УДК 94 (438) “14/16”

Ігор СМУТОК

РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ

(XV – XVII СТ.): ГЕОГРАФІЯ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ

Роздавнича політика польських монархів другої половини XIV – першої половини

XV ст. заклала підвалини привілейованого землеволодіння у Галичині та сформувала
склад його власників, що перманентно корегувався через обіг землі. Сюди потрапили
нащадки боярських родів, що розпоряджалися маєтками (нерухомістю), отрима-
ною, ймовірно, за руських часів та закріпленою за ними новими владцями, а також
різноманітний зайшлий та місцевий елемент, залучений для формування військово-
служебної системи в Галичині. Останній безвідносно до свого етноконфесійного по-
ходження осаджувався по всій території Перемишльського повіту, виходячи у першу
чергу з військово-стратегічних та господарських міркувань.
На час уведення польського права в Галичині та формування нового адміністра­
тивно-територіального устрою в новоутвореному Перемишльському повіті у володінні
руської шляхти перебувало близько 70 поселень. Майже третина з них належала
родині Бибельських (20 осад та 6 дворищ), маєтності котрих розташовувалися на
південь від Нижанкович (за винятком Велюнців), утворюючи суцільний масив. Три
родини – Боратинські, Гдашицькі і Риботицькі – у сукупності володіли 18 селами,
котрі межували (за винятком Дубковичів, Стобна і Стобеничів) на заході і сході із
розлогими маєтками Бибельських. Решта 27 осад належала 25 родинам, більшість
яких була розсіяна як між володіннями Бибельських, Боратинських, Гдашицьких,
Риботицьких (Гостиславичі, Ходновичі, Тишковичі, Заболотці, Пацлав, Даровичі), так
і далі від них на захід (Липа, Бірча, Кописно) і схід (Рогізно, Ритаровичі, Баранчиці
Малі, Кальнофости, Михайловичі, Хлопчиці, Добаневичі, Чижовичі, Санники).
Таким чином маєтки православної шляхти тяглися пасмом через увесь Пере-
мишльський повіт із заходу на схід південніше Перемишля, Мостиська і Судової
Вишні. Поза його межами опинилися лишень Дубковичі, Стобно, Стобеничі, котрі
належали Боратинським і разом із їхніми переворськими селами Рокитницею,
Боратином, Тулиголовами утворювали єдину маєтність; Замостя коло Радимна
і Лентовня на північ від Перемишля. З півдня на межі з Самбірським повітом
розмістилося Терло, відрізане від решти руських землевласників добромильськими
маєками Гербуртів.
У сукупності православна шляхта у 1430 – 40-х роках утримувала від третини до
половини всіх земських маєтків у Перемишльському повіті.
До кінця XV ст. родовий склад перемишльської православної шляхти зазнає
суттєвих змін, котрі призвели до різкого зменшення розмірів землеволодінь цієї групи
у Перемишльському повіті. Це спричинилося кількома факторами: етнокофесійною
конверсією – переходом із православ’я до католицизму, перетіканням маєтків до інших
власників, а звідси – міграція або соціальна деградація окремих шляхетських родин.
У історії кожного окремо взятого роду нерідко простежується наявність одночасно
обидвох зазначених чинників.

88
РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (XV – XVII СТ.)...

Осідок Власники Джерело

1 Нове місто, Комаровичі Бибельські Akta Grodzkie i Ziemskie

Чроколовичі, Библо, Брати Яцько (1441) z czasów Rzeczypospolitej z Ar-
Боршовичі, Грушатичі, і Сенько (1441) та chiwum t.zw. Bernardyńskiego
Велюничі, Закуп, сестри Ярохна (1436), we Lwowie, wydane staraniem
Передільниця, Губичі Анна Духна (1441). Galicijskiego Wydziału kra-
(Воля), Підгродзиcько, jowego. / Wyd. A. Prochaska
Новосільці, Жабокруки, (далі – AGZ). – Lwów, 1888. –
Грабовниця (Созанська), T. XIII. – № 1489.
Галчів, Буневичі, Блозів,
Столбничі, Чешки, Сяноча-
ни, Клоковичі,
Никловичі, Тишковичі,
Ворховичі, Гверче, Глова-
човець.
2 Дубковичі, Стобно, Сини Волчка Бора- AGZ. – Lwów, 1888. –
Стобеничі, Боляновичі, тинського: T. XIII. – № 1887.
Гориславичі. Дмитро, Гліб і Андрій
(1443).
3 Гдашичі, Білиці, Гдашицькі AGZ. – Lwów, 1888. –
Тамановичі, Ханьковичі. брати Андрій Десят- T. XIII. – № 473, 3289, 3290.
кович (1437), Федь-
ко (1437), Івашко
(1447).
4 Риботичі, Сирокосці, Риботицькі: AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII.
Угольники, Буховичі, сини Радька Яшко – № 1182, 1259, 1501, 1502,
Тухольковичі, Берестя- (1442), Ігнатко 1765, 1966, 2017, 2018, 2022.
ни, Підмостя, Дмошичі, (1442), Федько
Ваньковичі. (1443), Андрій
(1442 – 1443), Мірча
(1440);
сини Станка Рибо-
тицького Іван (1441),
Васько-Станіслав
(1443), Олександр
(1439)
5 Терло Михайло (1415), Купчинський Олег. Акти
Олександр (1463). та документи Галицько-
Волинського князівства
ХІІІ – першої половини
XIV століть. Дослідження.
Тексти. – Львів, 2004. –
С. 811 – 812; AGZ. – Lwów,
1888. – T. XIII. – № 5259.
6 Баранчиці Малі Хоть (1437). AGZ. – Lwów, 1888. –
T. XIII. – № 225.

