Заняття 1

Тема 1: Будова та фізіологія органу зору.

Завдання:
1. Вивчення будови ока і допоміжних пристосувань.
2. Вивчення фізіології органу зору.
3. Визначення акомодації та рефракції і її аномалій: еметропії, гіперметропії,
астигматизму, анізометрії.

Мета заняття. Вивчити анатомію органа зору тварин і його допоміжні пристосування у
порівняльному аспекті та клінічні форми його ураження.
Матеріали та обладнання: муляжі, черепи коня, рогатої худоби, свині, собаки; розбірна модель
ока, рисунки, схеми, фотографії, табоиці з анатомії органа зору, вологі консервовані й свіжі очі
рогатої худоби та свиней; скальпелі, ножиці, пінцети, шприці на 2 і 5 мл з голками, зонди,
гістологічні препарати рогівки тощо, кювети і мікроскоп з екраном.

1. Вивчення будови ока і допоміжних пристосувань.

Насамперед, звертають увагу на складність будови органа зору, важливість його функції як
провідного аналізатора. Основна робота студентів полягає ось у чому. Користуючись наочними
посібниками, вони набувають і розширюють знання з анатомії органа зору. У кожній підгрупі під
контролем викладача студенти препарують око і визначають можливі патологічні зміни при різних
захворюваннях.
Рекомендується певна послідовність при вивченні органа зору: 1 - захисні пристосування
ока (кісткова очна ямка, періорбіта, фасції орбіти, повіки, кон'юнктива, слізний апарат, очний жир); 2
- найдосконаліше вивчення оптичного світлочутливого апарата - очного яблука із зоровим нервом;
3 - руховий апарат - мускулатура ока.
Кісткова очна ямка (орбіта)-лійкоподібна порожнина на межі лицьової та мозкової частин
черепа, в якій розміщене очне яблуко з допоміжними органами. Вона утворена лобною, щелепною,
слізною і висковою кістками. У великої рогатої худоби значну частину нижньої стінки орбіти утворює
кістковий пухир слізної кістки. Стінка пухиря порівняно тонка й легко пошкоджується. У порожнину
пухиря з лікувальною метою можна вводити різні препарати. Викладач акцентує увагу студентів,
що очна ямка з'єднана із черепною порожниною отворами, через які проходять судини і нерви. В
очній ямці з внутрішньої поверхні очного відростка знаходиться ямка для слізної залози, а на
слізній кістці - ямка для слізного мішка. У слізній кістці є отвір, що веде у кістковий відділ
слізноносового каналу.
Періорбіта вистилає очну ямку зовні й складається зі щільної фіброзно-еластичної тканини.
У порожнині періорбіти знаходиться очне яблуко із мускулами і нервами. У зв'язку із складністю
розміщення фасцій орбіти (поверхнева, глибока і тенонова); краще охарактеризувати їх
викладачеві.
Повіки (верхня, нижня й третя) - рухомі шкірно-м'язові складки. Вони з'єднані під кутом,
розміщені попереду ока і захищають його. Поряд з анатомічною будовою аналізують функцію повік,
особливості розміщення й призначення вій, мейбомієвих залоз та їхніх проток, можливі при цьому
хвороби повік та їхню особливість. Повіки рухаються, у результаті чого розміри очної щілини
змінюються. Рухомість повік забезпечується чотирма мускулами. Мигання повік допомагає сльозі
рухатися до внутрішнього кута очної щілини, сприяє зволоженню і видаленню дрібних сторонніх тіл
із кон'юнктивального мішка та poгової оболонки. Необхідно підкреслити, що порушення форм,
положення або функції повік є наслідком захворювання, особливо кон'юнктиви та рогівки.
В основі третьої повіки знаходиться додаткова слізна залоза (гардерова) із 2—5 вивідними
канальцями, які відкриваються на внутрішній поверхні у кон'юнктивальний мішок. Тут на його
поверхні в овець і м'ясоїдних знаходиться велика кількість лімфатичних фолікулів у вигляді
невеликих підвищень.
