Військовий інститут Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка

Факультет фінансів і права
Кафедра фінансового забезпечення військ

Реферат
На тему: «Безробіття: сутність,
причини,чинники,види.Закон Оукена»

Підготував:

Курсант 121е навчальної групи

Марій Максим Андрійович

 План

1. Безробіття: сутність, види, типи, форми .

2. Безробіття в Україні.
3. Причини виникнення безробіття. Закон Оукена.
4. Рівень безробіття та його динаміка в економіці 1992-
2006 роки.
5. Висновок.
1. Сутність, причини, види безробіття та правове
забезпечення права на працю
Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили
(економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у
реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої
сили над попитом на неї.

В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону „Про зайнятість

населення" законодавчо визначається безробіття.

Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди

працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не
мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці,
зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до
праці.

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості,

відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому
порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної
служби зайнятості.

Причини безробіття:

1. Структурні зрушення в економіці, що виражаються у впровадженні нових

технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно
відсталих підприємств. Це призводить до скорочення зайвої робочої сили.

2. Економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати

потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових.

3. Економічна конкуренція, зокрема на ринку праці.

4. Політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру

заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на
робочу силу.

5. Сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки.

6. Зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності
населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає
імовірність безробіття.

Щоб пояснити причину безробіття, необхідно передусім проаналізувати

наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні
для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще
більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення тому, що
нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.
Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в
міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій силі
зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі
нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю
величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в
новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше
були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили,
порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так
звану, промислову резервну армію праці, тобто безробіття. Утворення й
зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом
народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на
засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи
додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу.
Англійський економіст Т. Мальтус у своїй праці “Досвід про закон
народонаселення" доводить, що людство на планеті розмножується в
геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній
прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається без засобів
існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність
регулювання їх кількості. Насправді ж “надлишок" працездатного населення
є відносним, тобто, воно є надлишком лише по відношенню до потреб
самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не
потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує “надлишку"
робочої сили і зникає таке соціальне явище.

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне

явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової
економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова
економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є
неодмінною умовою її нормального функціонування.

Сучасні теорії ринку праці розрізняють такі типи безробіття у залежності від
причин вивільнення робочої сили:

1. природне;

2. вимушене.
Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного,
інституціонального:

а) добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі працівники не

хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи,
якби плата була вищою;

б) фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення з одного

регіону в інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку
або очікування роботи в найближчому майбутньому. Фрикційне безробіття
вважається неминучим і в якійсь мірі навіть бажаним. Це виражається в тому,
що багато робітників, які опинилися "між роботами", переходять з
низькооплачуваної роботи на більш висооплачувану і більш продуктивну
роботу. Це означає більш високі доходи для робочих і більш раціональний
розподіл трудових ресурсів, що має наслідком збільшення реального об'єму
національного продукту; в)

в) інституціональне безробіття породжується самою будовою ринку робочої

сили, факторами, які впливають на попит і пропозицію робочої сили. Воно
може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної
заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні
виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування,
скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за
соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

Вимушене безробіття - це безробіття, коли людина в працездатному віці не

працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має
достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних
робочих місць.

Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

а) плинне безробіття - це частина промислової резервної армії праці, яка то

позбувається роботи, то знову знаходить її;

б) приховане безробіття - це витіснення дрібного виробництва великим і

розорення маси дрібних селянських виробників;

в) застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення

живе випадковими заробітками. Застійне безробіття охоплює найстійкіший
контингент безробітних - бідних, бродяг, бомжів та ін;

г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях

(туризм, сільське господарство, будівництво). Сезонне безробіття зв'язане з
неоднаковими обсягами виробництва, виконуваними деякими галузями в
різні пори року, тобто в одні місяці попит на робочу силу в цих галузях росте
(отже, знижується безробіття), в інші - зменшується (а безробіття зростає).
До галузей, для яких характерні сезонні коливання обсягів виробництва (а
значить - і зайнятості) відносяться насамперед сільське господарство і
будівництво;

д) технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок

модернізації, пов'язане з переходом до нової техніки і технології,
механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується
вивільненням робочої сили і найманням праців принципово нових
спеціальностей та кваліфікації);

є) конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей

військово-промислового комплексу. Конверсійне безробіття спричиняється
скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної
промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних
до великих.