89
 Ігор СМУТОК

7 Ритаровичі Станко (1437), Дро- AGZ. – Lwów, 1888. –

биш (1437). T. XIII. – № 474.

8 Рогізно Лацко (1437 – 1444). AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII.

– № 478.

9 Кальнофости Кузьма (1441), AGZ. – Lwów, 1888. – T.  III.

Олефірко (1441). – № 1537.

10 Хлопчиці Cтаніслав Матутчо- AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII.

вич (1436). – № 34, 55.

11 Михайлевичі Федорко (1436). AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII.

– № 29.

12 Даровичі У 1438 р. брати Zbiór dokumentów

Оначко і Дронь про- Malopolskich. – Wrocław-
дали дворище Шепи- Warszawa-Kraków, 1970. –
льовське у Даровичах T. V. – № 1436.
Петрові Гроховсь-
кому.
13 Добаневичі Яцько (1443), Клим- AGZ. – Lwów, 1888. –
ко Малкович (1443), T. XIII. – № 1891-1892, 1917,
Кузьма (1443). 1922, 1924.

14 Гостиславичі Петро (1447), AGZ. – Lwów, 1888. –

Ванько (1447). T. XIII. – № 3223, 3266.

15 Чижовичі Станко (1437), Іван AGZ. – Lwów, 1888. –

(1439), Радко (1440). T. XIII. – № 324, 885, 1255.

16 Санники Дробиш з синами AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII.

Леньком, Іваном, – № 3887.
Грицьком (1449).

17 Пакость Брати Пашко (1443), AGZ. – Lwów, 1888. –

Грицько (1444), T. XIII. – № 2025, 2218, 3689.
Іван (1449).

18 Пацлав Брати Іванко (1447), AGZ. – Lwów, 1888. –

Семен († до 1447). T. XIII. – № 3295.

90
РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (XV – XVII СТ.)...

19 Копистно Хан (1438). AGZ. – Lwów, 1888. –

T. XIII. – № 877.

20 Заболотці Лень, Яцько Голова- AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII.

чевич, Хоть, Георгій – № 546, 631.
(1437).

21 Селище (Седлиська) Матвій (1437). AGZ. – Lwów, 1888. –

T. XIII. – № 481.

22 Ходновичі Сенько (1436), AGZ. – Lwów, 1888. –

Стецько (1441); T. XIII. – № 45, 430.
сестри Настя
( 1436), Понька
(1436), Анна (1436).
23 Тишковичі Грицько ( 1437), AGZ. – Lwów, 1888. –
Оліфер (1442). T. XIII. – № 513, 1602.

24 Замостя Петро (1438) та його AGZ. – Lwów, 1888. –

племінники Петро T. XIII. – № 108, 457,
(Пехно) (1437), 506, 852.
Іванко (Ванько)
(1437), Яцько (1436).
25 Лентовня Васько, Гринько, AGZ. – Lwów, 1888. –
(частина) Левко (1437). T. XIII. – № , 344, 658, 680.

26 Бірча, Липа Брати Олександр AGZ. – Lwów, 1888. –

(1437) та Іван (1439). T. XIII. – № 548, 1121.

27 Мельнів Юрко (1437), AGZ. – Lwów, 1888. –

Костко (1439). T. XIII. – № 302, 982.

28 Негрибка Андрій (1436); AGZ. – Lwów, 1888. –

Занько, королівський T. XIII. – № 73;
конюх (1442). Цент­ральний державний
історичний архів України
у м. Львові (далі – ЦДІА Ук­
раїни у м. Львові). – Ф. 13. –
Оп.1. – Спр. 286. – С. 42.
29 Біскупичі Брати і сестри Юрек AGZ. – Lwów, 1888. –
(1442), Васько (1442), T. XIII. – № 1759.
Настка (1442), Ганка
(1442).

91
 Ігор СМУТОК

30 Новосельці Малі Павло Безнич (1436); AGZ. – Lwów, 1888. –

брати Миколай T. XIII. – № 73.
(1446) і Шимон
(1446).