Кон'юнктива. Слід підкреслити її роль як сполучної оболонки, що покриває повіки із
внутрішнього боку і переходить на поверхню рогівки, де вона утворює зовнішній епітеліальний шар.
При закритих повіках уся сполучна оболонка створює щілиноподібну порожнину - кон'юнктивальний
мішок різної глибини залежно від виду тварин. У кон'юнктиві повік знаходяться трубчасті залози і
лімфатичні фолікули.
При вивченні слізного апарата слід звернути увагу на розміщення та анатомічну будову
слізної залози із додатковими слізними залозами кон'юнктиви і слізновідвідних шляхів - слізних
точок, слізних канальців, слізного мішка і слізноносового каналу.
Секрет слізної залози (сльоза) — стерильна, прозора, солонувата на смак рідина, що
складається із 99 %: води і 1 % твердих частин. Особливу роль відіграє лізоцим, який виявляє
антисептичну дію. По вивідних протоках слізної залози сльоза, надходячи у верхнє склепіння
кон'юнктивального мішка, зволожує рогівку і кон'юнктиву, вимиває з кон'юнктивального мішка
сторонні тіла.
Сльоза має деякі бактерицидні властивості й бере участь у живленні рогівки. Сльози
збираються у внутрішньому кутку очної щілини й затримуються тут шорсткою поверхнею слізного
горбика у заглибленні навколо нього - слізному озері. На дні останнього відповідно до верхньої та
нижньої повік відкриваються два слізних отвори - слізні точки, що знаходяться у сльозному озері.
Вони ведуть у верхній і нижній слізні канальці. Останні потрапляють до слізного мішка, розміщеного
у внутрішньому кутку ока, на початку кісткового каналу слізної кістки. Слізний мішок без різких меж
переходить у слізноносовий канал.
Довжина слізноносового каналу у великих тварин становить 25—28 см. Він розміщений у
слізній і верхньощелепній кістках, спрямовуючись до носового ходу, поблизу якого й відкривається.
Слізний апарат виконує захисну функцію. Вона полягає у постійному виділенні сльози, яка згубно
діє на мікроби кон'юнктивального мішка, зволожує кон'юнктиву і рогівку, запобігає її висиханню.
Очний жир представлений жировою подушкою очного яблука, що розміщена поза
порожниною періорбіти і заповнює вискову ямку та жирову сумку. Остання знаходиться в періорбіті
й заповнює проміжки між очними мускулами та фасціями, оточуючи зоровий нерв. Жирові
утворення є «біологічними амортизаторами», завдяки яким очне яблуко легше рухається у
порожнині орбіти. Необхідно пояснити причини втягування очного яблука в орбіту при
аліментарному і водному голодуванні.
Очне яблуко утворене трьома оболонками: зовнішньою - фіброзною, середньою - судинною
й внутрішньою; - сітчастою. Зовнішня оболонка очного яблука - непрозора тверда білкова оболонка
- склера (4/5), що переходить у передній частині ока в меншу (1/5) прозору рогову оболонку -
рогівку, вставлену в склеру як скельце в годинник. Через рогівку в око проникають промені світла.
По її краю знаходиться напівпрозорий обідок - лімб, утворений внаслідок того, що глибші шари
склери переходять у рогівку раніше, ніж поверхневі. У рогівці розрізняють п'ять гістологічних шарів.
Рогова оболонка не має кровоносних і лімфатичних судин, але має велику кількість чутливих
нервів.
Склера - непрозора, щільна оболонка ока, яка займає більшу частину його окружності й
спереду переходить у рогову оболонку. Вона складається із сполучних фіброзних волокон.
Середня оболонка очного яблука - Судинний тракт, який складається із трьох відділів:
райдужної оболонки, ціліарного (війового) тіла та судинної оболонки.
Внутрішня (сітчата) оболонка складається із нервової тканини і є продовженням та
частиною центральної нервової системи, висунутої на периферію. Світлосприймаючий шар сітківки
- це шар паличок і колбочок, дуже дрібних за розмірами утворень, що і визначає неоднакову зорову
здатність тварин різних-видів, у тому числі й птахів.
