КВА́РТО-КВІНТО́ВЕ КО́ЛО ТОНАЛЬНОСТЕЙ.

Квінто́вим або ква́рто-квінто́вим ко́лом називають таку послідовність тона́льностей, в якій

кожна наступна тональність знаходиться від попередньої на кві́нту вище або нижче і має на один
ключови́й знак більше або менше.
Якщо будувати квінто́ве коло від До мажору, відраховуючи кожного разу від отриманого звуку
чи́сту кві́нту вгору (або чи́сту ква́рту вниз), отримаємо то́ніки МАЖО́РНИХ ДІЄ́ЗНИХ
ТОНА́ЛЬНОСТЕЙ. При цьому, чим далі віддалятимемось від тоніки До мажору, тим більше буде в
цій тональності ключови́х діє́зів, які додаються в наступному порядку: фа, до, соль, ре, ля, мі, сі.
У діє́зних мажо́рних тона́льностях новий ключови́й знак завжди припадає на VII ступінь
(у дієзних мінорних тональностях новий ключовий знак припадає на II ступінь). − за цими ступенями
зручно при визначенні тональностей в побудові 3-го завдання з білетів..

Якщо будувати квінто́ве коло від До мажору, відраховуючи кожного разу від отриманого звуку
чи́сту ква́рту вгору (або чи́сту кві́нту вниз), то отримаємо тоніки МАЖО́РНИХ БЕМО́ЛЬНИХ
ТОНА́ЛЬНОСТЕЙ. Чим далі віддалятимемось від тоніки До мажору, тим більше буде в цій
тональності ключови́х бемо́лів, які додаються в наступному порядку: сі, мі, ля, ре, сіль, до, фа.
У бемо́льних мажо́рних тона́льностях новий ключовий знак завжди припадає на IV ступінь (у
бемо́льних міно́рних тона́льностях новий ключови́й знак припадає на VI ступінь).

КОЛОМ така послідовність називається тому, що останні три тона́льності діє́зної сфе́ри є
енгармоні́чно-рі́вними останнім трьом бемо́льним тона́льностям і ніби замикають схему в ко́ло:
(5 ♯) Сі МАЖОР – До♭ МАЖОР (7♭).
(6 ♯) Фа ♯ МАЖОР – Соль♭ МАЖОР (6♭).
(7 ♯) До ♯ МАЖОР – Ре♭ МАЖОР (5♭).

Мінорне квінто́ве коло можна побудувати почавши аналогічний відлік тонік від ля мінору.

(На основі схеми ква́рто-квінто́вого ко́ла у баянів та акордеонів сконструйовано ліву клавіатуру цих інструментів).

БУ́КВЕНЕ ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ і ТОНА́ЛЬНОСТЕЙ.

Крім основних складових назв (До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі) кожен звук має бу́квене позначення
літерою лати́нського алфа́віту:
До – С, с [це]
Ре – D, d [де]
Мі – Е, е [е]
Фа – F, f [еф]
Соль – G, g [ґе]
Ля – А, а [а]
Сі – Н, h [ха]
Підвищення сту́пеня на півто́н позначається основною буквою ноти з додатком IS [іс], наприклад:
Fis [фіс] – Фа ♯.

Пониження сту́пеня на півто́н позначається основною буквою ноти з додатком ES [ес], наприклад:
Ges [ґес] – Соль ♭.
1
Проте існують три винятки з цього правила:
1) Сі БЕМОЛЬ – В, b [бе]
2) Мі БЕМОЛЬ – Es, еs [ес]
3) Ля БЕМОЛЬ – As, as [ас]
Мажорні тональності позначаються ВЕЛИ́КОЮ ЛІ́ТЕРОЮ ТО́НІКИ з добавлянням слова
dur (від durus [дуру́с] – "твердий"), наприклад: С-dur [це́ ду́р] – До мажор.
Мінорні тональності позначаються МАЛО́Ю ЛІТЕ́РОЮ ТО́НІКИ з добавлянням слова
moll (від mollts [мольтс] – "м’ягкий"), наприклад: а-moll [а́ мо́ль] – ля мінор.

Збільшені та зменшені тризвуки і їх розв’язання

Акорд – співзвуччя з трьох і більше звуків.
Тризвуком називається акорд, що складається з трьох звуків розташованих між собою на
віддалі інтервалу терції.
Існує 4 види тризвуків – мажорний, мінорний, збільшений і зменшений.

За складови́ми тона́ми ако́рд (акордовими звуками) закріплюються певні найменування,

відповідні їх місцю розташування в акорді: нижній звук в основному вигляді тризвуку є прі́мою (або
основни́м то́ном), середній – те́рцією (терцо́вим то́ном) і верхній – кві́нтою (квінто́вим то́ном) –
причому ці назви зберігаються за даними звуками надалі при будь-яких їх перестановках
(переміщеннях):

і т.д.

 Зме́ншений три́звук – це тризвук, який складається з двох мали́х те́рцій (м.3); крайні звуки
цього акорду утворюють інтервал зме́ншену кві́нту (зм.5 – трито́н). Цей акорд позначається Зм53.
Зме́ншений три́звук, як і інтервал зм.5, будується в натуральних і гармонічних видах мажору та
мінору:
В натуральному мажорі – на VII ступені ладу;
В гармонічному мажорі – на II ступені ладу (з VI-м пони́женим сту́пенем);

В натуральному мінорі – на II ступені ладу;

В гармонічному мінорі – на VII-підвищеному ступені ладу.

Незалежно від ла́ду і його ви́ду, зме́ншений три́звук розв’язується в непо́вний тоні́чний три́звук за
правилом – основни́й тон (прі́ма акорду) – рухається на ступінь вгору, а терцо́вий та квінто́вий – на
ступінь вниз.

 Збі́льшений три́звук – це тризвук, який складається з двох великих терцій (в.3); крайні звуки
цього акорду утворюють інтервал збільшену квінту (зб.5 – один, з дру́гої па́ри характе́рних
інтерва́лів). Цей акорд позначається Зб53.
Збільшений три́звук, як і інтервал зб.5, виникає виключно в гармонічних видах мажору та мінору:
В гармонічному мажорі – будується на VI-пониженому ступені ладу; розв’язується у тоні́чний
ква́рт-секстако́рд (Т64) – при цьому терцо́вий та квінто́вий звуки акорду залишаються на місці, а
його основни́й тон рухається на ступінь вниз.
В гармонічному мінорі – будується на ІІІ ступені ладу (з VIІ-м підви́щенним ступенем); розв’язується
у тоні́чний секстако́рд (t6) – при цьому основни́й та терцо́вий звуки акорду залишаються на місці, а
його квінто́вий тон рухається на ступінь вверх.

Модуляція та модуляційне відхилення у тональності І-го ступеня

спорідення.

2
 У музиці однотональні композиції зустрічаються досить рідко. У переважній більшості творів
різних жанрів (і особливо великих форм) у ході розвитку їх музично-тематичного матеріалу неодноразово
зачіпаються в якості проміжних (тобто нестійких) ряд інших тональностей. Проте починаються і
завершуються ці твори, як правило, в одній і тій же тональності, яка і є головною (стійкою) по
відношенню до інших, які беруть участь у музичному розвитку.
Найчастіше в музиці використовуються такі способи зміни тональностей, як відхилення та
модуляція.

1) Відхилення – це короткочасний перехід в побічну тональність з наступним поверненням

початкової тоніки в процесі викладу закінченої однотональної або модулюючої побудови (періоду).

