БУ КО В И Н С Ь К И Й  

Д Е РЖ А В Н И Й
  МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Тема :
"Доброякісні та
злоякісні пухлини
глотки, ротоглотки та
гортаноглотки"
Пухлини глотки можуть мати злоякісний і доброякісний характер. У
структурі пухлинних захворювань глотки домінують доброякісні
утворення (вони зустрічаються у 10 разів частіше, ніж злоякісні).

Доброякісні пухлини глотки не несуть у собі такої серйозної

небезпеки для життя і здоров'я пацієнта, як злоякісні. Проте навіть
доброякісні пухлини обов'язково потрібно своєчасно лікувати.

По-перше, завжди є ризик переродження доброякісних утворень у

злоякісні (наприклад, папілома глотки перероджується в рак у 7-20%
випадків, що є досить високим показником). Процес переродження
доброякісної пухлини в рак може бути швидким, а може тривати
роками (від 1 року до 20 років з моменту виникнення пухлини).

По-друге, деякі пухлини мають лише відносно доброякісний перебіг і

здатні до повільного проростання та інфільтрації сусідніх тканин.
 Доброякісні пухлини
Пухлини глотки можуть утворюватися з різних тканин. Від цього
залежить клінічний перебіг захворювання та його прогноз.
Найбільш поширеними доброякісними пухлинами глотки є
ангіома, папілома та фіброма. Зустрічаються й інші види пухлин:
невриноми, змішані пухлини.

До  Після
Доброякісні пухлини глотки характеризуються наступними
ознаками:
• повільний експансивний ріст;
• відсутність реакції регіонарних лімфатичних вузлів та
метастазів;
• гладка рівна поверхня пухлин (за винятком папілом);
• слизова оболонка, якою вкрита пухлина, не змінена або
відрізняється більш вираженим судинним малюнком;
• наявність чітких меж пухлини;
• структура пухлини нагадує материнську тканину (сполучну
або епітеліальну).
 Клінічна картина
Серед доброякісних пухлин у ділянці глотки найпоширенішими є папіломи (фіброепітеліальні
пухлини) та ангіоми (пухлини судинного походження).
Папілома являє собою утворення, що виникає з
фіброепітеліальної тканини. Папілома може бути одиничною,
але найчастіше це множинний утвір, який розташовується у
верхніх дихальних шляхах. Зовнішній вигляд пухлини нагадує
ягоду шовковиці або цвітну капусту.
Збудником захворювання є вірус папіломи 6 і 11 типів, а також
їх поєднання. Папілома має одну характерну особливість – вона
росте нерівномірно, тому періоди швидкого росту можуть
змінюватися періодами відносного затишшя. Папіломи
поділяються на тверді та м'які. Це залежить від співвідношення
сполучної тканини і епітелію в тілі пухлини. Найчастіше
папілома росте на широкій основі, іноді має невелику ніжку.
Основне лікування – хірургічне, під місцевою анестезією або
наркозом. У післяопераційному періоді обов'язково
призначається медикаментозна терапія. На даний час усе
більшу популярність завойовує фотодинамічний метод
лікування.
Судинні пухлини можуть формуватися у будь-яких тканинах і
внутрішніх органах людини. Поширеність ангіом серед усіх
доброякісних захворювань глотки становить 13%. Існує 2 види
ангіом: гемангіоми та лімфангіоми.
Гемангіоми складаються із розширених кровоносних судин.
Гемангіома не завжди має чіткі межі, може бути як інкапсульованою,
так і дифузною. Ця пухлина небезпечна виникненням масивної
кровотечі, яка може повторюватися і піддавати небезпеці життя
хворого. У разі, якщо утворення росте дифузним шляхом (проникає
в інші тканини), можливе порушення функцій і пошкодження
навколишніх органів.
Гемангіома має червоний або червонувато-синюшний колір, росте
повільно, зазвичай не досягаючи великих розмірів, частіше
представлена одиничним утворенням. Клінічні симптоми
гемангіоми залежать від розташування і розмірів утворення.
Лікування гемангіом – хірургічне (завжди варто пам'ятати про
ризик інтраопераційної кровотечі). Під час реабілітаційного періоду
необхідний ретельний медичний нагляд за хворим.
 Злоякісні пухлини
• Злоякісні пухлини глотки зустрічаються
значно рідше. Вони можуть розвиватися з
усіх тканин, які формують цей орган.
• З поверхневого епітеліального шару
розвивається рак (злоякісні епітеліоми), з
мезенхімального шару, що підтримує
епітеліальний і лімфоїдний шари,
розвиваються саркоми
сполучнотканинного та лімфоїдного
походження.
•  Поряд з цими видами злоякісних пухлин,
у глотці може виникати меланосаркома і
тератоми.
 Злоякісні пухлини носоглотки у переважній більшості випадків (80-95%) виникають у осіб чоловічої статі,
причому саркоми – у більш молодому віці, епітеліоми – у більш літньому віці. За деякими даними, саркоми
виникають частіше у жінок. За зарубіжними статистичними даними, особи так званої жовтої раси хворіють
частіше, ніж представники інших народів.