Внутрішній вміст очного яблука - це камерна волога, кришталик, який знаходиться за
райдужною оболонкою, скловидне тіло. Кришталик складається із капсули, або паренхіми.
Паренхіма кришталика поділяється на м'якшу периферичну частину - кіркову речовину й щільнішу -
ядро. Скловидне тіло заповнює більшу частину порожнини ока, є прозорою драглеподібною масою
й складається із тонких і ніжних фібрил із рідиною між ними. Воно містить 98,5% води і 1,5%
твердого залишку. Скловидне тіло- слабке фокусуюче середовище, що надає оку форми і має
важливе значення в підтриманні внутрішнього очного тиску.
Користуючись рисунками, таблицями та іншими матеріалами, студенти, препаруючи око,
вивчають його оболонки, внутрішній вміст очного яблука, зоровий нерв, кровоносну і лімфатичну
системи, іннервацію та очні мускули.
На робочому місці у кожній підгрупі студенти видаляють з очного яблука залишки мускулів і
кон'юнктиву, очним скальпелем роблять проколи по лінії лімба. Через отвір, що утворився, у
передню камеру ока вводять браншу ножиць і вирізають рогівку строго по лімбу. Потім
відпрепаровують склеру від судинної оболонки.
Зробивши 2-3 невеликих розтини склери від лімба, звільняють кришталик і кладуть його у
кювету, звертаючи увагу на зв'язок із війчастим і скловидним тілами.
Під час заняття викладач орієнтує студентів не лише на анатомічну будову органа зору, а й
на патологістологічні зміни, що виявляються при захворюваннях орбіти та можливих травмах,
флегмоні очної ямки, новоутвореннях. При препаруванні повік вказують на виявлені пошкодження
їх, поверхневе і глибоке запалення повік і вільного краю, ненормальне їх положення тощо. Будову
кон'юнктиви і третьої повік вивчають із позиції можливих механічних травм, опіків, гострих,
хронічних запалень. Аналізуючи хвороби слізних органів, слід зупинитися на запаленнях, слізних
точок і канальців, слізного мішка та слізноносового каналу.
При вивченні очного яблука звертають увагу на міцність білкової оболонки й еластичність
рогівки, механічні, хімічні та термічні ураження їх, різні види запалення у цих тканинах, масові
кератокон’юнктивіти, особливо ті, що супроводжуються виразками, стафіломою рогівки та ін.
Рогівка поділяється на п'ять шарів і в нормі у ній відсутні кровоносні судини. Вона дуже
чутлива й має високу регенеративну здатність. На гістологічних препаратах під мікроскопом із
великим екраном демонструють будову рогівки і відзначають фізіологічну роль кожного її шару,
особливості живлення рідиною передньої камери ока, іннервації.
Розсікаючи рогівку по лімбу, студенти повинні добре розглянути передню і задню камери
ока, їхні межі, користуючись при цьому схемами, рисунками та іншими готовими вологими
препаратами. Необхідно підкреслити при цьому роль очної рідини, її утворення та циркуляцію
всередині очного яблука, шляхи руху камерної вологи у субдуральну та субарахноїдальну
порожнини зорового нерва і головного мозку. Очна рідина має провідне значення в живленні
очного яблука й підтриманні його тонусу, бере участь у складній оптичній системі ока. Нерідко в
камерах ока можуть бути кров і гнійний ексудат.
У райдужній оболонці найчастіше виявляють травми, різні запальні процеси, набуті або
спадкові аномалії райдужної оболонки та зрачка, новоутворення.
Ціліарне тіло і судинну оболонку розглядають мікро- та макроскопічно з урахуванням
можливої патології й запалення війчастрго тіла і судинної оболонки, колобоми останньої,
альбінізму ока. У сітківці можливі крововиливи, запалення, пігментне переродження, відшарування,
у зоровому нерві - запалення та його атрофія. У кришталику спостерігаються такі патологічні
процеси: відсутність останнього, ненормальне положення, помутніння - катаракта.
