Ірен та Фредерік

Жоліо-Кюрі
Ірен Жоліо-Кюрі

Ірен Жоліо-Кюрі - французька

вчена-фізик, лауреат Нобелівської
премії з хімії, спільно з Фредеріком
Жоліо (1935 р ), старша дочка Марії
Склодовської-Кюрі і П'єра Кюрі,
дружина Фредеріка Жоліо-Кюрі.
Перший Нобелівський лауреат -
дитина Нобелівських лауреатів. На
її честь названо кратер Жоліо-Кюрі
на Венері.
 Ірен Жоліо-Кюрі народилася  12 вересня 1897 року  в Парижі .
Вона була старшою з двох дочок П'єра Кюрі і Марії (Склодовської)
Кюрі. Марія Кюрі вперше отримала радій, коли Ірен було всього
рік. Приблизно в цей же час дід Ірен по лінії батька, Ежен Кюрі,
переїхав жити до їх сім'ї. За професією Ежен Кюрі був лікарем. Він
добровільно запропонував свої послуги повсталим під час
революції 1848 року і допомагав Паризькій комуні 1871 року.
Ежен Кюрі складав компанію своїй онуці, поки її мати працювала в
лабораторії. Його ліберальні соціалістичні переконання, як і
властивий йому антиклерикалізм, вплинули на формування
політичних поглядів Ірен.
У віці 10 років, за рік до смерті батька, Ірен Кюрі
почала навчатися в кооперативній школі,
організованій матір'ю та кількома її колегами, зокрема
фізиками Полем Ланжевеном і Жаном Перреном, які
також викладали в цій школі. Два роки по тому вона
вступила до Коледжу Севіньє , закінчивши його
напередодні Першої світової війни. Ірен продовжила
свою освіту в Паризькому університеті (Сорбонні).
Проте на декілька місяців перервала своє навчання,
оскільки працювала медичною сестрою у військовому
госпіталі, допомагаючи матері робити рентгенограми.
Після закінчення війни Ірен Кюрі стала
працювати асистентом-дослідником в Інституті
радію, який очолювала її мати, а з 1921 року
почала здійснювати самостійні дослідження.

Її перші досліди були пов'язані з вивченням

радіоактивного полонію — елементу, відкритого
її батьками понад 20 років тому. Оскільки
явище радіації було пов'язано з розпадом
атома, його вивчення давало надію пролити
світло на структуру атома.

Ірен Кюрі вивчала флуктуації, що

спостерігалися у потоках альфа-часток, які
викидалися із великою швидкістю під час
розпаду атомів полонію. На альфа-частки, які
складаються з 2 протонів і 2 нейтронів і, отже, є
ядрами гелію, як на матеріал для вивчення
атомної структури вперше вказав англійський
фізик Ернест Резерфорд. 1925 року за
дослідження цих частинок Ірен Кюрі здобула
докторський ступінь.
Найвизначніші зі здійснених нею досліджень розпочалися
кількома роками пізніше, після того, як 1926 року вона
вийшла заміж за свого колегу, асистента Інституту радію
Фредеріка Жоліо. 1930 року німецький фізик Вальтер Боте
виявив, що деякі легкі елементи (серед них берилій і бор)
випромінюють потужну радіацію під час бомбардування їх
альфа-частинками. Зацікавившись проблемами, які виникли
в результаті цього відкриття, подружжя Жоліо-Кюрі (як
вони себе називали) приготувало особливо потужне
джерело полонію для отримання альфа-часток і застосувало
сконструйовану Жоліо чутливу конденсаційну камеру, для
того щоб фіксувати проникливу радіацію, яка виникала
таким чином.
 Побічними продуктами при
бомбардуванні бору
або алюмінію альфа-частками є
також позитрони (позитивно
заряджені електрони), які в тому ж
таки 1932 році були виявлені
американським фізиком Карлом Д.
Андерсоном. Подружжя Жоліо-Кюрі
вивчали ці частки з
кінця 1932 року — протягом
усього 1933 року, а на самому
початку 1934 року розпочали новий
експеримент. Закривши отвір
конденсаційної камери тонкої
платівкою алюмінієвої фольги, вони
опромінювали зразки бору та
алюмінію альфа-радіацією. Як вони
й сподівалися, позитрони справді
почали віділятися, але, на їхнє
здивування, емісія позитронів
тривала протягом декількох хвилин
навіть після того, як прибирали
полонієве джерело.
Таким чином, Жоліо-Кюрі виявили, що
деякі зразки алюмінію і бору
перетворилися на нові хімічні елементи.
Більш того, ці нові елементи були
радіоактивними: алюміній, поглинаючи
два протони і два нейтрона альфа-
часток, перетворювався на
радіоактивний фосфор, а бор — в
радіоактивний ізотоп азоту. Оскільки ці
нестійкі радіоактивні елементи не були
схожі на жоден з природно радіоактивних
елементів, стало зрозуміло, що вони
створені штучним шляхом. Згодом
подружжя Жоліо-Кюрі синтезували
велику кількість нових радіоактивних
елементів.
 Нові досліди показали, що
це додаткове
випромінювання
складається з атомів водню,
які в результаті зіткнення з
проникаючою радіацією
вивільняються, набуваючи
надзвичайно високої
швидкості. Хоча жоден з
цих двох дослідників
спершу не зрозумів суті
процесу, проте проведені
ними точні вимірювання
призвели до того, що
в 1932 році Джеймс
Чедвік відкрив нейтрон —
нейтральну частку, що
входить до складу атомного
ядра