Безробіття характеризується двома основними показниками:

а) рівнем безробіття;

б) тривалістю безробіття.

Рівень безробіття - це відношення кількості офіційно зареєстрованих

повністю безробітних до кількості працездатного населення.

Рб = (Кб: Кn) х 100, де

Рб - рівень безробіття;

Кб - кількість безробітних;

Кп - кількість працездатного населення.

В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути

тривалим (4 - 8 місяців), довготривалим (8 - 18 місяців) і застійним (більше
18-ти місяців); може бути прихованим і легалізованим. У зв’язку з тим, що
економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх
країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче
природного або нормального рівня.

Тому вводиться ще одне поняття - оптимального безробіття, що означає

безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є
свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного,
випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з
таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття
добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це
відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісний зв’язок і
залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Конституція України передбачає право на працю та трудову діяльність

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя
працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується .

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на

працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової
діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки
і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб .

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну

плату, не нижчу від визначеної законом).

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення - Кожен, хто

працює, має право на відпочинок

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом .

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на

забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них
обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом .

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним

страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ,
організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Зайнятість і безробіття - два боки розвинутої ринкової економіки, наслідок

взаємодії об'єктивних економічних законів, раціонального використання
робочої сили капіталом.

Сутність поняття "безробіття": 1) це стан частки трудових ресурсів, яка не

має можливості для існування і відтворення робочої сили завдяки праці; 2) це
економічний стан, за якого ті, хто бажає працювати не можуть знайти роботу
при звичайній зарплаті; стан незайнятості частки трудових ресурсів.

Відповідно до причин безробіття розрізняють: 1) природне безробіття -

безробіття, яке пов'язане з пошуком роботи, переходом на іншу роботу.
Може існувати за наявності робочих місць і небажання працювати; 2)
економічне (вимушене) безробіття - людина бажає працювати, шукає роботу,
але немає робочих місць; коли працівників звільняють із роботи з
економічних причин (скорочення, закриття виробництва, переоснащення
тощо). Сукупність природного й економічного безробіття становить
фактичне (поточне) безробіття країни .

Показники безробіття:

 - рівень безробіття (Рб) - обчислюється як відношення офіційно

зареєстрованих повністю безробітних (Кб) до кількості працездатного
населення (Пр): Рб = (Кб / Пр) 100%. Коли норма безробіття перевищує
10%, то починається масове безробіття;
 - тривалість безробіття - показує, скільки часу безробітні позбавлені
роботи (місяць, рік). Якщо людина не знаходить роботу понад рік,
безробіття вважається довгостроковим і може перейти в застійне (застійну
форму безробіття.

Норма безробіття - важливий показник стану економіки та суспільства. У

різних країнах коливається від 1,5 - 2 % до 10-15 %. Якщо фактично норма
безробіття в країні перевищує природну, це призводить до негативних
економічних і соціальних наслідків.