Так само вивчають і скловидне тіло. У ньому можуть бути крововиливи, помутніння,
випадання й зміщення.
Таким чином, на першому-занятті з офтальмології студенти в основному самостійно, але
при методичній допомозі викладача повторюють анатомію і гістологію органа зору, акцентуючи
основну увагу на змінах у тканинах, що виникають при незаразних і заразних хворобах органа зору.
Всі доступні анатомічні елементи будови ока необхідно продемонструвати безпосередньо на
тваринах.
2. Вивчення фізіології органу зору.
Заломний апарат складається із рогівки, камерної вологи, кришталика й скловидного тіла -
складної оптичної системи, заломна здатність якої виражена в спеціальних одиницях - діоптріях.
Діоптрія — одиниця виміру заломної здатності оптичного скла з фокусною відстанню 1 м.
Екраноподібна фоточутлива частина ока - це сітківка (ретина). Нормальний ясний зір
залежить від прозорості заломних середовищ ока, відсутності у ньому патологічних змін,
нормальної функції зорово-нервового апарата.
Око має в основному сферичну заломну поверхню, фокус якого знаходиться на сітківці.
Заломна здатність ока в стані спокою називається рефракцією. Вона повною мірою зумовлена
анатомічною будовою ока( без участі акомодації). Існує поняття рефракції статичної та динамічної.
Коли говорять про клінічну рефракцію, то мають на увазі рефракцію ока в її статичному стані, тобто
заломну силу ока у стані спокою (без акомодації), грунтовану на анатомічній будові ока й
співвідношенні його середовища. При акомодації ока мова йде про динамічну рефракцію.
Щодо положення- головного фокуса ока відносно сітчастої оболонки розрізняють три види
клінічної рефракції: еметропію - співрозмірену рефракцію; міопію, тобто близькозорість,- сильну
рефракцію; гіперметропію, тобто далекозорість,— слабку рефракцію.
Визначення рефракції ока у домашніх тварин має важливе діагностичне значення в оцінці
тварини та її користувальних якостей, а також при різних захворюваннях, пов'язаних із
патологічними змінами внутрішніх середовищ та оболонок очей.
Акомодація - здатність ока пристосовуватися до чіткого бачення предметів на різних
відстанях і залежить від фізіологічних властивостей ока. Око здатне «настроюватися» для чіткого
бачення при перенесенні погляду з близьких предметів на ті, що знаходяться на відстані або
наближаються до ока чи віддаляються від нього.
Механізм акомодації полягає в активному збільшенні оптичної сили ока й виникає за
рахунок зміни кривизни, головним чином передньої збиральної поверхні кришталика.
Користуючись наочними посібниками і знаннями, одержаними на загальній лекції, студенти
під керівництвом викладача розглядають питання рефракції та акомодації. Після цього вивчають
загальні методи дослідження у певній послідовності.
Збір анамнезу в офтальмології має деяку специфіку, на чому повинен наголосити викладач.
При хворобах ока, як і при інших захворюваннях, звертають увагу на загальний стан хворої
тварини (збудження, пригнічення, сонливість), поставу тіла (поза), важке дихання, озноб,
лихоманку, пітливість, схуднення, кашель, апетит, спрагу, жування, дефекацію, сечовиділення
тощо. Тобто загальне дослідження передбачає мету визначити, чи є це первинним самостійним
захворюванням ока, чи зазначена хвороба виникла як симптом захворювання внутрішніх органів
заразного або незаразного походження. Особливу увагу слід звернути на масовий вияв хвороби
або поодинокі випадки, строк виникнення й характер її перебігу, благополучність господарства
щодо інфекційних або інвазійних захворювань серед цього виду тварин, умови утримання і годівлі
тощо.
3. Визначення акомодації та рефракції і її аномалій: еметропії, гіперметропії,
астигматизму, анізометрії.
Зорову здатність ока досліджують різними методами. Великих тварин під час прогулянки
направляють на розміщені по шляху руху предмети і спостерігають за їхньою поведінкою. Якщо зір
поганий або при його втраті тварини обережні під час руху, прядуть вухами, високо піднімають
кінцівки (особливо передні) й високо виносять їх уперед, лякаються при прискоренні руху.
