Грошовий обіг на Україні в роки Другої

світової війни та в повоєнний період.

  Грошова система Ра
дянського Союзу у
1939–1945 pp.
 Окупаційні грошові в
ипуски на
українських землях у 19
39 –1944 рр.
 Грошові документи у
країнського
національно-визвольно
го руху середини
XX ст.
 Грошова система Ра
дянського Союзу у
повоєнні роки (1945–1991
pp.)
1. Грошова система Радянського Союзу
у 1939–1945 pp.
18 березня 1939 р. більша частини
Закарпаття була окупована угор­ськими
військами і залишалась під владою
хортистської Угорщини аж до жовтня
1944 р.
Серед численних заходів окупаційної
адміністрації, спрямованих на ліквідацію
окремішнього статусу цих етнічних
українських земель, було й
запровадження в обіг угорської
національної грошової одиниці – пенге –
та заміна ним чехословацької коруни.
На Будапештському монетно­му дворі карбували
розмінну монету номіналом 1 та 2 філери – з бронзи,
10, 20 та 50 філерів – з мідно-нікелевого сплаву, а 1, 2 та
5 пенге – зі срібла (640-ва проба).
17 вересня 1939 р. частини Червоної Армії, згідно з
таєм­ними положеннями пакту Молотова-
Ріббентропа, перейшли польсько-радянський
кордон й встановили на Західній Україні радянську
владу. 1 жовтня 1939 р. Політ­бюро ЦК ВКП (б)
прийняло рішення про встановлення контролю за
банків­ською системою приєднаних до СРСР
територій: до 10 грудня 1939 р. необхідно було
завершити створення обласних, а до 20 грудня –
міських та районних відділів Держбанку. Однак
процес ліквідації 414 банків та їхніх відділів, а
також понад 1500 різноманітних кредитних
установ затягнувся до березня 1940 р.
 3 21 грудня 1939 р. рубль став єдиною валютою, яку
було дозволено використовувати при проведенні
розрахунків за куплені товари та отримані послуги.
Приймання польських злотих радянськими
фінансовими установами було заборонене.
У червні 1940 р. до складу Радянської України було включено
Північну Буковину. Тут також було проведено націоналізацію
банківських установ та обмін румунських лей на радянські
рублі. На початку німецько-радянської війни румунські війська
окупували значну частину українських земель між річками
Дністер та Південний Буг. Тут було створено так звану
провінцію «Трансністрія» з адміністративним центром у
м. Тирасполь. На цих землях, аж до їх визволення
радянськи­ми військами у 1944 р., в обігу перебували румунські
леї.
В роки німецько-радянської війни системи грошова система
Радянського Союзу зазнала тяжких випробовувань. Воєнні
видатки та втрати державного бюджету сягнули астрономічної
суми – 1890 млрд рублів (357 млрд до­ларів США), яка у 10 разів
перевищила державний бюджет СРСР у 1940 р.
Різке зменшення доходів державного бюджету і величезні
витрати змусили уряд шукати джерела додаткових грошових
надходжень. З цією метою було введено 100 % надбавку до
прибуткового та сільськогосподарського податків тощо.
Водночас різко зменшено не­військові видатки державного
бюджету. Все це зробило можливим звести до мінімуму дефіцит
державного бюджету. Найбільшим він був у 1942 р. – 17,8 млрд
рублів (9,8 % всіх видатків бюджету). А в 1944 та 1945 pp. доходи
вже переви­щували витрати.
Незважаючи на гостру потребу у металах, необхідних
для воєнної промисловості, в роки війни
продовжувалось карбування роз­мінних монет
номіналом 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20 копійки.
У період радянсько-німецької війни було збереже­но
тверді довоєнні ціни на предмети споживання, які
розподілялися за картками. При цьому ринкові ціни
постійно зростали. У1942 р. вони у 17 разів
перевищили довоєнний рівень, але в середині літа
1944 р. їх зростання припинилося.
Загалом грошове господарство Радянського Союзу
витримало воєнні випробування. Значною мірою це
стало можливим за рахунок неймовір­них зусиль
населення, яке винесло на собі весь тягар війни.