Форми безробіття: 1) фрикційне безробіття - пов'язане зі зміною професії,

добровільною зміною місця роботи й пошуками іншої, переїздом в інший
регіон. Це тимчасова незайнятість, пов'язана з переходом з однієї роботи на
іншу; 2) добровільне безробіття - стан, коли частина трудових ресурсів не
хоче працювати за нижчу заробітну плату або взагалі не хоче працювати.
Сукупність фрикційного та добровільного безробіття становить так зване
природне (або "нормальне"). У сучасній економічній теорії до природного
безробіття відносять: фрикційне, фрикційне та добровільне, фрикційне і
структурне безробіття. Під природним безробіттям розуміють такий рівень
(норму) безробіття, який відповідає доцільному рівню повної зайнятості в
економіці. Це раціональна ринкова зайнятість. Норма природного безробіття
зросла з 2-4 % (кінець 60-х років XX ст.) до 6-8 % на сучасному етапі. Повна
зайнятість за таких умов дорівнюватиме 94-92 % трудових ресурсів;
3) структурне безробіття - виникає внаслідок незбігу попиту і пропозиції
робочої сили за структурних змін в економіці та невідповідності кваліфікації
за зміни попиту; 4) технологічне безробіття - викликається зміною технології
виробництва, його модернізацією, роботизацією тощо; є проявом
структурного безробіття; 5) сезонне безробіття - пов'язане із сезонністю праці
в деяких галузях (с/г, туризм, будівництво); 6) циклічне безробіття -
визначається циклічним розвитком суспільного виробництва. Зумовлює
відхилення фактичної норми безробіття від природної норми; 7) приховане
безробіття - його причиною вважають низьку конкурентоспроможність
дрібних виробників. Під прихованим безробіттям розуміють також стан, коли
кількість робітників перевищує об'єктивну потребу в них (планомірна та
перехідна економіки).
 Сукупність 3-7 форм безробіття становить вимушене безробіття (або з
економічних причин), коли людина бажає працювати, шукає роботу, але
довго не знаходить її.

Зв'язок між нормою безробіття і величиною зростання ВВП визначає закон

Артура Оукена (1929-1989) американського вченого: збільшення рівня
безробіття на 1 % порівняно з природним рівнем веде до недоотримання 2 -
2,5 % фактичного ВВП.

2. Безробіття в україні.

Україна стала однією з країн, які найбільше постраждали від фінансово-

економічної кризи. Це сприяло загостренню низки проблем, зокрема
вплинуло на зростання рівня безробіття. Безробіття є негативним соціально-
економічним явищем, оскільки зумовлює скорочення купівельної
спроможності населення, зменшує кількість платників податків, приводить
до зростання ризику соціального напруження та виникнення додаткових
витрат на підтримку безробітних.

Громадяни України хочуть почути від керівників країни правду: "Скільки

громадян змушені виживати без роботи?" Влада у відповідь оперує цифрами,
які дуже далекі від правди. Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи
7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не
включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із
присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на "чверть ставки", ні
тих, що мають тимчасові підробітки.

За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве

благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються

всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких - 9,2%, у
Польщі - 19,2%, у Чехії - 7,8%, в Італії - 8,2%, у Португалії - 8,7%. В Україні
декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що
відбувається небачене в Європі "економічне диво". Уряд правління в Україні
звітує, що 2010 року економіка зросла на 14 %. Але робочих місць
побільшало тільки на 1%!

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України.

Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних
областей республіки - Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-
Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня
безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі. Враховуючи
демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна
передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у
західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в
майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти. Впровадження
ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних
органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у
сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна
частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості.
Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня)
перевищує 2 млн. чоловік. Впровадження ринкових реформ повинно мати
чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами
влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення. Серед безробітних,
жінки становили 48,4%, молодь у віці до 28 років - 31%

1417,6 тис. осіб, що в 1,87 рази менше порівняного періоду . 2655,8 тис.
осіб, а найменшою в 2007 році Внаслідок впливу різноманітних фінансово-
економічних чинників за останні десять років кількість безробітного
населення істотно змінювалась. Так, у 2000 році кількість безробітних
(населення у віці 15-70 років) була найбільшою і становила

За січень 2011 року рівень безробіття в Україні, в порівнянні з груднем 2010

року, збільшився на 7,4%, а саме до 585,6 тис. осіб. Як повідомляє прес-
служба Держслужби статистики, при цьому кількість осіб, які отримують
допомогу з безробіття, збільшилась на 8,89% і склала 447,9 тис. осіб.

Середній розмір допомоги у місяць склав у січні нинішнього року 814,02 грн,
в порівнянні з 780,05 грн місяцем раніше.