2) Модуляцією називається перехід з однієї тональності в іншу. При цьому може змінюватися
висотне положення тоніки (тональна модуляція), або може бути зміненим ладовий нахил (ладова
модуляція) як, наприклад, в багатьох мінорних фугах Й.С. Баха, в яких на заключних інтонаціях твору
здійснюється ладова модуляція в однойменний мажор.
Модуляція в тональності першого ступеня споріднення (інакше кажучи діатонічної
спорідненості) зазвичай проводяться за допомогою спільного акорду (або ж шляхом відхилення в його
тональність). В таких випадках важливою ознакою переходу з однієї тональності в іншу є модуляційний
хроматизм. Він з’являється біля ноти в якості випадкового знака альтерації, супроводжується зміною
тоніки. Але бувають випадки, в яких модуляція відбувається без участі знака альтерації, або поворот в
нову тональність настає раніше, ніж з'являється характерний для неї знак.
Модуляційній альтерації можуть піддаватися будь-які ступені ладу, віддалені на велику секунду від
сусідніх. При альтерації цього виду можуть змінюватися не тільки нестійкі, але й стійкі ступені.
Відрізнити ладову альтерацію від модуляційної можна за розв’язанням альтерованих акордів – при
ладовій альтерації розв’язання здійснюється в тонічний акорд вихідної тональності, при модуляційній
альтерації – в стійкий (частіше тонічний) акорд нової тональності.

До тональностей першого ступеня споріднення відносяться такі –

 для початкової мажорної тональності:

 для початкової мінорної тональності:

І модуляція, і відхилення є одними із засобів виразо́вості в музиці.

ТРИТО́НИ
Трито́нами називаються збільшена кварта і зменшена квінта, тобто ті інтервали, тонова

3
величина яких дорівнює трьом тонам.
Трито́ни відносяться до дисона́нсів і мають своє характерне, напружене, нестійке звучання.
У натуральному та гармонічному видах мажору і мінору утворюються по дві па́ри трито́нів.
Перша па́ра взаємообе́рнених трито́нів виникає від поєднання IV і VII ступенів тональності
натурального мажору та VI і II ступенів у натуральному мінорі:

Друга пара взаємообе́рнених трито́нів утворюється від поєднання II і VI-го пониженого на

півтону (т.зв. «гармонічного») ступенів у гармонічному мажорі, та IV і VII-го підвищеного на
півтону (т.зв. «гармонічного») ступенів тональності гармонічного мінору:

Як нестійкі інтервали, тритони потребують розв’язання – переходу в сусідній стійкий

інтервал. Таке розв'язання здійснюється за правилом розв’язання нестійких ступенів у стійкі, але
II ступінь ладу розв'язувати в III-й ступінь (НЕ в І-й ст.!!!!!). В процесі розв'язання трито́нів
«збільшені» інтервали розбі́жним поступене́вим рухом основи та вершини розв'язуються у ще більші
(ніби «ширші») інтервали, а «зменшені» – розв'язуються у ще «менші» за діапазоном інтервали. Таким
чином збільшена кварта розв’язується в тонічну сексту, а зменшена квінта – в тонічну терцію (секста
і терція називають тонічними тому, що вони включають в себе ступені тонічного тризвука):

При цьому, у натуральних ладах мажору і мінору зб.4 ЗАВЖДИ буде розв’язуватися у м.6, а зм.5 – у
в.3, а в гармонічних ладах мажору і мінору зб.4 ЗАВЖДИ розв’язуватиметься у в.6, а зм.5 – у м.3

Септакорди (ІІ7 2-х видів; VII7 2-х видів) з розв’язаннями

Ако́рд – співзвуччя з трьох і більше звуків.

4
 Септако́рдом називається акорд, що складається з 4-ох звуків, розташованих між собою на
віддалі інтервалу терції, і крайні звуки якого утворюють інтервал «се́птіму» (звідси і назва –
«се́птакорд»; в музиці існує 7 видів септакордів).

Дисону́ючі септако́рди VII та II ступенів будуються на ввідних ступенях ладу VII-му та II-му
ступенях. Тому вони належать до ввідни́х септакордів, хоч назва «ввідний» найчастіше
застосовується лише до септакорду VII ступеня.
 Септакорд VII ступеня відносяться до акордів домінантової групи. Тому до його
короткого позначення VII7 часто додають ще букву D – D VII7, що підкреслює
приналежність акорду до доміна́нтової групи. Основним звуком цього акорду є VII ступінь
натурального мажору або VII підвищений на півтону ступінь гармонічного мінору:

Щоб побудувати септакорд VII ступеня, треба поєднати 4 звуки, розташовані по-«терціях» від
VII ступеня тональності. Вийде акорд, що включатиме в себе всі нестійкі ступені ладу:

В залежності від ладу септако́рд VII ступеня може бути двох видів.
В натуральному мажорі — це мали́й септако́рд із зме́ншеною кві́нтою − скороч.: «малий Зменшений
септакорд»; при побудові не в тональності від звуку його познач. м.Зм ). Тобто інтервальний склад такого акорду –
7

м.3+м.3+в.3):

В гармонічних ладах мажору і мінору септакордом VII ступеня є зме́ншений септакорд,

побудований по малих терціях, із зменшеною се́птімою між крайніми звуками, скороч.: «Зменшений
септакорд»; при побудові не в тональності, від звуку його познач. Зм ). (тобто інтервальний склад такого акорду –
7

м.3+м.3+м.3):
:

Існує 2 способи розв’язання септакордів VII ступеня –

1) безпосередньо в тоні́чний тризвук;
2) через акорд домінантового квінтсекстакорду (D65) з відповідним йому розв’язанням (у по́вний
тоні́чний три́звук – Т53/t53).

І-й спосіб: особливістю розв’язання септакорду VII ступеня безпосередньо в тонічний акорд полягає
в тому, що «септима» та «квінта» цього акорду розв’язуються на 1 ступінь вниз, а «терцо́вий» і
«основний» тон цього акорду розв’язуються на 1 ступінь вгору. Тому септакорд VII ступеня
розв’язується у по́вний тоні́чний тризвук з подвоєнням терцо́вого то́ну (такий перехід II-
го ступеня тональності в III-й ступінь (а не в I-й) дозволяє уникнути рух голосів паралельними квінтами, який вважається «не милозвучним» у музиці):

ІІ-й спосіб є можливим завдяки спільності акордових звуків септакорду VII ступеня з доміна́нтовим
квінтсекстако́рдом (D65) – це VII, II і IV ступені тональності. Тому щоб розв'язати септакорд
VII ступеня у зазначений акорд дисонуючої домінанти достатньо його се́птіму повести на 1 ступінь
вниз, а решту голосів – залишити на місці:

5
В подальшому отриманий доміна́нтовий квінтсекстако́рд розв’яжеться у по́вний тоні́чний
три́звук з подво́єнням основно́го то́ну, за правилом розв'язання D65.

 Септакорд II ступеня відноситься до дисонуючих акордів субдоміна́нтової групи.

Тому до його короткого позначення II7 часто додають ще букву S – S II7, що підкреслює
приналежність акорду до субдомінантової групи. Будується на II ступені натурального і
гармонічного мажору та гармонічного мінору. Він утворюється шляхом додавання до
субдомінтового тризвука (S53) терції знизу – від II ступеня тональності:

У залежності від ладу, септакорд II ступеня може бути двох видів:

а) У натуральному мажорі виникає мали́й септако́рд з міно́рним тризвуком, який ще називають, скороч.:
«малий Мінорний септакорд»; при побудові не в тональності від звуку його познач. м.М ). (тобто інтервальний склад такого
7

акорду – м.3+в.3+м.3):

б) У гармонічних ладах мажору і мінору на II ступені виникає малий септакорд із зменшеним

тризвуком, який називають малим септакордом із зменшеною квінтою, скороч.: «малий Зменшений
септакорд»; при побудові не в тональності, від звуку його познач. м.Зм ). (тобто інтервальний склад такого акорду –
7

м.3+м.3+в.3):

Існує 2 способи розв’язання септакордів II ступеня –

1) безпосередньо в тонічний секст-акорд (Т6/t6);
2) через акорд доміна́нтового те́рцква́ртако́рду (D43) з відповідним йому розв’язанням (у по́вний
тоні́чний три́звук – Т53/t53 з подво́єною прі́мою через окта́ву).