Клінічна еволюція злоякісності пухлин носоглотки поділяється на чотири періоди – період дебюту, період
явних клінічних ознак, період екстерриторизації та термінальний період.

1.Період дебюту може проявлятися кількома клінічними симптомами. Найчастіше, що особливо властиво

лімфоепітеліомам, спостерігаються явища аденопатії, які характеризуються наявністю внутрішньояремних
лімфатичних вузлів, які набувають дерев'янистої щільності та є спаяними із судинно-нервовим пучком. Одночасно
виникають ознаки обтурації слухової труби, які характеризуються зниженням слуху на одне або на обидва вуха,
аутофонія, шум у вусі, що обумовлено поширенням пухлини у носоглотковий отвір слухової труби. На самих
ранніх стадіях пухлину можна розпізнати тільки за допомогою МРТ.

2.Період явних клінічних ознак характеризується тим, що усі перераховані вище ознаки періоду дебюту стають
більш вираженими й пухлина досить легко виявляється як при задній, так і при передній риноскопії, залежно
від напрямку її росту. Пухлина, залежно від морфологічної будови, має вигляд або кровоточивих
папіломатозних розростань із звиразкованою поверхнею (рак), або щільне дифузне утворення на широкій
основі (саркома). Біль у ділянці вуха, в носоглотці, у глибинних відділах основи черепа, який згодом виникає,
набуває характеру пароксизмів, практично не піддаються дії протибольових засобів. На шиї пальпуються
пакети щільних лімфатичних вузлів, спаяних із підлеглими тканинами при рухомій шкірі над ними.
3.Період екстериторизації пухлини характеризується поширенням пухлини за межі анатомічного утвору, в якому вона
виникла. Її ріст, в основному, відбувається по «лінії найменшого опору», тобто вона проростає в оточуючі її порожнини,
потім – у м'які тканини і, нарешті, руйнує кісткову тканину.

При поширенні в краніальному напрямку пухлина, проникаючи в клиноподібну пазуху і клітини гратчастої кістки, може
зруйнувати дно турецького сідла і гратчасту пластинку й проникнути в середню і передню черепну ямку, в яких її ріст не
зустрічає ніяких перешкод. Швидко виникають явища підвищення внутрішньочерепного тиску (головний біль, блювота,
брадикардія і т.п.), ознаки ретробульбарних ушкоджень (випадіння полів зору, сліпота), вогнищеві симптоми, зумовлені
ураженням черепних нервів, а також психічні розлади. 

4.Термінальний період за тривалістю залежить від локалізації й ступеня злоякісності пухлини.

Він не такий тривалий при малодиференційованих саркомах і тератомах та їхній інвазії у порожнину черепа,
метастазах в легені й печінку. Таким же швидкоплинним розвитком термінального стану відрізняються епітеліоми,
що поширюються у напрямку ротоглотки.

