 і ks =0 .
E 1 − E 2 = 0
E = 0
H  1 − H  2 = пов
Dn = пов , абоEn =  пов
D − D = 
n1 n2 пов a
B n1 − B n 2 = 0 Hn = 0
H =  пов , або  n , H  =  пов
 
H z
Ez c = 0 E = E = 0, H y = H n = 0 тобто , H z
 y + H y = ja Ex ; x c
= 0,
c y c
H z
=0.
y c

165
 2 
2   kp 
2
 
2
Х = =
= 1−    8.7 2 1 −  kp  ,  Б  ; Х 2
 kp    kp     м    
    1−  
 
 кр 
2 2
2       рад 
Х = 1−   =  1−    ,
      м  ,
 kp   kp 
ja 
Z CH = Z CE =
 j a
2
ZC   
Z CH = Z CE = Z C 1−  
  
2  
 kp 
1−  
 
 kp 
2
V   
Vф = ;Vгр =V 1−   .;
2  
    kp 
1−  
 
 kp 
2
   1
T

Vе = Vгр = V 1 − 
 
 P=
T   П dSdt ,
z де
 kp  0 s

Пz=EsHs
1
P=
2s E ms H ms dS ; Ems
H ms
= Z c ,

Z
P = c  H sm 2
dS ;
2 S
1
P= E
2
sm dS ;
2 Z c S

1
 = 1 − 2 п l =
1 + 2 п l ;

  H
2
tg dls
 пд 
m

  ;  пм  RS S
;
1 − ( )2 2Zc H
2
sm dS
кр S

 s  z +  s  z = 0
2 2
,  z =0 ;
c

166
 z

 +  2
s 
2  = 0, =0 ;
z s z n c

 s U +  s U = 0 ;
2 2

d2X d 2Y
+ X 2 + K s XY = 0 ;
2
Y 2
dx dy
X (x ) = A1 cos K sx X + A2 sin K sx X 

Y ( y ) = B1 cos K sx X + B2 sin K sy Y  ;
2 2
m n
Ks =    +   ;
a в

m n 
E z (t ) = D sin x sin y cos(t −  b z ) 
a b

m  KP m n
y sin(t −  b z )
2
E x (t ) = D cos x sin 
2 a B a b 

m  KP2
m n
E y (t ) = D sin x cos y sin(t −  b z ) 
2b B a b 

H x (t ) = −
EY EX
; H y (t ) = n 
Z CE m Z CE 

H z (t ) = D cos x cos y cos(t −  Х z )
a b
m кр m n
2

H x (t ) = − D sin x cos y sin(t −  Х z )

2a  Х a b ;
n кр m n
2

H y (t ) = − D cos x sin y sin(t −  Х z )

2b  Х a b

E x (t ) = − H y Z CH ; E y (t ) = H x Z CH ;

 2b    2  1 1
 sin ax  dx = x − sin 2ax;
0,793 1 2
 Н10
ПМ = 2 
1+    ;
b  
    a  2a   2 4a
1−  
 2a 
2
Е 2 ab    2b Zc
Р= m 1−   , ZХ = ;
4Z c  2a  a  
2

1−  
 2a 

167
 Таблиця Д.4.1
Смуга частот Номінальні Максимальне

товщина стінок,мм
для основної внутрішні розміри затухання  при
хвилі, ГГц мм частоті f, рівній

Номінальна
Тип
1,5 кратній граничній
хвилеводу
частоті

від до ширина висота , дБ f, ГГц

МЕК-5 0,41 0,62 457,2 228,6 3,18 0,00141 0,49
МЕК-6 0,49 0.75 381.0 190,6 3,18 0,00186 0,59
МЕК-8 0,64 0,98 292,1 146,1 3,18 0,00278 0,77
МЕК-9 0,76 1.15 247,65 123.8 3,18 0,00351 0.91
МЕК-І2 0,96 1,46 195,58 97.79 3,18 0,00506 1,15
МЕК- 14 1,14 1.73 165.1 82 .55 2.03 0,00653 1.36
МЕК-18 1,45 2,20 129,54 64,77 2,03 0,00936 1.74
МЕК-22 1,72 2,61 109,22 54, 61 2.03 0,0121 2,06
МЕК-26 2,17 3,30 86,36 43,18 2,03 0,0173 2,61
МЕК-32 2,60 3,95 72,14 34,04 2,03 0,0236 3,12
МЕК-40 3,22 4,90 58,17 29.083 1.63 0,0311 3,87
МЕК-48 3,94 5,99 47,55 22,149 1,63 0,0443 4.73
МЕК-58 4,64 7,05 40,39 20,193 1,63 0,0539 5,57
МЕК-70 5,38 8,18 34,85 15,799 1,63 0,0720 6,46
МЕК-84 6.58 10.0 28,499 12,624 1.63 0,0993 7,88
МЕК-100 8,20 12,5 22,860 10,16 1,27 0,127 9,84
МЕК-120 9,84 15,0 19,05 9,525 1,27 0,166 11,8
МЕК-140 11,9 18,0 15,799 7.899 1.02 0,220 14,2
МЕК-180 14,5 22,0 12,954 6,477 1.02 0,298 17,4
МЕК-220 17,6 26,7 10.668 4,318 1,02 0,463 21,1
МЕ К- 260 21,7 33,0 8,636 4,318 1,02 0,544 26,1
МЕК-320 26,4 40.1 7,112 3,556 1.02 0,729 31,6
МЕК-400 33,0 50.1 5.69 2.845 1,02 1,02 39.5
МЕК-500 39,3 59.7 4,775 2,388 1,02 1,33 47,1
МЕК-620 49,9 75,8 3,759 1,18 1,02 1,9 59, 9
МЕК-740 60,5 92,0 3,099 1 ,55 1,02 2,54 72,6
МЕК-900 73,8 112,0 2,54 1.27 1,02 3,43 88,6
МЕК-І200 92,3 140,0 2.032 1.016 1,02 4.78 111
Значення максимального затухання в таблиці подано для міді. Для
інших матеріалів рекомендовано слідуючи поправні коефіцієнти: 0,97 для
срібла; 1,25 для алюмінію; 1,19 для золота її 1,92 для латуні 70/30
d 2 R  dR R d 2 
 2 + + 2 + K S2 R = 0 ;
dr r dr r d 2