І-й спосіб: особливістю розв’язання септакорду II ступеня безпосередньо в тоніку полягає в тому, що
«септіма» цього акорду є І-м ступенем ладу (тонікою), тому при розв’язанні ІІ7 залишається на місці;
решту його складових звуків («квінта» і «терція» акорду) – рухаються за правилом розв’язання
нестійких ступенів у стійкі і розв’язуються на 1 ступінь вниз, а його «основний» тон (II ступінь
тональності) розв’язуються на 1 ступінь вгору в III-й ступінь (а не в I-й). Тому септакорд II ступеня
розв’язується у тоні́чний секстакорд (Т6/t6) з подвоєнням терцо́вого то́ну:

ІІ-й спосіб є можливим завдяки спільності двох акордових звуків септакорду II ступеня з
доміна́нтовим те́рцква́ртако́рдом (D43) – це II і IV ступені тональності. Тому щоб розв’язання
септакорд II ступеня у зазначений акорд дисонуючої домінанти достатньо «се́птіму» та «кві́нту»
акорду ІІ7 повести на ступінь вниз, а решту голосів – залишити на місці:

6
Новоутворений акорд D43 за своїм правилом розв’язання розв’яжеться в по́вний тоні́чний три́звук з
подво́єнням основно́го то́ну че́рез окта́ву – T(t)53.
Темпи і динамічні відтінки
Те́мпом називається швидкість виконання музичного твору. Він є одним із засобів музичної
виразності. Темп пов’язаний з характером твору. Темп завжди вказується на початку твору.
Позначення темпу часто подається італійською мовою.

Музичні темпи поділяються на три основні групи: повільні, помірні і швидкі.

повільні темпи помірні темпи: швидкі темпи:

Largo [ля́рго] – широко Andante [анда́нте] – «кроку́ючи», не Allegro [алє́гро] – швидко, весело
Lento [лє́нто] – протяжно поспішаючи Vivo [ві́во] – жваво
Adagio [ада́жіо] – Andantino [анданті́но] – дещо швидше, Vivace [віва́че] – дуже швидко,
повільно ніж andante [анда́нте] швидше шіж Vivo [ві́во]
Grave [гра́ве] – важко Moderato[модера́то] – помірно Presto [пре́сто] – дуже швидко
Sostenuto [состену́то] – стримано Prestissimo [престі́ссімо] –
Allegretto [алєгре́тто] – трохи швидше ніж Presto [пре́сто]
повільніше ніж Аllegro [алє́гро]
Allegro moderato [алє́гро модера́то] –
помірно швидко

Для уточнення відтінків руху при відхиленні від його основних темпів застосовуються деякі додаткові
позначення:

molto [мо́льто] – дуже

assai [асса́і] – вельми
con moto [кон мо́то] – з рухливістю
commodo [коммо́до] – зручно
non troppo [нон тро́ппо] – не дуже
non tanto [нон та́нто] – не настільки
sempre [се́мпре] – весь час
ad libitum [ад лі́бітум] – по бажанню виконавця
meno mosso [ме́но мо́ссо] – менш рухливо

Для більшої виразності при виконанні музичного твору застосовується термінологія стосовно поступового
прискорення або уповільнення загального руху. Вони позначаються в нотному тексті наступними словами:

Для заповільнення: Для прискорення:

7
 ritenuto [рітену́то] – стримуючи
ritardando [рітарда́ндо] – із
запізненням
allargando [алярга́ндо] –
розши́рюючи
rallentando [ралєнта́ндо] –
запові́льнюючи
accelerando [ачелєра́ндо] –
прискорюючи
animando [аніма́ндо] – надиха́ючи
stringendo [стрінге́ндо] –
приско́рюючи
stretto[стре́тто] – сти́сло,
стиска́ючи

Для повернення руху в початковий темп застосовуються такі позначення:

a tempo [а те́мпо] – в темпі

tempo primo (tempo I) [те́мпо прі́мо] – початковий темп
l'istesso tempo [лісте́ссо те́мпо] – попередній темп.

Всі темпи, які використовуються в музиці відповідно словесним позначенням є приблизними,

умовними.

Для встановлення більш точного темпу застосовується прилад, званий метроно́мом. Найбільш поширений метроном винахідника
Йога́на Ме́льцеля. Тому метроно́м скорочено позначається – М.М., що значить "Метроно́м Ме́льцеля".

Метроном відраховує за допомогою маятника потрібну кількість ударів за хвилину. Швидкість регулюється пересувною гирькою.
Маятник метронома приводиться в рух заводним механізмом. Кожен удар приймається за одиницю часу – частку даного метра і
відповідно розміру вважається як тривалість, рівна половинній, або чверті, чи восьмий і т.п.

Композитор зазначає позначення темпу за метрономом після його словесного позначення.

Наприклад:
Allegro M.M. = 180 або = 180

Допустимі виконавцем незначні відхилення від зазначених авторами темпів залежать від його художньої індивідуальності.

Музичні терміни, які визначають ступінь гучності виконання музики, називаються динамі́чними
відті́нками (від грецького слова dynamicὸs – силовий, тобто сила звуку). Гу́чність, з якою слід
виконувати музичний твір, умовно позначають першими літерами італі́йських слів, іноді цілими
італі́йськими словами, часом умо́вними зна́ками. Лі́тери, слова або зна́ки пишуть на початку
музичного твору або в середині його, коли треба змінити силу звуча́ння — виконувати тихі́ше або
голосні́ше.

Для раптового підсилення (ви́ділення) окремого звука або ако́рду існує ще один умо́вний знак —

8
акце́нт (>), який ставлять над або під но́тою (ако́рдом).
Щоб передати поступо́ве наростання гу́чності, вживають слово crescendo (креще́ндо). Його
здебільшого пишуть скорочено: cresc. або графі́чно зображають так: .
Щоб позначити поступове зменшення гу́чності, вживають слова decrescendo (декреще́ндо) або
diminuendo (дімінуе́ндо). Скорочено: decresc, dim.,

графі́чно – .

Доміна́нтсептако́рд (D7), його обернення та розв’язання

Ако́рд – співзвуччя з трьох і більше звуків.

