Харківський національний медичний університет

Кафедра гігієни та екології №1

Ендемічний зоб як
гігієнічна проблема, його
етіологія та профілактика
Зміст теми
Фізіологічне значення гормонів щитоподібної залози (нормальна фізіологія, біохімія).
Гігієнічне значення води для забезпечення населення мінеральними солями і
мікроелементами.
Спеціальні методи поліпшення якості води (фторування, дефторування), їхня гігієнічна
характеристика.
Роль води у виникненні неінфекційних захворювань (загальна гігієна та екологія).
Поняття про ендемічні захворювання.
Біологічна роль та гігієнічне значення йоду та фтору у виникненні ендемічних
захворювань.
Ендемічний зоб, етіологія, прояви.
Вміст йоду у воді та харчових продуктах.
Рекомендовані величини йоду для різних вікових груп населення України.
• Причиною зростання захворюваності на ендемічний зоб є вплив
комплексу природних та антропогенних чинників довкілля,
провідним з яких є недостатнє надходження йоду з харчовими
продуктами.
• Нестача або надлишок фтору у ґрунті призводить до нестачі або
надлишку його у воді та харчових продуктах. при тривалому
споживанні води та харчових продуктів вміст фтору в яких не
відповідає гігієнічним нормативам у населення може розвинутись
геохімічне ендемічне захворювання флюороз чи карієс.
Фізіологічне значення гормонів
щитоподібної залози
Тиреоїдні гормони (від glandula thyroidea - щитоподібна залоза,
тобто гормони щитоподібної залози) Т4 та Т3 призначені в
організмі для управління основним обміном. Якщо їх синтезується
і надходить у кров дуже багато, то обмін речовин посилюється,
якщо ж цих гормонів мало - обмін речовин в організмі
сповільнюється.
• Гормон Т4 (тироксин, тетрайодтіронін) - основний гормон
щитоподібної залози, який становить 90% від всіх гормонів, що
виробляє залоза. Цифра «чотири» в його назві фігурує в зв'язку з
тим, що в молекулу гормону тироксину входить чотири атома йоду.
• Гормон Т3 (трийодтиронін) - другий гормон щитоподібної залози.
Його активність в 10 разів вища за активність тироксину. 10%
гормону Т3 виділяється клітинами щитоподібної залози, а решта
90% утворюються у всіх тканинах людського організму з тироксину
шляхом «відриву» одного атома йоду. Після видалення цього
«зайвого» атома, гормон Т4 перетворюється в 10 разів більш
активний Т3. Саме трийодтиронін надає всі основні ефекти
тиреоїдних гормонів.
• Третій гормон, про який мало говорять, що виробляється
щитоподібною залозою - кальцитонін. Він регулює обмін кальцію і
фосфору. Цей гормон забезпечує міцність кісткової тканини,
насичуючи її кальцієм і перешкоджаючи руйнуванню кісток. Також
він є онкомаркером медуллярного раку щитоподібної залози.
 Гігієнічне значення води
Фізіологічні функції води:
пластична – вода складає в середньому 65 % маси тіла дорослої людини. 70 % води зосереджено внутрішньоклітинно, 30 %
позаклітинно у складі крові, лімфи (7%) та міжтканинної рідини (23 %). Вміст води у кістковій тканині стано ­вить 20 % від її маси,
у м’язовій – 75 %, у сполучній – 80 %, плазмі крові – 92 %, склоподібному тілі ока – 99 % води. Більша частина води є
компонентом макро­молекулярних комплексів білків, вуглеводів та жирів і утворює з ними желеподі­бні колоїдні клітинні та
позаклітинні структури. Менша знаходиться у вільному стані;
участь у обміні речовин і енергії – усі процеси асиміляції і дисиміляції в організмі перебігають у водних розчинах;
роль у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги;
участь у теплообміні і терморегуляції – при випаровуванні 1 г вологи з поверхні легень, слизових оболонок та шкіри (схована
теплота паротворення) організм втрачає 2,43 кДж (0,6 ккал) тепла;
транспортна функція – доставка до клітин поживних речовин кров’ю, лімфою, видалення з організму шлаків, обміну сечею, потом;
як складова частина харчового раціону та джерело надходження в організм макро- і мікроелементів;
існують нервово-психічні розлади, зумовлені неможливістю задовольни­ти спрагу при відсутності води або її поганих
органолептичних властивостей. Згі­дно з вченням І.П. Павлова про вищу нервову діяльність запах, смак, присмак, зов­ніш­ній
вигляд, прозорість, забарвлення води є подразниками, що діють через центральну нервову систему на весь організм. Погіршення
органолептичних властивостей чинить рефлекторну дію на водно-питний режим і деякі фізіологічні функції, зокрема пригнічує
секреторну діяльність шлунку. До води з поганими органолептичними властивостями у людини формується захисна реакція –
відчуття відрази, яке примушує відмовлятися від вживання такої води, навіть незважаючи на спрагу.