d 2 d 2R
+ m 2  = 0; r 2
+ r
dR
+ ( K S2 r 2 − m 2 ) R = 0 ,
d 2
dr 2
dr
U (r ,  ) = A[ B1 J m (k s r ) + B2Ym (k s r )] cos m

168
 J m (ε)
1,0
J0
0,8
0,6 J1
J2
J3
0,4
0,2
0
ε
-0,2

-0,4

J m (μ)
J 1
0,4 J 0
J 2
0,2 J 3

0
2 4 6 8 12 14 μ
-0,2

-0,4

-0,6
Таблиця Д.4.2
Тип E 01 H 21 E11 H 01 H 31
хвилі Н 11

Корінь '
U 11 U 01 '
U 21 U 11 '
U 01 U 31'

Значення 1,841 2,405 3,054 3,832 3,832 4,201

кореня
 КР 3,41a 2,61a 2,06a 1,64a 1,49a

169
 EZ (t ) = DJ m ( K S r ) cos m cos(t −  Х z )
кр
Er (t ) = DJ m' ( K S r ) cos m sin(t −  Х z )
Х
m 2 кр
E (t ) = − DJ m ( K S r ) sin m sin(t −  Х z )
2r  Х
H r (t ) = E Z CE ; H  (t ) = Er Z CE
H Z (t ) = DJ m ( K S r ) cos m cos(t −  Х z )
кр
H r (t ) = DJ m' ( K S r ) cos m sin(t −  Х z )
Х
m 2 кр
H  (t ) = − DJ m ( K S r ) sin m sin(t −  Х z )
2r  Х
Er (t ) = − Z CH H  ; E (t ) = − Z CH H r

2
Eпред a2
Pпред  1− ( )2 ;
1,33Z c 3,41a
 2
2
Eпред a 2 2,61a 2
Pпред  ( ) 1− ( ) ;
2,36Z c  3,41a
2
Е пред а2   
2

Pпред  1−   ;
1,33 Z c  1, 64 а 
Деякі дані про стандартні
хвилеводи круглого перерізу

2
е = 1 − (в − а ) ;  = ае / q ;
кр

в
Er (t ) = Erm cos(t −  Х z ) ,
r
2 2
Erm в a
P= ln ;
Z CT в

Erm в
H  (t ) = cos(t −  Х z );
Z CT r

170
 Для хвиль типу Еmn: Для хвиль типу Нmn:
2 
 кр  (a − в) кр  (а + в ) , при n = 1,
n m
2(а − в )
кр  , при n = 2, 3, 4
(n − 1)

Залежність Zв від , W і h

0 min ССХ  W ; 0 min НСХ = 4h  − 1 , 0 min ЩСХ  2.43h  ,

0 min КСХ  S  , де h, S дані в міліметрах.
120 d −a ZХ =
60 a
ZХ = ln , ln ,
 a  b ZХ =
2b Zc
276 d − a a   
2
138 a
ZХ = lg . ZХ = lg . 1−  
 a  b  2a 

171
Аналіз основних Рекомендацій
ITU-T
Тип ОВ Рекомендація Застосування

Місцева мережа та мережі

Багатомодове градієнтне 50/125 мкм G.651.1
доступу

Магістральна та місцева
Одномодове G.652
мережа

Одномодове зі зміщеною довжиною

G.653 Морські лінії
хвилі відсікання

Одномодове зі зміщеною дисперсією G.654 Магістральні лінії

Одномодове з ненульовою зміщеною

G.655
дисперсією
Магістральна та місцева
мережа зі спектральних
Одномодове з ненульовою дисперсією
розділенням каналів
для широкополосних оптичних G.656
транспортних мереж

Одномодове, не чутливе до втрат на

Мережі доступу, всередині
макрозгинах, для використання на G.657
приміщень
мережах доступу

i u • • • •
= uG1 + C1 ; •U H + I H Z Х j Х z U H − I H Z Х − j  Х z
z t U= e + e ;
2 2
u i • • • •
= iR1 + L1 •
I=
U H + I H Z Х j Х z U H − I H Z Х − j Х z
−
z t 2Z Х
e
2Z Х
e ;
• • •
U = U H cos  Х z + jZ Х I H sin  Х z ;
•
• • UH  Х =  L1C 1 =   a  a ; Z Х = L1 /C 1 ;
I = I H cos  Х z + j sin  Х z ;
ZХ