Септако́рдом називається акорд, що складається з 4-ох звуків, розташованих між собою на
віддалі інтервалу терції, і крайні звуки якого утворюють інтервал «се́птіму» (звідси і назва –
«се́птакорд»).
Доміна́нтсептако́рд — септако́рд, що будується на V-му ступені натурального мажору і
гармонічного мінору. Позначається — D7. Цей акорд ще називають малим мажорним септакордом
(«малий», бо крайні звуки утворюють інтервал м.7, «мажорний» – бо в його основі знаходиться
мажорний тризвук). При побудові не в тональності, від звуку його познач. м.В ).
7

Домінантсептакорд в До мажорі:

Домінантсептакорд в ля мінорі (гармонічному):

Доміна́нтсептако́рд розв’язується у непо́вний тоні́чний три́звук з пропущеною кві́нтою, і

потроєним основним тоном акорду. Розв’язання домінантсептакорду здійснюється за правилом:
«септіма» і «квінта» – на ступінь вниз, «терція» – на ступінь вверх, «основа (пріма)» – квартовим
стрибком вгору в тоніку ладу (у І-й ступінь):

Інтерва́льний скла́д домінантсептако́рду:

Доміна́нтсептако́рд має три обе́рнення, що виникають внаслідок перенесення окремих звуків

доміна́нтсептако́рду на окта́ву вгору або вниз. Ці обернення отримали такі назви: доміна́нтовий
кві́нт-секст-ако́рд, доміна́нтовий те́рц-кварт-ако́рд і доміна́нтовий секу́нд-акорд.
Перше обернення домінантсептакорду називається домінантовий квінт-секст-акорд. Нижнім звуком
домінантового квінт-секста-корду є терце́вий тон доміна́нтсептако́рду, тобто VII ступінь тональності
(в гармонічному мінорі – VII-підвищений на півтону ступінь). Домінантовий квінт-секст-акорд
позначається D65:

9
Свою назву кві́нтсекстако́рд отримав від назви тих інтервалів, які утворюють нижні звуки акорду
(в тональності С-dur звуки «h-f» – квінта; «h-g» – секста). Домінантовий квінтсекстакорд в своєму
найпростішому вигляді, складається із зменшеного тризвука (тобто поєднання двох інтервалів м.3) і
великої секунди (в.2):

Друге обернення домінантсептакорду називається доміна́нтовий те́рц-кварт-ако́рд Нижнім звуком

домінантового терц-кварт-акорду є кві́нта домінантсептакорду, тобто ІІ ступінь тональності.
Домінантовий терц-кварт-акорд позначається D43:

Свою назву квінтсекстакорд отримав від назви тих інтервалів, які утворюють нижні звуки акорду (в
тональності С-dur звуки «d-f» – терція; «d-g» – кварта). Інтервальний склад домінантового
квінтсекстакорду – мала терція (м.3), велика секунда (в.2) і велика терція (в.3):

Третє обернення домінантсептакорду називається доміна́нтовий секунд-ако́рд. Нижнім звуком цього

акорду є се́птіма доміна́нтсептако́рду, тобто ІV ступінь тональності. Позначається – D2:

Свою назву квінтсекстакорд отримав завдяки інтервалам, які утворюються нижніми звуками акорду
(в тональності С-dur звуки «f-g» – секунда). Домінантовий секунд-ако́рд складається з великої
секунди і мажорного тризвука (тобто в.2+в.3+м.3):

Розв’язання обернень домінантсептако́рду здійснюється за правилом: «септіма» і «квінта» акорду

– на 1 ступінь вниз, «терція» – на ступінь вверх, «основа (пріма)» – залишається на місці. Тому в
результаті домінантовий квінтсекстакорд (D65) розв’язується у по́вний тоні́чний три́звук (Т53/t53) з
подво́єною прі́мою, доміна́нтовий те́рцквартако́рд (D43) – у по́вний тоні́чний три́звук з подво́єною
прі́мою через окта́ву, домінантовий секу́ндако́рд (D2) – у тонічний секстако́рд (Т6/t6) з подвоєним
основни́м то́ном ако́рду.

Мажорний лад, види мажорного ладу, будова мажорної гами

Мажо́рним ла́дом (або просто мажором) називається семиступене́вий лад, стійкі́ звуки якого
(I, III і V ступені) утворюють мажо́рний тоні́чний тризвук (Т53).
Характерною ознакою мажорного ладу є інтервал великої терції (в.3) між I і III ступенями,
який, власне, і визначає мажорну барву звучання як самих стійки́х звуків, так і ла́ду в цілому.
Звуки ладу можуть бути розташовані по-різному, але найбільш простим є розташування
ступенів ладу у вигляді га́ми.
Гaма — звукоряд в межах октави, де ступені ладу розташовані послідовно (інакше
поступене́во) один за одним у висхідному або низхідному порядку. Існують діатоні́чні (з 7-ми
ступенів), хроматичні (з 12-ти звуків), пентатоні́чні (з 5-ти звуків) звукоряди. Гама натурального
мажору у висхідному русі має таку структуру: Т+Т+1/2+Т+Т+Т+1/2.

Усі ступені ладу мають свої порядкові номери, які відповідають їх висотному положенню в
ладу, і, крім того, спеціальні найменування, що відображають їх функційне значення.

10
Ступені ладу завжди позначаються римськими цифрами, а ладові функції – лати́нськими літерами,
що виставляються під нотами, до яких вони відносяться, причому всі ці позначення зберігаються за
кожним ступенем ладу в даній тональності в будь-якому порядку їх розташування і чергування.

Серед них:
 стійкі́ сту́пені ла́ду – І, ІІІ, V.
 нестійкі́ сту́пені ла́ду – ІІ, IV, VI, VII.
 ввідні́ сту́пені ла́ду – II і VII.
 За функційним значенням також виділяють головні́ сту́пені ла́ду – І, IV, V – які мають
відповідні назви та позначення:
 I ступінь – називається то́нікою, оскільки є прімою (основним тоном)
тонічного тризвуку і визначає найменування самої тональності. У мажорі
позначається великою літерою Т.
 IV ступінь – називається субдоміна́нтою (дослівно – нижня доміна́нта),
так як відносно то́ніки знаходиться також на віддалі інтервалу квінти, але вниз.
Позначається у мажорі великою літерою S, а в мінорі і в гармонічному мажорі –
маленькою буквою s;
 V ступінь – називається доміна́нтою, так як є найбільш високим (за
місцем розташування) з усіх стійких звуків (від лат. dominans [до́мінанс], що
означає – підніматися, панувати). Позначається у мажорі (як і в гармонічному
мінорі) великою літерою D.
За ладовим тяжінням у гамі натурального мажору ступені розв’язуватимуться наступним
чином (це ПОВНА схема їх розв’язання):

Т(I) II III S(IV) D(V) VI VII T(I)

Найрозповсюдженішими в західно-європейській музиці є два види мажору: натуральний та

гармонічний.
Натуральний вид мажору характеризується незмінним звучанням гами у будь-якому напрямку,
з дотримуванням виключно ключови́х знаків альтера́ції – при їх наявності.
Гармонічний вид мажору – мажор, в якому при русі гами вгору і вниз понижується на півтону
VI ступінь випадко́вим знаком альтера́ції.
Іноді виділяють ще й третій – мелодичний – вид мажору, у якому при русі гами вверх
відбувається пониження VI і VIІ ступенів на півтону випадко́вими знаками альтерації, які
скасовуються при русі гами вниз. Мелодичний вид є маловживаним, епізодичним (напр.:
так застосовується в сцені Листа з оп. «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського).

P.S. Для тих хто не знає різниці між ключови́ми і випадко́вими знаками альтера́ції:

Діє́зи або бемо́лі, розміщені біля ключа́, називаються ключови́ми зна́ками альтера́ції. Ключові́
зна́ки зберігають свою дію впродовж всієї мелодії.

(фа, до, соль, ре, ля, мі, сі).

(сі, мі, ля, ре, соль, до, фа)

Діє́зи і бемо́лі, розміщенні перед но́тою називаються неключови́ми, або випадко́вими зна́ками
альтера́ції. Випадко́ві зна́ки альтера́ції діють лише в та́кті їх розмі́щення.