Порушення зору можна легко визначити, якщо під час дослідження поперемінно зав'язувати очі
хусткою, рушником чи спеціальною пов'язкою із клаптиків матерії.
У дрібних тварин загальну зорову здатність визначають також різними способами. Собаку,
кішку залишають на будь-якій відстані від власника і потім ' підкликають до себе. При потребі на
шляху руху ставлять перелази і стежать за орієнтацією тварини під час пересування до власника.
Огляд починають з очної ділянки, краще при природному освітленні. При цьому аналізують
об'єм тканин, що оточують око, і особливо стан шкіри.
При огляді повік можна виявити збільшення їхньої товщини, наявність виражених складок,
зміну кольору шкіри, різні механічні пошкодження. Важливо також оглянути положення повік та їх
вінців, ріст, кількість і напрям вій, встановити, чи не прикриті вінці виділеннями або шкірочками.
Надалі, оглядаючи внутрішній кут ока, слізний горбок, третю повіку і слізний мішок (у
глибині), звертають увагу на виділення з внутрішнього кута ока та їхні особливості, що виникли при
цьому зміни на шкірному покриві в ділянці внутрішнього кута ока.
Огляд очного яблука можна провести лише частково, головним чином обстежити його
передній сегмент, визначити його положення відносно очної ямки і рухомість, величину та форму.
При обстеженні очного яблука необхідно оглянути склеру (наскільки це можливо) й рогівку.
Останню досліджують на чутливість, кривизну, стан передньої поверхні, прозорість, наявність
кровоносних судин, сторонніх тіл, новоутворень тощо.
Огляд передньої камери ока включає вивчення її розмірів, особливо глибини, стан очної
рідини і наявність у ній крові, гною, пластівців фібрину, паразитів та інших сторонніх тіл.
Райдужну оболонку оглядають із метою визначення кольору, стану передньої поверхні й
рисунка, положення та її рухомості. Дуже важливо при цьому виключити передні й задні, спайки
райдужної оболонки, а також встановити величину, форму і колір зіниці.
При можливості оглядають задню камеру ока й кришталик. Лише після уважного огляду
подальше дослідження проводять вже за допомогою рук (пальпація). Пальпація ділянки ока і повік
дає можливість встановити температуру, чутливість тканин, їхню консистенцію, межі патологічного
процесу. її проводять однією і тією ж рукою, обов'язково порівнюючи результати дослідження обох
очей, а при двобічному ураженні треба порівнювати із здоровим оком іншої тварини цього ж виду.
Для повного огляду і пальпації переднього сегмента очного яблука і повік необхідно їх
вивернути, збільшуючи очну щілину.
Кон'юнктиву досліджують з метою вивчення їх поверхні, кольору, припухлості, а також
звертають увагу на пошкодження та сторонні тіла у кон'юнктивальному мішку. Найкраще
кон'юнктиву оглядати без спеціальних приладів, а потім використовувати рефлектор і лупу. При
підвищеній чутливості необхідно інстилювати у кон'юнктивальний мішок теплий розчин новокаїну
чи дикаїну для усунення болісності кон'юнктиви та рогівки.
Третю повіку потрібно досліджувати після застосування місцево анестезуючих засобів,
підхопивши її і вивернувши внутрішньою поверхнею за допомогою очного пінцета. При цьому
обстежують цілісність третьої повіки і стан лімфатичних фолікулів (особливо у собак та овець).
Далі орган зору обстежують за допомогою спеціальних приладів і засобів, які використовують
тільки в офтальмологічній практиці.
Слізний апарат у тварин досліджують найчастіше при диференціальній діагностиці масових
кератоз-кон'юнктивітів та при інших захворюваннях.