~ ZH− ZХ − j 2 Х z j ( Н − 2  Х z )
• ~
Z H + j Z Х tg Х z
= = e
~ U
e ; Z= •
= ZХ ;
~
ZH+ ZХ I Z Х + j Z H tg Х z
1 L 1  1  1  1 
 eL = arctg ;  еС = arctg −  =   − arctg  ;
Х ZХ Х  Z Х C   Х  Z Х C 
~ Z Х2  K Б (1 + tg 2  Х lЭ ) (1 − K Б 2 )tg Х lЭ 
Z= ; Z н = Rн + jX н = Z Х  + ;
+
2
 +
2

~ 2 2
ZН  1 K Б tg l
Х Э 1 K Б tg Х Э 
l
2 2
Z Rн
U =U н 1 + ( Х 2 − 1) sin 2  Х z ; I = I н 1+ ( 2
− 1) sin 2  Х z ;
Rн ZХ
Х  d  3t  4b d 2t  b d 
BL = −  ctg 2   1 −  ; BC = ln cos ec +  − ;
a  2a  a   Х 2b Х  d b 

172
 
i (t ) = I m  cos(  t +  ) = Re I  e jt ; 
1 e − j r
A =    a ст   dV ; z 0 = r 0  cos  −  0  sin  ,
4 V r

I  l  a − j r I  l  a − j r
A r = e cos ; A = e sin  ;
4  r 4  r
  A  0 1  1 A r  
H =
1
(
   
A sin  ) −   r +  − (r  A )   0 +
 a r  sin      a r  sin   r 
;
1   ) − Ar    0

+ (r  A
 a r  r  

   H   0  1 H r  
E =
1

j a r  sin 
(H   sin  ) − r +
1
 − (rH  )   0
+
    j a r  sin   r 
1  H r  0
+ 
j a r  r
(r  
H  ) −
 
 

173
 I  l − jr
H  = e (1 + jr ) sin  ;
4  r 2
I  l
E r = − j e − jr (1 + jr ) cos ;
2 a r 3

I  l
E  = − j (
e − jr 1 + jr −  2 r 2 sin  ; )
4 a r 3

Im  l
H (t ) = sin   cos(t +  ) ;
4  r 2
Im  l  
Er (t ) = cos   cos t +  − ;
2a r 3  2

Im  l  
E (t ) = sin   cos t +  −  ;
4a r 3
 2

Im  l  
H (t ) = sin   cos t − r +  +  ;
2r  2

Im  l a  
E (t ) = sin   cos t − r +  +  ;
2r a  2
T
t 1 T
T
Еm H m Em2 H m2 Z c
0 cos atdt = 2 + 4a sin 2at 0 = 2 ; Псер = = =
2
;
2 2  Zc 2
2 
I m2 l 2 Z c
dS = r sin   d  d ; Pв =  d  sin   d ;
2 3

82 0 0


1

4 (
I p k 2 S p e −ikr )
0    = −  + cos3  = ; sin  ; E h =(-H h
3
sin d cos (-H h )=
3 0 3 4 r

)Zc;
2
 Sp 
4

Pвh = 10 I p
2
(k 2
Sp )
2
 400 I p
2
 2
2 e 
  10 2. I p   ;
  

2
 Sp 
( )  e = H  n   n = n E   ;
2 Pвh 2 s s 0 s o s
Rвh = = 20 k S p
2
 800  2  ; ;
Ip
2
     
1 е − jr '
Ге = 
s o
[ H n ] ' ds ;
4ja S = S o + S мет
r

174
 1 е − jr '
Гh = − 
s o
[ E n ] ' ds
4ja S = S o + S мет
r ;

e = rotrote ;  e = j a rot e ;

 h = − j a rot h ;  h = rotroth ;

 = е + h =
1
4jo
S o

rotrot H  n f (r / )ds − 1
4
rot  n E f (r / )ds;
o S
 
S S

Z co S e
− ikr`
2 o
j 4k S0
Гe =  dS ; Ee = rotrot Г e ; k= = ; Z co = = 120 [Ом];
 o
e
r`

− ikr`
1 S e

j 4kZ co S0
Гn = h dS ; E h − − jkZcorot Г h ;
r`
2  2 max
r '  r −  sin   cos( −  ); r  ; kr'  1;

jk e − jkr
Eh = −
4

r S0  [r 0 [ z 0 ES ]]  e jk sin  cos( − ) dS ;

Z co e − jkr −
Ee =   [r [ H z ]]  e jk sin  cos( − ) dS ;
0 S o

j 4k r S0
Z co
 cos + 1 − jkr
j Zу e
E = E = 
 2
 
r S0
E XS  e jk sin  cos dS ;

Z co
+ cos − jkr
j Zу e
E = E = − 
 2
 
r S0
E XS  e jk sin  sin  dS ;

Z co Z co
− jkr
cos + 1 + cos
j e Zу j e − jkr Zу
dE =   E XS dS ; dE = −   E XS dS ;
 r 2  r 2

Z co Z co
cos + 1 + cos
Zу Zу
FE ( ) = ; FН ( ) = ;
Z co Z co
+1 +1
Zу Zу
Z co
cos + 1 − jkr
j Zу e sin U B kВ
E =   E 0 АВ ; UB = sin  ;
 2 r UB 2