Позитивні фінансові показники держави в її останній
період були досягнуті в тому числі і за рахунок
мобілізації грошових засобів населення.
2. Окупаційні грошові випуски на українських землях у
1939 –1944 рр.
Захоплені гітлерівською Німеччиною у 1939 р. польські
землі було включено до різних територіально-
адміністративних одиниць. У жовтні 1939 р. було створено
Генерал-губернаторство з центром у Кракові, до якого
ввійшли Галичина та частина етнічних українських земель
у складі Польщі – Лемківщина, Надсяння, Холмщина та
Підляшшя. Тут було запроваджено власну валюту – так
званий краківський злотий. 1 березня 1940 р. тут було
випущено також в обіг банкноти від 1 до 500 злотих.
Частина окупованих німецькими військами
влітку 1941 р. українських земель ввійшла до
складу створеного окупантами
Райхскомісаріату «Україна» з
адміністративним центром у м. Рівному.
Спочатку на окупованій території
запроваджувалися так звані окупаційні марки
білети імперських кредитних кас номіналом
50 райхспфенігів, 1, 2, 5, 20 та 50 рейхсмарок.
Одночасно з ними використовувалися
радянські рублі та червінці.
Навесні 1942 р. було створено так званий Центральний
емісійний банк України, який мав філії у великих містах
Райхскомісаріату. З 1 червня 1942 р. в обіг ввійшли випущені
ним банкноти номіналом від 1 до 500 карбованців. На купюрах
вказувалась дата емісії – 10 березня 1942 р. Було виготовлено
також грошовий знак вартістю 2 карбованці, який не ввели в
обіг.
Усі купюри цієї серії були віддруковані у Берліні на
високоякісному папері з водяни­ми знаками. Всі написи на
лицевому боці купюр виконані німецькою мовою. На звороті
позначення номінальної вартості та застереження від
підробки грошових знаків видрукувані українською мовою. У
проектах карбованців рівненської емісії використано окремі
національні мотиви – зображення жінки на тлі снопів, голови
дівчинки з квітками тощо.
На територіях, котрі перебували
під безпосереднім управлінням
військової адміністрації (північно-
східні, східні області України,
Крим), використо­вувалися
спеціально випущені у 1940–1942
pp. допоміжні платіжні засо­би для
німецького вермахту вартістю 1, 5,
10 та 50 райхспфенігів, 1 та 2
рейхсмарки. Однак з огляду на
стрімке вигнання окупантів з
України ці грошові знаки потрапили
на ринок в обмеженій кількості.
Після відновлення Радянської
влади всі німецькі та оку­паційні
гроші були анульовані.
3. Грошові документи українського національно-
визвольного руху середини XX ст.
 Традиції виготовлення українських грошових документів
та їх замін­ників сягають початку XX ст. Саме тоді в середовищі
національно свідо­мих організацій культурно-просвітницького
та військово-спортивного спрямування почали створювати
добровільні фонди з метою матеріальної підтримки
українського національного руху.
Фінансова референтура, поруч з бойовою, організаційною
та пропагандистською, займала провідне місце у структурах
УВО-ОУН. Гроші необхідні були для закупівлі зброї та
вибухівки, організації вишколу бійців, функ­ціонування
керівних органів організації на батьківщині та за кордоном.
Основним джерелом грошових засобів, що
надходили до Бойового фонду ОУН, були щомісячні
внески членів та симпатиків організації, пожертви
окремих осіб тощо. Підтверджували сплату коштів
спеціальні посвідки-розписки, на яких видрукувані
симво­ли ОУН та напис «Бойовий фонд ОУН», звідси і
назва «бофони», тобто неофіційні грошові документи
ОУН та УПА.