Зміна віровизнання відбувалася насамперед серед родин, котрі належали до

верхівки шляхетської корпорації Перемишльської землі. Йдеться про Бибельських,
Боратинських, Гдашицьких, Риботицьких. З’ясувати обставини та дату переходу в кож-
ному окремо взятому випадку доволі складно, однак, відомо напевне, що до початку
XVI ст. представники всіх чотирьох родів стали католиками. Останніми полишили
православ’я брати Стецьо-Ян (1503 – † між 1545 і 1546) і Андрійко-Андрій (1503 – † до
1521) Гдашицькі-Боратинські1. Їхній приклад наслідували дрібніші роди. Так, сини
Матвія з Селища (Седлиська), судячи з їхніх імен (Каспар, Ян, Мацей), також стали
католиками2 . На межі XV – XVI ст. до них приєдналися Михайловські3 .
Одночасно спостерігається перерозподіл земельної власності на користь католицької
шляхти:
у 1438 р. брати Оначко і Дронь продали частину Даровичів Петрові Гроховському4;
у 1445 р. Добаневичі остаточно перейшли до рук Стибора з Бенькової5;
у 1447 р. маєтки братів Олександра (Атанасія) і Івана (Івони) Бирецьких – Бірча
і Липа – стали власністю вихідця із Сяноччини Юрія Матяшевича6;
у 1448 р. Пакость викупив Миколай Стадницький7;
у 1449 р. той самий Миколай Стадницький набув від Ленька, Івана і Грицька
Санники8 .
у середині XVI ст. Ходновичі перейшли до рук Конецпольських;
у 1446 – 1450 рр. Ян Германовський набув Біскупичі за 600 гривен від братів Юрка
і Васька9;
на початку 1480-х років Лентовня, осідок русько-католицької родини Лентовських,
була викуплена Олександром Ожеховським10 .
Таким чином, на початок XVI ст. з-поміж власників земських маєтків Перемишльсь-
кого повіту лише 15 родів залишалися православними. Це були Терлецькі, Баранецькі,
Ритаровські, Рогозинські, Кальнофойські, Хлопецькі, Гостиславські, Пацлавські,
Копистинські, Заболоцькі, Тишковські, Замойські, Мельньовські, Негребецькі,
Новоселецькі. Частина з них, такі як Замойські, Ритаровські, Мельньовські, перебували
на шляху конфесійної інверсії та мали у своєму складі представників як православного
так і католицького віровизнання.
Історія кожного з цих родів засвідчує стійку тенденцію до подальшого витіснення
руської шляхти зі складу землевласників Перемишльського повіту упродовж XVI –
першої половини XVII ст.
Так, до середини XVI ст. зникають власники с. Мельньова. На 1544 р. припадає
одна з останніх згадок про Давида і Федора, синів Петраша, та Федька, Лехна, Мико-
лу Мельньовських. З них Давид і Олехно ще мешкали у Мельньові до 1559 р., коли
відступили Миколаю Монастирському дворище11. Після 1559 р. жодних відомостей
про Мельньовських немає.
Наприкінці 1540-х – початку 1550-х років Замойські втратили Замостя та опини-
лися у Тишковичах. На 1544 р. припадає остання згадка про них як власників якоїсь
нерухомості у цьому поселенні12 .

92
РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (XV – XVII СТ.)...

У другій половині XVI ст., подібно до Мельньовських і Замойських, родовий осідок

залишають Заблоцькі. У перші десятиліття XVI ст. вони були представлені трьома бра-
терськими сім’ями, що виводилися від Занка Заблоцького. Двоє старших його синів осіли
на материнській частці в с. Копистно, й їхні нащадки у тогочасних документах більш
відомі як Копистинські. Третій – Марець – залишився у Заболоті. Наприкінці 1540-х
років його спадкоємицями стали дві заміжні дочки – Анна та Марія, котрі відступили
батьківську спадщину перемишльському владиці Лаврентію. Ще певний час, принаймні,
до кінця 1570-х років, частину Заболотці утримували Копистинські-Заболоцькі. Зо-
крема, у 1578 р. Петро Копистинський відступив усю свою частку в цьому селі зятю
Васькові Путятицькому13 . На 1589 р. якщо не все поселення, то принаймні, якась його
частина (2 лани з млином і корчмою тощо) належали Стемпковським14 . З 1580-х років
ні Копистинські, ні інші представники руської шляхти в Заболоті не проживали.
Не до кінця з’ясовані обставини міграції зі своїх осідків Копистинських та Гостис-
лавських. Представники обох родів ще у 1580-х роках продовжували там мешкати15 .
Однак пізніших згадок про їхнє перебування відповідно у Копистні і Гостиславичах
немає. Поборовий реєстр 1589 р. не повідомляє, хто володів вказаними селами у цей
час. Подібно й Рогозинські залишалися землевласниками в Рогозні до 1590 р.16
Там, де документи привідкривають завісу над обставинами, що спонукали роди
покидати свої родові гнізда, стає очевидним, що це явище було складовою частиною
процесу формування великого шляхетського землеволодіння. Створення значних, по
можливості компактно розміщених майнових комплексів відбувалося, з-поміж іншого,
й за рахунок осад православної шляхти.
Наприклад, у 1570-х роках сяноцький каштелян Ян Фредро, власник Плешовичів
та навколишніх сіл, послідовно викупив у Матвія Тишковського, синів Миколая За-
мойського, Костя Замойського, Грицька Копистинського Костьовича, Георгія Тиш-
ковського та перемишльського владики Антонія Радиловського їхні земельні частки
у Тишковичах, розміщених на південь від своїх маєтків17. На початку XVII ст. Петро
Ковиницький, власник частини Конюшків, Великих Баранчиців, Ковиниць і Загір’я,
придбав частки у сусідніх Баранчицях Малих від Баранецьких18 . У 1613 р. 18 Ново-
сельських разом з Білинськими продали свої частки у Новосілках Костянтинові Кор-
някту19. А наприкінці 1620 – на початку 1630-х років коронний маршалок Миколай
Вольський формує свій маєток у Пацлаві і Сопотнику, викуповуючи у Пацлавських
їхні наділи20 .
Доля руських шляхетських родів, за рахунок яких примножувала свої маєтки більш
заможна шляхта, складалася по-різному. Мельньовські, наприклад, з початку XVII ст.
зникають з теренів Перемишльської землі. Можливо, хтось із них мігрував за межі
Перемишльської землі, хтось влився у інші соціальні ніші. Натомість, більшість родів
підтримували тісні родинні та майнові відносини з руською шляхтою сусідніх повітів,
тому вони обирали міграцію на півень та схід, осівши там у котромусь із шляхетських
гнізд Самбірського, Дрогобицького, Стрийського повітів.
Таким чином, Копистинські, які ще в середині XVI ст. придбали наділи у Турйо-
му, Созані, на початку наступного століття розселяються та осідають у Топільниці,
Гордині, Секерчичах, Кропивнику, Унятичах, Попелях, Бориславі та м. Стара Сіль21.
Тишковські опиняються у Колбаєвичах Львівської землі, родовому гнізді Чайківських
і Підгородецьких22 . Замойські ще у 1530-х роках з’являються в Тишковичах, після того,
як відступають свої частки Янові Фредру, окремі з них, як то Грицько, намагаються
закріпитися у Корчині та Підгородцях Стрийського повіту23 , а в 1630-х роках якісь