Початок новим відкриття

 1935 року Ірен Жоліо-Кюрі та Фредеріку Жоліо було присуджено
Нобелівську премію з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних
елементів». У вступній промові від імені Шведської королівської академії
наук К. В. Пальмаєр нагадав Ірен про те, як 24 роки тому вона була
присутня на подібній церемонії, коли Нобелівську премію з хімії
отримувала її мати.
Через рік після отримання Нобелівської
премії Жоліо-Кюрі стала повним
професором Сорбонни, де читала
лекції починаючи з 1932 року. Вона
також зберегла за собою посаду в
Інституті радію і продовжувала
досліджувати радіоактивність.
Наприкінці 1930-х років Жоліо-Кюрі,
працюючи з ураном, зробила декілька
важливих відкриттів і впритул підійшла
до відкриття того, що під час
бомбардування нейтронами
відбувається поділ (розщеплення) ядра
урану. Повторивши ті ж досліди,
німецький фізик Отто Ган і його колеги
Фріц Штрасман і Ліза Мейтнер 1938
року виявили вимушений поділ ядер
урану.
 Тим часом Ірен почала все більшу увагу приділяти
політичній діяльності й 1936 року протягом чотирьох
місяців працювала помічником статс-секретаря у науково-
дослідницьких справах в уряді Леона Блюма. Незважаючи
на німецьку окупацію Франції 1940 року, Ірен та її
чоловік залишилися в Парижі, де Жоліо брав участь у русі
Опору. 1944 року у гестапо з'явилися підозри щодо його
діяльності, і, коли він того ж року пішов у підпілля,
Жоліо-Кюрі з двома дітьми втекла до Швейцарії, де вони
залишалися до звільнення Франції.
1946 року Ірен Жоліо-Кюрі було призначено
директором Інституту радію. Крім того, з 1946 до
1950 року вона працювала в Комісаріаті з атомної
енергії Франції.

Завжди глибоко стурбована проблемами соціального і

інтелектуального прогресу жінок, вона входила до
складу Національного комітету Союзу французьких
жінок і працювала у Всесвітній Раді Миру.

Праця з радіоактивними елементами завдала великої

шкоди здоров'ю Ірен, і, як і її мати, вона захворіла на
невиліковну тоді хворобу — лейкемію. Частково це
могло бути спричинено випадковим опроміненням,
отриманим Ірен після вибуху полонієвої капсули на її
лабораторному столі 1946 року. Проте слід
зазначити, що в 1940-ві роки техніки безпеки у
поводженні з радіоактивними матеріалами просто не
існувало, і часто їх брали просто руками. Можна
сказати, що, як і на морі, «безпечне плавання»
базується на тяжкому життєвому досвіді багатьох
померлих моряків та вчених.
До початку 1950-х років її здоров'я стало погіршуватися,
імовірно, внаслідок отриманої нею дози радіоактивності.
Жоліо-Кюрі померла в Парижі 17 березня 1956 року від
гострої лейкемії.