Перші бофони були надруковані в
Галичині вже влітку 1941 р. Так,
дослідник О.Клименко подав
відомості про грошовий документ
ОУН, датований серп­нем 1941 р. Він
виготовлений на обгортковому
папері у традиційних для ОУН (б)
чорно-червоних барвах. Вгорі
малюнка – картуш з тризубом, по
боках від нього – схилені червоно-
чорні прапори, що утворюють
своєрід­не обрамлення для двох
написів: «Боєвий фонд ОУН» та «День
боротьби». Вище розміщені дати –
«31.VIII.1919» та «31.VIII.1941 p.».
Збір коштів на бойовий фонд (тобто обмін бофон на офіційні банкноти)
проводився на добровільних засадах, хоча негласно існувала мінімальна
сума датку – 1 рейхсмарка або 2 краківських злотих.
Восени 1942 р. на Волині та Поліссі розпочалося формування УПА.
Незабаром під її контролем опинилися значні території, німецька
окупаційна адміністрація існувала лише в містах, важливих залізничних
вуз­лах тощо. На підконтрольній УПА території створювались органи
української адміністрації, в окремих районах запроваджувалися власні
гроші. Для цього використовувалися окупаційні грошові знаки Емісійного
банку «Україна», на яких спеціально виготовленими штемпелями
проставляли відповідні написи. Найчастіше це були: «Слава Україні,
героям слава!», «Слава Бандері!» та ін.
Паралельно з ОУН-бандерівців та УПА на
західноукраїнських землях діяли структури ОУН-
мельниківців, які були менш численними і менш
впливовими. ОУН-мельниківців ви­користовувала для
збору коштів у 1943 – 1944 pp. виготовлені в Галичині
бофони з позначенням номіналів «5» та «10» і
написами «Власними сила­ми», «Ми здобуваємо
силою те, що нам належить по праву».
 Після встановлення радянської влади на території України
бофони і надалі продовжували випускати. За підрахунками
О.Клименка, у 1944 – 1946 рр. було випущено понад 20 випусків
підпільних грошових документів, кожен з яких налічував від 4 до
8 номіналів.
Після проведення в СРСР 1947 р. грошової реформи
керівництво ОУН прийняло рішення про дено­мінацію бофонів,
яка здійснювалася шляхом перекреслення одного нуля на купюрі.
Останні бофони датовані 1955 p., хоча вже після 1952 р. учасники
зброй­ного підпілля користувалися ними лише спорадично.
4. Грошова система Радянського Союзу у повоєнні роки
(1945–1991 pp.)
Ще задовго до завершення воєнних дій у країні розпочалася
підготовка до проведення реформи, спрямованої на швидке
радикальне оздоровлення грошової си­стеми, її реалізація була
доручена Міністерству фінансів СРСР.
Основні положення реформи містились в опублікованій 14 грудня
1947 р. постанові Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) «Про проведення
грошової реформи та відміну карток на продовольчі та промислові
товари». Згідно з нею, 16 грудня в обіг запроваджувались нові
грошові знаки зразка 1947 р. з позначенням номіналу у рублях. Обмін
старих грошей на нові проводився у співвідношенні 10:1. На розмінну
монету дія реформи не поширювалася. В обіг запроваджувались
банкноти номіналом 1, 3 та 5 10, 25, 50 та 100 рублів.
 В результаті грошової реформи 1947 р. були ліквідовані
наслідки Другої світової війни у сфері грошового обігу, значно
зменшився обсяг грошової маси, що дало змогу ліквідувати
дефіцит на основні товари народного споживання, і в наступні
роки знижувати роздрібні ціни у системі державної торгівлі.
Однак здобутки грошової системи були нетривалими.
Зростання купівельної спроможності радянського рубля дало
змогу з 1 бе­резня 1950 р. підвищити його курс щодо іноземних
валют, перевести його на золоту основу, а курс долара США
зафіксували на рівні 1 долар = 4 рублям, що не відтворювало
реальної вартості цих валют.
Підвищення курсу рубля після реформи базувалося лише на
зменшенні купівельної спроможності населення. Економічних підстав
для утриман­ня стабільності цього процесу в країні не було: після
реформи 1947 р. закупівельні ціни постійно зростали. Однак у другій
половині 50-х років дана система себе вичерпала, і ста­ла очевидною
необхідність реформ в економіці країни.