93
 Ігор СМУТОК

Іван, можливо, син Костя, та Захарія Замойські згадуються серед власників Ступниці
та Котовані Самбірського повіту24 .
З Баранецьких одне відгалуження переселилося до Браткович Стрийського повіту,
інші осіли у Кульчицях, Бачині Самбірського повіту25 . Котрийсь з Новоселецьких
мігрував у 1620-х роках до Білини Великої Самбірського повіту, започаткувавши
окреме відгалуження26 . Ігнатій Рогозинський та його нащадки з 1630-х років набули
земельну власність у Гордині, Секерчицях і Корналовичах27. Окремі вихідці з Пац-
лава на початку XVII ст. мешкали в Луці і Кульчицях28 , а в 1630-х роках Пацлавські
з’являються у Бачині Самбірського повіту29.
Дехто змінив віровизнання та продовжував мешкати якщо не у родинному гнізді,
то, принаймні, на теренах Перемишльського повіту. Зокрема, прийняли католицизм
Гостиславські, сини і внуки Яна30 . Сім’я летичівського чашника Карла, сина Каспера
Копистинського, замешкала у Лучицях у другій половині XVII ст., також, імовірно,
була католицького віровизнання31. Ритаровські упродовж XVI – першої половини
XVII ст. поділялися на польську і руську гілки. З кінця XVII ст. рід представлений
лише католиками32 .
Отже, на межі XVII – XVIII ст. руська шляхта у земських маєтках Перемишльського
повіту володіла більшою частиною Терла, сусідніми з ним Любоховою і Розсохами,
Канафостами, частиною Хлопчиців та Негрибки. До кінця XVII ст., попри втрату
основної частини маєтку у Пацлаві, невеликі наділи утримували в своїх руках кілька
сімей Пацлавських33 . Упродовж XVIII ст. географія та розміри землевласності руської
шляхти залишалися практично незмінними.
Поза земськими маєтками руська шляхта також мешкала у королівщинах як князів-
війтів у селах волоського права.
На території Перемишльського староства у період з початку XV ст. до кінця XVI ст.
було засновано близько 20 сіл, де осадниками виступили вихідці з руської шляхти та
особи невстановленого соціального походження, нащадки котрих з часом влилися до
її складу. Ці поселення розмішувалися вздовж кордону з Сяноцькою землею й про-
стягалися від Перемишля до Самбірського повіту. Разом із сусідніми земськими
маєтками у Копистні, Терлі, Розсохах, Любохові, Пацлаві і Сопотнику вони творили
суцільний ареал проживання руської шляхти, що проіснував до початку XVII ст. (див.
табл. № 2).

Роди, хронологічні рамки перебу-

Поселення
ваня у вказаному поселенні
Бандрів. У 1538 р. князівство в новозасно-
ваному селі Бандрів отримав Іван
Зелізко. Його нащадки залишалися
князями до початку XVI ст.
1
У першій третині XVI ст.
князівством володіли Стець та Іван
Бартошевичі Бандрівські.
Джерело
Matricularum Regni Poloniae
Summaria. – Varsoviae, 1915. –
P. IV. – Vol. 3. – № 19315; 1919.
– P. V. – Vol. 1. – № 3697;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 329. –
С. 131-132; Cпр. 332. – С. 1228-
1229; Cпр. 349. – С. 1864-1866.

94
РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (XV – XVII СТ.)...
Береги. 1532 р. ��������������������������
C�������������������������
игізмунд І дозволив учти-
вому Дмитрові заснувати с. Береги;
у 1544 – 1549 рр. Дмитро з сином
Яцьком продали війтівство Іванові
Устрицькому Кунашевичу. Нащад-
ки Івана відомі як Бережанські.
У1661 р. війтівство належало
2 Іванові Устрицькому і Васькові
Бережанському.
Бережок 13 .07.1615 р. Жукотинський
відступив права на війтівство з до-
зволу ЙКМ на особи Лесьовських
14.11.1646 р. Катерина Копи-
3 стинська, вдова Дмитра Устриць-
кого, відступила свої права на село
Андрієві Дверницькому і Маріані
Устрицькій.
Брилинці У 1467 – 1497 рр. князем у Бри-
линцях був Конрад з Доброї. Його
нащадки залишалися князями до
1620-х років.
4 ства Арсенія Брилинського,
Катиня У 1559 р. князями були брати Іван,
Петро, Клим зі Смільниці.
У 1563 р. князем став Ілля Теле-
шницький.
5 Катинські з Телешниці утримували
війтівство до середини XVIII ст.
95
Stadnicki A. O wsiach tak
zwanych ołoskich na północnym
stoku Karpat. – Lwów, 1848. –
S. 46-50;
Lustracja województwa Rus­kiego
1661-1665. – Wrocław-Warsza-
wa-Kraków, 1970. – S. 44;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 298. –
С. 836-838; Cпр. 303. – С. 23-24;
Спр. 332. – С. 1606-1607; Cпр.
333. – С. 1272-1274; Cпр. 352. –
С. 1843- 1845; Cпр. 381. –
С. 1302-1304.
Lustracja województwa Ruskiego
1661 – 1665. – Wrocław-War-
szawa-Kraków, 1970. – S. 137.
AGZ. – Lwów, 1888. –
T. XIII. – № 6598; 1901. –
Т. XVII. – № 1912, 2041, 2045,
2972;
Смуток І. Походження Бри-
линських (у справі шляхет-
перемишльського владики,
1586 – 1591 рр.) // Генеалогічні
записки. – Львів, 2012. –
Вип. Х (Нової серії IV),
в друці.
Matricularum Regni Poloniae
Summaria. – Varsoviae, 1961. –
P. V. – Vol. 2. – № 9137;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф.  3. – Оп. 1. – Спр. 283. –
С. 120, 121, 474, 544; спр. 594. –
С. 148-149.