175
 Z co
+ cos − jkr
j Zу e sin U A kA
E = −   E 0 АВ ; UA = sin  ;
 2 r UA 2
kВ
1 + cos sin U 1 + cos U =UB = sin  дляЕ − пл.
F ( ) =  = f1 ( ), где 2
2 U 2 kA
U =UA = sin  дляH − пл;
2
2,78  3,72 
(2 0 )E ,H = 2 arcsin(  ); (2 0 ) H = 2 arcsin(  );
2 d 2 A
1 + cos sin(U В ) kВ
FE ( ) = FГ ( )  f1 (U В ) =  ; UB = sin  ;
2 UВ 2
1 + cos cos(U А ) kА
FН ( ) = FГ ( )  f 2 (U А ) =  2
; UA = sin  ;
2 2  2
1−  U А 
 
 
(2 0 ) 0E  51 ; (2 0 ) H  68 ;
0

B A

1,0 1,0
 E = −10 lg ;  H = −10 lg ;
Fmax .б .E Fmax .б .H
Д.4.2 Довідкові матеріали до розділу 2 (теми 6-9)
2 
2   kp 
2
 
2
в = =
= 1−    8.7 2 1 −  kp  ,  Б  ; в 2
 kp    kp     м    
   
1−  
 
 кр 

176
 2 2
2        рад 
B = 1−   =  1−   ,
      м  ,
 kp   kp 

 b1   s11 s12 . . . s1i . . . s1N   a1 

b   s s22 . . . s2 i . . . s2 N   a2 
 2   21
.   . . . . . . . . . .   . 
     
.   . . . . . . . . .. .   . 
.   . . . . . . . . . .   . 
 =     ; далі N=n
 bk   sk1 sk 2 . . . ski . . . skN   ai 
.   . . . . . . . . . .   . 
     
.   . . . . . . . . . .   . 
.   . . . . . . . . . .   . 
     
bN   s N 1 s N 2 . . . s Ni . . . s NN  a N 
[b] = [S][a];
 s11 s12 ... s1n 
 s s ... s 
 S  =  21 22 2n 
.
 
 
 sn1 sn 2 ... snn 

1 
P = Pпад − Pотр = a ( E − S  S )a;
2
n n

s =  s ik
2 2
ik = 1;
i =1 k =1
n n

s
i =1
*
s
ik im =  sik smk
*

k =1
= 0.

S  =  11
s s12 
 s11  s12 + s21s22 = 0.
2 2
s11 + s12 =1
* *

 s 21 s 22 

b1 = s11a1 ,  b1 2 = s11 2 a1 2 ,

b = s a , 
 2 21 1  b2 2 = s21 2 a1 2 ,
 
.............. .......................

bn = sn1a1  2
 bn = sn1 a1 .
2 2

( ) (s ),
2
1 2 2 2 a 2 2 2
b1 + b2 + ... + bn = 1 11 + s12 + ... + s1n
Z Z0
2 2 2
s11 + s12 + ... + s1n = 1.

b1 = s11a1 + s12 a2 ;
а1
b2 = s 21a1 + s 22 a2 .
b2
[S] Г
b1 аГ2

177
 Гs21 s12
s11Г = s11 + ..
1 − Гs22

а1 = t11b2 + t12a2,
a  t t12  b2  t11 t12 
b1=t21b2+t22a2,  1  =  11  = T . ,
t 22  a2  t t 22 
, где
b t  1  21  21
t11=а1/b2=1/s21.
t22 = b1/а2.

а1 b2
[T]
b1 а2

L = 10 lg t11 .
2
[T] = [T1]  [T2]  [T3]∙ ∙ ∙[Tn].

a1 b2 а1 b2 а1 b2 а1( n ) b2( n )

[T1] [T2] [T3] [Tn]

b1 а 2 b1 а 2 b1 а2 b1( n ) а2( n )

 1 s22 
s −  − s22 
 = 1 
s21 1
T  =  21
s11 s22  s21  s11 − det s 
.
s11
 s12 − 
 s21 s21 

S11 = (t11 + t12 − t21 − t22 ) / D; S12 = 2(t11t22 − t12t21 ) / D;

S 21 = 2 / D S 22 = (t22 + t12 −t 21−t11 ) / D; где

D = t11 + t12 + t21 + t22 ;

0
b2
0 e − jθ 0  0 1
 S  =  − jθ0 Y0, 0 = e− jθ0 Y0 jB
Y0
1 0
.
e 0   b1 а2

а б

178
  b b 
1 + j 2 1 e cos φ 
j jφ
2 
b
T  =  . T  =  . ctgφ = − :
 − j b 1− j b  j sin φ  − cos φ − e− jφ  2
 2 2 

2 b2
L = 1 + t21 =1+ ;
4
.
2 0 2
E 2" = E cos 2  ; B = [db];  = t − [  э э − ( ) ];
0 кр

 = (  В1 −  В 2 ); (  В1 −  В 2 ) = ( );
2
b b1 B d  3t 
= ; BL = −  ctg 2   1 −  ;
  
2
  
2 a  2a  a 
a 1−   a1 1 −  
 2a   2a1 
2 2
1 + BL' 2 BL'  BL'
Q=  arctg ; При B >>1 Q  '
.;
   2  4    2 
L
' 2
B −1
41 −    L 1 −   
  2a     2a  
   

4b d 2t  b d 
BC = ln cos ec +  − ;
B 2b B  d b 

 B  2 1
l KL = 1− ; arctg
2   B ' 
 L 
 1 2 
l KC = B  arctg '  .
2  BC 

Pвых 1
L= =
Pвх 1 + h 2 X 2 n ;