Епідеміологічна та токсикологічна роль води
Вода може брати участь у розповсюдженні інфекційних захворювань:
 як фактор передачі збудників хвороб з фекально-оральним механізмом передачі:
кишкових інфекцій бактеріальної і вірусної природи (черевний тиф, паратиф А і В,
холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз, туляремія, вірусний епідемічний гепатит А,
або хвороба Боткіна, вірусний гепатит Е, полімієліт та інші ентеровірусні інфекції,
зокрема Коксакі, ЕСНО та інші); геогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз,
анкілостомідоз); біогельмінтозів (ехінококоз, гіменолепідоз); протозойної етіології
(амебна дизентерія (амебіаз), лямбліоз); зооантропонозів (туляремія, лептоспіроз та
бруцельоз);
 як фактор передачі збудників захворювання шкіри і слизових оболонок (при купанні або
іншому контакті з водою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові
захворювання (наприклад, епідермофітія);
 як середовище розмноження переносників хвороб – комарів роду Анофелес, які
переносять малярійний плазмодій та інші (відкриті водойми).
Токсикологічна роль води обумовлена хімічними
речовинами, які можуть негативно впливати на здоров’я людини,
спричиняючи розвиток різноманітних хвороб. Їх поділяють на
хімічні речовини природного походження, ті, що додають до води
як реагенти та хімічні речовини, що надходять у воду внаслідок
промислово­го, сільськогосподарського і побутового забруднення
джерел водопостачання. Недостатня або неефективна очистка
таких вод на водогінних станціях сприяє тривалій токсичній дії
малих концентрацій хімічних речовин, рідше, при аварій­них та
інших надзвичайних ситуаціях – гострим отруєнням.
Спеціальні методи поліпшення якості води
З метою покращення якості води використовують такі прийоми:
• Пом´якшення води – знижують кількість солей Мg, Са шляхом кип’ятіння або реагентним
(хімічним) методом. Набуває значення і іонний метод очищення води (пропускання води
через аніонітні і катіонітні фільтри).
• Опріснення – зниження концентрації всіх солей, розчинених у воді. Для цього застосовують
термічні (випаровування, виморожування), хімічні та електрохімічні методи.
• Дегазація – видалення із води непритаманних їй газів. Досягають цього фізичними,
хімічними і біохімічними методами.
• Відстоювання – проводять у спеціальних резервуарах – відстійниках, яких на шляху
водогону може бути декілька. Осідає до 70% зважених частинок.
• Коагуляція (освітлення) – це процес адсорбції зваженних колоїдних частинок (розмір 1-100
нм) у воді під дією молекулярних сил зчеплення, які створюються за допомогою
спеціальних хімічних сполук (коагулянтів): Al2(SO4)3 (глиноземи), калієво-алюмінієві
галуни, FeSO4 та ін.
• Фільтрація – воду фільтрують через зернисто-пористі матеріали (кварцовий пісок,
подрібнене вугілля – антрацит, мармурова крошка тощо). При цьому застосовують
методи як повільної, так швидкої фільтрації.
• Кип´ятіння – найпростіший і найнадійніший метод знезараження, але тільки
невеликих об’ємів води. Застосовують для водопотреб новонародженого молодняку.
• Опромінення води ультрафіолетовими променями – перспективний метод, однак він
ще не набрав значного поширення у тваринництві.
• Хлорування – найпростіший, найдоступнійший і найдешевший метод знезараження
води. Бактирецидний ефект при хлоруванні ґрунтується на дії Cl і О2, що
виділяється за рахунок гідролізу. При взаємодії Cl з НОН утворюється нестійка
хлорнуватиста кислота, яка швидко розкладається з вивільненням Cl і атому О –
сильні окисники органічних речовин і мікроорганізмів.
Залежно від санітарного стану води та епізоотичної
обстановки застосовують такі способи хлорування:
• Перхлорування – проводять до попередньої
обробки води з метою поліпшення її якості й
усунення небезпеки при контакті з нею. Дають
підвищені дози хлору.