Коростенсь- У 1563 р. Сигізмунд Август
ка Воля дозволяє заснувати село та надає
війтівство Грицькові Розпутенсь-
кому та його синові Яцькові.
У 1569 р. співвласником князівства
6 стає Дем’ян Устрицький. У 1600
р. Сигізмунд ІІІ затвердив право
Миколи Дем’яновича Устрицького
і Єлизавети Копистинської под-
ружжя на князівства у Коросні та
Коростенській Волі.
Коростно У 1471 р. згадується князь Петро
з Коросна.
6.03.1508 р. брати Іванко, Лазар
і Андрій підтвердили свої права на
князівство.
У 1570-х рр. війтівство перейшло
до Дем’яна Устрицького.
7 stoku Karpat. – Lwów, 1848. –
У 1613 р. князівство утримував
Микола Устрицький.
У 1661 р. війтівство належало
Зельонці.
Кречкова У 1470-х роках війтом у К. був
Костко Мельньовський. У 1512
р. К. викуплена у Стефана Мель-
ньовського і включена до Пере-
8 мишльського староства.
У 1532 р. князівсво у К. утриму-
вали Петро і Гарасим; у 1564 р. –
брати Михайло, Федько, Георгій
і Петро Кречківські.
Лісковате У 1545 р. князівство у Лісковатому
належало Лазарові та його
племіннику Миську, князям з Ко-
9 росна. Їхні нащадки утримували
князівство до середини XVII ст.
У 1663 р. князівством розпоряд-
жався Ян Лісковацький.
Ліщина У 1560 – 1610-х роках князівство
належало Іллі Маковському та
його сину Івану.
У 1616 р. посесором князівства ста-
10
ли Федько і Михайло Добрянські,
внуки Івана Маковського.
У 1661 р. війтівство належало
Янові Добрянському.
96
Ігор СМУТОК
Stadnicki A. O wsiach tak
zwanych ołoskich na północnym
stoku Karpat. – Lwów, 1848. –
S. 60-62.
AGZ. – Lwów, 1901. – Т. XVII.
– № 635;
Matricularum Regni Poloniae
Summaria. – Varsoviae, 1910. –
P. IV. – vol. 1. – № 306;
Stadnicki A. O wsiach tak
zwanych ołoskich na północnym
S. 53-59;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 329. –
С. 517-518;
Lustracja województwa Ruskiego
1661.1665. – Wrocław-Warsza-
wa-Kraków, 1970. – S. 37.
AGZ. – Lwów, 1901. –
Т. XVII. – № 893, 898, 900, 901.
Matricularum Regni Poloniae
Summaria. – Varsoviae, 1910. –
P. IV. – Vol. 1. – № 6169; 1919. –
P. V. – Vol. 1. – № 2921.
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. –
Спр. 22. – С. 611-612;
Спр. 400. – С. 313-314.
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 283. –
С. 184; Cпр. 290. – С. 242;
Cпр. 332. – С. 1720 – 1721.
Lustracja województwa Ruskiego
1661 – 1665. – Wrocław-War-
szawa-Kraków, 1970. – S. 33.
РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (XV – XVII СТ.)...
Лодиня У 1537 р. князівство належало
(Лодзиня) Лазарові з Коросна.
У 1556 р. Іван Кунашевич Устриць-
кий відступив війтівство в Лодині
Дмитрові і Занкові, колишнім
11 війтам у Берегах.
У 1577 р. Васько і Іванко
Лодинські відступили війтівство
братові Михайлу.
У 1661 р. князівство належало
Прокопові і Стефану Лодинським.
Лопушанка У 1604 р. Іван Лопушанський
Федькович Павлович відступив
12 війтівство зятеві Івану Федьковичу
Васильовичу.
Лопушниця 6.03.1508 р. брати Артим, Івашко
і Юрко отримали від Сигізмунда
І князівство у новозаснованому
селі Лопушниця.
У 1580 р. князем був Васько
13
Лопушанський; у 1618 р. – Іван
Лопушанський; у 1661 р. – Ян
Лопушанський.
Макова У 1438 – 1446 рр. згадується Во-
лошин, князь з Макови.
У 1568 р. князівством володів
14 Федько Маковський.
Нанова 4 жовтня 1532 р. король Сигізунд
І дозволив Михайлові з Тернової
заснувати село Нанову (Просік) та
надав йому князівство. Нанівські
з Тернової утримували війтівство
15
до середини XVIII ст.
Рудавка У 1565 р. згадується Сенько, князь
(Смільницька Рудавки. Його нащадки володіли
16 Воля) війтівством до 1750-х років.
97
Stadnicki A. O wsiach tak
zwanych ołoskich na północnym
stoku Karpat. – Lwów, 1848. –
S. 30, 50-51;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 292. –
С. 1358-1360;
Lustracja województwa Ruskiego
1661.1665. – Wrocław-Warsza-
wa-Kraków, 1970. – S. 44.
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 68. –
C. 1406 -1408.
Matricularum Regni Poloniae
Summaria. – Varsoviae, 1910. –
P. IV. – vol. 1. – № 308;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 296. –
С. 383-384; Cпр. 336. – С. 160-
161;
Lustracja województwa Ruskiego
1661 – 1665. – Wrocław-War-
szawa-Kraków, 1970. – S. 39.
AGZ. – Lwów, 1888. –
T. XIII. – № 846, 877, 1358,
2848; Matricularum Regni
Poloniae Summaria. – Varsoviae,
1919. – P. V. – vol. 1. – № 2360,
2915, 2916, 3704.
Czasopismo naukowe zakładu
im. Ossolińskich. – 1832. –
Zesz. II. – S. 114-126;
Stadnicki A. O wsiach tak
zwanych ołoskich na północnym
stoku Karpat. – Lwów, 1848. –
S. 38-39;
ЦДІА України у м.Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 252. –
С. 358-359.
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. –
Спр. 283. – С. 327;
Cпр. 593. – С. 2314-2315.