Pвых 1
cos(n arccos x) для x  1, L= = ,
Tn ( x) =  Pвх 1 + h Tn (x )
2 2

ch(nArchx) для х  1 Г тах

2
f рез − f
h =2
; x= ,
1 − Г тах
2
2f

1
Z B1 = (1 + )Z B ; Z B 2 = (1 + m) Z B ;
m
M
S  1 = sin(   m ), де  m = arcsin S 41 .
m =1

179
  s11 s12 s13 s14   s11 s12 s13 s14  0 0 1 1
s   s14  
 21 s22 s23 s24  =  s12 s22 − s13 1 0 0 −1 1 
 s31 s32 s33 s34   s13 − s13 0  ;
.  S  =  .
0 2 1 −1 0 0 ;
     
 s41 s42 s43 s44   s14 s14 0 0  1 1 0 0 

0 0 1 − j
0 0 − j 1  1  НВ10 НВ 20
' '

S  = 1  ; Щ = .
2 1 − j 0 0  4 HB 20 − HB10
' '

 
− j 1 0 0 
LЗ − 1 1 Ф Гн
К КП = ; 0 = [ ]; 0 = 4 10− 7 [ ];
LП − 1 36 10 м
9
м
1  1  1  1 
 еС = arctg −  =   − arctg ;
В  Z B C   B  Z B C 
 a B
 = (  В− −  В+ ) ; | x0 |= arctg ;
2  2a
 Z B2
 =   a a 1 − ( 2
); Z = Z ВХ = .
2a ZH

= F = FE + FH = −eE − ev  B  ,
dv
m
dt
m  9,1  10−31 кг , е  1,6  10−19 Кл .

v0 =
2e
U 0  600 U 0 ,  U 
vк  v0 1 + m M sin ωt1  , (2.8)
m
 2U 0 
t1  t0 + 0/2.

 Um 
iн = I 0 1 + [ F1 (θ0 )sin ωtк + F2 (θ 0 ) cos ωtк ] . (2.9)
 2U 0 
F1, F2
0,4 F1(0)
0
0,2 F2(0)

0
0, рад

–0,2

Iс Iа
Yвх = Uа =0
= Gвх + jBвх ; S = Uа =0
= S0 e − jψ ;
Uс Uс

180
 Iс Iа
Yпр = Uс =0
; Yвих = Uс =0
= Gвих + jBвих .
Uа Uа

ωсн = Cac Lк (CacCcк + CacCaк + CcкCaк ) . ωкз = 1 Lк ( Cск + Cак ) .

1 2
рез = ; Hрез,E = 2
;
1 р2 2
m n  p 
2
+   +   +  
2 кр (2lp )
2
 a   b   lp 
2 2
OE
рез
= 2
; OH
рез
= 2
;
2 2
 Umn   p   U' mn   p 
  +     +  
 a   lp    a   lp 

2drср V 2drсp 2V Sп

 рез = = ,  рез = = 2b ;
 а  аb Sn 2
b Sn  рез 2drср

( a − b) h
 рез = 2в ,  рез =
C d
,
( a + b) d R l
1
рез = ,
1 2 N 2
( ) +( )
кр Lсс
a  H 2 a  H m2
Wм =  dV = Wmax sin 2 ( w рез t +  ), где Wmax =  dV ;
V
2 V
2
 a  w рез Rs
Pmax = w резWmax =  H m dV ; Pпс = 
2
H 2m dS
2 V
2 S
;

H H
2 2
m dV m dV
 a   рез 2 f рез
Qo = V
= V
Q= ,
Rs  H m dS
2
 e  H 2m dS ; 2f
S S

1
ω = u + ( p π / L ) ;
2 2

ε rμ 0
2π εr
λ = ;
u + ( p π / L )
2 2

z  UM 
t = t1 +  t1 + 1 − 1 1 sin ω t1  .
v  2U 0 

181
 U1M 1
ik ( z , t ) = I 0 /(1 − r cost1 ), r= ,  =  z / 0 ,
2U 0

iк ( z, t ) = I 0 +  I n cos[n(ωt − θ)].
n =1

iк ( z0 , t ) = I 0 +  2 I 0 J n (nr0 )cos[n(ωt − nθ)],
z0 U1 M1 UM
r0 = ω = θ0 1 1 .
n =1 v0 2U 0 2U 0
I n = 2 I 0 J n (nr0 ),
I нU 2 2k 2 I 02 J12 (r0 )M 22
Pе = = kI 0 J1 (r0 )M 2U 2 = .
2 g2
opt = 2d/(2v0) + 2(t1 – t0) =(n + 3/4)T = (n + 3/4)/0,

e U 0 + U від
a = F / m = −eE / m = − .
m l
d 2mv0l  2000 U0
f0  +  = n + 3 / 4.
(
 v0 e U 0 + U від )   U 0 + U від
= n + 3 / 4,

/0 = ( − 0)/0 = − tg/Qн  −/Qн,

kI 0U 0 rJ1 (r )
Pe = ,
π(n + 3 / 4) − θ d

 2м =  2
0
( − К 2
s /  02 ) ;  2 Е zm / у 2 − 2 Е zm = 0 ; Е zm = А1еу + А2 е −у ;
j (t −  м z )
Е z = Dshye ;
Е у = jD (  м / )сhуе j (t −  м z ) ; Н х = − jD а / chye j (t −  мz ) ;
thd =  0 / tg 0 h ; S =  м /  0 = 1 + ( /  0 ) 2 ;
 = b / L 0tg 0 h ; S = 1 + b 2 / L2  tg 2  0 h .
(
Z1 = (1 / jC э )1 / 1 − ( рез /  ) ;
2
) Z 2 = 1 / jC св ;
 м = arctg (1 + Z 1 / 2Z 2 ) ;
p = 2
j [t − (  0 + p
2
E
)z]
Ez  p e L
;  Г  0 + p ; p = 0,1,2,... ;
p = − L
ω ω v0 lc
vфр = = = . v0 = vфр = .
β p β0 + 2 pπ/l 1 + 2 pπ/ψ0 ;
l + 2h + pλ
n(r ) = n0 [1 − (2r / d c ) q ], где = (n0 − nоб ) / n0 .