• Постхлорування – здійснюють на завершальному
етапі після інших способів обробки води.
• Подвійне хлорування – має місце до і після
обробки води у випадках дуже сильного її В залежності від якості води кількість хлору може
забруднення органічними речовинами і з підозрою коливатися від 0,3 до 25 мг і більше, а тривалість
на бакзабрудненність. експозиції – 15–20 хв. до 1 год.
При нормальному хлоруванні та озонуванні
передбачається така доза активного хлору і
кисню, щоб після 30–60 хв. контакту з водою їх
залишок не перевищував за хлором – 0,3 – 0,5, а
за озоном – 0,1 – 0, 3 мг/л.
+Контроль за знезараженням води на
водопровідних станціях підземного і
поверхневого водопосточання здійснюють за
залишковим Сl і О3 щогодини, а на бактеріальну
забрудненість – не рідше одного разу на тиждень.
 Роль води у виникненні неінфекційних захворювань
Фтор має велике гігієнічне значення через його біологічної ролі. Від фтору залежить утворення зубної емалі і фортеця кісткової
тканини. Надходить фтор в організм, в основному, з водою. Знижений вміст його у воді викликає карієс зубів (Московська
область, все річки і озера Європи). До 80% населення РФ має дефіцит фтору і страждає карієсом. При підвищеному вмісті фтору
((Мурманська область, Красногорський район Московської області) виникає флюороз - зниження щільності кісток і зубів.
Сульфати надають проносне дію.
Залізо (З артсвердловин, старих водопровідних труб) погіршує фізичні властивості води - вона стає каламутною, жовто-бурого
забарвлення з неприємним металевим присмаком; при пранні брудниться білизна.
Мідь - Підвищені концентрації вражають слизові оболонки нирок і печінку.
Миш'як, Що входить до складу реагентів для очищення водопровідної води, вражає центральну нервову систему.
Підвищений вміст нітритів (більше 10 мг / л) може бути при вживанні води колодязів, ставків і річок, куди стікають талі або
дощові води з полів, политих азотистими добривами або великими дозами гною, що може бути в сільській місцевості.
Страждають всі, але в першу чергу, діти - від метгемоглобінемії.
Тривале вживання води, забрудненої азотовмісними і містять хлор речовинами, викликає хронічні нефрити, гепатити,
токсикози вагітності, вроджені каліцтва.
При хлоруванні водопровідної води, що містить органічні забруднювачі (гумінові речовини, органіку гною, що розпалися квітучі
водорості), які не затримуються системою очищення води і проникають через сучасні фільтри, утворюються хлорорганічні
речовини - Хлороформ, бромдихлорметану, чотирихлористий вуглець та ін., Які довго зберігаються і не знищуються при
тривалому кип'ятінні. У московській водопровідній воді їх зміст доходить в весняний період до 13% проб. Хлорорганічні
речовини викликають пошкодження печінки та імунної системи, а в подальшому рак. Вважається що хлор нешкідливий для
організму, але, насправді, він впливає на стінку шлунка, обумовлюючи гастрити, і на імунну систему. Особливо його дію
позначається при знезараженні води посиленими дозами хлору. Тому водопровідна вода із запахом хлору (навіть в м Москві)
підлягає додатковій побутової очищення за допомогою побутових фільтрів.
Поняття про ендемічні захворювання
Ендемічна хвороба — характерне захворювання для певної
місцевості, повʼязане із рзкою нестачею чи надлишком вмісту будь-
якого хімічного елемента у середовищі. Хвороби рослин, тварин і
людини. Наприклад, при нестачі йоду і їжі-- простий зоб
(ендемічний зоб) у людей.
Спостереження ендемічного кретинізму, зроблені віденським лікарем Arnold Flinker
(1930) наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. у Карпатах Північної Буковини, нинішньої
Чернівецької області. В Івано-Франківській області частота зобу більша, ніж на решті
території України.

Простий зоб зустрічається у виокогір'ях Анд, на крайній Півночі.

Основою профілактики ендемічного зобу є компенсація йодного дефіциту.

Найбільш природнім та ефективним є включення в раціон морської риби та інших

продуктів моря (морської капусти, креветок тощо). Дуже ефективним є також введення
в раціон йодистого калію. Звичайно з цією метою йодують кухонну сіль з розрахунку 25 г
Kl на 1 т солі. Така сіль приносить в добовий раціон майже 0,2 мг (200 мкг) йоду. При
цьому потрібно враховувати нестійкість йодного компоненту при зберіганні солі. В
зв’язку з великою гігроскопічністю солі зберігання її повинно здійснюватися в сухих місцях
з граничним строком до 6 місяців. По закінченні цього терміну сіль переходить в
категорію звичайної, нейодованої.