Смеречани У 1568 р. Василь, князь Смере-
(Смеречна) чанський відступив попівство
у Смеречній синові Івану.
У 1628 р. брати Павло, Роман,
17 Петро Смеречанські відступили
свої права на війтівство пере-
мишльському старості Мартинові
Красицькому.
Смольниця 8.08.1437 Михайло Бучацький,
руський староста, надав князівство
у с.Смольниця Мелентію, сину
Симеона.
У 1617 р. від Смольницьких
війтівство перейшло до Павла
18
Нанівського.
У 1655 р. права на війтівство від
Павла Мнішка отримав Ігнатій
Терлецький.
Старява У 1471 р. вперше згадуються князі
зі Старяви – Федько і Василь.
6.03.1508 р. Івашко, Юрко, Занко
Старявські підтвердили свої права
на князівство. Їхні нащадки зали-
19 шалися у Старяві до 1562 р.
У 1560 – 70-х рр. князівство нале-
жало Терлецьким Кардашовичам.
Стебник З середини XVI до кінця XVII ст.
князівством володіли Устрицькі.
20
Устрики 1509 р. – Сигізмунд І дозволяє
Долішні Івоні Янчовичу заснувати село
(Ясень) Устрики. Нащадки Івони –
Устрицькі – володіли війтівством
21 до середини XVIII ст.
98
Ігор СМУТОК
ЦДІА України у м.Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 283. –
С. 400; Спр. 347. –
С. 1255-1256.
Zbiór dokumentów Malopol-
skich. – Wrocław-Warszawa-
Kraków, 1970. – T. V. – № 1426;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 333. –
С. 1266, 1270-1272; Cпр. 382. –
С. 1205.
AGZ. – Lwów, 1901. – T. XVII. –
№ 634, 635;
Matricularum Regni Poloniae
Summaria. – Varsoviae, 1910. –
P. IV. – vol. 1. – № 309; 1919. –
P. V. – vol. 1. – № 3909; 1961. –
P. V. – vol. 2. – № 10822;
ЦДІА України у м.Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 34. –
С. 250.
Augustyn M. Dzieje rodzin
szlacheckich Herbu Przestrzał od
XVI do XVIII w. // Bieszczad. –
Ustrzyki Dolne, 2002. – T. 9. –
S. 9-51; 2003. – Т.10. – S. 9-74;
ЦДІА України у м.Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 155. –
С. 175-176.
Stadnicki A. O wsiach tak
zwanych ołoskich na północnym
stoku Karpat. – Lwów, 1848. –
S. 63-76;
Lustracja województwa Ruskiego
1661 – 1665. – Wrocław-War-
szawa-Kraków, 1970. – S. 136.
РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (XV – XVII СТ.)...

Цішова У 1508 р. князівства у Брилинцях Matricularum Regni Poloniae

(Тисова) і Тисовій (Цишовій) отримали
Гаврило та Іван.
У 1564 р. цішовське війтівство
належало братам Стецькові, Петру,
Гаврилові та Івану.
У 1630 р. у Цішові мешкали Федь-
22
ко із синами Грицьком, Федьком,
Іваном Цішовськими.
У 1633 р. війтівство утримували
Василь і Ілля Лопушанські.
У 1655 р. війтівство належало под-
ружжю Миколаєві Хановському
і Теодозії Лопушанській.
Ямна У 1505 р. князем в Ямній був
Горішня Роман;
У 1530-х рр. – ямненськими князя-
ми були Глібко, Іванко і Климко.
У 1580-х рр. – князівство належало
23
Іллі Лещинському.
Summaria. – Varsoviae, 1910. –
P. IV. – vol. 1. – № 307; 1919. –
P. V. – vol. 1. – № 2943;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.
107. – С. 1220-1222; Cпр.
354. – С. 1189; ф. 14. – Оп. 1. –
Спр. 111. – С. 47-48, 107,
Cпр. 1220 – C. 2.
AGZ. – Lwów, 1906. –
T. XVIIІ. – № 3430, 3457
Matricularum Regni Poloniae
Summaria. – Varsoviae, 1910. –
P. IV. – vol. 1. – № 6088;
ЦДІА України у м. Львові. –
Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 49. –
С. 47- 49, 99-102, 463 – 465;
ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 9. –
С. 1032.