Висока худенька жінка, що прославилася своїм терпінням і

рівним характером, Жоліо-Кюрі дуже любила плавати,
ходити на лижах і здійснювати гірські прогулянки.

Крім Нобелівської премії, Ірен Жоліо-Кюрі була удостоєна

почесних ступенів багатьох університетів і була членом
багатьох наукових товариств. 1940 року їй було вручено
золоту медаль Барнарда за видатні наукові заслуги,
присуджену Колумбійським університетом. Жоліо-Кюрі була
кавалером ордена Почесного легіону Франції.

На її честь названо вулиці Одеси та Рівного (вул. Жоліо-

Кюрі). Загалом на честь сім'ї Кюрі названо щонайменше
чотири вулиці в Україні: крім Одеси та Рівного в Дніпра є
вулиця Марії Кюрі, а в Кривому Розі — вулиця Кюрі.
Фредерік Жоліо-Кюрі 

Фредерік Жоліо-Кюрі ( до
шлюбу — Фредерік Жоліо)  —
французький фізик і громадський
діяч, один із засновників і лідерів
всесвітнього Руху прихильників миру
та Пагуошського руху вчених.
Лауреат Нобелівської премії з
хімії (спільно з Ірен Жоліо-
Кюрі, 1935). Чоловік Ірен Жоліо-Кюрі.
 Французький фізик Жан Фредерік Жоліо народився
в Парижі. Він був молодшим з шести дітей у родині
процвітаючого комерсанта Анрі Жоліо і Емілії (Родерер)
Жоліо, яка походила із заможної протестантської родини
з Ельзасу. В 1910 році хлопчика віддали вчитися до
провінційного ліцею Лаканаль. Через сім років після смерті
батька він повернувся до Парижа і став студентом Еколь
прімер сюперьєр Лавуазьє. У 1920 році він поступив у
Вищу школу фізики та прикладної хімії в Парижі й через
три роки закінчив її краще за всіх у групі.
З дипломом інженера Жоліо міг займатися практичним
застосуванням хімії і фізики. Проте інтереси Жоліо були
скоріше в галузі фундаментальних наукових досліджень,
що значною мірою пояснювалося впливом одного з його
вчителів у Вищій школі фізики та прикладної хімії —
французького фізика Поля Ланжевена.
Після проходження обов'язкової військової
служби, Жоліо, обговоривши з Ланжевеном свої
плани на майбутнє спробував зайняти посаду
асистента у Марії Кюрі в Інституті радію
Паризького університету і на початку 1925 року
приступив до своїх нових обов'язків в цьому
інституті, де працював препаратором та
продовжував вивчати хімію й фізику.
У наступному році (1926) він одружився з Ірен
Кюрі, дочкою Марі та П'єра Кюрі, яка теж
працювала в цьому інституті. З заміжжям
прізвище Ірен змінилася на Жоліо-Кюрі, проте
Фредерік теж використовував подвійне
прізвище. У подружжя народилися син і дочка,
й обоє дітей також стали вченими. Фредерік,
отримавши ступінь ліценціата (відповідає
ступеню магістра наук), продовжив свою роботу
і в 1930 році був удостоєний докторського
звання за дослідження електрохімічних
властивостей радіоактивного елемента полонія.
У 1920 році вступив у Вищу школу
фізики та прикладної хімії в
Парижі і через три роки закінчив її
краще за всіх в групі.У 1926 р він
одружився з Ірен, дочкою Марі та
П’єра Кюрі, разом вони працювали
і виховували 2 дітей. Жоліо,
отримавши ступінь ліценціата,
продовжив свою роботу і в 1930 р
був удостоєний докторського
звання за дослідження
електрохімічних властивостей
радіоактивного елемента
У 1937 р Жоліо,
продовжуючи працювати в
Інституті радію, одночасно
зайняв і посаду професора
в Коллеж де Франс в
Парижі. Тут він створив
дослідний центр ядерної
фізики і хімії і заснував
нову лабораторію, де
відділи фізики, хімії та
біології могли працювати в
тісній співпраці.
 Знання інженерної справи допомогло
Жоліо-Кюрі сконструювати чутливий
детектор з конденсаційною камерою,
яка мала фіксувати цю проникаючу
радіацію, та приготувати зразок із
надзвичайно високою концентрацією
полонію. За допомогою цього апарата
подружжя Жоліо-Кюрі, що почали
свою співпрацю в 1931 році,
виявили, що тонка платівка
воднемісної речовини, розташована
між опроміненим берилієм або бором
і детектором, збільшує первісну
радіацію майже вдвічі.
За відкриття 1935 року йому та його дрижині було присуджено
Нобелівську премію з хімії «за виконаний синтез нових
радіоактивних елементів». Таким чином Фредерік став
наймолодшим лауреатом Нобелівської премії з хімії. У своїй
Нобелівській лекції Фредерік Жоліо-Кюрі зазначив, що
застосування штучних радіоактивних елементів як мічені атоми
«спростить проблему знаходження та усунення різних
елементів, що існують у живих організмах». З накопичених
фактів, сказав він, «можна зробити висновок, що не слід
вважати, ніби декілька сотень видів атомів, що утворюють нашу
планету, були створені всі одночасно й існуватимуть вічно».
Крім того, додав Фредерік Жоліо-Кюрі, «у нас є підстави
вважати, що вченим … вдасться здійснити перетворення
вибухового характеру, справжні хімічні ланцюгові реакції», які
вивільнять величезну кількість корисної енергії. «Проте, якщо
розкладання пошириться на всі елементи нашої планети, —
попереджав вчений, — то наслідки розв'язання такого
катаклізму можуть тільки викликати тривогу».
В 1939 році, слідом за відкриттям німецьким
хіміком Отто Ганом можливості поділу (розщеплення)
атома урану, Жоліо-Кюрі знайшов прямий фізичний
доказ того, що такий поділ носить вибуховий
характер. Визнаючи, що величезна кількість енергії,
що вивільняється в процесі розщеплення атома, може
бути використана як джерело енергії, він придбав
у Норвегії практично всі наявні тоді запаси важкої
води. Однак в цей час почалася друга світова війна.
Окупація Франції німецькими арміями змусили його
перервати дослідження. З великим ризиком Жоліо-
Кюрі зумів таємно переправити важку воду, яка була в
його розпорядженні, до Англії, де вона була
використана англійськими вченими під час розробки
ними атомної зброї.