182
 Pвх.max P P
D = 10 lg = 10 lg вx.max = 10 lg вх.max ,
P вх.min Pш.вх.власн kTf
kT0 fKP + Pш.вих.влас Pш.вих.влас
Kш = = 1+ .
kT0 fKP Pш.вх K P
λ = 2l + 1010 L / U 0 , ωL ωL
vф ( −1) = = .
ψ 0 + 2 pπ ψ 0 − 2π
пр = 0оптvдр /(2L) = vдр /(2L)  50/L. 0 = 1/ = v/L  100/L,

(
f f 0 = π / Q ln K P , ) (
 = Τ мшп + Τ н Г а
Τ мшп
2
) (1 − Г ).
а
2

(1 + α) 2 + (2Qv) 2
KP = . KP0  4/[(1 – )2 + (2Qv)2].
(1 − α) 2 + (2Qv) 2
4Gн Gс
KР0 = .
( Gн + Gc ) (1 − α )
2 2

rs + jωLs + 1 1 1
Zд = = Rд + jX д . ω0 = − 2 2.
jωC j − 1/ r Ls C j r C j
P mPх   Рн mPх   Pс mPх 
fс  с +  + fн  +  = 0.  +  = 0,
 f с mf с + nf н   f н mf с + nf н   f с mf с + nf н 
 Рн mPх 
 +  = 0.
 н
f mf с + nf н 

Pc/fc – Px/fx = 0, Pн/fн – Px/fx = 0. KP0 = Pвих/Pвх = Pх/Pс = х/с = (н + с)/с

Д.4.3 Довідкові матеріали до розділу 3 (теми 10-12)

2𝐿 2
Е(Ɵ,φ)
𝐸̇ (𝜃, 𝜑) = E(θ,φ)𝑒 𝑗Ф(𝜃,𝜑) 𝑝̇ (𝜃, 𝜑), 𝑟0 > , F(Ɵ,φ) = 𝐸 ≤ 1,
𝜆 𝑚𝑎𝑥
𝐸̇ (𝜃, 𝜑)=𝑖𝜃 𝐸𝜃̇ + 𝑖𝜑 𝐸𝜑̇
|𝑖𝜃 | =|𝑖𝜑 | = 1;
𝑖𝜃 ∙ 𝑖𝜑 = 0;
𝜌̇ (𝜃, 𝜑)= 𝑖𝜃 𝜌𝜃̇ (𝜃, 𝜑) + 𝑖𝜑 𝜌𝜑̇ (𝜃, 𝜑);
𝐸̇𝜃
𝜌𝜃̇ (𝜃, 𝜑) = ;
√(𝐸𝜃 )2 +(𝐸𝜑 )2

𝐸̇𝜑
𝜌𝜑̇ (𝜃, 𝜑) = ;
√(𝐸𝜃 )2 +(𝐸𝜑 )2

𝜌𝜃̇ (𝜃, 𝜑) = 𝜌𝜃 (𝜃, 𝜑)𝑒 ϳФ𝜃(𝜃,𝜑) ;

𝜌𝜑̇ (𝜃, 𝜑) = 𝜌𝜑 (𝜃, 𝜑)𝑒 ϳФ𝜑(𝜃,𝜑) ;

𝜌𝜑̇ (𝜃, 𝜑) = 𝑖𝜃 𝜌𝜃 (𝜃, 𝜑) + 𝑖𝜑 √1 − (𝜌𝜃 (𝜃, 𝜑))2 𝑒 ϳ𝛿(𝜃,𝜑) ;
𝛿(𝜃, 𝜑) = Ф𝜃 (𝜃, 𝜑) − Ф𝜑 (𝜃, 𝜑);

183
 2𝜌𝜃 (𝜃,𝜑)∙𝜌𝜑 (𝜃,𝜑) cos(𝛿(𝜃,𝜑))
𝛾(𝜃, 𝜑) = 0,5𝑎𝑟𝑐𝑡𝑔 ( );
(𝜌𝜃 (𝜃,𝜑))2 −(𝜌𝜑 (𝜃,𝜑))2