11
 Мінорний лад, види мінорного ладу, будова мінорної гами
Мінорним ладом (або просто мінором) називається семиступене́вий лад, стійкі звуки якого (I,
III і V ступені) утворюють міно́рний тоні́чний три́звук (познач.: t53).
Характерною ознакою мінорного ладу є інтервал малої терції (м.3) між I і III ступенями, який,
власне, і визначає мінорну барву звучання як самих стійки́х звуків, так і ла́ду в цілому.
Звуки ладу можуть бути розташовані по-різному, але найбільш простим є розташування
ступенів ладу у вигляді га́ми.
Гaма — звукоряд в межах октави, де ступені ладу розташовані послідовно (інакше
поступене́во) один за одним у висхідному або низхідному порядку. Існують діатоні́чні (з 7-ми
ступенів), хроматичні (з 12-ти звуків), пентатоні́чні (з 5-ти звуків) звукоряди. Гама натурального
мінору у висхідному русі має таку структуру: Т+1/2+Т+Т+1/2+Т+Т.

Усі ступені ладу мають свої порядкові номери, які відповідають їх висотному положенню в
ладу, і, крім того, спеціальні найменування, що відображають їх функційне значення.
Ступені ладу завжди позначаються римськими цифрами, а ладові функції – лати́нськими літерами,
що виставляються під нотами, до яких вони відносяться, причому всі ці позначення зберігаються за
кожним ступенем ладу в даній тональності в будь-якому порядку їх розташування і чергування.

Серед них:
 стійкі́ сту́пені ла́ду – І, ІІІ, V.
 нестійкі́ сту́пені ла́ду – ІІ, IV, VI, VII.
 ввідні́ сту́пені ла́ду – II і VII
 За функційним значенням також виділяють головні́ сту́пені ла́ду – І, IV, V – які мають
відповідні назви та позначення:

 I ступінь – називається то́нікою, оскільки є прімою (основним тоном) тонічного

тризвуку і визначає найменування самої тональності. У мінорі позначається маленькою
буквою t;
 IV ступінь – називається субдоміна́нтою (дослівно – нижня доміна́нта), так як
відносно то́ніки знаходиться також на віддалі інтервалу квінти, але вниз. Позначається у
мінорі – маленькою буквою s;
 V ступінь – називається доміна́нтою, так як є найбільш високим (за місцем
розташування) з усіх стійких звуків (від лат. dominans [до́мінанс], що означає –
підніматися, панувати). У гармонічному мінорі позначається великою літерою D. За
ладовим тяжінням в гамі гармонічного мінору ступені розв’язуватимуться так:
II → в I, рідше в III
IV → в III, рідше в V
IV → тільки в V
VII♯ → тільки в I

В західно-європейській музиці існує 3 види мінору: натуральний, гармонічний та мелодичний.

Натуральний вид мінору характеризується незмінним звучанням гами у будь-якому напрямку, з
дотримуванням виключно ключови́х знаків альтера́ції – при їх наявності.
Гармонічний вид мінору – лад, в якому при русі гами як вверх, так і вниз підвищується на
півтону VIІ ступінь випадко́вим знаком альтера́ції.
Мелодичний – вид мінору, у якому при русі гами вверх відбувається підвищення VI і VIІ
ступенів на півтону випадко́вими знаками альтерації, які скасовуються при русі гами вниз.

Парале́льні, однойме́нні та енгармоні́чно рі́вні тона́льності

Тона́льністю називається висо́тний рівень розміщення ла́ду, який визначається звуком то́ніки.
Назва будь-якої тона́льності визначається назвою звуку самої то́ніки (I ступеня ладу), але
оскільки тональність завжди є нерозривно пов'язаною з яким-небудь певним ладом (мажором або
12
мінором), то до її найменування зазвичай додається ще й вказівка на ладовий нахил. Таким чином,
повна назва тональності, як правило, містить у собі два компоненти: 1) назву тоніки і 2) назву ладу,
незалежно від того, якою системою позначень при цьому користуються – складо́вою (напр.: Ля-
мажор) чи буквеною (напр.: A-dur).
Тональності мажору і мінору, що мають одну і ту ж (тобто спільну для обох ладів) тоніку, та
різницю в три ключові знаки альтерації називаються однойме́нними. Напр.: Ля-мажор (3♯) –– ля-
мінор (без ключ. знаків)
Проте найбільш близьке споріднення між собою виявляють парале́льні тональності мажору і
мінору натуральних видів: їх то ́ніки яких співвідносяться одна з одною на інтервал малої терції (м.3):
мажорна при цьому завжди знаходиться вище мінорної, а мінорна, відповідно, – нижче мажорної.
У цьому випадку звукоряд і ключові знаки альтерації обох тональностей будуть ідентичними,
зміняться тільки самі звуки стійких і нестійких ступенів:
C-dur (натуральний) a-moll (натуральний)

I II III IV IV VI VII I I II III IV V VI VII I

Тоні́чні тризвуки парале́льних тональностей мають між собою два спільні тони́, які в мажорі є
прі́мою і те́рцією, а в мінорі – те́рцією і кві́нтою то́ніки. Обидва ці тризвуки зустрічаються не тільки
в «своїй», але і в паралельній тональності, однак отримують там інше функційне значення: тоніка
мажору в парале́льному мінорі виявиться тризвуком III ступеня, а тоніка мінору в паралельному
мажорі виявиться тризвуком VI ступеня:

Т (C-dur)= III (a-moll) t (a-moll) = VI (C-dur)

Енгармоні́чно рі́вними є тональності, які мають однаковий ладовий нахил і розташовані на

одній і тій же висоті, але то́ніки яких (а отже, і всі інші звуки при повному збереженні їх ступене́вого
значення і відповідних позна́чень) називаються по-різному.
В принципі будь-яка тональність може бути замінена енгармонічно їй рівною (наприклад: До
мажор = Сі-дієз мажор), але практичне значення це має в тих випадках, коли за допомогою
енгармонічної заміни можна замінити тональність з великою кількістю знаків на тональність з
меншою кількістю ключових знаків альтерації. Наприклад:
Gis-dur = As-dur

При енгармонічних замінах тональностей (як і окремих звуків) початкові знаки альтерації
змінюються на протилежні: до-дієз мажор (Cis-dur) — 7 = ре-бемоль мажор (Des-dur) — 5 до-
бемоль мажор (Ces-dur) — 7 = сі мажор (H-dur) — 5 .
Лише в однієї пари мажорних (а також паралельних їм мінорних) тональностей при
енгармонічній заміні дієзів на бемолі (або навпаки) кількість їх залишається незмінною: це
тональності Фа-дієз мажор (Fis-dur), що має при ключі 6 дієзів, і Соль-бемоль мажор (Ges-dur), що
має при ключі 6 бемолів. Саме в цій точці замикається коло побудови мажорних (і паралельних їм
мінорних) дієзних і бемольних тональностей. Далі кожна з них може бути замінена більш простими,
але вже з іншою і меншою кількістю протилежних знаків альтерації.
Таким чином, в межах вживаних тональностей (тобто до семи знаків включно) сума
протилежних ключових знаків альтерації в енгармонічно рівних тональностях завжди дорівнює числу
12. Знаючи це, легко визначити, скільки і яких саме знаків альтерації повинно бути при ключі в
енгармонічно рівній тональності. Наприклад, в тональності ля-дієз мінор – 7 дієзів, отже, в
енгармонічно рівній тональності сі-бемоль мінор буде 5 бемолів (12 – 7 = 5).

Ме́три; прості й складні́ ро́зміри; ритмі́чні гру́пи.

13
Метр – це рівномірне чергування сильних і слабких до́лей. Одиницею ме́тру і ри́тму – є доля.

