Видавничі шедеври XI—XVI

століть: «Реймське Євангеліє»,

«Пересопницьке Євангеліє»
Презентацію виконала
студентка групи У-41
Шиш Марія
Реймське Євангеліє —
церковно-слов'янський
пергаментний рукопис,
знаменита київська пам'ятка
першої половини XI століття.

Щодо датування пам'ятки та її походження

серед науковців немає єдиної думки. За однією з
найпоширеніших гіпотез, це найдавніша
вітчизняна книга, що походить із бібліотеки
Ярослава Мудрого, заснованої 1037 року при
Софії Київській. Прихильники цієї гіпотези
вважають, що старокиївське Реймське
Євангеліє потрапило до Франції з донькою
Ярослава Мудрого Анною.
Нині книга знаходиться закордоном і має
безліч варіантів переписування.
Книгу називають ще коронаційною. Документально
доведеними можна вважати факти присяги
французьких королів на тексті цієї книги. Про це,
зокрема, занотовано в архівах Реймського
архієпископства, де йдеться про коронацію таких
французьких королів як Франц 1, Генріх III,
Людовіки XII, XIV, XV, XVI.

Однак Реймське Євангеліє має до українсь­кої історії

найбезпосередніще відношення. Бо пов’язана з іменами і
Ярослава Мудрого, і його знаменитої доньки-красуні Анни.
Один з аргументів, який переконливо засвідчує українське
походження цієї унікальної книги, – кольори ініціалів,
заголовних літер і різноманітних заставок, якими завжди
славилися київські рукописні шедеври.
За радянських часів пройшов на екранах кінотеатрів фільм «Анна Ярославна – королева
Франції»(1978). Багатьох глядачів, і безумовно, привернув увагу один епізод у цьому фільмі: після
урочистого прийому на території Софії Київської високопо­важного посольства з далекої Франції
Ярослав Мудрий дає останні розпорядження щодо посагу своїй наймолодшій донь­ці Анні, яка має
виїжджати до далекої країни як майбутня дружина французького престолоспадкоємця. Одним з перших
як найдорожчий подарунок Анні Ярослав Мудрий назвав Євангеліє, написане зовсім недавно для
великокняжої бібліо­теки тогочасною давньоукраїнською мовою і оправлене в по­золочені прикраси.

Виявляється, цей епізод з фільму – достовірний історич­ний факт, який у майбутньому мав цікаву й
неоднозначну ін­терпретацію цілої низки зарубіжних істориків.

Кадр з фільму «Анна Ярославна –

королева Франції»(1978).
Анна Ярославна привезла подаровану батьком книгу до невідомої їй Франції 1049, а за
іншими даними — 1050 року. Це давньоукраїнське Євангеліє, як засвідчують зарубіжні
дослідники, було написане таки в Києві спеціально для Анни, бо її' ім’я вказане в самому
рукописі і написане, до речі, з одним н — Ана. Саме так розписувалася згодом Анна Ярос­
лавна, ставши королевою Франції, на всіх важливих доку­ментах, що благословлялися нею.

На фоні хрестиків неписьменної французької знаті

виразно проглядається підпис «АNА РЪНNA» («Анна
Регіна» – «Анна Королева») – підпис під грамотою для
Суасонського абатства

фото
прорис
 1395 року Євангеліє ретельно переписує один празький мо­нах, додаючи в замітці, що
автором перщої частини книги був Святий Прокіп — ігумен Сазаватського монастиря в Чехії.
На думку ряду дослідників. Святий Прокіп за походженням був з Київської Русі, народився в
Хотові, навчався у Вищгороді. Друга частина книги вже була дописана тогочасною чеською
мовою.

Кирилична та
глаголична сторінки
Реймського євангелія
У різний час відомі у світі знаменитості, передусім державні діячі,
приїжджаючи до Франції, прагнули якщо не по­тримати в руках, то
бодай подивитися на цю легендарну книгу. Свідчення цього — ряд
написів, залишених на сторінках кни­ги різними іменитими особами.
Так, перший напис зробле­ний на другій сторінці обкладинки, де
французькою мовою зазначається, що 26 і 27 червня 1717 року віце
канцлер ро­сійського царя Петра І з почтом прочитали першу сторінку
Євангелія і заявили, що воно написане їхньою мовою, дру­гу частину,
чеську, не знали, як прочитати.
На другій, внут­рішній обкладинці занотовано, що 4 липня 1902
року бол­гарський принц Фердинанд оглядав Євангеліє.
У 2010 році 32 сторінки, які вціліли
до наших днів, перевидані
українською, англійською та
французькою мовами. Презентація
видання відбулася в Києві, у
Софійському Соборі.
Пересопницьке Єван­геліє - перший з відомих нам повний
переклад Чотириєвангелій (від Матвія, Марка, Луки,
Іоанна)тогочасною українською літера­турною мовою.