Повільніше еволюціонують пухлини тубарного напрямку, які протягом багатьох місяців можуть характеризуватися
тільки закладеністю вуха і шумом у ньому. Особи в молодому віці за наявності у них такої пухлини можуть загинути
протягом кількох місяців. Метастази виникають рідко, зазвичай у легенях, печінці, хребті. Хворі в термінальній стадії
різко анемізовані, ослаблені, кахектичні й гинуть зазвичай від внутрішньочерепних ускладнень, вторинних інфекцій
або профузних аррозивних кровотеч при ураженні великих церебральних, шийних, легеневих або абдомінальних
кровоносних судин.
 Злоякісні пухлини ротоглотки
Ці пухлини виникають у просторі, обмеженому зверху проекцією твердого піднебіння на задню стінку глотки, знизу
– рівнем кореня язика. У цьому просторі можуть виникати злоякісні пухлини із будь-якої тканини й у будь-якому
місці, однак частіше локалізуються у ділянці піднебінних мигдаликів, м'якого піднебіння і рідше – задньої стінки
глотки.

Епітеліоми мигдаликів відносно часто зустрічаються у всіх стадіях – від незначної поверхневої виразки без
регіонарної аденопатії до великих і глибоких виразок із масивною шийною аденопатією. Початок захворювання
проходить непомітно, і рак мигдалика довго залишається непоміченим.

Термінальний період у нелікованих випадках зазвичай настає після 6-8 міс. від першого прояву хвороби. Хворий
блідий, різко ослаблений, оталгія проявляється нестерпними вушними болями. Такі ж болі виникають при
ковтанні, що змушує хворого відмовлятися від їжі. Зазвичай на цій стадії пухлина вражає корінь язика, вхід у
гортань, шийні лімфатичні вузли. 
 Злоякісні пухлини гортаноглотки
Ці пухлини за походженням можуть бути тісно пов'язані з пухлинами ротоглотки, гортані й початковим відділом стравоходу.
Нерідко при ендоскопічному дослідженні не вдається визначити вихідну точку росту пухлини, оскільки вона одночасно може
виходити з місця переходу нижнього відділу глотки у присінок гортані або до входу у стравохід.

Клінічний перебіг поділяється на кілька періодів, які плавно переходять один в наступний. Характеристика цих періодів має
велике значення для діагностики та прогнозу захворювання.

Початковий період характеризується незначними відчуттями подразнення в нижньому відділі глотки, сухим кашлем і підвищеним
слиновиділенням. Можуть спостерігатися труднощі при ковтанні та спазми глотки. Ці початкові суб'єктивні симптоми необхідно
активно виявляти при зборі анамнезу, оскільки сам хворий може не надавати їм особливого значення, акцентуючи увагу лише на
кашлі як явищі, на яке страждають практично всі, без винятку, курці тютюну та хворі на алкоголізм. У цьому періоді при
гіпофарингоскопії найчастіше ніяких підозрілих утворень не виявляється.

Період явних клінічних проявів характеризується вираженими суб'єктивними симптомами: різкий біль при ковтанні, спонтанний
біль у нічний час, бурхлива салівація, наростаючі порушення ковтання і голосоутворення, нерідко – раптова афонія, гнилісний
запах з рота (розпад і вторинне інфікування пухлини), загальна слабкість, анемія, схуднення через відмову від прийому їжі.
Порушення дихання, що виникають через інфільтрацію пухлиною стінок гортані та їх стиснення, призводять до проведення
трахеотомії.

Основними методами діагностики пухлин гортаноглотки є ендоскопія, біопсія та рентгенографія.

Диференціювати злоякісні пухлини гортаноглотки від вторинних уражень гортанної частини глотки слід пухлиною гортані, для якої
характерні свої ознаки.

Лікування злоякісних пухлин гортаноглотки, як правило, комбіноване – хірургічне та променеве.