Екосистема - сукупність організмів різних видів та середовища їхнього існування, що

пов’язані з обміном речовин, енергії та інформації. Визначальний чинник існування

екосистеми - автотрофні організми, що засвоюють енергію Сонця з ефективністю близько 1 %.
В кожній екосистемі виокремлюють дві частини — абіотичну і біотичну:
 абіотична частина (або біотоп) - чинники неживої природи (неорганічні й органічні
речовини, що в загальній взаємодії формують певні кліматичні, ґрунтові, рельєфні,
гідрологічні умови екосистеми);
 біотична частина(біоценоз) - живі організми, що проживають в екосистемі:
o угруповання рослин (фітоценози),
o угруповання тварин (зооценози) ,
o угруповання мікроорганізмів (мікробіоценози).
Екосистеми відкриті для зовнішнього обміну речовин, енергії та інформації,
здатні до саморегуляції іпідтримання динамічної стабільності .
Отже, екосистема є сукупністю абіотичного й біотичного
компонентів, для якої характерні цілісність, відкритість, стійкість та
саморегуляція.
Структура екосистеми - сукупність компонентів цілісної системи, що умовно виділяються за
певними критеріями: просторову, видову та екологічну структури.
Просторова структура визначається розташуванням елементів абіотичної та біотичної частин у
просторі екосистеми. Вона визначається ярусним розташуванням рослин (засвоєння енергії Сонця
пов’язане з рослинами). Виділяють ярусність надземну і підземну.
Видова структура екосистеми визначається видовою різноманітністю, тобто кількістю популяцій та
видів, а також співвідношенням особин цих видів (забезпечує стійкість та саморегуляцію екосистем).
Екологічна структура - це співвідношення популяцій різних видів, які виконують певні функції в
екосистемі. Цими групами є продуценти, консументи та редуценти.
Продуценти - популяції автотрофних організмів, здатних синтезувати органічні речовини з
неорганічних (зелені рослини, ціанобактерії, фото- і хемосинтезуючі бактері).
Консументи - популяції гетеротрофних організмів, які живляться безпосередньо або через інші
організми готовою органічною речовиною, синтезованою автотрофами. Розрізняють консументи
І порядку (гетеротрофні рослиноїдні організми, паразити рослин) та консументи ІІ і наступних
порядків (хижаки, паразити тварин, а також сапрофаги).
Редуценти - популяції гетеротрофних організмів, які в процесі
життєдіяльності розкладають мертві органічні речовини до
мінеральних, котрі потім використовуються продуцентами
(гетеротрофні сапрофітні організми - бактерії і гриби, які виділяють
ферменти на органічні рештки і поглинають продукти їх розщеплення).
Екосистемне різноманіття - це розмаїття екосистем, що визначається різноманітністю
природних умов та діяльністю людини.
За масштабами екосистеми:
 мікроекосистеми (трухляві пні, мертві стовбури дерев, мурашники тощо);
 макроекосистеми (тундра, тайга, степ, пустеля, ліс, морські екосистеми).
За походженням:
 природні (наприклад, ліси, річки, озера) - визначаються умовами освітлення і температури;
 штучні (сади, парки, городи, поля, штучні водойми ) - залежить від людини, яка з
урахуванням природних умов організовує їхнє формування;
 наземні (широколисті ліси, степи, луки),
 прісноводні (озера, ставки, водосховища, річки, струмки, джерела, болота),
 морські (прибережні води, бухти, протоки, гирла річок).
Методи дослідження екосистем: спостереження (за допомогою приладів); експериментальні
методи(зіставляються результати спостережень за змінами на контрольній та дослідній ділянках
екосистем); екологічне моделювання ( вивчення спрощених копій екологічних об’єктів); методи
екологічної індикації (для визначення стану та властивостей екосистем за видовим складом і
співвідношенням між собою певних (еталонних) груп видів).
Індикатори лишайники і хвойні породи (для визначення SO2 в повітрі) є, слива й квасоля( для
важких металів) ; личинки комарів, двостулкові молюски, п’явки, малощетинкові черви, вищі
ракоподібні (забруднення водойм).