«Може б, хто послухав казки?

Та чого там, люди добрі,

Ось послухайте, панове! За новинками впадати?
Тільки вибачте ласкаво, Може, часом не завадить
Що не все в ній буде нове… І давніше пригадати…»
 Знайомство Поета з Лицарем та
перший конфлікт

Тупотять прудкії коні, «Не біда, – поет відмовив, –

Гомін ближче все лунає, Як ти й сам з дороги звернеш,
З-за кущів юрба мисливська Бо як рими повтікають,
На долинку вибігає. (…) Ти мені їх не завернеш!» (…)

Попереду їхав лицар, «Він, напевне, божевільний, –

Та лихий такий, крий боже! Крикнув лицар. – Ну, рушаймо!
«Бачте, – крикнув, – що за птиця! Хай він знає нашу добрість –
Чи не встав би ти, небоже?» Стороною обминаймо.
 II частина та прохання лицаря

«Добрий вечір!» – «Добрий вечір». Ти своїм віршем чудовим

Став тут лицар і – ні слова. Чарував усю громаду, –
Щось ніяк не починалась Тільки ти один тепера
Тая пильная розмова. (…) Можеш дать мені пораду!

«Закохався я і гину, – За пораду все, що хочеш,

Каже лицар, – вдень і вночі Дам тобі я в надгороду». –
Бачу я перед собою «Ну, на се, – поет відмовив, –
Ясні оченьки дівочі». (…) Не надіюся я зроду.

Під балкон моєї донни Можу я знайти й без плати

Кожен вечір я приходжу, Для приятеля пораду.
І в журбі тяжкій, в зітханнях Ось пожди лиш трохи, зараз
Цілу нічку я проводжу. (…) Будеш мати серенаду.

«Голос маю, – каже лицар, – Та мені для сього треба

Та не тямлю віршування…» – Ймення й вроду панни знати». –
«Певна річ – поет говорить, – «Їй наймення Ізідора,
То не легке полювання, (…) А вродлива!.. не сказати!..» (…)
 II Частина та Серенада для
Ізідори

Показав слова Бертольду, «Гордо, пишно, променисто

Мандоліну дав у руки Золотії світять зорі,
Та написанії вірші Та не може дорівнятись
І промовив для науки: (…) Ні одна з них Ізідорі!

І погнався лицар хутко Найчистіші діаманти

Через поля, через гори, Сяють ясні та прозорі,
І спинився під віконцем Та не може дорівнятись
У своєї Ізідори. (…) Ні один з них Ізідорі!

Дорогих перлин коштовних

Є багато в синім морі,
Та не може дорівнятись
Ні одна з них Ізідорі». (…)
 III Частина та несподівана
звістка для Бертольдо

Далі перстень Ізідорин Час летів, немов на крилах,

На руці у нього сяє, І мов сон, життя минало.
Нареченою своєю Та незчувсь Бертольд, як лихо
Він кохану називає. Несподівано настало.

Як же бучно, як же втішно І якраз серед бенкету

Всім гулялось на весіллі! В замку нашого Бертольда
Танцювали, попивали Залунала гучна сурма
Від неділі до неділі. (…) Королівського герольда.
 Війна…..
Залишить Бертольдо мусив І Бертольдові спочатку
Молодую Ізідору, Справді щастя панувало,
У неділю вранці-рано Довелося звоювати
Вже він вирушив із двору. (…)
Городів чужих чимало.

І пішло одважне військо От вже він на стольне місто

Через нетрі та пустині; Погляда одважним оком.
Не один вояк смутився Але тут-то саме щастя
По своїй рідній країні. Обернулось іншим боком……..
 Що буде далі? Хто переможе?

Все це ви дізнаєтесь, прочитавши

сторінки чудової поеми Лесі
Українки «Давня Казка»……….
 Історія написання твору

«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона

вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила
лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства
— серед робітників. У творі йдеться і про роль поета і його творів у
суспільному житті. Тому головний герой цієї поеми — поет.