На думку голови Національного форуму профспілок України Мирослава

Якібчука, реальна кількість безробітних у 2011 році збільшиться приблизно
на 28% і складе близько 2 млн 160 тис. осіб.

На початку березня в Державній службі зайнятості було зареєстровано 0,617

млн. безробітних. В той же час на початку лютого було зареєстровано 0,586
млн. безробітних. Державну допомогу з безробіття в лютому отримало 466,3
тис. осіб. Розмір допомоги становить 826,14 гривні. В січні офіційний рівень
безробіття підвищився на 0,1 в. п. до 2,1%. На 1 лютого в Державній службі
зайнятості було зареєстровано 0,586 млн. безробітних.

Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання

у 2011 році (на кінець звітного періоду; тис. осіб):

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток

розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації,
підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання
підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової
робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий
день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання
підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування
додаткової робочої сили; механізм соціальної допомоги безробітним
становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії
працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі
виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та
перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю.

В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після

реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання
про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох
років, а для осіб передпенсійного віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується
не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем
роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної
плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше
одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 відсотків
мінімальної заробітної плати. Система соціального захисту населення у сфері
зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні - макрорівень,
регіонально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями і
механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні
дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку
робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного
віку, працюючого, працездатного не працюючого і непрацездатного.
Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин
перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний
надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з
кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все
більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не
збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах
боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків
роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги.

В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є

виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це
не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для
прибуткового ведення підприємницького господарства.

3. Причини виникнення безробіття. Закон Оукена.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором

активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом.
Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще
не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою
соціальне орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших,
кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 - 3,0 %
загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної
організації праці вважають, що в наступні роки в середньому в світі
безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе
жодна країна.

Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої

оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі
повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та
структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним,
або природним.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття й

зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового
національного продукту від потенційного зробив американський вчений
Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального
ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні.
Кожні додаткові два відсоткових пункти приросту реального ВНП
зменшують кількість безробітних на один відсотковий пункт. Аналогічно,
кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два відсоткових
пункти спричинює зростання норми безробіття на один процентний пункт.

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безробіття, що, як

встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринкової економіки. Так, для
60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х -
6 - 7 %. В інших країнах він може бути нижчим через менші масштаби і
мобільність ринку праці.

Із закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП

потрібний для того, щоб не дати збільшитись нормі безробіття. Чисельність
робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому більш
продуктивним. З цих причин від 2,5 до 3 % щорічного приросту реального
ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць, здатних
стримувати безробіття на колишньому рівні. По-друге, більш швидкий
приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів зростання
збільшує кількість безробітних. Якщо темпи приросту ВНП збільшуються,
наприклад, з 3 до 5 %, чисельність безробітних знижується приблизно на
один відсотковий пункт.
 Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від
безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб досягти
зниження рівня безробіття нижче природного, або нормального. Тому
вводиться ще одне поняття «оптимального безробіття», що означає
безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід ряду країн свідчить, що в
міру зниження рівня безробіття нижче природного випуск продукції значно
збільшується понад потенційний. Але, як не парадоксально, досягнення
оптимального рівня безробіття не забезпечує максимального рівня добробуту
населення. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує
тісна залежність заробітної плати й цін на споживчі товари від розмірів
безробіття.

Відповідно до законів ринку за інших рівних умов зростання попиту на

будь-який товар, включаючи робочі місця й робочу силу, збільшує його ціну.
Якщо збільшується попит на робочу силу, зменшується безробіття, а отже,
збільшується заробітна плата. У цьому разі платоспроможний попит
населення на споживчі товари зростатиме. Однак, за тими самими законами,
ціни на споживчі товари зростатимуть ще швидше, знецінюючи в такий
спосіб грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже,
ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання:
зростання інфляції або зростання безробіття ?

