ОСНОВИ РЕДАКТОРСЬКОЇ

МАЙСТЕРНОСТІ

Визначення
стилю і
жанру твору
Олійник Владислава, Томашевська Валерія
Стиль — сукупність ознак, які
характеризують твори певного часу, напряму,
індивідуальну манеру письменника.
Стиль літературної мови - різновид мови, що
характеризується відбором таких засобів із
багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше
відповідають завданням спілкування між людьми
в даних умовах.
Літературний жанр –
це зразок, за яким
будується текст
будь-якого
літературного твору.
ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ
"Мартин Боруля"
Степан. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.
Мартин. От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері.) Омелько! Запрягай коней, та
натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про того... як його? От що
був у нас з тобою на масниці...5 А, дай бог пам'ять... чиновник. На гитарі добре грає.
Степан. Націєвський.
Мартин. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?
Степан. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.
Мартин. А він же сам має який чин чи так ще — канцелярист?
Степан. Ні, він уже губернський секретар6.
Мартин. О, чин має немалий!
Степан. Давно веде ісходящу.
Мартин. Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?
Степан. Така книга. Через його руки всі бумаги ісхо-дять: він їх і в розносні записує і
печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.
Мартин. Виходить, важна птиця.
"Зима очима художника"
Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки.
Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні
подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі
у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку. Якось пізнім вечором
йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він
скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним
сяйвом. Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та
красою зимового вечора. Зупинився, прислухався, придивився. Побачив
він «заквітчані» інеєм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу,
з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався...
"Ой летіла стріла"
З-за синього моря. Край серденька сіла; Там слізок криниця;
Ой де ж вона впала? Третя прилетіла Де плаче миленька —
— На вдовинім полі. Та в ніженьках сіла. Там земля сухенька.

Кого ж вона вбила? Що в головках сіла — Ой матінка плаче.

— Вдовиного сина. То матінка рідна; Поки жити буде;
Немає нікого Сіла край серденька — А сестриця плаче.
Плакати по ньому. То його миленька; Поки не забуде;
Летять три зозуленьки, А в ніженьках сіла — А миленька плаче.
І всі три рябенькі: То його сестриця. Поки його бачить...

Одна прилетіла, Де матінка плаче.

В головоньках сіла; Там Дунай розлився;
Друга прилетіла. Де плаче сестриця,