Ендемічний карієс — внаслідок дефіциту фтору або флюороз —
внаслідок його надлишку.
Залізодефіцитні анемії далеко не рідкість в багатьох країнах, що
розвиваються.
Причиною тому — переважання в харчуванні рослинної їжі з
незначним вмістом заліза, що в ряді місць ускладнюється зниженим
його вмістом в грунтах і поширеністю шлунково-кишкових
захворювань, що перешкоджають засвоєнню заліза з їжі.
Цинк. Інтерес до цього важливого для людини мікроелементу значно зріс після встановлення причини
синдрому карликовості із сповільненням статевого розвитку в осіб, що проживають в місцевостях з
низьким вмістом цинку в грунті (переважно країни Близького Сходу). В нормі в організмі людини міститься
від 1,5 до 3 г цинку, розподілений він в кістках, шкірі, м’язах, волоссі.
Цинк є важливою складовою ферменту, що виводить в процесі газообміну вуглекислоту з організму.
Відмічено його значення для діяльності гіпофізу, статевих залоз, наднирників, участь в процесах
кровотворення, загоєння ран. В складі інсуліну цинк бере участь в регуляції вуглеводного обміну.
Позитивно діє цинк на окислення жирів з вивільненням енергії та нормалізацію їх обміну. Він попереджує
ожиріння печінки, стимулює утворення незамінних амінокислот (компонентів білкової молекули), утворює
комплекси з нуклеїновими кислотами. Хвороб від надлишкового надходження цинка не встановлено,
можливі лише харчові отруєння від приготування або зберігання кислих страв або напоїв в оцинкованому
посуді.
При недостатньому надходженні кальцію з їжею все одно продовжується його виведення з
організму в попередніх обсягах за рахунок його запасів. Зниження його концентрації в крові
небезпечне порушеннями функцій нервової системи аж до виникнення судом. При надлишку
кальцію в організмі можливі відкладання його в різних органах та тканинах (кальциноз).
Нестача фосфору в організмі найчастіше пов’язана з незбалансованістю харчування. Зокрема,
цьому сприяє надлишок кальцію при дефіциті білків і вітаміну D. Проявляється це втратою
апетиту, апатією, зниженням розумової і фізичної дієздатності, похуданням. 
Надмірне надходження фосфору в організм буває при тривалому переважанні в харчуванні
м’ясних, рибних і зернових продуктів. Особливо небезпечним є надлишкове споживання цього
елементу для дітей перших місяців життя при вигодовуванні їх коров’ячим молоком, де вміст
фосфору в 5-7 раз вищий, ніж в жіночому, і співвідношення його з кальцієм не є оптимальним.
Надлишок фосфору у дорослих порушує всмоктування кальцію з кишечника, гальмує
утворення активної форми вітаміну D, зв’язує частину кальцію в крові, що призводить до його
виведення з кісток і відкладання солей кальцію в нирках і кровоносних судинах.
Нестача магнію є однією з причин високого рівня серцево-судинних
захворювань в ряді регіонів з «м’якою» водою. При тривалій нестачі магнію в
організмі спостерігається посилене відкладання солей кальцію в стінках
артеріальних судин, серцевому м’язі і нирках. Надлишок в їжі жиру і кальцію
гальмують засвоєння магнію.
Оптимальне засвоєння його відбувається при співвідношенні кальцію і магнію,
близькому до 1:0,5. Деякі географічні райони відрізняються підвищеним вмістом
магнію в довкіллі і відповідно в місцевих продуктах харчування. В цих районах
реєструється набагато нижча захворюваність злоякісними новоутворами, що
стало поштовхом до вивчення ролі магнію в протипухлинному аспекті. В той же
час надлишок солей магнію в крові супроводжується виникненням наркотичного
стану (магнезійний наркоз), який може зніматися введенням солей кальцію.
 Біологічна роль та гігієнічне значення
йоду та фтору
• В організмі людини фтор (разом з кальцієм та фосфором) виконує ряд
найважливіших функцій: забезпечує міцність і твердість кісткової
тканини, правильний ріст скелета, волосся та нігтів, формування
дентину та зубної емалі, приймає участь у кровотворенні, сприяє
засвоєнню заліза, виведенню з організму солей і радіонуклідів.