Зміни слізної залози визначають пальпацією у ділянці верхнього кута ока. Пальпебральну
ділянку запаленої залози видно при відтягуванні верхньої повіки. При цьому помітні опущення
слізної залози, її припухлість, запальна інфільтрація. Стан слізновидільних шляхів визначають
оглядом положення повік, наповнення слізного озера, положення і величини слізних крапель, стану
кон'юнктиви, шкірного покриву в ділянці слізного мішка, наявність його випинання, виділення
гнійного ексудату при надавлюванні на нього.
У слізно-носовому каналі досліджують його носовий отвір. У великої рогатої худоби та
коней встромлюють у канал з боку носової порожнини тонкий катетер і вводять під тиском у
необхідних концентраціях різні розчини – йодо-водневий, етакридину лактату, фізіологічний або
новокаїну. Цим одночасно визначають також прохідність слізних крапель у вигляді двох струмків.
У нормальному стані слізний мішок зовсім не містить слізної рідини й при надавлюванні на
цю ділянку із слізних крапель нічого не виділяється. Якщо слізна рідина затримується у слізному
мішку і не може пройти із нього у носову порожнину або внаслідок запалення слізного мішка, рідина
вийде через слізні краплі.
При боковому або фокусному освітленні досліджують орган зору в темному приміщенні з
використанням джерела світла й збиральної лінзи 10-20 діоптрій. Метод бокового освітлення дає
можливість встановити основні властивості й зміни на рогівці та кон'юнктиві. При огляді передньої
камери ока визначають її глибину і вміст, райдужної оболонки - колір, рисунок і можливі зміни.
 Зіницю краще досліджувати у темному приміщенні з урахуванням її форми, ширини й
реакції на світло. Користуючись фокусним освітленням, при розширеній зіниці можна оглянути всю
поверхню й товщину кришталика. Це дозволяє деякою мірою діагностувати в останньому часткові
помутніння й глибину їх знаходження.
Під час заняття студенти відпрацьовують техніку взяття зскрібків із кон'юнктиви і рогівки,
ексудату з кон'юнктивального мішка для бактеріологічних досліджень тощо. Спочатку обстежують
тварин без патології органу зору, а потім порівнюють із картиною при різних захворюваннях.
З метою контролю за засвоєнням матеріалу проводять опитування студентів і дають
завдання для самостійної підготовки до наступного лабораторно-практичного заняття.
Питання для закріплення та самоконтролю:
1. Що таке судинні оболонки ока?
2. Які структури відносять до захисних пристосувань ока?.
3. Які структури відносять до оптичних пристосувань ока?
4. Що таке акомодація та рефракція?

Рекомендована література:
1. Авроров В.Н., Лебедев А.В. Ветеринарная офтальмология - Л.: Агропром-издат, 1985.-
271 с.
2. Борисевич В.Б. та ін. Спеціальна ветеринарна хірургія - К.: УСГА, 1993. -496 с.
3. Борисевич В.Б. Болезни копьіт и копьітец. - К.: УСГА, 1996. - 231 с.
4. Бурденюк А.Ф., Кузнецов Г.С. Ветеринарная ортопедия. - Л.: Колос, 1976.-200 с.
5. Бурденюк А.Ф., Власенко В.М., Панько И.С. Хирургические болезни
сельскохозяйственньіх животннх. - К.: Урожай, 1988. - 167 с.
6. Власенко В.М., Тихонюк Л.А. Хірургія в молочному тваринництві.- К.: Урожай, 1994.-
174 с.
7. Власенко В.М., Тихонюк Л.А. Хірургія у конярстві.-К.: Урожай, 1985.-256 с.
8. Власенко В.М., Тихонюк Л.А. Хірургія у вівчарстві та свинарстві. - К.: Урожай, 1998.-
320 с.
9. Власенко В.М., Тихонюк Л.А. Ветеринарна анестезіологія.- Біла Церква, 2000. - 336
с.
10. Довідник з ветеринарної хірургії / І.С. Панько, В.М. Власенко, М.В. Руб-ленко та ін.;
За ред. І.С. Панька. - Біла Церква, 2001. - 208 с.
11. Загальна ветеринарна хірургія / І.С. Панько, В.М. Власенко, В.Й. Іздепсь-кий та ін. -
Біла Церква, 1999. - 264 с.