Ян (Іоан) Пфістер

Пфістер вважається найвидатнішим скульптором на межі XVI–XVII ст.

Його творчість відноситься до пізнього ренесансу з елементами маньєризму та раннього
бароко. Працювавпереважно в мармурі та алебастрі, деколи у дереві,
найкращі твори виконав у Львові, Бережанах, Тарнові. Владислав
Лозинський (польский історик та мистецтвознавець) стверджував, що
найкращі роботи майстер виконав у Бережанах з 1627 по 1636 роки.
Поява Я. Пфістера на галицьких землях залишається загадковою. Відомо,
що народився він 3 серпня 1573 року, у Вроцлаві. Його батько – Георг (або
Ганс) Пфістер походив з німецького міста Гайльбронн. Мати – Марта
Шевітц. Його батько в 1566 році переїхав у Вроцлав та відкрив
майстерню, яка працювала до 1576 року, тобто допоки він не помер. Мати
Яна Пфістера одружилася вдруге з різьбяром Ганс Гоффман. Коли юному
скульптору було 9 років, то померла і його мати, тому він залишився один
зі своїм вітчимом. Скоріш за все, той і давав йому перші уроки
різьбярства. Подальша доля молодого, але вже, мабуть, сформованого
скульптора була пов’язана з гданським майстром Вільгемом ван ден
Блоком.
У 1605-1612 роках він можливо працював у складі бригади Ганса Шольца
спорудженні надгробка Івана-Януша Острозького та його першої дружини
Сузанни в Тарнові.
Нез’ясованими залишаються причини й час появи скульптора у Львові.
Приблизно це були 1611-1615 роки. Бо у львівських актах за 1612 рік був
запис, за яким вдова Альберта Домагалича Катажина Шольц-
Вольфовичівна розрахувалась за борг померлого чоловіка «Ганусу-
сницарю», якого ідентифікують з Пфістером. В. Лозинський припускав,
що його перебування на галицьких землях зумовило запрошення родини
Сенявських до Бережан, де він мав займатися декоруванням палацових
кімнат замку та замкового костелу. М. Ґембарович (мистецтвознавець) у
свому дослідженні відзначив, що перші сліди перебування Я. Пфістера у
Львові відносяться до 1607 р., і що його приїзд не був пов’язаний з
родиною Сенявських. Окрім того, дослідник наводить документ з
львівських міських книг від 12 грудня 1615 р., в яких зберігся запис про
скульптора Я Пфістера як громадянина Львова. Але більш за все, всі
притримуються приблизно такої хронології: до 1615 майстер перебував у
Львові, у 1615 році він працює у родині Сенявських у Бережанах. Згодом
перебирається до Тарнова, де працює над різними замовленнями, зокрема
завершує надгробок князя Острозького. У перших місяцях 1616 року
переїхав до Бережан, де за дорученням Адама Єроніма Сенявського
оздоблював замкові зали.

На початку 1620 року з дружиною перебував у Львові. З 1627 року після

повернення постійно проживав у Бережанах, де купив кам'яницю. 
Діяльність Пфістера значною мірою спричинилась до формування
осередку скульпторів у Бережанах. Паралельно діяла майстерня Пфістера
у Львові.

За даними академічного видання «Polski Słownik Biograficzny», він помер

до 1642 року. Але все ж таки у різних дослідників дата його смерті
різниться – це або 1642, або 1645 і іноді навіть 1648. Був похований у
крипті костелу святих Петра і Павла у Бережанах.

Надгробок Івана-Януша з роду Острозьких у латинській катедральній базиліці (Тарнів,

1620). Загалом приписується Вільгельмові ван ден Блокові, однак під його
керівництвом працювала ціла бригада майстрів, зокрема Пфістер. Єдина робота, на
якій міститься підпис «Joannis Pfister wratislawiensis skulptura Anno Dni 1620».

Сенявські (рідше — Сєнявські, Синявські) гербу Леліва (пол. Sieniawscy)

— шляхетський рід Польського королівства й Речі Посполитої. Родове
прізвище походить від назви родового поселення — Сеняви у Галичині.

Композиція потрійного надгробка Миколая, Олександра і Прокопа

Сенявських настільки відмінна від надгробка батька, що у дослідників
навіть виникали припущення про участь другого скульптора, можливо,
Яна Пфістера-молодшого. Сплячі фігури лицарів розставлені
пірамідально: два внизу, третій ─ вгорі над ними. Обличчя всіх досконало
виліплені, вони передають як спільність родинних рис, так й індивідуальні
особливості кожного.

Надгробок Адама Єроніма Сенявського завершив довгий шлях розвитку

скульптора, що від нідерландсько-німецького маньєризму, через схиляння
до тих чи інших течій раннього бароко привів його до цілісного
стилістично твору.
Документально підтверджена участь Пфістера у різьбярській декорації
каплиці Боїмів (1609—1611) (за В. Лозинським, виконав надгробок Г.
Бойма; в інших джерелах вказано, що — епітафії Георгія і Ядвіги Боймів
та їх зятя — Зигмунта Бреслера), а також низку скульптурних портретів у
кесонах купола каплиці.

Йому також приписують Дерев'яне розп'яття для вівтаря Святого Хреста костелу
єзуїтів (нині Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла) у Львові (до 1616).

Надгробок архієпископа Яна Замойського в латинській катедрі Львова (1614). Зберігся

лише частково.

Надгробок Яна Свошовського в костелі Домініканців у Львові (бл. 1614).

В. Пшик висунув гіпотезу, що скульптор у період між 1620─1627 рр.

виконував велике замовлення для недавно закладеного міста Жовкви та
його власників. Дослідник припустив, що Я. Пфістер міг бути
безпосередньо знайомий зі Станіславом Жолкевський й, без сумніву, знав
про будівництво костелу св. Лаврентія в Жовкві, що тривало з 1606 по
1623 р. В. Пшик висунув думку про авторство Я. Пфістера. Він також
зазначив, що скульптор, вірогідно, оздобив головний портал Жовківського
замку.

Окрім монументальних скульптур Йоган Пфістер виконав багато робіт

дрібної пластики – голівки херувимів, ангелочків, маскарони. До таких
належить голівка ангела з крилами. Відкрите чоло із завитком волосся
посередині, видовжене обличчя, обрамлене дрібними кучерями, круглі
щічки, кирпатий ніс, ледь відкритий рот із чітко окресленими зубами –
характерні риси голівок ангелочків скульптора. Кожна деталь ретельно
пророблена майстром. У роботах Йогана Пфістера переплелись ознаки
ренесансу та маньєризму.

Я. Пфістер зайняв чільне місце у скульптурі першої половини XVII ст. не

тільки у Львові, а й на землях всього Польського королівства. Сила його
таланту була в невпинному пошуку форм виразу своїх ідей, збагачення їх
кращими досягненнями мистецтва Заходу до останніх днів життя. Це й
відрізняє його від інших львівських скульпторів, які часто по-ремісничому
свято шанували традицію й здобуті навики.