• В основному фтор до організму людини надходить із питною водою.
Окрім води основними джерелами фтору є чорний і зелений чай,
волоські горіхи, морепродукти. Добова потреба у фторі складає 2-3
мг. Оптимальною для здоров'я населення концентрацією фтору у
питній воді є 0,7-1,5 мг/л.
• Недостатнє надходження фтору до організму людини спричинює
розвиток таких захворювань, як карієс зубів, остеомієліт щелепних
кісток, хроніосепсис, ревматизм, різні захворювання травної системи
через погіршення розжовування їжі та сповільнення її евакуації зі
шлунка. Надлишок фтору призводить до флюорозу емалі зубів,
порушення обміну жирів і вуглеводів, уповільнення росту, деформації
скелета.
Карієс зубів – це ендемічне захворювання, яке вражає населення територій, у
поверхневих шарах грунту яких природний вміст фтору низький, тому його
концентрація у воді поверхневих водойм не перевищує 0,7 мг/л. За цих умов
надходження фтору в організм з питною водою є недостатнім для формування
фторапатитів, що зміцнюють кристалічні решітки гідрооксіапатитів, з яких майже на
97% сформована емаль зуба. Міцність емалі знижується. Вона стає проникною для
молочної кислоти, що утворюється в ротовій порожнині з вуглеводів їжі. Це
призводить до активізації процесу вимивання кальцію з емалі, тобто демінералізація
превалює над ремінералізацією. Емаль стає ще більш проникною не тільки для
молочної кислоти, але й для протеолітичних ферментів та мікроорганізмів ротової
порожнини. Починається руйнація органічної частини емалі, а згодом і дентину,
розвивається їх деструктивне ураження, що й отримало назву карієсу.

Флюороз – крапчастість зубної емалі – ендемічне захворювання, на яке

страждає населення певних територіальних районів, вода і грунт яких містять
підвищену кількість фтору. Наприклад, у воді Бучацького водоносного
горизонту, який формується у фторовмісних гірських породах, концентрація
фтору складає понад 1,5 мг/л і досягає інколи 12 мг/л. Саме це стало причиною
ендемічного флюорозу у Бучацькій біогеохімічній провінції (Полтавська
область). Надмірне надходження фтору, який є сильним окислювачем і,
внаслідок цього, протоплазматичною отрутою, призводить до інактивації
ферментних систем одонтобластів – клітин, які відповідають за процеси
ремінералізації зубів. На початку флюорозу спостерігаються фарфоро- або
крейдоподібні плями на симетричних різцях, які згодом пігментуються,
забарвлюються в жовто-коричневий колір. В подальшому спостерігається
флюороз скелета (остеосклероз, осифікація хрящів), що призводить до
обмеження рухливості, порушення обміну речовин, гастроентерит, гепатит,
нефрит, міокардит.
• Йод та гормони щитоподібної залози беруть участь у формуванні центральної нервової системи та головного
мозку плода і відіграють ключову роль у психоневрологічного розвитку дитини. При дефіциті хімічної сполуки
висока ймовірність того, що у дитини виникне синдром вродженої йодної недостатності (ендемічний
кретинізм) – важка затримка фізичного та розумового розвитку. Йод продовжує впливати на формування
центральної нервової системи та мозкових функцій впродовж 2–3 років після народження дитини.
• Дефіцит мікроелементу під час вагітності позначається не тільки на плоді. При недостатності йоду
виникають проблеми щитоподібної залози, а збільшення продукції гормонів не завжди відповідає потребам
організму. Тому неприємним наслідком дефіциту йоду в організмі матері є формування дифузного або
вузлового зобу (збільшення щитоподібної залози в розмірі та порушення її функції). 
• Йод, як хімічна сполука, зберігається в щитоподібній залозі. Щоденно, при достатній кількості мікроелемента,
щитоподібна залоза продукує приблизно 100 мг тироксину та 5–10 мкг трийодтироніну (гормони щитоподібної
залози). 
• Перелік захворювань та патологічних станів, викликаних йододефіцитом:
• неонатальний або вроджений гіпотиреоз – це захворювання з частковим або повним випадінням
функцій щитоподібної залози, яке проявляється в дитинстві. Основні клінічні прояви: загальмовування
майже всіх функцій організму, трофічні розлади, в’ялість та загальна слабкість;
• неврологічний та мікседематозний кретинізм – проявляється затримкою розумового та фізичного
розвитку, погіршенням слуху, косоокістю та карликовістю;
• зоб – пухлиноподібне збільшення щитоподібної залози. Це ряд захворювань, до яких відноситься
ендемічний, спорадичний, дифузний токсичний, вузловий та змішаний зоби (захворювання щитоподібної
залози). Основний клінічний прояв – видиме збільшення щитоподібної залози.