У першій половині XVII ст. з поступовою еволюцією інституту князівства відбувається

відмежування судово-адміністративних функцій, котрі перейшли до простих вибор-
них громадських війтів, від матеріальної основи, що складалася з привілейованого
пожиттєвого володіння 1 – 3 ланами разом із сукупністю прав на отримання прибутків
від корчми, млина, фолюша тощо. Останнє стає об’єктом зазіхань з боку зайшлої
шляхти. Як наслідок, частина руської шляхти залишає війтівства-князівства34 .
Відомості про посесорів кнізівств-війтівств у перемишльських гродських і земських
актах вказують на те, що витіснення місцевих князівсько-війтівських родин особливо
інтенсивно відбувається у 1620 – 1640-х роках. Зокрема, у 1627 р. перемишльський
староста Мартин Красицький отримав королівський привілей на війтівство у Смеречній,
яке перед тим перебувало в руках Романа і Петра Смеречанських35 . На 1625 р. припадає
остання згадка про перебування в Брилинцях Брилинських36 , на 1619 р. – Нанівських
у Смільниці37, на 1626 р. Лопушанських у Старяві38 , на 1639 р. – Лопушанських
в Лопушниці39, на 1644 р. – Цішовських у Цішовій40 . Імовірно, зі смертю Івана Барто-
шевича, десь після 1636 р., Бандрівські остаточно втрачають війтівство у Бандрові41.
Згідно з люстрацією 1661 – 1665 рр., з 23 сіл Перемишльського староства, засно-
ваних на волоському праві, у 9 селах війтівства продовжували перебувати в руках
місцевих князівсько-війтівських родин42 . Частина з них на цей час була окатоличена.
До таких належали Мацей, перемишльський підстароста і Олександр, сяноцький во-
йський, Устрицькі з Устрик Долішніх, інакше Ясеня, ймовірно, Мартин Устрицький
зі с. Стебника, Ян Лопушанський з Лопушниці. Таким чином, ця цифра зменшується
до 6 сіл.

99
 Ігор СМУТОК

Частина князівсько-війтівських родин вдавалася до міграції, яка тривала упродовж

XVI – XVII ст. Подібно до Копистинських, Новоселецьких, Баранецьких, Рогозинських
тощо вони також активно переселяються з Перемишльського староства до сусідніх
Самбірського і Дрогобицького повітів як на земські маєтки, так і у королівщини. Таким
чином, Бандрівські з’являються у Корналовичах, Гордині і Секерчицях43; Брилинські
в Кропивнику44; Кречківські в Ільнику, Лосинці, Маткові45; Лодинські у першій третині
XVII ст. утримують частину війтівства в Туречці Метенчиній46; Нанівські у другій
половині XVII ст. мешкають на війтівстві в Молдавському, звідти наприкінці XVII ст.
переселяються до Висоцька Верхнього47; Яменські потрапляють до Монастирця48 .
З кінця XVII ст. до середини XVIII ст. у своєму родинному осідку продовжували за-
лишатися лише Катинські у Катині49, Нанівські у Нановій50 , Рудавські в Рудавці51.
Географія землеволодіння руської шляхти у Перемишльському повіті, як і тісно
пов’язана з нею географія проживання, зазнавали, постійних змін упродовж XV –
XVІІІ ст. Суть змін полягала у постійному зменшенні розмірів цього землеволодіння
шляхом перетікання маєтностей руських шляхетських родів до рук католицької шляхти,
а також внаслідок зміни віровизнання та скорочення родового складу православної
(греко-католицької) шляхти.

1
Докладніше див: Зазуляк Ю. Rebaptizatio ruthenorum: подвійні імена та конфесійно-
культурна ідентичність // Ruthenica. – Т. 6. – 2007. – С. 275-298.
2
Пашин С. Перемышльськая шляхта второй половины XIV – начала XVI века: Историко-
генеалогическое исследование. – Тюмень, 2001. – С. 95.
3
Там само. – С. 130; ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 6. – С. 76, 80, 226;
Спр. 8. – С. 20, 28, 356; Спр. 9. – С. 11, 361; Спр. 12. – С. 2, 41; Спр. 13. – С. 331.
4
Zbiór dokumentów Malopolskich. – T. V. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1970. – № 1436.
5
Пашин С. Перемышльськая шляхта второй половины XIV – начала XVI века: Историко-
генеалогическое исследование. – Тюмень, 2001. – С. 129.
6
Там само. – С. 30-31.
7
Там само. – С. 123.
8
Там само.
9
Там само. – С. 93.
10
Там само. – С. 81.
11
ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 8. – С. 535-536; Спр. 14. – С. 1091-1092;
Спр. 19. – С. 405-406; Спр. 264. – С. 546.
12
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 28. – С. 71; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 14. – С. 564-565; Спр.
17. – С. 35.
13
Смуток І. Копистинські у Перемишльській землі в XVI – XVІІI ст.: генеалогічне досліджен­
ня // Генеалогічні записки. – Вип. ІХ (Нової серії ІІІ) (у друці). – Львів, 2011; ЦДІА України
у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 23. – С. 874-875.
14
Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. – Tom. VII. –
Сz. 1.) – 1903. – S. 17 (Źródła dziejowe. – Т. XVIII. – Сz. 1).
15
У 1576 р. Ігнат Гостиславський заставив всю свою частку у Гостиславичах Валентинові Рем-
бертовському (ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 33. – С. 1483-1485). У 1586 р.
Марія Турянська, вдова Лазаря Копистинського, орендувала Васькові, Демкові і Федькові
Копистинським Юськовичам певні землі у Копистні (Там само. – Спр. 46. – С. 1340-1342).

100
РУСЬКА ШЛЯХТА У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (XV – XVII СТ.)...