Виділяють си́льні і слабкі́ до́лі. Чергування сильних і слабких доле́й утворює такт (простіше кажучи,
такт – це проміжок між двома сусідніми си́льними до́лями; тому при написанні диктанту ми рахуємо
кількість до́лей між ними, щоб визначити та́ктовий ро́змір). У нотному записі та́ктом є сукупність
нот, розміщена між двома та́ктовими ри́сками – вертикальними лініями на нотоно́сці.

Си́льна до́ля – це більш гучна до́ля по відношенню до слабко́ї до́лі. Си́льна до́ля визначає початок
та́кту, на неї припадає головний та́ктовий акце́нт, найчастіше це перша до́ля та́кту. У випадку зі
складни́м ме́тром наступна си́льна до́ля того ж такту вважається відно́сно си́льною.

Проте си́льна доля і акце́нт – не одне і те ж. Якщо цього вимагає характер музичного твору акце́нт
(наголос) може зміститися з си́льної до́лі на слабку́. Але через це її не можна називати «си́льною» –
си́льна до́ля завжди є ПЕ́РШОЮ в такті, якщо ж відбувається зміщення акце́нту з си́льної до́лі на
слабку́ – це синко́па. Синко́па буває двох видів:

1) вну́трішньота́ктова – коли зміщення акценту з си́льної до́лі на слабку́ відбувається в

межах одного такту, напр..:│ │ – у розмірі 2/4.

2) міжта́ктова – коли зміщення акценту з си́льної до́лі на слабку́ відбувається на переході

зі слабко́ї до́лі одного такту на си́льну до́лю наступного такту, наприклад:

Існують прості і складні метри. Прості́ ме́три бувають двох видів: дводо́льні та тридо́льні.
Дводо́льний метр містить одну си́льну до́лю і одну́ слабку́, як, наприклад, в ро́змірах «2/2», «2/4»
(рідше зустрічається «2/8») то́що. Тридо́льний розмір – містить одну си́льну і дві слабкі́, як,
наприклад, в ро́змірах «3/2»,«3/4»,«3/8» (рідше зустрічається «3/16»).

Складні́ ме́три виникають від злиття прости́х (наприклад якщо з'єднати дводо́льний метр і
тридо́льний вийде п’ятидо́льний і т. д.

Найбільш вживаними є наступні складні́ ро́зміри:

а) чоти́ридо́льні ро́зміри: 4/4, 4/8, рідше зустрічається 4/2;

б) шести́до́льні ро́зміри: 6/4, 6/8, рідше зустрічається 6/16;

в) дев'яти́до́льні ро́зміри: 9/8, рідше зустрічаються 9/4, 9/16;

г) двана́дцятидо́льні ро́зміри: 12/8, рідше зустрічається 12/16.

Об'єднання до́лей у групи формує дводо́льні, тридо́льні і т. п. ритмічні групи, ритми і метри
(розміри). Поділ сильних і слабки́х долей на рі́вні або нері́вні частини утворює той чи інший ритм.

В музиці існують особливі види ритмічного поділу, при яких розподіл ритмічних тривалостей не
збігається з їх основним розподілом, тобто виникають метри́чно відокремлені гру́пи трива́лостей, які
в су́мі, як правило, утворюють одну до́лю такту (сл. су́ма – в значенні математичного терміну
«додава́ння»). У професійній музиці XVIII-XIX століть найбільш поширеним видом такого поділу
була тріо́ль ( ).

Інші особливі ритмічні фігури (достатньо знати назви, і одну з них пояснити – як приклад):

 Дуо́ль – поділ на 2 рівні тривалості замість 3-х

 Тріо́ль – поділ на 3 замість 2-х
 Кварто́ль – поділ на 4 замість 3-х
14
  Квінто́ль – поділ на 5 замість 4-х
 Сексто́ль – поділ на 6 замість 4-х

 Окто́ль – поділ на 8 замість 3-х і т.д.

P.S. Метр і розмір – це майже одне і теж, між ними дуже тонка різниця. Метр – узагальнений термін
для позначення характеру чергування сильних і слабких долей в такті загалом без врахування
тривалості кожної долі. А та́ктовий ро́змір – конкретне «числове» значення метру для музичного
твору із зазначенням тривалості кожної долі в такті. Він позначається двома цифрами при ключі́ після
зна́ків альтера́ції, одна над іншою. Верхня цифра позначає кількість до́лей в та́кті, а нижня –
тривалість кожної до́лі. Наприклад: розмір 2/4 означає, що в такті є дві до́лі (2), кожна тривалістю
“четвертна́“ (4).

P.P.S. – Групування в складних розмірах полягає в тому, що прості розміри, які їх утворюють, не
об'єднуються в загальні ритмічні групи, а групуються окремо, утворюючи самостійні групи. Тому
звук, тривалість якого займає весь складний такт, може записуватися у вигляді загальної тривалості
(однією нотою), але здебільшого він зображається у вигляді зліго́ваних (від сл. лі́га) між собою нот,
тривалість яких рівна прости́м та́ктам. Цей останній прийом найбільше відповідає правилу
групування у складних розмірах.

ХРОМАТИ́ЗМ. ХРОМАТИ́ЧНА ГА́МА.

ХРОМАТИ́ЗМОМ (від сл. хро́ма – фарба) називається змінення основного ступеня тональності на
півтону.
Підвищенням або пониженням ступеня натурального ладу здійснюється посилення його тяжіння у
стійкий ступінь; може змінитися напрямок розв’язання; може виникнути відхи́лення в іншу
тональність – тоді такий хроматизм називається модулюючим.

Хроматизми бувають двох видів:

ДОПОМІЖНИ́Й ХРОМАТИ́ЗМ – після основного ступеня тональності з'являється хромати́чно
змінений звук нижче або вище на півто́н від основного, потім знову повертається основний. Знак
хромати́зму визначається не за першим звуком мелодичного звороту, а за останнім.
ПРОХІДНИ́Й ХРОМАТИ́ЗМ – це півтоновий мелодичний хід від одного ступеня натурального ладу
до сусіднього – із заповненням відстані між ними об’ємом у тон хроматичним звуком.
Найчастіше при русі мелодії вгору ступінь підвищується, вниз – понижується.
Хроматизми прикрашають тональність, створюють нові яскраві барви у музичному творі.

Хромати́чна гама
Хромати́чна га́ма – це звукоряд тональності від то́ніки до то́ніки, що охоплює всі діатоні́чні і
хромати́чно змі́нені ступені тона́льності.
15
До складу будь-якої хромати́чної га́ми входять дванадцять звуків, розміщених між то́нікою і її
октавним повторенням. Сім з них є діатоні́чними звуками певної тональності, тобто входять до
складу її га́ми, і п’ять звуків – є хромати́чними, тобто підвищеними чи пониженими ступенями ладу.
Правило право́пису хромати́чної га́ми:
У хроматичній гамі мажору всі основні ступені гами залишаються незмінними. При цьому у
висхідному русі ІІІ і VI ступені залишаються незмінними; всі великі секунди заповнюються
підвищенням І, ІІ, IV і V ступенів; VII-й ступінь спочатку знижується на півтону (замість підвищення
VI ступеня), а потім повертається до свого натурального вигляду.
В низхідному русі – І і V ступені залишаються незмінними; для заповнення великих секунд
знижуються VII, VI, ІІІ і ІІ ступені; (замість пониження V ступеня) IV-й ступінь спочатку
підвищується, потім повертається до свого натурального вигляду.
Хроматична гаммa в мінорі має однаковий правопис у висхідному і низхідному русі –
І та V ступені залишаються незмінними; ІІ ступінь спочатку знижується, потім повертається до свого
натурального вигляду (у висхідному русі); для заповнення великих секунд підвищуються ІІІ, IV, VI і
VII ступені.