Зважаючи на те, що ринок робочої сили передбачає наявність певної

кон'юнктури зіткнення попиту та пропозиції, зазначимо три типи
кон'юнктури: дефіцит кадрів, повна зайнятість і безробіття. Показниками
кон'юнктури на ринку праці є рівень безробіття та рівень незайнятості
населення.Як свідчить світовий досвід, точно виміряти рівень безробіття
ніколи не вдавалося. Причин тут може бути декілька. Розглянемо деякі з них.

1.Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний

робочий день належать до категорії повністю зайнятих. Це занижує рівень
безробіття тим більше, чим більше людей працюють
за цим робочим графіком. Фактично такі люди частково зайняті, а
частково - безробітні.

2.Особи, які втратили надію на працю. Офіційна статистика

вважає безробітними тих, хто активно шукає роботу. Але є багато
людей, які марно шукали роботу протягом деякого часу, а потім
втратили надію і вже не шукають її. Ці люди офіційно не вважають
ся безробітними, що занижує рівень безробіття.
 3. Неправдива інформація. Інколи люди, які говорять, що активно
шукають роботу, насправді працювати не хочуть. Заявивши про
бажання знайти роботу, вони деякий час отримують допомогу по
безробіттю і вважаються безробітними, що збільшує рівень безробіття.
Тіньова економіка може також збільшувати рівень безробіття,
тому що можливо, що людина, яка займається підпільним бізнесом,
назве себе безробітним.

 У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є

наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка
врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована,
наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує
роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в
кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце
роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово
втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу.
Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після
тимчасового звільнення, інші «шукачі» роботи й тимчасово звільнені
працівники замінять їх у загальному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні
люди, які залишились без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один
одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї категорії

людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому
майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок
праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість
робітників і робочих місць

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним,

тому що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з
низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш
продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний
розподіл трудових ресурсів, а отже, і більш реальний обсяг національного
продукту.

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини

інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них
можна виокремити такі:
 Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді,
коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в
техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту
на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або
взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими
словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не
збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний
досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме
цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому
безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж
безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки,
додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття
є короткочасним, а структурне - тривалим, тому і вважається більш важким.

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також

«конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття
пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової
продукції на цивільну та скороченням армії. Воно триватиме доти, поки
держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та
їхні сім'ї робочими місцями, житлом, організує систему перепідготовки.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний

попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття
зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільне та

вимушене,приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за

власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці,
умовами роботи; через психологічний клімат у колективі або з інших причин
усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії
економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в
економіці країни), престижності професії., рівня кваліфікації, належності до
тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду
безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову
роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно
покинути робоче місце.

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добровільного

безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати
за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в
умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіття виникає за умов

жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної плати не

опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих
попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти,
джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості
формування ставки заробітної плати на ринку праці й самого процесу найму
на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що
ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня.

Особливості найму полягають у тому, що ставка заробітної плати

попередньо обговорюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом
року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією
на збереження ставки заробітної плати для працівників певної кваліфікації не
нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін
індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному
рівні й не може опуститись. Саме жорсткість заробітної плати є джерелом
недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка
заробітної плати може і знизитись. Тому в довгостроковому періоді
економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене без робітня виникає тоді, коли працівник не бажає

звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина
безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються
вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на
неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в
економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і
чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом
вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією
неугодного.

Приховане безробіття пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої,

тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі
працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що
таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та
структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш
значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність
забезпечити повну зайнятість».

4. Рівень безробіття та його динаміка в економіці 1992-

2006 роки.

Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться

про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги
саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша
економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:

Скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з

середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата
структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств,
продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентоздатною,
перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни
перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість
безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно,
працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу
на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну
справу тощо.

Існування в Україні вимушеної неповної зайнятості (прихованого

безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які
перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють
неповний робочий день або тиждень.

Зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що

працюють у різних сферах (галузях) економіки.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до

активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В
основу має бути покладена модель управління, центральними елементами
якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна
послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень
безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку,
саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання
держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у
процесі управління.
 Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є
вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання
населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка
окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;
сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;
запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок
різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і
перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного
виробництва.

Рівень безробіття в Україні виріс у два рази.

За даними Держкомстату, на початок 2007 року 1,6 мільйонів

працездатного населення, люди у віці від 15 до 70 років, шукають роботу.

Ці підрахунки проводилися за новою методикою.

Раніше облік безробітних проводили центри зайнятості. Вони

враховували тільки громадян, зареєстрованих на біржі праці, де складається
лише близько 900 тисяч українців.

Реальний рівень безробіття чиновники Держкомстату підрахували,

використовуючи методику Міжнародної організації праці, побудованої на
опитуваннях громадян. Усього фахівці Держкомстату опитали 58 тисяч
чоловік.

"Цю методику використовують усі країни Європейського Союзу. Вона

дозволяє порівнювати вітчизняні показники з європейськими", - коментує
заступник голови департаменту соціології праці Держкомстату Надія
Григорович.

Як показало дослідження Держкомстату, реальний рівень безробіття в

Україні зрівнявся з аналогічним показником у ЄС – 7,3%. Наприклад, у
Польщі, куди масово виїжджають на роботу українці, безробітні складають
13% економічно активного населення.

Для того, щоб розширити зайнятість і створити більше робочих місць,

Україна має реформувати ринок праці. Зокрема, лібералізувати
законодавство про працю. Кодекс законів про працю має регулювати вузьку
ділянку стосунків між роботодавцем та працівником. Потрібно також
збалансувати інтереси роботодавців та працівників. А українському уряду
слід переглянути і мінімальну заробітну плату

За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), падіння

промислового виробництва і зменшення фінансування науки на початку
1990-х років спричинили значну трудову міграцію з України. За даними
МОМ, громадяни України складають потужну робочу силу у Польщі, Росії,
Чехії, Греції, Італії, Португалії. Чимало українців працюють нелегально. Але
все більша кількість українських заробітчан отримують дозвільні документи і
право на працевлаштування, тим самим скорочуючи поле діяльності для
міжнародних злочинних угруповань, що заробляють на “живому товарі”. Тим
не менше, проблеми з трудовою міграцією з України залишаються.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї,

що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення
скоротилася на 9%. В даний час більш 6,5 млн. чоловік не мають заняття, але
активно його шукають і майже 2,7 млн. чоловік зареєстровані в органах
служби зайнятості в якості безробітних.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа

працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні
і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців

реєстрації виявилася дуже значною. Уже до кінця 1992 р. найвищий і
найнижчий регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів,
але за минулий період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

Цікава також диференціація регіонів країни по складу безробітних.

Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з
вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але
потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости
частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді.

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просунення того

чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають
”високоосвічені жінки передпенсійного віку”, можна говорити лише про
початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці
в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими
темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки,
обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але
чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по
країні

У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого

безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони

відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2
рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою

напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські).
Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це
регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих
регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче

середньоукраїнських, але темпи росту рівня безробіття вище
середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група - регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них

рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці,
темпи росту безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато
північних регіонів з видобувною промисловістю.

Отже, на Україні гостре безробіття мається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на

ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість
робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і
скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у
виді аграрного перенаселення.

По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових

галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-
промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів
виробництва в порівнянні з кінцем 80-х.

Здебільшого низький рівень безробіття тяжіє до великих міст таких як

Київ, Одеса або Харків, східних та південних регіонів з відносно
диверсифікованою економікою та добрими можливостями для
підприємництва та економічного розвитку. На відміну від них, сільські та
моноструктурні регіони з нерозвинутою інфраструктурою та малим
потенціалом для швидкої реструктуризації, що зосереджені, в основному, в
західній та північній частині країни, найбільше потерпають від безробіття.