Залишаючись в Парижі в період окупації, Жоліо-Кюрі,

незважаючи на свої антифашистські погляди й
членство у Французькій соціалістичній партії (з 1934),
зберіг за собою посади в Інституті радію і в Колеж де
Франс. Як активний член Руху Опору, він очолював
підпільну організацію «Національний фронт» і
використовував можливості своєї лабораторії для
виготовлення вибухових речовин і радіоапаратури для
борців Опору аж до 1944 року, коли йому самому
довелося ховатися . Як і його вчитель Ланжевен, у
самий розпал війни (1942) він стає членом
Французької комуністичної партії (незадовго до своєї
смерті, в 1956 році, він буде обраний членом ЦК ФКП)

Фредерік Жоліо-Кюрі у 1940-х роках

 Після звільнення Парижа Фредерік Жоліо-Кюрі був
призначений директором Національного центру наукових
досліджень, йому було доручено координувати відновлення
наукового потенціалу країни. У жовтні 1945 році він
переконав президента Шарля де Голля створити Комісаріат з
атомної енергії Франції. Через три роки він керував пуском
першого у Франції ядерного реактора. Попри те що його
авторитет як вченого і адміністратора був надзвичайно
високий, зв'язок з Французької комуністичної
партією викликав невдоволення, і в 1950 році він був
звільнений з посади керівника Комісаріату з атомної енергії.
 Смерть Ірен Жоліо-Кюрі в 1956 р стала
для нього важким ударом. Ставши її
наступником на посту директора
Інституту радію і замінивши її на
викладацькій роботі в Сорбонні, він взяв
на себе також контроль над
будівництвом нового інституту в Орсе ,
на південь від Парижа.

Проте організм ученого був

ослаблений через перенесений
двома роками раніше
вірусний гепатит, і 14 серпня 1958
Фредерік Жоліо помер в Парижі
після операції, пов’язаної з
внутрішнім крововиливом.
 Дуже дякую за
увагу !!!

Виконали: учениці 1 МС-ф 1

Ярошенко Вікторія та Вероніка