Прості́ діатоні́чні інтервали та їх обернення.

Інтерва́л – поєднання 2-ох звуків, взятих послідовно (один за одним) або одночасно. Нижній звук
інтервалу має назву «осно́ва», верхній – «верши́на».
Інтервали, які утворюються між основними ступенями натуральних ладів мажору і мінору
називаються діатоні́чними. До них відносяться: всі чисті (скорочено позначають ч.), малі (познач.
м.), великі інтервали (познач. в.) і трито́ни (незалежно від того, містять вони в собі хроматично
змінені звуки чи ні) – тобто збільшена кварта (познач. зб.4) і зменшена квінта (познач. зм.5).
Всі інтервали в межах октави (включно) називаються простими. Простих інтервалів є
всього 8. Серед основних інтервалів, які утворюються між ступенями діатоні́чного звукоряду, є такі,
що мають тільки 1 основний вид – чи́сті – серед таких пріма, кварта, квінта і октава. Решта простих
інтервалів – секу́нда, те́рція, се́кста і се́птіма – мають по 2 основних види і бувають малими і
великими. Винятком є лише трито́ни першої пари (тобто збільшена кварта і зменшена квінта в
натуральному мажорі чи мінорі).
За способом виконання складових звуків будь якого інтервалу вони поділяються на
мелодичні і гармонічні.
Мелодичним називається інтервал, звуки якого виконують послідовно один за одним. При
виконанні його складових звуків від «основи» до «вершини» інтервал є висхідним, а у зворотньому
напрямку − від «вершини» до «основи» – низхідним (тобто побудованим вгору або вниз відповідно).
Гармонічним називається інтервал, обидва звуки якого виконують одночасно.

Будь-який музичний інтервал характеризується двома вимірами: ступене́вою величино́ю і

то́новою величино́ю.

Назву інтервалу визначають за його числови́м1 позначенням їх ступене́вої величини́ – це кількість

сту́пенів, що входять в його об’єм.
Поря́док прости́х діатоні́чних інтерва́лів:
1- прі́ма
2- секу́нда
3- те́рція
4- ква́рта
5- кві́нта
6- се́кста
7- се́птіма
8- окта́ва

1 Всі ці назви – числівники італійською мовою

16
 Цей порядок інтервалів і відповідає їх ступене́вій величині. Наприклад: «терція» – третій по
рахунку інтервал, а тому позначається цифрою «3» і між його «осно́вою» та «верши́ною» повинно
вміщуватися 3 ступені (наведіть будь-який інший приклад «нотами»)

Інтервали від прі́ми до ква́рти включно називаються вузьки́ми (або тісни́ми), а від квінти до
октави (включно) – широ́кими.
То́новою величино́ю називається кількість тоні́в або півтоні́в, що містяться в даному інтерва́лі і
визначають його вид. За то́новою величиною інтерва́ли поділяють на чи́сті, малі, вели́кі, зме́ншені та
збі́льшені. Для скорочення запису, вони відображаються, відповідно, початковими літерами слів, які
виставляються завжди зліва від цифри, що вказує ступеневу величину інтервалу: ч.1, м.3, в.6, зм.7,
зб.2 тощо. Регулювати тонову величину інтервалів і приводити її у відповідність із заданим видом
інтервалу дозволяють знаки альтера́ції. При цьому будь-який інтервал, при збереженні його
ступеневої величини, може бути збільшений або зменшений (за винятком чистої пріми, яка має
нульову тонову величину і тому неможлива в зменшеному виді).
То́нова величина́ прости́х діатоні́чних інтерва́лів:
ч.4 – 2,5 т ч.5 – 3,5 т
в.3 – 2 т м.6 – 4 т
м.3 – 1,5 т в.6 – 4,5 т
в.2 – 1 т м.7 – 5 т
м.2 – 0,5 т в.7 – 5,5 т
ч.1 – 0 т ч.8 – 6 т

зб. 4 і зм. 5, як взаємообе́рнювані прості́ діатоні́чні інтервали, мають по 3 тони, звідси і

відповідну назву – ТРИТО́НИ.
Саме то́нова величина інтервалів визначає їх розподіл за характером звучання (або,
інакше, фоні́змом) на консона́нси і дисона́нси.
Консонансами називаються інтервали, звуки яких на слухове сприйняття мають порівняно
м'яке, лагідне, стійке́ звучання, яке не потребує розв’язання. До таких належать всі чисті інтервали
(пріма, кварта, квінта і октава) та малі/великі терції і сексти.
Дисона́нсами називаються інтервали, звуки яких мають різке звучання і потребують
розв’язання в консона́нс. Серед них малі/великі секу́нди, се́птими і трито́ни (збі́льшена ква́рта і
зме́ншена кві́нта).

Обернення простих інтервалів

Оберненням інтервалу називається результат переміщення його складових звуків, коли
основа набуває значення вершини, а вершина – основи інтервалу. Якщо звук, який переносили на
октаву був альтерованим, то він зберігає свій знак альтерації:

Існує 2 способи обернення простих інтервалів. Обидва способи процесу обертання зводяться
до наступного: один із звуків даного інтервалу залишається на місці, а інший переноситься на чисту
октаву (ч.8) йому на зустріч (тобто якщо «основа» на місці, то «вершина» переноситься йому на
зустріч на чисту октаву вниз, або – «вершина» залишається на місці, а «основа» переміщується йому
на зустріч на чисту октаву вверх). В результаті обох способів обернення інтервалу утворюється новий
інтервал, що є оберненням першого, де функції складових звуків початкового інтервалу міняються
ролями: «основа» набуває значення «вершини», а «вершина» – значення «основи» (різницею в обох
способах буде лише різна октава виникнення нового інтервалу).
При оберненні всі інтервали (за винятком чистих) отримують протилежний вид, тобто великі
інтервали обертаються в малі, збільшені – в зменшені і навпаки. Тільки чисті інтервали при
оберненні зберігають свій вид і обертаються також у чисті інтервали. Сума тонів обох
взаємообе́рнюваних інтервалів завжди дорівнює 6-ти тонам (тобто тоновій величині чистої октави), і
9-ти ступеням:

17
 в. 3 м. 6 ч. 5 ч. 4 м. 3 в. 6 м. 7 в. 2
2 т. + 4 т. 3 1/2 т.+2 1/2 т. 1 1/2 + 4 1/2 + 5 т. + 1 т.
При оберненні діатоні́чні інтервали обертаються також у діатоні́чні; при оберненні прости́х
інтервалів, як правило, утворюються теж прості́ інтервали. Консона́нси обертаються в консона́нси, а
дисона́нси – в дисонанси, висхідні обертаються у низхідні і навпаки. Вузькі інтервали (від пріми до
кварти включно) обертаються в широкі (від квінти до октави включно) і навпаки.

Головні тризвуки ладу та їх обернення

Акордом називається одночасне поєднання трьох або більше звуків, які розташовані (або можуть
бути розташовані) по терціях.

Акорд, який складається з трьох звуків, розташованих по терціях, називається тризвуком.

Звуки основного виду будь-якого тризвуку завжди розташовані «по терціях». Звуки такого акорду
мають свої назви, які утворюються з інтервалів між кожною нотою акорду і його основним тоном. А
саме: основний тон (самий нижній звук), від якого починалася побудова акорду, називається прімою
цього акорду; другий звук, розташований на терцію вище пріми – терція цього акорду, третій звук,
розташований на інтервал квінту вище пріми – квінта цього акорду. Назви звуків тризвука основного
виду зберігаються за ними незалежно від їх переміщення в оберненнях.