(cos(𝛾(𝜃,𝜑)))2 −(𝜌𝜃 (𝜃,𝜑))2 (КЭ1 +КЭ2 )2 +(1+КЭ1 )2 (1−КЭ2 )2 cos 2γ

𝐾𝑒 (𝜃, 𝛿) = √(cos(𝛾(𝜃,𝜑)))2 ; Pc = √ ≤1
−(𝜌𝜑 (𝜃,𝜑))2 (1+КЭ1 2 )+(1+КЭ2 2 )
𝐷𝐴 (𝜃, 𝜑) = 𝐷𝐴𝑚𝑎𝑥 𝐹 2 (𝜃, 𝜑),
DАmax  RИЗ
hА =   , 𝐸𝐴 = 𝐸̇𝑚𝑎𝑥 ℎ𝑎 𝑝𝑐 (𝜃, 𝜑)𝐹(𝜃, 𝜑),
  ZВ
𝑒̇𝐴 (𝜃, 𝜑) = 𝑒𝐴 (𝜃, 𝜑)𝑝𝑐 (𝜃, 𝜑)𝑒 𝑗Ф(𝜃,𝜑) ,
e̅шА 2 = 4kTA R A f, e̅ш1 2 = 4kT1 R1 f, e̅ш2 2 = 4kTA (R A − R П ) = 4kT2 R ов f,
TA = T1 (1 − ηA ) + T2 ηA ,
Dmax 2 (θ, GA
T2 = ∮ Tя (θ, φ)F φ)dΩ , Q A = дБ/К,
4π Ω=4π T A
𝐿/2
𝑓с̇ (𝜃) = ∑𝑁
𝑛=1 𝑎𝑛̇ 𝑒
𝑗𝛽𝑧𝑛 cos (θ)
, 𝑓̇ 𝑐 (𝜃)= ∫−𝐿/2 𝑎0 𝑒 𝑗(𝛽𝑧 cos(θ)−𝜉) 𝑑z,
sin 𝜓(𝜃) sin (0.5 𝛽𝐿(cos(θ)−𝜉))
𝑓𝑐 (θ) = , φ(𝜃) = 0.5 𝛽𝐿(cos(θ) − 𝜉). f(θ)= ;
𝜓(𝜃) 0.5 𝛽𝐿(cos(θ)−𝜉)
1 1
𝜓п.𝑛 = n𝜋(1+ ), n=±1, ±2,...; 𝑓с (𝜓𝑛 ) = |𝜓 ,
2|𝑛| 𝑛 𝑚𝑎𝑥 |
𝜓 = 0.5𝛽𝐿(1 − 𝜉)
𝑓с (𝜓𝑛 )={ 𝑚𝑎𝑥 ,
𝜓𝑚𝑖𝑛 = −0.5𝛽𝐿(1 + 𝜉)
sin (0.5 𝛽𝐿(cos(θ)−𝜉))
𝑓(̇𝜃, 𝜑) )= F (𝜃, 𝜑) 𝑓𝑐̇ (𝜃, 𝜑)=sin θ ,
0.5 𝛽𝐿(cos(θ)−𝜉)
𝑒 −𝑗𝛽𝑟𝑛
𝐸⃗𝑛 = jC𝐴𝑛 𝑒 𝑗𝜓𝑛 𝐹𝑛 (θ, φ) 𝑝̇𝑛 , 𝐸⃗ = ∑𝑁 ⃗
𝑛=1 𝐸𝑛 ,
𝑟 𝑛
sin [𝑁(𝑘𝑑𝑐𝑜𝑠𝜃−𝜓)/2] sin [𝑁(𝑘𝑑𝑐𝑜𝑠𝜃−𝜓)/2]
𝑓𝑐 (𝜃)= = , 𝐹𝑐 (𝜃)= = Nsin [(𝑘𝑑𝑐𝑜𝑠𝜃−𝜓)/2].,
sin [(𝑘𝑑𝑐𝑜𝑠𝜃−𝜓)/2]
sin [𝑢𝑥 (𝜃,𝜑)] sin [𝑢𝑦 (𝜃,𝜑)]
𝑓Σ (𝜃, 𝜑) = 𝑓Σx (𝜃, 𝜑)𝑓Σy (𝜃, 𝜑), 𝑓Σx (𝜃, 𝜑) = , 𝑓Σy (𝜃, 𝜑) = ,
(𝑢𝑥 (𝜃,𝜑)/N𝑥 ) (𝑢𝑦 (𝜃,𝜑)/N𝑦 )
𝜆 𝜆 2𝜆
𝑑𝑥 < |
, 𝑑𝑦 < , d < , D ≈ 𝜋D𝑥 D𝑦 ,
1+|sin 𝜃гол.𝑋𝑂𝑍. 1+|sin 𝜃гол.𝑌𝑂𝑍. | √3(1+|sin 𝜃гол. |)
1 cos(𝑘𝑙𝑐𝑜𝑠𝜃)−𝑐𝑜𝑠𝑘𝑙 2𝜆 𝑘𝑙 30(𝑘ℎд )2
𝐹(𝜃) = , ℎдп = 𝑠𝑖𝑛2 , 𝐷𝑚 = ,
1−𝑐𝑜𝑠𝑘𝑙 𝑠𝑖𝑛𝜃 𝜋 2 𝑅ΣП
𝑠𝑖𝑛 [0.5𝛽𝑙(𝑐𝑜𝑠(𝜃)−𝜉)] 𝑠𝑖𝑛(𝜃)
𝑓𝑐 (𝜃, 𝜑) = , 𝑓(𝜃) = 𝑠𝑖𝑛[0.5𝛽𝐿(1 − 𝑐𝑜𝑠(𝛩))],
𝑠𝑖𝑛 0.5𝛽𝑙(𝑐𝑜𝑠(𝜃)−𝜉) 1−𝑐𝑜𝑠(𝜃)

𝑐𝑜𝑠(𝛽𝑙 sin(𝜑))−cos(𝛽𝑙)
𝑓г (φ)=F(φ)𝑓𝑐Г (φ), F(φ) =
cos(φ)