Робота над створенням книги розпочалася 15 серпня 1556 року

у Троїцькому монастирі в селі Двірець на Хмельниччині,
закінчилася 29 серпня 1561 року в Пересопницькому
Пречистенському монастирі, що в колишньому давньорусько­му
місті Пересопниця (тепер село на Рівненщині). Перекладачем
Святого Письма мовою свого народу був архімандрит
Пересопницького монастиря Григорій — високо­освіченана той
час людина, яка володіла кількома мовами.
Замовниками та меценатами виступали волинські князі:
Настасія Юріївна Заславська-Гольшанська, її зять і дочка -
князі Іван Федорович та Євдокія Чорторийські.

Сторінка з орнаментними
прикрасами
Пересопницьке Євангеліє — розкішна
книга, вагою 9 кг. 300 гр., писана пізнім
уставом на пергаменті форматом 380 х
240 мм. Книга складається з 482
аркушів. Рукопис богато
орнаментований, прикрашений
високохудожніми кількакольоровими
заставками й мініатюрами. 

Новаторським безперечно є оформлення Пересопницького Євангеліє. Орнамент рукопису є

типовим зразком італійського орнаменту епохи Ренесансу, тому так багато спільного між
рослинами книги і декором тогочасних будівель, наприклад, з деталями споруд Ринкової площі у
Львові.

Тут уже багато авторських думок. За канонами не можна було міняти

євангельський текст, але можна було його прокоментувати. Цей коментар
звернений не лише до Бога, але й до читача. Називаючи себе за традицією
книгописання «багатогрішний, слуга, або раб Божий», автор дозволяє собі вільний
коментар до тексту, що перекладається, висловлює своє до нього ставлення.
Кожна з чотирьох частин Пересопницького рукопису починається із зображення євангелістів, виконані за
усталеною іконографічною схемою.
Проте двоє з них "помінялися" символами: Марко зображений з орлом, а Іоан з левом, що
мистецтвознавець Гліб Юхимець не зустрічав в українських іконах.
Автор мініатюр відтворює традиційно євангелістів за роботою, - Матвій загострює перо, Марко думає,
Лука ставить чорнильницю, Іоан диктує, але жоден з них не зображений в момент написання тексту.

Мініатюра Євангеліста Луки. Вчені припускають, що

архітектурні споруди позаду могли відображати елементи
монастирів, де писали рукопис
 Історія пам’ятки
Євангеліє закінчили писати у серпні 1561 року. Декілька десятиліть рукопис перебував у
Пересопницькому монастирі. Про нього немає жодних відомостей потім, допоки Іван Мазепа не
подарував манускрипт до Вознесенського собору у Переяславі.
Євангеліє використовували під час богослужінь.
У XIX столітті рукопис разом з іншими пам'ятками забрали до Росії, однак згодом вдова принца
Петра Ольденбурзького повернула до Полтавської семінарії.
Випадок врятував Пересопницьке Євангеліє під час Другої Світової війни. Коли німці наближалися
до Полтави, завгосп місцевого музею поклав його до ящика з порцеляною.
Так рукопис разом з частиною евакуйованих експонатів потрапив до Уфи, в той час як 70 тисяч
томів музейних фондів згоріли під час пожежі, організованою німцями.
Після війни Пересопницьке Євангеліє опинилося у Києво-Печерській лаврі, де ніхто не підозрював
про цінність книги, яку у 1948 році серед непотребу виявив професор Сергій Маслов.
Він передав пам'ятку до Інституту рукопису нинішньої Національної бібліотеки імені Володимира
Вернадського, де вона зберігається дотепер.
Зараз книга зберігається в Інституті рукопису
Національної бібліотеки імені В. Вернадського
НАН України в Києві.
Сьогодні ця духовна святиня українського народу
набула значення політичного символу нації — на
Пересопницькому Євангелії під час інавгурації
присягали Президенти України. У мить присяги
Президент кладе руку на це Євангеліє, обіцяючи бути
вірним не лише людському закону, але і Богові.
У 2001 році Інститутом української мови було видано
транслітерацію книги. У 2008 році Київська
митрополія Української православної церкви спільно з
Національною Академією наук України і видавничим
домом «АДЕФ-Україна» випустили факсимільний
варіант Пересопницького Євангелія. Оправу
виготовлено зі шкіри з елементами декору —
реконструкція древнього окладу, що не зберігся. Для
відтворення повнокольорових пергаментних сторінок
Євангелія знайдено папір, що повністю відповідає
пергаменту за своїми тактильними властивостями і
фактурою.

Факсимільне видання Пересопницького Євангелія