16
У 1590 р. Павло Рогозинський заставив Яцьку Ільницькому Рибчичу 4 осілих кметів
у с. Рогозно (Там само. – Спр. 49. – С. 499-502).
17
Там само. – Спр. 27. – С. 304-306; Спр. 32. – С. 158-1560; Спр. 33. – С. 209-210, 1471-1474;
Спр. 36. – С. 1071-1072; Спр. 38. – С. 55-56.
18
Там само. – Спр. 83. – С. 1371-1376, 1429-1434.
19
Там само. – Спр. 77. – С. 517-523.
20
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 84. – С. 1028-1032; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 102. – С. 769-
771; Спр. 85. – С. 37-88, 1029-1030, 1824-1826, 2303-2304.
21
Смуток І. Копистинські у Перемишльській землі в XVI – XVІІI ст.: генеалогічне досліджен­
ня // Генеалогічні записки. – Вип. ІХ (Нової серії ІІІ) (в друці). – Львів, 2011.
22
ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 38. – С. 738-739.
23
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 301. – С. 296; Спр. 44. – С. 1840-1841.
24
Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 107. – С. 1002; Спр. 110. – С. 321-323.
25
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 115. – С. 361; Спр 119. – С. 113-114; Спр 121. – С. 226-
227; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 63. – С. 735-736; Спр. 64. – С. 812-813; Спр. 80. – С. 25-27; Спр. 83. –
С. 1810-1812; Спр. 86. – С. 633-634; Спр. 99. – С. 251-252; Спр. 102. – С. 486; Спр. 110. – С. 471-
472; Спр. 299. – С. 476.
26
Там само. – Спр. 121. – С. 1720-1722; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 87. – С. 896-898; Спр. 102. –
С. 127-128; Спр. 112. – С. 1411.
27
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 143. – С. 1546-1548; Спр. 146. – С.1169-1171; Ф. 14. – Оп. 1. –
Спр. 102. – С. 256-257; Спр. 122. – С. 379-380; Спр. 127. – С. 175-177; Спр. 127. – С. 495-497.
28
Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 72. – С. 154-156; Спр. 78. – С. 1842; Спр. 85. – С. 1755-1759.
29
Там само. – Спр. 105. – С. 178-182.
30
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 142. – С. 1955; Спр. 143. – С. 1432-1434.
31
Там само. – Спр. 454. – С. 333-335, 567-568, 851-852.
32
Там само. – Спр. 214. – С. 401; Спр. 464. – С. 211-212, 1842-1843; Спр. 466. – С. 1904-1906;
Спр. 467. – С. 65-66, 1984-1985; Спр. 468. – С. 1106.
33
Там само. – Спр. 134. – С. 841-844; Спр. 148. – С. 144-147; Спр. 151. – С. 1-4.
34
Докладніше: Инкин В. К вопросу о происхождении и эволюции волошского института “князя”
(кнеза) в галицкой деревне в ХV – ХVІІІ вв. // Славяно-волошские связи: Сб. ст. / АН МССР;
отдел этнографии и искусствоведения. Отв. ред. Н. Мохов. – Кишинев, 1978. – С. 114-147.
35
ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 347. – С. 1255-1256.
36
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 344. – С. 123.
37
Там само. – Спр. 336. – С. 160-161.
38
Там само. – Спр. 345. – С. 553.
39
Там само. – Спр. 363. – С. 2025-2026.
40
Там само. – Спр. 370. – С. 511-512.
41
Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 333. – С. 830.
42
Lustracja województwa Ruskiego 1661 – 1665. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1970. – S. 31-
44, 136-137.
43
ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 77. – С. 335-337; Спр. 86. – С. 335-341;
Спр. 122. – С. 379-384.
44
Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 81. – С. 448-451; Спр. 86. – С. 249-252; Спр. 92. – С. 755-758.
45
Там само. – Спр. 72. – С. 133-134; Спр. 78. – С. 259-261; Спр. 78. – С. 1781-1783, 1975-
1977; Спр. 80. – С. 306; Спр. 83. – С. 1391-1393; Спр. 87. – С. 899-901; Спр. 90. – С. 1172-1173,
1328-1329; Спр. 97. – С. 52; Спр. 112. – С. 1181.

101
 Ігор СМУТОК

46
Там само.– Спр. 120. – С. 2128-2130; Наукова бібліотека Львівського Національного
університету ім. І.Франка. Відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф.П. Мак-
сименка. – Ф. “Самбірська економія”. – Спр. 518/ІІІ. – Арк. 61, 511, 560зв., 561, 615зв.-616зв.,
616зв.-617.
47
ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 223. – С. 327-328; Спр. 400. – С. 1384-
1385; Спр. 405. – С. 3306-3308; Спр. 409. – С. 300-301; Спр. 437. – С. 1247-1248, 1814-1815.
48
Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 74. – С. 1414-1416; Спр. 77. – С. 240-242.
49
Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 594. – С. 148-149.
50
Там само. – Спр. 252. – С. 358-359; Спр. 591. – С. 2396-2397; Спр. 593. – С. 1820-1821;
Спр. 595. – С. 838-840.
51
Там само. – Спр. 563. – С. 1433-1434; Спр. 593. – С. 2314-2315.

Ігор Смуток.
Руська шляхта у Перемишльському повіті (XV – XVІII ст.): географія
землеволодіння.
У статті з’ясовується, які маєтки перебували у власності руської (православної/
греко-католицької) шляхти з XV до XVІII ст. Показано, що впродовж чотирьох
століть розміри цих володінь постійно скорочувалися, а географія розташування
зміщувалася на південь до Самбірського повіту. З’ясовано, що такі самі процеси
спостерігаються у королівських маєтках, де руська шляхта виступає пожиттєвим
власником війтівств.

Ihor Smutok.
Rus’ gentry of Peremishl Province (15th – 18th centur���������������������������
ies): geography of landown�
ership.
In the article it turns out what estates were the propert of Rus’ (of orthodox/Greco-
catholic religion) gentry from 15th it is Rotined to the 18th centuries, that during four ages
the sizes of these domains constantly grew short, and geography of location was displaced
southward to Sambir’ district. It is found out, that the same processes are observed in royal
estates, where a rus’gentry comes forward for by the vital proprietor of viytivstv.

102