𝑓cГ (φ) =
sin [0.5𝛽𝑙(cos(φ)−𝜉)]
,
N sin 0.5𝛽𝑙(cos(φ)−𝜉)

sin [0.5𝛽𝑙(cos(θ)−ξ)]
𝑓в (θ)=F(θ)*𝑓cВ (θ), F(θ)=1, 𝑓𝐜В (φ) = ,
N sin 0.5𝛽𝑙(cos(θ)−ξ)
p nkd
cos ( sin θ) sin ( (1 − cosθ))
FЕ (θ) = F1Е (θ)FБ (θ) = 2 2 ,
cosθ kd
nsin( (1 − cosθ))
2

184
 nkd
(1 − cosφ))
sin (
2
FН (φ) = sin(khsinφ) ,
kd
nsin ( (1 − cosφ))
2

Основні розрахункові співвідношення

для оптимальних розмірів рупорних антен
Тип антени 𝐷𝑚𝑎𝑥 КВП 2𝜃0.5𝑝 2𝜑0.5𝑝 𝑅𝑜𝑝𝑡
Відкритий кінець хвилеводу 4𝜋 0.81 𝜆 𝜆
0.81 ab 51 68
𝜆2 𝑏 𝑎
4𝜋
E-секторіальний рупор 0.64 2 Ab 0.64 51
𝜆
78
𝜆 𝐴2
𝜆 𝑏 𝐴
3.3𝜆
Н-секторіальний рупор 4𝜋 0.64 𝜆 𝜆 𝐵2
0.64 2 aB 56 68
𝜆 𝐵 𝑎
2.1𝜆
Пирамідальний рупор 4𝜋 0.5 𝜆 𝜆 𝐴2
0.5 2 AB 56 78 0.3
𝜆 𝐵 𝐴 𝜆
Конічний рупор 4𝜋 0.5 𝜆 𝜆
0.5 2 Ar 60 70
𝜆 𝐷 𝐷

𝑎𝑛 𝑎𝑛
F(θ)=𝑓 (θ)/𝑓𝑚𝑎𝑥 (θ)=∑𝑚
𝑛=0 Λn+1 (u)/ ∑𝑚
𝑛=0 ,
𝑛+1 𝑛+1

𝑅0 |𝑘𝑅0 sin Θ0.5 |𝐻 (2Θ0.5 )𝐸 |𝑘𝑅0 sin Θ0.5 |𝐸 (2Θ0.5 )𝐻 Рівень бічних
𝜌 пелюстків, дБ
Н1 Н2 𝐸1 𝐸2
0.4 1,67 𝜆 1,73 𝜆 - - -
61 63
2𝑅0 2𝑅0
0.6 1,73 𝜆 1,95 𝜆 16 20 20 25
63 71
2𝑅0 2𝑅0
0.8 1,90 𝜆 2.27 𝜆 24 29 25 29
70 83
2𝑅0 2𝑅0
1.0 2,17 𝜆 2,63 𝜆 27 30 26 10
79 96
2𝑅0 2𝑅0
𝑃1 𝐷1 𝐷2 𝜂1 𝜂2 𝜆2 𝑃 𝑃1 𝑆Д1 𝑆Д2
̅ | 𝑆Д2 𝜂2 =
Р2 = |П , ̅| =
|П 2, 𝑃2 = ,
16𝜋2 𝑟 2 4𝜋𝑟 𝜆2 𝑟 2

185
 𝜆 𝜆
𝑈2 = √𝑃2 𝑍вх =
4𝜋𝑟
√𝑃1 𝐷1 𝐷2 𝜂1 𝜂2 𝑍вх = 4𝜋𝑟 √𝑃1 𝐷1 𝐷2 𝑍вх .,
𝜆 𝑒 −𝑗𝛽𝑟 𝑒 −𝑗𝛽𝑙
𝑈2 = =
4𝜋𝑟
√𝑃1 𝑆Д1 𝑆Д2 𝑍вх ., Е𝑝𝑒з = ∫ 𝑘𝐸𝑠 𝑟
𝑑𝑆., 𝐸𝑠 (l) = 𝑘0
𝑙
,
𝜆
𝑙1 + 𝑟1 − (𝑙0 + 𝑟0 ) = ,
2
2𝜆
𝑙2 + 𝑟2 − (𝑙0 + 𝑟0 ) = ,
2
𝑛𝜆
𝑙𝑛 + 𝑟𝑛 − (𝑙0 + 𝑟0 ) = ,
2
𝑛𝜆𝑟0 𝑙0
R=√ ,
𝑟0 +𝑙0
2
𝑆𝑛 = 𝜋(𝑅𝑛+1 − 𝑅𝑛2 ) =
2
𝜋𝜆 𝑙0 𝑟0
.
𝑙0 +𝑟0

Eрез (θ) = Eпад. (θ ) + Eвідб. (θ),

Eрез. (θ) = √60𝑃𝐺𝑚𝑎𝑥 F (θвідб. ) 𝑒 −j β r1 )/ r1 + √60𝑃𝐺𝑚𝑎𝑥 F (θпад. ) 𝑒 −j β r2)/ r2 ,

R0=√2𝑅з(√ℎ + √𝐻)
4
𝑅0 = √2𝑅екв.з (√ℎ + √𝐻) = 4.12(√ℎ + √𝐻), 𝑅екв.з = ( )𝑅з = 8470 км.,
3

186