4 травня 1960 р. була опублікована постанова Ради Міністрів СРСР
№ 470, яке передбачала проведення в країні грошової реформи
шляхом зміни масштабу цін та обміну грошових знаків, що
перебували в обігу, на нові.
Суть грошової реформа звелась до обміну грошових
знаків та встановлення нового курсу рубля. 15 листопада
1960 р. було прийняте урядове рішення про збільшення
вартості радянської грошової одиниці шляхом підвищення
її золотого вмісту з 0,222 168 г чистого золота, до 0,987 412
г чистого золота. Новий курс рубля в золоті був
обчислений на основі порівняння реального
співвідношення купівельної спроможності радянської та
іноземних валют по всьому на­ціональному продукту, що
відповідало 1 долар США = 0,9 рубля.
 =
Деномінація рубля у співвідношенні 10 до 1 була
проведена з 1 січня 1961 р. В обіг були запроваджені
грошові знаки нового зразка 1, 3, 5, 10, 25, 50 та 100
рублів. Обмін грошових знаків проводився без
обмежень з 1 січня до 1 квітня 1961 р. У співвідношенні
10 до 1 були перераховані заробітна плата та пенсії,
ціни товарів та послуг тощо.
 Зовнішній вигляд грошових знаків нового зразка суттєво
відрізнявся від купюр попереднього випуску. Також грошова реформа
1961 р. передбачала зберегти лише монети номінальною вартістю 1, 2
та 3 копій­ки попередніх емісій і були запроваджені нові номіналом 10,
15, 20 та 50 копійок та 1 рубль.
Дизайн монет залишався незмінним аж до 1991 р. Лише
напередодні розпаду Радянського Союзу, в умовах наростання
кризових явищ в економіці краї­ни, було здійснено спробу запровадити
в обіг розмінну монету нового зраз­ка. Тоді було випущено 10 та 50
копійок, а також 1, 5 та 10 рублів, які виготовлялися з покритої міддю
сталі. На їх аверсі, замість державного герба, вміщено зображення
купо­ла Будинку уряду СРСР та Спаської вежі Московського Кремля.
 Грошова реформа 1961 р. не виправдала сподівань
радянського керів­ництва. Відразу ж після її завершення
розпочалося падіння курсу радян­ського рубля. Падала купівельна
спроможність рубля: у 1967 р. знизилась до 65 копійок щодо 1940
p.
Упродовж 70 – 80-х років економічна ситуація в країні
продовжувала погіршуватися. У 1985 р. на рубль валового
суспільного продукту і національно­го доходу вироблялося вдвічі
менше промислових та продовольчих товарів, аніж у 1965 р.
Одночасно відбувалося швидке зростання обсягів грошової
маси: у 1971–1985 pp. вона збільшилась у 3,1 разу.
Дефіцит державного бюджету 1990 р. він досяг
величезної суми – 58,1 млрд рублів (у 1985 р. – 13,99
млрд рублів). У 1990 р. надлишок грошей в обігу
становив 171,3 млрд рублів. Інфляція поступово
переросла у гіперінфляцію. В країні почали щезати
щораз інші види товарів. Купівельна спроможність
радянського рубля різко падала (на 30 коп. за шість
років перебудови).
На початку 1991 р. прем'єр-міністром СРСР було
призначено міністра фінансів В.С.Павлова. Прагнучи
виправити ситуацію, він здійснив низ­ку рішучих, але
малоефективних заходів. 23 січня було оголошено
про вилучення з обігу купюр номінальною вартістю 50
та 100 рублів. Економічний ефект від обміну купюр
вели­ких номіналів був незначним, значно більшими
виявилися моральні втрати держави – зростала
недовіра населення до рубля.
Наприкінці 1991 р. після політичного розпаду
Радянського Союзу заз­нала краху і його фінансово-
грошова система. Нові суверенні держави, якими
стали колишні союзні республіки, відмовилися від
рубля і запро­вадили власні національні грошові
одиниці.