До головних тризвуків ладу належать ті тризвуки, що будуються від головних ступенів ладу
натурального мажору та гармонічного мінору:
 тризвук від I ступеня називається тоні́чним, позначається T53 / t53
 тризвук від IV ступеня – субдоміна́нтовим, позначається S53 / s53
 тризвук від V ступеня (в гармонічному мінорі із застосуванням VII ст., підвищеного на
півтону) – доміна́нтовим, позначається D53.

Інтервальний склад головних тризвуків ладу підпорядковується загальним правилам побудови

мажорного та мінорного тризвуків :

мажорний тризвук (T53, S53, D53) в. 3 + м. 3

мінорний тризвук (t53, s53) м. 3 + в. 3

Такий спосіб розташування звуків тризвука по висоті, коли в якості його нижнього звука знаходився
який-небудь інший тон акорду, крім пріми називається оберненням. Назви цих обернень походять від
назв інтервалів між крайніми звуками і між нижнім звуком та прімою акорду:

 Перше обернення будь-якого тризвука, в тому числі і тих, що відносяться до головних

тризвуків ладу, називається секст-акорд і позначається цифрою "шість", так як в ньому між
нижнім звуком – терцовим тоном акорду – і прімою (та й між крайніми звуками також)
утворюється інтервал сексти.

 Друге обернення – кварт-секст-акорд – позначається цифрами "64", так як від нижнього

голосу (квінтового тону) до пріми акорду утворюється інтервал кварти, а між крайніми
звуками – інтервал сексти.

Таким чином, у натуральному мажорі та гармонічному мінорі головні тризвуки ладу та їх обернення
утворюються на таких ступенях:

T53 / t53 – на І ст. S53 / s53 – на ІV ст. D53 – на V ст. (в мінорі із VIІ♯ ст.)

18
T6 / t6 – на ІII ст. S6 / s6 – на VІ ст.. D6 – на VIІ ст. (в мінорі на VIІ♯ ст.)

T64 / t64 – на V ст. S64 / s64 – на І ст. D64 – на ІI ст. (в мінорі із VIІ♯ ст.)

Інтервальний склад обернень всіх головних тризвуків ладу підпорядковується загальним правилам
побудови мажорного та мінорного се́кст-акорду та кварт-секст-акорду –

мажорний секстакорд (T6, S6, D6) м. 3 + ч. 4

мінорний секстакорд (t6, s6) в. 3 + ч. 4
мажорний квартсекстакорд (T64, S64, D64) ч. 4 + в. 3
мінорний квартсекстакорд (t64, s64) ч. 4 + м. 3

P.S. Те, що часто питають додатково:

 Від того, які терції беруть участь в утворенні тризвуку і який порядок їх розташування,
залежить вид тризвуку. З великих і малих терцій утворюються чотири види тризвуків:

1. Мажорний або великий тризвук складається з великої терції внизу і малої – вгорі, між крайніми
звуками утворюється інтервал чистої квінти. Позначається маж.53, або В53.
2. Мінорний чи малий тризвук складається з малої терції внизу і великої – вгорі, між крайніми звуками
також чиста квінта. Позначається мін.53, або М53.
3. Збільшений тризвук складається з двох великих терцій, тому між крайніми звуками утворюється
інтервал збільшеної квінти. Позначається зб.53.
4. Зменшений тризвук складається з двох малих терцій, між крайніми звуками утворюється зменшена
квінта. Позначається зм.53.

Всі інтервали, які приймають участь в утворенні мажорного і мінорного тризвуків, є консону́ючими
(милозвучними, від сл. консона́нс) інтервалами. До інтервалів, які приймають участь в утворенні
збільшеного і зменшеного тризвуку, входять дисону́ючі (неблагозвучні, від сл. дисона́нс) інтервали (зб.5 і
зм.5).

Оскільки присутність хоча б одного дисона́нсу в акорді впливає на його забарвлення в цілому, мажорний і
мінорний тризвуки є консону́ючими, а збільшений і зменшений – дисону́ючими.

Звуки основного виду тризвуку завжди розташовані по терціях. Звуки такого акорду мають свої назви, які
утворюються з інтервалів між кожною нотою акорду і його основним тоном. А саме: основний тон (самий
нижній звук), від якого починалася побудова акорду, називається прімою цього акорду; другий звук,
розташований на терцію вище пріми – терція цього акорду, третій звук, розташований на інтервал квінту
вище пріми – квінта цього акорду. Назви звуків тризвука основного виду зберігаються за ними незалежно
від їх переміщення в оберненнях.

ХАРАКТЕРНІ ІНТЕРВАЛИ.
Характерними інтервалами називаються такі інтервали, які виникають виключно у гармонічних
ладах. Існують дві пари характерних інтервалів:
Перша пара: збільшена секунда і її обернення зменшена септима – завжди виникають між VI-м і
VII-м ступенями гармонічних ладів;
Друга пара: збільшена квінта і її обернення зменшена кварта − завжди виникають від поєднання з
ІІІ-м стійким ступенем гармонічного: VI-м пониженним на півтона у мажорі або VII-м підвищеним на
півтона ступенем у мінорі.

Іноді виділяють серед характерних інтервалів і ТРЕТЮ ПАРУ, до якої відносяться: збільшена
кварта і її обернення зменшена квінта в гармонічних ладах, які водночас є трито́нами.
[який ступінь і в якому саме інтервалі є його «основою», чи «вершиною» розказуємо по табличці:]

19
У гармонічному мінорі характерні інтервали утворюються від підвищення на півтона VII ступеня.
У цьому випадку VII-й гармонічний ступінь (тобто підвищений на півтона) є нижнім звуком
зменшених характерних інтервалів і верхнім звуком збільшених:

У гармонічному мажорі характерні інтервали виникають від пониження на півтона VI ступеня.

У цьому випадку VI-й гармонічний (тобто понижений ступінь на півтона) є нижнім звуком
збільшених інтервалів і верхнім звуком зменшених.

У збільшеній квінті і її оберненні зменшеній кварті є лише один нестійкий звук – це VI низький
ступінь гармонічного мажору, або VII високий ступінь гармонічного мінору. Другим звуком інтервалу
є стійки́й III ступінь ладу:

РОЗВ’ЯЗАННЯ ХАРАКТЕРНИХ ІНТЕРВАЛІВ

Характерні інтервали, як і трито́ни розв’язуються за ладовим тяжінням своїх складових звуків.
Перша пара: Збільшена секунда розв’язується «назовні інтервалу» – розбі́жним рухом голосів у
чисту тоні́чну* кварту (умовно: «збільшені за діапазоном у розв’язанні стають ширшими, ще
більшими»):

Зменшена септима розв’язується рухом голосів «в середину інтервалу» – у чисту, тонічну квінту
(умовно: «зменшені за діапазоном стають ще меншими, вужчими»):

Друга пара: Збільшена квінта і її обернення зменшена кварта розв’язується рухом одного з голосів
за ладовим тяжінням свого нестійкого звуку. Інший голос – стійкий ІІІ ступінь – залишається на
місці. Такий рух голосів називається непрямим. Збільшена квінта розв’язується у велику тонічну*
сексту:

Зменшена кварта розв’язується в малу тонічну* терцію:

20
 *у розв’язанні всіх характерних інтервалів присутнє слово “тонічний»,
тому що ці інтервали є складовими частинами «тонічного тризвуку», адже в музиці ВСІ НЕСТІЙКІ СТУПЕНІ РОЗВ’ЯЗУЮТЬСЯ У СТІЙКІ, тобто у
ЧАСТИНКИ Т53.

21