• Дефіцит йоду може спричинити мертвонародження, вроджені аномалії, неврологічні та
психічні порушення. Однак усі йододефіцитні та надлишкові стани можуть бути попереджені прийомом
йоду в рекомендованій кількості. Органічні зміни, які виникли внаслідок йододефіцитних захворювань,
скорегувати та відновити неможливо. Вони важко піддаються лікуванню та реабілітації. Тому люди, які
проживають в районах дефіциту йоду або мають вроджені особливості обміну мікроелементу,
потребують особливого нагляду. Також до цих груп відносяться вагітні жінки, жінки, що годують
грудьми, новонароджені та діти до 3-х років.
• Щоденно кожна людина потребує певної кількості йоду. Рекомендації до
вживання йоду для людей різного віку:
• вагітні жінки – 250 мкг на добу;
• період грудного вигодовування для жінок – 250 мкг на добу;
• жінки репродуктивного віку – 150 мкг на добу;
• діти до року – 50 мкг на добу;
• діти до 2–3 років – 90 мкг на добу;
• діти від 12 років та дорослі – 150 мкг на добу.
Виходячи з цих даних можна зрозуміти, при якій добовій кількості виникає дефіцит або
надлишок йоду в організмі. Слід пам’ятати, якщо доросла людина не вжила впродовж доби
150 мкг, це не означає, що на наступний день виникне дефіцит. Організм має запаси йоду в
щитоподібній залозі. Тому, якщо за декілька днів людина не вживає мікроелемент, організм
вилучає сполуку із запасів.
Важко дійти до того стану, коли виникає надлишок йоду. Це явище спостерігається в
декількох випадках: прийом препаратів йоду, вроджена чутливість рецепторів до йоду або
робота в місцях, де виділяється велика кількість йоду. В такому випадку виникає отруєння
мікроелементом, яке називається йодизм.
• Основне джерело йоду – це продукти тваринного та
рослинного походження, питна вода та повітря. В організм
мікроелемент потрапляє в неорганічній та органічній
формах. Майже вся кількість хімічної сполуки всмоктується
в тонкому кишечнику.
• Найбільш багаті на йод речовини – морські продукти. Вміст
мікроелементу в деяких продуктах досягає 800–1000 мкг на
100 г їжі. Найбільш багаті йодовмісні продукти – риба,
водорості та морська капуста. Окрім них, багато йоду
міститься в молоці, яйцях, м’ясі, зернових, сметані, кефірі,
томатах, полуниці, баклажанах, спаржі та волоських горіхах.
Слід пам’ятати, що в ході кулінарної обробки страв кількість
мікроелементів зменшується. Тому до страв рекомендується
додавати йодовану сіль, особливо в кінці приготування,
перед подачею на стіл. Окрім кулінарних продуктів,
заповнити брак йоду в організмі можна за допомогою
йодованої солі та продуктів, які спеціально збагачуються
мікроелементом – адаптованих молочних сумішей для дітей,
біодобавок у таблетках. 
• В ранньому дитячому віці новонароджений отримує поживні речовини тільки через
грудне молоко. Тому матерям, які проживають у бідних на йод регіонах, потрібно
додатково приймати препарати йоду. Це ж стосується жінок, які в даний момент вагітні.
Вагітна та мати, що годує грудним молоком, для запобігання дефіциту йоду щодобово
повинна отримувати мікроелемент у дозі 250 мкг.
• Діти віком від 7 до 24 місяців також повинні отримувати йод через додаткові продукти
харчування. Для цього рекомендується розтирати йодовані таблетки (приблизно 100
мкг) в порошок та додавати їх у їжу.
• Профілактика дефіциту йоду в пубертатному віці має свої особливості. В цей період
щитоподібна залоза та її гормони адаптуються до стрімких змін у фізіології та анатомії
підлітка, тобто збільшується продукція гормонів щитоподібної залози. Дітям з
повноцінним харчуванням не потрібно коригувати дієту. Це стосується підлітків, що
проживають у регіонах з дефіцитом йоду. Експерти ВОЗ, Великобританії, Німеччини та
Швейцарії рекомендують дітям щодобово вживати з їжею 150 мкг йоду.
Дякую за увагу!