Проблема значної невідповідності у рівнях розвитку регіонів України

посилюється дуже низькою мобільністю, обумовленою обмеженнями по
реєстрації (насправді це та ж радянська система прописки під новою назвою),
великими цінами на житло, погано розвинутою системою транспорту, що
постійно дорожчає. Виявити розміри такої невідповідності можна за
допомогою індексу.

Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно

відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні
обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком
незареєстрованних безробітних не перевищує 10% . При цьому рівень
безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У
причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними
виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний
міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях,
незначний - в інші).

За низьким показником офіційно зареєстрованого безробіття не видно,

наприклад, сховане безробіття (змушений достроковий відхід на пенсію,
збереження робочого місця без реального відпрацьовування і т.д.), що
ставить необхідність підрахунку макроекономічних витрат росту безробіття.
Така ціна росту безробіття повинна визначатися в більшій мірі не ростом
компенсаційних виплат і фінансуванням програм зайнятості, а у формі втрат
можливого, але не зробленого ВНП унаслідок незайнятості частини робочої
сили.

Відомий американський економіст Артур Оукен математично виразив

співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон
Оукена показує, що якщо фактичний рівень перевищує природний рівень
безробіття на один відсоток, то відставання обсягів ВНП складає 2,5%.
Наприклад, спроби в 1953-1980 р. зменшити інфляцію шляхом росту
безробіття створили для США втрати в середньому від 6 до 18% ВНП. При
іншому варіанті економічної політики зайнятість населення могла б
збільшитися на 4,5 млн. чоловік.
 Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, що показало,
що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного. Директор
МОП Гай Стандинг, що складав звіт за результатами дослідження, заявив, що
українські джерела “самим нелюдським образом” ховають щире положення
речей. За даними МОП безробіття на Україні в 1996 р. склало 19,5% (11,72
млн. чіл.). Причина такої розбіжності даних у тім, що людям не вигідно
реєструватися в якості безробітних (з відходом з номінальної роботи людина
позбавляється пільг), а підприємства намагаються тримати “мертві душі”
щоб скоротити податки.

У звіті МОП також відзначається неухильне зниження загальної

кількості робочих місць з 1980 р. при тім що працездатне населення виросло.
З 1990 по 1995 р. кількість робочих місць зменшилося на 4,2 млн.

Однією з глибинних причин росту безробіття стає диференціація

населення, що підсилюється, по доходах. Елітні шари населення, на користь
яких перерозподіляється сьогодні національний доход, не можуть
сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання
вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок,
безробіттю.

У 1994 - 1995 р. диференціація доходів продовжувала рости. При

збереженні цієї тенденції ми вже через два роки наздоженемо
латиноамериканські країни по глибині розшарування суспільства по доходах.

Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного

економічного фактора. Вона досить умовна - особливо стосовно
демографічних процесів, у рамках і за допомогою яких формується
зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять
дуже песимістично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері
демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно
просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію.
У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у
віці молодше працездатного (основне джерело поповнення трудових
ресурсів) скоротиться з 5,1 млн. чоловік у 1993 році до 4,4 млн. чоловік у
2006 році (з 10,2% до 8,4%).

Це приводить до необоротних вимірів у професійному складі трудових

ресурсів: людям у зрілому віці сутужніше перемінити кваліфікацію, - словом,
знижується мобільність трудових ресурсів. Уже сьогодні в ряді територій
Центральної і Західної України частка обличчя літнього віку більше 30-40% і
має тенденцію до росту. Також у найближчі два роки відбудуться зміни в
чисельності населення в працездатному віці. У цю категорію ввійде численне
поповнення 80-х років при вибутті людей нечисленного покоління воєнних
років, що додатково загострить проблему зайнятості, особливо для молоді.

Отже, у зв'язку з перерахованими вище показниками макроекономічний

спад неминучий. Тільки за рахунок демографічного фактора ВВП
скоротилося в 2000 року на 4,8% по середньому варіанті прогнозу чи на 8%
по песимістичному, а в 2005 році - відповідно на 7-13%.

Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки

України з кризи безробіття розуміється як результат і наслідок економічної
політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в
системі мір державного регулювання. Тим часом, безробіття уже вийшло на
рівень, у значній мірі визначаючий його прийдешню динаміку.

Рівень безробіття, досягнутий у 1995-1996 роках, говорить за те, що

криза зайнятості буде продовжуватися щонайменше протягом декількох
наступного років. Виникнуть різні соціально-економічні диспропорції, у
тому числі: різкі регіональні розходження в динаміку зайнятості, сегментація
і маргиналізація ринку праці. Різкий ріст безробіття запустить у дію механізм
додаткового зниження ділової активності: крім скорочення споживчого й
інвестиційного попиту ріст безробіття буде визначатися динамікою
незайнятості попередніх періодів. По оцінках фахівців Міністерства
економіки така так називана "гістерезисна складова" складе 15-20% загальної
зміни безробіття. Безробіття буде самовідтворюватися й обумовить тривалий
спад, викликаний довгостроковою, застійною незайнятістю: це буде
дезорієнтувати раціональний розподіл трудових ресурсів.

За даними Держкомстату, на початок 2007 року 1,6 мільйонів

працездатного населення, люди у віці від 15 до 70 років, шукають роботу.

5. Висновок.

Тож, як бачимо, безробіття набуло небаченого раніше розмаху в Україні, а

офіційний перехід України до статусу країни з ринковою економікою є лише
примарливою завісою реалій сьогодення. Влада не робить нічогісінько для
того, щоб покращити сучасний стан незайнятого населення. У моделі
управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори,
що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують
поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного не
працюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах
переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. На це влада й
повинна робити ставки. У даному рефераті я також визначила, що безробіття
- це стан неповної зайнятості працездатного населення суспільно корисною
працею. Явище, коли частина активного населення хоче працювати, але не
може реалізувати свої можливості; коли пропозиція робочої сили перевищує
попит на неї; коли кількість наявних робочих місць не відповідає суспільно
необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні громадяни, що
не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня
кваліфікації, котрі зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття
визначається відношенням числа безробітних до загальної чисельності
працездатного населення країни. У кінці 2009 року рівень безробіття в
Україні був одним з найнижчих в Європі, проте ці дані враховують лише
офіційно зареєстрованих безробітних, вони є не зовсім точними, через що
реальний рівень безробіття в країні може бути набагато вищим. В Україні
показник безробіття базується на кількості осіб, що стали на облік у центрі
зайнятості. У свою чергу, підхід Міжнародної організації праці, який
застосовується у всьому світі, полягає у тому, що з усієї кількості
працездатних віднімають працівників і деякі категорії людей, які працюють
за наймом на сімейних підприємствах, тимчасово відсутніх на роботі, а всі
інші вважаються безробітними.

Для того, щоб знизити рівень безробіття необхідно розробити та ухвалити

антикризову програму заходів подолання негативних явищ в економіці
спільно з роботодавцями та профспілками. Необхідно стимулювати розвиток
малого та середнього бізнесу, шляхом зменшення податкового тиску,
полегшення порядку реєстрації підприємств. З появою нових підприємств
з’являться нові робочі місця. Потребує також дослідження ринку праці щодо
актуальності різних спеціальностей та здійснення перекваліфікації
працівників відповідно до неї, застосування нових методів подолання
безробіття, наприклад громадських робіт тощо.

Завдяки аналізу форм та видів безробіття, ми можемо розрізняти шляхи

підходу до даної проблеми.
 Джерела інформації

1. Підручник «Макроекономіка» - В.Базилевич, К.Базилевич,

Л.Баластрик.

2. Підручник «Макроекономіка» - Абель Е. , Бернанке Б.

3. Підручник «Макроекономіка» - Савченко А.

4. Інтернет ресурси: studentam.net; Google академія.

5. Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової
стабільності" //Гроші і кредит №5, 2006.

6. Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" //Фінанси №9, 2011.

7. Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми,

політика - М.: Республіка, 2006.

8. Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про інфляційну

політику" //Фінанси №8, 2010.